пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200026
27.12.2000

Звернення ХПГ до каналу «1+1»

   

Шановні панове, в нас викликала глибоке зауваження передача на каналі «1+1» пана Анатолія Борсюка «Час війни». Рівень моралі і культури автора цієї передачі, рівень журналіста є настільки примітивним і безпорадним, що це не прикрашає нашу улюблену телекомпанію. Особливо дивно, що в порівнянні із журналістом, слідчий, який вів справу виявив більшу людяність і розум. Слідчий першим сказав, що вбивці вже не могли зупинитися, бо є не тільки розлади психіки, а й розлади особистості, які не бере до уваги психіатрична експертиза.

Тобто слідчий бачить проблему багатомірною. І від слів слідчого стає справді моторошно, бо розумієш, що страшні злочини творили не якісь звіри, не люди, що було б дуже просто, а люди, які піддалися злу — десь зі своєї волі, а десь спотворені суспільним, інформаційним рівнем моралі. Слава Богу, що в нас є такі слідчі. І дуже прикро, що в нас є такі журналісти, бо це не тільки примітивний рівень оцінки ситуації, а й підбурювання найбрутальніших, найжорстокіших інстинктів у суспільстві. А наше суспільство і так вже задихається від жорстокості і браку моралі.



Коментар «ПЛ»:
ми нагадуємо нашим читачам, що в №4, 1999 р. «ПЛ» було надруковане інтерв’ю нашого головного редактора І.Сухорукової з священиком УАПЦ, настоятелем храму Іоанна Богослова у Харкові Віктором Маринчаком, який відповів на багато питань порушених у передач п.Борсюка.

В короткому зверненні ми, звичайно, не могли висловити все, що ми маємо сказати про роль, яку відіграє наша преса у формуванні громадянської свідомості. Між тим, це дуже важливе питання. Ми не перший раз стикаємося з тим, що скасування смертної кари в Україні відверто дратує дуже значну частину нашої національної еліти.

Але в такому випадку кампанію треба було вести до рішення парламенту, а в той час протест більшості політиків і журналістів був досить млявий. І це не дивно: напевно, тільки ліві партії демонстрували свою байдужість до того, чи виключать Україну із Ради Європи чи ні (хоч це не значить, що вони про це не мріяли). Так що парламент, ухвалюючи рішення про скасування смертної кари, робив те, що було потрібне зробити. Як відомо, рішення парламенту було ухвалено після рішення Конституційного суду України, який визнав смертну кару, як засіб покарання, неконституційною. І все це сталося майже без серйозного спротиву з боку політиків і мас-медіа. Чому ж зараз ми стикаємося з такими дивними явищами, як збір підписів у Житомирі, ініційований журналістами, під листом до Президента. У цьому листі підписанти вимагали стратити Онопрієнка. Ото повага до чинного законодавства! Це ж не просто пересічні громадяни, а фахівці.

Я б назвала позицію мас-медіа після скасування смертної кари кампанією, але, на жаль, кількість публікацій і телепередач проти скасування смертної кари останнім часом зросло, і вони стали більш відвертішими. Ми ж вже виконали волю Ради Європи.

Але, на наш погляд, саме зараз такі публікації — це чиста суспільна отрута. Бо ми демонструємо не тільки жорстокість поглядів, яка панує навіть серед національної інтелігенції, а ще й таку собі несамостійність і бажання пристосовуватися. Коли люди, які мають вплив на громадську думку, демонструють такі погляди, як пан Борсюк, кожен раз з’являється бажання спитати — а чому, шановний, Ви мовчали раніш? Де були Ваші телепередачі, публікації? Чи все таки побоювалися, що нас виженуть з Ради Європи?

Дуже прикро, що ледь не найкорисніший і найгуманіший крок в суспільному житті ми зробили, бо злякалися суворого дядька з Ради Європи. Господи, кого тільки ми не боїмося! Росію, бо залежні від її енергоносіїв. Раду Європи бо залежимо від інвестицій з європейських країн. США через те ж саме. От країн Африки, Славу Богу, не боїмося.

А між тим суспільство наше не те, що потерпає, а ледь не в колапсі через власну жорстокість. Невже журналіст, який кидає у світ слова: «Я вважаю, що таких треба вбивати» — не відчуває, що він кидає сірник у поле, що залите пальним. В ХПГ немає людей, які б полюбляли бандитів і вбивць. Але кожен з нас не може не відчувати і гнів, і всі інші негативні емоції, коли бачить те, про що йдеться в таких статтях. В даному випадку не вбивць ми захищаємо, а самих себе, власну моральність і свідомість. На користь того, що ми праві, свідчить наведена в № 25 «ПЛ» статистика: за два роки невиконання смертних вироків, кількість важких злочинів тільки зменшилася.

І це дивно в такому жорстокому суспільстві, як наше. Але це цілком вкладається в загально світову картину, яка свідчить про абсолютну незалежність кількості тяжких злочинів від наявності чи відсутності смертної кари. Отже, панове журналісти і політики, може перед тим як закликати когось убивати подумаємо, бо суспільство у нас таке, що хтось цей заклик з радістю підтримає. І хто буде нести за це відповідальність?
Інна Сухорукова

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори