пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201317
№17
2013

Бюлетень "Права Людини"

Конституція і права людини

26.06.2013

Конституційний вибір України

   

Інтерв’ю Всеволода Речицького – конституційного експерта Харківської правозахисної групи та Української Гельсінської Спілки з Прав Людини (УГСПЛ), представника УГСПЛ у Конституційній Асамблеї України кореспонденту Оксані Зайцевій.

О.З. : От уже 17 років минуло, як діє Конституція України 1996 року, а в суспільстві продовжують дискутуються питання про те, що чинна Конституція не працює. Чому склалася така ситуація?

 

В.Р.: Така ситуація склалася насамперед тому, що чинна Конституція України є конституцією посттоталітарної, тобто постсоціалістичної, патерналістської держави. Не секрет, що практично всі соціалістичні країни у світі, де немає справжньої конкуренції людей та ідей, вільного підприємництва, відкритого ринку і творчої свободи є приречені залишатися бідними, неефективними і демагогічними… Сьогодні українці повинні були б сподіватися на роботу Конституційної Асамблеї, проте, як свідчить недавнє пленарне засідання Асамблеї від 21 червня цього року, їх сподівання виглядають поки що мало обґрунтованими. Запропонований Асамблеєю Проект концепції внесення змін до чинної Конституції є, на мою думку, скерованим не стільки на задоволення потреб українського громадянського суспільства і суспільства в цілому, скільки на оснащення Української держави та її органів новими або оновленими можливостями і повноваженнями. Про права людини там також говориться, проте навіть з урахуванням пропозицій щодо другого розділу Основного Закону, Концепція все одно залишається надмірно апаратною, бюрократизованою…

 

О.З.: Що конкретно Ви маєте на увазі?

 

В.Р.: Концепція, попри всі найкращі наміри її творців, вийшла  переобтяженою юридичною казуїстикою, надто «важкою». Їй бракує концептуальної ясності і прозорості, відверто помітним залишається її ідейний, філософський еклектизм. Не можна, як на мене, писати у тексті Державного Гімну: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» (у цих словах Чубинського стисло відображений західний підхід до оцінки ролі політичної, економічної та особистої свободи), а потім у першому розділі Основного Закону, який говорить про засади конституційного ладу, наголошувати на тому, що життя людини... є найвищою соціальною цінністю. Або життя (як от у рабів у Древньому Римі чи Древній Греції) становить найвищу соціальну цінність, або народна свобода.  Еклектичної середини принаймні західний світ тут не визнає. Проте схоже саме на те, що Асамблея жодним чином не планує переглядати положення про цінності та основоположні принципи життєдіяльності українського суспільства у Основному Законі. Для мене це – велике розчарування.

 

О.З.: А що стосується ринку?

 

В.Р.: На жаль, і в цьому відношенні проект Концепції змін поки що не виглядає інноваційним, спрямованим на український прогрес, поступ. Поступ сьогодні визначається не державою, а бізнесом, наукою, творчим, інформаційним,  просто громадянським суспільством. Як свого часу сказав авторитетній політичний філософ Майкл Волсер, поступ – це зовсім не те, що вирішується і формується у парламентських стінах. Поступ здійснюється на основі максимально розкутої, спонтанної творчої поведінки людей. У сучасних умовах вимагається також, щоб творчі люди були мобільними і добре освіченими. Проте саме про спонтанний, вільний, неформальний, творчий початок життя в українському проекті Концепції практично не йдеться. Зокрема, у ній нічого не сказано про категорію людської свободи, ринок, принцип вільного переміщення людей, товарів, послуг та капіталу. Але ж саме така формула є нині нормативним стрижнем цілого Євросоюзу (не кажучи вже про США).

 

О.З.: Тоді що саме, на Ваш погляд, Конституційна Асамблея мала б зробити?

 

В.Р.: На моє переконання, Конституційна Асамблея, особливо такі іі внутрішні підрозділи, як Комісія з питань народоправства та Комісія з питань основ конституційного ладу у своїх стратегічних підходах мали б виходити з того, що оновлений Основний Закон є (повинен бути) правовим гарантом швидкого культурного, політичного та економічного поступу України. Як це безпосередньо витікає з євроатлантичної конституційної доктрини, справжній основний закон має запобігати «розщепленню атомів свободи, демократії та ринку». Отже, метою сучасної органічної конституції вважається не стільки «обивательській» спокій і державницький порядок, скільки соціальний прогрес – стан, який досягається через забезпечення творчої ініціативи максимальної кількості індивідів та утворених ними інститутів. Поступ – це результат діяльності не так урядів і парламентів, як ініціативних і підприємливих людей, результат життєдіяльності інтелектуально розкутого, динамічного громадянського суспільства.

Як сказав ще торік з приводу «Ініціативи першого грудня» кардинал Любомир Гузар, українська нація нарешті стала ВІЛЬНОЮ. І саме тепер вона має усвідомити якнайглибше всі ті можливості, які із даного стану речей випливають. Простіше кажучи, українцям необхідно навчитися жити в умовах власної свободи.

На моє переконання, саме із даної констатації Конституційна Асамблея мала б починати всю свою роботу. З прагматичної точки зору це виглядає як розробка національного правового механізму пришвидшення всіх соціальних трансакцій, зменшення в країні кількості дозвільних і контролюючих інстанцій, реальне гарантування підприємництва, економічної, політичної та особистої свободи, невтручання держави в академічне життя і активність громадянського суспільства в цілому. Оновлення Конституції України має бути інноваційним, з опорою не тільки (не стільки) на державу, скільки на цивілізований бізнес, науку, університетську свободу, можливості сучасного інформаційного обміну українців зі світом.

Все це означає, що для оновленої Конституції України ринкова економіка має стати таким же втіленням засад економічної свободи, як ліберальна демократія – втіленням засад політичної свободи, а недоторканість приватно-сімейної сфери – засад особистої свободи людини. Усі розумні інтереси фізичних і приватних юридичних осіб мають знаходитися під захистом національної Конституції і закону. З точки зору сучасного конституційного дизайну, економічна, політична та особиста свобода, а також свобода слова не можуть бути ніким скасовані. Їх практичне здійснення може підлягати обмеженням лише у випадках, прямо передбачених Основним Законом.

Це також свідчить про те, що законна підприємницька ініціатива не повинна обмежуватися чи надмірно контролюватися державою. Тобто Конституція має надійно гарантувати на українських теренах найсприятливіший інвестиційний клімат, вільне переміщення робочої сили, послуг і фінансових ресурсів. У свою чергу, розмір державних і місцевих податків і зборів не повинен – навіть за обставин кризи чи бюджетного дефіциту – становити загрозу економічній свободі. Торгівля має бути і залишатися гранично вільною, а внутрішні та іноземні інвестиції – усіляко заохочуватися. Ідея про те, що конституція мусить гарантувати вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу є, як я вже сказав, ключовим європейським гаслом. Дана нормативна вимога міститься не лише у європейській Хартії засадничих прав (чинний на теренах Євросоюзу найсучасніший кодекс прав людини), нині вона становить стратегічний принцип життєдіяльності держав-членів Європейського союзу. Як свідчить економічна і політична теорія ХХ століття разом із новітньою історією радянської України, якщо державні амбіції не будуть обмежені органічною конституцією, то з часом вони скасують ринкову економіку, замінивши її всеохоплюючим тоталітарним соціалізмом. Держава завжди прагне до екстраполяції своїх регулятивних можливостей, проте справжні конституції ефективно обороняють суспільство від такої спокуси.

 

О.З.: Але чи забезпечить подібний підхід до української Конституції нашим громадянам реальний комфорт і добробут, зокрема, безкоштовну медицину, якісну освіту?

 

В.Р.: Добробут, який також передбачає існування якісної медицини і доступної освіти можуть забезпечити лише ті країни, у яких виробляється суттєвий ВВП (внутрішній валовий продукт). Сьогодні український ВВП на рік у перерахунку на одну особу становить трохи більше 3 тис. американських доларів. Для порівняння: річний ВВП на одну особу у США становить більше 43 тис. доларів, а в Люксембурзі – більш як 105 тис. доларів. Досягнути подібного рівня ВВП можна лише завдяки вмінню вчасно розпізнавати і винагороджувати людські здібності і таланти, вільному перетіканню інформації, політичній свободі, широким інвестиціям, гарантіям малого, середнього та великого бізнесу. Якщо коротко, то все це охоплюється поняттям глобального ринку…

Не секрет, що за рівнем смертності (за даними англійського журналу «Економіст») Україна займає сьогодні перше (!) місце у світі. І це при тому, що життя людини проголошується у нашій Конституції найвищою соціальною цінністю. Очевидно, що це говорить про вкрай незадовільний стан української соціальної політики. Не кращою є також ситуація в нашій освіті. Жоден з українських вишів не входить до першої тисячі у рейтингу університетів світу. Останнє не дивно, бо Українська держава витрачає на утримання більш як 300 своїх університетів стільки ж коштів, як Великобританія – на фінансування одного Кембриджського університету. Очевидно, що вирішити цю проблему не зможе жоден декларативний припис Основного Закону. Вихід існує лише один – за допомогою оновленої Конституції перетворити Україну на державу західного, що означає – ринкового, ліберально-демократичного типу. Україні потрібна не просто демократія, яка іноді буває тоталітарною, а саме ліберальна демократія, у якій на перше місце висувається цінність людського капіталу, активності індивіда в умовах реального вибору, конкуренції і свободи.

Лише надійні гарантії власності, сучасна освіта, перетворення землі на товар, довіра до підприємця і будь-якої працьовитої особи можуть змінити в Українській державі ситуацію на краще. Признаюся, позаторік мені довелося зустріти українського студента університету четвертого рівня акредитації, який не міг (не вмів) розділити число 450 на три рівних частини. Так само в Україні є лікарі, які не можуть написати рецепт латиною. За оцінками моїх колег, лише приблизно 50% випускників навіть кращих українських вишів можна вважати молодими фахівцями. Решта – це професійно безпорадні, невиховані в сенсі етики бізнесу і менеджменту молоді люди з формальним дипломом. Такі кадри ні в кого не викликають довіри. Ці молоді люди не можуть виконувати ніякої складної роботи, а тому й претендувати на пристойну зарплату. І іноді здається, що цього «порочного кола» нам ніколи не розірвати. Проте насправді вихід існує: Україні необхідно якомога швидше перестати бути патерналістською, економічно-розподільчою країною. У розвиненому цивілізованому світі, де проживає відомий «золотий мільярд», даний підхід вважається запорукою соціальної справедливості…

Чинна українська Конституція, так само як і Концепція її оновлення поки що залишаються орієнтованими не на свободу і ринок, а на якусь «довершену» систему державницької опіки. Ділити і визначати квоти у нас прагнуть всі – і влада, і «конструктивна» опозиція. Насправді ж Україна має вчитися виробляти і творити. Без вільного ринку, свободи слова і надійних гарантій власності нам цієї мети не досягти. Тому перед українськими правниками вищого рангу стоїть конкретне і прагматичне завдання – створити юридичну МАШИНУ ДЛЯ ЖИТТЯ…

 

22 червня 2013 р.

 

Дані про В. Речицького: Народився 24 травня 1952 року у Києві. Доцент кафедри конституційного права Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», кандидат юридичних наук Всеволод Володимирович Речицький – конституційний експерт Харківської правозахисної групи, а також Гельсінської Спілки з Прав Людини (УГСПЛ), представник УГСПЛ у Конституційній Асамблеї України. Автор книг «Есе про політику» (1998), «Свобода і держава» (1998), «Конституціоналізм. Український досвід» (1998), «Політична активність. Політичні аспекти» (1999), «Символічна реальність і право» (2007), «Політичний предмет конституції» (2012), співавтор трьох університетських підручників, автор приблизно 300 наукових та науково-популярних статей українською, російською та англійською мовами. Науковий редактор видання: «Рішення Верховного Суду США» (у п’яти книгах), «Автор року» в журналі «Сучасність» (1996), постійний автор часопису «Критика». Більш як три роки стажувався у провідних наукових та науково-освітніх закладах Великобританії, США та Канади. Зацікавлення – художня фотографія.

Конституція і права людини

27.06.2013 | Всеволод Речицький

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України про права і свободи людини і громадянина

   

 

Речицький Всеволод Володимирович

 

 

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України

про права і свободи людини і громадянина

(робочий матеріал для Конституційної асамблеї України - 2013)

 

  1. Конституційне визначення суб’єктивних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина мало б здійснюватися як правовий стандарт для країни, яка потенційно вважає себе членом Євросоюзу. Це має означати, що перетин кордону України західними європейцями не повинен сприйматися ними як суттєве пониження гарантій їх основних прав. Йдеться про запровадження скромного, але надійного європейського стандарту прав і свобод.

 

  1. Для цього права і свободи необхідно подавати у формулюваннях Європейської конвенції 1950 та підписаних Україною факультативних протоколів до них.  Необхідно також додати певні права і свободи з Хартії засадничих прав Євросоюзу 2000 року.

 

  1. При визначенні суб’єктивних прав і свобод слід виходити з того, що в Україні з плином часу збільшуватиметься присутність іноземців. Це стосується не лише туристів (транзитерів), але й осіб, які постійно проживатимуть в Україні, залишаючись іноземцями або апатридами.  Конституційний кодекс прав і свобод має орієнтуватися на визначення статусу іноземців в Україні значно більшою мірою, ніж це має місце сьогодні.

 

  1. Весь комплекс конституційних прав і свобод повинен сприйматися не як сфера деталізованих патерналістських зусиль Української держави, а як простір автономності, «окремішності» індивіда, де він справді сам визначає свої особисті пріоритети і спрямованість зусиль. Інакше кажучи, це має бути простір, в якому людина самостійно обирає стратегію і тактику свого життя і несе пряму відповідальність за свої дії. Загалом, треба покінчити із сприйняттям чинної Конституції як «закону для незаможних».

 

  1. Комплекс конституційних прав і свобод повинен обов’язково містити в собі посилання (в якості принципу або якось інакше) на трискладовий тест, згідно з яким: а) обмеження на здійснення прав і свобод повинні передбачатися виключно в законі; б) такі обмеження повинні точно відповідати легітимним (передбаченим у самій Конституції) цілям; в) їх запровадження у кожному конкретному випадку має бути визнано необхідним у демократичному суспільстві.

 

  1. Конституційний кодекс суб’єктивних прав і свобод повинен містити в собі презумпцію того, що окремі конституційні права, свободи, а також обов’язки стосуються не лише фізичних, але й юридичних осіб. Тому назву відповідного розділу Конституції необхідно змінити, наприклад, на таку: «Права, основоположні свободи, обов’язки».

 

  1. Необхідно також змінити форму конституційного закріплення соціально-економічних прав. Моя пропозиція полягає у тому, щоб визначати ці права за моделлю, яка міститься у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права людини (1966). У цьому випадку подібні права сприйматимуться в якості програми діяльності уряду на перспективу. Загалом, соціально-економічні вигоди в Україні повинен забезпечувати ринок, і лише у випадку соціально ослабленого стану індивіда не з його вини мають включатися гарантії від держави. Дотримання цих реалістично сформульованих гарантій необхідно вимагати у подальшому в судах.

 

  1. При формулюванні конкретних суб’єктивних прав слід використовувати не лише Європейську конвенцію з прав людини і основоположних свобод (1950), але й підписані від імені України факультативні протоколи до неї. Крім того, необхідно використати основоположні норми Хартії засадничих прав Європейського Союзу (2000), зокрема, положення про непорушність людської гідності, академічну свободу, права молоді, права людей похилого віку тощо. Слід також закріпити заборону обмежень на здійснення свободи слова у сферах науки, літератури та мистецтва, окремо – академічну свободу, а також право на вільне переміщення людей, товарів, послуг і капіталу.

 

  1. У конституційному переліку суб’єктивних прав в свобод свобода слова повинна визначатися не просто як одне з основних прав людини першого покоління, а як головний засіб забезпечення політичної та інтелектуальної свободи – головної ментальної підвалини поступу України, каналу реалізації творчого потенціалу Українського народу. Сенс даного визначення повинен полягати у тому, що свобода слова не може бути обмежена або скасована навіть парламентською більшістю чи референдумом. Фактично це означає переміщення свободи слова у «перед-правовий» і «перед-політичний» (в юридичному сенсі – у перший розділ Основного Закону) простір. Принципові гарантії свободи слова мають міститися уже у першому розділі Конституції України.

 

  1. У формулюваннях суб’єктивних прав, свобод і обов’язків необхідно уникати проявів юридичного максималізму на зразок: «будь-яке насильство над дитиною карається за законом», «кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі» (ці та подібні їм формулювання містяться в чинній Конституції України). З іншого боку, замість конституційної заборони виконувати «явно злочинні розпорядження і накази» (чинна Конституція)  краще заборонити виконання «будь-яких злочинних розпоряджень і наказів» тощо. Не можна також писати, що «ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (частина перша ст. 19 Конституції). У тих конституціях, звідки дане положення було переписано, говориться інакше: людина не можна примушувати робити те, що не передбачено законом. Очевидно, що між поняттям «законодавство» і «закон» існує принципова різниця.

 

  1. У кодексі конституційних суб’єктивних прав і свобод необхідно піднести гідність людини, забезпечивши її непорушність реальними конституційними гарантіями (наприклад, відшкодуванням завданих державою збитків за ринковими, а не балансовими цінами; загальним підсиленням «абсолютизму» власності; визнанням права добропорядних громадян на придбання зброї; закріпленням приватної власності на землю тощо).

 

  1. У оновленій Конституції слід суттєво зменшити кількість передбачених чинним Основним Законом загальних обмежень (причин для обмежень), які стосуються реалізації суб’єктивних прав і основоположних свобод. Як відомо, свобода слова (ст. 34 чинної Конституції України) містить в собі 12 конституційних обмежень, що є очевидно неприпустимим (американський юридичний радник проф. Грегорі Стентон, якого запросив в Україну свого часу С.Головатий,   назвав це «мрією тирана»).

 

  1.  Загалом, слід визнати, що нині існуючий у Конституції кодекс прав і свобод людини і громадянина є кодексом суб’єктивних прав і свобод соціалістичної країни…
Конституція і права людини

27.06.2013

Концепція вдосконалення та модернізації Конституції України в частині прав свобод і обов’язків людини і громадянина

   

                                                                                             

Концепція  вдосконалення та модернізації  Конституції України в частині прав свобод і обов’язків людини і громадянина

1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина.

За час дії чинної Конституції України чітко виявились її недоліки в частині визначення та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, вихідні світоглядно-методологічні засади їх конституційного закріплення та захисту суттєво відрізняються від тих, на які спрямовані обов’язкові для України міжнародні акти;

положення про невідчужуваність, непорушність, гідність і неподільність основоположних прав і свобод людини, задекларовані у І розділі Конституції, нівелюються, а то й заперечуються змістом деяких статей її наступних розділів;

конституційний статус переважної більшості передбачених прав і свобод  поставлено в залежність від їх подальшого законодавчого регулювання, чим ускладнюється пряма дія норм Конституції України;

соціальні та економічні права сформульовано у такий спосіб, що вони залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями реалізації;

підстави можливих обмежень здійснення прав і свобод людини є значно ширшими від тих, котрі передбачені в міжнародних угодах, за якими Україна взяла на себе зобов’язання;

низка конституційних прав і свобод людини вже вимагають подальшого розвитку з урахуванням суспільних реалій.

 

2. Мета модернізації Конституції України у цьому напрямку. Вона полягає в розширенні, змістовному збагаченні й посиленні реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні рівня гуманістичності Основного Закону.

Модернізацію належить здійснювати за такими напрямами:

 

3. Посилення природно-правової обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод. 

Йдеться про  втілення положень  природно-правової доктрини щодо невід’ємності, непорушності, взаємозалежності, єдності та неподільності таких прав і свобод, а також про підвищення ступеня їх відповідності європейським та світовим стандартам.

            Цей напрям має реалізовуватись, по-перше, через надання конституційного статусу не передбаченим в Основному Законі правам і свободам, а також введення до конституційного  тексту нових, «додаткових» прав і свобод, які нині у ньому взагалі не згадані (хоча деякі з них і закріплені у тих міжнародних договорах, що ратифіковані Україною або принаймні закріплені в актах ООН чи актах європейських інституцій, ухвалених нею вже після прийняття Конституції України).

          По-друге, − через  приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними міжнародно-правовими актами. Це, зокрема, вимагає використовувати в Конституції саме такі термінологічні позначення прав і свобод, що їх вжито у цих актах.

По-третє, відповідно до ратифікованої Україною Віденської конвенції про право міжнародних  договорів держава у своїй  правовій системі має надавати пріоритетного  значення не тільки ратифікованим нею  міжнародно-правовим актам, але й  також і самій практиці їх застосування тими міжнародними органами, юрисдикція яких нею визнана.

 

4. Певна конкретизація змісту деяких прав. Йдеться про зниження рівня абстрактності, декларативності у відповідних конституційних формулюваннях, заміна політико-декларативного викладу деяких статей максимально можливим нормативно-правовим. З цією метою варто  не обмежуватися фіксуванням тільки-но назв прав,  а в усіх випадках змістовно зазначати також і їх основні поведінкові складники, елементи.

 

5. Оптимізація обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод.  Йдеться про скорочення й уточнення конституційних підстав можливих обмежень державою, її органами здійснення прав і свобод. Зокрема, видається необхідним сам перелік цих підстав привести до повної відповідності  з їхніми міжнародно-правовими стандартами. Такі підстави аж ніяк не можуть бути кількіснішими  й ширшими, ніж ті, що закріплені у цих стандартах. У цьому ж аспекті  слід  включити до Конституції України  беззастережну заборону дискримінації, а також посилання на таку соціально-природну підставу обмеження реалізації прав і свобод, як необхідність досягнення збалансованості їх реалізації з правами й правомірними інтересами інших суб’єктів та й усього суспільства загалом.

 

6. Забезпечення системності та обґрунтованої послідовності у конституційному викладі прав і свобод. Ця вимога  об’єктивно зумовлюється їх реальною значущістю у задоволенні потреб існування й розвитку людини, а також дотримання єдиного наукового критерію їх класифікації.

Варто також знайти можливість для більш повного відображення і колективних прав людей, тобто прав певних соціальних груп − зокрема національних меншин, дітей, інвалідів, іноземців та осіб без громадянства.

 

7. Уточнення носіїв прав і обов’язків. Йдеться про конкретизацію кола суб’єктів прав, свобод та обов’язків, передбачених Конституцією України. У нинішньому конституційному  тексті не всі назви цих суб’єктів (точніше — назви їх видів) відповідають, в одних випадках, їх справжньому антропному статусу, а в інших — принципам суб’єктної (особової) чинності законодавства. Задля усунення цих недоліків пропонується адекватно перейменувати певні терміно-поняття.

 

8. Посилення гарантованості прав та свобод.   Доцільно зменшити кількість  тих конституційних норм щодо прав і свобод людини і громадянина, здійснення яких є неможливим без попередньої законодавчої регламентації його підстав і порядку. Це дозволить підвищити питому вагу тих норм, які зможуть мати справді пряму дію.

При закріпленні усіх прав і свобод (особливо економічних, соціальних, культурних) слід схарактеризувати позитивні обов’язки держави щодо забезпечення кожного з них. Окрім того, у розділах ІІІ-XV чинної Конституції України потрібно визначити більш конкретно функціональні обов’язки державних органів (включно й Президента України) та органів місцевого самоврядування стосовно забезпечення та захисту прав і свобод, а також можливість притягнення посадових осіб цих органів за порушення таких обов’язків не тільки до політичної, але й саме до юридичної відповідальності.

        Варто оптимізувати можливості людини  звертатись до судових органів, у тому числі – до Конституційного Суду України зі скаргою на неконституційність положень окремих законів.

         Необхідно також розширити конституційні можливості організацій громадянського суспільства (насамперед найбільш представницьких об’єднань профспілок і об’єднань правозахисних організацій) впливати на дотримання прав і свобод, а також контролювати їх реалізацію і притягнення посадовців до відповідальності за їх порушення.

         Належне організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод людини передбачає створення реальних умов для громадських інституцій з прав людини для достатньо широких повноважень у сфері виконання своїх функцій.

Перелік гарантованих Конституцією України основних прав і свобод людини і громадянина має бути доповнений правом на належне врядування, встановлення його гарантій, а також правом здійснення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

         Матеріально-фінансове забезпечення конституційних прав і свобод, здійснюване насамперед  за рахунок державного і місцевих бюджетів, має виходити з примату витрат на це порівняно з витратами на інші потреби, зокрема на діяльність органів влади.   

 

9. Передбачувані  результати внесення змін до Конституції в частині прав і свобод людини. Підвищення рівня гуманістичності Основного Закону дозволить: розширити і змістовно збагатити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні; підвищити реалістичність таких прав і свобод; привести рівень захищеності людини до міжнародних стандартів; посилити формування і розвиток громадянського суспільства в контексті зростання його відповідальності за забезпечення  прав і свобод людини; підвищити ефективність механізмів забезпечення та контролю за дотриманням прав і свобод людини; зобов’язати державу, її органи створювати належне ресурсне забезпечення дотримання таких прав і свобод; одне слово, − створити умови для прозорого і більш відповідального ставлення держави до її головного обов’язку − утвердження і забезпечення прав і свобод людини.  

Конституція і права людини

30.06.2013 | Микола Козирєв

Про актуальну проблему внесення змін до Конституції

   

Що необхідно змінити в чинному тексті Конституції України? Якщо говорити про базові речі конституційного устрою, які слід реформувати, то треба мати на увазі, що Конституція – це форма суспільного договору з приводу існуючого політико-економічного режиму на певному історичному етапі країни. Фундамент цього режиму – способи і порядок функціонування власності, обміну продуктивних ресурсів, системи трудових відносин.

У нас зазвичай міркують лише про переділ владних повноважень між президентом, парламентом і урядом. Щоб закріпити – хто в домі господар. Але інститути влади – це вторинна, похідна надбудова над матеріальною основою. Наш політико-економічний режим характеризує кланово-олігархічний порядок функціонування інститутів власності, обміну, праці. Це означає, що доступ до основних природних ресурсів, промислово-фінансових активів мають тільки особи з вузького кола привілейованих груп (народові, в широкому сенсі, сюди «вхід заборонено»), продуктивна власність має умовно приватний характер (її завжди можуть відібрати), а наймана праця на підприємствах олігархів та їх сателітів – це сучасне рабство. Отже, насправді ніякої демократії немає.

Державна влада в таких умовах вибудовує свою вертикаль для розподілу всіх ресурсів через Київ і неминуче прагне до політичної монополізації, а демократія має імітаційний характер.

Саме цей порядок і треба змінити за допомогою Конституції. Такий лад у відомому сенсі був неминучим наслідком розпаду колишньої радянської держави. Необхідно було стимулювати омертвілий капітал шляхом кримінальної та напівкримінальної приватизації в 90-і роки. Зараз цей режим вичерпав свій модернізаційний потенціал і перетворився на гальмо розвитку країни. Тотальна корупція, кумівство і сімейність в політиці та економіці, бізнес «для своїх», верховенство сили замість верховенства права – така система, в якій права людини, свобода підприємництва та ЗМІ просто надлишкові.

Зверніть увагу на примітний факт, що має діагностичне значення: у нас вже звикли говорити, що, наприклад, Партія регіонів – це правляча партія. Але в Конституції немає терміна «правляча партія». Такою була КПРС, яка тому й не допускала ніяких інших партій. Ось чому наші опозиційні сили зусиллями влади всіляко маргіналізуються, щодо них звично використовується мова ворожнечі на кшталт «пішли геть з пляжу!»

Я б запропонував кілька новацій в порядку реформування Конституції:
1. Володіння, користування і розпорядження природними ресурсами (вугільним пластом, землею для товарного обігу, водоймою, лісом, рудою) не можуть бути в одних руках на праві приватної власності. Як це відбувається зараз. Ці правомочності треба розділити, розрубавши тим самим вузол зашморгу на народній шиї – вузол, що намертво зв’язав власність і владу. Повинно бути інакше. Скажімо, шахтою в Краснодоні повинні володіти працівники шахти, користуватися нею може Ахметов, а розпоряджатися – держава. Тому що це – народна власність. І природна рента з вугільного пласта повинна йти до місцевого бюджету. Зараз же приватне привласнення цієї ренти – джерело мільярдів Ахметова і злиднів місцевих бюджетів, шахтарських селищ. А шахтарі – ніхто і звати їх ніяк. Тільки й залишилося що від радянського часу – великі літери над будівлями комбінатів: «Слава шахтарській праці!»

2. Місцеві ради не мають права розпоряджатися комунальною власністю без згоди громади. Досить «дерибанів» землі й майна!

3. Всі підприємства, що працюють у регіоні, податки платять лише до місцевого бюджету.

4. Вибори до місцевих рад – тільки після звіту голови ради про те, як використовувалася комунальна власність. Новий міський голова приймає його публічно за Актом і клянеться громаді нарощувати комунальне багатство. Якщо справа пішла в мінус – дострокові вибори.

5. Місцеве самоврядування передбачає посаду Уповноваженого громади з прав людини.

6. Зростання зарплат чиновників залежить від економічної ефективності використовуваних матеріальних ресурсів у межах їх управлінської діяльності.

7. Центрвиборчком і Конституційний суд не можуть формуватися за квотним принципом, а місцева влада формується за безпартійним принципом.

8. Фальсифікація результатів виборів – тяжкий злочин, що підриває конституційний лад держави.

9. Верховній Раді необхідно повернути народне представництво, позбавивши її статусу закритого клубу мільйонерів.

Не думаю, що ці мої пропозиції складно «перекласти» на нормативну мову конституційних положень. Але вони змінять на краще політико-економічний режим країни.

Політика і права людини

14.06.2013 | Георгій Кобзар

Парламентські слухання: права людини законодавчо закріплені, але повсякденно порушуються

   

Бідність, залежні суди, катування за ґратами, жорстоке поводження міліції, політичні переслідування, дискримінація представників сексуальних меншин. Саме про ці найтиповіші проблеми говорили правозахисники на слуханнях з питань дотримання прав людини, що відбулися 12 червня у Верховній Раді.

Голова правління Української Гельсінської спілки Євген Захаров не пригадує, аби за останні більш ніж 10 років у Верховній Раді проходила широка дискусія щодо дотримання прав людини. «Було комітетське обговорення проблем, але не в сесійній залі. Парламентські слухання про права людини були останній раз десь у 2001 році», – зауважив Захаров в інтерв’ю «Німецькій хвилі», нарікаючи, що представники влади в Україні не цікавляться проблемами прав людини.

Політичні в’язні стали звичним явищем в Україні, а влада і не збирається прислухатися до своїх опонентів. Суди залишаються повністю залежними і виносять замовні рішення, ігноруючи права людей на справедливе судочинство. Крім цього, продовжується жорстка лінія щодо бізнесу, внаслідок чого підприємці «закриваються» і немає з кого збирати податки та з чого виплачувати соціальні зобов’язання, в країні посилюється нерівність між бідними та багатими. «Це парадокс – в Україні бідними є люди, які працюють. Я думаю, саме цей факт буде вироком українській владі», – зазначив Є. Захаров.

Про порушення соціально-економічних прав співгромадян говорила на парламентських слуханнях заступник голови Союзу юристів України Ніна Карпачова. За її словами, у травні поточного року борги із зарплати в країні перевищили 1,56 мільярда гривень (близько 156 мільйонів євро), а бідність вразила понад 70 відсотків населення. Розрив між багатими і бідними верствами досяг 45-кратної величини, в той час як середньоєвропейський показник не перевищує 4,5 рази.

А в правозахисній організації «Міжнародна Амністія» відзначають збільшення випадків катувань людей в українських СІЗО та в’язницях і безкарність правоохоронців, які знущаються над людьми. Міжнародні правозахисники занепокоєні відсутністю незалежного органу, який би неупереджено розслідував факти тортур над людьми, вчинених міліціонерами.

Також «Міжнародна Амністія» звертає увагу на випадки порушення в Україні прав біженців, яких українська влада висилала з країни незважаючи на те, що на батьківщині вони зазнавали переслідувань. МА вказує Україні на дискримінацію прав представників сексуальних меншин та намагання ухвалити «гомофобні» закони.

У свою чергу директор Фонду народонаселення ООН в Україні Нузхат Ехсан, виступаючи перед парламентарями, висловила стурбованість зростанням гендерної нерівності в країні. Ситуація в цій сфері в Україні гірше, ніж в Росії та інших сусідніх державах, підкреслила Ехсан: «Є відмінності в заробітній платі, зберігаються стереотипні уявлення про роль і статус жінок, які в свою чергу призводять до гендерної професійної сегрегації і недостатнього представництву жінок на керівних посадах, зокрема в парламенті».

Голова комітету Верховної ради з прав людини Валерій Пацкан у своїй доповіді відмітив, що, хоча за роки незалежності Україна змогла створити правову базу у сфері захисту прав людини і стати членом Ради Європи, останнім часом намітилася тенденція згортання досягнутого. «Перш за все це стосується свободи слова і свободи мирних зібрань», – вважає народний депутат.

Втім, представники Міністерства юстиції, Верховного Суду і Генпрокуратури з парламентської трибуни звітували, що кількість ув’язнених в СІЗО скорочується, число скарг громадян, розглянутих судами, зростає, а міліція відтепер фіксує всі заяви про злочини та проводить по ним досудові розслідування.

Певні поступки є, – погоджується й Євген Захаров. Зокрема, за його словами, почав діяти новий КПК, розпочалося надання безкоштовної правової допомоги, а правозахисники тепер мають змогу здійснювати незалежні відвідування місць позбавлення волі в рамках Національного превентивного механізму, що розбудовується за схемою «Омбудсмен +».

Однак, «ложкою меду в діжці з дьогтем» назвав спроби речників влади зосередити увагу виключно на позитивних зрушеннях Є. Захаров. В інтерв’ю «Німецькій хвилі» він зазначив, що найнебезпечнішою сьогодні стає загроза побудови в Україні поліцейської держави. «При тому підході, який практикують правоохоронні органи, потенційними правопорушниками є не тільки лідери опозиції, правозахисники або громадські діячі, а всі, хто живе в цій країні», – наголосив Захаров.

Політика і права людини

29.06.2013
джерело: www.novostimira.com.ua

Держдума відмовилася забрати із закону вираз «іноземний агент»

   

Як йдеться в листі голови комітету Держдуми у справах громадських об’єднань і релігійних організацій Ярослава Нілова, опублікованому на парламентському сайті, депутати відхилили проект Ради з прав людини при президенті Росії (РПЛ), що пропонує перейменувати в законі про НКО поняття «іноземного агента» на «організацію, фінансовану з іноземних джерел».

У парламенті пояснили, що запропоновані поправки не можуть бути прийняті, оскільки вони «значно розширюють поняття некомерційної організації, що виконує функції іноземного агента».

Депутати також зазначили, що закон про НКО в нинішньому вигляді служить для «забезпечення відкритості та публічності в діяльності некомерційних організацій, які виконують функції іноземного агента і спрямовані на організацію належного громадського контролю за їх роботою».

Раніше РПЛ направив до Держдуми прохання змінити поняття «іноземний агент». На думку правозахисників, під запропоновану ними назву повинні потрапляти всі НКО, які отримують грошові кошти з-за кордону, незалежно від того, яким видом діяльності вони займаються.

За матеріалами: lenta.ru

Катування та жорстоке поводження

20.06.2013 | Інтерв’ю вела Марина Говорухіна
джерело: helsinki.org.ua

Невинувата людина майже 8 років відсиділа за чужий злочин. Хто за це відповість? Інтерв’ю з адвокатом Нечипорука

   

Іван Нечипорук, майже 8 років відсидів за гратами злочин, який не вчиняв. Єдиним доказом його вини були аж 5 явок з повинню, які, як визнав Європейський суд з прав людини, були вибиті з застосуванням катувань. 

Також у злочині звинуватили ще одного «підозрюваного» - Олександра Моцного, доказом вини якого теж стала явка з повинною, здобута за допомогою тортур.

Після рішення Євросуду справа була переглянута і Іван Нечипорук отримав виправдувальний вирок. Тепер він на свободі.

Та хто має понести відповідальність за те, що невинувату людину запроторили за грати? Це запитання я поставила Аркадію Бущенку, виконавчому директору Української Гельсінської спілки з прав людини та адвокату, який представляв інтереси Нечипорука в Європейському суді з прав людини

Аркадію, чи відомо вам, щоб після рішення Європейського суду з прав людини хтось з катів Нечипорука був покараний?

Я не знаю про те, щоб хтось поніс відповідальність серед міліціонерів, які катували. Навпаки, як я знаю, вони зробили досить успішну кар’єру.

А можливо їх зараз притягнути до відповідальності?

Так. Прокуратура має зробити те, що вона досі не зробила – почати розслідування цієї справи (там дуже багато доказів). Так те, що до Нечипорука були застосовані катування, визнано Європейським судом з прав людини. Залишається не дуже важка задача – встановити хто саме це зробив. Коло осіб, які могли це зробити не велике. Крім того, Нечипорук вказує конкретні прізвища та імена. Тому все залежить від бажання прокуратури та базових навичок ведення розслідування її працівниками. Це справа на один місяць. Адже це міжнародне зобов’язання України карати тих, хто катує.

А яку саме відповідальність вони мають понести?

Прокуратура має передати справу до суду та добитися засудження цих міліціонерів.

А як щодо тих прокурорів, які на підставі явки з повинною зробили обвинувальний висновок? Вони ж теж мають бути покарані? Хто має цим зайнятися?

Для цього є Генеральна прокуратура. Адже це достатньо масштабна справа для того, аби Генпрокуратура сама зайнялась її розслідуванням. І дуже імовірно, що будуть підстави, аби притягти до відповідальності і прокурорів, які не розслідували цю справу, за сприяння.

А як щодо суддів апеляційного суду, які засудили до 15 років, Верховного, які цей вирок затвердили? Чи вони прикриються судовою помилкою?

З суддями складніше. Вони дійсно можуть сховатися за судовою помилкою, хоча, насправді, вони просто використали докази, які не можна було використовувати. Те, що визнав Європейський суд, що були використані докази неприпустимі, це не новина для нашої правової системи. Це не можна було робити і за законом, який існував на той час. Просто за допомогою різноманітних логічних маніпуляцій, наші судді закрили очі на те, що докази, отримані за допомогою катувань, були покладені в основу вироку. Просто для того, аби забезпечити обвинувальний вирок. Я також хочу нагадати, що в цій справі був виправдувальний вирок. На жаль той мужній суддя не дожив до цього моменту, коли Нечипорука звільнили.

Питання стосовно Моцного, який не скаржився до Європейського суду. Що буде з ним? Чи зобов’язані державні органи щось зробити відносно нього, аби поновити справедливість?

На жаль, в цьому випадку ніхто не зобов’язаний нічого робити замість Моцного. Все залежить виключно від його позиції. У нього в зв’язку з виправданням Нечипорука (буду сподіватися, що виправдувальний вирок вступить в силу) з’являться серйозні підстави вимагати перегляду справи за ново виявленими обставинами. І я сподіваюсь, що на цей раз він цією можливістю скористається. Адже можливістю звернутися до Європейського суду він чомусь не скористався. Це дійсно нелогічно, що Нечипорук на волі, а Моцний, засуджений за те ж саме, сидить у в’язниці. Коли після рішення Європейського суду був перегляд справи Нечипорука в Верховному суді, один з суддів висловив окрему думку, якою доводить, що в такому випадку має бути відмінено і вирок Моцного. На жаль, цей суддя залишився у меншості.

Щодо матеріальної компенсації Нечипоруку за 7, 5 років за гратами. Якою вона може бути?

Так, він може вимагати таку компенсацію. Складно сказати, якою може бути сума. Адже наші суди не дуже охоче присуджують такі компенсації. Але з тих, що мені відомо, в Харкові людина, відсидівши 6 років по звинуваченню у вбивстві, була виправдана і отримала компенсацію 1 мільйон гривень. Це була рекордна сума.

Тобто, фактично, Нечипорук може претендувати навіть на більшу суму? Він же більше років відсидів?

Саме так

І якщо він звернеться за компенсацією, її будемо платити ми, платники податків?

Я думаю що ми зі своєї кишені за це заплатимо. Хоча, якщо Генеральна прокуратура серйозно поставиться до цієї справи, то вона може ініціювати  стягнення з тих органів, які спричинили збиток і стали причиною виплати. Також це може зробити і Держказначейство. Але не у всіх випадках можна буде знайти винних, я сумніваюсь що з судей зможуть стягнути ці гроші.

А чи можна сказати, що чим довше сидить Моцний, тим більшою стає сума імовірної компенсації в разі його звільнення? І знов за наш рахунок?

Звісно!

18.06.2013

Катування та жорстоке поводження

26.06.2013 | Степан Терновий

Місця несвободи - пекло на землі.

   

Камери без вікон, умивальники без кранів, палати для хворих та вагони для транспортування ув’язнених – без вентиляції. Без належних умов утримання та своєчасної медичної допомоги змушені перебувати люди в українських відділках міліції, слідчих ізоляторах, інтернатах, психіатричних лікарнях та військових частинах. Це констатують учасники моніторингу місць несвободи, який правозахисники проводили протягом останнього року. Тим не менш, в апараті уповноваженого з прав людини наголошують на певному покращенні умов останнім часом.

Безпосередній учасник моніторингу директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін: «З того, що я бачив, найстрашніше – камери у львівському СІЗО, розраховані на трьох людей, де немає вікон, тож затримані змушені по 23 години на добу проводити у кам’яному мішку. Окрім того, я особисто проводив інтерв’ю з дітьми, які зазнали тортур у міліції»

Ознаки катувань виявили правозахисники під час моніторингу місць несвободи у міліцейських райвідділах на Черкащині та в Києві, нині триває слідство. Також неналежне поводження з хворими зафіксоване у деяких психіатричних закладах. Крім того, сьогодні йдеться про закриття чотирьох шкіл соціальної реабілітації, де зафіксували нелюдське поводження з дітьми.

За минулий рік моніторинг провели у 169 місцях несвободи. Йдеться не тільки про відділки та в’язниці, а також, зокрема, про психіатричні заклади, будинки-інтернати, пункти тимчасового розміщення біженців, військові частини, центри соціальної реабілітації, тобто ті місця, які людина не може покинути самотужки. Від 2012 року громадськість та представники уповноваженого Верховної Ради з прав людини отримали змогу без попередження відвідувати ці заклади у рамках дії національного превентивного механізму.

Попри наведене вище, представник омбудсмена з питань національного превентивного механізму Юрій Бєлоусов вважає, що ситуація щодо умов утримання покращується: «Ми можемо бачити, що потихеньку щодо умов утримання ситуація покращується. Звісно, якщо ми говоримо про ті ж слідчі ізолятори, то тут рішення має бути більш радикальне: зруйнувати їх і побудувати нові, бо, наприклад, у Львові є ізолятор, якому понад 300 років, – зазначає він. – У той же час, цього року суттєво впала завантаженість ізоляторів, принаймні, дотримується стандарт корисної площі на одну особу, наприклад, роблять якісь косметичні ремонти, проводять каналізацію. У нас є така інформація, є звіти, які ми отримуємо».

«Національний превентивний механізм - не контролюючий або каральний орган, він діє незалежно і надає рекомендації. Але, як показали моніторинги місць несвободи, фактор очікування того, що в будь-який час, в будь-яку установу без попередження можуть прийти працівники Департаменту НПМ і представники громадськості, повільно, але змінює ситуацію на краще», - цитує Бєлоусова прес-служба омбудсмена України.

Разом з тим, пан Бєлоусов визнав, що представники уповноваженого з прав людини не можуть реагувати на кожну скаргу щодо порушення прав людини у місцях несвободи, оскільки не мають на це ресурсів. Загалом, в Україні сьогодні близько 6 тисяч місць несвободи (колонії, СІЗО, психіатричні установи, дитячі будинки-інтернати, пансіонати для людей похилого віку і людей з інвалідністю, пункти тимчасового розміщення біженців, соціально-реабілітаційні центри, військові частини тощо). Раніше ці місця були закриті для громадського контролю, однак з 2012 року завдяки початку роботи національного превентивного механізму (НПМ) представники омбудсмена і громадськість отримали право без попередження відвідувати ці місця.

За матеріалами Радіо Свобода, 5 канал, Укрінформ, ІСТV, прес-служби омбудсмена України.

Катування та жорстоке поводження

29.06.2013 | Айгуль Муканова

Получит ли ВИЧ-инфицированный заключенный медицинскую помощь?

   

Адвокат Юрий Овсиенко, представляющий интересы заключенного С., находящегося в 4-й стадии ВИЧ, в Киевском СИЗО, в тяжелом состоянии, сообщил о дальнейшем развитии событий. Было подано заявление в Европейский Суд о применении срочных мер по правилу 39 Регламента Европейского Суда. По этой процедуре, когда заключенный тяжело болен и ему не могут предоставить необходимое лечение в местах заключения, Европейский Суд рекомендует Правительству страны срочно перевести больного в больницу, где есть возможность провести необходимое обследование и лечение.

В отношении С. Европейский Суд письмом от 25 июня 2013 года попросил Правительство представить информацию, был ли у С. доступ к необходимому ему лечению и возможность его получить. Кроме того, Европейский Суд установил заявлению С. приоритет, что означает, что его жалоба на нарушение Украиной статьи 3 Конвенции – пытки и жесткое обращение, будет рассмотрена в максимально короткие сроки.

Следует отметить, что плохое или недостаточное лечение в местах заключения традиционно рассматривается Европейским Судом, как пытки и жестокое обращение, поскольку ведет к физической боли и моральным страданиям заключенных и никаким образом не может быть связано с наказанием, которое назначает суд. В отношении Украины было вынесено уже множество решений по подобным случаям. Один из самых известных касался Ольги Биляк, которая, как и С. была ВИЧ-инфицирована, также не получала необходимое лечение в Киевском СИЗО и умерла в тяжелых мучениях. Дневник, который она вела, описывая каждый свой день, невозможно читать без слез. Сейчас подобная трагедия повторяется, уже с другими действующими лицами.

Будет ли разорван этот бесконечный круг человеческой боли, равнодушия чиновников и безответственности государства?

Адвокат Овсиенко Ю.В. представляет всеукраинскую сеть правовой помощи Харьковской правозащитной группы для людей с ВИЧ и наркозависимых . Проект осуществляется при поддержке Международного фонда «Відродження».

Право на справедливий суд

21.06.2013 | Олена Карась

Суд виніс рішення на користь раніше судимого наркозалежного через недоведену вину

   

Адвокат ХПГ зміг домогтися судового рішення, яке багатьом спеціалістам, і навіть не спеціалістам, може здатися фантастичним.

Раніше судимий наркозалежний харків’янин був спійманий за збутом метамфетаміну, причому контрольну закупку робили в присутності свідка міліціонера. Здавалося б судовий вирок тут буде однозначним – збут наркотиків, повторно (ст. 309-2 КК).

Однак завдяки адвокату Олександру Бишкову обвинувачений за рішенням суду зараз перебуває на волі. Вирок суду можна прочитати тут http://reyestr.court.gov.ua/Review/31436660

У кримінальній справі з обвинуваченням за збут особливо небезпечної психотропної речовини адвокат Бишков зміг переконати суд у недоведеності обвинувачення. При тому у справі було проведено оформлену належним чином оперативну закупівлю метамфетаміну, за результатами якої були складені і приєднані до матеріалів справи протоколи.

Однак суд прийняв до уваги той факт, що свідки в справі включно з міліціонером, зараз підозрюються в скоєнні злочину і утримуються в СІЗО. А також те, що жоден свідок не з’явився в суд.

Суд також не взяв до уваги зізнання підсудного під час досудового слідства, які, за словами обвинуваченого, той дав під тиском працівників міліції. Суд призначив прокурорську перевірку фактів тиску на підсудного з боку міліції, однак прокуратура не повідомила про жодні результати такої перевірки.

Особливо варто уваги те, що суд у вироку послався на практику Європейського суду з прав людини та не став ґрунтувати його на письмових показаннях свідків, даних ними під час досудового слідства.

Таким чином, суд надав перевагу усним показанням підсудного в суді письмовим показанням чотирьох свідків обвинувачення (!!!), та витлумачив всі сумніви у вчиненні ним збуту психотропної речовини на його користь.

В ході провадження у справі за клопотанням адвоката підсудному був змінений запобіжний захід із взяття під варту на підписку про невиїзд, а по закінчення розгляду справи було призначено покарання з іспитовим строком.


Довідка: Олександр Бишков є одним з юристів Мережі правової допомоги хворим на ВІЛ та наркозалежним.
Метою проекту Харківської Правозахисної Групи «Забезпечення захисту прав людини вразливих груп населення силами всеукраїнської мережі правової допомоги» (який здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження») є надання своєчасної, доступної, кваліфікованої та якісної юридичної допомоги у захисті прав осіб, які вживають наркотики, пацієнтів ЗПТ та людей, які живуть з ВІЛ/СНІД силами всеукраїнської мережі адвокатів та юристів в різних регіонах України.

Якщо ви самі потребуєте такої допомоги, або знаєте людей, які живуть із ВІЛ/СНІД, та/або вживають наркотики, та/або є пацієнтами замісної підтримуючої терапії, права яких порушуються та яким потрібна фахова допомога правників, то пишіть [email protected] або дзвоніть до ХПГ 057 7006772.

Право на справедливий суд

22.06.2013
джерело: pravo.org.ua

Центр політико-правових реформ презентував коментар до нового КПК

   

20 червня Центр політико-правових реформ презентував Науково-практичний коментар до нового Кримінального процесуального кодексу (Видавництво «Фактор», 1072 стор.).

Особливістю презентованого коментаря є те, що до складу авторського колективу переважно ввійшли фахівці, які працювали над новим КПК України з 2006 до 2009 року.

Як зазначив у ході презентації експерт Центру, редактор коментаря Олександр Банчук, «ця книга є ініціативою людей, яких об’єднало одне - повага до прав людини та її основоположних свобод, а також розуміння необхідності міцно стояти на позиції, згідно з якою тлумачити будь-які норми кримінального процесуального законодавства належить, виходячи із загальних засад кримінального провадження».

«Коментар - це інтерпретація КПК. Вона може відбуватися на базі логіки та здорового глузду, а може - на базі судової практики. На жаль, з практикою у нас проблеми...", - вважає директор з наукового розвитку ЦППР, редактор коментаря Микола Хавронюк.

За його словами, серед таких проблем – позбавлення у 2010 році Верховному Суду права переглядати рішення в зв’язку з порушенням норм процесуального права. «Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ пішов шляхом продукування листів, правові наслідки яких незрозумілі. Тому під час підготовки коментаря ми спиралися на практику Європейського суду з прав людини, а також Конституційного Суду (того, який раніше був судом)», - додав Микола Хавронюк.

Експерт Центру, редактор коментаря Роман Куйбіда зауважив: "Коментар до КПК не носить компліментарний характер: там є багато критичних зауважень».



Зокрема, за його словами, незважаючи на те, що стадія досудового слідства значно змінилася, в новому КПК все одно лишилися положення, які стимулюють суддів ухвалювати обвинувальні вироки. Крім того, у «Коментарі…» критично подається розділ про суд присяжних, який, на думку авторів, де-факто лишився колишнім судом народних засідателів.

«Готуючи його, ми намагалися звертати увагу і на недоліки нового КПК і будемо пропонувати свої зміни для їх усунення», - підсумував Роман Куйбіда.

У обговоренні коментаря до нового КПК також взяли участь науковці, представники органів державної влади та інші фахівці в галузі права, зокрема, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, представники Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Віктор Гевко і Михайло Костін, радник голови Верховного Суду України Олександр Константий, професори Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Погорецький і Микола Шумило, професори Київського університету внутрішніх справ Дмитро Письменний і Олександр Галаган.

Книгу можна придбати у видавництва «Фактор».

Фоторепортаж із презентації Коментаря

Свобода вираження поглядів

21.06.2013
джерело: osvita.mediasapiens.ua

Харківська правозахисна група видала збірник журналістських розслідувань

   

До виданого Харківською правозахисною групою збірника «Журналістські розслідування» увійшло 38 розслідувань.

Серед авторів збірника – відомі журналісти та правозахисники, зокрема, Євген Захаров, Олег Єльцов, Юрій Луканов і Тетяна Печончик.

Опубліковані у виданні розслідування охоплюють широке коло тем: так, у збірнику є розділи «Права людини», «Корупція», «Гострі кути реформ», «Національна безпека», а також присвячений медичній проблематиці розділ «Історія хвороби».

Автори розглядають питання порушення прав людини в міліції, доступу до правосуддя, вибудови фінансових прамід, діяльності фармацевтичних кланів, обміну валют за паспортом.

Видання публікується за підтримки Національного фонду демократії (США). Завантажити книгу можна на сайті онлайн-бібліотеки Харківської правозахисної групи.

Свобода пересування

26.06.2013 | Людмила Клочко

Харьковчане уже привыкли относиться к действиям властей, как к урагану или землетрясению

   

25 июня около 16.00 в Харькове была временно закрыта станция метро «Советская», позже было ограничено движение по всей Салтовской линии метро.

СМИ сообщили, что СБУ проводит в Харькове антитеррористические учения. Многие харьковчане не смогли вовремя попасть домой или не смогли выехать по своим делам из дома. Уже сегодня в Приемной ХПГ телефон не замолкал: звонившие требовали разъяснить им, как подать иск в суд за испорченный день. Не удивительно, ведь Салтовка, район Харькова, в который из центра города реально добраться только метро, еще в советские времена называли самой большой новостройкой. Жителями Салтовского жилмассива являются около 300 тыс. человек, а это население среднего областного центра. Поэтому трудно себе представить, что удобством такого большого количества людей могли пожертвовать для «учений».

Впрочем, сразу вспомнился договор между харьковскими предпринимателями об аренде торгового места на одном из харьковских базаров. Договор включал, кроме прочего и уточнение форс-мажорных обстоятельств, в случае наступления которых стороны не могут требовать возмещения убытков. Цитирую дословно: «Под обстоятельствами непреодолимой силы Стороны понимают такие события и обстоятельства, на наступление, совершение, прекращение которых они не имеют возможности повлиять, такие как: наводнение, землетрясение, ураганы, военные действия, действия и бездействие органов власти, в том числе органов местного самоуправления и т.п.».

Ясно, что харьковчане уже привыкли относиться к действиям властей, как к урагану или землетрясению. Впрочем – и к их бездействию. Таким образом, ясно, что мы живем в условиях постоянного форс-мажора….

Соціально-економічні права

19.06.2013 | Олексій Свєтіков

Як пенсіонерка – інвалід I групи свої гроші з «Надр» добувала

   

С., мешканка міста Сєвєродонецьк Луганської області, 27 лютого 2008 р. уклала договір строкового банківського вкладу (депозиту) з банком «Надра» на 50 тис. грн. строком на 1 рік. 27 лютого 2009 р. гроші не були повернуті у зв’язку мораторієм, введеним Нацбанком. За пропозицією банку «Надра», депозитний договір був переукладено на строк до 27 листопада 2009 р.

У цей час С. тяжко захворіла (пухлина мозку), перенесла 3 нейрохірургічні операції (у жовтні 2009, у жовтні 2010 та в листопаді 2010 року), в січні-лютому 2010 р. перебувала на лікуванні в київській онкологічної лікарні, а з жовтня 2010 по січень 2011 р. – в інституті нейрохірургії ім. Ромоданова. У першій половині 2011 р. ще тричі лежала в лікарнях Сєвєродонецька та Луганська. У травні 2011 р. їй встановлена I група інвалідності.

1 березня 2010 р. у зв’язку з закінченням терміну дії мораторію, введеного Нацбанком, пенсіонерка звернулася до ВАТ КБ «Надра» з письмовою вимогою закрити всі рахунки і повернути кошти із зазначенням, що вони потрібні для лікування. Відповідь по суті вимоги не отримала.

У грудні 2010 р. звернулася із заявою про повернення коштів у зв’язку з необхідністю лікування. За цією заявою 11 квітня 2011 р. банк повернув 16 тис. грн.

11 серпня 2011 р. вже інвалід С. звернулася до Сєверодонецького суду (зазначимо, що інваліди I групи не платять судовий збір) з позовом до банку «Надра» про повернення коштів, процес у судах супроводжував юрист Луганської обласної організації «Комітету виборців України». 24 квітня 2012 р. позов було задоволено: суд стягнув з банку «Надра» на користь пенсіонерки 44 тис. грн. залишків за вкладом (включаючи відсотки), 3029 грн. відсотків (3% річних) за час невиконання зобов’язань, 9930 грн. інфляційних втрат. У стягненні моральної шкоди було відмовлено.

Банк подав на це рішення апеляційну скаргу, але суд її не задовольнив. Натомість, пенсіонерка надіслала виконавчий лист у виконавчу службу Шевченківського району міста Києва. А після невиконання судового рішення протягом 6 місяців – скаргу до прокуратури.

І ось 10 червня 2013 р. С. отримала на руки всю суму коштів, присуджених судом.

Однак у касаційному суді ще знаходяться вимога пенсіонерки про стягнення 50 тис. морального збитку, а до місцевого суду подано позов про стягнення з банку «Надра» 3% річних за час з дня подачі позову до дати виконання банком зобов’язань з повернення вкладу в повному обсязі.

Юридична приймальня Луганської обласної організації «Комітету виборців України» і надалі надає підтримку у відновленні прав та законних інтересів інваліда I групи.

Погляд

01.07.2013 | Наталка Ковальчук

День Конституції. Післямова до свята…

   

День прийняття Конституції України

є державним святом – Днем Конституції України.

(Конституція України. ст.161).

Отже, День Конституції України – це єдине державне свято зафіксоване Основним Законом нашої країни. Відтак, очевидно, має бути найважливішим для нашого суспільства, для кожного з нас. А й, справді, як ми самі, ті, кого називають народ України, сприймаємо День Конституції? Що відчуваємо? Які думки приходять з приводу відзначення дати прийняття найголовнішого закону країни, котрим регламентується життя нашої багатомільйонної громади?

 

«Аби явка була…»

 

Перше враження від цьогорічного Дня Конституції з'явилося у звичайній міській маршрутці. Немолодий чоловік розповідав, що його донька працює секретарем у школі. Так от, їй напередодні зателефонувала директорка і наказала обдзвонити всіх вчителів, щоб забезпечити явку на загальноміський мітинг з приводу Дня Конституції.

Почуте можна не коментувати. І так все зрозуміло. Та все ж відкритим залишається запитання, чому вже більше двох десятків років живучи в незалежній країні ми так і не змогли відійти від радянської мітинговості? Особливо на рівні невеликих міст і сіл. Чому у дощ, сніг, спеку з нагоди будь-якої урочистої дати обов’язково потрібно зібрати людей на площу, яка дуже часто ще й досі носить ім’я «вождя світового пролетаріату» і де анахронізмом стоїть йому ж пам’ятник, обтріпаний часом і природою, щоб виголосити перед натовпом промову, яку мало хто слухає? 

Чому й досі в Україні навіть при відзначенні такого важливого для країни свята як День Конституції головним критерієм залишається колишнє: «аби явка була…»?

 

Два в одному…

 

Перше вітання з приводу Дня Конституції, яке прозвучало по-справжньому, так, як годиться, довелося почути від колишнього колеги, з яким випадково зустрілися на вулиці. Чоловік вже на пенсії, тож не тільки виголосив своє привітання, а й з ностальгією згадував час, коли ще працював у газеті, згадував, як готувалися урочисті номери до свята, як планувалося, які ж матеріали підготувати в номер.

У моєї немолодої сусідки на День Конституції також, як виявилося, були свої плани. Жінка вибралася владнати якісь проблеми до Пенсійного фонду - не знала, що день вихідний. Тож двері установи виявилися зачиненими.

Мимоволі подумалося, що чимось і відчуття від нашого Основного закону схожі на ці ситуації. Як зараз модно казати – два в одному. З одного боку, про Конституцію України в час її прийняття багато говорилося, що вона одна з кращих в Європі, що задекларовано в ній ніби все, що потрібно для людського життя.

Та з іншого, - українцям іноді доводиться на власному  прикладі відчувати, що двері, котрі ведуть для здійснення цих хороших декларацій, виявляються зачиненими. Здебільшого, коли йдеться про дотримання прав і свобод громадян, про що кожен день чуємо і бачимо з усіх інформаційних ресурсів.

Не кажучи вже про деякі статті нашого основного закону, котрі чимось нагадують цукерку-пустушку. Траплялось, мабуть, в дитинстві загорнути в одну яскраву обгортку папірці від усіх раніше з’їдених ласощів і підманути когось тим «подаруночком».

Купившись за обіцяне, багато хто, особливо з людей старшого покоління, вважає, що може бути безкоштовна охорона здоров'я чи освіта, посилаючись при тому на соціальні стандарти колишнього СРСР. Та насправді і в Радянському Союзі також не було безкоштовної медицини чи освіти. Звичайні грип чи простуду, може, й можна було вилікувати безкоштовно чи задешево. Але коли йшлося про складні випадки, однаково доводилося шукати хорошого лікаря, домовлятися з ним, нести «конверт» чи «корзину», шукати, як казали, «по блату» або переплачувати вдвоє-втроє за   якісні імпортні ліки.

І всі ми також знали, як «золоті медалі» в школі «продаються» і «купуються», і скільки в який хороший вуз «треба дати», щоб дитина вступила…

Чому так сталося, що старі подвійні стандарти ми взяли й в своє нове життя?

 

«Дорогоцінна наша…»

 

Логічним завершення цього якогось такого несвяткового свята, яким видався цьогорічний День Конституції, стали почуті на одному з українських телеканалів інтерв’ю з молоддю з приводу того ж таки Основного Закону країни. У хлопців і дівчат людей запитували, що вони знають про українську Конституцію? У своїх відповідях молодь, як то кажуть, двох слів зв’язати не могла. Лише один хлопчина все таки чи то згадав, чи здогадався, що в основному документі країни зазначено, що Україна – незалежна держава.

Найбільш унікальною видалися слова дівчини, яка  промовила щось на кшталт того, що в Конституції записано, що Україна – дорогоцінна.

І хай би як дивно це не прозвучало, але насправді, це, мабуть, той момент, коли «устами дитини глаголить істина».

Нам усім хочеться жити в спокійній затишній країні. Не боятися, що ні в чому не завинивши, зненацька можеш опинитися у відділку міліції. Відчувати, що наш дім справді захищена фортеця від неправомірного втручання, що ти сам, твої діти, твої рідні знаходяться під справжнім захистом держави і в себе вдома, і далеко від Батьківщини...

Тоді й, справді, захочеться сказати: «Наша дорогоцінна Україна»,   «Наша дорогоцінна Конституція».

 

 

Жертви політичних репресій

22.06.2013
джерело: www.echo.msk.ru

НОЧНОЙ ШТУРМ ПРАВОЗАЩИТНОГО ОФИСА В ЦЕНТРЕ МОСКВЫ.

   

Ночной штурм правозащитного офиса в центре Москвы. После двух часов силовые структуры приступили к захвату помещений движения "За права человека". Как сообщили нам очевидцы, некоторых из тех, кто находился внутри, сильно избили. Среди пострадавших - руководитель организации Лев Пономарёв и лидер партии "Яблоко" Сергей Митрохин.
Офис в Малом Кисловском переулке был блокирован с середины вчерашнего дня.
Столичные власти утверждали, что срок аренды помещений уже истёк. Правозащитники уверялии, что занимают офис на законных основаниях и отказывались его покидать. Около полуночи к зданию приехал уполномоченный президента по правам человека Владимир Лукин, но сотрудники МВД не пустили его внутрь.

Жертви політичних репресій

22.06.2013 | Аня Айвазян
джерело: publicpost.ru

"Меня избивали высокопоставленные сотрудники то ли мэрии, то ли ФСБ"

   

Лев Пономарев, глава правозащитной организации "За права человека", которую вчера силой выселили из офиса, рассказал PublicPost, как проводился штурм, кто его бил и что он намерен делать дальше.

— Как вы себя чувствуете?

Более-менее. У меня зафиксированы многочисленные ссадины, царапины, синяки, шишки. Их действительно довольно много. Но при этом внутренние органы не повреждены. Так что жить буду, как говорится.

— Кто вас избивал, вы помните?

Меня избивали высокопоставленные сотрудники то ли мэрии, то ли ФСБ, которые командовали всем парадом, то есть их все слушали. Их можно найти в интернете, один в очках такой наглый, второй — помоложе и покрепче, совсем уже силовик, мордоворот такой. Они вели себя вызывающе хамски. Я им сказал: "Вы хамы", — дальше говорить не буду. Хамски обращались к женщинам, это просто было торжество чекистского хама — те несколько часов, которые мы провели в одной комнате с ними.

— Я вас специально об этом спросила, потому что в МВД по Москве сказали, что сотрудники полиции стояли в сторонке, порядок охраняли, а штурм осуществляли частные охранники.

Частные охранники? А ОМОН — это полиция или нет? Нелепо отрицать, что это ОМОН ворвался. Все же видно. ОМОН волок нас по земле. И одновременно, пока ОМОН нас волок, эти друзья в штатском били нас по почкам ногами.

— У вас там остались документы. В интернете появилась информация, что их кто-то уже проверяет.

Конечно, в них роются уже. Имейте в виду, они могут брать мой бланк, а потом фальсифицировать что угодно. И кстати, это уже делалось. Вообще, получить мой бланк не так сложно, его достаточно перекопировать. Уже были провокации в интернете, где я якобы писал заявку на грант в фонд Макартуров для организации митинга на Триумфальной площади. Легко посмотреть на сайте фонда, что таких заявок не было. Тем не менее в интернете можно найти что угодно. Мне некогда сейчас интернет смотреть. Кто-то говорит там, что я организовал бунт в Копейске. Фантазия бесконечна.

— Что вы собираетесь делать дальше? Сейчас к офису съезжаются активисты с пикетами, насколько я знаю.

Я им очень благодарен, потому что, вообще говоря, все мое драгоценное оборудование могут вынести на помойку. Там у меня компьютеры, ксероксы и так далее. Я потом поеду к руководителю полиции Центрального округа, напишу заявление с просьбой охранять мое имущество до тех пор, пока я его не вывез. Я сейчас ищу, куда его вывезти.

А вообще я буду обращаться в суд о незаконном выселении и буду обращаться в прокуратуру, чтобы возбудили уголовное дело о моем публичном избиении. Вообще это очень важный момент — менты обычно избивают тайно, у себя в отделении милиции, когда только они и видят. Здесь же высокопоставленные лица, которые командовали всеми, кто был у нас в офисе, били меня ногами. Это такой торжествующий наглый чекизм.

Бюлетень "Права Людини", 2013, №17

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори