пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201235
№35
2012

Бюлетень "Права Людини"

Катування та жорстоке поводження

24.12.2012 | Віктор Тарасов

У Чернігові жертва міліцейських тортур продовжує боротися за свої права

   

Деснянський районний суд м. Чернігова в черговий раз скасував постанову прокуратури про закриття кримінальної справи за фактом спричинення тілесних ушкоджень працівниками міліції чернігівцю Михайлу Ковалю та його родичам, що мале місце ще в 2001 році, та направив справу прокурору Чернігова для відновлення досудового слідства.

«Символічно, що це рішення Деснянського районного суду м. Чернігова винесено саме 20 грудня, на День української міліції, – зазначає пан Коваль. – Протягом 11 років я намагаюся захистити свої права та вимагаю притягнути моїх катів до відповідальності. Але вони спокійно продовжували служити в органах, отримували підвищення й ордени, займали й навіть зараз займають високі посади в обласному управлінні МВС».

Вже навіть Європейський суд визнав факт катування та інших незаконних дій відносно Коваля та його родини. За ці роки вже чотири рази суд та двічі – Генеральна прокуратура – скасовували постанови про закриття кримінальної справи та зобов’язували провести нове розслідування. Але прокуратура м. Чернігова вже 11 років вперто не визнає наявність складу злочину в діях правоохоронців.

Нагадаємо, що в листопаді 2012 року Європейський суд з прав людини своїм рішенням визнав, що відносно пана Коваля, його дружини та сина були заподіяне жорстоке поводження з боку правоохоронців, рівень якого розцінений як катування, а також те, що держава України не провела ефективного розслідування скарг на ці протиправні дії (порушення ст. 3 Європейської Конвенції з прав людини).

Також Європейський суд визнав порушення інших статей Конвенції (ст.5, ст.8 та ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції), зокрема щодо порушення права на свободу та особисту недоторканність, права на повагу до приватного та сімейного життя і житла, а також права власності.

В якості сатисфакції Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити Михайлу Ковалю та його родичам майже 35 тисяч євро.

Родину постраждалих в Європейському суді представляв Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ).

До речі, в травні 2012 року Європейський суд з прав людини в своєму рішенні по справі «Каверзін проти України» зазначив, що тортури і відсутність ефективного розслідування фактів катувань з боку прокуратури є системною проблемою для України.

За даними Харківського інституту соціальних досліджень, у 2011 році від незаконного насильства в міліції постраждав майже мільйон (980 тисяч) українців.

Між тим, за інформацією прокуратури Чернігівської області, по всім (!) зверненням щодо незаконних методів розслідування, що надійшли до органів прокуратури області в 2009-2011 роках, прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Право на справедливий суд

20.12.2012 | Олег Левицький
джерело: maidanua.org

Гей до стійла, адвокати! З адвокатським самоврядуванням, колеги!

   

                                            «Нещасні ми овечки. Не боїмося ми вовка.
                                            Та хто нас порятує від пастуха?»
                                                                            Французьке прислів’я.

 «Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает…, позволяя… неприличие или полити­ческий оппортунизм …», – саме так буквально по-Лєніну і вирішувався «вопрос об адвокате» в радянській державі.

На момент розвалу Союзу адвокатське середовище (Спілка адвокатів УРСР не могла породити спільноту) репрезентувала людина, яка добре затямила головну вимогу влади до професії адвоката, а тому під час стрімкого сходження на адвокатський олімп, як виглядає, найбільше демонструвала свою політичну лояльність і не надто, м’яко кажучи, переймалась питаннями професійного реноме.

Ось, як 17 грудня 1979 року оцінив в останньому слові роль свого захисника у справі та адвокатури в цілому поет Юрій Литвин: Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумаючих”… Роком пізніше той самий адвокат на процесі Василя Стуса, як стверджували тогочасні самвидавні джерела, і зовсім занапастився, бо вслід за прокурором у дебатах віщав, що всі злочини його підзахисного заслуговують на покарання.

Справедливості ради, слід відзначити, що на зламі епох старе-нове керівництво адвокатурою не стало «збивати» під себе загальнонаціональну централізовану вертикаль органів адвокатського самоврядування і в Законі про адвокатуру від 1992 року зазначені питання не знайшли жодного законодавчого закріплення. Таке становище проіснувало 20 років, впродовж яких мені не довелось чути жодного ремствування з боку жодного мого колеги, що мовляв про нього бідного забули законодавці і залишили напризволяще «несамоврядним»: «Нещасні ми овечки, ніхто нас не пасе…».

Ні, я далебі не ідеалізую ситуацію з адвокатурою у наші дні. Вона, без перебільшення, в катастрофічному стані. Адвокат у кримінальному процесі зведений до ролі статиста. В кожному разі кримінального обвинувачення, посполитий український люд фактично приречений на заклання. Набули неабиякого поширення гидотні практики самої тісної кооперації адвокатів з правоохоронними органами на місцях. Проте ці та інші найбільші ґанджі новітньої адвокатури аж ніяк не можуть бути пояснені лише тільки відсутністю автономного статусу у адвокатської спільноти.

Настільки жалюгідне становище адвокатури стало прямим породженням багаторічної відсутності в країні незалежного правосуддя. Причому, з початком судово-правової реформи, яка стартувала в середині 2010 року і була начебто покликана забезпечити нарешті незалежність суддів та суддівське самоврядування, ситуація тільки погіршилась.

Ніколи за 20 років незалежної історії, українські суди не відважувались брати під варту учасників мирних зібрань за липовим обвинуваченням у пошкодженні покриття на Майдані. Зроду-віку чинний Голова Верховного Суду країни не йшов з привселюдною ганьбою до влади на поклін з чолобитною про звільнення рідного батька своїх внуків, заарештованого за звинуваченням у амністійному злочині. Рідкий фахівець з практики Європейського Суду відразу згадає, коли востаннє і яка європейська держава осуджувалась за ганебною статтею 18 Конвенції, як це мало місце у справі «Луценко проти України». Європейський Суд фактично констатував, що влада цієї країни через людей в мантіях українських суддів відібрала у Заявника свободу з наміром спекатися незручного політичного опонента або ж помститися йому за попередню діяльність на посаді силового міністра.

Ось такою в реальності виявилася пореформеyна суддівська незалежність. А там непомітно дійшла черга дарувати самоврядування й інтелігентній сволоті, щоб не помишляли наодинці з собою всякого паскудства, про що автори прямо вказали у пояснювальній записці до законопроекту: «…подальше існування адвокатури України неможливе без створення єдиної професійної організації». Робочу групу з реформування адвокатури очолив той самий Портнов, якого небезпідставно вважають головним ідеологом всієї судово-правової реформи в країні. Ухвалений 5 липня цього року Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» очікувано передбачив створення Національної асоціації адвокатів України з обов’язковим членством в ній всіх без винятку представників професії. Звершилось!

Відразу мушу уточнити, що я не став би з наскоку демонізувати новий закон, який в цілому нічим не гірший за попередній, а подекуди й справді надає адвокату солідніші інструменти для праці. Інше питання, наскільки вони виявляться плідними у наскрізь облудному правосудді. І якби не те, що обов’язкове членство адвоката у професійній асоціації прямо суперечило статті 36 Конституції України (“ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій”), я не вважав би найбільшу новелу нового закону однозначно неприйнятною. Дійсні причини моїх вагань були куди прозаїчнішими: адже всенькі реформи та вдосконалення абичого за останні роки і всі пов’язані з цим декларації та переможні реляції неминуче закінчувались втратою того малого позитивного, що ще залишалося. А найчастіше й зовсім сходило на пси.

Реформування адвокатури не стало винятком. Приблизно за два місяці до запланованого на 17 листопада з’їзду адвокатів у ЗМІ було опубліковано інтерв’ю з Президентом Асоціації правників України Валентином Загарією. Якщо коротко, то Президент АПУ покритикував новий Закон, який чомусь бездумно застеріг за всіма адвокатами регіону право на участь в підготовчих конференціях, покартав всіх адвокатів гамузом за відсутність волі та бажання об’єднуватися, назвавши їх найбільшою загрозою адвокатському самоврядуванню, висловив сподівання на те, що  стара ВККА (Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури) осилить покладений Законом обов’язок у організації з’їзду, а щоб, треба так розуміти, ВККА таки впоралась з цим почесним завданням? виступив ініціатором створення окремої робочої групи з підготовки установчого з’їзду.  Найнесподіванішим у всьому цьому потоці свідомості були острахи, що очікуваний з’їзд адвокатів може закінчитися дискусією в судах. Так і сталося – висловлені п. Загарією побоювання виявилися пророчими.

Вже зранку у місці планованого проведення установчого з’їзду адвокатів в готелі «Русь» кимсь було виставлено невідомого походження охорону, яка пропускала делегатів по невідомо ким складених списках. Це стало повною несподіванкою для Голови ВККА Володимира Висоцького, на руках в якого логічно перебували всі документи, списки та протоколи, підготовлені ВККА для проведення з’їзду. Не знайшовши контакту з опонентами, Голова ВККА та частина делегатів, яких не виявилось у списках, змушені були ретируватися, заявивши наостанок про рейдерське захоплення адвокатури.

Таким чином, 17 листопада 2012 року відбулися відразу два відокремлені збори двох адвокатських груп, кожна з яких називала себе установчим з’їздом. Із повідомлень в пресі відомо, що по основному місцю в готелі «Русь» були присутні 217 адвокатів. В іншому місці, в залі кінотеатру «Кінопанорама» – адвокатський цех був представлений 207 делегатами.

Не дивлячись не те, що більш щасливих перших вітали і Президент України, і Голова парламентського комітету з питань правосуддя Ківалов, зрозуміло, що жодне із цих поважних зібрань не було і не могло бути Установчим з’їздом адвокатів України в розумінні закону і права. Тим не менше, вже 19 листопада було проведено державну реєстрацію органів адвокатського самоврядування, а саме тих із них, які були проголосовані в готелі «Русь». Так, головою Національної асоціації адвокатів та Ради адвокатів України стала Лідія Ізовітова. А Головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) – той самий «віщий» Загарія.

Апофеоз адвокатського самоврядування по-українськи доповнюється наступною дуже показовою ілюстрацією. Делегатам, що засідали в «Русі» буцім спонтанно, «з голосу», запропонували відкликати з Вищої Ради Юстиції Висоцького. Всі розуміли, що це якось трохи непорядно і ще більше незаконно, але логіка війни перемогла. Проте кого ж шановна самоврядна адвокатська спільнота обрала за своєю квотою до цього надпрестижного конституційного колегіального органу суддівської влади? Немислимо, але цим достойником виявився Голова Вищого адміністративного суду України Ігор Темкіжев. Як кажуть, нічого особистого не маю проти останнього, але більшого позорища спільноті годі й придумати. Ну хіба що, може, вступитися квотою прокурорам. А може нема тут ніякого парадоксу, раз завершення дискусії з самого початку планувалось в судах!?

Говорячи про перспективи адвокатської професії в країні, не можу не зупинитись на постаті «новообраного» Голови ВКДКА. Повірте на слово, мене аж ніяк не обходить той факт, що пан Загарія не має базової юридичної освіти. Насправді, мені зовсім байдуже, що на сайті компанії «Спенсер і Кауфманн» його названо фахівцем з питань злиття і поглинання. Одначе, що мене, рядового адвоката, безпосередньо стосується і відверто непокоїть? так це те, що меч адвокатської дисциплінарки опинився в руках людини, яка або немає елементарного поняття про основоположні права людини, або, що набагато сумніше, розмахує ввіреним мечем на догоду тим іншим, що стоять за всією цією вакханалією з судово-правовою реформою.

А йдеться ось про що. Ледь не в першому публічному коментарі у новій якості Голови ВКДКА, пан Загарія ні сіло ні впало поінформував суспільство про те, що до Комісії надійшла скарга на адвоката Миколу Сірого і що якийсь міфічний скаржник просить притягнути М.Сірого до дисциплінарної  відповідальності за критичну оцінку нового Кримінального процесуального Кодексу України. Далі Голова ВКДКА розмірковує про види можливого стягнення і навіть не виключає можливості позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю в разі грубого одноразового порушення правил адвокатської етики…

Що це було? Реальна погроза адвокату-захиснику Ю.Тимошенко, невігластво, тимчасовий розлад чи якась особиста ревність до провідного вченого з питань кримінального процесу і просто громадянина, – не відомо. Проте насмілююсь без ризику помилитись припустити, що ще ніколи в історії людства жоден адвокат не втратив право на адвокатську професію з причини вираження свого власного погляду на якість закону, здійсненого поза юридичними процедурами і не у зв’язку з наданням правової допомоги клієнту.

Отже, зі святом вас, дорогі колеги, з адвокатським вас самоврядуванням!

Олег Левицький, адвокат

Право на справедливий суд

31.12.2012 | Людмила Клочко

Скаржитися можна!

   

21 грудня 2012 року Харківський районний суд виніс цілком логічне та аргументоване рішення, яке підтверджує гарантовану Конституцією норму: громадяни мають право скаржитися на органи влади та місцевого самоврядування. І кінця світу не сталося! Навпаки, це рішення, на тлі валу необґрунтованих позовів щодо захисту честі і ділової репутації, є просто світлом у віконці.

Наводимо текст рішення суду:

У вересні 2012 року Комунарська сільська рада Харківського району Харківської області звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що мешканка с. Комунар А. на протязі останніх років постійно звертається у різні інстанції з численними зверненнями, у яких поширює недостовірну інформацію щодо дій Комунарської сільської ради Харківського району Харківської області.
Останнє таке звернення мало місце в червні 2012 року, коли відповідач звернулася до прокуратури Харківської області щодо незаконного, на її думку, здійснення Комунарською сільською радою продажу недобудованої будівлі дитячого садку…, будівлі їдальні…, продажу транспортних засобів у 2003 році, що рахувалися на балансі ради, витрачання бюджетних коштів на виконання робіт з капітальному ремонту майдану і пам’ятника Загиблим воїнам.
Позивач у черговий раз вимушений був доводити непричетність до надуманих відповідачем порушень законодавства. За результатами проведеної перевірки підстав для вжиття прокурорського реагування не встановлено. У зв’язку з чим, позивач просив суд заборонити А. поширювати вище зазначену інформацію, як таку, що не відповідає дійсності та порушує його особисті немайнові права, зокрема порочить ділову репутацію.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.
Відповідач А. в судовому засіданні проти позову заперечувала, пояснивши, що, дійсно зверталася до прокуратури Харківської області щодо неправомірних дій посадових осіб Комунарської сільської ради, начальника КП «Комунальне виробниче управління житлово-комунального господарства», але, направляючи заяви до прокуратури Харківської області, вона не мала наміру завдати шкоди особистим немайновим правам позивача, а хотіла лише захистити права жителів с. Комунар Харківського району Харківської області.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, та таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Статтею 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно із ч. 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», за ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У випадку, коли особа звертається де зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим, наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і воно було викликано не наміром виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Рішенням Конституційного Суду України (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року №8-pп/2003 установлено, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Звернення громадян, в яких містяться певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи.
Судом встановлено, що А. зверталася до прокуратури Харківської області із зверненням щодо незаконних, на її погляд, дій посадових осіб Комунарської сільської ради Харківського району Харківської області…
Як вбачається із наглядового провадження № 04-48-459-11, Харківською міжрайонною прокуратурою на виконання завдання прокуратури Харківської області проведено перевірку за зверненням А. За результатами проведеної перевірки підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.
З огляду на те, що відповідач зверталася з вище зазначеним зверненням до прокуратури Харківської області, то в даному випадку мало місце реалізація нею конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а метою такого звернення було вжиття органами прокуратури передбачених законом заходів, у зв’язку з вчиненням посадовими особами Комунарської сільської ради Харківського району Харківської області неправомірних, на її думку, дій, а не поширення інформації, що порочать ділову репутацію Комунарської сільської ради Харківського району Харківської області.
Доказів, які б доводили, що зазначені звернення А. мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити ділову репутацію позивача, а не наміром виконати свій громадський обов’язок, останнім не надано.
А. зверталася з вказаним зверненням тільки до прокуратури Харківської області, що не заперечував і сам представник позивача. Обставин, які б свідчили про поширення відповідачем відомостей серед інших осіб, судом не встановлено.
Таким чином, доводи позивача щодо порушення його особистих немайнових прав не знайшли свого підтвердження.
Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, а заборона поширення інформації є спеціальним способом захисту особистого немайнового права, то підстави для задоволення позовних вимог в цій частині також немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214 – 215 ЦПК України, суд вирішив у задоволенні позовних вимог Комунарській сільській раді Харківського району Харківської області до А. про захист ділової репутації – відмовити.

Коментар «ПЛ»: На тлі валу судових справ щодо захисту честі, це рішення Харківського районного суду є просто світлом у віконці. Але й сама А. діяла бездоганно: вона доклала відповіді, які показували, що далеко не всі її звернення були безрезультатними: за їх наслідками ввели в дію очисну станцію каналізаційних стоків, засипали вигрібну яму, сморід від якої влітку перебивав всі інші запахи в селі, відкрили опорний пункт міліції та пункт медичної допомоги. За скаргами А., до речі, неодноразово оголошували дисциплінарні стягнення секретарю сільради. Але головне, що А. цілком щиро заявила в суді, що своїми зверненнями до прокуратури вона намагалася допомогти сільраді краще виконувати свої обов’язки, а не завдати шкоди діловій репутації останньої.
Справа слухалася в два засідання, і суд прийшов до абсолютно закономірних висновків: скаржитися можна!

Людмила Клочко, завідуюча громадською приймальнею ХПГ

Захист від дискримінації

30.12.2012
джерело: kp.ua

Инвалид-колясочник добился лишения лицензии аптеки

   

Почти год колясочкиник Дмитрий Жарый провел в судах, добиваясь лишения лицензии крупной аптеки, не оборудованной надлежащим пандусом.

После долгих утомительных заседаний суд постановил частично удовлетворить требования Дмитрия. В официальном документе говорится: «Признать противоправной бездеятельность Государственной службы по лекарственным средствам в Днепропетровской области во время проверки выполнения требований п.2.5.7 Лицензионных условий осуществления хозяйственной деятельности по изготовлению лекарственных средств, оптовой, розничной торговли лекарственными средствами, утвержденных приказом Государственной инспекции по контролю качества лекарственных средств Министерства охраны здоровья Украины Аптекой №124 ООО «Фармстор» о создании необходимых условий для доступности личностей с ограниченными физическими возможностями в аптеки согласно заявления о нарушении Жарого Дмитрия Юрьевича от 17.01.2011 года.
Обязать Государственную службу Украины по лекарственным средствам рассмотреть вопрос об аннулировании лицензии на розничную торговлю лекарственными средствами Аптеки №124 ООО «Фармстор»согласно требований Украины «О лицензировании определенных видов государственной деятельности».

- На то, что аптеку лишат лицензии, я не особо надеялся, – говорит Дмитрий. – Но есть документ, подтверждающий этот уникальный факт. Это ведь первый случай, когда права инвалида защищают так масштабно.

Заводить тяжбу с аптекой молодой человек изначально не собирался. О проблеме доступности в нашем городе для инвалидов-колясочников он знает не понаслышке, поскольку тоже передвигается на инвалидной коляске, из-за чего попасть может далеко не в каждое заведение - будь то магазин, поликлиника или кафе.

6 июля 2010 года Дмитрий отправился в аптеку за лекарством. Чтобы попасть внутрь помещения, ему нужно было преодолеть несколько ступенек. Никакой возможности взобраться на крыльцо аптеки по пандусу на инвалидной коляске не было, поэтому ему пришлось просить помощи у прохожих внести его наверх.

- Мне пришлось просить этих ребят подождать, пока я куплю лекарство, чтобы потом спустить меня вниз, поскольку пользоваться имевшимся там пандусом было опасно для моей жизни и здоровья, – рассказывает Дмитрий Жарый. – Обычно я не практикую передвижение на руках других людей, это унизительно и опасно для жизни. Я не хочу быть зависим от других людей, их настроения и физических возможностей при реализации своих прав и законных интересов.

За защитой своих прав Дмитрий обратился в областную госинспекцию по контролю качества медицинских средств. В заявлении он написал о нарушении аптекой законодательства в отношении инвалидов. Написал Дмитрий и в Главное архитектурное управление города. Однако ни одно из этих учреждений не пожелало встать на защиту инвалида, ограничившись формальными отписками.

- При проверке они установили наличие у входа в аптеку кнопки вызова фармацевта для тех, кто не может самостоятельно зайти, и посчитали, что все требования выполнены, – рассказывает Дмитрий Жарый. – Но это не так! Кроме кнопки вызова обязательно должен быть пандус, который соответствует установленным нормативам и которым инвалиды могут свободно пользоваться. Они же не захотели связываться и проверять соответствие пандуса требованиям законодательства.

Чтобы доказать свою правоту, Дмитрию пришлось самостоятельно привлекать независимого эксперта для проверки соответствия установленного пандуса требованиям законодательства. Вывод был однозначным: аптека не создала условий для свободного доступа людей с инвалидностью – установленный пандус не только не соответствует архитектурным нормам, но и является небезопасным.

К слову, пока Дмитрий проводил переписки с разными инстанциями, руководство аптеки навстречу не пошло и недочеты не исправило.

Соціально-економічні права

16.12.2012 | Наталка Ковальчук

Казав пан: «Хюндай» - рай»… А для пасажира вийшло пекло

   

Чому «корейський дракон» повзе, мов черепаха?

 

Дива не сталося. Розрекламовані чиновниками «від держави» і панами «від «Укрзалізниці»  швидкісні маршрути виявилися зовсім не обіцяним «раєм» для пасажирів. Закордонні «Хюндай» раз-по-раз почали завмирати серед нашого «степу широкого». Кажуть, що не  витримали першого подиху української зими.

Та насправді історія питання глибша. Набагато раніше прозвучав перший тривожний «дзвіночок» непридатності до українських реалій нових швидкісних машин, закупівлею яких Україна відчутно підтримала південно-корейську економіку - 261 млн. дол. США або 85% від загальної вартості 10 електропоїздів фінансується за рахунок кредитних коштів «Ексімбанку» Республіки Корея (Новини UHIAN від 28.04.12).

2 червня 2012 року не вийшов у рейс поїзд з Харкова до Києва. Тоді, з огляду на амбіційність підготовки до Євро-2012, представники Hyundai Corporation Kiev у «пожежному порядку» зібрали прес-конференцію для ЗМІ.    І вже тоді виникало питання про можливість експлуатації швидкісних поїздів у зимових умовах України. Пани з Hyundai Corporation Kiev запевняли, як зазначено в Finance.ua (08.06.2012), що за умовами контракту поїзд повинен працювати при температурі, що сягає -40°. При такій температурі ніби то було здійснено тестування всіх деталей в Кореї. А ще повідомляли, що один зі швидкісних поїздів завжди залишається у резерві на випадок виявлення поломки у іншому.

Наступного разу 13 жовтня 2012 року швидкісний поїзд «Хюндай», що слідував за маршрутом «Харків-Київ»,  приблизно через 30 хв. після відправлення зі станції Харків зупинився і стояв без руху 1 годину. Тепер вже ніхто прес-конференцій не збирав і швидкісних поїздів з «резерву» для «виправлення» ситуації не надсилав. Тим більше й пасажирів не поінформували ні про причину зупинки поїзду, ні про можливий час відновлення руху.

Лише через годину поїзд почали тихим ходом (приблизно 5-10 м за км) відбуксовувати з місця зупинки. Про обіцяні 160 км за годину і подолання шляху від Харкова до Києва за 3, 5-4 години вже й не йшлося, як і про «швидкісне» прибуття до столиці України об 11.30. Практично у «військово-польових умовах» пасажирів перевантажили з корейського дива на звичного обдертого «представника рухомого складу «Укрзалізниці» й ледве дотягли до Києва по обіді – о 15.10. 

Далі, як кажуть у народі, - більше. Почалася зима. І хоч температура мінус 40 градусів ще й не сягнула, але 5 грудня 2012 року поїзд марки «Хюндай» №164 сполученням «Київ-Харків» (відправлення з Києва о 18.15, час прибуття до Харкова о 22.50) знову «завмер» цього разу серед лісу на перегоні після станції «Миргород».

Цього разу, щоправда, «Укрзалізниця», як зазначено на сайті підприємства, «приносить свої вибачення пасажирам вечірнього рейсу швидкісного електропоїзда «Український експрес», який прямував за маршрутом Київ – Харків, за порушення графіку руху та доставлені незручності.»

Самі ж «незручності» пояснює тим, що затримку у графіку руху швидкісного електропоїзда «Український експрес» спричинив обрив контактного проводу. У заблокованому поїзді, з якого не можна було вибратися, перебувало 527 пасажирів. Зупинився він о 20.38 і лише о 23.32 був транспортований тепловозом до станції Матяшівка, відкіля продовжив рух своїм ходом.

Щоправда, в той де самий час «Укрзалізниця» запевняла, що «у складних погодних умовах при переході температур через нульову відмітку залізниця залишається надійним та безпечним видом транспорту. Залізничники вживають усіх можливих заходів, щоб гарантувати безперебійні безпечні перевезення пасажирів та вантажів.

Упродовж трьох діб, починаючи з 4 грудня, у складних метеорологічних умовах залізничники забезпечували безперебійність та безпеку руху поїздів у складних погодних умовах» (інформація з офіційного сайту «Укрзалізниці, датована 7.12.2012).

Як «забезпечувала» показали подальші події.

«12 грудня у зв’язку із нестандартними метеоумовами (інтенсивний тривалий дощ та мокрий сніг при мінусовій температурі) на донецькому напрямку  ускладнився рух пасажирських поїздів. Зокрема, поза графіком на Донецькій залізниці пройшло 12 пасажирських поїздів, в тому числі 3 швидкісних (категорії Intercity+). Зокрема, через обледеніння контактного дроту та дахового обладнання поїзд №154 сполученням Донецьк – Київ був доставлений допоміжним тепловозом на станцію Лозова, де на пасажирів вже чекав резервний склад іншого поїзду.  170 пасажирам була надана допомога в переміщенні з одного складу поїзда до іншого. Поїзд відбув зі станції Лозова за маршрутом.

Через ті самі обставини затрималися поїзди Донецьк – Київ (нічний Intercity+) та вечірній Intercity+ Київ – Донецьк». (Офіційний сайт «Укрзалізниці». Інформація від 13.12.2012).

Одним словом, швидкісний рух – швидкісним рухом, але «наш радянський бронепоїзд, який може дотягти що завгодно і куди завгодно, має завжди стояти на запасному путі».

 

Ні честі, ні гідності…

 

Водночас залізничники на своєму ж Інтернет-ресурсі запевняють, що «пасажири залізничного транспорту ніколи не залишаються наодинці з будь-якими проблемами, пов’язаними з рухом поїздів. Залізниця, як ніхто інший, зацікавлена у стабільному графіку руху поїздів, тому що будь-яке відхилення від графіку веде до  ускладнень у роботі залізничного транспорту та збільшення експлуатаційних витрат на забезпечення перевезень. Залізниця у будь-якому випадку доставляє пасажирів до місця призначення, однак час вирішення питання доставки у форс-мажорних обставинах природних катаклізмів, на жаль, не завжди відповідає бажанню пасажирів якнайшвидше дістатися до місця призначення».

Однак і у форс-мажорних обставинах, і при такому «природному катаклізмі», як звичайна українська зима, пасажири бажають, щоб не піддавалися загрозі їх життя, здоров'я, не порушувалися честь, гідність, безпека людини, які Конституцією України (стаття 3) визнаються «найвищою соціальною цінністю». Кожен з нас має право на повагу до своєї гідності, не може бути підданим катуванню або такому, що принижує його гідність поводженню (стаття 28 Конституції).

Та про яку честь, гідність, повагу до людини з боку «Укрзалізниці» можна говорити в умовах, коли, як зазначено у одній з претензій до «Укрзалізниці», пересадка пасажирів 13 жовтня цього року з поламаного «Хюндай» сполученням «Харків-Київ» на поїзд вітчизняного виробництва здійснювалася не на пероні залізничної станції, а у  зовсім не підходящому для цього місці. Пасажирам доводилося, наче скелелазам видиратися на східці вагона з небезпекою нанести травму собі або іншим пасажирам. У поїзді, що прибув на заміну вони не змогли замовити якої-небудь їжі чи води. А на звернення по приїзді до Києва із запитом про можливість компенсації за неякісно надану послугу, почули від залізничного чиновника  відповідь, що «компенсацій ніяких виплачено не буде і загалом вони не відповідальні за затримку поїзду».

Про яку безпеку людей йдеться, коли,   5 грудня 2012 року у поїзді “Хюндай” №164 сполученням “Київ-Харків” протягом трьох годин поспіль світло та струм у вагонах було відключено. Туалети з невідомих причин виявилися заблоковані, до них не можна було потрапити приблизно до 23.30-00.00. Поїзд зупинився, нагадаємо, після 20 години.

Також відключилася система опалення,   температура повітря протягом трьох годин чекання суттєво знизилася, що спричиняло додатковий дискомфорт, люди страждали від холоду.

Нагадаємо, що вартість квитка на швидкісний «Хюндай» сполучення «Київ-Харків» - 214 грн.80коп.  

У той же час запасні електрогенератори потягу, очевидно,  виробляли електроенергію, оскільки міжвагонні двері працювали для зручності стюардів, які пересувалися між вагонами протягом всього часу стоянки. Електричного струму вистачало також і для того, щоб працівники потягу кип'ятили воду та продавали гарячі напої знервованим пасажирам протягом тривалої зупинки.

І після цього нам кажуть, що «Укрзалізниця» у збитках і не вміє заробляти гроші?

Загалом у всіх випадках, коли  пасажири потрапили у цю металеву, хоч і комфортабельну пастку, люди відчували  занепокоєння, страх. Серед них були й хронічно хворі, які відчували погіршення стану здоров'я, з  дітьми…

Тож цілком виправдано пасажири, що вимушено затрималися у дорозі через поломку швидкісних потягів і зазнали морального і психологічного дискомфорту, понесли фінансові втрати,   звернулися до «Укрзалізниці» з претензіями про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У випадку відмови підприємством  відшкодування витрат, вони попереджають про подальше звернення до суду для захисту своїх законних прав та інтересів та стягнення відшкодування шкоди.

 

Гроші – за колеса

 

«Останні кардинальні зміни у структурі "Укрзалізниці" - із закупівлею за державні гроші дорогих поїздів Hundai, банкрутством пасажирських перевезень і, водночас, комерціалізацією прибуткових вантажних - наштовхнули багатьох експертів на підозри, що таким чином державного перевізника можуть готувати до приватизації», - такі дані наводить BBC Україна (28 травня, 2012 p.) І хоч на брифінгу 18 липня гендиректор "Укрзалізниці" Володимир Козак, повідомляє агентство "ЛІГАБізнесІнформ" заявив, що приватизації «Укрзалізниці» не буде, а відбувається лише реформа щодо графіка, українці мають небезпідставні підозри, що все «з точністю до навпаки». Тому почали виходити на акції проти комерціалізації «Укразлізниці».

10 грудня на відзначення Дня прав людини такі акції відбулися У Києві, Харкові, Одесі. Вимоги мітингувальників у Києві, як повідомляє  gaslo.info,  -  повернути зручні нічні потяги, знизити ціни на проїзд у потягах «Інтерсіті», припинити підвищення вартості квитків на міську та приміські електрички, припинити скорочення залізничників в процесі реорганізації «Укрзалізниці», повернути електропотяги, що сполучали районні міста з обласними центрами, повернути зупинки на станціях на маршрутах електропотягів та потягів дальнього слідування, забезпечити гідні умови праці та техніки безпеки залізничників, підвищити зарплатню залізничників та припинити тиск на профспілкових активістів.

Крім того, підозри щодо комерціалізації підсилює й цілком офіційна інформація з сайту підприємства. «Укрзалізниця» активно починає «підгрібати» під себе гроші.  Так, 11 грудня 2012 року ЄБРР виділив для «Укрзалізниці додаткові кредитні кошти на суму 62, 5 млн. дол. під «Проект оновлення рухомого складу». Сама «Укрзалізниця», аби нові власники не відчували фінансових проблем,  активно наполягає на «виділення цільового державного фінансування на оновлення рухомого складу для пасажирських перевезень, посилаючись на статтю 10 Закону України «Про залізничний транспорт»: «Будівництво і  реконструкція магістральних залізничних ліній, мобілізаційного  призначення,    придбання   залізничного складу  для  перевезень  пасажирів у поїздах  далекого  слідування та місцевого сполучення  здійснюються  у  встановленому порядку  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету  України в межах лімітів державних капітальних вкладень», бо адміністрація підприємства переконана, що розвиток залізничних пасажирських перевезень, покращення їх якості та сервісу обслуговування не можливе  без державного цільового інвестування.

Те, які покращені якість і сервіс може запропонувати «Укрзалізниця», ми вже побачили, завдяки «особливо комфортабельним і швидкісним «Хюндай», про котрі казали, що для пасажирів – це рай. А вийшло – пекло.

              

Погляд

28.12.2012
джерело: umdpl.info

«У кожному райвідділі міліції з людей вибивають зізнання»

   

Із харківським правозахисником Євгеном Захаровим зустрічаємося в офісі організації «Центр свобод» у центрі Києва. Він приїхав на збори міжнародної організації «Будинки прав людини». Виходить у сусідню кімнату за 30 хв. до завершення засідання.

– Говоримо про те, щоб купити будинок у Києві, куди переїде частина столичних правозахисних організацій, – розказує Євген Юхимович. – Матимуть там безкоштовні офіси. Вже є 250 тисяч доларів. Треба зібрати ще 200 тисяч.

Захаров дістає з портфеля гребінець, зачісується. Сідає у шкіряне крісло навпроти дивана.

– За рівнем корупції Україна посідає 144-те місце зі 176 країн. Чому таке низьке?
– Суспільство морально занепадає. Люди розуміють, що без хабарів не можна вирішити жодної проблеми. Корупція властива для країн, що знаходяться у перехідному періоді від тоталітаризму до ринкової економіки. Її не уникнути. Інша справа, що з нею можна і треба боротися. Але для цього потрібна політична воля. Неможливо побороти корупцію на нижчому рівні, коли вона є на вищих щаблях.

– Міжнародна правозахисна організація «Амнесті Інтернешнл» в останній доповіді зазначила, що «в Україні панує атмосфера безкарності міліції». Як це виправляти?
– Для початку потрібно добитися виконання нового Кримінально-процесуального кодексу. У ньому достатньо запобіжників проти цієї ситуації. Немає сенсу вибивати зізнання у скоєнні злочину, тому що ці докази не будуть використані судом. У Конституції також записано, що не можна примушувати свідчити проти себе та своїх близьких. Однак кожну хвилину в кожному райвідділі міліції із людей вибивають зізнання.

– Чому міліціонери це роблять так масово?
– Інакше не можуть виконати план з розкриття злочинів. А без цього не буде надбавок, премій.

– Як домогтися, щоб правоохоронна система працювала в інтересах людей?
– Проблема в тому, що в нашій кримінальній юстиції все тримається одне за одне. Міліцію, прокуратуру, суди, Службу безпеки, систему виконання покарань треба змінювати одночасно. Це можна було б зробити, оскільки вже є новий кодекс. Але як буде в реальності, сказати важко, бо кожен із правоохоронних органів «тягне ковдру» на себе. Дуже сильне прокурорське лобі не захоче, щоб функції прокуратури змінювали. Бо тоді вона не буде «оком государева» – органом, що виконує спеціальні завдання першої особи держави.
Люди у владі реформують силові структури так, щоб вони не заважали їм збагачуватися, вести свій бізнес. На все інше наплювати. Подивіться на пенсійну реформу. Казали, що зменшиться дефіцит пенсійного бюджету, а цього року навпаки – він збільшився на 7 мільярдів гривень. І справедливішою система не стала – спецпенсії так і лишилися.

– Влада почала судову реформу. Що змінюється на краще?
– Судова система продовжує бути залежною. Керівництво держави вважає, що без контролю за судами воно втратить владу, не зможе проводити всі свої рішення.

– Кожен суддя – на гачку у прокурора, високопоставленого чиновника?
– У тих справах, де задіяні чиїсь інтереси, – так. Хоча є судді, для яких їхня репутація та честь важливіші за погрози. Знаю таких, що мають по два-три подання на звільнення, але не зважають на них. Їх не звільняють, бо у них дуже високий авторитет.

– Де простому українцю шукати правди?
– У судах. У наших. Йти до Європейського суду. Таке звернення є одним із найкращих механізмів. Щоб подати до Євросуду, жодні фінанси, окрім оплати листа, не потрібні. Лише час.

– Які настрої переважають у суспільстві?
– Усі чекають змін внутрішньої політики. Важко назвати людей, яких би задовольняло те, що робить президент. Хіба що прокурорів, бо їм суттєво підняли зарплату. А міліція та армія – у жалюгідному стані.
За оцінками соціологів, кількість людей, яких можна віднести до середнього класу, з 2009 року скоротилася вдвічі. Тоді їх було 10 відсотків, зараз – 5. Багато закрили свій бізнес чи перевели його в іншу країну.

– У що може вилитися невдоволення людей?
– Дивлячись, як розвиватимуться події. У влади ще є невеликий ресурс, щоб змінити політику. Поки що вона такого бажання не демонструє: прем’єром знову став Азаров, спікером призначили Рибака. Це – люди радянських часів, вони ще з того життя.
Верхівка не в змозі обмежити свій «хапальний інстинкт». Тому не вистачає коштів на зарплати, пенсії. Люди вийдуть на вулиці тоді, коли у них не буде грошей на хліб своїм дітям.
Дуже багато залежатиме від того, чи з’являться нові політичні лідери. Сьогодні народу нема на кого сподіватися в політикумі.

– У чому найбільша помилка президента Януковича?
– Він підтримує внутрішню політику, що не сумісна з уявленням більшості жителів країни. Від самого початку він узяв курс на те, щоб стати авторитарним керівником. Розпочав із переслідування опонентів, ліквідації лідерів опозиції. І країні, і самому Януковичу та його оточенню це принесло більше шкоди, ніж користі. Захід ніколи не пробачить такого.

– За яких обставин Янукович може випустити Тимошенко та Луценка?
– У Луценка ще є правові можливості – Вищий спеціалізований суд може скасувати вирок. А у Тимошенко вони вичерпані. До Європейського суду подали скаргу. Якщо її швидко розглянуть і буде рішення про порушення її права на справедливий суд, це буде підставою для звернення до Вищого адмінсуду, аби її звільнили. Але питання – коли буде рішення Євросуду.
Янукович може помилувати. Однак Тимошенко не напише такого прохання.

– Теперішня опозиція після приходу до влади зможе бути ефективнішою за режим Януковича?
– Опозиція дуже різна. Є стара політична сила «Батьківщина», яка вже була при владі. Вона виявилася не успішною. Важко сказати, чи здатні вони провести роботу над помилками. У «Батьківщини» не так багато шансів повернутися до влади, бо має стійкий електорат, який не зростає навіть за умови, що їхнього лідера несправедливо ув’язнили.
УДАР – політична сила нова, перспективніша, тримається на авторитеті Кличка. У нього є задатки стати сильним лідером. Але чи реалізує їх – не ясно.
«Свобода» потрапила до парламенту завдяки своїй радикальності. Люди проголосували, щоб вона склала конкуренцію владі. Але їхні уявлення про світ застарілі. У розвиток «Свободи» я не вірю. Вони – молоді, енергійні, але популісти. Якщо подивитися на їхню програму, там є пункти, в які самі «свободівці» не вірять. Наприклад, повернення смертної кари. Цього вимагають і комуністи. Це – неможливо. Потрібно мати іншу Конституцію, денонсувати шостий та тринадцятий протокол Європейської конвенції, яку Україна ратифікувала. Це означає автоматичне виключення з Ради Європи і – відмову від будь-яких відносин із Заходом. У «Свободи» є теза, що суддів треба обирати народом. Це привнесе політику в судочинство. У Криму будуть судді від Партії регіонів, на Галичині – від «Свободи» та «Батьківщини». Що це буде за правосуддя?

Погляд

01.01.2013 | Андрей Григоренко

Владимиру Буковскому - 70!

   

30 декабря 2012 года исполнилось 70 лет Владимиру Буковскому - одному из наиболее выдающихся пионеров Движения за права человека.
Своё гражданское служение Владимир начал ещё со школьной скамьи. Трудно переоценить роль этого человека, прошедшего через рукотворный ад специальных психиатрических заведений, годы тюрем и концентрационных лагерей, депортации из родной страны, но никогда не сломившегося, не предавшего никого из друзей и до сего дня остающегося непримиримым противником насилия и ограничения человеческой свободы.
Владимир никогда не считал и не считает себя политиком, но всегда и при всех обстоятельствах он оставался Человеком и Правдолюбцем. Именно по этой причине его ненавидят всякого рода диктаторы и деспоты. Сам факт, что администрация сегодняшней России считает его персоной нон-грата и ему запрещён въезд в его родную страну, говорит о многом.
Я не уверен, что многие молодые люди знают, что с именем Буковского связано возрождение гражданского общества в самом сердце тоталитарной коммунистической системы, что он был инициатором вольных чтений на Маяке в начале 60-х годов прошлого века, что он стоял у истоков Движения за права человека в СССР, что он многократно выступал в защиту этнических и религиозных меньшинств, что ему в большой степени принадлежит заслуга в разоблачении использования психиатрии в политических целях, в разоблачении бесчеловечной сущности коммунизма.
В этот юбилейный день, я уверен, многие присоединились ко мне с пожеланием:
Многая лета, дорогой друг.

Жертви політичних репресій

29.12.2012

Огидна спадщина сталінізму

   

21 грудня 2012 року регіональний осередок російської організації «Суть времени – Крым» відкрив у Сімферополі вуличну виставку, присвячену черговій даті від дня народження Сталіна – злочинця, чия діяльність засуджена законом «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 року і відповідним судовим рішенням, а в Європі – резолюцією Парламентської Асамблеї ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи» від 3 липня 2009 року.

Спроба провокаторів, що «надихаються» російським неосталіністом Сергієм Кургіняном, представити злодія як найзначнішого керівника держави «в історії російської цивілізації» ображає пам’ять народів, які зазнали жахливих за своїми масштабами і наслідками трагедій – Голокосту, Голодомору, депортацій за національною ознакою, репресій – українців, євреїв, кримських татар, вірмен, поляків, німців, греків, представників багатьох народів країни.

Не без злого наміру провокацію організовано в час, коли Україна прийняла на себе головування в Організації з безпеки та співробітництва в Європі, що засудила нацистський та сталінський тоталітарні режими, відповідальні «за безліч військових злочинів і злочинів проти людства, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини».

Ми повністю поділяємо гнів кримських татар, які розгромили виставку, що прославляє диктатора, відповідального за геноцид кримськотатарського народу, що був позбавлений Батьківщини і зазнав за роки депортації незліченних жертв.

Ми закликаємо українців різних національностей підтримати законне обурення кримських татар і виступити проти спроб використовувати особистість злочинця для образи пам’яті народів і провокацій проти України. Ми повинні нарешті позбутися огидної спадщини сталінізму.

Ми впевнені, що подібні спроби повинні бути жорстко покарані в судовому порядку і засуджені Верховною Радою України і президентом країни.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2012
джерело: memo.ru

«Мемориал» вступает в «катынское дело» в качестве третьей стороны

   

На протяжении семи последних лет «Международный Мемориал» безуспешно добивался в российских судах всех уровней адекватной оценки Катынского преступления и реабилитации его жертв.

19 декабря 2012 года Правозащитный центр «Мемориал» (Москва), совместно с Европейским центром защиты прав человека (European Human Rights Advocacy Centre, Лондон) и Сетью за правосудие переходного периода Университета Эссекса (Essex Transitional Justice Network, Колчестер), получил разрешение на вступление в качестве третьей стороны в «катынское дело» (Яновец и другие против России), рассматриваемое Большой Палатой Европейского Суда по правам человека. Обращение ПЦ «Мемориал» и его партнеров было направлено в Суд 6 декабря.

«Мы обратились в Европейский Суд с просьбой разрешить нам вступить в дело в связи с тем, что, по нашему мнению, решение Большой Палаты может оказать значительное влияние на подтверждение обязанностей государств по восстановлению прав жертв международных преступлений,  – говорит старший юрист ПЦ «Мемориал» Кирилл Коротеев. – Среди необходимых мер должны быть расследование, установление фактов, принесение публичных извинений. Важно не забывать и про более недавние, чем Катынь, случаи. Я говорю о войне в Чечне. Российское правительство не выполняет никакие из этих мер по делам о похищениях, бессудных казнях, пытках, совершенных в этой северокавказской республике в военное время. Решение Большой Палаты по «катынскому делу» может иметь определяющее значение для предотвращения безнаказанности на континенте и в мире».

Третья сторона не вправе высказываться по существу дела – было ли эффективным после 1998 года расследование российскими властями расстрела польских офицеров в 1940 году и составляет ли отношение российских властей к потомкам жертв бесчеловечное обращение.

Однако ПЦ «Мемориал» и его партнеры до 16 января 2013 года представят Большой Палате свои замечания о том, каковы по современному международному праву обязательства государств в отношении жертв международных преступлений, ограничиваются ли они уголовным преследованием виновных и обязаны ли государства принимать какие-то меры для восстановления прав жертв, если уголовное преследование по каким-либо причинам невозможно. Для этого будет исследована практика создания различными государствами Комиссий по установлению истины и примирению, судебные решения национальных судов, международных уголовных трибуналов и Межамериканского Суда по правам человека.

Слушание в Большой Палате назначено на 13 февраля 2013 года.

Бюлетень "Права Людини", 2012, №35

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори