пошук  
версія для друку
04.09.2000

Рада Європи. Комітет міністрів. Рекомендація № R (2000) 7 Комітету Міністрів країнам-членам стосовно права журналістів не розголошувати їхні джерела інформації

   

Комітету Міністрів країнам-членам стосовно права журналістів не розголошувати їхні джерела інформації

(прийнятий Комітетом Міністрів 8 березня
2000 року на 701й зустрічі міністрів-депутатів)


Комітет Міністрів у відповідності до термінів статті 15.b Статуту Ради Європи,

Зважаючи на те, що ціллю Ради Європи є досягнення міцнішого союзу між її членами з метою охорони і здійснення ідеалів і принципів, які є їхнім спільним спадком;

Нагадуючи зобов’язання-країн членів щодо фундаментального права на свободу вираження поглядів, як гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

Знову підтверджуючи, що право на свободу вираження поглядів і інформацію становить одну з невід’ємних основ демократичного суспільства і є однією з основних умов його поступу і розвитку кожної особи, як виражено в Декларації про свободу вираження поглядів і інформацію, прийняту в 1982 році;

Знову підтверджуючи потребу демократичних суспільств в забезпеченні відповідних засобів сприяння розвитку вільних, незалежних і плюралістичних засобів масової інформації;

Визнаючи, що вільний і безперешкодний прояв журналістики охороняється правом на свободу вираження поглядів і є фундаментальною передумовою права суспільства бути інформованим про справи, які мають суспільний інтерес;

Будучи переконаними, що захист журналістських джерел інформації складає основну умову журналістської праці і свободи, так само як і свободи ЗМІ;

Нагадуючи, що багато журналістів виразили в професійних кодексах поведінки свій обов’язок не розголошувати їхні джерела інформації у випадку, якщо вони отримали інформацію конфіденційно;

Нагадуючи, що захист журналістів і їхніх джерел було встановлено в правових системах деяких країн-членів;

Нагадуючи також, що здійснення журналістами свого права не розголошувати свої джерела інформації пов’язане з обов’язками і відповідальністю, як виражено в статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

Усвідомлюючи Резолюцію Європейського парламенту „Про конфіденційність журналістських джерел і право цивільних службовців розголошувати інформацію“, прийняту 1994 року;

Усвідомлюючи Резолюцію №.2 Про журналістські свободи і права людини 4 Європейської конференції міністрів „Про політику щодо засобів масової інформації“, що пройшла в Празі в грудні 1994 року, і нагадуючи Рекомендацію № R (96) 4 „Про захист журналістів в конфліктах і напружених ситуаціях“,

Рекомендує урядам країн-членів:


1. впровадити у своє внутрішнє право і практику принципи, що додаються до цієї рекомендації,

2. широко поширювати цю рекомендацію і принципи, що до неї додаються, супроводжуючи відповідним перекладом, і

3. донести їх особливо до державних органів влади, органів поліції і судочинства так само, як зробити їх доступними журналістам, ЗМІ і їхнім професійним організаціям.

ДОДАТОК ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ
№ R (2000) 7


Принципи, що стосуються права журналістів не розголошувати джерела своєї інформації


Визначення

Для цілей цієї Рекомендації:

a. термін „журналіст“ означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка регулярно чи професійно займається збиранням і поширенням інформації громадськості через будь-які засоби масової комунікації;

b. термін „інформація“ означає будь-яке повідомлення фактів, думка чи ідея в формі тексту, звуку і/чи зображення;

c. термін „джерело“ означає будь-яку особу, яка забезпечує інформацією журналістів;

d. термін „інформація, яка визначає джерело“ означає, наскільки це імовірно, привести до визначення джерела:

i. ім’я і персональні дані, такі як голос чи зображення джерела,

ii. фактичні обставини набуття інформації журналістом від джерела,

iii. неопублікований зміст інформації, наданий джерелом журналісту, і

iv. персональні дані журналістів і їхніх службовців, пов’язані з їхньою професійною діяльністю.

Принцип 1. Право журналістів на нерозголошення


Внутрішнє право і практика в країнах-членах повинні забезпечувати точний і ясний захист права журналістів не розкривати інформацію, що визначає джерело, у відповідності до статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (нижче — Конвенція) і принципи, встановлені тут, які розглядаються як мінімальні стандарти для поваги цього права.

Принцип 2. Право інших осіб на нерозголошення


Інші особи, які завдяки своїм професійним зв’язкам з журналістами набули знання інформації, що визначає джерело, завдяки збору, процесу видавництва чи поширенню цієї інформації, повинні бути однаково захищеними згідно принципів, встановлених тут.

Принцип 3. Обмеження права на нерозголошення


a. Право журналістів на нерозголошення інформації, що визначає джерело, не повинне підлягати іншим обмеженням, крім тих які згадуються в параграфі 2 статті 10 Конвенції. У визначенні того, чи наявний законний інтерес в розголошенні, що підпадає під коло випадків, передбачених параграфом 2 статті 10 Конвенції, переважає суспільний інтерес в нерозголошенні інформації, що визначає джерело, компетентні органи влади країн-членів повинні приділити особливу увагу важливості права на нерозголошення і значну перевагу, яка надається йому в прецедентному праві Європейського суду з прав людини і можуть тільки призначити розголошення, якщо, за умов параграфу b, вимога суспільного інтересу є первинною і якщо обставини досить суттєві і мають важливий характер.

b. Розголошення інформації, що визначає джерело, не повинно вважатися необхідним, якщо не може бути переконливо встановлено, що:

i. Розумні альтернативні заходи розголошенню не існують чи були вичерпані особами чи органами влади, які добиваються розголошення, і

ii. Законний інтерес в розголошенні ясно переважає суспільний інтерес в нерозголошенні, пам’ятаючи, що:

— переважання вимоги необхідності розголошення доведено,

— обставини досить суттєві і мають важливий характер,

— необхідність розголошення визначається тиском соціальної необхідності, і

— країни-члени задовольняють звичайну межу розуміння в цій потребі, але ця межа йде рука об руку з наглядом Європейського суду з прав людини.

c. Вищевикладені вимоги повинні застосовуватися на всіх стадіях будь-якої процесуальної дії, де право на нерозголошення може бути викликане.

Принцип 4. Альтернативні докази журналістських джерел


В судовому позові проти журналістів на підставі нібито посягання на честь чи репутацію особи, органи влади з метою встановлення істини чи, в інакшому випадку голослівності твердження, повинні приймати до уваги всі докази, які доступні для них згідно національного процесуального права і не можуть вимагати для цієї мети розголошення інформації, що визначає джерело інформації.

(Умови, що стосуються розголошення)

a. Клопотання чи вимога щодо ініціювання будь-яких дій компетентними органами влади, спрямованих на розголошення інформації, що визначає джерело, повинне бути внесене лише особами чи державними органами, які мають прямий законний інтерес в розголошенні.

b. Журналісти повинні бути поінформованими компетентними органами влади про їхнє право не розголошувати інформацію, що визначає джерело, так само як і про обмеження цього права, у випадку якщо розголошення вимагається.

c. Санкції проти журналістів за нерозголошення інформації, що визначає джерело, повинні накладатися тільки судовими органами влади під час судового розгляду, який дозволяє слухання журналістів, що мають до цього відношення, у відповідності із статтею 6 Конвенції.

d. Журналісти повинні мати право перегляду іншим судовим органом накладеної санкції за нерозголошення їхньої інформації, що визначає джерело.

e. Якщо журналісти відповідають на вимогу чи наказ про розголошення інформації, що визначає джерело, компетентні органи влади повинні передбачити проведення заходів, що обмежують ступінь розголошення, наприклад усунення громадськості від розголошення, у відповідності до статті 6 Конвенції, в тих випадках де це необхідно,

і самі поважати конфіденційність такого розголошення.

Принцип 5. Прослуховування комунікацій, спостереження, обшук і виїмка


a. Наступні заходи не повинні застосовуватися, якщо їхньою метою є обійти право журналістів, в термінах цих принципів, не розкривати інформацію, що визначає джерело:

i. Ордери на прослуховування чи дії стосовно зв’язку чи листування журналістів чи їхніх службовців,

ii. Ордери на спостереження чи дії стосовно журналістів, їхніх контактів чи їхніх службовців, чи

iii. Ордери на обшук чи виїмку чи дії стосовно приватних чи підприємницьких приміщень, майна чи листування журналістів чи їхніх службовців, чи персональних даних, що стосуються їхньої професійної діяльності.

b. В тих випадках коли, інформація, що визначає джерело, була отримана належним чином поліцією чи судовими органами влади будь-якою з вищевказаних дій, хоча це може і не бути метою цих дій, повинно бути вжито заходи, щоб запобігти подальшому використанню цієї інформації, як доказ перед судами, якщо це розкриття не буде обґрунтоване у відповідності до Принципу 3.

Принцип 6. Захист проти самозвинувачення


Принципи, встановлені тут, не повинні будь-яким шляхом обмежувати національні закони про захист від самозвинувачення в кримінальному судочинстві, і журналісти повинні, наскільки такі закони застосовуються, користуватися таким захистом стосовно розголошення інформації, що визначає джерело.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори