пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201134
№34
2011

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

30.11.2011 | Галя Койнаш
джерело: www.telekritika.ua

Передбачувані загрози захисту інформаційної безпеки

   

23 листопада - у Міжнародний день протидії безкарності - гарант із власної законодавчої ініціативи подав законопроект №9494про якісь зміни до якихось законів.

Згідно з пояснювальною запискою, цим законопроектом він скромно пропонує, так би мовити, «на розгляд» Верховної Ради, створити «підрозділ контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, що у свою чергу має сприяти концентрації сил та засобів, оптимізації управлінської діяльності у вирішенні завдань із захисту законних інтересів держави і прав громадян в інформаційній сфері від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, протиправних посягань організацій, груп та осіб.»

Що цей крок має «сприяти концентрації сил»,  це зрозуміло. Далі? Спецслужби мають захищати «інтереси держави і прав громадян» від злих людей, груп і держав. Прибираємо два зайвих слова та завдання, разом із героєм та злодіями до болі знайоме.

Залишається тільки одне - зрозуміти, що означає «в сфері інформаційної безпеки». Тут Google нам не допомагає. Набереш слова українською та англійською, а перші дві статті дадуть більш-менш ту саму інформацію - про забезпечення конфіденційності, цілісності та доступності інформації. Шляхи після цього розходяться. На англомовних сторінках ідеться в основному про сучасні загрози information security й її забезпечення різними комерційними структурам.

Незважаючи на цікаве сполучення інтересів у голови відомства, комерційною структурою СБУ не назвеш. Втім, і не треба, бо українського законодавця не перший день хвилює «інформаційна безпека, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації; ... негативний інформаційний вплив; тощо».

При всьому бажанні повірити, що гарант своєю законодавчою ініціативою виступає за права громадян на повну, достовірну та всебічну інформацію, зокрема й на телебаченні, заважає дещо більше, ніж невідповідність завданню нинішнього керівництва СБУ.

Унеможливлює світлий оптимізм серед іншого «Доктрина інформаційної безпеки України» від 8 липня 2009 року, яка конкурує із Законом про захист суспільної моралі в нечіткості та непередбачуваності того, що забороняється. Як, наприклад, побажають представники СБУ тлумачити наступне?

«В інформаційній сфері України вирізняються такі життєво важливі інтереси:

 1) особи: ..... захищеність від негативного інформаційно-психологічного впливу; 

 2) суспільства: .... збереження і примноження духовних, культурних і моральних цінностей Українського народу; забезпечення суспільно-політичної стабільності;

 3) держави: .... формування позитивного іміджу України; 

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України є: 

 1) у зовнішньополітичній сфері: .... поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України; 

 зовнішні негативні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет» 

Не втомлюватиму читача низкою риторичних питань. Адже чуємо нарікання першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, ніби на Заході отримують «не ту» інформацію про Тимошенко, й стає абсолютно ясно, що він розуміє під «інформаційною безпекою».

Що в СБУ зрозуміють, де мають шукати загроз «інформаційній безпеці», можна не сумніватися. Адже досвід у неї є, зокрема й зовсім свіжий. Про те свідчить візит до ректора Українського католицького університету та заборона на в’їзд до України керівника київського офісу Фонду Аденауера Ніко Ланге минулого року, та й дедалі частіші факти тиску на громадські організації, «профілактичні розмови» з громадськими активістами, журналістами та інше.

Аналогічний підрозділ КГБ Білорусі «захищає законні інтереси держави» шляхом блокування доступу до сайтів, котрі пишуть про порушення прав людини, політв’язнів та економічні негаразди. Тобто злісно шкодять іміджу Білорусі, як, власне, й ті активісти та громадські організації, які поширюють інформацію про махінації на виборах, придушення протестів, репресії.

Загрозу, як ЗМІ, так і громадянам загалом, від цього законопроекту важко переоцінити. Арсенал у СБУ солідний, досвід стеження, боротьби з «тероризмом», із «підривною діяльністю» - теж. Багато хто сміявся з недавньої заяви президента про озброєних людей серед опозиції, які планують захоплення влади в Україні. Занадто вже безглуздою вона їм здавалася. А коли почують ті, хто правильно зрозуміє, чого від них очікується, смішного буде дуже мало.

Політика і права людини

09.12.2011 | Євген Захаров

Права людини в Україні – 2011: порушень все більше…

   

Як відомо, СРСР та його сателіти під час голосування резолюції ООН про ухвалення Всесвітньої декларації прав людини 10 грудня 1948 р. утрималися. Українська держава утримується й досі.

Якщо в 2005-2009 роках ми зазначали, що державна політика в галузі прав людини є неефективною, безсистемною та хаотичною, то сьогодні змушені констатувати, що останні два роки ця політика взагалі відсутня: права людини зовсім не є пріоритетом для керівництва держави. Позитивних дій органів влади та управління, спрямованих на здійснення українцями своїх прав, майже не спостерігається, а порушень прав людини та основоположних свобод все більше і більше.

Сьогодні найбільше турбує жорстка позиція держави щодо припинення або зменшення соціальних виплат чорнобильцям, афганцям, на дітей тощо. Всупереч рішенню Конституційного суду, згідно з яким права не можна призупиняти в дії на відміну від привілеїв, уряд демонстративно призупинив реалізацію соціальних та економічних прав в законі про бюджет й розпорядився нараховувати пенсії без врахування судових постанов. Це викликало масові протести чорнобильців та інших груп населення по всій країні і загрожує посиленням протистояння протестних груп суспільства з правоохоронними органами. Одна людина – 74-літній інвалід-шахтар Геннадій Конопльов – вже померла в Донецьку внаслідок цього протистояння.

Уряд каже, що в бюджеті немає коштів для соціальних виплат в таких розмірах. Але такі дії уряду виглядають особливо непристойно на тлі витрачання шалених коштів на утримання Президента, парламенту, уряду, іншого державного апарату, які загалом перевищують бюджетну суму соціальних виплат на 3 млрд. грн. Закупівля дорогих автомобілів, жемчужних ванн, золотих унітазів, пересування по країні чартерними рейсами тощо – усе це тільки підкріплює думки людей про аморальність влади, про те, що кошти в бюджеті є, але тільки їх крадуть або спрямовують на потреби вищих посадовців, а не громадян.

Сильна незалежна та справедлива судова влада – головна передумова дотримання прав людини. Проте хто тільки не заміряється на авторитет правосуддя! Заборона Кабміну відділенням Пенсійного фонду виконувати рішення судів щодо соціальних виплат яскраво характеризує неповагу до правосуддя, зверхнє ставлення виконавчої влади до судової. Генеральна прокуратура звертається до Вищої ради юстиції із заявами про порушення суддями присяги за ухвалення рішень, які не подобаються прокурорам. Наругою над правосуддям є судові процеси проти колишніх урядовців. Так, Юлії Тимошенко та Юрію Луценку змінили запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою без жодної законної підстави. Просто знущанням над правосуддям є проведення цими днями суду щодо визначення запобіжного заходу Юлії Тимошенко прямо в медсанчастині СІЗО. І знущанням над обвинуваченою, яка не може навіть піднятися з ліжка.

2011 рік відзначився посиленням політичних переслідувань не тільки проти представників політичної опозиції, а й проти учасників громадських рухів. За нашими спостереженнями, таких переслідувань зазнали 55 громадських активістів, журналістів, правозахисників. Політично вмотивованими були кримінальні справи, порушені проти учасників податкового «Майдану», членів ВО «Свобода», товариства «Тризуб», які пофарбували пам’ятник Дзержинському, відпиляли голову бюсту Йосифа Сталіна. Політичні репресії є дуже серйозним порушенням прав людини, вони суттєво впливають на стан політичної свободи, яка зменшується, як шагренева шкіра, вони спрямовані на залякування суспільства. Але мають вони протилежний результат, бо викликають ще більші протести.

У 2011 р. ситуація із катуваннями та поганим поводженням в Україні серйозно загострилася порівняльно з 2010 р. Попри неодноразові масові акції протесту випадки брутального поводження із затриманими тривають, незважаючи на проголошену МВС політику «нульової терпимості» до порушень закону з боку правоохоронців. За даними соціологічних досліджень на національному рівні (один з його елементів – опитування 3000 респондентів в Києві, Львові, Харкові, Полтаві та Криму), які були проведені за проектом Харківської правозахисної групи за підтримки Європейської Комісії, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 р. склала більше 790 тисяч (це означає, що у 2010 році кожні 40 секунд в міліції відбувався акт незаконного насильства) а в 2011 р. – 980 тисяч. Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина ( в 2009 р. – 23 загиблих), а на кінець червня 2011 року до публічної сфери потрапили відомості про 27 загиблих.

Навіть Генеральний прокурор України Віктор Пшонка на розширеному засідання колегії 21 червня за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, визнав: «Надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві. Непоодинокі факти катування і тортур на стадії дізнання та досудового слідства».

2011 рік відзначився ухваленням низки законів, які порушують права людини, зокрема, дискримінаційної пенсійної реформи, внаслідок якої чинні пенсії зменшилися, змін до Закону «Про доступ до судових рішень», який дозволяє вирішувати, які судові рішення вводити до реєстру, а які можна не оприлюднювати (частина третя статті 3 цього Закону тепер викладена в такій редакції: «3. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України»), Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інші. В останньому Законі усі без виключення зміни зосереджені виключно на розширенні повноважень державних органів у проведенні контролю за іноземцями та здійсненні щодо них функцій примусу й покарання.

Одночасно із запровадженням до законодавства змін, націлених на посилення правового тиску на іноземців, у 2011 році в Україні був остаточно сформований додатковий державний орган реалізації подібної імміграційної політики – Державна міграційна служба. На жаль, замість незалежного від МВС, цивільного та прозорого у своїй діяльності органу в Україні утворено ще один жандармський орган надзору за іноземцями, своєрідне «дочірнє підприємство» МВС.

Стан із правами людини та основоположними свободами зміниться на краще тільки за умови докорінної зміни ставлення керівництва держави до свого головного конституційного обов’язку – утвердження й захисту прав людини. А сьогодні стаття 3 Конституції виглядає суцільним лицемірством.

 

Право на життя

03.12.2011 | Тарас Бурнос, Киев

Правозащитники Украины: решение Верховного суда Беларуси – узаконенное средневековье

   

Те, кого приговорили к расстрелу, кажется, не имеют никакого опыта подготовки того, в чем их обвиняют», - Аркадий Бущенко, адвокат.

Украинские правозащитники осуждают решение Верховного суда Беларуси, который приговорил к высшей мере наказания - расстрелу двух граждан страны.

30 ноября в Минске судья Верховного суда Александр Федорцов огласил приговор: обвиняемые Дмитрий Коновалов и Владислав Ковалев признаны виновными в теракте в минском метро на станции «Октябрьская». Взрыв, который забрал жизни больше десяти человек и травмировал триста, прогремел в подземке вечером 11 апреля 2011 года.

Верховным судом Беларуси Дмитрий Коновалов признан виновным по восьми статьям Уголовного кодекса республики. Вина Владислава Ковалева доказана также по восьми статьям УК Беларуси. По совокупности преступлений оба еще вчера подозреваемых приговорены к высшей мере наказания - расстрелу, без конфискации имущества.

Правозащитник Андрей Диденко не скрывает своего возмущения решением белорусского Верховного суда. Он называет его аморальным и диким, средневековой практикой, и говорит, что, хотя бы в данном аспекте, украинская судебная власть на фоне белорусской, смотрится лучше.

 

Узаконенное средневековье

 

В Беларуси, которая географически находится на европейском континенте и граничит с развитыми демократическими странами, каждый год расстреливают по несколько человек! Вызывает возмущение также и сам факт, как «это» приводят в исполнение. Ни общество, ни жертвы, ни правозащитники, ни родственники не знают, когда состоится приговор. Родителям, женам, мужьям тела убитых не выдают, их хоронят неизвестно где - это просто средневековая дикость, это варварство по отношению к любому человеку, кем бы он ни был», - отмечает в интервью Русской службе «Голоса Америки» Андрей Диденко.

 Этот приговор называет «средневековым» и член Общественной палаты России, адвокат Анатолий Кучерена: «Если их вина действительно доказана, то пожизненное заключение доставило бы им не меньше моральных мук и страданий, чем просто уничтожение их как биологических существ», - заявил он информационному агентству «Интерфакс» 30 ноября.

Правозащитник Андрей Диденко утверждает, что по своему принципу свершения правосудия Украина и Беларусь мало, чем отличаются между собой. Но Украина, еще в 1995 году обязалась отказаться от смертной казни, после чего в течение следующих пяти лет узаконила пожизненное заключение в качестве максимальной меры наказания.

И именно это обязательство перед Советом Европы и мировой общественностью кардинально отличают Украину от Беларуси, говорит Андрей Диденко: «Что же касается справедливой работы судебной системы Украины и Беларуси, то в этом вопросе проблемы никуда не подевались. По сути своей, эти две судебные системы не отличаются между собой. Все также существуют механизмы насильственной добычи признательных показаний, на базе которых строится обвинительная база. Существует система коррумпированности и порочной связи между органами, которые должны вершить правосудие, придерживаться закона в стране: между милицией, прокуратурой и судом», - отмечает Андрей Диденко.

По мнению председателя правления украинского Хельсинского союза по правам человека, адвоката Аркадия Бущенко, и с моральной точки зрения невозможно поддержать применения высшей меры наказания для Дмитрия Коновалова и Владислава Ковалева.

 

Узаконенное убийство

 

«Смертный приговор - это узаконенное убийство, которое с моральной точки зрения очень тяжело приживается в человеческом сознании. Я не могу сказать, насколько суд смог доказать вину или не доказать, но у меня есть определенные сомнения о том, что эти люди причастны к этому теракту. Хотя бы потому, что подготовить теракт не так легко. Те, кого приговорили к расстрелу, кажется, не имеют никакого опыта подготовки того, в чем их обвиняют», - сказал адвокат Аркадий Бущенко 30 ноября в Киеве.

 Аркадий Бущенко, Андрей Диденко, несколько правозащитников и пострадавшие от судебного произвола приняли участие в пресс-конференции, посвященной несправедливости вынесения приговоров в Украине. В отличие от Беларуси, «расстрельная тема» которой постоянно на слуху у международного сообщества, сугубо украинской проблеме - несправедливому вынесению пожизненного приговора, СМИ уделяют немного внимания. По крайней мере, об этом говорят сами присутствующие и матери тех, кто, по их мнению, несправедливо осужден к пожизненному лишению свободы.

 

Судебная «царица»

 

«Из практики, когда обвиняют в совершении тяжкого или особо тяжкого преступления, то почти всегда применяется незаконное насилие к подследственному. Подчеркиваю, почти всегда», - говорит Андрей Диденко. По данным украинского Хельсинского союза по правам человека, сегодня каждый 66-той, или 1746 заключенных в украинских тюрьмах приговорены к пожизненному сроку. Правозащитники утверждают, что никто не может гарантировать, что завтра эти цифры не станут еще хуже.

 Юрист, народный депутат Элина Шишкина говорит, что точно также как и десятки лет назад, признание в украинских судах является одним из главных доказательств вины подозреваемого. Правозащитники рассказали, как минимум, пять историй, в которых приговоренные к пожизненному сроку под пытками, насилием и давлением милицейских работников сознались в тех убийствах, которые они никак не могли совершить.

«Признание пока является «царицей» доказательств по делу. А пытки, хоть и нелегально, но применяются как один из способов для доказательства вины», - отмечает Элина Шишкина.

Она подчеркивает, что судебная реформа, которая вступила в активную фазу после президентских выборов 2010 года, когда к власти пришла команда президента Виктора Януковича, де-юре лишила людей права жаловаться в Верховный суд Украины на применение

Право на життя

08.12.2011 | Николай Козырев
джерело: www.pravda.com.ua

Пане президент, так хто ж убив Геннадія Конопльова?

   

Президент Янукович давал поручение главному прокурору разобраться в обстоятельствах гибели голодающего шахтера и дать ответ на этот вопрос до 8 декабря.

Что ж, пока его прокурор «разбирается»...

Две смерти

В начале года, 27 января, в Йемене сжег себя 25-летний водитель такси Фуад Султан. Этот ужасающий случай был крайней формой протеста против ситуации в стране, когда рабочему человеку стало невозможно прокормить семью.

В конце года, 27 ноября, в Украине пенсионер-шахтер Геннадий Коноплёв погиб во время силовой акции власти, в том числе судебной. Власть сносила палатки протестующих чернобыльцев в Донецке.

Эти две смерти, при всём различии случившихся обстоятельств, едины в своём символическом значении. И имена этих нечастных мужчин – записаны в Книгу Истории. А для их жертвенных душ спущена лестница Иакова.

В первом случае смерть таксиста стала поводом для массовых антиправительственных демонстраций с требованием отставки диктатора Али Абдаллы Салеха, просидевшего в своем кресле 33 года.

События в этой стране, как известно, развивались в течение года отнюдь не мирным путем. И переход от экономических требований к политическим произошёл фактически в режиме короткого замыкания. А президент даже получил ранение и вынужден был покинуть страну.

Во втором – протестная волна негодующих граждан заставила звенеть оконные стекла на киевских холмах. И, кажется, чернобыльский реактор передаёт символическую эстафету социальному реактору.

Но украинские правители еще не умеют читать символику Истории. Они заняты более прозаическим делом – дырявым бюджетом.

А потому продолжают даже физически издеваться над инвалидами, натравливая на них откормленных псов в погонах и мантиях – чтоб не мешали «работать".

Два комиссара

Они думают, что у них есть алиби: «Реформи заради майбутнього», и им зачтётся.

Зачтётся, конечно, но по другой статье.

По той самой, по которой зачлось комиссару в кожанке с наганом, что подчистую реквизировал в 1932-м на крестьянском дворе последнюю жменьку фасоли. И тем самым обрёк на разорение и столетний упадок не только несчастный крестьянский двор, но и страну, лишив её перспективы нормального развития. Но об этом комиссар тогда не догадывался. Он думал, что на курок его нагана нажимает сама «Историческая справедливость».

И вот у нас теперь другой комиссар, один на всех – высоколобый Тигипко. И он так же реквизирует «мужичков» – чернобыльцев, афганцев, детей войны – правда, с калькулятором вместо нагана. Но оттого не менее воодушевленно-опасный.

Как и суровый невежественный большевик, он так же искренне уверен, что на клавиши его калькулятора нажимает теперь уже сама «невидимая рука» Адама Смита. И скоро нам будет счастье. Религией станет потребление под бесконечный кредит, молитвой нам будет исчисление банковского процента, а церковью – супермаркет.

Правда, на дисплее у него пока выходит всё тот же большевистский баланс: «Денег нету!»

Но правительство, в бюджете которого нет денег, ни на социальные выплаты, ни на инвестиции, и которое «не слышит» тиканье часов Истории, а в социальных вопросах мыслит только категориями бюджета – это не правительство в строгом смысле слова.

Это кредитно-финансовая фирма.

А фирма, не способная платить по своим обязательствам, – банкрот, подлежащий ликвидации.

Именно поэтому нынешние капиталистические фундаменталисты-большевики ничем не лучше коммунистических фундаменталистов-большевиков. Потому что для тех и для других насилие – единственный инструмент «прогресса». А человек – подножный ресурс. 

Насилие и побочные эффекты

Как отметил аналитик Алексей Вязовский, косвенной причиной смерти Фуада Султана явилась финансовая политика монетарных властей США в период последней рецессии, которая в течение полугода привела к удвоению цены на пшеницу на мировых рынках.

Такой результат – следствие того, что «для финансового оздоровления» экономики в мировую финансовую систему было вброшено свыше 1, 5 триллионов дешевых долларов США. В силу сложившейся конъюнктуры – ажиотажный спрос на зерно из-за небывалой засухи в Европе и проливных дождей в США в 2010 году – эти доллары пошли не на кредитование, а на фондовые и товарно-сырьевые рынки.

А это, в свою очередь, вынудило жителей Туниса, Иордании, Египта, Йемена и других стран, где хлеб является основным продуктом питания – как минимум вдвое увеличить расходы на продовольственные товары первой необходимости.

Резкое падение уровня жизни, угроза голода – и вывели людей на улицы городов Северной Африки и Аравийского полуострова.

Глава американского Центробанка (ФРС) Бен Бернанке, конечно, не убивал Фуада Султана. Но эта смерть – «побочный эффект» его безумной эмиссии, направленной на стимулирование потребительского спроса в США.

Комиссар в кожанке и с наганом из начала 30-х – не был злодеем-убийцей. Он был невежественным исполнителем великого замысла вождей пролетариата: «переделать мир по новому штату». Вот и пришлось в ходе этой переделки проводить индустриализацию страны в ситуации, когда «денег нету».

Выручала сила вместо права.

А Голодомор – тоже «побочный эффект» политики «великого менеджера», которому до сих пор коммунисты ставят памятники.

Наш высоколобый комиссар с калькулятором – не варвар. Но Геннадий Коноплёв был бы жив, если бы президент Янукович не начал свое «царювання» с конституционного переворота для введения в стране режима абсолютистской власти. Вроде как – ради реализации хорошего замысла о реформах. С помощью нукеров президента, которые исполняют его волю как закон и топчут людей в общественных местах.

Джинн выпущен из бутылки. Мы пожинаем урожай «побочных эффектов».

Сколько их еще будет?

Два года власти «регионалов» – это капитуляция права перед силой и уничтожение правосудия как такового.

Это бесславный триумф, как и в России, партии жуликов и воров, которые вместе со своими охранниками превратили парламент в свой закрытый клуб по интересам.

Пока неизвестно, что скажет прокурор в ответ на поручение президента.

Но можно принять за аксиому – Геннадия Коноплёва убила тупая сила, растоптавшая сначала право, а потом и человека.

Для всех, кто сохранил способность содрогаться от нравственного удушья при виде того, как чахнущим на глазах голодающим возле кабмина инвалидам-чернобыльцам эти сатрапы даже запрещают спать в палатках (!), и с той же людоедской логикой проводят ночью (!) судебное заседание в камере Тимошенко – для всех нас теперь важен один вопрос:

«Можно ли сотрудничать хоть в какой-то форме с этой властью?..»

В спокойные времена этот вопрос не имеет рокового значения, и на него честные люди могут отвечать по-разному. В зависимости от своих политических предпочтений.

Но в такое время, когда умирающих инвалидов принуждают спать, как скот, на мерзлой земле «из принципа» обанкротившейся власти – в такое время этот вопрос имеет другое прочтение: «Ты с дьяволом или с Богом?»

И этот вопрос взвешивается на весах Иова.

 

08 грудня 2011

Свобода пересування

07.12.2011

УГСПЛ: «Укрзалізниця» позбавляється соціально значущих маршрутів поїздів

   

Українська Гельсінська спілка з прав людини висловлює своє занепокоєння діями Державної адміністрації залізничного транспорту України («Укрзалізниці») щодо значного скорочення кількості маршрутів пасажирських поїздів й вимагає перегляду цього рішення.

Згідно з оприлюдненими планами «Укрзалізниці» до кінця 2011 року з колій знімуть 23 пари потягів, для 13-ти пар скоротять періодичність курсування, а ще більш як на півсотні напрямків знімуть причіпні вагони. Також на Придніпровській та Одеській залізницях планують на понад півтори тисячі скоротити кількість зупинок. Крім того у наступному 2012 році в «Укрзалізниці» збираються скоротити кількість потягів ще на 25 % – з 160 до 120 маршрутів, і продовжувати зменшувати кількість станцій, на яких зупиняються пасажирські поїзди.

Вимагаємо переглянути прийняті рішення з урахуванням наступного:

1)  Скорочення маршрутів залізничного транспорту, які є фактично єдиним способом доступу до певних місцевостей, може стати суттєвою перешкодою в реалізації громадянами права на свободу пересування та суттєво обмежить їхнє право доступу до певних органів державної влади.

Для прикладу, у зв’язку із запланованою ліквідацією поїзду № 360 Львів-Київ зовсім відрізаними від світу залишаться такі населені пункти як Червоноград, Сокаль, Сарни і Костопіль. Скорочення поїзду "Київ-Донецьк" призведе до значного обмеження транспортного сполучення, зокрема, з містом Костянтинівка. Фактично кожна місцевість в Україні вже змогла відчути значні труднощі із транспортним сполученням через початок скорочення поїздів.

Варто також врахувати, що значна частина людей мають мінімальні чи незначні доходи, котрі не дозволяють їм використовувати дорогі види транспорту. Тобто, розвиток транспортної інфраструктури повинен враховувати реальний рівень доходів більшості та рівень бідності в країні. Достатньо дивним виглядає, коли переїзд до Києва і назад коштує більше половини мінімальної зарплати.

Пересування країною – це не примха громадян, а часто об’єктивна потреба у пересуванні до роботи, збереження сімейних та соціальних стосунків. Це також необхідно для доступу до певних державних послуг, зокрема, звернення до суду, лікарень чи інших органів влади тощо.

З огляду на це, держава має обов’язком забезпечити сполучення не тільки зі столицею, а також з обласними центрами, міжобласними містами та на приміському сполученні.

2)  «Укрзалізниця» на сьогодні займає монопольне становище на ринку і на неї покладено також і значиму соціальну функцію, надаючи всім без винятку жителям нашої країни послуги із перевезення пасажирів і багажу.

При цьому такі послуги за своєю природою надаються кожному, хто по них звертається, а тарифи на них для населення формуються, виходячи з платоспроможного попиту і, як правило, не покривають фактичних витрат на їхнє надання. Водночас, існує "горизонтальне" перехресне цінове субсидування, коли з метою компенсації цих витрат «Укрзалізниця» встановлює більші вищі ціни на послуги із залізничних перевезень для підприємств.

Тому питання нерентабельності певних маршрутів повинно розглядатися в комплексі із рентабельними видами послуг, які надаються «Укрзалізницею». А спроба позбутися соціально значущих маршрутів пасажирських поїздів у зв’язку з їхньою малою рентабельністю, без запровадження адекватної їх заміни, може розцінюватись як зловживання «Укрзалізницею» своїм монопольним положенням на ринку.

У цьому контексті важливою є інформація, що скорочення поїздів, зокрема відбувається у зв’язку із планованим на 2012 рік використанням корейських поїздів «Huindai» і відповідно нових маршрутів, на яких ці поїзди будуть задіяні. Водночас, вартість проїзду у цих поїздах за попередньою інформацією буде приблизно вдвічі більшою, ніж у звичайних. Фактично таким чином збільшується ціна за перевезення пасажирів для населення без передбачених законодавством узгоджень, а також зменшується доступність цього виду транспорту. Також на сьогодні не відомо про маршрути проходження цих нових поїздів і в будь-якому разі відміняти чинні поїзди можливо тільки при вже запуску альтернативних маршрутів, оскільки людям потрібно пересуватися сьогодні, а не через багато місяців.

За інформацією прес-служби Укрзалізниці популярність залізничних перевезень в Україні, як і раніше, знаходиться на дуже високому рівні. Це, зокрема підтвердилося бронюванням практично всіх квитків в напрямку Західної України на 30 грудня відразу після відкриття можливості броні. Це зумовлюється ціною та умовами перевезення. Такі масові пересування громадян не можливі жодним іншим видом транспорту.

Очевидно, що при пересуванні на дальні відстані, інші види транспорти, такі як автобуси, маршрутки та літаки істотно програють через надто велику різницю у вартості чи умовах перевезення.

Ураховуючи значний попит на залізничні перевезення, вважаємо, що вдаватися до таких радикальних заходів варто було лише після досягнення домовленостей з місцевою владою про відкриття автобусних маршрутів чи нових приміських електричок. Цього не було зроблено, що позбавило без транспортного сполучення тисячі людей. Декілька місцевих рад висловили свою стурбованість порушенням права на свободу пересування у зв’язку із скороченням кількості поїздів. Зокрема, зі зверненням з цього приводу виступили Чортківська районна рада та Знам’янська міська рада.

Саме тому люди використовують поїзди дальнього слідування для пересування на короткі відстані, оскільки інших способів пересування вони не мають.

Тенденція скорочення маршрутів на залізничному транспорті без надання чіткої альтернативи пересування, є небезпечним кроком, що обмежує контакти між регіонами, розвиток туризму та погіршує транспортну інфраструктуру України.

3)  Скорочення маршрутів призведе до порушення соціально-економічних прав тисяч людей. У результаті такого скорочення позбавитись гарантованої роботи можуть сотні працівників залізниці. Так, за оцінкою профспілок «Укрзалізниці», скорочення пасажирського руху у масштабах країни позбавить роботи мінімум 25 тис. людей з 80 тис. працюючих.

З огляду на все викладене вище Українська Гельсінська спілка з прав людини звертається до Президента, Кабінету міністрів, Верховної Ради, Міністерства інфраструктури України з пропозицією втрутитися у ситуацію та не допустити радикального скорочення пасажирських перевезень, запланованого керівництвом “Укрзалізниці” та знайти можливості щодо перегляду рішення про скорочення кількості поїздів.

УГСПЛ також звертається до Антимонопольного комітету України щодо реагування на протиправні дії «Укрзалізниці», як підприємства, яке займає монопольне становище на ринку залізничних перевезень пасажирів і вантажів

 Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Володимир Яворський

05.12.2011  

 

Соціально-економічні права

15.12.2011
джерело: info@cedos.org.ua

Протести пільговиків після донецької трагедії: як виграти точковий бій і програти війну

   

З 26 листопада по 9 грудня моніторинг Центру дослідження суспільства зафіксував 110 протестів, 15 негативних та 5 позитивних реакцій на протести.

Після трагічних подій 27 листопада у Донецьку (див. Спецогляд ЦДС «Хроніка донецьких подій»), коли під час розгону наметового містечка загинув Геннадій Конопльов, виступи громадян на захист соціальних пільг тривають. Майже третина (33) усіх вуличних акцій за минулі два тижні стосувалася цього питання. І ці акції викликали непропорційно багато репресивних дій з боку держави. Дві третини (10) всіх негативних реакцій були спрямовані на громадян, які захищали свої соціальні пільги.

Наступного дня після смерті шахтаря-інваліда Геннадія Конопльова донецькі чорнобильці проводять мітинг під Пенсійним фондом, вимагаючи покарати винних у його загибелі, а також відставки губернатора. У той же час відбувається мітинг обманутих вкладників. Обурені люди намагаються прорватися до будівлі Донецької державної адміністрації. Відбуваються сутички із охоронцями державної установи.

Цього ж дня Президент обіцяє з 2012 року підвищити пенсії чорнобильців вдвічі. 29 листопада Кабінет міністрів підписує наказ про підвищення пенсій чорнобильцям,  Донецька обласна організація «Союз Чорнобиль України» підписує меморандум про співробітництво з губернатором області. При цьому дана організація не має жодного відношення до голодування і наметового містечка, які тривають на той момент уже два тижні. Аналогічний меморандум був підписаний у Вінниці та Києві, правда, в Києві пільговиків «представляв» «Союз ветеранів Афганістану». 3 грудня ця ж організація підписує меморандум у Кіровограді, а 6 грудня – в Ялті.

29 листопада, на вимогу Київської міської державної адміністрації, Окружний адміністративний суд Києва забороняє масові акції пільговиків під Кабінетом міністрів.

По всій Україні відбуваються мітинги-реквієми за загиблим, акції солідарності із донеччанами. 28 листопада така акція проходить у Херсоні, 29 листопада – у Львові, Харкові, Луганську, Києві. У Києві протестувальники спробували перекрити вулицю Грушевського та розбити наметове містечко під будівлею Кабінету міністрів. І те, і інше зустріло опір з боку спецпідрозділу «Беркут». У результаті сутичок двоє людей було затримано. 30 листопада у Києві чорнобильці розпочинають голодування. 2 грудня акція солідарності з донецькими чорнобильцями відбувається у Запоріжжі. 6 грудня наметове містечко з’являється у Львові, мітинг відбувається у Краматорську. 8 грудня пільговики знову виходять на вулиці Харкова, заявляючи, що їхня акція буде безстроковою. Майже моментально Харківський окружний адміністративний суд забороняє акцію, обґрунтовуючи заборону підготовкою до новорічних свят.

1 грудня судові виконавці повідомляють донецьким протестувальникам про нову постанову суду, згідно з якою вони мають припинити протест під Пенсійним фондом до 10 години ранку 13 грудня. 14 грудня Україна відзначає День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

2 грудня Донецький окружний адміністративний суд забороняє кільком партіям та громадським організаціям проводити мітинг під місцевим Пенсійним фондом. Цього ж дня в наметовому містечку під цією будівлею вперше з’являються два представники Пенсійного фонду і розпитують протестувальників про їх вимоги. 6 грудня протестувальників своєю присутністю нарешті вшановує губернатор… замість Президента, зустрічі з яким вимагали пільговики.

9 грудня чорнобильці припиняють голодування у Києві, не наважуються продовжити заборонений протест у Харкові. У Донецьку частина наметового містечка згортається добровільно – організація «Чорнобиль-Єдність» погоджується на умови влади.

Ця хронологія продій, які слідували за смертю шахтаря-інваліда в Донецьку, демонструє, наскільки зовнішньо суперечливою, але досить дієвою є політика влади, коли та намагається погасити потенційно небезпечне обурення громадян. З одного боку, влада видає з себе благодійника, намагаючись не акцентувати увагу на тому, якою ціною громадяни добилися цієї «благодійності». Ведуться переговори із тими, хто готовий вести переговори, не зважаючи на те, наскільки вони реально представляють невдоволених. З іншого боку, через суди та репресіями силовиків влада вказує на межі протесту звичайних громадян.

Така тактика нібито спрацьовує. 11 грудня остаточно самоліквідовується ключовий осередок протесту – наметове містечко у Донецьку, яке проіснувало майже місяць. Частина пільговиків, слідом за організаціями, які ведуть перемовини з владою, задовольняються «благодійністю». Політична, антиурядова складова протесту, і навіть той факт, як безцеремонно поводилася і продовжує поводитися репресивна машина держави – відходять для них на задній план. Бій за соціально-економічні права вони начебто виграли. Хоча б за свої. Хоча б на наступний рік. Хоча б такою ціною.

 

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

 

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 150 національних, обласних та активістських  засобів масової інформації.

 

Контакти:

Володимир Іщенко            + 38 097 3964499

Оксана Дутчак                    + 38 050 7019871

 

Кримінально-виконавча система

03.12.2011
джерело: www.bilozerska.info

Тюремники зганяють злість на в’язнях через приїзд представників Ради Європи

   

У Лук’янівському СІЗО наглядачі гноблять в’язнів, звинувачюючи у цьому Тимошенко і Єврокомісію. Про це повідомив один із так званих «васильківських терористів», що перебуває зараз у СІЗО, – Ігор Мосійчук.

«Все почалося напередодні дня народження Тимошенко (26 листопада – Ред.), – розповідає Ігор. – Спочатку в’язнів, яких мали звільнити у суботу або у п’ятницю напередодні, не звільняли. Звільняли лише з понеділка. Тобто, люди пересиділи дві-три доби, не дивлячись на те, що термін утримання закінчився.

Зараз камеру, де особисто я утримуюсь, обшукують щодня. При тому, якби просто обшуковували – це їхня робота. А вони просто знущаються: рвуть речі, кидають їх на підлогу, крадуть цигарки, навіть дійшло до того, що цукерки поїли, які були на столі. Продукти з речами змішують, і тому подібне.

Приблизно аналогічна ситуація у Володимира Шпари: його взагалі пообіцяли закрити у карцер, закрили чи ні, я ще не знаю.

Причому це якось пов’язано з приїздом Єврокомісії. Є такий керівник режиму на СІЗО, прізвище Домбровський, він і вони всі ходять і кажуть: «Приїхала комісія, тепер ми вас будемо всіх тут притискати і гнобити». Ця комісія з катуваннь, яка з Тимошенко зустрічалася, буде в Україні десь до 6 чи 7 числа. І вони всі ці речі прямо звалюють на них: «У тому, що з вами відбувається, винна Тимошенко, винна Єврокомісія».

Як повідомлялось, у середу міліція заявила, що делегація Європейського комітету з попередження катувань позитивно оцінила умови утримання ув'язнених в ізоляторі тимчасового тримання Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Києві.

Раніше прес-служба партії «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» повідомила, що представники комітету відвідали колишнього прем'єр-міністра, лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко в Лук'янівському слідчому ізоляторі в Києві.

Зі слів депутата Верховної Ради від фракції «Блок Юлії Тимошенко-Батьківщина» Сергія Власенка, представники комітету були неприємно вражені тією нібито показухою, яку влаштувала Державна пенітенціарна служба.

Європейський комітет з попередженню катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання є спеціальним органом Ради Європи, що за допомогою відвідувань вивчає поводження з особами, позбавленими волі, з метою посилення в разі необхідності захисту таких осіб від катувань і нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження або покарання.

2 грудня, 2011

Білозерська.info

У недержавних організаціях

09.12.2011
джерело: helsinki.org.ua

Лауреати Антипремії «Будяк року» в 2011 році

   

З нагоди Міжнародного дня з прав людини (10 грудня) Українська Гельсінська спілка з прав людини вже 6-й рік поспіль визначає найбільших порушників прав людини в Україні і вручає їм Антипремію «Будяк року».

Мета Антипремії – привернути увагу громадськості до брутальних порушень прав людини, що відбулися в державі протягом року, та стимулювати суспільну дискусію щодо небезпечних для прав людини тенденцій у вітчизняній правовій системі.

Антипремія присуджується за найбільш ганебні та небезпечні порушення прав людини та основних свобод, що відбулися за минулий рік.

Переможцями Антипремії «Будяк року-2011» стали:

1. Національний банк України

за найбрутальніше втручання в право на приватність

- через прийняття Постанови НБУ № 22 від 31.01.2011 року N 22 «Про внесення змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу». Згідно з розробленими додатками до цієї Постанови від всіх клієнтів банків вимагається подавати до банку - надавача послуг, інформацію про свій фінансовий стан, місце реєстрації та проживання, місце роботи, наявність і стан рахунків в інших банківських установах, родині зв’язки з публічними особами (хоча в українському законодавстві даний термін не визначений), дату відкриття першого рахунку, характеристика фінансового стану клієнтів, оцінку відповідності проведених операції до фінансовому стану клієнта. Таким чином в одному місці збирається значна кількість даних про особу, які можуть бути, без згоди клієнта, надані спеціально уповноваженому органу. Оскільки зібрання таких даних не вимагаються жодними міжнародними документами щодо боротьби із корупцією чи відмивання коштів, є серйозні побоювання, що це здійснюється з політичною метою.

- Через прийняття Постанови НБУ № 278 від 1.08.2011 р. «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України». Згідно з цією постановою при купівлі валюти на банк покладено обов’язок не тільки ідентифікувати особу, але й залишити підтвердження ідентифікації особи в документах дня. Жодним законом України не передбачено ідентифікації особи при здійсненні валютних операції, до персональних даних має доступ широке коло осіб, що унеможливлює забезпечення ефективного та якісного захисту персональних даних. Це створює умови для формування незаконних баз даних.

2. Муратова Світлана, суддя, заступник голови Київського районного суду м. Харкова

за бездіяльність у випадку порушення прав людини,

за порушення права на свободу та справедливий судовий розгляд

за порушення свободи від катувань та жорстокого поводження

- 10 грудня 2010 року у Київському районному суді м.Харків суддею Муратовою С.О. було проведено судове засідання щодо обрання щодо Строгана Якова Ільковича, обвинуваченого по ст.ст.15 ч.1, 115 ч.1 КК України, запобіжного заходу.

- 9 грудня 2010 року Строган Я.І. був затриманий по ст.115 КПК України. На судове засідання його привезли у поганому стані здоров’я з синцем під оком, з червоною смугою на шиї, Строган Я.І. хрипів, рухався з зусиллям. У присутності судді Муратової С.О. він говорив, що його побили працівники міліції після затримання. Незважаючи на це, суддя не зробила ніяких кроків, щоб з’ясувати обставини отримання тілесних пошкоджень та встановити винних у цьому осіб, а також запросити медичну допомогу, коли стан здоров’я Строгана Я.І. у судовому засіданні раптом погіршився. Бригаду термінової медичної допомоги викликала стороння людина. Але суддя Муратова С.О. дала бригаді швидкої допомоги лише 4 хвилини на огляд, заборонила госпіталізацію Строгана Я.І. та ніяк не відреагувала на його усну заяву що він був побитий працівниками міліції, один з яких знаходився у залі судового засідання.

- Муратова С.О., виступаючи у якості судді, допустила грубе порушення прав потерпілого від катувань працівників міліції Якова Строгана. При цьому, вона провела закрите засідання при вирішенні питання взяття під варту.

-

3. Окружний адміністративний суд м. Києва

за грубе порушення свободи мирних зібрань

- беззаперечне задоволення практично всіх позовів КМДА щодо заборони мирних зібрань у місті Києві; зокрема, були заборонені акції опозиції на День незалежності, акції опозиції перед палацом «Україна», присвячених 100 дням перебування при владі Президента Януковича, акцію руху "Стоп цензурі" біля резиденції президента в Межигір’ї, о 1 ночі заборонив акції перед Печерським судом у серпні, у вересні акції студентів освітнього контр-форуму “Інша сторона освіти”, акції у день 69-ої річниці створення Української повстанської армії (УПА) 14 жовтня, будь-яких масових заходів в місті Києві, запланованих на 11-12 жовтня, 7 листопада, акції «Україна проти Януковича» в Бородянці Київської області у листопаді та багато інших;

- відверте ігнорування міжнародних договорів, ратифікованих парламентом, що гарантують свободу мирних зібрань;

- вбачання загрози національній безпеці та громадському порядку в будь-якому заявленому мирному зібранні, що оскаржується.

4. Заступник Генерального прокурора України, член Вищої Ради юстиції України Михайло Іванович Гаврилюк

за тиск на суддів і неповагу до інституту правосуддя

- М. Гаврилюк готує подання про порушення суддями присяги для Вищої ради юстиції, яка згідно з законом про статус суддів та судоустрій в редакції 2010 року має право звільнити суддів з посади за порушення присяги. Подання стосуються рішень, з якими не згодні органи прокуратури. Фактично таким чином прокуратура бореться з тими, хто не підтримує її позицію обвинувачення.

- 8 листопада 2011 р. М.Гаврилюк зробив заяву відносно кількох суддів Верховного Суду України, які змінили вироки 15 особам із довічного ув’язнення на 15 років позбавлення волі. М. Гаврилюк вказав на можливість звільнення цих суддів за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Разом з тим правова оцінка Гаврилюком як заступником генпрокурора обґрунтованості та законності судових рішень ВСУ, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки, є порушенням гарантій незалежності суддівської діяльності - особливо зважаючи на той факт, що претензії до суддів Верховного Суду представник Генпрокуратури озвучує в час переобрання голови ВСУ.

- 7 червня 2011 року, М.Гаврилюк звернувся до Вищої ради юстиції з пропозицією про звільнення з посади трьох суддів апеляційного суду міста Києва.Ці судді прийняли рішення звільнити обвинуваченого з-під варти в зв’язку з відсутністю конкретних фактів, що обґрунтовували б підстави подальшого тримання людини за гратами. Є неприйнятним спроби прокуратури здійснювати тиск на суддів лише через те, що ті не дослухаються до позиції прокуратури і намагаються дотримуватися Конституції України та Європейської конвенції про захист прав людини. 

 

5. Прем’єр-міністр М.Я.Азаров, віце-прем’єр міністр С.Л.Тігіпко, міністр фінансів Ф.О, Ярошенко, заступник голови правління Пенсійного фонду України В.Никитенко в номінації «за незаконні дії щодо судової влади і неповагу до інституту правосуддя»

У 2007 році Конституційний суд України ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян). Підкреслюючи, що права не можна призупиняти в дії, на відміну від привілеїв, Суд чітко підтвердив стандарт заборони звуження існуючого обсягу конституційних прав громадян. Проте уряд всупереч цьому Рішенню з року в рік демонстративно призупиняв реалізацію соціально-економічних прав в законі про бюджет.

Не став виключенням 2011 рік, при цьому ситуація загострилася ще більше, оскільки Закон про бюджет надав право Кабінету міністрів самому встановлювати порядок реалізації соціально-економічних прав, виходячи з наявних фінансових можливостей. 

Реалізація вказаного Закону призвела до вказівки не виконувати рішення судів, що набули законної сили. Ці дії є незаконними, вони є грубим порушенням права на справедливий суд і свідчать про повну зневагу до правосуддя.

6. Президент України Віктор Янукович

Премія «Золотий будяк» у 2011 році за систематичне використання своїх повноважень для обмеження прав і свобод й байдужість до масових порушень прав людини

- Після повернення до дії Конституції в редакції 1996 року Президент отримав серйозні повноваження в царині виконавчої влади. Він одразу заявив, що бере на себе відповідальність за її дії. Прем’єр-міністр Микола Азаров та Генеральний прокурор Віктор Пшонка заявили, що виконають будь-який наказ Президента. Був створений невідомий раніше інститут усних доручень Президента, які обов’язкові для виконання. Але ці усні доручення, за нашими спостереженнями, не стосувалися усунення порушень прав людини або створення умов для здійснення прав людини і основоположних свобод.

- Президент виступив ініціатором і підписав закони, спрямовані на обмеження незалежності суддів і й численні порушення права на справедливий процес. Вища рада юстиції, що контролюється Президентом, перетворилася на орган розправи над неугодними суддями. Як відзначають зарубіжні та національні експерти, цей закон мав руйнівне значення для багатьох важливих повноважень, поставив суддів під контроль Вищої ради юстиції, яка звільнила багато суддів за порушення присяги із сумнівних причин і стала інструментом для кадрових змін суддів на посадах і для звільнення суддів, які ухвалюють небажані рішення.

- У грудні 2010-2011 рр. можна відзначити зовсім небагато дій Президента щодо прав людини, які можна оцінити як позитивні. 9 грудня 2010 року Указом №1116/2010 була поновлена діяльність Національної комісії з питань зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Був створений інститут уповноваженого Президента з прав дитини (Указ Президента №812/2011 від 11.08.2011), в листопаді підписаний довгоочікуваний Указ щодо складу Комісії з питань попередження катувань (підготовлений ще в березні). Президент декілька разів скористався правом вето щодо законів, які порушують права людини, наприклад, щодо закону про біометричні паспорти. Проте значно більше було фактів, коли Президент був байдужим відносно численних звернень до нього щодо брутальних порушень прав людини, підписував закони, які порушують права людини, чи, ще гірше, був їх ініціатором, не звертав жодної уваги на масові та системні порушення прав людини. В результаті Президент своєю бездіяльністю фактично сприяв значному погіршенню ситуації з правами людини в Україні в цілому, яке спостерігалося в 2011 році.

- Президент не звертав уваги на численні заяви про застосування свого права вето і підписав низку законів, які порушують права людини, зокрема, дискримінаційну пенсійну реформу, внаслідок якої чинні пенсії зменшилися, зміни до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», який дозволяє вирішувати, які судові рішення вводити до реєстру, а які можна не оприлюднювати, а також встановлює контроль за Верховним судом України, Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та інші. Указом Президента №622/2011 від 30.05.2011 року була схвалена Концепція державної міграційної політики, що передбачає реалізацію низки заходів, які апріорі порушують права мігрантів, з чітко окресленою «силовою» складовою.

- Ураховуючи, що фактично Президент контролює правоохоронні органи та прокуратуру, а також здійснює вирішальний вплив на суддів через Вищу раду юстиції та інші свої повноваження, варто згадати порушення сумнівних кримінальних справ проти опозиційних політиків, слухання яких відбувалося з численними порушення права на справедливий суд, а також численні справи проти громадських активістів. Це вкрай негативно позначилося на іміджу України в світі, викликало шквал заяв з боку міжнародних інституцій та багатьох європейських політиків про політичну мотивацію кримінальних переслідувань, про згортання демократії та неповагу до верховенства права в Україні, поставило під загрозу підписання вкрай важливої для країни Угоди про асоціацію України з ЄС.

- Президент залишався байдужим до звернень на його адресу щодо серйозних порушень прав людини як від правозахисних організацій, так і від інших інституцій і громадян.

09.12.2011  

Жертви політичних репресій

10.12.2011 | Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Фонду пошуку «Козельщанський концтабір», учасник експедиції
джерело: narodna.pravda.com.ua

Міжнародний меморіальний центр «Козельщанський концтабір»

   

Відбулася перша експедиція журналу «Музеї України» на Полтавщину, де діяв гігантський концтабір НКВС для військовополонених. Вже зараз можна впевнено стверджувати, що в Козельщині утримувалися і зустріли насильницьку смерть тисячі поляків, румин, молдаван, євреїв, прибалтів. Керівництво Радянського Союзу старанно приховувало жахливу правду про підлі позасудові розстріли полонених і депортованих періоду 1939-41 років.

І нині, після семидесяти років замовчування, є потужні сили, які не зацікавлені у оприлюденні трагічних сторінок європейської історії. Тут багато геополітичних складових.

Реальним першовідкривачем Козельщанського та Путивльського таборів став колишній співробітник Генпрокуратури України Володимир Петрович Бровко. Досліджуючи історію монастирів, він вийшов на концтабори, які сталінські орли розмістили у святих місцях.

Вже разом ми розпочали масштабне міжнародне розслідування, здійснивши серію вражаючих відкриттів.

Головне – позасудові розстріли польських військовополонених відбувалися у всіх восьми таборах НКВС, три з яких діяли в УРСР. У Козельщині, Путивлі, Старобільську відшукалися сліди депортованих у червні 1941 року, «ворогів народу» з Молдови, Бессарабії, Буковини, Західної України, країн Балтії. Про це свідчать чисельні документи, офіційно опубліковані в рамках Катинської справи.

Ми зрозуміли, що КДБ СРСР у 1988-89 роках, провів масштабну операцію прикриття, сконцентрувавши увагу громадськості лише на розстрілах поляків у Катині. Чому чисельні офіційні історики «пропустили» цей факт і не акцентували на нього увагу, можна лише здогадуватися...

Провівши масштабну інформаційну кампанію, наша команда вивела дослідження на міжнародний рівень, долучивши до нього уряди постраждалих країн, залучивши представників державної влади України. Сподіваємося, замовчувати трагедію Путивля і Козельщини вже не вдасться.

Ми вважаємо, що на базі колишніх концтаборів слід створити Міжнародні меморіальні центри, які б увічнили полеглих, розповідали юним поколінням про «принади» тоталітаризму.

Слід сказати, що ця ідея знайшла дієву підтримку на рівні Голови Козельщинської РДА Полтавської області Сергія Федоровича Сушка. В районі утворено оргкомітет. Голова селищної Ради Дмитро Іванович Піщаний розпочав опитування старожилів.

Саме до цих процесів ми і вирішили долучитися з досвідченим пошуковцем, директором НВФ «Танаїс» Василем Панасенком.

Озброївшись потужними металодетекторами, разом з селищним Головою, ми проїхалися довкола колишньої території концтабору, дослідивши кілька балок поблизу. На жаль, крім побутового сміття нічого не знайшли.

Вирішили змінити тактику, спільно з заступником селищного Голови Олександром Минько, рушили домівками людей, які жили тут у 1939-41 роках.

Те покоління фактично відійшло. Ми говорили з бабусями і дідусями, яким тоді було 8-15 років. Всі підтвердили існування табору, згадали колючий дріт, сторожові вежі, злих солдат-охоронників, гарно вдягнених польських офіцерів з небаченими тут дорогими шкіряними валізами. В таборі працювали місцеві жінки на кухні. Годували бранців непогано. Частину поляків кудись вивезли, частина, за спогадами кудись зникла.

Ходили глухі чутки, що ночами їх розстрілювали у глибоченному глинищі поблизу цегляного заводу пана Ситника. Потім те урвище обвалили, підірвавши схили, зрівнявши з землею.

Ще треба вирахувати те місце, провівши розкопки екскаватором.

Дуже може бути, що розстріли відбувалися у чисельних підземних ходах монастиря, де і поховали частину останків...

Існує версія, що певну клькість бранців загнали у підземний хід, отруїли якимось експериментальним газом, замурувавши хід... Легенд є багато...

Представники місцевої влади візьмуть офіційні свідчення, завіривши їх як треба.

Дуже допоміг колега-журналіст Олександр Васильович Синягівський. Взагалі, мешканці Козельщини щиро намагалися допомогти, розповідаючи унікальні факти. Ми побували у багатьох в гостях. Дізналися про розстріли німцями радянських солдат з концтабору, який розмістили поруч з монастирем, нищення єврейських родин, жорстокі бої. Побачили ми і закинуті могили німецьких солдат...

Зрозуміло одне – Козельщина повинна стати великим міжнародним меморіальним центром. Занадто багато тут відбулося драматичних подій. Добре, що цю ідею гаряче підтримують і в районі і на рівні керівництва Полтавської ОДА.

Для регіону це стане потужним стимулом економічного відродження, розвитком міжнародного туризму, який підтягне інфраструктуру.

На мою думку, слід створити благодійний Фонд «Міжнародний меморіальний центр «Козельщанський концтабір». Залучити до його роботи зацікавлені структури Польщі, Молдови, Румунії, Ізраїлю, Прибалтики, чиї народи понесли тут втрати. Розробити концепцію увічнення, створити меморіал...

В принципі, я не бачу перепон для створення музею концтабору. Поблизу монастиря є чимало порожніх будівель того часу. Ми знаємо межі табору. Можна скористатися інтерактивною формою. Обнести будинок колючим дротом, поставити макети веж охорони, сформувати експозицію, відновити нари арештованих, вивісити накази, плакати того часу...

Великих витрат це не потребує. Та і постраждалі країни допоможуть... Туристичний потік буде гарантовано – адже до монастиря постійно їдуть люди.

Реалізувати подібний проект допоможе і область, і Київ... Головне дуже захотіти.

Ми передбачаємо візити до Козельщини Президентів, урядових, парламентських делегацій постраждалих країн. Просто ознайомтеся з досвідом Освєнціма, Катині... За значенням, Козельщина їм не поступається.

Ми всі розуміємо грандіозність задуму. Бачимо проблеми, труднощі. Поки що це мрія. Але, щодня у неї починають вірити все більше людей. Мрія повинна стати реальністю!

Тепер – до Путивля!

Редакція журналу «Музеї України» запрошує небайдужих людей, здатних фінансово підтримати процес дослідження діяльності концтаборів НКВС. Картка Приватбанку – 4405885014582693

10.12.2011

 

Вісті з пострадянських країн

09.12.2011
джерело: hro.org

О массовых задержаниях участников акций протеста

   

5 и 6 декабря 2011 года, во время акций протеста против массовых фальсификаций на выборах 4 декабря в Государственную думу России, небывалый размах приняли задержания манифестантов: в Москве за два дня задержали почти 900 человек, в Санкт-Петербурге – более 400.

Применение силы полицией было явно несоразмерным и сопровождалось многочисленными нарушениями действующего законодательства. Участников акций протеста избивали - как в ходе задержания, так и впоследствии. Были задержаны или пострадали от действий полиции многие журналисты, исполнявшие свой профессиональный долг.

В отделениях полиции закон также в массовом порядке нарушался. Людей содержали в неприемлемых условиях на протяжении многих часов.

Тесные помещения были переполнены. Вопреки установленному порядку, людям было негде и не на чем спать, их не кормили и при этом отказывались принимать передачи задержанным.

Во многих случаях в отделы внутренних дел не допускали защитников.

Наконец, на основании ложных рапортов сотрудников полиции массово фабриковались дела об административных правонарушениях.

При рассмотрении этих дел в участках мировых судей и в районных судах продолжались массовые нарушения прав задержанных.

Публику, а зачастую и защитников, не допускали в залы судебных заседаний.

Мировые суды действовали как конвейер, не пытаясь создать даже видимость правосудия.

Постановления мировых судей очевидно предвзяты и демонстративно жестоки. Десяткам граждан назначено наказание в виде административного ареста.

Правозащитный центр «Мемориал» , как и Amnesty International , считает лишенных свободы участников мирного протеста узниками совести и требует прекращения полицейской и судебной расправы над ними.

Прокуроры Москвы и Санкт-Петербурга должны немедленно внести протест на все принятые судами постановления об аресте участников мирных акций.

Вынесенные судебные постановления должны быть пересмотрены, а оставшиеся административные дела - рассмотрены объективно и в соответствии с законом.

Міжнародна політика і права людини

14.12.2011
джерело: antirasizm.ru

Заявление Московского бюро по правам человека в связи с «делом А.Палецкиса»

   

В Литве 1-ым Вильнюсским судом вынесен вердикт в уголовном деле против председателя Социалистического Народного Фронта Литвы, правозащитника и антифашиста Альгирдаса Палецкиса за так называемое «отрицание агрессии СССР против Литвы 13 января 1991 года».

Это событие привлекло внимание как литовской, так и российской общественности – впервые на постсоветском пространстве за 20 прошедших лет вынесен приговор по статье «отрицание советской агрессии и оккупации в 1940 и 1991 годах». Альгирдас Палецкис условно осужден на один год тюрьмы. В ноябре 2010 г. в радиоэфире он сказал в связи с событиями 13 января 1991 г., что «свои стреляли в своих». Только одна эта фраза стала поводом для возбуждения уголовного дела.

Приговор был вынесен в соответствии со ст. 170.2 Уголовного кодекса Литовской Республики «Публичное одобрение международных преступлений, преступлений, совершённых СССР или нацистской Германией против Литовской Республики или её жителей, их отрицание или грубое умаление», в которой, среди прочего, говорится:  «Тот, кто… одобряет тяжкие и очень тяжкие преступления, которые в 1990-1991 г. совершили осуществлявшие агрессию или участвовавшие в её осуществлении лица, их отрицает или грубо умаляет, если это сделано в угрожающей или в оскорбительной форме, или из-за этого был нарушен общественный порядок, наказывается штрафом или ограничением свободы, или арестом, или лишением свободы до 2 лет».

И сама эта статья, и приговор по ней, с одной стороны, отсылают к конкретным событиям 1991 г., с другой – являются отражением серьезной общественной и юридической полемики, не утихающей в европейских странах, и особенно актуальных для балтийских стран, немало пострадавших после присоединения к СССР в 1940 г. Значительная часть населения этих стран, прежде всего националистически настроенная, уравнивает преступления нацизма и коммунизма, в т.ч. и захват Вильнюсского телецентра 13 января 1991 г. В результате в УК Литвы была введена данная статья, апологеты которой сравнивают ее с аналогичными статьями в уголовном законодательстве западноевропейских стран, например, предполагающими уголовную ответственность за отрицание Холокоста.

Проблема, однако, заключается не только в том, что историками и правоведами не решен окончательно вопрос о том, можно ли уравнивать нацистские и советские преступления, являющиеся неоднородными по своей природе и направленности. Дело и в том, что, в отличие от злодеяний Холокоста и его виновников, исторически и юридически зафиксированных и единодушно осужденных мировой общественностью, события 13 января 1991 г. до сих пор прояснены в очень малой степени. Несомненным является тот факт, что в преддверии распада СССР в 1991 г.  группа «Альфа» была послана на захват вильнюсского телецентра. Кто и как отдал приказ, до сих пор точно неизвестно – тогдашний президент СССР М.Горбачев заявлял, что он был не в курсе происходящих событий. Непосредственные командиры «Альфы» утверждают, что им был отдан приказ стрелять только в крайнем случае, при обстреле самих бойцов. Но здание телецентра  было взято практически без сопротивления. Тем не менее, в ходе штурма было убито 13 безоружных гражданских лиц и один спецназовец. В 1991 г. литовская судебно-медицинская экспертиза установила тот факт, что в телах погибших были обнаружены пули от охотничьих ружей, а траектория поражения некоторых тел была сверху вниз под углом 40-50 градусов, в то время как советские воины были внизу у телебашни. Все это дало основания А.Палецкису утверждать, что во время событий 13 января действовали провокаторы, которые стреляли с крыш из охотничьих ружей и именно их жертвами, а не российских спецназовцев, являются погибшие. Недавно в Австрии по просьбе литовской стороны именно по делу о телецентре был задержан бывший командир «Альфы» полковник М.Головатов, но характерно, что его экстрадиции Вильнюсу так и не удалось добиться.

В ходе суда, к которому привлекли А.Палецкиса, выступили немало свидетелей, в т.ч. бывшие сотрудники МВД Литвы того времени, которые подтверждают слова Палецкиса о том, что неизвестными людьми велась стрельба с верхних этажей окружающих домов. А.Палецкис в интервью приводит слова тогдашних политических деятелей из оппозиционного «Саюдиса», которые якобы считали, что для победы демократии нужно «пролить кровь», и что именно литовскими оппозиционерами была организована стрельба у телецентра. На суде его слова подтвердили несколько бывших членов «Саюдиса».

Безусловно, в деле захвата литовского телецентра много неясного. Очевидно, что вину за это несет и кто-то из политического руководства тогдашнего СССР. Поскольку неизвестно, кто вел стрельбу из домов, можно с таким же успехом предположить, что это были опять же провокаторы с «советской» стороны, а нынешние признания членов «Саюдиса» – только дань нынешним внутриполитическим разборкам в Литве. Но отрицать и точку зрения А.Палецкиса, и показания свидетелей нет никаких оснований, поскольку дело еще не прояснено.

Директор Московского бюро по правам человека Александр Брод: «В связи с учетом всех этих обстоятельств, приговор А.Палецкису представляется крайне политизированным и юридически необоснованным. Тем более неразумным и даже вызывающим видится решение литовских судебных органов, привлекших правозащитника и антифашиста А.Палецкиса к суду за его высказывание, на фоне многочисленных протестов европейских официальных структур и общественности, литовских антифашистов о росте неонацистских настроений в балтийских странах. Реакция литовских властей на нацистские марши, ксенофобные публикации в СМИ ограничивается разве что устным осуждением, но не приводит, увы, к судебным процессам. Наша организация будет продолжать оказывать А.Палецкису правовую поддержку, чтобы обжаловать несправедливый приговор и прекратить преследование нашего коллеги-правозащитника». 

 

Бюлетень "Права Людини", 2011, №34

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори