пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200031
27.12.2000 | Василь Овсієнко, м.Київ

Міжнародна конференція „Музеї і виставки „Меморіалу“

   

3 — 6 жовтня 2000 року Міжнародне правозахисне, історико-просвітницьке, благодійне і правозахисне товариство „Меморіал“ провело чергову міжнародну конференцію на базі Меморіального музею історії політичних репресій і тоталітаризму „Пермь-36“ — у приміщенні останнього в СРСР політичного табору особливо суворого ВС-389/36, що діяв до грудня 1987 року в селищі Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.


Темі „Музеї і виставки „Меморіалу“ найбільшою мірою відповідає саме це місце. Бо саме тут — не інакше, як за промислом Божим — знайшлися люди, які збагнули історичну цінність цього „об’єкта“. Вони — це, здебільшого, викладачі пермських вузів та журналісти — ще у 1988 році створили обласне товариство „Меморіал“, а з 1994 року взялися відновлювати табір у всій його непривабливій цілісності. Уже в 1995 році виставили на огляд цілого світу те, що донедавна так пильно охоронялося від радянських людей, а надто від іноземців.

Одна справа створювати музей слави своєї вітчизни, інша справа — виносити свою ганьбу на цілий світ. Погодьмося, що на це треба громадянської мужності. Ці справжні патріоти Росії керувалися міркуваннями вищого порядку: немає для Росії іншого способу зажити поваги в світовому співтоваристві, як через очищення від скверни тоталітаризму.

Пермський „Меморіал“ поставив перед собою цілі: 1) збереження та увічнення пам’яті жертв тоталітарного режиму в СРСР, 2) активна участь у демократичних перетвореннях через сприяння розвиткові громадянської і правової свідомості, відновлення історичної правди про злочини тоталітарного режиму, про незаконні й терористичні методи керівництва державою. Він успішно працює в цьому напрямку. За 6 років діяльності Музей досягнув рівня, коли зміг відповідально заявити, що може бути ресурсним центром, спроможним надавати допомогу іншим музеям, реґіональним відділенням товариства „Меморіал“, школам та іншим освітнім і просвітницьким установам у виявленні матеріялів тоталітарної та репресивної історії, копіюванні матеріалів загальноросійського характеру, виготовленні макетів виставок, слайдфільмів, методичних і навчальних посібників та іншого.

На обговорення понад 30-х учасників Міжнародної конференції з Росії, Вірменії, Естонії, Казахстану, Латвії, Литви, Німеччини, України були винесені теми:

- Історія Росії ХХ століття, школа і музей,

- Активна просвітницька і освітня діяльність музею в сфері політичної історії Росії ХХ ст.,

- „Меморіал“, музеї і молодь,

- Програма „Музеї і виставки „Меморіалу“.

Дискусії проводилися в унікальному приміщенні: в одному з колишніх бараків суворого режиму обладнано справжню „ленінську кімнату“. Стіни її обвішані радянськими плакатами (в основному, сталінських часів) та портретами вождів і творців тоталітарної системи. Тут є установка для демонстрування фільмів і слайдів, виставлено деякі експонати музею, як-от одяг особливо небезпечного рецидивіста. Оце тут проводяться уроки для школярів. Клас відкрито лише цього року — а вже через нього пройшло біля 7 тисяч школярів. За день, бувало, приїздило по 10 автобусів.

Т.Г.Курсіна, Ю.В.Решетников та В.О.Шмиров презентували урок, який вони дають тут учням середніх шкіл. Вони відзначили, що гуманітарна освіта російської середньої школи досі не вийшла з кризи, спричиненої радикальною зміною ідеологічних, моральних і естетичних орієнтирів, що сталися внаслідок краху комуністичної держави. Формально відмовившись від комуністичних теорій, викладання гуманітарних дисциплін зберегло стереотипи тоталітарної ідеології. Як відзначив учасник конференції з Красноярська В.Сиротинін, курс історії досі читається на 40% за „Кратким курсом истории ВКП(б)“. У заключному курсі вітчизняної історії 1917 — 1991 р.р. на тему радянського тоталітаризму виділено лише 3 години з 34, хоча фактично вся радянська історія є історією саме тоталітарної держави. Адже економічні досягнення радянської держави далися кров’ю мільйонів людей, приневолених до майже дармової праці, особливо в трударміях, колгоспах і концтаборах. Бачачи, що школа потребує матеріалів з історії тоталітаризму, Музей „Пермь-36“ налагодив проведення добре ілюстрованих уроків з історії тоталітаризму не лише в себе, а й на виїзді, використовуючи переносні експозиції, відеофільми і слайди.

Тема тоталітаризму після нетривалого спалаху антикомуністичних настроїв кінця 80-х — початку 90-х років відходить на периферію суспільної свідомості і значна частина російського суспільства знову робить ставку на „залізну руку“ (за методом „наведення порядку“ в Чечні). У зв’язку з цим музейно-виставкова діяльність має стати серйозним інструментом в антитоталітарній пропаганді. Музей віддалений від обласного центру на 200 км, тому не може стати місцем масового паломництва. Тож він сам мусить іти до людей, вважають автори проекту „Активна просвітницька і освітня діяльність музею в сфері політичної історії Росії ХХ ст.“ Р.Р.Лапитов, О.А.Нечаєв, Л.А.Обухов, О.П.Трушников. Вони розповіли про виїзні форми роботи і продемонстрували пересувні стенди під назвою „Прикамье. Репрессии 30 — 50-х гг.“ та „Власть и народ в России. Опыт сатирического иследования“. Остання пересувна виставка — у формі коміксів, якими дотепно ілюстровано найважливіші моменти історії тоталітаризму і репресій — від Київської Русі (її традиційно включають до російської історії) донині. Школярам пропонуються ігри за зразком: а як би вчинив ти на місці тієї чи іншої історичної особи?

Особливий інтерес викликала доповідь А.М.Каліха, Р.Р.Лапитова і Е.А.Шляхова про роботу Музею з молоддю, зокрема, про кучинських волонтерів. Використання такої безоплатної праці добровільних помічників — загальновідома практика на Заході в громадських організаціях, в охороні здоров’я, у соціальному захисті. Музей „Пермь-36“ уже 6 років залучає таких волонтерів — спочатку переважно німецьких студентів, які мали досвід роботи в Бухенвальді, Заксенхаузені, а тепер — майже виключно студентів історичних факультетів Пермського педагогічного та державного університетів. Щоліта чотири зміни по 35-40 молодих людей допомагають відновлювати і реконструювувати приміщення колишнього табору. Окрім фізичної роботи, вони обробляють базу даних, записують інтерв’ю за програмою „Усна історія“, а взимку надають соціальну допомогу членам Асоціації жертв політичних репресій. Через Музей у такий спосіб пройшло вже біля 600 студентів. Їх приводить у Музей романтика, жадоба альтернативи споживацькому способові життя. Тут панує особлива атмосфера поєднання трагічного і молодості. Молодь не тільки трудиться, а й цікаво організовує дозвілля. І за 6 років не трапилося жодного ексцесу.

Окреме місце в історії становлення Музею займає лінійний студентський загін „Урал-сервіс“. Біля 400 студентів усіх вузів Пермі працюють провідниками пасажирських вагонів, а в перервах між поїздками вони працюють у Музеї. Щоб заслужити честь працювати тут, вони проходять суворий конкурсний добір. Прилучившись до цієї роботи, навіть негуманітарії переймаються ідеологію меморіального руху.

Презентанти Ю.В.Решетников, А.Б.Рогінський, В.А.Шмиров нагадали, що ще в грудні 1998 року УІ звітно-виборна конференція Міжнародного „Меморіалу“ вирішила створити в складі Товариства Музейну комісію. Її метою є активізація історико-просвітницької діяльності реґіональних відділень „Меморіалу“ звернути увагу державних і муніципальних історичних і краєзнавчих музеїв до проблематики „Меморіалу“ надати допомогу реґіональним відділенням „Меморіалу“ в музейній та виставковій діяльності. З цією метою розроблено три проекти. Проект „Міжнародний музейний практикум „Меморіалу“ передбачає стажування активістів з реґіонів у Музеї „Пермь-36“ (по 4-5 осіб одночасно), для чого тут надається житло, приміщення для роботи, харчування, оргтехніка, засоби зв’язку, консультації фахівців. Стажувальники дістають тут можливість підготувати до видання і виготовити в комп’ютерному варіянті буклет, брошуру, книгу, попрацювати з базою даних Музею. Проект „Міжнародні антитоталітарні музейні конференції і бієнале“ передбачає проведення серії щорічних конференцій. Проект“ Літня школа музеології „Меморіалу“ передбачає проведення за певним графіком і програмами місячних навчальних семінарів з проблем відображення в музеях тоталітарної проблематики.

Окрім доповідей і жвавих дискусій, які тривали й вечорами в готелі в м.Чусовой, на конференції відбулися презентації її учасників. Вражає розмаїття форм роботи реґіональних відділень“ Меморіалу“. Це воістину подвижницька робота, яка далеко не завжди підтримується владою і здебільшого не оплачується. Так, комі-зирянин Михаїл Ігнатов із Сиктивкара продемонстрував семиметровий ватман, на якому вмістив свій родовід. Тут 2000 імен, документально прослідкованих до ХІУ століття. Інна Федущак зі Львівського товариства „Пошук“ розповіла про виставки „Репресоване мистецтво“, „Хресний шлях України“. Юрій Самодуров з Москви повідомив про створення Музею і громадського центру „Мир, проґрес, права людини“ ім.Андрія Сахарова. Величезної популярності серед школярів зажив історичний конкурс „Человек в истории. Россия — ХХ век“, у якому взяли участь 1651 особа з усіх реґіонів Росії. Я повідомив про роботу Харківської правозахисної групи, про створення в Києві Музею шістдесятників і Музею українського самвидаву, про комп’ютерну Книгу пам’яті України, яка робиться у Всеукраїнському товаристві „Меморіал“ ім. В.Стуса.

Певно ж, що учасники конференції оглянули сам музей „Пермь-36“. Цього разу вони могли почути, окрім директора Музею Михаїла Черепанова, також розповіді колишнього в’язня ВС-389/36 Баліса Ґаяускаса та його дружини Ірени Ґаяускене, мою розповідь, подивитися відеофільми, зокрема, про перепоховання в лютому 1989 року Ішхана Мкртчяна, який був похований на кладовищі поблизу Кучино під номером 8, поміж Юрієм Литвином і Василем Стусом. Здійснив це перевезення уже покійний кучинський в’язень Ашот Навасардян. Його відеофільм продемонстрував зять — Давид Алавердян. Відвідали ми етноґрафічний „Музей річки Чусова“.

Що нового дізнався я від свого співкамерника Ґаяускаса та його дружини — що це саме вони 1983 року через побачення винесли на волю відомий текст Василя Стуса „З таборового зошита“. Разом з висуненням на Нобелівську премію це коштувало Стусові життя.

У роботі конференції взяв участь Сергій Ковальов.

Робота російських відділень „Меморіалу“ повчальна для українських товариств меморіального типу. Бо ще більшою мірою репресована Україна має порівняно небагато зразків належного пошанування жертв тоталітаризму та просвітницької роботи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори