пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201323
№23
2013

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

21.08.2013 | Степан Терновий

Інтернет як ефективний засіб обстоювання прав людини. Досвід Польщі

   

У Польщі, як, втім, і в усьому світі, суспільство все частіше використовує інтернет для вираження свого невдоволення. Можна вважати, що саме різка суспільна реакція, ініційована користувачами інтернету, найчастіше допомагає скасувати невигідні для громадян рішення. Протягом останніх років мало місце кілька плідних ініціатив, до яких була залучена значна частина суспільства. Кілька таких ініціатив породили руху протесту, які вже неможливо було ігнорувати.

 

ACTA
У 2010 р. портал «Вікілікс» опублікував перші повідомлення, пов’язані з підготовкою договору ACTA, який стосується боротьби з контрафактною продукцією. Договір таємно розробляли ще з 2007 р. Японія, Канада, США, Швейцарія і Євросоюз, а потім Австралія, Мексика, Марокко, Нова Зеландія, Південна Корея і Сінгапур. У світі розгорнулася дискусія з питань права на конфіденційність, охорони особистих даних і свободи в інтернеті. У січні 2012 р. 22 держави, в тому числі Польща, підписали в Токіо договір, який викликав невдоволення. Європою прокотилася хвиля протестів. Помітну роль у бунті користувачів інтернету зіграли поляки.


Демонстрації проти введення угоди ACTA були найбільшим у Польщі опісля 1989 року послідовним цивільним протестом. Коли уряд прийняв рішення про підписання угоди, польські користувачі вирішили виступити проти. У «Фейсбуці» виникли сторінки анти-ACTA, до яких приєдналися сотні тисяч користувачів; хакери атакували урядові сторінки, а інформаційні сервіси закривали свої сайти. Тисячі людей заявляли свій протест на вулицях багатьох польських міст. Зрозуміло, що справа не тільки в суперечках про право інтелектуальної власності. Для одних було важливо повагу до свободи як фундаментального принципу інтернету, для інших - свобода викачувати файли або реформа авторського права. Мотивація демонстрантів могла бути самою різною, проте масштаб і сила цього протесту виявилися величезні.


- Завдяки дуже різким сигналам ми, мабуть, змогли в більшій мірі замислитися про свободу користувачів інтернету та їхні права, ніж про охорону власності і права тих, хто виробляє, - сказав прем’єр Дональд Туск перед березневим самітом Євросоюзу в Брюсселі (на якому, зокрема , мало розглядатися питання про ACTA) і додав, що така точка зору стає повсюдною. - Ми всі дещо пригнічені, тому що ми як держави були ангажовані в створення цього торгового договору, а роздуми прийшли пізніше - на щастя, не надто пізно.


У липні 2012 р. Європейський парламент відхилив угода - це означає, що воно не набуде чинності.


Після ACTA змінилося ставлення влади до інтернету. Вже в серпні 2012 р. було прийнято рішення провести широкі консультації, що стосуються змін ITR (Правил міжнародного електрозв’язку, що регламентують умови та принципи надання міжнародних телекомунікаційних послуг), з метою спростити укладання угод між операторами різних країн.

- Ми одна з небагатьох країн, які винесли цей документ на публічне обговорення. Винесли потім, щоб відразу можна було сказати, що як уряд країни ми проти надмірної регуляції інтернету, проти блокування сторінок, відстеження користувачів в мережі, - сказав Міхал Боні, міністр з питань адміністрації та інформатизації.


Як Давид боровся з Голіафом
Коли кілька місяців тому зайшла мова про об’єднання двох платформ супутникового телебачення - телебачення «n», що належить Польському телебаченню, і головного його конкурента «Цифра +», власником якої був «Канал +», абоненти не очікували для себе особливих проблем. Але незабаром після утворення «nc +» колишні клієнти обох постачальників послуг були поінформовані про зміни, які стосувалися як пропонованих програм, так і укладених раніше договорів, а отже, і розцінок. Виявилося, що за не надто розширився спектр послуг абоненти повинні будуть платити набагато більше. Споживач був поставлений перед вибором: або погодитися на майже дворазове збільшення ціни, або терміново розірвати договір. Дезорієнтовані люди не могли додзвонитися по єдиному контактним телефоном. Атмосфера згущувалася годину від години. На офіційній сторінці «nc +» неприхильні висловлювання, що стосуються нової оферти, піддавалися цензурі або віддалялися. Незабаром стало ясно, наскільки збитковим був цей шлях.

Давид Зелінський, студент з Познані, в рамках протесту проти політики медіагіганта, відкрив у «Фейсбуці» сторінку «Анти-" nc + "». Блискавично до неї приєдналося понад 90 тис. користувачів. Інтернет і преса завирували. Двадцятирічний студент став неформальним виразником інтересів розсерджених клієнтів. Він відмовився від запропонованої зустрічі з президентом «nc +» і від імені «Анти-" nc + "» направив йому відкритого листа, в якому звинуватив адресата у відсутності доброї волі і ставленні до поляків як до другосортним громадянам Євросоюзу. І висловив свій погляд на те, як можна вирішити проблему.

Бунт клієнтів не був марним. Питанням зацікавився Департамент з захисту конкуренції і споживачів. Клієнтам принесли вибачення, прейскурант був переглянутий на користь телеглядачів, була припинена кампанія розірвання договорів. Крім того, за порушення колективних інтересів споживачів департамент наклав на власника «nc +» штраф у розмірі 11 млн. злотих.


Ельбановскіе
З вересня 2014 має розпочатися здійснення відкладай багато років реформи освіти, згідно з якою знижується шкільний вік. По всій країні розгорнулася дискусія про готовність шестирічних дітлахів до навчання в першому класі. Важливу роль у цій дискусії відіграють подружжя Ельбановскіе. Кароліна і Томаш, батьки шістьох дітей, розгорнули в 2009 р. в Інтернеті акцію «Рятуй малюків!» (Відкрили сторінку «ratujmaluchy.pl»), потім створили об’єднання «Омбудсмен прав батьків» і фонд під тією ж назвою. Все це потім, щоб привернути суспільну увагу до запланованої реформи освіти, відкласти її на максимально довгий термін і змусити уряд провести референдум з даної проблеми. Хоча питання стосується скасування обов’язкового навчання з шести років, Ельбановскіе, підтримувані зараз майже мільйоном поляків (стільки підписів вдалося зібрати під пропозицією провести референдум, який було направлено до Сейму), хочуть, щоб на референдумі було також поставлено питання, чи згодні поляки з ліквідацією гімназій і поверненням восьмирічної початкової школи та чотирирічної середньої (сьогодні початкова школа - 6 років, потім 3 роки гімназії і 3 роки середня школа), питання про заборону ліквідації шкіл, скасування обов’язкового дошкільного навчання для п’ятирічок, про повернення в загальноосвітні ліцеї повного курсу історії. Чи відбудеться референдум, вирішуватимуть депутати.

Досі діяв перехідний період: батьки могли вибирати, куди направити свого шестирічного дитини - у перший клас або в нульовий (підготовчого). Однак, як показує статистика, протягом ряду років лише 20% дітей починають навчання в першому класі.
Сумніви батьків стосуються також рівня юридичної, кадрової, організаційної готовності шкіл до реформи. Батьки також не впевнені, чи достатньо діти емоційно зрілі, щоб розпочати навчання за методикою, застосовуваної в польській школі, і чи готові вчителі працювати з шестирічними дітьми. Автори реформи звертаються до досвіду європейських країн, де діти починають ходити в школу навіть раніше. Однак там навчання малюків більше нагадує те, що ми знаємо за нашим дитячим садам: навчання через гру, а не школу з партами, дзвінками, коридорами, зайнятими старшими дітьми, кепським позаурочних наглядом і переповненими приміщеннями.

Найбільше роздратування викликає відсутність добросовісної інформації - зовсім невідомо, як виглядатиме навчання шестирічок, що стане з п’ятирічними: чи залишаться вони в нульових класах дитячих садів або теж потраплять в школи (органи місцевого самоврядування майже всюди ліквідували нульові класи в дитячих садах) і т. д. відчуває тиск громадськості прем’єр Туск нещодавно сказав, що розділить перший «призов» шестирічок навпіл, щоб не подвоювати число «призовників» в одному навчальному році.

Невідомо, чи принесуть протести батьків очікувані результати, але проти пропонованих урядом змін виступили вже секція працівників освіти профспілки «Солідарність» (70 тис. вчителів і працівників шкіл) і Комітет педагогічних наук Польської Академії наук. Ясно одне: завдяки широкій громадської кампанії не вдасться замести під килим проблеми, пов’язані з реформою, а викликані до дошки уряд і міністр освіти повинні будуть дуже постаратися, щоб переконати громадськість у своїй правоті. Перші кроки зроблено: на нещодавній прес-конференції, після багатьох років нехтування і відсутності добросовісної інформацією, прем’єр повідомив про створення «гарячої лінії» для батьків та інтернет-сервісу, присвяченого шестирічкам.


Після 1989 р., в дев’яності роки, коли всім довелося опинитися в новій дійсності, мало хто рядові люди виступали з цивільними ініціативами. Це зрозуміло: від імені громадян за їхні інтереси боролися профспілки, різного роду фонди, об’єднання, громадські організації; в той же час окремі громадяни, особливо молодь, не надто прагнули висловити своє невдоволення, відстоювати свої погляди.


Сьогодні, щоб змінити дійсність, зацікавити проблемою, викликати дискусію по всій країні, вже не треба втягуватися в політику, просити ЗМІ про втручання і т.п. Іноді достатньо однієї людини, інтернету і лавини відгуків.

Элиза Вольская, "Новая Польша"

переклав Степан Терновий
Катування та жорстоке поводження

21.08.2013 | Андрій Діденко

Там, де порушують права людини, адвокату шлях закритий!

   

19 серпня ми оприлюднили матеріал під назвою «Врятуйте наші життя!!!», в якому йшлося про те, що до громадської приймальні УГСПЛ надійшла інформація, що у Стрижавській виправній колонії №81, що на Вінничині, життю і здоров’ю близько п’ятнадцяти засуджених загрожує небезпека. Наступного дня, 20.08 2013 року на сайті Вінницької правозахисної групи з’явилася інформація, що керівництво Стрижавської виправної колонії №81 не допустило адвоката для надання своєчасної правової допомоги засудженим.

Також в повідомленні йшлося, що «Вінницькій правозахисній групі стало відомо, що допуск до засуджених отримали громадяни, які представились як Славін Олексій (член спостережної комісії Вінницької РДА від ГО молодих журналістів), Танасков Сергій Миколайович, доступ отримали представники прокуратури Вінницького району та представники громадської ради пенітенціарної служби у Вінницькій області».

Нагадаємо, що засуджені цієї установи: Чепель Ігор Петрович, Муратов Сергій Олексійович, Копецький Павло Анатолійович, Антоновський Олександр Анатолійович, Зверєв Рустам Ігоревич, Козак Олег Юрійович, Замелюк Віталій Володимирович, Косован Шарьєн Миколайович, Бовко В.А. і ще декілька засуджених, які не побажали оприлюднювати свої прізвища, перебувають, з їх слів, у скрутному становищі.

Зі сторінок правозахисних сайтів, а наступного дня, 20.08.2013 року у вигляді письмового звернення до Вінніцької прокуратури було спрямоване звернення з проханням «перевірити наведену інформацію. З’ясувати, чи дійсно засудженому Стрижевської виправної колонії №81 Олександру Косован 18 серпня 2013 року були завдані тілесні ушкодження. Якщо так, то за яких обставин? Допитати засуджених, прізвища яких наведені вище, на предмет корупційних зловживань з боку персоналу виправної колонії. А також забезпечити безпеку цих засуджених від злочинних дій з боку як персоналу, так і інших засуджених».

На справді це звичайна практика, коли до публічної сфери потрапляє повідомлення про порушення прав людини, до офіційних джерел спрямовуються запити, заяви, скарги. Потім, після очікувань, як наслідок – повідомлення з прокуратури здебільшого про відмову у відкритті провадження та відсутність правопорушень, не зважаючи навіть на їх очевидність, як це відбувалось і раніше, про що ми неодноразово писали (див. Чи сприяє побиття та знущання виправленню засуджених?! та Бійці спецпідрозділу Державної пенітенціарної служби знову масово калічать в’язнів).

Проте, Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на порушеннях Україною Європейської конвенції з прав людини, застосуванні катувань, як це було у справах «Давидов та інші проти України» від 1.07.2010,  Карабет та інші проти України від 17.01.2013, а також на системності цих порушень і відсутності в Україні інституту ефективного розслідування скарг на катування з боку прокуратури, як це засвідчено в пілотній справі «Каверзін проти України» та десятках інших справ.

Це, на жаль, прикра реальність. Можна констатувати, що адміністрація СВК №81 приховує засуджених, що звернулись по допомогу до правозахисників, а також перешкоджає професійній діяльності адвоката. Ці дії говорять самі за себе, бо якщо немає порушень прав людини, навіщо ж перешкоджати адвокату виконувати свої професійних обов’язки? Проте, коли незалежний адвокат зустрінеться із клієнтами, зафіксує порушення прав людини і почне через правові механізми виборювати права свого підзахисного, тоді випливуть зловживання, які намагаються приховати пенітенціарії. А поки немає контакту з адвокатом, зі скаржниками можна знайти «спільну мову», пообіцяти умовно-дострокове звільнення або залякати. Та й, судячи з практики, примарним виявляється і прокурорське реагування, бо чого чекати від прокуратури, якщо навіть вбивства лишаються не поміченими, як це відбувалося в Бучанській виправній колонії.

Дії адміністрації СВК №81 переконують, що твердження про порушення прав людини у цій колонії необхідно ретельно перевірити.

Ось що каже адвокат Наталія Володимирівна Гурковська:

«Вчора, 20 го серпня, о 15-й годині я вже була в колонії. Одразу запитала, хто може надати дозвіл на побачення з засудженими для надання їм професійної юридичної допомоги? У мене заздалегідь були заготовлені всі необхідні документи окремо на кожного з вісьмох засуджених, прізвища, які згадувалися в публічній сфері. Всі папери почала реєструвати в канцелярії. Але з часом з’ясувалося, що начальника в закладі немає і не можливо знайти заступника, який наділений повноваження завізувати перепустку на відвідування адвокатом засуджених. Але мені здалося, ці перепони щодо допуску мене до засуджених адміністрацією колонії створюються штучно, про що я повідомила в канцелярії, посилаючись на норми закону, що передбачають кримінальну відповідальність за перешкоджання допуску адвоката до клієнта. До мене вийшов заступник начальника колонії Жупанов, який повідомив, що не наділений повноваженнями надати дозвіл на побачення з в’язнями. Він посилався на якісь внутрішні інструкції, які дозволяють візувати побачення засуджених з адвокатом виключно начальником установи. Дочекавшись до 17:30, в мене склалося враження, що адміністрація закладу навмисно тягне час, аби о 18-й годині повідомити мені про закінчення робочого дня і неможливость здійснити свої професійні функції. Я на місці склала заяву про злочин, яку о 18:00 годині зареєструвала в прокуратурі. Які мої наміри? Завтра, тобто 22 серпня, я буду у районній Вінницькій прокуратурі з метою отримання підтвердження, що моя заява про злочин була занесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань».

Сьогодні, 21.08.2013 року, нам вдалося додзвонитися до чергової частини 81-ї колонії, але з’ясувати майже нічого не вдалося. Єдине, що повідомила жіночка – Аксьонова Наталя Миколаївна, – яка представилася телефоністкою, що начальник колонії перебуває на лікарняному, а його заступає той самий Лисак Сергій Миколайович – людина, на дії якої скаржаться засуджені. І саме він вирішує, чи допускати адвоката до засуджених. Судячи зі всього, пан Лисак не поспішає цього робити, тим самим він, як особа, що виконує обов’язки начальника установи, навмисно скоює кримінальний злочин. Напевно, є що приховувати.

Ми і в подальшому будемо відстежувати події, які розгортатимуться навколо цього таємного закладу, в який з одного боку на запрошення адміністрації потрапляють так звані представники громадськості – Славін Олексій, Танасков Сергій та інші, а от адвокат на законних підставах потрапити не може. Виходить, що там, де порушують права людини, адвокату шлях закритий.

P. S. Таке повідомлення з’явилося сьогодні на сайті Державної пенітенціарної служби України (наводимо повністю):

21.08.2013

ЩОДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО НІБИТО НЕПРАВОМІРНІ ДІЇ адміністаціЇ Стрижавської виправної колонії (№81)

19 серпня 2013 року на інформаційному порталі Харківської правозахисної групи була розповсюджена інформація про неправомірні дії адміністрації однієї з виправних колоній на Вінниччині.

Для проведення перевірки інформації, оприлюдненої деякими засобами масової інформації про нібито неправомірні дії керівництва Стрижавської виправної колонії управління ДПтС України у Вінницькій області (№81), та з метою об’єктивного інформування громадськості керівництвом обласного управління 20 серпня п.р. було створено робочу групу із спеціалістів всіх напрямків діяльності відомства та відряджено до виправного закладу. Також цього дня виправну колонію відвідали представники прокуратури Вінницького району, Міжнародного комітету захисту прав людини та члени спостережної комісії.

У ході візиту був здійснений прийом засуджених з особистих питань та в присутності представників прокуратури здійснено комісійний медичний огляд на наявність тілесних ушкоджень засуджених Бачинського та Косована. Під час огляду скарг на погіршення стану здоров’я від зазначених засуджених не надходило, тілесних ушкоджень, про які зазначено в інформації, не виявлено, про що складено відповідні акти та зроблені фото.

У ході перевірки викладеної інформації було опитано всіх засуджених відділення соціально-психологічної служби №1. Скарг та зауважень щодо морально-психологічного клімату, тиску з боку адміністрації або інших засуджених, умов утримання, харчування, комунально-побутових умов та надання медичної допомоги не надходило. Про це свідчать пояснення засуджених, серед яких є і пояснення засудженого Бачинського, над яким нібито знущались інші засуджені.

Згідно з висновком представників Міжнародного комітету захисту прав людини та членів спостережної комісії за результатами відвідування Стрижавської виправної колонії (№81) оприлюднена інформація не відповідає дійсності.

Саме тому станом на 21 серпня 2013 року інформація, викладена на офіційному порталі Харківської правозахисної групи, щодо знущання, побиття та неналежних умов тримання засуджених не підтверджується.

Наразі продовжується перевірка інформації, викладеної у мережі Інтернет, за результатами якої начальником управління ДПтС України у Вінницькій області буде прийнято відповідне рішення.

Прес-служба управління ДПтС
України у Вінницькій області

 

Право на справедливий суд

25.08.2013 | ВІталій Погосян, адвокат

Навіщо докази? Суду і так все зрозуміло!

   

            Вже понад дев’ять місяців розглядається в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська справа щодо терористичних актів в Дніпропетровську 27 квітня 2012 року. На лаві підсудних четверо. У скоєнні цих злочинів обвинувачуються Віктор Сукачов та Віталій Федоряк, а Дмитро.Рева та Лев Просвірнін – в пособництві у вчиненні терористичних актів. Вони вже рік і майже три місяці перебувають в СІЗО.

            Мій підзахисний Дмитро Рева з моменту затримання заперечує свою співучасть у скоєнні злочину. Моя позиція як захисника – Рева невинуватий і має бути звільнений з-під варти. Про відсутність і події, і складу злочину в діях Реви стверджує в своєму висновку і відомий правник Микола Хавронюк.

            Наразі в суді допитуються свідки по справі. Під час допиту свідків, заявлених стороною звинувачення, з’ясувалося, що серед цих свідків відсутні особи, яким дійсно відомо що-небудь про обставини, які стосуються справи. Більшість заявлених свідків щось від когось чули, чи були на місці вибухів і можуть розказати лише про наслідки вибухів, які очевидні. Але ж суд розглядає справу відносно виконавців терористичних актів, і в суді необхідно доказувати причетність осіб до терористичної діяльності, а ні стверджувати про наслідки.

            А ось свідки, на чиї покази посилається державне обвинувачення в обвинувальному висновку як на докази причетності підсудних, чомусь відсутні в списку осіб, які підлягають допиту в суді! Як це можна зрозуміти? Чому заздалегідь вибудовується неповнота судового слідства та повністю ігноруються норми КПК?

            13 серпня 2013 року мною було заявлено клопотання щодо виклику свідків, зокрема, тих, хто разом з Дмитром Ревою та Віктором Сукачовим працював під час проведення піар-компанії кандидата в депутати, їх спільні знайомі, рідні Реви, яких не допускають зараз до участі в судових засіданнях, а також свідки, вказані в обвинувальному висновку, що буцімто підтверджують причетність мого підзахисного до пособництва в тероризмі, але відсутні в списку осіб заявлених обвинуваченням для допиту в суді. Обґрунтував я своє клопотання посиланням на обставини, які вони можуть підтвердити в суді, з зазначенням аркушів справи, на яких містяться їх допити, нормами КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод громадян.

            Сторона державного обвинувачення не змогла висловити свою думку, щодо мого клопотання і попросила у суду час на підготовку, посилаючись, що їм потрібен час, щоб вивчити допити заявлених свідків!

            При цьому представник державного обвинувачення констатував, що у сторони захисту увійшло в звичку заявляти необґрунтовані клопотання.

            Дивно – називають клопотання необґрунтованим, а при цьому просять час на ознайомлення з ними.

            Протягом тижня група державних обвинувачів у складі чотирьох осіб знайомилась з моїм клопотанням, вивчала матеріали справи і обмежилась однією, але дуже важливою аргументацією, що моє клопотання необґрунтоване, згодні тільки з допитом рідних, а інші покази свідків не входять до предмету доказування. Дане твердження сторони обвинувачення було прийняте судом як безперечне і задоволене.

            Для того, щоб зрозуміти, що входить до предмету доказування, а що ні, необхідно звернутися до обвинувачення щодо Реви Д.В.

Так, згідно з обвинувальним висновком, Рева Д.В.:

1. Знаходився в центрі міста де спостерігав і повинен був в випадку необхідності передавати вищевказану інформацію виконавцям терористичних актів Сукачову В.В. та Федоряку В.В.

2. Після вказаних терористичних актів Сукачов В.В. для уточнення інформації про їх результати о 14-21 направив на мобільний телефон Реви Д.В. СМС: «Ты там в порядке? Никто из наших на пострадал?». На що Рева Д.В. в 14-31 відповів: «Та вроде бы.». Сукачов В.В. в свою чергу, в 14-34 повідомив Реву Д.В. СМС: «Адов ад. у нас вроде все ок.».

Отже, обвинувачення вважає, що ці СМС-повідомлення є перепискою терористів.

У зв’язку з тим, що згідно з ч.1 ст. 64 КПК України в суді підлягає доказуванню перш за все подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), відповідно до показів Реви Д.В. і Сукачова В.В, щодо тексту СМС-повідомлень, вони обґрунтовують поняття «наших», як спільні знайомі з кола осіб, з якими вони раніш навчалися та підтримували стосунки до затримання.

Якраз в клопотанні я і заявляв цих спільних знайомих, щоб вони підтвердили, або спростували ці твердження підсудних. Але державне обвинувачення вважає що з’ясування цих обставин не є предметом доказування. А суду і так все зрозуміло, бо як по-іншому можна зрозуміти цю відмову в допиті ключових свідків по справі?

Крім того, згідно з матеріалами справи, Сукачов В.В. тільки з Федоряком В.В. виготовляв та закладав вибухівку 27.04.2012 року. По справі проходять Сукачов В.В, Федоряк В.В, Просвірнін Л.В. та Рева Д.В. СМС-переписка була між Сукачовим В.В. та Ревою Д.В. На час вибухів Просвірнін Л.В. знаходиться в літаку, з Федоряком В.В. Рева Д.В. незнайомий, так про кого йдеться в повідомленні Сукачова В.В. як «наших»?

Щодо відмови в допиті свідка Гришенцова Д.В – це зовсім суперечить здоровому глузду. 27.04.2012 року на мобільний телефон Гришенцова Д.В. о 14-50 прийшло СМС-повідомлення від Сукачова В.В. наступного змісту: «Ты там как? Жив? Жена-дети ок?».

Отже, СМС-повідомлення Реві Д.В. і Гришенцову Д.В. прийшли практично в один і той же час і практично одного й того ж змісту. При цьому Реві Д.В. інкримінується пособництво в тероризмі, а Гришенцова Д.В. навіть не хочуть допитати в суді.

Знов суду все зрозуміло? Чи, може, немає наміру навіть з’ясовувати обставини справи, а просто переписати обвинувальний вирок, визнати всіх винними та призначити покарання?

Авжеж, навіщо щось з’ясовувати, якщо обвинувачення постійно твердить: все доведено, допитана велика кількість свідків, проведено багато експертиз тощо.

Однак, навіть ті свідки, яких заявило обвинувачення, в суді надають такі свідчення, що справа дійсно розвалюється.

Чого тільки варто те, що пойнята під час проведення огляду місця події на пл. Конституції в м. Харкові (Харківський епізод) знаходилась в приміщенні кіоску і не бачила що, відкіля і куди вилучається, а лише поставила свій підпис на протоколі та бирках на пакетах з речовими доказами. Чи слідчий, який не знає, хто проводив відеозйомку, а щодо відсутності підпису учасника огляду в протоколі пояснив, що, мабуть, він кудись відійшов. Отже, хтось знімає, хтось відійшов, хтось відсутній, і ні суд, ні сторона обвинувачення не бачать ніяких порушень закону. А навіщо, тоді як головуюча під час допиту цих свідків стороною захисту вказала: «Суду і так все зрозуміло».

 А як викручувалися з неприємного становища представники державного обвинувачення, які ставили запитання таким чином, щоб склалося враження, що пойнята то виходила, то заходила в приміщення кіоску і бачила всі важливі моменти слідчої дії…

Невже невідомо представникам обвинувачення, що немає такого поняття як часткова участь в слідчий дії?! Є поняття «неналежний доказ», про що достовірно відомо і суду і прокурорам.

Перекручувати факти не треба, з’ясовувати обставини справи необхідно – ось основні вимоги закону. І не може бути суду все зрозуміло лише з тих підстав, що це позиція державного обвинувачення. І не може ґрунтуватися вирок на неналежних доказах, на однобічному і неповному судовому слідстві.

А може, фраза суду «і так все зрозуміло» означає, що всі спроби захисту щодо об’єктивності судового розгляду нікчемні, провина всіх доведена, всі винні і необхідно тільки оголосити вирок? Так навіщо весь цей фарс, закон та європейська практика, якщо тільки суб’єктивна думка суду вирішує все?

Право на охорону здоров’я

28.08.2013 | Ольга Гончарова, Харківська правозахисна група

У Зміївському районі на Харківщині практично не працює швидка допомога

   

07.08 13 на нашому сайті http://khpg.org був оприлюднений відкритий лист Президенту України В.Ф.Януковичу, Прем’єр-Міністру України М.Я.Азарову, Народному депутату України І.О.Швайці мешканців смт.Комсомольське Зміївського району Харківської області про поетапне знищення Комсомольської лікарні, як повноцінного медичного закладу, що є негативним наслідком впровадження медичної реформи.

Поки що ніякої реакції на це звернення немає, але знову мешканці Комсомольського скаржаться – тепер вже на роботу швидкої допомоги.

Жителі селища Комсомольський Зміївського району б’ють тривогу: за їх словами, місцева швидка допомога перестала відповідати своїй назві, іноді чекати медиків доводиться... півтори години! Річ у тому, що селище обслуговує всього одна машина. Така неспішність трохи не коштувала життя 15-річному хлопцю, який десять днів тому серйозно постраждав в ДТП. Чиновники ж запевняють: така ситуація виключена, адже інформація про пересування карет швидкої фіксується в електронному архіві.

18 серпня на скутері 15-річний Андрій потрапив у ДТП, яке трохи не коштувало йому життя. "Мені подзвонили його друзі, я відразу ж поспішила на місце, туди ж під’їхали і наші родичі, - говорить мама Андрія Наталія Воропаева. - Швидка не їхала, тоді ми самі повезли його в лікарню. Біля входу виявили машину, медики спочатку сказали, що вона поламана, потім - що немає бензину.

Довелося везти лікаря на своєму машині, адже ми навіть не знали, чи можна його транспортувати. У результаті півтори години ми витратили на очікування швидкої, ще 30 хвилин - на сперечання з медиками". Зараз Андрій знаходиться в реанімації обласної лікарні в Харкові, лікарі діагностували у нього черепномозкову травму і ушкодження хребта, лікарі не роблять прогнозів відносно того, чи буде хлопець ходити. Більше того: деякий час потерпілий знаходився в комі, в себе він прийшов три дні тому.

Жителі Комсомольського запевняють: проблеми зі швидкою допомогою почалися після обласної медичної реформи, а останні тижнів два запізнення привысили усі розумні межі. "Зараз нас обслуговує одна машина, цього мало, адже вона може бути на виклику. Останнім часом доводиться чекати по півтори години, - говорить місцева мешканка Анжела Карпенко. - А нещодавно пенсіонерка померла прямо під лікарнею, так і не отримавши допомогу. Учора у нас був невеликий мітинг, так місцевий чиновник почав доводити, що машина прибула впродовж 15 хвилин, але це брехня.

У нас навіть відділення швидкої допомоги як такого немає".

Місцеві жителі говорять: частенько на місцевій лікарні можна побачити навісний замок(до речі, додзвонитися туди не змогли і журналісти "Вістей"). "Швидка в Комсомольске вже платна, 40 гривен за виклик", - і зовсім пише на місцевому форумі місцевий житель Іван Чавва. А ось обласні чиновники запевняють: їхати на виклик півтори години швидка не могла(норматив для області складає 20 хвилин). "Півтори години - це нереально апріорі. Усі пересування наших швидких фіксуються на електронних носіях, якщо мама постраждалої дитини захоче, ми можемо підняти дані і перевірити, скільки їхала машина, - говорить віце-губернатор з соціальних питань Ігор Шурма. - 30 серпня ми поїдемо в Комсомольський і розбиратимемося в ситуації. У мене взагалі враження, що на нашу швидку йде цілеспрямована атака, яку ініціюють певні політичні сили".

За матеріалами газети «Вести»,

28.08.2013

Правоохоронні органи

19.08.2013 | Зоя Красовська

Фантомні «теракти» у Харкові

   

Із обвинувачення «дніпропетровських терористів» може випасти харківський епізод. За версією слідства, в жовтні 2011 року в Харкові пролунали 2 вибухи – саме з них розпочали свою «підривну кар’єру» терористи, чиї бомби у квітні 2012 року травмували кілька десятків дніпропетровців. Покази свідків вказують, що лист з погрозами на місці першого вибуху в Харкові з’явився за вельми таємничих обставин вже після того, як туди приїхали правоохоронці, а про другий вибух дізналися лише через півроку після того, як він стався. Ці обставини піддають серйозним сумнівам версію слідства та дають підстави притягнути до відповідальності правоохоронців, що опинилися першими на місці вибуху.

Передісторія

В ніч з 12 на 13 жовтня 2011 року на площі Конституції у Харкові стався вибух, який лишився майже непоміченим. Улюблене місце зустрічі харків’ян «під градусником» вночі було безлюдне, ніхто не постраждав. Лише фасад і вікна цигаркового кіоску, біля якого і вибухнула урна, та будівля лікарні, що навпроти, були пошкоджені уламками бомби. Через кілька днів у ЗМІ повідомили, що на місці вибуху знайшли лист, адресований правоохоронцям із вимогами сплатити 5 мільйонів доларів, або жертв буде більше, ніж в Норвегії.

Важливий момент, що в цьому випадку саме наявність вимог до органів влади є тою кваліфікуючою ознакою, яка відрізняє «умисне знищення або пошкодження майна вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом» (ч.2 ст.194 Кримінального кодексу) від терористичного акту.

31 травня 2012 року затримали чотирьох осіб. Очільники силових відомств відзвітували, що це ті самі, хто здійснив серію вибухів 27 квітня у Дніпропетровську, хоча обвинувачені Дмитро Рева та Лев Просвірнін свою причетність заперечували. В ході розслідування СБУ знайшла підстави стверджувати, що двоє «дніпропетровських терористів» Віталій Федоряк та Віктор Сукачов мають причетність до вибухів 2011 року в Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську, а також висунули обвинувачення Льву Просвірніну у пособництві за «харківським епізодом».

Не помітили «більма на оці»

З кінця липня в Індустріальному суді Дніпропетровська по «справі терористів» дають покази свідки. Першими свідчили правоохоронці, які оглядали місце події одразу після вибуху в Харкові. З їхніх слів стало зрозуміло, що конверт із погрозами опинився на місці вибуху вже після того, як спрацював саморобний пристрій.

Начальник відділу громадської безпеки Харківського міськуправління МВС Сергій Бірбасов, який одним із перших приїхав на місце пригоди, так розповів про знайдену на місці записку: «Згори на смітті лежав конверт. Він виділявся, тому що все інше було розкидане, а він лежав саме згори, білий, чистий був абсолютно». Пізніше міліціянт ще раз наголосив на тому, як виділявся цей конверт: «Як більмо на оці».

Проте це «більмо» не одразу кинулося в око самому Сергію Бірбасову. Він стверджує, що спершу по приїзду на місце не бачив ніякого листа, хоча світив на урну ліхтариком. Коли ж адвокати попросили суд показати свідку фото з місця події, аби він пояснив, як можна було, освітлюючи урну ліхтарем, не побачити білого аркуша, який був знайдений прямо біля неї, Бірбасов категорично заявив, що розірвану урну не освітлював. Проте перед цим він пояснив, що саме характер пошкодження урни – явні сліди вибуху – змусили його викликати вибухотехніків. Тобто він її таки встиг роздивитися.

С. Бірбасов (фото з сайту ГУМВС у Харківській області)

Розповідаючи про знайдену записку, всі учасники оперативної групи наголошують, що білосніжний конверт аж надто кидався в очі. Але ніхто не може вказати, що конверт був там до приїзду опергрупи.

Ще один незручний момент для правоохоронців: згідно із показами свідків, конверт піднімався з місця і розкривався до того, як на місце злочину прибула слідчо-оперативна група і провела фотофіксацію місця події. А цей маленький, на перший погляд, факт ставить під сумнів об’єктивність відомостей, викладених у протоколі огляду місця події та відповідних фотоматеріалах.

Коли ж у суді вже всім стало зрозуміло, що конверт опинився на місці після приїзду слідчих, керівник групи державного обвинувачення Олександр Гладкий спробував вивести свідків на версію, що лист поклали в урну із вибухівкою, а потім він всупереч всім законам фізики самостійно вилетів і просто впав у епіцентрі вибуху. Проте цю версію спростовують три факти.

По-перше, цей лист був сухіший та чистіший за сміття, що вилетіло із урни. «Знаходився конверт із незначними слідами вологи, що викликало увагу. Якщо сміття, яке там знаходилося, було зі слідами речовини сірого кольору, то на конверті були незначні фрагменти від дощу, свіжий, не пожмаканий, не порваний, без якихось слідів», – розповів вибухотехнік Володимир Безрук.

По-друге, вибухотехнік Безрук чітко відповів на питання адвокатів, чи міг конверт на момент вибуху знаходитися в епіцентрі чи поруч із місцем вибуху: «Судячи із його цілісності, особисто моя думка, як фахівця, що не міг».

По-третє, у матеріалах справи є фрагменти понівеченої, обгорілої записки із текстом, нібито подібним до тексту листа, знайденого у білосніжному конверті.

Розірвана записка з місця події міститься у матеріалах справи

Невже терорист поклав лист із погрозами разом із вибухівкою, а усвідомивши, що записку знищив вибух, «продублював» своє послання? Тоді виникає дуже серйозне питання – як зловмисник зміг опинитися на місці вибуху вже після приїзду слідчих, котрі начебто огородили місце пригоди і закрили туди прохід стороннім особам?

Нез’ясована ясність

У списку свідків, заявлених державним обвинуваченням немає тих, хто міг би остаточно прояснити ситуацію із конвертом. Йдеться про працівників охоронної фірми, які першими прибули на місце вибуху одразу після спрацювання сигналізації на ввіреному їм об’єкті. «Вони показали, що особисто провели детальний огляд місцевості із використанням ліхтарів у присутності представника господаря кіоску (біля якого стався вибух – авт.). Вони показали, що не знаходили ніякого листа, що проводили огляд двічі», – повідомила адвокат Льва Просвірніна Олена Кирилова.

Обвинувачення не зважило за потрібне опитати в суді єдиного очевидця вибуху – таксиста, який перебував у 10–15 метрах від місця події. Цих свідків просить викликати сторона захисту. Суд задовольнив відповідне клопотання, проте зобов’язав адвокатів самостійно забезпечити явку свідків, що захисники називають нонсенсом: така процедура передбачена новим КПК, але справа слухається ще за старим, де такої норми немає, отже, захисники не мають відповідних повноважень.

Пролити світло на цю вельми загадкову ситуацію могли би дані, зняті із камер зовнішнього відеоспостереження. Кілька камер у Харкові охоплюють площу Конституції «біля градусника». Проте у матеріалах справи немає жодного відео із них.

Як стверджує адвокат Олена Кирилова, слідчі навіть не намагалися отримати відео із камери комп’ютерного клубу, який знаходився прямо біля місця вибуху, хоча працівники цього клубу згадували цю камеру на допитах. «Вони показали, що у них є відеокамера, в тому числі ця відеокамера була направлена на це місце вибуху, на ній було все зафіксовано. У матеріалах справи були запитані відеокамери з усіх набережних, з усіх прилеглих вулиць, а от відеокамера, яка прямо дивиться на місце вибуху не була оглянута, і відеозапис не був вилучений», – повідомила адвокат.

Слідчі на другий день після вибуху запитали про камери чомусь лише у ДАІ та МВС. У ДАІ не виявилося камер, що фільмували би площу Конституції, а в МВС повідомили, що такі камери є, але за браком фінансування вони у той день не працювали. Намагання з’ясувати обсяги фінансування вилилося у цікаву відповідь, що МВС начебто і не мало на балансі ніяких камер. Хоча СБУ вони повідомили зовсім інше.

Відповідь СБУ і мені – «МВС не може визначитися, чи є у них камери зовнішнього спостереження»

Лише у червні, коли СБУ пов’язала харківські вибухи із дніпропетровськими, відповідні запити щодо відео були зроблені на усі об’єкти, що розташовані поблизу. Проте, ясна річ, відео не виявилося, адже із таких камер воно рідко коли зберігається більше місяця.

Вибух, якого не було

Абсолютно по-дурному виглядає ситуація із другим вибухом, який начебто стався вночі 13 жовтня 2011 року на Лопанській набережній у Харкові. Збирати інформацію про цей «теракт» правоохоронці кинулися лише в червні 2012 року.

На досудовому слідстві Віктор Сукачов казав, що він заклав вибухівку ще й у смітник на Лопанській набережній. Вже після того знайшлися працівники комунального підприємства, які згадали, як понад півроку тому їм траплялася нетипово пошкоджена урна. Проте у міліцію вони про цей випадок не повідомили. Урну і весь її вміст викинули невідомо куди, а на її місце встановили нову. Крім того, згідно з матеріалами справи, за цим фактом провели службову перевірку і з’ясували, що у журналах реєстрації ні 12, ні 13 жовтня 2011 року, ні в якийсь інший день в районі Лопанської набережної не зафіксовано ніяких правопорушень та вибухів. Тобто цілком можливо, що цей епізод взагалі є плодом чиєїсь уяви, адже по ньому немає ніяких фактичних доказів.

Свої покази у суді Сукачов ще не давав. Ексцентрична вдача головного обвинуваченого дозволяє припустити, що ці свідчення можуть виявитися дуже несподіваними. Зараз лише складається чітке враження, що хтось у цій справі водив когось за ніс. Питання в тому – хто кого: силовики «терористів», чи «терористи» силовиків.

«Медалі» по заслугах

Отже, відповідно до показів свідків, щодо вибухів у Харкові картина складається зовсім не така, якою її малює обвинувачення. Листа «терористів» із погрозами не було на місці одразу після вибуху – він там опинився вже після приїзду правоохоронців. Можна будувати різні версії щодо того, як загадковий конверт опинився на місці події, до якого мали доступ лише правоохоронці. Особливо цікаве це питання у контексті «харківського консультанта»: не встановленої слідством особи, імовірно вихідця із силових структур, яка, за словами підсудного Віталія Федоряка (єдиного, хто повністю визнає свою провину, і до речі, має брата-співробітника Дніпропетровської обласної прокуратури), своїми порадами зіграла вирішальну роль у приведенні в дію вибухівки. Проте вже зараз очевидно, що державне обвинувачення, як і свого часу слідство, абсолютно не зацікавлені у встановленні цього консультанта.

Свідки-правоохоронці по-різному описують обставини знаходження листа з погрозами, але вказують, що він відкривався та переміщувався до здійснення фотофіксації: отже, об’єктивно встановити, де він був знайдений та у якому вигляді, вже неможливо.

Відеозаписи із будівель, що знаходяться поруч із місцем вибуху не були зняті вчасно. Більше того, про наявність відео з камери, що могла зафіксувати злочинця та сам вибух, ще на досудовому слідстві вказували свідки. Проте це відео відсутнє в матеріалах справи, а свідків, які про нього говорять, обвинувачення не включило до переліку запрошених до суду, тобто вважало «непотрібними».

Так само «непотрібними» виявилися свідки, що прямо вказують – ніякого листа одразу після вибуху на місці не було.

Натомість до суду викликали купу свідків, які дають нечіткі покази щодо пошкодженої урни на Лопанській набережній. Їхні свідчення – єдине, за що можна зачепитися, будуючи версію про другий вибух у Харкові, ефемерність якого підтверджує повна відсутність речових доказів – умисно чи випадково знищених.

Щодо записки та не розслідуваного другого вибуху були ініційовані службові перевірки. Проте ніхто із правоохоронців не поніс за це відповідальність. Натомість за «вдало розслідувану» серію терактів низка силовиків отримала свої медалі.

Тепер, коли свідки дають свої покази у суді, і випливають факти неналежного поводження із доказами та навіть їх знищення, постає питання про справді заслужені «нагороди». Адже порушення процесуальних норм міліціонерами, які ще до фіксації розкривали конверт, перекладали його з місця на місце, відповідно до законодавства призводить до визнання цього доказу неналежним. Може, тому державному обвинуваченню і не потрібні свідки захисту, які володіють достовірними даними по справі?

«Нас цікавить, щоб всі особи, причетні до фальсифікації доказів, хто знищував чи не добував необхідні докази, понесли відповідальність. Чому Рева знаходиться під вартою без єдиного доказу його причетності, а особи, які сфальсифікували проти нього докази, отримують ордени, медалі, продовжують службу та висять на дошках пошани як кращі працівники», – наголосив адвокат Дмитра Реви Вiталiй Погосян.

Хто понесе відповідальність за псування доказової бази, і, як наслідок, внесення до процесуальних документів недостовірних даних, якщо під час проведення службових перевірок винних не знайшли?

Щодо факту фальсифікації доказів по Реві Д.В. (дзвінок оперуповноваженого Пилипенка О.А. з телефону Реви під час проведення у нього обшуку), прокуратура переклала перевірку на суд, який розглядає цю справу. Однак як суд буде розглядати цей факт фальсифікації, якщо вже зараз, під час допитів свідків з’ясовується, що деякі з них вже скоїли протиправні діяння, в яких є склад злочину, а суд на це заплющує очі?

Про яку об’єктивність та неупередженість суду можна казати, якщо ніякої реакції на виявлені під час судового засідання протиправні дії правоохоронців немає? Гра в одні ворота, а не суд.

При цьому, сторона обвинувачення дуже пишається великою кількістю допитаних під час досудового слідства по справі свідків і добутих доказів, однак за таких обставин, вся їхня праця зводиться нанівець, оскільки неналежні докази не можуть використовуватися у справі, скільки би їх не було.

Вісті з пострадянських країн

25.08.2013 | Ольга Гончарова, Харківська правозахисна група

Суддя оштрафувала учасників акції на Червоній площі

   

Суддя Тверського райсуду Москви Олена Сташина, фігурантка списку Магнітського, оштрафувала на 10 тисяч рублів чотирьох учасників меморіальної акції, що пройшла на Червоній площі в ювілей «демонстрації сімох».

Суди пройшли без участі обвинувачених. «Десять осіб розкидали по чотирьох суддям. Поки нас розподіляли, чудова суддя Сташина своїх вже швиденько осудила за-очно і наклала штрафи 10 тисяч рублів.

Інші судді відклали розгляду справ у відношенні інших шістьох учасників акції, відзначають «Грані».

Крім групи підтримки в суд прийшли чеський журналіст і представник посольства Чехії в Москві.

У неділю учасниця демонстрації 1968 Наталія Горбаневська і ліберальні активісти відзначили 45-річний ювілей акції проти введення радянських військ до Чехословаччини. Рівно опівдні з боєм курантів 12 людей розгорнули розтяжку з текстом «За нашу і вашу свободу».

Були затримані 10 осіб : Георгій Гришко, Олексій Давидов, Марфа Лавинська, Олена Макарова, Надія Мітюшкіна, Роман Петрищев, Олександр Риклін, Ніна Фальковська, Сергій Шаров – Делоне, Михайло Шнейдер. Усіх їх доставили в ОП «Китай – город», звідки пізніше випустили після складання протоколів про порушення правил проведення масової акції.

У понеділок МЗС Чехії викликав російського посла в Празі, щоб він особисто пояснив причину придушення акції. Це була мирна демонстрація, присвячена важливій події спільної історії, говорилося в офіційній заяві міністерства.

У відповідь посольство заявило, що демонстрація була розігнана не з політичних причин, а через відсутність у організаторів дозволу на проведення акції. Чеський МЗС проте висловив надію, що «російська сторона усвідомлює символічне значення розгону подібної меморіальної акції» і до затриманих не будуть застосовуватися які б то не було санкції.

Тим часом редактор тижневика Respekt Ерік Табера запропонував: «Якщо росіяни, які в Москві згадували 1968, повинні будуть заплатити штраф, було б дуже приємно, якби за них заплатила Чехія».

30.08.2013

За матеріалами сайту http://hro.org/node/17324

Бюлетень "Права Людини", 2013, №23

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори