пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201114
№14
2011

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

23.05.2011
джерело: www.pravda.com.ua

Висновок по справі Ю.Луценка

   

Обвинувачення проти екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка виглядають дещо надуманими і мали б призвести радше до політичної, а не кримінальної відповідальності.

Про це йдеться у доповіді Данського Гельсінського комітету з прав людини щодо справи Луценка та колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

У доповіді зазначається, що підписка про невиїзд, яку було взято з Луценка і Корнійчука після порушення справ, не відповідала Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини.

Данський експерт також вважає, що не було підстав для взяття під варту Луценка і Корнійчука.

На його думку, жоден із цих екс-чиновників "скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією".

Даньский фахівець припускає на підставі двох проаналізованих справ, що правосуддя в Україні є вибірковим і тому несправедливим.

На основі цих спостережень Данський Гельсінський комітет робить висновок про недоцільність припинення моніторингу в Україні на цьому етапі.

"Спокійна передача влади від одного уряду до іншого є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів", - зазначає комітет.

Доповідь була підготовлена Мікаелем Лінгбо, що має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії.

Данський Гельсінський комітет з прав людини
Bredgade 36 B, 1260 Copenhagen K.
Тел. +45 3391 8110
Ел. пошта: main@helsinki-komiteen.dk

Правовий моніторинг в Україні
Попередня доповідь щодо процесів проти
колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та
колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука

У цій доповіді описуються та дається оцінка фактам і правовій ситуації навколо розслідування та тримання під вартою колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

Ці дві справи були обрані серед численних відкритих справ проти провідних політиків з попереднього уряду. Основна мета – за допомогою цих справ описати відповідні аспекти статусу прав людини в чинному законодавстві і правовій системі України. Більшість спостережень, ймовірно, можна буде застосувати й до інших справ. Ця попередня доповідь не претендує на те, щоб бути повноцінним юридичним аналізом; скоріше вона повинна розглядатися як спостереження юриста-практика на поточному етапі кримінального процесу. Планується підготувати також доповіді щодо інших аспектів цих та інших справ.

Завданням моніторингу зазначених кримінальних справ не є встановлення винуватості чи невинуватості обвинувачених. Україна займає досить високі позиції у міжнародних рейтингах корупційності, тому будь-яка чесна спроба боротьби з корупцією вітатиметься міжнародною спільнотою, навіть якщо її об’єктами стануть політики з попереднього режиму. Спокійна передача влади від одного уряду до іншого, однак, є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів. Це особливо актуально з огляду на те, що, як вважається, чинна влада має доволі погані показники в боротьбі з корупцією та може мати очевидну зацікавленість в усуненні провідних політичних опонентів від участі в наступних виборах.

Ця доповідь була підготовлена для Данського Гельсінського комітету з прав людини в рамках його Програми правового моніторингу паном Мікаелем Лінгбо, який має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії. Пан Лінгбо також працював для ЄС та інших міжнародних організацій в якості головного радника в Албанії, політичного радника в Судані, експерта з верховенства права в Іраку та керівника групи з оцінювання в Південній Африці. Доповідь ґрунтується на його спостереженнях під час перебування в суді та зустрічах з експертами з права, українськими посадовцями, організаціями громадянського суспільства та політичними і дипломатичними представниками.

Копенгаген, 28 квітня 2011 р.

Справа проти Євгена Корнійчука

Євген Корнійчук є юристом за професією, він спеціалізується на міжнародному фінансовому та господарському праві. Його було обрано до парламенту, і в 2006 році він очолив Українську соціал-демократичну партію, ставши наступником свого тестя Василя Онопенка, судді за професією, якого було обрано Головою Верховного Суду України. У 2007-2010 рр. пан Корнійчук був першим заступником міністра юстиції в уряді Юлії Тимошенко.

Його звинувачують в порушенні частини третьої статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) під час діяльності на посаді першого заступника міністра юстиції України за те, що він підписав правовий висновок або лист-роз’яснення щодо можливості застосування процедури державних закупівель в одного джерела. Це стосувалося закупівлі юридичних послуг НАК "Нафтогаз України" у компанії "Magisters", в якій пан Корнійчук колись був старшим партнером, але з якою на той час вже не мав жодних фінансових або бізнесових контактів. Формальний дозвіл на застосування цієї процедури було надано Міністерством економіки, а контракт було підписано НАК "Нафтогаз". Його також звинувачують у порушенні частини другої статті 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), оскільки вищезгаданий документ не було належним чином зареєстровано в Міністерстві юстиції. Стверджується, що своїми діями він заподіяв збитків державі, адже інші юридичні фірми могли б надати аналогічні юридичні послуги за меншу вартість.

Щодо фактів, на яких базуються ці обвинувачення, у 2009 році вже було проведено розслідування, але тоді пану Корнійчуку обвинувачення не пред’являлося. У 2010 році Верховний Суд України постановив, що не було достатніх підстав для того, щоб вважати, що мало місце порушення Кримінального кодексу.

22 грудня 2010 р. пана Корнійчука було поінформовано про порушення справи проти нього. У той же день, через декілька годин після того, як його дружина народила дитину, його заарештував загін міліції у масках. Його арешт було підтверджено 24 грудня 2010 р., а 30 грудня 2010 р. його було взято під варту на 2 місяці. Це рішення було підтримано Апеляційним судом 13 січня 2011 р. 15 лютого 2011 р. тримання під вартою було подовжено ще на два місяці.

Крім того, було порушено справу проти доньки Голови Верховного Суду, яку було обвинувачено в невиплаті приватної позики, що регулюється цивільним правом. У рамках цього розслідування було проведено обшук в помешканні Голови Верховного Суду пана Онопенка.

14 лютого 2011 р. Голова Верховного Суду В.Онопенко зустрівся з Президентом України паном Януковичем. Під час цієї зустрічі обговорювалася судова реформа та робота Верховного Суду, а також справи проти членів родини пана Онопенка. Наступного дня пана Корнійчука було звільнено з-під варти, а обвинувачення проти доньки пана Онопенка було знято.

Судовий розгляд справи проти пана Корнійчука розпочався 18 березня 2011 р. і досі триває.

Справа проти Юрія Луценка

У 1991-2006 роках Юрій Луценко був членом Соціалістичної партії України, у 2006 він створив Партію “Народна Самооборона”. У 2005-2006 та 2007-2010 рр. він був міністром внутрішніх справ. Наразі він є заступником головного редактора газети "Сільські вісті".

Під час роботи пана Луценка в міністерстві проти тодішніх опозиційних політиків, серед інших і теперішнього віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова та померлого колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова, було порушено кримінальні справи, а їх самих було взято під варту. Крім того, було проведено обшук в офісі олігарха та депутата від Партії регіонів Ріната Ахметова.

Справу проти пана Луценка було порушено 2 листопада 2010 року. 5 листопада 2010 р. до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

13 грудня 2010 р. обвинувачення було змінено, а досудове слідство оголошено завершеним у той же день. Матеріали досудового слідства становили 47 томів справи. Кінцеві обвинувачення стосувалися порушення частини п’ятої статті 191 (привласнення державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем організованою групою) та частини третьої статті 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу за такі інкриміновані дії:

1) незаконне присвоєння водію пана Луценка міліцейських звань, що призвело до збитків державі через вищу заробітну плату та інші виплати;

2) дозвіл на виділення коштів для організації щорічного святкування Дня міліції у 2009 році в порушення постанови уряду, що забороняла подібні витрати;

3) перевищення повноважень на посаді міністра у зв’язку з проведенням зовнішнього спостереження за водієм колишнього голови Служби безпеки, якого підозрювали у причетності до отруєння колишнього Президента пана Ющенка.

24 грудня 2010 року досудове слідство було поновлено.

Пана Луценка заарештували 26 грудня 2010 р. за порушення статті 135 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме ухилення від ознайомлення з матеріалами справи у час, встановлений слідчим. Пан Луценко не з’являвся до слідчого декілька разів, посилаючись на зайнятість свого адвоката в іншій кримінальній справі, а у дні, коли він таки з’являвся, його звинувачують в тому, що він навмисно затягував цей процес. Крім того, він нібито поширив у ЗМІ інформацію, отриману під час досудового слідства в його кримінальній справі.

21 квітня 2011 р. Апеляційний суд міста Києва подовжив тримання під вартою пана Луценка ще на один місяць (до 27 травня). За декілька днів до судового слухання пан Луценко завершив ознайомлення з матеріалами справи. Тим не менше, прокуратура подала клопотання про продовження тримання під вартою у зв’язку з тим, що юридичні представники пана Луценка не завершили ознайомлення з матеріалами справи проти нього.

Спостереження та висновки:

1. З обвинувачених Луценка і Корнійчука після порушенні справи взяли підписку про невиїзд. Загалом, це, здається, є стандартною процедурою в Україні при початку слідства. При застосуванні підписки про невиїзд не дозволяється залишати місце проживання без дозволу прокурора. Той факт, що зобов’язання про невиїзд формально дається самим обвинуваченим, це не може приховати те, що насправді це примусовий захід, що застосовується органом влади, тому що альтернативою йому є взяття під варту обвинуваченого. Таке обмеження по цих двох справах навряд чи відповідає Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини, адже жодна з причин, згаданих у пункті 3 статті 2 Протоколу, не мала місце при застосуванні цього обмеження. На них, насправді, навіть не намагається посилатися слідчий. Обмеження на пересування обвинуваченого не повинні застосовуватися органами влади просто тому, що це зручно для слідчого, щоб обвинувачений знаходився поблизу.

2. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, будь-які запобіжні заходи, у тому числі взяття під варту, застосовуються тоді, коли існують підстави вважати, що особа намагатиметься переховуватися або ухилятися від слідства, заважати відправленню правосуддя або продовжуватиме свою злочинну діяльність, а також для того, щоб забезпечити виконання процесуальних рішень.

Ці положення самі по собі не дуже відрізняються від законодавства інших країн. Різниця, однак, полягає у широко поширеному застосуванні досудового тримання під вартою, що можна побачити на прикладах пана Луценка і пана Корнійчука, жоден з яких, скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією. Загалом згадується цифра у 40 000 осіб, що тримаються під вартою у будь-який конкретний час.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 лютого 2011 р. у справі Харченко проти України розглянув питання надмірного застосування тримання під вартою в Україні.

Проблема застосування тримання під вартою загалом та у цих двох справах зокрема, схоже, визнається у загальних рисах і владою України. Під час моніторингу було з’ясовано, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини особисто втручалась в обидві справи і поінформувала суди і Президента України про те, що застосування тримання під вартою загалом та у цих конкретних випадках, на її думку, є порушенням прав людини. У більшості країн таке втручання з боку омбудсмена шляхом звернення до Президента щодо дій органів кримінального судочинства у відкритих справах викликало б здивування; воно згадується тут лише для того, щоб продемонструвати думку про порушення прав людини.

Зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу, які поки що не було прийнято, дозволять тримання під вартою тільки у справах про злочини, які передбачають мінімальний термін ув’язнення у 5 років (у порівняні з 3 роками сьогодні). Ця поправка сама по собі не змінить традицію частого використання досудового ув’язнення.

3. У жодній із справ, що вивчалися, судом не було наведено індивідуальних підстав для підтвердження необхідності застосування тримання під вартою. У справі Луценка суд лише зазначив, що: "у матеріалах справи є дані, які вказують на можливість того, що Юрій Луценко особисто та через інших осіб може в майбутньому завадити виконанню процесуальних рішень по справі, а також впливати на свідків". Це, очевидно, не є індивідуальним обгрунтуванням законності застосування тримання під вартою відповідно до конкретних фактів справи, чого вимагає Європейський суд з прав людини.

4. У справі Ю.Луценка слідчий встановив йому і його адвокату "графік", який визначає, які саме сторінки справи вони мають читати кожного дня у підготовці до захисту. Він також надавав їм доступ лише до матеріалів, призначених для ознайомлення у певний день. Слідчий не взяв до уваги той факт, що в адвоката можуть бути й інші зобов’язання, які можуть перешкоджати його підготовці до справи у визначені часові проміжки. Захист не отримав власну копію матеріалів; як у справі Луценка, так і справі Корнійчука, їм не було дозволено фотографувати або робити копії матеріалів чи їх частин. Під час підготовки та судового розгляду у розпорядженні адвоката будуть лише його особисті записи, зроблені від руки.

Як зазначалось у пункті 3 вище, суд обгрунтував тримання під вартою Луценка тим фактом, що він та його адвокат занадто повільно ознайомлювалися з матеріалами справи, затримуючи тим самим початок судового процесу і не виконуючи процесуальне рішення слідчого.

Те, що слідчий має право визначати, як і коли обвинувачений та його адвокат повинні готуватися до судового процесу, є нечуваним і повинно становити порушення пункту 3b статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Це повинно бути не процесуальним рішенням слідчого або прокурора, а правом обвинуваченого і його адвоката.

Те, що адвокат не має власної копії матеріалів справи і доступу до всіх матеріалів одночасно, створює несправедливі умови роботи та нерівне положення сторін кримінального процесу.

5. Захист у справі пана Корнійчука стверджував, що обвинувачення проти нього вже були відхилені рішенням Верховного Суду від 15.07.2010.

Це, справді, є фактом, що Верховний Суд підтримав рішення міського суду і апеляційного суду про те, що немає достатніх підстав для відкриття кримінальної справи за порушення статті 366 КК особами, що працювали у Міністерстві юстиції України, за підробку правового висновку, внаслідок чого "Нафтогаз" підписав контракт з юридичною фірмою "Magisters", що спричинило збитки державі і НАК "Нафтогаз". Верховний Суд додав, що він не знайшов підтвердження заяві слідчого, що фірма "Magisters" не надала юридичну допомогу за гроші, які вона отримала; а отже держава і "Нафтогаз" не зазнали збитків.

Однак, пану Корнійчуку не було пред’явлено обвинувачення під час того розслідування. Важливим принципом верховенства права дійсно є те, що остаточне рішення суду не може піддаватися сумніву. Влада не має права домагатися перегляду рішення лише тому, що вона не погоджується з ним. У справі Сєргєй Золотухін проти Росії ЄСПЛ постановив, що кримінальне переслідування або судовий розгляд через інше правопорушення є неможливими, якщо вони ґрунтуються на ідентичних фактах або фактах, які є значною мірою подібними.

Формулювання статті 4 Протоколу №7 звучить так: "Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави". Це може вказувати на те, що принцип Res Judicata [принцип остаточності рішення суду] застосовується лише тоді, коли особа була виправдана за правопорушення.

6. Під час засідання суду у справі пана Луценка 25 лютого 2011 р. голова Апеляційного суду поінформував присутніх, що він отримав письмову заяву від пана Луценка через його адвоката з проханням, щоб пан Луценко був присутній у залі суду. Проте суддя відхилив це клопотання, оскільки заява "не була засвідчена начальником в’язниці". Тому суд не наказав доправити п. Луценка із СІЗО до зали суду, і засідання суду відбулося без присутності обвинуваченого.

У суду не могло бути сумнівів ані в тому, що п. Луценко хотів бути присутнім на засіданні, ані в тому, що заява, яку він отримав від адвоката обвинуваченого, була написана п. Луценком.

Це рішення свідчить про упереджене ставлення суддів до забезпечення законних прав обвинуваченої особи та застосування до неї презумпції невинуватості. Це також, здається, свідчить про нерозуміння або недодержання одного з базових принципів прав людини: Правосуддя не тільки повинно відправлятися, але воно повинно сприйматися як таке, що відправляється.

7. У справі Луценка адвокат скаржився на те, що він отримав повідомлення із суду про призначення засідання, на якому мало розглядатися питання продовження строку тримання під вартою, лише за 15 хвилин до його початку. З огляду на таке несвоєчасне повідомлення, він не зміг бути присутнім. Прокурор заявив, що адвоката поінформували за годину до початку засідання, і що він сам раніше не знав про призначення засідання. У будь-якому випадку, інформувати сторони процесу про засідання суду таким чином – це неправильно з боку суду, адже сторони мають підготуватися до нього, і дуже важливо, щоб на засіданні суду були присутні особи, обізнані з конкретною справою.

8. Згідно з пунктом 2 статті 6 ЄКПЛ кожен, кого   обвинувачено   у   вчиненні   кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Однак українські суди виправдовують лише 0, 2% обвинувачених. Це можна було б пояснити надзвичайно обережним кримінальним переслідуванням, тлумаченням щонайменших сумнівів на користь обвинуваченого, але напевно вірогідніше те, що суди просто занадто прагнуть задовольняти вимоги прокуратури і надто бояться з нею конфронтувати. Показник успішності розслідувань становить тривожні 90%, що набагато вище того, що можна побачити та очікувати в країнах з традицією поваги до прав обвинуваченого.

Деякі співрозмовники згадували юридичну можливість та поширену практику направлення судами справи до прокуратури на додаткове розслідування або зміну чи навіть виправлення обвинувального акту, або присудження м’яких покарань у справах, в яких докази є недостатніми для підтримки обвинувального акту. Це, звичайно ж, є неприйнятним і порушує такі принципи ЄКПЛ як рівноправність сторін процесу і право не бути судимим двічі за один злочин.

9. Обвинувальний акт є центральним документом у кримінальному процесі. Вважається, що у ньому повинні бути описані злочинні дії, визначені час і місце, суб’єкт злочину і спосіб його вчинення, а також згадуватися статті, які було порушено. Це – основа доказів, які представляються в суді прокуратурою, і основу захисту адвоката.

Обвинувальний акт в українській системі кримінального правосуддя виконує всі ці вимоги та навіть набагато більше. Цей акт містить детальний опис усіх результатів розслідування, суміш обвинувальних висновків і доказів, включно із стислим викладом показів свідків та дій слідчого. Але він чітко не відокремлює злочинні дії від інших дій та впливає на суд за допомогою інформації і доказів, які не обов’язково будуть представлятися під час судового процесу. Обвинувальний акт у справі пана Корнійчука містить 45 сторінок! Для захисту майже неможливо захищати свого клієнта, якщо злочинне діяння не є чітко визначеним. Цей факт також може сприяти дуже високому рівню обвинувальних вироків, про які згадувалось у пункті 8.

10. Під час моніторингу експерта вразила широко поширена думка, що українські суди не можна вважати незалежними, принаймні у справах, пов’язаних з політикою. Судова система, безумовно, має проблему довіри з боку громадськості. Як на один з вирішальних факторів такої ситуації вказувалося на склад Вищої ради юстиції після судової реформи влітку 2010 року, а саме сильне упередження на користь представництва Президента України та афілійованої до нього партії, а також на членство у ВРЮ Генерального прокурора, двох його заступників і голови Служби безпеки України тощо. Судова реформа дещо покращила умови правової системи, але Вища рада юстиції отримала неприйнятно великий вплив на призначення, дисциплінарні заходи і звільнення суддів. Ця судова реформа була розкритикована Венеціанською комісією Ради Європи.

11. Згідно з публічною заявою заступника Генерального прокурора, минулого року прокуратура ініціювала 600 дисциплінарних справ проти суддів. За наявною інформацією, щонайменше 38 суддів було звільнено у порівнянні з у середньому 6, 5 суддями у попередні роки. Це – потужна ознака того, що незалежність суддів знаходиться від величезним тиском, і що прокуратура має домінуючий вплив на майбутнє суддів. Прокурори не повинні відповідати за дисциплінарне покарання суддів; це порушує баланс між прокуратурою і судовою системою.

12. Також згадувалось те, що судді не призначаються на необмежений строк, якщо вони не пропрацювали п’ять років. Перше призначення здійснюється Президентом України за пропозицією Вищої ради юстиції. Після цього періоду їх постійне призначення затверджується парламентом, в якому одна партія та її союзники мають тверду більшість. Це не залишає суддям простору для політичної незалежності, особливо під час цих перших п’яти років на посаді.

13. Тому дуже дивує той факт, що вік судді, призначеної для розгляду гучної і політичної справи, якою є справа пана Корнійчука, становить лише 25 років, і її призначили на 5-річний "випробовувальний термін" лише декілька місяців до того. Не розглядаючи її кваліфікації (щодо цього експерт не має заперечень), вона знаходиться у надзвичайно вразливому положенні у такій гучній справі, беручи до уваги те, що за п’ять років парламент вирішуватиме її майбутнє як постійного судді.

14. Велике здивування також викликала заява новопризначеного Генерального прокурора Віктора Пшонки про те, що він вважає себе членом команди Президента і виконуватиме його накази. Від нього скоріше очікувалося, що він висловить свою відданість закону та буде незалежним від політичного життя.

15. Це також відповідає численним розповідям про історію політичного впливу на прокуратуру і суди. За деякими повідомленнями, однією з основних причин порушення справи проти пана Луценка є помста за його дії в якості міністра внутрішніх справ проти деяких осіб, які сьогодні прийшли до влади. Щодо справи Корнійчука див. пункт 16.

У відкритій справі проти лідера опозиції і колишнього Прем’єр-міністра пані Юлії Тимошенко Президент Янукович висловив свою думку у ЗМІ щодо застосування до неї підписки про невиїзд, а під час проведення моніторингу я особисто став свідком усних погроз суддям з боку депутатів від партії Луценка, присутніх в суді та незадоволених його рішенням. Той факт, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини звертається до Президента, також свідчить про те, що вона очікує, що він зможе вплинути на процес та результат судового розгляду.

16. Крім того, як видається, існує практика застосування тиску на обвинуваченого для отримання зізнання, співпраці, уникнення скарг тощо за допомогою погроз йому і членам його родини, бізнес-партнерам тощо.

Голова Верховного Суду сам назвав справу проти пана Корнійчука спробою тиску на нього. Також не може бути іншого пояснення розслідуванню за чисто цивільною справою проти його доньки, а також обшуку його помешкання. Політики навіть не намагались це приховати, мабуть, очікуючи, що цей сигнал почують й інші потенційні опоненти. Такі підозри підтверджуються також дивним перебігом подій: зустріч пана Онопенка з Президентом, звільнення пана Корнійчука та скасування слідства проти доньки.

17. Декілька осіб також згадували, що існує традиція залишення відкритими політичних розслідувань протягом тривалого часу, іноді навіть протягом років. Така практика забирає багато часу в обвинувачених на зустрічі із слідчими, заважаючи їхній іншій діяльності, а також служить у ролі Дамоклова меча для обвинувачених, які знають, що слідчі або прокурор можуть у будь-який момент передати їхню справу до суду, що може призвести до тяжких наслідків для них.

Якщо метою розслідувань є досягнення політичних цілей, не передбачених законом, шляхом кримінального переслідування когось за дії, щодо яких інші особи не переслідуються, що означає нерівне ставлення до всіх за законом, тоді правосуддя є вибірковим і тому несправедливим. Обвинувачення, висунуті проти колишніх міністрів, для досвідченого практика виглядають дещо надуманими і мали б скоріше призвести до політичної, а не кримінальної відповідальності, якщо взагалі мати якісь наслідки. Цей моніторинг не може відповісти напевно, чи є ці справи результатом вибіркового правосуддя. Але якщо це так, це багато говорить про правову систему і традиції країни, а не про винуватість або невинуватість окремої особи. Вибіркове правосуддя і зловживання системою кримінального судочинства є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини та не відповідає міжнародним зобов’язанням країни щодо забезпечення додержання принципів верховенства права.

Рада Європи проводить моніторинг України щодо виконання обов’язків і зобов’язань, взятих на себе країною при вступі до організації. 10 січня 2011 р. президент України видав указ, згідно з яким Україна повинна виконати свої зобов’язання перед Радою Європи та створив механізм нагляду за цим процесом. Але цей процес не повинен зосереджуватися виключно на законодавчій реформі. Основна проблема полягає в культурі, традиціях і правозастосуванні, додатково до застарілого і недосконалого законодавства самого по собі (наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс України датується 1961 роком, а його реформа вже давно запізніла).

На основі вищенаведених спостережень в рамках моніторингу справ проти пана Корнійчука і пана Луценка можна дійти висновку про недоцільність припинення моніторингу на цьому етапі.

 

"Українська правда"

Політика і права людини

26.05.2011
джерело: www.pravda.com.ua

Європа: в Україні стало гірше з правами людини

   

Євросоюз відзначає погіршення ситуації в України за 2010 рік у сфері дотримання прав людини, основних свобод і верховенства права.

Про це йдеться у звіті про хід реалізації європейської політики сусідства у 2010 році в Україну, переданому агентству "Інтерфакс-Україна" у представництві Євросоюзу.

«ЄС висловлював занепокоєння з приводу зниження рівня поваги до основних свобод і демократичних принципів в Україні», – зазначається у звіті.

Крім того, в документі йдеться про те, що протягом звітного періоду в Україні зросла кількість випадків насильства над журналістами та їх залякування, при цьому не було досягнуто значних успіхів у розслідуванні таких випадків.

«У Києві та регіонах дедалі частіше проводяться перевірки приміщень ЗМІ. Не було завершено розслідування з приводу зникнення у серпні харківського журналіста Василя Климентьєва», – йдеться у звіті.

ЄС також стурбований ходом виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини. «Громадські організації і опозиційні партії скаржилися на обмеження свободи зборів» – підкреслюється в документі.

Крім того, Євросоюз очікує від України удосконалення виборчого законодавства та розв'язання проблеми залежності політичних партій від приватних джерел фінансування.

«У листопаді 2010 року президент створив робочу групу з удосконалення виборчого законодавства з метою приведення його у відповідність з міжнародними демократичними нормами і прискорення процесу його кодифікації», – йдеться у звіті.

Разом з тим, згідно з документом, робоча група не включила до свого складу (в якості повноправних членів) «ні незалежних експертів, ні представників громадських організацій, також вона не залучила достатню кількість представників опозиції».

Крім того, у звіті йдеться про необхідність вирішення проблеми залежності політичних партій від приватних джерел фінансування.

Також мова йде про суперечності деяких положень чинного законодавства про політичні партії іншим законодавчим нормам, а також положенням Європейської конвенції з прав людини та європейським нормам, що стосуються політичних партій.

26 травня 2011

Катування та жорстоке поводження

20.05.2011 | Владимир Березин
джерело: konstantinovka.com.ua

Донецкая область: Дружковская милиция устроила в Николайполье «триллер»

   

Это уютное село, расположенное в стороне от оживленных трасс между Константиновкой и Дружковкой, 28 апреля буквально содрогнулось от происшедшего. Здесь большинство селян выросли вместе и хорошо знают друг друга, поэтому, если событие коснулось целых четырех домов, - значит, так или иначе было задето все село.

В этот день, в 14.00, селянами был замечен автомобиль с группой милиционеров в форме из Дружковского ГОВД. «Вначале они забрали старшего, Мишу, которому 20 лет. Отвезли его в посадку и стали «гамстелить» по голове, - рассказывает мать одного из потерпевших. - Потом поехали на тырло, где 17-летние друзья, Коля и Антошка, пасли коров. Заставили их сесть в машину, избили и повезли на кладбище: «Выбирайте место, где вам будет лучше лежать, куда мы вас и закопаем...» Но тут наши (родственники несовершеннолетних — ред.) вовремя подоспели. Они увидели, в каком запуганном, неадекватном состоянии находятся мальчишки. Миша просто трусился. Мы его никогда таким не видели».

«Как только мы узнали, что там происходит, сразу «вылетели» из домов и помчались к милицейской машине, - добавляет другая мать. - Пацаны сказали, что их заставляют подписывать бумаги о признании в воровстве металла. Мы к милиционерам: — «Почему вы здесь, дружковские, в Константиновском районе хозяйничаете? На каком основании без родителей задерживаете несовершеннолетних? Перестаньте «быковать»! На наш вопрос: «Кто вас вызвал?», они намекнули, что сельский голова».

По словам еще одной матери, 15-летнего Димы, ее сыну просто повезло, что «не попал под раздачу». Он убежал от милицейской машины и успел заскочить во двор, где случайно и оказалась его мама, спасшая старшеклассника от расправы.

Женщины говорят, что своих «орлов», по словам самих милиционеров, в село направил ни кто иной, как заместитель начальника Дружковского ГОВД К.Кардовский (начальником милиции, кстати, является С.Новиков — в недавнем прошлом, руководитель Константиновского ГОВД). Рассказывают, что в селе проживает его пожилая родственница, у которой накануне неизвестные «вынесли со двора» поилку для кур, кастрюли и т.п., после чего и приехала «бригада» для «наведения порядка».

В разговоре с нами по телефону председатель сельсовета Н.Гутаров опроверг информацию о вызове чужой милиции в село. Николай Васильевич посетовал, что «металлисты» действительно терроризирует Николайполье и никакой управы на них нет.

На наш запрос руководство Константиновского РОВД ответило, что по данному делу сейчас расследование ведет прокуратура. Но, в любом случае, они подтвердили, что дружковчане действовали без ведома и согласования с районной милицией.

Ситуация для дружковской «бригады» усугубляется еще и тем, что один из избитых по окончании экзекуции начал жаловаться на боль в ухе. После обращения к врачам у него было выявлено повреждение барабанной перепонки. А это уже «тянет» на телесные повреждения средней тяжести.

Парень находится сейчас на лечении. По мнению врачей, проблемы со слухом у него могут остаться на всю жизнь.

Ясное дело, что к матерям пострадавших ребят в последнее время зачастили гости, пытающиеся методом задаривания и запугивания склонить их на мировую (говорят, даже был кто-то из Донецка, просил не портить биографию Кардовскому, которому осталось немного до пенсии). Но, по крайней мере, трое из четверых беседовавших с нами матерей четко дали понять — просто так этот случай оставлять не собираются и будут настаивать на привлечении к ответственности «быкующих». Кроме подачи заявления в прокуратуру, они уже нашли адвоката и готовят материалы для обращения в суд.

Как говорят женщины, они не хотят благодарить распоясавшихся работников правопорядка за то, что те ограничились только избиением и запугиванием, так как могли бы еще надеть на головы полиэтиленовые кульки, противогазы и т.п. А вот за испорченную психику мальчишек ответить придется. «Они ведь не такие, как городские «грамотные и распальцованные», - говорят матери, у которых по 5 и более детей.

Кстати, если дружковские блюстители порядка думают, что действительно помогли константиновским милиционерам и выявили банду малолетних преступников-металлистов, то селяне утверждают, что именно в момент этих «разборок» со двора одного старого неходячего николайпольца кто-то вытянул все железо.

Мы будем держать это дело под контролем и информировать читателей о дальнейших событиях.

 

В.Березин

«Газета Провинция»


Катування та жорстоке поводження

01.06.2011 | Інна Сухорукова, Харківська правозахисна група

Судові слухання у справі Якова Строгана продовжуються

   

У Київському суді м. Харкова продовжуються слухання по суті у справі Якова Строгана, якого прокуратура звинувачує у замаху на вбивство свого сусіда Сергія Марченка (ст. 115 ККУ через 15).

Слухання справи декілька разів переносилося. Останній раз абсолютно безпідставно.

Події в справі Якова Строгана відбувались в травні таким чином.

11 травня спостерігачів з ХПГ не було на судовому засіданні з об’єктивних причин. Дружина Строгана Анна розповіла нам, за відсутності спостерігачів судді поводили себе вкрай брутально із свідками захисту, в першу чергу – з нею. Вони на неї кричали, намагалися її заплутати, перебивали. Але вона трималася дуже спокійно, і сказала все, що планувала.

Наступне засідання було перенесене на 23 травня, але суддя, не попередивши ані свідків, ані адвоката, перенесла слухання на 26 травня. Адвокат і свідки півтори години чекали початку засідання, аж поки адвокат не дізнався у начальника караулу, що суддя Бородіна не надіслала заявку на доставлення Строгана до суду.

26 травня судове засідання відбулося, тому що 11 травня суд відхилив прохання ХПГ змінити Строгану запобіжний захід під поручительство ХПГ і водночас висловив необхідність надання застави, а також документів, що ХПГ має необхідні кошти, щоб її внести. ХПГ підготувало усі необхідні документи і на загальних зборах доручила Захаровій І. Б. бути поручителем.

Але до цього в суді справа не дійшла.

Засідання почалося з того, що суд відхилив клопотання адвоката про виступ свідка від захисту – жінки-двірника, яка бачила і розбите скло, і кров на ньому. Відвід був зроблений під тим приводом, що у жінки немає посвідчення з місця роботи, яке вона могла принести за годину. Але суд просто відвів її, як свідка.

Але з наступним клопотанням адвоката суд так швидко впоратись не зміг. Адвокат оголосив текст судово-медичної експертизи потерпілого, яку було зроблено через два місяці після події, і розбив її майже вщент. Від суду адвокат зажадав довідок з лікарень, де лікувався після травми хворий, нової комплексної судово-медичної експертизи не у Харкові й виклику на засідання того, хто зробив цю дивну і явно нефахову експертизу. З цим погодився і прокурор. Суд заявив, що йому потрібно піти у нарадчу кімнату для проведення наради. Після чого, судді вийшли з зали засідань, і ми майже три години чекали продовження процесу.

Але експертиза, можна сказати, – це основне, що є у обвинувачення, тому якщо вдасться доказати, що експертиза підроблена, звинувачення просто розвалиться. Адвокат майже це доказав. Суд після тригодинної наради задовольнив клопотання адвоката Медведєва частково: суд погодився викликати експерта, зібрати деякі медичні документи і тільки після цього вирішувати, чи проводити комплексну медичну експертизу не в Харкові.

Таким чином, доводиться констатувати обвинувальний ухил суду у цій справі.

Свобода вираження поглядів

20.05.2011
джерело: postup.lg.ua

Мораль не підвладна Кримінальному кодексу

   

Громадськість вимагає скасувати Закон «Про захист суспільної моралі»

 

Громадськість звернулась до Президента України, голови Верховної Ради та керівників парламентських фракцій з вимогою зробити все необхідне в рамках своїх повноважень для прискорення розгляду проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту суспільної моралі)» (№ 6532 від 16.06.2010), який передбачає скасування Закону України «Про захист суспільної моралі».

 

Більше 500 осіб підписалися під колективним зверненням, висловивши своє незадоволення певними аспектами чинного законодавства України та вимагаючи скасувати Закон «Про захист суспільної моралі». Громадську ініціативу підтримали соціально-культурні діячі, серед яких: Сергій Жадан, Володимир Яворський, Дмитро Лазуткін, Сергій Буров, Олег Коцарев, Сашко Ушкалов, Олесь Барліг, Павло Коробчук, Тетяна Савченко, Олена Заславська та інші.

 

Підписанти стверджують, що існування Закону «Про захист суспільної моралі», який не відповідає критеріям якості законодавства (не містить чітких, таких що не допускають подвійного тлумачення визначень та формулювань, не дозволяє громадянам України ґрунтовно передбачати наслідки своїх дій) створює небезпеку порушення зобов’язань України в сфері прав людини та вкрай негативно впливає як на українське суспільство, так і на авторитет України на міжнародній арені.

 

Карне переслідування власників та редакторів видань через висновки Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, створеної на підставі зазначеного закону, заборони продажу тиражів видань та літературних творів, заборони прокату музичних кліпів, анімаційних та художніх фільмів – ці факти є прикладами непропорційного втручання української влади у свободу вираження поглядів, що протирічить вимогам національного законодавства України та стандартам Європейської Конвенції прав людини та основоположних свобод.

 

Небайдужі, що звертаються до владних структур з даною ініціативою, спираються на рекомендації Ради Європи, надані ще у 2003 році, у яких експерти піддають жорсткій критиці цю статтю українського законодавства, а також на аналіз закону щодо його конституційності та відповідності стандартам Європейської Конвенції прав людини та основоположних свобод, який здійснив виконавчий директор Української Гельсінської Спілки з прав людини Володимир Яворський.

 

Сергій Жадан: «Наші політики традиційно видають себе за консерваторів-традиціоналістів, намагаючись якимось дивним чином поєднати у своїх заявах європейський лібералізм із махровим совковим старовірством. З одного боку вони говорять про «європейські цінності», з іншого – демонтують намети на Майдані Незалежності та проводять обшуки в письменників. Тому вся ця їхня боротьба за моральність є таким собі випусканням пару, імітуванням активної діяльності з метою вирішення нагальних потреб. Найгірше те, що цей закон, як і кожен інший український закон, будь-якої миті може стати дієвим репресивним механізмом». 

 

Дмитро Лазуткін: «Комісію ліквідовано. Це, як на мене, стратегічно правильний крок, котрий може сприяти розвитку толерантності у суспільстві. Існування ж такого закону в умовах сучасної України може породити спокусу використати його як прикриття каральних операцій. Суспільство зашорене стереотипами і заангажоване фантомними субститутами справжньої сутності речей, що, безумовно, непокоїть тих, кого обеззброїли репресивні механізми колективної совісті».

 

Юрій Андрухович: «Протистояти поганому законові можна його саботуванням. Мені здається, це насьогодні може бути найдієвішим інструментом у відстоюванні своїх прав на свободу культурного вибору. Не розуміти його загроз може тільки той, хто їх загрозами не вважає, а навпаки схвалює. Тобто вважає, що, наприклад, насильство, зокрема сексуальне, існує в нас через якісь неправильні фільми або «порнографічні» книжки. І якщо їх заборонити, а авторів якнайсуворіше покарати, то не буде й насильства. У стрімко деградуючому суспільстві дуже важко, якщо взагалі можливо, вести якісний діалог на рівні ідей, концепцій та засад».

 

Володимир Яворський: «Жодна особа не може передбачити свою поведінку для того, щоби не порушувати закон про захист суспільної моралі. Тому, на нашу думку, Закон «Про захист суспільної моралі» не відповідає критерію якості, а тому потребує більш чіткого регулювання, щоби відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини. Представники Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі чи захисники суспільної моралі у дискусіях апелюють до захисту «національної безпеки», а не задовольняються лише захистом суспільної моралі. Проте не може не хвилювати розміщення знаку тотожності між поняттям «суспільна мораль» та «національна безпека», що може мати наслідком істотне обмеження свободи слова».

 

 

Підписна кампанія була ініційована Громадською кампанією проти встановлення цензури в ЗМІ та творах мистецтва, яка адмініструється Правозахисним центром «Поступ» у партнерстві з Гельсінським фондом прав людини (Варшава) за фінансової підтримки Інституту Відкритого Суспільства (OSI). 16 травня звернення було відправлене до адресатів. Громадськість з нетерпінням очікує на позитивну відповідь та сподівається на те, що їхні вимоги будуть якнайшвидше виконані.

 

 

 

 

Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

Свобода вираження поглядів

24.05.2011

З мовчазної згоди депутатів Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі відновлює свою роботу

   

Верховна Рада України несподівано відхилила пропозицію про скасування Закону України «Про захист суспільної моралі» та ліквідацію відповідної Національної експертної комісії (НЕК), що було передбачено проектом Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту суспільної моралі)» (№ 6532 від 16.06.2010, автори – О. Шевченко та інші). Парламент повністю змінив свою думку щодо цієї ініціативи, оскільки в першому читанні законопроект про скасування закону підтримали 324 народних обранці,  у другому читанні – лише 12. Переважна більшість депутатів (377) просто відмовилися брати участь в голосуванні. Дивує той факт, що вдруге навіть один із співавторів відмовився голосувати за своє «дітище».

«Справа в тому, що ми можемо ліквідувати в результаті прийняття цього закону Комісію з питань моралі. Ми знаємо, для чого ж все це робиться: для того, щоб сьогодні було безконтрольно все на телевізійних екранах, у пресі, в тиражуванні – все, що можна розмножити, що стосується порнографії та усіх інших збочень. І тому я вважаю, що необхідно прямо зараз зберегти цю норму», – зазначив народний депутат Павло Мовчан, однак виявив солідарність з колегами і голосування проігнорував.

Цікаво, що друге читання було призначено ще на 21 квітня, але замість обговорення законопроекту в цей день відбулася зустріч Віктора Януковича зі Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Оскільки одним з основних питань, яке духовні лідери порушили перед Президентом, було питання про роль держави у збереженні моральності в суспільстві, треба думати, що ця зустріч і визначила долю законопроекту № 6532. Церква, серйозно стурбована рівнем духовності сучасної молоді, рекомендувала Главі держави подбати про захист і зміцнення моральних цінностей на міжнародному рівні. І, незважаючи на те, що релігійна громада в Україні відокремлена від держави, на зустрічі Рада Церков висловила пропозиції щодо створення механізму тісної взаємодії з Адміністрацією Президента у форматі постійно діючого консультативно-дорадчого органу. Але більше за все духовних лідерів турбувала доля Національної експертної комісії. Вони не тільки вимагали відновити діяльність НЕК і не допустити скасування Закону «Про захист суспільної моралі». Більш того, Рада Церков запропонував посилити контроль над рівнем духовності українців через удосконалення (тобто посилення) закону, а також просила забезпечити належне фінансування та функціонування апарату протягом 2011 року і далі.

Духовні лідери акцентують увагу на суспільному характері діяльності Комісії, оскільки вона складається з діячів культури та мистецтва, експертів, фахівців та громадських діячів, які працюють виключно на громадських засадах і не отримують будь-якої плати за свою роботу з державного бюджету. «Тільки голова й апарат Комісії утримуються за державний рахунок, витрати якого на це не настільки великі, щоб заощаджувати на вихованні наших дітей і молоді» – підкреслюють представники Ради Церков. Нагадаємо, що тільки в 2010 році на діяльність комісії було виділено 4 млн. 766 тис. держбюджету. При цьому члени комісії, зокрема її голова Василь Костицький, регулярно скаржилися на недостатнє забезпечення повноцінного функціонування апарату та розповідали, що співробітники змушені по черзі працювати за комп'ютерами, оскільки на всіх техніки не вистачає.

Варто також відзначити, що Український Парламент прийняв рішення про збереження Закону України «Про захист суспільної моралі» всупереч давнім рекомендаціям Ради Європи та вимогам громадських і культурних активістів про скасування закону, що обмежує свободу висловлювання думок. Критичний аналіз Закону, зроблений директором УГСПЛ Володимиром Яворським, у якому пояснюється, що закон не лише суперечить європейським стандартам прав людини, а й порушує норми Конституції України, а також масована підписна кампанія за прискорення процесу прийняття законопроекту № 6532, ініційована Громадської кампанією проти встановлення цензури в ЗМІ та творах мистецтва, яка адмініструється Правозахисним центром «Поступ» у партнерстві з Гельсінським фондом прав людини (Варшава) за фінансової підтримки Інституту Відкритого Суспільства (OSI), залишилися без уваги.

Як видно з результатів голосування, Верховна Рада зробила ще один крок до встановлення цензури. Мабуть, депутати схильні прислухатися до думки представників церкви, а не до правозахисників та творчої інтелігенції, яка виступає за дотримання міжнародних зобов'язань України у сфері прав людини. Чи члени Парламенту самі стали жертвами обмеження свободи слова, змушені під тиском відмовитися від власної думки і залишитися осторонь від законотворчого процесу?

Враховуючи дані обставини, слід очікувати, що на численні прохання церковнослужителів Гарант Конституції внесе відповідні зміни до підпункту 7 пункту 7 Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади», що передбачує ліквідацію НЕК, і незабаром охоронці моралі повернуться до виконання своїх посадових обов'язків з новими силами.

У зв'язку з прийняттям даного рішення, правозахисники висловлюють небезпідставні переживання, що міжнародний авторитет України буде продовжувати втрачати свої позиції. Вже зараз наша країна за рейтингом Freedom House 2011 по свободі преси опустилася зі 108 на 121 місце. Тепер Україна – «частково вільна» країна, хоча ще рік тому світова спільнота вважала її «Вільною». У звіті Freedom House, зокрема, говориться: «Україна, яка послідовно була одним з кращих виконавців у своєму субрегіоні в останні роки, також зазнала ерозії свободи засобів масової інформації, опустившись з 53 до 56 балів. Після того, як проросійський лідер опозиції Віктор Янукович обійняв посаду президента в лютому, мовники, які  критикували його, втратили свої частоти, зросло позасудове переслідування журналістів, що призвело до більшої самоцензури».

Стурбовані ситуацією, що склалася, правозахисники мають намір відстоювати свою точку зору, доводити недоцільність існування Закону «Про захист суспільної моралі» та вимагати його скасування. Наступним кроком заплановане звернення до суб'єктів конституційного подання – президента, уповноваженого ВРУ з прав людини та лідерів парламентських фракцій – з вимогою звернутися до Конституційного Суду з поданням про неконституційність цього закону. 

Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

Правоохоронні органи

26.05.2011
джерело: www.poryad.com

Заява редакції ІА «Поряд з вами» з приводу інтерв’ю голови МВС А.Могильова «Комерсанту»

   

Вчора, 24 травня 2011 року, «Комерсант-Україна» оприлюднив інтерв’ю з міністром МВС Анатолієм Могильовим.

Оскільки в словах міністра міститься інформація, що ганьбить репутацію нашого інформаційного агентства, ми вважаємо своїм обов’язком заявити наступне.

Як ми неодноразово повідомляли, в ніч з першого на друге січня на електронну адресу редакції інформаційного агентства «Поряд з вами» прийшов лист з посиланням на розміщений на відеохостингу YouTube ролик про підпал офісу Партії регіонів.

Виходячи з того, що перевірити інформацію через прес-службу партії можливості не було, оскільки був нічний час та святкові дні, а матеріал був актуальним, ми випустили статтю під знаком питання, та супроводили її стоп-кадрами з розміщеного на американському сервері ролика.

У даній статті ми також повідомили, що

«Ми не знаємо, що це за організація, і не можемо навіть бути впевнені, що на відео саме офіс Партії регіонів – воно занадто поганої якості».

Однак, вранці 12 січня в квартиру співзасновника ІА «Поряд з вами» Олени Білозерської з’явилися співробітники міліції з постановою на обшук.

Після 5-годинного обшуку були вилучені редакційні комп’ютери, фото- та відеокамери, диктофони, мобільні телефони. Крім того, за обшуком відбувся 5-годинний допит головного редактора інформаційного агентства.

Дії слідчого суперечили Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», статтею 17 якого передбачено заборону на вилучення редакційної техніки у журналіста:

«Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі».

Природно, що такі дії міліції не могли не викликати протест, і редакція виступила із заявою про протиправні дії міліції.

Дії міліціянтів також були засуджені українською та міжнародною спільнотою. «Репортери без кордонів» виступили з потужною заявою на захист журналіста.

Народні депутати зажадали від Могильова пояснень, і 14 січня міністр МВС з трибуни Верховної Ради проголосив:

- Що Білозерська (у його спотворенні – Білозір) особисто знімала підпал офісу;

- Що Білозерська через дві години після події опублікувала відео підпалу;

- Що на її сайтах знайшли рецепт напалму.

Після таких безумовно брехливих заяв стало зрозуміло, що замовником міліцейського нальоту був особисто Могильов, а його роздратування викликав передрук в блозі у журналіста, якого він назвав блогером, матеріалу, опублікованого на сайті «Поряд з вами».

Під час допитів як головного редактора агентства Білозерської, так і шеф-редактора Ярославцева (для проведення одного з допитів співробітники міліції не полінувалися приїхати до Одеси), слідчому було роз’яснено, що діяльність інформаційного агентства «Поряд з вами» ведеться виключно в рамках українського законодавства, і мета роботи агентства – згідно реєстраційного свідоцтва – збирати, обробляти та публікувати інформацію, в тому числі – резонансну.

В інтерв’ю «Комерсанту» міністр повідомляє про «досягнуті результи». І хоча він каже начебто про позитивні результати у розслідуванні протиправних дій щодо журналістів – із загального сенсу сказаного ним створюється враження, що саме обшук і вилучення техніки у журналіста ІА «Поряд з вами» були необхідні і принесли міліції позитивні результати у розслідуванні.

Однак, з моменту підпалу минуло п’ять місяців. З того часу, наскільки нам відомо, не затриманий жоден підозрюваний. Також жоден співробітник міліції не вибачився перед Білозерською за обшук і вилучення техніки.

У такому випадку, редакція припускає, що «результатами» для Могильова є зовсім не розкриття спроби підпалу, що трапилася в новорічну ніч, а саме отримання (в даному випадку – методом обшуку та вилучення) архівів редакції і номерів телефонів як активістів громадських рухів, так і відомих політиків з телефонної книги головного редактора ІА «Поряд з вами» Олени Білозерської.

Пан Могильов заявляє: «Ми просимо журналістів: якщо ви дізнаєтеся про протиправні речі – поділіться інформацією з нами». Відповідаємо: журналісти діляться інформацією, яка стала їм відома, у тому числі і про протиправні дії, публікуючи цю інформацію. А таємними доносами журналісти не займаються, це інша професія.

«Ми питаємо: звідки у вас така інформація… За законом ми зобов’язані зібрати всі факти. Можливо, журналіст щось приховує», – каже міністр, займаючись підміною понять. «Запитати» – означає запитати, а не спочатку прийти з обшуком, вилучити на місяць всю техніку, після чого кілька разів викликати на допити колектив редакції.

Як не сумно це звучить, сказане головою МВС кидає тінь на весь нинішній уряд України – їх ставлення до українських журналістів та громадських активістів показує дійсне обличчя влади, що, безумовно, повинно викликати стурбованість у міжнародних колах.

Редакція ІА «Поряд з вами»

25/05/2011

Коментар ПЛ: Підтримуючи загалом заяву колег, зауважимо, що, на нашу думку, інформування правоохоронних органів про скоєний злочин не варто ототожнювати з таємним доносом. 

Жертви політичних репресій

24.05.2011
джерело: www.istpravda.com.ua

У Луцьку на вокзалі відкрили дошку репресованим нацистами і комуністами

   

У Луцьку з ініціативи громадської організації «Діти репресій» відкрито меморіальну дошку репресованим волинянам.

Про це УНІАН повідомили у відділі інформаційної роботи міської ради.

Дошку встановлено на стіні приміщення на вулиці Яровиця, 4, де розташовувалась колишня залізнична станція «Луцьк», з якої невинно репресованих волинян у 1939-1952 роках відправляли у тюрми, табори і на спецпоселення ГУЛАГу, а в 1941-1945 роках – у концентраційні табори та на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини.

«Багато волинян і лучан зокрема постраждали від репресій в різні періоди історії, – сказав секретар Луцької міськради Григорій Пустовіт. – Нам треба не забувати про це і шанувати пам'ять про них. Потрібно навчати прийдешні покоління, що були такі події, були такі помилки, аби вони ніколи більше не повторилися».

24.05.2011

Жертви політичних репресій

24.05.2011 | Галя Койнаш
джерело: www.kyivpost.ua

Зрадницька тиша, або чому мовчить Захід?

   

50 років тому в лісабонському ресторані двоє португальських студентів підняли тост «за свободу». Банальний жест? Вони поплатились за нього свободою через те, що пили за свободу в країні, де була диктатура.

Обох було засуджено до семи років ув'язнення. Таких кричущих випадків безліч, а про двох цих студентів ми знаємо завдяки реакції одної людини. Та справа спонукала його обдумати спосіб надати гніву голос та прорвати стіну мовчання. 50-річчя того способу, тобто, Міжнародної амністії, ми саме в цьому місяці відзначаємо.

Історія не знає хеппі-ендів, і влада, особливо в пострадянському просторі, виявляє нескінченну винахідливість, аби зберігати контроль над суспільством. Ще за радянських часів зрозуміли, як запобігти прикрому розголосу з приводу політично мотивованих справ. Навіщо привертати небажану увагу міжнародної спільноти арештами за мирні протести, коли так легко влаштувати якесь звинувачення в зґвалтуванні, зберіганні наркотиків чи крадіжці?

Таке мислення можна засуджувати, проте важко не визнавати його хитру слушність: навіть, якщо справа видається сумнівною, людина з правової держави завагається прийняти роль судді без знання всіх подробиць.

Тим часом, ті, хто знає про верховенство права тільки з книжок, швидко збагнуть, що краще не вихиляти голову. Адже відомо, що за необхідності прокуратура, міліція, податківці чи будь-який регулюючий орган продемонструють бездоганну гнучкість,   а Феміда – необхідну сліпоту та глухоту.

Найтривожніше є те, що демократичні держави реагують зазвичай мляво, якщо взагалі реагують, допоки не стане пізно. Допоки, як у Білорусі, диктаторський режим не почне неприховано саджати, й на довго, за мирний протест.

Вважається, що останнім диктатором Європи є Лукашенко.

Але навіть, якщо забути про відверте знущанням над правосуддям в сусідній Росії, низка кримінальних справ протягом останніх місяців в Україні не схиляють до оптимістичних висновків щодо експюзивності білоруського диктатора.

Та й самі звинувачення проти Луценка вражають своєю тривіальністю. Йому інкримінують розтрату державних коштів на святкування Дня міліції в 2009 р.

Щоправда на резонансну справу колишнього міністра внутрішніх справ та лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка за всім бажанням не могли не звернути уваги. Дехто навіть висловив стурбованість. Як на мене, занадто тиху, зважаючи на разючу невідповідність звинувачень превентивному позбавленню волі. Та й самі звинувачення вражають своєю тривіальністю. Йому інкримінують розтрату державних коштів на святкування Дня міліції в 2009 р. 

Але незважаючи на набуття сили 9 травня цього року Закону про доступ до публічної інформації, ніхто ще не поцікавився, звідки взяли кошти на грандіозне святкування 60-річчя Президента Януковича в минулому році. Та й чому власне розкішна резиденція президента доступна тільки обраній публіці? Чи мав Луценко витратити гроші на більш нагальні потреби, це інше питання, але у справі не йдеться про привласнення тих грошей. Його ж звинувачують у тому, що через певні його дії його водієві було нараховані зайвих 40 тисяч гривень пенсії. Знову можна погодитися, що він мав діяти інакше, але на тлі того, що його можуть посадити на 12 років, щось тут вочевидь не так.

А може за третім звинуваченням ховається жахливий злочин? Звучить серйозно, адже йому інкримінують «зловживання владою або службовим становищем з тяжкими наслідками, вчинене правоохоронцем». Тільки йдеться про підписання Луценком як міністром документу про поновлення оперативно-розшукової діяльності щодо одного з фігурантів справи про отруєння Ющенка.

Останню дію можна, звісно, засуджувати, але якось важко відчувати з цього приводу шок. Можливо десь, але не в сьогоднішній Україні, де кримінальні справи десятилітньої давності витягують з шухляди та провітрюють, а інші порушують чи закривають з приголомшливою оперативністю. Іншого важно очікувати при Генпрокурорі, який хвалиться своєю необмеженою лояльністю Президентові, та за судової реформи, яка за висновком Венеціанської комісії ставить під загрозу незалежність суддів.

Та й суспільство вже давно очікує чого завгодно, тільки не незалежності, й не тільки щодо колишнього міністра.

Україна – це не Білорусь, і ще не було кримінальних справ, порушених за участь у мирних протестах підприємців проти нового Податкового кодексу. Втім навіщо владі так забруднювати руки, коли міліція, прокуратура та суд легко знайдуть інші «гріхи»? .

Сергія Костакова утримують в СІЗО № 13 з 1 грудня 2010 року. Йому інкримінують пошкодження машини, що проїжджала по вулиці, яку перекрили протестувальники 22 листопада під час акцій протесту проти Податкового кодексу. За повідомленням ЗМІ, немає ніяких інших доказів, окрім свідчення водія машини. Варто нагадати, що вже 26 листопада водії повідомили, що співробітники ДАІ зупиняли автомобілі на розі вулиць Хрещатик і Інститутська та пропонували підписати заяви про те, що вони є свідками перекриття вулиці підприємцями. Видно один такий «свідок» знайшовся.

Кримінальні справи порушено й проти семи осіб за «пошкодження гранітного покриття на Майдані Незалежності під час Податкового Майдану. Той факт, що легко довести непричетність до «злочину» чотирьох з фігурантів, не стурбував слідчого. Та й деякі судді теж вочевидь вважали це дрібницею, адже більшість була звільнена з-під варти тільки в квітні.

Що мають зрозуміти ті, хто збирається здійснювати своє конституційне право на мирні збирання, гранично ясно.

Щодо інших прав… точніше, що може статися, якщо заявляєш про їх порушення, видно з одної справи, яка зараз розглядається судом. В серпні 2010 року в Якова Строгана сталася бійка з сусідом. Згодом до його квартири завітали міліціонери, які фактично його викрали. Протягом 4 днів його катували, намагаючись здерти з його дружини 10 тисяч доларів.

Подібні кримінальні дії деяких міліціонерів набули вже системний характер, втім далеко не всі жертви наважуються про це заявити

Подібні кримінальні дії деяких міліціонерів набули вже системний характер, втім далеко не всі жертви наважуються про це заявити. Строган натомість гучно заявив про пережиті ним тортури, навіть під час парламентських слухань 2 грудня. Через тиждень після слухань його заарештували. Мова йшла про ту саму бійку, але тепер, після майже 4 місяців публічних скарг про катування з боку міліціонерів, вона «переросла» в замах на життя сусіда. З’явилися «свідок», нова експертиза, й, на жаль, суддя, яка воліла нічого не помічати, зокрема й ознак повторних катувань.

Й цей месидж не треба розтлумачувати.

Про все це звісно не дізнаєшся з теленовин, де головні канали дбають передусім про добрий настрій влади, замовчуючи те, що може їй не сподобатися.

Фраза зі сталінських часів: «була би людина, а стаття знайдеться» - трохи видозмінилася, але не більше.

Оглушливу тишу серед більшості громадян не можна приписати байдужості щодо ерозії фундаментальних прав і свобод. Фраза зі сталінських часів: «була би людина, а стаття знайдеться» - трохи видозмінилася, але не більше. Сьогодні податківці або ДАІ обов’язково нададуть свою допомогу. Або до тебе завітає інший регулюючий орган. Якщо не до тебе, то до твого працедавця, викладача, чи ще до когось. Були б страх і беззаконня, то важіль знайдеться.

Тиша з боку міжнародної спільноти може стати оглушливою. Й зрадити тих молодих студентів, які підняли свої келихи за свободу, і людину, що розумів силу голосів на захист переслідуваних.

23 мая 2011

Дисиденти і час

22.05.2011 | Андрій Григоренко
джерело: www.grigorenko.org

Він випромінював доброту

   

Сьогодні, 21 травня 2011 року, виповнюється дев'яносто років від дня з народження доктора Андрія Сахарова, людини, яка отримав Нобелівську премію миру, але в ранні роки допоміг одному з найжорстокіших режимів у створенні абсолютного зброї масового знищення - водневої бомби. Для когось це може виглядати протиріччям, але ми повинні бачити краще. Блискуча наукова думка цієї чудової людини дала йому не лише можливість приборкати сили фізичної матерії, але і зрозуміти в наступні дні, що непримиренна конфронтація веде Людство до самознищення, що єдиною реальною альтернативою від глобальної катастрофи, може бути лише шлях здатний примирити наші людські свари і знайти дорогу без насильства і смертоносних конфронтації. Він називав своє бачення такого шляху конвергенцією.

*  *  *

Існували тоді і існують зараз багато людей, які називали й називають Сахарова наївним і далеким від дійсності, але ці критики не змогли тоді, і не можуть зараз запропонувати будь-якої розумний вихід з глухого кута, в якому людство опиняється знову і знову.
Час не милосердно і реальні люди в нашій пам'яті перетворюються на міфи, ікони чи лякала. У якійсь мірі те ж саме відбувається і з образом Андрія Сахарова. Люди, яким як і мені пощастило особисто знати його, старіють і йдуть з цього світу. Але я твердо вірю, що це наше покликання і обов'язок сказати молодому поколінню про тих кращих наших сучасників, з якими нас зв'язала доля.
У дні наближення Сахаровського ювілею я думав сказати кілька слів про Сахарова, котрого мені пощастило знати і який, можливо несвідомо, вплинув на мою долю. Однак, після роздумів я вирішив нічого не говорити, крім його дружелюбністі і людської теплі. Сталося так, що п'ять років тому я написав невеличку статтю для російсько-мовної газети "МЗ". Це стаття не була переведена на українську мову раніше. Моє ставлення не змінилася до Андрія Дмитровича, і тому я пропоную переклад цієї статті, як данину праведному нашого часу.

 

Випромінював добро
 

Андрій ГРИГОРЕНКО, Нью-Йорк, спеціально для "МЗ"
 


Місто встоїть, якщо в ньому знайдеться хоч один праведник. Наш світ не впав до цих пір почасти й тому. що в ньому жив праведник, - Андрій Дмитрович Сахаров.
Мабуть, я не єдиний, хто замислювався над тим, як творець самої руйнівної зброї трансформувався на прапор і знакову фігуру ненасильницької боротьби за свободу і гідність людини. У мене немає готової відповіді на це питання, але я впевнений, що добро було спочатку закладено в цій людині. Така думка склалося у мене не від абстрактних умовиводів, а від живого контакту з людиною, яка випромінювала душевне добро, що торкнулося і мене.
Я познайомився з Андрієм Дмитровичем в середине 1960-х років у важкий для нього час. Його перша дружина була важко хвора, і незабаром він овдовів. Однак навіть у тій важкій обстановці - доглядом за хворою дружиною, турботах про дочку і сина, він не переставав замислюватися і про те, що відбувалося в країні та світі.
Я з'явився в сахаровской квартирі як книгоноша. Андрій Дмитрович через спільного знайомого висловив бажання прочитати книгу Абдурахмана Авторханова "Технологія влади". Ось цю книжку я йому і привіз. Я, звичайно, багато чув про академіка Сахарова - батька радянської водневої бомби. Напевно, я очікував побачити старого маститого професора, а замість цього мені відкрив двері високий, трохи сутулий, досить молодий чоловік у светрі простої домашньої в'язки. Я спочатку навіть подумав, що помилився адресою. Проте моє збентеження було розвіяно привітним: "Ви, напевно, мій тезка?" І все відразу стало просто. Після цієї першої зустрічі я приїжджав до сахаровской квартиру неодноразово. Андрій Дмитрович не був ще тоді особисто знайомий з моїм покійним батьком, але знав про батьківський виступ на партконференції 1961 року і про брошурі про початковий період Другої світової війни. Сахаров попросив передати батькові листа і замітки, які пізніше у відредагованому і доповненому вигляді з'явилися під назвою "Роздуми про країну, світі та інтелектуальну свободу".
Так між цими дорогими для мене людьми почалося листування, що перейшло в особисту дружбу, і мені в цьому листуванні довелося якийсь час виконувати роль кур'єра.
Дещо пізніше Андрій Дмитрович познайомився з моїми батьками особисто і став у нашій квартирі частим гостем.


Я думаю, що я далеко не перший, хто відзначає простоту і привітність цей воістину великої людини. У ньому не було ніякої зарозумілості. Навпаки, Андрій Дмитрович вмів легко знаходити спільну мову як з тими, хто був старшим за нього за віком, як мій батько, так і з тими, хто був молодший, як я. Цією якістю він мені завжди нагадував мого батька, так само легко умівшего знаходити спільну мову з людьми різного віку і соціального стану.
Андрій Дмитрович постійно випромінював дивовижне людське тепло, чи перебував він у колі сім'ї, друзів або навіть недругів. А вже про дивовижну сахаровской чуйності просто казки треба розповідати.
Ніколи не забуду, як після чергового арешту мого друга Мустафи Джемілєва я почав обдзвонювати всіх відомих людей, просячи їх підняти свої голоси на його захист, тим більше що існувала серйозна загроза життю Мустафи. Запрошення терміново приїхати до Андрія Дмитровича, незважаючи на пізню годину, було чистим бальзамом на мою душу. І Андрій Дмитрович, і Олена Георгіївна Боннер, що стала на той час його дружиною, взяли мій біль як свій власний.
Цією чудовою парі я також завжди буду вдячний за підтримку і пораду, що зіграли істотну роль у моїй особистій долі. Раніше я детально писав у передмові до книги мого батька, що в останній рік перед моєю еміграцією з СРСР на мене чинився сильний тиск КДБ з неабиякою загрозою ув'язнення в психушку. Ця остання перспектива мені зовсім не посміхалася. Альтернативою була еміграція, але я вагався. Ось у цей важкий для мене час я опинився на сахаровской дачі. У той день там були тільки Андрій Дмитрович і Олена Георгіївна, які знайшли якісь дуже правильні слова, які зняли з мене тяжку напруженість попереднього року, допомогли зважитися на від'їзд і, тим самим, знайти шанс на повнокровне життя замість кошмару покарання божевіллям. Хоча до мого від'їзду ми ще бачилися кілька разів, той день, проведений в суспільстві Андрія Дмитровича та Олени Георгіївни, залишився особливої, примітною віхою у моєму житті.
Озираючись назад, на той час, коли зграя нікчемних пігмеїв, які опинилися біля керма імперії зла, намагалася заглушити Сахаровський голос, я гордий тим, що мені довелося бути сучасником Андрія Дмитровича Сахарова.

21 травня 2006
Нью Йорк

Бюлетень "Права Людини", 2011, №14

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори