пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200034
27.12.2000

Данные социологического исследования ситуации с правами пациентов, существующей в Украине

   

6 пациентов из 10 сталкиваются с нарушением своих прав в лечебных учреждениях Украины

9 пациентов из 10 считают необходимыми меры по усилению прав пациентов в Украине

только 7 из 100 пациентов прибегали к помощи законов в защите своих прав

9 из 10 пациентов считают недостаточной существующую информацию о своих правах в качестве пациента в Украине

каждый 2-ой гражданин Украины впервые узнал из анкеты о существовании такого понятия, как “права пациента”

7 из 10 граждан считают бессмысленным защищать свои права в здравоохранении с помощью законов

каждому 2-му пациенту не предоставляли достоверную информацию в больнице о его состоянии здоровья и прогнозе

каждый 3-й пациент указал на факт разглашения конфиденциальной информации о его состоянии здоровья

каждый 2 пациент отрицает факт предоставления своевременной информации о планируемых вмешательствах и их влиянии на организм со стороны медицинского персонала

8 из 10 пациентов считает обязательным получение согласия пациента, его родителей или опекунов, как это требует закон, на любое медицинское вмешательство

каждый 2-ой пациент не знает о существовании права свободного выбора и замены лечащего врача

Информационный бюллетень, №1, октябрь 2000 г.

® Врачебная ассоциация Николаевского региона


Від редакції “ПЛ”:
Наша медицина — беззахисна попелюшка суспільства — має два рівно незахищені полюси. По-перше, беззахисними є наші пацієнти, за життя і здоров’я яких майже ніхто всерйоз не несе відповідальності. По-друге, беззахисними є наші лікарі, які не мають ані грошей, ані інформації, які були б ефективними і достатніми для лікування хворих. Скажіть, будь ласка, як лікарю не брати гроші від пацієнтів, коли заробітна платня терапевта вищої категорії сягає 150-160 гривень? У всьому світі лікарі і юристи найбільш високооплачувані професії. І це природно, бо суспільство піклується про стан здоров’я та життя своїх громадян.

Лікар, який отримує 150 гривень, не може віддавати свій час і знання, якщо йому не допомагають більш заможні члени його родини, або йому необхідно думати де і яким чином знайти додатковий заробіток, щоб забезпечити собі елементарне виживання. Якщо лікар має неофіційну приватну практику, або просто робить ін’єкції сусідам, чи доглядає важко хворих — це ще кращий варіянт, бо все ж таки це професійна діяльність. Але зовсім не всі медичні спеціальності дають змогу мати приватну практику, і багато лікарів починають займатися справами далекими від медицини. І якщо молодий хірург замість того, щоб якнайбільше часу проводити в операційній і набиратися досвіду, ремонтує квартири або автомобілі, то, поважаючи його за намагання заробити гроші і забезпечити свою родину, нашому суспільству варто задуматися, які професіонали будуть оперувати наших громадян через декілька років.

Наші громадяни теж мають невеликі достатки, і, зрозуміло, що ми обурюємося, коли хірурги беруть гроші за операції, але, як згадаєш, що провідні нейрохірурги в США отримують близько мільйона доларів на рік, якось обурення стихає. Звісно воно не вщухає зовсім, бо, на жаль, наші хірурги гроші беруть від пацієнта або його родичів, у яких грошей ще менше. Отже, ця жебрацька, недостойна будь якої цивілізованої держави ситуація настільки принижує і розбещує нас усіх, що вимикається якийсь моральний індикатор. І ось я чую, як молода лікарка скаржиться колезі, що хворий не може купити ліки, які вона йому прописала. “Навіщо лягати в лікарню, якщо в тебе немає грошей? Хай би їхав в інститут швидкої допомоги — в них хоч є ліки першої допомоги.” Колега погоджується... А насправді, що лікарям робити, якщо на сестринському посту в терапевтичному відділенні нема навіть таких необхідних папаверину, платифіліну та дібазолу. Нічим зняти спазм або збити високий тиск. Це божевілля, але воно і є нашою реальністю...

Хто тільки не цькує бідолашних лікарів: з них збирають кошти на ремонт приміщення, їх “дістає” пожежна безпека, якщо у кабінеті знайдуть кип’ятильник або обігрівач. А що ж робити, якщо лікар чергує добу, а в лікарні немає тепла, гарячої води? Їх стереже податкова та КРУ... Раби у стародавньому Римі, були значно вільнішими ніж наші лікарі. І все це через те, що реальної конкуренції у більшості галузей медицини просто не існує, бо практично всі показники платних медичних послуг стосуються стоматології і хоча у людини дійсно багато зубів (аж 32!), все ж таки трапляється, що у людини бувають і інші хвороби. Відсутність альтернативи державній медичній допомозі у більшості галузей та заборона платних послуг заганяє ці послуги “у тінь”, і це тільки сприяє зубожінню лікарень. І навпаки, там, де дозволені платні послуги (а це стоматологія, гінекологія та пластична хірургія), справи йдуть непогано. В цих лікарнях є й нова техніка, і використовуються нові технології. Але все це існує якось окремо від основного потоку пацієнтів і лікарів.

Не менш важливою проблемою стала неінформованість лікарів про стан галузі не те, що в Україні, а, навіть, у своєму місті, недоступність для працівників медичних закладів нової спеціальної літератури.

Ще декілька років тому нейрохірурги харківської обласної лікарні витягли майже з того світу солдата, який отримав травму хребта. Юнаку зробили підсадку кісткового мозку від ембріона. Обласна лікарня, разом з Інститутом кріобіології, розробила і запровадила методику такої операції, але навіть їх колеги з інших медичних закладів Харкова не всі знали про це, не кажучи вже про те, що за межами Харкова про такі операції не чули і, навіть, не хотіли вірити розповідям матері хворого, коли вона, поїхавши додому на південь України, розповіла місцевим лікарям, як саме врятували її сина. Центральна медична бібліотека тихо занепадає. Щоб отримати якийсь новий медичний журнал, лікарі бігають по всьому місту, бо центральна медична бібліотека не виписує більшості журналів вже роками. На організацію Інтернет-центрів немає коштів — ані на відповідний персонал, ані на користування Інтернетом.

В деяких медичних установах комп’ютери існують, але доступного для всіх лікарів загального інформаційного медичного центру у Харкові немає. Таким центром мала б бути центральна медична бібліотека, де лікар міг би отримати інформацію з різних напрямків медицини відповідного сучасного рівня.

Дуже не хочеться і надалі жити у печері і займати одне з останніх місць у світі за рівнем медичної допомоги, але, на жаль, ніяких корисних для розвитку охорони здоров’я законів наші парламентарі не прийняли, і ніхто з керівників охорони здоров’я не зробив нічого корисного, щоб хоча б припинити падіння рівня нашої медицини. Можливо це тому, що, як і в радянські часи, і перші, і другі мають свої медичні заклади та й можливість підлікуватися за кордоном? Але ж ми все це один раз вже проходили і передбачити наслідки цього неважко.

На тлі інших проблем вражає раптове зникнення таких препаратів, як теофедрин чи белатамінал — ліки досить прості, але необхідні, як повітря тим, хто страждає відповідними хворобами. І бідолашні харків’яни їдуть до сусіднього Бєлгороду, що розташований у Росії, де всі ці ліки спокійнісінько продаються в аптеках, і запасаються ними на майбутнє. Ото такий ринок! Складається враження, що якийсь злий чаклун сидить і навмисно видумує, як зробити нашій попелюшці-медицині ще гірше. Чого тільки варті “рожеві” рецепти, по яким з якогось нездорового глузду в Україні відпускають транквілізатори і прекурсори. Це так ми боремося з наркоманією, яка тим часом безперервно зростає... Саме про цю проблему докладно розповів лікар-психіатр Ю.Томашевський. Від себе додам, що в Харкові “рожеві” рецепти в лікарнях є. Їх можна отримати, якщо добре побігаєш, бо діє такий рецепт тільки чотири дні, і потрібно не спізнитися до аптеки. Скільки разів я бачила стареньких, які приїздять до спеціалізованої аптеки з далеких районів міста й шли собі геть, бо термін дії рецепта скінчився вчора, і працівники аптеки не мали права видати їм ліки.

Невже ж нам немає чого робити, тільки як в старому радянському дусі створювати собі труднощі, щоб їх потім долати? От тільки населення долати труднощі вже не може, і все зменшується і зменшується. Ну, таке несвідоме населення...

Серед всього цього безладдя і безпорадності іноді виникають здорові течії. Ось в Миколаєві лікарі створили Асоціацію лікарів Миколаївського регіону. Ця громадська організація вивчає ситуацію з охороною здоров’я, правами пацієнтів, проводить соціологічні дослідження, допомагає пацієнтам відстоювати свої права. Асоціація видає інформаційний бюлетень, дуже корисний будь-якому громадянину. Ми з задоволенням надаємо читачам “ПЛ” змогу ознайомитися з деякими матеріалами, надрукованими в цьому бюлетені, і ще подумаємо над проблемою створення такої асоціації в кожному місті. Може варто створювати асоціацію лікарів і пацієнтів — бо порятунок тих, хто потопає в нашій країні, це справа рук тільки тих, хто потопає. Мудрішого за це прислів’я на радянських теренах ще ніхто не вигадав!

Інна Сухорукова

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори