пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200002
26.12.2000 | І.Федущак, М.Горбаль, м.Львів

Кладовище Львівської пересильної в’язниці № 25 та обласної лікарні МВД

   

Документи щодо місць поховань реабілітованих політв’язнів періоду комуністичних репресій до цього часу залишаються під грифом таємності. Виправдовується влада тим, що за радянських часів не відокремлювали політичних від кримінальних злочинців, а останні і нині не мають права на оприлюднення місць поховання.

Поховання жертв проводилося таємно, переважно вночі, у місцях, відведених для цього на діючих окремих кладовищах. Могили у звітності фіксувалися за допомогою подвійної нумерації. Ряд чи квадрат позначали літерою алфавіту, а могили у ньому - номерами від 1 до 50. Такі номери ми зустрічаємо у актах про смерть в’язнів, які разом з особовими архівними справами зберігаються в архівах УМВСУ без строку давності. Саме на основі актів з особових справ, журналу реєстрації померлих в обласній лікарні та в пересильній в’язниці, а також протоколів донесень та інших архівних матеріалів ми склали список померлих у повоєнний період і довідалися про назви кладовищ, на яких їх ховали. Крім того, існують ще погребальні документи, за якими кожному померлому давався порядковий номер. Цей номер вибитий на металевій бірці, яку прив’язували до гомілки померлого. Жодного разу нам не вдалося дістатися до таких документів, які співставляють прізвища з цими номерами, хоча вони мають зберігатися без строку давності. Не отримали ми і плану розміщення могил та квадратів. Переконані, що і вони збереглися, лише досі не розсекречені. Аналогічні документи оприлюднені лише щодо кладовищ німецьких полонених на Львівщині.

За архівними дослідженнями встановлено, що до 1949 року померлих в’язнів ховали на Янівському (Львівському), та Левандівському кладовищах, при цьому розміщення останнього досі не з’ясоване остаточно. З кінця І949 до 1957 року в’язнів ховали на Замарстинівському кладовищі.

Дружина покійного фірмана з похоронного бюро Марія Мартиняк у 1995 році повідомила пошуківців з "Меморіалу" про те, що її чоловіка саме в ці роки залучали до перевезення і поховання в’язнів із в’язниці НКВД. Вона вказала і місце, поруч з яким мала город. Вдалося відшукати в облдержархіві документ за № 800 від 1.07.1952 р. про виділення виконкомом Львівської міськради додаткової площі 2,8 га для "розширення Замарстинівського кладовища". Він із запізненням узаконив таємні поховання. Інший документ - рішення виконкому міськради № 266 від 18.05.67 р. - стверджує про "закриття" Замарстинівського, Левандівського та ряду інших міських кладовищ. Після цього, рішенням міськвиконкому № 317 від 1.06.67 р., заоране Замарстинівске тюремне кладовище - "прирізка" площею 2,8 га - було передане під дачі похоронному бюро, заводу будівельних виробів, фірмі "Світоч", міськкомунгоспу та міськжитлоуправлінню. У даний час воно вкрите приватними садовими ділянками.

Опитування мешканців мікрорайону та інших добровільних свідків допомогло встановити, що частина власників знала про цей цвинтар, довідалися про нього й окремі родини похованих. Зокрема, у післясталінські часи сюди приїжджала родина з Яворівщини, встановила хрест на одній з ділянок. Розповідають, що люди не хотіли отримувати ділянки саме на місці поховань, і вони діставалися тим, хто про це не знав, а дізнавшись, перепродували ділянку. Один з власників, службовець КГБ, збудував хатину, але її спалили. Не виключено, що родини таємно викопували і перепоховували близьких. Це підтверджують дві виявлені під час розкопок порожні труни на початку кладовища.

Отримавши дозвіл адміністрації на ексгумаційні дослідження, пошуківці "Меморіалу" заручилися згодою власників найближчих ділянок. У травні 1996 року були закладені пробні шурфи і ексгумовані 20 останків з окремих могил. Частина металевих бірок на ногах прочитувалася, але прокуратура відмовилася відкрити кримінальну справу та шукати доступ до документів, які допомогли б ідентифікувати ексгумованих. Через брак коштів і підтримки адміністрації роботи довелося припинити. Була проведена судово-медична експертиза, яка не виявила слідів насильницької смерті, хоча і не заперечувала цього. Вік в’язнів - від зовсім юних до цілком похилого. Архівні дослідження особових справ, актів про смерть та журналів реєстрації померлих дають підстави стверджувати, що кримінальні злочинці становили у той час менше 10 відсотків в’язнів. Серед жертв переважають політичні статті - різні пункти відомої 54-ої. Це в основному так звані "бандпосібники" - родичі та сусіди підпільників ОУН-УПА. Значна частина в’язнів репресована за недотримання вимог тоталітарного комуністичного режиму: не виконані норми трудової повинності, непосильних державних поставок, порушення паспортного режиму у прикордонні і т.п. Зовсім юні випускники ФЗО (сучасних ПТУ) тікали з примусової праці на шахтах Донбасу, тікали із сибірського заслання хворі та багатодітні жінки. Безладдя та розкрадання у господарствах радянським керівництвом прикривалося вигаданими звинуваченнями непричетних працівників. Таким був контингент пересильної в’язниці. Багатьох осіб, доведених катуваннями та жахливими умовами до критичного стану, ще до закінчення слідства змушені були віддавати до лікарні, інші вже після вироку не підлягали етапуванню з пересильної в’язниці до таборів і тут помирали. Була частина в’язнів з прижиттєвими лікованими пораненнями, у т.ч. кульовими. Траплялися і нещасні випадки у трудколоніях області. Про це свідчать архівні документи. Ми не знаємо, чи ховали там в’язнів інших в’язниць, але кілька в’язнів з трудколоній у лікарні обліковані і поховані тут у 49-57 роках.

За національним складом основна маса українці. У 1999 р. за ініціативою "Меморіалу" облдержадміністрація винесла рішення про продовження досліджень на Замарстинівському тюремному кладовищі.

З 20.09 до 9.10 1999 року тут працювала група "Пошуку" з 5 дослідників-археологів. Допоміжні земляні роботи виконували 20 солдат в/ч 4114 Національної Гвардії. Були виділені облдержадміністрацією кошти для харчування і придбання частини спорядження. Ексгумовано 122 останки, які не відрізняються від попередніх 20 за характером поховання та особливостями останків. Лише в одному черепі виявлено кульові отвори. Можливо, це був утікач, застрелений охороною. Багато серед досліджених було прижиттєвих інвалідів, жінок, стариків, юнаків. Через відсутність судмедексперта точніші дослідження не виконані. 74 металеві бірки передані для лабораторних досліджень у прокуратуру. Досі не ясно, чи буде порушена кримінальна справа та досліджені документи для ідентифікації ексгумованих останків. Із закінченням фінансування роботи припинено.

У неповних списках жертв, складених пошуківцями на основі актів, особових справ та журналів обліку померлих у лікарні і пересильної в’язниці є 265 прізвищ, з датами смерті, номерами могил, переважно з політичними статтями репресій. Серед них - імена 17 немовлят, які опинилися в неволі разом з матерями або народилися вже тут.

24 жовтня відбулося урочисте поховання у саркофагу на Марсовому полі Личаківського кладовища у маркірованих трунах 142 ексгумованих Львівським "Меморіалом" жертв комуністичного режиму.

Роботи планується поновити влітку наступного року, залежно від фінансування.

Товариство "Пошук" може на замовлення розмножити світлини, публікації та відеофільм про цю акцію.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори