пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201316
№16
2013

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

13.06.2013 | Наталка Комарницька
джерело: tvi.ua

Євген Захаров: Вважаю неправильним, що опозиція образилася на Лутковську (+відео)

   

У Верховній Раді пройшли парламентські слухання, присвячені дотриманню прав людини в Україні. Упродовж трьох годин про це говорили з трибуни міністр юстиції Лавринович, голова профільного парламентського комітету Пацкан, голова Верховного Суду Романюк, омбудсмен Лутковська, голова Державної судової адміністрації Кирилюк та депутати різних фракцій і десятки представників громадських правозахисних організацій.

Тим часом під парламентом активісти мітингували проти закону про мирні зібрання. У першому читанні цей документ було прийнято парламентом у далекому 2008 році. Тепер до Верховної Ради протестанти принесли скелет як символ цього реанімованого закону. На думку організаторів акції, його норми у разі прийняття суттєво обмежать права громадян мирно збиратися і висловлювати свої думки.

Гості студії – учасники парламентських слухань, відомі правозахисники Євген Захаров з Харківської правозахисної групи та Олександр Букалов з правозахисної організації "Донецький меморіал".

Євген ЗАХАРОВ: У нас, крім кримінальних справ, є ще позасудові переслідування

– Закон про мирні зібрання – це новий законопроект, створений робочою групою, яка дуже довго над ним працювала. До її складу входили і депутати з комітету, і представники громадськості, й експерти, і депутати з різних фракцій. Закінчилося це тим, що той законопроект, який підготували і хочуть внести для першого читання, врешті підтримали 4 фракції парламенту: три опозиційні фракції і фракція Партії регіонів.

Тут є багато протестів. Твердження, що цей закон – реанімація старого, – це просто не правда. Там іншим шляхом вирішуються ті правові питання, які є. Можу сказати, що цей законопроект загалом відповідає керівним принципам ОБСЄ щодо законодавства про свободу мирних зібрань, відповідає і практиці Європейського суду з прав людини по 11-ій статті у цій частині "Свобода мирних зібрань", і його можна вносити й ухвалювати в першому читанні, а потім його треба чистити. Це правда. Загалом він відповідає всім вимогам і міжнародним стандартам.

Я вважаю ту критику, яку ми чуємо від певної групи громадських активістів, несправедливою.

Ці слухання взагалі перші за 20 років незалежності на цю тему – перші парламентські слухання з прав людини за участі громадськості з усього спектру прав людини. Єдиний раз у 2001 році були парламентські слухання також з прав людини, проте вони були присвячені конкретній темі: проблема катувань і поганого поводження. А тут – увесь спектр прав людини.

Я дуже ціную і для мене є дуже важливою ініціатива парламентського Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, що вони запропонували це провести, довели цю ініціативу до результату. Я бачу, що в них щирі наміри. Тобто цей склад комітету, який є сьогодні, справді хоче покращити ситуацію у царині прав людини.

Що в них вийде – то інша справа, але вже те, що вони цього хочуть, і те, що вони це зробили і роблять – тобто вони вже збирають рекомендації з різних проблем, які є, а після того будуть ставити питання в парламенті, що є такі проблеми…, і будуть фактично примушувати і парламент, і органи виконавчої влади вирішувати ці проблеми. А ми будемо їм у цьому допомагати.

Я сподіваюся, що такі дії, як ми сьогодні побачили з організації цих зібрань – хоч там були, звичайно, певні недоліки і т.д., – це початок певного шляху, який буде далі.

Є й інші політичні справи, не тільки справа Тимошенко, до речі. Є кримінальні справи з політичними мотивами, вони залишаються. Наприклад, це справа "васильківських терористів". Також усі забули, наприклад, про долю БЮТівця Шкіля, який зараз перебуває за межами України, оскільки йому загрожує кримінальне покарання ще у старій справі 9 березня 2001 року. Щодо Арсена Авакова, то справу по його підприємствах не закрито і люди, які з ним працювали, зараз під вартою. Його ж рятує тільки його депутатський статус. Були загрози на адресу Гримчака, як відомо. Коротше кажучи, не все так просто. Не тільки справа Тимошенко.

Плюс є ще кримінальні справи, пов’язані з активістами громадянського суспільства. А ще є купа справ адміністративних.

Тобто в нас, окрім кримінальних справ, є політичні переслідування позасудові, є політичні переслідування незаконні, і про це треба говорити. Цього не має бути в країні, яка є членом Ради Європи, яка взагалі про себе каже, що вона правова держава, демократична, цивілізована і т.д.

Критика опозиції щодо звіту омбудсмена несправедлива. Звіт справді про права людини, він ставить загальні проблеми, які є, їх окреслює, каже, що треба робити, щоб їх вирішити. В принципі, доповідь по суті і її треба було ухвалювати, на мій погляд.

А опозиція образилася на позицію Лутковської, що вона не хоче взагалі говорити про справу Тимошенко, і тому й відкинула цю доповідь взагалі і не забажала за неї голосувати.

Я вважаю, що це неправильно, бо одне одному не має заважати: ви можете не погоджуватись із Лутковською – я сам з нею в цьому питанні не погоджуюсь, – але доповідь треба читати, розуміти і підтримувати. Адже ця доповідь спрямована на захист прав людини.

Лутковська хоче залишатися виключно в межах своєї компетенції, своїх повноважень. Справді, її повноваження не передбачають коментування нею судових рішень і втручання взагалі в діяльність судової влади.

Я вважаю, що треба було розглядати доповідь по суті, а не пов’язувати це напряму зі справою Тимошенко. Це суто політичний підхід, а не підхід до проблематики прав людини.

Щодо справи Тимошенко – ну, у Лутковської такий підхід, вона не хоче коментувати судові справи, вона не хоче публічно заявляти свою позицію щодо цього, вважаючи, що це політичне питання.

Я з цим не згоден абсолютно. Я вважаю, що коли в кримінальних справах є політичні мотиви, то це якраз пряме завдання для уповноваженого виявляти це, бо усунення політичних мотивів із кримінального судочинства – це проблема прав людини, позаяк політичні мотиви в кримінальному судочинстві призводять до порушення права на справедливий суд, до фальсифікації доказів, до несправедливих вироків і т.д. І власне це те, що ми бачимо у справі Юлії Тимошенко, маю на увазі у "газовій справі". Я вважаю цей вирок несправедливим і незаконним.

Олександр БУКАЛОВ: Система і її жорстокість залишаються – ось у чому проблема

– Представники влади вже не можуть ігнорувати наявність значних проблем у сфері захисту прав людини, на них треба якось реагувати, і їх мовчання вже доволі красномовне. У різних сторін були різні мотиви для того, щоби провести ці слухання, але дуже добре, що вони відбулися і можна було почути різних людей, їхні позиції, думки. Тепер важливо, щоби ті рекомендації, які будуть підготовлені як результат цих слухань, реалізовувались.

Це тільки перший крок, і що з цього вийде, буде зрозуміло принаймні через певний час. А сьогодні є непогані наміри, непогані задумки, начебто готовність влади до того, щоб щось робити. Але чи вона показова, чи буде щось реально змінюватися – для цього потрібен час.

Якщо було 360, потім 340, 320, можливо, вже навіть і 300, а в Європі – 70-80, то нам ще йти і йти до цього.

Мене турбує трошки те, що зниження кількості осіб в ув’язненні відбуваються майже виключно за рахунок слідчих ізоляторів. Так, там стало менше людей. Так, вони розвантажили, – але кількість в’язнів залишається, вона мало змінюється. Тому всі ці зміни ще нічого особливого не міняють у глобальних проблемах: ставлення до засуджених, медичні умови перебування, безоплатна праця, фактично рабська, яка там існує, і ще купа проблем залишаються.

А ті правила, наприклад, внутрішнього розпорядку, що готують, більш жорстокі, ніж ті, що є зараз. Тобто людей може стати менше, але сама система і жорстокість її залишаються – ось у чому велика проблема.

13 червня 2013 року

Катування та жорстоке поводження

11.06.2013 | Олег Пономарёв
джерело: ru.golos.ua

Правозащитник: В Украине грубо нарушаются права заключенных в СИЗО

   

Случай трагической смерти в Киевском СИЗО 25-летнего Сергея Демко, умершего в ночь 25 на 26 марта 2013 г. в результате острой сердечной недостаточности, в очередной раз стал ярким примером грубого нарушения прав заключенных в Украине.

Об этом во время пресс-конференции в Киеве сообщила юрист Харьковской правозащитной группы Айгуль Муканова, передает корреспондент ГолосUA.
По ее словам, за развитием событием и привлечением к ответственности виновных в трагедии будет следить не только ХПГ, но и юристы Всеукраинской сети «Обеспечения защиты прав человека».

«За 5 месяцев текущего года нами уже получено 878 заявлений о нарушении прав человека, из них 167 – на отказ в доступе к медицинской помощи, 147 нарушений - со стороны правоохранительных органов», - отметила она.

Напомним, что сразу же после взятия под стражу, 25-летний киевлянин С. Демко заявил, что является наркозависимым и ему необходима заместительная терапия – инъекционное введение метадона. Инъекция была сделана лишь единожды, хотя сам курс терапии длится от полугода до года. Администрация Киевского СИЗО объясняет этот случай тем, что в бюджете в достаточном объеме не заложены средства для наркозависимых заключенных и на всех препаратов попросту не хватает.


Источник: http://ru.golos.ua/social_problem/13_06_11_pravozaschitnik_v_ukraine_grubo_narushayutsya_prava_zaklyuchennyih_v_sizo
Golos.ua © 2013

Катування та жорстоке поводження

12.06.2013 | Олена Карась

10 червня прокуратура відкрила кримінальне провадження за заявою матері Сергія Демка – затриманого, що помер у Лук’янівському СІЗО

   

10 червня 2013 року прокуратура відкрила кримінальне провадження за заявою матері Сергія Демка – затриманого, що помер у Лук’янівському СІЗО . Міла Демко просила притягнути до відповідальності осіб, які не надали ії сину належну медичну допомогу. Попереднє кримінальне провадження було закрито слідчим 18 квітня 2013 року без належної перевірки обставин справи. Мати Сергія сподівається, що винні будуть покарані і це врятує життя іншим.

Юристи Харківської правозахисної групи (ХПГ) вказують на порушення з боку представників трьох відомств, авторів спільного приказу – Міністерства Внутрішніх Справ, Міністерства охорони здоров’я та Управління пенітенціарної служби. «Працівники районного відділку міліції викликали лікарів лише за 12 годин після скарги затриманого, коли Сергію стало погано. Працівники швидкої допомоги не надали адекватної медичної допомоги, а працівники СІЗО не забезпечили безперервного доступу до замісної терапії протягом 14 днів його перебування», - вказала Айгуль Муканова, керівник проекту ХПГ.

Під час брифінгу стало відомо, що зараз у Київському СІЗО зараз знаходиться інший потерпілий, затриманий С. Він хворий на СНІД у дуже гострій стадії і його життя може обірватися будь-якої миті від найменшої застуди без надання комплексної медичної допомоги. Зараз затриманий, за словами адвоката, не має умов для належного лікування та харчування. Справа С. перебуває на перегляді, а тому не вимагає обов’язкового утримання під вартою.

З обома справами працюють юристи всеукраїнської мережі «Забезпечення захисту прав людини вразливих груп населення силами Всеукраїнської мережі правової допомоги» Харківської Правозахисної Групи, що захищає порушені права людей, які живуть з ВІЛ та страждають від наркозалежності. Проект реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Зв’язатися з юристом проекту Юрієм Овсієнко, який веде ці справи, можна за телефоном 066 270 47 91.

Катування та жорстоке поводження

16.06.2013 | Сергій Григор’єв

Судилище закінчилося

   

Дві співробітниці дизайнерського бюро Харківського плиткового заводу звинуватили працівників Орджонікідзевського РВ м. Харкова у застосуванні до них тортур під час допиту 8 листопада 2008 р. Інформація отримала значний резонанс, прокуратура порушила кримінальну справу за фактом перевищення співробітниками райвідділу службових повноважень, яке супроводжувалося застосуванням насильства. Реакція МВС була жорсткою: оперів, що «працювали» з жінками, звільнили, їх керівництво зняли з посад.

Коментарі для ЗМІ тоді давали міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, помічник міністра МВС з прав людини по Харківській області Юрій Чумак та начальник обласного ГУМВС Віктор Развадовський.

Але влада помінялася, Луценка, Чумака та Развадовського звільнили, всі міліціонери поновилися в органах внутрішніх справ, а деякі з них навіть «підросли» на посадах. Кримінальну справу за фактом катування закрили (зараз одна з жертв – Світлана Поміляйко – дійшла до Європейського суду).

А колишні керівники Орджонікідзевського райвідділу полковники міліції Олег Соболєв і Володимир Салій подали позови до суду, вимагаючи відшкодування їм «моральної шкоди» –вони забажали отримати по 1 млн. 200 тис. грн. За розповсюдження нібито недостовірної інформації з Чумака та Развадовського кожен з них хотів стягнути по 250 тис. грн., екс-міністра МВС Юрія Луценка –по 500 тис. грн. і по 100 тис. грн. з ГУМВС області та МВС України. До того ж міліцейські полковники вимагали спростувань від харківських «Агентства телебачення новини» інформаційного агентства« Status Quo» і столичного телеканалу« Інтер ».

Справа, що з першого дня виглядала повним безглуздям, оскільки ніхто з відповідачів ніде і ніколи навіть не згадував прізвищ, імен, посад і звань панів Соболєва та Салія, тягнулася майже 3 роки.

За адвокатським запитом представника Чумака Романа Лихачова кандидатом юридичних наук, експертом в галузі права на інформацію Оксаною Нестеренко був підготовлений висновок спеціаліста, який однозначно свідчить: «В усіх цитованих позивачами висловлюваннях, нібито поширених Чумаком Ю.В., жодного разу не згадуються їх персони. Наведені позивачами фрагменти свідчать про те, що висловлювання не містять жодного персональної посилання у всьому своєму тексті – ні на позивачів, ні на інших осіб».

А п. 6. Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права.

Активна позиція захисника Чумака, члена Харківської правозахисної групи Романа Лихачова і представника Луценка Оксани Дитинко, їх чітка юридична аргументація – з посиланнями на Європейську конвенцію та рішення Європейського суду – каменя на камені не залишила від нісенітних претензій позивачів.

У лютому 2013 р. Соболєв (нинішній начальник штабу ГУМВС в Харківській області), вбачаючи безперспективність справи, сам написав клопотання про залишення позову без розгляду. Суд його (клопотання), звісно, задовольнив.

А по Салію (що пішов на пенсію та зветься нині «адвокатом») суддя Олександр Ковригін виніс рішення 20 травня, відмовивши йому у всіх вимогах – і до Чумака, і до Развадовського, і до Луценка, і до «Status Quo», і до «АТН», і до телеканалу «Інтер», і до ГУМВС, і до МВС. Суд встановив очевидне: позивач не зміг довести, що поширена інформація взагалі стосувалася його будь-яким чином.

Крім того, суд переконався, що інформація про порушення кримінальної справи за недозволеними методами дізнання в Орджонікідзевському РВ – достовірна.

І в мотивувальній частині рішення суд підтвердив, що «згідно з висновком службового розслідування дійсно в кабінеті №56, розташованому на 4-му поверсі Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, було виявлено плоскогубці з червоними ручками». Які, нагадаємо, згодом зникли з райвідділу, що дало підстави Соболєву і Салію стверджувати, що, мовляв, не було плоскогубців – значить, не було і катувань.

Характерно, що Салій, що спочатку пред’являв левову частку позовних вимог до Чумака, Развадовського і Луценка, в березні 2013 р. уточнив свій позов, відмовившись від матеріальних домагань до фізичних осіб, і вже захотів 250 тис. грн. з ГУМВС та 750 тис. грн. – з МВС.

Побачивши такі астрономічні суми, представники ГУМВС в Харківській області та МВС України, що до цих пір фактично не звертали на позов особливої уваги, в залі суду дали рішучу відсіч необґрунтованим претензіям, підтвердивши повну абсурдність вимог полковника-адвоката.

Рішення суду вступило в законну силу 31.05.2013 р. – Салій навіть апеляцію не подав.

Ганебне судилище, в ході якого 2 міліцейських полковники намагалися закрити рота тим, хто наважився говорити про тортури в міліції, з тріском провалилося.

PS: правова підтримка правозахиснику Ю. Чумаку надавалася за сприяння Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи.

Право на справедливий суд

11.06.2013 | Галя Койнаш
джерело: www.radiosvoboda.org

Іменем Першого національного

   

Апеляційний суд Києва вирішив, що фільм «Адов ад» не ганьбить Дмитра Реву й не вказує на нього, як на «бомбіста» та «терориста нового типу».  Простіше кажучи, визнав право Першого національного на наклеп та свідому дезінформацію глядачів. 

Радіо «Свобода» неодноразово повідомляло про вибухи 27 квітня 2012 року в Дніпропетровську та про занепокоєність, яку викликають різні аспекти розслідування та судовий процес. 

Двох підозрюваних – В.Сукачова та В. Федоряка обвинувачують у скоєнні вибухів, а Д. Реву та Л. Просвірніна – у пособництві терористам. Але Дмитро Рева наполегливо стверджує про свою непричетність, а його адвокат – що відсутні і подія, і склад злочину. Це підтвердив і відомий правознавець Микола Хавронюк. Докази вини Льва Просвірніна також дуже сумнівні.   

Зі складовими злочину проблематично

Дмитра Реву обвинувачують у «пособництві», яке нібито полягало в тому, що він поїхав у день вибухів до центра Дніпропетровська, щоб "наглядати за реакцією правоохоронних органів і громадськості на вчинені вибухи, й в разі необхідності передавати інформацію Сукачову та Федоряку, щоб ті могли координувати свої подальші дії".

Рева стверджує, що він поїхав до центру заплатити кредит – і заплатив. Встановлено, що всі пристрої були вже закладені до його прибуття, й фахівці підтверджують, що після закладки не можна було передбачити, коли кожен пристрій вибухне. Рева перебував неподалік від місць двох вибухів, але жодного умислу за визначенням не могло бути, адже міг запізнитися на всі вибухи.  Жодних дзвінків він не здійснював, та й немає доказів, що він би знав, куди дзвонити, бо взагалі не знав особу, яка, за версією слідства, заклала акурат ті два пристрої. 

Навіть якби він побачив усі вибухи, залишається незрозумілим, що він міг передати зловмисникам і звідки він би дізнався, про таку «необхідність» їм що-небудь повідомити. Глибокою таємницею залишається й те, як могли би відреагувати зловмисники. 

У вищезгаданій експертизі Микола Хавронюк дійшов до висновку, що «Рева Д.В. не вчинив жодних діянь, які з об’єктивної сторони могли б розцінюватися як пособництво у терористичному акті».

План треба виконати

У зв’язку з доволі разючою відсутністю події та складу злочину, слідчих не могло не непокоїти, що й з доказами в них кепсько. Навіть не спробували пояснити, чому обмін СМС-повідомленнями між Сукачовим, одним із двох обвинувачених у скоєнні самих вибухів, і Ревою свідчить про якусь змову, коли першій того ж дня вислав повідомлення ідентичного змісту й іншим знайомим. З огляду на те, що Рева й Сукачов мали спільних знайомих, обмін виглядає до смішного безвинно. Сукачов: «Ты там в порядке? Никто из наших не пострадал?». Рева: «Да вроде бы». Сукачов: «Адов ад. У нас вроде все ОК"

До того безвинно, що треба було або відмовитися від обвинувачення невідомо в чому, або сфабрикувати якісь «докази».

Першу спробу бездарно провалили. Дзвінок під час обшуку квартири Реви на телефон Сукачова міг би викликати принаймні підозру. Але ж він зроблений оперативником з СБУ. Викликає жах, що за безпеку країни відповідають сбу-шники, по-перше, готові до подібних фальсифікацій, по-друге, здатні забути про те, що у Реви уже відібрали телефони. 

Першій національний в головній ролі

Дедалі частіше лунали запитання щодо тверджень про повне розкриття терактів. І ось розвіяти будь-які сумніви взялись дві телекомпанії.

18 жовтня та в суботу, 20 жовтня 2012 р. в ефірі Першого національного вийшов «документальний» фільм про вибухи в Дніпропетровську «Адов Ад», виготовлений «Телекомпанією -ВТВ»

На другій хвилині фільму показані тексти СМС повідомлень з поміткою «из переписки террористов»(мова оригіналу). Наводяться ось такі «повідомлення»: «Всё прошло отлично, наши не пострадали» та «Хорошо. Вот и начался Адов Ад».

Дмитро Рева подає позов до суду, в якому просить визнати інформацію, поширену в фільмі, недостовірною та такою, що ганьбить його честь і гідність. 2 квітня Шевченківський районний суд м. Києва задовольняє позов. Суд з’ясував, що тексти СМС в фільмі вигадані його авторами, а первинні матеріали фільму не збереглися.

Першій національний та «ВТВ» спочатку посилалися на «свободу слова», потім в апеляційних скаргах висловили думку, ніби даний фільм не містить будь-яких вказівок на Реву як особу, причетну до терактів. Тобто, не має значення фото Реви , яке супроводжується такими словами: «Як люди, будучи справжніми інтелектуалами та маючи  вчені ступені,   можуть  стати звичайними «бомбістами»? Хоча, на це питання красномовно відповідає особа відомого норвезького терориста Андерса Брейвіка. Це наштовхує на думку, що ми маємо справу з терористами «нового типу»: інтелігентами та інтелектуалами». 

Або такі твердження авторів фільму: 

«У ході нашого розслідування стало відомо, що двоє із затриманих – Віктор Сукачов та Дмитро Рева – раніше працювали у штабі політика - представника опозиційних сил. Нам також вдалося з’ясувати, що зловмисники від його імені вели переписку з керівництвом Дніпровської гідроелектростанції та Запорізької атомної електростанції. …. Можна цілком погодитись з тим, що затримавши групу терористів, правоохоронці відвернули ще більшу небезпеку від мільйонів наших громадян…»

Новий судовий жанр

Після відвертої фальсифікації доказів і подібних тверджень, можна сумніватися виключно щодо мотивації виробників фільму та Першого національного.  Адже їх упередженість та маніпуляція сприйняттям  глядачів могли бути зумовлені примітивною гонитвою за сенсаційністю.   

Проте 4 червня апеляційний суд «іменем України» скасував рішення Шевченківського суду, тобто погодився з тим, що згадане не має жодного відношення до Реви та жодним чином не ганьбить його як людину та громадянина та не вказує на нього, як на «бомбіста» та «терориста нового типу».

Простіше кажучи, визнав право Першого національного на наклеп та свідому дезінформацію глядачів. 

Так українське правосуддя перетворюється на зовсім інший жанр. Першій національний виступає в ньому слідчим, прокурором, суддею. Напрошується висновок, що в Україні вже скасоване презумпцію невинуватості. Напрошуються й інші висновки щодо ролі суду в державі. А цей новий жанр уже вселяє жах.

 

Свобода вираження поглядів

06.06.2013

Заява громадських організацій у зв’язку із ситуацією зі свободою ЗМІ в Україні

   

Напередодні Дня журналіста, який відзначається 6 червня, ми, представники правозахисних організацій, виступаємо із заявою, в якій вважаємо за необхідне висловити своє занепокоєння у зв’язку із прискореним згортанням в Україні свободи вираження поглядів разом із іншими фундаментальними свободами.

Вважаємо, що ці тривожні тенденції пов’язані передусім із наближенням президентських виборів 2015 року. Виглядає так, що медійне поле намагаються остаточно зачистити від поодиноких осередків незалежного мислення, інформування, спілкування та мовлення, а журналістську спільноту – залякати.

Згідно з даними звіту Інституту масової інформації, минулий рік став рекордним для України за кількістю порушень прав журналістів – 324 випадки. Це найбільша кількість зафіксованих порушень за останні 10 років. Експерти пов’язують таку тенденцію із безкарністю правоохоронців,  чиновників та політиків.

Посилення цих тенденцій можемо констатувати і цього року. Завдяки зусиллям журналістів набув широкого розголосу кричущий випадок нападу на журналістку «5 каналу» Ольгу Сніцарчук та фотографа видання «Коммерсант» Владислава Соделя під час мітингу «Вставай, Україно!» 18 травня 2013 року. Нагадаємо, що цей напад відбувався в присутності правоохоронців, які, за словами представників МВС, «проявили деяку нерішучість», і жодним чином не втрутилися в ситуацію. Хоча, відповідно до закону, перешкоджання діяльності журналіста прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу. Лише завдяки небайдужості журналістської спільноти та тиску з боку громадськості врешті-решт до дисциплінарної відповідальності за бездіяльність були притягнені 15 працівників міліції, які спостерігали за нападом на Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя.

Ця ситуація підтвердила неодноразово висловлену правозахисниками здогадку про те, що правоохоронні органи діють у зв’язці із кримінальними елементами, які здійснюють насильство над «неугодними» представниками ЗМІ та громадськими активістами, а розслідування справ, у яких «спортивні хлопці» виступають фігурантами, – «просідає».

Поруч із фізичними методами тиску на журналістів застосовуються також юридичні. Найбільш характерною в цьому сенсі стала ситуація довкола телеканалу ТВі. Окрім іншого, вона вкотре продемонструвала загрози, які несе невиконання міжнародних зобов’язань України. Вважаємо, що причинами виникнення конфлікту довкола права власності на канал були ті системні недоліки законодавства та практики, на які правозахисна спільнота вже звертала увагу влади та суспільства. Зокрема, проблема забезпечення «прозорості» ЗМІ. Нагадаємо, що Рада Європи у своїх рекомендаціях вимагає, щоб «громадяни, на підставі справедливості і неупередженості, мали доступ до основної інформації про ЗМІ; тоді вони зможуть сформувати власну думку про те значення, якому слід надавати інформації, ідеям і думкам, що розповсюджуються у даному ЗМІ». Прямим міжнародним зобов’язанням України є також забезпечення плюралізму думок, загрозу невиконання якого ми змушені констатувати і у випадку із вкрай суперечливою позицією власника телеканалу ТВі.

Інцидент довкола ТВі знову яскраво продемонстрував відсутність гарантій незалежної діяльності журналістського колективу від втручання власника медіа-ресурсу та вразливість так званої «внутрішньої свободи преси».

Фактичне недотримання європейських стандартів свободи і плюралізму думок є вкрай небезпечною тенденцією. Наступ на незалежні ЗМІ є наступом на конституційне право громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Історія XX сторіччя свідчить: усі диктатури починалися із обмеження свободи слова і думок, а закінчували знищенням особистої незалежності – цивільної, трудової, майнової, віросповідної, творчої.

Згадані випадки, які, на наш погляд, ілюструють подальше згортання свободи слова в Україні, є наслідками глибоких процесів деградації політичних та економічних інститутів у державі. Свобода ЗМІ як комплексне явище, так само як і незалежний суд та інші незалежні інститути, просто зайві в корумпованій авторитарній системі, яка продовжує розбудовуватися в Україні.

Однак, системні зміни, хоч і не відбуваються миттєво, але є можливими. Для сприяння таким змінам, необхідно здійснити такі кроки: внесення змін до чинного законодавства для впровадження механізмів забезпечення незалежності редакційної політики від власника медіа-ресурсу; ухвалення закону про прозору медіавласність, який би відповідав загальновизнаним міжнародним стандартам; створення суспільного мовлення за активної участі та контролю громадянського суспільства.

Системним змінам сприятиме також створення справді незаангажованого суспільно-політичного інтернет-каналу. Ми висловлюємо готовність особистими зусиллями підтримувати проект, який буде незалежним від кон’юнктурних інтересів, втручання зацікавлених політичних сил або власників у редакційну політику й надалі сприятимемо впровадженню міжнародних стандартів свободи ЗМІ, що є однією із визначальних гарантій побудови демократії в Україні.

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Харківська правозахисна група

Центр Громадянських Свобод

Центр інформації про права людини

Інститут Масової Інформації

Громадська організація «Центр UA»

ГО «Телекритика»

Незалежна медіа-профспілки України

МГО «Інтерньюз-Україна»

Інститут розвитку регіональної преси

Інститут Медіа Права

Бюро журналістських розслідувань «Свідомо»

ВМГО "Фундація Регіональних ініціатив"

Кримський правозахисний центр «Дія»

Інститут "Республіка"

Всеукраїнська Інформаційно-правова газета «Дорожній Контроль»

Центр Протидії Корупції

Центр Політичних Студій та Аналітики

Комітет виборців України

Фундація «Суспільність»

Правозахисний центр «Поступ»

Transparency International Україна

Всеукраїнська ініціатива "За мирний протест!"

Громадянський рух «Відсіч»

ВМГО "Дебатна Академія"

Тернопільська Правозахисна Група

ГО "Воля ХХІ"

Організація М’АРТ

Благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф»

ІА "Поряд з вами"

БО "Чернігівський жіночий правозахисний центр"

Всеукраїнська громадська організація "Не будь байдужим!"

Київський клуб толерантності "КИТ"

Інтернет-видання "Преступности.НЕТ" (Миколаїв)       

Херсонська міська Асоціація журналістів "Південь"

Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров'я

Агентство журналістських розслідувань "Вгору"

Центр правових та політичних досліджень "ДУМА"

Спілка "Громадянський дозор"

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Свобода мирних зібрань

12.06.2013

Міліція хоче переписати законопроект правозахисників «Про свободу мирних зібрань» (Прес-реліз)

   

Партнерство «За свободу мирних зібрань» заявляє, що інформація надана заступником голови МВС Віктором Ратушняком, щодо заборони носіння масок законопроектом «Про свободу мирних зібрань» не відповідає дійсності. У законопроекті, який підготували правозахисники і запропонували для внесення народним депутатам, відсутня така заборона. Поширення подібної інформації від органів внутрішніх справ свідчить про намір доповнити законопроект змінами, які порушують права людини.

Заборона носіння масок не відповідає міжнародним стандартам, зокрема, пункту 98 пояснювальної записки до Керівних принципів щодо свободи мирних зібрань прийнятих БДІПЛ ОБСЄ і Венеціанською комісією. Згідно міжнародних стандартів носіння маски не можна забороняти, а міліція може вимагати зняти маску лише у разі вчинення особою у масці протиправних дій або вочевидь вираженого наміру вчинити такі дії.

Учасники Партнерства «За свободу мирних зібрань» виступають проти ініціативи МВС щодо безумовної заборони використання масок під час мирних зібрань також з таких причин:

·- це може унеможливити театралізовані форми мирних зібрань. Наприклад, учасники акцій можуть одягнути маски політиків, висловлюючи у такий спосіб ставлення до них, або протигази, протестуючи проти катувань у міліції;

·- у разі застосування сльозогінного газу учасники зібрань, як і будь-яка людина, для захисту свого здоров‘я повинні мати можливість використовувати засоби індивідуального захисту;

·- працівники МВС, УДО під час мирних зібрань зазвичай не мають засобів індивідуальної ідентифікації. У разі вчинення ними протиправних дій (або бездіяльності) громадськість обмежена у можливості ідентифікувати порушника. Тому такій пропозиції МВС має передувати запровадження індивідуальних бейджів та нашивок, що містять прізвище, ім'я, назву підрозділу та звання, на одязі усіх працівників МВС, УДО, що залучені до охорони порядку під час мирних зібрань.

Партнерство «За свободу мирних зібрань» закликає всіх правозахисників об’єднати зусилля у відстоюванні ліберального тексту законопроекту «Про свободу мирних зібрань» від внесення небезпечних змін з боку правоохоронних органів.

11.06.2013

 

Свобода мирних зібрань

13.06.2013

Звернення правозахисників щодо свободи мирних зібрань

   

Керівникам груп і фракцій
у Верховній Раді України,
народним депутатам України

З В Е Р Н Е Н Н Я

Свобода мирних зібрань є однією з підвалин демократичного суспільства. Можливість прямого і вільного донесення своєї позиції кожною людиною забезпечує плюралізм думок і є необхідним станом відкритого суспільства, яким ми прагнемо бачити Україну.

Незважаючи на прогресивний зміст положень cт. 39 Конституції України, практика реалізації свободи мирних зібрань в Україні є незадовільною. У 2012 році кількість судових справ про заборону мирних зібрань, розглянутих окружними адміністративними судами, зросла більш як на третину порівняно з попереднім роком – винесено 349 від’ємних постанов. Судді задовольнили переважну більшість (88%) позовів органів влади щодо обмеження мирних зібрань.

Дослідження також свідчать, що у принаймні у 86 обласних, районних центрах та містах обласного підпорядкування, рішеннями органів місцевого самоврядування чи то їх виконавчих органів затверджено місцеві «положення» та «порядки» з питань організації і проведення мирних зібрань. Більшість цих актів встановлюють не передбачені Конституцією та законами України вимоги щодо проведення мирних зібрань.

Україна отримала рекомендацію в рамках Універсального періодичного огляду Ради ООН з прав людини створити належне законодавство з питань свободи мирних зібрань, що відповідає міжнародним стандартам в галузі прав людини. Така ж вимога міститься у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Вєренцов проти України».

Ми вітаємо рішення членів Комітету Верховної Ради України з прав людини, що представляють усі політичні фракції про підтримку законопроекту «Про свободу мирних зібрань». Вважаємо дуже цінною таку консолідацію навколо важливого для громадянського суспільства питання захисту свободи мирних зібрань. Ми підтримуємо наступництво у роботі над правовим регулюванням свободи зібрань, а також відкритий характер дискусії, якого дотримується Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Ми просимо профільний Комітет створити робочу групу для подальшої підготовки проекту до його розгляду у ВРУ, уважно розглянути пропозиції, що будуть міститися у альтернативних законопроектах, а також надані різними зацікавленими особами. Основні положення законопроекту відповідають Керівним принципам ОБСЄ та Венеційської Комісії Ради Європи щодо свободи мирних зібрань, проте перед остаточним ухваленням вважаємо за доречне залучити до дискусії експертів ОБСЄ та Ради Європи.

Закликаємо народних депутатів України розглядати питання захисту прав людини, і свободи мирних зібрань зокрема, не із ситуативних політичних позицій, а керуватися принципом верховенства права.

Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Наталя Зубар, Майдан Моніторинг

Олександр Северин, Майдан Моніторинг

Володимир Яворський, Українська Гельсінська Спілка з прав людини

Аркадій Бущенко, Українська Гельсінська Спілка з прав людини

Євген Бистрицький, Міжнародний Фонд «Відродження»

Роман Романов, Міжнародний Фонд «Відродження»

Роман Куйбида, Центр политіко-правових реформ

Максим Лациба, Український незалежний центр политичних досліджень

Свобода мирних зібрань

14.06.2013
джерело: glavnoe.ua

Захаров предложил "Беркуту" носить бейджики с фамилиями

   

Со всеми тремя замечаниями-требованиями МВД, которое принимает участие в разработке законопроекта «О мирных собраниях» согласиться крайне трудно.

Об этом журналистам рассказал правозащитник, председатель правления Украинского Хельсинского союза по правам человека, директор Харьковской правозащитной группы Евгений Захаров, пишет АТН.

По его словам, с требованием МВД о привлечении к ответственности организаторов акций за нарушение общественного порядка, нельзя соглашаться никак. «Должна быть индивидуальная ответственность того, кто совершил противоправные действия и кто будет нести ответственность за содеянное, а не ответственность организатора», - говорит Евгений Захаров.

Второе требование МВД о запрете брать на митинг с собой оружие и подобные предметы тоже непонятна. «Вряд ли они правы, когда такое требуют, что якобы будет использовано насилие, а акция превратится в насильственную. Надо не доверять людям, чтобы такое требовать. Это напоминает правила в самолете, где нельзя приносить ничего острого», - отметил Евгений Захаров.

При этом, он добавил: «Если речь идет о настоящем оружии, то его может иметь только тот, кто имеет на это право, а право на него имеет тот, кто получил его, по закону. Тогда почему этот человек не может его брать с собой? "

«Если мы увидим, что на митинг идет толпа с вилами в руках, то это уже не будет мирное собрание. Надо четко формулировать ограничения, чтобы не было злоупотреблений », - отметил Евгений Захаров.

По поводу маскировки правозащитник заметил: «Может усы или очки являются маскировкой, а может, это обычный вид человека, тогда как милиционеры будут разбираться?» - отметил Евгений Захаров.

«Надеюсь, с принципом, согласно которому маскировки запрещается только тогда, когда невозможно было идентифицировать личность того, кто прошел на митинг, рабочая группа при комитете справится. Но тогда пусть не маскируются бойцы «Беркута», пусть тоже будут без масок, пусть у них на груди будут бэйджи с их фамилиями, чтобы было все симметрично», - подчеркнул правозащитник.

Напомним, МВД, которое принимает участие в разработке законопроекта «О мирных собраниях», иницировало внесение вышеуказанных норм в разрабатываемый законопроект.

14 июня 2013

Захист від дискримінації

14.06.2013 | Ірина Виртосу

Доступ до правосуддя повинен бути безбар’єрним

   

Десять сходинок для молодії здорової людини і для 70-річної бабусі – це зовсім різні сходинки!

Як би ми не ставилися до судової системи в нашій країні, треба визнати, що в цивілізованому світі не існує іншого, більш справедливого способу вирішення суперечок, ніж звернення до незалежного арбітру – суду. Суд покликаний не тільки визначати провину людини та її міру, а й захищати громадян від будь-якого посягання – чи то з боку держави, чи у стосунках між людьми.

Існує чимала, але при цьому непомітна група населення, яка в нашій країні не має фізичної можливості скористатися правом на справедливий суд. Йдеться про маломобільні групи населення (ММГН). Стати частиною цієї групи кожен з нас може в будь-який момент – і не тільки внаслідок нещасного випадку або тяжкої хвороби.

Згідно із визначенням, маломобільні групи населення – це люди, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, отриманні послуг, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі. До них належать не тільки люди з інвалідністю (у тому числі, візочники), а й люди з тимчасовими порушеннями здоров'я (наприклад, людина на милицях стає маломобільною), літні люди, яким через вік та стан здоров’я важко самостійно пересуватися, вагітні жінки, люди з дитячими візочками та багато інших.

В Україні існують спеціальні будівельні норми, що визначають критерії доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення (ДБН В.2.2-17: 2006). Однак ці норми стають обов’язковими тільки при проектуванні та реконструкції будинків і споруд.

«Переважна більшість будівель судів – це якраз не новобудови. Зазвичай це пам’ятки архітектури, які, тим не менш, повинні бути доступні для всіх без винятку на виконання одного з основних принципів правосуддя – його загальності. Суд має бути доступним. Неможливість потрапити в будівлю суду істотно обмежує наше право на справедливий суд і робить нас беззахисними», – зауважує співкоординатор кампанії «Правосуддя – без бар’єрів» юрист Олена Луньова.

Адвокат Дмитро Жарий понад 2 роки оббивав пороги (чи б то пак – через них перечіплявся колесами!) дніпропетровських судів, судячись з аптекою через пандус. Цікава річ, що самі суди були не набагато доступнішими.

Він упевнений, що навіть у такій непростій ситуації можна значно покращити умови архітектурної доступності. І в першу чергу, ці питання потрібно вирішувати з точки зору дотримання діючих державних будівельних нормативів, а не «формально»: який-небудь пандус вчепити, чи ще принизливіше – вмонтувати кнопку для виклику охоронця… на висоті близько 2-х метрів.

Для того, щоб забезпечити необхідний мінімум – потрібно не так багато, стверджує адвокат. По-перше, кожний суд має бути обладнаний пандусом, який відповідає технічним нормам. По-друге, облаштувати на першому поверсі зал судового розгляду, зручний для маломобільних груп. По-третє, забезпечити доступний санвузол.

За словами Жарого, в Україні містична кількість судів – їх 666. І чи справді ситуація з доступністю до них є настільки критичною, вирішили з’ясувати активісти кампанії «Правосуддя – без бар’єрів».

Учасники кампанії упродовж травня-червня здійснюють моніторинг безбар’єрності українських судів, зважаючи на такі критерії доступності, як наявність пандуса, ліфта, ширина вхідних дверей, доступність інформації тощо.

Також проводиться фотофіксація побаченого. Наразі моніторинг доступності близько 30 судів був здійснений у Луганській, Вінницькій, Херсонській, Чернівецькій, Тернопільській областях, у місті Києві та в Криму (Сімферополь, Ялта, Алушта, Керч).

Моніторинг безбар’єрності судів проводиться з ініціативи учасників та учасниць Другого Міжнародного Курсу з прав людини для молодих активістів, реалізованого в рамках спільної стратегії Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» та Білоруської правозахисної школи.

За результатами моніторингу будуть підготовлені узагальнені висновки і складено рекомендації по кожному об’єкту. Ці рекомендації будуть направлені в Державну судову адміністрацію, комітети доступності та органи місцевого самоврядування, із пропозиціями усунути виявлені проблеми.

Соціально-економічні права

06.06.2013 | Наталка Ковальчук

В рекламних обіймах зеленого змія

   

 - А що такого? У нас всі п’ють, - саме так відповів підліток з пляшкою пива на зауваження відійти подалі від того місця, де граються діти.

Хлопчина, звичайно, помиляється. П'ють у нас не всі. В Україні є люди, котрі взагалі не вживають спиртного. Є ті, хто споживає його помірно або дуже помірно.

Але є й такі, для кого будь-що інше, що має «градус», – норма життя. І, чого там гріха таїти, пияцтво в Україні стало гострою соціально-культурною проблемою.

За даними з різних джерел, зокрема Парламентських слухань на тему «Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв’язання», що відбулися 1 грудня 2003 року; результатів соцопитування  Research & Branding Group спільно з журналом «Експерт Україна»; електронного ресурсу ForUm; даних з круглого столу не тему «Особливості національного алкоголізму в Україні», наведених на радіо «Свобода», та багатьох інших, рівень споживання алкоголю в Україні є одним з найвищих у світі.

Реально кількість випитого становить близько 20 літрів абсолютного спирту на душу населення в рік, хоч офіційна статистика й фіксує 12-13 літрів. Для порівняння, відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 8 літрів чистого спирту на душу населення на рік.

Майже 40 відсотків українських підлітків від 14 до 18 років регулярно вживають спиртні напої. За опитуванням, проведеним Всесвітньою організацією охорони здоров'я у 41 країні світу, за рівнем дитячого алкоголізму Україна посідає перше місце. 

А ще, за даними Національної ради з питань охорони здоров'я, щороку через алкоголізм в Україні помирає понад 40 тисяч людей. Майже 30 відсотків українських чоловіків йдуть з життя передчасно саме через алкоголь. Це і нещасні випадки, і отруєння, і супутні з алкоголізмом хвороби, і самогубства.

Можна продовжувати перелік фактів, які стосуються негативних наслідків вживання спиртного. Можна розповісти про чоловіка, котрий замерз на вулиці взимку, бо був п’яним. Можна згадати про неприкаяних і голодних дітей, які бродяжать містами чи обкрадають сусідів у селах через те, що мама і тато тижнями в запої. Чи про тих новонароджених калічок у пологових відділеннях українських лікарень, які зачаті були в п’яному диму, і про дітей з патологією плоду, мами яких не відсували від себе чарку з алкоголем у всі місяці вагітності.  Чи про нетверезих пацієнтів з різано-колото-рубаними ранами, яких доставляють до хірургічних відділень наших медичних закладів, після того, що досить яскраво передається російським сленговим словом «бытовуха». Чи про вбивць, більше половини яких, за даними МВС України, нетверезі в момент злочину. Чи про самовбивць,  сорок відсотків з яких звести рахунки з життям підштовхнув саме алкоголь.…

Так, про таку гостру соціальну проблему як алкоголізація українського суспільства можна говорити багато. Але як далеко «за кадром» залишаються всі ці слова – правильні, актуальні, з присмаком суспільної біди, коли на телекрані  з’являється яскрава картинка реклами спиртного.

У вина достоинства, говорят, целебные, -

Я решил попробовать – бутылку взял, открыл…

Вдруг оттуда вылезло чтой-то непотребное:

Может быть, зеленый змий, а может – крокодил!

Це слова з «Пісні-казки про джина» Володимира Висоцького, у якого можна знайти відповідь на будь-яку актуальну соціальну проблему, незважаючи на значну часову відстань між сьогоденням і порою його творчості.

Ось і реклама алкоголю в Україні, як той джин з пляшки, раз-по-раз вискакує на наші телеекрани. Жоден з продуктів не пропагується в Україні так агресивно як  спиртне.

Для підтвердження сказаного можу запропонувати будь-кому провести експеримент – просто полічити, скільки разів впродовж рекламного блоку з’являться на телевізійному екрані ролики з пропагандою горілчаних, пивних чи інших «спиртних брендів».

Так, Законом «Про рекламу» (остання редакція від 01.01.2013), з 6 до 23 години забороняється на радіо та телебаченні реклама алкогольних напоїв, реклама знаків для товарів  і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої (ст. 22. п.2). Але законодавча норма – це одне, а реальне життя, де панує безлад у сфері дотримання законів і контролю за їх дотриманням, де головну роль грають гроші, а не норми моралі, – зовсім інше.

Тому ті самі «знаки і товари», під якими випускаються алкогольні напої,   особливо часто з’являються у prime-time, тобто приблизно з 18.30 до 21.30 – десь кожні 3-4 хвилини з відведеного часу на рекламу. А на одному з українських телеканалів якось довелося зафіксувати навіть «рекорд» - за 15 хвилин рекламного блоку «алкогольні» ролики з'явилися дев'ять разів.

А ще ж є окремі рекламні «горілчано-пивні» заставки. Бо,   використавши у тому ж Законі «Про рекламу» лазівку щодо спонсорства,   саме алкогольні бренди тепер на українських телеканалах «спонсорують» все, що тільки можна – спортивні змагання, фільми, передбачені навіть для сімейного перегляду, ток-шоу, розважальні, концертні програми…

Без «алкогольної підтримки» залишилися хіба що дитячі передачі та програми новин. Хоча якраз для тих  новин, які щодня  бачимо і в яких п’яні водії вбивають людей, матері-алкоголічки продають своїх дітей і так далі, якраз спиртні бренди були б найбільш доречним  спонсором.

Тим же Законом «Про рекламу» (ст. 22, п. 7) передбачено, що реклама алкогольних напоїв повинна супроводжуватися попередженням: «Надмірне споживання алкоголю шкідливе для  вашого  здоров'я». Та навіть злиті в один суцільний рядок літери з таким застереженням, котрі прочитати було важко, але які хоча б з’являлися раніше, останнім часом взагалі зникли з реклами спиртних напоїв.  Зате самі алкогольні телекартинки  стали набагато яскравішими і привабливішими.

І що з того, що йдеться про продукт, після вживання котрого вже не з пляшки, а з людини вискакує все оте «непотребное»? Кого це цікавить, якщо практично в кожному другому рекламному ролику вживання спиртного пропагується як частина культурних і суспільних традицій в Україні. Якщо вся «рекламна гра» відбувається на фоні, де демонструється успішність, благополуччя, веселий настрій, дружнє спілкування…

Компанії,   що просувають на ринок свої продукти з більшим чи меншим вмістом алкоголю, роблять все, аби підвищити до них інтерес. Все частіше в рекламні ролики закладаються ті психологічні «фішки», які впливають на нашу підсвідомість. Недавно один знайомий, який не має жодної схильності до вживання алкоголю, а тим більше важкого,   поділився враженнями:  переглядаючи рекламу спиртного, зненацька відчув у роті присмак горілки. І це сорокап’ятирічний чоловік з так би мовити усталеними смаками. А що говорити про молодь, яка ще все в цьому житті хоче спробувати?

Врешті, на те й розрахунок. Бо навряд можна йняти віру твердженням, що реклама спиртного розрахована лише на допомогу споживачу у виборі відповідного товару. Звучить ніби безневинно, а насправді там, де йдеться про обійми «зеленого змія», вибору немає. Як не немає здебільшого ні на телеекранах, ні в друкованих ЗМІ і передбаченої законодавством соціальної реклами, спрямованої проти алкоголю і алкоголізму.

Підсумовуючи сказане, не хочеться вживати банальних слів про те, що проблему з впорядкування реклами спиртного потрібно вирішувати на загальнодержавному рівні. Бо якби у цій сфері виконувалися принаймні хоча б ті закони, постанови та інші нормативні документи, що прийняті в Україні, і то б ситуація, мабуть, була б набагато терпимішою.

Не хочеться також вкотре вдаватися до досвіду інших країн, де реклама алкоголю суворо регламентована в часі або дозволена лише на високовартісних телеканалах, або заборонена взагалі. Чужий мудрий досвід нам, як правило, мало стає в пригоді. Ми навіть не звертаємося до свого власного, засвідченого народною мудрістю: «Не шкода горілки випитої, а шкода розуму пропитого».

Врешті, чи до розуму і чи до совісті, і чи до суспільної моралі, коли йдеться про «грубі» горілчані гроші, отримані від тієї ж реклами «зеленого змія»? 

 

 

 

Соціально-економічні права

13.06.2013 | Валентина Одарченко
джерело:
Європейський суд з прав людини повідомив, що у справі «Хайнацький проти України», а також ще 249 інш

Страсбурзький суд пропонує Україні «по-дружньому» віддати борги чорнобильцям

   

Європейський суд з прав людини повідомив, що у справі «Хайнацький проти України», а також ще 249 інших заявників-чорнобильців, очікує від уряду України односторонню декларацію для вирішення конфлікту. Цю вістку чорнобильці сприймають як надію на повернення боргів. Семеро із тих, хто отримав таке повідомлення зі Страсбурга, живуть місті Кузнецовську на Рівненщині.
Надія Давлетчина одна з тих, хто отримав повідомлення Європейського суду з прав людини у справі «Хайнацький проти України». Вона брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але стала інвалідом як мешканка забрудненої зони. Належну їй пенсію отримувала лише кілька місяців і то через рішення суду.
«Коли Ющенко дав цю статтю, 54-ту, по-моєму – вони приховали, пенсійний фонд, що є така стаття, і стали нас переводити, пропонувати з чорнобильської пенсії переходити на загальну», – каже Надія Давлетчина.
Натомість заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Тетяна Панащук запевняє, що в її установі при нарахуванні та перерахуванні пенсій керуються виключно вигодами людини. Чиновник запевняє, що під час прийому документів на пенсію чи перегляду пенсійної справи працівники Фонду бачать, коли людині вигідно переходити на інший закон, і тоді нараховують пенсійні виплати, керуючись доцільністю для людини.

Від лікування доводиться відмовлятись

Але Надія Давлетчина вважає, що розмір належної їй пенсії у Кузнецовську від неї приховали, що й зуміла довести в судах. Щоправда, матеріальний ефект був відчутний недовго.

«Я стала отримувати пенсію з 2011 року – 6 тисяч 530. Стала опромінюватись, приймати хіміотерапію… Вона дуже дорога. Один курс – 6-7 тисяч. Я прийняла дві хіміотерапії, і вони в мене зняли цю пенсію», – розповідає потерпіла.
Жінка пережила сім онкооперацій і нині прикута до ліжка, а розмір фактично отримуваної пенсії зменшився з шести з половиною до трохи більше ніж тисячу гривень. І це – незважаючи на зобов’язання щодо відповідного розміру пенсії, які наклав на пенсійні органи суд. На черзі наступна «хімія», але Надія Давлетчина відмовилась від неї через відсутність коштів.
За її справу та ще шістьох місцевих «чорнобильців» взялися кузнецовські правники Сергій Янчук та Павло Поліщук.
Юрист Сергій Янчук розповідає, що до цього спонукала історія його мами, Валентини Янчук. «Коли була аварія, моя мама їздила туди, допомагала чорнобильцям-переселенцям. Років через 10-15 у неї почалися проблеми зі здоров’ям. Десь у 2010 році я почав їй допомагати по судах, бо закон є, Конституція є, особливий статус у постраждалих, але це все з боку держави ігнорується. Пенсіонери, котрі зверталися до нас, брали кредити в банку для того, щоб пройти хіміотерапію», – зазначає юрист.

Хворі «чорнобильці» – баласт для країни?

«Складається враження, що йде повне винищення усього, що пов’язано з катастрофою на ЧАЕС. Ми зробили порівняльний аналіз пенсійного забезпечення чорнобильців та звичайних громадян. Виходить так, що люди які втратили своє здоров’я, рятуючи світ від радіаційної катастрофи або дуже постраждали від неї, мають найгірше забезпечення в Україні. Це їм така вдячність?» – емоційно резюмує Сергій Янчук.
Натомість чиновники кажуть, що навіть судові рішення не дозволяють їм створювати гроші з повітря. Як пояснила заступник начальника Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області Тетяна Панащук, заслін чорнобильським доплатам поставив інший закон – про державний бюджет, котрий, як відомо, дірявий. Тож пенсіонерів-чорнобильців було вирішено «поділити». Тим, кому нарахували довічну пенсію, вона була припинена з 1 листопада 2011 року, а для тих, хто мав судові рішення нарахувати і виплатити з такого то періоду по такий, то відповідно ці нарахування були проведені, пояснює чиновниця.
Депутат Рівненської обласної ради, також чорнобилець Віктор Ольховик втратив надію повернути соратникам обіцяні державою кошти після того, як побував на прийомі в міністра соціальної політики Наталії Королевської. Чоловік зрозумів, що в Україні досить багато судових рішень, котрі не фінансуються і фінансуватися не будуть. «Міністр заявила, що маємо ми два мільярда, й будемо виходити тільки з цієї цифри. Тобто, що б ми не говорили, ніхто більше грошей додавати не буде», – зауважує Віктор Ольховик.

Європа їх чує, Україна - мовчить

Кузнецовських чорнобильців та правників обнадіяли листи, які тиждень тому надійшли із Євросуду. В них ідеться про те, що державі Україна ця судова інстанція запропонувала вирішити конфлікт із власними громадянами і виконати рішення національних судів. Якщо цього не станеться, то, окрім невиплачених сум, позивачі зможуть претендувати на моральне відшкодування на суму від півтори до трьох тисяч євро. Сергій Янчук запевнив, що продовжуватиме надання юридичної допомоги постраждалим чорнобильцям.
Керівник громадської приймальні Рівненської організації Комітету виборців України Микола Глотов також захищає інтереси земляків-ліквідаторів у Європейському суді з прав людини. Він зауважує, рішення по чорнобильцях, як і по інших громадянах, які відстоювали свої соціальні права, не виконуються з тих мотивів, що в державі начебто немає грошей.
«Але в сусідніх країнах міністри користуються послугами лоукостерів (низькобюджетних авіаперевізників), а в нас посадовці використовують гроші, щоб забезпечити проїзд кортежу, полетіти в якусь країну на виставку – на це йдуть мільйони гривень. А на те, щоб виконати судові рішення, гроші не витрачаються. Все, по суті робиться для того, щоб люди не отримали своїх коштів. Люди помруть – про них забудуть. Лише одиниці звертаються в Європейський суд з прав людини. Ці справи однозначно є виграшними», – зауважує Микола Глотов.
13.06.2013

Права дітей

19.06.2013 | Марина Говорухина

В Україні діти в конфлікті з законом стають жертвами насильства

   

13 червня 2013 року, Київ – сьогодні було презентовано результати нових досліджень «Катування та жорстоке поводження з дітьми в Україні» та «Права дітей, які перебувають у закладах соціальної реабілітації в Україні: спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму», підготовлених Харківською правозахисною групою та Харківським інститутом соціальних досліджень.

Правозахисники стверджують: до дітей, які порушили закон (або підозрюються в порушенні закону), застосовується насильство – як під час затримання і допитів (основною метою якого є отримання свідчень, зокрема, визнання власної вини), так і в місцях позбавлення волі. Фізичне насильство найчастіше носить характер побоїв, але також дітьми згадувались випадки катувань через асфіксію (протигаз, кульок на голові), або нанесення ударів засобами, що не лишають явних слідів на тілі.

«ЮНІСЕФ вітає прогрес, якого досягла Україна на шляху подолання проблем, пов’язаних із катуванням та жорстоким поводженням, а саме – створення Національного превентивного механізму. Також, затвердження Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх та прийняття нового Кримінального процесуального кодексу сприятимуть дотриманню прав дітей у системі кримінального правосуддя», – зазначила Голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні, Юкіе Мокуо. «Однак, як безсумнівно показують ці дослідження, діти стають жертвами фізичного насильства, їх незаконно затримують у відділеннях міліції та змушують до зізнання у злочинах, залишають без юридичної допомоги. ЮНІСЕФ закликає Україну вжити необхідних заходів для того, щоб з усіма дітьми, які опиняються у контакті з законом, поводились із повагою, не принижували та допомагали дітям стати активними членами суспільства у майбутньому», – підкреслила вона.

Під час проведення досліджень, було опитано близько сотні дітей, які відбувають покарання у спеціальних виховних закладах та які вже звільнилися з місць позбавлення волі, дітей, які перебувають у школах та училищах соціальної реабілітації. «Тільки співробітники міліції. Батьків та інших людей не було. Один з міліціонерів – міцний такий мужик – бив нас, на мене одягали наручники. Ні прокурора, ні адвоката не було. У наручниках я був близько півгодини, а в райвідділі нас протримали цілий день. А одному з моїх товаришів на голову одягали кульок, одного разу його так ударили, що він відлетів до стінки. Урешті його відпустили на поруки додому», – розповів один із учасників дослідження.

Опитування показало, що при затриманні й допиті порушення прав неповнолітніх найчастіше виражається в неінформуванні близьких про затримання й місце перебування дитини, несвоєчасній реалізації права на захист, побитті, погрозах, створенні нелюдських умов. Неналежне поводження з дітьми також мають місце в багатьох місцях несвободи (школах та училищах соціальної реабілітації, приймальниках-розподільниках для дітей, СІЗО і колоніях). Але поскаржитись на тортури та/або неналежне поводження діти не мають можливості, адже в державі відсутні відповідні механізми, які б уможливлювали це.

Євген Захаров, співголова Харківської правозахисної групи зазначає: «На жаль, відсутні спеціальні нормативні акти щодо дітей, які мають конфлікт із законом, стосовно розслідування скарг на катування та жорстоке поводження; правил застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї щодо неповнолітніх у всіх правоохоронних органах; правил медичного забезпечення; залучення до праці у виховних колоніях. Необхідно їх розробити відповідно до міжнародних стандартів та запровадити».

З метою попередження катувань та жорстокого поводження з людьми, при Уповноваженому Верховної Ради з прав людини був створений Національний превентивний механізм (НПМ), який діє за моделлю «Омбудсмен +». Це означає, що представники інститутів громадянського суспільства, яким небайдужа доля людей, та зокрема, дітей, після відповідного навчання, зможуть спільно з представниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини здійснювати візити у місця несвободи. Регулярні відвідування місць несвободи сприятимуть зменшенню та попередженню зловживань та насильства над дітьми.

«Візити НПМ показали, що не зважаючи на прагнення виконувати корисні соціальні функції, система соціальної реабілітації в Україні значною мірою застаріла і не відповідає сучасним стандартам гуманного поводження з дітьми. Це проявляється у всьому – починаючи з процедур поміщення дитини в місця несвободи і закінчуючи банальною відсутністю туалету в будівлі. Ці фактори, а також тотальна заборона на зв’язок із зовнішнім світом, породжує серйозні ризики для дітей, які там перебувають місяцями, а іноді й роками і призводить до порушень прав дітей», – зазначив Денис Кобзін директор Харківського інституту соціальних досліджень.

Валерія Лутковська, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, звернула увагу на необхідність запровадження ефективної системи запобігання правопорушенням з боку дітей та реформування існуючих закладів соціальної реабілітації відповідно до тенденції гуманізації інститутів перевиховання дітей, які переступили закон. «Інтеграція України до міжнародної спільноти вимагає дотримання міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав дітей. Моніторинг Уповноваженого з прав людини свідчить про те, що права дітей, які перебувають у конфлікті з законом, в Україні не забезпечені повною мірою», – підкреслила вона.

13.06.13

Правоохоронні органи

13.06.2013
джерело: www.khisr.kharkov.ua

В Україні вперше провели громадську оцінку діяльності міліції

   

Харківський інститут соціальних досліджень вперше в історії країни провів соціологічне дослідження, за допомогою якого громадяни оцінили діяльність міліції. Опитування було проведено у 2012 році, у ньому взяли участь 15000 респондентів у всіх регіонах України. Запропонована модель оцінки діяльності міліції сприятиме зниженню тиску наявних показників на працівників міліції та поступовій переорієнтації їхньої діяльності на потреби населення.

Основні висновки дослідження:

• Громадяни дають доволі невисоку оцінку ефективності роботи міліції. Так, тільки чверть опитаних (25.2%) оцінює роботу міліції України як ефективну. Понад половина (51.3%) вказує на її неефективність, а 23.5% вагаються з відповіддю.

• В суспільстві є значним страх стати жертвою злочину – 64.6% опитаних побоюються стати жертвою будь-якого злочину взагалі. Серед факторів, що викликають побоювання й занепокоєння в громадян, найпоширенішими є найбільш видимі, пов’язані з порядком на вулицях – пограбування на вулиці, п’яні, фізичні напади на людей, образи, чіпляння.

• Дослідження показує, що жертвами злочинів протягом останнього року стали 6.0% населення країни. Таким чином, оцінна кількість жертв злочинів протягом ріку складає більше 2 млн. 300 тис. осіб. Водночас, з них до міліції звертається близько 1 млн. 400 тис. осіб, а потерпілими від злочинів було визнано 343159 (згідно з даними статистики МВС за 2011 рік).

• До міліції звертаються менш ніж дві третини жертв злочинів (61.8%). Відповідно, про значну частину злочинів жертви не повідомляли міліцію (38.2%). Дослідження показує, що до найбільш латентних злочинів належать вимагання як із боку злочинців (80.0%), так і з боку посадових осіб (72.7%) – респонденти просто не вірять в ефективність міліції в цьому випадку, тому не звертаються до неї. Найчастіше громадяни повідомляють про квартирні крадіжки (81.9%), пограбування (понад 80%), викрадення автотранспорту (93.8%) з огляду на значні збитки й зухвалість такого виду злочинів. Очевидно, що офіційну статистику за цими видами злочинних діянь можна вважати близькою до реальної картини.

• Більшість жертв злочинів, що звернулися по допомогу до міліції, залишилися незадоволеними тим, як розібралися з їхнім випадком (65.0%).

• Дослідження показало істотну закритість і «невидимість» діяльності міліції для місцевої громади: більш ніж половина опитаних не знає нічого про свого дільничного, а три чверті – про начальника райвідділу свого району.

«Така оцінка діяльності міліції вже два десятиліття практикується у країнах Західної Європи та США, та допомагає відобразити реальну картину стану злочинності. Таким чином дослідження є ефективним інструментом для побудови діалогу між громадянами та міліцією», – зазначив Денис Кобзін, директор Харківського інституту соціальних досліджень.

Дослідження було проведено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Повну версію дослідження можна завантажити за посиланням.

Методологія:

Дослідження було проведено Харківським інститутом соціальних досліджень в 2012 році та репрезентує все населення України. Обсяг вибіркової сукупності становив 15000 респондентів віком від 16 років. Опитування було проведене у 24 областях України та АР Крим (для кожної області обсяг вибірки складає 600 респондентів) за маршрутною вибіркою за місцем проживання респондентів методом особистого (face-to-face) інтерв’ю. В побудові вибірки було реалізовано трьохступеневий відбір із квотним відбором за статтю та віком на останньому ступені. Максимальна статистична похибка вибірки не перевищує 0.8% (з імовірністю 95%) для загальнонаціональних даних без урахування дизайн-ефекту.

Харківський інститут соціальних досліджень створений у 1999 році і займається правозахисною, моніторинговою, методичною та дослідницькою діяльністю, в яку залучені фахівці в галузі соціології, права і психології. Правозахисна діяльність пов’язана з втіленням проектів, які спрямовані на демократизацію діяльності органів внутрішніх справ й підвищення впливу громадського контролю за правоохоронною діяльністю. Моніторингова діяльність спрямована створення в Україні системи регулярних візитів у місця несвободи в рамках національного превентивного механізму. Методична робота Інституту стосується розробки посібників, пов’язаних із взаємодією громадян з органами внутрішніх справ в Україні. Важливим напрямком діяльності організації є дослідницька робота – ХІСД постійно проводить соціологічні дослідження щодо оцінки роботи міліції за допомогою громадської думки; дотримання прав етнічних меншин в діяльності органів внутрішніх справ, правових потреб населення України, трудової дискримінації людей старшого віку, дотримання прав іноземних студентів при взаємодії з міліцією, дослідження нетолерантних організацій в Україні, проблем ромського населення тощо.

Партнерами інституту є UNICEF, Рада Європи, ОБСЄ, Міжнародний фонд «Відродження», Датський інститут прав людини, Британська Рада, Польський Гельсінський Фонд з прав людини, Національний фонд на підтримку демократії, інститут «Відкрите суспільство» та ін.

12.06.2013

Вісті з пострадянських країн

12.06.2013 | Ірина Смертига
джерело: tvi.ua

Росіяни виклали в інтернет архіви Сталіна

   

Федеральне архівне агентство Росії запустило сайт "Документи радянської епохи". На новому сайті вже розмістили понад 400 тис. матеріалів з особистого фонду Йосипа Сталіна і політбюро ЦК компартії.
В основу проекту лягли документи з Російського державного архіву соціально-політичної історії – колишнього Центрального партійного архіву КПРС. Усі матеріали розділені на два блоки: матеріали політбюро ЦК РКП(б) за 1919-1933 роки та матеріали з особистого фонду Сталіна за всі роки життя вождя.
Загальний обсяг становить 390 тисяч сторінок або приблизно 100 тисяч документів. Робота з оцифрування тривала близько п’яти років. Документи можна не тільки читати, а й роздруковувати, ставити закладки у тексті. Важливо й те, що користувачі можуть отримати код для цитування в соціальних мережах, наприклад, у Twitter та Facebook.
У перспективі також стане доступною англомовна версія сайту для інших країн світу, зокрема США. "Це буде платна передплата, частина доходу від якої надходитиме до бюджету Росії", – пояснив керівник Росархіву Андрій Артізов.
За словами Артізова, в планах Росархіву публікація до 70-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні документів про діяльність радянської військової адміністрації в Німеччині, німецького трофейного фонду та документів Державного комітету оборони.
12 червня 2013
джерело: paranormal-news.ru

Бюлетень "Права Людини", 2013, №16

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори