пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200022
27.12.2000 | Д. Гройсман, м.Вінниця

Чи випустять чеченських біженців з України?

   

Сім’я Вісханових, точніше – те, що залишилося від колись великої родини після „заходів по відновленню конституційного ладу на території Чеченської Республіки“, приїхала в Україну у травні цього року. Жахлива реальність „прицільних бомбувань“, „жорстких і м’яких зачисток“, інших символів „антитерористичної операції“тепер приходить до 58-річної Майнат і чотирьох її дітей в щоденних спогадах і страхітливих сновидіннях. Там, у зрівняному із землею Грозному, після чергового авіанальоту залишився назавжди їхній чоловік і батько. Далі засліплену і приголомшену скорботою і болем Майнат водив цим світом чи то Аллах, як вважає вона, а може й звичайний материнський біологічний інстинкт збереження життя своїх дітей.

Пройшовши крізь фільтраційні табори, опинилася ця немолода і важко хвора жінка в Саратові, де четверо її дітей відчули, як у буквальному значенні слова боляче бути чеченцем у російській глибинці, коли твою республіку знищують російські війська. Те, що два молодих чоловіки-чеченці живими ходять по Саратову, не давало спокою місцевим міліціонерам. Перевірки документів, що відбувалися по 10 разів на день, звичайно закінчувалися побиттями і завжди супроводжувалися приниженнями і погрозами.

Саме в Саратові і прийшла Вісхановим ідея назавжди втекти з Росії, яку вони ніколи не вважали своєю батьківщиною, з країни, яка убила їхнього батька, знищила їхній будинок, а тепер знущається з них. Потім був Казахстан і випадкова зустріч з людиною, яка порадила просити притулку в країні, що ратифікувала Конвенцію про захист прав біженців. Польський консул в Казахстані, почувши історію Вісханових, порадив їм їхати в Польщу і просити про надання статусу біженця.

27 травня Вісханови приїхали у Львів і відразу звернулися до місцевих правозахисників зі Львівського Центру підтримки біженців „Права людини не мають кордонів“. Польське консульство у Львові зареєструвало прохання про надання статусу біженця, правозахисні організації Польщі звернулися до міністра внутрішніх справ із проханням прийняти родину Вісханових. І отут виявилося, що незважаючи на згоду польської сторони прийняти Вісханових, українські прикордонники відмовилися випустити цю родину з України. Формальна підстава – відсутність російських закордонних паспортів, Вісханови мають у своєму розпорядженні тільки внутрішні паспорти, видані ще за часів СРСР. Українських чиновників не цікавить, що в чеченця немає ніякої можливості одержати закордонний паспорт, тому що російські власті, не вдаючись до пояснень причин, такі паспорти чеченцям не видають. Так і живуть Вісханови у Львові, без грошей, без правового статусу, іноді навідуються на границю, щоб почути чергове „нє пущать“.

Постанови Уряду України про надання статусу біженця втікачам з Чечні наразі не має, а це значить, що існує небезпека депортації Вісханових назад в Росію, — в Росію, яка відібрала в них усе.

Директор Львівського Центру підтримки біженців „Права людини не мають кордонів“ п. Світлана Марінцова вважає, що заборона Вісхановим виїхати з України в Польщу є грубим порушенням прав людини, про що її організація повідомила міжнародні правозахисні організації, такі як „Міжнародна Амністія“ і „Хьюман Райтс Вотч“, а також у Раду Європи. Пані Марінцова думає, що таке відношення до чеченців може бути зв’язане з тиском російського консульства у Львові, яке не зацікавлене в тому, щоб на захід потрапляли свідки злочинів російських військ у Чечні.

І все ж так і не перестає дивувати позиція українських прикордонників, які за старою радянською традицією продовжують охороняти державний кордон, стоячи до нього не обличчям, а спиною.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль