пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201417
№17
2014

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

20.06.2014

Відкритий лист представників українського громадянського суспільства до держав-членів Ради ООН з прав людини

   

 

Ми, представники  українських правозахисних організацій, звертаємось до іноземних дипломатичних представництв в Україні з проханням врахувати позицію громадянського суспільства щодо ситуації з правами людини в Україні під час розгляду та ухвалення Радою ООН з прав людини резолюції по Україні.

В результаті грубих та масових порушень прав людини під час подій на Євромайдані у листопаді 2013 – лютому 2014 року, окупації Криму Російською Федерацією в березні 2014 року, триваючого збройного протистояння в Луганській та Донецькій областях за участю добре озброєних бойовиків, які прибувають з території Росії, стає все складніше забезпечувати дотримання прав людини в Україні.

Громадський моніторинг ситуації у Криму та на сході України засвідчує масові  і грубі порушення усіх фундаментальних прав людини і недостатність заходів, спрямованих на деескалацію ситуації.   

Органи Організації Об’єднаних Націй послідовно та рішуче відстоювали та захищали інтереси України у ці важкі часи. Позиція більшості держав-членів ООН, зокрема, відображена у Резолюції Генеральної Асамблеї  № 68/262 від 27 березня 2014 року та Женевській Заяві щодо України від 17 квітня 2014 року. Наступного тижня під час одного із засідань Ради ООН з прав людини держави-члени розглядатимуть та прийматимуть рішення щодо резолюції про співпрацю та допомогу Україні у сфері захисту прав людини.

Представники українських  правозахисних організацій просять держави-члени Ради ООН з прав людини під час розгляду та ухвалення резолюції про співпрацю та допомогу Україні у сфері захисту прав людини врахувати та відобразити в резолюції наступні рекомендації:

– надавати міжнародну правову допомогу Україні з метою розслідування та притягнення до відповідальності осіб, винних у масових порушеннях прав людини в Україні, починаючи з листопада 2013 року;

– надати технічну допомогу Україні у створенні умов для якнайшвидшого виведення цивільного населення з територій збройного протистояння до сусідніх областей України та у поширенні інформації щодо такої можливості серед цивільного населення;

– не спиратися у своїх висновках на інформацію, яка упереджено подається російськими засобами масової інформації;

– всебічно сприяти ефективній діяльності моніторингової місії ООН в Україні та всім сторонам конфлікту забезпечити безперешкодну роботу місії на всій території країни, в тому числі в Криму;

– закликати самопроголошене керівництво Криму та де-факто керуючу владу Російської Федерації залишити українське законодавство в дії в Криму, приймаючи до уваги Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 68/262;

– закликати Уряд Російської Федерації прийняти ефективні та адекватні заходи по недопущенню перетину російського-українського  кордону озброєними особами та угрупуваннями;

– закликати уряд України дотримуватися національного законодавства під час проведення антитерористичної операції та розслідувати злочини, скоєні всіма сторонами конфлікту;

– закликати уряд України розслідувати всі злочини та притягти до відповідальності всіх осіб, винних у грубих та масових порушеннях прав людини під час подій в Києві та регіонах, відомих як «Євромайдан» (листопад 2013 року – лютий 2014 року), а також у Криму та східних областях, починаючи з лютого 2014 року;

– закликати уряд України якнайшвидше ратифікувати Римський Статут та визнати юрисдикцію МКС до дати ратифікації Римського статуту.

1. Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод

2. Аркадій Бущенко, Микола Козирєв, Українська Гельсінська спілка з прав людини

3. Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини

4. Оксана Романюк, Інститут масової інформації

5. Євген Захаров, Харківська правозахисна група

6. Микола Коробко, «Криворізьке міське правозахисне товариство»

7. Юрій Чумак, Центр правових та політичних досліджень «ДУМА»

8. Наталія Беліцер, Інститут демократії імені Пилипа Орлика.

9. Євгенія Луценко, Центр соціальних і гендерних досліджень

10. Марія Ясеновська, Харківська обласна фундація «Громадська Альтернатива»

І ще 63 підписи на 01.06.2014

До звернення можливо приєднатися, залишивши допис у коментарях на

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1403272630

 

 

 

 

Політика і права людини

22.06.2014

Заява Харківської правозахисної групи у зв’язку з ухваленням Закону України «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України»

   

Законопроект №4998-1 був внесений для розгляду 19 червня і прийнятий 19 червня в той же день одразу в цілому, тобто зі значними порушенням регламенту. Такий поспіх можна пояснити його надзвичайною актуальністю, але, на превеликий жаль, він в цілому не вирішує проблем вимушених переселенців. Громадське обговорення цього законопроекту не проводилося, рекомендації УВКБ ООН з прав біженців щодо принципових положень такого закону були проігноровані. Викликає подив, чому депутати Валерій Пацкан та Сергій Соболєв відмовилися від законопроекту №4998 на ту ж саму тему, внесеного ними 17 червня разом з Володимиром Ар’євим. Той законопроект, за нашою оцінкою, значно краще враховував права та законні інтереси вимушених переселенців.

Закон поширюється тільки на вимушених мігрантів з АР Крим, м. Севастополя та зони АТО. Тобто у разі виникнення вимушеної міграції, скажімо, внаслідок теракту поза зоною АТО, даний закон не буде поширюватися на переселенців з цієї території. У цьому сенсі закон недалекоглядний.

У пояснювальній записці вказано, що прийняття законопроекту не потребує  додаткових видатків із Державного бюджету України. Це говорить про те, що законодавець взагалі не хоче дбати про вимушених переселенців, а хоче, мабуть, щоб ними опікувалися тільки міжнародні організації, благодійні фонди та українська громадськість.

Відповідно до ст. 3, ч. 13 особі може бути відмовлено у видачі посвідки вимушеного мігранта якщо:

а) відсутні обґрунтовані підстави для  вимушеного  залишення  місця проживання на території, зазначеній у частині 2 статті 1 цього Закону;

б) у органів державного управління наявні відомості про:

здійснення особою злочину проти миру та людяності, конституційного устрою чи територіальної цілісності України;

участь у протиправних, у відповідності з міжнародним правом та чинним законодавством, діях  на тимчасово окупованій території або території проведення антитерористичної операції.

П. а) означає, що на особі лежить тягар доведення, що вона залишила місце проживання

«на території України внаслідок виникнення обставин, які загрожують життю чи здоров’ю особи або членам її сім’ї, втрати житла, засобів (джерел) забезпечення та існування, загрози застосування насильства, переслідування за політичними, релігійними переконаннями, національною приналежністю чи належністю до певних соціальних груп або з наміром уникнути наслідків збройного конфлікту або окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини і яка не перетинала міжнародно визнаного державного кордону України»

А принцип, закладений в п. б), значно ускладнить процедуру отримання посвідки вимушеного мігранта, якраз «створить ризики вчинення корупційних правопорушень» і ґрунт для масових відмов в отриманні посвідки.

Це може означати, що Державна міграційна служба (ДМС) має робити запити в МВС та СБУ для перевірки особи, що претендує на отримання статусу вимушеного мігранта. Це взагалі створює небезпеку для життя, здоров’я і майна переселенців, тому що такі запити потрапляють до правоохоронців на території, з якої вибули переселенці, а, значить, можуть потрапити до рук терористів.

Пункт (б) може міститись лише в положенні про підстави позбавлення статусу вимушеного мігранта, а не в положенні про відмову у видачі посвідки.

За даним законом вимушеними мігрантами опікується ДМС. Це віддзеркалює філософію цього закону: державі більш важливо вести облік і слідкувати за міграцією переселенців, ніж надавати їм допомогу. Якщо головна мета закону – надати допомогу людям, які внаслідок вимушеної міграції опинилися у скрутному соціальному становищі, то цим має опікуватися Міністерство соціальної політики.

Що для вимушеного переселенця є першочерговим? Звичайно, отримати допомогу для влаштування в новому місці. Проте в законі відсутня процедура реєстрації місця проживання, за якою переселенець зберігав би стару реєстрацію та отримує тимчасово нову, яка надасть йому можливість реалізації його прав та законних інтересів.

Допомога з житлом взагалі не надається у випадку, якщо вимушений мігрант самостійно обирає регіон та місце проживання, не включений до переліку регіонів, визначених Кабінетом Міністрів для тимчасового розселення вимушених мігрантів. Таким чином, держава може залишити більшість переселенців без допомоги з житлом, тому що люди хочуть працювати за фахом, вчитися, інтегруватися в нове середовище.

Недоліки закону і загрози правам людини та основним свободам внаслідок його прийняття цим наведеними тезами, на жаль, далеко не вичерпуються. Загалом ухвалений закон не досягає мети ефективної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Ми рекомендуємо невідкладно розробити проект змін і доповнень до даного закону і ухвалити на наступній пленарній сесії Верховної Ради України.

 

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

Політика і права людини

24.06.2014 | Алексей Светиков

Президенту Порошенко о предательстве генералов

   

Настоятельно призываем, а точнее, требуем от Вас разобраться в обстоятельствах, повлекших существенные потери украинских военных в бою в поселке Металист под Луганском 17 июня. В частности в связи с тем, что информация о причинах трагедии, распространенная генералитетом и Министром обороны, существенно отличается от той информации, которой располагаем мы — организация, которая много лет занимается мониторингом ситуации в Луганской области...

По версии Минобороны, причиной потерь якобы стала самовольная атака добровольческого батальона «Айдар», в результате которой тот якобы был разгромлен. А затем понесли потери и военные, которые якобы выдвинулись на помощь «Айдару». Легенду о разгроме «Айдара» растиражировали и российские СМИ, при этом они демонстрировали видеоролики с претенциозным названием «Разгром батальона «Айдар», из содержания которого видно, что умирающий возле БТР раненый – контрактник вооруженных сил, а не доброволец.

На самом деле, по нашей информации, все было иначе. «Айдар» действительно понес потери, но относительно небольшие. И случилось это, когда добровольцы выдвигались на помощь попавшему в засаду подразделению из Буковины. Об этом же свидетельствуют и данные о потерях, позднее опубликованные Минобороны: 4 погибших в «Айдаре» и 10 — военнослужащих.

Мы неоднократно обращали внимание на странную синхронность в распространении неправдивой информации о результатах военных действий генералами Минобороны и российскими СМИ. Например, когда военные из минометов расстреляли огороды в селе Воеводовка, ближайший боевик от которых находился в километре, генералы доложили о разгроме базы боевиков. А российские СМИ, в свою очередь, об огневом нападении военных на блокпост около Северодонецка. Луганские журналисты называли постановочными многочасовые бои, происходившие в Луганске, после которых даже окна в военной части, которую якобы штурмовали, оставались целыми.

У нас есть обоснованные основания считать, что некоторые генералы обсуждают и согласовывают будущие действия вооруженных сил Украины против сепаратистов  с московскими генералами. С которыми дружат еще со времен совместной службы в армии СССР. И которые, в свою очередь, являются советниками сепаратистов.

Мы понимаем, что других генералов, кроме тех, кто начинал военную карьеру в армии СССР, в Украине нет. А поэтому невозможно сразу провести полную чистку генералитета. Но что может и обязан сделать Президент Украины, так это обеспечить тотальный контроль за их  непосредственной деятельностью. На наш взгляд, это возможно двумя известными средствами:

- введением института гражданских комиссаров (из тех же сотников Майдана);

- созданием миссии иностранных советников, с прикреплением такого к каждому генералу, задействованному в военных операциях.

Комиссары и советники могут стать серьезным препятствием для происходящего сейчас массового предательства командования украинской армии высшего и среднего звена. Ну, и не лишним будет усиление ответственности за воинские преступления, в виде пожизненного заключения за предательство, приведшее к массовой гибели военнослужащих.

В ближайшей перспективе, по нашему мнению следует, также, начать продвижение на руководящие должности в армии офицеров, которые не служили в армии СССР, но имеют боевой опыт в составе миротворческих миссий и а АТО в восточных областях Украины.

Война на востоке Украины – большое бедствие для украинского народа. Но в тоже время она должна стать  основой, на которой  сформируется боеспособная армия, способная защитить Украину от любого агрессора

23 июня 2014

Тероризм

20.06.2014

«П’ята колона»

   

17 червня 2014 року в місті Харкові напроти прохідної ГП «Завод імені Малишева» (далі – завод імені Малишева) відбувся мітинг проросійськи налаштованих активістів, які виступали проти виробництва та ремонту воєнної техніки для цілей проведення антитерористичної операції.

Учасники мітингу періодично викрикували гасла «Фашизм не пройдёт», називали працівників заводу «фашистами» та «убийцами», які «продали Родину фашистам и хунте», «служат хунте» тощо. Також учасники мітингу закликали працівників заводу ім. Малишева ламати військову техніку (танки та бронетранспортери), яка виробляється на цьому заводі, та бойкотувати її виробництво. В руках деяких учасників мітингу були плакати з написами «Каждый танк забирает тысячи жизней», «Танки – для убийства своих солдат и граждан».

Даний факт зафіксовано на відео, що розміщене на всесвітньому відеохостінгу YOUTUBE:

У діях учасників мітингу вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтею 111 Кримінального кодексу України «Державна зрада». А саме, проведення публічних зібрань із застосуванням висловлювань аналогічних тим, які часто використовуються засобами масової інформації Російської Федерації для створення негативного іміджу органів та посадових осіб державної влади України, та, зокрема, керівників антитерористичної операції, яка проводиться в Донецькій та Луганській областях, може бути розцінене як надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Зокрема, слова «фашисти» та «хунта» застосовувалися учасниками мітингу у якості епітетів для найменування органів влади України та Української армії. Такі ж самі або схожі слова використовуються засобами масової інформації Російської Федерації під час висвітлення подій, які відбуваються на території України. Зокрема, слова «хунта» і «фашисти» по відношенню до української влади використовується у статтях інформаційних порталів РИА Новости: «Ситуация на Украине: за преступления хунты ответят и исполнители», KM.RU: «Киевская хунта – настоящий клуб самоубийц»; «Греки провели массовый митинг против фашизма на Украине»; Русская весна: «Киевские власти вынуждены признать, что против хунты воюют граждане Украины, а не „привезенные из РФ боевики“»; Pravda.ru: «Россия и Германия в прицеле киевской хунты»; IAREX.RU: «Карательные операции фашистов на Украине – это война?»; Деловая газета ВЗГЛЯД: «Митинг против угрозы фашизма на Украине прошел в США»; Pravda.tv.ru: «Война на земле Новороссии – война, развязанная против России».

Всі зазначені статті націлені на дискредитацію роботи державних органів влади України, зображення у негативному світлі дій українських військових, які залучені до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Вважаємо, що проведення мітингів, учасники яких використовують для визначення органів влади України та Української армії вислови на найменування, які постійно використовуються в статтях ЗМІ антиукраїнського спрямування, є зрадою державних інтересів України.

Крім того, заклики ламати військову техніку, які учасники вищезазначеного мітингу викрикували на адресу працівників заводу імені Малишева, містять ознаки складу злочину, передбаченого статтею 295 Кримінального кодексу України: «Заклики до вчинення дій, які загрожують громадському порядку». Зокрема, об’єктивна сторона цього злочину включає в себе публічні заклики до знищення майна.

Оскільки зазначений мітинг біля заводу імені Малишева є відкритим зібранням людей, яке проводилося на вулиці та яке могли спостерігати всі бажаючі, можна зробити висновок, що всі висловлювання та заклики, проголошені на ньому, були публічними.

Враховуючи складну політичну ситуацію, що склалася в східних регіонах України, на сьогоднішній день велике значення має захист територіальної цілісності та суверенітету України від протиправних посягань, так само як і захист прав людей, які проживають на її території.

Тероризм

23.06.2014 | Сергій Григор’єв

На Запоріжжі суд заборонив сепаратистську «Слов’янську гвардію»

   

Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив позов прокуратури Запорізької області та заборонив діяльність громадської організації «Слов’янська гвардія».

Як повідомляє прес-служба прокуратури Запорізької області, за результатами прокурорської перевірки було встановлено, що «Слов’янська гвардія» здійснювала свою діяльність з порушенням законодавства, а сама практика організації не відповідає заявленій у статуті меті.

І суд погодився з доводами прокуратури про те, що діяльність «Слов’янської гвардії» суперечить основним засадам утворення та діяльності громадських організацій, більш того, загрожує безпеці України, а також направлена на ліквідацію незалежності нашої держави, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, пропаганду війни та насильства, і з таких підстав підлягає забороні.

Нагадаємо, що позов до адміністративного суду прокуратура Запорізької області пред’явила на початку травня 2014 року, після того, як «Слов’янська гвардія», яка нібито виступає «за Велику Україну» та «за єдність слов’ян», провела низку відверто проросійських акцій із закликами створення так званої «Новоросії». Вочевидь, на думку очільників організації, «великою» Україна може бути лише після ліквідації її незалежності та «злиття в екстазі» слов’янської єдності з Росією.

Керманич «Слов’янської гвардії», що сконала після рішення суду, декотрий Володимир Рогов патетично заявив в Інтернеті, що «ця заборона змусить нас з подвоєною силою боротися за звільнення і визнання Новоросії». Можливо, доборяться до буцегарні…

Права біженців

19.06.2014 | Євген Захаров

Допомога вимушеним переселенцям

   

Внаслідок окупації Криму в березні-травні з Криму переїхало до материкової України більше 10 тисяч кримчан, і кількість ВП усе збільшується. Протягом минулого тижня (8-15 червня) в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Херсону та інших обласних центрах Сходу країни з’явилися десятки тисяч мешканців Донбасу, які покинули свої домівки в зонах військових дій, побоюючись за своє життя та здоров’я.

Ця категорія людей в міжнародному праві називається «внутрішньо переміщені особи» (IDP – internally displaced persons), надалі – внутрішні переселенці чи ВП. Проблеми з розселенням ВП, наданням їм соціальної, медичної та іншої допомоги вирішуються сьогодні громадськими об’єднаннями та неформальними групами громадян, а також органами місцевої влади та самоврядування. В різних містах існує різний рівень координації цієї допомоги,   але існуючий досвід дає можливість сформулювати головні  потреби ВП. Це насамперед надання житла, продуктів, одежі, ліків, медичної допомоги, працевлаштування. Уся ця робота виконується на волонтерських засадах. Іноді потрібна пряма грошова допомога, але оскільки не завжди можна визначити її справжню необхідність, волонтери прагнуть уникати таких ситуацій і пропонують допомогу в матеріальній, а не грошовій формі. Нижче коротко перелічені деякі групи волонтерів та результати їх діяльності.

Першими систематичну допомогу ВП почали надавати у Львові, де було прийнято більше 3 тисяч кримчан, головним чином, кримських татар, цим займалося мистецьке об’єднання «Дзиґа».

В Києві в межах «Волонтерської сотні» було об’єднано багато груп та організацій, які діяли на Майдані, для допомоги ВП (Восток-СОС, 17 лікарня, Реабілітаційний центр Майдану, Фонд Руслани Лижичко (і вона сама), Координаційний центр переселенців, Ескадрони добра тощо). Тут скоординовані усі групи волонтерів, які займалися організованим вивозом людей з Донбасу (від 10 до 800 ВП у кожному випадку), які потім розселялися компактно в гуртожитках, колишніх піонерських таборах, пансіонатах тощо. За кожним місцем компактного поселення закріплений координатор, який вирішує проблеми цього поселення. Відкритий склад для прийому гуманітарної допомоги (одежа, ліки, побутова техніка,   харчування тривалого зберігання тощо, організовані медична та психологічна допомога, дозвілля дітей. Протягом тільки останнього тижня зібрано та освоєно близько 300 тис. грн. Уся інформація про діяльність зведена до закритого google-документу, комунікація здійснюється через закриту ФБ-групу «Волонтерська сотня». Телефон гарячої лінії – 091 352 94 52.

В Харкові діє неформальне об’єднання груп волонтерів, яке координує цю діяльність з облдержадміністрацією. До нього входять центр «Телесенс», комп’ютерно-технологічний коледж, декілька програмістських команд, ХПГ та інші групи. Відкритий сайт http://www.keepua.org/, через який здійснюється комунікація та вирішення проблем ВП – надання житла, їжі, одежі, працевлаштування, медичної та юридичної допомоги тощо. Особливістю Харкова є те, що сюди приїжджають 20 тис. випускників шкіл Донбасу для участі у ЗНО, яке відбудеться за тиждень. Людей розміщують головним чином за містом в колишніх піонерських таборах, пансіонатах тощо.

В Дніпропетровську допомогу ВП координує «Штаб національного захисту», створений місцевим Євромайданом. Штаб постійно контактує з облдержадміністрацією. Тут майже немає місць компактного поселення ВП, і волонтери працюють напряму з кожною родиною ВП, яка звертається за допомогою. Телефон гарячої лінії –  067 698 65 64.

Аналогічні об’єднання є й в інших містах України (Одеса, Херсон, Кіровоград та інші), і в основному їхня діяльність складається так, як описано вище.

Складовими допомоги ВП усюди є активна участь волонтерів, реєстрація прибулих, створення складу, куди місцеві мешканці привозять гуманітарну допомогу (продукти харчування тривалого зберігання, одежу, предмети першої необхідності – зубна паста, мило, предмети гігієни тощо, ліки, побутову техніку тощо), збір коштів і облік витрат, публічне звітування про витрати.

Нагальною необхідністю є ухвалення Закону України «Про вимушених переселенців», оскільки виключно громадськими волонтерськими зусиллями вирішити проблеми ВП, які будуть тільки посилюватися, навряд чи можливо. Навіть якщо антитерористична операція успішно закінчиться, і ВП з Донбасу зможуть повернутися додому до холодів, то потік ВП з Криму буде тільки наростати. Законопроект розроблений ХПГ, він обговорений громадськістю, двічі – в офісі Уповноваженого ВРУ з прав людини, в київському офісі УВКБ ООН з прав біженців, був використаний народними депутатами Сергієм Соболєвим, Валерієм Пацканом та Володимиром Ар’євим та внесений для розгляду 17 червня.

Кримінально-виконавча система

18.06.2014 | Максим Щербатюк
джерело: helsinki.org.ua

Хто має право на амністію в 2014 році

   

29 квітня до Верховної ради було внесено законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування амністії в Україні (№4791)», який вже 6 травня було прийнято і проголосовано.

8 травня закон було підписано в.о. Президента України Турчиновим О.В. та опубліковано 13 травня в газеті «Голос України».

Закон під №1246-18 вступає в силу 14 травня. З текстом можливо ознайомитись тут:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1246-vii

Крім того, Вищим спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ видані рекомендаційні роз’яснення (підготовлені заступником Голови суду Кравченко С.І.) «Про деякі питання Застосування амністії у 2014 році з урахуванням останніх законодавчих змін» затверджених судовою палатою 21 травня 2014.»

Наводимо  алгоритм, більш менш загальний і простий, щоб людина, яка відбуває кримінальне покарання (або особа, щодо якої суд встановить наявність підстав для амністії — дивіться частину 2 статті 3 Закону про застосування амністії), зміг скористатися правом на амністію.

Отже, по-перше, терміни:

1) Закон України «Про застосування амністії в Україні», далі Закон про застосування амністії та 2) Закон України «Про амністію в 2014 році», далі Закон про амністію.

По-друге, щоб матеріалом статті було зручно користуватися читачам, будемо  цитувати необхідне з вищевказаних законів.

Крок перший: умови, при яких амністія не застосовується.

Почати необхідно з визначення чи може до даних злочинів застосовувати амністію. У першу чергу, виключаються особи перелічені у статті 4 Закону про застосування амністії:

«1) Осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, и до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

2) Осіб, які мають дві та більше судимості за вчинення умисне тяжких та / або особливо тяжких злочинів, крім відпадків індивідуальної амністії;

3) Осіб,  яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

4) Осіб, яких засуджено за злочин чи злочини, що спричинили загибель двох и більше осіб;

5) Осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знов вчинили умисний злочин.

6) амністія також НЕ застосовується до осіб, засуджених: за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталася смерть постраждалого, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнуло за собою смерть.

Якщо ви не потрапили в цей список, в обов’язковому порядку необхідно переглянути статтю 8 Закону про амністію, де  визначено більш конкретний, постатейний перелік діянь, амністія до яких не застосовується.

Якщо пункт перший алгоритму пройдений, то вам вже пощастило, тому як в принципі, нинішній закон допускає застосування амністії до злочинів будь-якої ступені  тяжкості у вигляді скорочення терміну відбування покарання наполовину (дивись пункт 3 Роз’яснення ВССУ).

Крок другий: якщо термін менше п’яти років -і відповідаєш умовам.

Перевіряємо у Кримінальному кодексі України і знаходимо там максимальний термін, який дають за злочин, за який ви були засуджені. Якщо цей термін — до 5 років і при цьому засуджений відповідає хоча б одній з таких умов:

«Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;

г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнані інвалідами 1-ої, 2-ї або 3-ої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарань та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарань, затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України от 18 січня 2000 року № 3/6;

г) осіб, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи — осіб, які підпадають під дію Закону України «Про статус и соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних Законів других держав — колишніх республік СРСР;

є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.»

Увага тих, хто засуджений за злочини, вчинені з необережності!

Їх варто виділити окремо, але на початку, ось приблизний перелік таких статей Кримінального кодексу України, які передбачають у кваліфікації вчинення з необережності: 119, 128, 130, 133, 196, 197, 264, 267, 270, 271, 272, 273, 276, 286, 287, 320, 326, 329, 367, а також глава 8 КК України. Більше ж точно, це можна побачити у вироку засудженого.

Закон передбачає дві статті для амністії таких засуджених — це стаття 1 і пункт г) статті 4 Закону про амністію.

За статтею 1, звільненню за злочини, вчинені з необережності, підлягають засуджені, максимальний термін покарання яких встановлюється строком до 10 років, за наявності обставин зазначених у статті 1 Закону про амністію (далі для зручності буду називати їх обставини, зазначені в Крок другий).

Згідно з пунктом г) статті 4 Закону про амністію звільненню підлягають засуджені, максимальний термін покарання яких встановлюється не більше 12 років, за умови, що станом на 19.04.2014 року засуджений відбув не менше половини строку основного покарання.

Крок третій: будь-який термін, але злочин не повинен бути пов’язаний з насильством. Якщо ваш злочин має санкцію у вигляді ув’язнення на який завгодно термін (при цьому крок перший цього алгоритму ви успішно пройшли), і при цьому ви відповідаєте таким вимогам: а) вчинили злочин, не пов’язаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я і б) станом на 19 квітня 2014 відбули не менше ¼ призначеного покарання, то амністія до вас застосовується за статтею 2 Закону про амністію.

Також, розумним буде звертатися за застосуванням амністії за цією статтею у випадку, якщо ви не відповідаєте вимогам з Кроку другого (стаття 1 Закону про амністію).

Наприклад, у роз’ясненні ВССУ говориться, що на цій підставі амністії підлягають засуджені за ч.5 ст. 185, ч.4 ст.190, ч. 3 ст. 212, ч.3 ст. 307 КК України.

Крок четвертий: якщо термін менше десяти років і відповідаєш умовам.

Щоб скористатися амністією за статтею 3 Закону про амністію, необхідно, щоб; а) злочин передбачав максимальний термін до 10 років; б) ви відповідали умовам, зазначеним у розділі Кроку другого цієї статті та в) за станом на 19.04.2014 року відбули не менше половини строку основного покарання.

Крім того, тут слід вказати, що якщо засуджений — жінка, засуджена на термін менший ніж 10 років і станом на 19.04.2014 року нею відбуто не менше половини строку основного покарання, їй не обов’язково відповідати умовам, зазначеним у Кроці другому, а амністія до неї може бути застосована по пункту в) статті 4 Закону про амністію.

Крок п’ятий: скорочення терміну в половину і звільнення тих, кому залишився рік.

Дія статті 6 поширюється на всіх засуджених за вчинення злочинів якою завгодно тяжкості (за винятками, зазначеними в Кроку першому). Ці люди однозначно отримують скорочення терміну на половину.

Тут важливо знати, що особи, щодо яких відповідно до Закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Аналогічно, звільняються без всяких умов (але з урахуванням обмежень, зазначених в Кроці першому) Ув’язнені, не відбута частина покарання яких на 19 квітня 2014 становить менше одного року.

Крок шостий: куди подавати документи.

Постанова ВССУ вказує, що під час виконання вироку, питання амністування належить розглядати місцевому суду, в межах територіальної юрисдикції якого виповнюється вирок.

За загальним правилом питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Однак, слід врахувати, що в наступному абзаці статті 9 Закону про амністію, законодавець вказав випадки, коли заяву подає тільки засуджений (його представник), а коли це може робити ще й відповідна посадова особа: «Застосування цього Закону здійснюється щодо:

а) осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, що не пов’язані з позбавлення волі, крім покарань у вигляді штрафу, — за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;

б) осіб, яких засуджено до покарань у вигляді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, — за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;

в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, — за поданням начальника установи, погодженого з відповідною Спостережною комісією або службою у справах дітей, або за клопотанням самого засудженого, його захисника чи законного представника;

г) осіб, щодо яких судом прийнятий вирок, який не набув законної сили, — за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.»

Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування закону про амністію.  Але це не значить, що амністія можлива лише протягом 3 місяців. Цей термін встановлено для посадових осіб пенітенціарних установ, прокуратури та суду, щоб вони не зволікали із застосуванням ЗУ «Про амністію в 2014 році»

Погляд

17.06.2014 | Катерина Петрова

Месяц «ЛНР» на территории Луганской области

   

Месяц. Прошел месяц с того времени, как жители Луганской области приняли участие в «референдуме» по созданию «Луганской народной республики». По данным организаторов референдума, около 96% процентов приняли участие в нем или проголосовали за создание республики. По другим данным в голосовании приняли участие около 20-30 % жителей Луганской области. Неясен момент, на какие списки опирались организаторы «референдума». Возможно, пройдет какой-то период времени и станет возможным разобраться, что же произошло в день голосования…

Ну а сейчас мы имеем реальность, как говорится в народной поговорке «что посеешь, то и пожнешь». Давайте смотреть на вещи реально, не основываясь на эмоции, а только лишь на факты. На территории Луганской области в разы возросла криминальная обстановка: массовые грабежи, мародерства, нападения на улице, убийства и похищения. Малый и средний бизнес стали постоянно припирать к стенке вымогательством в огромных масштабах, люди с автоматами в камуфляже стали приходить в гости к предпринимателям и требовать какую-то сумму денег на нужды республики. Вопрос: таким образом, руководство республики собирало бюджет? Именно с этих денег планировалась выплата зарплат, пенсий и социальных выплат? Бизнесмены в панике после визитов таких «гостей» закрывали свои магазины, предприятия. Сегодня на территории Луганской области почти не осталось среднего класса.

Террор ощутили на себе обычные граждане: был введен комендантский час, после 23.00 на улицах появлялись лишь люди с автоматами или отчаянные смельчаки. Взрослые люди стали испытывать чувство де жа вю: вернулись 90-е? Нет, хуже – наступила эпоха ЛНР.

Патриотов Украины стали просто похищать с квартир, с улиц и вести в здание СБУ (сейчас, когда любой житель Луганска услышит «здание СБУ» – ощущает ужас), захваченное 6 апреля 2014 года пророссийскими активистами (говорят, жителями Крыма, россиянами?!) и теперь оно используется, как «комната пыток», гестапо (при немецкой оккупации СССР во время Отечественной войны). Кто туда попадет, либо возвращается и сразу покидает пределы Донбасса, либо возвращается на карете скорой помощи, есть такие, которые до сих пор находятся там…

Время от времени захватывались административные здания, учебные заведения, воинские части. Луганчан уже не удивляют звуки взрывов, автоматных очередей и т.д. А бабушки- старушки в начале июня после штурма штаба Луганских пограничников, когда в небе над Луганском летали истребители, теперь ждут авиаудара. Именно ждут: «Мы свое уже прожили. Чего нам бояться?». При этом молодые мамочки гуляют на улицах с детьми, моля бога, чтобы был мир и покой.

Проведя опрос среди жителей Луганска, я поняла, что очень многие, которые голосовали 12 мая на референдуме, уже сегодня разочаровались в действиях своих «защитников». Последние два месяца и особенно месяц люди живут в страхе за свою жизнь, экономика региона в крахе, постоянные убийства и грабежи заставили многих уехать. Луганская область умирает. Животный страх перед «Правым сектором» и бандеровцами заставляет людей в борьбе с химерами уничтожать все живое вокруг.

Я приведу несколько высказываний жителей Луганска и Луганской области – тех, которые не побоялись, ведь сегодня на Луганщину вернулся 1937 год, когда на территории СССР шли массовые зачистки инакомыслящих. Все опрошенные отвечали на вопрос: «12 июня исполнился месяц со дня создания «Луганской народной республики». Какие изменения произошли в вашей жизни и в жизни ваших родных и близких за этот месяц?»

«Любые мои рассуждения будут рассмотрены как политическая позиция. Поэтому, простите, я этого сделать не могу... Единственно, что могу сказать: прихожан за последнее время в храмах наших стало на порядок больше», – Александр Авдюгин, представитель церкви.

«Стал меньше ездить по городу и не выхожу на улицу в тёмное время суток», – журналист Сергей Сакадынский.

«Появилась масса новых ощущений, много адреналина!!! Сепаратисты меня чуть не убили, у моего знакомого забрали всю выручку из кассы на нужды Лугандона – все это просто за то, что мы любим Украину и открыто об этом говорили. В ЛНР сейчас 37-й год, террор... Такое ощущение, что находишься в стране «кривых зеркал», – луганчанин, предприниматель.

«На работе произошли изменения в худшую сторону, каждый день меняется обстановка. Дома мне отстрелили подоконник. Я уезжать не буду это моя родина мой дом, и я в ожидании зачистки, ибо задолбала такая обстановка», – бывшая студентка ЛВД, проходит стажировку в одном из городских райотделов милиции.

«Все члены семьи однозначно ответили, что ничего не произошло, хорошего в том числе. Ведь какая речь может идти об изменениях, если ЛНР толком никто не признал. Стало только хуже – теперь все боятся за свои жизни, безопасности никакой нет. Уже бы либо её признали и оставили в покое, либо прекратили, наконец, военные действия и сели за стол переговоров, потому что так жить больше нет сил!», – студентка ЛНУ им. Т.Г.Шевченко, здание которого было занято вооруженными людьми из-за страха перед «Правым сектором».

«У меня последние три месяца уменьшилась прибыли. Также из-за непризнания ЛНР и постоянных набегов людей с автоматами на отделения банков, многие банки в городе стали закрываться. В связи с этим банки стали требовать в кратчайшие сроки рассчитаться с кредитами, и подняли пеню. Мне пришлось рассчитываться со всеми кредитами. Сегодня у меня возникло желание переехать в другой город», – предприниматель.

«С провозглашением ЛНР ничего хорошего не произошло! Я не думаю, что люди хотели того, что сейчас происходит. И если сейчас провести еще один референдум, 96% населения, наверное, проголосовали бы против ЛНР, лично знаю людей, которые поменяли свое мнение, и всего то за 1 месяц существования ЛНР. Я не считаю свой родной город, в котором я родилась и живу Луганской НР. Как жила в городе Луганске, так и живу!

Создается впечатление, что некоторые люди просто заигрались... А что же делать нам, обычным жителям? Которые хотят нормально жить, работать, ездить куда-либо без каких-либо ограничений, и не боясь что поедешь, а обратно не вернешься? Хочется, как раньше, жить спокойно, мирно! Жили плохо... Сейчас мне кажется, что мы жили прекрасно! Когда не с чем сравнивать, просто многого не осознаешь.

Я не хочу войны! Хочу мира на своей земле! И очень надеюсь, что в скором времени все наладится!», – менеджер рекламного агентства.

Возникает вопрос: почему люди вместо того, чтобы строить, разрушают? Против чего вы, я имею в виду ополченцев, против чего вы ведете борьбу? Против мифических бандеровцев с 1945 года? Против «Правого сектора»? Ведь там, где сейчас находится «Правый сектор» (как вы думаете) – на Западной Украине, – там мир и благополучие, а на Донбассе война и разруха.

Я думаю, что вы боретесь против самих себя, вы ненавидите себя и свою землю, своих детей и внуков, своих любимых и друзей, вы уничтожаете все прекрасное вокруг себя. На Луганщине больше нет добра и мира, здесь поселилась ненависть и презрение к своей земле…

Погляд

26.06.2014 | Людмила Клочко

Нельзя умножать горе и ненависть...

   

Посмотрела на «новом канале»: «Тиха ненависть, або біженці бувають різні. «Абзац!» 19.06.2014. Не хочу их даже цитировать. Кто захочет сам найдет.

Я была в этом лагере беженцев уже после съемочной группы НН. После выхода в эфир этой передачи, лагерь не спал: боялись, что придут их бить, а может и убьют.

Нужно сказать, что люди там абсолютно разные. Большинство женщин с детьми, есть беременные, которым вот-вот рожать, старики, больные люди, есть и мужчины, которые приехали со своими семьями. Одна женщина пояснила, что семьи «выпускают», а ее гражданского мужа могли не выпустить, поэтому, что нет штампа в паспорте. Все приехали в разное время и по-разному уезжали. Поэтому рассказы очень индивидуальны. Группа, приехавшая автобусом, собиралась за 30 минут. Решались ехать - не ехать, кто-то должен остаться и уберечь имущество от грабежей. Для тех, кто не пережил такое, наверное понять сложно: бросить все и ехать в неизвестность (доедешь ли?), оставаться и подвергать опасности жизнь детей и свою... Тот кто не принимал такие решение за 30 минут, тот не должен плоско судить об этом. Люди в Славянске получают информацию по слухам, ничего достоверно не утверждают. Кто-то рассказывает, что семью, пытавшуюся выехать на своей машине, расстреляли, а кто не знают. Они не понимают, чьи снаряды разрушают их дома, они верят, что в лесах ходят люди, говорящие по-английски...

Эти люди еще в той стадии шока, когда главный вопрос: Ну почему это случилось СО МНОЙ? Даже вопросом ЧТО ДЕЛАТЬ дальше пока задаться не способны.

Жизнь в лагере совсем не сахар. Волонтеры из Харькова и местные жители привозят продукты и вещи, игрушки для детей. Но в репортаже сказано: Кормит государство. Не кормит, а только предоставило жилье.

Представьте летний лагерь школы-интерната: палаты на 12 человек, сдвинутые кровати между ними узкий проход, туалет и умывальник в коридоре. В комнатах живут по несколько семей с детьми разного возраста, Люди эти не связаны семейными или какими-то другими узами, не были раньше знакомы... А нужно уживаться. Шкафов для одежды, естественно, нет - в летних лагерях положена только тумбочка. В лагере нет отопления - жить можно только до осени.

В репортаже НН говорится о том, что из всего лагеря, работали только 2 человека. Не уточняется, что только до трассы около часа пешком, а до места работы еще как-то добраться нужно.

Не стоит осуждать их. Не стоит требовать благодарности. Благотворительность вообще не должна требовать благодарности. Никто никого не заставляет кому-либо помогать. Делаешь, потому что считаешь нужным, потому что им СЕЙЧАС хуже чем нам. Ведь все под Богом ходим и что с нами будет завтра не знаем.

Но все это общие рассуждения. А нужна реальная помощь, не только деньгами или вещами или продуктами, а и простое человеческое сочувствие и участие.

Кстати, есть поле деятельности:

В лагере есть дети школьного возраста, они закончили школьный год на 2 месяца раньше остальных школьников - с ними не помешало бы позаниматься, чтобы в следующем учебном году они не отставали.

С детьми нужно играть, а не только дарить им игрушки - организовать что-то совсем простое, как в детских садах или младшей школе - пусть перестанут бояться громких звуков.

Женщин тоже стоит отвлечь от их несчастий, оторвать их взгляды от НИКУДА, в которое они смотрят. Петь, вязать, учить украинский или английский, заниматься фитнесом.... Не знаю, но чем-то нужно.

Доверие можно заработать, только делая что-то вместе, а не делая ДЛЯ них.

Они должны из объектов помощи стать деятельными творцами своей судьбы.

Спонсоры оплатили поездку детей в аквапарк. Не знаю, кто эти спонсоры, но они просто МОЛОДЦЫ. Не хлебом единым...

Только вернутся дети снова в лагерь. Поэтому жизнь в нем должна стать не просто выживанием, а иметь некое содержание.

Кстати, свято место пусто не бывает: уже приезжали к ним т.н. Женщины Харькова, это которые пикетировали з-д Малышева.

Как это сделать? Сложно. Люди из Славянска (они не хотят, чтобы из называли беженцами) очень замкнуты, побаиваются нападений, разговоров с чужими, да и со своими опасаются.

Хотелось бы, чтобы журналисты слегка думали, что говорят и делают. Это так легко ранить тех, кто уже упал. Если кто и думает не так, как «патриоты» с НН, то это не значит, что их нужно упрекать в том, что они еще живы. Нельзя умножать горе и ненависть...

Погляд

26.06.2014 | Игорь Соломадин

Мирный план Порошенко: ожидания и риски

   

Мирный план Президента Украины по урегулированию ситуации в восточных регионах  Украины начал действовать с 22:00 20 июня и продлится до 22:00 27 июня 2014 года.

Едва появившись, этот план вызвал шквал критики. Российская сторона назвала его не иначе, как «ультиматумом», адресованным руководству самопровозглашенных донбасских «республик».  И, по странному совпадению (?), Президент РФ  внезапно приказал привести в полную боевую готовность войска Центрального военного округа России для комплексной проверки боеготовности, которая должна пройти с 21 по 28 июня.  Центральный военный округ объединяет военные части, дислоцированные в Поволжье, на Урале, в Сибири, штаб-квартира – в Екатеринбурге. Это далеко не только от Украины, но и от Москвы, но именно этот регион – главная ресурсная база вооруженных сил России.

В Украине план Порошенко начали атаковать наши «голуби» и «ястребы», хотя, конечно, это деление чисто условное и не более чем привычный маркер – все единодушно заявляют, что хотят мира. Но способы достижения мира видят по-разному. «Голуби», поддерживая на словах мирный план Президента,   продолжают твердить мантру о том, что необходимо прекратить военные действия, обращаясь при этом, в духе «капитана Очевидность», к украинским властям. Но, почему-то, они не адресуют свои призывы к тем, кто ведет огонь с другой стороны.

«Ястребы» критикуют мирный план с военно-тактической точки зрения – пауза в проведении АТО, по их мнению, приведет к наращиванию сил боевиков, к усилению и укреплению их позиций. Боевики не собираются выполнять этот план, о чем, кстати, свидетельствует целый ряд нападений на украинские военные части, последовавшие уже после 22 часов 20 июня. И план этот выгоден врагу, утверждают они,  но никак не Украине. Что ж, такая опасность, конечно, имеется.

Однако, если судить не только с военно-тактических, но и с гуманитарно-политических и правовых позиций, то мирный план Порошенко, безусловно, необходим.

Во-первых, это выполнение предвыборных обещаний – многие потому и голосовали за Петра Порошенко, поскольку видят в нем, прежде всего, трезвомыслящего политика, способного достичь мира в Украине.

Во-вторых, непонятно, какая альтернатива может быть предложена этому мирному плану? Всеобщая мобилизация, введение военного положения, разрыв экономических и дипломатических отношений, жесткое блокирование границ, т.е., создание ситуации полномасштабной войны? Но готова ли Украина с ее нынешними ресурсами и состоянием ее вооруженных сил к такому развитию ситуации? Очевидно, что нет. Но дело даже не в этом.

Выдвигая мирный план, который, как мы знаем, имеет четко оговоренные сроки и условия, Президент Украины показывает Европе и миру готовность и решительность действовать именно в правовом поле. Это очень важный мессидж, демонстрирующий, что «украинский кризис» это  не столько конфликт между Украиной и руководством РФ, сколько столкновение двух разных способов ведения международных отношений – правового и военно-силового. Украинский Президент, заявив о своей готовности подписать экономическую часть соглашения об ассоциации с ЕС, выбрал и соответствующий европейским правовым нормам способ урегулирования.

Первые три пункта плана предусматривают:

1. Гарантии безопасности для всех участников переговоров.

2. Освобождение от уголовной ответственности тех, кто сложил оружие и не совершил тяжких преступлений.

3. Освобождение заложников.

Пока что оружие не сложило ни одно из незаконных вооруженных формирований. Но даже одностороннее прекращение огня, эта вынужденная пауза,  при жестком удержании своих оборонительных позиций, создает новую, проблемную для террористов ситуацию, которую известный украинский литератор-переводчик Завен Баблоян остроумно назвал «дефицит войны». Им теперь не с кем воевать – приходится имитировать войну, устраивать маскарад. А это обнажает истинные цели организаторов этой войны, разоблачает их в глазах мирового сообщества, создает дополнительный гуманитарный и дипломатический эффект в пользу Украины.

С 15 по 22 июня из плена террористов освобождено 10 украинских военнослужащих. Десятки, если не сотни, остаются в заложниках. Тысячи беженцев покидают свои дома в зоне боевых действий.

Многие правозащитники и общественные деятели России призывают к прекращению кровопролития в Украине – Валерия Новодворская, Лия Ахеджакова, Юрий Шевчук… Известный российский актер и общественный деятель Олег Басилашвили  говорит: «Надо прекратить эту бойню. На месте повстанцев я бы вышел на высокий холм, взял бы в руки оружие, положил его на землю и закричал: "Братцы, все! Мы прекращаем стрельбу. Прекращайте и вы тоже. Давайте сядем, поговорим…". А умение нажимать на гашетку и испытывать сексуальное удовлетворение от того, что ты убил человека – это, знаете ли, не геройство, а преступление. Я сам был беженцем, и помню, как мы бежали из Москвы в декабре 1941-го. Помню, как это тяжело и страшно. Зачем сейчас-то людей мучить? Там хоть, по крайней мере, наш народ сражался против фашизма, порабощения немцами нас, русских и советских людей. А сейчас-то против чего они сражаются? И кто им помогает?..»

23 июня начала свою работу трехсторонняя контактная группа по реализации мирного плана Порошенко, в которой Украину представляет Леонид Кучма, Россию посол РФ в Украине Михаил Зурабов, а ОБСЕ специальный представитель действующего главы ОБСЕ Хайди Тельявини. Трудно сказать, каким будет результат работы этой группы, ведь успех переговорного процесса зависит от заинтересованности и доброй воли всех участников.

Евросоюз ожидает от России до пятницы, 27 июня, реальных действий по поддержке мирного плана Порошенко, иначе буду санкции – об этом заявил министр иностранных дел Великобритании Уильям Хейг.

План Порошенко предусматривает также реконструкцию  и развитие инфраструктуры на Донбассе при поддержке  ЕС,  предоставление больших прав органам местной власти, перспективу экономического развития региона, создание благоприятного  инвестиционного климата  и создание новых рабочих мест на основе европейского экономического сотрудничества.

27 июня Президент подпишет экономическую часть соглашения с ЕС. И, думаю, это создаст новую ситуацию в треугольнике отношений Украина –Европа – Россия. Украина, как ассоциированный член ЕС, может рассчитывать на более активную и действенную поддержку Запада, частью которого она постепенно становится. Мирный план Президента – шаг, безусловно, рискованный. Но он того стоит.

 

Погляд

01.07.2014 | Наталка Ковальчук

Півострів Крим. Обережно! Права людини обмежені

   

Єдина в Криму україномовна гімназія вже у вересні стане на три чверті російськомовною. Змінять назву навчального закладу, з нього вилучать слово «українська», під питанням сам статус гімназії. http://www.radiosvoboda.org

У Криму обшукали медресе й будинок з дітьми, допитали педагога. http://www.pravda.com.ua

Кримським татарам заборонили відзначати День прапора у центрі Сімферополя http://podrobnosti.ua А до того, як знаємо, татарам не дозволили провести мітинг пам'яті жертв депортації.

Ось такі резонансні новини розповідають про сьогодення окупованого  півострова Крим. І свідчать вони про те, що «щасливе життя» кримчан в «русском мире» почалося з суттєвого  обмеження прав людини.

Можна, звичайно, дорікнути, що й українська влада «не все робила» для Криму. Але ніхто не зможе заперечити, що за роки нашої незалежності жодного разу не тільки в Криму, а й у всій Україні озброєні люди в масках не вдиралися у навчальні заклади.  Жодна школа не закривалася лише за «національною» ознакою.

Те, що відбувається нині на окупованому півострові, для українців сприймається як виключення з правил. Ми до такого не звикли, навіть маючи певні проблеми з дотриманням прав людини.

Насправді ж, можливо, треба відверто говорити, що кримчан таким чином привчають до тих стандартів, які застосовуються до громадян Росії.

Адже, відверто кажучи, ми далеко не все знаємо про свого північного сусіда, бо завжди мало цікавилися у якій правовій системі живуть народи Росії. А дарма.

 

Про мову і мови

 

«Руки прочь от татарской гимназии! Мы верим, дети – наше будущее», - цей заклик стосується зовсім не окупованого півострова Крим, а одного з суб’єктів Російської Федерації – Татарстану.

За повідомленням http://forum.kalmykia.ru, від 2 квітня 2011 року, у республіці Татарстан, в місті Набережні Челни відбувся мітинг на захист татарської гімназії і загалом національної татарської освіти. Серед інших вимог від мітингувальників тоді звучала й пропозиція звернутися до Держдуми Росії щодо прийняття рішення, аби єдиний державний екзамен (рос. ЕГЭ) всі національності могли здавати рідною мовою.

Варто зазначити, що в тому ж 2011 році в Україні зовнішнє незалежне оцінювання з математики, біології, географії, фізики, хімії випускники складали відразу кількома мовами, за бажанням, - українською, кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською, угорською.

У нинішньому році до ЗНО-2014 для абітурієнтів України також було підготовлено зошити й мовами національних меншин. І кожен з них мав можливість замовити відповідні тести і отримати під час сесії ЗНО.  http://www.novostimira.com.ua

До речі, за повідомленням ТРК «Крим» на окупованому півострові мовою навчання тепер буде тільки російська,   хоча перед горезвісним референдумом, кримчанам обіцяли навіть ввести обов’язкове навчання трьома мовами. І що з того, що за діючою Конституцією республіки громадянам гарантується  «…право
виховання  рідною  мовою  у дитячих дошкільних закладах,   вивчення
рідної мови,   навчання рідною мовою у учбових закладах  державної,
республіканської   і   комунальної   форм   власності…»?  http://zakon1.rada.gov.ua

 

«…не было, нет и быть не может»

 

У Криму виникли проблеми не тільки з Українською гімназією. За повідомленнями  тієї ж телерадіокомпанії «Крим», вчителям української мови інших кримських шкіл «запропоновано пройти професійну перепідготовку». Хоча, за деякими іншими джерелами, насправді створюються умови, щоб педагогів, які навчали дітей української мови, просто звільнити. Українську мову в кримських школах діти відтепер зможуть вивчати в позаурочний час, за бажанням батьків.

Та годі було чекати чогось іншого.

Здається, у всьому, що стосується українців, їх культури, освіти в Росії й досі керуються таємним імперським Валуєвським циркуляром, виданим в більше 150 років тому, за яким української мови «…не было, нет и быть не может».

За даними всеросійського перепису 2002 року, етнічних українців у Росії мешкає майже 3 мільйони. http://tsn.ua

Українці тут – третя за величиною етнічна група після росіян і татар. Українських шкіл, однак, на території Росії немає. Хіба що недільні, які діють при культурних центрах. Та й ті нерідко закривають під тим чи іншим приводом як це сталося у Москві. http://www.istpravda.com.ua/

Гіркою можна назвати й долю Української бібліотеки у Москві, якій то забороняють працювати, то знову дають дозвіл на діяльність. А в 2011 році тут, як і недавно у медресе в Криму, також влаштували «маски-шоу» з обшуками, допитами бібліотекарів, моральним терором керівників і колективу. http://www.radiosvoboda.org

А ось ситуація в Україні, яку «північна сусідка» постійно звинувачує з приводу неналежної уваги до російської мови.  

У Львові, який для Москви служить традиційною «бандерівською страшилкою», діє п’ять шкіл з російською мовою викладання. http://zaxid.net

У не менш «страшному для росіян» Києві налічується сім шкіл з російською мовою викладання і дванадцять з російськомовними класами. http://www.pravda.com.ua

Школи з російською мовою навчання в Україні не будуть закривати, незважаючи навіть на агресію східного сусіда. http://tyzhden.ua

 

Про національні символи

 

Спочатку кримським татарам заборонили, як годиться, провести мітинг пам'яті жертв депортації. Потім виникли проблеми з відзначенням Дня національного прапора. Хоч про проведення масових заходів кримські татари повідомили окупаційну владу заздалегідь, та у центрі Сімферополя їм зібратися заборонили. Люди все ж на околиці міста під посиленою охороною поліції  відзначали День національного прапора. http://statuspress.com.ua

Чому бажання кримських татар вшанувати свій прапор наштовхнулося на такий спротив? Можливо тому, що питання з національними символами для Росії не таке вже просте, як може здатися з першого погляду.

До складу РФ входить 21 національна республіка. Кожна має свій герб, прапор. Щоправда, ніде не вдалося знайти навіть жодного натяку, що у всіх цих «рівноправних» суб’єктах федерації відзначається їхній День національного прапора. Такої честі удостоюється тільки державний триколор.

І, можливо, саме через нехтування національною гідністю інших народів у Росії трапляються випадки як, наприклад, у республіці Татарстан, де у 2011 році в День прапора Росії над приміщенням міської ради взагалі не підняли російський прапор. http://news-city.info

Відзначення Дня національного прапора у Криму можна назвати уроком національної гідності від кримських татар окупаційній владі, а заодно і всій Росії.

А от чи зможуть тепер у Криму офіційно провести заходи до Дня прапора автономії, що відзначається 19 січня, залишається відкритим питанням. З огляду на ставлення до національних символів у РФ.

 

Без «Світлиці»?

 

Фактично припиняється випуск єдиної найстарішої україномовної газети «Кримська світлиця». https://www.facebook.com/KRYM.SOS

 Мережа «Кримсоюздруку» відмовила у поширенні газети в кіосках, а з другого півріччя 2014 року навіть постійні читачі не зможуть продовжити передплату, тому що газета не внесена в поштовий каталог. Не отримують заробітної плати співробітники видання. З орендованого приміщення газету виселяють…

І, дійсно, для чого окупаційній владі українська газета? Свобода слова – це те чого найбільше бояться всі узурпатори. 

А «Кримська світлиця»( http://svitlytsia.crimea.ua/) завжди відстоювала український інтерес. Самі її рубрики – «Душі криниця», «Українці мої..», «Білі плями» історії», «Джерельце» та інші -   красномовно говорять про це. Фактично видання в питанні національної ідентичності українців робило для Криму більше, ніж всі українські влади разом узяті за два десятиліття незалежності.

На Крим чекає «похмуре майбутнє» у галузі прав людини. Принаймні, саме так стверджує і Генеральний секретар Amnesty International Саліл Шеті. http://tsn.ua

 

PS. Коли цей матеріал вже було написано, випадково почула вислів «права людей» (рос.), вжитий високопоставленим російським чиновником. Мова наразі йшла про права людини. Якщо говорити російською – «права человека».

Чи хоч знають у країні, яка окупувала частину України, про сам цей термін, що вживається у міжнародних документах, зокрема Статуті ООН?  Як і про права людини взагалі?

 

Вісті з пострадянських країн

29.06.2014
джерело: hro.org

«Необходимо моральное сопротивление наступающему социальному злу»

   

Бюлетень "Права Людини", 2014, №17

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори