пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201008
№08
2010

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

31.03.2010

Українська Гельсінська спілка з прав людини надіслала звернення щодо державної політики в галузі прав людини Президенту та Прем’єру. Чекаємо на відповідь!

   

Сьогодні Українська Гельсінська спілка з прав людини надіслала відкрите звернення щодо державної політики в галузі прав людини. Підписи під цим звернення збиралися на сайті www.helsinki.org.ua з 26 по 30 березня 2010 року. За цей час було зібрано 250 підписів на підтримку звернення. УГСПЛ дякує всім, хто залишається небайдужим до ситуації з правами людини в країні!
Уже під час збору підписів, 29 березня, стало відомо з повідомлення Прес-служби Президента України про рекомендацію Президента України Міністру МВС переглянуте рішення про скорочення частини апарату, що займається правами людини.
Не зважаючи на це, вже наступного дня відбулося фактичне звільнення ще двох помічників міністра з моніторингу прав людини у областях і жодних рішень щодо збереження системи моніторингу порушень прав людини в системі міліції не має до сьогодні.
Як тільки відповідь на звернення надійде до офісу УГСПЛ, вона буде опублікована на нашому сайті.
Стежимо за подіями разом!

Політика і права людини

26.03.2010

Відкрите звернення щодо державної політики в галузі прав людини

   

Президенту України

В.Ф.Януковичу

Прем’єр-міністру України

М.Я.Азарову

17 березня 2010 року була поширена інформація щодо скорочення вдвічі Апарату Міністра внутрішніх справ. Мова йшла про ліквідацію посад помічників міністра з прав людини Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, створеного в 2008 році.

Не дивлячись на відкритий лист Української Гельсінської Спілки з прав людини, підписаний більше, ніж тридцятьма громадськими організаціями, виступи в пресі, міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов ліквідував систему моніторингу дотримання прав людини в міліції, ухваливши рішення про звільнення помічників міністра з прав людини.

Наказ про реорганізацію Апарату Міністра під виглядом скорочення штатів був підписаний 18 березня, але переданий для ознайомлення лише 25 березня. Таким чином, Міністр продемонстрував повне ігнорування думки громадських організацій та правозахисного товариства.

В ситуації численних порушень і проявів неповаги до прав людини за останній місяць – ліквідація Управління моніторингу прав людини та інші порушення в МВС, дискримінація жінок (суто чоловічий склад уряду!) та твердження, що вони не можуть проводити реформи, порушення права на рівний доступ до вищої освіти, звільнення профспілкових активістів за відстоювання прав шахтарів, погіршення доступу до архівних документів про політичні репресії, намір КПУ поставити бюст ката українського народу Й.Сталіна в Запоріжжі тощо – у нас виникає закономірне питання: чи є названі кроки виявом нерозуміння важливості захисту прав людини та підтримки тих інституцій, які досить успішно займаються цим, чи вони є спланованою та свідомою відмовою від демократичних здобутків, які має українське суспільство?

Просимо Вас чітко поінформувати суспільство щодо політики нового уряду в галузі прав людини і дати свою оцінку названим діям, а також про заходи, спрямовані на усунення порушень прав людини.

Ми й надалі будемо відстежувати стан із правами людини в Україні і реагувати належним чином на їхні порушення.

Харківська правозахисна група

Збір підписів під цим відкритим зверненням триває на сайтах helsinki.org.ua та maidanua.org

Доступ до інформації

18.03.2010
джерело: maidan.org.ua

Електронний архів СБУ встигли передати найбільшим академічним центрам

   

Відкритий електронний архів на сьогодні містить понад 17 тисяч електронних копій архівних документів. Ще вдвічі більше копій були готові до внесення в базу даних, але зараз цей процес зупинили

Києво-Могилянська академія та Львівський національний університет імені Івана Франка отримали базу даних відкритого електронного архіву СБУ. А вже сьогодні новим керівництвом спецслужби припинене поповнення баз даних Відкритого електронного архіву СБУ, яке відбувалося щоденно від 2 жовтня 2008 року.

18 березня в бібліотеці Києво-Могиляської академії відбулася презентація відкритого електронного архіву СБУ, яку відкрив Президент НаУКМА Сергій Квіт. Володимир В’ятрович, екс-директор Архіву СБУ, з приходом якого на посаду розпочалося масштабне розсекречення таємних архівів КГБ, ознайомив студентів та науковців університету з системою електронного архіву.

В’ятрович зазначив, що Відкритий електронний архів на сьогодні містить понад 17 тисяч електронних копій архівних документів. Ще вдвічі більше копій були готові до внесення в базу даних, але зараз цей процес зупинили.

Володимир В’ятрович наголосив: «На національному архіві США написано «Тут міститься демократія». Це означає, що рівень доступу до архівів є одним із показників рівня розвитку демократії».

Тетяна Ярошенко, директор наукової бібліотеки НаУКМА, запевнила: «Рукописи не горять, а тим паче електронні документи, які тепер на серверах Університету. Ми дамо доступ до них зовнішньому світу, і ніхто не зможе закрити чи знищити цю інформацію».

Довідка:

2 жовтня 2008 року при Галузевому державному архіві Служби безпеки України розпочав роботу Відкритий електронний архів (Інформаційно-довідковий зал), першочергове завдання якого — спрощення доступу та використання документів із Архіву СБУ. Протягом півроку його мережа була розкинута на всі обласні центри. До останніх днів е-архів поповнювався щоденно працівниками Архіву СБУ та волонтерами з громадських організацій та університетів.

11 березня новопризначений Голова СБУ В.Хорошковський заявив, що служба призупиняє роботу з розсекречення та оприлюднення архівів. Того ж дня Янукович підписав указ про звільнення Директора Архіву СБУ В.В’ятровича.

Прес-центр ЦДВР,

[email protected]

тел./факс: +38(032) 299-45-15,

+38-063-628-68-69

Доступ до інформації

29.03.2010
джерело: pravda.com.ua

Звернення українських істориків до Голови Служби Безпеки України Валерія Хорошковського

   

Шановний Валеріє Івановичу!

Упродовж останніх років відбулася низка позитивних змін у сфері налагодження діалогу між Службою Безпеки України та українським суспільством. Зокрема Галузевий державний архів Служби Безпеки України став набагато доступнішим та відкритим для дослідників, що, без сумніву, є свідченням демократичних перетворень у нашій країні. Вивчення матеріалів архіву дало можливість науковцям об'єктивно висвітлювати суперечливі, а часто й узагалі невідомі раніше сторінки історії України.

Із засобів масової інформації ми дізналися про Вашу позицію щодо роботи над оприлюдненням архівних матеріалів, які зберігаються у Галузевому державному архіві СБУ. Зокрема Ви зазначили, що "завданням служби, перш за все, є оберігати свої секрети та охороняти закони, які ці секрети створили".

Такі висловлювання можна потрактувати як намір згорнути процес розсекречення та оприлюднення архівних документів, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ. Ваша позиція викликає стурбованість щодо подальшої діяльності галузевого архіву. Хочемо підкреслити, що можливість доступу до архівних матеріалів та їх вивчення є запорукою суспільної стабільності у державі. Здійснене на основі архівних матеріалів дослідження низки складних історичних проблем може дати відповіді на ті гострі питання суспільної дискусії, які, на превеликий жаль, стали предметом маніпуляцій деяких сучасних політиків.

Практика роботи архівних установ спецслужб у демократичних країнах світу демонструє чітко визначені стандарти. Архівні документи, які стосуються політичної боротьби середини минулого століття, а особливо політичних репресій, у тих країнах, що перейшли від тоталітаризму до демократії, давно відкриті для громадськості. Оприлюднення архівних документів спецслужб тоталітарного періоду свідчить про те, що державна влада остаточно позбавилася політичного спадку недемократичного минулого, і що особливо важливо, зробила його однозначну оцінку.

Уважаємо, що зупинення роботи над опрацюванням та оприлюдненням архівних матеріалів Галузевого державного архіву СБУ стане кроком назад в утвердженні демократії у нашій країні і, щобільше, негативним сигналом для інших країн про відмову українського керівництва від базових демократичних цінностей. Такі дії не сприятимуть розвиткові історичної науки, а за певних обставин можуть прямо перешкоджати новим дослідницьким роботам. Робота над розсекреченням архівних документів й надалі має залишатися у правовому полі, як цього вимагає чинне законодавство та загальноприйнята практика демократичних держав світу, зокрема коли йдеться про забезпечення права громадян на вільний доступ до інформації.

Звернення підписали:

Роман Шуст

Михайло Кріль

Леонтій Войтович

Оксана Франко

Роман Сілецький

Зоя Баран

Ольга Щодра

Алла Середяк

Андрій Козицький

Тарас Марискевич

Іван Федик

Віктор Сусак

Ігор Мрака

Богдан Чума

Модест Чорний

Юрій Овсінський

Ярослав Погоральський

Олег Дудяк

Левко Калиняк

Ігор Лило

Тарас Возняк

29.03.2010

Соціально-економічні права

18.03.2010 | Лариса Заливна, Микола Козирев

«Покращення життя вже сьогодні» почалося зі звільнень шахтарів

   

Адміністрація ВАТ «Краснодонвугілля» нищить Незалежну профспілку гірників за те, що вона не надала згоди на погіршення умов оплати праці шахтарів порівняно з законодавством. Директор шахти ім. М.П. Баракова цього ВАТ Чепурной А. 9 березня 2010 р. зробив подання на звільнення з роботи членів профспілкового комітету НПГ шахти ім. М.П. Баракова членів профспілкового комітету НПГ шахти ім.. М.П. Баракова голови НПГ Дмитра Калітвенцева, заступника голови Григорія Ткача, членів Виконавчого бюро НПГ Олексія Мащенка та Володимира Данілейка, як таких, що не дали згоди на порушення Кодексу законів про працю (КЗОТ) та Закону «Про підвищення престижності шахтарської праці» і не погодилися на погіршення умов оплати праці шахтарів.

Нові умови оплати праці були розроблені та рекомендовані керівництву ВАТ «Краснодонвугілля» (до речі, як і керівництву схожого ВАТ «Павлоградвугілля») київською фірмою «Хей груп», яка, за її запевненнями, не є дочірньою організацією міжнародної фірми «Hay Group». Фахівці фірми, може, не врахували особливостей організації праці на шахтах як на підприємствах з особливо важкими, небезпечними та складними умовами роботи. Може, не додивилися до вітчизняного законодавства, в якому дається чітка відповідь, нижче якого рівня не може бути мінімальна заробітна платня для 6 груп працівників шахт (законодавство виходить з розміру мінімальної оплати праці в цілому по Україні та коефіцієнтів співвідношень з нею в 6 професійних групах працівників шахт). Може, не розраховували, що їхніми рекомендаціями прикриються зі своїми власними трактуваннями директори шахт, які завжди намагалися заплатити шахтарям менше заробленого або взагалі не платити, як в буремні 90-ті роки. Як би там не було, але результат вийшов несподіваний для фірми «Хей груп»: до Незалежної профспілки адміністрація не прислухалася, на норми Конституції та законів, на які посилалися профспілкові функціонери, не зважила, незгодних шахтарів почали звільняти з формулюванням: «за незгоду продовжувати роботу у зв’язку зі змінами умов праці». Останнє формулювання надумане, позаяк профспілкові чільники заявляли не про «незгоду продовжувати роботу у зв’язку зі змінами істотних умов праці», а про «незгоду з впровадженням нового Положення про інтегровану систему винагороди» на даному виробництві та вимагали «проводити оплату праці згідно з Галузевою угодою та законодавством України». А це вже пересмикування причин директорами, що тягне за собою різні статті КЗпП, а отже, різні юридичні наслідки вчинення таких дій.

Але вугільні генерали рівняються на тих, хто нагло порушує закони та конституційні права громадян. Та з шахтарями такі жарти небезпечні. Шахтарі подають судовий позов до адміністрації ВАТ. Громадськість їх підтримує. Побачимо, чи стануть належно реагувати Генеральний прокурор, контролюючі органи та й нова влада взагалі, яка обіцяла навести порядок в країні. От і подивимося, чого варта нова влада. .

Довідка.

Середня зарплата по ВАТ за новими умовами складає до 3 тисяч грн.

Але, згідно з законодавством і Галузевою угодою, оклади шахтарів мають бути іншими:

По першій групі ставок:

1 розряд - 4040,93 грн.

2 розряд – 4406,95 грн

3 розряд – 4844,15 грн.

4 розряд – 5455,32 грн.

5 розряд – 6259,66 грн.

6 розряд – 7276,39 грн.

По другій групі ставок:

1 розряд - 4386,62 грн.

2 розряд – 4783,14 грн.

3 розряд – 5262,14 грн.

4 розряд – 5923,01 грн.

5 розряд – 6785,53 грн.

6 розряд – 7897,73 грн.

Соціально-економічні права

22.03.2010 | Олександр Степаненко
джерело: www.helsinki.org.ua

Земельна клептократія на Тернопільщині

   

Про моторошні факти обкрадання сільської громади державними чиновниками стало відомо під час виїзного прийому тернопільської приймальні УГСПЛ у селі Малі Чорнокінці Чортківського району, що на Тернопільщині.

Селян, що зібралися у приміщенні сільської ради, збентежили повідомлення про два владних розпорядження, котрими  62,5 гектари сільськогосподарських земель запасу та резервного фонду на території  сільської ради передається у приватну власність 34 невідомим громадянам, жоден з яких не мешкає не те що у селі, але й у районі - але кожен з них безкоштовно отримує у приватну власність 1,7 – 2,0 гектари родючої землі!

Як з’ясовується, Голова Чортківської РДА Тарас Капуста впродовж останніх місяців підписав два розпорядження: „про відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Малочорнокінецької сільської ради”. Землі, про які йдеться, споконвіку належали сільським господарям, у 1939 році були відібрані до колгоспу, а після  розпаювання колгоспних земель включені до резервного фонду.  Правовою підставою для приватизації земель районні посадники вважають п.12 Перехідних положень Земельного Кодексу. Згідно цього пункту до  розмежування  земель  державної  та  комунальної  власності повноваження щодо розпорядження  землями за межами населених  пунктів здійснюють місцеві органи виконавчої влади.

При цьому з сільською громадою та місцевим самоврядуванням ніхто плани тієї лихої приватизації, звісно ж, не обговорював і не погоджував – їх просто поставили перед фактом – „от наші декретики про вашу землю, ознайомтеся, посполиті!”....

Чи не найбільш обурює селян те, що ніхто з них – навіть ті, хто по 30 – 40 років пропрацював у колгоспі! – не отримав у ході паювання колгоспних земель паю площею 2,0 га! Середній розмір земельного паю у Малих Чорнокінцях – усього лиш 0,67 га. Люди питають, які заслуги мають ті невідомі люди перед державою та селом, що отримують від пана Капусти з компанією такий щедрий дарунок? Що отримує в результаті приватизації  62 гектарів чорнозему сільська громада, місцевий бюджет, держава? А якщо ані село, ані держава не збагатилася у цій афері - то хто збагатився? 

Селяни наводили чимало свідчень про махінації з паями та приватизацією земель у багатьох інших селах району - деякі з земельних спорів між сільськими громадами та РДА розглядаються вже на рівні Верховного адміністративного суду України... Це тоді як райадміністрацією практично не розпочато процес розмежування земель комунальної та державної власності, розроблення містобудівної документації, схем екологічної мережі, винесення у натуру водоохоронних зон тощо.

Схоже на те, що власні повноваження у сфері земельної політики районні посадники бачать лише у справі приватизації земель за „сірими схемами”. Зрозуміло -  й собі та своїм близьким не на шкоду.... Та чи не час вже зупинити це свавілля?

Звісно ж, тернопільська приймальня УГСПЛ готова надати безкоштовну консультативну допомогу мешканцям малих Чорно кінців у захисті їхніх соціально-економічних прав.

Олександр Степаненко, голова ГО „Гельсінська ініціатива-ХХІ”, координатор тернопільської приймальні УГСПЛ

Екологічні права

16.02.2010 | Володимир Бацунов

Запоріжжя: чи відбудеться екологічний референдум?

   

 

Екологічна ситуація в місті Запоріжжі вельми кепська, і це не складає жодної таємниці. Кожного дня у запорізьке повітря викидається більше як 150 хімічних речовин, багато з яких відносяться до першого й другого класів небезпеки, зокрема двоокис марганцю, бензапірен, сполуки свинцю, хрому, інші. За даними обласної санітарно-епідеміологічної служби головними забруднювачами атмосферного повітря є 10 підприємств (їх доля складає 96% від валового викиду) – це ВАТ «Запоріжсталь», ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», ВАТ «Запоріжферосплав», ВАТ «Запоріжкокс», ВАТ «Запоріжабразив», ВАТ «Укрграфіт», ВАТ «Дніпроспецсталь», ДП «Кремнійполімер», КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат», ВАТ «Запоріжсклофлюс».

Головною причиною забруднення атмосферного повітря є застарілість технологій та обладнання, важливу роль також відіграють кліматичні особливості реґіону – переважання слабких вітрів і штилів, крім того, запорізькі вітри мають переважно північний напрямок і переносять викиди через проммайданчик у центральну частину міста, а з червня по жовтень, знов таки через малу швидкість вітру, над містом утворюється атмосферний екран, який сприяє накопиченню шкідливих викидів. Система ж реґулювання викидів шкідливих речовин у період несприятливих метеорологічних умов не діє. Дніпро забруднюється недостатньо очищеними промисловими стоками, а із зливними стоками в ріку змиваються токсичні речовини, що входять до атмосферних викидів, серед яких є і важкі метали. Міські ґрунти забруднені свинцем, нікелем, міддю, цинком. В наслідок цих причин санітарно-епідеміологічна ситуація в місті залишається надзвичайно напруженою. Все це має величезний вплив на стан здоров’я населення – головний удар отримують кровоносна, імунна, репродуктивна, центральна нервова система та органи дихання городян.

Сплеск громадської активності стосовно екологічної ситуації на Запоріжжі відбувся у 80-х роки, коли вперше з’явилися раніше недоступні статистичні зведення про перевищення підприємствами гранично допустимих викидів шкідливих і канцероґенних речовин у десятки й сотні разів, також відомості про високу захворюваність і смертність запоріжців. Як наслідок цього міською та обласною радами з притягненням науковців, представників державних установ і громадських організацій розроблено «Програму виходу Запоріжжя з екологічної кризи», яку було ухвалено 2001 року із 10-річним терміном реалізації.

Але, як показує досвід, замало ухвалити програму – для кардинальної зміни ситуації треба створити механізми реального контролю й відповідальності за порушення природоохоронних норм, бо часто-густо підприємствам простіше сплачувати штрафи, ніж встановлювати дороге очисне обладнання – це значно дешевше.

У попередні роки під час опитувань з’ясовано, що запоріжці головну відповідальність за екологічний стан покладають на керівників промислових підприємств міста і вважають за можливе участь місцевого населення в розв’язуванні місцевих екологічних проблем. Крім того, велика частина опитаних однією з проблем називала недостатнє інформування городян щодо екологічної ситуації.

Що ж ми бачимо сьогодні? Попри затверджену рішенням Запорізької облради (№ 2 від 23.04.02) програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки міста, яка передбачала заходи з охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та інші, керівництва підприємств-забруднювачів ухиляється від їх виконання. І місцева влада, не зважаючи на ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» («Місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції»), допомагає їм у цьому. Запорізька облрада внесла зміни до програми охорони довкілля, які передбачають можливість і механізми пролонгації термінів виконання природоохоронних заходів шляхом укладання угоди – без притягнення до відповідальності за порушення строків (Рішення № 25 від 29.11.07). Скажімо, у травні минулого року Запорізька облрада ухвалила рішення, відповідно до якого вирішила укласти угоду з ВАТ «Запоріжсталь» і Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, яким подовжила термін вжиття цим підприємством природоохоронних заходів, передбачених програмою виходу з екологічної кризи до 2017 року (!). З іншими підприємствами-забруднювачами також були укладені подібні угоди, замість того, щоби вжити дійових засобів, передбачених законодавством: місцева рада може припинити господарську діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля (ст. 15 п. й згаданого закону).

Актуальним для Запоріжжя також є питання захоронення та переробки твердих побутових відходів, бо, скажімо, тимчасовий полігон захоронення відходів вже переповнений, і, до того ж, знаходиться на території міста, що негативно впливає на стан здоров’я людей, яки мешкають навколо.

Оскільки місцева влада фактично відмовляється впливати на теперішній стан речей, запорізькі екологи та представники громадських організацій мають намір розв’язати це питання за допомогою місцевого референдуму – це було запропоновано на зборах жителів м. Запоріжжя наприкінці серпня минулого року. На референдум пропонують винести наступні питання:

1. Чи підтримуєте Ви розробку та прийняття Запорізькою міською радою програми виходу до 2012 р. м. Запоріжжя з екологічної кризи, яка б передбачала зниження викидів та скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території м. Запоріжжя, до нормативних показників?

2. Чи підтримуєте Ви необхідність зупинення (тимчасового) Запорізькою міською радою діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території м. Запоріжжя, в разі перевищення ними нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище?

3. Чи підтримуєте Ви необхідність встановлення та функціонування в м. Запоріжжя місцевої екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи з метою систематичного та оперативного інформування населення м. Запоріжжя про стан навколишнього природного середовища?

4. Чи згодні Ви з тим, що усі полігони захоронення та переробки твердих побутових відходів повинні розташовуватись за межами м. Запоріжжя на відстані не менше ніж 5000 метрів від житлової забудови?

5. Чи підтримуєте Ви прийняття Запорізькою міською радою рішення щодо заборони вирубки будь-яких зелених насаджень на всій території м. Запоріжжя, крім тих, які знаходяться в аварійному стані і несуть небезпеку для мешканців міста?

Перевагою місцевого референдуму є те, що він матиме більшу юридичну силу, ніж рішення будь-яких місцевих владних органів. Водночас, його організування й проведення – справа непроста й вимагає не тільки певних дій активістів, а й підтримки громадськості, простих городян. Сподіваємося, в запоріжців вистачить сил і терпіння довести краю цю благородну справу.

P. S. Справедливості ради слід зазначити: щодо інформування населення про екологічний стан на сьогоднішній день є певне просування – на початку лютого цього року в Запорізькій облдержадміністрації презентовано «Систему інформування про стан навколишнього природного середовища у Запорізькому реґіоні». Проте, зараз доступна інформація лише про стан атмосферного повітря (за добу, тиждень, місяць, рік і кілька років). Про стан водних ресурсів, ґрунтів інформація (поки що?) відсутня.

Див. також:

Громадські організації вимагають проведення місцевого референдуму з питань екології

Використано матеріали різних видань, порталів, зокрема:

Открытый сайт Общественных Экологических Организаций Запорожской области

Запорожский еженедельник «Остров Свободы»

«Екологічне партнерство у м. Запоріжжя»

Права жінок

16.03.2010 | Аскольд Єрьомін
джерело: www.wz.lviv.ua

«Місце жінки – на кухні»...

   

Знаю, чимало людей досі не можуть повірити у те, що Василь Цушко став міністром економіки, а Дмитро Табачник очолив Міністерство освіти й науки. Адже навіть із табору представників нової влади щодо цих персоналій звучать критичні думки. Заступник голови президентської Адміністрації Ганна Герман зізналася: «Табачник не є «героєм мого роману». Мовляв, «його ще треба навчити любити Україну»... А раніше були ще й цікаві слова про Табачника, сказані новопризначеним віце-прем’єром із питань Євро-2012 Борисом Колесниковим. Той казав, що Табачник тільки те й може, що з українських музеїв, і без того небагатих, щось поцупити... Інший віце-прем’єр уряду Азарова, Сергій Тігіпко, здібності Василя Цушка оцінив начебто оптимістично. Той, мовляв, таки може швидко чогось на цій посаді навчитися... От тільки навряд чи це комплімент. Адже якщо людину призначають міністром, та ще й економіки в період кризи, то не для того, напевно, аби вона у цьому кріслі навчалася азів економічної науки...
Через оці «цікавинки» якось загубилася ще одна дуже помітна риса нового уряду – а саме його виключно чоловіче обличчя. Жодної жінки! І не сказати, щоб у Партії регіонів не було представниць прекрасної статі, достойних урядових крісел. Але чомусь ні Ірина Акімова, якій пророкували портфель міністра економіки, ні та ж Ганна Герман, ні Олена Бондаренко, ні Раїса Богатирьова в уряд не потрапили... Пригадується у зв’язку з цим фраза «Місце жінки – на кухні», сказана Віктором Януковичем у розпал виборчої кампанії. Фраза, хоч і «вирвана з контексту», як стверджували прихильники кандидата «регіонала», виявилася щодо уряду Азарова пророчою.
Навіть не знаю, чи знайдеться у Європі ще один кабінет міністрів, складений виключно з представників «сильної» статі. У Європі, куди, за словами Президента Віктора Януковича, має намір інтегруватися Україна, в багатьох урядах жінок практично половина. Причому їм уже давно довіряють не лише «традиційні» жіночі галузі, як-от міністерства у справах молоді, сім’ї та жінок, або ж соціальний захист. Міністри у спідницях дають собі раду також із силовими відомствами, керують фінансами, господаркою... І керують добре: у скандинавських країнах і Фінляндії, де жінок у владі чи не найбільше, рівень життя людей уже багато років поспіль – один із найвищих у Європі. Зрештою, жінки Старого світу не лише міністрами працюють, а й державами та урядами керують: Анґела Меркель у Німеччині, Даля Грібаускайте в Литві, Тар’я Галонен у Фінляндії... Суто чоловічий уряд, як зараз в Україні, – це за європейськими мірками просто непристойно...

Правоохоронні органи

18.03.2010

Міністр внутрішніх справ виступив проти захисту прав людини. Відкрите звернення українських правозахисних організацій

   

17 березня 2010 року нам стало відомо про твердий намір нового Міністра МВС Анатолія Могильова ліквідувати Управління моніторингу прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Ми переконані, що такі дії нового керівництва є необґрунтованими, послаблюють національні механізми захисту прав людини та свідчать про його пріоритети, серед яких немає дотримання прав людини з боку міліції.

Згортання діяльності інституцій із захисту прав людини, які були створені в останні роки, викликає обурення громадських організацій.

Це управління було створено в 2008 році в результаті системної багаторічної співпраці міліції з правозахисними організаціями. Ця не політична ініціатива стала кроком у формуванні політики відкритості та прозорості в діяльності МВС України.

Робота громадських рад при МВС України та обласних управліннях МВС дала можливість налагоджувати контакти між міліцією та правозахисними організаціями. На наше переконання, ці громадські ради є найбільш ефективними серед інших громадських рад при органах влади.

Лише за два роки Управління здійснило величезну роботу в міліції, спрямовану на забезпечення прав людини в діях міліції та реформування МВС.

Завдяки Управлінню системно запрацювали мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі, підпорядкованих МВС. Вони стали прообразом національного превентивного механізму попередження катувань, що визнано міжнародними та українськими експертами.

Управління стало ініціатором розробки та затвердження плану дій проти расизму та ксенофобії та програми сприяння гендерній рівності в ОВС.

Сотні звичайних громадян, які скаржилися на незаконні дії міліції, отримали допомогу від працівників Управління. За їхньої допомоги були викриті серйозні зловживання з боку міліції.

Очевидно, що без такого Управління неможливо побудувати сучасну європейську міліцію, що поважає права людини у своїй діяльності.

Ми запитуємо нове керівництво МВС – чи відмовляється воно від цієї політики, заявивши про ліквідацію Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ? Які тепер пріоритети діяльності МВС? Міліції не потрібна боротьба з расизмом та ксенофобією напередодні ЄВРО 2012? Міліція не буде розвивати співпрацю з міжнародними інституціями та громадськими правозахисними організаціями? Не потрібні більше мобільні групи? Не потрібні громадські ради?

Якщо вам це не потрібно, тоді ви будуєте міліцію тоталітарної країни, що працює проти суспільства та людей. Ми розцінюємо таки «реформи» у міліції не інакше, як складову соціальної політики нової влади, що базується на філософії технократів. Така політика ігнорує права і інтереси громадян як перешкоду для «ефективного менеджменту», а право за таких умов стає служницею бюрократії й інструментом політичної доцільності.

Ми впевнені, що Ви зобов’язані не тільки зберегти управління, а дати новий імпульс його діяльності. І ми вимагаємо від вас зробити це і надалі розвивати політику дотримання прав людини органами внутрішніх справ.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable{mso-style-name:"Обычная таблица";mso-tstyle-rowband-size:0;mso-tstyle-colband-size:0;mso-style-noshow:yes;mso-style-priority:99;mso-style-qformat:yes;mso-style-parent:"";mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;mso-para-margin:0cm;mso-para-margin-bottom:.0001pt;mso-pagination:widow-orphan;font-size:10.0pt;font-family:"Times New Roman","serif";}

1) Українська Гельсінська спілка з прав людини, що об’єднує 23 українські правозахисні організації

2) Харківська правозахисна група

3) Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна"

4) Центр політико-правових реформ (м. Київ)

5) Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я

6) Херсонська міська асоціація журналістів «Південь»

7) Регіональний громадський фонд «Право і Демократія» (м. Львів)

8) Сумське міське об'єднання громадян «Громадське бюро «Правозахист»

9) Севастопольська правозахисна група

10) Громадська організація «Експертна група»

11) Інститут демократії імені Пилипа Орлика

12) Миколаївська обласна жіноча незалежна асоціація "ДАНА"

13) Правозахисний центр "Поступ" (м. Луганськ)

14) Громадський комітет захисту конституційних прав та свобод громадян (м. Луганськ)

15) Луганське обласне відділення ВГО "Комітет виборців України"

16) Херсонська обласна організація Комітету виборців України

17) Міська молодіжна громадська організація М’АРТ («Молодіжна АльтеРнаТива»), м. Чернігів

18) ВМГО "Молодіжний правозахисний центр"

19) Інформаційно-консультаційний жіночий центр (Київ)

20) Асоціація єврейських організацій та общин (Ваад) України

21) Конгрес національних громад України

22) Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

23) Всеукраїнська громадська організація «Громадянська мережа ОПОРА»

24) Інститут правових досліджень і стратегій (м. Харків)

25) Конотопське Товариство "Гідність" (Сумська область)

26) Сумське обласне відділення Комітету виборців України

27) Рух "Громадське спонукання"

28) Регіональна громадська організація «Луганська правова фундація»

29) Кіровоградська асоціація "Громадські ініціативи"

30) Кіровоградський клуб "За правову державу"

Правоохоронні органи

01.04.2010
джерело: www.helsinki.org.ua

Відкрите звернення УГСПЛ з приводу відсутності реакції Міністра внутрішніх справ на критику Президента

   

 Міністру внутрішніх справ А.В.Могильову

 Копія: Президенту України В.Ф.Януковичу

 Копія: Прем’єр-міністру України М.Я.Азарову

 Копія: Віце-прем’єр-міністру України В.Л.Сивковичу

 

Відкрите звернення

29 березня на сайті Президента України було вміщено повідомлення Прес-служби [1] про його зустріч з Міністром внутрішніх справ, під час якої Президент назвав «непродуманим» рішення стосовно скорочення тієї частини апарату МВС, яка займається правами людини. Президент підкреслив, що треба розширювати заходи із захисту прав людини, а не навпаки.

Минула друга доба, але, як не дивно, не має жодної інформації про реакцію Міністра внутрішніх справ на критику Президента.

Наказ про звільнення 26 регіональних представників Департаменту моніторингу прав людини в діяльності ОВС, про який, вочевидь, і говорив Президент не скасований. Це видно з того, що у регіональних представників: продовжують забирати оргтехніку, службові автомашини, виганяти з кабінетів, де вони працювали, стверджуючи, що вони звільнені, хоча з наказом про звільнення жоден з них не ознайомлений. Фактично звільнення відбувається з порушенням законодавства.

Ми стурбовані наполегливістю Міністра внутрішніх справ щодо згортання програм із забезпечення прав людини в міністерстві, навіть попри чітку оцінку з боку Президента таких дій.

Ми закликаємо Міністра внутрішніх справ терміново скасувати наказ про скорочення Департаменту і забезпечити людям нормальні умови праці.

 

Аркадій Бущенко, Голова правління УГСПЛ

 

Володимир Яворський, виконавчий директор УГСПЛ


[1] http://www.president.gov.ua/news/16811.html

Кримінально-виконавча система

31.03.2010

Чисельність в’язнів в Україні зростає, як і число суїцидів та віл-інфікованих. Дискримінація засуджених та порушення Конституції роблять їх уразливою групою. П’ята щорічна доповідь про дотримання прав ув’язнених в Україні - 2009

   

30 березня в Києві відбулася прес-конференція правозахисної організації «Донецький Меморіал» на тему «В’язнична система: прогрес майже непомітний», на якій були представлені головні тези та висновки п’ятої щорічної Доповіді «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2009».

Число ув’язнених в Україні зростає

В Доповіді відмічається, що у 2009 році чисельність в’язничного населення в Україні – вперше за останні сім років – зросла на 1,2% і склала на 01.01.2010 року 147 716 осіб. Чисельність засуджених зменшилась на 1774 осіб (до 108187 осіб), але число мешканців СІЗО зросло на + 11,4% (+3882 особи) і склало 38030 осіб (рік тому – 34148 осіб, два роки тому – 32110 осіб). На 100 тис. населення в Україні за ґратами тримається 321 особа (в минулому році 314 осіб), що маже втричі перевищує показник у країнах Західної Європи.

Порушення прав засуджених: позитивні зміни мінімальні

Помітних змін на краще у сфері дотримання прав людини в установах виконання покарань впродовж 2009 року майже не відбулося. Зберігається високий рівень порушень прав засуджених. Це стосується не тільки умов тримання, але й поводження персоналу з ув’язненими. Як і у попередні роки, можна стверджувати, що повага до гідності людини досі не стала домінуючим чинником кримінально-виконавчої політики, а існуюча практика поводження із ув’язненими побудована на суворому вимаганні з боку адміністрації установ беззаперечної покори ув’язнених. Це доповнюється відсутністю ефективного механізму подання скарг.

Переведення засуджених як інструмент покарання

Процедури розміщення засуджених до колоній та їх переміщення підпорядковані в першу чергу виключно інтересам відомства, засудженим часто безпідставно відмовляється у переведенні їх для відбування покарання ближче до місця мешкання рідних. Водночас нерідко у якості покарання засудженого без його згоди переводять подалі від рідних, порушуючи стандарти Європейських в’язничних правил.

Надзвичайні події розслідуються формально

Зменшилась у 2009 році кількість повідомлень про випадки протестів з боку засуджених. Натомість відсутній відвертий публічний аналіз причин надзвичайних подій. Результати їх розслідування не оприлюднюються, суспільству подається вкрай обмежена та надто узагальнена інформація про дійсний перебіг подій та їх причини, заперечуються факти брутального поводження. До засуджених, які протестують та скаржаться, застосовуються каральні заходи.

Смертність в установах не зменшується.

Кількість смертних випадків в установах департаменту не зменшується (761 особа, у 2008 – 765 осіб), зросла кількість випадків суїциду – 44 ( у 2008 – 40). Кількість хворих на туберкульоз поступово зменшується (5667 осіб, у 2008 році 6079 осіб), але кількість ВІЛ-інфікованих осіб зросла за рік на 18% - з 5073 до 6069 осіб. Медичні послуги на вкрай мінімальному рівні. Медичні працівники не є незалежними від в’язничного керівництва, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в’язничного керівництва.

Правова допомога засудженим практично відсутня

Засуджені позбавлені доступу до правової допомоги. Відсутність необхідної літератури в бібліотеках установ доповнюється низьким рівнем правової обізнаності персоналу та його небажанням сприяти наданню правової допомоги засудженим з боку громадських організацій та юристів.

Громадський контроль установ обмежений

Взаємодія з громадськістю, в першу чергу, з неурядовими організаціями, обмежується лише питаннями матеріальної допомоги системі та окремих послуг правового та консультаційного характеру засудженим. Нове керівництво Департаменту з питань виконання покарань вперше за останні п’ять років провело спільно з правозахисними організаціями відкриті громадські слухання, але практика співпраці з громадськістю міняється дуже повільно, ще трапляються випадки сваволі в’язничного керівництва, як на Волині.

Громадський контроль дотримання прав засуджених та ув’язнених, а також діяльності установ виконання покарань не має належного законодавчого закріплення і фактично дуже обмежений.

При оплаті роботи засуджених порушується Конституція

Залишається дискримінація та порушення Конституції у питанні оплати праці засуджених. Засудженим, що працюють, не сплачуються внески до Пенсійного фонду попри відсутність законодавчих підстав для цього. В результаті при звільненні до всіх проблем з облаштуванням, відновленням документів та пошуком роботи людині необхідно десь заробити кошти та внести їх до Пенсійного фонду за час роботи у місцях позбавлення волі. Жодна державна інституція не бажає бачити цю проблему та вирішувати її.

В департаменті з питань виконання покарань залишається гострою кадрова проблема. Ще часто при призначенні посадових осіб професійний рівень не є пріоритетним чинником. При цьому рівень соціальної захищеності персоналу залишається неприпустимо низьким.

Варто зазначити, що з двадцяти чотирьох пропозицій попередньої Доповіді не виконано повністю десять, ще у дев’яти питаннях є лише незначні зрушення. Деякі позитивні ініціативи залишаються на стадії намірів.

Повний текст Доповіді розміщено на сайті Тюремний портал www.ukrprison.org.ua

Правозахисна організація «Донецький Меморіал»

Пенітенціарне Товариство України

Харківська правозахисна група

30 березня 2010 року

Тел./факс 8-062-304-1471 www.ukrprison.org.ua

а/с 4836, Донецьк, 83092

Контактна особа Букалов Олександр, 099-709-5679

Жертви політичних репресій

01.03.2010 | Галя Койнаш
джерело: www.zaxid.net

Пам’ять замовляли?

   


Коли могил немає, запалюємо свічку.  Хто в церкві, хто в лісі, або в своєму вікні. Головне, щоб пам’ять не гасла. 

Коли йдеться про жертви нелюдського режиму, хочемо, щоб знали й перестали відводити очі. Втім, не менш важливо, щоб пам’ять про загиблих не використовували у політичних цілях.

12 січня цього року Апеляційний суд м. Києва розпочав попереднє слухання справи за фактом геноциду в 1932-1933 роках в Україні. Вже наступного дня, за інформацією прес-центру СБУ, суд визнав Сталіна та інших шістьох керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у вчиненні Голодомору-Геноциду в Україні у 1932-1933 роках і відразу закрив кримінальну справу у зв’язку з їхньою смертю.  

21 січня, знову таки за повідомленням СБУ, вступила в силу „Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках”. Щоправда, невідомо, як могли оскаржити рішення, котре було вперше оприлюднене Харківською правозахисною групою 1 лютого. 

Влада явно вважала відсутність оприлюдненої постанови дрібницею, й вже 14 січня голова СБУ та Президент України заявили про переломне рішення. Віктор Андрійович, наприклад, наголосив, що «Рішення українського суду переводить будь-які дискусії навколо Голодомору з політичної у юридично-правову площину». Може, й переводить, але, здається, доцільно спочатку його прочитати.  Тим більше, коли це не оприлюднене рішення становить, на думку Президента, «додатковий аргумент для українського парламенту щодо запровадження кримінальної відповідальності за заперечення злочинів проти людства».

Деякі подальші плани державних органів у зв’язку з цим рішенням роблять, на мою думку, факт його набуття чинності до оприлюднення ще дивнішим. У повідомленні прес-центру СБУ від 14 січня читаємо:

„Служба безпеки спільно з МЗС України планують з’ясувати, кому і куди за кордон постачалося конфісковане у ті роки в Україні збіжжя. «Мета цієї роботи – встановити компанії, корпорації та уряди, які отримали «комерційний зиск» від злочинних дій тодішньої комуністичної верхівки з конфіскації майна населення України», – зазначив В.Наливайченко. За його словами, такі дії є загальновизнаною світовою практикою щодо компенсації жертвам злочинів проти людяності”.

Варто з’ясувати, наскільки є загальновизнаною практикою стягнення компенсації за дії, про злочинність яких ті компанії, корпорації та уряди могли не знати. У будь-якому разі треба сподіватися, що суд трохи довше буде розглядати подібні претензії. 

 Голова СБУ стверджує, що «Україна є єдиною державою в світі, яка... національним слідством, прокуратурою і судом довела факт вчинення геноциду на своїй території». Чи можна цим пишатися – велике питання, бо суд підозріло швидко зорієнтувався у справі з безліччю історичних подробиць, й за один день спромігся повністю погодитися зі слідством.  Зрозуміло, що за відсутністю живих підсудних відпадає потреба в деяких складових звиклого судового процесу. Проте сумніваюсь, що Нюрнберзький процес чи Міжнародний суд у Гаазі у справі «Боснія і Герцеговина проти Сербії і Чорногорії» тривали так довго тільки через те, що треба було допитувати підсудних.

Неодмінною умовою для встановлення факту геноциду відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (далі Конвенція) є „повністю переконливі” докази „наміру знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”. Серед масових вбивств першої половини ХХ століття геноцидом визнаний тільки Голокост. Пізніше також геноцид визнавали нечасто. Міжнародний суд у Гаазі, наприклад, визнав доведеним тільки один факт геноциду в Боснії. А суд у Києві блискавично вирішив, що встановлено спеціальний намір обвинувачених „знищення частини саме української національної групи”. 

Із вироків на Нюрнберзькому процесі видно, що враховувались і конкретні дії кожного злочинця, і намір та рівень його обізнаності, й не всіх було засуджено до смертної кари, а деяких обвинувачених виправдали. Суд у Києві визнав винними у тому самому злочині всіх обвинувачених.  Якщо потрібне судове рішення щодо Голодомору-Геноциду, то все гаразд. З позиції історичної правди доцільним було би принаймні згадати про лист голови Ради Народних Комісарів УСРР Власа Чубаря 10 червня 1932 р., в якому він намагався привернути увагу Сталіна та Молотова до неможливості виконання нереального плану і потреби збільшення продовольчої допомоги голодуючим селянам. Жодного слова немає взагалі про різні можливості – без значного ризику для себе – реально впливати на ситуацію (не випадково, що четверо підсудних самі стали жертвами репресій).  Це нікого не виправдовує, але відсутність будь-якої згадки про подібні відмінності виглядає принаймні дивно. 

Викликає сумніви й твердження голови СБУ, що цій державній трійці вдалось довести факт вчинення геноциду, а це прикро, особливо для людей, зокрема й авторки цих рядків, які вважають Голодомор геноцидом. 

Виявляється, що йдеться не про геноцид українського народу, тобто навмисне винищення частини мешканців України.  Ні, чомусь вирішили стверджувати, що скоєно геноцид частини української національної групи.

Оціночні судження та припущення щодо винуватців у свідченнях жертв подаються в постанові суду як фактичні докази винуватості „підсудних”.  Такі свідчення є, безумовно, цінними, але треба чітко визначити, що можна вважати доказом, а що ні.  Адже одна жінка, можливо, справді вважає, що тільки етнічні українці в них страждали, а євреї – ні.  Чи цю її думку без якогось фактичного підтвердження варто було залучати до справи – сильно сумніваюсь.  Утім, таких ксенофобських моментів, на жаль, у рішенні значно більше, й навряд чи йдеться тільки про невдалий підбір свідчень. Переконливих доказів, як цього вимагає Конвенція, ще менше.

Можливо, наголос на українській національній групі зумовлений фактом, що навмисне винищення частини селян не підпадає під Конвенцію від 1948 року.  Як відомо, тоді під тиском радянської делегації прибрали положення про соціальні групи. Одначе не варто забувати й про інші, націоналістичні міркування. Чуємо, зокрема й від голови Галузевого архіву СБУ, що Голодомор має об’єднати українців. А як подібне рішення має об’єднати українців, коли воно фактично називає Голодомор геноцидом тільки одної етнічної групи?  При цьому повністю залишається поза увагою Кубань, що страждала не менше самої України. Не вкладалася Кубань, незважаючи на дві третини українців, які там мешкали, в політичний план під назвою „Голодомор-Геноцид в Україні в 1932-1933 роках”.  Але що це за план, коли загинули на Кубані мільйон людей, про котрих взагалі вирішили не згадувати? 

Десятиліттями повторювали цифру 10 мільйонів жертв Голодомору, посилаючись на статистику, яку Сталін нібито назвав Черчіллеві (щоправда, як ціну індустріалізації).  Чимало українців майже обурювались, «не вірили», коли історики висловили обґрунтоване припущення, що Голодомор насправді забрав життя приблизно 4 мільйонів.  А ось СБУ дивним чином вдалось вирішити конфлікт, відновити ту – Сталінську! – цифру. Як зазначив п. Наливайченко, „Остаточна кількість людських втрат України від Голодомору 1932-1933 років становить 10 мільйонів 63 тисячі осіб”. З цих втрат 3 млн 941 тис. осіб померли безпосередньо від голоду і 6 млн 122 тис. становлять ненароджені.

Можна довго та вичерпно критикувати Постанову апеляційного суду м. Києва, але не думаю, що справа полягає тільки в окремих огріхах.

Безумовно, тішить, що українські спецслужби далеко відішли від зловісної спадщини КДБ. Тим не менш, коли сьогодні виконують одне політичне завдання, де гарантія, що завтра, через місяць, через рік, не погодяться виконувати зовсім інше?  Всі, зокрема й суддя, чудово знали, чого від них очікують, і це підриває будь-яку довіру.  На мій погляд, усім, що пов’язане з пам’яттю, має займатися цілком незалежна структура на кшталт польського Інституту національної пам’яті.

Не стверджую, що жодної політики не було в інших справах щодо злочинів проти людяності чи геноциду.  Часто, на жаль, затягували якийсь „незручний” процес (проти Мілошевича, наприклад) чи не надто енергійно розшукували злочинців.  Проте самі судові процеси проводились належним чином, чого не скажеш про імітацію судового розгляду в Києві 12-13 січня.   

Чи так треба було наполягати на визнанні Голодомору саме геноцидом - не знаю.  Навмисно відбирали хліб у селян, прирікаючи їх на голодну смерть.  Не дозволяли їм виїхати зі села в пошуках харчування, тим часом вивозячи хліб за кордон.  Цей жахливий злочин, безумовно, є злочином проти людяності, про який світ колись волів не знати, деякі західні інтелектуали безсоромно замовчували цей факт, а то й відверто брехали.  Годі мовчати – про це справді зобов’язані знати всі. В ім’я пам’яті загиблих і щоб наступним разом, де би це не було, не відвертались, роблячи вигляд, що нічого не бачать. 

Замість просвітницьких заходів українське керівництво вирішило обов’язково довести, що скоєно – саме геноцид в розумінні Конвенції ООН від 1948 року, і видало відповідні розпорядження.  Відомо було, що цей процес наштовхнеться на спротив з боку Росії, хоча насправді незрозуміло, чому. Але ми повинні зважати й на те, що досить багато фахових істориків не вважають, що Голодомор підпадає під Конвенцію.  Погоджуємось ми чи ні –  це інша справа, але ніяк не політична.  Як тільки політизується, з’являються політичні завдання та спокуса підганяти факти під висновки.  З’являються, на жаль, і такі судові рішення.

Прикро, коли могил досі немає, а навіть пам’ять не можуть не політизувати й використовувати. Прикро та соромно перед загиблими.

 

Вісті з пострадянських країн

29.03.2010 | Юрий Рыжов, Эрнст Черный

Не возвращайтесь!

   

В первых числах декабря в Москве прошел третий конгресс соотечественников. В своем выступлении президент Медведев выразил желание способствовать возвращению на родину наших талантливых сограждан, уехавших в свое время за рубеж. Хорошее желание. Удастся ли его реализовать на фоне постоянного давления власти на наше хилое гражданское общество?

Между тем модернизация и инновации– слова, которые в последнее время произносят как высшие государственные функционеры, так и рядовые граждане, часто не отдавая себе отчета о том, что за этими понятиями стоит, в первую очередь гуманизация всей жизни общества. Другими словами, нас пытаются убедить, что власть сворачивает с сырьевой тропы и выходит на простор инновационной экономики и модернизации. Слова, слова…

Впрочем, есть и определенное встречное движение.

Некоторое время назад наши соотечественники, работающие за рубежом и озабоченные судьбой российской науки, обратились к Дмитрию Медведеву и Владимиру Путину с открытым письмом. Все, что они сказали в своем обращении,– правда. Но далеко не вся. Они умудрились обойти стороной одну из важнейших проблем– гуманитарную. Она полностью выпала из поля зрения авторов обращения. Можно подумать, что россияне, пересекающие российскую границу в сторону Запада, начисто забывают те проблемы, с которыми они сталкивались дома. А ситуация крайне тревожная. Уже более 10 лет над учеными висит дамоклов меч уголовного преследования просто за общение с иностранцами. Уголовные статьи для них затем приходится придумывать чекистам. Ничего, справляются.

Наша реальность такова, что талантливые и честные ученые многие годы сидят за решеткой по обвинениям, сфабрикованным в ФСБ. В это же время фарисеи от власти разглагольствуют о необходимости создать комфортные условия для инновационной деятельности ученых и особенно тем, кто возвращается после многих лет работы за рубежом. Таким они видят путь модернизации экономики и страны. Заметим, что реальным сектором экономики России многие годы управляют два филолога, чрезвычайно близких к г-ну Путину. Поэтому «Булава» не летает, «ГЛОНАС» не работает, самолеты падают, а российского компьютера никто никогда не видел (речь не о сборке, конечно).

Поэтому и под нанотехнологиями у нас понимается приобретение станков и технологических линий для производства электронных элементов в наногабаритах прошлого. Того прошлого, которое давно успешно преодолели и Тайвань, и Южная Корея, и Сингапур, и Малайзия, и целый ряд других стран, которые ранее назывались странами третьего мира. О Японии и других высокоразвитых странах говорить просто нет смысла. Размышления людей из каменного века о паровых машинах не очень интересны.

А вот для создания нового требуются уже не станки и линии, а в первую очередь мозги высококлассных ученых. И такие мозги, глубоко убеждены, в условиях, приближающихся к сталинским, не живут и не размножаются. Таким мозгам нужна полная свобода, а не свобода, отмеренная вороватыми чиновниками, спрятавшими на время в карманы свои погоны.

Зарубежных россиян приглашают вернуться в то время, когда российские ученые сидят за решеткой по надуманным обвинениям. Сидят только потому, что Путин в свое время (апрель 2000года) публично заявил, а задолго до того решил, что общение с иностранцами является уголовным преступлением (классика сталинизма!). Для тех, кто это не усвоил или забыл, напомним тот знаменитый апрельский тезис В.В.Путина (цитата из выступления в Государственной Думе 19 апреля 2000года):

«Уважаемый Геннадий Николаевич, уважаемые депутаты! Прежде чем я вам доложу по существу сегодняшнего вопроса, я бы хотел очень коротко отреагировать на замечания, которые, полагаю, без внимания оставить не должен.

Прежде всего присоединяюсь к Евгению Максимовичу Примакову по поводу замечания в адрес членов Правительства, в том числе и министра иностранных дел. Если министр иностранных дел будет замечен в том, что он вне рамок своих служебных обязанностей поддерживает контакты с представителями иностранных государств, то он, так же как и любые другие члены Правительства, депутаты Государственной Думы, руководители фракций, так же как и все другие граждане Российской Федерации, будет подвергнут определенным процедурам в соответствии с уголовным законом. И должен сказать, что те последние мероприятия, которые проводятся в Федеральной службе безопасности, говорят нам о том, что это вполне возможно…»

Как сказано, так и сделано. За общение с иностранцами (иное не доказано) многих ученых обвинили в шпионаже, разглашении государственной тайны, экспорте технологий двойного назначения и усадили на многие годы. Так, может быть, честнее, по-сталински просто ввести наконец в Уголовный кодекс ответственность за общение («контакты») с иностранцами?

Эта декларация Путина не дезавуирована до сих пор. Поэтому тем, кто собирается возвращаться, следует это помнить. Сидят наши ученые только за общение с иностранцами. Других «грехов» на них нет. И вы, господа ученые, предполагаемые возвращенцы, сидеть будете непременно. Дайте только срок. Вы уж точно наобщались с иностранцами на многие годы.

Если добавить к тезису Путина тезис чекистского генерала Геннадия Зотова о внутренних врагах, то картина приобретет еще большую выразительность: «По ряду объективных, связанных с фундаментальными особенностями России, причин, в ней всегда особое внимание уделялось защите государства от «внутренней крамолы», то есть, говоря современным языком, от угроз безопасности в социально-политической сфере, ибо «внутренняя крамола» для России всегда была страшнее любого военного вторжения» («Независимая газета», ноябрь 1998года). Высший класс!

Можно вспомнить и слова заместителя начальника оперативного управления ФСБ генерала А.П.Райковича, сказанные им на семинаре у академика Рыжова: «Конечно, нельзя вернуться к советским временам, но и допустить, чтобы любой свободно общался с иностранцами, тоже нельзя».

Вот поэтому и подвергались преследованиям ученые:

Виктор Акуличев, Анатолий Бабкин, Сергей Визир, Валентин Данилов, Михаил Иванов, Оскар Кайбышев, Виктор Ковальчук (изобретатель), Олег Корабейничев, Олег Минин, Игорь Минин, Валентин Моисеев, Иван Петьков, Игорь Решетин, Александр Рожкин, Владимир Сойфер, Игорь Сутягин, Джон Тоббин (стажер, США), Юрий Хворостов, Ольга Цепилова, Джошуа Хэндлер (стажер, США), Владимир Щуров…

Публикации научных результатов в западных научных изданиях с недавних пор, как и во времена СССР, нужно согласовывать. С кем– догадайтесь сами. Догадаться будет легче, если вспомните, как это делалось в СССР. Вы хотите работать в такой «научной» атмосфере? В СПГУ приказ о согласовании уже издан. Возвращайтесь. Возвращайтесь, вам создадут условия для эффективной работы... в «шарашках».

Честный, но предельно наивный физик Валентин Данилов, получивший по прихоти чекистских «науковедов» 13 лет строгого режима, даже сам просит, чтобы за колючей проволокой создали такие структуры. До какой степени унижения нужно довести ученого, чтобы он сам попросил определить его на принудительную научную работу в «шарашке»?

А «дело» Валентина Данилова просто до примитивности. Красноярский технический университет, где Данилов заведовал лабораторией, подписал контракт с китайской компанией на создание лабораторной установки, моделирующей условия космической среды на геостационарных орбитах (на высоте порядка 36 тыс. км). Руководить этой работой был назначен Данилов. Успел он только разработать техническое задание (ТЗ), что в переводе на доступный язык может трактоваться как декларация о намерениях. Но, по мнению следователей ФСБ, разгласил в этом ТЗ страшные тайны о космическом вакууме, температурах вблизи абсолютного нуля, рентгеновском и ультрафиолетовом излучении. А еще он предложил заменить материал корпуса модели– «аквариума»– с пластика на нержавеющую сталь.

Этого оказалось достаточно, чтобы обвинить его в государственной измене в форме разглашения государственной тайны. Правда, что сочли чекисты государственной тайной– вакуум, рентгеновское излучение или нержавеющую сталь, так и осталось настоящей тайной для ученого и всех, кто знаком с этим делом.

В первом судебном процессе 30 декабря 2003года Данилова оправдали. Но оправдательный приговор, как и полагается у нас, отменили. Во втором процессе 8 из 12 присяжных оказались так или иначе связаны с правоохранительными органами. Случайно, разумеется. Этот суд и назначил Данилову (24 ноября 2004года) 14 лет строго режима. Верховный Суд снизил этот срок на год. Приговор возмутил научное сообщество.

А ведь в защиту красноярского физика Валентина Данилова выступали (перечислим всех подписавших): К.С. Александров, академик Российской Академии наук, директор ИФ СО РАН; B.C. Славин, зав. кафедрой теплофизики КГТУ, доктор физ.-мат наук, профессор; А.И. Корчагин, доктор физ.-мат. наук, профессор КГТУ; В.В. Слабко, зав. кафедрой ВЭПОН КГТУ, доктор физ.-мат. наук, про­фессор; Г.И. Кузнецов, доктор тex. наук, профессор КГТУ; С.Я. Ветров, доктор физ.-мат. наук, декан, профессор КГТУ; А.А. Черемисин, доктор физ.-мат. наук, профессор КГТУ; В. H. Тимофеев, доктор тех. наук, профессор КГТУ; П.Д. Ким, доктор физ.-мат. наук, профессор ИФ СО РАН; Г.Я. Шайдуров, засл. деятель науки и техникиРФ, профессор, доктор тex. наук; Г.П. Егорычев, профессор, доктор физ.-мат. наук, профессор КГТУ; Р.С. Исхаков, доктор физ.-мат. наук, профессор, зав. лабораторией ИФ СО РАН; А.Н. Горбань, доктор физ.-мат. наук, профессор КГТУ; В.Е. Зобов, доктор физ.-мат. наук, зав. лабораторией РСА ИФ СО РАН; М.А. Попов, доктор физ.-мат. наук, профессор КрасГУ; Е.В.Кузьмин, доктор физ.-мат. наук, профессор, зав. кафедрой ТФ КГУ; С.Г.Овчинников, доктор физ.-мат. наук, профессор, зам. директора ИФ СО РАН; Р.Г. Хлебопроб, доктор физ.-мат. зав. теор. отд. Института биофизики; В.А. Охонин, ведущий специалист теор. отд. Института биофизики; П.Поляков, профессор, доктор, зав. кафедрой металлургии легких КГАЦМиЗ.

Не станем приводить все аргументы, доказывающие несостоятельность обвинения В.В.Данилова. Вот только резюме: «По этой причине мероприятие (так стыдливо известные ученые назвали уголовное дело о государственной измене в отношении В.В.Данилова.– Ю.Р. и Э.Ч.), проводимое региональным управлением ФСБ, по существу, наносит ущерб государству». Но для чекистов это не аргумент. При чем здесь интересы государства, которые они якобы защищают? У них встречный план по шпионам!

Отдельно в защиту Данилова выступил академик, лауреат Государственной премии Э.П.Кругляков. Он популярно объяснил, почему работа Данилова не может считаться секретной. Никакой реакции. Аналогичные оценки дали и многие другие ученые и научные организации.

Академик Юрий Рыжов для оценки степени секретности работы Данилова провел специальный семинар, в котором приняли участие: академик В.Л.Гинзбург, д.ф-м.н., проф. С.П.Капица, к.ф-м.н А,М.Кудрявцев, академик В.Н.Кудрявцев, д.ф-м.н. В.Д.Кузнецов, к.ф-м.н. Е.П.Морозов, д.ф-м.н. Л.С.Новиков, д.ф-м.н. Б.А.Осадин, академик Ю.А.Рыжов, д.ф-м.н. проф. В.С.Славин, к.г.н. Э.И.Черный.

Оценка участников семинара: работа Данилова секретных материалов не содержит.

Суд принял во внимание лишь оценки экспертов, подобранных самими чекистами. В итоге Валентин Данилов уже почти 6 лет находится в заключении.

Можем вспомнить и бывшего сотрудника Института США и Канады Игоря Сутягина, который получил 15 лет строго режима за цитирование опубликованных в СМИ высказываний официальных лиц (от министра обороны до руководителей конструкторских бюро).

Как и в деле В.Данилова, первый судебный процесс по делу Игоря Сутягина закончился для чекистов полным провалом. Калужский областной суд в своем определении признал, что ни один из 38 пунктов обвинения не имеет доказательств. Но не оправдал ученого, а отправил дело на дополнительное расследование.

За несколько лет дополнительного расследования из дела исчезло 33 пункта обвинения. Но за оставшиеся, так и не доказанные 5 пунктов обвинения Игорь Сутягин получил уже в Московском городском суде 15 лет строгого режима. Получить эти 15 лет ему «честно» помогал внедренный в коллегию присяжных бывший сотрудник СВР, скандально провалившийся в свое время в Польше, Григорий Якимишин. Сценарии, как видим, похожие.

Все это в переводе на русский язык у нас называется шпионажем и правосудием.

Сидит за колючей проволокой и Игорь Решетин со своими коллегами (от 11 с половиной до пяти лет заключения) за официальную продажу за рубеж несекретных разработок ЦНИИМАШа (головного института по ракетно-космическим проблемам). Это было истолковано следствием ФСБ как передача технологий двойного назначения. Протесты известных ученых и авторитетных организаций, как всегда, во внимание приняты не были. А чтобы сидеть было комфортнее, добавлены статьи о хищениях, отмываниях и пр., которые именуются на жаргоне чекистов «парашютными». И хотя все экономические претензии были отвергнуты еще арбитражным судом, но в конечном итоге были признаны Лефортовским судом доказанными.

Пострадал от двойных технологий и бывший сотрудник Института физики твердого тела Иван Петьков. Открыл свою фирму, выращивал кристаллы корунда, изготавливал стекла для часов и продавал их в Швейцарию. Наторговал на целых пять лет. При этом власть не устает повторять, что хорошо бы нам торговать не сырьем, а продуктами высоких технологий. Вот так и торгуем.

Выходит, что такая торговля не очень хороша для тех, кто кое-что понимает в этих высоких технологиях. Ну, а то, что сейчас происходит с заманиванием сбежавших талантов, то это не более чем рекламная кампания– агитпункт перед входом в ад. Как в старом советском анекдоте, словом.

Может быть, уважаемые зарубежные коллеги советско-российского происхождения, прежде чем принять решение о возвращении в Россию, вам следовало бы коллективно решительно потребовать от российской власти безусловного освобождения из заключения и реабилитации ваших невинно осужденных коллег?

Признаемся, что на протяжении многих лет мы обращались к высшей государственной власти с просьбой хотя бы о помиловании осужденных ученых. К Путину, а потом и к Медведеву обращались выдающиеся ученые, деятели культуры, писатели. Обращались многие зарубежные ученые. В ответ красноречивое молчание или отписка мелкого столоначальника прокуратуры, которым чаще всего и поручают плюнуть в лицо просителям.

Из неофициальных источников известно, какой была реакция президента Путина на просьбу (нет, не о реабилитации) о помиловании: пусть признают вину. Низость высшего класса (если такая бывает)– требовать от ученых признания несуществующей и, естественно, недоказанной вины. На это шли только сталинские прокуроры и следователи-палачи. После чего людей расстреливали. Сегодня признания вины требует Путин. Да и Медведев. После очередного письма, которое было передано ему прямо в руки, он сказал, что впервые слышит о каких-то осужденных ученых. Заметим, кстати, что так же Путин повел себя и по отношению к предпринимателю Михаилу Ходорковскому– пусть признает вину (несуществующую). Кстати, указ президента №1500 от 28декабря2001года, регламентирующий процедуры помилования, не требует от осужденного признания вины. Это наш извечный парадокс: нормативный акт говорит одно, а чиновник совсем другое. Понятно, что мнение чиновника важнее. Иначе и быть не может при «суверенной» демократии. Все решает один человек, стоящий на вершине «вертикали». Он и законодатель, он и исполнитель, он и судья!

Можно лишь предположить, для чего нужно Путину и его подручным признание вины. Они прекрасно понимают, что даже через много лет за произвол придется отвечать. Вот тогда хорошо бы иметь в кармане личные признания обвиняемых. Но это ему только кажется. Цена признаниям из-за колючей проволоки равна нулю.

Надо думать, что Путин, как бы он ни надувался, прекрасно помнит о судьбах хотя бы Маркоса, Эстрады и Пиночета…

А вообще, обвинения ученых в государственной измене, разглашении государственной тайны, экспорте технологий двойного назначения– просто спецоперация против ученых, такой особый национальный инструмент управления наукой.

Вместо заключения

В конце 2001года за «государственную измену» был осужден военный журналист Григорий Пасько. Вся его вина состояла в том, что уж очень настырно в своих статьях он тыкал носом командование Тихоокеанского флота в загрязнение акваторий радиоактивными отходами, недопустимым сбросом боезапаса на малых глубинах и другими нарушениями экологического характера. Достал их Пасько.

Тогда чекисты и сфабриковали дело о государственной измене. Журналиста осудили на четыре года (!). «Бдительные» чекисты получили награды, должности и звания.

Много лет ожидал «шпион» Пасько восстановления справедливости– решения Европейского суда по правам человека. Жалоба Пасько на нарушения его прав, защищаемых статьями 3, 5, 6, 7 и 10 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод, еще в октябре 2008года была признана приемлемой. Дождался Пасько. Европейский суд полностью согласился с теткой Фемидой (Басмановой, Российской): никаких прав Григория Пасько Российская Федерация не нарушала. Правда, единогласного решения не получилось. Один из шести судей не согласился с такой оценкой и зафиксировал свое особое мнение.

Большая группа представителей нашей страны в Страсбургском суде, похоже, занесла ит.д. вирус «басманизма». Скорее всего, после множества замен новой команде удалось все-таки взять Страсбург. Говорят, что последнее время изменилась сама атмосфера этого уникального судебного института. Если это так, то сидящим ученым надеяться больше не на кого. Беда.

Впрочем, ждем вас, господа возвращенцы.

http://www.index.org.ru/journal/30/12-ryzhov.html

Вісті з пострадянських країн

01.04.2010

Нападение на старейшую российскую правозащитницу Людмилу Алексееву

   

31 марта на станции метро «Парк культуры» прошла акция памяти жертв терактов в московском метро 29 марта. Собравшиеся принесли цветы, поставили свечи в память о погибших. В акции приняли участие политики и общественные деятели: Борис Немцов, Лев Пономарев, Людмила Алексеева и другие. На главу Московской Хельсинкской группы Людмилу Алексееву, когда она возлагала цветы, напал мужчина. По информации «Новой газеты» его зовут Константин Переверзев.

Это была очень спокойная акция, никто не произносил никаких речей. К месту трагедии подходили с цветами все новые люди. Когда Людмила Алексеева возлагала цветы, мужчина лет 30-35 сильно ударил ее ладонью по голове и выругался. Несмотря на большое количество милиционеров, напавшего на правозащитницу схватили не стражи порядка, а пришедшие на акцию памяти люди. Его отвели в опорный пункт милиции, около которого участники акции оставили несколько «дежурных» из числа свидетелей случившегося. Они сообщили корреспонденту Радио Свобода, что будут настаивать на том, чтобы этот человек не остался безнаказанным.

Саму Людмилу Алексееву увез на машине Борис Немцов. Позже он рассказал корреспонденту Радио Свобода, что Людмила Михайловна жалуется на головную боль; возможно, у нее сотрясение мозга.

Уполномоченный по правам человека в России Владимир Лукин назвал нападение на Алексееву «ужасным поступком» и заявил, что сделает все возможное, чтобы виновный был наказан.

Нападение на старейшую российскую правозащитницу осудила также организация Human Rights Watch.

Около полуночи стало известно, что в отношении Константина Переверзева возбуждено уголовное дело по части 2 пункт А статьи 116 Уголовного кодекса РФ (причинение побоев из хулиганских побуждений). В ГУВД Москвы сказали, что задержанный будет находиться под стражей до суда.

Глава старейшей в России независимой правозащитной организации «Московская Хельсинская группа» 82-летняя Людмила Алексеева назвала провокацией нападение на нее молодого человека в вестибюле станции метро «Парк культуры».

«Это похоже на провокацию», - сказала она «Интерфаксу».

Молодой человек ударил Алексееву по голове в момент, когда она клала букет цветов, чтобы почтить память жертв взрыва на станции метро «Парк культуры».

«Я жива. Возможно, есть небольшое сотрясение мозга. Он меня ударил по голове, когда я клала цветы», - сказала Л.Алексеева.

«Нападавший сказал: «Ты еще жива?» - и ударил меня по голове. У него что-то было в руке», - сообщила Алексеева.

«Я старая женщина. Я веду себя законопослушно. Если молодой парень бьет старую женщину, это ненормально», - сказала глава МХГ.

По ее словам, нападавшего схватили люди, находившиеся на перроне станции метро «Парк культуры» и передали сотрудникам милиции.

«Я буду подавать заявление в милицию», - сказала Алексеева «Интерфаксу».

«Если человек бьет по голове старую женщину, его надо наказывать, учить, как правильно общаться с людьми», - сказала глава МХГ.

Она сказала, что в зависимости от самочувствия будет подавать заявление в милиции сама или с помощью адвоката.

Она отвергла версию милиции о том, что нападавший был пьян. «Что вы, нападавший был абсолютно трезвый», - сказала правозащитница.

По версии милиции, нападавший находится в состоянии алкогольного опьянения.

По материалам информационных агентств Российской Федерации

Бюлетень "Права Людини", 2010, №08

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори