пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200019
27.12.2000 | Д.П’ясецький, м.Тернопіль

Чи зможе громадянин України отримати свої вклади з Ощадбанку

   

До Тернопільського міського суду звернувся мешканець м.Тернополя, ветеран праці, інвалід 2-ї групи з позовом до держави Україна в особі її вищого керівництва Президента України Кучми Л.Д., Голови Верховної Ради Плюща І.С., прем’єр-міністра України Ющенка В.А. Його позовні вимоги стосуються повернення заощаджень, що знаходяться на рахунках, відкритих у Ощадному банку України, і обгрунтовуються згідно з Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та Постанови Верховної Ради України про повернення заощаджень.

До 2-го січня 1992 р. позивач вніс на рахунок відкритий в Тернопільському відділенні Ощадного банку СРСР трудові заощадження, які тодішня держава гарантувала повернути з нарахованими відсотками на першу вимогу вкладника.

12.03.1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову «Про порядок набуття чинності Закону УРСР — «Про банки і банківську діяльність». Згідно п.2 цієї Постанови УРСР оголосила своєю власністю і республіканський Ощадний банк, який до цього належав іншій державі — СРСР. При цьому УРСР оголосила своєю власністю українське відділення Ощадного банку з усіма його активами і пасивами — тобто боргами та зобов’язаннями.

На підставі Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» у 1997 році сума вкладів громадян в рублях, які знаходилися на рахунках Ощадбанку України на 2 січня 1992 року, була переведена в гривні з коефіцієнтом 1,05 і були оформлені нові ощадні книжки, на яких написано: «Держава гарантує таємничість вкладів, їх збереження і видачу по першій вимозі вкладника». За час, який минув після цього переведення минуло майже три роки. За цей час позивач не мав змоги користуватися своїми коштами, які колись він довірив державі, не отримував відсотки належного прибутку з грошей, якими користувалася держава.

Оскільки держава не хоче добровільно виконати взяті на себе зобов’язання, виконати гарантії, взяті перед вкладниками, позивач вважає це порушенням своїх прав і звертається до суду, який своїм рішенням та ім’ям держави Україна має згідно зі ст.55 Конституції України зобов’язати державу повернути збереження.

Так як держава — це політична організація суспільства на чолі з урядом і його органами, яку очолює Президент України і саме він є гарантом Конституції і дотримання прав громадян. Верховна Рада як законодавчий орган, що взяв на себе законодавчо відповідальність за повернення вкладів, видає законодавчі акти, які встановлюють порядок повернення цих вкладів, повинен відповідати за порушення ст.24 Конституції України, згідно з якою всі «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом», а тому не припустима жодна дискримінація в тому числі й за віком. Всупереч Конституції України умови повернення вкладів: вік (80 років) або за стан здоров’я (інваліди 1-ї або 2-ї групи).

Згідно з ст.3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, і тому, на переконання позивача, перші особи держави повинні відповідати за свою діяльність чи бездіяльність.

Вважаючи на те, що ст.55 гарантує кожному громадянину можливість оскаржити в суді рішення, дії, чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, з вимогою повернути свою власність — проіндексовані відповідним чином вклади до Сбербанку України. Невиплата вкладів громадянам — це порушення ст. 41 Конституції України: «Право приватної власності є непорушним», а також ст.ст. 161 і 162 Цивільного Кодексу України, відповідно з якими зобов’язання повинні виконуватися належним чином, одностороння відмова від договору або зміна його умов не допускаються; крім того ст.212 ЦК України встановлює норму згідно з якою боржник не звільняється від оплати грошового зобов’язання через неможливість його виконати.

Позивач вирішив скористатися можливостями, наданими Законом України «Про захист прав споживачів», який передбачає у разі надання послуги, що не відповідає умовам договору (ст.12), судовий захист споживача. Позов поданий до районного суду за місцем проживання позивача, тому що згідно з ст.24 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачена подача заяви за місцем проживання споживача. Ця ж стаття 24 передбачає звільнення споживача від оплати державного мита. Звільнення від мита у разі подачі громадянином позову до суду про повернення вкладів в установах банку також передбачено ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Вважаючи, що проблема поставлена у цьому позові є не тільки важливою, а і такою, що має суспільне значення для всіх громадян України, позивач просить провести розгляд позову колегією у складі трьох суддів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори