пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201202
№02
2012

Бюлетень "Права Людини"

Захист від дискримінації

31.01.2012 | Георгий Кобзарь
джерело: www.centrduma.org.ua

Одолеет ли харьковская милиция расизм и ксенофобию? – харьковская милиция глазами иностранных граждан

   

44% иностранцев, проживающих в Харькове, в 2010–2011-м годах подвергались преследованиям на религиозной/расовой/национальной почве,  – результаты опроса.

В рамках проекта по мониторингу нарушений прав человека на почве расизма и дискриминации, осуществляемого Харьковской правозащитной группой при поддержке  немецкого Фонда «Память, ответственность и будущее» (EVZ), в конце 2011 г. был проведен опрос иностранных граждан, проживающих в Харькове, на тему: «Иностранцы и милиция: взаимоотношения и оценки перспектив».

Анкетирование осуществляли волонтеры общественного Центра правовых и политических исследований «ДУМА». Содействие оказывали представители центра консультирования беженцев и мигрантов Харьковского областного благотворительного фонда «Социальная служба помощи».

Всего был опрошен 91 иностранец, приехавший в Украину из Иордании, Палестинской автономии (Израиля), Марокко, Камеруна, Руанды, Индии, Китая, Грузии, Азербайджана, Кыргызстана и других стран.

Анкета, разработанная специалистами ЦППД «ДУМА», была нацелена на изучение 3-х основных вопросов во взаимоотношениях иностранцев и милиции:

1. Подвергаются ли иностранцы, проживающие в Харькове, преследованиям на религиозной, расовой либо национальной почве? И как реагирует на такие факты милиция?

2. Применяют ли милиционеры по отношению к иностранцам дискриминационную практику так называемого «этнического профайлинга», останавливая (задерживая) их по внешним признакам для проверки документов?

3. Подвергаются ли иностранцы, проживающие в Харькове, преследованиям на религиозной, расовой либо национальной почве со стороны самих работников милиции?

Некоторые обобщенные данные опроса приводятся ниже:

Сколько лет Вы проживаете в Украине?
– до 1 года – 28 (30, 8%);
– 2–3 года – 22 (24, 2%);
– 4–5 лет – 26 (28, 6%);
– более 5 лет – 15 (16, 5%).

Ваш пол?
– мужчины – 61 чел. (67%);
– женщины – 30 чел. (33%).

Подвергались ли Вы в 2010–2011 гг. преследованиям на религиозной/расовой/национальной почве?
– да, часто – 3 чел. (3, 3%);
– да, бывало – 37 чел. (40, 7%);
– нет, никогда – 51 чел. (56%).

Каким преследованиям Вы подвергались?
– оскорбления – 26 чел. (28, 6%);
– угрозы – 12 чел. (13, 2%);
– избиения – 7 чел. (7, 7%).

(Количество ответов более 40, т. к. некоторым иностранцам «повезло» познать в Харькове и оскорбления, и угрозы, а одному – сразу весь «букет»).

Обращались ли Вы в милицию с жалобами на оскорбления, угрозы, нападения на религиозной/расовой/национальной почве?
– да, часто – 4 чел. (4, 4%);
– да, бывало – 15 чел. (16, 5%);
– нет, никогда – 21 чел. (23, 1%).

Если Вы обращались с такими жалобами в милицию, какая была ответная реакция?
К сожалению, все 19 обращавшихся ответили (в разных вариациях: «не действует», «без толку» и т. п.), что реакция правоохранителей была «нулевой».

Задерживали (останавливали) ли Вас когда-либо сотрудники харьковской милиции?
– да, часто – 16 чел. (17, 6%);
– да, бывало – 72 чел. (79, 1%);
– нет, никогда – 3 чел. (3, 3%).

Если Вас задерживали (останавливали) сотрудники милиции, по какой причине это происходило?
– проверка документов – 61 чел. (67%);
– требовали (просили) документы и деньги – 12 чел. (13, 2%);
– из-за внешности – 6 чел. (6, 6%);
– искали наркотики – 2 чел. (2, 2%);
– без причины – 7 чел. (7, 7%).

(Следует заметить, что в сумме эти ответы дают 88 чел., т. к. в предыдущем вопросе 3 указали, что их никогда не задерживали).

Задерживали ли Вас сотрудники милиции даже в том случае, если Вы имели при себе документы?
– да, часто – 8 чел. (8, 8%);
– да, бывало – 38 чел. (41, 8%);
– нет, никогда – 42 чел. (46, 2%).

(Напоминаем, что в сумме эти ответы дают 88 чел., т. к. 3 чел. указали, что их вообще никогда не задерживали).

Каким образом Вы добивались освобождения?
– давали деньги – 41 чел. (45%);
– покупали что-либо (пиво, сигареты, кофе), дарили вещи – 6 чел. (6, 6%);
– милиционеры продержали долго (от 30 мин. до 6 часов) и отпустили – 6 чел. (6, 6%);
– доказывали свою правоту (например, «сказали, чтобы милиционеры позвонили в деканат, там подтвердили, что мы находимся в Украине законно») – 8 чел. (8, 8%);
– отпускали «после звонка Валерию Викторовичу» (представителю УВКБ ООН в Харькове) – 3 чел. (3, 3%);
– ничего не платили – 8 чел. (8, 8%);

(Остальные 16 респондентов на вопрос не ответили).

Подвергались ли Вы в 2010–2011 гг. преследованиям на религиозной/расовой/национальной почве со стороны сотрудников милиции?
– да, часто – 0 чел. (0%);
– да, бывало – 21 чел. (23, 1%);
– нет, никогда – 70 чел. (77%).

Опрошенные, признавшиеся, что подвергались гонениям со стороны сотрудников милиции, виды этих притеснений распределили следующим образом:

– оскорбления – 12 чел. (13, 2%);
– угрозы – 9 чел. (9, 9%);
– избиения – 3 чел. (3, 3%).

(Количество ответов больше 21, т. к. некоторым иностранцам стать объектами нескольких видов дискриминационных действий со стороны милиционеров).

Обращались ли Вы с жалобами по поводу незаконных действий сотрудников милиции?
– да, часто – 2 чел. (2, 2%);
– да, бывало – 11 чел. (12, 1%);
– нет, никогда – 63 чел. (69, 2%).

(Остальные 15 респондентов на вопрос не ответили).

Если Вы не обращались с жалобами по поводу незаконных действий сотрудников милиции, объясните, по какой причине Вы не стали этого делать?
– не было сильных притеснений – 8 чел. (8, 8%);
– боялись – 10 чел. (10, 9%);
– времени не было – 3 чел. (3, 3%);
– не знали, куда и как обращаться – 5 чел. (5, 5%);
– плохо говорят по-русски – 3 чел. (3, 3%);
– потому что нет смысла («проверяющие будут на стороне милиционеров», «потому что все равно никто их не накажет», «никто не поможет», «не действует» и т. п.) – 31 чел. (34, 1%);
– я вообще в милицию не обращаюсь – 9 чел. (9, 9%).

(Остальные 22 респондента на вопрос не ответили).

Разумеется, данный опрос не может быть назван репрезентативным социологическим исследованием. Хоть проводился он и в студенческих аудиториях, и на рынках, и просто на улицах Харькова, опрашиваемыми были только те иностранцы, кто согласился пойти на анонимное анкетирование. Большинство же вообще на тему взаимоотношений с милицией категорически отказывались говорить. Но то, что опрос позволил выявить имеющиеся тенденции, можно утверждать с безусловной уверенностью.

Напомним, в 2008-м году ХПГ уже проводила подобное анкетирование, тогда целевой группой были выбраны исключительно иностранные студенты (см. Многие люди думают, что это нормально).

Позитивным моментом, в сравнении с прошлым исследованием, можно назвать появление целой группы иностранных граждан, которые, в общении с милиционерами, остановившими их, сумели доказать свою правоту. Кто-то звонил в институт, кто-то – своим знакомым из правозащитных организаций, находящиеся под защитой Управления Верховного комиссара ООН по правам беженцев обращались к представителю УВКБ ООН в Харькове – Валерию Задоренко. И результат был положительным – безосновательно задержанных иноземцев отпускали. Значит, правовое просвещение среди иностранцев действительно дает свои, пока пусть еще не очень значительные, но позитивные плоды.

Но остальные проблемы, выявленные во время опроса, вызывают немалую тревогу. Так, по его результатам, 44% иностранцев, проживающих в Харькове, в 2010–2011-м годах подвергались преследованиям на религиозной, расовой либо национальной почве. И все обращения в милицию по такого рода фактам, по мнению опрошенных иностранцев, закончились «нулевым» результатом.

При этом 96, 7% иностранных граждан регулярно останавливаются милиционерами. А вот для чего – «для проверки документов» либо же для того, чтобы «давали деньги»? – уже давно пора дать ответ на уровне ГУМВД Украины в Харьковской области.

И, конечно же, не может не настораживать цифра в 23, 1% иностранцев, считающих, что их в Харькове подвергали оскорблениям, угрозам и избиениям на религиозной, расовой либо национальной почве сами… правоохранители. Т. е. те, кто в преддверии «Евро-2012» неустанно рапортует о «постоянном проведении мероприятий по противодействию расизму и ксенофобии».

Неужто можно бороться с расизмом, применяя расизм в милицейских погонах?!

Правоохоронні органи

27.01.2012 | Галя Койнаш
джерело: www.telekritika.ua

Статисти в мантіях

   

 

Цікаво, яку реакцію би викликав заголовок «Осіб, які розстріляли співробітників «Приватбанку», виправдали». Обурення, чи жодної реакції, бо ситуація немислима?  Адже навіть при фатальному рівні довіри до суддів в Україні, читач навряд чи повірить, що знайдеться суддя, який би виправдав «осіб, які розстріляли» людей.  А чи знайдеться суддя, який наважиться винести виправдальний вирок після шквалу заголовків в ЗМІ на кшталт «Особам, які розстріляли співробітників "Приватбанку", висунули звинувачення»?

Суд має винести справедливе рішення на підставі об’єктивного та неупередженого розгляду всіх матеріалів справи.  Шанси для обˈєктивного розгляду гучної справи двох обвинувачених у вбивстві пˈятьох осіб в Донецьку 29 грудня 2011 р. якщо не рівні нулю, то досить марні, коли міліція й Гепрокуратура, за допомогою ЗМІ фактично вже «засудили» обвинувачених.

Доходить навіть до повного абсурду: «До осіб, які розстріляли співробітників "Приватбанку" застосовувалося насильство?». Особа, яка хоче просту дієту й далі заголовків не читає, може подумати, що на покидьків напали в приступі обурення огидним злочином. Однак ті, хто читає далі, не можуть не зрозуміти, що все ж таки не все так просто.

Мати одного з обвинувачених у вбивстві п’яти працівників "Приватбанку" стверджує, що з сина вибили зізнання, що до нього довго не допускали адвоката, що є свідки, які підтвердять, що він не був побитий до затримання.  Ба більше, що є свідки, які підтвердять його алібі. Те, що МВС явно не спростовує сліди побиття, просто стверджує, що хлопець у побитому стані зˈявився на місці злочину, насторожує своєю передбачуваністю. Аргументи, що обвинувачені самі «зізналися», слід зіставити з величезним масивом матеріалів, зокрема, й недавньою доповіддю «Міжнародної Амністії» про способи отримання подібних зізнань.

Родичі ставлять обґрунтовані запитання щодо фрагменту відеозапису слідчого експерименту, який продемонстрували журналістам на прес-конференції міністра внутрішніх справ, і який тепер можна подивитися в Інтернеті.

Злив лише частини начебто записаного слідчого експерименту (й оприлюднення запису взагалі), коли міліція відмовляється надавати докази причетності обвинувачених до злочину, посилаючись на таємницю слідства чи небезпеку свідків, виглядає принаймні дивним. Якщо мають незаперечні докази причетності обвинувачених, навіщо вдаватися до примітивної та не надто переконливої спроби налаштувати громадськість проти одного обвинуваченого?

Де тут правда, не мені судити, але й не я придумала таку надзвичайно важливу складову справедливого судочинства, як презумпцію невинуватості, про яку геть забули.

Звісно не тільки, та й не в першу чергу журналісти. 31 грудня 2011 р. МВС повідомляє на своєму сайті, що «У Донецьку затримано зловмисників, які скоїли розбійний напад на відділення "Приватбанку" Й хоча сам міністр внутрішніх справ В. Захарченко – на тому брифінгу й на другому 3 січня – продовжує говорити про  «підозрюваних», він абсолютно недвозначно стверджує, що МВС «за дорученням Президента України від 29.12.2011» та рекордним темпом розкрило злочин.  Іншими словами, вони молодці, що так оперативно виконали розпорядження головного молодця, який про всіх дбає, а тепер громадяни можуть спати спокійно в своїх ліжках.

Незрозуміло, навіщо знадобився відеозапис частини слідчого експерименту, якщо все так однозначно. Та й різні інші питання виникають навіть після прочитання повідомлень міністра, – тільки, як видається, не у Генпрокурора. 16 січня повідомлялось, що троє працівників прокуратури Донецької області отримали цінні подарунки від генпрокурора за участь в розкритті вбивства п’яти працівників донецького VIP-відділення «Приватбанку».

Тобто, все вже розкрите, всі, разом із Президентом, задоволені, а суддям залишається лише оголосити вирок.

Це, безумовно, не перший раз, коли так брутально порушують право підозрюваних на презумпцію невинуватості, на справедливий суд узагалі. З того, однак, не випливає, що журналісти мають бути причетними до фактичної деградації правосуддя.

Згідно з недавнім опитуванням «Рейтингу», 26% громадян бояться бути засудженими за злочини, яких не вчиняли. Чи обґрунтовано бояться – це інше питання. Але будь-яка гучна справа, де підозрюваних фактично засуджено та нагороди роздано до завершення розслідування, зростанню довіри, м’яко кажучи, не сприяє. Якщо обвинувачені дійсно скоїли цей злочин, вони заслуговують на найсуворіше покарання. Якщо ні, то невинуваті сядуть за злочини, яких не вчиняли, а небезпечні вбивці залишаться на волі. В умовах тиску згори на правоохоронні органи, й дедалі більше зазіхань на незалежність та загальну роль судової влади, не завадило би журналістам памˈятали, кому вони покликані служити – собі та всім громадянам.

Громадянське суспільство

28.01.2012
джерело: www.helsinki.org.ua

Звернення до Голови ВРУ та голів фракцій ВРУ з приводу обрання нового Уповноваженого ВРУ з прав людини

   

                                                                                                    Голові Верховної Ради України

                                                                                                    Володимиру Литвину

                                                                                                    Головам фракцій ВР України

 

Шановний пане Голово, шановні народні депутати!

 

7 лютого спливає термін повноважень діючого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Іванівни Карпачової, і перед Парламентом постане непросте завдання обрати нового Уповноваженого.

Постать Омбудсмана є надбанням європейської цивілізації, і до неї завжди привернута прискіплива увага як суспільства всередині країни, так і європейської спільноти, яка виробила вимоги до особи, що може обіймати таку посаду. Ми вважаємо за необхідне нагадати ці вимоги, що випливають з Рекомендації ПАРЄ № 1615 (2003) «Інститут омбудсмана» та Паризьких принципів 1990 року («Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини»).

Фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Омбудсмана, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність.

Безсторонність містить у собі умову безпартійності Омбудсмана. Це має бути людина з доброю репутацією, яка не бере участі у політичній діяльності і відома своїми моральними чеснотами.

Незалежність означає здатність проводити власні розслідування порушень прав людини, а не ґрунтувати свої висновки на розслідуванні інших державних органів. Омбудсман має діяти незалежно і зробити власні незалежні висновки про події.

Компетентність є необхідною передумовою роботи омбудсмана. Ця вимога буде виконана, якщо буде обрана людина з багатим досвідом захисту і відновлення порушених прав людини з боку державних органів. Компетентність також передбачає авторитет серед недержавних, особливо правозахисних, організацій, що дає здатність співпрацювати з такими організаціями і використовувати весь потенціал громадянського суспільства.

Вимога плюралізму буде виконана, якщо секретаріат Омбудсмана відображатиме весь спектр поглядів та інтересів суспільства, різні соціальні, расові, релігійні та етнічні групи. І цього також можна досягти лише у тісній взаємодії з недержавними організаціями.

Підзвітність Омбудсмана має здійснюватися шляхом підготовки, оприлюднення та публічного обговорення щорічних звітів омбудсмана про результати його роботи і проблеми у країні. Діяльність Омбудсман має бути відкритою для громадськості і здійснення громадського контролю, і на цю посаду має бути обрана людина, що довела здатність працювати в умовах відкритості.

Ми вважаємо, що такі вимоги не можуть бути виконані, якщо посаду Омбудсмана обійматиме людина, яка тісно пов’язана з тими чи іншими політичними партіями, або державні посадовці, які зробили кар’єру в органах, що є традиційними порушниками прав людини – міліції, прокуратурі, службі безпеці. Такий вибір сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як попрання ідеї захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність Омбудсмана, у той час коли завданням Омбудсмана є саме контроль влади.

Ми переконані, що Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини має стати представник громадянського суспільства – дієва, толерантна, незалежна від партійного впливу людина, яка має великий досвід правозахисної діяльності і авторитет серед неурядових організацій.

Ми вважаємо, що гідним кандидатом на посаду Уповноваженого є голова правління Української Гельсінкської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи Євген Юхимович Захаров і звертаємося до Вас з пропозицією висунути і підтримати під час голосування його кандидатуру.

 

Правління Української Гельсінкської спілки з прав людини

Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

Підпис на підтримку кандидатури Є.Захарова можна додати за адресою: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1327750631

 

Громадянське суспільство

31.01.2012 | Катерина Левченко, «Ла Страда – Україна»
джерело: www.pravda.com.ua

Який Омбудсмен?

   

У суспільстві вже почалися дискусії із приводу виборів нового Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які мають відбутися після 7 лютого – дня, коли закінчується термін дії чинного Омбудсмена. Тому важливо визначитися з тим, якою суспільство хоче бачити цю посаду.

Незалежно від персоналій, імен та прізвищ.

Але залежно від професійності, гідності та високих людських якостей.

Сьогодні важливе не стільки те, хто конкретно буде займати посаду. Набагато важливіше те, які цінності та принципи обрана людина буде розділяти та впроваджувати в щоденній діяльності.

Тож важливими є наступні пріоритети та принципи в діяльності майбутнього Омбудсмена:

1. Дотримання принципів існування та діяльності інституту Омбудсмену, як вони сформульовані в міжнародних документах, зокрема, у Рекомендації ПАРЕ №1615, 2003 рік – «Інститут Омбудсмана», та Паризьких принципах ООН 1990 року – «Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини».

Саме в них сформульовані такі важливі характеристики цієї інституції як незалежність, компетентність, підзвітність, незаангажованість тощо.

2. Виконання закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини«, наскільки це можливо в ситуації беззаконня та політизації права, яка склалася в Україні.

3. Створення інститутів спеціалізованих омбудсменів відповідно до практики, яка склалася в багатьох європейських країнах – із прав дитини, свободи слова, гендерної рівності, протидії катуванням тощо.

4. Створення представництв Уповноваженого в усіх областях України.

5. Моніторинг виконання міжнародних зобов’язань України, узятих при ратифікації документів у галузі прав людини.

6. Постійний моніторинг та аналіз порушень прав людини та вчасне реагування. А також – щорічна підготовка доповідей про стан дотримання прав людини в Україні, у тому числі спеціальних, чого не робив чинний омбудсмен.

7. Співпраця із громадянським суспільством та правозахисними організаціями. І не просто співпраця. Омбудсмен як правозахисна інституція має спиратися у своїй діяльності на громадянське суспільство.

Чи можуть ці ідеї бути реалізованими на практиці? Можуть, якщо до цієї роботи ставитися серйозно, а не розглядати її як ширму для порушень прав людини.

 

31 січня 2012

Громадянське суспільство

01.02.2012 | Ольга Веснянка
джерело: www.dw-world.de

Україні ще рано мати незалежного омбудсмана?

   

7 лютого завершується термін повноважень Ніни Карпачової, Уповноваженої Верховної Ради з прав людини. Відтоді починається 20-денний термін для висування кандидатів на цю посаду, які по тому мають пройти парламентський комітет з прав людини. Згідно з законом, кандидати мають проживати в Україні останні п'ять років, бути не молодшими за 40 років і мати досвід правозахисної діяльності.
А надто, як нагадують в Українській Гельсінській спілці з прав людини, їхніми рисами мають бути – безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність. Саме такими основними вимогами має керувати парламент, обираючи нового Уповноваженого, згідно документів ПАРЄ і ООН. У спілці наголошують на безпартійності претендента: «Це має бути людина з доброю репутацією, яка не бере участі у політичній діяльності і відома своїми моральними чеснотами».
Колишній генпрокурор – чим не омбудсман?
Як поділився з Deutsche Welle виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, є небезпека, що провладні депутати можуть підтримати політично заангажованого претендента. Так, неофіційно називають кандидатуру колишнього Генпрокурора Геннадія Васильєва. Бущенко нагадує, що Ніну Карпачову теж обрали як депутата від Партії Регіонів: «У 2007 році ця посада була предметом політичного торгу».
На думку правозахисника, нині небезпека, що оберуть політика, ще вище, адже, прогнозує Бущенко, будуть намагатися обрати саме провладного політика. Директор Гельсінскої спілки підкреслює, що це небезпочно для такої посади, тому незалежним активістам слід наполягати, щоб Уповноваженим стала людина, яка не ассоціюється з політикою, а тим більше – з певною партією.
Кампанія за Захарова
Тому й Гельсінска спілка збирає підписи під відкритим зверненням до спікера і голів фракцій парламенту, де наголошують, що цю посаду не може обіймати держпосадовець, який зробив кар'єру в органах, що є традиційними порушниками прав людини – міліції, прокуратурі, службі безпеці. У тексті сказано: «Такий вибір сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як попрання ідеї захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність омбудсмана, у той час коли його завданням є саме контроль влади».
Правозахисники-підписанти вважають, що гідним кандидатом є правозахисник Євген Захаров. Президент Фонду якісної політики Михайло Мінаков каже – Захаров має репутацію принципового захисника прав людини, є одним з лідерів правозахисного руху і має значний авторитет у суспільстві. Але експерт зауважує: «Зважаючи на логіку нинішньої політичної конкуренції за контроль над сферою конституційних прав громадян, шанси пана Євгена стати омбудсманом незначні».
Водночас, за словами аналітика, президент Віктор Янукович неодноразово виявляв уміння ламати українські політичні традиції та робити неочікувані рішення. Правозахисник з Луганська Олексій Свєтіков навіть вважає, що регіонали можуть погодитись на кандидата з середовища правозахисників. На його погляд, це одна з стратегій Януковича – брати до влади колишніх опозиціонерів, як-от Владислав Каськів, Юрій Павленко.
Знову Ніна Іванівна?
Обмежень щодо кількості термінів на посаді для однієї людини закон не містить, отже, теоретично, і Ніна Карпачова може знов бути переобраною. Втім, таких прогнозів ніхто не дає. Як зауважує Мінаков, Карпачова чотирнадцятий рік на посаді: «Це унікальна тривалість служби на посаді такого рівня. Зважаючи, що ситуація з правами людини в Україні радикально не покращувалася, така живучість має пояснюватися вмінням співпрацювати з різними складами парламенту, президентами та урядами».
Впродовж усіх трьох каденцій пані Карпачової проблемами залишалися тортури, торгівля людьми, утиски свободи слова, переслідування політопонентів тощо. Правозахисниця Людмила Коваль каже, якщо мова йде про середній бал «атестату» омбудсмана Карпачової, то за п’ятибальною системою це буде тверда трійка.
Водночас, за її словами, впродовж третьої каденції (2007 – 2012 роки) омбудсвумен намагалась не порушувати принцип безсторонності і демонструвати свою незалежність: «Але в умовах тотального наступу нової влади на права людини ці намагання виглядали кволими потугами, спрямованими на збереження хоча б формальних ознак  статусу головної правозахисниці країни».
Коваль, яка і в 2007 році підтримувала кандидатуру Євгена Захарова, вважає і зараз, що він найбільше відповідає вимогам до кандидата. Але бачить нині і інших можливих претендентів, це правозахисниця Катерина Левченко і заступниця міністра юстиції України Валерія Лутковська.

Редактор: Захар Бутирський
01.02.2012
 

У недержавних організаціях

25.01.2012
джерело: cvu.org.ua

Про стан правозахисного руху на Луганщині

   

В українському третьому секторі правозахисниками себе вважають усі НДО без винятку, бо ж кожна захищає якісь права і інтереси принаймні своїх членів. Тож, якщо ми хочемо виділити з загального кола НДО ті, які ми вважаємо правозахисними, оговорити певні критерії. Ми використовували такі:

  організація надає допомогу особам, що є жертвами порушення прав людини: юридичну, інформуванням про факт порушення, наданням знань;

  організація спеціалізується на наданні допомоги саме у тих випадках, коли порушником є держава, державні органи чи особи, які діють від імені держави;

  організація визнає та дотримується принципів невід’ємності та неподільності прав.

Користуючись такими нескладними критеріями, ми з 807 громадських організацій, що враховані в переліку управління юстиції по області, віднесли до правозахисних 48. З яких, за даними нашого моніторингу, 14 припинили діяльність чи є неактивними.

1. Час молоді

У радянські часи громадські організації, які в відповідали зазначеним вище критеріям, не могли існувати. Тож перша правозахисна організація обласного рівня була зареєстрована в Луганську 17.09.1992 р. Це існуючий і зараз "Луганський гуманітарний центр", який створили журналіст Петро Шевченко, філософ Василь Поклад, інші луганські інтелектуали, що в 1989 році працювали на обрання народним депутатом СРСР російського правозахисника та журналіста Юрія Щекочихіна. Загалом Центр спеціалізується на соціологічних дослідженнях, але її члени, викладачі міліцейської академії Андрій Беніцький та Микола Мазур провели й кілька цікавих досліджень у сфері прав людини.

Проте, на початку дев’яностих громадський рух України в цілому зазнав суттєвих втрат у порівнянні з останніми роками вісімдесятих. Активні до того організації зазнали суттєвих втрат через те, що активісти «пішли» в політику, владу чи підприємництво. Кількість партій та їх чисельність стрімко зростали, а на виборах 1994 року до влади прийшла найбільша кількість «нових людей» за усі роки незалежності Україні. Природно, що ці люди переймалися й питаннями прав людини, але переважно у складі партійних організацій ліберального чи націонал-демократичного спрямування. І правозахисна діяльність, суть якої більшість партійців взагалі не розуміли, була другорядною, похідною від питань демократичних та ринкових перетворень. Активність кількох зареєстрованих в цей час НДО, які потенційно могли відігравати роль правозахисних (наприклад, Луганська обласна асоціація виборців), швидко згасла.

У цих умовах спорожнілу нішу третього сектору, за фінансової закордонної підтримки, почали заповнювати студенти та молодь. З’явилися мережеві студентські (СУС, УСС, Студентське братство) та молодіжні організації, а потім й спеціалізовані мережі на кшталт КВУ, руху медіаторів тощо. Час «юних правозахисників» прийшов і на Луганщину.

У грудні 1994 року була зареєстрована Луганська обласна група медіації. Українська мережа таких груп мала на меті позасудове вирішення конфліктів, перш за усе стосовно кримінальних справ неповнолітніх. У квітні 1996 року студенти юрфаку СНУ заснували «Клуб юристів», паралельно якому працювала й юридична клініка. Значна частина молоді, яка сьогодні займається у Луганській області практичним правозахистом, пройшла цю школу. А у травні 1996 року було зареєстровано Студентське братство Луганської області.

Дві останні організації, а також їх лідери Дмитро Шликов та Володимир Щербаченко зіграли суттєву роль як в розвитку регіонального молодіжного руху загально-демократичного спрямування, так і в розвитку правозахисту.

«Клуб юристів» фактично першим в Луганську став надавати на постійній основі безоплатну первинну правову допомогу громадянам, він же (разом з юридичною клінікою) став базою для практики для студентів-юристів. В такому сенсі юридична клініка «Pro Bona» при СНУ діє й зараз.

Після завершення університету Дмитро Шликов продовжив діяльність, розпочату в клубі юристів, з підприємцем і політиком Владиславом Кривобоковим, його нова організація «Луганській обласний центр соціально-правового захисту населення» тривалий час надавала найбільшу кількість безоплатних консультацій жителям Луганська (серед інших організацій). Зараз Шликов та Кривобоковов є депутатами від КПУ різних луганських рад і продовжують діяльність з правової підтримки громадян. У тому числі, через зареєстровану в 2008 році організацію «Молодіжний центр правового захисту».

Лідер «Студентського братства» Володимир Щербаченко після завершення навчання та аспірантури педагогічного університету прослухав курс у Варшавській школі з прав людини і продовжив професійну громадську діяльність в зареєстрованій в 2003 році Луганській обласній організації "Східноукраїнський центр громадських ініціатив (тотальна акція на підтримку прав людини та демократії)". Організація декларує, що проводить прийом жертв порушень, проте, за нашою оцінкою, ця діяльність не є для СЦГІ профільною. Основний же напрямок діяльності – компанії адвокасі у галузі прав людини.

Що стосується Студентського братства Луганської області, то сьогодні його очолює Олексій Кормілецький, він же є координатором громадської мережі «Опора» в регіоні. Студентське братство займається різними видами діяльності, включаючи правозахисну, а члени братства активно розбудовують мережу молодіжних організацій. Наприклад, заступник голови ЛОО Студентське братство Максим Данильченко є керівником громадської організації “Інститут адвокасі Луганщини”, а в реєстрі управління юстиції зазначений і як керівник Луганського обласного об’єднання суспільної служби правової допомоги. Молодіжну організацію «Фєрум» очолює член студентського братства Іван Жеведь тощо.

У той же час важливо зазначити, що ця досить активна група молодих громадських діячів рухається переважно шляхом проведення різноманітних заходів. Проте історій кропіткої роботи з конкретними жертвами порушень прав людини в результаті нашого моніторингу виявлено не було.

2. Організації професійного луганського правозахисту

Починаючи з другої половини першої президентської каденції Леоніда Кучми ситуація з дотриманням прав людини в Луганській області суттєво погіршалася, звичайними стають тортури в міліції, свавілля чиновників, грубі порушення соціальних прав. Цими випадками займаються переважно лідери різних партійних організацій, але це породжує вибірковість реагування (політична доцільність), незавершеність справ тощо. В регіоні виникла явна потреба в діяльності фахових організацій, які б займалися конкретним захистом жертв порушень. Як результат, в цей час з’являються кілька таких організацій, з яких найбільш успішною був зареєстрований Громадський комітет захисту Конституційних прав та свобод громадян. Який швидко став провідною правозахисною організацією, що займається захистом конкретних людей, що були жертвами порушень. Її головою був (і є досі) Микола Козирєв, який на той час повернувся з Росії, де певний час працював – спочатку як народний депутат СРСР, обраний від Красного Луча, а потім як заступник міністра соціальної політики Російської федерації. Спроможність Комітету була високою ще й тому, що разом з Козирєвим стали працювали правозахисники та профспілкові діячі, які на той час вже були відомі в Луганській області - Лариса Заливна, Сергій Морозов, Микола Козюберда, Дмитро Калітвінцев, Тетяна Кисла, досвідчений журналіст Людмила Соколенко.

Загальний вплив цієї групи правозахисників на стан справ з дотриманням прав людини в Луганській області важко переоцінити. І не в останню чергу через те, що Комітет мав суттєвий вплив й на становлення роботи інших «дорослих» правозахисних організацій, які з’явилися в Луганську в подальшому. Перш за усе, це зареєстровані в 2000 році жіноча правозахисна організація «Чайка» (керівник Лариса Заливна) та обласна організація «Громадський контроль» з першим його головою Віктором Бакуменко. Значний вклад в протидію порушенням прав людини в Луганській області внесли ще дві регіональні організації, які починали роботу під впливом Комітету - Луганська обласна громадська організація «Луганський прес-клуб» (голова Людмила Соколенко, зареєстрована в квітні 2005 року) та “Луганська Правозахисна група” (керівник Наталія Целовальніченко, зареєстрована у вересні 2008 року).

Крім зазначених вище організацій за даними нашого моніторингу безпосередню роботу з жертвами порушень прав людини здійснюють правозахисний центр «Поступ» (голова Костянтин Реутський), обласна організація «Захист дітей війни» (голова Володимир Суліменко), «СОГ « Трудовий Рух «Солідарність» (Костянтин Ільченко), організація «Філософія права» (Анатолій Шамрін), «Центр Миколи Песоцького «Захист прав людини в Україні», громадські організації, які очолюють Кривобоков та Хохлов, правозахисник Олег Перетяка.

В 1999 році другим регіональним правозахисним центром Луганщини стає місто Сєвєродонецьк, в якому розташоване зареєстроване у жовтні 1999 року Луганське обласне відділення «Комітету виборців України» (голова Олексій Свєтіков). Специфікою його діяльності є надання допомоги жертвам порушення прав людини, перш за усе у Сєвєродонецьку та у прилеглих містах і районах. А в останні роки на регіональному рівні потужно діє ще одна сєвєродонецька правозахисна організація – «Правовий простір» (голова Рімма Білоцерківська). Організація спеціалізується перш за усе на захисті підприємницьких прав.

Крім Луганська та Сєвєродонецька, правозахисні громадські організації з регіональною активністю існують в Алчевську (Громадська організація “Луганський обласний осередок всеукраїнської молодіжної громадської організації «Демократичний альянс», зареєстрована в 2001 році), та в Антрациті (Громадська організація «За захист Прав водіїв», голова Віктор Данченко, зареєстрована в 2009 році).

3. Час місіонерства

Частина регіональних правозахисних організацій, які були створені в кінці дев’яностих – на початку 2000 років, були за статусом мережевими. Тобто, мали свої відділення принаймні в деяких містах та районах. Такими були Конфедерація незалежних профспілок Луганської області, «Громадський контроль», ЛОВ КВУ, «Студентське братство», «Демократичний альянс» тощо. Проте, до 2005 року звичайною практикою було, що жителям глибинки надавали допомогу правозахисні організації, які були розташовані в Луганську чи Сєвєродонецьку. Ситуація суттєво змінилася в 2005 році, , коли кількість найбільш брутальних порушень прав людини в регіоні дійсно зменшилась, а конкуренція між громадськими правозахисними організаціями зросла. Найбільш успішні НДО «пішли» розбудовувати свою структуру «у село».

Найкраще така своєрідна місіонерська діяльність вдалася обласній жіночій правозахисній організація «Чайка». В районах області були зареєстровані як юридичні особи місцеві жіночі правозахисні організації: «Вікторія» у Старобільську (голова Віра Флят), «Зоря» у селищі Станиця Луганська (голова Василь Гераськов), «Первоцвіт» у Біловодську (голова Віра Аннусова), «Ластівка» у Краснодоні (голова Любов Бабенко), «Чайка» у Новопскові (голова Світлана Стогнєєва). Усі ці організації є активними і здійснюють власну правозахисну діяльність, у тому числі окрему від діяльності «Чайки».

СЦГІ була успішною в місцевій діяльності перш за усе в Сватівському районі, де не без участі цієї організації (та за фінансової підтримки Фонду «Відродження» та інших фондів) сформувався досить спроможний «холдінг» дружніх організацій (Наталія Кузовеніна, Юлія Красій, Рімма Робота, Андрій Крюков тощо).

Досить значна зараз і кількість активістів, що вважають себе членами ГО «Громадський комітет захисту Конституційних прав та свобод громадян».

Метою нашого моніторингу було з’ясувати рівень розвиненості правозахисного руху перш за усе в районах Луганської області. Дослідження проводилося шляхом анкетування керівників відділів внутрішніх справ райдержадміністрацій та редакторів районних газет, а потім й безпосередньо громадських активістів, що займаються правозахисною діяльністю. Зазначимо, що далеко не усі люди, які реально займаються в районах захистом прав своїх земляків, потрапили в «тенета» регіональних НДО, які проводили «місіонерську місію» в попередні роки. Багато людей продовжують діяти суто самостійно, опираючись на власні сили чи на допомогу місцевих партійних активістів. Проте наслідки роботи регіональних НДО в районах таки суттєві: значна кількість місцевих організацій є в тих районах, до попрацювали «Чайка», Комітет, ЛОВ КВУ та СЦГІ. А в інших – їх суттєво менше. Але найгірша ситуація в більш населених південних районах Луганської області, тут кількість місцевих правозахисників є найменшою.

 

24 Сiчня 2012 

Луганська обл.

Детальний перелік правозахисних організацій Дуганської області на сайті http://cvu.org.ua/?lang=ukr&mid=fp&id=3183&lim_be

У недержавних організаціях

26.01.2012
джерело: helsinki.org.ua

В УГСПЛ змінилося керівництво

   

25 січня 2012 року Українська Гельсінська спілка з прав людини, – одна з найбільших громадських асоціацій України, що об’єднує 30 правозахисних організацій України, – провела загальні збори і обрала новий склад керівних органів.
До складу Правління УГСПЛ увійшли:
Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи , м. Харків
Олександр Букалов, голова Донецької громадської організації "Донецький меморіал", м. Донецьк.
Сергій Буров, голова міської молодіжної громадської організації «М’АРТ», м. Чергнігів
Микола Козирєв, голова  Громадянського комітету захисту прав та свобод, м. Луганськ
Костянтин Реуцький, голова правозахисного центру «Поступ», м. Луганськ
Олександр Степаненко, голова громадської організації «Гельсінська ініціатива-ХХІ» м. Чортків, Тернопільська область
Лідія Тополевська, голова Центру правових та політичних досліджень «Сім», м. Львів
Алла Тютюнник, член правління Херсонської міської асоціації журналістів „Південь” м. Херсон
Володимир Яворський, виконавчий директор УГСПЛ до лютого 2012 року
Головою Правління було обрано Євгена Захарова.

Цього ж дня відбулося засідання новообраного Правління, рішенням якого новим виконавчим директором УГСПЛ було призначено Аркадія Бущенка, який почне виконувати свої обов’язки з 1 лютого 2012 року. З 2006 року і до цього часу цю посаду обіймав Володимир Яворський, який залишив її за власним бажанням.
Аркадій Бущенко народився 30 січня 1966 року в місті Харкові. Закінчив Національну юридичну академію за спеціальністю правознавство, з 2003 року займається правозахисною діяльністю. Аркадій Бущенко є адвокатом. Тривалий час співпрацював з Харківською правозахисною групою як правовий експерт і керував роботою Центру стратегічних справ, на рахунку якого близько 60 виграних справ у Європейському суді з прав людини. Є автором 9 книжок та 15 публікацій з правозахисної тематики.
З 2008 року він очолював громадську організацію «Інститут правових досліджень та стратегій». У 2008 і 2010 роках він обирався головою правління Спілки.
 26.01.2012
 

Міжнародна політика і права людини

27.01.2012
джерело: www.pravda.com.ua

Резолюція ПАРЄ стосовно України

   

Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи 1862 (2012)
«Функціонування демократичних інституцій в Україні»


26 січня 2012

1.    Асамблея вітає тривале співробітництво з українським урядом у рамках моніторингової процедури Асамблеї. Вона із задоволенням відзначає, що урядом було вжито низку важливих кроків з метою виконання ще невиконаних вступних зобов’язань, у тому числі щодо боротьби з корупцією. Вона вітає тісне співробітництво, досягнуте між Радою Європи та українським урядом в реалізації необхідних реформ. Водночас, Асамблея висловлює жаль, що судове переслідування колишніх урядових лідерів в Україні негативно впливає на тіснішу європейську інтеграцію країни.

2.    Парламентська Асамблея висловлює занепокоєння кримінальним переслідуванням, розпочатим за Статтею 364 (зловживання владою) та 365 (перевищення службових повноважень) Кримінального кодексу України проти низки колишніх членів уряду, включаючи колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, колишнього в.о. Міністра оборони Валерія Іващенка, колишнього першого заступника Міністра юстиції Євгена Корнійчука та колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

3.    Асамблея вважає, що Статті 364 та 365 Кримінального кодексу України є занадто широкими у застосуванні та, по суті, дозволяють пост фактум криміналізацію звичайних політичних рішень. Це суперечить принципу верховенства права та є неприйнятним. Тому Асамблея закликає владу невідкладно внести зміни у ці дві статті Кримінального кодексу у відповідності до стандартів Ради Європи та зняти обвинувачення проти колишніх членів уряду, висунуті за цими статтями. Асамблея хоче наголосити на тому, що оцінка політичних рішень та їхніх наслідків є прерогативою парламентів та, зрештою, виборців, а не судів. У цьому зв’язку, Асамблея просить Президента України розглянути усі наявні в нього правові засоби, щоб звільнити цих колишніх членів уряду та дозволити їм брати участь в наступних парламентських виборах.

4.    Асамблея висловлює жаль через численні недоліки судових процесів проти колишніх членів уряду, і вважає, що вони могли підірвати можливість обвинувачуваних отримати справедливий судовий розгляд в тому значенні, як його визначає Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини (ETS No.5). У цьому зв’язку, Асамблея відзначає той факт, що Європейський суд з прав людини вирішив розглянути за прискореною процедурою звернення пані Тимошенко стосовно її затримання, в якому вона посилається на порушення статей 3, 5 та 18 Конвенції.

5.    На думку Асамблеї, ці недоліки є результатом системних проблем судової системи України. Ці проблеми не є чимось новим та вже давно викликають занепокоєння Асамблеї, будучи пов’язаними, серед іншого, з відсутністю незалежності судової системи, надмірним застосуванням та тривалістю попереднього ув’язнення, відсутністю рівності сторін обвинувачення та захисту у судових процесах, а також неадекватною юридичною аргументацією обвинувачення та судів в офіційних документах та рішеннях.

6.    Що стосується незалежності судової системи, Асамблея:

6.1. повторює своє глибоке занепокоєння через відсутність незалежності судової системи та вважає, що це є основним викликом для системи правосуддя в Україні;

6.2. вважає, що поточна процедура призначення суддів підриває незалежність всієї судової системи. Вона закликає владу скасувати, або принаймні скоротити, п’ятирічний випробувальний термін для суддів та усунути Верховну Раду з процесу призначення;

6.3. вважає, що під час випробувального терміну судді не повинні розглядати чутливі з політичної точки зору або складні справи;

6.4. вважає, що склад Вищої ради юстиції суперечить принципу розподілу влади та також підриває незалежність судової системи. Тому Асамблея просить ухвалити поправки до відповідних законів та реально усунути представників Верховної Ради, президента України та прокуратури від членства у Вищій раді юстиції. В очікуванні на прийняття поправок ці три інституції повинні призначити до Вищої ради юстиції неполітичних членів;

6.5. закликає Верховну Раду невідкладно ухвалити необхідні поправки до конституції, які б усунули положення, що перешкоджають запровадженню рекомендації Асамблеї, згаданих у пунктах 5.2 та 5.4;

6.6. висловлює занепокоєння численними достовірними повідомленнями про ініціювання дисциплінарних заходів та звільнення суддів Вищою радою юстиції на базі скарг від прокуратури, тому що згадані судді прийняли рішення, що суперечило думці прокуратури, у конкретній судовій справі. Така практика є несумісною з принципом верховенства права та повинна бути припинена негайно.

7.    Що стосується попереднього ув’язнення, Асамблея:

7.1. висловлює занепокоєння надмірним застосуванням попереднього ув’язнення в українській системі правосуддя, часто без належного обґрунтування або підстав;

7.2. у цьому відношенні, звертає увагу на те, що незаконне та надмірне попереднє ув’язнення є одним із основних питань у рішеннях, прийнятих проти України Європейським судом з прав людини;

7.3. ще раз наголошує, що у відповідності до принципу презумпції невинуватості, попереднє ув’язнення повинно застосовуватись тільки як крайній захід, коли існує реальна загроза ухиляння або перешкоджання здійсненню правосуддя;

7.4. закликає владу забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс визначав чітку процедуру перевірки законності та тривалості попереднього ув’язнення. Крім того, необхідно визначити керівні принципи, які гарантуватимуть, що попереднє ув’язнення застосовується лише як крайній захід та лише на основі добре-обґрунтованого рішення суду.

8.    Що стосується рівності сторін обвинувачення та захисту у судових процесах, Асамблея:

8.1. з тривогою звертає увагу на упередженість на користь обвинувачення, яка є властивою для всієї судової системи України;

8.2. закликає владу подбати про те, щоб в Кримінально-процесуальному кодексі в законі та на практиці гарантувалась рівність сторін обвинувачення та захисту;

8.3. закликає владу, зокрема, забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс чітко передбачав надання стороні захисту копії матеріалів справи обвинувачення, а також надавався достатній час, під контролем судді, для ознайомлення з ними.

8.4. вітає той факт, що Президент України подав на розгляд Верховної Ради України новий проект Кримінально-Процесуального кодексу і закликає Верховну Раду прийняти у найшвидший спосіб цей Закон, який повністю бере до уваги рекомендації експертів Ради Європи під час розгляду ними проекту закону.

9.    Стосовно системних недоліків судової системи, Асамблея шкодує через те, що Україна не реформувала прокуратуру у відповідності до норм Ради Європи, в той час як ця реформа є одним із зобов’язань прийнятих під час її вступу. Внаслідок цього прокуратура залишається інституцією надзвичайно сильно централізованою та такою, що має надмірні повноваження.

10.     Асамблея з тривогою звертає увагу на повідомлення про швидке погіршення стану здоров’я колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього в.о. Міністра оборони Валерія Іващенка, які перебувають під арештом, а також про те, що обидва потребують медичного лікування за межами в’язниці. Асамблея просить негайно звільнити обох осіб до завершення судових процесів проти них з причин гуманітарного характеру, а також у світлі її занепокоєння щодо застосування попереднього ув’язнення в Україні. Асамблея також заявляє про своє занепокоєння погіршенням стану здоров’я пані Юлії Тимошенко і закликає владу дозволити без попередніх умов, медичні обстеження і, в разі потреби, лікування незалежними лікарями, за межами пенітенціарної служби.

11.     Асамблея вітає той факт, що було запроваджено низку важливих реформ, серед іншого, у сфері інтеграції української економіки в європейський економічний простір. Це акцентує значення, яке надає влада тіснішій європейській інтеграції країни.

12.     Асамблея визнає основні підсумки 15-го Саміту Україна-ЄС, що відбувся 19 грудня 2011 року в Києві, у зв’язку з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Особливо важливо, що обидві сторони визнали, що Угода про асоціацію стане новим етапом у розвитку договірних відносин між Україною та ЄС, направлених на політичну асоціацію та економічну інтеграцію.

13.    Асамблея ще раз підтверджує свою позицію, яка полягає в тому, що буде неможливо запровадити необхідні для України реформи, щоб виконати зобов’язання перед Радою Європи, без реформування конституції. Тому вона закликає президента та Верховну Раду невідкладно ініціювати всебічний процес конституційної реформи, та не відкладати це питання до завершення наступних парламентських виборів. Асамблея вітає позитивні висновки Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської Комісії) щодо пропозиції створення конституційної асамблеї, яка, як очікує Асамблея, буде покладена в основу процесу конституційної реформи. Крім того, Асамблея закликає владу повністю скористатись рекомендаціями, даними у висновках Венеціанської Комісії, щодо попередніх проектів конституційної реформи.

14.     Асамблея вітає систематичні звернення влади за висновками Венеціанської Комісії щодо проектів законів, які готуються нею. Однак, вона звертає увагу, що у деяких випадках проекти законів, щодо яких просили надати висновки, були пізніше відкликані, а рекомендації Венеціанської Комісії не було взято до уваги в законах, які було пізніше ухвалено Верховною Радою. Тому Асамблея закликає владу повністю враховувати висновки Венеціанської Комісії при підготовці нових законів, включаючи попередні проекти з того самого питання. У цьому контексті, Асамблея очікує, що позитивні висновки щодо проектів законів, підготовлених Президентською комісією зі зміцнення демократії, про адвокатуру, свободу зібрань та конституційну асамблею брались до уваги у проектах законів, які передаються для ухвалення Верховною Радою.

15.    Асамблея звертає увагу на ухвалення 17 листопада 2011 року Закону України «про вибори народних депутатів». Вітаючи той факт, що було вирішено низку визначених нею раніше проблем, Асамблея висловлює жаль, що не було запроваджено її основні рекомендації, а саме щодо ухвалення Єдиного виборчого кодексу та регіональної пропорційної виборчої системи. Що стосується нового виборчого законодавства, Асамблея:

15.1.  вітає прийняття широким консенсусом за участі парламентської опозиції закону про парламентські вибори як перший крок до уніфікації виборчого законодавства;

15.2.  наголошує, що ухвалення цього закону про парламентські вибори не повинно використовуватись як привід не ухвалювати Єдиний виборчий кодекс, який все ще необхідний для забезпечення узгоджених правових рамок для всіх виборів в Україні, які б повністю відповідали європейським стандартам;

15.3.  занепокоєна тим, що підняття прохідного бар’єру для пропорційних виборів до 5%, у поєднанні із забороною партіям формувати виборчі блоки для участі у виборах можуть негативно позначитись на можливості більш малих та нових партій увійти до парламенту. Асамблея занепокоєна тим, що ці положення можуть обмежити плюралізм і надалі посилити поляризацію в новому парламенті. Вона рекомендує до наступних парламентських виборів знизити прохідний бар’єр та скасувати заборону щодо виборчих блоків у виборчому законодавстві. Для того щоб збільшити плюралізм та заохотити національні меншини брати участь у публічному житті, Асамблея рекомендує Центральній виборчій комісії, тоді коли вона визначатиме межі виборчих округів для парламентських виборів 2012 року, включити в один і той же виборчий округ групи національних меншин, які формують концентроване проживання в певних зонах;

15.4.  висловлює жаль з приводу включення до цього закону положень, що обмежують право балотуватися на виборах для раніше засуджених осіб, незалежно від тяжкості скоєного злочину. Визнаючи, що ці положення основані на нормах статті 76 Конституції України, Асамблея пропонує невідкладно скасувати їх у рамках процесу Конституційної реформи відповідно до рекомендацій Асамблеї;

15.5.  закликає владу повністю виконати рекомендації Групи держав Ради Європи по боротьбі з корупцією (GRECO) щодо фінансування політичних партій.

16.    Асамблея вважає, що наступні парламентські вибори стануть лакмусовим папірцем відданості України демократичним принципам. На думку Асамблеї, міжнародне спостереження за цими виборами суттєво сприятиме їхньому демократичному проведенню. Вона вважає, що Асамблея повинна зробити свій внесок у міжнародне спостереження за виборами за допомогою великої делегації.

17.    Асамблея звертає увагу на декілька важливих зобов’язань, даних Україною при вступі до Ради Європи у 1995 році, тобто приблизно 17 років тому, які досі не було виконано. Уряди, що змінювали один інший, а також Верховна Рада та її політичні фракції поділяють відповідальність за цей провал. У Резолюції 1755 (2010) Асамблея вітала запропоновану владою амбіційну програму реформ щодо виконання зобов’язань, даних при вступі. Не зважаючи на початкові позитивні результати у декількох сферах, Асамблея занепокоєна сигналами, що рішучість та політична воля щодо здійснення цих реформ зменшуються. Тому Асамблея закликає владу, а також всі політичні сили в країні, невідкладно запровадити реформи, необхідні для виконання Україною зобов’язань, даних при вступі, та побудови міцної демократії в країні.

18.    Асамблея вважає, що виконання її рекомендацій, особливо пов’язаних з кримінальним переслідуванням колишніх членів уряду, стане сигналом про відданість влади нормам та цінностям Ради Європи. І навпаки, якщо їх не буде виконано протягом розумного часу, це викличе серйозні питання щодо відданості влади принципам демократії та верховенства права, що має потягнути за собою належну реакцію з боку Асамблеї. Тому Асамблея закликає Моніторинговий комітет уважно слідкувати за ситуацією та запропонувати будь-які наступні дії з боку Асамблеї відповідно до ситуації, включаючи розгляд можливості застосування санкцій, якщо вимоги Асамблеї не буде виконано.
 

Бюлетень "Права Людини", 2012, №02

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори