пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201132
№32
2011

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

21.10.2011 | Галя Койнаш
джерело: www.pravda.com.ua

Сигнал суспільству

   

 

Днями в інтерв’ю "Wall Street Journal"  президент Янукович заявив, що звільнення Тимошенко подало б неправильний сигнал суспільству.

Негативних, геть тривожних сигналів накопичилось стільки, що бажання це цунамі стримати, чи то від нього втекти, можна зрозуміти. Втім, від наслідків нестриманого бажання позбутися політичних опонентів не так легко втекти – ані владі, ані тому самому суспільству, чиє виховання так схвилювало гаранта.

"Якого роду сигнал ми даємо суспільству? – питав пан Янукович, звертаючись до журналіста Wall Street Journal. – Що для того, щоби коїти злочини, потрібно бути членом опозиції?".

Саме таке враження своїм глядачам настійно нав’язував державний та прислужливий Перший національний телеканал 11 жовтня.  Про пильну увагу Європи повідомили, про причини – ані слова.  А навіть, якщо від невпинних хвиль обурених заяв різних єврочиновників, представників закордонних держав, міжнародних НУО, в голові запаморочилося, рятунок все ж таки був. Адже в кожній стислій заяві гранично чітко викладено причини стурбованості.  Процес і вирок свідчать про «вибіркове застосування законодавства», „політично мотивоване переслідування, неповагу до міжнародних стандартів щодо справедливого, прозорого, незалежного судового процесу”.  В значній частині заяв напряму пишуть про намір переглянути Угоду про асоціацію з ЄС, про загрозу для відносин з європейськими та іншими державами.  Тобто про дипломатичні натяки говорити не доводиться.  

Тому, гадаю, більшість телеканалів воліли взагалі замовчувати ось такі недобрі слова.  Щоб, так би мовити, не подавати небажаний сигнал суспільству.

Повернімось до інтерв’ю. президента.

Підвищивши голос, він закликав Захід поважати його країну і заявив, що у нього склалося враження, що "вони не хочуть слухати" його заяв про те, що він не втручається у роботу судів і правоохоронних органів".

Дійсно прикро, коли говоримо про відданість євроінтеграції, демократичним цінностям, в тому числі й об’єктивному та незалежному правосуддю, а геть відмовляються схвально кивати головою.  Ба більше, згадують про дивний вибір судді, про цілу низку порушень вимог справедливого судочинства.  Якось важко тільки слова, хоч би гарно не звучали, слухати, коли журналісти демонструють прямий зв’язок між свідком обвинувачення та Адміністрацією Президента.  Коли регіонали не припиняють повторювати, слід за Генпрокурурою, обвинувачення.  Або, навпаки, випереджають цей незалежний орган влади.  Коли видно, як напрочуд гармонічно все – старий процес, нові обвинувачення, питання про декриміналізацію, тощо – скоординовано з державним Першим національним. 

Координація аж кидається в очі.  На Першому національному вже 12 жовтня майже не згадують про вирок Тимошеко.  Дізнаємось лише про намір адвокатів подати апеляцію, хоча вирок, процес і, звісно, ймовірні наслідки для України, надзвичайно жваво обговорюють усі світові ЗМІ.  Водночас питаються «Як борги приватної компанії стали державними?».  На це питання люб’язно відповідає прем’єр-міністр України:

«Уряд продовжує врегульовувати масу інших боргових претензій до держави. Наприклад, вимогу Міністерства оборони Російської Федерації повернути 405 мільйонів доларів боргу горезвісних "Єдиних Енергетичних Систем України" пані Тимошенко. А це 3, 3 мільярда гривень, що, на хвилиночку, дорівнює всім витратам держави на будівництво лікарень, шкіл тощо в регіонах України у 2012 році.»

А вже наступного дня нам повідомляють, що «Юлію Тимошенко можуть засудити ще на 12 років і висунути претензій більш як на три мільярди гривень». За словами Івана Дерев’янка, начальника головного слідчого управління СБУ:

«Тимошенко вчинила замах на розкрадання коштів державного бюджету у особливо великих розмірах шляхом покладання на Камбін України зобов’язань корпорації ЄЕСУ перед Міністерством оборони Російської Федерації - 405 мільйонів 500 тисяч доларів США

Аж жах бере, коли усвідомлюєш, скільки ворогів, тобто злочинців, намагаються уникнути справедливого, й звісно незалежного, правосуддя. Та й протягом 15 років!

Втім про духовне здоров’я народу дбає Гарант.

"У понеділок Янукович припустив, що було би неправильно звільнити Тимошенко у зв’язку з новими кримінальними звинуваченнями, висунутими проти неї минулого тижня". 

Тобто Президент, який звісно «не втручається в роботу судів та правоохоронних органів" не відповідає на чітко викладені претензії щодо вже завершеного судового процесу та вироку.  Ні, він уже знає, що лідерку «Батьківщини» не можна звільнити, бо порушено іншу проти неї кримінальну справу, у ході та результаті якої можемо не сумніватися.

Адже влада дбатиме про сигнали суспільству. 

Чи не час суспільству подавати чіткі сигнали владі? Допоки не пізно.

Політика і права людини

06.12.2011 | Тетяна Печончик

Томас Хаммарберг: Європейський вимір для України – це не лише Брюссель

   

Минулого тижня в Україні був комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг. Він готує звіт про ситуацію із правами людини. Яким буде цей звіт і де найболючіші точки України, про це Томас Хаммарберг розповів в інтерв’ю.

Т.М.: Протягом останніх п’яти років ви неодноразово відвідували Україну. Які зміни сталися за цей час?

Т.Х.: Я б сказав, що найбільші зміни сталися на політичній арені. У політичній ситуації стало менше хаосу, ніж це було раніше. Але, з іншого боку, я чув чимало нарікань, як влада використовує свої повноваження.

Т.М.: А щодо ситуації з правами людини?

Т.Х.: Я не роблю такого порівняння, бо це не зовсім правильно. Якщо я скажу, що зараз із правами людини в Україні набагато гірше, ніж було раніше, усі з цього зроблять висновок, що Тимошенко краща за Януковича. А я б не хотів усе так спрощувати. Мій підхід – що і тоді, і зараз є певні проблеми, і їх треба вирішувати.

Т.М.: Перед своїм візитом до України ви вже висловлювали певну критику стосовно справ Тимошенко, Луценка та інших екс-посадовців... До яких висновків ви прийшли, ознайомившись із цими справами ближче?

Т.Х.: Дійсно, я висловлював своє занепокоєння ще до того, як приїхав в Україну, і під час візиту не почув нічого, що б змусило мене змінити цю точку зору.

У цих справах є проблема із попереднім ув’язненням. Міжнародні стандарти з цього питання  є дуже конкретними. Вони ґрунтуються на одному із фундаментальних принципів правосуддя – презумпції невинуватості.

Утримання під вартою є винятковим заходом, і він повинен застосовуватися тільки в окремих випадках. Наприклад, коли є обґрунтовані побоювання, що підозрюваний може втекти. Або коли є велика вірогідність того, що підозрюваний може знищувати докази чи чинити тиск на свідків.

Я думаю, в жодному із цих випадків не присутні обґрунтовані обставини для утримання їх  під вартою до винесення судового рішення.

Т.М.: Коли йдеться про переслідування в Україні, згадують переважно про справи політиків та колишніх посадовців. У той же час правозахисні організації заявляють про систематичні переслідування пересічних громадян, громадських активістів. Наприклад, у проміжному звіті «Центру громадянських свобод» за 2011 рік згадуються справи щодо 50 осіб та 11 організацій. По відношенню до 30 людей були порушені кримінальні справи. Чи ви звернете ви на це увагу у своєму звіті?

Т.Х.: Не дивлячись на те, що ми критикуємо ув’язнення цих трьох відомих осіб (екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього т.в.о. міністра оборони Валерія Іващенка – Авт.), нас цікавить доля всіх ув’язнених. Тут є системна проблема, і дуже важливо не забувати про інших постраждалих, які не такі відомі.

Т.М.: Які назагал проблеми ви виділили у здійсненні українського правосуддя?

Т.Х.: По-перше, у вас є проблема із роллю, яку відіграє прокуратура, що, як я розумію, було запозичено з радянської системи. В Україні Генеральна прокуратура ще й досі має функцію загального нагляду. Цей механізм є застарілим і неприйнятним у демократичному суспільстві.

Ми виявили, що виправдувальних вироків в українському кримінальному судочинстві – менше одного відсотка.

В переважній більшості інших випадків вирок співпадає з тим, що просить прокуратура. Це, безумовно, є тривожним сигналом.

По-друге, дуже важливим принципом при здійсненні правосуддя є незалежність суддів. Повинна бути потужна стіна, яка розділяє політиків та суддів. У вас усе по-іншому. Я чув від багатьох людей, що судді сьогодні відчувають дуже великий тиск з боку політиків.

Перша ланка у системі правосуддя належить правоохоронним органам, поліції. Я був немало звинувачень щодо жорстокого поводження із затриманими і корупції серед поліції, і ці питання також мають бути вирішені.

Т.М.: За останній рік Україна прийняла два важливі закони, які стосуються прав людини. Це закони про доступ до публічної інформації і про безоплатну правову допомогу. Які ще закони треба прийняти в першу чергу, щоб на законодавчому рівні закріпити гарантії прав людини?

Т.Х.: Один із ключових таких законів – це Кримінально-процесуальний кодекс, який регулює способи здійснення правосуддя. Потребує врегулювання роль прокуратури, діяльність адвокатури та забезпечення незалежності судів.

Той законопроект, що ми бачили, виглядає як крок вперед. Там, можливо, є незначні проблеми, але загалом рух іде у правильному напрямку.

Т.М.: Що ви думаєте про новий виборчий закон, який був недавно ухвалений Верховною Радою?

Т.Х.: Всім, хто стежить за виборами, хочеться, щоб закон про вибори був виписаний чітко і всі його дотримувалися. І тут є певні питання: наприклад, яким чином політичні партії мають домінувати у виборах, щоб дати можливість кожній людині бути почутою.

Напевно, міжнародні експерти з цих питань зійдуться на думці, що є певні проблеми, пов’язані з системою, за якою відбуватимуться вибори. Але їхня оцінка може ускладнюватися тим, що під час ухвалення цього закону в парламенті була одностайність.

Т.М.: Під час свого візиту ви відвідали Крим. Якою є ваша думка щодо дотримання прав національних меншин, особливо кримських татар?

Т.Х.: У Криму досі є проблеми із виділенням землі для кримських татар, які раніше були примусово виселені, а потім повернулися сюди. Ми відвідали одне із таких місць у Сімферополі.

Я позитивно оцінюю те, що місцева влада і представники кримських татар там досягли порозуміння. Ті, хто раніше жив там нелегально, отримали право побудувати будинки.

Також можна вітати і рішення Сімферопольської міської ради виділити землю під спорудження Соборної мечеті в Сімферополі.

Але є й інші частини Криму з подібними проблемами. Сподіваюся, що Сімферополь стане прикладом для них.

Т.М.: Наскільки ефективно, на вашу думку, працює інститут Омбудсмана в Україні?

Т.Х.: Це складне питання. Я зустрічався із Уповноваженим з прав людини Ніною Карпачовою. Вона сказала, що для більш ефективної роботи потребує більше ресурсів. Наприклад, щоб виконувати усі вимоги щодо моніторингу місць позбавлення волі.

До речі, я вважаю, що в Криму повинен бути свій Омбудсман, адже це автономна одиниця в складі України.

Т.М.: Що ви збираєтеся робити далі зі своїм звітом?

Т.Х.: Ми спочатку готуємо проект звіту і надсилаємо його органам державної влади. Вони повинні якось на нього відреагувати, дати коментарі, які пізніше будуть опубліковані разом із звітом.

Т.М.: А якщо українська влада ігноруватиме ваші рекомендації?

Т.Х.: Знаєте, я є комісаром з прав людини вже більше 5 років і скажу, що державні органи різних країн насправді дослухаються до наших рекомендацій. Ці рекомендації – в інтересах громадян кожної країни.

Вам, напевно, відомо, що у Ради Європи є Парламентська Асамблея, яка проводить процес моніторингу, представники моніторингового комітету приїздять до України. Мене вже поінформували про те, що планується обговорити ситуацію з правами людини під час наступної парламентської асамблеї в кінці січня.

Т.М.: Чи дослухається до вашого звіту Євросоюз?

Т.Х.: Так, ЄС доволі уважно читає наші рекомендації й аналіз ситуації. Я кажу це, виходячи із досвіду роботи в інших країнах.

Цінність такої організації, як Рада Європи в тому, що наша робота побудована ґрунтовному аналізі, не входячи в політичну складову. Ми спираємося на реальні факти. Саме тому до наших рекомендацій є довіра.

Треба завжди пам’ятати, що європейський вимір для України – це не лише ЄС і Брюссель. Є й інша організація, більша за своїми розмірами, яка в основному концентрується на дотриманні базових європейських цінностей, таких як права людини. Дух, в якому працює Рада Європи, не є антагоністичним, політизованим, конфронтаційним, бо ми переслідуємо одну мету – дотримання прав людини у всіх країнах.

Довідка. Томас Хаммарберг – шведський дипломат і активіст руху за права людини. В 2006 року був обраний Комісаром Ради Європи з прав людини. До свого призначення працював генеральним секретарем Amnesty International, генеральним секретарем організації «Врятуйте дітей Швеції», послом шведського уряду з гуманітарних питань, генеральним секретарем Стокгольмського Міжнародного центру Улофа Пальме. Отримав Нобелівську премію миру 1977 році від імені Amnesty International.

29.11.2011

Центр інформації про права людини

 

Катування та жорстоке поводження

17.11.2011
джерело: umdpl.info

Прокурорсько-міліцейські «гойдалки» у справі Поміляйко

   

Як стало відомо, місяць тому прокуратура Орджонікідзевського району м. Харкова знову закрила кримінальну справу, порушену за скаргою Світлани Поміляйко.

Нагадаємо, що дві співробітниці дизайнерського бюро Харківського плиткового заводу, одна з яких – С. Поміляйко, звинуватили працівників Орджонікідзевського райвідділу в застосуванні до них тортур під час допиту 8 листопада 2008 р. С. Поміляйко заявила, що її піддали побоям, інша затримана скаржилася на катування з використанням плоскогубців. У тортурах підозрювалися троє оперативних працівників міліції. Прокуратура порушила кримінальну справу за фактом перевищення працівниками райвідділу службових повноважень. Потім справа неодноразово закривалась і знову порушувалась.

І от нещодавно прокуратура знов-таки закрила кримінальну справу – за п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України: «за відсутністю в діяннях складу злочину».

«Цей факт означає лише те, що прокуратура так і не змогла знайти доказів вчинення злочину в діях 3-х конкретних оперативних працівників Орджонікідзевського райвідділу міліції, які проходили по справі», – так прокоментувала чергове закриття кримінальної справи Людмила Клочко, завідувачка громадської приймальні Харківської правозахисної групи – організації, яка надає правову адвокатську допомогу потерпілій Світлані Поміляйко.

«Неефективне розслідування небезпідставних заяв про погане поводження в міліції стало вже просто загальним місцем в рішеннях Європейського суду з прав людини проти України. Практично у всіх справах по 3-й статті Європейської конвенції (заборона катування) Європейський суд визнає, що в Україні відсутнє належне ефективне розслідування. Від справи «Афанасьєв проти України» (2005 р.) до недавніх справ «Бочаров проти України», «Балицький проти України» Європейський суд зазначає, що не було проведено ефективного розслідування за заявами про застосування катувань, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження. На відсутність в Україні ефективного розслідування вказують і Комітет ООН проти катувань і Європейський комітет із запобігання катувань. У доповідях «Міжнародної Амністії» – дуже впливової міжнародної неурядової організації, також відзначено, що розслідування заяв про катування в Україні належним чином не проводиться. До речі, справа Поміляйко саме в цьому контексті згадується в цьогорічному звіті МА «За відсутності складу злочину. Ціна безкарності працівників правоохоронних органів в Україні». Тому, скоріше за все, загальна хвороба нашої правової системи з розслідування тортур в міліції стосується і справи по заяві Світлани Поміляйко», – зазначила Л. Клочко.

Також Л. Клочко повідомила, що скарга С. Поміляко, підготовлена адвокатом ХПГ, прийнята Європейським судом з прав людини. «Так, Європейський суд розглядає скарги, спрямовані після вичерпання всіх національних засобів захисту порушеного права. Але в умовах, коли існують правові «гойдалки», коли справа багаторазово порушується, а потім знову закривається, коли вона навіть не доходить для розгляду до суду 1-ї інстанції, зрозуміло, є тільки один шлях відновлення справедливості – звернення до Європейського суду».

За словами Л. Клочко, незважаючи на звернення до Європейського суду, С. Поміляйко та ХПГ будуть оскаржувати в місцевому суді закриття кримінальної справи за фактом перевищення службових повноважень у Орджонікідзевському РВ м. Харкова.

Довідка: адвокати Харківської правозахисної групи неодноразово домагалися рішень Європейського суду на користь заявника по 3-й статті (заборона катувань) Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
1-ю такою справою була справа Афанасьєва. 5 квітня 2005 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Афанасьєв проти України». Суд визнав відповідача винним у порушенні Європейської конвенції і зобов’язав виплатити постраждалому 6500 євро компенсації.
Олексія Афанасьєва було затримано 1 березня 2000 року за підозрою в шахрайстві. Увечері того ж дня в будівлі Київського райвідділу внутрішніх справ Харкова працівники карного розшуку жорстоко побили його, щоб отримати зізнання. Після 3-х діб перебування в камері він був звільнений під підписку про невиїзд.
7 березня потерпілого оглянув експерт, який виявив у нього численні тілесні ушкодження, в тому числі серйозне пошкодження органів слуху. Афанасьєв був поміщений в міську лікарню, де провів більше 20 днів. В результаті травми вуха він частково втратив слух.
У квітні 2000 року Афанасьєв звернувся до прокурора Харківської області зі скаргою на працівників міліції. Прокурор доручив перевірити її прокуратурі Київського району Харкова, а та винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Після того як потерпілий переконався у неможливості захистити в Україні свої права – справа проти міліціонерів кілька разів порушувалася і закривалася, у вересні 2002 року він подав скаргу до Європейського суду з прав людини.
У червні 2004 року, незважаючи на заперечення українського уряду, скарга Афанасьєва була визнана судом прийнятною, а 5 квітня 2005 року по ній оприлюднено рішення.

Катування та жорстоке поводження

22.11.2011 | Денис Кобзин, к. соц. н., Роман Шейко, к. соц. н.
джерело: khisr.kharkov.ua

Оценка опасений незаконного насилия в милиции

   

Двое львовян, капитан Вооруженных сил Украины Михаил Иванков и Андрей Вислоцкий заявили, что милиционеры забрали их в райотдел и там побили. У одного из них – сломан нос, у другого – сломаны ребра. Со слов мужчин, из них выбивали признания в преступлениях, которых они не совершали. (ua.life.comments.ua)

По меньшей мере, пятерых человек из села Старомлиновка Великоновоселковского района Донецкой области искалечили милиционеры за четыре дня. Заставляли их сознаться в убийстве 64-летней Валентины Топаловой. Со слов жителей села – хватали всех подряд. Повесток не давали, себя не называли. Брали на улице, грузили в машину по четверо и отвозили. Одних привозили, других забирали. За четыре дня «отработали» близько 60 людей. 32-летнюю Людмилу Куроед допрашивали дважды – били кулаками, давали пощечины по ушам, тягали за косы, били по почкам. Когда закончили бить, заставили написать расписку, что не имеет к ним претензий. 32-летнего Сергея Куроеда вежливо пригласили в авто, а когда с трассы съехали в заброшенный свинарник – придавили спинкой переднего сиденья и душили противогазом. Жену брата погибшей, 62-летнюю Людмилу Топалову били двухлитровой бутылкой с водой и отбирали лекарства.

За неделю после убийства милиционеры отчитались про раскрытие преступления. В убийстве сознался 28-летний местный житель. (gazeta.ua)

4 человека в милицейской форме силой посадили в машину студента следственно-криминалистического факультета Харьковской Юридической Академии Михаила Опекана. Работники милиции требовали сознаться в том, что он распространяет наркотики. Никто из них не представился, документов не предъявляли. Позднее у него забрали карточку, на которую приходит стипендия, и требовали назвать пин-код, а около 6.00 вытолкали из машины. В ходе расследования работников задержали, именно потому, что их сняла видекамера банкомата при попытке снять деньги с карточки. (tsn.ua)

Эти и множество других случаев, так и не ставших объектом интереса общественности (в силу того, что о них не было сообщено в СМИ) наглядно демонстрируют сложившуюся в течение последних нескольких лет ситуацию – объектом насилия со стороны работников милиции может стать практически каждый. Если раньше наибольший риск быть подвергнутым незаконному насилию в милиции был у преступников, то впоследствии список расширился за счет подозреваемых, свидетелей, их родственников (то есть всех людей, так или иначе оказавшихся в сфере интересов правоохранителей). Сегодня, потенциальный риск существует для каждого – так, и обычный прохожий, свидетель каких-либо событий, а иногда даже и сам работник милиции могут стать объектом незаконного насилия со стороны правоохранителей. Это не только лишает возможности человека выстроить какую-либо стратегию поведения, для того, чтобы гарантировать себя от вероятности столкнуться с избиениями и пытками, но и порождает постоянное недоверие, опасение и страх в отношении работников органов внутренних дел. Следует отметить также, что многие работники милиции и не ждут доверия и любви от населения, полагая, что страх – достаточный показатель уважения. Однако, милиция не работает в вакууме, ее работа ведется с людьми, среди людей и для людей, поэтому страх сводит на нет результат правоохранительной деятельности, подрывает доверие к милиции, и осложняют работу правоохранителей в целом.

Отношение украинцев к опасности стать жертвой незаконного насилия в милиции подтверждается результатами исследования[1]. Так, только 1, 5% считают, что это никому не угрожает. Показатель год от года снижается (хотя незначительно). Для сравнения – в 2009 году этого мнения придерживались 2, 5% респондентов, в 2010 – 1, 8%. С другой стороны большинство опрошенных (60, 7%) придерживаются мнения, что о насилия в милиции не застрахован никто. И хотя по сравнению с 2010 годом этот показатель снизился на 5, 4%, наблюдается более существенный рост по всем категориям потенциальных жертв. Так, на 7, 7% больше респондентов считают, что незаконного насилия стоит опасаться любому человеку, совершившему преступление; на 6, 9% больше стало, отмечающих опасность для бомжей и бродяг. Еще 7% добавилось к тем, кто считает, потенциальной жертвой лиц, оскорбляющих милиционеров или просто бедных людей, на 6, 4% – любого подозреваемого. Таким образом, опасность стать жертвой незаконного насилия в милиции остается наиболее высокой для всех, кто, так или иначе, оказался в сфере внимания милиции.

Таб. Оценка виктимности представителей различных групп (в%)

Категория

2009

2010

2011

Только профессиональным преступникам, рецидивистам

13, 2

12, 4

13, 5

Любому человеку, который совершил преступление

16, 9

13, 9

21, 6

БОМЖам, пьяницам, бродягам

12, 2

9, 8

16, 7

Несовершеннолетним

4, 5

5, 0

7, 9

Тем, кто провоцирует, обижает работников милиции

16, 8

20, 8

27, 8

Подозреваемым в совершении тяжкого преступления

10, 8

11, 8

15, 5

Любому подозреваемому

12, 0

13, 1

19, 5

Иностранцам

1, 6

1, 8

2, 1

Бедным людям

9, 7

7, 0

14, 3

От этого не застрахован никто

61, 6

66, 1

60, 7

Это не угрожает никому

2, 5

1, 8

1, 5

Приведенный ниже сравнительный рейтинг различных категорий лиц, которые потенциально могли бы вызвать агрессию со стороны работников органов внутренних дел в течение 2011 года не претерпел изменений (таб. 1.2.2). Отметим, что наибольшему риску стать жертвой себя подвергают те, кто вступил в спор, оскорбил или провоцировал работников милиции (27, 8%). Как и в прошлом году это опаснее, чем быть человеком, действительно совершившим преступление или рецидивистом. Тем не менее, риск вырос также для любого подозреваемого (19, 5%) и людей, которые действительно совершили преступление (21, 6%), отмечают респонденты.

Таб. Рейтинг виктимности представителей различных групп

Категория

2009

2010

2011

Только профессиональным преступникам, рецидивистам

3

4

7

Любому человеку, который совершил преступление

1

2

2

БОМЖам, пьяницам, бродягам

4

6

4

Несовершеннолетним

8

8

8

Тем, кто провоцирует, обижает работников милиции

2

1

1

Подозреваемым в совершении тяжкого преступления

6

5

5

Любому подозреваемому

5

3

3

Иностранцам

9

9

9

Бедным людям

7

7

6

Можно отметить, что любой опыт общения с милицией – в качестве доставленного, подозреваемого или свидетеля только укрепляет респондентов во мнении, что от насилия никто не застрахован. Так, если в целом 66, 1% опрошенных указали на то, что от незаконного насилия не застрахован никто, то среди тех, кто был задержан милицией таких 75, 8%. Среди тех, кто был доставленным опасаются 78, 3%, приглашенным – 73, 2%, находился в ИВС – 83, 3%, был в СИЗО – 83, 7%.

 

От насилия не застрахован никто

Насилие не угрожает никому

Пребывание в следственном изоляторе в качестве обвиняемого

83, 7

2, 1

Пребывание в изоляторе временного содержания в качестве обвиняемого

83, 3

2, 1

Приглашение в отделение милиции в качестве свидетеля

73, 2

0, 9

Доставление в отделение милиции по подозрению в совершении преступления

78, 3

1, 4

Задержание милицией в общественных местах, на улице, в метро

75, 8

1, 3

Массив в целом

60, 7

1, 5

Это во многом подтверждает оценка опрошенных заключенных. Так, они в ходе опроса отметили, что в Украине практически нет людей, которые могут не опасаться стать объектом пыток или жестокого обращения в милиции. Такому риску подвержены практически все категории населения. Так, всего 1% опрошенных полагают, это никому не угрожает. При этом 46, 4% уверены, что от такого обращения не застрахован ни один человек.

Таб. Ответы респондентов-заключенных на вопрос «Кому стоит опасаться пыток или жестокого обращения в милиции»

 

%

1. От этого не застрахован ни один человек

46, 4

2. Любому человеку, который совершил преступление

37

3. Любому подозреваемому

36

4. Бедным людям

18

5. Подозреваемым в совершении тяжкого преступления

16, 2

6. Лицам без определенного места жительства, пьяницам, бродягам

14, 2

7. Тем, кто провоцирует, оскорбляет работников милиции

12

8. Только профессиональным преступникам, рецидивистам

8, 3

9. Несовершеннолетним

7, 4

10. Иностранцам

5

11. Это не угрожает никому

1, 1

12. Затрудняюсь ответить

8, 3

В таблице можно видеть ранжированный список тех категорий людей, которые в той или иной степени могут стать жертвами незаконного обращения со стороны милиции. Респонденты уверены, что в статусе подозреваемого человек более подвержен риску стать жертвой пыток или жестокого обращения, чем, например, профессиональный преступник или рецидивист. Причем, совершение специфического проступка (например, тяжкого преступления) не обязательно влечет за собой насилие со стороны представителей закона. Респонденты полагают, что любой человек, совершивший то или иное преступление, может в равной степени пострадать от незаконных насильственных действий правоохранителей.

 

[1] Опрос проводился Харьковским институтом социальных исследований, в июле – сентябре 2011 г.. Были опрошены жители Украины старше 16 лет по четырехступенчатой вероятностной выборке в пяти регионах Украины (в Киевской, Харьковской, Львовской, Полтавской областях и АР Крым) методом структурированного интервью по месту проживания респондента. Всего было опрошено 3000 человек в 63 населенных пунктах.

Соціально-економічні права

29.11.2011

Чи раціонально скорочувати залізничний транспорт в Україні?

   

Чортківська районна рада звернулася до Президента України, Кабінету міністрів України, Верховної Ради України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Антимонопольного комітету України, Тернопільської ОДА, Тернопільської обласної ради та Районних рад Тернопільської області з заявою, в якій висловили свою стурбованість планами Державної адміністрації залізничного транспорту України («Укрзалізниці») щодо радикального скорочення кількості маршрутів пасажирських потягів.

Депутати стверджують, що якщо рік тому через станцію Чортків Львівської залізниці курсувало 6 пасажирських поїздів, то нині – 2, а до кінця року залишиться лише один. На заміну їм не введено жодного альтернативного пасажирського та приміського маршруту. Взагалі в Україні у наступному 2012 році в «Укрзалізниці» збираються скоротити кількість потягів на 25% – з 160 до 120 маршрутів, а також зменшити кількість станцій, на яких зупиняються пасажирські поїзди.

На думку депутатів, такі дії порушують право на свободу пересування мешканців краю. Будуть позбавлені гарантованої роботи сотні працівників залізниці. Адже за оцінкою профспілок «Укрзалізниці», скорочення пасажирського руху у масштабах країни позбавить роботи мінімум 25 тис. людей з 80 тис. працюючих. Плани «Укрзалізниці» по згортанню пасажирського руху неминуче негативно відіб’ються на соціально-економічному розвиткові не тільки Поділля, а й суміжних регіонів – Буковини та Прикарпаття, країни загалом.

Рух пасажирських поїздів у цьому регіоні започатковано у далекому 1897 році. Від самого початку він пов’язав економічно відсталу Галичину з країнами центральної Європи, служив швидкому соціально-економічному піднесенню краю. Більш ніж за століття залізничний транспорт ніколи не зазнавав таких раптових негативних змін, як нині. Навпаки – залізничний транспорт завжди вважався стратегічно важливим, займав провідне місце у задоволенні потреб економіки краю та його населення в перевезеннях, був важливим фактором економічної стабільності, залишався найбільш доступним для незаможних верств населення.

Аргументи керівництва «Укрзалізниці» стосовно причин скорочення, яке проводиться начебто «для уникнення збитків на маршрутах, що не заповнюються пасажирами і є нерентабельними», не витримує критики й суперечить офіційній статистиці. Так, за даними Державної служби статистики України, за січень-вересень 2011 року залізничним транспортом перевезено 328, 3 мільйонів пасажирів, що складає 100, 5% до аналогічного періоду 2010 року. Пасажирські поїзди, скорочені впродовж 2011 року на Львівській залізниці, були достатньо заповнені пасажирами. Ними користувалася величезна кількість громадян, переважно з соціально-вразливих груп населення: робітники що проживають у сільській місцевості, учні та студенти, мешканці регіону, які у пошуках заробітку змушені часто переїжджати в межах України та зарубіжжя.

Дії керівництва «Укрзалізниці» по радикальному скороченню пасажирських перевезень суперечать світовій та європейській практиці, оскільки залізничний транспорт був і залишається соціально затребуваним, економічно вигідним та екологічно дружнім. Величезні екологічні, економічні та соціальні переваги залізниць України, їхній транзитний потенціал можуть бути реалізовані лише на якісно вищому рівні транспортного обслуговування, а не у процесі «оптимізації», негативний зразок якої демонструє нинішнє керівництво «Укрзалізниці».

Законом України «Про залізничний транспорт» метою державного управління в галузі транспорту визначено насамперед забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях. Обов’язком Уряду у цьому сенсі є сприяння пріоритетному розвитку залізничного транспорту, надання підтримки в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

«Транспортною стратегією України на період до 2020 року» передбачається, що в період 2009 – 2012 років середньорічні темпи збільшення обсягів вантажних перевезень становитимуть 3, 7 %, пасажирських – 2, 3 %. Цей період вимагає державної підтримки залізничного транспорту з проведенням ефективної тарифної, податкової політики та залученням інвестицій. У Транспортній стратегії наголошується на важливості соціальних та екологічних принципів розвитку, а також – на зміцненні партнерських відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, транспортними підприємствами та профспілками в процесі реалізації стратегії, удосконалення моніторингу та оцінки виконання поставлених завдань. Транспортний сектор України в результаті реалізації Транспортної стратегії має стати системоутворюючим чинником розвитку національної економіки. Зазначені дії керівництвом «Укрзалізниці», за оцінкою депутатів Чортківської районної ради, мають протилежне спрямування.

Депутати Чортківської районної ради звертаються до Президента, Кабінету міністрів, Верховної Ради, Міністерства інфраструктури України з пропозицією втрутитися у ситуацію та не допустити радикального скорочення пасажирських перевезень, запланованого керівництвом «Укрзалізниці» та змусити його переглянути власне рішення.

Депутати Чортківської районної ради звертаються до Голови Тернопільської ОДА та Голови Тернопільської обласної ради з пропозицією: у процесі здійснення делегованих повноважень контролю за додержанням законодавства на транспорті, затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту та узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту провести консультації з керівництвом Львівської залізниці – з тим, аби не допустити порушення прав та потреб мешканців області у пасажирських перевезеннях.

Також депутати Чортківської районної ради підтримують дії профспілок залізничників, спрямованих на соціальний захист працівників галузі. Вважаємо справедливими їхні вимоги стосовно реального забезпечення державної підтримки, спроможної гарантувати пріоритетний розвиток, стабільність та безпеку залізничних перевезень.

Депутати Чортківської районної ради звернулися до депутатів інших районних рад Тернопільщини з проханням підтримати це звернення.

 

 

 

 

 

 

У недержавних організаціях

22.11.2011
джерело: alder.pp.ua

Резолюція Форуму громадських організацій чорнобильців України

   

Ми, представники громадських організацій, що об’єднують ліквідаторів  та постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, зібравшись з усіх регіонів України на Форумі, що відбувся 17 листопада у м. Лубни Полтавської області ухвалили наступне:

  1. Вважати, що дії Президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів України не забезпечують соціальні гарантії постраждалих від Чорнобильської аварії та ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вважати такі дії протизаконними та такими, що порушують Конституцію та міжнародні зобов’язання України. Вважати, що такі дії не відповідають заявам Уряду про економічне зростання в Україні  та проголошення 2011року «роком Чорнобилю».
  2. Вважати, що Кабінет міністрів України веде політику на ліквідацію соціальних прав чорнобильців, а також розв’язує інформаційну війну, що направлена на дискредитацію Чорнобильського руху та кожного «чорнобильця» особисто в очах громадян України. 
  3. Ухвалити план дій спрямованих на захист наших прав:
  1. Довести цю резолюцію до відома Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, до Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а за допомогою засобів масової інформації до всіх громадян України.
  2. Довести цю резолюцію до міжнародних урядових та неурядових організації, а також до всіх «чорнобильських організацій» в Україні та за кордоном і закликати їх  підтримати нашу просту й зрозумілу позицію.

Ми наголошуємо на тому, що Чорнобильський рух, який ми представляємо, не є політичним і не має нічого спільного з боротьбою за владу та виборами й підтримкою будь якої політичної сили. Але ми готові співпрацювати з усіма політичними силами задля забезпечення конституційних прав всіх громадян України.

Ми не вимагаємо збільшення обсягу соціальних гарантій.

Ми відстоюємо наші права, що гарантовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  і неодноразово підтверджені рішеннями Конституційного Суду України  та рішеннями судів України.

Ми вимагаємо виконання рішень судів, що набрали чинності, й порушення кримінальних справ проти посадових осіб, які не виконують рішення судів. Ми звертаємося до всіх суддів України з єдиною вимогою: чесно дотримуватися законів України незважаючи на тиск з боку урядових структур.

Ми вважаємо, що порушення конституційних прав громадян у соціальній сфері тягне  за собою і порушення особистих і політичних прав, зокрема права на мирні збори, права вільно висловлювати свою думку.

Ми протестуємо проти втручання виконавчої гілки влади у діяльність судів, тиск на законодавців та виступаємо проти намагань порушення владою України Конституції України та основних принципів Верховенства Права. Ми протестуємо проти викривлення нашої позиції та наших вимог, як окремими політиками, так і урядом в цілому в особі Прем’єр міністра України.

Ми протестуємо проти тиску на активістів нашого руху з боку правоохоронних органів, ми попереджаємо лікарів проти застосування «каральної медицини», ми висказуємо застереження щодо дискредитації Чорнобильського руху.

Доводимо до відома всіх владних структур, що Президент ВГОІ «Союз Чорнобиль України» Юрій Андрєєв не є представником всього Чорнобильського руху у зв’язку з тим, що учасники Форуму висловили йому свою недовіру. Просимо відсторонити Ю. Андрєєва від участі у робочій групі по вирішенню соціальних питань «Чорнобильців»  при Кабінеті міністрів України.

Ми завжди готові до конструктивної співпраці, тому пропонуємо свої конкретні пропозиції:

  1. Прийняти до кінця року законопроект про скасування до 2015 року  усіх видів пільг і доплат (матеріальних допомог, пільг і виплат на проїзд, лікування, оздоровлення тощо) для народних депутатів, Президента, членів Уряду, губернаторів і мерів, а також про запровадження для них оплати праці виключно у межах посадового окладу.
  2. У Державному бюджеті на 2012 рік та на наступні роки радикально скоротити бюджетні видатки на утримання керівних органів державної влади – Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України – та на фінансово-бюджетне забезпечення діяльності народних депутатів і службовців вищих ешелонів влади.
  3. Заборонити вносити законом про Державний бюджет зміни до розмірів і порядку виплат соціальних допомог, встановлених спеціальними законами.
  4. До кінця 2011 року терміново виконати пункт Програми соціальних реформ Президента України щодо запровадження державного аудиту усіх видів соціальних виплат і допомог (в тому числі чорнобильських і  афганських) з метою посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів у соціальній сфері, налагодження безперебійного державного соціального забезпечення тих громадян, які його дійсно потребують. До відповідальних службовців, винуватих у зриві виконання цього важливого пункту Програми соціальних реформ глави держави, застосувати відповідні дисциплінарні заходи. Організувати роботу регіональних комісій з проведення державного аудиту соціальних допомог із широким залученням об’єднань чорнобильців і афганців.
  5. Встановити розміри і порядок виплати державних соціальних допомог вразливим категоріям громадян виключно на рівні закону та не допускати самовільного визначення урядом розмірів таких соціальних допомог залежно від наявності коштів у державному бюджеті.

Резолюція прийнята прямим  відкритим голосуванням учасників Форуму:

За – 279 осіб

Проти – 1 особа

Утрималися – немає

Підписи:

Члени президії:

  1. Костюк В.М.
  2. Дибін М.Ю.
  3. Проскурін В.С.
  4. Шкурпела В.П.
  5. Вінник А.І.

Секретар Форуму:

Погребняк Л.М.

Жертви політичних репресій

25.11.2011 | Мирослав Маринович
джерело: ucu.edu.ua

«Ми вшануємо жертв Голодомору лиш тоді, коли не дозволимо собі ставати творцями пекла у своєму краї»

   

Дорогі співвітчизники – кров від крові й плоть від плоті жертв Голодомору!

Наша планета зробила черговий оберт і знову наблизила нас до осені – тієї пори, яка завжди була для хліборобів порою нового врожаю й нової певності за майбутнє.

Для тих, кого ми сьогодні вшановуємо, осінь 1932-го розверзлася прірвою смертельного відчаю й безнадії. А землю, яка могла б прогодувати мільйони, почали вкривати трупи скоцюрблених від голоду.

Вічна їм пам’ять і Царство Небесне! Хай наситить їх «хліб життя», завдяки якому вони ніколи не голодуватимуть; хай напоїть їх небесна вода, після якої вони не матимуть спраги повіки!

Віра наша дає нам певність, що з душ невинно убієнних стерто земні муки й відновлено Божу справедливість.

А нас – тих, що зосталися у цій земній долині печалі,  – й надалі терзають гіркі запитання. Адже нам, здається, ніколи не буде зрозуміло, для чого вони пережили такі страхітливі муки. До того ж учинено їм подвійну кривду, бо їхню трагедію так довго замовчували, а то й заперечували, що навіть чимало нащадків увірувало, що її взагалі не було.

То чого очікують від нас душі невинно убієнних сьогодні?

Хтось із нас напевно скаже: «Справедливої відплати». Але ми всі розуміємо, що в живих уже немає ні замовників злочину Голодомору, ні його виконавців.

Та й чи справді ми віримо, що душі жертв, ніби привиди з фільмів жахів, не заспокояться доти, доки не побачать у пеклі своїх мучителів? Важко було б собі уявити, щоб мученики Голодомору, сидячи одесную Небесного Отця, потребували нашого мстивого гніву.

Хтось інший із нас може уточнити: «Потрібне засудження злочинної системи». І з цим я цілком згоден, бо сам бачу, що ностальгійні портрети кривавого вождя могли з’явитися лише тому, що злочини комунізму не було ні засуджено, ні спокутувано.

Отже, сьогодні, в день ушанування жертв Голодомору, скажімо собі беззастережно: будь-яке ностальгійне загравання зі страхітливими тоталітарними ідеологіями минулого – передусім фашизмом та комунізмом – є зневаженням мучеництва їхніх жертв і прокладанням шляху до нових злочинів. І перш ніж комунізм, поряд зі своїм братом-близнюком – нацизмом,  – буде проклято в офіційному вироку, хай буде він навіки засуджений нашим розумом і нашим серцем.

Засудження комуністичної системи нам потрібне не для того, щоб виправити минуле,  – втраченого вже не повернеш. Воно потрібне нам для оберігання нашого майбутнього, щоб сатанинське минуле не проросло в ньому знову.

Але що ми маємо засудити в комунізмі, щоб нас не терзали його метастази, а душі убієнних відчули, що їхня жертва була недаремною? Яке будяччя повинні ми виполоти зі своєї душі, щоб не бути більше носіями гріха комунізму?

Передусім остережімо себе від спрощення. Так, комуністичні кати, як і кати нацистські, мали свої конкретні імена, національність та партійні квитки. Вони мали матерів, молоко яких вони збезчестили, і мали дружин чи дітей, любові яких були негідні.

Але одна річ – покарати винуватців комунізму, а інша – подолати його злоякісні пухлини, що причаїлися в нас самих. Подолання комунізму – це не «полювання на відьом», у якому мисливець виступає з позиції праведника. Критично подивімось і у свій бік: чи можуть бути суддями ті, хто вільно чи невільно цю систему підтримував? Воістину не зможуть подолати гріх комунізму ті, що, навіть маючи «чисті» біографії, все-таки носять зерна комуністичного гріха в самих собі!

Більшовизм розпочинався з прагнення оберегти права простих людей і не допустити несправедливості щодо них. Він розпочинався з праведного гніву, викликаного як кривдою з боку багатіїв, так і безкарністю злочинців. Але щоб досягти своїх прекрасних цілей, більшовизм пропонував, здавалося б, прості «рецепти»: уневажнити право власності, перерозподілити награбоване, відповісти насильством на насильство, відкинути Божі заповіді як застарілі «вигадки попів».

Люди були співтворцями комуністичної системи, бо вважали виправданими і знищення «буржуїв» чи «куркулів», і «войовниче безбожництво», і боротьбу влади з «ворогами народу». Кожна рука, піднята для схвалення дій влади, була цвяхом у тіло розп’ятого народу. Кожне замовчане слово протесту оберталося співучастю в злочині. Кожен начебто виправданий, а тому неподоланий страх «маленької» людини зливався в одну величезну повінь жаху, яким повнилась скривавлена територія комуністичного експерименту.

Чи подолані ці ілюзії, які, обіцяючи визволення людини, обернулися трагедіями ҐУЛАҐу й Голодомору? Нинішні реалії засвідчують, що ні. Сьогодні кривда від новітніх нуворишів знову зашкалює, що робить бунт проти них виправданим і майже неминучим. І, відповідно, давнє ідеологічне «будяччя», зазнавши належних метаморфоз, знову пишно розцвіло в наших душах.

Тому кожен, хто закликає до зневаження Божих заповідей сьогодні, обіцяючи встановлення Божої справедливості завтра, насправді лукавить і зводить людей на манівці. І доки ми не зрозуміємо, чому насильницький бунт більшовиків не вивільнив, а закабалив людину, доти не сміємо розпочинати новий цикл гніву й насильства.

Бо єдиний бунт, що милий Господу,  – це бунт людини проти її власної готовності колаборувати зі злом і його в своєму серці відтворювати. Ісус, напевно, сказав би: «Не те кривдить вас, що дістає вас іззовні; а те кривдить вас, що породжене демонами вашої душі».

Ось чому, поминаючи сьогодні невинних жертв Голодомору, дивімося в самий корінь проблеми цього злочину. Й відкриймо свій слух до голосів мучеників Голодомору, якими вони могли б звернутися до нас сьогодні.

«Я – бідна селянка. Я вмерла, бо той чоловік, що відібрав у мене останній харч, боявся піти проти волі свого начальства. Тому кожен, хто сьогодні чинить кривду з чийогось наказу, розпинає мене на хресті голоду знову».

«Мене назвали „куркулем“ і „ворогом народу“. Майно моє відібрали і всю мою родину прирекли на голодну смерть. До того ж кожен, хто побажав, міг зневажити мою людську гідність і потоптати мою честь. Тому кожен, хто сьогодні мітить ярликом „вороги“ якусь групу людей, топче їхні людські права й проголошує їх гідними нашої зневаги, знову ставить тавро на моє стражденне чоло».

«Мене, малу дитину, позбавили життя, бо відібрали те, що їм не належало. Тому кожен, хто сьогодні відбирає в інших те, що йому не призначено,  – чи то у вигляді хабара, чи позбавлення пільг, чи заниження зарплати,  – позбавляє мене життя знову»…

Продовжити низку таких пересторог та озвучити голоси, що їх могло б почути наше сумління,  – наш обов’язок сьогодні. Адже Голодомор починається з того «будяччя», яким засмічена людська душа і яке заглушає чисту пшеницю Божого Слова.

Тим, хто сьогодні сидить біля Господнього престолу, достеменно відомо, яким раєм була би Земля, якби люди жили за Божим законом. Вони знають: порушення цього закону справді спричиняє небесну кару, але не тому, що цього хоче безжальний Небесний Суддя, а тому що люди самі готують собі погибель.

Чи ж не тому дві тисячі літ тому цей Суддя і послав на Землю Свого Сина, щоб спасти людей від демонів їхнього єства?

Отож, наше земне завдання – не лише просити Бога, щоб невинно убієнні в часи Голодомору довіку перебували з Богом у Його Царстві, а й зробити все від нас залежне, щоб не наблизилась нова мука до тих, кому випало жити на цій Землі сьогодні.

Бог обіцяв записати у наших серцях Свій одвічний і праведний закон. Він не зможе цього зробити, доки ми ці серця перед Ним не відкриємо. Ми вшануємо жертв Голодомору лиш тоді, коли не дозволимо собі ставати творцями пекла у своєму краї.

25.11.2011

 

Вісті з пострадянських країн

24.11.2011

О приговоре Алесю Беляцкому. Заявление Международного общества «Мемориал»

   

В Белоруссии приговорен к четырем с половиной годам лишения свободы Алесь Беляцкий, руководитель правозащитного центра «Вясна».

Суд признал его «виновным в неуплате налогов». Однако любому беспристрастному человеку, знающему обстоятельства дела, очевидно:

– во-первых, обвинение несостоятельно: никакой неуплаты налогов не было;

– во-вторых истинная причина этого уголовного дела – правозащитная работа Алеся Беляцкого в Белоруссии.

Сам Беляцкий огласил на суде лежавшие в деле документы, исходившие от руководства белорусского КГБ. Именно КГБ инициировал его уголовное преследование – и ни о какой «неуплате налогов» речь в этих бумагах не шла: в них говорилось о «противоправной деятельности» «Вясны», якобы связанной с политической оппозицией (в Белоруссии при Лукашенко подобная связь сама по себе рассматривается как криминал). Обвинение в неуплате было сформулировано прокуратурой во исполнение поручения КГБ.

В чем суть этого обвинения?

В Белоруссии независимые гражданские организации, критикующие политические решения верховной власти,  – пусть даже эта критика ведется с правовых, а не политических позиций,  – не имеют возможности действовать легально. Такие организации под разными надуманными предлогами лишают регистрации, а деятельность незарегистрированных организаций рассматривается в этой стране как уголовное преступление, наказание за которое – до двух лет лишения свободы (статья 193-1 Уголовного кодекса Белоруссии).

«Вясна» была снята с регистрации еще в 2003 году. Но и после этого она продолжала свою работу, оставаясь одной из ведущих независимых правозащитных организаций Белоруссии, источником объективных сведений о подавлении гражданских и политических свобод. И даже режим Лукашенко не решился применить к активистам «Вясны» пресловутую ст. 193-1. Исполнители воли спецслужб в правоохранительных органах пошли другим путем.

Даже если бы «Вясна» была зарегистрирована, она вряд ли могла бы легально получать средства для своей работы: внутри страны никто не смеет финансировать деятельность, не одобряемую президентом. Согласно декрету того же Лукашенко, пожертвования из-за рубежа допускаются лишь по личному разрешению президента. Но «Вясна» – незарегистрированная организация и, стало быть, вообще не может открыть счет в белорусском банке. Поэтому Алесь Беляцкий открыл за рубежом личные счета, на которых аккумулировал пожертвования для «Весны». Судебное разбирательство показало его безукоризненную честность и щепетильность в использовании этих счетов. Обвинение, однако, утверждает другое – что поступления на этот счет следует рассматривать как личный доход Беляцкого, с которого он должен был заплатить налоги.

Таким образом, создав в стране правовую ситуацию, исключающую возможность легальной работы независимых гражданских организаций, власти судят ее активистов фактически за попытку решить эту коллизию вне специфического «правового пространства» Белоруссии.

Понятно, что российское, европейское и мировое общественное мнение должно добиваться немедленного освобождения Алеся Беляцкого и отмены вынесенного ему приговора,  – об этом нечего и говорить.

Но мы хотели бы обратить внимание общественности на другую сторону дела. Судебный процесс в Минске еще раз продемонстрировал: в самом центре Европы существует политический режим, пытающийся регламентировать общественную жизнь в своей стране при помощи нормативных актов, противоречащих самой сути права.

Исторический опыт двадцатого столетия учит, что оформление таких антиправовых актов в виде «законов» не делает их законами в глазах мирового сообщества. И что никакой суверенитет не избавляет авторов и исполнителей этих «законов» от ответственности.

Мы считаем, что Европа и мир должны напомнить Лукашенко об этих уроках истории и принудить его к нормализации правовых оснований общественной жизни в Белоруссии.

Вісті з пострадянських країн

28.11.2011
джерело: www.svobodanews.ru

Версия правозащитников: Магнитского забили насмерть

   

Члены президентского совета по правам человека утверждают, что юрист фонда Hermitage Capital Сергей Магнитский мог скончаться в результате избиения резиновыми дубинками в СИЗО «Матросская тишина».

«Мы считаем, что те документы, которые у нас есть, свидетельствуют о том, что избиение, применение резиновой палки было абсолютно неправомерно и с этим надо серьезно разбираться, потому что смерть наступила именно в результате избиения», – заявил на пресс-конференции правозащитник Валерий Борщев.

По его данным, в избиении Магнитского принимали участие восемь человек –  из числа сотрудников «Матросской тишины».

Он отметил, что когда  «скорая помощь» добилась того, чтобы ее пропустили в СИЗО, врачи установили время смерти Магнитского, которое не совпадало с официальной версией.

«Они установили, во-первых, время смерти не то, которое писала «Матросская тишина» – не 21.50, а 20.45, то есть на час раньше. А во-вторых, они обнаружили, что он лежал отнюдь не в палате интенсивной терапии, как это говорила Гаус (врач «Матросской тишины. – «Интерфакс»). Он сидел на полу, облокотившись на нары, рядом были наручники», – цитирует «Интерфакс» Борщева.

«Они это видели, они это засвидетельствовали. Это есть в деле, это надо расследовать», – подчеркнул он. Правозащитник продемонстрировал фотографии, сделанные в морге, на которых видны глубокие раны на запястьях Магнитского, которые остались после наручников.

«Они не могут быть просто оттого, что были наручники. Значит, он вырывался, какие-то движения совершал», – полагает правозащитник. «Есть фотографии, есть свидетельства. В том-то и дело, что все это не расследовалось. Два года это замалчивалось», – добавил он.

Ранее инвестиционный фонд Hermitage Capital опубликовал 100-страничный доклад «Пытки и убийство Магнитского. Сокрытие правды государственными органами».

Документ, представленный совету по правам человека при президенте, содержит документы, свидетельствующие об отказах со стороны всех государственных ведомств в жалобах Сергея Магнитского на протяжении года его содержания под стражей и последующем сокрытии этих жалоб и роли этих ведомств в лишении его свободы, здоровья и жизни, говорится в поступившем в российские СМИ пресс-релизе.

По сообщению фонда, доклад основан на официальных документах, судебных материалах и публичных заявлениях, приводит полные тексты жалоб Магнитского на неоказание медицинской помощи и отказы государственных органов в его жалобах.

«Исходя из обстоятельств содержания заключенного Магнитского, мы пришли к выводу о том, что на него было фактически организовано физическое и психологическое давление. Условия его пребывания в некоторых камерах следует расценивать как унижающие человеческое достоинство», – цитирует доклад «Московский комсомолец». В газете опубликованы посмертные фото Сергея Магнитского, на которых явно видны следы побоев и, возможно, пыток.

Авторы доклада опровергают официальные заявления о том, Магнитский никогда не жаловался на здоровье. В частности, представители СК при МВД, по их словам, не знали, что он был болен и нуждался в медицинской помощи.

На самом деле, только находясь в «Бутырке», куда был переведен из «Матросской тишины» уже нуждавшийся в хирургической операции Сергей Магнитский, он сам и его юристы отправили около двух десятков письменных жалоб в различные государственные инстанции с просьбами оказать ему требуемую медицинскую помощь. Все они до одной в докладе есть. Так же, как и отказы всех ведомств, куда были направлены обращения.

В докладе приводится еще один документ, который каким-то образом «всплыл» в ходе расследования. Как пишет «МК», следователь СКП по Преображенскому району Москвы Левин составил рапорт о возможном возбуждении уголовного дела по статье «убийство» после изучения собранных материалов. Следователь написал, что «могут усматриваться данные, указывающие на признаки преступления, предусмотренные ст. 105 УК». Этот документ сохранился в книге сообщений о преступлении.

Отчет о деле Магнитского направлен членам совета по правам человека при президенте, в парламенты США, Канады и стран Евросоюза, говорится в пресс-релизе. Доклад опубликован в преддверии пресс-конференции, на которой в понедельник о расследовании смерти Магнитского расскажут, в частности, председатель президентского совета по правам человека Михаил Федотов и глава Московской Хельсинкской группы Людмила Алексеева.

Аудитор фонда Hermitage Capital Сергей Магнитский умер в столичном СИЗО «Матросская тишина», по официальной версии, от сердечно-сосудистой недостаточности 16 ноября 2009 года.

28.11.2011

 

Бюлетень "Права Людини", 2011, №32

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори