пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201232
№32
2012

Бюлетень "Права Людини"

Конституція і права людини

04.12.2012
джерело: www.business.ua

«Конституция должна принадлежать гражданскому обществу»

   

– Конституция 1996 г.  создавалась по советскому образцу или это был идеологически новый документ?

 

–  Конституция 1996 г. – это так называемая классическая посттоталитарная конституция. Владимир Шаповал, который в свое время был профессором конституционного права Киевского университета им. Т.Шевченко говорил, что у нас получилась конституция государства, а не гражданского общества.

Проще говоря, Украина получила Конституцию не западного, а восточноевропейского типа, имеющую родимые пятна социализма. Безусловно, наша Конституция заимствует некие ценности из капиталистических стран, но при этом сохраняется много признаков, которые говорят о том, что государство не рассталось со своим социалистическим прошлым, более того, что оно его ценит и помнит. При написании нашей Конституции использовались максималистские в морально-идеологическом смысле формулы, которые никак  не работают на практике. Они звучат красиво, но лишены здравого смысла. По существу, это правовая демагогия.

 

– Что именно вы имеете в виду?

 

– Например, Конституция Украины называет основной ценностью жизнь человека, что является чистой фикцией. Если следовать нашей Конституции буквально, солдат может не идти в бой и не рисковать своей жизнью ради свободы и независимости страны. Обычно люди жертвуют своими жизнями, чтобы отстоять свободу, суверенитет и неприкосновенность государства. Не случаймо в Государственном Гимне Украины есть слова: «Душу и тело мы положим за нашу свободу». То есть, жизнь индивида не признается в нем высшей ценностью по сравнению со свободой народа. Однако у нас любой военнослужащий может достать Конституцию из кармана и сказать, что он не пойдет сражаться, поскольку его жизнь на основе Основного Закона Украины дороже всего того, что он должен защищать. И с формально-юридической точки зрения ему нечего возразить. Ведь вся Конституция является документом высшей юридической силы и прямого действия. Даже если закон или воинский устав обязывают солдата идти в бой, то Конституция ведь выше любого закона и устава…

Кроме того, если согласно нашей Конституции жизнь человека – это действительно наивысшая ценность, как тогда можно объяснить существующие в Украине при Министерстве здравоохранения официальные очереди больных детей на заграничные (чаще всего онкологические) операции? Чтобы таких очередей не было, достаточно – на основе прямого утверждения ст. 3 Конституции Украины – продать автопарк Кабинета Министров. Но, как Вы понимаете, подобные соображения лидерам в голову почему-то не приходят. 

В целом, я думаю, что в процессе совершенствования нашей Конституции мы должны ориентироваться на американскую, основанную на здравом смысле модель конституционализма.

  

– А почему вдруг на американскую?

 

– США – это первая страна, где была принята писаная конституция в современном понимании этого слова. Ее ценности четко ранжированы, причем высшей ценностью является свобода народа. Американская модель говорит, что сначала свобода, как высшая ценность, затем – рынок, творчество, предпринимательство, а только после них уже демократия. И если демократия вредит свободе и прогрессу, власть должна сделать выбор в пользу свободы, предпринимательства и рынка. Демократия же – это лишь часть рынка в широком значении этого слова.

 

– А разве в Европе по-другому?

 

– В Европе объем свободы детерминирован демократией. Степень свободы общества, экономики и бизнеса определяется решениями тех или иных государственных или даже надгосударственных структур. Это могут быть решения на уровне Евросоюза либо решения национальных парламентов стран-участниц. В Евросоюзе слишком высок уровень «зарегулированости» общественных отношений. Это сказывается на всех сферах жизни – образовании, предпринимательстве, свободе перемещения капитала и т.п. Европейские подходы в сравнении с американскими более консервативны и осторожны, а потому и менее эффективны в плане достижения результатов. При этом следует помнить, что конституция это ведь не только перечень прав и свобод, но и принципы деятельности государственных институций. В Украине сейчас превалирует стремление ориентироваться на Западную Европу. Однако принципы работы госструктур в странах ЕС, как и  в нашей стране, очень бюрократизированы.  Еще за несколько лет до кризиса, точнее, в 2005 г. Европа признала, что она проигрывает США  по части экономической эффективности. Поэтому мне кажется, что Украина должна заимствовать американские конституционные параметры работы власти и гражданского общества.  Они проще, понятнее, выгоднее и эффективнее.

 

– Вы думаете, что поскольку украинцы – это не американцы, то они могут не воспринять подобные идеи?

 

– Нет, я так не думаю. Я не открою большого секрета, если скажу, что Японии живет де-факто с американской (в идейном плане) конституцией. Поскольку Основной Закон для Страны восходящего солнца писали американские специалисты. Там и слова похожие, и формулы очень знакомые. Но если американская конституционная идеология работает в Японии – стране с уникальной историей, традициями и мировоззрением, то это свидетельствует о многом. Например, об универсальности идей конституционализма в мире.  Хотя на первый взгляд между США и Японией больше различий, чем общего. Так что я думаю, что и Украина может плодотворно использовать американскую конституционную идеологию. Более того, украинцы, как и американцы, индивидуалисты по своей сути. Мы вполне приспособлены к конкурентной рыночной экономике и если нам чего-то, все-таки, не хватает, то это  простора для экономического маневра, защиты рынка и бизнеса конституционными гарантиями. Подтверждение этому – миллионы наших сограждан, которые работают и живут за границей. Не стоит забывать, что представители украинской диаспоры в США имеют уровень жизни выше среднеамериканского. 

 

– Вы действительно полагаете, что для решения проблем организации власти в Украине достаточно усвоить конституционные уроки США?

 

– В чистом виде американская Конституция у нас работать, конечно, не будет. Конституция должна быть органической, то есть, соответствовать психологическому характеру (так называемому коду) нации, вырастать из ее истории и культуры, опираться на отношения, которые утвердились и действуют в обществе. Подобно тому, как костюм шьют для конкретного человека, так и конституция пишется под вполне конкретное гражданское  общество. И общество будет  чувствовать себя в хорошо сшитом костюме вполне комфортно.

 

– Почему же нынешний костюм на украинцах не сидит?

 

– Потому, что в нашей стране гипертрофирована идея социального контроля. Проще говоря, вся наша политическая, финансовая и экономическая система построены на чисто социалистической идее презумпции недоверия к индивиду, человеку-собственнику. Вся пирамида законодательства, начиная от Конституции и заканчивая решениями местных советов, построена как бы исходя из  того, что человек – зол, плох, слаб и глуп. Он только и мечтает, чтобы что-то украсть, кого-то обмануть, на чем-то спекулировать, а потому государство и его лучшие друзья – бюрократия и чиновничество – должны оградить общество от преступных намерений, помочь людям, накормить их, одеть, обуть и защитить. А тех, кто не будет слушаться – призвать к порядку.

Между тем, еще английский философ Гербер Спенсер говорил о том, что если закон чрезмерно завышает моральные требования к индивиду, то он – преступен. Принятие подобных законов сродни правовому кальвинизму. Человек живет не только возвышенными мечтами и идеями, но и инстинктами. Более того, инстинктивное начало человека законодатель должен учитывать в первую очередь.

Конституция должна предоставлять равные возможности, отстаивать свободу и права индивидов как членов гражданского общества, а не подыгрывать институтам власти. Основной Закон должен обеспечить баланс интересов свободного общества, бизнеса и государства. Если у органов власти будет так много полномочий как сегодня, экономика никогда не поднимется с колен. Фигурально выражаясь, как нет высокого искусства без эротического начала, так и правового государства без свободного бизнеса и финансов не бывает. Если отдельные моралисты считают, что они могут запретить порнографию, но сохранить при этом высокое искусство, то они глубоко заблуждаются. Ибо это все равно, что отделить корни от кроны дерева. После этого не будет не искусства, ни  даже его подобия. Конституция должна сдерживать государство, стимулируя экономическую свободу и творчество. Сегодня все должны понять, что  нужно по-настоящему раскрепостить предпринимателей.

 

– Почему власть не хочет этого сделать?

 

Бизнес все-таки хаотичен и спонтанен. Рыночная экономика живет в состоянии хаоса, это ее привычное состояние. Тяжело предугадать всплески спроса на конкретные товары или спрогнозировать стабильность цен даже на среднесрочный период. Но для законодателя очень трудно впустить идею «хаоса» в правовое поле, чиновники вообще пугаются хаоса, власть тяготеет к порядку, скучной предсказуемости и стабильности. Традиционные ценности текущего законодательства, которое существует для поддержания порядка, стабильности и выполняет охранительную функцию, у нас автоматически переносятся также и в конституционную сферу. Однако органическая конституция априори не является охранительным документом.

Повторюсь, Конституция – это документ, который создает правила для реализации человеческого творчества, важнейшей частью которого является предпринимательство. Главный недостаток нашей правовой системы в том и заключается, что мы считаем текущее законодательство как бы продолжением Конституции, а на самом деле Конституция и законодательство – это две автономных ценностных системы, которые должны конкурировать между собой. Проще говоря, конкуренция между текущими законами и Конституцией – это конкуренция между порядком и творческой свободой. Причем страны, действительно дозревшие до конституционализма, понимают, что в этом противостоянии свобода должна постоянно выигрывать. У нас к сожалению, ситуация выглядит несколько иначе…

 

– Если отпустить бизнес на свободу, страна сможет обеспечить социальные гарантии?

 

 В 1982 г. известное социально-ответственное государство Канада полностью отказались от социально-экономических прав, изъяв их из текста конституционного билля о правах. В части регламентации прав человека Канада восприняла американский опыт конституционализма, утвердив Хартию прав, содержащую только личные и политические права, то есть права человека первого поколения. Я думаю, что сходным путем могли бы пойти и мы.

 

– Почему?

 

Объясняю. В 2010 г. в нашей стране средний показатель ВВП на душу человека составлял 3, 5 тыс. долларов США. Аналогичный показатель для России – 13 тыс., Польши – 14 тыс. Даже в тоталитарной, как ее называют европейцы, Беларуси данный показатель равен примерно 6 тыс. Сейчас цифры могут измениться, но соотношение будет примерно таким же. Очевидно, что у нас что-то не так в стране. Ведь мы же по ресурсным, географическим и трудовым параметрам не проигрываем нашим соседям. Но если наше государство будет уделять главное внимание установлению справедливости для бедных, то  рассчитывать на экономическое развитие не стоит в принципе. Фактически наша Конституция в этом случае превратится в «закон для неимущих».

 

– Вы являетесь членом Конституционной Ассамблеи Украины, которая должна создать новый проект Конституции Украины. Как проходит работа? Есть ли концепция новой Конституции?

 

 Было уже три заседания Конституционной Ассамблеи, одно из которых было учредительным. Во второй половине сентября 2012 г. состоялось второе заседание, на котором были представлены аналитические доклады по ключевым проблемам. Синтетического осмысления, когда предлагается что-то по-настоящему новое, пока нет. Сегодня идет в большей степени аналитическая работа. Есть критика, причем недостаточно системная, недостаточно четкая, но и это уже хорошо. Сегодня обсуждаются провальные места в действующей Конституции, а раньше этого вообще нельзя было себе представить. При этом уже признается тот факт, что социальные параметры Основного Закона носят декларативный характер и не работают на практике. Это – наше скромное достижение.

 

–  Говорят, есть настроения расширить полномочия главы государства. Это так?

 

 Действительно, некоторые эксперты предлагают создать отдельную ветвь власти – президентскую. Предлагаются странные схемы учреждения какой-то контрольной, информационной и т.п. власти. Но если мы признаем наличие особой президентской («арбитражной») ветви власти, то по отношению к ней могут не действовать нормы ст. 19 Конституции Украины, согласно которой органы государственной власти действуют лишь на основе, в пределах полномочий и способом, установленным Конституцией и законами Украины. Проще говоря, вся государственная власть на основе ст. 6 Конституции делится на три ветви. И если вдруг возникнет четвертая ветвь власти, то может получиться так, что она окажется вне ограничивающего воздействия Конституции и законов.  

Получится, что законодательная, исполнительная и судебная ветви власти действуют по установленным правилам и процедурам, а четвертая власть будет действовать, как она посчитает нужным. Все это не столько опасно в плане возрождения тоталитаризма, сколько свидетельствует о нашей юридической безграмотности, отсутствии интеллектуальной дисциплины.                               

 

– Вы создали в 1992 г. проект Конституции для Украино-Американского бюро по правам человека. В чем там главная идея?  

 

Это была маленькая конституция, которая не предполагала гарантий  социально-экономических прав. Политические и личные права были сформулированы в виде запретов, адресованных государству. То есть, государству запрещено вмешиваться в автономные творческие сферы общества.  Предусмотрена сильная президентская власть. Президент возглавляет исполнительную ветвь власти, сам  формирует правительство и руководит им. Особенностью является и то, что это конституция федеративной Украины, в ней предусмотрена деятельность земельных правительств. Данный проект чем-то напоминает федеративную модель Михаила Грушевского, он близок к идее децентрализации. На основании этого документа в 2007 г. я написал модельный проект Конституции Украины по просьбе Секретариата Президента.

 

– Сейчас эти проекты актуальны?

 

Да, оба они, как мне кажется, актуальны. Но я сомневаюсь в том, что украинцам хватит смелости принять конституцию, которая напоминает американскую. Но если бы решение зависело только от меня, я бы рискнул.

 

– Какой должна быть идеальная Конституция для Украины?

 

Прежде всего, конституция должна быть рыночной, «капиталистической». Она должна способствовать развитию свободы рынка и  добиваться осуществления социальных целей через интенсификацию производства, а не через бюджетное перераспределение, которое у нас существует в совершенно гипертрофированных размерах. Бизнесмены должны иметь гарантии, что у них не отберут бизнес ни при каких обстоятельствах. Собственник должен иметь «абсолютную» возможность распоряжаться своим имуществом. Следует забыть о презумпции плохого или неумного собственника, который не знает, как ему правильно распорядиться своим добром. Украинцы  сегодня не глупее, чем во времена реформы Столыпина, когда крестьянам предоставили свободу действий, и производительность аграрного сектора выросла почти в три раза.

 

– Отечественные юристы способны предложить конституцию, гарантирующую мощную защиту частной собственности и реальную свободу бизнеса?

 

– К сожалению, у наших мэтров науки действительно почти парализована способность защищать новое, оригинальное видение проблемы перед высшим руководством. Многие уверены, что стратегические решения должны рождаться где-то в глубинах партий, дело же науки – оснастить все это постфактум научными аргументами, обосновать.

Внутренний цензор – вот главный враг обновления украинской Конституции. При неформальном общении академики и профессора говорят на нормальном языке – глупость называют глупостью. Но как только они возвращаются в официальную обстановку, язык полностью меняется, свободное мышление куда-то исчезает как дым от сигареты. Им не хватает раскованности, интеллектуальной свободы, доверия к себе. Банальный пример, большинство украинских академических фигур доказывали «научно», что возможен третий президентский срок для Леонида Кучмы, хотя все прекрасно понимали, что это абсурд. Или вот другой пример, официальная наука (вслед за властью) обосновывала необходимость политической реформы 2004 г. Но когда политики потерпели фиаско, мнение экспертов разделилось. Появились признаки академической свободы. На самом деле ученые  еще в 2004 г. должны были сказать Президенту, что избран неэффективный путь. Однако официальная наука молчала и надеялась, что руководство со временем само все поймет и исправит... Я не уверен, что с подобными подходами ученые смогут сегодня написать нужную для общества Конституцию.

 

– По действующей Конституции народ – источник  власти, вы полагаете сегодня это так?

 

Участие народа в политике минимальное. В принципе, в представительной демократии народ в законодательной и исполнительной власти заменяют его представители, которых граждане избирают. Но  в Украине сегодня нет представительного правления. Украинцы ни к чему не допущены. Они не влияют на формирование партийных списков, не влияют на формирование исполнительной власти. В общем, они могут влиять на политику страны очень медленно и неэффективно. Впрочем, влиять радикально – тоже плохо…  Сегодня существует серьезная дилемма – а можно ли допускать народ к принятию важных политических решений. Согласно оценкам  ООН, более 75% украинцев считаются бедными. При этом продуктивным в политике может быть человек, чей доход превышает $600 на каждого из членов его семьи в месяц. Приблизительно с таким уровнем дохода человек может принимать осознанные политические решения.  Украине до этого уровня далеко, поэтому не совсем понятно, что нужно в первую очередь делать… Дать больше возможности народу влиять на политику, пустить его в государственную машину и рассчитывать, что он изменит госаппарат к лучшему и позволит рынкам развиваться свободнее? Результат может быть и противоположным – 1917 г. яркий тому пример. С другой стороны, консервировать существующую ситуацию неправильно. Сегодня никто не может дать ответ, как сделать людей богатыми, не исключив их при этом временно из политического процесса. То есть, мы имеем проблему почти замкнутого круга. Все ныне понимают, что сохранение данного порядка дел негативно отразится в будущем, но при этом никто  из представителей элит не рискует разорвать этот круг. Впрочем, как утверждается в классических работах по теории элит Вильфредо Парето и Гаэтано Моска, именно так ведут себя все деградирующие элиты.    

Интервью взял Игорь Лянной

29.11.2012

журнала «Бизнес», №48

Вибори

30.11.2012
джерело:
Тиждень.ua

Спостерігачі Ради Європи ухвалили звіт, де назвали вибори в Україні непрозорими та несправедливими

   

В Андоррі у четвер-п'ятницю було затверджено проект підсумкового звіту спостерігачів від Ради Європи на парламентських виборах в Україні. У домументі, зокрема, зазначається, що вибори відзначалися "застосуванням негідних прийомів, зокрема, зловживанням адміністративним ресурсом, браком прозорості щодо фінансування політичних партій та незбалансованим висвітленням у медіа передвиборчих перегонів".

Документ зазначає, що Україна не має спеціального виборчого кодексу. “Законодавча база, за якою здійснювалися вибори, є надто складною та заплутаною, - йдеться в тексті. - Парламентська Асамблея та Венеціанська Комісія наполегливо радять українській владі напрацювати й ухвалити єдиний та простий виборчий кодекс”.

Спеціальна місія спостерігачів “наголошує, що виборчий закон не є тим, який було рекомендовано резолюцією ПАРЄ, та висловлює сум з приводу того, що  пропорційну систему з відкритими списками не було запроваджено”.

У висновках підреслено, що українська правляча партія “одноосібно примусила країну перейти до змішаної системи виборів, незважаючи на думку представників інших політичних сил”. Натомість документ повідомляє, що під час голосування виборчого закону в парламенті чимало представників від опозиції за нього проголосували.

Звіт спостерігачів ПАРЄ також містить критику принципів формування членів виборчих комісій, що відзначалися “непропорційним представництвом політичних сил” та наявністю великої кількості “технічних партій”.

Робота ЦВК, за висновками спостерігачів, “не відрізнялася прозорістю”.

У висновках наголошується, що “українська влада мусить розслідувати всі факти зловживань та фальсифікацій під час виборів” та встановити за порушення персональну відповідальність.

Остаточно звіт буде затверджено під час січневої сесії ПАРЄ.

Алла Лазарева

30 листопада, 2012

 

 

Катування та жорстоке поводження

01.12.2012 | Євген Захаров, Геннадій Токарєв
джерело: www.radiosvoboda.org

Немовля - жертва нелюдяного поводження

   

В останній за часом заяві до Європейського суду з прав людини проти України щодо катування та нелюдяного поводження, яку готували юристи Харківської правозахисної групи (ХПГ), до держави позивається 5-місячне немовля С. та його 22-річна мати К. І до народження дитини, і після К. утримувалася в СІЗО в жахливих умовах, під час перебування в пологовому будинку конвой постійно надягав їй наручники на руки та ноги. С. не оглядали лікарі, він не отримував медичної допомоги.

 

Вагітну – до СІЗО

 

У середині січня 2012 року працівники міліції доставили із помешкання до одного із райвідділів МВС молоду жінку К., яка була на п’ятому місяці вагітності. Один з працівників міліції побив її, розбивши обличчя об раковину в туалеті, і судово-медичною експертизою було зафіксовано тілесні ушкодження на обличчі та ногах дівчини. Вона зателефонувала своїй матері, яка, в свою чергу, повідомила про цей випадок до прокуратури. Працівники прокуратури приїхали до райвідділу для перевірки обставин події, наразі вилучили закривавлену кофту К. У той же день К. була затримана слідчим за підозрою у вчиненні групового розбійного нападу, та її було доставлено до ізолятору тимчасового тримання. На третю добу суд постановив взяти її під варту, і її було переведено до слідчого ізолятору. В СІЗО її помістили у загальну переповнену камеру, де містилося 30 жінок, які із-за нестачі ліжок спали або по черзі, або вдвох в одному ліжку, а часом і на підлозі. К. спала вдвох з однією з інших ув’язнених. Приблизно на восьмому місяці вагітності К. перевели до камери, в якій крім неї була ще одна вагітна ВІЛ-інфікована жінка, та неповнолітня дівчина.

 

У пологовому будинку

 

Коли почалися пологи, К. доставили конвоєм до пологового будинку. Спочатку три жінки-конвоїри прикували К. наручниками до ліжка за руки і ноги, але потім на її прохання звільнили руки і ноги. Пологи були важкими, тривали сім годин, в К. були розриви, тому їй було накладено стежки. Знеболювали тільки ношпою, яку передала мати К. Конвоїри були присутніми при пологах і, за словами Х, утримували її за руки та ноги в пологовому кріслі, а коли вона сильно кричала, затуляли їй рота.

Жінка народила хлопчика С., і її перевели до окремої палати. В палаті жінки-конвоїри одразу знову пристебнули її руки та ноги наручниками до ліжка та лягли спати. Коли К. треба було годувати дитину, вона будила конвоїрів, і вони звільнювали їй руки. Незважаючи на висновок лікарів про необхідність залишити її в пологовому будинку до загоєння ран, на вимогу СІЗО на третю добу її виписали. Перед випискою К. водили на флюорографію в наручниках на руках і ногах у лікарню в сусідньому будинку поруч із пологовим будинком, на очах у перехожих та відвідувачів лікарні. При цьому К. була у стані, коли навіть найменший крок завдавав їй сильного болю.

 

Знову в СІЗО

 

Матір з дитиною помістили до тієї ж самої камери СІЗО разом з іншою жінкою, яка також народила дитину, і з неповнолітньою ув’язненою.

На четверту добу після повернення до СІЗО хлопчика оглянув дільничний педіатр. У немовляти виявилося захворювання «фізіологічний фімоз», тому хлопчик мав проблеми із сечовипусканням. Внаслідок хвороби у дитини було постійне запалення кінцевої плоті. Він був дратівливим, плакав, погано спав. К., за її словами, неодноразово усно зверталася до адміністрації СІЗО з клопотанням про обстеження та лікування її сина, проте на її звернення не було жодної реакції.

Камера знаходиться в цокольному приміщенні з маленькими віконцями під стелею, в неї майже не попадає сонячне світло. В камері була висока вологість, на стінах і підлозі грибок, погане штучне освітлення, відсутня гаряча вода, холодну подавали час від часу. В камері була електрична плитка в несправному стані, при користуванні якою відбувались чутливі удари електричним струмом. Для того, щоб помити немовлят, жінки просили охорону принести у відрі гарячу воду. Коли їм відмовляли, приходилося користуватися несправною електроплиткою. Прогулянки із дитиною надавались по одному разу на день, вони були вкрай короткими (зазвичай, до 20 хвилин) і проводились, за рідким виключенням, у так званій «ямі» – малесенькому дворику із бетонними стінами, забрудненими людськими випорожненнями, з дахом у вигляді металевої сітки та вартовим зверху. Спеціальне харчування, передбачене для матерів, які годують немовлят власним молоком, на практиці полягало у стакані рідини білого кольору, яка була дуже далекою від молока, та маленького шматочку речовини, яка мала би бути маслом.

При доставлянні К. разом з малюком до суду їй зранку давали стакан чаю і трошки хліба. Наразі сухий харчовий пайок, передбачений законодавством, їй в суді не надавався, а обід і вечерю в СІЗО К. пропускала, отже, в день судового засідання вона майже не отримувала харчування від СІЗО. Весь цей час вона виживала і не втратила спроможність годувати дитину лише завдяки численним харчовим передачам від матері.

У залі судового засідання К. разом з дитиною утримувалась в клітці для підсудних, і коли вона стоячи спілкувалась з судом, хлопчик лежав на лавці для підсудних. Коли К. звернулась до судді з клопотанням не утримувати її з дитиною у клітці, він відмовив, посилаючись на заборону з боку конвою. Ні в чому невинувате немовля було в клітці для злочинців.

Мати К. була вкрай пригніченою цими обставинами. Усіх інших ця кафкіанська ситуація, здається, навіть не дивувала.

 

Захист

 

Адвокат ХПГ, побачивши немовля в клітці, жахнувся і кинувся на захист матері й дитини. На той момент С. вже було три місяці.

К. звернулася до суду з клопотанням про обстеження її сина і забезпечення регулярного спостереження педіатра, забезпечення належних умов для утримання її та дитини, відповідне харчування її як матері-годувальниці, про медичне обстеження її однокамерників на предмет наявності інфекційних захворювань. Суд відмовив в задоволенні цього клопотання, пославшись на наявність в матеріалах справи довідки лікаря про нещодавній огляд дитини, згідно з якою стан хлопчика задовільний, і він може утримуватися в СІЗО. К. стверджувала, що ніякі лікарі хлопчика в СІЗО не оглядали, окрім огляду одразу після пологів.

У штаті медичної частини СІЗО немає лікаря-педіатра, тому немовля перебувало на медичному обліку у районній дитячій лікарні. За даними цієї лікарні за чотири місяці педіатр відвідав його лише один раз, після перевезення з пологового будинку. Натомість у відповіді на запит адвоката СІЗО стверджував, що лікар-педіатр відвідував дитину щомісяця.

Зібравши необхідні дані, юристи ХПГ надіслали заяву до Європейського суду з прав людини про застосування Правила 39 Регламенту Суду про термінові заходи: забезпечення належних умов утримання дитини та належного медичного догляду. Проте Суд зажадав додаткові дані від нас та від держави для підтвердження викладених фактів. І тільки на 43-й день після подання заяви Суд застосував Правило 39 і звернувся до уряду України з вимогами щодо умов утримання матері з немовлям, медичного нагляду та медичної допомоги. Юристам ХПГ Суд поставив вимогу терміново підготувати заяву про порушення державою Європейської конвенції прав людини відносно К. та С.

 

Реакція

 

Незабаром С. був обстежений в один день дерматологом, кардіологом, хірургом, отоларингологом, неврологом і педіатром. Хлопчикові був поставлений діагноз «диспластична кардіопатія ФОО? I99», який вимагає додаткових обстежень, а також діагноз «алергічний дерматит», К. рекомендована спеціальна дієта. Мати з дитиною перевели до іншої камери, яка, власне, і призначена для тримання в СІЗО жінок з дітьми (що заважало її одразу туди помістити?! Незрозуміло!).

На першому ж судовому засіданні після застосування Правила 39 К. звернулася з клопотанням про звільнення з під-варти, і суд застосував підписку про невиїзд. К. з хлопчиком знаходиться вдома. Ще раніше юристи ХПГ надіслали до Суду заяву про порушення Україною статті 3 Європейської конвенції щодо неналежних умов тримання мати з дитиною в СІЗО.

При цьому у відповідь на запит адвоката СІЗО надіслав заяву К., в якій йдеться про добрі умови тримання в СІЗО, пологовому будинку та надану належну медичну допомогу. До відповіді додавалися фотографії чудових камери та дворику для прогулянок матерів з дітьми. Як повідомила К., такий дворик дійсно існує в СІЗО, але прогулянок її та іншої жінки з дитиною в ньому майже не було.

Оскільки до того К. багаторазово говорила про дуже погані умови тримання в СІЗО і відсутність медичної допомоги, потрібно було з’ясувати, що ж стало причиною такої зміни її оцінок. Виявилось, що інформацію про чудові умови тримання її з дитиною в СІЗО К. написала під диктовку за психологічного тиску співробітників СІЗО, один із яких погрожував їй, що в разі відмови від написання такого тексту в неї та її дитини будуть проблеми.

Останніми днями Європейський суд надіслав додаткові запитання для відповіді у комунікації з урядом України, і ми очікуємо заперечення держави на нашу заяву. Ніколи ще Суд не розпочинав комунікацію з урядом, фактично ще не маючи заяву про порушення Конвенції, навіть у резонансних справах колишніх урядовців Ю.Тимошенко та Ю.Луценко комунікація з урядом розпочалася за декілька місяців після отримання заяви.

Які ще дикунські дії мають бути, щоб, нарешті, змінили наказ, за яким позбавлених волі приковують наручниками до ліжка в цивільних лікарнях? Європейський суд вже неодноразово кваліфікував це як нелюдяне поводження і порушення статті 3. Така вражаюча жорстокість щодо жінок під час пологів та після них нагадує часи інквізиції. Що ще треба для зміни ставлення персоналу СІЗО до вагітних жінок, вина яких, до речі, ще не доведена в суді, та безневинних немовлят, народжених в неволі?!

Право на справедливий суд

22.12.2008
джерело: maidan.org.ua

Лише 18,8% українців вважають доступ до правосуддя задовільним

   

КИЇВ, 22 грудня. /УКРІНФОРМ/. Лише 18,8% українців вважають доступ до правосуддя задовільним, у той час як 73,4% опитаних відповідно не вважають суд ефективним механізмом захисту прав та свобод. Такі дані дослідження, проведеного Міжнародною громадською організацією "Дім свободи - Україна", яке було представлено під час круглого столу на тему: "Рівень доступу до адміністративного судочинства як фактор забезпечення ефективного балансу інтересів громадськості та державної системи", який відбувся сьогодні в УКРІНФОРМІ.

Як розповіла під час круглого столу директор Міжнародної громадської організації "Дім свободи - Україна" Світлана Франчук, загалом, як свідчать результати експертних досліджень за останні 2 роки, українці вкрай низько оцінюють власні можливості доступу до справделивого судочинства. Така ситуація зумовлена залежністю судової системи від державної влади (а на місцях й від політичних сил, або ж олігархічних груп), а також надзвичайно високим рівнем корупції в судах.

У 2005 році, розповіла С.Франчук, почала функціонувати система адміністративного судочинства, становлення якої продовжується і сьогодні. Згідно результатів досліджень і експерти, і громадяни високо оцінюють існування адміністративних судів. Тому забезпечення високої ефективності їх функціонування залишається досить важливим питанням.

Організація "Дім свободи - Україна" представила проект, спрямований на визначення доступу до адміністративного судочинства. Проект передбачає проведення моніторингу та аналізу діяльності адміністративних судів. Основні завдання проекту - оцінити рівень якості послуг, які надаються адміністративними судами, визначити проблеми в системі адміністративного судочинства в Україні та виробити рекомендації щодо покращення доступу громадян до судових послуг та для підвищення ефективності роботи адміністративних судів та системи судочинства в цілому.

22-12-2008

Право на справедливий суд

28.11.2012

Открытое обращение адвокатов Харьковщины

   

ПРЕЗИДЕНТУ   УКРАИНЫ   ЯНУКОВИЧУ  В.Ф.

           ВЕРХОВНОЙ   РАДЕ   УКРАИНЫ

           КАБИНЕТУ   МИНИСТРОВ   УКРАИНЫ

           ВЫСШЕМУ  СОВЕТУ  ЮСТИЦИИ

           ВЕРХОВНЫЙ СУД УКРАИНЫ

           АДВОКАТАМ   УКРАИНЫ

           АДВОКАТАМ   ХАРЬКОВСКОЙ  ОБЛАСТИ

                                               СРЕДСТВАМ   МАССОВОЙ  ИНФОРМАЦИИ

МЕЖДУНАРОДНЫМ  АДВОКАТСКИМ  И ПРАВОЗАЩИТНЫМ  ОРГАНИЗАЦИЯМ

 

О   Т   К   Р   Ы   Т   О   Е      О   Б   Р   А   Щ   Е   Н   И   Е 

     адвокатов,  избранных  в органы  адвокатского   

            самоуправления Харьковской области  и 

      делегатами  учредительного  съезда  адвокатов  Украины

 

17 ноября 2012 г. в гор. Киев, в соответствии с п. 5 Переходных положений к Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности», прошел учредительный съезд адвокатов Украины, который был созван и подготовлен Высшей квалификационной комиссией    адвокатуры, начавший свою работу в гостиничном комплексе «Русь» и закончивший свою  работу   в кинотеатре «Кинопанорама».

Участие в работе съезда приняли делегаты, избранные на  20 региональных учредительных конференциях адвокатов  областей Украины, городов Киева и Севастополя. Эти делегаты были  зарегистрированы группой регистрации, утвержденной ВККА.

Проведение  учредительного съезда в двух местах было вызвано незаконными действиями группы лиц, самовольно присвоивших себе функции организаторов учредительного съезда адвокатов Украины  и  захвативших помещение в гостиничном комплексе «Русь».

Помещение в гор. Киев  в гостиничном комплексе «Русь»  было определено и арендовано  ВККА как место, где должен был начать и  закончить свою работу учредительный съезд адвокатов Украины. Однако  17 ноября 2012 г. в 11 часов, задолго до начала регистрации делегатов, конференц-зал  был  захвачен группой неизвестных лиц, которые не были уполномочены ВККА осуществлять какие-либо действия по организации и проведению съезда.  Эти лица  самовольно, но точнее сказать, по чьему-то указанию возложили на себя эти функции.

Этими лицами были составлены свои «черные списки» делегатов, согласно  которым  часть делегатов не должна быть пропущена в общий зал, также были захвачены документы, подготовленные ВККА для проведения  съезда, оргтехника. Избирательную регистрацию делегатов, а не всех явившихся делегатов,  проводила группа Киевских и Донецких адвокатов, которые не были на это уполномочены ВККА и фактически возложили на себя функции ВККА. На входе в зал была выставлена частная охрана, с которой ВККА договор на предоставление охранных услуг не заключала и которая получила указание не пропускать в зал лиц, не включенных в полученный ими список.

В сложившейся ситуации, большинство делегатов учредительного съезда адвокатов Украины, а это 20 делегаций от подавляющего большинства областей Украины, городов Киева и Севастополя, после регистрации делегатов съезда, проведенной утвержденной ВККА группой регистрации, приняли решение провести учредительный съезд адвокатов Украины под руководством ВККА в кинотеатре «Кинопанорама».

Оставшаяся кучка «самозваных организаторов» при участии нескольких делегаций провела в гостиничном комплексе «Русь» свое собрание, которое назвали «учредительным съездом».  Фактически же  насильственным путем был осуществлен  рейдерский  захват  адвокатуры Украины.

Такой способ  впервые, в сентябре - октябре 2012 г., был апробирован в Харьковской области. Около 100 адвокатов, используя поддержку членов Харьковской областной квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры, состоявшей и представителей органов местной исполнительной и судебной власти – это 9 представителей от судебных органов, органов юстиции и областного совета и 2 представителя от союза адвокатов, большинством 11 против 9 адвокатов, избранных на общем собрании адвокатов, сумели «протянуть» вопрос проведения учредительной конференции адвокатов в Харьковской области путем участия в нем не всех адвокатов, а только делегатов от адвокатов, что противоречит  Переходным положениям к Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».

В течение 5 дней около 100 назначенных адвокатов, которых сумели «подмять» обещаниями не выселять из занимаемых помещений юридических консультаций, назначили из своей среды около 140 делегатов на учредительную конференцию адвокатов Харьковской области. Явившиеся на учредительную  конференцию 114 человек,   избрали из своей среды органы адвокатского самоуправления Харьковской области и делегатов на учредительный съезд адвокатов Украины – около половины от  всех участников. Затем, не без помощи судебного ресурса, этим лицам удалось путем судебных решений узаконить незаконные выборы. Сделать  это удалось благодаря тому, что в составе Харьковской областной квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры, принимавшей незаконные решения о проведении учредительной конференции адвокатов Харьковской области по принципу участия в ней делегатов, 6 судей, из которых двое являются заместителями председателя Харьковского окружного административного суда.

Переходные положения к Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» были полностью проигнорированы  этими деятелями от адвокатуры, которые раньше на общих собраниях адвокатов Харьковской области не набирали достаточного количества голосов адвокатов для прохождения в Харьковскую областную квалификационно-дисциплинарную комиссию адвокатуры. Этими, явно незаконными действиями, с использованием административного ресурса представителей местной исполнительной и судебной власти, в Харьковской области фактически  по живому растоптали надежду подавляющего большинства Харьковских адвокатов, а это около 1700 человек, на свободное участие  всех адвокатов в демократических выборах органов адвокатского самоуправления в области, право каждого избирать и быть избранным в органы адвокатского самоуправления.

После того, как в Харьковской области  был апробирован и узаконен с помощью властного ресурса рейдерский захват адвокатуры на региональном уровне, этот же способ  был  перенесен в гор. Киев, но теперь уже на всех адвокатов Украины, где окончательно были растоптаны надежды всех адвокатов Украины на справедливые выборы органов адвокатского самоуправления Украины.

То, что произошло в гостиничном комплексе «Русь» нельзя назвать учредительным съездом.  Это, спровоцированное  кучкой самозванцев действо, с использованием  властного ресурса на уровне Украины, не может быть признано легитимным, как не могут быть  признаны легитимными, избранные на этом собрании   самоназначенные «руководители» адвокатуры Украины.

Апофеозом постыдного  явления , прошедшего в гостиничном комплексе «Русь», был незаконный отзыв из Высшего совета юстиции Высоцкого В., хотя это не находится в компетенции учредительного съезда. Вместо Высоцкого В. представителем от адвокатуры Украины в Высший совет юстиции был избран председатель Высшего административного суда Украины. Суда, который является последней инстанцией при рассмотрении споров адвокатов и граждан  с региональными квалификационно-дисциплинарными комиссиями адвокатуры и Высшей квалификационно-дисциплинарной комиссией адвокатуры. Насколько это законно и нравственно с точки зрения закона и кто давал этим лицам право делать такой выбор? На этот вопрос могут дать ответ только представители высшей государственной власти Украины.

Лица, которые провели свое сборище в гостиничном комплексе «Русь», дискредитировали в глазах мировой общественности не только адвокатуру Украины, они дискредитировали Верховную Раду Украины, принявшую Закон Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности», Президента Украины, подписавшего этот закон и направившего привествие учредительному съезду адвокатов Украины.

На съезде адвокатов Украины, который был проведен  делегатами от 20 регионов Украины в кинотеатре «Кинопанорама» на основании регламента, утвержденного ВККА, и органом, на который законом возложена обязанность по его организации и проведению, были избраны законные органы адвокатского самоуправления, создана Национальная ассоциация адвокатов Украины и утвержден ее Устав, утверждены Положения о Высшей квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры и Высшей ревизионной комиссии адвокатуры, другие органы, предусмотренные Переходными положеннями к Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».

Председателем Национальной асоциации адвокатов Украины избран Высоцкий В., заместителями председателя избраны адвокаты  Комарницкая А. и Фостяк А.                                                

Председателем Высшей квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры избран адвокат Исаков М., заместителями председателя Жуковская О. и Котелевская О., председателем Высшей ревизионной комиссии избрана адвокат Кухнюк Д.    

Гостями учредительного съезда адвокатов Украины, проведеного в кинотеатре «Кинопанорама», были заместитель председателя комитета по восточно-европейским делам Совета ассоциации адвокатов и юридических союзов Европы  Ранко Пеликарич, который выступил с приветствием, а также адвокаты – члены рабочей группы по вопросам подготовки  документов учредительного съезда адвокатов Украины, представители Уполномоченного по правам человека Верховной Рады Украины.

Адвокатура Украины есть самоуправляющийся  профессиональный  институт гражданского общества, и любое прямое вмешательство  органов государственной власти в его деятельность, особенно во время проведения выборов органов адвокатского самоуправления в регинах и в центре, противоречит основным началам демократического общества.

В то же время органы центральной государственной власти не могут оставаться  безучастными и сторонними наблюдателями того, как  были попраны права 30000 адвокатов Украины, представляющих основной правозащитный институт  государства – адвокатуру.

То, что произошло в гостиничном комплексе «Русь» не могло  произойти без явного и активного участия и вмешательства в деятельность адвокатуры Украины  определенных лиц, наделенных властными полномочиями и находящихся в высших эшелонах государственной власти, которые  способствовали  рейдерскому захвату кучкой самозванцев адвокатуры Украины.

Прямо на глазах  мировой общественности были  попраны  все возможные демократические начала, которые заложены в Законе Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности». При прямом попустительстве, если не сказать соучастии, властных структур, кучка  самозванцев сумела «подмять под себя» не только институт адвокатуры Украины, но и около 30000 тысяч адвокатов Украины. Об этом свидетельствует регистрация учредительных  документов, принятых на  собрании в гостиничном комплексе «Русь», в органах государственного управления уже на следующий день в течение нескольких минут и без всякой очереди.

В то время как для регистрации учредительных документов  правомочного учредительного съезда, прошедшего в кинотеатре «Кинопанорама», его представители вынуждены  были занять очередь, состоящую не из одной сотни лиц. Да и надежды, что регистрация этих документов, при задействовании такого мощного административного ресурса, будет осуществлена, нет.

Изложенное дает нам основание и право обратиться ко всем  органам государственной власти Украины, средствам массовой информации, международным адвокатским и правозащитным организациям, адвокатам  Украины и Харьковской области со следующим обращением.

1.       Признать, что начавший свою работу в гостиничном комплексе «Русь» и проведенный в помещении кинотеатра «Кинопанорама» учредительный съезд адвокатов Украины, отвечает требованиям Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности», а избранные на нем органы адвокатского самоуправления Украины и принятые решения, являются единственно законными и легитимными.   

2.       Признать, что избранные нелегитимным собранием адвокатов, прошедшем в гостиничном комплексе «Русь», самозванные органы адвокатского самоуправления Украины и принятые на нем решения, являются незаконными и нелегитимными.

3.       Признать избранную в гостиничном комплексе «Русь», так называемую «Национальную ассоциацию адвокатов Украины» и «Высшую квалификационно-дисциплинарную комиссию адвокатуры», а также избранных  руководителей этих «органов» Изовитову Л. и Загария В., такими, что не имеют правових полномочий представлять адвокатуру и адвокатов Украины.       

4.       Признать действия адвокатов Башенка С., Ковбасинской Г., Рафальской И., Немеша П., Изовитовой Л., Гайворонской В. такими, что направлены на развал адвокатуры Украины и противоречат Закону Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности». Незаконные действия этих лиц и их соучастников рассматриваются большинством адвокатов Украины по своей сути, как рейдерские действия по захвату адвокатуры Украины. Делегаты, избранные на съезд адвокатов Украины от большинства регионов Украины, который был организован и назначен ВККА,   фактически  были устранены  от участия в общем съезде при активном участии  указанных лиц. Цель, которую преследовали  эти лица, была одна –расколоть съезд на части, чтобы завладеть незаконным способом адвокатурой Украины и поставить во главе ее лиц, которые, при условии проведения демократических выборов в одном месте и при участии  всех делегатов, ни при каких обстоятельствах не были бы избраны на учредительном съезде в органы адвокатского самоуправления Украины.

5.       Считаем, что без вмешательства центральных органов государственной власти – Президента Украины, Верховной Рады Украины, Кабинета Министров Украины, средств массовой информации, международных адвокатских и правозащитных организаций разрешить сложившуюся, явно  не нормальную ситуацию в адвокатуре Украины, невозможно.  Подавляющим большинством адвокатов Украины кучка лиц, назначивших себя  чиновниками от адвокатуры, не признаны сейчас и не будут признаваемы в будущем. Это сделает неуправляемой обстановку в адвокатской среде, что в свою очередь существенно скажется на всей правоохранительной системе Украины. Именно эти органы обязаны принять решение о проведении единого учредительного съезда адвокатов Украины. Если во всех без исключения регионах Украины не будут проведены демократические выборы в органы адвокатского самоуправления на местах, не будет проведен съезд адвокатов Украины и демократические выборы на нем в органы адвокатского самоуправления в Украине, адвокатура Украины, как институт гражданского общества, да и государство Украина, которая провозгласила  демократический  способ развития нашего государства, будут изгоями в глазах мировой демократической общественности.       

6.       Обращаемся к адвокатам Украины. Не будьте безразличными к своей судьбе и встаньте на защиту  демократических начал избрания органов адвокатского самоуправления, предусмотренных Законом Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности».   

Обсуждено и принято на собрании адвокатов в г. Харькове 23 ноября 2012 г.  

По поручения собрания: адвокаты Заднепровский А.П., Голянд Е.И.               

Свобода совісті

21.11.2012 | Максим Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи
джерело: www.irs.in.ua

Законопроект 10221: кінець свободі віросповідання?

   

У сьогоднішніх реаліях, коли парламентська більшість за 50 секунд може проголосувати за обмеження конституційних прав громадян без жодного обговорення та ігноруючи думку суспільства, громадськості слід як ніколи уважно аналізувати діяльність Верховної Ради та активно діяти на захист фундаментальних прав людини, в тому числі свободи віросповідання.

Саме такий інцидент трапився 16 жовтня 2012 року, коли парламент прийняв у другому читанні суттєві зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», подані Представником Президента України у Верховній Раді Юрієм Мірошниченком. При цьому глави Церков і релігійних організацій вже наступного дня на зустрічі з Віктором Януковичем висловили свою однозначну позицію щодо необхідності ветування закону, прийнятого з грубими порушеннями регламенту та наданих представниками влади обіцянок.

Головна небезпека прийнятих змін, що містяться у законопроекті № 10221, полягає у неможливості їх однозначно потрактувати. Поспішність прийняття і непродуманість цих новацій у разі набуття ними чинності призведе до того, що у посадовців органів влади з’явиться величезна спокуса зловживати Законом на користь тої чи іншої конфесії, або задля придушення вільнодумства та свободи віросповідання як такої. Актуальним при цьому є і поява корупційних чинників.

Перше, це ускладнення та невизначеність порядку реєстрації релігійних організацій, а саме – запровадження двох не узгоджених між собою процедур, необхідних для набуття статусу юридичної особи. При цьому із законодавчих новацій не зрозуміло, у якому саме порядку ця реєстрація має відбуватись.

Як варіант, релігійна організація може набути статус юридичної особи, оминаючи при цьому орган у справах релігій. Тобто виключно за результатами державної реєстрації в органах Укрдержреєстру та без окремої реєстрації статуту в Мінкультури чи обласній державній адміністрації. І це тому що проголосована редакція Закону не лише відкидає принцип “єдиного вікна”, запропонований Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, але й жодним чином не пов’язує між собою ці дві реєстраційні процедури.

Такий неоднозначний зміст правових норм не пасує жодному законодавчому акту, що має першочергове завдання врегульовувати суспільні відносини, а не створювати хаос.

По-друге, розширення переліку контролюючих органів, до яких додано прокуратуру, центральний орган у справах релігій (Мінкультури), інші міністерства та місцеві органи виконавчої влади, є відвертим кроком у часи радянського тотального контролю за діяльністю віруючих і релігійних організацій. Це занепокоєння підсилюється тим, що запропоновані новації не урівноважені чіткими межами компетенції згаданих органів влади та дозволеними способами реалізації контролюючих функцій, що створює підґрунтя для сваволі чиновників.

Проблема в тому, що ті органи влади, які є суб’єктами державно-церковних відносин та уповноважені надавати адміністративні послуги релігійним організаціями, наділяються контролюючими повноваженнями, хоча самі бувають порушниками законодавства у цій сфері. Відтак, вони не в змозі контролювати самі себе, а роль судової гілки влади як можливого незалежного арбітра взагалі законом не береться до уваги.

Як не парадоксально, у новому Законі України «Про громадські об’єднання», що набуває чинності з 2013 року, повністю скасовується державний контроль за додержанням громадськими організаціями положень статуту. Водночас державний нагляд і контроль за  дотриманням цього Закону поставлений у законодавчі рамки, що згідно європейських рекомендацій є ознакою демократичного процесу. Проте у релігійній сфері спостерігаємо протилежні тенденції.

Окрім цього, проблемним питанням законопроекту № 10221 є збереження для віруючих і релігійних організацій дозвільного порядку проведення публічних мирних заходів мирного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Також запроваджується норма про те, що погодження релігійної діяльності іноземців здійснює центральний орган у справах релігій – тобто Міністерство культури України. Це додає суперечностей у нормативне регулювання діяльності в Україні іноземних священників, вчителів і студентів духовних навчальних закладів, волонтерів тощо.

Звісно, чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» потребує вдосконалення. Проте за останні 20 років склалася усталена практика його застосування, що дозволяє зберігати баланс відносин в релігійній сфері. Тому будь-які зміни у цій чутливій площині законодавства слід розробляти та приймати у тісному та правдивому діалозі з тими, кого вони безпосередньо зачіпають і кому згідно них діяти, тобто з релігійною спільнотою.

Варіанти розвитку подій

У цей час, коли Президент України з дня на день має визначити подальшу долю законопроекту № 10221, окремі урядові структури пропонують доопрацювати прийняті зміни після їх підписання та набуття чинності. Це обґрунтовується наявністю ще 35 законів у тілі проекту, до яких також вносяться поправки з мотивів адміністративної реформи.

Проте такий підхід є не лише ризикованим та популістським (знову обіцянки), але й здатним ще більше збурити віруючу громадськість та розхитати крихкий міжконфесійний мир в Україні. Відмова Президента застосувати право вето до даних змін також буде яскравим свідченням ігнорування думки конфесій під час їх діалогу з владою. Як наслідок, це може геть зруйнувати позитивні напрацювання попередніх років, породивши недовіру у державно-церковних відносинах часів десятирічної давнини.

Таким чином, на сьогодні немає альтернативи ветуванню змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», передбачених законопроектом № 10221. Саме до цього і закликали Президента Януковича глави конфесій, що представлені у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій, а також правозахисники, громадські активісти та науковці.

Від рішення Глави держави та від способу подальшого втілення цього рішення органами влади залежить вектор розвитку державно-конфесійних відносин в Україні у наступних роках.

20.11.2012

 

Правоохоронні органи

22.11.2012
джерело: gazeta.ua

Євген Захаров: До застосування нового КПК наша правоохоронна система ще не готова

   

- Закон містить багато позитивних новацій, що сприятимуть покращенню ситуації у кримінально-правовій сфері, - зазначає правозахисник. - Наприклад, уведення домашнього арешту, закриття в СІЗО лише звинувачених у тяжких злочинах. Це має на 30% зменшити кількість ув'язнених у слідчих ізоляторах. Бо зазвичай стільки громадян потім засуджуються до мінімальних термінів покарання — до 3 років.

Піде в небуття інститут повернення справи на додаткове розслідування. Якщо раніше суддя бачив, що вина звинуваченого не доведена, докази не переконливі, то він міг не виносити вирок, а відправити справу на дорозслідування. Фактично починалося нове слідство, а людина продовжувала залишатися в СІЗО. Були випадки, коли громадяни без вироку суду перебували за ґратами по 5-7 років. Тепер суддя має або винести обвинувачувальний вирок, або виправдати підсудного.

Добре виписані деякі визначення, скажімо, про затримання. Це просто цитата з практики Європейського суду з прав людини. З'явився слідчий суддя, який  контролюватиме процес кримінального переслідування до складання обвинувачувального акту. З'явилася норма про неприпустимість доказів. Є чимало запобіжників проти застосування катувань, оскільки до уваги братимуться тільки докази, які отримані під час судового слідства. Чітко виписано процедуру промирення сторін між обвинувачуваним і потерпілим.

Чи зникне таке явище, як домовленість між суддею і адвокатом?

- Корупція у судах як була, так і буде. Але у людини є можливість уникнути ув'язнення, якщо вона визнає свою провину і повністю відшкодує збитки потерпілому. А проблему корупції слід вирішувати в іншій площині — шляхом кардинального реформування системи правосуддя.

Наскільки зростуть адвокатські послуги для громадян?

- У кримінальних справах братимуть участь лише адвокати, які мають ліцензію. Їх стане ще більше. Послуги їх справді дорогі. Вихід — у розвитку служби безоплатної правової допомоги, яка в Україні поступово розвивається. Позаторік на неї виділили з бюджету 2 мільйони гривень, торік — 7 мільйонів, на наступний рік передбачено 52 мільйони. Створюються центри правової допомоги в кожному обласному центрі, куди адвокати йдуть за конкурсом. Є проблема в тому, що у нас мало кваліфікованих адвокатів.

За новим КПК вводиться суд присяжних. Як вони добиратимуться? Чи ефективно працюватиме цей інститут?

- Це один з недоліків кодексу. 3 присяжних при двох суддях — пародія на правосуддя. У цивілізованих країнах діють 12 присяжних, яких обирає громада. Наші присяжні призначатимуться органами місцевої влади і виконуватимуть ролі колишніх радянських народних засідателів. Їх звали "кивалами", бо вони в усьому погоджувалися із суддями.

Розширюється застосування застави замість попереднього ув'язнення. Як обраховуватимуть її розмір?

- Новий закон не містить жодних роз'яснень. Суддя самочинно визначатиме розмір застави — 20 чи 200 тисяч гривень. Гадаю, для бідних людей, які не мають багатих родичів, здебільшого застосуватимуть домашній арешт. Заставу повернуть, якщо людина не порушила правил запобіжного заходу.

МВС заявляє, що нема необхідної кількості електронних браслетів для домашнього арешту. То як перевірятимуть, чи сидить людина вдома? Покладуть ці обов'язки на дільничних?

- Такого ґатунку питань чимало. Усе вирішуватиметься на практиці. Для повного впровадження закону потрібен хоча б рік. Усе залежатиме від того, як його виконуватимуть. Чи будуть правоохоронні органи намагатися обійти його або імітувати виконання? Адже часто істина міститься в деталях. До застосування нового КПК наша правоохоронна система ще не готова. Вона пристосовуватиметься на ходу. Важливо, щоб була добра воля усіх учасників кримінального процесу, щоб позитивні норми закону запрацювали якомога швидше. Загалом кодекс прогресивний. Якщо він виконуватиметься, то криміногенна ситуація покращиться.

Чи зможуть українці бути упевненими, що відтепер свавілля в правоохоронних органах зменшиться, а в судах буде більше справедливості?

- Щодо справедливості сказати складно, а свавілля стане менше. Вимагати зізнання у скоєнні злочину втратить сенс. Філософія кодексу складена так, що менше людей мають потрапляти за ґрати. Тоді за рік у нас замість 36 тисяч ув'язнених у СІЗО залишиться третина. Але потрібно на ділі забезпечити змагальність сторін — обвинувачення і захисту.

Інтерв’ю взяв Олександр Гунько

22.11.2012

Громадянське суспільство

28.11.2012
джерело: www.pravda.com.ua

Група «1 грудня»: влада перетворила себе на карикатуру

   

Група «Першого грудня» вважає вибори недемократичними, а дії влади – цинічними, але одночасно вбачає в їх результатах надію на «здорові сили» у суспільстві.

Про це йдеться в заяві, яку підписали В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський та Ігор Юхновський.

«За результатами голосування ми насамперед відчуваємо зміцнілу надію на здорові сили у нашому суспільстві – ті сили, які не залишилися байдужими, не продали свої голоси і в багатьох гострих ситуаціях не допустили у парламент відвертих шахраїв. В Україні є і національний, і демократичний дух, і його сили переважають», – заявили вони.

Громадські діячі додали, що відчувають неспокій у суспільстві і бачать вияви волі людей обстоювати свій голос.

«Запевнення влади у демократичній бездоганності виборів залишилися порожнім звуком. Ми обурені тим, що у виборчий процес було залучено силові структури. Факти демонстративних порушень перекреслили демократичний характер виборів», – стверджують автори заяви.

Ініціативна група «Першого грудня» вважає, що відповідальність за це повною мірою лежить на владі на чолі з президентом України.

«Фарс з багатоденними підрахунками голосів, страх перед мирними зібраннями, маніпуляції з результатами голосувань перетворюють образ впевненої влади у скандальну карикатуру, яка викликає подив у нашому суспільстві та в світі», – заявили учасники групи.

«Особливим цинізмом виглядає тиск на вже обраних депутатів», – додали вони.

Водночас, у заяві наголошується, що «досягнення справедливого і демократичного ладу всієї нашої держави – це справа не лише представників політичних сил з влади чи опозиції, а завдання всього народу».

Відтак Брюховецький, Гаврилишин, Горбулін, Любомир Гузар, Дзюба, Маринович, Попович, Сверстюк, Скуратівський та Юхновський запропонують орієнтири для спільної праці, які міститимуться в «Українській Хартії вільної людини», яку оприлюднять найближчим часом.

«У цій Хартії хочемо представити своє бачення, що варто робити нам як єдиній спільноті і як задіяти особисті і колективні зусилля для загального блага», – анонсували учасники групи «Першого грудня».

28 листопада 2012

 

Жертви політичних репресій

27.11.2012 | Євген Сверстюк
джерело: www.pravda.com.ua

Народна пам’ять вічна

   

Сьогодні нас збирає скорботна пам’ять – біль людської пам’яті. Той рятівний біль не затихає. Приглушений спершу, він прокинеться через півсторіччя і волатиме до неба. І головне, та пам’ять переходить у свідомість і сумлінні чужих вільних людей, які мають дар відчуття правди і обов’язок совісті.

Здавалося б, яке діло американським інтелектуалам Джеймсу Мейсу чи Роберту Конквесту до трагедії в невідомій їм Україні? Але людяність споріднює дітей Землі.

Брутальне зневаження українців і нищення народу вражало і жахало іноземців.

З мільйонів людських жертв Голодомору мені особливо запам’яталася мати з Полтавщини, яка одягла у вишиванки своїх трьох дітей, сама одяглась і замкнула двері від чорного світу.

Так їх і знайшли чотирьох урочисто одягнених, мертвих.

Поняття «геноциду» ввів у юридичний обіг Рафаель Лемкін і дав йому визначення як стратегічно задуманому злочину.

Він не конче означає нагальне знищення нації, як, скажімо, у випадку Голокосту. Він скоріше означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя нації – культури, мови, національних почуттів, релігійних та економічних опор.

Поступовий геноцид як нищення особистої власності, безпеки, свободи, гідності почалося в Україні в кінці 20-тих років. Нема сенсу убивати сорок мільйонів селян, коли досить убити мозок – інтеліґенцію, душу – церкву і мову, а решту стероризувати голодом і перетворити народ на залякану масу рабів.

Полювання на українців почалося демонстративно – в день народження Тараса Шевченка. 9 березня 1930 року в Харківському оперному театрі почався відкритий суд над українською інтеліґенцією, звинуваченою… в тероризмі.

Смерть від голоду найстрашніша. Світ знав і промовчав задушення семи мільйонів людей у мирний час за один рік в центрі Європи. А тим, що уціліли, було заборонено казати слово «голод».

Великі злочини паралізують свідомість, але потім правда вибухає. «Каїне, де твій брат Авель?». Каїн приховує злочин перед Богом: «Хіба я сторож брату моєму?».

Злочинці завжди приховують злочин і саме те приховування викликає бажання розкрити приховану правду.

Розголошення Голодомору прискорювало падіння імперії зла. В основі голосування українця за незалежність 1 грудня 1991 року лежала також  пам’ять про Голодомор.

Багато держав, десятки парламентів світу визнало геноцид України.

А Кремль і досі не визнає. Тобто по суті зберігає Каїнову «секретність злочину».

Однак для нас, на мій погляд, важливіше визнання Голодомору з боку самих українців, бо це є мірою їх пробудження, розкріпачення. Не визнають найчастіше люди, що травмовані долею своїх предків і успадкованим страхом.

Історична пам’ять сягає біблійних глибин. Вона закоренилася у наших святах, у нашій натурі. Ми пам’ятаємо день розп’яття Христа, пам’ятаємо день страти Йоана Хрестителя… Пам’ятаємо імена мучителів і їхніх жертв, пам’ятаємо відступників…

Християнська свідомість зберігає пам’ять століть. Та пам’ять вічного.

Ми повинні віддати честь українському президентові, що відновлював національну пам’ять. Що побудував цей музей Голодомору на київських горах. Інакше ми мали б пам’ятники Голодомору тільки в Канаді, Америці і Австралії. А ось тут уже стояв би «елітний» ресторан.

Схиляю голову перед усіма замученими Голодомором, а також перед тими, хто поклав камінь пам’яті Голодомору. Нехай ця пам’ять додає нам сил і мужності. Пом’янемо їх у своїх молитвах.

Бюлетень "Права Людини", 2012, №32

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори