пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201328
№28
2013

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

02.10.2013

Заява ініціативної групи з ушанування Юрія Шевельова

   

1 жовтня 2013 року                                                                                  м. Харків

 

Шановні друзі, дорогі харків’яни, всі, хто підтримує нашу ініціативу щодо вшанування пам’яті видатного земляка та встановлення йому в Харкові пам’ятної дошки,

Ми, так само як і ви, вкрай стурбовані й обурені несправедливістю ухваленого місцевою владою рішення та брутальним знищенням пам’ятної дошки, виготовленої коштом сотень харків’ян, що зробили на неї добровільні пожертви, а передусім – хвилею безпідставних і бездоказових звинувачень на адресу Ю.Шевельова. Нам, як і вам, прикро усвідомлювати, що зусилля харківської громади, спрямовані на вшанування видатного земляка, наштовхнулись на стіну ідеологічних та історичних спекуляцій.

У цій ситуації ми заявляємо, що знищення пам’ятної дошки не перекреслює наших дій.               Ми впевнені, що історична правда переможе, і в Харкові неминуче на законних підставах буде встановлена меморіальна дошка Ю.В.Шевельову, недарма ім’я нашого славетного земляка вже посіло гідне місце в суспільному житті України. Обіцяємо докласти до цього максимум зусиль і, звісно ж, розраховуємо на солідарність і вашу підтримку.

У цьому році ми відзначаємо 105-ту річницю від дня народження уславленого українця. Ніхто не перешкодить нам ушанувати пам’ять Юрія Шевельова. Тому звертаємось до вас із пропозицією долучатись до науково-мистецької акції, спрямованої на поширення та популяризацію доробку вченого, яку плануємо провести у грудні цього року в місті Харкові.

Маємо певну надію, що ця акція об’єднає провідних літераторів, мистецтвознавців, істориків, філологів, небайдужих харків’ян. Об’єктивне висвітлення місця Юрія Володимировича Шевельова в культурному та науковому просторі дасть змогу подолати ширені невігласами радянські стереотипи та забобони.

Ігор Муромцев

Ігор Михайлин

Сергій Вакуленко

Вячеслав Проненко

Анатолій Порохівник

Кость Черемський

Сергій Жадан

Іван Варченко

Дмитро Пилипець

Станіслав Ніколенко

Леонід Онищенко

Вікторія Склярова

Впровадження норм європейського права

10.10.2013

Права людини – основа європейських цінностей

   

Зараз українська влада ледь не щохвилинно проголошує, що вона прагне привести Україну до Європи. Але чи розділяють українські політики європейські цінності?

Пропонуємо читачам витяги зі статті «Європейські цінності: реальність чи міф?», підготовленої журналістом «Радіо Свобода» Богданом Цюпиним.

Президент Німеччини Йоахім Ґаук у програмній промові в Берліні в лютому наполягав, що цінності у європейців є, і вони дуже чіткі: «Ми маємо за що разом виступати: за мир і свободу, за демократію і верховенство закону, за рівність, права людини і солідарність. Усі ці європейські цінності не просто обіцянка. Вони закладені в угодах і закарбовані в законодавстві».

Згадані вище основні положення збігаються з тим, що виявило опитування європейців «Євробарометр», проведене кілька років тому на замовлення Єврокомісії.

На першому місці серед ідеалів для опитуваних у 27 країнах ЄС виявилися права людини (37%), потім у списку – мир (35%), демократія (34%), верховенство закону (22%), повага до інших культур (17%), солідарність (15%), повага до життя людини(14%), рівність (13%), особиста свобода(11%), толерантність(10%), самовираження (4%), і на останньому місці у переліку цінностей – релігія, яка виявилася важливою для 3% опитаних.

Щоправда, 5% респондентів не знали, що відповісти на запитання, чи можливо вважали, що європейських цінностей не існує.

Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, очевидно, був би одним із тих, хто категорично з цим не погодився б. Отримуючи від імені ЄС Нобелівську премію миру 2012 року, він сказав: «Це гарна нагода, щоб нагадати собі, чого досяг Європейський союз. Він приніс тривалий мир між колишніми ворогами, які воювали у багатьох руйнівних війнах на континенті, включно з двома світовими війнами. Він приніс тривалу свободу, справедливість і демократію для 500 мільйонів людей, включно з багатьма тими, які ще не так давно жили під диктатурами і тоталітарними режимами».

Звичайно, що не лише європейці хочуть жити в мирі і не лише для європейців цінними є життя, та свобода, але європейськість певного набору цінностей виявляється саме у їх пріоритетності.

Наприклад, для європейців досить низьке місце займає релігія, але найвищим ідеалом є права людини. Цілком можливо, що у багатьох країнах мусульманського світу список цінностей був би схожий, але розташування їх було б іншим.

Інша особливість полягає у тому, що європейці створили систему – Європейський союз, щоб підтримувати і захищати свої цінності. На чому також наголошує німецький президент: «Наші європейські цінності обов’язкові. Вони пов’язують нас разом. Коли європейські держави часом порушують європейські правила, на них можна позиватися у європейських судах… Європа гарантує, що громадськість і засоби масової інформації завжди матимуть можливість критикувати і ставати на бік тих, кого переслідують і утискають, особливо в диктаторських та авторитарних країнах. Європейський канон цінностей не обмежений національними кордонами, і він чинний понад нашими національними, етнічними, культурними та релігійними особливостями».

Британський дослідник сучасної історії професор Тімоті Ґартон Аш – один із тих, хто говорить про необхідність постійно нагадувати про цінності і наголошувати на здобутках Європи для кожного покоління: «Я вважаю, що цілком виправдано запитували людей: для чого Європа, навіщо вона нам потрібна, що в ній доброго? Один із засновників європейського руху граф Куденгове-Калерґі на першому конгресі Європи у Гаазі сказав: «Не забуваймо, друзі, що Європа – це не мета, а засіб досягнення мети». Такі цінності як свобода, справедливість чи мир – це мета, а Європа – це лише засіб їх втілення».

Європейські ідеали є переважно загальнолюдськими, а їхня європейськість часто полягає лише в тому, наскільки їх готові втілювати і відстоювати самі європейці.

Впровадження норм європейського права

13.10.2013 | Богдан Міщанський

Венеціанська комісія застерігає: у законопроекті "Про прокуратуру" є загрози для журналістів та громадських активістів

   

Як повідомляють ЗМІ, у розділі законопроекту про гарантії незалежності прокурорів виявилася прихована загроза для журналістів та активістів, які висвітлюють роботу прокуратури. Передбачається встановити, що "будь-який вплив на прокурора" і "неповага до прокурора" тягнуть за собою "відповідальність, встановлену законом".

"Така відповідальність може послужити способом придушення свободи ЗМІ та публічної критики", - впевнені у Венеціанській комісії.

Європейські експерти запропонували ряд змін, які можуть нівелювати цю загрозу.

* * *

Побоювання Венеціанської комісії є цілком слушними. Знаючи лиху вдачу сучасних наглядачів за законністю, нескладно уявити собі, що пішохід на переході отримає не тільки травму від прокурорської машини, але ще й позов до суду,- за "неповагу до прокурора". Або журналіст, чи громадський діяч, що оприлюднить світлину розкішного прокурорського будинку, чи прокурорської автівки, що вартують таких грошей, що "пересічний українець" їх і за 1000 років не заробить, легко отримає позов і за "вплив на прокурора", і за "неповагу до прокурора". Властиво, що подібним загальним фразам, які будуть витлумачені "так, як треба", не місце в законах!

 
Право на приватність

06.10.2013 | Степан Терновий

Персональні дані українців стали не тільки товаром, але й зброєю у кланових "розборках"

   

Цих подій було дві.

Перша,- це "рекомендація" МВС, спрямована до "Укрзалізниці" про нагальну необхідність вказувати у проїзних документах паспортні дані пасажира.

Друга,-- це детективна історія навколо Державного підприємства "Інформаційний центр" (Держінформюст), яке керує 26 реєстрами, які охоплюють всі сфери життєдіяльності громадян та юридичних осіб.

З першою подією все доволі зрозуміло: МВС руками "Укрзалізниці" прагне створити собі зручний інструмент для "роботи". Властиво, що обґрунтуванням необхідності міліціонери називають боротьбу з тероризмом та "позитивний" досвід Росії та Білорусі,- зразкових демократичних країн. Правозахисники та опозиційні політики рішуче проти запозичення "передового досвіду", адже прекрасно розуміють, що не про запобігання терору дбають "правоохоронці".

Історія ж друга віддзеркалює чи не всі основні вади нашого сьогодення. Від правового нігілізму до тотальної корупції. Нагадаємо, що у липні 2013 року з’явилися повідомлення про те, що паспортні дані українців пішли "на золото", і будь хто охочій зробити незаконну оборудку, за скромні гроші, може отримати для цього будь яку кількість паспортних даних, включно з ксерокопіями. Нині ж, коли протягом кількох днів державні реєстри були недоступні, а доля даних, що знаходяться в тих реєстрах незрозумілою, постало питання: а чи здатна, в загалі, наша держава виконати Закон "Про захист персональних даних"? Здатна,- це і може, і хоче. Бо як не допустити оприлюднення публічної інформації, що стосується депутатів, чиновників, розпорядження бюджетними коштами, державним та комунальним майном,- так тут Закон "Про захист персональних даних" стає щитом. А щоби припинити торгівлю персональними даними,- так він і не працює.

Отже, 1 жовтня 2013 року багато хто з українців не зміг скористатись нотаріальними послугами тому, що зв’язок з низкою державних реєстрів зник, і коли він відновиться ніхто з відповідальних осіб не міг сказати напевно. Була розповсюджена інформація про злам системи, потім інформація про рейдерське захоплення Держінформюсту, і тільки 4 жовтня СБУ офіційно заявила, що до персональних дані, що знаходяться в реєстрах, якими керує Держінформюст ніхто сторонній доступу не мав, себто "на золото" вони не підуть. Про причини подій навколо і в середини Держінформюсту написано багато. Лейтмотивом публікацій у ЗМІ є версія про те, певні клани та певні особи не поділили бюджетні, на які існує (і які, м’яко кажучи, недобросовісно витрачає) Держінформюст. Ця версія є цілком ймовірною з огляду на недавні зміни у керівництві Міністерства юстиції. Але "пересічного українця" кланові "розборки" не обходять. Його непокоїть і лякає перспектива втратити своє скромне майно, або "заборгувати" астрономічну суму через те, що або хакери дані реєстру "підрихтували", або якісь рейдери Держінформюст з усіма реєстрами захопили та дані знищили, або ж якісь шахраї за копіями його документів обдурили якийсь банк...

Поновлення доступу до реєстрів, запевнення СБУ в цілісності реєстрів, звичайно, так сяк вгамувало пристрасті. Але гіркий осад ця історія залишила. Держава вкотре продемонструвала своє нехтування фундаментальними правами людини та свою повну перед громадянами безвідповідальність.

Право на приватність

10.10.2013 | Наталка Ковальчук

У вас є персональні дані? Тоді ми йдемо до вас…

   

Здається, якась лиха доля спіткала нас із тим захистом персональних даних. З введенням цивілізованої і конче необхідної для суспільства норми все відбулося за традиційним українським сценарієм: хотіли, як краще, а вийшло – як завжди.

Загалом складається враження, що чиновницько-бюрократичний апарат в більших і менших установах країни тільки й чекав на прийняття Закону «Про захист персональних даних», аби негайно приступити до розширеного збору інформації про чуже життя.

Маю на увазі зовсім не гучні справи останнього часу щодо порушення захисту персональних даних, пов’язані з  Міносвіти, Укрзалізницею чи «Інформаційним центром» Міністерства юстиції.

А про те, як по-тихому витягають з нас приватну інформацію різні як державні, так і приватні структури, нерідко ще й посилаючись при цьому на той самий Закон.  Ніби це саме він вимагає таких даних.

Наприклад, фінансові установи. Якщо раніше для відкриття рахунку у банку  вистачало лише паспортних даних та ідентифікаційного номера, то сьогодні у деяких установах як обов’язковий елемент співпраці пропонують заповнити анкету, де клієнт має зазначити свої депозити в інших установах, перерахувати  власне рухоме й нерухоме майно.

Ще якось можна виправдати таку цікавість банку, коли людина бере позику. Тут  хоча б потрібні гарантії платоспроможності громадянина.

Але навіщо фінансовій установі знати є в когось хатинка в селі або машина в гаражі, коли йдеться про звичайний поточний рахунок, через котрий лише «проходитиме» заробітна плата?

На поставлені з цього приводу запитання працівники банку відповідають завченими фразами, що це робиться для більш якісного обслуговування, що така інформація дає можливість запропонувати співробітництво з максимальною вигодою для клієнта.

Чому фінансовому посереднику не достатньо цілком приватних таємниць про наші заробітки, суми коштів на депозитах, які ми й так йому довіряємо? Потрібен, мабуть, як говорив великий комбінатор Остап Бендер, ще й ключ від квартири де гроші лежать? Бо, зазвичай, згодом з того ж таки банку телефонують і пропонують взяти вигідний кредит.

Однак у випадку з фінансовою установою все залежить від нас самих. Можна відмовитися заповнювати анкету, пославшись на той же Закон «Про захист персональних даних», за яким свої таємниці ми маємо право розкривати добровільно. Можна, щоб не нагнітати обстановку, поставити прочерки у дражливих місцях анкети.

Та бувають моменти, коли наші персональні дані потрапляють у чужі руки без нашого відома. Тільки тому, що так хочеться чиновнику чи посадовцю.

Наведу цікавий приклад, котрий недавно стався в українській глибинці. У одному з районів вирішили перевірити ефективність роботи бібліотечної системи. З вояжем по селах поїхали пані з місцевої адміністрації. Вони вилучили бібліотечні формуляри, котрі також є носіями персональних даних громадян, і… пішли з ними від хати до хати, перевіряючи, чи, справді, люди читають книги, записані у тих формулярах. Очевидно, державні посадовці не надто переживали, що за несанкціонований доступ сторонніх осіб до чужих персональних даних законодавством передбачена відповідальність.

Та й чого їм надто хвилюватися, якщо поки що захист персональних даних в Україні відбувається за принципом відомої реклами:

Ви ще маєте якісь приватні таємниці? Тоді ми йдемо до вас…

 

 

Свобода вираження поглядів

11.10.2013 | Богдан Міщанський

ЄСПЛ вирішив, що власник сайту може нести відповідальність за коментарі читачів

   

Європейський Суд з прав людини оголосив 10 жовтня 2013 року Рішення по справі «Делфі АС» проти Естонії » ( Delfi AS v . Estonia, N 64569 / 09). У ній Страсбурзький Суд визнав, що залучення організації-заявника до цивільно-правової відповідальності за образливі коментарі, залишені читачами на її новинному порталі, не є порушенням свободи слова, яка гарантована статтею 10 Європейської Конвенції.

Естонські суди встановили, що організація-заявник несе відповідальність за зміст коментарів, залишених читачами на її сайті, незважаючи на те, що :
ці коментарі попередньо не були модеровані (не рахуючи автоматичного блокування висловлювань, що містять брутальну лексику ),
на сайті було прямо написано про це, а також про те, що коментарі залишають читачі, вони несуть за них відповідальність і їх думка не обов’язково збігається з думкою редакції, сайт надає лише технічну можливість коментування публікацій,
будь-який користувач сайту міг повідомити про недоречний, як це зараз називається на сайті, коментар, просто натиснувши відповідну кнопку, і редакція реагувала на такі скарги, нарешті,
особа, ображена коментарем, могло звернутися до редакції з проханням видалити коментар. Це, власне, і було негайно зроблено відносно 20 з 185 коментарів, на які до редакції поскаржився Айдар Лєес-Лєесмаа - керівник і основний власник компанії, що експлуатує пороми, які зв’язують естонські острови з материком. Коментарі були залишені під статтею, що стосувалася знищення його компанією так званої «крижаний дороги», що дозволяє пересуватися взимку по замерзлому на поверхні моря льоду. Саме Айдар Лєес-Лєесмаа пізніше домігся залучення організації-заявника до цивільно-правової відповідальності.
 
Естонські суди мотивували свої висновки, зокрема, тим, що редакція стимулювала коментування публікацій. Вона закликала читачів залишати коментарі. Це сприяло збільшенню відвідуваності сайту і дозволяло отримувати економічну вигоду від продажу реклами. Таким чином, редакція шляхом забезпечення можливості коментування публікацій надавала контентну, а не просто технічну послугу. Однак вона при цьому не забезпечувала належного нагляду за змістом коментарів і фактично перекладала тягар такого нагляду на потенційних жертв, які самі повинні були виявити образливий коментар і поскаржитися на нього в редакцію. При цьому самі коментатори, на відміну від редакції сайту, редагувати і видаляти свої коментарі не могли.
 
Європейський Суд з прав людини визнав, що залучення організації-заявника до цивільно-правової відповідальності являло собою обґрунтоване і пропорційне втручання в свободу слова. Зокрема, тому, що:
коментарі були надзвичайно образливими;
незважаючи на це, організація-заявник не вжила заходів до того, щоб ці коментарі не були опубліковані або були видалені в розумний час;
організація-заявник отримувала вигоду від цих коментарів, залишаючи їх авторам можливість зберігати анонімність, що вельми ускладнювало залучення до відповідальності самих авторів коментарів, а також
накладений на організацію-заявника штраф у розмірі близько 320 євро не був надмірним.
 
За матеріалами сайту Олега Аніщіка
 
* * *
Вельми цікава справа. Компанію та її власника, що знищили «крижану дорогу» добряче насварили ті, хто не був у захваті від такого "щастя". Власника веб-сайту, на якому розлючені люди написали все, що вони думають про пана Айдара Лєес-Лєесмаа та діяння його компанії оштрафували на 320 євро, не в останню чергу за те, що веб сайт на тих коментарях щось то там заробив...
 
Цікаво, чи скористаються українські багатії, чиї компанії часто густо нищать все живе навколо, досвідом пана Айдара Лєес-Лєесмаа? І які штрафи самі справедливі українські суди присудять власникам відповідних веб-сайтів?
Доступ до інформації

03.10.2013 | Степан Терновий

Freedom House: Свободи в Інтернеті поменшало

   

У багатьох країнах були прийняті закони, що обмежують свободу самовираження онлайн в спробі встановити контроль над соціальними мережами.

За останній рік свобода в Інтернеті погіршилася, а активісти змушені шукати нові шляхи протистояння репресіям. До таких висновків прийшли експерти правозахисної організації Freedom House у своїй доповіді «Про свободу в Мережі 2013», який складається щорічно.

Нові закони, спрямовані на контроль веб-контенту, і почастішали арешти користувачів соціальних мереж призвели до того, що рівень свободи в Інтернеті знизився, відзначається в доповіді.

Freedom House проаналізувала онлайн-тренди в 60 країнах, вивчивши перепони на шляху доступу до Інтернету, закритість контенту і порушення прав користувачів.

Директор проекту Санджи Келлі розповіла, що уряди з більшою увагою спостерігають за тим, хто і що пише в Інтернеті, з метою виявлення методів впливу на них.

В організації зазначають, що головним трендом минулого року стало посилення інтернет-стеження. Експерти визначили, що більше половини країн, де проводилася наукова робота, розширили технічні програми стежень, також зміцнили цей аспект правового поля. У доповіді також говориться, що в багатьох країнах були прийняті закони, що обмежують свободу самовираження онлайн в спробі встановити контроль над соціальними мережами.

Доповідь «Про свободу в Мережі 2013» вказує, що в 34 країнах погіршився стан свободи Інтернету, включаючи В’єтнам, Ефіопію, Індію, США, та Бразилію.

Рейтинг Сполучених Штатів , які раніше входили до групи країн з високим рівнем інтернет-свободи, впав у зв’язку з програмами електронного стеження Агентства Національної Безпеки, про яких світу розповів колишній підрядник ЦРУ Едвард Сноуден. Однак США залишилися в п’ятірці лідерів з найвищою свободою в Інтернеті.

У доповіді також називаються найбільш часті типи інтернет-контролю - від блокування і фільтрування до фізичних нападів на людей. Згідно з інформацією Freedom House, користувачі Інтернету були атаковані або піддавалися тортурам, часто після оприлюднення інформації про порушення прав людини.

У деяких країнах була помічена практика найму онлайн-коментаторів для маніпулювання дискусією шляхом дискредитації політичних опонентів , поширення пропаганди і захисту державної політики.

За матеріалами Голосу Америки.

Соціально-економічні права

06.10.2013 | Богдан Міщанський

У Харкові почалась кампанія з відключення від Інтернету

   

Війна інтернет-провайдерів, чи монополізація ринку телекомунікацій одним «гравцем»? У Харкові почалася масова різанина кабелів.

За повідомленнями в ЗМІ та в соціальних мережах у Харкові почалася масова різанина кабелів. Ріжуть інтернетні та телевізійні кабелі невідомі люди, які іноді представляються працівниками комунальних служб. Відбувається цей вандалізм в різних районах міста. Від цих дій страждають як споживачі послуг Інтернет та кабельного телебачення, так і постачальники тих послуг, що змушені оперативно відновлювати знищені комунікації.

Але та пошесть, за "дивним" збігом обставин, ретельно оминає комунікації одного з провайдерів,-- "Тріолану", хоча зафіксовані й "ексцеси виконавців". Також той провайдер згадується в повідомленнях харків’ян, що залишились без доступу до Всесвітньої Мережі через різанину кабелів: напередодні різанини їм наполегливо радили підключатись до "Тріолану"...


Працівники МВС знають про діяння кабельних вандалів, однак не сповіщають а ні про подробиці пошкодження майна провайдерів, а ні про про свої досягнення в справі припинення вандалізму.


Що може бути причиною сплеску кабельного вандалізму у Харкові?

Є дві версії.

Згідно з однією, деякі харківські чиновники ну дуже вже зацікавлені у процвітанні та прибутковості "Тріолану".

Згідно із другою, міська рада вирішила не витрачати власні кошти на ремонт 1100 під’їздів у міських будинках, а знайти "лоха". І знайшла його в особі операторів телекомунікаційних послуг. На зустрічі з ними Харківський міський голова Г. Кернес буцімто сказав: «Вы готовьтесь к тому, что с нового года вы сдадите деньги на обслуживание домов, которые вы эксплуатируете. Кто не сдаст – извините». І попередив, що провайдери можуть повторити долю місцевих автоперевізників: якщо раніше їх було 98, то зараз залишилося тільки 16. Офіційних же заяв з боку Харківської міськради не було. Як і немає, зі слів операторів телекомунікаційних послуг, жодних їхніх зобов’язань виконувати ремонтні роботи, які мусить виконувати КП "Жилкомсервис".

Теоретично існує і третя версія: оператори мобільного інтернету воюють за ринок з операторами-кабельниками. Однак, вона навряд чи є правдивою з огляду на "вибірковий" характер кабельної різанини.

* * *

Яка з тих версій є правдивою, покаже час. Однак, кабельні різники й досі не піймані і не покарані. І немає жодних гарантій, що вони не будуть й надалі продовжувати свою діяльність. Цілком ймовірно, що доволі багато харків’ян, особливо тих, що постраждають від вандалів двічі, або тричі, пристануть на пропозицію стати абонентами "Тріолану", про асортимент та якість послуг якого враження абонентів дуже неоднозначні. Також не виключено, що інші оператори телекомунікаційних послуг, напружившись, відремонтують за "Жилкомсервис" ті під’їзди, на які їм вкажуть міські чиновники, і вандалізм вщухне.

Але в цій різанині суттєво порушені як права власності операторів телекомунікаційних послуг, так і права їхніх абонентів на свободу інформації. А ще й на операторів, й на клієнтів чиниться незаконний тиск: одних примушують платити за "Жилкомсервис", а інших,- споживати послуги тільки "правильного" оператора.

Не важко передбачити, до яких наслідків може привести продовження кабельної різанини у 2014 та 2015 роках. Істотна монополізація ринку телекомунікаційних послуг одним, ймовірно афілійованим з місцевою владою, оператором цілком здатна в "потрібний" час залишити значну кількість харків’ян без джерел інформації. Та й різати один кабель легше й швидше, ніж 5, або 10...

Правоохоронні органи

11.10.2013 | Олена Карась

"Китайський шпигун" закликає українських вчених об’єднуватись. Невігластво і безкарність загрожують нам новим 37-м роком

   

Вступ. Українського фізика, доктора технічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, Володимира Чумакова СБУ звинувачує у передачі Китаю військових таємниць. Пан Чумаков разом з двома українськими бізнесменами, які на зараз перебувають у СІЗО за підозрою у шпигунстві, планував залучити з Китаю фінансування для своїх досліджень, зокрема в галузі створення рельсотрону. Для демонстрації потенційному спонсору перспектив дослідження він створив, ґрунтуючись на даних з відкритих джерел, зокрема, веб-сайтах російських університетів, документ, який на думку слідчих СБУ містить державну таємницю. А саме,- фрагменти секретного звіту групи українських вчених, що розробляли схожу тематику наприкінці 90-х років. Той звіт, за словами пана Володимира перестав бути секретним ще 2006 року. Вчений наполягає на тому, що не використовував його при підготовці свого документу і в загалі не мав доступу до секретних матеріалів.

 

Невігластво і безкарність загрожують нам 37-м роком.

Які, на Вашу думку, причини Ваших поневірянь?

Причиною тотального втручання "компетентних органів" в діяльність вчених, в дослідження, в розвиток науки є різке падіння рівня грамотності, рівня освіти. На приклад, на кожній розетці написано: "220/50", я певен, що з 1000 сучасних школярів на питання: "Що таке 200, що таке 50?" відповідь дадуть двоє. А якщо попрохати намалювати графік і вказати, де 200, а де 50, правильну відповідь дасть хіба що кожний 100000-ний.

Ось тому й заходить до вашої лабораторії слідчий Просняк і каже: "У вас нам написано "220/50",- так це військова таємниця!". Потім заходить куплений, або кишеньковий експерт Верещак і свідчить: "Так, це військова таємниця." І на тлі такої безграмотності людина просто не може зрозуміти, чи так воно і є?

В моєму випадкові мова йде про звичайний електродинамічний прискорювач. Принцип його дії дуже простий: якщо у електромагнітне поле помістити рухомий електрод, то він, під дією магнітної сили, буде рухатись і може штовхати будь який предмет, що знаходиться перед ним. Оце й усе. Про це написано тисячі статей, це відомо вже 150 років всім грамотним людям. Одначе, тих людей мало, і їх стає все менше, і отакі Просняки можуть сміло називати подібні речі "страшною військовою таємницею". Просняк,- це слідчий СБУ, який веде справу по звинуваченню мене у зраді батьківщини на користь Китайської народної республіки у вигляді продажу Китаю технології створення зброї, яку називають "рельсотрон". На даний час в жодній країні світу такої зброї немає. І навряд чи вона буде створена на цьому етапі розвитку технологій. Хоча можливо, хтось над цим і працює. Та маю наголосити: в Україні ніколи не було замовлення з боку держави на створення такої зброї і ніколи не виділялися державні кошти на подібні розробки та дослідження. Єдина ініціативна робота була у Харківському військовому університеті. І мені інкримінують, що я незаконно взяв із звіту по цій роботі дані для свої публікацій, що є низка співпадінь в текстах. Це абсолютна брехня! Таких співпадінь немає. І це добре знають і слідчі, і експерти. Однак, вони знають і те, що за будь які свої дії, в тому числі й незаконні, вони жодної відповідальності не понесуть. І це відчуття безкарності стимулює тих людей вдиратись у будь які сфери життя.

 

Чому наука виявилась беззахисною перед новітніми чекістами?

- Справа в тому, що усі економічні сфери вже поділені, а наука... вона не несе прямих вигод, зате втручання в науковий процес може принести політичний капітал. Промовляючи незнайомі широкому загалу слова (як рельсотрон, в моєму випадкові), обвинувачення легко маніпулює суспільною свідомістю, люди лякаються, адже мова йде про зброю, а зброя,- то завжди таємниця! Дарма, що це все давно відомо, дарма, що про ту зброю можна за кілька хвилин дізнатись все з Інтернету. Але навіщо? Адже треба читати, треба знати бодай шкільну фізику... Легше просто повірити "компетентним органам"!

От і в моєму випадкові: слідчі СБУ вже провели 5-ть експертиз, наполегливо "роз’яснюючи" експертам, що йдеться про зброю, про держану таємницю, про шпигунство. Дарма що ту "таємницю" всяк охочий може в Інтернеті знайти, включно із розрахунками та кресленнями. А діючий зразок тієї "зброї" можна, маючи руки та голову, зробити у гаражі. До речі, та експериментальна установка, про яку йдеться у звіті, матеріали якого я, буцімто незаконно передав китайцям, була здана на металобрухт ще 2004 року. І це є у матеріалах справи. Однак, це не обходить полум’яних борців з шпигунами...

Ця жахлива ситуація, ця безкарність, не може тривати надалі! Адже завтра саджатимуть дітей за знання таблиці множення, а тих, хто може порахувать тангенс 45-ти градусів й розстріляти без суду й слідства, адже це страшна таємниця для невігласів...

 

- Оця ситуація, в якій Ви опинились, дії слідчих, експертів, що це? Дурість, злий умисел, щось ще?

- Все просто. Співробітників "компетентних органів" дуже багато в будь якому великому місті. Вони отримують велику зарплату, їздять на таких машинах, які жодному професору й не снились, їм треба виправдовувати своє комфортне та заможне існування. А самий простий спосіб виправдати своє існування,- це вигадати справу і успішно її розкрити. Адже на "пресуванні" в`єтнамців з ринку "Барабашово" своє існування не виправдаєш. Потрібно щось гучне, щось загальнодержавного масштабу. Шпигунство, продаж військових секретів, тех-но-ло-гій!.. Обвинувачення наполягає, що я оприлюднив 4 речення, які буцімто містять державну таємницю, і стверджує, що я продав технологію. Аби було зрозуміло: технологія виробництва велосипеду, на приклад,- це 20000 сторінок тексту, плюс креслення. А тут,-- 4 речення,-- технологія виробництва зброї!.. І подібна маячня проходить.

 

Як Ви думаєте, як можна протистояти цьому явищу? Окрім, як звернутися до Харківської правозахисної групи. Адже на всі випадки її сил не вистачить.

- Людям, які займаються наукою, розробляють технології, потрібно зрозуміти, що вони будь якої миті можуть стати об’єктом подібних провокацій. Це не означає, що треба мерщій емігрувати, або йти у підпілля і там крутити гайки. Треба об’єднуватись, пора створювати комітет захисту вчених. Такий комітет вже створений в Росії і я спілкуюсь електронною поштою з його головою. Це громадська організація, яка, принаймні, може надати моральну допомогу людям, які потрапили в халепу.

Ось ви згадали про електронні комунікації. А у вашій справі є епізод, коли з комп’ютера іншої особи були вилучені файли, в яких були "знайдені" оті самі 4 секретні речення. Що то було, підкидання "доказу", чи прояв ідіотизму, коли тангенс 45-ти градусів становить страшну військову таємницю?

Це була спланована акція. Той комп’ютер вилучили у його власника на митниці у Борисполі. Все було заздалегідь підготовлено. Комп’ютер був вилучений і віднесений до якогось приміщення. Потім у власника просять кабель, аби з’єднати комп’ютер з зовнішнім диском. Що робили з тим комп’ютером у тій таємній кімнаті не відомо. При цьому дійстві були присутні поняті, що потім, на суді, виявились співробітниками СБУ. Хоча, навіть під присягою, вони своє відношення до СБУ на початку заперечували. Вони брехали, але суд на цю брехню уваги не звернув, а злочинці зайвий раз раз впевнились у своїй безкарності та непідсудності.

Те ж саме і з одним з експертів, директором Інституту радіотехнічних вимірювань, що на вул. Академіка Павлова, Верещаком. Коли йому представили файли, він миттєво визнав, що всі вони,- секретні. Але через деякий час змінив свою думку. То що ж це за експертиза? Коли він брехав? Експертиза буває правдивою і фальшивою. За фальшування експертного висновку експерта мають карати. Але ніхто нікого не покарав...

 

- ... і прокуратура не звернула на це уваги?

Ні, не звернула. А той експерт і досі виконує свої обов’язки і, мабуть, ще з десяток "експертиз" зробив...

 

Ви казали про ініціативу прокуратури щодо здійснення ще однієї експертизи по Вашій справі. Навіщо вона потрібна?

Це буде і комплексна, і комісійна експертиза. В ній братимуть участь представники Міністерства оборони та Академії наук. Вона буде присвячена наданню конкретних відповідей на конкретні запитання захисту: що саме становить таємницю, коли ті дані були засекречені, на яких носіях ті секретні дані були знайдені, тощо. Бо всі попередні експертизи,- то були абстрактні висновки про наявність, чи відсутність таємної інформації, зроблені особами, які не є спеціалістами у предметній сфері. На приклад, одну таку експертизу зробив генерал-лейтенант Артюх. Так він кандидат наук, має якісь публікації, але рельстроном він ніколи не займався... Або інша експертиза, комісійна, з представників Центрального інституту озброєнь та військової техніки МО. Її очолював професор Слюсарь, д.т.н. Властиво, що вона також знайшла "страшні військові таємниці" у тих 4 реченнях. Але коли я відвідав персональний сайт пана Слюсаря, на якому він вмістив біля 250-ти своїх наукових праць та порівняв зміст 10-ти з низ із ЗВДТ, я звернувся до СБУ з заявою про розголошення державної таємниці. СБУ, як ви розумієте, моє звернення проігнорувала. А людина відкрито торгує державними таємницями! Схоже, що йому можна...

Ясно, що склад експертів буде підібраний так, аби висновок був такий "як треба". І досягти цього просто. Одному експерту нагадають про якусь давню публікацію, в якій інший кишеньковий експерт легко знайде державні таємниці. Іншого експерта дістануть через його начальство. Навряд чи і ця експертиза буде правдивою та об’єктивною, адже бажання слідчих СБУ скоріше отримати лички та зірочки просто зашкалює.

Дії СБУ якісь дивні, я б сказав,- інверсні. Замість допомоги, адже отримання солідного фінансування дало б можливість створити робочі місця для вчених та спеціалістів, та контролю, аби все було законно, СБУ, фактично, вигадала незаконну діяльність та зруйнувала всі надії на отримання фінансування для досліджень.

 

- А може Ви їх просто не зрозуміли? Може все просто і вони у такий спосіб у вас просили хабара?

- Так воно й було. Мій адвокат про це розповів телеканалу НТН: начальник контррозвідувального управління прямо йому заявив, що треба було дати півмільйона доларів і все було би добре. Це інтерв’ю є на моєму сайті.

По суті, СБУ займається тим, що дере з людей грубі гроші. Буцімто, на правоохоронну діяльність. Різні її підрозділи змагаються, хто більше. Що буде далі? Перейдуть спочатку на госпрозрахунок, а потім буде приватизація? Я був в шоці, коли про те довідався!

 

- Скажіть, Ваш випадок унікальний? Чи відомі Вам подібні випадки, що трапились з іншими вченими?

- Так, відомі. На приклад справа академіка Стрілка, Директора Інституту сорбції й проблем екології НАН України, якого СБУ підозрювала у шпигунстві, але вже на користь Сполучених Штатів Америки. Сам же Володимир Васильович пов’язував ті підозри з бажанням рейдерів захопити будівлю інституту. Інститут мав солідне фінансування від американців і працював над сорбентами для очищення крові постраждалих від аварії на ЧАЕС. /СБУ зацікавилась діяльність В. Стрілка у лютому 2012 року, хоча інститут не виконував жодних секретних досліджень, а вже за місяць доповіла, що не звинувачує академіка у шпигунстві, натомість "не допустила витоку документів, які є конфіденційною власністю держави і не можуть бути передані третій стороні.".- авт./

 

Наслідком порушення проти мене кримінальної справи стало моє відсторонення від керівництва проектом в одному з ВНЗ України, в раках якого розроблялась система плазмової стерилізації приміщень, спрямована до боротьби з сухотами. Проект загублено, а сухоти квітнуть буйним цвітом. Проректора того ВНЗ викликали з Хмельницького сюди, у Харків, "попрацювали" з ним, і він підписав наказ про моє звільнення. Проект фінансувався Міністерством освіти та науки. Я маю 50 наукових робіт по цій темі, я маю досвід, ми могли б всього за 15 хвилин стерилізує приміщення замість того, аби годинами виконувати стерилізацію кварцовими лампами. Цю установку можна застосовувати у польовій хірургії, на залізничному транспорті, у метрополітені, всюди, де є скупчення мікробів... Навіщо душити подібні проекти?!

Дикість ситуації полягає в тому, що душать не тільки важливі та корисні наукові та дослідницькі проекти, душать вчених. Таке вже було, у 37-му році. Мені відомі факти обшуків у наших видатних фізиків, на приклад у Юрія Федоровича Лоніна, він завинив лише тим, що підписав експертний висновок щодо моєї праці, він літня людина і його здоров’ю була нанесена велика шкода. Те саме сталось і з академіком Єгоровим...

Що коїться? До чого все дійде, якщо ми всі будемо мовчати?

Я певен, що у правовий спосіб мою справу вирішити вже не можливо. Забагато всіляких людей вже по самі вуха сидять в тій багнюці брехливих звинувачень, які самі й вигадали. Але ж це злочин, а вони,- злочинці! Я сподіваюсь, що знайдеться людина, наділена владними повноваженням, яка грюкне кулаком об стіл і скаже: "Досить! Справу закрити, неподобство припинити!"

 

Запис першої частини інтерв’ю Володимира Чумакова.

Погляд

09.10.2013 | Ольга Гончарова, Харківська правозахисна група

Цвяходер та кувалда – нова зброя харківської влади

   

Отже, минув майже місяць з того дня, як шанувальники таланту Юрія Шевельова планували відзначити 105 років з дня його народження. Але не так сталося, як бажалося. Харківська міська рада 25 вересня прийняла рішення демонтувати меморіальну дошку видатному вченому.

Хто ж виграв, а хто програв від цього протистояння?

По-перше, програли всі харків’яни, бо в місті не буде дуже гарної меморіальної дошки, яка не тільки нагадувала про час життя в нашому місті видатного вченого, а й поєднувала в собі риси модернового і традиційного мистецтва.

А що отримала влада? Як виглядають керівництво міста і області, депутати і так звана регіональна «еліта»?

Харківська влада в черговий раз «не поступилася принципами». І, перш за все, в очі впадає поділ територіальної громади на «свій – чужий». Зрозуміло, що чужі – це, як визначив мер в заключному слові «ну, те, кто выступал, короче, за Шевелёва».

Головні принципи і методи харківської влади харків’яни знають, починаючи із знаменитого побиття на Клочківській. Тепер ці принципи та методи сталі відомі не тільки всій Україні, а й за кордоном.

Ви ще чекаєте інвесторів? – Вони не прийдуть до вас, бо ви варвари у прямому сенсі цього слова. Кадри, на яких видно як трощать меморіальну дошку Юрію Тевельову, транслювали багато телевізійних програм. І ніхто не повірив, що це спонтанні дії випадкових обурених «громадян», які кожного дня ходять по місту із кувалдою і цвяходером і виправляють помилки топонімічної комісії.

До Харкова не приїдуть туристи, які б бажали познайомитися з містом, яке дало світові, світовій культурі видатних славістів Григорія Сковороду, Олександра Потебню та Юрія Шевельова. А хвалитися каруселями або «Барабашкою» – так це мало цікавить туристів. За знайомство з такими «достопримечательностями» ніхто гроші витрачати не буде…

До вас, як до влади, ще більш зменшилася довіра харків’ян, які мають всі підстави задуматися: якщо серед біла дня, на центральній вулиці міста перед камерами тележурналістів «невідомі» знищують не тільки художньо-архітектурний витвір, а й просто чужу власність, то яка ж ви влада – не можете забезпечити елементарний порядок у місті та дотримання норм закону.

Виходить, що ваша влада тільки в стінах міськради, де можна демонструвати повну неповагу до будь-кого – переривати виступ поважної жінки – фахівця своєї справи, співголову Харківської правозахисної групи, або не давати слово своєму ж депутату Ігорю Вировцю, не давати довести до логічного кінця виступ відомому професору Ігору Муромцеву? Квіточками та відреставрованими фасадами у центрі міста, чим так пишається губернатор Харківщини, це не прикрити. І все це, щоб догодити маргіналам типу Ройтмана?? Чи варто?

До речі, реставрувати будинки харківська влада і так зобов’язана, бо за це отримує зарплатню за рахунок платників податків. Так що – це просто частина повсякденної роботи чиновників.

Влада продемонструвала повну неповагу, а чесніше буде сказати, повне презирство, до членів територіальної громади, які їм не подобаються, тому що мають інші думки. З таким же презирством після революції ставилися більшовики до старої інтелігенції, до письменників і митців, до науки взагалі, а коли не змогли перемогти цих ворогів інтелектуально, то на початку 30-х- років з’явилися політичні процеси різного штибу, і квіт української інтелігенції потрапив на Соловки, а пізніше всі були розстріляні. Харківська влада про це мріє? Але тоді вони забувають, що в кінці 30-х років знищувачі української інтелігенції також майже всі були розстріляні. Так, з іншими обвинуваченнями, але беззаконня є призводить до ескалації беззаконня і знищення. І деяким з вчорашніх вождів ще й довелося відповідати за перебільшення влади на початку 30-х.

До ваших слів, державні чиновники та депутати, які начебто, представляють інтереси територіальної громади, ще менше буде довіри з боку харків’ян, які здатні слухати і чути. От слова Геннадія Кернеса, сказані на сесії міськради, потім ще раз повторені в передачі на Інтері «Шустер-Life»: «Юрий Шевелёв был, я подчёркиваю, пособником режима оккупации, который убил в Харькове почти 700 тысяч человек. 700 тысяч человек!». Хто кого вбив: – Шевельов?? Режим? Звідки у мера така неперевірена інформація? Але ж за офіційними даними у Харкові на грудень 1941 року за переписом, який прискіпливо провела німецька влада, у Харкові перебувало близько 450 тисяч мешканців. 700 тисяч це маячня, але вражає!

І таких перекручень, і відвертої, м’яко кажучи, навмисної чи випадкової необізнаності в словах мера дуже багато. Шевельов багато років жив «в комнате для прислуги»? Так, у нього ще й прислуга була у роки війни?

Всім нам потрібно усвідомити, що рішення депутатів стосовно демонтажу меморіальної дошки Юрію Шевельову є абсолютно волюнтаристським, таким, що не має ніяких юридичних підстав. Депутати і, перш за все, юридичний департамент харківського міськвиконкому, повністю відкинули норму про презумпцію невинуватості – правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається до того часу, поки її вину не буде доведено і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

З юридичної точки зору не можна вважати доведеними факт пособництва Юрія Шевельова з окупаційним німецьким режимом тільки на підставі прочитання головою антифашистського комітету Нісоном Ройтманом мемуарів Юрія Шевельова. Мемуари – це літературний твір, написаний автором через багато років.

Навіть, мер, який так палав бажанням навести хоч якісь докази «пособництва з окупантами», не зміг цього зробити. За його словами, в СБУ немає ніяких відомостей про будь-які справи стосовно Юрія Шевельова, але є одна справа, «где один гражданин указывает на Шевелёва как на пособника фашистов» – без коментарів, який громадянин, в чому саме було «пособництво». Доказова база без доказів!

Якби «обвинувачі» Шевельова дійсно бажали з’ясувати реальну провину вченого, вони повинні були б, перш за все, звернутися до радянських законів того часу. Це було б юридично коректно і можливо дало б змогу комуністу Лушницькому відзначити об’єктивність і гуманність радянської влади. Але в чаду ідеологічної боротьби можна втратити почуття реальності.

А за радянськими законами було чітко визначено, кого вважати «изменником, пособником оккупантов». Щоб де було ніяких можливостей перекручувати Постанову Пленуму Верховного суду СРСР № 22/М/16/У/сс 25 ноября 1943 г. наводимо її повністю.

«О квалификации действий советских граждан по оказанию помощи врагу в районах, временно оккупированных немецкими захватчиками

Постановление Пленума Верховного суда СССР № 22/М/16/У/сс 25 ноября 1943 г.

Судебная практика военных трибуналов показывает, что военные трибуналы квалифицируют как измену Родине всякое содействие, оказанное советскими гражданами немецким захватчикам в период временной оккупации той или иной местности, независимо от характера этого содействия.

Такая квалификация в ряде случаев является неправильной и не соответствует Указу Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1943 г., который проводит различие между изменниками Родины и пособниками врага.

Пленум Верховного суда СССР постановляет дать судам следующие указания:

  1. Советские граждане, которые в период временной оккупации той или иной местности немецкими захватчиками служили у немцев в органах гестапо или на ответственных административных должностях (бургомистры, начальники полиции, коменданты и т. п.), доставляли врагу сведения, составляющие военную или государственную тайну; выдавали или преследовали партизан, военнослужащих Красной Армии, советских активистов и членов их семей; принимали непосредственное участие в убийствах и насилиях над населением, грабежах и истреблении имущества граждан и имущества, принадлежащего государству, колхозам, кооперативным и общественным организациям, а равно военнослужащие, перешедшие на сторону врага, – подлежат ответственности за измену Родине по ст.ст. 58' «а» или 58! «б» УК РСФСР и соответствующим статьям УК других союзных республик, а в случаях, предусмотренных Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1943 г., – по ст. 1 этого Указа.
  2. Лица, выполнявшие задания немецких захватчиков по сбору продовольствия, фуража и вещей для нужд германской армии, по восстановлению предприятий промышленности, транспорта и сельского хозяйства или оказывавшие им иное активное содействие, при отсутствии в их действиях признаков, указанных в п. 1, – подлежат ответственности как пособники по ст. 583 УК РСФСР и соответствующим статьям УК других союзных республик, а в надлежащих случаях – по ст. 2 Указа от 19 апреля _1943 года.

3. Не подлежат привлечению к уголовной ответственности: а) советские граждане, занимавшие административные должности при немцах, если будет установлено, что они оказывали помощь партизанам, подпольщикам и частям Красной Армии, или саботировали выполнение требований немецких властей, помогали населению в сокрытии запасов продовольствия и имущества, или другими способами содействовали борьбе с оккупантами;

б) мелкие служащие административных учреждений, рабочие и специалисты, занимавшиеся своей профессией (врачи, ветеринары, агрономы, инженеры, учителя и т.п.), если они не совершили преступных действий, подпадающих под пункты 1 и 2 настоящего постановления.

4. Добровольная явка с повинной, при отсутствии тяжких последствий преступной деятельности обвиняемого, должна рассматриваться как смягчающее вину обстоятельство.»

Зважаючи на те, що Юрій Шевельов викладав в школі, Університеті, охороняв книжковий фонд бібліотеки ім. Короленко, а в управі працював коректором та реєстратором печаток для дрібних підприємців, то ніяких злочинних дій, перелічених у п.п.1, 2 даної постанови йому накинути не можна.

Так, Юрій Шевельов не любив радянську владу. Але, хіба ті, хто прийняв рішення знести пам’ятник на площі Конституції, який був встановлений на честь встановлення радянської влади на Україні, люблять радянську владу? Рішення про знищення цього пам’ятника прийняли ті ж самі депутати на чолі з міським головою Геннадіем Кернесом.  

З проханням зберегти меморіальну дошку Юрію Шевельову до депутатів міської ради, особисто до міського голови зверталися науковці, і не тільки з української діаспори, яких так не поважає мер, бо вони ж емігранти, і й з українських університетів та наукових закладів, міжнародні інституції, громадські організації, церковні діячі. Все дарма… Всіх їх перекричали Ройтман з Кеворкяном. Але ці їх спільна піррова перемога.

Короткий і влучний підсумок цієї події зроблений у Заяві Асоціації єврейських організацій та общин (Ваад) та Конґресу національних громад України щодо права громадян мати власні цінності та бачення минулого, в якій зазначено, «Асоціація єврейських організацій та общин та Конґрес національних громад України висловлюють обурення зневагою місцевої влади Харкова щодо права громадян мати власні цінності та бачення минулого.» «… рішення харківської влади підриває спроби побудувати сучасну українську націю, що пишалася б усіма видатними українцями, незалежно від їхнього етнічного походження, політичного вибору та країни проживання».

Тепер давайте глянемо – хто ж виграв від цієї ганебної історії? Як не дивно, перш за все, харків’яни. Бо такий інтерес до особи Юрія Шевельова змогли розпалити тільки Добкін з Кернесом. Зовсім різні люди, не тільки освітяни та люди, які слідкують за подіями в Україні, але й пасажири маршруток, задають питання більш обізнаним: – а хто такий Юрій Шевельов? Чим він завинив, щоб кувалдою трощити меморіальну табличку? А де можна прочитати його спогади?» Це дуже добра новина! І якщо наші видавці дійсно працюють за законами ринку, то саме час перевидати спогади Юрія Шевельова «Я, мені, мене... (і довкруги)», яка була видана в Харкові в 2001 році. Зараз це вже бібліографічна рідкість. Подивиться, скільки запитів в інтернеті зараз з пошуком цієї книги. «Чорний» піар виявився більш дієвим, ніж всі совкові промови на сесії міської ради 25 вересня.

Про долю Юрія Шевельова і дії харківської влади вийшло багато статей в українських дуже поважних ЗМІ. Це і газета День, і Сільські вісті, і Україна молода і дуже гарні статті харківських журналістів Володимира Чистилина і Филипа Диканя.

За ініціативою народного депутата України Арсена Аракова («Батьківщина») 30 жовтня 2013 року в Харківському благодійному фонді «Ренесанс» відбудуться Шевельовські читання, присвячені 105-ій річниці з дня народження Юрія Володимировича Шевельова.

Як повідомили організатори заходу, учасники читань – філологи і історики Харкова, Києва, Львова, а також учені Канади і США . Серед них – професори-мовознавці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Калашник Володимир Семенович, Муромцев Ігор Вікторович; Харківського Національного педуніверситету ім. Гр. Сковороди Вакуленко Сергій Валентинович, директор Інституту української мови НАН України – професор Гриценко Павло Юхимович.

 

Вісті з пострадянських країн

14.10.2013 | Ольга Гончарова, Харківська правозахисна група

Націоналістичні заворушення в Москві

   

13 жовтня 2013 в Москві в районі Західне Бірюльово відбулися масові вуличні заворушення. Натовп місцевих жителів за участю націоналістів та футбольних фанатів влаштував погроми в торговому центрі «Бірюза» і на місцевій овочевій базі, які вдалося припинити тільки силами ОМОНу. Приводом для заворушень стало вбивство місцевого мешканця Єгора Щербакова начебто вихідцем з Кавказу.

У ніч на 10 жовтня в Востряковському проїзді на вулиці був убитий 25-річний Єгор Щербаков. Злочинець, імовірно уродженець Кавказу або Центральної Азії, напав на місцевого жителя з ножем. Молодий чоловік помер на місці на очах своєї дівчини. Увечері на місці злочину зібралися місцеві жителі і родичі вбитого. На зустріч приїхав заступник начальника УВС по Південному округу А. Ю. Половинка, який пообіцяв розібратися в ситуації і знайти злочинця.

Поліцейські з тих пір провели обшуки, в тому числі в місцях компактного проживання іноземців, а також у кафе, ресторанах і саунах. Було затримано 87 осіб за порушення міграційного законодавства (один із затриманих перебував у федеральному розшуку). Але вбивця поки не знайдений.

Увечері 12 жовтня в Бірюльово відбувся стихійний мітинг, що зібрав близько 40 осіб. Місцеві жителі прийшли до будівлі районного відділу поліції з вимогами знайти вбивцю, посилити міграційне законодавство, закрити розташовану неподалік овочеву базу (яка і раніше викликала протести жителів). Вночі район патрулювали націоналісти, відбулося кілька сутичок з поліцією.

Увечері 13 жовтня на другий «народний схід», поруч з будинком, біля якого був убитий Щербаков, зібралося кілька сотень людей. В основному - молоді люди у спортивному одязі і з закритими обличчями. Об’єднання «Русские» з право радикального сегменту Інтернету закликало «всіх небайдужих» приєднатися до сходу.

Присутні заявляли, що вбивця ймовірно «працював недалеко, продавцем в магазині в «Бірюльово-Товарний», а всі проблеми від місцевої «овочевої бази».

Серед мітингувальників був помічений один з лідерів «Русских» Олександр Бєлов, який закликав організувати ініціативну групу. Далі до мітингувальників підійшов голова управи Західне Бірюльово Віктор Легавін, на адресу якого лунали вигуки «Йди!».

Після цього близько 600 осіб з криками «Русские, вперед!» і «Мы русские, мы дома!» рушили в бік місцевого торгового центру «Бірюза». З натовпу, що йшов по дорозі, хтось кинув саморобний вибуховий пакет на територію управи. Діставшись до торгового центру, група вишикувалася на парковці.

Кілька людей напали на чоловіка «кавказької зовнішності», що перевозив коробки з одягом, повалили його на землю і почали бити ногами. На щастя, чоловік зміг вивернутися та сховатися у будівлі магазину. Далі близько двадцяти осіб напали ще на одного працівника центру, притиснули його до дверей і почала бити. Постраждалого вдалося відбити охороні.

Крім того, учасники ходи напали на уродженця Середньої Азії, який намагався втекти від них і перелізти через трубу теплоцентралі, але його стягнули на землю. Як мінімум один удар завдав координатор руху «Русские» Олександр Амелін.

Погромники почали пробиватися всередину торгового центру, штовхали двері, охорона намагалася зміцнити їх залізними балками, але в підсумки натовп розбив двері і увірвався всередину. Протестуючі кинули у вікно димову шашку, побігли по магазинах, розбиваючи вітрини, перевертаючи прилавки й манекени, викрикуючи ксенофобські гасла. Більшість продавців встигли вибігти з будівлі через задні двері. Частина погромників кинулися їх переслідувати, на щастя, безуспішно. Переслідувачі повернулися назад і кинули в двері будівлі ще кілька димових шашок. Біля входу в «Бірюзу» зібралося більше тисячі місцевих жителів, включаючи дітей шкільного віку. Один зі школярів покликав приятеля «підемо хачів бити швидше!». Один з учасників акції продемонстрував ніж сидів в маршрутці пасажиру «кавказької зовнішності».

До торгівельного центру приїхало п’ять автобусів з бійцями ОМОН, які спочатку не вживали ніяких дій і навіть не виходили з транспорту. Далі омонівці перекрили вхід в будівлю магазину, увірвалися в натовп, вивели деяких погромників і відвели їх в автобус. Поліція пройшла площею перед торгівельним центром «Бірюза» і видавила присутніх на проїжджу частину Булатніковської вулиці.

Автобус із затриманими погромниками спробувала відбити натовп, вигукуючи «вы против русских!», «Вы за чурок». Поліцейські кийками відганяли натовп, у відповідь в них полетіли пляшки і палиці. Люди спробували побудувати барикади зі сміттєвих баків і машин на шляху автобуса, але автобусу вдалося виїхати.

Далі близько 800 осіб попрямувало у бік овочевої бази, яку місцеві жителі вважають головним місцем роботи мігрантів.

Поліція намагалася зупинити рух кілька разів. По дорозі протестуючі відламували дзеркала у припаркованих автомобілів, перевертали їх, скандуючи «Мы русские, мы дома!». ОМОН встав в оточення, натовп попрямував далі по вулиці Подільських курсантів. Дістатися до входу на базу змогли у результаті близько ста чоловік, решту відтіснила поліція. По дорозі були розламані ворота майстерні шиномонтажу.

Погромники вибили залізні ворота овочевої бази, увірвалися на територію і влаштували там погром. На виході з бази поліція спорудила живий коридор. Після цього почалися масові затримання.

Після овочевої бази частина погромників повернулася до торгового центру, біля якого відбулося ще кілька зіткнень з поліцією.

За даними МВС, в Бірюльово затримали близько 380 осіб. Затримували також членів націоналістичних груп, що їхали в Бірюльово. Кримінальну справу порушено за частиною 2 ст.213 КК (хуліганство, вчинене в групі). 14 жовтня 2013 двоє учасників заворушень затримано у кримінальній справі на 48 годин, на 70 складено адміністративні матеріали, їх зобов’язали з’явитися до суду.

За даними ЗМІ, 13 жовтня за медичною допомогою звернулися 20 осіб, включаючи шістьох бійців ОМОН, кілька людей було госпіталізовано.

Крім цього, Інтерфакс повідомляє, про напад на п’ятьох «азіатів» на заправці «Лукойлу», але, можливо, це напад і не пов’язаний з описаним вище.

14 жовтня 2013 в ході профілактичного рейду на овочевій базі було затримано 1200 осіб. Поліція виявила на території самої бази автомобіль, в салоні якого знаходилися декілька мільйонів рублів, три травматичних пістолета, два ножі та бейсбольна бита.

У цей же день Росспоживнагляд закрив овочеву базу.

За матеріалами Інформаційно-аналітичного Центру «Сова»та сайту http://hro.org

 

14.10.2013

 

Вісті з пострадянських країн

14.10.2013

Правозахисники про події в Бірюльово

   

Людмила Алексєєва, голова Московської Гельсінкської групи (МГГ ) назвала»середньовіччям» націоналістичні заворушення в московському районі Західне Бірюльово.»Це ганьба, що подібне почалося в Москві, бо Москва столиця багатонаціональної держави. Учасники заворушень всі свої невдоволення виливають на тих, у кого ніс іншої форми або хто говорить іншою мовою», - сказала Людмила Алексєєва.

 

Світлана Ганнушкіна, голова Комітету «Цивільне сприяння», член правління Міжнародного товариства «Меморіал» Відповідальними за все робляться мігранти, хоча ніяких доказів поки немає. Якщо ми зараз знову чуємо розмови про візи для жителів Центральної Азії, хоча взагалі незрозуміло, чи звідти злочинець. Я відчуваю себе, як відчували себе німці, коли знали, що йдуть єврейські погроми, але що можна зробити? Я відчуваю свою відповідальність, але в той же час не уявляю, як я могла б це зупинити...»

 

Андрій Блінушов, голова Рязанського товариства «Меморіал», головний редактор порталу «Права людини в Росії» (HRO.org): «Під час цього ганебного Бірюльовського погрому постраждали як мінімум 20 людей, шестеро - госпіталізовані. А влада продовжують загравати з націоналістами, - щойно прийшло повідомлення, що «в Бірюльово поліція затримала 1200 мігрантів»... Вражають журналісти та редактори телеканалів: у них не погромники, а «народні зібання» і навіть – «корінні російські люди»... фактично, продовжують розпалювати ситуацію і «загравати» з погромниками. 33 рази масаракш!»

 

Олександр Верховський, директор Інформаційно-аналітичного центру «Сова»: «Вважаю, що якщо є хоча б фоторобот вбивці, то, швидше за все, його знайдуть. Не думаю, що за мільйон, швидше за все, МВС впорається своїми силами. Обіцяна нагорода, як мені здається - бажання продемонструвати, що це дуже важливо. З приводу обіцянок навести на околицях порядок - незрозуміло, який саме порядок там потрібно наводити? Щоб там не вбивали нікого? Сьогодні я прочитав, що якісь депутати сказали, що вони обговорюють закон про регулювання нелегальної міграції. Це дуже мило, звичайно, але ж невідомо, чи був вбивця мігрантом або громадянином РФ, так що незрозуміло, чому саме зараз потрібно на це витрачати сили. Мені здається, що такі обіцянки зараз даються, просто щоб сказати якісь слова, до місця і не до місця».

За матеріалами сайту http://hro.org

14.10.2013

 

Міжнародна політика і права людини

16.10.2013 | Светлана Филонова

К 35-летию понтификата Иоанна Павла II

   

Теперь уже трудно вспомнить, кому принадлежала фраза, быстро ставшая крылатой: «Если бы Солженицын стал генеральным секретарем Организации Объединенных Наций, это обеспокоило бы Кремль меньше, чем избрание поляка Папой Римским».

Анджей Гвязда, известный польский диссидент, в последствие один из лидеров «Солидарности», в октябре 78-го года был в заключении. О том, что Римским Папой избран кардинал Войтыла, он узнал от охранника, который вбежал в камеру Гвязды, хоть это было строжайше запрещено, глубоко потрясенный, с ужасом повторял: «Что же теперь с нами будет?».

Можно предположить, что эта непосредственная, инстинктивная реакция «низов» была показательна для всего коммунистического лагеря. Однако поздравительная телеграмма Эдварда Герека, Генриха Яблоньского и Петра Ярошевского новому понтифику должна была убедить мир в обратном:

«На папском троне впервые в истории сын польского народа – созидающего в единстве и сотрудничестве всех граждан величие и благосостояние своей социалистической родины; народа, известного всему миру своим беспримерным стремлением к миру; народа, который является горячим сторонником дружбы и сотрудничества людей всех национальностей; народа, который внес всемирно признанный вклад в развитие общечеловеческой культуры. Выражаем уверенность, что этим великим свершениям будет служить дальнейшее развитие отношений между Польской Народной Республикой и Апостольской Столицей».

Почти одновременно польский журнал «Политика» и советский еженедельник «Новое время» опубликовали статьи, словно бы написанные одной рукой. «Политика» усмотрела в выборе Папы «яркий пример творческого и плодотворного сотрудничества марксистов и католиков». Советский Журнал «Новое время» писал:

«Чем же объясняется такой выбор? Некоторые западные обозреватели выдвигают аргумент, что, дескать, кардиналы избрали папу, знающего по своему опыту, что такое социализм и коммунизм и как с ними бороться. Не выдают ли такие обозреватели желаемое за действительное? Их объяснения кажутся нам весьма далекими от истины хотя бы потому, что, как показывает печальный опыт Пия ХII, антикоммунизм заводит церковь в тупик. Сам факт возведения польского кардинала на папский престол – лучшее опровержение созданного Пием ХII мифа о „церкви молчания“ в странах социализма. Скорее всего, избрание Войтылы – результат серьезного поражения группировки кардиналов-итальянцев, тормозящих воплощение решений II Ватиканского Собора. Первые заявления Иоанна Павла II показывают, что он намерен действовать в духе этих решений, открывших возможности нормализации отношений церкви с государством в странах социализма. На этом пути были достигнуты определенные сдвиги».

Что касается «первых заявлений» Иоанна Павла II, то его слова действительно с первых дней понтификата звучали прямо и недвусмысленно. Его проповедь во время первой инаугурационной мессы заканчивалась словами, не менее значимыми, не менее программными для всего понтификата, чем его знаменитое «Не бойтесь!».

Я обращаюсь ко всем людям – к каждому человеку лично. И с каким же глубочайшим почтением апостол Иисуса Христа должен произносить это слово: ЧЕЛОВЕК! Молитесь обо мне! Помогите мне, чтобы я мог служить Вам! Амен.

Человек с разбуженным чувством собственного достоинства и коммунистический режим – две вещи несовместные. Могли ли лидеры компартий забыть об этом и не почувствовать смертельной опасности?

Вскоре после 16 октября Андропов вызвал резидента КГБ в Варшаве и спросил: «Как вы могли допустить, что Папой избран гражданин социалистической страны?». Резидент посоветовал задать этот вопрос в Риме. Андропов тотчас же дал указания подготовить анализ выборов Папы. Из подготовленного в результате рапорта следовало, что Войтыла был избран в результате немецко-американского заговора, в котором одну из главных ролей сыграл Збигнев Бжезиньский, советник по национальной безопасности в администрации президента Джимма Картера. Заговор этот был нацелен на дестабилизацию Польши, что должно было стать первым шагом к распаду Варшавского Договора.

Советский диссидент Владимир Буковский, которому этот документ знаком, сказал как-то, что насколько смешон был здесь анализ ситуации, настолько точным и проницательным оказалось само определение опасности.

Одновременно ЦК КПСС дал распоряжение подготовить свой анализ политических последствий выбора Войтылы. Рапорт был подготовлен Олегом Богомоловым, директором Института Всемирной Социалистической Системы, менее чем через три недели после выборов Папы. В этом рапорте бывший краковский архиепископ был охарактеризован, как «правый», который, однако, избегал открытых атак на коммунизм. Богомолов верно указал на одну из острых проблем: после избрания Войтылы скорее всего следует ожидать, что Ватикан будет с особой силой настаивать на обеспечении религиозной свободы в странах Варшавского договора. В качестве одного из средств противодействия этому Богомолов предлагал дать понять Апостольской Столице, что «враждебная» кампания за права человека может привести к усилению репрессий против религиозных организаций в Центральной и Восточной Европе.

==================================

ЦК КПСС (№ 184/5с от 13.11.1979).

О мерах по противодействию политике Ватикана в отношении социалистических стран (выписка)

4. МИД СССР и КГБ СССР изучать вопрос о дальнейших шагах по противодействию негативным аспектам новой «восточной политики» Ватикана и по мере необходимости вносить в ЦК КПСС соответствующие предложения.

5. КГБ СССР принять меры к публикации по специальным каналам за рубежом материалов, в которых ставился бы вопрос о нецелесообразности действий со стороны Ватикана, могущих обострить его отношения с социалистическими странами и осложнить тем самым положение в них католический церкви, осуждались бы в соответствующей форме опасные тенденции в поведении папы Иоанна Павла II (особая папка).

===================================

В 79–81 годах по стране прокатилась новая волна репрессий. И не волна даже, а девятый вал. Если за весь период 70-х годов лишению свободы подверглись примерно сто христиан, то после арестов 79–81 гг. в заключении находилось 393 человека различных христианских вероисповеданий.

25 января Папа едет в Мексику. Это его первая пастырская поездка и ее маршрут был выбран не случайно. Католическая Церковь в Латинской Америке, очень многочисленная и динамичная, имела одну серьезную проблему – так называемую теологию освобождения, которая, пусть в исключительных случаях, но все же допускала насилие как средство в борьбе за социальную справедливость, и включала в себя некоторые элементы марксизма. Папа, который знает, что такое марксизм и победивший социализм не понаслышке, в каждом своем выступлении помогает освободиться от этих заблуждений, уничтожает миф о справедливости и гуманности коммунистического учения. Он фактически выбивает почву из-под ног коммунистов, считающих себя единственными защитниками слабых и угнетенных.

За ходом визита Москва следит тщательно, о чем свидетельствуют документы:

…В политике Ватикана ярко проявляется стремление повысить авторитет и роль католической церкви в современном мире, укрепить ее позиции в общественно-политической жизни, усилить воздействие католицизма на население социалистических стран. Иоанн Павел II выступает против участия духовенства и верующих в антиимпериалистической борьбе. Он более резко, чем его предшественники Иоанн XXIII и Павел VI, осуждает коммунизм и атеизм…

* * *

79-й год был звездным часом советских журналистов, аккредитованных в Варшаве. Практически ни один номер «Правды» не выходит без материалов из братской Польши. Читатели узнают об успехах ансамбля «Червоны гитары», о деятельности обществ польско-советской дружбы, о том, что поляки собираются разводить форель в теплых сточных водах гидроэлектростанций, но только не о том, чем действительно живет страна – о напряженном ожидании приезда своего земляка – Иоанна Павла II.

Иоанн Павел II должен был приехать на родину в день 900-й годовщины мученической смерти святого Станислава, епископа Краковского, то есть 8 мая 1979 года.

Святой Станислав, покровитель Польши и всех поляков и наиболее почитаемый в Польше святой, живший в 11-м веке, был, по сути дела, первым правозащитником. Вернувшись после длительного военного похода, воины короля Болеслава Смелого обнаружили, что их жены не были им верны. Болеслав, не знавший удержу ни в гневе, ни в щедрости, приказал неверным женам вскармливать грудью щенков и поросят. Станислав, епископ Краковский, прилюдно, на воскресной мессе, вступился за обесчещенных женщин. Никакое наказание, заявил он, не может посягать на божественное достоинство человека, а королевская власть не может нарушать, установленных Богом законов.

Войтылу вся Польша знала и любила как прямого преемника святого Станислава не только по должности, но и по духу. Всенародное чествование ТАКОГО святого, которое к тому же возглавит Папа Римский, да еще – ЭТОТ Папа,  – такая мысль, вероятно, была для лидеров обеих коммунистических партий верхом кошмара.

Первая защитная реакция – не пустить. Такое решение проблемы настоятельно рекомендовали московские товарищи.

Герек, лидер польской коммунистической партии, вспоминал впоследствии, как ему позвонил разгневанный Брежнев: «Я вам не советую его принимать, вы можете иметь большие неприятности». Герек объяснил, что польское правительство не может найти причины, хоть сколько-нибудь приличной, чтобы не впустить Папу-поляка на родину. «А вы поговорите с Папой,  – посоветовал Брежнев,  – он умный человек, поймет. Пусть скажет публично, что не может приехать, потому что заболел. А впрочем, делайте, что хотите, только смотрите, чтоб вам не пришлось потом жалеть».

В день памяти святого Станислава Папу в Польшу все же не пустили. Он приехал почти на месяц позже. Но в мире уже что-то изменилось. И что бы ни делали теперь коммунистические лидеры, все оборачивалось против них. Репортерам запрещают снимать общие планы; в объектив должны попадать преимущественно старушки и монахини, и упаси Бог, чтобы за ними проглядывалась многотысячная толпа! Но каждый третий житель Польши, включая грудных младенцев, лично участвовал в одной из встреч с Папой, то есть реально был в этой толпе. Никакие происки империализма не смогли бы разоблачить ложь коммунистической пропаганды безжалостнее, чем это сделала она сама. Папе не дали приехать в День святого Станислава, но время, которое устраивало правительство Польши, пришлось на праздник Пятидесятницы. То обстоятельство, что историческая месса на площади Победы в Варшаве происходила в День сошествия Святого духа, для тысячи верующих многократно усиливала силу эмоционального воздействия известных слов Папы: «Да снизойдет Дух Твой и да обновит лицо земли. Этой земли».

Лицо земли, и не только польской, вскоре действительно изменится до неузнаваемости. Многими, в том числе и не католиками, в том числе и неверующими, за точку отсчета будут приняты именно эти девять дней первого визита Иоанна Павла II на родину.

2002

Бюлетень "Права Людини", 2013, №28

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори