пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201226
№26
2012

Бюлетень "Права Людини"

Вибори

03.09.2012 | Володимир Бацунов

Грип «ВК»

   

Вже місяць триває передвиборча кампанія. І знов загострення загального неспокою, що притаманний нашому життю. Це як епідемія грипу невідомого різновиду. Назвемо його «грип ВК» – «виборча кампанія». Як і належить грипу, новий штам трохи відмінний від попереднього, втім, ліки від нього універсальні. Які? Спробуємо відповісти на це питання трохи згодом. Проте, читач, певно, знає відповідь.

Отже, виборча кампанія. Не можу сказати, що зараз пік епідемії, але певні симптоми можна помітити неозброєним оком. І я не маю на увазі зараз величезні плакати й транспаранти на зразок «Вернём страну народу!», «Мы требуем национализировать базовые отрасли промышленности!», «Украина – вперед!», «Настав час удару», «Єдина сила українців», «Мазепа переміг! Українська держава Є!», «Делать добро», «Будуємо нову країну», «Руїну подолано – стабільність досягнуто!» і прочая, і прочая, що їх можна побачити на вулицях міст (важко не побачити) – протистояння банерів на вулицях можливе, і воно існує. Один з симптомів теперішньої хвороби – неможливість повноцінної дискусії представників різних політичних сил у засобах масової інформації. Взяти хоча б тиск на канал ТВі і примушення кабельних компаній під загрозою закриття виключати його зі своїх пакетів. Експерти кажуть, що найбільший рівень якісного інформування населення мають інтернет-сайти, але ж не всі користуються інтернетом – більшість населення дивиться телевізію та читає газети.

От доволі свіжий приклад, що стосується можливості публікування матеріялів, пов’язаних із виборчою кампанією. У газеті «Зміївський кур’єр» (№ 33 (957)) (яка розповсюджується у кількох районах Харківщини) з’явилася замітка «Не бути Мураєву депутатом!». Наводимо її повністю:

Не бути Мураєву депутатом!

Як відомо, голова Зміївської райдержадміністрації Мураєв Є. В. свою виборчу кампанію розпочав з подачок: на жіночий день вручав насіння квітів, на Великдень – роздавав паски зі своїми портретами, на День Перемоги годував ветеранів овочами.

Сьогодні триває реєстрація кандидатів у депутати Верховної Ради, але пана Мураєва, якого висунула Партія регіонів, ЦВК ще не зареєструвала. Це справа часу, як і звільнення його з посади голови райдержадміністрації. Але цей час він даремно не марнує: задіяний так званий адмінресурс аж пищить під тягарем роботи. Спершу цих людей отарою загнали до Партії регіонів, і заяви писали всі добровільно, бо вибору їм не залишали: не хочеш бути членом Партії регіонів, пиши заяву на звільнення. Як зізнався один з сільських голів, «вовчий квиток» і йому вручили, але це не означає, що він буде працювати на Мураєва, не кажучи вже про голосування: голос обіцяє віддати, а насправді вибір зробив за іншого кандидата.

А тепер щодо ґвалтування адмінресурсу. В ці дні у Змієві, з хати в хату, від квартири до квартири міська рада погнала людей за так званою соціологією для пана Мураєва. Судіть самі. Відкриваю двері, а на порозі стоїть жіночка і випалює підготовлені три запитання: хто у вас буде голосувати; за яку партію будете голосувати; чи згодні ви, що депутатом буде Мураєв?

Як це розуміти? Особисто мені імпонує позиція сусідів, які говорили щиру правду: щодо голосування за партію – це їх право і вони не зобов’язані його оприлюднювати кому завгодно; з приводу Мураєва – свій вибір зроблять в день голосування, як велить їм совість і підказує серце, а тому прохали більше не нав’язувати їм цю кандидатуру від партії влади.

Браво, зміївчани! Я теж такої думки, яку оприлюднюю публічно: не бути Мураєву депутатом!

Олександр Сумець

Газета датована 13–19 серпня, фактично ж вийшла друком (поступила у продаж) 8 серпня, і на той час не було відомо, що Є. Мураєв зареєстрований кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 181. Проте, Є. Мураєв звернувся до суду з адміністративним позовом до автора замітки О. Сумця, який є головним редактором «Зміївського кур’єру», а також до газети – у своєму зверненні Є. Мураєв просить визнати їхні дії «щодо проведення агітації не голосувати за кандидата у депутати … Мураєва Є. В. такими, що грубо порушують Закон України „Про вибори народних депутатів“».

Засідання Зміївського районного суду відбулося 17 серпня 2012 року і суд задовольнив позов Є. Мураєва у повному обсязі – дії О. Сумця і газети «Зміївський кур’єр» визнано неправомірними. Детально аналізувати постанову суду не є метою цієї публікації, але торкнутися кількох моментів варто.

– Якщо навіть не брати до уваги, що на момент виходу згаданого числа газети Є. Мураєв не був зареєстрований як кандидат у нардепи (принаймні, інформації про це не було на офіційному сайті ЦВК, – як каже представник відповідача), а навіть якщо б і був, замітка О. Сумця жодним чином не є агітацією. Суд посилається на ч. 1. ст. 68 ЗУ «Про вибори народних депутатів», в якій сказано, що таке є агітація. Ось цей фраґмент:

«Передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію – суб’єкта виборчого процесу. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України» (курсив мій – В. Б.).

Отже, спонукання не голосувати, якого особисто я у замітці не бачу. Натомість бачу оціночне судження діяльности Є. Мураєва з боку автора замітки О. Сумця. А що воно таке, оціночне судження, нам пояснює ст. 30 Законe України «Про інформацію»:

«1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду».

Цікаво, що цитована ст. 30 Закону України «Про інформацію», між іншим, має назву «Звільнення від відповідальності».

– Суд встановив …що в замітці «Не бути Мураєву депутатом!» наведена інформація, що стосується безпосередньо особи кандидата у депутати Мураєва, його професійної діяльності на посаді голови Зміївської районної державної адміністрації, політичних уподобань тощо» (курсив мій – В. Б.). Чесно кажучи, не помітив жодної згадки про професійну діяльність, якщо такою не вважати вручення квіткового насіння, роздавання пасок і годування ветеранів овочами.

– «Дослідивши публікацію … встановлено, що власне назва самої статті „Не бути Мураєву депутатом!“ викладена автором у формі відповідного факту та сама по собі спонукає виборців не голосувати за Мураєва Є. В. на виборах народних депутатів України» (курсив мій – В. Б.). І знову – спонукає. А ще «у формі … факту». Але що таке факт? «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський). Скористаємося порадою.

ФАКТ, у, ч. 1. Дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді. 2. Реальність, дійсність; те, що об’єктивно існує (Академічний тлумачний словник, 1970–1980).

Тобто, з постанови суду можна вивести, що день виборів уже минув і Є. Мураєва не обрано народним депутатом України в одномандатному виборчому окрузі № 181. Але ж це абсурд.

18 серпня, тобто, наступного після ухвалення рішення Зміївським райсудом дня, Харківський апеляційний адміністративний суд розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу О. Сумця на постанову Зміївського райсуду і ухвалив апеляційну скаргу головного редактора обласної щотижневої газети «Зміївський кур’єр» залишити без задоволення. … Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Суд розглянув справу моментально, відповідач не був повідомлений, а запрошення до суду отримав лише 20 серпня (!). Чи варто казати, що ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду майже слово в слово списано з постанови Зміївського районного суду?

Але на цьому не закінчилося. 22 серпня сього року Зміївський райсуд розглянув нову скаргу Є. Мураєва, в якій той знову позивається до О. Сумця та «Зміївського кур’єру». Вимоги ті самі, публікація інша: «Тимченки не будуть голосувати за Мураєва» («Зміївський кур’єр», № 34 (958), 20–26 серпня). «Автор статті невідомий, за інформацією газети є «ініціативною групою, яка представляє інтереси населених пунктів Тимченківської сільської ради». От що написала 23 серпня  «Телекритика» («Вибори та ЗМІ»): «Під час судового засідання, як ідеться в рішенні суду, відповідач зазначив, що матеріал „Тимченки не будуть голосувати за Мураєва“ опублікований на підставі угоди, укладеної між редакцією та кандидатом у депутати по 181-му округу Федором Веніславським. Як зазначає суддя, оплата на розміщення матеріалу підтверджується квитанцією та актом виконаних робіт. У цьому ж номері тижневика розміщена політична реклама кандидата в народні депутати по 181-му виборчому округу із позначкою „Політична реклама“, стаття ж „Тимченки не будуть голосувати за Мураєва“ такої позначки не мала. „Представник відповідачів у судовому засіданні не зміг довести, що стаття ‘Тимченки не будуть голосувати за Мураєва’ є саме політичною рекламою“, – йдеться в постанові суду».

Далі «Телекритика» цитує слова О. Сумця: «Якщо суд визнає дії газети неправомірними, газету позбавлять свідоцтва про реєстрацію до закінчення виборів», а видання «Ґлавноє» також 23 серпня наводить такі слова головреда «Зміївського кур’єру»: «В настоящее время выпуск „Змиевского курьера“ приостановлен».

25 серпня Харківський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу О. Сумця на постанову Зміївського райсуду. Це на сьогодні вся інформація. Тож, існує велика ймовірність, що «Зміївський кур’єр» не виходитиме. До кінця виборчої кампанії, принаймні.

Що маємо? На мою скромну думку, такими діями представники певних політичних сил працюють проти себе – замість того, аби дати якісний агітаційний матеріял на свою користь, оплатити його, як того вимагає ч. 6 ст. 68 Закону України «Про вибори народних депутатів України», «за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до цього Закону, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах», – усяким способом тиснуть на ЗМІ, зокрема, позиваючись до суду й домагаються за будь-яку ціну примусити ці ЗМІ замовкнути. А які суди у нас, ні для кого не становить таємницю.

І ще – Закон про вибори, який виписаний таким чином, що можливість оприлюднення агітаційних матеріялів вкрай обмежена, а також є неможливою вільна дискусія виборців і представників різних політсил, що, мабуть, зроблене навмисне.

Який же спосіб лікування нового, та й будь якого штаму «грипу ВК»? Звісно, починати з себе. Дивитися власними очима й думати власною головою, бо думати – це святий обов’язок людини. Не давати себе ошукати, не забуваючи про брехню, яку виливають на голови громадян незалежної України протягом усього часу існування цієї, як зараз заведено казати, молодої держави.

На останок процитую Григорія Сковороду: «Вірю, що більше єлею має в своїй гладкості улесник, ніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота… Але згадай приказку: „Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема“».

Вибори

28.09.2012

Меморандум щодо стандартів висвітлення виборчої кампанії

   

Шановні журналісти та редактори засобів масової інформації!

Представляємо Вашій увазі Меморандум щодо стандартів висвітлення виборчої кампанії, що триває наразі в Україні. Цей Меморандум був спільно напрацьований експертами громадських організацій «Інтерньюз-Україна» та Інституту розвитку регіональної преси. Він вже пройшов обговорення та був підтриманий журналістською спільнотою в АР Крим, Миколаївський, Одеський та Херсонський областях.

Закликаємо Вас ознайомитись із цим Меморандумом, приєднатись до нього та дотримуватись стандартів викладених у ньому.

Адже ми, журналісти, та наші глядачі, слухачі та читачі цього дійсно варті!

 

МЕМОРАНДУМ ПРО СТАНДАРТИ ВИСВІТЛЕННЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ

Право на свободу слова та свободу обміну інформацією гарантовано статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статтею 34 Конституції  України. Це право становить підґрунтя діяльності засобів масової інформації та є одним з найважливіших інститутів демократичного суспільства, забезпечуючи його розвиток та прогрес. Право на свободу слова та інформації  нерозривно пов’язано з правом громадян бути поінформованими та є передумовою для прийняття рішень при виборі органів законодавчої влади.

Вільні вибори та свобода слова, особливо свобода політичної дискусії, утворюють основу будь-якої  демократичної системи. Обидва ці права взаємопов’язані та укріплюють одне одного. З цією причини особливо важливо, щоб будь-яка інформація та думки могли циркулювати вільно у період, що передує виборам.

Враховуючи місію преси у демократичному суспільстві як «вартового суспільних інтересів», засоби масової інформації мають право та обов’язок забезпечувати виборців повною, всебічної та збалансованою інформацією про хід виборчої кампанії, партії, кандидатів та інших осіб, причетних до виборчого процесу.

Підкреслюючи свою важливу роль в інформуванні виборців для здійснення ними усвідомленого вибору; розуміючи відповідальність та підзвітність перед своєю аудиторією, котра очікує отримати правдиву та повну інформацію; підтверджуючи необхідність дотримання принципів поваги до прав людини, журналісти та працівники засобів масової інформації, включно з он-лайн виданнями, беруть на себе зобов’язання дотримуватись наступних стандартів для справедливого висвітлення виборів народних депутатів України 2012 р.:

 

  1. Дотримуватись принципів правдивості, неупередженості і збалансовано висвітлювати інформацію про всіх кандидатів та політичні партії, а також про будь-які події виборчої кампанії –2012.
  2. Відстоювати стандарти редакційної незалежності засобів масової інформації. Інформаційне наповнення кожного випуску чи програми визначає редакція і (або) творчий колектив редакції.
  3. Не уникати висвітлення суспільно важливої інформації, навіть за умови отримання «рекомендацій» щодо необхідності утримуватись від оприлюднення. Вимога погодження інформації до її поширення, заборона на її поширення або спонукання до поширення, є цензурою та заборонена законодавством України.
  4. Уникати розміщення «замовних матеріалів» про кандидатів і партії, які оплачені поза угодами про публікацію політичної реклами. Кожен факт «замовного» матеріалу без чіткого позначення як рекламного, розцінюється як грубе порушення етичних стандартів журналістики та підлягає дисциплінарному покаранню.
  5. Відповідно до принципу справедливості, засоби масової інформації надають кандидату або особі, причетній до виборчого процесу, можливість швидко надати відповідь стосовно фактів, які вони вважають недостовірними.
  6. Чітко розрізняти інформаційні повідомлення та аналітичні матеріали.
  7. В інформаційних матеріалах дотримуватись стандартів оперативності, точності, достовірності, повноти та чіткості висловлювань, уникати надмірної образності. Повідомлення повинно ґрунтуватися на перевірених фактах та бути неупередженим. Чутки не повинні бути складовою повідомлень.
  8. Коментарі та інші оціночні судження є суб’єктивними, тому їх істинність не підлягає доведенню. Однак, вони  мають ґрунтуватися на мінімальній фактичній основі та бути чесними, тобто не повинні приховувати або заперечувати реальні факти та/або допускати маніпуляції.
  9. Будь-які висловлювання третіх осіб повинні цитуватися без спотворення їх первинного змісту. Пряме посилання на джерело процитованої інформації є обов’язковим.
  10. Пріоритетом є підготовка матеріалів, що надають повний і чіткий аналіз аргументів політичних сил та кандидатів, а також їх можливостей виконати свої обіцянки.
  11. Не використовувати свої засоби масової інформації для публікації неперевіреної інформації, наданої політиками про своїх конкурентів («зливів інформації») без додаткової журналістської перевірки та надання можливості для коментаря.
  12.  Уникати створення матеріалів, в яких акцентується увага виключно на позитивних або негативних аспектах діяльності учасників виборчої кампанії.
  13. Інформація повинна бути отримана правовими засобами. Отримання інформації шляхом таємного ведення запису може бути використано лише після того, як журналіст переконається в її суспільній значимості для виборців, а отримати відомості у відкритий спосіб є неможливим. Рішення про таємне розслідування приймається на рівні керівництва засобу масової інформації.
  14.  Журналісти зберігають таємницю джерел  інформації. Інформація, що дозволяє ідентифікувати особу, яка надала інформацію, може бути витребувана лише за рішення суду, постановленого на підставі закону.
  15.  Журналісти дотримують принципу поваги до прав людини, зокрема, презумпції невинуватості та права на приватне життя.
  16. Засоби масової інформації не можуть бути використані для поширення повідомлень, що пропагують насильство, ксенофобію, дискримінацію та інші форми нетерпимості.

 

Право на приватність

30.09.2012 | Євген Захаров
джерело: www.radiosvoboda.org

«Вот стою я перед вами, словно голенький…»

   

6 вересня Верховна Рада ухвалила низку законопроектів на різних стадіях розгляду, які стосуються прав людини: про протидію дискримінації, удосконалення діяльності органів прокуратури, біометричні документи, зміни до закону про захист персональних даних та інші. Усі вони, як нас запевняють, спрямовані на задоволення вимог плану дій щодо  лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України чи Ради Європи. Проте насправді вони або задовольняють ці вимоги частково, або не покращують становища з правами людини, або, навпаки, грубо порушують їх. Так, законопроект №10492 «Про Єдиний державний демографічний реєстр», ухвалений в першому читанні, брутально порушує право на приватність. Спробуємо це довести.

 

Єдиний універсальний код особи

 

Особистий ідентифікаційний номер був запроваджений у 1997 р. для обліку податків. Але поступово його почали використовувати в усіх сферах. Він визначає паспортні дані, використовується для пенсійних справ, є ключем доступу до реєстрів власників транспортних засобів, наявності судимості та низки інших реєстрів, без нього неможливо відкрити рахунок у банку, засвідчити у нотаріуса будь-які документи. Приватизаційні папери, акції, кредити, страхування, придбання майна – усе це прямо пов’язане з цим номером. Його навіть вписали до закордонного паспорту, з якою метою – незрозуміло. СБУ мала би сказати, що це диверсія, бо закордонні спецслужби отримали можливість збирати ідентифікаційні податкові номери українців.

За 15 років податковий номер явочним порядком перетворився на універсальний код особи в усіх державних й недержавних реєстрах.

 

Узаконення збору персональних даних

 

У червні 2009 року Кабмін ухвалив Концепцію розвитку Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування. За Концепцією процеси паспортизації та реєстрації поєднуються, чого немає в жодній європейській країні, а інформація в системі «використовується для прийняття рішень щодо демографічної і соціальної політики держави, виконання завдань із зниження рівня злочинності, підвищення рівня безпеки громадян та держави в цілому». Законопроект №10492 покликаний закріпити на рівні закону накопичення та зберігання персональних даних за єдиним універсальним кодом особи і видачу біометричних документів, що посвідчують особу. І добре, якби це був тільки закордонний паспорт: для скорішого проходження візових кордонів за вимогами Міжнародної організації цивільної авіації паспорти мають зчитуватися машиною. Але окрім закордонного паспорта законопроект запроваджує ще 13 біометричних документів, частина яких призначена для використання всередині країни, такі, як внутрішній паспорт, посвідчення водія. Проте де у нас є машини, які можуть зчитувати інформацію? Тільки у прикордонників. А хто підрахував, чи потягне бюджет незаможної країни такі дорогі технології виробництва біометричних документів? Скільки коштуватиме українцям періодичне їхнє отримання (так, за законопроектом термін дії внутрішнього паспорта – 10 років)? Питання без відповідей.

За створенням єдиного реєстру заховане злиття усіх персональних даних мешканців країни з різних баз даних, в тому числі відомчих, до єдиного банку даних, і тепер вже на цілком законних підставах. Людина і знати не буде про те, що інформація про її життя зібрана разом на невизначений період з невідомою метою. Такі дії держави грубо порушують статтю 32 Конституції, міжнародні угоди і закон про захист персональних даних. Не кажу вже про поганий захист цих даних: досі можна придбати без особливих проблем диски із свіжими версіями бази даних ідентифікаційних податкових номерів.

За ухвалення законопроекту та повномасштабного здійснення вказаної Концепції життя українців під пильним наглядом держави може доволі легко перетворитися на пекло, як-от в уявному діалогу нижче.

 

Замовлення піці (кінець 2017 року)

 

Металевий голос електронного оператора: «Дякуємо за дзвінок до нашої служби замовлення піці по телефону».

– Привіт, я хочу зробити термінове замовлення.

– Продиктуйте, будь ласка, ваш особистий ідентифікаційний номер.

– 6109049968.

– Дякую, пане Михайле Михайловичу Петренко. Ви мешкаєте в Києві на вул.

Московській, буд. 15, кв.15, а працюєте в компанії «Воля-Кабель» за адресою вул. Райдужна, 27. Удома у вас номер телефону 1111111, на роботі – 2222222, а номер мобільного – 3333333333. Ви подзвонили з домашнього телефону, тому хочете замовити піцу додому?

– Так, я зараз вдома. А звідки ви знаєте всі ці телефонні номери?

– Ми підключені до Державної інформаційної системи.

– Гаразд, є у вас м’ясна піца з грибами?

– Нам здається, вам вона не підійде.

– Чому?

– За даними Міністерства охорони здоров’я, у вас високий кров’яний тиск і підвищений рівень холестерину в крові.

– Гаразд, а що мені можна?

– Ми впевнені, що вам сподобається соєво-йогуртна піца.

– З чого б це раптом?

– Минулого тижня ви замовили в Інтернет-магазині книгу рецептів соєвої дієти, а минулого місяця купили йогуртницю.

– Гаразд, і скільки коштує ця піца?

– Ви зараз вдома разом з дружиною і двома дітьми, тому потрібно замовити дві великі піці, які будуть коштувати 200 грн.

– Так, плачу по кредитці, запишіть номер.

– За інформацією від вашого банку у вас перевитрата рахунку, тому потрібно заплатити готівкою.

– Добре, що встиг зняти трохи грошей в банкомату.

– За відомостями з банкомату і даними про ваші попередні покупки, ви не зможете оплатити доставку піці на будинок, але ви можете самі забрати своє замовлення.

– Так, продиктуйте адресу, і я під’їду на машині за півгодини.

– Краще скористатися велосипедом, адже ви не подовжили поліс обов’язкового страхування, тому не маєте права водити свій автомобіль.

– …! Зовсім забув.

– Вам потрібно стежити за своєю мовою, адже ще не закінчився термін адміністративного стягнення за нецензурну лайку в метро, зафіксовану системою стеження.

Клієнт сопе в слухавку.

– Прекрасно, ваше замовлення прийняте і буде готове за півгодини. Що-небудь ще?

– Нічого, але ваша реклама обіцяла до кожної піці безкоштовну пляшку Пепсі.

– Шкодуємо, але інструкція Пенсійного фонду забороняє надання цього напою людям, схильним до діабету, як ви...

 

А як у них?

 

Використання багатоцільових ідентифікаційних номерів значно спрощує виконання державних функцій, самі номери є вигідним та економним засобом підвищення ефективності державного управління. Тому їх запроваджували в 60-80-ті роки минулого століття в багатьох країнах світу. Проте люди усвідомлювали, що це призведе до значного посилення впливу держави на приватне життя. Громадянське суспільство у більшості країн домоглося обмеження цих проектів і ухвалення законів про захист даних. Так, відомі рішення Конституційного суду Німеччини про те, що введення особистого ідентифікаційного номеру може створити загрозу для людської гідності. Конституційний суд Угорщини визнав запровадження єдиного ідентифікаційного номеру людини порушенням права на приватність, і єдиний номер був скасований. Стаття 35 Конституції Португалії поєднує заборону обміну інформацією між базами даних із забороною присвоєння мешканцям країни єдиного ідентифікатора. В Австралії проект присвоєння ідентифікаційного номера кожному власнику особистої картки був відкинутий, а застосовування податкових номерів значно обмежено. У Новій Зеландії відмовилися від запровадження єдиного номеру після масових протестів населення з релігійних мотивів. Коли у Канаді номер соціального страхування SIN став найбільш вживаним особистим ідентифікаційним номером, федеральний уряд заявив, що буде запобігати його перетворенню на універсальний ідентифікаційний номер. З 1988 року будь-яке нове використання SIN стало можливим лише за згоди парламенту. Зазвичай посилаються на широке використання аналогічного номеру в США, але насправді в США існує 16 різновидів ідентифікаційних номерів, і законом заборонено відомствам обмінюватися між собою зібраною інформацією без згоди особи. Приклади можна наводити далі й далі.

Як на мене, необхідно обмежити введення біометричних документів тільки закордонним паспортом та привести законопроект №10492 у відповідність з Конституцією і законом про захист персональних даних: чітко визначити мету створення демографічного реєстру, мету обробки персональних даних, підстави для внесення даних до реєстру, обсяг інформації, яка вноситься, обсяг біометричної інформації, при цьому виключити внесення відцифрованого підпису.

Свобода вираження поглядів

19.09.2012
джерело: glavnoe.ua

Омбудсман возражает против криминализации клеветы

   

Сегодня Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Валерия Лутковская направила открытое письмо к руководству Верховной Рады Украины относите-льно принятия в первом чтении проекта Закона о внесении изменений в Уголовный и Уголовно-процессуальные кодексы Украины относительно усиления ответственности за посягательство на честь, достоинство и деловую репу-тацию человека. Об этом сообщили в пресс-службе омбу-дсмена.
Текст обращения:
«Сегодня, 18 сентября 2012 года, Верховная Рада Украины приняла в первом чтении проект Закона о внесении изменений в Уголовный и Уголовно-процессуальные кодексы Украины относительно усиления ответственности за посягательство на честь, достоинство и деловую репутацию человека, регистрационный 11013.
2 августа 2012 Уполномоченным Верховной Рады Украины по правам человека было обнародовано заключение о нецелесообразности принятия такого законопроекта, в котором, в частности, было отмечено, что некоторые положения проекта Закона не соответствовали международным обязательствам, которые Украина взяла на себя в вопросах соблюдения прав человека . В этом заключении, в частности, было отмечено, что с 2001 года уголовное законодательство Украины не предусматривает ответственности за клевету и оскорбление, и еще в 2001 году украинский законодатель решил декриминали-зировать диффамацию, тем самым выполнив обязательства, взятые на себя Украиной при вступлении в Совет Европы. Такое решение приветствовалось ПАСЕ, а также Комитетом ООН по правам человека по итогам рассмотрения Пятого периодического отчета Украины о выполнении Международного пакта о гражданских и политических правах.
Заключение Уполномоченного нашло определенное отражение в доработанном тексте принятого сегодня депутатами Верховной Рады Украины проекта Закона 11013, однако предложенные законопроектом санкции являются, по мнению Уполномоченного, чрезмерными, что может привести к существенному ограничению свободы слова и может иметь сдерживающий эффект в деятельности средств массовой информации.
Учитывая вышеизложенное и принимая во внимание большой общественный резонанс, вызванный принятием в первом чтении этого законопроекта, обращаюсь к руководству Верховной Рады Украины с предложением о совместной организации публичного обсуждения проекта Закона 11013 при участии народных депутатов Украины, отечественных и зарубежных экспертов, представителей неправительственных организаций и СМИ», – говорится в обращении омбудсмена, текстом которого располагает «Главное».
Напомним, сегодня Верховная Рада проголосовала в первом чтении за изменения в Уголовный и Уголовно-процессуальный кодексы относительно усиления ответственности за посягательство на честь и достоинство человека.
За проект «регионала» Виталия Журавского проголосовали 244 депутата.
18 сентября 2012

Свобода вираження поглядів

21.09.2012

Заява Українського центру міжнародного ПЕН-клубу

   

18 вересня цього року Верховна Рада України голосами пропрезидентської Партії реґіонів та її союзників-комуністів і опортуністів із Блоку Литвина схвалила у першому читанні одіозний закон про зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, за якими можливе покарання у вигляді штрафу до трьох тисяч доларів або позбавлення волі до трьох років за так зване «умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію». Тим самим зроблено спробу відновити одне із ганебних положень совєтського законодавства, що традиційно використовувалось режимом для придушення інакодумства та розправи з політичними опонентами. Одинадцять років тому, під тиском громадськості, це положення було усунене з Кримінального кодексу і переведене, як і в більшості цивілізованих країн, до сфери цивільно-правових відносин. Наявної в Україні цивільно-правової відповідальності за дифамацію цілком достатньо для покарання за відповідні порушення.

Український ПЕН-центр висловлює глибоке занепокоєння поверненням до совєтської юридичної практики, яке набуло в Україні в останні два роки системного характеру і проявляється у дедалі відчутнішому обмеженні громадянських свобод, зокрема, свободи зібрань, виборчої агітації, доступу до суспільно значущої інформації та свободи слова в мас-медіях, зокрема, у повністю контрольованому владою телебаченні. Остаточне ухвалення закону про «наклеп» за відсутності в Україні незалежного судочинства та за свавільного окреслення владою самого терміна відкриває широкі можливості для політичних репресій, знищення незалежних мас-медій, переслідування критиків режиму та приховування його розмаїтих злочинів і зловживань.

Український ПЕН-центр попереджує депутатів парламенту, що в разі затвердження ними цього закону під загрозою опиниться одна з фундаментальних громадянських свобод – свобода слова. Закон іще дужче віддалить нас від демократичних країн Заходу і наблизить до авторитарних режимів Євразії. Український ПЕН-центр закликає громадян України висловити свій протест проти небезпечного закону і не підтримати в жодному разі його лобістів на найближчих виборах. Український ПЕН-центр закликає також міжнародну спільноту висловити мірою змоги свою солідарність з українським громадянським суспільством у його нелегкому обстоюванні своїх підставових прав.

 

Мирослав Маринович,

президент Українського ПЕН-центру

Свобода вираження поглядів

26.09.2012 | Георгій Кобзар

ЗМІ України протестують проти ідіотизму

   

Більше трьох десятків українських ЗМІ виступили проти законопроекту Журавського про введення кримінальної відповідальності за наклеп.

25 вересня 2012 р. в Україні стартувала акція протесту проти законопроекту, яким пропонується ввести кримінальну відповідальність за наклеп. Нагадаємо, даний проект закону отримав підтримку парламентської більшості в першому читанні.

Акцію підтримали провідні інформаційні агентства України, включаючи ЛІГАБізнесІнформ, Інтерфакс-Україна, Українські новини, УНІАН та РБК Україна.

До протесту підключилися видання Українська правда, Корреспондент.net, Дзеркало тижня, KyivPost, Лівий берег, Цензор.нет, ОстроВ, Главком, Телекритика, Сегодня.ua, КП в Україні, День, ТВі, 5 канал та багато інших.

Журналісти в разі прийняття закону, говорять експерти, будуть змушені ігнорувати більшість важливих і гострих тем. За словами директора «Інституту масової інформації» Вікторії Сюмар, повернення наклепу до Кримынального кодексу – «це інструмент, що дозволяє закрити за ґратами будь-кого, хто дозволяє собі критику». «І це не стосується виключно журналістів, які, звісно, перебувають у зоні ризику. Ця проблема зачіпає в цілому всіх українських громадян», – зазначила вона.

Навіть деякі представники виконавчої влади виступили проти кримінальної відповідальності за наклеп. Серед них – міністр економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко та віце-прем’єр-міністр –міністр інфраструктури Борис Колесніков. Останній назвав ідею однопартійця Журавського «чистим ідіотизмом».

Тим часом журналісти і правозахисники об’єднуються і готуються до вуличних акцій протесту.

PS: Під тиском громадськості автор скандального законопроекту відступив та відкликав свій законопроект, «виходячи з державних інтересів» (хоча й збирається після виборів знову повернутися до теми підвищення відповідальності за наклеп). Про це повідомила прес-служба Партії регіонів увечері 25 вересня.

Соціально-економічні права

29.09.2012 | Юрій Чумак

У військової частини правонаступника немає – це пільгової пенсії людину позбавляє?

   

Сотні людей дякували Григорію В. за якісно зведені будинки – майстром дільниці і виконробом він був вимогливим, і завжди підходив ґрунтовно до будівельних робіт, знаючи, що жити в них будуть його товариші і колеги.

Григорій В. пропрацював багато років, зводячи будинки для військовослужбовців та членів їх сімей. У тому числі, у військовій частині № 67903 – з 1981 по 1988 роки, та у в/ч № 52337 –з 1988 по 1996 роки. Незважаючи на те, що доводилося працювати і влітку, і взимку, постійно мати справу з чадами фарби, цементом, іншими шкідливими речовинами, Григорій вірив, що його праця приносить благо суспільству. А Вітчизна обіцяла, до того ж, пенсію на пільгових умовах...

Але настали інші часи. Армія скорочувалася, військові частини ліквідовувалися. Причому, що називається – «остаточно й безповоротно» – навіть без визначення правонаступника. А навіщо наступник того, чого немає, і більше ніколи не буде? – запитає читач. Логічно, але для Григорія В. така логіка Міністерства оборони зіграла злий жарт.

Робота майстра дільниці та виконроба в будівельній сфері офіційно вважається роботою із шкідливими і важкими умовами праці. Але, коли Григорій В. звернувся до «Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років» при головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, для оформлення пільгової пенсії, пред’явивши трудову книжку, масу інших документів і архівні довідки про розформування військових частин № 67903 та № 52337 без визначення правонаступника, йому відмовили, пославшись саме на останній фактор.

Довелося позиватися до суду. При тому, що ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», указує, що винятковим документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в ній чітко вказано, в яких військових частинах і в який час Григорій В. працював саме майстром і виконробом, цей факт підтвердили ще 3 свідки, що знають його по спільній роботі у вищевказаних в/ч.

Виходячи з цього, суддя Чугуївського міського суду Світлана Оболенська відкинула бюрократичну казуїстику, задовольнила позовні вимоги Григорія В. та іменем України зобов’язала головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати йому до стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, роботу з липня 1981 по березень 1996 року.

Щоправда, чиновники ПФ подали апеляцію, і справа затягнулася ще на цілий рік. І ось, нарешті, у вересні 2012 р. колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду поставила крапку в цій справі, залишивши рішення Чугуївського суду в силі.

Тепер вже недалеким є той день, коли Григорій В. зможе-таки оформити належну йому за Законом пільгову пенсію. Виникає лише питання: хто відповість за зволікання та тяганину, за втрачені нерви і час, за тривале позбавлення людини засобів до існування через крутійства бюрократів з Пенсійного фонду?

Коментар «ПЛ»
Роман Лихачов, адвокат, член Харківської правозахисної групи:
Свого часу в нашій країні було створено соціально-орієнтоване трудове та пенсійне законодавство. Працівник, за умови сумлінного відношення до роботи і належного стажу, отримував – і повинен отримувати – відповідну пенсію, нерідко – на пільгових умовах.
Але в умовах сучасної України, яка переживає нелегкі часи, при гострому соціальному розшаруванні, безробітті, скороченні кількості працездатного населення, виплачувати пенсії значному числу пільговиків для бюджету стає скрутним питанням. І складається враження, що перед співробітниками Пенсійного фонду просто ставлять завдання під різними приводами мінімізувати виплати.
Проте, якщо у людини є ЗАКОННЕ право на пенсійне забезпечення, воно має бути реалізоване – незалежно від стогонів державних чиновників на брак коштів. В іншому випадку потрібно змінювати законодавство.

Права біженців

27.09.2012 | Галина Жовтко
джерело: www.civicua.org

Біженці: українські міфи та реальність

   

Будемо чесні, громадська думка щодо біженців чи мігрантів в Україні не є позитивною. Той, хто інший, сприймається як чужий та, відповідно, ворожий. Негативу до нашого ставлення додає і некоректне висвітлення даної теми у ЗМІ, а трапляється це дуже часто. Ускладнюють ситуацію ще й політичні маніпуляції на цьому ґрунті.

В Україні існують такі три найпоширеніші міфи щодо біженців:

1. В нашій країні відбувається навала біженців тоді, коли українці виїздять закордон працювати. Відповідно, місцеве населення заміщується величезними ордами біженців.

Насправді: Всього в Україні, за статистикою Державної міграційної служби, проживає 2435 осіб, які мають статус біженців. Лише 5 тис. осіб отримали цей статус за весь період надання Україною цього статусу. Щороку його прагнуть отримати близько 1,5 тис. осіб.

2. Держава витрачає величезну кількість грошей на біженців і на шукачів притулку тоді, як вона не має грошей на адекватну соціальну допомогу громадянам України.

Насправді: Єдина державна допомога біженцям складає 17 гривень (інтеграційний грант). Деякі біженці навіть не приїздять забирати ці гроші, бо більше витратять на транспорт. Іншу соціальну допомогу біженці отримують від недержавних організацій (сім’я, яка не може працювати, отримує приблизно 700 грн. на людину щомісяця).

3.Будь-який нелегал, який хоче легалізуватися в Україні, подає заяву на статус біженця і просто його отримує.

Насправді: На 1000 осіб, які звертаються на отримання статусу біженця, лише 10% мають ймовірність отримати його. В ЗУ «Про статус біженця» є стаття, згідно з якою можна відмовити заявнику, якщо у працівника міграційної служби є підстава вважати цю заяву завідомо необґрунтованою, що трапляється дуже часто. Тенденція – видають статус тим, хто його не заслуговує, та не надають тим, хто потребує.

Що стосується висвітлення тем з міграції чи етнічної ситуації, то тут часто керуються поширеними уявленнями, стереотипами чи, навіть, упередженнями, що є грубим порушенням базових професійних стандартів журналістики. «Інформацію треба перевіряти, не можна цитувати очевидно абсурдні і такі, які збуджують ненависть і ворожість між різними групами людей висловлювання без коментаря. Не варто давати емоційно-навантажені матеріали, які ґрунтуються винятково на упередженнях, не перевіряючи фактаж…», – наголосив Максим Буткевич, правозахисник, співкоординатор Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія».

Коректне висвітлення цих питань впливає на те, як українська громадськість ставиться до самих біженців, впевнена Олександра Маковська, Регіональний Радник з питань громадської інформації УВКБ ООН в Білорусі, Молдові та Україні: «Коли державна прикордонна служба раз на тиждень розповсюджує повідомлення про те, що вони затримали на кордоні певну кількість іноземних громадян, це, з одного боку, можна передрукувати і розіслати по всіх засобах масової інформації і висвітлити на шпальтах газет і на ТБ. З іншого боку, можна запитати – а кого ви затримали? Бо якщо це вихідці з певних країн, де відбуваються масові порушення прав людини, скажімо як Сомалі чи Афганістан, то в цих потоках можуть бути люди, які заслуговують на міжнародний захист і вони не заслуговують на те, щоб на них поставили оце клеймо нелегального мігранта.

Український читач, глядач особливо не розбирається, коли бачить такий сюжет. Сомалієць – він біженець чи нелегальний мігрант? Він розуміє одне – виходець з Африки порушив законодавство і це є неправильно. І таким чином формується його ставлення».

В Українському суспільстві під впливом міфів стосовно навали біженців, які розносять хвороби та займаються незрозумілими речами, перебувають як звичайні люди, так і представники влади та ЗМІ. Найбільш шокуючий недавній випадок – стаття у Новій Тернопільській газеті «Біля «Орнави» лилася «чорна» кров». Окрім таких крайностей, є ще дуже багато дискримінаційних та расистських статей у ЗМІ, відзначила Світлана Тучинська, журналіст видання «Кyiv Post».

Щоб висвітлювати коректно тему біженців, журналіст має спілкуватись із реальними людьми певної національної громади, посилатись на офіційну статистику та співпрацювати з експертами.

Ольга Веснянка, правозахисна активістка, журналістка, вільна кореспондентка Deutsche Welle й екс-редактор порталу XenoDocuments, надала такі основні поради (від експерта Національного конгресу України В’ячеслава Ліхачова) щодо висвітлення тем біженців чи нацменшин:

- Не давати неперевірену інформацію;

- Не слідувати сліпо стереотипам;

- Уникати емоційно забарвленої лексики;

- Викладати погляд тих, про кого пишеш;

- Брати коментарі у компетентних осіб.

Окрім того, для журналістів буде корисним такий портал як XenoDocuments.org.ua, де є доступ до систематизованої інформації та електронної бібліотеки законів, угод і публікацій щодо ситуації в сфері протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні.

Найболючіші проблеми етнічних громад в Україні

«Ми зараз відслідковуємо, як це робить Конгрес Національних громад, проблеми, які пов’язані з проявами ксенофобії та антисемітизму в засобах масової інформації. У вибори 2009 року були якісь явища, ми чекаємо. Для нас позитивний факт, що поки що ми не маємо ніяких повідомлень, хоча поодинокі явища це, наприклад, випадки вандалізму на кладовищах, весь час супроводжують цю тематику. Знову ж таки, люди взагалі не розуміють цієї проблеми», - зазначив Аркадій Монастирський, президент Єврейського Форуму України. На думку експерта, міжетнічні проблеми виникають через те, що ми не знаємо один одного.

Досвідом своєї громади в Україні поділився Салман Садаєв, голова Громадської організації «Діаспора чеченського народу». Найголовніше завдання, яке стоїть перед цією організацією, наразі полягає у подоланні усталеного негативного образу чеченця, який асоціюється з озброєною людиною.

«Ми не можемо заявити, що були якісь гучні справи, гучні питання, по яких можна було сказати про нетолерантність українців, жителів Білої Церкви, по відношенню до чеченців. Я не можу так заявити, навпаки, я часто, коли говорю з простими людьми, знаходжу взаєморозуміння… А що стосується правоохоронних органів, то тут виникають певні проблеми. … Якщо чеченець здійснює якесь правопорушення чи злочин, то навколо цього правоохоронець починає роздувати дуже гучну справу, коли навіть можна було б відпустити з підпискою про невиїзд, як це робиться із представниками корінної національності чи іншої»,- розповів Салман Садаєв.

Наразі дуже болючою для даної громади є тема будівництва мечеті у Білій Церкві. Навколо цього була розгорнута ціла ксенофобська кампанія, великий «внесок» до якої зробили і місцеві ЗМІ. Так, наприклад, багато місцевих газет опублікували статтю В.Перерви, кандидата історичних наук, Чи потрібна Білій Церкві мечеть?, яка розпалює релігійну ворожнечу серед населення. Також, заради власної вигоди, до маніпуляцій на ґрунті таких тем звертаються і політики. Як наприклад, депутат Людмила Дригало, яка активно виступає проти будівництва мечеті. Наразі проблема залишається невирішеною для цієї громади.

Незважаючи на останні події, які спричинив скандальний фільм про мусульман (Невинність мусульман), в Україні сповідувачі цієї релігії стримано відреагували на такі провокації, відзначив у коментарі Рустам Гафурі, представник Духовного управління мусульман України: «Ми як Духовне управління мусульман, звичайно, заявляємо, що проти такої провокації, ми засуджуємо таку повокацію. Зі своєї сторони, якщо хтось зробив такий випад на адресу святого, на адресу пророка, ми в жодному разі не будемо робити своїх випадів по відношенню до іншого пророка. Для нас всі пророки – це наші пророки, і Мойсей, і Ісус, і Давид, ми їх всіх визнаємо, ми в них всіх віримо.... Наше завдання навпаки - на високому культурному рівні тактично і дуже правильно дати відповідь, що насправді увагу громадськості потрібно звернути на ті проблеми, які існують».

Взагалі ісламофобія, нетерпимість до прихильників ісламу, дуже активно розвивається в Україні. «Якщо політики зацікавлені в мобілізації на ксенофобному грунті, якщо в них є на це гроші, то найшвидше будуть потерпати просто люди, які може навіть і не знатимуть, як себе захистити», – зазначив М.Буткевич.

Довідково:

Інтерактивний медіа-захід «Tolerance Camp» відбувся в рамках проекту «Сприяння суспільної толерантності до національних меншин та біженців в Україні через збільшення масштабу та якості їх висвітлення в українських медіа» за підтримки Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні.

Організатор заходу: МГО «Інтерньюз-Україна»

Правоохоронні органи

26.09.2012

УГСПЛ: зміни до закону про прокуратуру не вирішують проблему існування не передбаченого Конституцією «загального нагляду»

   

18 вересня 2012 року Президентом України був підписаний закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури»

Українська Гельсінська спілка з прав людини відзначає, що закон був прийнятий на тлі багаторічних обіцянок з боку України провести докорінне реформування органів прокуратури задля приведення системи та діяльності цих органів до загальновизнаних стандартів європейської спільноти.

Ми підкреслюємо, що реформа прокуратури залишається нагальним завданням української влади і прийнятий закон можна вважати лише невеличким, занадто обережним, кроком на її шляху. Ми зауважуємо, що цей закон жодним чином не вирішує системну проблему існування так званого «загального нагляду» з боку прокуратури всупереч Конституції України, яка такий загальний нагляд не передбачає. Ми стурбовані тим, що держава, яка вважає себе правовою, цим законом в черговий раз фактично легітимізувала триваючу ситуацію порушення Конституції, хоча і дещо скоротивши межі і засоби загального нагляду.

Українська Гельсінська спілка з прав людини підкреслює, що існування загального нагляду з боку прокуратури шкодить іншим правовим реформам, зокрема реформі кримінального судочинства, складовою якої є новий Кримінальний процесуальний кодекс. Збереження за прокуратурою значних позапроцесуальних повноважень знецінює багато прогресивних положень Кодексу, і можливість під виглядом прокурорських перевірок фактично вести переслідування, значною мірою перетворює кодекс на декорацію.

Ми закликаємо:

Президента і Верховну Раду України:

 - ще раз підтвердити незмінність намірів докорінно реформувати систему органів і діяльності прокуратури;

 - пришвидшити роботу з реформування органів прокуратури;

активізувати співпрацю з експертами Ради Європи та Венеціанської комісії і здійснювати подальші заходи з реформування прокуратури Україні, спираючись на їх висновки та рекомендації;

Робочу групу з питань реформування прокуратури та адвокатури:

 - продовжити свою роботу над опрацюванням пропозицій щодо комплексного реформування системи органів прокуратури відповідно до загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів, враховуючи рекомендації та зауваження експертів Ради Європи та Венеціанської комісії.

Голова Правління Євген Захаров

Виконавчий директор Аркадій Бущенко

Жертви політичних репресій

21.09.2012 | Юрій Чумак

На Харківщині член сім’ї репресованого учасника ОУН-УПА домоглася підвищення пенсії

   

Софія Чеботарьова, 1927 року народження, згідно рішення Особливої Наради при Міністерстві держбезпеки СРСР від 12.11.1945 року, разом з батьками була виселена на спецпоселення в Комі АРСР, з конфіскацією майна. Означені репресії Радянська держава застосувала до неї за політичними мотивами як до члена сім’ї учасника ОУН-УПА.

Знаходилась на спецпоселенні вона до 11 лютого 1956 року. Пізніше повернулася до рідної України, оселилася у м. Чугуєві Харківської області. На підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» була реабілітована.

Незалежна Українська держава, при загальному стажі роботи Софії у 25 років 1 місяць 2 дні, призначила їй пенсію за віком у розмірі 451 грн. 80 коп. Щоправда, з усіма надбавками та доплатами сума пенсії добігла до бл. 850 грн.

Однак, відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії, призначені членам сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, що були примусово переселені, мусять бути підвищені на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Дізнавшись про це, пані Софія звернулася до Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Чугуївської міської ради Харківської області, де бабусі видали довідку, що підтверджує її статус як члена сім’ї репресованого за політичними мотивами та надає право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

З означеним документам старенька відправилася до управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області з надією на відповідне підвищення пенсії, яке б дозволило їй хоч більш-менш нормально жити, а не животіти.

В управлінні Пенсійного фонду України в Чугуївському районі їй роз’яснили, що, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України примусово переселеним членам сімей реабілітованих встановлено підвищення не у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, а в сумі 43,52 грн., яку й стали виплачувати.

Але Софії Чеботарьовій здалося несправедливим нехтування нормами Закону на користь урядової Постанови, що значно обмежує її у соціальних виплатах на схилі років. Тому вона звернулася до Чугуївської правозахисної групи.

Голова організації – адвокат Роман Лихачов – підготував позов до суду, з яким бабуся змогла одержати правову перемогу у змаганнях із державною машиною.

Основною тезою у відстоюванні прав пенсіонерки послугувало те, що, відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Що підтверджено відповідним рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. №5-рп/2002.

Отже, з огляду на те, що в Україні сьогодні, на щастя, надзвичайного стану немає й не передбачається, навіть навпаки, оголошено про настання епохи стабільності, ніяких підстав у держави скасовувати встановлені нею ж законні норми нема.

До речі, у позові було вказано й посилання на рішення Європейського суду з прав людини по справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), в якому зазначено:
«В межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними».
У зв’язку з цим, Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про нібито існуючу колізію двох нормативних актів – Закону України, згідно з яким встановлено надбавки і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де надбавки призупинялись, а також не прийняв аргумент Уряду щодо обмеженості бюджетних асигнувань, «оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань».

Виходячи з цього, виплати, які проводились управлінням Пенсійного фонду України в Чугуївському районі щомісячно в розмірі 43 грн. 52 коп., тобто в меншому, ніж передбачено законом розмірі, позивачка вважала неправомірними й вимагала перерахувати та виплатити їй підвищення до пенсії в розмірі 25% від встановленого розміру мінімальної пенсії за віком.

Чугуївській міський суд, взявши до уваги аргументи сторін, прийшов до висновку, що правда знаходиться на боці члена сім’ї реабілітованих жертв політичних репресій.

І прийняв рішення на користь пані Софії щодо виплати їй підвищення до пенсії в розмірі 25% від встановленого розміру мінімальної пенсії за віком.

Крім того, суд зобов’язав управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області на майбутнє, на час існування для нього обов’язку нараховувати Софії Чеботарьовій належне підвищення до пенсії і проводити відповідні виплати як такій, що є переселеним членом сім’ї особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, до внесення відповідних змін в пенсійне законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Апеляція, подана чиновниками управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі, була відхилена, і днями означене рішення вступило в законну силу.

Жертви політичних репресій

27.09.2012 | Данило Саламін
джерело: www.istpravda.com.ua

Закон про «наклеп»: чи повернемося в СРСР?

   

«Слідчий КГБ пояснював мені, що мільйони сталінських безвинних смертей – це мій наклеп на радянський лад. Що вторгнення танків в 1968-му в Чехословаччину – наклеп. Найдемократичніший у світі радянський суд підтримав думку слідчого. Так я став наклепником...»

Нова-стара норма 145-1 «Наклеп», проголосована нардепами в обхід профільного комітету з питань свободи слова, сколихнула суспільство.

Успадкована ще з радянського союзу ідея саджати за «наклеп» нагадала буремне минуле колишнім дисидентам. І це вочевидь не той випадок, коли їм хотілося б повернути молоді роки, про що висловилися учасники ініціативної групи «Першого грудня» Семен Глузман та Мирослав Попович.

«Добре пам’ятаю, як слідчий КГБ пояснював мені, що мільйони сталінських безвинних смертей – мій наклеп (на радянський суспільний і державний лад). Що наклеп – вторгнення радянських танків в 1968 році у Чехословаччину. І закриті процеси над письменниками-дисидентами – наклеп. А вже використання психіатрії для розправи над інакомислячими – зовсім підлий наклеп.

Найдемократичніший у світі радянський суд підтримав думку слідчого. Так я став повноцінним наклепником – особливо небезпечним державним злочинцем. Ні-ні, не політв’язнем, бо таких в СРСР не було», – згадує колишній дисидент та правозахисник Семен Глузман 1972-ий рік, коли він був заарештований чекістами за «наклепницькою» статтею.

1972 рік – погром інтелігенції. Документи КГБ

В Кримінальному кодексі УРСР 1960 року передбачалася відповідальність за образу чи наклеп не лише особи, а й судді у зв´язку з його діяльністю із здійснення правосуддя (ст. 176-3), за прилюдну образу представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок (ст. 189), за образу працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 189').

Могли також покарати за образу підлеглим начальника або начальником підлеглого (ст. 237). А в 1990 році було прийнято закон СРСР «Про захист честі і гідності Президента СРСР» – і якщо вчиняти згадані вище дії за допомогою ЗМІ, «державні злочинці» могли загриміти в тюрму терміном до шести років.

Можна подумати, що теперішній законопроект відверто відстає від радянського «гуманного» законодавства. Хоча депутати від влади обіцяють внести поправки до свого дітища – і хто знає, які сюрпризи можуть чекати на нас попереду.

То кому саме загрожує цей законопроект? За словами автора, його метою є збільшення відповідальності не тільки журналіста перед суспільством, а й слідчих, прокурорів та суддів, і взагалі тих, хто посягає на честь, гідність і ділову репутацію громадянина.

Дуже красномовно прокоментував прийняття законопроекту в першому читанні депутат Сухий. На питання активістів руху «Чесно» він відповів: «Закон потрібен, щоб ви не писали фігню». Чи не означає це, що всі громадяни, які не поділятимуть «лінію партії», стануть потенційними «клієнтами» статті після прийняття закону в цілому?

Візьмемо істориків. Зміна політичної кон’юнктури після президентських виборів 2010-го мала наслідком тотальну перебудову гуманітарної сфери в Україні і стала причиною цензурування минулого.

Під тиском Росії українська влада почала провадити політику реабілітації сталінізму: перевидання підручників із зміщеними акцентами, повернення в обіг термінів радянської пропаганди, видалення інформації про український визвольний рух та переписування трагічних сторінок про Голодомор 1932-1933 років – неповний перелік запровадженої цензури історії.

В судах намагаються скасувати звання героїв для Степана Бандери та Романа Шухевича, на вулиці ставлять пам'ятники Сталіну і зривають меморіальні дошки митрополиту Шептицькому. І це на тлі появи нових-старих публікацій, статей і виставок, де «викриваються злочини бандерівців», які, однак, не підкріплені архівними документами.

Як радянський агітпроп викривав злочини бандерівців.

Як докопатися до істини та встановити історичну правду? Питання непросте для кожного дослідника, втім тепер воно перетворилося для істориків на загадку «з політичною невідомою».

Адже ця ж таки влада, незважаючи на букву і дух закону, який забороняє відносити до інформації з обмеженим доступом відомості про порушення прав людини і злочини проти людства, ця ж таки влада ховає документи КГБ та компартії під новітнім грифом «конфіденційна інформація».

Втім, головна суспільна проблема тепер навіть не в тому, що за вивіскою конфіденційності злочинці уникнуть осуду, а в тому, що інформація про їхніх жертв (а особливо тих, хто не залишив нащадків) теж захована.

Відтак суспільство не знатиме про масштаби жертв. Бо цифри в наш час (як, втім, і за Сталіна – пригадуєте про «мільйони смертей – всього лише статистику»?) вже не промовляють, а от імена кожного – старанно закриті в архівних сховках.   

Таким чином брехня, створена на замовлення політичних сил, не зможе бути розкритою. Чудовий прецедент для нинішніх депутатів і міністрів, чи не так? Ба більше – спроби істориків зламати міфи можуть обернутися для них позбавленням волі терміном до п'яти роки.

Важко сперечатися із депутатом Сухим – фігню писати не треба, а правду писати не можна. Факт, що окремі представники сьогоднішньої влади займали впливові посади в каральних органах та адміністраціях при СРСР – загальновідомий, чим не забув свого часу похвалитися Хорошковський.

«Думаю, мене будуть критикувати за цю очевидну правду, – зазначав він, – але багато наших співробітники закінчували спеціалізовані навчальні заклади в Москві, Мінську, Києві. Більшість – випускники одних і тих же навчальних центрів. Ми схожі в способах оперативної роботи, в інструментарії, який маємо, в методах аналізу».

Мова йде, як ви вже мабуть здогадалися, про школу КГБ. І як можна бачити із голосування за «законопроект про наклеп», інструментарій справді схожий.

Хорошковський і кадри з чекістською субкультурою

Будемо справедливі: політики теж різні. Деякі намагаються приховувати своє минуле, а хтось цим пишається і стаж роботи в КГБ рекламує як неабиякий досвід.

Але чи будуть такими ж справедливими політики до нас, істориків, журналістів, видавців? Чи завтра ці високопосадовці за розповсюдження подібної інформації не саджатимуть за ґрати, мотивуючи свої дії наклепом з боку опонентів та спробою компрометації особи?

Спокуса виступити фактичним правонаступником радянського тоталітарного режиму, який до автоматизму виробив технологію боротьби з «інакомислячими» – велика. А надто в останні дні гарантовано «ручного» парламенту.  

Результат побачимо вже наступного тижня, який покаже, чи збере сесійна зала 226 голосів за широко рекламоване сьогодні скасування законопроекту про криміналізацію наклепу.

Вісті з пострадянських країн

23.09.2012

О законе об «иностранных агентах» (Заявление «Международного Мемориала»)

   

20 ноября  вступает в силу федеральный закон «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в части регулирования деятельности некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента», именуемый в просторечии  «законом об иностранных агентах».

Закон этот - антиправовой и аморальный по самой своей сути. Антиправовой - потому что наделяет исполнительную власть прерогативами суда. И аморальный – потому что априори предполагает, что организации, получающие средства из-за рубежа, действуют по указке своих спонсоров, то есть высшей государственной мудростью провозглашает дешевый блатной афоризм: «кто вас ужинает, тот вас и танцует».

В соответствии с этим законом от «Международного Мемориала», как и от всякой другой гражданской организации, получающей пожертвования из-за рубежа, в любой момент могут потребовать, чтобы мы внесли себя в список «организаций - иностранных агентов», действующих на территории России, и поставили соответствующее клеймо на издаваемых нами книгах и на наших Интернет-сайтах. Иначе говоря - чтобы мы сами признали себя организацией, действующей в интересах каких-то неведомых зарубежных сил. 

Такое утверждение – заведомая ложь. Но дело не только в этом. «Мемориал», как организация, работающая с исторической памятью, обязан помнить, - и напоминать обществу, - что в недавней отечественной истории кампании вокруг «иностранной агентуры», якобы действующей в нашей стране, не раз служили пропагандистским обеспечением для государственного террора и преследования инакомыслящих. Достаточно вспомнить 1937-1938 гг., когда от сотен тысяч людей также добивались признания в том, что они являются «иностранными агентами»; да и в более поздние времена критиков режима часто объявляли «наймитами Запада». Не говоря уж о том, что развращение национального сознания чекистскими байками об «иностранных агентах» - это испытанный способ ухода от решения реальных общественных проблем.

«Мемориал» не будет участвовать в акции, направленной на разрушение российского общества и не станет распространять о себе заведомо ложные сведения.  Если от «Мемориала» потребуют внести нашу организацию в список «иностранных агентов», мы будем противостоять этому, в первую очередь – в судах. Мы - правозащитная организация и сделаем все, чтобы защитить право, опираясь на право же.

Мы не утверждаем, что этот путь – единственно возможный. Естественно, каждая организация будет сама решать, как сопротивляться абсурдному закону. Сила гражданского общества может проявляться не только в единстве действий, но и в их многообразии.

Разумеется, во всех случаях естественной нормой поведения остается взаимная солидарность и помощь тем организациям, у которых возникнут трудности после 20 ноября.

Мы уверены, что в конечном счете спокойствие и выдержка российского гражданского общества окажутся сильнее болезненных фантазий наших законодателей.

 

Правление Международного Общества «Мемориал»

Міжнародна політика і права людини

01.10.2012

Резолюція Сенату США стосовно України

   

РЕЗОЛЮЦІЯ  S. RES 466

Беручи до уваги обнадійливий ріст і реформи, які Україна пройшла з часу оголошення про свою незалежність від Радянського Союзу в 1991 році і прийняття своєї першої Конституції в 1996 році;

Беручи до уваги те, що Конституція 1996 року забезпечувала дотримання основних свобод, таких, як свобода слова, зборів, релігії, преси, але, в кінцевому рахунку виявилася заслабкою, щоб стримувати просякнуту корупцією політичну культуру, успадковану від комуністичного минулого;

Беручи до уваги те, що внаслідок виборчої фальсифікації, за допомогою якої прем’єр-міністр Віктор Янукович був оголошений переможцем виборів 2004 року, громадяни України організували серію протестів, страйків та демонстрацій, які стали відомі як «Помаранчева революція»;

Беручи до уваги те, що Помаранчева революція, разом з міжнародним тиском, змусили провести безпрецедентний третій тур виборів, в результаті яких лідер опозиції Віктор Ющенко переміг п. Януковича з перевагою у 52 на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що в 2010 році на президентських виборах чинний президент Ющенко отримав лише 5, 5 відсотків у першому турі голосування, і колишній прем'єр-міністр Янукович та прем'єр-міністр Юлія Тимошенко змагалися один з одним в другому турі виборів;

Беручи до уваги, що пан Янукович переміг Тимошенко з перевагою в 49 на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що незабаром після інавгурації п. Януковича в 2010 р., український Конституційний суд встановив, що більшість натхненних Помаранчевою революцією реформ є неконституційними;

Беручи до уваги те, що у 2010 році президент Янукович призначив Віктора Пшонку Генеральним прокурором;

Беручи до уваги, що після призначення пана Пшонки, проти більш ніж десятка політичних лідерів, пов'язаних з Помаранчевою революцією 2004 року, було порушено кримінальні справи по статтях щодо зловживання ними службовим становищем та перевищення своїх повноважень українського Кримінального кодексу;

Беручи до уваги, що у 2011 році Генеральний прокурор Пшонка висунув колишньому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко звинувачення по статтях щодо зловживання службовим становищем стосовно її рішення укласти договір на постачання природного газу між Україною і Росією, ухваленого нею під час перебування на посаді;

Беручи до уваги, що 11 жовтня 2011 року Тимошенко була визнана винною і засуджена до семи років позбавлення волі та оштрафована на 189 млн. доларів, і їй заборонили займати державні посади протягом трьох років після відбуття покарання;

Беручи до уваги, що Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала порушення в українських судах, ухваливши резолюцію №1862 від 26 січня 2012 р.;

Беручи до уваги, що у резолюції №1862 заявлено, що статті про зловживання службовим становищем і перевищення повноважень, за якими було засуджено Тимошенко, «є занадто широкими в застосуванні та дозволяють постфактум криміналізувати нормальні політичні рішення»;

Беручи до уваги те, що після того, як пані Тимошенко було ув’язнено, Генеральна прокуратура заново відкрила додаткові справи проти неї, які раніше були закриті, і за якими, як вважалося, сплив десятирічний термін давності;

Беручи до уваги те, що починаючи з 28 жовтня 2011 року і неодноразово пізніше український заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін заявляв у телевізійних інтерв'ю, що пані Тимошенко брала участь у замовних вбивствах, але не висунув офіційних обвинувачень;

Беручи до уваги, що протягом довгого періоду під час ув’язнення пані Тимошенко була обмежена у контактах із зовнішнім світом і в доступі до необхідної медичної допомоги;

Беручи до уваги, що міжнародні заклики до звільнення пані Тимошенко, її доступу до відвідувачів і адекватної медичної допомоги спочатку ігнорувалися, навіть попри погіршення стану її здоров'я;

Беручи до уваги, що 28 квітня 2012 року великі міжнародні інформаційні агенції, у тому числі «Бі-бі-сі» та «Рейтерс», оприлюднили фотографії синців, які, як повідомлялося, пані Тимошенко отримала від тюремних охоронців 20 квітня 2012 року;

Беручи до уваги, що у відповідь на нелюдське поводження, пані Тимошенко розпочала голодування 20 квітня 2012 року;

Беручи до уваги, що на тлі обурення міжнародної спільноти, Європейським союзом відкладено на невизначений термін підписання угоди про вільну торгівлю з Україною;

Беручи до уваги, що під тиском міжнародного співтовариства пані Тимошенко була переведена в лікарню в Харкові 9 травня 2012 року, що спонукало її припинити голодування але при цьому стан її здоров’я залишався поганим; і:

Беручи до уваги, що 30 травня 2012 р. Європейський парламент ухвалив резолюцію (C153/21) із засудженням вироку пані Тимошенко:

Таким чином,

Вирішено, що Сенат –

1) засуджує вибіркове та політично мотивоване переслідування та ув’язнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко;

2) висловлює глибоке занепокоєння, що політизовані переслідування та утримання під вартою пані Тимошенко та інших членів її партії відбувалися в країні, яка повинна стати головуючою в Організації з Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ) у 2013 році;

3) висловлює глибоке занепокоєння, що політично мотивоване утримання за ґратами пані Тимошенко загрожує небезпекою зв’язкам між Україною та Сполученими Штатами;

4) закликає уряд України звільнити пані Тимошенко з нинішнього ув’язнення, заснованого на політизованих обвинуваченнях, забезпечити їй належний доступ до медичної опіки та провести жовтневі парламентські вибори у чесній та прозорій атмосфері та у відповідності до стандартів ОБСЄ; а також

5) закликає Державний департамент запровадити заборону на видачу віз відповідальним за ув’язнення та неналежне поводження з пані Тимошенко та більш, ніж з дюжиною політичних лідерів, пов’язаних  Помаранчевою революцією 2004 року.

22 вересня 2012-10-01

Переклад Посольства США

Бюлетень "Права Людини", 2012, №26

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори