пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201210
№10
2012

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

05.04.2012 | Юрій Савицький
джерело: www.radiosvoboda.org

Адам Міхнік: Ті, хто ув’язнили Луценка, є ідіотами

   

Варшава. Думка, що Європа зможе виправити ситуацію в Україні, є дуже шкідливою, вважає колишній польський дисидент, а нині відомий журналіст Адам Міхнік. В інтерв’ю Радіо Свобода він спершу пояснив, чому написав листа солідарності до колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, якого засудили цього тижня за службові зловживання. Свій лист за ґрати польський журналіст опублікував 1 березня на шпальтах «Газети виборчої», яку редагує.

 

- Пане редакторе, чому Ви написали такого гострого листа на захист Юрія Луценка?

Адам Міхнік: Для мене ця справа однозначна. Якщо політика такого рівня, як Юрій Луценко, одного з лідерів Помаранчевої революції, якого ніколи не звинувачували в корупції, засуджують до ув’язнення на 4 роки, то це антинародна діяльність, антидемократична, зрештою, це діяльність ідіотична. Ті політики, я не знаю, чи то Янукович, чи то Колесніков, чи ще хтось, які ухвалили таке рішення, я мушу це ствердити дуже однозначно: вони – ідіоти. Або ж вони слухають ідіотів. Це по-перше. По-друге, я сам багато часу провів у в’язниці, тож знаю, що для кожного ув’язненого слово солідарності, яке до нього доходить, є надзвичайно важливе. Я однозначно на боці Луценка, я проти тих всіх, які його арештували. Зрештою, я не представляю польського уряду. Я чудово усвідомлюю той факт, що мій уряд і мій президент мусять підтримувати з українською державою нормальні стосунки, тож вони змушені говорити дипломатичною мовою, а я не є дипломатом, тож я не мушу говорити мовою дипломатії. Тому я написав те, що думаю.

- Чому Ви називаєте ворогів Луценка боягузами?

Адам Міхнік: Тому що це боягузтво – закривати у в’язниці свого супротивника замість того, щоб із ним публічно дискутувати на телебаченні, на радіо чи в пресі. Це боягузтво.

- А що Вам дає підстави говорити про те, що Луценко – це в’язень сумління?

Адам Міхнік: Те, що використано абсолютно абсурдний привід для того, щоб його закрити у в’язниці. Його засудили не за водія, а тому, що він був лідером боротьби за демократію в Україні. Для мене це цілком очевидне.

- Як Ви загалом оцінюєте ситуацію в Україні після ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка?

Адам Міхнік: Я оцінюю якнайгірше, бо ідеться не тільки про ув’язнення цих політиків, а про політику копіювання Лукашенка. В Україні починає перемагати навіть не путінська модель, а лукашенківська. Те, що у вас діється — це Путін в кубі.

- Що ЄС, Польща зокрема, повинні зробити, щоб не допустити до, так би мовити, «білорусизації» України?

Адам Міхнік: Ситуацію в Україні чи в Білорусі можуть змінити не ЄС чи Польща, а самі українці чи білоруси. Висновок, що Польща чи ЄС можуть змінити ситуацію в цих країнах – це типовий спосіб думання колишніх дисидентів. Такий підхід може бути дуже шкідливим, тому що спонукає людей до бездіяльності, вони можуть очікувати, що хтось інший щось зробить за них. Ні, це самі українці повинні впоратися з Януковичем, і самі білоруси повинні впоратися з Лукашенком. Якщо ж йдеться про позицію інших держав, то вони не повинні вдавати, що нічого не діється, вони повинні це засуджувати, наскільки це тільки можливо, підтримувати українських і білоруських демократів. Більше вони зробити не можуть.

- Але Польща, яка вже не перший рік підтримує демократію в Білорусі, сьогодні визнає, що її політика щодо режиму Лукашенка в попередні роки була надто м’якою.

Адам Міхнік: Так, була м’якою. Але що, до дідька, можна було зробити?! Що, наприклад, можна зробити з Україною? Ізолювати її? Ставитися до неї так, наче це Албанія Енвера Ходжі? Потрібно шукати якусь золоту середину – якісь такі методи між батогом і пряником, щось між обіцянками та покараннями за антидемократичну діяльність.

- Лист на підтримку Луценка Ви завершили оптимістично. Що дає підстави до цього оптимізму? Чимало людей в Україні зневірені.

Адам Міхнік: Моя біографія! Я також сидів у в’язниці, ситуація також була безнадійна, та я завжди вірив, що це зміниться. В Україні ситуація мусить змінитися, тому що політика Януковича – це політика, спрямована проти реальної дійсності, проти сучасності, проти свободи, проти людської гідності і проти здорового глузду.

- Багато хто в Україні з тривогою дивиться в бік Росії, із неспокоєм. Лунають побоювання, що повернення Володимира Путіна на посаду президента не обіцяє нічого доброго українцям. Як думаєте Ви?

Адам Міхнік: Так, не обіцяє. Але його влада не обов’язково повинна зміцнюватися. Якби я вам у листопаді минулого року сказав, що вже в грудні у Москві будуть багатотисячні демонстрації, то ви б сказали, що я божевільний. Але ці демонстрації були, тож невідомо, що чекає Росію.

5.04.2012 г.

Політика і права людини

13.04.2012

Чи намагається Україна покращити верховенство права? Звіт Данського Гельсінського комітету з прав людини

   

Короткий зміст висновків

Резолюція 1862 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26.01.2012 (http://www.khpg.org/index.php?id=1327667167) має жорсткіше формулювання та умови у порівнянні з низкою попередніх резолюцій по Україні з майже аналогічним змістом. Судові процеси проти опозиційних політиків та посадовців з попереднього уряду стали прозрінням для європейських країн, продемонструвавши, що на зміну хаосу попередніх років прийшла не лише стабільніша, але й більш авторитарна політична система в Україні. Вони також чітко показали фундаментальні недоліки української системи кримінального правосуддя, які існують вже протягом багатьох років та негативно позначаються на захисті індивідуальних прав людини та верховенства права.

У Резолюції ставляться вимоги та висуваються пропозиції, пов’язані з кримінальним переслідуванням колишніх урядовців (параграфи 1-3, 16 та 17 даного звіту), з реформою системи кримінального правосуддя (параграфи 4-15 та 24 даного звіту) та з функціонуванням демократії в Україні (параграфи 18-23 даного звіту).

В останньому пункті Резолюції зазначається: «Асамблея вважає, що виконання її рекомендацій, особливо пов’язаних з кримінальним переслідуванням колишніх членів уряду, стане сигналом про відданість влади нормам та цінностям Ради Європи. І навпаки, якщо їх не буде виконано протягом розумного часу, це викличе серйозні питання щодо відданості влади принципам демократії та верховенства права, що має потягнути за собою належну реакцію з боку Асамблеї. Тому Асамблея закликає Моніторинговий комітет уважно слідкувати за ситуацією та запропонувати будь-які наступні дії з боку Асамблеї відповідно до ситуації, включаючи розгляд можливості застосування санкцій, якщо вимоги Асамблеї не буде виконано.»

Вперше за понад 10 років Україні погрожують можливими санкціями, що може поставити її на одну щабель із Білоруссю, а таку ситуацію навряд чи можна назвати бажаною для країни, яка задекларувала європейські амбіції.

У даному звіті робляться висновки, що після двох перших місяців після ухвалення Резолюції

Українська влада не задовольнила вимоги, пов’язані з кримінальним переслідуванням колишніх урядовців. Навпаки, було порушено нові кримінальні справи та змарновано декілька можливостей внести поправки до Кримінального кодексу.

Лише серйозний зовнішній тиск змусив владу продемонструвати певну гнучкість у питанні медичного лікування за межами тюремної системи та іноземних візитів до ув’язнених політиків.

Президентська адміністрація з вражаючою наполегливістю та швидкістю проштовхує законодавство, пов’язане з реформою системи кримінального правосуддя, але реальне запровадження реформи потребує набагато більшого та триватиме роками, в залежності від того, чи існуватиме справжнє бажання проводити реформи та нарешті замінити слова діями.

Реформу конституції важко спрогнозувати, адже вона перебуває на початковій стадії.

Не існує жодних реальних ініціатив щодо виконання рекомендацій ГРЕКО стосовно фінансування політичних партій.

Немає жодних ознак намірів змінювати виборчу систему.

Данський Гельсінський Комітет з прав людини, 10 квітня 2012.

 

 

Історія питання

26 січня 2012 року Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію 1862 «Функціонування демократичних інституцій в Україні» (див. http://khpg.org/index.php?id=1327667167).

Дана 4-ий Звіт Данського Гельсінського Комітету з прав людини відслідковує Резолюцію 1862, описуючи реакцію української влади на вимоги Резолюції на момент написання (початок квітня 2012) даного звіту.

Резолюція 1862 основана на доповіді від 9 січня 2012 року, підготовленій співдоповідачами по Україні Майліс Репс та Марієттою де Пурбе-Лундін з Моніторингового Комітету ПАРЄ («Комітет з дотримання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи»). У доповіді змальовується вкрай похмура картина реальної ситуації з верховенством права, в першу чергу на прикладі кримінального переслідування членів колишнього уряду. Ця картина також відповідає ситуації, описаній у Звітах І, ІІ та ІІІ Данського Гельсінського Комітету. Вперше за понад 10 років в резолюції по Україні згадується можливість розгляду санкцій у разі невиконання вимог та пропозицій Асамблеї.

Попередні доповіді по Україні представлялись в Асамблеї у жовтні 2005 (Резолюція 1466), квітні 2007 (Резолюція 1549) та жовтні 2010 (Резолюція 1755). Рекомендації, викладені в Резолюції 1862 частково повторюють численні попередні рекомендації стосовно системних реформ, необхідних для дотримання Україною своїх обов’язків та зобов’язань перед Радою Європи, зазначених у цих резолюціях. Таким чином, Резолюція 1862 не чинить надмірний тиск на Україну щодо запровадження всебічних реформ за дуже короткий час; Резолюція 1862 просто ще раз повторює те, що вже говорилось ПАРЄ протягом багатьох років.

Резолюції 1862 передували події на сесії Асамблеї у жовтні 2011, коли питання верховенства права в Україні стало темою дебатів. Пропозиція однієї з груп щодо проведення термінових дебатів про ситуацію з верховенством права в Україні отримала більшість голосів, але не необхідну більшість у 2/3. Під час сесії брифінги представників Данського Гельсінського Комітету з прав людини та його «Попередній Звіт ІІ про правовий моніторинг в Україні» зробили свій внесок у рішення Моніторингового Комітету ПАРЄ доручити своїм співдоповідачам підготувати ще одну доповідь про ситуацію в Україні. У Попередньому Звіті ІІ Гельсінського Комітету від серпня 2011 серед іншого робляться висновки, що переслідування низки політиків з колишнього уряду є криміналізацією нормальних політичних рішень без достатніх підстав вважати, що було скоєно злочин, що існують серйозні підозри у політичних мотивах цих судових процесів, що суди та прокуратура не є незалежними та неупередженими, і що вибір суддів, можливо, було зроблено з порушенням як українського, так і міжнародного законодавства.

Президент Янукович публічно відреагував на Резолюцію 1862, назвавши її корисною. Він створив робочу групу для виконання рекомендацій резолюції ПАРЄ. За словами голови його адміністрації Сергія Льовочкіна, президенту була потрібна ця робоча група, щоб гарантувати, що на наступному засідання Асамблеї буде представлено доповідь Моніторингового Комітету, в якій буде відкликано більшість озвучених у цій резолюції проблем, що викликають занепокоєння.

В інтерв’ю 14 лютого 2012 року голова Верховної Ради Володимир Литвин заявив про необхідність виконати вимоги Резолюції ПАРЄ по Україні: «ми повинні продемонструвати відповідальне запровадження Резолюції та реальні дії з реалізації відповідних інструкцій, щоб було зрозуміло, коли та які рекомендації зможе та виконає Україна. Для дотримання рекомендацій ПАРЄ необхідно знайти прийнятні рішення у правовій площині.»

23 лютого 2012 року Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммерберг оприлюднив доповідь по Україні. Він також підкреслив системні недоліки функціонування української системи правосуддя та наслідки цього для дотримання прав людини. Він висловив занепокоєння вразливістю судової системи до зовнішнього втручання, в тому числі політичної природи. Він закликав до рішучих дій по усуненню факторів, які роблять суддів вразливими та послаблюють їхню незалежність, в тому числі процедури та критерії призначення та звільнення суддів, а також застосування дисциплінарних заходів. Він вказав на склад Вищої ради юстиції, який наразі не відповідає міжнародним стандартам. Він також вказав на дисбаланс між захистом та обвинуваченням та висловив сподівання, що новий Кримінально-процесуальний кодекс відновить баланс у системі. Він згадав випадки незаконного переслідування, залякування та інших форм тиску на адвокатів, що є порушенням прав на захист та перешкоджає ефективному служінню справі правосуддя. Хаммерберг вказав на триваючу реформу системи кримінального правосуддя як унікальну можливість виправити низку структурних проблем, включаючи надмірну тривалість судових процесів, невиконання рішень внутрішніх судів та зловживання утриманням під вартою.

На засіданні Постійного комітету ПАРЄ в Парижі 9 березня 2012 року було ухвалено жорстку заяву про погіршення ситуації ув’язнених політиків в Україні (див. Додаток 1).

Європейський комітет із запобігання тортурам, нелюдському чи принизливому ставленню чи покаранням (КЗТ) 12 березня 2012 опублікував свої попередні спостереження, основані на візиті до України. Зокрема, Комітет вивчив ситуацію із наданням медичної допомоги Іващенку, Луценку та Тимошенко, та наголосив, що необхідно докласти всіх зусиль для встановлення точного діагнозу і надання адекватного лікування відповідно до стану здоров’я згаданих осіб. Комітет висловив занепокоєння, що по відношенню до всіх трьох осіб мали місце серйозні затримки в організації спеціалізованого медичного обстеження за межами СІЗО. Що стосується Іващенка та Тимошенко, делегація зауважила, що їм надається симптоматичне лікування, але якщо в найближчому майбутньому ситуація не покращиться, було б доречно провести додаткові обстеження, при необхідності – у спеціалізованій медичній установі.

15 березня 2012 року Європейський суд з прав людини згідно з правилом 39.1 поставив вимогу уряду України про надання адекватного медичного лікування Тимошенко «у належній установі». Він розглядає аналогічні дії у випадку Іващенка.

21 березня 2012 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні спільний План заходів з реалізації Висновку 190 ПАРЄ (1995) про «Заявку України на вступ до Ради Європи» та нової Резолюції 1862 (2012).

Виступаючи наприкінці візиту до Києва, який тривав з 26 по 30 березня 2012, для обговорення нової інформації, отриманої від влади щодо Резолюції 1862, співдоповідачі ПАРЄ по Україні Майліс Репс та Марієтта де Пурбе-Лундін привітали плани щодо усунення структурних недоліків в українській системі правосуддя, наприклад проект Кримінально-процесуального кодексу, але наголосили, що ці плани необхідно затвердити та, найважливіше, запровадити. Говорячи про ув’язнених колишніх урядовців, співдоповідачі наголосили, що влада повинна не лише усунути недоліки, які лежать в основі, але й зайнятись проблемою юридичних процесів, які стають їхнім результатом. «Якщо цього не буде зроблено, це стане порушенням права на справедливий суд, як його визначає Європейська конвенція про захист прав людини, » - зазначили вони. Вони відвідали Луценка у в’язниці та попросили владу гарантувати, що він отримає всі необхідні незалежні, варті довіри медичні обстеження, потрібні для належного діагностування та лікування його хвороби. Співдоповідачі знову відвідають Україну у травні цього року.

Голосування за проект Кримінально-процесуального кодексу призначено на 10 квітня 2012 року. Цей проект отримав схвальну оцінку експертів Ради Європи, але після першого читання кодексу 9 лютого 2012 року було запропоновано понад 4000 поправок. Тому кінцевий результат залишається незрозумілим.

Планується, що нові Закони про прокуратура та адвокатуру буде подано та розглянуто наступними в рамках проекту реформ.

Звіт підготовлено для Данського Гельсінського Комітету в рамках здійснення його програми правового моніторингу Мікаелем Лінгбо, який має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, начальника поліції та заступника керівника Данської служби безпеки. Крім цього, він працював в організаціях Європейського Союзу та інших міжнародних організаціях в якості головного радника в Албанії, політичного радника у Судані, експертом з питань верховенства права в Іраку й очолював групу оцінки у Південній Африці.

 

 

Висновки та пропозиції Резолюції 1862

Внести поправки до Статей 364 та 365 Кримінального кодексу (Пункти 2 і 3 Резолюції 1862 (

a) Резолюція називає ці положення Кримінального кодексу України занадто широкими у застосуванні та такими, що, по суті, дозволяють пост-фактум криміналізацію звичайних політичних рішень.

b) Як у Резолюції, так і звітах Гельсінського комітету було розкритиковане занадто широке визначення: «Перевищення влади або службових повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди», які дозволяють криміналізацію звичайних політичних рішень. Стверджується, що Стаття 365 використовується для переслідування представників правоохоронних органів, які застосовують тортури та жорстоке ставлення, і тому декриміналізація всієї Статті 365 стане проблемою для захисту прав людини в Україні. Криміналізація перевищення службових повноважень, насправді, є звичайним елементом у більшості кримінальних кодексів, але кримінальні кодекси більшості інших країн детально визначають, які саме дії державних посадовців є перевищенням, яке становить порушення закону. Тому Резолюція пропонує внести поправки, а не скасувати ці статті.

c) Під час зустрічей на високому рівні у вересні 2011 президент Янукович залишив у своїх європейських партнерів враження, що до цих статей будуть внесені поправки і, як наслідок, будуть припинені суперечливі справи проти колишній членів уряду.

d) У розмові з журналістами 4 лютого 2012 року в Мюнхені, після своєї зустрічі з Державним Секретарем США Гілларі Клінтон, президент Янукович заявив, що в процесі покращення національного законодавства необхідно виправити проблеми, які було виявлено під час суду над Юлією Тимошенко. За його словами, зокрема мова йде про Статті 364 та 365 ККУ.

e) Однак, щодо внесення поправок до Статей 364 і 365 не було вжито жодних кроків, попри усні заяви, а також було змарновано низку можливостей це зробити.

f) У вересні 2011 президент подав проект закону про «гуманізацію економічних злочинів», який декриміналізував деякі економічні злочини та був ухвалений як закон 15 листопада 2011. Проте, він не включав жодних змін до Статей 364 та 365.

g) У січні 2012 президент подав проект нового Кримінально-процесуального кодексу, який у прикінцевих положеннях пропонує внести поправки до декількох законів, включаючи Кримінальний кодекс. Однак, він не пропонує жодних змін до згаданих статей Кодексу.

h) З вересня 2011 року опозиція подала до Верховної Ради п’ять проектів законів з різними поправками до цих статей. Жоден з них не був підтриманий правлячою більшістю, а отже всі вони були відхилені.

2. Зняти звинувачення, основані на Статтях 364 та 365 Кримінального Кодексу (Пункти 2 і 3 Резолюції)

a) Ці статті зіграли ключову роль у більшості обвинувачень проти політиків, включаючи Тимошенко, Луценка та Іващенка. Судові процеси проти них мають ознаки політичної вмотивованості та вибіркового правосуддя.

b) Факт політичного підґрунтя цих звинувачень, судового переслідування та вироків пояснює заклики у Резолюції до політичного втручання у судові процеси для їхнього припинення. Але за звичайних обставин політичне втручання у триваючі судові процеси є неприйнятним.

c) 11 жовтня 2011 року колишнього Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко було засуджено до 7 років ув’язнення та заборони обіймати певні державні посади протягом 3 років за порушення Статті 365.3. 23 грудня 2011 року цей вирок було підтверджено Апеляційним судом. Зараз вона відбуває покарання у Качанівській колоній №54 у Харківській області. Очікується, що розгляд касації відбудеться 15 травня 2012 року у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ.

d) 27 лютого 2012 року колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка було засуджено до 4 років ув’язнення, конфіскації майна та заборони обіймати певні державні посади за порушення Статей 191.5 та 365.3. На 15 травня 2012 року призначено розгляд апеляції на цей вирок. Луценко все ще перебуває під вартою.

e) Справу проти колишнього в.о. Міністра оборони Валерія Іващенка ще не завершено. Очікується, що районний суд винесе рішення до середини квітня. Іващенко перебуває під вартою з серпня 2010 року. Протягом всього судового процесу Іващенко мав проблеми зі здоров’ям, йому було призначено знеболювальну терапію. Декілька разів його доставляли на засідання суду на ношах. Це викликає серйозні запитання до справедливості всього судового процесу.

f) Найбільш кричущі справи, пов’язані з цими статтями, які згадувались у Резолюції, поки що не було закрито. Навпаки, додавались нові вироки та відкривались нові кримінальні справи.

g) Колишній міністр охорони навколишнього середовища в уряді Тимошенко Георгій Філіпчук нещодавно був засуджений до трьох років ув’язнення за порушення Статті 365.3 при укладанні угоди з юридичною фірмою щодо спору між Міністерством охорони навколишнього середовища та компанією «Vanco International Ltd.», основним власником якої є впливовий олігарх та депутат Партії регіонів Рінат Ахметов.

h) Відкриваються нові і нові розслідування за порушення Статей 364 та 365, наприклад, справа проти колишнього губернатора Харківської області Арсена Авакова за те, що він нібито незаконно дозволив проведення продажу земельної ділянки. Авакова було заарештовано в Італії, а Україна подала прохання про його екстрадицію.

3. Президент України повинен розглянути усі наявні в нього правові засоби, щоб звільнити колишніх членів уряду та дозволити їм брати участь в наступних парламентських виборах (Пункт 3 Резолюції)

a) Згідно з положенням про порядок здійснення помилування (Указ президента №902 від 16 вересня 2010 року) помилування осіб, засуджених за тяжкі злочини, вимагають особистого клопотання засудженої особи, яке може бути задоволене лише за наявності обставин, що потребують гуманного ставлення. Таким чином, помилування без особистого клопотання засудженого вимагає внесення поправок до згаданого положення, що, однак, в межах повноважень президента.

b) У телевізійному інтерв’ю 24 лютого 2012 року президент заявив, що процедура помилування колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко може розпочатись після розгляду касації та у випадку, якщо екс-прем’єр подасть відповідне клопотання голові держави. Тимошенко публічно відмовилась подавати будь-яке клопотання про помилування, адже вона «не вчиняла злочини, в яких її звинувачують».

c) В інтерв’ю «Українській правді» від 6 березня 2012 року Луценко також відмовився просити про помилування.

d) Корнійчука включили в Закон про амністію в 2011 році після зміни Генеральною прокуратурою офіційного обвинувачення. Ця зміна в обвинуваченні відбулась після того, як він пішов з посади голови партії, а його тесть відмовився висувати свою кандидатуру на переобрання головою Верховного Суду.

e) В телевізійному інтерв’ю 24 лютого 2012 року президент заявив, що «я вважаю, що ми повинні ще раз розглянути всі ці справи з точки зору нового Кримінально-процесуального кодексу, який відповідатиме європейським стандартам.» Незрозуміло, що він мав на увазі, адже новий проект КПК не містить перехідні положення, які б дозволяли повторний судовий розгляд вироків.

f) Тому Тимошенко та Луценко не зможуть взяти участь у наступних парламентських виборах у жовтні 2012 року, якщо їхні вироки не буде змінено, для Тимошенко – у касаційному суді, для Луценка – в апеляційному або касаційному суді. Корнійчук, в принципі, не має такого обмеження; але невідомо, чи хоче він продовжувати свою політичну кар’єру. Іващенко не є професійним політиком, тому він, скоріш за все, не захоче брати участі у виборах. Кінцевий термін реєстрації кандидатів спливе на початку серпня 2012 року.

g) Перший заступник голови партії «Батьківщина» Олександр Турчинов 17 березня 2012 заявив, що Тимошенко очолить об’єднаний список опозиції на наступних парламентських виборах. Це, радше, є політичним кроком, адже і Тимошенко, і Луценко будуть викреслені з партійного списку Центральною виборчою комісією, якщо їхні вироки будуть в силі на час подання.

h) В найближчому майбутньому Тимошенко може очікувати, що її притягнуть до судової відповідальності за так званою справою ЄЕСУ, яка датується ще 1996-м роком. Час для ознайомлення з матеріалам справи завершився 28 березня 2012 року, вже було призначено суддю для слухання цієї справи у Харкові. Окреме питання, чи дозволить її стан здоров’я брати участь у судовому процесі таким чином, щоб його можна було вважати справедливим.

i) Луценко також судитимуть за Статтею 365.3 за ще один так званий злочин, пов’язаний з нібито незаконним стеженням по справі отруєння Ющенка; слухання справи було призначено на 2 квітня, але потім перенесено на 23 квітня 2012.

4. Скасувати, або принаймні скоротити, п’ятирічний випробувальний термін для суддів для зміцнення незалежності судової системи (Пункти 5 та 6 Резолюції)

a) Українські судді спочатку призначаються президентом України на період в 5 років. Після цього відбувається їхнє постійне призначення, яке затверджується Верховною Радою. Ця процедура неодноразово критикувалась за те, що робить суддів протягом цього періоду занадто вразливими до політичного тиску.

b) 5-річний випробувальний термін передбачається Статтями 126 та 128 Конституції України та Законом про судоустрій і статус суддів.

c) Наразі не відомо про жодні ініціативи щодо внесення поправок до Конституції для скасування або скорочення випробувального терміну.

5. Усунути Верховну Раду з процесу призначення суддів для зміцнення незалежності судової системи (Пункти 5 та 6 Резолюції).

a) Процедура призначення суддів визначається Статтями 84 та 128 Конституції та Законом про судоустрій і статус суддів. Нова редакція останнього закону, ухвалена у липні 2010 року, значно обмежила роль та повноваження парламентського Комітету з питань правосуддя. Однак, вона не обмежила повноваження самого парламенту, що вимагало б змін до Конституції.

b) Не відомо про жодну ініціативу щодо внесення змін до Конституції для усунення Верховної Ради з процесу призначення суддів.

c) Цього також не варто очікувати, беручи до уваги відповідь, яку дав міністр юстиції Олександр Лавринович у Верховній Раді 10 лютого 2012 року. Він заявив, що нова версія закону «Про судоустрій і статус суддів» зі зміненими процедурами призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів гарантують їхню незалежність. 

6. Під час випробувального терміну судді не повинні розглядати чутливі з політичної точки зору або складні справи (Пункти 5 та 6 Резолюції).

a) Більшість суддів у судових процесах проти Тимошенко, Луценка та Іващенка все ще перебували на 5-річному випробувальному терміні.

b) Судді, проти яких триває розгляд дисциплінарного провадження або навіть порушена кримінальна справа, також будуть вразливими для свого розуміння політичних очікувань чи безпосереднього тиску. 1 березня 2012 Верховний Суд України подав на повторний розгляд кримінальну справу проти судді Сергія Вовка з Печерського районного суду м. Києва за винесення незаконних рішень. Суддя Вовк був головуючим у справі Луценка та все ще розглядає справу Іващенка. Він був затверджений парламентом як постійний суддя лише 13 лютого 2011 року. Його призначили розглядати ці справи навіть попри те, що того року він двічі перебував під слідством Вищої ради юстиції. Востаннє таке слідство проводилось Андрієм Портновим, членом ВРЮ та керівником Головного управління з питань судоустрою адміністрації президента, який відповідає за пов’язані з судовою системою питання, в тому числі призначення та звільнення суддів.

c) Очевидно, що ці судді не могли бути обрані випадково, а були спеціально обрані для розгляду цих справ через свою вразливість. ЗМІ нещодавно описували, як голови судів можуть призупиняти систему випадкового вибору суддів та самостійно обирати суддів для розгляду конкретних справ, навіть не реєструючись в системі, а отже не підлягати пізнішій перевірці.

d) Згідно з проектом КПК, який розглядається у Раді, справи проти високопосадовців розглядатимуться в судах першої інстанції колегією у складі 3 суддів, які мають постійне призначення, апеляція – колегію з 5 суддів, а касація - колегією з 7 суддів, кожен з яких повинен мати досвід понад 10 років.

e) З моменту ухвалення Резолюції 1862 не відбувалось жодних судових процесів щодо чутливих з політичної точки зору або складних справ, які б дали можливість оцінити, чи було запроваджено зміни у політиці президента щодо судів.

7. Усунути представників Верховної Ради, президента України та прокуратури від членства у Вищій раді юстиції. В очікуванні на прийняття поправок ці три інституції повинні призначити до Вищої ради юстиції неполітичних членів (Пункти 5 та 6 Резолюції).

a) Резолюція 1862 ПАРЄ називає склад ВРЮ таким, що суперечить принципу розподілу влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки, а отже підриває незалежність судової системи. Недостатній розподіл повноважень призвів по політичного домінування органу, який відповідає, серед іншого, за рекомендації щодо призначення суддів та подання щодо звільнення суддів.

b) Зміна складу ВРЮ вимагатиме поправок до Конституції. Згідно зі Статтею 131 Конституції, Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. Загалом це складає 20 членів.

c) Донедавна одним із призначених президентом членів був голова Служби безпеки, що було розкритиковано у документі ПАРЄ 12357: «Велике занепокоєння викликає можливий конфлікт інтересів, адже служба безпеки відповідає за розслідування справ про корупцію суддів, у той час як Вища рада юстиції має право розпочати дисциплінарне провадження та рекомендувати звільнення суддів».

d) Аналогічний конфлікт інтересів існує у випадку, коли генеральний прокурор та двоє його заступників є членами ВРЮ і у той же час є сторонами у кримінальних судових процесах, які ведуться суддями; існують свіжі приклади дисциплінарних справ проти суддів, які вочевидь приймали рішення всупереч думці звинувачення.

e) За стандартами Ради Європи, щонайменше половину членів такого органу як ВРЮ повинні складати судді, обрані своїми рівнями. Судова реформа, ухвалена у липні 2010 року, змінила положення про склад Вищої ради юстиції. Зокрема, було передбачено, що 2 з 3 членів ВРЮ, які призначаються парламентом і президентом, повинні бути суддями, а 1 з 3 членів, які призначаються з’їздом адвокатів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, також повинен бути суддею. Таке нове положення, однак, діятиме лише для майбутніх призначень членів ВРЮ, яке може тривати до 6 років (термін повноважень членів ВРЮ); з моменту запровадження судової реформи до ВРЮ не було призначено жодного нового члена. В будь-якому випадку, такі зміни не відповідають європейським стандартам повною мірою, адже ті вимагають, щоб судові члени Судової ради обирались їхніми рівнями, які часто є іншими суддями, що представляють різні рівні судової системи. Однак, Україна – не єдина європейська країна, яка не відповідає цьому стандарту.

f) Не відомо про жодну ініціативу щодо внесення подальших змін до складу ВРЮ, що вимагатиме поправок до Конституції. Проте, 10 грудня 2011 міністр юстиції Лавринович відповідав на запитання у Верховній Раді про те, чи відповідає чинний склад ВРЮ та процедури її формування європейським стандартам незалежності системи правосуддя. Він заявив, що міністерство юстиції планує реформувати вищу ВРЮ, адже поточні методи формування її повноважень та структури не відповідають місії, покладеній на неї Конституцією. Тому можна очікувати, що проблема вирішиться з внесенням поправок до Конституції України.

8. Припинити застосування дисциплінарних заходів проти суддів на базі скарг від Генеральної Прокуратури, тому що згадані судді прийняли рішення, що суперечило думці прокуратури, у конкретній судовій справі (Пункт 6.6 Резолюції)

a) У Додатку до Закону про Вищу раду юстиції від 10 травня 2010 року вводиться широке та неточне визначення що є порушенням присяги суддею, яке може призвести до відкриття дисциплінарної справи та звільнення судді. Це включає такі дії як «низка дій, які принижують звання судді» та «зловживання моральними та етичними принципами, якими керується суддя». В таких країнах як Україна точні визначення є необхідними для запобігання зловживанням.

b) Деякі приклади ілюструють наявні зараз проблеми у ситуації з дисциплінарними справами проти суддів:

· Дисциплінарна справа порушена 7 червня 2011 року Заступником Генерального Прокурора, який є членом Вищої Ради Юстиції, проти трьох суддів Київського Апеляційного Суду за непродовження терміну узяття під варту, як того вимагало звинувачення у справі.

· Голова Київського Апеляційного Суду звернувся до Вищої Ради Юстиції з вимогою звільнити трьох суддів його суду за «порушення присяги» через зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд 2 високопосадовцям з колишньої адміністрації, не дивлячись на протилежну думку прокуратури.

· Дисциплінарне провадження, відкрите 7 листопада 2011 року проти кількох суддів Верховного Суду за нібито порушення присяги ними у 2009 році, коли вони змінили 15 вироків довічного ув‘язнення на 15 років ув‘язнення. За цим стоїть правова суперечка щодо трактування ситуації невдовзі після того, як була скасована смертна кара, а довічне ув‘язнення не було прописано у законі. Тим не менш, низка смертних вироків було трансформовано у довічне ув’язнення. Це чисто юридичне питання сьогодні має вирішуватись адміністративним органом на зразок Вищої ради юстиції, а рішення про відкриття дисциплінарного провадження було оголошено заступником генерального прокурора, який є членом ВРЮ.

· Дисциплінарна справа проти трьох суддів Апеляційного Суду, які змінили вирок депутату місцевої ради, який вистрілив у людину, що зайшла на територію біля ставка, з 14 років ув‘язнення на 2 роки умовного ув‘язнення, та негайно звільнили депутата. Зараз по цій справи відкрито касаційне провадження. Але ще до того як суд вищої інстанції виніс своє рішення по справі, прокуратура відкрила дисциплінарну справу за порушення присяги. Таким чином Вища рада юстиції де факто діє як інша судова інстанція, яка оцінює рішення суддів та плутає функції прокуратури з функцією дисциплінування суддів.

c) Загалом судова гілка влади відчуває, що її незалежність знаходиться під тиском. Згідно з останнім опитуванням, яке ґрунтується на анонімних заявах 579 суддів з усієї країни та суддів з судів різних рівнів, 20% суддів вважають, що вони знаходяться під тиском з боку виконавчої влади , 17% - з боку Парламенту, 18% - з боку прокуратури, 12% - з боку голів їх судів та 11% - з боку судів вищих інстанцій. 57% суддів не вважають, що Вища Рада Юстиції є незалежною та 60 % вважають, що їхня робота не сприяє дотриманню принципу незалежності судової влади.

d) Відсутність незалежності суддів не буде вирішена новим КПК оскільки дисциплінарні впровадження проти суддів регулюються Законом «Про судоустрій та статус суддів» та Законом «Про Вищу раду юстиції».

9. Верховна Рада повинна прийняти у найшвидший спосіб новий проект КПК, який повністю бере до уваги рекомендації експертів Ради Європи (Пункт 8.4 Резолюції)

a) Проект КПК, підготовлений Адміністрацією Президента, був переданий до ВР 13 січня 2012 року. Венеціанська Комісія не досліджувала проект, але експерти Ради Європи брали участь у роботі робочої групи та вважають, що проект представлений ВР у першому читанні відповідає європейським стандартам. Коментарі експертів Ради Європи не розголошувалися адміністрацією президента та майже не було публічного обговорення та консультацій перед тим, як проект був переданий до парламенту.

b) Ухвалення проекту КПК у парламенті не буде легким. Члени Парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від опозиції залишили приміщення під час зустрічі 12 березня 2012 року на знак протесту, хоч після цього було прийнято рішення передати проект КПК, запропонований більшістю, на розгляд під час пленарної сесії у другому читанні. Загалом, було запропоновано біля 4000 поправок до тексту, прийнятого у першому читанні

c) Очікувалося, що його приймуть до середини березня, але здається, що його було відкладено через велику кількість поправок. Тепер голосування по проекту КПК заплановане на 10 квітня 2012 року. Наразі, під час написання цього звіту, неможливо передбачити, чи буде ухвалений КПК відповідати європейським стандартам. Буде дуже шкода, якщо такий важливий закон не буде ухвалено переважною більшістю депутатів.

10. Кримінально-процесуальний кодекс повинен визначати чітку процедуру перевірки законності та тривалості попереднього ув’язнення на базі добре-обґрунтованого рішення суду, основаного на наведенні достатніх причин (реальна загроза ухиляння від здійснення правосуддя) та уникати надмірного застосування та тривалості попереднього ув’язнення (Пункт 7 Резолюції)

a) Проект КПК, представлений у січні, передбачає гарантування захисту необґрунтованого попереднього ув’язнення, включаючи вимогу про те, що арешт може проводитися тільки, якщо Прокуратура доведе, що не можуть бути застосовані жодні інші запобіжні заходи, встановлює максимальну тривалість ув’язнення у 6 місяців для легких злочинів та злочинів середньої тяжкості та 12 місяців для важких та дуже важких злочинів, а також запроваджує вимогу щодо «обґрунтованої тривалості». В той же час проект КПК зберігає широкий перелік підстав для затримання, включаючи незрозуміло виписану умову – «створення перешкод слідству», схожу на ту, яку було використано проти колишніх урядовців, щоб виправдати затримання, коли обвинувачений не співпрацює або занадто використовує свої процесуальні права.

b) Як вже згадувалося, остаточний текст КПК не був доступним під час написання цього звіту. Тому потрібно зачекати, щоб побачити чи призведе новий КПК та його практичне використання до того, що рішення судів по затриманню будуть дійсно виправданими та ґрунтуватимуться на справжніх причинах, чи зміниться ситуація з надмірним використанням попереднього ув’язнення і чи скоротиться термін утримання під вартою.

11. Усунути упередженість на користь обвинувачення, яка є властивою для всієї судової системи України, та гарантувати рівність сторін (Пункт 8 Резолюції)

a) Існують історичні та політичні причини, які надають прокуратурі в Україні перевагу та важелі впливу в судовій системі. Це відбувається через те, що прокуратура має ряд функцій, які зазвичай не пов‘язані з прокуратурою, прокуратура надмірно представлена у Вищій Раді Юстиції та має право ініціювати порушення дисциплінарних справ проти суддів. Результатом цього є те, що тільки 0, 2% обвинувачених були виправдані судами.

b) Проект КПК нібито повинен зробити діяльність прокурити такою, що відповідає європейським стандартам щодо її ролі у кримінальних процедурах. Для ґрунтовної реформи прокуратури потрібно прийняти поправки до Конституції та новий Закон про прокуратуру. Самі по собі структурні зміни та нові статті не змінять тривалу традицію та базовий інстинкт самозбереження, і жодна українська адміністрація за власним бажанням не віддасть таку важливу владу. Це вимагає рішучої політичної підтримки реформ з усіх сторін системи кримінального правосуддя та від президента і уряду. Ми побачимо чи така підтримка дійсно є, або вона існує тільки на словах.

c) Запланована програма Ради Європи «Підтримка задля Реформи Прокуратури як частини Реформи Системи Кримінального Правосуддя» може стати важливим елементом для імплементації цієї реформи.

12. Гарантувати в новому КПК рівність сторін обвинувачення та захисту (Пункт 8 Резолюції)

a) До сьогодні законна роль захисту у кримінальних процесах не отримувала належної підтримки. Роль захисту була обмежена КПК, але на практиці більш важливим була відсутність правильного розуміння цієї ролі деякими суддями та прокурорами. Це було підтверджено рядом заяв та рішень під час нещодавніх процесів проти політиків. Новий КПК має на меті значно змінити баланс задля забезпечення принципу рівності сторін.

b) У майбутньому Парламент також повинен розглянути новий Закон про прокуратуру та новий Закон про Адвокатуру. 14 лютого 2012 року під час прийняття присяги суддями Президент Віктор Янукович заявив: «Для якісної перебудови таких інститутів як прокуратура і адвокатура мною створено робочу групу, в рамках якої планується найближчим часом розглянути та внести до парламенту новий закон про адвокатуру». Він висловив переконання, що адвокатура в Україні повинна стати основним інститутом, що здійснюватиме ефективний захист прав, свобод та інтересів громадян і гарантуватиме право на якісну правову допомогу.

13. Кримінально-процесуальний кодекс повинен чітко передбачати надання стороні захисту копії матеріалів справи для забезпечення рівності сторін (Пункт 8 Резолюції)

a) Проект КПК представлений в парламенті передбачає таку вимогу.

14. Захист повинен отримувати достатній час, під контролем судді, для ознайомлення з матеріалами справи (Пункт 8 Резолюції)

a) Захисники у справах, що тривають, проти членів колишнього уряду критикували час, який їм був наданий для ознайомлення з матеріалами справи, які часто складалися з великої кількості томів. Ці складності посилюються тим, що ознайомлення з матеріалами справи має відбуватися у слідчому відділі і захисник не має власної копії матеріалів. Слідчий вирішував коли, де і що має читатися захисником кожного дня, що часто призводило до конфлікту інтересів з іншими обов‘язками захисту. Відсутність прогресу в ознайомленні з матеріалами справи була використана як одна з причин для обґрунтування взяття під варту Луценка у грудні 2010 року.

b) Згідно з поправкою до КПК від квітня 2011 року рішення слідчого щодо умов ознайомлення з матеріалами справи може бути переглянуто суддею. Ця поправка була чітко спрямована для застосування у справах, які були відкриті проти колишніх урядовців, і була негайно застосована у справах проти Луценка та Тимошенко, в останньому випадку без консультацій із захистом.

15. Реформувати прокуратуру, яка залишається інституцією надзвичайно сильно централізованою та такою, що має надмірні повноваження, у відповідності до норм Ради Європи та зобов’язань, взятих вступу (Пункт 9 Резолюції)

a) Набуваючи членства в Раді Європи у 1995 році Україна взяла на себе зобов‘язання реформувати прокуратуру, змінити її функції з Радянської прокуратури на прокуратуру європейського стандарту. Це не було зроблено ні чинним урядом, ні жодним з попередніх урядів.

b) Новий КПК змінить положення, які регулюють функціонування прокуратури під час слідства, висунення обвинувачення та судового процесу, та не змінить структури та зобов‘язання ГПУ. Для цього потрібен новий Закон про прокуратуру.

c) «Комісія зі зміцнення демократії та верховенства права» (орган при президентові) закінчила підготовку проекту нового Закону про прокуратуру та направила його для винесення висновків Венеціанською Комісією, яка, як очікується, висловить свою думку під час наступного засідання у червні 2012 року. Незрозуміло чи є політична підтримка цього законопроекту президентом, беручи до уваги завдання робочої групи, яке згадувалося раніше.

d) У листопаді 2011 року Президент поставив завдання робочій групі своєї адміністрації підготувати проект Закону про прокуратуру згідно із загально-визнаними міжнародними демократичними принципами. Обмеження у часі, визначене президентом, - один рік з моменту прийняття КПК, скоріш за все це час до весни 2013 року. Очікується, що експерти Ради Європи візьмуть участь у роботі робочої групи.

e) 6 квітня 2012 року президент України Віктор Янукович підписав указ про створення Комітету з питань реформування правоохоронних органів при президентові, головним завданням якого є покращення та оптимізація структури, діяльності та особового складу системи правоохоронних органів України у відповідності до міжнародних норм та стандартів. Головою комітету є президент України. Чи стане реформування прокуратури частиною цього завдання незрозуміло.

16. Звільнити Луценка та Іващенка з-під варти для можливості отримання ними медичного лікування за межами пенітенціарної системи (Пункт 10 Резолюції)

a) Ані Луценко, ані Іващенко не були звільнені, хоча пенітенціарна система вочевидь не має кваліфікації та ресурсів для їх лікування належним чином.

b) 6 квітня 2012 року Луценко пройшов медичний огляд у Київській міській клініці швидкої допомоги. Нема жодної інформації щодо результатів або проведеного лікування.

c) Іващенко не лікувався за межами в’язниці.

17. Дозволити медичний огляд та, в разі необхідності, лікування незалежними лікарями поза межами пенітенціарної системи для Тимошенко (Пункт 10 Резолюції)

a) Після довгих обговорень та переговорів 14 та 15 лютого 2012 Тимошенко була оглянута двома командами лікарів з Німеччини та Канади. Пізніше між міжнародними командами та медичною командою з України мали місце дискусії з низки питань, та було опубліковано лише тільки остаточний висновок німецької команди. Центральна частина висновків німців зазначає: « Пацієнтка (ЮТ) не змогла б отримати належне лікування навіть у німецькій в’язниці. Це пов’язано з потребою у проведення комплексних заходів, існуючою комплексною шкодою її здоров’ю та необхідним обстеженням для лікування старої хронічної хвороби. Німецька пенітенціарна система також не має необхідного устаткування та інструментів… На даний момент (під час огляду) операція не рекомендована. Однак якщо біль буде продовжуватись не дивлячись на терапію, операцію необхідно буде провести, тільки з метою позбавлення від болю. На даному етапі не варто очікувати, що ушкоджений нерв відновиться повністю». Припущення про те, що українські в’язниці мають нічим не краще обладнання, ніж німецькі, є цілком правдоподібним.

b) 15 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини згідно з Правилом 39.1 поставив вимогу уряду України про надання адекватного медичного лікування Тимошенко «у належній установі». Він посилається на Статтю 3 Європейської конвенції із захисту прав людини, яка стосується тортур та нелюдського ставлення.

c) Наступного дня під час прес-конференції міністр юстиції України Олександр Лавринович заявив, що «Європейський суд з прав людини не може приймати такі рішення, він не має відповідних повноважень вирішувати де лікувати, кого лікувати та яким чином». Він додав, що в той же час нема правових перешкод для лікування Тимошенко в лікарні поза Качанівською колонією, якщо є в цьому потреба. Лавринович зауважив, що за даними Державної пенітенціарної служби, Качанівська колонія в Харкові, де утримується Тимошенко, «має усе необхідне устаткування, ліки, та фахівців з цивільних лікарень для реалізації восьми етапів плану з лікування.»

d) Українська влада була змушена переглянути цю позицію. Генеральний прокурор Пшонка доручив Державній пенітенціарній службі та Міністерству охорони здоров’я вжити необхідних заходів, щоб забезпечити обстеження та лікування Тимошенко в спеціалізованому медичному закладі за межами Качанівської колонії. Пізніше Міністерство охорони здоров’я запропонувало Тимошенко пройти лікування в клінічній лікарні ДП Укрзалізниці у Харкові, яка нібито має всі необхідні засоби та обладнання відповідно до рекомендацій німецьких лікарів.

e) Тимошенко відмовилась від лікування у клінічній лікарні ДП Укрзалізниці. Вона зазначила, що не хоче отримувати спеціальне лікування у спеціальній лікарні, що пізніше може зробити її вразливою щодо критики.

f) 04.04.2012 Міністерство закордонних справ України попросило Німеччину допомоги в організації візиту до Харкова німецьких лікарів, які були членами міжнародної комісії, що оглядала Тимошенко, аби перевірити чи клініка, в якій планується проводити лікування, відповідає їхнім вимогам. Планується, що німецькі лікарі приїдуть до України після 9го квітня 2012 року, щоб вирішити долю майбутнього лікування Тимошенко в Харківській лікарні.

g) Згідно з повідомленнями у пресі 7.4.2012 Україна та Німеччина ведуть переговори щодо можливості лікування екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко в німецькій клініці. Цікаво, що інформація була озвучена Першим заступником Генерального прокурора Рінатом Кузьміним, хоча він висловлювався проти цього.

18. Ініціювати всебічний процес конституційної реформи для виконання зобов’язань перед Радою Європи, як було рекомендовано Венеціанською комісією через конституційну асамблею (Пункт 13 Резолюції)

a) 25 січня 2012 року Президент видав Указ, що затверджує «Концепцію формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї». Він пропонує створення консультативного органу при президентові у складі 100 осіб, включаючи представників громадськості та політичних партій. Кандидати мають бути запропоновані до 16 квітня 2012 року. Не визначено кінцевий термін діяльності Асамблеї або затвердження її складу та початку роботи.

b) Опозиційні політичні партії відмовились від участі у Конституційній асамблеї. Президент Янукович назвав відмову опозиції від участі у Конституційній асамблеї політично-вмотивованою хитрістю.

c) Для внесення будь-яких змін до Конституції необхідна згода двох третин депутатів Верховної Ради; зміни до частин I, III та XIII також передбачають наступний національний референдум. Відповідно, багато що залежатиме від результатів парламентських виборів у жовтні 2012 року.

d) Серед питань, які необхідно вирішити по внесення поправок до Конституції, є ті, що описані в Параграфах 5 и 7 цього звіту

19. Не відкликати законопроекти (наприклад, законопроект про адвокатуру, про Свободу зібрань та про Конституційну асамблею), основаних на рекомендаціях Венеціанської комісії з Верховної Ради, та замість них приймати закони, в яких рекомендації не взяті до уваги (Пункт 14 Резолюції)

a) Проблема, яка згадується в Резолюції, полягає в тому, що декілька робочих органів незалежно та не скоординувавши свої дії надсилають законопроекти до Венеціанської комісії для отримання коментарів, навіть якщо ці проекти не були обговорені в ширшому політичному контексті та мають незначні шанси на ухвалення. Ресурси Венеціанської комісії вичерпуються, а сама ВК втягується у внутрішню боротьбу за владу в Україні.

b) Законопроекти про свободу зібрань та Конституційну асамблею, згадані в Резолюції, не були досі представлені громадськості.

20. Зміни до закону про вибори (Пункт 15 Резолюції)

a) Не відомо про підготовку або плани підготовки жодних пропозицій щодо внесення змін до виборчого законодавства. Останній перегляд Закону про вибори отримав широку підтримку як серед більшості, так і опозиційних партій.

b) Однак, існують повідомлення про те, що депутати більшості планують оскаржити низку положень нового закону в Конституційному Суді. Рішення Суду визнати певні положення неконституційними може відкрити шлях для нових поправок, значно ширших за спірних положень, а також необов’язково у відповідності з рекомендаціями ПАРЄ та Венеціанської комісії.

21. Усунути положення з Конституції та Закону про вибори щодо обмеження права балотуватися на виборах для раніше засуджених осіб, незалежно від тяжкості скоєного злочину (Пункт 15.4. Резолюції)

a) Немає інформації щодо наявності пропозицій стосовно внесення відповідних змін до Конституції або Закону про вибори.

22. Виконати рекомендації ГРЕКО щодо фінансування політичних партій (Пункт 15.5 Резолюції)

a) Немає прогресу та не заплановано жодних заходів на найближче майбутнє. Державна Програма щодо протидії корупції, затверджена урядом у листопаді 2011 року, передбачає розробку відповідних пропозицій тільки у 2013 році. Аналогічно, План заходів із виконання та Україною зобов’язань перед Радою Європи визначає серпень 2013 року як кінцевий термін підготовки відповідних проектів пропозицій.

23. Підтримати міжнародне спостереження за наступними парламентськими виборами, в тому числі за рахунок великої делегації ПАРЄ (Пункт 16 Резолюції)

a) 19 березня 2012 року міністр закордонних справ Грищенко надіслав запрошення до ОБСЄ/БДІПЛ надіслати спостерігачів на парламентські вибори в жовтні 2012 року.

b) Нема інформації щодо можливої делегації ПАРЄ.

24. Реалізувати реформи, необхідні для дотримання зобов’язань, даних Україною при вступі, які також описані в програмі реформ діючого уряду та схвалені в Резолюції 1755 (2010) (Пункт 17 Резолюції)

a) 21 березня 2012 року Верховна Рада України схвалила спільний План заходів з реалізації Висновку 190 ПАРЄ (1995) про «Заявку України на вступ до Ради Європи» та нової Резолюції 1862 (2012)

 

 

Додаток 1

Заява засідання Постійного комітету ПАРЄ в Парижі від 09.03.2012

Парламентська Асамблея Ради Європи з тривогою звертає увагу на відсутність через 6 тижнів після ухвалення Резолюції 1862 (2012) про функціонування демократичних інституцій в Україні будь-яких відчутних ознак того, що виконуються її вимоги щодо кримінального переслідування, розпочатого за Статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України проти низки колишніх членів уряду, включаючи колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, колишнього в.о. Міністра оборони Валерія Іващенка, колишнього Заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука, а також колишнього Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.

 

Навпаки, незважаючи на заклики Асамблеї внести зміни до Статей 364 та 365 Кримінального кодексу, які дозволяють пост фактум криміналізацію звичайних політичних рішень, український парламент не зробив цього 8 лютого 2012 року, тим самим виключивши можливість зняття з колишніх урядовців звинувачень, основаних на цих статтях. Крім того, 27 лютого 2012 року колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка було засуджено до чотирьох років ув’язнення в результаті судового процесу, який, як вважається, був несправедливим, та за злочини, для яких такий термін ув’язнення не є виправданим.

 

Те, що колишній прем’єр-міністра Тимошенко залишається за ґратами, а також нещодавнє засудження Луценка, попри серйозне погіршення стану їхнього здоров’я, ще більше зміцнюють враження про вибіркове правосуддя.

 

У цьому відношенні, Асамблея ще раз наголошує, що «оцінка політичних рішень та їхніх наслідків є прерогативою парламентів та, зрештою, виборців, а не судів», та знову закликає владу України, в тому числі президента, невідкладно розглянути всі можливі правові засоби для звільнення колишніх членів уряду та надання їм можливості взяти участь у наступних парламентських виборах.

 

Через свій Моніторинговий комітет Асамблея продовжуватиме уважно стежити за ситуацією. Вона звертає увагу на те, що співдоповідачі Комітету відвідають Україну наприкінці березня 2012 року, та очікує на повну співпрацю влади із співдоповідачами, в тому числі на доступ останніх до колишніх урядовців, які перебувають за ґратами. Вона також нагадує, що вона звернулась до Комітету із проханням запропонувати будь-які подальші дії відповідно до ситуації, в тому числі щодо можливого розгляду питання застосування санкцій у разі невиконання вимог Асамблеї.

 

 

Додаток 2

Резолюція 1755 (2010) ПАРЄ

 

Функціонування демократичних інституцій в Україні

 

1. Парламентська Асамблея вітає збільшення законодавчої активності в Україні після президентських виборів 2010 року та створення нової правлячої коаліції, що може привести до політичної стабільності. На її думку, політична стабільність є важливою умовою консолідації демократії в Україні. Однак, вона занепокоєна тим, що ця відносна стабільність є крихкою, оскільки системні проблеми, що лежали в основі нестабільності, яка панувала в країні в останні роки, так і не були вирішені.

2. Асамблея ще раз наголошує, що єдиний шлях, яким можна забезпечити довготривалу політичну стабільність, є конституційні зміни, які встановлять чіткий розподіл влад, а також запровадять належну систему стримувань і противаг між та всередині виконавчої, законодавчої та судової гілок влади.

3. Беручи до уваги занепокоєння, висловлене щодо концентрації влади новою владою в Україні, Асамблея вважає, що консолідація влади новоствореною адміністрацією, якщо вона досягається за допомогою демократичних процедур, є зрозумілою, та у багатьох випадках навіть бажаною, проте застерігає, що така консолідація не повинна призвести до монополізації влади однією політичною силою, оскільки це підірвало б демократичний розвиток країни.

4. Асамблея тепло вітає наданий пріоритет та продемонстровану політичну волю влади щодо виконання Україною решти зобов’язань перед Радою Європи, взятих при вступі. Асамблея пропонує українській владі свою повну підтримку в її зусиллях щодо запровадження амбіційного та далекосяжного пакету реформ, необхідних для виконання Україною взятих при вступі до Ради Європи зобов’язань та обов’язків, що випливають з членства.

5. Асамблея занепокоєна тим, що поспішність, з якою влада запроваджує ці реформи, може негативно вплинути на дотримання належних демократичних принципів та, зрештою, на якість самих реформ. Виконання решти зобов’язань, взятих при вступі, тягне за собою запровадження низки далекосяжних та комплексних реформ, які матимуть значні наслідки для українського суспільства. Тому успішне запровадження цих реформ можливе тільки якщо вони ґрунтуються на широкому політичному консенсусі та суспільній підтримці. Це, у свою чергу, є можливим лише за умови нехильного додержання парламентських процедур і демократичних принципів.

6. Тісна співпраця з Європейською комісією за демократію через право (Венеціанською Комісією) має вирішальне значення для гарантування того, що пакети реформ, який наразі розробляються, повністю відповідають європейським стандартам та цінностям. Тому Асамблея закликає органи влади та керівництво Верховної Ради України забезпечити те, щоб остаточні варіанти проектів законів подавалися для отримання висновків Венеціанської Комісії перед їх ухваленням в останньому читанні.

7. Різні сфери, яких стосуються останні ініціативи щодо реформ, вже детально розглядалися Асамблеєю у її попередніх резолюціях щодо України. Підтверджуючи свою позицію стосовно цих реформах, Асамблея, зокрема:

7.1 Виборча реформа:

7.1.1 підтверджує свою рекомендацію щодо необхідності ухвалення в Україні єдиного Виборчого кодексу, а також вітає той факт, що проект такого єдиного кодексу було подано на розгляд Верховної Ради;

7.1.2 вважає, що виборча реформа повинна передбачати не тільки ухвалення нового виборчого кодексу, але й запровадження нової виборчої системи; підтверджує свою рекомендацію щодо прийняття виборчої системи, яка передбачає пропорційну систему та ґрунтується на відкритих виборчих списких і регіональних виборчах округах;

7.1.3 підтверджує своє переконання, що імперативний мандат, запроваджений конституційними змінами 2004 року, суперечить європейським демократичним стандартам;

7.1.4 закликає всі політичні сили дотриматися своїх обіцянок щодо реформування законодавства про вибори та продемонструвати відповідну політичну волю щодо ухвалення єдиного виборчого кодексу та нової виборчої системи у відповідності з рекомендаціями Венеціанської Комісії та Асамблеї заздалегідь до наступних парламентських виборів;

7.1.5 закликає органи влади внести положення про фінансування партій до закону про політичні партії, які були б у повній відповідності з європейськими стандартами, зокрема щодо прозорості фінансування партій, а також розглянути додаткові заходи, які б зменшили залежність політичних партій від економічних та комерційних інтересів.

7.2 Реформа прокуратури:

7.2.1 нагадує, що Україна при вступі до Ради Європи взяла на себе таке зобов’язання: «роль та функції прокуратури будуть змінені (зокрема, щодо здійснення загального нагляду за законністю), що трансформує цю інституцію на орган, який відповідає стандартам Ради Європи»; та висловлює свій жаль з приводу того, що це зобов’язання так і не було виконано;

7.2.2 підтверджує, що функція прокуратури України щодо загального нагляду суперечить європейським стандартам, і що, зокрема через наявність цієї функції, вона має повноваження, які значно перевищують ті, що необхідні в демократичній державі;

7.2.3 закликає органи влади та Верховну Раду якнайшвидше ухвалити в тісних консультаціях з Венеціанською Комісією закон про прокуратуру, який повністю відповідатиме європейським стандартам і цінностям; 

7.2.4 вважає, що зміни до конституції є необхідними для позбавлення прокуратури функції загального нагляду та реформування цього органу у відповідності із зобов’язаннями, які в’язала на себе Україна при вступі;

7.2.5 рекомендує, щоб у якості альтернативи функції нагляду було зміцнено роль омбудсмена та запроваджено систему безоплатної правової допомоги.

7.3 Реформування системи правосуддя:

7.3.1 вважає, що реформа судової влади та системи правосуддя є украй важливими для консолідації верховенства права в Україні, та підтверджує свою позицію, що ця реформа повинна бути спрямована, серед іншого, на усунення всіх форм корупції в судовій владі при забезпеченні незалежності судів; 

7.3.2 вважає, що Закон про судоустрій та статус суддів України є наріжним каменем реформи системи правосуддя та ключем до забезпечення незалежності судової гілки влади. Тому Асамблея висловлює глибокий жаль щодо того, що цей закон було ухвалено в липні 2010 року з великим поспіхом, не очікуючи висновку Венеціанської Комісії, за яким до неї звернулося Міністерство юстиції України;

7.3.3 просить органи влади привести систему підготовки суддів та навчальних установ у відповідність з європейськими стандартами. Для цього, підготовка суддів повинна бути частиною судової гілки влади під контролем і наглядом незалежного органу суддівського самоуправління, як це було рекомендовано Венеціанською Комісією;

7.3.4 просить органи влади забезпечити те, щоб у Законі про судоустрій та статус суддів, а також у Законі про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо попередження зловживання правом на оскарження було враховано рекомендації або зауваження, викладені у висновках Венеціанської Комісії, шляхом внесення відповідних змін до цих законів;

7.3.5 вважає, що без внесення змін до Конституції України буде неможливо реформувати судову владу відповідно до європейських стандартів і цінностей;

7.3.6 закликає органи влади реформувати адвокатуру та створити професійну асоціацію адвокатури відповідно до зобов’язання України, взятого при вступі до Ради Європи;

7.3.7 просить органи влади якнайшвидше ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс та звернутися за експертизою проекту цього кодексу до Венеціанської Комісії, а також врахувати будь-які можливі зауваження до його остаточного ухвалення;

7.3.8 закликає органи влади забезпечити те, щоб судова система фінансувалася належним чином з державного бюджету, оскільки поточна ситуація хронічного недофінансування збільшує можливості для корупції та підриває верховенство права.

7.4 Боротьба проти корупції:

7.4.1 висловлює жаль щодо рішення Верховної Ради відкласти до 2011 року введення в дію пакету антикорупційних законів, розроблених за допомогою Ради Європи, а також ветування попереднім президентом закону проти відмивання грошей. Асамблея вітає ухвалення Верховною Радою закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, який вступив у дію 20 серпня 2010 року;

7.4.2 вітає пріоритет, який надає новий президент боротьбі проти корупції, та закликає його забезпечити те, щоб вищезгаданий пакет антикорупційних законів було введено в дію без подальших затримок, а всі рекомендації Групи держав проти корупції (ГРЕКО), викладені в її спільній доповіді першого та другого раундів оцінювання, були швидко виконані;

7.4.3 закликає Верховну Раду, після отримання висновків Венеціанської Комісії, ухвалити закони, які знаходяться на розгляді в парламенті, про конфлікт інтересів та етику на публічній службі, про декларування майна державними посадовими особами та про доступ до публічної інформації.

7.5 Громадянське суспільство:

7.5.1 наголошує на важливості громадянського суспільства для демократичного розвитку України, і тому просить органи влади прискорити ухвалення нового закону про громадські організації для усунення недоліків існуючого законодавства про недержавні організації;

7.5.2 просить Верховну Раду ухвалити закон про мирні збори на основі коментарів та рекомендацій Венеціанської Комісії.

8. Асамблея висловлює занепокоєння щодо все більшої кількості достовірних повідомлень про неналежну участь Служби безпеки України (СБУ) у внутрішніх політичних справах, у тому числі тиск на журналістів, партійних та громадських активістів ї їхніх родичів. Асамблея вважає такі дії неприйнятними для демократичного суспільства і тому закликає органи влади реформувати службу безпеки та її функції відповідно до європейських стандартів.

9. Асамблея звертає увагу на те, що реформи у багатьох сферах стримуються існуючими конституційними положеннями. Тому буде неможливо запровадити реформи, необхідні для виконання Україною своїх зобов’язань перед Радою Європи, без реформування Конституції. Отже, Асамблея закликає органи влади та опозицію у відповідності з її попередніми рекомендаціями спільно запровадити пакет конституційних реформ, який усуне існуючі недоліки, а також вирішить проблеми, що лежать в основі системної політичної нестабільності. У цьому зв’язку Асамблея повторює свої попередні рекомендації щодо необхідності внесення змін до чинної Конституції замість ухвалення повністю нового тексту Конституції.

10. Асамблея бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 1 жовтня 2010 року, яким було проголошено неконституційним закон №2222 про зміни до Конституції від 2004 року. Асамблея вважає, що це рішення повинно тепер спонукати Верховну Раду ініціювати всеохоплюючий процес конституційної реформи з метою приведення Конституції України у повну відповідність з європейськими стандартами.

11. Збільшення поваги до демократичних свобод і прав було одним з головних досягнень демократичного розвитку України впродовж останніх років. Будь-який регрес у додержанні або захисті цих прав буде неприйнятним для Асамблеї.

12. Асамблея висловлює занепокоєння щодо все більшої кількості заяв та достовірних повідомлень про утиски в останні місяці демократичних прав та свобод, таких як свобода зборів, свобода вираження поглядів та свобода засобів масової інформації. Асамблея вважає, що втручання державних органів, зокрема правоохоронних органів та служби безпеки, в роботу журналістів та медіа-організацій є несумісним з демократичним суспільством. Асамблея закликає органи влади провести вичерпне розслідування всіх повідомлень про порушення прав і свобод та виправити виявленні порушення. Крім того, вона закликає органи влади забезпечити, щоб юридичні процедури не призводили до вибіркового скасування частот на мовлення, а також переглянути будь-які рішення або призначення, які можуть викликати конфлікт інтересів, особливо в правоохоронній та судовій сферах.

13. Свобода і плюралізм засобів масової інформації є наріжними каменями демократії. Тому Асамблея глибоко стурбована останніми подіями, які можуть підірвати ці принципи. Вона закликає владу вжити всі необхідні заходи для захисту свободи та плюралізму засобів масової інформації в Україні, а також утриматися від будь-яких спроб контролювати, прямо чи опосередковано, зміст новин загальнонаціональних засобів масової інформації.

14. Асамблея стурбована тим, що заяви про можливі фальсифікації виборів можуть свідчити про недовіру учасників виборів до чесності проведення та організації [місцевих] виборів, що наближаються. Зважаючи на те, що довіра до процесу організації виборів є вкрай важливою для їх демократичної природи, Асамблея закликає органи влади забезпечити збалансований склад виборчих комісій на всіх рівнях, включаючи керівні посади. Вона рекомендує владі розглянути можливість вжиття додаткових заходів для сприяння збільшенню довіри учасників виборів та виборців до виборчого процесу.

15. Асамблея підтверджує свою готовність допомагати Україні у зміцненні її демократичних інституцій та утвердженні суспільства, що ґрунтується на принципах демократії, поваги до прав людини та верховенства права.

13.04.2012

 

 

 

Право на справедливий суд

10.04.2012 | Павел Вуец, «Главком»
джерело: glavcom.ua

Правозащитник Аркадий Бущенко: Если бы Тимошенко внесла УПК еще в 2009-м, возможно, все происходило бы по-другому

   

10 апреля Верховная Рада начала рассмотрение новой редакции Уголовно-процессуального кодекса. В первом чтении этот ключевой и революционный, по мнению спикеров с Банковой, законопроект был принят 9 февраля, и с тех пор к нему поступило около 4 тысяч поправок. Понятно, что за один день с таким валом не разобраться, и к решающему голосованию депутаты планируют выйти, в лучшем случае, в конце недели. Но это версия Владимира Литвина, а по словам руководителя Главного управления по вопросам судоустройства АП Андрея Портнова, кодекс будет принят уже сегодня ночью.

Известный правозащитник – исполнительный директор Украинской Хельсинской группы по правам человека Аркадий Бущенко – в целом, позитивно отзывается о новом УПК, но опасается, что многие его положения могут быть вычищены до второго чтения. И призывает не считать кодекс панацеей от всех бед.

Согласно новому кодексу появляется возможность выйти под залог, убирается дорасследование, уменьшаются сроки пребывания в СИЗО... Правоохранители жалуются, что это серьезно осложнит им работу и на свободе могут оказаться преступники, которые не получат то, что заслуживают. Такая реакция «той стороны» для вас ожидаема?

А.Б.: Ничего удивительного в такой реакции правоохранителей нет, потому что, в принципе, уголовный процесс всегда усложняет их работу. Ведь легче ее делать, не соблюдая никакие нормы. Возможно, им это жизнь и усложнит, но государство должно брать на себя определенные издержки, если оно хочет внедрять в жизнь современные стандарты уголовного процесса. Никто же не говорит о том, что все должны быть освобождены из-под стражи. Речь о том, что правоохранительным органам нужно будет приложить больше усилий, чтобы заключить человека под стражу – то есть представить доказательства того, что существует риск его уклонения от правосудия и прочие риски, оправдывающие содержание под стражей. Возможно, это приведет к тому, что люди не будут заключаться под стражу автоматически, как часто делается сегодня. А если правоохранительные органы жалуются на то, что им тяжело выполнять часть своей работы, наверно, им надо заниматься чем-то другим.

Но сам по себе этот кодекс не делает наши суды независимыми. И, понятно, что суды могут любыми нормами манипулировать…

А.Б.: Манипуляции законом всегда возможны. Многие ошибочно понимают принятие КПК как решение всех проблем нашей уголовной юстиции. Это завышенные ожидания, поскольку кодекс по своей природе не может их решить – это просто один из наиболее удобных инструментов, которые, возможно, помогут их решению. Но такой инструмент можно использовать как в добро, так и во зло. И, безусловно, сам кодекс не дает независимости судов, поскольку для этого нужны более широкомасштабные реформы, которые он не в состоянии разрешить.

По возможности авторы постарались максимально выписать нормы, чтобы исключить элемент произвола. Но окончательно его исключить невозможно, поскольку тогда нам не нужны были бы судьи, а все можно было бы решать с помощью компьютеров. Когда же решение принимает человек, всегда есть риск произвола. Что касается заключения-освобождения из-под стражи, то мне кажется, в этом плане авторы законопроекта сделали максимум. Но опять же реальное функционирование этих норм будет зависеть от продолжения радикальных реформ в других областях – судебной, правоохранительной и прочих.

То, что к некоторым вопросам (срок пребывания в СИЗО в зависимости от тяжести преступления) будет применен дифференцированный подход, оставит возможности для манипуляций и избирательного правосудия?

А.Б.: Если бы у нас была высокая правовая культура, я бы выступал против дифференциации таких моментов в законе и больше бы полагался на изучение судьей конкретного дела. Ведь любая дифференциация в законе приводит к ряду несправедливостей, потому что ситуации не всегда в нее укладываются. Но в сегодняшней правовой культуре я считаю позитивным этапом, когда законодатель сам определяет, что если преступление – небольшой тяжести, то издержки задержания человека под стражей неоправданны.

Ожидаете ли вы после принятия нового УПК уменьшение количества пыток при выбивании показаний? Ведь после принятия кодекса показания, гипотетически полученные таким способом, не будут иметь значения для суда?

А.Б.: К сожалению, этот момент не очень ясно прописан в кодексе. Но если такой подход будет проведен последовательно, тогда это просто лишает смысла практику применения пыток для получения признаний. Ведь никто не применяет пытки для собственного удовольствия – они применяются для того, чтобы расследовать преступление с наименьшими затратами. Если же результат этих усилий будет призрачен, то, соответственно, эта практика пойдет на убыль. Но если будут найдены какие-то способы это обойти, тогда ничего не изменится.

Насколько упростит работу адвокатов и правозащитников принятие нового кодекса?

А.Б.: Добросовестным адвокатам, которые прилагают усилия для защиты своих клиентов, кодекс упростит работу, поскольку даст больше возможностей. Но, с другой стороны, новый КПК возлагает большую ответственность на адвокатов, поскольку он – более состязательный и в случае его принятия очень много будет зависит от решений, которые принимает адвокат в ходе процесса. Если он примет неправильное решение, это может иметь плохие последствия для его клиента. То есть с этой точки зрения работа адвоката усложняется и требует от него большей квалификации.

К этому вторнику зарегистрированы уже 4 тысячи поправок в кодексу. Какие ожидания у вас от второго чтения? Будут ли из проекта убраны наиболее одиозные нормы, критикуемые теми же правозащитниками?

А.Б.: Мы представляли достаточно обширные замечания к разделу, который касается доказательств, поскольку он сильно пострадал в процессе доработки этого кодекса и фактически извратил всю теорию доказательств. Надеюсь, что эти замечания будут учтены. Я не надеюсь, но хотелось бы вернуться к рассмотрению нормы о суде присяжных. К сожалению, политическая обстановка показывает, что наше государство пока не склонно вводить такой суд. Но это не самое страшное в этом кодексе. К сожалению, очень много может быть поправок, которые ухудшат конечный результат, из-за сильного милицейского и прокурорского лобби. То есть они попытаются внести туда некоторые положения, которые облегчат им работу, но, с другой стороны, испортят этот кодекс. Но если останется тот же контроль прокурора над следствием, чтобы один человек отвечал за результаты расследования от начала до конца – от момента, как дело возбуждено, и до того, как он представляет дело в суде, – было бы очень хорошо. Но, на самом деле, никто не знает даже, какой вариант будет вынесен во вторник на обсуждение в парламенте.

Многие эксперты уже выловили в проекте нормы, не отвечающие Конституции…

А.Б.: Я слышал разные замечания по поводу несоответствия Конституции и со многими из них не согласен, поскольку это очень вольная трактовка Основного Закона.

Вы разделяете оптимизм господина Портнова о том, что после принятия кодекса почти на треть уменьшится количество обвинительных приговоров?

А.Б.: Не очень. Возможно, обозначится тенденция к более справедливому решению дел и увеличению процента таких приговоров. Но не думаю, что это произойдет так быстро – наше правосудие сохранит статус-кво. Многое зависит от адвокатов – насколько они воспримут этот кодекс и начнут пользоваться теми преимуществами, которые он дает.

Просто адвокаты Юлии Тимошенко во время недавнего нашумевшего процесса прямо заявляли, что юрсипруденции в этом деле нет. Тут уж пользуйся преимуществами или не пользуйся – без разницы.

А.Б.: Я согласен с этими адвокатами, но мы же создаем кодекс не для таких исключительных случаев, хотя они тоже должны подпадать под эти нормы. УПК – для сотен тысяч уголовных дел, которые каждый день происходят в стране. К сожалению, Юлия Тимошенко не воспользовалась своими полномочиями и не внесла этот кодекс еще в 2009-м году, когда он уже был готов. И, возможно, все происходило бы по-другому, если бы он был принят до 2010-го года.

Виктор Янукович, отбиваясь от постоянных нападок по «делу Тимошенко» постоянно повторял, что это все плохое наследие советских времен и прикрывался новым УПК, после принятия которого все будет отлично. Принятие кодекса – это больше пиар-ход власти или все-таки действительно есть желание упорядочить какие-то процедуры и провести реформы в правоохранительных органах?

А.Б.: Может, попиариться – это и есть основным мотивом. Но этот процесс начался не вчера и не с политических судебных процессов, а еще в 2005–2006 гг. И если власть, желая сделать пиар-ход, примет этот УПК, это будет хорошо.

10 апреля 2012 г.

Право на охорону здоров’я

10.04.2012 | Інна Сухорукова

Медична реформа на шкоду лікарям та пацієнтам

   

Донецька область є однією з тих, яку обрали для проведення експерименту із впровадження так званої медичної реформи. Реформи, яка на практиці просто зводиться до скорочення поліклінік та стаціонарів. Взамін обіцяють запровадити інститут сімейних лікарів. Але влада забула спочатку перевірити: а чи є в Україні достатня кількість лікарів, які можуть працювати за новими правилами. Вже започаткувавши реформу, з’ясували, що в Україні не вистачає більше, ніж 600 тисяч сімейних лікарів. Про це на цьому тижні і повідомила перший заступник глави Адміністрації Президента Ірина Акімова. «Навіть в пілотних регіонах (регіони, де проходить реформування системи охорони здоров’я) він дуже істотний. Наприклад, у Вінницькій області – 50%,  Донецькій – 14%,  Київській – 20%. Впевнена, що така ситуація характерна і для інших областей»,  – стверджує Ірина Акімова.

Поки що медичні заклади закрили, а будівлі, які вони займали раніше, стали притулком для бомжів. Будівлі руйнуються, і витрачені раніш на будівництво цих будівель кошти – а це мільйони гривень – розчиняються у повітрі. Наша країна, вочевидь, дуже багата, якщо ми можемо собі дозволяти таку розкіш – кидати будівлі, які поки що цілком придатні для використання.

Загалом донеччани відзначають погіршення ситуації з доступом до медичної допомоги. Лікарі, які працювали педіатрами або терапевтами, не можуть без зміни кваліфікації у медичних навчальних закладах змінювати кваліфікацію самостійно, бо це призведе до надання некваліфікованої медичної допомоги. І відповідно, до зниження рівня лікування, який і так в Україні нижчий, ніж в європейських країнах. Як показав досвід східноєвропейських країн, на те, щоб отримати нову кваліфікацію, лікарям потрібно декілька років, а наші чиновники від медицини пропонують зробити лікарям це за декілька місяців. Кожен лікар скаже, що навчитися новому підходу, стати педіатром чи навпаки терапевтом загальної практики за такий короткий час просто неможливо. І ціна такої реформи – це людські життя.

Справа в тому, що засадничі підвалини системи охорони здоров’я не змінювалися в Україні з радянських часів. Тобто ми маємо радянську систему поліклінік, лікарень, в сільській місцевості ФАПів, ЦРБ тощо. Як в таких умовах реформувати систему, не змінюючи її основ, не залучаючи додаткових коштів – незрозуміло.

Отже, все буде як завжди. Старе порушать, а нове не складеться. Але ця влада повинна пам’ятати, що система охорони здоров’я є найголовнішою серед інших державних систем. І підходити до її реформування треба з проведенням широкого громадського обговорення, із залученням і фахівців-лікарів, і пацієнтів, і громадських організацій, і, звичайно, преси.

При проведенні цієї реформи нічого подібного не передбачається.

Влада наполягає на тому, що за кількістю лікарняних ліжок Україна випереджає в 1, 5 рази країни Східної і Західної Європи, але мовчить про те, що в цих країнах існує медичне страхування, тобто медицина отримує додаткові кошти окрім тих, що виділяються з бюджету. Мовчить і про те, що заробітна платня лікарів в усіх країнах Європи чи не найвища серед всіх професій, а у нас майже найнижча.

Якщо лікарів, які отримують зарплатню трохи більше тисячі гривень, ще й почнуть додатково ганяти на курси, будуть знижувати їм категорію, і, як результат, лікарі будуть в кращому випадку отримувати такі ж кошти, вони почнуть масово звільнятися. Тоді вже надавати медичну допомогу буде просто нікому. Зараз вже лікарі в шоковому стані від очікування майбутніх змін. Багато хто з них вже шукає собі інші робочі місця, які вже ніяк не будуть пов’язані з медициною.

В Донецькій області в місті Кировське, в Александрії Кировоградської області відбулися масові протести проти закриття лікарень та поліклінік. Як наслідок – медичні установи не закрили. В Александрії до протестів громадян долучилися лікарі. Зазвичай лікарі, які працюють в бюджетних організаціях, бояться виступати проти цієї влади. Під час протестів в Александрії люди зібрали більше двох тисяч підписів, звернулися до депутатів, до преси.

Незадоволення так званою медичною реформою очевидно, хоча й не набуло широкого розголосу. Загальноукраїнської кампанії проти такої непродуманої медичної реформи теж ще немає.

На мій погляд, це пов’язано з тим, що не всі знають, що саме влада хоче зробити з медициною, далеко не всі розуміють які наслідки буде мати ця «реформа».

Але для скасування Закону «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та у м. Києві», який Верховна Рада прийняла 7 липня 2011 року, потрібно, щоб всі незадоволені об єдналися. Треба провести громадські слухання і зробити загальноукраїнську кампанію проти цієї недолугої реформи.

Інакше рано чи пізно ця навала знищення медицини захопить всю Україну, і тоді вже громадськість нічого не зможе вдіяти.

 

 

Право на охорону здоров’я

19.04.2012
джерело: maidan.org.ua

Громадян обурює «медична реформа»

   

Громадяни України висловлюють занепокоєння тим, як впроваджується «медична реформа». Вже цілком зрозуміло: як і більшість реформ, що ми спостерігаємо ще з часів радянщини, вона містить системні вади, які закономірно і невідворотно призведуть до майбутнього погіршення якості життя переважної більшості громадян України.

Стисло про «реформу»

За словами головного ідеолога реформи пані Акімової, наявна на цей час кількість установ охорони здоров´я незатребувана, адже українців стало на 6 млн. менше, і тому її необхідно оптимізувати1.Таку велику кількість медичних закладів неможливо забезпечити всім необхідним (устаткуванням, обладнанням, ліками). Зараз з бюджету фінансується лише зарплата лікарів та оплата комунальних послуг. Крім того, в поліклініках «дублюються» послуги лікарів вузької спеціалізації: невропатологів, отоларингологів, хірургів та інших.

В форматі «реформи» нам пропонують запозичити європейський досвід. Створити спеціалізовані лікарні, які мають розміщуватись в радіусі не більше100 км(!), тобто, будуть віддаленими для переважної більшості людей. Це нібито дасть змогу зробити меншу кількість медичних установ більш оснащеними, а лікарів більш досвідченими. Та от біда, – в тих «більш досвідчених лікарів» та в тих «більш оснащених медичних установах» , – просто не буде пацієнтів. Бо не доїдуть, не дойдуть…

Взагалі, будь яка реформа без введення обов’язкового медичного страхування, без якого зміни у медичному обслуговуванні здійснити неможливо.

Обов’язкове медичне страхування є всюди – в усіх чи майже європейських країнах, у США, Канаді, Ізраїлі. Є воно і в Росії. Введення обов’язкового медичного страхування – це акумуляція коштів на медичні послуги в спеціальному фонді. Причому страховий внесок на медичні послуги прогресивно зростає в залежності від статків кожної людини. Чим більше людина заробляє – тим більший сплачує в цей спеціальний фонд.

Таким чином, пенсіонери і інші соціально не захищені верстви населення забезпечені медичною допомогою майже на тому ж рівні, що і заможні громадяни.

Без введення медичного страхування будь яка реформа насправді не є реформою, а симуляцією реформи.

Наші реалії

Подивимось правді в очі. В європейських умовах ця система чудово працює, там висока якість доріг, постійне і якісне транспортне сполучення, високий рівень якості життя  людей, – аж до наявності автомобіля в кожній родині, що дає змогу діставатись до лікарні самостійно.

Натомість, більшість людей в нашій країні не мають можливості долати відстань до спеціалізованих лікарень. Вже зараз в пілотних регіонах люди витрачають на дорогу по шість годин2. На це потрібен цілий день, треба брати відпустку за свій рахунок, отже втрачається заробіток. На подолання відстані потрібен не тільки час, але й гроші, яких більшість людей просто не має. Особливо страждатимуть пенсіонери та інваліди, адже саме завдяки нашій розгалуженій системі медичних установ малозабезпечені верстви населення мають доступ до хоч якихсь медичних послуг.

Пані Акімова наголошує, що обізнана з проблемою стану доріг, їх наявності і забезпечення транспортом, але наголосила, що з цим будуть розбиратись паралельно. Цікаво, чому не заздалегідь? Адже, це наражає людей на небезпеку: велика кількість людей буде гарантовано позбавлена доступу до медичних послуг.

Спеціалізовані клініки

Найгостріша ситуація із спеціалізованими клініками (туберкульозні, наркологічні, психоневрологічні та онкологічні диспансери), що також будуть знаходитись для багатьох пацієнтів за десятки та сотні кілометрів. Скорочення кількості саме цих лікарень пані Акімова наводить як позитивний приклад! Це, – недолугий жарт, чи цинічний садизм?

Ці категорії людей не можуть самостійно себе забезпечувати, пенсії їм ледь вистачає тільки на харчування. Відповідно, вони не зможуть належним чином лікуватись, адже тепер їм потрібні додаткові кошти на проїзд до лікарні. Та й лікування і харчування в містах вартує дорожче, ніж в селищах. Це неодмінно призведе до жахливих наслідків: епідемій інфекційних хвороб, неадекватного поводження нелікованих осіб із хворою психікою, нарко- та алкозалежних, що становитиме загрозу для життя і здоров′я людей, а онкохворі, чи хворі на сухоти просто помиратимуть у своїх квартирах! З цими змінами люди вже стикнулись на місцях. Це не припущення і здогадки. Жахливі наслідки цієї реформи вже наочні!

Дивний механізм оптимізації

Цікавість викликає сам механізм оптимізації медичних установ. Якимось чином були вибрані безперспективні лікарні. Громаді оголошено, що ваша лікарня буде закрита, а кошти, що виручать від продажу споруди, майна лікарні, кошти, що йшли з бюджету на фінансування, підуть на лікарню сусіднього району. Дивна ситуація. І чому люди мають на неї пристати? Природно, що люди піднімаються3 на захист своїх лікарень, на захист можливості отримувати хоч якісь медичні послуги своїм дітям, батькам, родичам і собі. І це відбувається вже не тільки в пілотних регіонах. Поступово до акцій долучаються і громади тих міст, де очільники поспішають закривати місцеві лікарні з метою зменшити витрати на фінансування медицини. Навіть не дочекавшись аналізу результатів реформи!

Цікавою також є доля закритих лікарень. На початку декларувалось, що там організують інші медичні установи – наприклад, хоспіси або амбулаторії. Але про яку тоді економію мова, якщо в цих лікарнях також будуть працювати лікарі і лікуватись пацієнти. Отже, затрати на них не зменшаться. І ця чергова омана швидко розкрилась. Вже зараз закриті лікарні стоять спустошені4, і поступово руйнуються з часом, аби бути придбані за безцінь спритними ділками, наближеними до влади.

Крім того, є ще одне «делікатне» питання, що сприяє поспіху владних чиновників на місцях. Це можливість продати гарне місце під лікарнею бізнес-структурам або місцевим багатіям на садиби та котеджі (це, як правило, центр міста, гарна земля, сад). Продати, звісно, за безцінок, як і відбулось у Нікополі. Ліквідовану діагностичну поліклініку оцінили5 в 42 тис. грн., при реальній вартості приміщення (згідно оцінок експертів) у 4 млн. грн.

Чи багато коштів «назбираємо» таким чином на «реформування» медичної галузі?!

Сімейні лікарі

Реформа передбачає, що з´явиться інститут сімейного лікаря, так званий перший рівень меддопомоги. Це лікарі, які будуть постійно опікуватись пацієнтом і знаходитимуться в безпосередній близькості до нього. На кожні 2, 5 тис. осіб відкриються амбулаторії сімейного лікаря, куди кожному буде зручно звернутись.

Все б гарно, але передбачається, що сімейні лікарі мають частково замінити лікарів вузької спеціалізації. На висококваліфікованих сімейних лікарях, фактично, тримається вся запропонована реформа, адже вважається, що вони можуть задовольнити 80% первинних запитів отримувачів медичних послуг. Але, проблема в тому, що таких лікарів ще не навчили, їх нестачу6 визнала сама пані Акімова, а зміни вже впроваджуються. На перенавчання лікарям дали півроку, на практику 2 роки (одночасно із сімейними лікарями в центрах медичної допомоги ще два роки будуть працювати лікарі вузької спеціальності). Хоча, згідно досвіду, для того, щоб стати висококваліфікованим фахівцем європейського рівня потрібно більш ніж 8 років практики7. Отже, цілі міста будуть залишені на практикантів, а до спеціалістів потрібно буде ще доїхати, якщо на те будуть гроші.

Крім того, лікарів умотивують тим, що їм буде невигідно направляти пацієнта до вузькопрофільного спеціаліста, адже це означатиме погану якість його роботи. Ця ситуація сприятиме лікуванню навмання, хабарництву (щоб без направлення потрапити до лікаря вузької спеціалізації), а отже, знищенню державної системи охорони здоров’я, як такої.

Лікарі самі наголошують, що сімейних лікарів потрібно вчити з першого курсу університету, адже неможливо за півроку вивчити навіть педіатрію! А коли з´являться перші випускники, поступово запускати медичну реформу. Це ще один фактор, що наражає людей на небезпеку, створює незручності і дає привід для корупції.

Крім того, система амбулаторій сімейного лікаря серйозно обтяжує життя пацієнта. Для того, щоб поставити діагноз лікарю потрібні результати аналізів та досліджень (УЗД, ЕКГ, флюорографії). Якщо раніше все це можна було зробити в одній поліклініці, то тепер сімейний лікар дасть направлення в різні медичні заклади, де такі дослідження проводять і пацієнту потрібно буде освоювати нові маршрути, діставатись до них і вистоювати там в чергах.

Амбулаторії на скору руку

Викликають нарікання і нові амбулаторії сімейних лікарів, які зараз можуть бути облаштовані навіть в трикімнатних квартирах. Поспіх з відкриттям призвів до того, що більшість з них виявились неоснащеними, незручно розташованими, неремонтованими, холодними та тісними приміщеннями, де діти проводять багато часу у чергах у безпосередній близькості до хворих людей, серед яких можуть бути хворі на сухоти. В деяких амбулаторіях люди в чергах з дітьми змушені чекати на вулиці у холодну пору року. Фактично, вимоги, що існують для облаштування медичного приміщення не виконуються, або вони не відповідають потребам.

Непощастило дітям

Дивує ситуація із немовлятами. Ще нещодавно педіатри наголошували про окремий день прийому немовлят для обмеження контакту зі старшими хворими дітьми. Аж раптом немовлят помістили у одні черги із дорослими хворими людьми і наголошують протилежні речі. Мовляв, діти їздять у транспорті, ходять по вулицях… Але ж не немовлята! І це не можна порівняти із знаходженням у тісних приміщеннях амбулаторій годинами поряд із хворими. Звісно, діти там заражаються і хворіють!8  І це в медичних закладах!

В Європі знайшли вихід з цієї ситуації. Там пацієнти дуже рідко перетинаються (тільки в разі звернення з термінового випадку). Є запис до лікаря телефоном або через Інтернет. Пацієнт приходить на свій час, в приміщенні він один, за закритими дверима. Після кожного пацієнта проводять кварцування. Але цей необхідний для здоров´я людей досвід не був перейнятий.

Нешвидка «швидка допомога»

Реформувань зазнає і швидка допомога, але питання ті самі. За рахунок чого планується, що швидка приїздитиме швидше, якщо територіально вона буде далі для деяких пацієнтів? Адже, якість доріг не покращена, сучасними реанімобілями, які могли б швидко приїхати і в цілості доставити пацієнта в лікарню в сусідньому райцентрі, країну поки що не забезпечили, а зміни, знову ж таки, вже почали…

Наголошується, що час доправлення до пункту, де можуть надати високоякісну невідкладну допомогу, має становити 20 хвилин у сільській місцевості і 10 хвилин – у місті. Але пані Акімова уточнює 1, що «було б принаймні наївно сказати, що цей орієнтир буде досягнутий відразу ж після прийняття закону. Існує проблема стану доріг, їх наявності і забезпечення транспортом». Тобто, перших пацієнтів призначили жертвами?

Замість висновків

Резюмуючи вищенаведене можна зробити висновок, що існують принаймні чотири причини, які роблять неможливими позитивні зміни в рамках запропонованої реформи:

  • відсутність коштів на реформування,
  • відсутність якісних і доступних транспортних сполучень
  • відсутність кваліфікованих сімейних лікарів та лікарів вузької спеціалізації,
  • бідність країни і більшості населення.

Для залучення коштів на реформу доречно було б запровадити медичне страхування, як це робилось в усіх розвинутих європейських країнах. Але пані Акімова наголошує, що спочатку треба вдосконалити бюджетну систему. Якщо вона працює неефективно, не можна в неї вливати додаткові гроші. Але зараз медична галузь фінансується на 3-4% від ВВП, при тому, що мала б фінансуватись на 10%9! При такому тотальному недофінансуванні, звісно, галузь працює із викривленнями. Це породжує і корупцію, і хабарництво, адже лікарі поставлені на межу виживання. Тому, навіть ефективніше використання недостатніх бюджетних коштів кардинально проблем не вирішить. Як не переставляй складові – сума не зміниться, коштів все одно не буде вистачати!

Наступними, після впровадження медичного страхування, кроками мали б бути:

  • забезпечення підготовки висококваліфікованих лікарів;
  • вирішення питання ремонту шляхів та запровадження постійного і якісного транспортного сполучення (тут доречно було б перейняти досвід Польщі, що спочатку провела реформу місцевого самоуправління, яка уможливила всі інші реформи);
  • забезпечення медичної галузі якісними реанімобілями;
  • підвищення рівня сільської медицини.

Ці кроки довели б серйозність намірів влади, адже після такого невиправданого поспіху зі скороченням медичних установ виникають сумніви у бажанні влади досягти ще якихось цілей реформи, окрім банальної економії бюджетних коштів. При чому, «економити» планується на створенні незручностей для людей. «Реформа» може взагалі залишити без медичних послуг малозабезпечених та неповносправних людей.

Але, реформа продовжує втілюватись і є вже практичні результати, які викликають жах. Є навіть жертви10! З огляду на недостатню підготовку змін, влада в повній мірі несе за них відповідальність. Найбільше вражає реакція деяких посадовців, які не соромлячись наголошують, що «новації ніколи не минають без критики, невдоволених і навіть певних  жертв11». Дуже схоже на відлуння радянщини. Необхідних умов для змін не забезпечили, можливі наслідки не передбачили, зате зміни вже почались. Виправляти будемо, зважаючи на наявні помилки.

Цими «помилками» стають життя людей! І побачивши халатність впровадження змін, суспільство такого невиправданого поспіху не подарує. Якщо декларуємо європейський підхід, то він має бути в усьому.

Таким чином, наявна реформа якнайменше орієнтована на пацієнта, на те, аби медична допомога стала якісною, комфортною і доступною для пересічної людини. Натомість, ця «реформа» принесе людям шалену купу незручностей, усунення яких не передбачається навіть з часом.

Ми закликаємо небайдужих долучатись до протестів проти впровадження непродуманої і недоречної «медичної реформи», яка спрямована проти  малозабезпечених верств населення і може призвести до  смертей багатьох і багатьох громадян України, які будуть, через свою незаможність, позбавлені БУДЬ-ЯКОЇ медичної допомоги!  Ви готові?

Для початку ви можете підписатися під зверненням «Медична реформа» може вбити кожного! Не мовчи! Борись за своє життя!

Наталія Ляшенко, Рух «Ми – Європейці»

Інна Сухорукова, Харківська Правозахисна Група

Наталка Зубар, Громадський Інформаційно-методичний центр «Всесвіт»

Віктор Гарбар, ВГО «Альянс Майдан»

  1. http://dt.ua/POLITICS/irina_akimova_yakist_medichnoyi_dopomogi_mae_pidvischitisya_v_nayblizhchi_roki, _i_tse_bude_povyazano-74826.html
  2. http://www.kontrast.org.ua/news/1545.html
  3. http://kir-bolnica.ucoz.ru/
  4. http://frankensstein.livejournal.com/276549.html
  5. http://news.eizvestia.com/news_incidents/full/krupnaya-afera-pravda-o-zakrytii-i-prodazhe-nikopolskoj-polikliniki
  6. http://www.pravda.com.ua/news/2012/03/31/6961836/
  7. http://vinnica.unian.net/ukr/detail/1650
  8. http://www.youtube.com/watch?v=TIoGdqDwbXc
  9. http://www.vz.kiev.ua/?p=4714
  10. http://www.ogo.ua/articles/view/2011-02-24/26561.html
  11. http://vinnica.unian.net/ukr/detail/1105

 

Екологічні права

11.04.2012 | Олександр Степаненко

Адміністративна реформа на марші

   

 11 квітня Парламентський Комітет з питань екологічної політики розгляне проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні)", внесений  народним депутатом України Ю. Мірошниченком.

За оцінкою громадських організацій цей свідомо переобтяжений змістом законопроект (75 сторінок тексту та більше 200 – порівняльних таблиць), несе у собі цілу низку великих загроз.

Законопроектом через внесення змін до Кодексу України про надра, Лісового, Водного Кодексу України, закону «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про Червону книгу України» «Про екологічну експертизу» робиться спроба перерозподілити повноваження у сфері екополітики на користь Кабміну та місцевих державних адміністрацій, у результаті чого ті наділяються надмірними та невластивими функціями у сфері прийняття рішень з питань використання природних ресурсів, державної екологічної експертизи і т. ін.

Законодавчі новації депутата Ю. Мірошниченка виглядають не виваженими та позбавленими сенсу ще й тому, що й у даний час  Кабмін та місцеві адміністрації вкрай незадовільно реалізують свої існуючі повноваження у сфері екополітики, делеговані їм Конституцією, законами та міжнародними угодами. Наприклад, жодна з адміністрацій не звітує про виконання програм охорони довкілля  (ст. 119 Конституції), не інформує населення про стан довкілля на відповідній території (ст. 25-1 закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). У 2011 році нарадами сторін було у черговий раз визнано недотримання Урядом України трьох міжнародних угод у сфері охорони довкілля: Оргуської конвенції, Конвенції Еспо та Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату.

Цілковито поза межами здорового глузду знаходиться пропозиція автора законопроекту, якою скасовується інститут Національної   комісії  з  питань  Червоної  книги України, натомість Кабінет міністрів України та інші органи виконавчої влади наділяється функцією аналізу та   узагальнення   наукових пропозицій  щодо  занесення  видів тваринного  і  рослинного  світу   до   Червоної   книги.

Автор законопроекту пропонує ліквідувати територіальні органи Мінекології, свідомо відсторонює міністерство від вирішення питань використання природних ресурсів, девальвує його роль у проведенні екологічної експертизи.  Такі законодавчі новації унеможливлять реалізацію принципів екосистемного підходу та інтегрального управління природними ресурсами. При реалізації такого підходу Україна  автоматично перекриє собі шлях  до  сучасної  секторальної  екологічної  політики,   що  реалізується  у  країнах Європейського  Союзу.

Громадські екологічні організації нині звертаються до керівництва Парламенту та членів Комітету з питань екологічної політики - з пропозицією відхилити одіозний законопроект, як такий, що загрожує руйнуванням у масштабах усієї країни системи реалізації екологічної політики, виразно орієнтований на концентрацію повноважень у «вертикалі» виконавчої влади. 

На їхнє переконання процес державного управління в демократичному, європейськи-орієнтованому суспільстві, що будується на принципах сталого розвитку та інтегрального управління природними ресурсами, повинен відрізнятися від тоталітарної “вертикалі”, насамперед тим, що передбачає баланс влад, врахування інтересів усіх зацікавлених сторін та зворотні зв’язки.

Олександр Степаненко,  виконавчий директор ЕГО “Зелений Світ”,  член Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

Кримінально-виконавча система

09.04.2012 | Михаил Романов

Визит в исправительную колонию

   

Визит в Белоцерковскую исправительную колонию среднего уровня безопасности был организован в рамках международного семинара, посвященного условиям содержания осужденных в местах лишения свободы и проведенного «Международной тюремной реформой» с 26 по 29 марта 2012 г. Семинар оказался масштабным и по-настоящему международным. В его работе приняли участие представители 12 стран – Украины, России, Беларуси, Казахстана, Кыргызстана, Армении, Грузии, Азербайджана, Великобритании, Швеции, Польши, Болгарии. Представители этих стран с большим вниманием и участием ознакомились с отечественными колониями. И хотя визит нельзя было назвать мониторингом места лишения свободы, а скорее экскурсией, все же он оказался познавательным и эффективным для тех, кому было интересно хотя бы немного заглянуть за завесу того, что обычно очень тщательно скрывается.

Для того, чтобы передать виртуозность мастеров-иллюзионистов, которые могут поспорить в своих достижениях с буддистским пантеоном, и представить собственные впечатления о посещении Белоцерковской ИК среднего уровня безопасности, придется прибегнуть к необычному способу изложения и двинуться от конца к началу.

Итак, мы вышли из колонии, вынося устойчивое (и даже сформулированное одним из участников визита) мнение: «Ну, хоть здесь все неплохо. Есть хоть одна колония-санаторий, где несчастный зек может передохнуть от ужасных условий».

Но через это общее впечатление проглядывало некоторое, пока еще не оформившееся чувство, которое не давало покоя. И, складывая воедино все неприметные детали визита, все полуприкрытые шторы, непоказанные комнаты, осужденных, стоящих у окон помещений, куда пройти и не предлагалось, мимолетные взгляды, отведенные в сторону глаза персонала и т.п., получаешь недостающий кусок пазла, завершивший картину визита, показавшегося поначалу таким благополучным.

А на самом деле все выглядело неблагополучно, и на выходе была непоколебимая уверенность в том, что Белоцерковская ИК среднего уровня безопасности – это пыточная. Искусно замаскированная и задрапированная пыточная.

Профессиональный высший состав администрации учреждения – это матерые и опытные реципиенты, знающие, что и когда говорить, умеющие ловко смещать акценты и тонко уводящие на тропинку, вход на которую предваряет лозунг «зек – это хитрый подонок, который всегда старается обмануть».

Персонал среднего и низшего звена – это циничная серо-зеленая группа людей, которые невнятно здороваются, остаются предельно замкнутыми и молчаливыми, отводят глаза, а в спину смеются. Не остается никаких сомнений в развращенности и жестокости этих людей. Очень красноречивы были металлические стеки, в руках охранников, стоящих у ворот в локальные участки. Такая себе стальная заточка с кольцом на конце. Наверняка сделанная самими же зеками по «заданию» администрации. Можно надеть личину непонимания и задаться вопросом: что же это за стеки такие? Зачем они? Их наличие и «вооружение» ими персонала колонии не предусмотрено ни одним действующим нормативным актом ДПтС?! Странно… Что же это за спецсредство такое?

Вспоминается существовавшее в царской России телесное наказание, которое называлось – проведение через строй шпицрутенов. Смысл его состоял в том, что наказанного прогоняли через строй солдат, каждый из которых был вооружен таким вот стальным стеком – шпицрутеном. И задачей солдата являлось дать ровно один удар по спине наказанного. До конца строя, как правило, наказанный не доходил, – падал где-то в середине, а спина его превращалась в кровавую мясную кашу.

Увиденные нами пустые помещения, где живут осужденные, оставили чувство посещения известного с детства муляжа «Шалаш В.И. Ленина в Разливе». Тоже кукольное ощущение, что жилец шалаша только что вышел, но на самом деле никакого жильца никогда и не было. Короче, слишком чисто, слишком не обжито, слишком безлико было это помещение, где люди проводят значительную часть своего времени. Даже на полу краска не стерлась от большого количества ног, которые там реально должны топтаться.

Запах позволял все же утверждать, что мы находимся в «настоящей» зоне. Поднимаясь на этажи, где размещаются комнаты осужденных, в нос бил устойчивый «аромат». Это некая специфическая смесь из запахов, известных всем по посещению зоопарка, приглушенная дезинфицирующими средствами, смягченная проветриванием. Пахло особенно. Как определили участники осмотра – воздух «тюремный».

Помещение класса ПТУ, в котором осужденные могут получить специальность, тоже не имело признаков используемости. За решеткой со скучающим видом стоял один осужденный, но на его лице не угадывались заинтересованность в занятии и любопытство к визитерам, а скука и мысль: «быстрее бы они отвалили». Он явно был здесь не в своей тарелке.

Красный уголок. Убогое, свеже отремонтированное помещение, на полу которого тоже не было следов использования. Немногочисленные книги, находившиеся здесь, казалось, были на скорую руку принесены Бог весть, откуда, а их содержание унижало человеческое достоинство на расстоянии.

Осужденные, встречавшиеся нам в коридорах, по их же признанию, были «из актива». Жалоб у них не было и подозрительно до ближайшей возможности УДО поголовно у всех оставалось 6 мес. Ответы они давали односложные, и в тех местах, где, очевидно, была угроза для заученного текста, они пожимали плечами.

Медицинская часть дала довольно много пищи для размышлений. Из журнала регистрации обращений к врачу осужденных следовало, что за месяц осужденные 6 раз обратились с травмой – перелом челюсти. Основная причина – скользкие полы!

Недружественные шведы отремонтировали полы таким образом, чтобы украинские осужденные оказались в положении жертв бытового травматизма. Полы были такими скользкими, что ходить по ним без риска поломать челюсть оказалось невозможным.

Глядя на тщедушных зеков, оставались большие сомнения в том, что это они наносили друг другу побои, приводившие к столь частым поломкам челюстей. Рацион питания и общее физическое состояние осужденного, пожелавшего нанести своему соседу по комнате телесное повреждение такого «качества», заставило бы такого осужденного копить силы для нанесения решительного удара целый месяц.

Помещения участка усиленного контроля удалось осмотреть только пустые, находившиеся на ремонте. Небольшие, метров 10-12, комнаты, выкрашенные белым, с тусклым освещением, и практически полным отсутствием дневного света, предполагали размещение 4-х осужденных. Две двухъярусные кровати, прикрученные к полу столы и стулья, умывальник и туалет, отделенный от основной части помещения перегородкой около 1 м высотой. В целом построение комнаты было таким, что скорее можно говорить о том, что осужденный живет в туалете, чем, что в его комнате есть туалет. Дверь в камеру открывалась не полностью, – попасть в помещение можно, только протискиваясь боком. В описанных условиях осужденный должен находиться до того момента, пока администрация не убедится в том, что индивидуальная программа в отношении такого осужденного состоялась, то есть бессрочно. Единственное ограничение – срок, предусмотренный приговором суда. Попытки членов группы пообщаться с осужденными, которые содержались в участке усиленного контроля, не увенчались успехом. Говорить пытались через окошко камеры, но как только зеки увидели, что к визитерам приближаются представители администрации, они поспешили отойти от окошек.

В остальном, что касалось условий содержания осужденных, внимание посетителей было профессионально рассеяно на мелкие "недочеты" – нехватка места и теснота в некоторых помещениях (ответ – колония старая, увеличить помещения нет физической возможности), специфика  самих осужденных (мол, сознательно преувеличивают негативные стороны условий отбывания наказания и работы персонала учреждения), недостаточное финансирование, которое препятствует всем благим намерениям администрации места лишения свободы.

Никто, разумеется, не собирается утверждать, что в Белоцерковской ИК содержатся ангелы, с которыми просто плохо обходятся, а то бы они давно воспарили в горние выси. Но с однозначным ощущением, что единственным источником осознанной и целенаправленной опасности на зоне является персонал и администрация колонии, справиться так и не удалось. Тому свидетельством, кроме всего прочего, было и то, что осужденные в этой колонии запуганные и на удивление необщительные. Все они стояли по углам и мяли в руках свои шапки, как крестьяне, принесшие к хозяйскому двору оброк.

В нашей группе визитеров остался бдительным только представитель Азербайджана. Он совершенно четко озвучил то чувство, которое становилось все более осознанным по мере удаления от колонии: "в этой зоне что-то не так... и очень не так".

 

Погляд

09.04.2012 | Інна Сухорукова

Розгубленість і зневіра

   

Відчуття дежавю у всіх, хто пам’ятає початок 80-х, стає дедалі відчутнішим. Політичні репресії – це удар по всьому суспільству. У багатьох, дуже багатьох людей, це викликає депресію і розгубленість. Адже за 20 років незалежності такого – не було. Багато з тих, хто голосував за ПР і дуже вороже ставився до Тимошенко, змінили свою позицію і співчувають їй. Наші очільники загнали і себе, і країну цими репресіями у глухий кут і, здається, не відчувають цього.

А громадянське суспільство застигло в якомусь дивному очікуванні: що робити далі? Гучних і багатолюдних мітингів і протестів через ці репресії не було, і, насправді, тільки з середини суспільства дізнаєшся про його вкрай негативний настрій і таку ж негативну реакцію.

Зневіра і розгубленість настільки відчутні, що здається дихаєш нею.

На початку 80-х теж поступово зростало таке відчуття, хоча репресії проти дисидентів проводилися нишком, і більшість громадян про це нічого не знали. Але якось все це впливало на суспільство, на свідомість. А тому зростала зневіра і розгубленість: що буде далі?

Зрозуміло, що в дисидентських колах такої розгубленості не було, незважаючи на те, що саме вони потрапили під обстріл репресій. Україна страждала від політичних переслідувань більше, ніж всі республіки Радянського Союзу. Навіть була така приказка: «За те ж саме, за що в Москві погрожують пальцем – у Києві рубають голови». Політичні табори були переповнені так званими «українськими націоналістами». Активісти демократичного руху теж в Україні зазнавали більш жорстокого тиску і покарань ніж в інших республіках СРСР. Часи самвидаву і підпільного політичного опору не минають безслідно. Тому така одностайна реакція на політичні переслідування в країні, хоча вони торкнулись поки ще небагатьох осіб – не диво. Історія робить свої щеплення. Замість того, щоб ті, хто говорив про Тимошенко, що вона «крадійка», були задоволені тим, що її посадили, – більшість людей їй співчувають. Безумовно, є і економічна складова таких настроїв, і соціальна. Але не можна не враховувати те, що на підсвідомому рівні люди розуміють, що влада діє несучасно, не на рівні розвинутих країн світу. Звичайно, якщо б в країні, як в Грузії, була б справжня боротьба з корупцією, покращання умов для бізнесу, захищені соціальні права громадян – такої загальної реакції на політичні переслідування не було б. Як їх немає в Грузії. Саакашвілі є досить авторитарним президентом, і в Грузії існують переслідування опозиції. Але вдалі і швидкі реформи всіх державних органів і структур, вдала міжнародна політика – робить Саакашвілі авторитетним для більшості грузинських громадян. Зараз Грузія посідає 8 місце за рівнем корупції в світі, а Україна 137! Взагалі всі наші макропоказники – жахливі.

Не реформована судова система, відсутні реформи у правоохоронних органах, медицині, освіті. І все це робить Україну вразливою, а її громадян незахищеними. Так вони себе і відчувають. На початку 80-х років суспільство теж зрушилося в бік втрати довіри до влади, хоча цей рух був поступовим, а не глобальним, як зараз. Хоча соціальний захист у всі роки існування Радянського Союзу був кращим за сучасний – в Україні. існувала все ж таки безоплатна медична допомога. Існувала і безоплатна освіта. Я дуже далека від любові до СРСР, але мушу визнати, що це правда. Чого не скажеш про економіку. Відсутність елементарних харчових продуктів, товарів легкої промисловості – все це зростало, і  наприкінці 80-х – початку 90-х стало критичним.

На початку 80-х ситуація потроху погіршувалась і з’явилося передчуття майбутніх землетрусів. Як і зараз, в суспільстві панували депресивні і зневірливі настрої. Зараз вони, правда, набагато відчутніші. Бо зараз майже ніхто – жодна пересічна людина – не впевнена в завтрашньому дні. Суди, правоохоронні органи, лікарні – все це працює не на людей, а на себе. Тому майже усі ці системи – на межі колапсу.

Тому так сумнівно виглядають будь-які дії влади. А це ще підкріплюється тим, про що я писала спочатку – генетичною, підсвідомою пам’яттю про репресії, Голодомор, соціально-економічні катаклізми 90-х.

Перебуваючи у післярадянському стані вже більше 20 років, Україна ніяк з нього не випливає, а тільки гойдається на слабких хвилях – туди-сюди. Зараз вона пливе досить відчутно до СРСР.

Отже, пересічний громадянин України дивиться в майбутнє із жахом, не знаючи, що на нього очікує завтра.

От чому дії влади щодо опозиції, яку не дуже полюбляли, коли вона була при владі, у більшості населення не є популярними.

Жертви політичних репресій

19.04.2012
джерело: hro.org

«Катынское» решение Евросуда: комментарий Александра Гурьянова

   

Мумин Шакиров: Европейский суд по правам человек принял решение, что массовый расстрел поляков в Советском Союзе в 1940 году – военное преступление, однако отказался оценивать эффективность расследования так называемого «катынского дела», проведенного российскими властями. В суд обратились 15 граждан Польши – родственники расстрелянных. В своей жалобе они ссылались на нарушение Россией статьи о праве на жизнь Европейской конвенции о защите прав человека, поскольку российские власти не провели эффективное расследование гибели их родственников.

О решении ЕСПЧ в интервью Радио Свобода говорит Александр Гурьянов – председатель польской комиссии Международного историко-просветительского общества «Мемориал» :

– С одной стороны, это решение осуждает Россию за отказ от надлежащего сотрудничества со Страсбургским судом – отказ, который выразился в непредоставлении материалов, затребованных судом. Речь идет о ключевом документе того самого расследования, которое проводила российская Главная военная прокуратура 14 лет, и которое в 2004 году было прекращено. Этот документ является ключевым, потому что содержит все результаты следствия.

На что, в частности, жаловались заявители, родственники жертв? На отказ российской прокуратуры признать их потерпевшими. Выясняется, что следствие, проведенное Главной военной прокуратурой, не выполнило основную функцию любого расследования – функцию, которая записана в Уголовно-процессуальном российском кодексе: установление полного достоверного круга всех потерпевших.

Если же эти потерпевшие в результате преступления лишились жизни, следствие обязано в процессуальном порядке предоставить права потерпевших их ближайшим родственникам. Эту элементарную задачу российское следствие не выполнило.

А когда родственники стали требовать допустить их к материалам дела, чтобы узнать хоть какие-то детали об обстоятельствах смерти их близких, прокуратура развела руками и сказала: вам не предоставлен статус потерпевших, мы не имеем права вам показывать материалы этого расследования.

Для того чтобы предоставить родственникам статус потерпевших, нужно возобновить расследование, но сделать это, по словам прокуратуры, нельзя, потому что срок давности прошел.

Фактически Россия во главе со своим руководством выстроила такой заколдованный круг. Ничего невозможно сделать. 22 тысячи расстрелянных! 18 тысяч фамилий жертв – известны, лишь одна группа остается анонимной. Но эти 18 тысяч человек, личные данные которых известны на основании советских же документов, остаются в понимании прокуратуры «анонимными», потому что та не выполнила свою задачу – не установила круг потерпевших.

Максимум, что можно ожидать от Страсбургского суда, что он обяжет Россию возобновить расследование именно для выполнения этих задач.

– Как мы видим, этого не произошло.

– Страсбургский суд выполнил некоторый маневр. С одной стороны, осудил Россию за отказ в сотрудничестве, а с другой – сказал, что, поскольку не имел возможности ознакомиться с материалами и оценить добросовестность и достоверность проведенного расследования, то не может высказываться по этому поводу, не может сказать, была ли нарушена 6-я статья Европейской конвенции о праве на справедливый суд.

Сам факт бессудного расстрела 22 тысяч польских граждан, не являлся предметом жалобы, не являлся предметом рассмотрения суда.

Жалоба касалась нарушений, допущенных современными правоприменительными органами – прокуратурой, судами, которые без зазрения совести игнорируют российские законы тогда, когда это нужно руководству государства.

В таком случае, можно проигнорировать существование закона о реабилитации жертв политических репрессий, закон о государственной тайне, которые запрещают засекречивать документы о репрессиях. Игнорируются законы, которые государственные органы должны соблюдать в первую очередь/ Особенно должна соблюдать прокуратура, для которой это и есть основная функция – контролировать соблюдение законодательства.

17/04/12

Жертви політичних репресій

19.04.2012
джерело: www.hro.org

Европейский Суд: Катынь – военное преступление

   

Европейский Суд по правам человека признал массовый расстрел советскими чекистами польских солдат и офицеров в 1940 году в Катыни военным преступлением.

Между тем, Европейский суд не нашел оснований потребовать от России возобновления расследования этой трагедии.

Советские власти совершили военное преступление. Так Европейский суд охарактеризовал массовые убийства военнопленных под Смоленском. Как сказано в постановлении, подобные преступления не имеют сроков давности и требуют самого тщательного разбирательства.

Тем не менее, ЕСПЧ не смог оценить действия российской военной прокуратуры, которая в 2004 году закрыла дело расстреле польских офицеров под Смоленском. Сейчас суд не может оценить, насколько качественно проходило расследование. Отчасти это связано с объективными фактами – преступление было совершено слишком давно, и суд просто не способен адекватно оценить то, что происходило в то время. А оснований не доверять решению российских правоохранителей ЕСПЧ не увидел.

Связанно это и с особым статусом Катынского дела в России – многие его материалы, в том числе и решение о прекращении расследования, до сих пор засекречены. По мнению суда, безосновательно и противозаконно.

Во-первых, Москва нарушила собственные обязательства, когда отказалась передать копию документов о закрытии дела в международную инстанцию. Во-вторых, суд не видит смысла в засекречивании эти материалов. Цитата:

«Публичное и прозрачное расследование преступлений прошлого тоталитарного режима не может угрожать интересам национальной безопасности современной демократической России».

Наконец, Европейский суд признал Россию виновной в бесчеловечном отношении к родственникам погибших поляков. Суд был шокирован тем, что власти такое долгое время отказывались признавать реальность Катынской трагедии, – говорится в постановлении. Военные судьи упорно отрицали исторические факты и настаивали на том, что пленные офицеры просто каким-то образом пропали в советских лагерях. А прокуратура отказывалась реабилитировать убитых.

В ЕСПЧ уверены, что в этом проявилось недопустимое пренебрежение к погибшим и к их родственникам. Однако, учитывая исключительные обстоятельства этого дела, суд отказался назначать истцам компенсацию за моральные страдания и ограничился лишь констатацией того факта, что Россия нарушила ещё одну статью Европейской Конвенции по правам человека.

С решением Европейского суда согласен Уполномоченный России в этом органе, зам.министра юстиции Георгий Матюшкин. Он считает, что данный вопрос находится вне временных рамок Европейской конвенции о правах человека.

В то же время Матюшкин сказал, что Россия скорбит и помнит о расстрелянных под Катынью поляках.

Решение Европейского суда по Катынскому делу политически ангажировано, – так считает коммунист, секретарь ЦК КПРФ, депутат Госдумы Серегй Обухов. Обухов напомнил, что КПРФ требует открытия Катынского дела и принятия по нему «нормальных процессуальных решений».

Историк Александр Гурьянов из общества «Мемориал" удивлен тем, что Европейский суд не стал выносить решения по жалобе на неудовлетворительное расследование Катынского дела.

С так называемого «Катынского дела», возможно, никогда не будет снят гриф «секретно». Об этом Интерфаксу сообщил источник, знакомый с ситуацией. Поскольку речь идет о секретах, связанных с работой спецслужб, в частности, об агентурных данных, которые никогда не рассекречиваются, «катынское дело « так и останется надолго засекреченным.

Между тем, писатель и историк Леонид Млечин надеется, что рекомендация Европейского суда о рассекречивании катынских материалов будет Москвой учтена. По мнению Млечина, это нужно, прежде всего, самой России.

Польская журналистка Ольга Бронецкая уверена, что Россия просто не хочет отвечать за то, что происходило в Советском Союзе – несмотря на то, что она является правопреемницей бывшего СССР.

Между тем, истцы по Катынскому делу не намерены ставить точку в вопросе расследования расстерла. Как сообщила «Эху Москвы» адвокат заявителей Анна Ставицкая, истцы собираются обжаловать решение Европейского суда в Большой палате.

На обжалование у истцов есть три месяца.

17/04/12

Источник: "Эхо Москвы"

Бюлетень "Права Людини", 2012, №10

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори