пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200029
27.12.2000 | Є.Захаров, м.Харків

Просвітницький семінар у Києві 28-29 вересня

   

ХПГ разом із Центром інформації і документації Ради Європи в Україні та Державним Комітетом зв’язку та інформатизації України провела 28-29 вересня у Києві просвітницький семінар „Європейське законодавство про свободу інформації та вдосконалення українського законодавства“. Семінар був орієнтований, насамперед, на юристів, як працюючих в державних органах влади, так і на вчених та викладачів юридичних вузів, а також активістів громадських організацій та журналістів, які зацікавлені в даній проблематиці. Семінар проводився в рамках програми взаємодії Ради Європи з Україною в області захисту прав людини і фінансувався Директоратом з прав людини Ради Європи.

У семінарі взяли участь 145 чоловік, у тому числі 140 громадян України і 5 іноземців. 90 із 140 українських учасників — юристи, серед них 17 викладачів вузів (Національна юридична академія, інститут адвокатури при Київському університеті, Академія СБУ, Міжнародний інститут лінгвістики і права, Національна Академія внутрішніх справ і інші), 60 чоловік — держслужбовці, із них 19 працівників Конституційного Суду України, 4 представника Верховної Ради України, 3 — Адміністрації Президента, 5 — Міністерства юстиції України, 3 — СБУ, 10 — з Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, 3 — Держкомітету зв’язку і інформатизації, по 2 представника із МВС, Держкомітету архівів та апарату Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України, по 1 представнику з Ради національної безпеки й оборони і Рахункової палати, 5 представників регіональних управлінь Держкомінформполітики. 28 учасників — активісти неурядових організацій, 14 — представники преси, в тому числі 5 спеціалізованих юридичних видань. З 5 іноземців двоє представляли Раду Європи (Анджей Жеплінський, професор права Варшавського університету, і Іван Секелі, головний радник Open Society Archive), троє — представники Американської асоціації адвокатів.

Кожний учасник конференції одержав такі інформаційні матеріали, надруковані ХПГ:
Європейська Конвенція захисту прав людини і основних свобод (офіційний переклад останнього варіанта Конвенції, що враховує введення в дію 11-го протоколу, мова укр.),
бюлетень „Спеціальні служби в умовах конституційної демократії і громадські інтереси“, випуск 2-3 „Доступ до інформації в Центральній та Східній Європі“ (мова рос.),
щоквартальний бюлетень „Свобода висловлювань i приватнiсть“, випуски 1, 2, 3-4 за 1999 р. і 1-2, 3 за 2000 рік (мова укр.),
книгу „Права людини і захист персональних даних“, (мова рос.),
довідку про роботу ХПГ (мова укр.),
програму (мова укр.).

Найбільший інтерес у учасників конференції викликало обговорення проблеми доступу до інформації, яка є в розпорядженні органів державної влади, та захисту персональних даних.

Першу доповідь „Україна — член Ради Європи: успіхи, перспективи, проблеми“ зробив директор Центру інформації і документації Ради Європи в Україні Олександр Павличенко. В ході обговорення цієї доповіді виникла жвава дискусія щодо використання текстів міжнародних угод в галузі прав людини, наприклад Європейської Конвенції, як джерела права. Директор міжнародного департаменту Міністерства юстиції України Вадим Демченко зауважив, що розповсюджений серед учасників текст Конвенції не може вважатися офіційним, бо він не надрукований у виданнях, що є офіційно визнаними — „Офіційному віснику України“, „Відомостях Верховної Ради України“ або газеті „Голос України“, і що офіційним текстом Конвенції слід вважати текст, надрукований в „Офіційному віснику України“. Йому заперечив головний редактор щоквартальника „Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі“ Юрій Зайцев, який сказав, що та стара публікація містить в собі купу помилок перекладу і не враховує прийняття 11-го протоколу, що в Страсбурзі користуються англійською та французькою версіями Конвенції і не враховують особливості української ситуації, а з другого боку саме розповсюджений серед учасників семінару текст був надісланий Міністерством іноземних справ в Раду Європи, як текст Конвенції, яким користуються в Україні. Ведучий семінару Євген Захаров наголосив, що проблема друкування міжнародних угод з прав людини в виданнях, що є офіційними джерелами права, досі не вирішена, і це стосується не тільки європейських угод, а й 16 з 25 конвенцій, індексованих ООН.

У другій доповіді конституційний експерт ХПГ, доцент Національної юридичної академії Всеволод Речицький репрезентував модельний проект міжнародної Конвенції „Про захист інтелектуальної свободи“ (текст проекту надрукований в бюлетені СвіП №1-2, 2000). Другий розділ Конвенції, присвячений інформаційному забезпеченню інтелектуальної свободи, якраз проголошує свободу інформації як гарантію забезпечення інтелектуальної свободи і формулює основи інформаційних відносин громадянського суспільства і держави. Конвенція пропонує принципово новий структурний підхід до визначення головних інформаційних потоків в сучасному суспільстві. Пропонується розрізняти так звану нову інформацію, яка має пріоритетно надходити до структур громадянського суспільства поза державним контролем; інформацію з наперед відомим або передбачуваним змістом, яка може обмежено контролюватися держа-
вою; а також інформацію, збирання та зберігання якої віднесено до виключних функцій держави. У проекті Конвенції також розглядається особливий режим гарантування вільного інформаційного обміну в наукових та вищих освітніх установах потенційних країн-учасниць. Завершує Конвенцію нормативний субінститут, положення якого стосуються інфраструктури забезпечення інтелектуальної свободи (видавнича справа, книготоргівля, теле- та радіотрансляції, антенні пристрої тощо).

Експерт Ради Європи Анджей Жеплінський (Хель
сінкська фундація прав людини, Польща) ознайомив присутніх з рішеннями Європейського суду з прав людини, що стосуються доступу до інформації про внутрішню та зовнішню політику держави. Він продемонстрував, що Європейський суд накладає позитивний обов’язок на державу інформувати суспільство про діяльність державних органів і розповів про нові проекти законів про доступ до інформації, що розробляються як в зрілих демократіях, таких, як Великобританія, так і в нових незалежних державах, а також про ідею створення 14 протоколу до Європейської Конвенції саме про доступ до інформації. Велику увагу викликали дев’ять принципів доступу до інформації „Право громадськості знати“, розроблені міжнародною організацією ARTICLE 19, які виклав професор Жеплінський. Текст Принципів, а також виступ А.Жеплінського будуть перекладені ХПГ і надруковані в бюлетені „СвіП“.

Доповідь Євгена Захарова була присвячена свободі доступу до інформації в Україні. Доповідач наголосив, що, на жаль, в цілому добрий закон „Про інформацію“ був зведений нанівець підзаконними актами, і сьогодні будь-який керівник будь-якого органу виконавчої влади, керуючись Інструкцією, введеною Постановою Кабміну України №1893 від 27.12.98, може поставити на власний розсуд гриф ДСК на будь-який документ, що знаходиться в його розпорядженні. Окрім того, часто бувають випадки, коли на прийнятих нормативних актах, наприклад, Указах Президента, з’являється гриф „Не для друку“, для чого немає ніяких правових підстав, як і для грифу „Для службового використання“, бо законом ці терміни не визначені взагалі. Ця практика є прямим порушенням 34 статті Конституції України, в якій ясно вказано, що будь-які обмеження свободи інформації мають бути установлені законом.

Експерт Ради Європи з Угорщини Іван Секелі розповів про законодавче регулювання свободи інформації і захисту персональних даних в Угорщині і свій власний досвід роботи Комісаром з питань захисту даних. Учасники семінару мали змогу порівняти угорську законодавчу систему та проект українського закону „Про захист персональних даних“, який представив начальник управління Держкомзв’язку та інформатизації Валерій Брижко. Як було зауважено, головна різниця полягає в тому, що в українському законопроекті відсутній механізм незалежного нагляду, який був в проекті, але викреслений на етапі узгодження. Виступаючі наголошували, що відсутність такого механізму не відповідає основним принципам законодавства країн-учасниць Європейського Союзу, хоча про необхідність такої відповідності неодноразово говорилося.

Ще декілька виступів стосувалися різних аспектів українського законодавства і практики доступу до інформації, що зберігається в державних установах, зокрема, архівах. Велике зацікавлення викликало повідомлення провідного наукового співробітника інституту держави і права НАНУ Ігоря Усенка про доступ до архівно-слідчих справ репресованих за політичними мотивами.

Учасники семінару замовили велику кількість видань, підготовлених ХПГ, ці видання (199 книжок) були надіслані їм поштою (безкоштовно) після повернення членів ХПГ до Харкова.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори