пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200902
№02
2009

Бюлетень "Права Людини"

Катування та жорстоке поводження

22.01.2009
джерело: www.civicua.org

Тортури голодом, холодом та побиття міліцією ув’язнених ІТТ міста Нікополя підтвердилися

   

На звернення Вінницької правозахисної групи щодо можливого масового побиття осіб, які утримуються в ІТТ Нікопольського міськвідділу ГУМВС України в Дніпропетровській області, Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова негайно відкрила провадження щодо з’ясування причин та обставин надзвичайної події. Згідно з інформацією правозахисників 12 січня 2009 року після прибуття ув’язнених етапом із Дніпропетровського СІЗО №3 для участі в судових засіданнях та слідчих діях людей кілька годин тримали в холодних автомобілях на вулиці, після чого відбулося масове їх побиття із застосуванням спецзасобів. Як наслідок, тілесні ушкодження отримали 18 осіб.

За дорученням Уповноваженого з прав людини її представниками було здійснено перевірку інформації з виїздом на місце події, обхід камер ІТТ, проведено співбесіди з утримуваними в ньому громадянами, а також зі службовими особами ізолятора тимчасового тримання та працівниками обласної прокуратури. Розслідуванням Омбудсмана підтвердилася інформація Вінницької правозахисної групи, яка відстежує факти тортур заарештованих у місцях позбавлення волі та осіб у місцях їх тимчасового тримання, інформуючи Уповноваженого з прав людини про брутальне порушення правоохоронцями їхніх прав та свобод.

Порушення міліцією вимог чинного законодавства щодо додержання конституційних прав та свобод людини під час етапування в’язнів до Нікопольського ІТТ, передусім тортури голодом упродовж 15 годин та тримання на морозі тривалий час у холодних "автозаках", викликало обурення доставлених осіб. Правоохоронці при цьому застосували спецзасоби – гумові кийки. Осіб, які отримали тілесні ушкодження, оглянули спеціалісти судово-медичної експертизи. Вони зафіксували наявні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Уповноважений з прав людини звертає увагу на факт неналежного реагування керівників місцевої міліції на відповідний припис Дніпропетровської обласної прокуратури щодо припинення діяльності Нікопольського ІТТ через відсутні будь-які санітарно-побутові умови, що унеможливлює тримання в ньому людей. Цей припис було зроблено за місяць до надзвичайної події – 15 грудня 2008 року. Ніна Карпачова переконана, що масового порушення конституційних прав ув’язнених не відбулося б, якби нікопольська міліція належним чином виконала припис, спрямований на повне усунення виявлених порушень закону. Тим більше, що в документі за підписом прокурора області Михайла Косюти чітко наголошувалося: припис підлягає негайному виконанню. Тимчасовий виконувач обов’язків начальника обласної міліції В.Уваров інформував прокурора Дніпропетровської області 29 грудня 2008 року про виконання припису. На папері відрапортували про закриття Нікопольського ІТТ, а насправді 12 січня 2009 року тримали в ньому осіб, взятих під варту, без належних санітарно-побутових умов і забезпечення їхніх законних прав та інтересів.

Ніна Карпачова цілком підтримує позицію обласної прокуратури, яка за фактом заподіяння тілесних ушкоджень особам, які знаходяться в ІТТ Нікопольського міськвідділу ГУМВС, порушила кримінальну справу, і сподівається, що вона буде завершена у відповідності до вимог чинного законодавства, Конвенцій ООН та Ради Європи проти тортур .

У зв’язку з цим Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова адресує свої подання Генеральному прокурору України Олександру Медведьку та Міністрові внутрішніх справ України Юрію Луценку щодо вжиття заходів для відновлення конституційних прав осіб, узятих під варту і утримуваних у спеціальних закладах міліції, а також унеможливлення подібних ганебних випадків, як того вимагають положення Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, ратифікованого Україною в липні 2006 року.

Джерело : Прес-служба Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Право на справедливий суд

29.01.2009
джерело: www.yurpractika.com

«Мудрый» УПК от Нацкомиссии

   

Николай Полуденный: «Рабочая группа подготовила концептуально новый проект УПК, однако его положения воспринимаются практиками достаточно сложно»

Принятие нового Уголовного процессуального кодекса Украины, отвечаю­щего стандартам Совета Европы, является одним из ключевых условий выполнения обязательств, взятых нашим государством перед этой международной организацией. Ответственной за подготовку акта, который принципиально отличался бы от предложенных ранее проектов Кодекса (которые, напомним, были раскритикованы европейскими экспертами), Президентом Украины определена Национальная комиссия по укреплению демократии и утверждению верховенства права. Итогом более чем двухгодичной работы специально созданной рабочей группы стало одобрение проекта нового Уголовного процессуального кодекса на пленарном заседании Нацкомиссии в декабре 2008 года (ранее этот проект получил положительную оценку экспертов Совета Европы).

Об основных новеллах и перспективах принятия нового УПК рассказал руководитель рабочей группы по разработке проекта Уголовного процессуального кодекса Украины Национальной комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права, заместитель министра финансов Украины Николай Полуденный.

— Николай Николаевич, на какой стадии находится сейчас работа над проектом нового Уголовного процессуального кодекса Украины?

— Распоряжением председателя На­циональной комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права Николая Онищука создана экспертная рабочая группа по доработке проекта УПК, которая должна рассмотреть замечания, высказанные к проекту на пленарном заседании Нацкомиссии. Согласно утвержденному плану, до 28 февраля с.г. доработанный проект должен быть передан председателю Нацкомиссии. Николай Васильевич представит его Президенту Украины. Мы ожидаем, что в марте Президент внесет проект УПК в парламент как неотложный.

— В Верховном Совете Украины зарегистрирован проект нового УПК (внесен народными депутатами Владимиром Мойсиком, Иваном Вернидубовым, Сергеем Киваловым и Юрием Кармазиным). В чем основные отличия проекта, разрабатываемого Нацкомиссией, от «парламентского» проекта?

— Я не хотел бы критиковать, но подходы к созданию этих проектов абсолютно разные. Проект УПК, разрабатываемый рабочей группой под руководством Владимира Мойсика, является усовершенствованным вариантом действующего УПК, в то время как проект, разрабатывае­мый Нацкомиссией, основывается на совершенно других концептуальных подходах, с учетом положений Концепции реформирования уголовной юстиции, утвержденной Указом Президента от 8 апреля 2008 года. Очень много отличий в формулировании полномочий и формировании системы действий органов досудебного следствия, абсолютно отличаются подходы к пониманию того, какую роль должно играть государственное обвинение в уголовном процессе, и многое другое.

Если ныне действующий Кодекс базируется на жестких принципах инквизиционного процесса, то проект УПК, разрабатываемый Нацкомиссией, направлен на широкое внедрение принципов состязательного процесса. Безусловно, некоторая часть инквизиционных подходов сохраняется, но только на стадиях процесса до начала уголовного преследования лица — в рамках того, что мы сейчас называем «расследованием по факту». Но как только появляются элементы уголовного преследования, то есть совершаются действия, ведущие к ограничению прав и интересов лица, сразу начинает работать принцип состязательности.

— Имеет ли столь радикальный проект шансы пройти через парламент, сколько это может занять времени?

— Мне сложно оценивать, сколько это может занять времени, но шансы быть принятым проект, безусловно, имеет, хотя бы потому, что парламент — это коллективная институция, ориентирующаяся на общественное мнение, с одной стороны, и на экспертное мнение — с другой. Если говорить об экспертном мнении специалис­тов Совета Европы, то они однозначно негативно оценили «парламентский» проект УПК и предоставили положительные заключения на проект, разрабатываемый Нацкомиссией. Не следует также забывать, что принятие нового УПК — одно из обязательств Украины перед Советом Европы.

Понятно, что заложенные в проекте новеллы требуют значительного изменения сознания людей, осуществляющих правоприменительную деятельность, поэтому новый УПК не может вступить в силу сразу после его принятия. Должен быть довольно серь­езный буферный период, в течение которого произойдет трансформация органов досудебного следствия, прокуратуры как органа государственного обвинения; должна быть проведена и судебная реформа, хотя переходными положениями проекта предусматривается, что система специализированных уголовных судов какое-то время может и отсутствовать. Но основное — нужно подготовить нормативную базу, определяющую организационные основы функционирования уголовного судопроизводства по новым правилам. Также необходимо время, чтобы провести переобучение следователей, прокуроров, судей. Лично я считаю, что такой буферный период должен длиться не менее пяти лет.

— Одним из основных заданий нового УПК является гуманизация уголовного процесса. Не наносит ли такое смещение акцентов вред другим функциям расследования и наказания преступников?

— В любом случае, когда речь идет о гуманизации уголовного процесса, необходимо помнить о том, что все меры принудительного характера, которые ограничивают права и свободы человека, должны быть санкционированы в судебном порядке, а в суде действуют состязательные принципы, и если сторона обвинения докажет необходимость проведения тех или иных следственных действий, то суд примет соответствующее решение. В целом вся система расследования сконструирована таким образом, чтобы стимулировать гособвинение в кратчайшие сроки завершить сбор сведений, которые они готовы предоставить в качестве доказательств в суде.

Со времен СССР так сложилось, что судьи обращают больше внимания на позицию обвинения. Но это только в том случае, когда в судебном заседании принимают учас­тие действительно высококвалифицированные прокуроры. Сейчас ситуация значительно сложнее, особенно в районных судах. Судьи, образно говоря, плачут: профессиональный уровень прокурорских работников, поддерживающих государственное обвинение, чрезвычайно низок, судьи вынуждены исправлять их, советовать. То есть ситуация двойственна: прокурора сложно назвать центральной фигурой процесса, но в любом случае слово квалифицированного прокурора более весомо.

Что касается проекта УПК, рабочая группа постаралась максимально уравнять в правах стороны обвинения и защиты. К примеру, после окончания расследования стороны раскрывают друг другу данные относительно источников доказательств, и если сторона обвинения не раскрыла информацию о каких-либо сведениях, то такие данные не могут быть использованы в суде в качестве доказательства. Сторона защиты в то же время имеет право не открывать сведения, свидетельствующие о виновности обвиняемого. Но следует понимать, что реальной равноправности быть не может, у государства всегда есть преференция во времени и преференция в средствах. Ресурс государства намного мощнее, и если следователь и прокуроры будут профессионально исполнять свои обязанности, то никакая гуманизация процесса не будет способствовать «разрушению» уголовных дел, ведь у государства в любом случае больше возможнос­тей, чем у стороны защиты.

— Не противоречит ли требование о раскрытии источников информации существующим программам защиты свидетелей?

— Я не вижу особых проблем, действующее законодательство будет «подкорректировано» с учетом положений проекта УПК. На самом деле речь идет не о местонахождении источника доказательства, а о его сути: фактические сведения — это результат обыска, осмотра или же информация, полученная в ходе беседы со свидетелем преступления.

— Одной из сфер, подвергнутых серьезной ревизии, является доказательственное право. Какие новеллы будут введены после принятия проекта УПК и как они ныне воспринимаются, прежде всего, представителями право­охранительных органов?

— Все, что государственный обвинитель передает в суд, не является, строго говоря, доказательствами. Проект УПК оперирует таким термином, как фактические сведения, и только судья в судебном заседании решает, являются те или иные фактические данные доказательством по конкретному делу. Безусловно, перечень условий недопустимости доказательств максимально детализирован — ведь это касается, к сожалению, распространенных у нас случаев фальсификации доказательств.

Одной из наиболее критикуемых, со стороны правоохранительных органов, является новелла о том, что институт оперативно-розыскной деятельности и институт расследования в виде фиксации сведений объединяются. Кодекс делит все следственные мероприятия на гласные и негласные, мы отказываемся от того, что следователь действует просто как писарь. Критику также вызывает в проекте отказ от понятых. Это мировая практика, к которой Украина,

к сожалению, сегодня еще не готова, введение подобных норм в проект УПК — это прорыв. Еще одним прорывом является отказ от такой стадии, как возбуждение уголовного дела, чего, к сожалению, не могут понять некоторые наши мэтры юриспруденции.

Мы старались максимально деформализировать процесс, стимулировать гособвинителя и орган досудебного следствия максимально ускорять расследование, предъявление обвинения и передачу материалов в суд.

— В проекте УПК предусмотрено введение новой процессуальной фигуры — следственный судья. В чем заключается такая необходимость?

— На Украине уже фактически существуют такие судьи. Просто не используется данный термин. То есть когда речь идет о задержании, аресте, проведении обыска, снятии информации с каналов связи, проведении других гласных и негласных следственных мероприятий, ограничивающих права и свободы человека — все они санкционируются судом. Соответственно в судах организовано дежурство — определен судья, который рассматривает подобные обращения следователей и прокуроров.

В проекте УПК четко определен статус и полномочия судьи, принимающего участие в процессе контроля над досудебным следствием, значительно расширены границы судебного контроля — практически все действия, ведущие к ограничению прав, проходят через суд.

Следственный судья будет назначаться из числа судей на ограниченный срок, что позволит избежать потери таким судьей квалификации. Хотя не исключено, что данная норма может быть пересмотрена, и механизм работы этих судей останется таким, каким он существует сейчас.

— Отдельные статьи проекта посвящены функционированию суда присяжных. Рассмотрение дела судом присяжных — это исполнение требований Конституции Украины или объективная необходимость?

— Я считаю, что суд присяжных на Украине не нужен. При развитых институтах отбора обучения, повышения квалификации судей можно сформировать такой судебный корпус, который обеспечит надлежащее исполнение правосудия без суда присяжных. Более того, по отдельным категориям дел можно расширить состав народных заседателей, ввести какие-то особенности рассмотрения таких дел, как это предусматривается при реализации полномочий ювенальной юстиции (в проекте УПК данному вопросу посвящена отдельная глава).

То есть я считаю институт присяжных неким архаизмом, введение которого в Кодекс обусловлено исключительно требованиями Основного Закона Украины. В предложенной модели коллегия присяжных решает вопросы факта, а профессиональный судья определяет вид и меру наказания. Наверное, это единственный случай, в котором не предусмотрена апелляция.

— Реформирование уголовного процесса не ограничивается лишь принятием нового Кодекса. Очевидно, необходимо принять целый пакет законов, определяющих систему правоохранительных органов, устанавливающих основы оперативно-розыскной деятельности, реформировать материальное уголовное право. Комплексный подход — это принятие всего пакета необходимых законов одновременно, или же следует отдать предпочтение УПК, а все остальные законы «прописать» под него?

— Я бы предложил сначала принять новый Уголовный процессуальный кодекс. Во-первых, это позволит начать процесс обучения и ускорит переход к новым уголовным процедурам. Во-вторых, принятие УПК само по себе мощный сигнал — власть готова к переменам. В-третьих, принятие УПК снимет все дискуссии о необходимос­ти изменений, будет дан импульс для разработки производных законопроектов и их скорейшего принятия. Я считаю, что ждать не следует, надо проект поскорее вносить в парламент и принимать, четко определив в переходных положениях особенности вступления его в силу.

— Обратимся к финансовой стороне вопроса. Готова ли Украина нести расходы на реформирование уголовного процесса?

— Если говорить об организационной стороне внедрения нового УПК, то предполагается создание лишь одного нового органа — Национального бюро расследований. Все остальные органы, которым предоставляются следственные полномочия, или уже существуют, или же будут созданы в результате реорганизации уже существующих органов. Создание системы специализированных уголовных судов предусмот­рено Концепцией реформирования уголовной юстиции и будет финансироваться в рамках ее реализации. Расходы необходимы также и на переобучение сотрудников правоохранительных органов и судов — проведение семинаров, конференций, начитка спецкурсов. Но это расходы не одного года, а нескольких лет, и начинать процесс необходимо.

(Беседовал Алексей НАСАДЮК, «Юридическая практика»)

 

Справка редакции:

Новый УПК должен регулировать деятельность правоохранительных органов в сфере выявления и расследования преступлений, судов — в сфере судебного разбирательства уголовных дел, обеспечивать процессуальное единство и контроль, избегая при этом чрезмерной формализации.

Проект УПК состоит из 638 статей, объединенных в 10 разделов. Среди основных новаций проекта отметим следующие.

Проект УПК объединяет ранее разделенные стадии дознания и досудебного следствия в одну — досудебное расследование, которое начинается с момента поступления информации о совершенном преступлении в правоохранительные органы. Оперативно-розыскная деятельность и следствие, обозначенные в проекте единым термином — «расследование», рассматриваются лишь как формы единого процесса. Все процессуальные действия (оперативно-розыскные мероприятия, следственные действия) могут совершаться лишь после начала уголовного производства по делу.

Согласно проекту, досудебное расследование заключается в сборе гласными и негласными методами и фиксации фактических данных об обстоятельствах совершения преступлений и уголовных проступков и установлении лиц, которые их совершили.

Предусматривается создание новой системы органов досудебного расследования, в которую будут входить Национальная полиция, Финансовая полиция, Военная полиция, соответствующие ­подразделения Службы безопасности Украины и На­циональное бюро расследований. До создания этой системы досудебное расследование будут проводить органы внутренних дел, налоговая милиция, Военная служба правопорядка и соответствующие подразделения СБУ.

Признание собранных фактических данных доказательствами по делу осуществляется исключительно судом в присутствии и при непосредственном участии сторон обвинения и защиты. Соответственно, для обеспечения соблюдения принципов состязательности, публичности и диспозитивности в проекте усовершенствована процессуальная регламентация процедур сбора и предоставления суду информации сторонами защиты и обвинения на основе четко определенных критериев. В свою очередь, данные, собранные стороной защиты, должны быть предоставлены стороне обвинения и наоборот.

Изменена роль прокурора в уголовном судопроизводстве. Поскольку прокурор отвечает за результат рассмотрения дела в суде, он оценивает и направляет ход расследования, а также принимает основные процессуальные решения по делу, как это реализовано в большинстве европейских государств.

Защитник (представитель) ­выбирается подозреваемым, обвиняемым, пострадав­шим, как правило, из числа адвокатов. Органы досудебного расследования, государственный обвинитель и суд лишены процессуальных возможностей вмешиваться в выбор защитника и препятствовать его учас­тию в деле путем принятия соответствующих постановлений. Также обеспечены процессуальные гарантии конфиденциальности общения защитника (представителя) с подозреваемым, обвиняемым, пострадавшим.

Приведены в соответствие с международными требованиями положения относительно подозреваемого и обвиняемого, которые уравнены в своем правовом статусе. Нормами проекта также приведены в соответствие с международными требованиями и требованиями Конституции Украины положения о перечне мер пресечения, их длительности, процедуры применения, порядка их обжалования и пересмотра.

Проект УПК вводит должность следственного судьи, к полномочиям которого отнесено осуществление судебного контроля над досудебным расследованием, решение вопросов, связанных с ограничением конститу­ционных прав и свобод граждан.

На основании материалов, собранных в ходе досудебного расследования, государственный обвинитель предъявляет обвинение и составляет обвинительный акт или отказывается от уголовного преследования. Дела о преступлениях небольшой тяжести, большинстве преступлений средней тяжести и уголовных проступках передаются в суд органом досудебного расследования при согласии прокурора.

Изменена роль суда, который лишен полномочий инквизиционного характера, таких как направление дела для проведения нового или дополнительного расследования, дача поручений по проведению следственных действий по собственной инициативе и тому подобное. В случаях недостаточности доказательств или признания их недопустимости суд обязан оправдывать обвиняемого на основании презумпции невинов­ности. В проекте УПК предложено разделение процедуры установления виновности лица в совершении правонарушения и назначения ему наказания. Это позволит размежевать внимание сторон и суда при установлении факта уголовного правонарушения и причастности обвиняемого к этому деянию и при установлении обстоятельств, которые прямо либо опосредованно влияют на определение ему меры наказания.

Все дела о преступлениях в первой инстанции рассматриваются местными судами, в системе которых выделены отдельные суды, рассматривающие дела об особо тяжких преступлениях и функционирующие в городах, где есть следственные изоляторы.

Для повышения эффективности уголовного преследования проект УПК внедряет принцип неизменности государственного обвинителя, согласно которому обвинитель, составивший обвинительный акт, поддерживает государственное обвинение в суде. По делам об уголовных проступках, преступлениях небольшой тяжести и большинстве преступлений средней тяжести поддержание обвинения может возлагаться на орган досудебного расследования (должностного обвинителя) при согласии прокурора.

Проектом внедряется отдельный вид производства — приказное производство. Соответствующие процедуры позволяют ­судье принять решение о наказании лица за совершение преступления небольшой тяжести, уголовного проступка без проведения судебного заседания, если вина лица доказана материалами расследования и такое лицо признает свою вину и не возражает против наказания, которое может назначить судья. Привлечение лица к ответственности в порядке такого производства возможно лишь при участии защитника.

Апелляционный пересмотр судебных решений будут осуществлять апелляционные суды в форме полной апелляции. Суды первой инстанции лишаются полномочий определять дальнейшую судьбу апелляционных жалоб. Кассационный порядок пересмотра гарантирован лишь относительно приговоров в уголовных делах о совершении тяжких и особо тяжких преступлений, а также относительно приговоров суда присяжных.

Право на приватність

07.02.2009

Окрема ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва у справі Якубенко проти Кабінету Міністрів України

   

Від редакції «ПЛ»: Відповідно до статті 31 Конституції України таємниця кореспонденції належить до особистих таємниць людини і за порушення встановленої Конституції гарантії винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Винятки можуть бути встановлені тільки судом, якщо потрібно запобігти злочину або з’ясувати обставини під час розслідування кримінальної справи. Оскільки відповідно до Конституції винятки з таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть встановлюватися судом і тільки на підставі закону, законодавці, починаючи з 1996 року, повинні були прийняти відповідний закон.

Проте, на сьогодні замість закону діє Постанова КМУ № 1169 від 26.09.2007 року, якою затверджений «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».

Українська Гельсінська Спілка з прав людини звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва і, посилаючись на Конституцію України, ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини («Право на повагу до приватного та сімейного життя») вимагала визнати Постанову Кабінету Міністрів незаконною, та скасувати її.

Суд відмовив у задоволенні цієї вимоги. Але суд прийняв окрему ухвалу, в якій зазначив, що оскаржувана Постанова не містить гарантій дотримання прав громадян, що мають забезпечуватися згідно з Конвенцією, та практики Європейського Суду з прав людини та Конституції України. Окремою ухвалою суд поінформував КМУ та безпосередньо прем’єра Тимошенко про необхідність розробити та винести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації. Суд також вказав, що при розробці законопроекту Кабмін повинен дотримуватися практики Європейської конвенції з прав людини та Європейського суду з прав людини. КМУ не пізніше одного місяця має повідомити суд про вжиті заходи.

Справа була підтримана Фондом стратегічних справ УГСПЛ. Представляв Українську Гельсінську спілку в суді адвокат Вячеслав Якубенко. Нижче публікуємо окрему ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва

Ольга Гончарова

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД м. КИЄВА

ОКРЕМА УХВАЛА

м. Київ
16.01.2009 р.
№ 1/100

За позовом Якубенка Вячеслава Михайловича до Кабінету Міністрів України
про визнання постанови № 1169 від 26.09.2007р. незаконною

 

Судова колегія у справі:
Головуючий суддя   О.В.Бачун,
судді  М.І.Кишинський, І.А.Качур
секретар   О.В.Саратова
Представники:
Від позивача:  Якубенко В.М.
Від відповідача:  Золотухіна Г.О. – голов. спец. (дов. від 27.12.07 р. №29-22/1099).

В судовому засіданні присутній Борисов А.Ю. – голов.спец. Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України (посв. від 22.11.05 р. №818)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою суду від 16.01.09 р. в задоволенні позовних вимог Якубенка Вячеслава Михайловича про визнання недійсною (незаконною) постанови Кабінету Міністрів України №1169 від 26.09.07 р., якою затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», а також її скасування – відмовлено.

Під час розгляду справи судом досліджувалися обставини, пов’язані з прийняттям зазначеної постанови. Зокрема, згідно тексту постанови вона видана на виконання Указу Президента України від 07.11.05 р. №1556 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів», яким було надано доручення Кабінету Міністрів України у чотиримісячний строк подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів та затвердити за погодженням з Верховним Судом України і Генеральною прокуратурою України єдину інструкцію про порядок отримання підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дозволів на проведення відповідних заходів та використання при цьому матеріалів.

Згідно матеріалів справи та наданих пояснень сторін доручення щодо затвердження за погодженням з Верховним Судом України і Генеральною прокуратурою України єдиної Інструкції про порядок отримання підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дозволів на проведення відповідних заходів та використання при цьому матеріалів виконано. В той же час доручення в частині надання пропозицій Верховній Раді України (тобто, розробки відповідних законопроектів) виконано не було, і станом на день прийняття рішення по справі питання отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також її скасування, що має місце поза межами розслідування кримінальної справи, регулюється на рівні підзаконного нормативно-правового акту – постанови Кабінету Міністрів України.

Між тим, відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть буті встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати Істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Тобто, відповідна процедура має бути затверджена саме на рівні Закону України, а не нормативно-правового акту підзаконної дії. На даний час не лише не прийнято відповідний Закон, а й не внесено відповідний законопроект.

Також під час розгляду справи судом з’ясовувалися питання щодо необхідності дотриманні при законодавчому регулюванні обмеження прав громадян щодо таємниці кореспонденції вимоги ст. 8 Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського Суду з прав людини щодо застосування цієї статті, оскільки Законом України від 17.07.97 р. Конвенція була ратифікована і стала частиною законодавства України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що чинний Порядок отримання дозволу суд; на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добуто інформації, прямо не суперечить положенням ст. 8 Конвенції, проте, не містить всіх гаранті дотримання прав громадян, що мають забезпечуватися згідно Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, в чинній постанові не визначено порядок негайного знищення матеріалів та її носіїв після винесення судом виправдувального вироку чи постанови про відмову в наданні дозволу на проведення оперативно-технічного заходу; згідно п. 6 постанови випливає, що матеріалі подання розглядає особисто голова апеляційного суду, хоча воно може бути і у провадженню місцевого суду; постанова не містить заборони передавати протокол та матеріальні носі інформації іншим уповноваженим державним органам та ін.

Відповідно до ст. 166 КАС України суд, встановивши під час розгляду справи порушенню закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

На підставі вищенаведеного, ст. 166, 186 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Довести до відома Прем’єр-Міністра України Тимошенко Юлії Володимирівні інформацію щодо необхідності розробки та внесення на розгляд Верховної Ради Україні законопроекту щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасові обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці відповідного законопроекту положень ст. 8 Європейській Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, а також практики Європейського Суду з прав людини щодо застосуванню цієї статті.

Запропонувати при розробці відповідного законопроекту використати пропозиції позивача.

Про вжиті заходи повідомити суд не пізніше одного місяця після надходження окремо ухвали.

Ухвала може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується.

Судова колегія у складі:

Головуючий суддя

Судді

27.01.2009

 

 Центр правовой помощи жертвам пыток и жестокого обращения

http://hrlawyers.khpg.org/index.php?id=1233066232

Коментар Вячеслава Якубенка: «Судді у розмовах між собою поділяють власні рішення на дві групи: мудрі та справедливі. Очевидно, ця справа вирішена мудро.

Зрозуміло, суд не міг просто відмовити в позові і визнати нормальним існуючий порядок надання дозволів на прослуховування, підглядання, негласне проникнення у приміщення і т.д. Адже ця процедура, затверджена Постановою Кабінету міністрів № 1169, не відповідає цілій низці прецедентів Європейського Суду з прав людини (насамперед Klass. v. Germany (6 вересня 1978 р., № 5029/71), Huvig v. France (24 квітня 1990 р.), Kruslin v. France (24 квітня 1990 р.). Відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ці прецеденти, як і будь-які інші рішення Європейського суду з прав людини, є джерелом права для наших судів.

Крім того, судді самі розуміють, що діюча процедура надання дозволу на оперативно-технічні заходи, в якій відсутні гарантії дотримання прав людини, може бути використана проти них самих. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» всіх суддів у Києві та апеляційних судах в регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія із викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів – обмаль. Прямо порушуючи, закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «на всяк випадок» будь-який компромат на суддів. Заступник Генерального прокурора України Кузьмин Р.Р. в інтерв’ю виданню «Коммерсант-Украина» № 236 від 26.12.2008 р. прямо визнав:

«У нас, кроме кассет с записями взяточничества, передачи и дележа денег, есть несколько порнофильмов, отснятых с помощью оперативной камеры в кабинете председателя Львовского административного апелляционного суда. Это же ненормальное явление, когда председатель суда позволяет себе в рабочее время у себя в кабинете устраивать сексуальные оргии». Не викликає сумнівів, що випадок із суддею Зваричем уже став хрестоматійним, і ця людина обов’язково повинна предстати перед судом і відповісти за всі свої дії.

Але ж, з іншого боку, тут високопосадовець прокуратури повідомив, що ним та його підлеглими вчиняється злочин, передбачений ст. 182 Кримінального кодексу – «Порушення недоторканності приватного життя». Якщо розслідується справа про хабарництво – для чого в ній зберігати «порнофільми»? Якщо є ознаки злочинів сексуального характеру – тоді треба порушувати ще одну кримінальну справу, а не влаштовувати приватні порносеанси для окремих народних депутатів, агітуючи їх у такий спосіб позбавити суддю Зварича недоторканності.

Якщо навіть судді – стражі закону – виявляються беззахисними перед збоченцями у погонах з відеокамерами, то що вже казати про право на приватність простих смертних?

Але суд, очевидно, боявся іншої крайності – що внаслідок скасування оскаржуваної Постанови оперативно-розшукові підрозділи виявляться повністю безпорадними. Хоч ця Постанова № 1169 і недосконала, іншої наразі немає. Тож суд лише звернув увагу Кабміну на необхідність подати в парламент Порядок надання дозволів на здійснення оперативно-технічних заходів у вигляді законопроекту, врахувавши всі застороги щодо дотримання прав людини.

Чи виконає Кабмін таку ухвалу? Сумніваюсь

Доступ до інформації

06.02.2009

Указ Президента України «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні»

   

З метою відновлення національної пам’яті, сприяння процесу національного примирення та взаєморозуміння, забезпечення всебічного, об’єктивного вивчення історії України XX століття, зокрема подій, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні, постановляю:

1. Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Генеральній прокуратурі України, Державному комітету архівів України, Державному департаменту України з питань виконання покарань проаналізувати пов’язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні архівні документи, що нагромадилися за часи діяльності органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР, та забезпечити зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу секретності архівним документам або іншим матеріальним носіям такої інформації, якщо вони не становлять державної таємниці.

2. Кабінету Міністрів України забезпечити розроблення Українським інститутом національної пам’яті разом зі Службою безпеки України, за участю Національної академії наук України та затвердити план заходів з оприлюднення та вивчення розсекречених архівних документів на 2009 - 2011 роки, передбачивши, зокрема:

створення та функціонування архіву національної пам’яті - електронної бази архівних документів щодо подій, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні, а також діяльністю органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР;

організацію в населених пунктах України постійно діючих експозицій, виставок архівних документів, фотоматеріалів, що відображають події, пов’язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні;

видання, перевидання, розповсюдження відповідних тематичних наукових, науково-популярних, художньо-публіцистичних праць, збірок документів та матеріалів, а також здійснення заходів, пов’язаних із перекладом розсекречених архівних документів іноземними мовами для інформування світової громадськості через закордонні дипломатичні установи України.

3. Міністерству освіти і науки України за участю Національної академії наук України забезпечити всебічне та об’єктивне вивчення розсекречених архівних документів, проведення на їх основі наукових досліджень, підготовку та видання наукових та науково-популярних праць, а також використання результатів цих досліджень у навчальних програмах загальноосвітніх та вищих навчальних закладів.

4. Службі безпеки України разом із Державним комітетом архівів України сприяти представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, вченим та громадянам у вільному доступі до розсекречених архівних документів, зокрема шляхом створення спеціальних інформаційно-довідкових центрів.

5. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації заходів щодо розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні.

6. Внести до розділу 1 Організаційної структури Служби безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 27 грудня 2005 року N 1860 "Питання Служби безпеки України" (зі змінами, внесеними Указами від 2 квітня 2007 року N 261 та від 24 вересня 2007 року N 913), зміну, доповнивши його після абзацу "Департамент оперативного документування" новим абзацом такого змісту:

"Департамент архівного забезпечення".

Президент України 

В. ЮЩЕНКО 

м. Київ

23 січня 2009 року

N 37/2009 

 

Коментар «ПЛ»: Наш бюлетень регулярно висвітлює стан справ з оприлюднення архівних документів стосовно голодомору, політичних репресій та дисидентського руху. Забезпечення відкритого доступу до матеріалів радянської карально-репресивної системи є найважливішою передумовою подолання наслідків тоталітаризму в країні.

Сподіваємось, що цей Указ Президента зліквідує певні перешкоди в доступі до архівних документів радянського періоду. Указ є наступним кроком в послідовній справі розсекречування документів стосовно політичних репресій та голодоморів в Україні.

Водночас пересторога «якщо вони не становлять державної таємниці», яка міститься в п.1 Указу, може звести нанівець весь його позитивний потенціал. За радянських часів усе, що стосувалося політичних репресій, належало до державних таємниць. Наприклад, усі архівно-слідчі справи репресованих за «політичними статтями», але не реабілітованих за Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій» чи за іншим правовим актом,, досі складають державну таємницю і зберігаються під грифом «таємно», навіть справи 20-30-х років. Чи означає прийняття Указу розсекречування цих архівно-слідчих справ? Прямої відповіді на це питання в Указі немає. На нашу думку, Указ мав би містити положення про відкликання грифів обмеження доступу з певної групи документів. Але вказівки на те, що мають бути переглянуті підстави надання грифів обмеження доступу «таємно» та «цілком таємно» архівним документам, пов’язаним з політичними репресіями та іншими подіями, Указ не містить.

Отже, поки що зарано робити висновки.

Як зазначив під час брифінгу Голова СБУ Валентин Наливайченко позиція Президента полягає в тому, що відповідно до законодавства України не може належати до державної таємниці інформація про порушення прав і свобод громадян та незаконні дії органів державної влади.

СБУ як головний державний орган у сфері забезпеченні охорони державної таємниці знімає радянський гриф таємності з усіх кримінальних справ, розпорядчих, статистичних документів секретного діловодства та інших документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні з 1917 до 1991 рр.» На сьогодні в архіві СБУ зберігаються близько 800 тис. томів із грифами «секретно» та «совершенно секретно», де криються таємниці про мільйони людей, які стали жертвами тоталітарного комуністичного режиму.

Не брифінгу було представлено колекцію документів Галузевого архіву, серед яких інструкції ЧК, «розстрільні списки», карти-схеми депортацій, альбоми повстанських фотографій, доповідні КДБ для ЦК Компартії про розвиток в Україні дисидентського руху.

На початку 2008 року при СБУ було створено Робочу групу істориків із вивчення діяльності ОУН і УПА. 2 жовтня 2008 року при Галузевому державному архіві Служби безпеки України розпочав роботу Інформаційно-довідковий зал (відкритий електронний архів), що покликаний спростити доступ та використання документів з архівів СБУ. Окрім Києва (вул. Ірининська, 2. Телефон: 255-82-24) на даний момент такі зали працюють при управліннях СБУ в Харкові (вул. Мироносицька, 2) та Одесі (вул. Єврейська, 43) і вже в першому півріччі поточного року будуть відкриті в усіх обласних центрах України. Видавничі проекти: книга «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932—1933 років в Україні в документах ГПУ — НКВД»; репринтне видання «Дзеркало душі народної: спогади та враження відвідувачів виставки про Голодомор 1932—1933 років в Україні «Розсекречена пам’ять»; книга-альбом «Бофони: грошові документи ОУН і УПА».

Редакція «ПЛ»

Соціально-економічні права

19.01.2009 | Костянтин Рєуцький

Корупція у містобудуванні: обґрунтовані побоювання

   

Необхідність проведення дослідження була продиктована різким збільшенням за останні роки кількості конфліктів  між громадами, місцевою владою й будівельними компаніями. Щоб отримати найбільш точну «мапу проблеми», місцями проведення моніторингу було обрано різні за розміром й статусом міста: два обласні центри (Луганськ та Хмельницький), місто обласного підпорядкування (Нікополь, Дніпропетровська обл.) і два райцентри (Старобільськ, Луганська обл., і Христинівка, Черкаської обл.). Дослідження почалося  15 серпня, а підсумки були підведені наприкінці минулого року. За ці п’ять місяців учасники проекту вивчили, наскільки місцеві чиновники забезпечують право громадян на отримання інформації; спостерігали за процесом прийняття містобудівельних рішень під час сесій місцевих рад; з’ясували, наскільки широко висвітлюється ця проблема в місцевих СМІ; провели експертні інтерв’ю з чиновниками, представниками будівельного бізнесу й ініціативних груп громадян, які протидіють забудовам.

Оприлюднюючи результати  дослідження, представники коаліції «Впровадження прозорих та вільних від корупції механізмів забудови» констатують, що моніторинг виявив цілу низку проблем. На думку Юлії Ращупкіної, керівника  Східноукраїнського центру громадських ініціатив, основними причинами конфліктів є недотримання вимог діючого законодавства, низька правова культура й корупція в діях учасників процесу забудови територій, які на сам кінець приводять до брутальних порушень громадських й приватних інтересів. У більшості міст відсутня частина необхідної містобудівної документації, а громадськість не має повної  інформації про її наявність й доступу до картографічної складової планів. Більшість місцевих рад не прагнуть забезпечити широкий доступ громадян до текстів рішень сесій стосовно забудови територій. Органи влади й місцевого самоврядування у більшості випадків не надають повних й своєчасних відповідей на інформаційні запити громадян. Поряд з цим, не рідкими є випадки необґрунтованих й незаконних відмов надати інформацію. А результативність заходів прокурорського реагування за фактами зловживань у містобудівній сфері доволі низька: органи прокуратури майже не оскаржують у судах «проблемні» рішення місцевих рад.

Серед заходів, рекомендованих для оздоровлення ситуації,  представники коаліції називають посилення впливу центральної влади на процес розробки й затвердження органами місцевого самоврядування необхідної містобудівної документації: мова йде про фінансування відповідних заходів, їх цінове регулювання й контролювання. Також, на думку експертів коаліції, необхідно прийняти зміни до діючого законодавства й усунути протиріччя в різних нормативних актах, які часто бувають приводом для порушення права громадян на доступ до містобудівної документації, а також більш чітко окреслити сфери втручання й ступінь відповідальності прокуратури. Необхідно якнайшвидше законодавче врегулювання діяльності веб-сайтів місцевих рад та адміністрацій, як найменш витратного й доступного способу забезпечення доступу до інформації. Громадськість має активніше добиватися дотримання своїх законних прав та інтересів, оскаржувати у судах незаконні рішення місцевих влад й бездіяльність прокуратури.

Подальша діяльність коаліції буде сфокусована  на проведенні громадських кампаній, метою яких є лобіювання громадських інтересів і переконання  політиків усіх рівнів  законодавчо врегулювати  та впровадити в практику органів публічної влади  запропоновані рекомендації.

Нагадаємо, що коаліція «Впровадження прозорих та вільних від корупції механізмів забудови» створена влітку 2008 року. До неї увійшли 6 організацій з Луганської, Дніпропетровської, Хмельницької та Черкаської областей. Діяльність коаліції фінансується пороговою  антикорупційною програмою «Гідна Україна», що ініційована урядами України та США у 2006 році.

Право на охорону здоров’я

25.01.2009 | Открытое письмо медработников

S.O.S! В Харькове ликвидируют фтизиатрическую службу!

   

В Украине в 1995 г. ВОЗ зафиксирована эпидемия туберкулёза. Эпидемия безостановочно прогрессирует и приобретает угрожающие масштабы. В настоящее время зарегистрировано появление штаммов микобактерий, обладающих поливалентной лекарственной устойчивостью, приводящих к развитию тяжёлых деструктивных и латентных форм туберкулёза (смертельные случаи). И хотя по данным специалистов фтизиатрической службы ГУОЗ Харьковского ОДА («Медицинская газета» №23 от 15 декабря 2008 г.) за 9 месяцев наметилось некоторое снижение общей заболеваемости по туберкулёзу среди населения области и составляет 54,9 на 100 тыс. населения против 57.2 в 2007 г., самый страшный показатель – смертности – вырос.  Он составляет 12.8 на 100 тыс. населения за 9 месяцев 2008 г. против 11 на 100 тыс. населения в 2007 г., а среди умерших преобладают жители города – 218 лиц. 53 – лица без определённого места жительства, которые также проживают в городе, 139 человек – жители села.

Наши городские власти и чиновники от здравоохранения решили бороться с туберкулёзом по-своему, а именно: закрыть ВСЕ стационары противотуберкулёзных отделений (ДПТО) городского клинического противотуберкулёзного диспансера №1 (ГКПТД №1), сократив 345 коек и оставив всего 230 коек в ГКПТД №1, ликвидировав ДПТО №2 (ул. Котлова, 7), ДПТО №4 (ул. Ньютона, 145) и ДПТО №3 (ул. Пирогова. 6), передав выше указанные строения в управление коммунального хозяйства Харьковского городского совета с целью дальнейшего эффективного использования. Вряд ли уменьшится заболеваемость и смертность от такого «рационального» использования коечного фонда, тем более, что и амбулаторные отделения, в которых предполагается лечить больных с малыми формами туберкулёза, а также обследовать и консультировать контактный контингент и лиц. состоящих на диспансерном учёте по туберкулёзу, сокращают до 3 вместо имевшихся 5, хотя никакого отношения к коечному фонду они не имеют. Теперь население Червонозаводского района, одного из самых неблагоприятных в городе по выявленным больным с активным туберкулёзом лёгких (МБТ – т.е. заразным – 28,0 на 100 тыс. населения за 12 месяцев 2008 г. по г. Харькову) добавляют к населению Октябрьского и Ленинского районов и будут обследовать, лечить и наблюдать в ДПТО №5, которое находится в самом центре города Харькова, по ул. Маршала Бажанова. 11 и ул. Потебни 16 и окружено жилыми домами, массой учебных заведений и офисов. Население Коминтерновского района переводят на обслуживание в ГКПТО №1 (пр. Московский 197), окружённое лечебными учреждениями различного профиля. А ДПТО №4 (ул. Ньютона. 145). которое все комиссии горздрава и облздрава признали единственным из всех ДПТО, соответствующим всем нормам и требованиям для лечения больных туберкулёзом, единственное здание из всех ДПТО, включая и ГКПТО №1, которое строилось для фтизиатрии, находится на окраине города, имеет благоустроенную и огороженную территорию, расположенную рядом с двумя областными инфекционными больницами для взрослых и детей – ликвидируют.

Мы, сотрудники фтизиатрической службы, возмущены происходящим и считаем, что ликвидация противотуберкулёзной службы г. Харькова для выполнения Постановления Кабинета Министров Украины от 22.10.2009 №943 «Про економію бюджетних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів» и других распоряжений. перечисленных в приказе №1 от 03.01.2009 г. ГКПТД №1. является не просто абсурдом, а преступлением против народа, это ли не геноцид против нации!

Главный фтизиатр Украины в средствах массовой информации предупреждает, что при росте безработицы до 3 млн. человек заболеваемость туберкулёзом вырастет на 25%. На сегодняшний день туберкулёз продолжает оставаться одной из наиболее опасных инфекционных болезней для жителей Украины.

В стране кризис, не хватает средств для бюджетных организаций, для ремонта, содержания. лечения и питания больных, но с размахом идёт подготовка к чемпионату кубка УЕФА 2012 г. – в Харькове достраивается стадион  Металлист», будут строить отели, развлекательные комплексы, дороги. Это все очень хорошо, но разве возможно проведение таких масштабных мероприятий в городе, в котором бушует эпидемия туберкулёза? Где больные с особо опасной инфекцией будут разгуливать по улицам, т.к. мест для их лечения нет, а ездить в амбулаторные отделения каждый день для принятия таблеток в присутствии медсестры (это так называемое контролируемое лечение) они не будут! Ведь на поездки издалека нужны деньги, которых у большинства больных нет, не говоря уже о социально безответственных больных, которые лечиться амбулаторно вообще не станут. Как следствие – рецидивы туберкулёза.

В опасности не только харьковчане, но и все гости города, болельщики, которые захотят приехать на чемпионат по футболу, и организаторы чемпионата уже предупреждены об этом.

Сейчас болеют туберкулёзом все: и бизнесмены, и чиновники, и домохозяйки, и врачи, и учителя, и дети элитных учебных заведений. Поэтому, просим всех, кто прочтёт наше обращение разобраться во всём, помочь сохранить фтизиатрическую службу г. Харькова, пока ещё не поздно.

Давайте защитим себя, наших детей и внуков, иначе эта проблема коснется каждого. Никто не застрахован.

Приказ №1 от 03.01.2009 г. ГКПТД №1 прилагаем.

Медработники ГКПТД №1 и пациенты

(редакция ПЛ располагает копией обращения с 24 подписями медработников и 13 подписями пациентов)

Комментарий ПЛ. Приказ№ 1 от 03.01.2009 можно скачать с нашего сайта:

http://khpg.org/index.php?id=1232553731

Когда было написано это письмо, его авторы еще не знали, что планы городских властей идут куда дальше: они намерены в ближайшее время ликвидировать и оставшиеся 230 коек и сделать единый диагностический и амбулаторный центр на весь большой город по адресу пр. Московский 197. Эти меры сделают ситуацию с туберкулезом в Харькове и области катастрофической.
Правоохоронні органи

23.01.2009
джерело: www.police.kharkov.com

Правозахисники б’ють тривогу щодо закриття протитуберкульозного відділення, в якому лікувались заарештовані особи

   

У Харкові закривається відділення протитуберкульозного диспансеру, в якому проходили лікування затримані та взяті під варту особи. Представники Громадської ради з питань забезпечення прав людини 20 січня звернулися до очільників міста та області з листом, у якому закликали вирішити цю проблему:

Голові Харківської обласної

державної адміністрації

Авакову А.Б.

вул. Сумська, 64, м. Харків, 61200

 

копії:

Голові Харківської обласної ради

Чернову С.І.

вул. Сумська, 64, м. Харків, 61200

 

Харківському міському голові

Добкіну М.М.

майдан Конституції, 7, м. Харків, 61200

 

Шановний Арсене Борисовичу!

Основним завданням діяльності Громадської ради є сприяння вдосконаленню механізмів співпраці міліції з органами державної та представницької влади, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, помічником Міністра внутрішніх справ України в Харківській області, політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації, науковими установами щодо поліпшення ситуації із захисту прав громадян, дотримання законності та правопорядку, формування правової культури населення .

Вимушені звернутися до Вас у зв’язку з нагальною проблемою, розв’язання якої потребує спільних зусиль влади та місцевого самоуправління, міліції та громадськості.

Ми висловлюємо глибоку стурбованість щодо можливих наслідків реалізації Наказу № 1 Головного лікаря Міського клінічного протитуберкульозного диспансеру (МКПТД) №1 Н.П. Сьоми від 03.01.2009 року, згідно з яким, зокрема, зупиняється функціонування легенево-туберкульозного відділення № 5 на 60 ліжок, розташованого по вул. Пирогова, 6.

Справа в тому, що до складу зазначеного відділення входять чотири палати на 20 ліжок  для лікування затриманих та взятих під варту міліції осіб, хворих на туберкульоз. Адже утримання спецконтингенту, хворого на туберкульоз легенів, в ізоляторах тимчасового тримання ГУМВС України в Харківській області не передбачено нормативними документами МВС та МОЗ, тому що розміщення хворих в ІТТ може призвести до захворювання інших затриманих та взятих під варту осіб, а також працівників міліції.

З початку відкриття спеціального відділення в МПТД № 1, у ньому пройшла лікування 371 заарештована особа, з яких 116 осіб поступили на лікування з районів області. І на сьогоднішній день у відділенні № 5 утримуються 25 заарештованих осіб.

У зв’язку зі збільшенням спецконтингенту, хворого на туберкульоз, вже зараз гостро стоїть питання щодо поміщення їх на лікування до спеціалізованих установ охорони здоров’я, оскільки у Харківській області даний заклад представлений лише вищезазначеним легенево-туберкульозним відділення № 5 МКПТД № 1. У разі його закриття та ліквідації, особи, затримані та взяті під варту, будуть позбавлені гарантованого ст. 49 Конституції України права на охорону здоров’я та медичну допомогу.

Зазначимо, що рішенням XXVI сесії Харківської обласної ради V скликання від 17.04. 2008 р. № 716-V 21 та XXI сесії Харківської міської ради V скликання від 16.04.2008 р. № 104/08 було вирішено передати комунальну установу охорони здоров’я «Міський клінічний протитуберкульозний диспансер №1» із комунальної власності територіальної громади м. Харкова у спільну власність територіальних громад Харківської області. Але здійснення відповідних заходів з реалізації цього рішення фактично так і не відбулось. Відтепер вищевказаним Наказом Головного лікаря МКПТД приміщення декількох відділень лікувального закладу (не тільки по вул. Пирогова, 6, але й за іншими адресами) загальною площею 9457,8 кв. м. повинні бути вивільнені та передані на баланс Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради «з метою ефективного використання».

Не заперечуючи необхідність раціонального використання будівель, та розуміючи, що в умовах економічної кризи потрібне реформування й оптимізація закладів охорони здоров’я, вважаємо за необхідне підкреслити, що на першому місці в діяльності органів влади та місцевого самоврядування все ж таки повинна бути ЛЮДИНА, її життя і здоров’я, що, відповідно до ст. 3 Конституції України, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Шановні очільники міста та області! Закликаємо Вас до того, щоб спільними зусиллями розв’язати проблему лікування хворих на туберкульоз легенів харків’ян та мешканців області, в тому числі й заарештованих осіб, які, не зважаючи на обмеження їх свободи пересування, аж ніяк не позбавлені права на належне лікування!

20.01.2009

 

  Співголова Громадської ради,

член Асоціації українських правників  В.М. Зінченко

 

Відповідальний секретар Громадської ради,

  помічник Міністра внутрішніх справ    Ю.В. Чумак

 

Співголова Харківської правозахисної групи,

  член Громадської ради  Є.Ю. Захаров

 

Жертви політичних репресій

29.01.2009

Росія трактує Катинську справу за законами... СРСР

   

Військова колегія Верховного суду РФ визнала законним рішення Московського окружного військового суду про припинення розслідування справи про розстріли полонених польських офіцерів у Катинському лісі в 1940 році. Родичі загиблих безуспішно домагалися в судах перегляду рішення прокуратури про відмову в розслідуванні цих подій, для того, щоб установити, чи не були вони актом геноциду.

Могили з тілами польських офіцерів були знайдені ще в 1943 році, коли ці місця перебували під нацистською окупацією. Нацистська пропаганда відразу вхопилася за цей факт масового розстрілу; але радянська влада наполягала, що розправу вчинили саме німці. Позиція радянської сторони залишалася такий аж до 1989 року, коли факт масових розстрілів польських полонених був визнаний. За словами члена ради науково-інформаційного і просвітительського центра "Меморіал"  -  автора багатьох книг з історії сталінізма Микити Петрова, в 2004 році російська прокуратура закінчила розслідування Катинської справи та визнала ці матеріали і результати розслідування таємними.

Верховний суд залишив без зміни рішення декількох нижчих судових інстанцій, ухваливши, що до подій 1940 року повинен застосовуватися радянський кримінальний кодекс, прийнятий в 1926 році. Відповідно до норм цього кодексу, на злочини поширювався строк давнини в 10 років.

Cуддя, оголошуючи рішення, зазначив, що "з архівних документів вбачається, що технічна комісія за участю польських представників Червоного Хреста при ексгумації тіл не ідентифікувала останки родичів заявників", а отже, немає й підстави "для твердження, що в результаті злочину була заподіяна смерть родичам заявників".

"Варто визнати надуманими доводи адвокатів про проведення генетичної експертизи потерпілих і неідентифікованих останків", - приголомшив присутніх суддя.

Тому, по логіці судді, "слідчі не повинні були визнавати заявників потерпілими й знайомити їх, іноземних громадян, з матеріалами справи під грифом "секретно".

Адвокат Ганна Ставицька, яка представляє інтереси 10 родичів загиблих, пообіцяла подати скаргу до Європейського суду з прав людини, де вже перебувають скарги двох поляків у зв’язку з "катинською справою".

29.01.2009

Вісті з пострадянських країн

20.01.2009
джерело: www.memo.ru

Санкт-Петербург: Обыск в центре «Мемориал» признан незаконным

   

Сегодня, 20 января 2009 г., Дзержинский районный суд Санкт-Петербурга вынес решение по жалобе Научно-информационного Центра «Мемориал».

Суд постановил: «Жалобу о признании незаконным обыска в НИЦ «Мемориал» удовлетворить. Признать незаконным обыск от 4.12.2008 и обязать возвратить все предметы и документы, изъятые в ходе незаконного обыска». В течение десяти дней решение суда может быть обжаловано.

Подробнее о жалобе НИЦ "Мемориал" (Санкт-Петербург" см. пресс-релиз от 19 января 2009г. http://www.memo.ru/2009/01/20/2001092.htm

Другие материале об обыске 4 декабря 2008 г. см.

http://www.memo.ru/hr/news/piter/index.htm

Вісті з пострадянських країн

21.01.2009
джерело: www.hro1.org

Открытое обращение юристов в связи с убийством адвоката Станислава Маркелова

   

Выражаем глубочайшие опасения в связи с дерзким убийством нашего коллеги Станислава Маркелова и журналистки Анастасии Бабуровой 19 января 2009 года в центре Москвы. Посягательство носит очевидно заказной и политический характер, связано с профессиональной деятельностью адвоката.

Череда убийств юристов, журналистов и гражданских активистов, совершенных в последнее время в столице и регионах России, вызывает сильнейшее беспокойство. Еще большую озабоченность создает стойкая неспособность российских правоохранительных органов обеспечить оперативное раскрытие, качественное следствие и направление в суд подобных уголовных дел зачастую даже в отношении исполнителей, не говоря уж о заказчиках и организаторах этих дерзких нападений.

Власть не в состоянии обеспечить надлежащий уровень безопасности для законной общественной и профессиональной деятельности юристов даже в столице Российской Федерации.

Специфика нашей работы состоит в защите интересов пострадавших от должностных преступлений и иных злоупотреблений представителей власти - милиционеров, офицеров российской армии, сотрудников госнаркоконтроля, органов юстиции, органов безопасности и уголовно-исполнительной системы, а также в защите жертв насильственных преступлений на почве ненависти.

Мы воспринимаем убийство адвоката Маркелова как реальную и действительную угрозу и вызов всему российскому юридическому сообществу, особенно той его части, которая специализируется на защите от произвола силовиков и разгула в стране националистических группировок.

Отныне эта работа опасна для жизни как самих юристов, так и сотрудничающих с ними журналистов.

Мы требуем от Генерального прокурора Российской Федерации, главы Следственного комитета при Прокуратуре РФ и министра внутренних дел РФ обеспечить проведение эффективного расследования этого двойного убийства и постоянно информировать общественность о движении по делу. В противном случае именно в ваших лицах Российская Федерация перед гражданами и международным сообществом признает свое политическое поражение организованной преступности и неспособность ее контролировать.

1.Ирина Хрунова, адвокат, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола, защитник гражданских активистов и журналистов на территории России

2.Рамиль Ахметгалиев, адвокат, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола, нападений неонацистов, защитник гражданских активистов и журналистов на территории России

3.Дмитрий Динзе, адвокат, представитель пострадавших от милицейского произвола в Санкт-Петербурге

4.Рустем Валиуллин, адвокат, представитель пострадавших от милицейского произвола и нападений неонацистов в Удмуртии

5.Семен Розенберг, адвокат, Забайкальский край

6.Марина Дубровина, адвокат, представитель пострадавших от милицейского произвола в Краснодарском крае.

7.Павел Чиков, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола, нападений неонацистов на территории России

8.Фарида Киселева, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола, нападений неонацистов на территории России

9.Ильнур Шарапов, юрист, представитель пострадавших от милицейского произвола, защитник гражданских активистов на территории России

10.Алексей Глухов, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Чувашии

11.Денис Федоров, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Чувашии

12.Андрей Алексеев, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Чувашии

13.Игорь Шолохов, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Татарстане

14.Регина Шакирова, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Татарстане

15.Дмитрий Корсаков, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Татарстане

16.Дмитрий Ланцов, юрист, представитель пострадавших от милицейского произвола в Сибири

17.Алексей Тырыгин, юрист, представитель пострадавших от милицейского произвола в Сибири

18.Зульфия Ашуралиева, юрист, представитель пострадавших от милицейского произвола в Хакасии

19.Валентина Васильева, юрист, представитель пострадавших от милицейского произвола в Хакасии

20.Виталий Черкасов, юрист, представитель пострадавших от милицейского и армейского произвола в Забайкалье.

Обращение открыто для подписания. Свои подписи, пожалуйста, присылайте на openinform@mail.ru

Нові видання

26.01.2009 | Олександр Букалов
джерело: www.helsinki.org.ua

Практичні посібники «Оскарження вироків» та «Взяття під варту: можливості оскарження»

   

Громадська правозахисна організація «Донецький Меморіал» випустила оновлені версії двох практичних посібників на тему захисту прав людини - "Оскарження вироків" (Обжалование приговоров) та "Взяття під варту: можливості оскарження" (Взятие под стражу: возможности обжалования )

Брошури містять опис умов і процедур подачі скарг, рекомендації по їх підготовці, приводяться вимоги законодавства до їх складення, відзначаються типові помилки скаржників та даються корисні поради.

Посібники перевидані за сприяння Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Правова допомога засудженим у Донецькій області".

Тексти посібників розміщені на Інтернет-сайті «Тюремний портал» в розділі «Видання».

Друковану їх версію можна отримати, звернувшись до «ДонецькогоМемориалу» за поштовою адресою
а/я 4836, Донецьк, 83092
чи за адресою електронної пошти amnesty@skif.net

In memoriam...

28.01.2009

«Спи, козаче, душа щира»

   

22 січня 2009 року відійшов у вічність Іван Бенедиктович Бровко (нар. 15.01.1915) – одна з яскравих постатей серед української опозиційної інтеліґенції, один з перших переслідуваних за правду університетських професорів на початку 60-х років. Чоловік глибокої української традиції, він любив людей, і його любили фронтові товариші, його студенти, дисиденти, колеґи з Київського філіалу Національного центру аерокосмічної освіти молоді України.

До 90-річчя Івана Бенедиктовича чотири роки тому вийшла книжка про нього під назвою «Добром нагріте серце». Щира книжка про світлу людину. Якимось чином у цьому синові жорстокого віку поєднався природний український націоналіст з чесного селянського полтавського роду і – совєцький офіцер, учасник трьох большевицьких воєн (а також і трьох голодоморів), і навіть більше – один з причетних до секретної ракетної зброї. Він залишився до кінця вірним обов`язку перед своїм приниженим народом, але він і дотримався військової присяги. За порядність і мужність його шанують і люблять ветерани в Центрі аерокосмічної освіти, де він був живим прикладом українського патріотизму.

На фотографії 1946 року, яка обійшла тепер усі ґазети і журнали, можна побачити в невеликому колі офіцерів у берлінському кабінеті конструктора ракет ФАУ фон Брауна молодого майора Івана Бровка, а також майбутнього Ґенерального конструктора Сергія Корольова, теж українця родом з Житомира.

Користуючись офіцерським привілеєм, Іван Бенедиктович привіз з війни дивні трофеї – сотні заборонених в СССР українських книжок, які буде пізніше використовувати на своїх лекціях у Київському університеті, за що потрапить у лапи КГБ. І тут його порятує фронтовий приятель дзвінком з Москви, з відомства космонавтики…

Але характерно, що Іван Бенедиктович твердо залишиться на своїх українських позиціях, і його київська привітна хата буде тим вогником, на який будуть злітатися з усієї України нові приятелі, переважно переслідувані і спраглі забороненої правди. Щира козацька душа, Іван Бенедиктович сміливо розширював простір свободи і активно наближував незалежність України, у яку свято вірив навіть у найгірші часи. «Правда все одно переможе, хоч би як люто її переслідували темні і ненависницькі сили», – переконував усіх «розжалуваний» комуніст, якого так і не навчили лукавити і брехати.

За стійкість духу і проповідництво приятелі називали його учителем і будителем.

Великий гуморист і дотепник, він умів по-народному обминути дурну гординю влади, що дихала жорстокими інструкціями, і вчив радіти життю, милуватися красою, творити людям і собі добро. Небагато є людей такого віку, які могли б так жваво відгукуватися на красу, бачити добро в житті, цінувати шляхетність і підтримувати позитивне і чесне в суспільстві, як це вмів Іван Бенедиктович Бровко – природжений педагог і духовний цілитель.

Гостинна українська хата Івана Бенедиктовича світитиме з темряви важких років, і образ національного просвітителя не забудеться.

«Живіть в радості», – нагадував він. – «Попри все живіть в любові і єдності – і будьте вільними». Ніколи не падав духом і з козацькою усмішкою радив молодшим: «Нема сенсу старіти».

Вічна йому пам`ять у народі і Царство Небесне.

Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Василь Горбачук, Петро Розумний, Віра Ткаченко, Валерія Андрієвська, Алла і Ніна Марченко, Броніслав Лапідус, Ореста Ковцун, Василь Яківчик, Віра і Василь Лісові, Олена Голуб, Галина Колюх, Ольга Страшенко, Олександр Рябокрис, Василь Овсієнко, Михайло Горинь, Микола Шудря, Микола Василеґа-Дерибас, Артур Вакуленко, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Василь Василашко, Марія Голець, Ярослава Войтович, Роман Круцик.

 

Довідку про І.Б.Бровка, знімки та його автобіоґрафічне інтерв’ю можна побачити на сайті Харківської правозахисної групи: http://archive.khpg.org – Музей дисидентського руху, розділи «Персоналії» та «Інтерв’ю».

Бюлетень "Права Людини", 2009, №02

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори