пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201405
№05
2014

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

25.02.2014 | Євген Захаров

Схаменіться!

   

Я звертаюсь до депутатів опозиційних фракцій – зупиниться! Припинить наругу над правом! Не псуйте нашу спільну перемогу! Старий дракон переможений, але ви вже породили нового дракончика.

Я розумію необхідність швидких дій, спрямованих на встановлення керованості держави. І для цього не можна було обійтися без порушення Конституції. Відповідно до неї за відсутності президента виконуючий його обов’язки голова ВРУ не може призначати міністрів оборони, іноземних справ, голову СБУ, звільняти та призначати голів обласних державних адміністрацій, вносити кандидатуру прем’єр-міністра тощо. Але не можна залишати країну без органів влади, і так вчинити необхідно. Це можна виправдати: революція ламає стару правову систему і створює нову. Але ж порушувати далі Конституцію та закони заради вигаданої політичної доцільності не можна! Проте саме це зараз відбувається.

Як можна було звільняти суддів Конституційного Суду, які голосували за повернення Конституції в редакції 1996 року, за порушення присяги? Та ще й доручити ГПУ відкрити кримінальне провадження за фактом винесення цього незаконного антиконституційного, як вважають 307 нардепів, рішення! Присвоївши собі повноваження Вищої ради юстиції (ВРЮ), парламент вчинив незаконно. І чим ви кращі за старого дракона з його партією регіонів, які підкорили собі  ВРЮ і звільняли незручних суддів за порушення присяги? Так там хоч якась процедура розгляду була!

Трохи більше року назад Європейський суд з прав людини ухвалив жорстке рішення проти України за заявою колишнього судді Верховного суду і голови Ради суддів Олександра Волкова в  близькій ситуації. Можна сміливо прогнозувати, що у майбутній справі судді КСУ проти України держава знову зазнає фіаско. Не ганьбіть себе і державу, придушіть свою спрагу помсти та скасуйте своє незаконне рішення!

Сьогодні розпочинається так звана люстрація суддів, і проводить її навіть не ВРЮ, а парламентський Комітет у справах правосуддя. Це знов-таки беззаконня!  Парламент не може ставати судом. Після цієї екзекуції про незалежність суддів можна забути. Люстрація є справді необхідною, але її треба проводити за ретельно підготовленим законом, щоб не повторювати серйозних люстраційних помилок в країнах Центральної та Східної Європи.

Так само не може парламент звільняти політв’язнів, такі рішення може ухвалити тільки суд, переглянувши відповідні справи. Я сам можу написати список справ  політв’язнів, яких треба терміново звільнити, а також справ, де є обґрунтовані підозри в законності вироків,  – паламарів в Запоріжжі, «довічників» – Володимира Панасенка, Олександра Рафальського, Максима Орлова, Мераба Суслова; та інші справи. Парламент має повернути усі повноваження Верховному Суду, які він мав до 2010 року і забезпечити механізм перегляду таких справ в порядку виключного провадження, наприклад, за зверненням Уповноваженого ВРУ з прав людини. Звичайно, можуть бути виключення – як-от звільнення Юлії Тимошенко, але правилом має бути судовий розгляд справи.

Як на мене, зараз головне – встановити порядок в країні. Ейфорія та ажіотаж, які зараз спостерігаються, тільки породжують паніку та відлякують від Майдану його можливих прихильників на Сході і Півдні. Вимоги людей зі зброєю виконувати виключно їх накази, перевірка документів в усіх підряд, підпали будинків, самосуди, стовпи ганьби, цькування родин – усе це треба припиняти.

Необхідно вести копітку роз’яснювальну роботу, що якщо не діяти далі за встановленою законом процедурою, будуть царювати беззаконня  і свавілля.

І на останок. Якщо переможці будуть й далі так порушувати Конституцію, закони і принципи права, то Європейські інституції можуть відмовитися від фінансової підтримки України.

Політика і права людини

26.02.2014

Відкритий лист Президента Міжнародної Асоціації Україністів до українських політиків

   

Вельмишановні Пані й Панове!

Звертаюся до Вас як Президент Міжнародної Асоціації Україністів, головний осередок якої розташований у місті Києві за адресою вулиця Грушевського, 4.

Попри те, що я не міг бути у Києві з жовтня минулого року, я наскрізь просяк кров’ю постраждалих і загиблих з Майдану, яка розлилася аж до Центральної Європи, де я працюю в університетах Відня, Мюнхена, Будапешта й Пілішчаби.

Разом з Вами радію, що кровопролиття на вулицях Києва припинено. Разом з Вами щиро тішуся, що незабаром постане нова Україна з кращим президентом і кращим урядом, з кращою Верховною Радою. Україна, у якій щоденно виявлятимуть свою щирість, чесність і гідність не лише громадяни України, але й можновладці.

Сьогодні, 25 лютого 2014 року, я звертаюся до Вас, оскільки з тривогою спостерігав, що зроблено й заплановано зробити декілька кроків, які викликатимуть незадоволення громадян України та загострення конфліктів, яких надзвичайно важливо уникнути задля збереження цілісності української держави.

Як Президент Міжнародної Асоціації Україністів звертаюся до Вас із великим проханням:

Уникайте будь-яких кроків, що розділяють, а не єднають народ України!

Україна — багатоетнічна й багатомовна країна, і це її багацтво. Українська мова має бути державною, але всі мови, що поширені на території України, надалі повинні бути захищені якнайкраще.

Події останніх тижнів довели всім: українці — це всі громадяни України, незалежно від їхньої етнічності: етнічні українці, етнічні росіяни, етнічні євреї, етнічні угорці, етнічні румуни, етнічні кримські татари, етнічні поляки, етнічні вірмени тощо. Усі українці мають скористатися рівними правами.

Як Президент Міжнародної Асоціації Україністів щиро прошу Вас проводити політику, яка однозначно сигналізує, що Ви усвідомлюєте ці очевидні факти.

Прошу Вас зробити відповідні кроки і в законодавстві, і у виборі відповідних осіб на відповідні посади на користь і на благо нашої України.

 

Міхаель Мозер, проф. слов’янської філології, Президент Міжнародної Асоціації Україністів

Віденський університет

Католицький університет ім. Петра Пазманя у Будапешті та Пілішчабі

Український Вільний Університет у Мюнхен

Політика і права людини

26.02.2014

Звернення Юрія Шухевича, Ігора Калинця, Мирослава Мариновича, Івана Вакарчука, Романа Іваничука, Тараса Возняка, Антіна Борковського, Звенислави Калинець, Наталії Іваничук

   

Україна пережила трагічні дні. Сотні дітей нашої Вітчизни загинули, тисячі поранених. Ми зі сльозами на очах ховаємо найкращих, тих, кого вбив режим Януковича. Водночас ми з тривогою чуємо запальні фрази про необхідність наступу на схід і південь України.  Ми закликаємо Верховну Раду до виваженості. Злочини режиму мають розслідуватись без зволікань, а всі їх натхненники, організатори та виконавці повинні понести суворе покарання. Але розслідування злочинів і притягнення вбивць і бандитів до відповідальності не слід підміняти «судом Лінча» чи полюванням на відьом. Найважливіше, аби покарання убивць було невідворотним й у країні були проведені послідовні та  глибинні реформи.

Ми свідомі того, що впродовж десятків років на сході й півдні України проводилась політика свідомої культурної колонізації та деукраїнізації, заручниками якої стали пересічні люди. Але ми проти цькування людей через місце проживання чи мову спілкування, бо скористаються  з цього лише вороги України.

Ми вимагаємо від Верховної Ради, новопризначених членів уряду  та в.о. Президента України проводити зважену культурну і мовну політику. Тисячі мешканців сходу й півдня України дезорієнтовані й не розуміють, що відбувається, позаяк чують лише московську пропаганду.  Ми маємо шанс збудувати нову, чесну й справедливу Україну і зберегти її територіальну цілісність. Але ми не повинні нав’язувати донеччанам чи кримчанам галицького способу життя. На Майдані пліч-о-пліч з українцями стояли росіяни, поляки, білоруси,   вірмени, євреї, грузини, татари  та інші.

Всіх їх об’єднала щира любов до України  і ненависть до тиранії. І за це вони заплатили страшну ціну – ціну власної крові.

 Ми повинні шанувати культурні й мовні потреби мешканців сходу й півдня, аби вони не почувалися чужими в Україні. Ми повинні продемонструвати принципово нову якість України, котра не буде штучно ділити своїх громадян на різні «ґатунки». І ми закликаємо не дозволити політичним маргіналам спекулювати на крові й намагатись знищити територіальну цілісність нашої Держави.

Політика і права людини

01.03.2014

Євген Бистрицький: К русским коллегам, друзьям

   

Если бы вы сегодня были на Майдане-Крещатике, вы бы увидели миллионы гвоздик и роз, которые миллион киевлян и жителей со всей Украины несут на Майдан – на баррикады, на оголенную от тротуарных плиток, сгоревшую утоптанную черную землю. Не верю, что вам это честно покажет Первый канал, завравшееся НТВ или косящий от вранья канал Россия.

Принесли сами, потому что скорбят и возвышают, потому что знают какое великое дело совершили на Майдане погибшие. И, конечно же, миллион живых. Великое дело – разорвали, ценою крови сотни, проклятую пуповину, которая тянула нас в прошлое.

В прошлое гнилой, подлой послесоветской власти. Власти, которую, как вы знаете, подбадривала и подталкивала к «решительным действиям» против протестующих Россия. Возвратить в прошлое, как только-только мы сделали первые шаги к своей, народной, некорумпированой, честной власти и жизни.

Это Майдан сегодня, в субботу, на следуюший день после девятидневних поминок по погибшим, которых народ вознес, не колеблясь, в Небесную сотню.

Сегодня, когда в Крыму, на украинской территории российские солдаты без шевронов провоцируют неоднородный крымский народ на столкновения, очень желательно вашему руководству – кровавые. И если будет еще одна сотня погибших крымчан, уже не небесная, а просто сотня мертвых ни за что, тогда будут очень честно введены миротворческие силы защитить «исконно русский Крым».

И если получится – спровоцировать немножко войны на украинском Юго-Востоке – и защитить про-русских и тут. Значит, привязать к гнилому подлому вчера. Уже в Харькове, прямо сейчас когда я это пишу, гепы и допы хотят пострелять и немножко крови, чтоб вывесить ваш российский триколор. Чтоб даже первый шаг к честному обществу не был сделан. Чтобы, не дай Бог, не расставаться з награбленным, как пришлось распрощаться с награбленным добром упырю Януковичу.

Тут, у нас, в сердце Украины это уже поняли все. Посмотрите на миллионы цветов, принесенных от этого скорбящего и верящего в будущее сердца. Эти миллионы уже не победить и не разделить. У Путина ничего не выйдет. Даже ценой аннексии Крыма.

Но почему вы, мои старые московские колеги и друзья, молчите? Философы и интеллектуалы, – вы этого всего не знаете, не осознаете, не понимаете? Почему, как в 68-ом или 91-м,или просто, как Мераб, вы не сделаете хотя бы заявления против Путинской политики аннексий? Вы ему верите? В имперское величие России с управляемой демократией?

Этого не может быть! Но если это случайно так, поверьте мне. Но если вы не верите мне, поверьте в Небесную сотню. Мертвые не только сраму не имут. Наши мертвые – не ошибаются.

01.03.2014

Українська Правда

Політика і права людини

03.03.2014 | Наталья Колотий, психолог

Захват ОДА и избиение людей в Харькове 1 марта: как это было

   

Итак, 1 марта 2014 года произошел захват Харьковской ОДА пророссийски настроенными людьми или бандитами из России. Беснующаяся, многотысячная толпа, поддерживающая бывшего президента, а в его лице президента России, боящаяся бандеровцев, фашистов, радикалов, желающая стабильности и хорошо работающая, плюс приехавшие неизвестно откуда вооруженные люди, большое количество спортсменов из «Оплота» смела кордон милиции и захватила Харьковскую ОДА. Самооборону также разгромили и взяли в плен.

Я не все видела своими глазами. Я подошла уже в тот момент, когда ребят самообороны выволокли на улицу, рассадили на две группы: одну – на центральной улице города Сумской, а другую – на сцене площади Свободы.

Я слышала радостные крики и аплодисменты молодых девочек и пожилых людей, я видела радость и ликование тех, кто поддерживал поднятие российского флага над украинским госучреждением. Но самое страшное оказалось то, что толпа ликовала при виде тех надругательств, которые совершались над пленными.

В какой-то момент, мне показалось, что я нахожусь на пути к Голгофе, по которому ведут оплеванного, изувеченного, окровавленного Христа, скандируя: «Распни!». Веселящаяся толпа, которая не ведает что творит, руководимая невидимым кукловодом, опьяненная ожиданием кровавого зрелища…

Ребят выводили как последних скотов, на четвереньках. В них плевали, их били ногами, палками, щитами и всем тем, что попадало под руку. Их обзывали фашистами и бандеровцами. Спасибо некоторым мужикам милиционерам: они пытались прикрывать пацанов, чтобы толпа их не порвала на куски.

Мне с группой девочек удалось пройти сквозь кордоны милиции как медикам и оказать первую помощь тем, кого посадили на асфальте проезжей части Сумской. До сих пор не укладывается в голове все происходящее. Толпа обступила ребят, милиция еле сдерживала натиск. Каждый, кто прорывался, подбегал к ребятам и бил их, не разбирая куда: по голове, по лицу, по почкам, в пах. Ребята сидели тихо, не роняя ни одного слова. Окровавленные лица, поломанные руки и ноги, разбитые глаза, рваные раны. Да, они были перепуганы, им было очень больно, но они терпели все надругательства с необъяснимым мужским достоинством.

Оказав первую помощь ребятам, я попросила одного из милиционеров провести нас к сцене, чтобы помочь и там. Спасибо ему, что не отказал и провел сквозь ревущую толпу на сцену. В первые секунды у меня очень закружилась голова от увиденного. Как вы думаете, сколько побоев может выдержать человек, чтобы не потерять сознание, не умереть? А какой силы способны наносить удары явные профессионалы, эдакие дядьки с грудой мышц и явным опытом военных действий? Один из них с остервенением избивал мальчика. Он не был трезв, у него были стеклянные, озлобленные глаза. Ему было все равно кого бить. Я попыталась его остановить, крича, чтобы медикам дали возможность помочь раненым. Нас почти не слышали. Пацанов били, у них вытряхивали документы, отбирали мобильные телефоны, искали деньги, оружие, уже не знаю, что еще. Но главное, били их под овации толпы! Только когда я заорала, чтобы не били пленных, у военизированных молодчиков сработало как будто кодовое слово. Они отступили, и дали нам сделать свое дело.

Я видела, как машины скорой помощи подъезжали к площади, и врачи старались быстрее посадить тяжело раненых в машины. Я видела слезы на глазах у женщины-врача, спасающей ребят от творящихся бесчинств.

Молодой парень с окровавленным и опухшим от побоев лицом лет двадцати, прижался ко мне и говорит: «Передайте моей маме, что еще один воин небесной сотни появится сегодня». Он назвал фамилию мамы и имя, а я забыла и потом не смогла вспомнить. До сих пор не могу себе этого простить! Получается, этот ребенок готовился умереть, умереть не за чужое государство, не за чужих политиков. Он готов был принять смерть за свободу и будущее страны, которую успел полюбить гораздо сильнее, чем мы, старшее поколение, «Иваны без родства», которые допустили, чтобы за наши куриные мозги или слишком умные, за наше равнодушие и безразличие гибли дети.

И еще один штрих к увиденному. Ненависть и жестокость уродует людей. Но особенно это уродство проявляется в женщинах. Мне все время казалось, что я слышу только женские голоса. Может потому что сама мать, может потому, что для слуха чудовищны слова из уст женщин: «убить», «разорвать», «уничтожить», «распять матерей, родивших таких ублюдков». Бесы в обличии женщины – это страшно. Страшно, что не рождается материнское сострадание, что сердце не откликается на боль, на кровь, что женщина не останавливает бьющих и калечащих детей взрослых мужчин, а наоборот, подбрасывает хворост в огонь. А еще страшнее ликование молодых девочек, видящих жестокость, кровь не киношную, а настоящую, реальную. Что с нами случилось, женщины, девочки? В какой момент в нас подменили живое сердце и вставили кусок льда? Получается кровь этих мальчиков на нас и на наших детях? Что за этим последует, что станет далее с нашими душами!?..

Буду заканчивать. Прежде всего, хотелось говорить не о политике, не о том, на чьей стороне правда. Хотелось снять завесы с другого: сегодня цена человеческой жизни ничтожна. Сегодня мир и люди словно раскололись на две половинки. Одни – бесстрашно погибают с улыбкой за всех нас, а у других наружу вылезло все самое нечистоплотное, звериное, появился остервенелый оскал и злоба, крушащая все вокруг, и не терпящая любых проявлений свободы и жизни. Важно помнить только об одном: нас ни к чему не принуждают насильно, мы все это выбираем сами. Нам свободный выбор был дан от рождения, эту свободу никто не отбирал, ее можно отдать или сохранить только добровольно. Свободный выбор – да, но никто не давал нам право отбирать жизнь у любого человека, стоящего на любой стороне баррикад, отстаивающего любые политические интересы. Жизнь можно отдать только осознанно, по собственному выбору, по Воле Бога…

Смотреть видео.

Політика і права людини

05.03.2014

Открытое обращение ученых-правоведов Национального юридического университета Украины имени Ярослава Мудрого (бывший Харьковский юридический институт) к правоведам Российской Федерации

   

Уважаемые друзья и коллеги!

Учитывая высокий авторитет ученых-юристов в российском обществе, обращаемся к Вам в этот критический момент в отношениях между нашими странами с призывом проявить гражданское мужество и дать объективную и беспристрастную конституционно-правовую и международно-правовую оценку решениям, принятым Президентом РФ В. Путиным и Советом Федерации Федерального Собрания РФ об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины.

Со своей стороны мы со всей ответственностью заявляем:

1. На территории Украины, в том числе на территории Автономной Республики Крым, факты нарушения прав русскоязычного населения, о которых было заявлено на заседании Совета Федерации Федерального Собрания РФ, отсутствуют. В Украине также отсутствуют факты нарушения прав человека по религиозным, национально-этническим, языковым и иным признакам, позволяющие задействовать предусмотренные международным правом механизмы реагирования со стороны международных организаций и тем более – иностранных государств. Следовательно, решение, принятое Советом Федерации Федерального Собрания РФ о предоставлении Президенту РФ В. Путину разрешения на ввод вооруженных сил РФ на территорию Украины, является полностью необоснованным и противоречит нормам международного права.

2. Решения, принятые Президентом РФ В. Путиным и Советом Федерации Федерального Собрания РФ об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины, абсолютно не соответствуют всем без исключения международным соглашениям, сторонами или участниками которых являются Украина и Российская Федерация, в том числе, – и таким основоположным, как Уставу ООН и Декларации о принципах международного права, а также Соглашению о статусе и условиях пребывания Черноморского Флота РФ на территории Украины от 28 мая 1997 года, Договору о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной 1997 года, Будапештскому Меморандуму 1994 года.

3. Верховная Рада Украины является полностью легитимным органом законодательной власти Украины, избранным в 2012 году на свободных и демократических выборах, что признано международным сообществом, в том числе – и Российской Федерацией. Все решения Верховной Рады Украины, иных органов государственной власти Украины, связанные с внутриполитическими событиями в Украине, является сугубо внутренним делом Украины и Украинского народа, как носителя суверенитета и единого источника власти в украинском государстве, и не могут служить правовым основанием для принятия Российской Федерацией решения о вводе вооруженных сил РФ на территорию Украины. Подавляющее большинство решений Украинского парламента, принятых начиная с 20 февраля 2014 г., приняты в условиях крайней необходимости, возникшей в результате самоустранения Президента Украины от исполнения своих конституционных полномочий, проголосованы конституционным большинством (более 2/3 голосов) народных депутатов Украины, что свидетельствует об их поддержке не только всеми политическими силами, представленными в Украинском парламенте, но и подавляющим большинством Украинского народа, который они представляют.

4. Системный конституционно-правой анализ решений, действий и заявлений бывшего Президента Украины В. Януковича за последние два месяца, в том числе – на пресс-конференции в Ростове-на-Дону, свидетельствует о том, что он фактически утратил свою легитимность еще до момента формального принятия Верховной Радой Украины Постановления о самоустранении Президента Украины от исполнения конституционных полномочий. Гражданина Украины В. Януковича не считает Президентом не только практически все мировое сообщество, но и собственный народ, что подтверждается решениями Украинского парламента – единственного органа государственной власти, представляющего в соответствии с Конституцией Украины и в редакции 1996 года, и в редакции 2004 года Украинский народ. Следовательно, любые заявления и обращения гражданина Украины В. Януковича не могут служить правовым основанием для принятия Российской Федерацией решений о вмешательстве во внутренние дела суверенного государства Украина. Более того, Конституция Украины вообще не содержит норм, позволяющих Президенту Украины обращаться с подобными заявлениями и обращениями к иностранному государству.

5. В соответствии с Конституцией Украина является унитарным государством, а Автономная Республика Крым – административно-территориальной единицей, не имеющей ни политической, ни юридической самостоятельности в международных отношениях. Согласно общепризнанным нормам и принципам международного права административно-территориальная единица унитарного государства ни при каких условиях не может рассматриваться самостоятельным субъектом международного права. Следовательно, обращение председателя Верховной Рады АРК и председателя Совета Министров АРК не могут служить правовым основанием для принятия Президентом РФ В. Путиным и Советом Федерации Федерального Собрания РФ решения об использовании вооруженных сил РФ на территории Украины.

Надеемся на  Ваше понимание в эти трудные для взаимоотношений России и Украины времена. Ваш голос, Ваша гражданская позиция может стать более действенным инструментом предотвращения братоубийственной войны между нашими народами, нежели любое посредничество зарубежных государств и международных организаций вместе взятых.

 

С уважением,

Вениславский Ф.В. к.ю.н., доцент кафедры конституционного права Украины;

Колесник В. П. д.ю.н., профессор кафедры конституционного права Украины;

Любченко П.Н. д.ю.н., профессор кафедры государственного строительства;

Буроменский М.В. д.ю.н., профессор, заведующий кафедрой международного права;

Белоусов Е.Н., к.ю.н., доцент кафедры международного права;

Траганюк О.Я., к.ю.н., доцент кафедры международного права;

Кушниренко А.Г. к.ю.н., доцент кафедры конституционного права Украины;

Богуцкий В.В., к.ю.н., доцент кафедры административного права Украины;

Сердюк А.В.,   д.ю.н., профессор кафедры социологии и политологии;

Задыхайло Д.В., д.ю.н., профессор кафедры хозяйственного права;

Ткаченко Е.В. к.ю.н., доцент кафедры конституционного права Украины;

Бенедик И. В. к.ю.н., доцент кафедры теории государства и права;

Летнянчин Л.И. к.ю.н., доцент кафедры конституционного права Украины;

Лукьянов Д.В.  к.ю.н., доцент кафедры теории государства и права;

Сенаторова О.В. к.ю.н., доцент кафедры международного права;

Шумило И.А. к.ю.н., доцент кафедры международного права.

 

 

Право на життя

24.02.2014

ПРАВО НА ЖИТТЯ Заява Української Гельсінської спілки з прав людини з приводу загибелі людей

   

18-20 лютого 2014 року проведено остаточну криваву рису між народом України і нинішньою владою, яку уособлює президент Янукович. Убивство десятків людей, сотні поранених, протестуючих проти встановленого цією владою політико-економічного режиму, – це не результат незаконних дій «екстремістів і терористів». Але саме так представляють суспільній свідомості і міжнародному суспільству події в Києві й інших регіонах України В. Яну-кович і його оточення.

Така позиція офіційної влади є не тільки прагненням «врятувати обличчя» збанкрутілих політиків, – це ще і небезпечне для країни бажання президента Януковича за будь-яку ціну, навіть ціною крові, втриматися при владі. Але кров мирних громадян, пролита в ці дні карателями «Беркуту», змила залишки його легітимності. Президент Янукович фактично втратив статус гаранта Конституції і прав громадян.

Введення де-факто в Києві надзвичайного стану без передбаченої законом процедури, безпідставний початок «антитерористичної операції», незаконне обмеження пересування громадян по всій країні, обмеження зв’язку і телемовлення тільки підтверджує факт нелегітимності вла-ди, для якої зневага законів і Конституції – уже давно звич-на справа.

Саме тому міністр внутрішніх справ Захарченко надав наказ стріляти по людях бойовою зброєю. Стріляли прицільно на смертельне ураження. Ці дії недостатньо кваліфікувати як надмірне, непропорційне застосування сили у складних умовах соціального конфлікту. Ці дії мають ознаки злочину проти людяності. Відповідальність за такі дії не мають терміну давності.

Сьогодні президент, його силові міністри формально діють як легітимні органи влади на підставі закону. Але ми маємо усвідомити, що саме своїми незаконними діями вони закони протиставили праву.

Масштаб насильства і свавілля влади на київському Майдані, що шокувало світове співтовариство, – закономірний наслідок розпаду системи державного управління, правоохоронної системи. В останні роки були фактично скасовані конституційні гарантії прав і свобод громадян, їхнє право на безпосередню участь в управлінні державними справами, на мирні зібрання і справедливий суд.

У цій системі суд, міліція і прокуратура перестали виконувати правозахисну роль, вони перетворилися на каральні органи у відношенні до народу. Саме це виродження державних органів влади привело до крайньої форми обурення і протесту – до повстання народу проти тиранії і гноблення.

Сьогодні очевидно, що президент Янукович втратив не тільки легітимність, але і здатність приймати адекватні рішення в ситуації найтяжчої кризи, у яку діюча влада занурила країну. Цей параліч системи державного управління перш за все виражається в зрощуванні правоохоронних органів з бандами погромників, що орудували у ці дні і ночі у Києві й інших містах України.

Україна хоронить героїв Майдану та жертв протистояння з боку міліції, і ми мусимо зрозуміти, що це – не тільки трагічний наслідок деградації правоохоронної системи, вичерпаності режиму персоніфікованої влади Януковича. Це також непомірно висока ціна, яку суспільство платить за не проведені своєчасно інституційні реформи, за відсутність громадянського контролю над владою.

Микола Козирєв, голова правління

Арадій Бущенко, виконавчий директор

22.02.2014

Свобода вираження поглядів

24.02.2014 | Наталка Ковальчук

Три літери для української журналістики або чи настане перезавантаження «четвертої» влади?

   

Про те, що ситуація зі свободою слова в Україні дійшла до критичної межі, свідчить чимало подій останнього часу. Серед них, зокрема, круглий стіл за участі редакторів та журналістів харківських ЗМІ, основним лейтмотивом якого було: «Цензура заборонена. Запобіжником повинна бути журналістська етика» (http://khpg.org) та «Відкритий лист журналістів телеканалу «Інтер» керівництву «Національних інформаційних систем» (http://www.telekritika.ua ).

Це досить важливі сигнали того, що зміни у «четвертій» владі назріли так само гостро, як і у всьому суспільстві. Бо, думається, жити далі у тому інформаційному просторі, у якому ми перебували останнім часом, вже не можна…

 

Парад і «мордобій»…

 

Ах, жизнь полна суровости,

Заплачешь над судьбой:

Единственные новости –

Парад и мордобой!

Ці рядки поет-сатирик Саша Чорний написав на початку минулого століття. А здається ніби про нинішній час. Ми, справді, опинилися у  реальності, котра змальована невеселою фразою про те, що після перегляду українських новин фільми жахів видаються комедіями. А ще нерідко відвертим прислужуванням вітчизняної журналістики владі і грошам.

Аналізуючи ситуацію, можна говорити правильні слова про те, що українська незалежна журналістика   ще доволі молода, що на свободу слова у нас періодично здійснюється більший чи менший тиск.  Можна посилатися на редакційну політику електронних і друкованих мас-медіа, котру визначають власники…

Все це, дійсно, є. Однак навіть в умовах колишнього тоталітарного режиму чимало пишучих людей в Україні знаходили можливість і методи доносити до свого народу ті зерна правди, яких так потребувало суспільство.

Чому ж сьогодні стаємо сміливими тільки тоді, коли для цього складаються певні передумови у суспільстві?

Може тому, що так легше, простіше, безпечніше і комфортніше? На згадку приходить розмова з молодою журналісткою, яка відбулася задовго до нинішніх непростих подій в Україні. Намагань пояснити, що професія медійника це  насамперед пошук теми, її розробка, аналіз, а не «біганина» з мікрофоном від одного об’єкта до іншого чи просто тупе передавання фактів, дівчина не розуміла.

- А, нас не так вчили, - відмахнулася вона. – Нам казали взагалі не дуже задумуватися, що і як написано у самому матеріалі. Головне схопити  «смажений» факт і придумати який-небудь «гарячий» заголовок. І тоді народ все це «проковтне».

Якщо ми так ставимося до свого читача чи глядача, чи маємо й самі право вимагати у нього поваги й до себе і свого видання чи каналу?

Можна, звичайно, певний час жити за формулою, що «народ все проковтне». Але раніше чи пізніше за власну непрофесійність, байдужу позицію до інтересів суспільства, а то й за відверту непорядність доведеться таки відповідати.

 

Всілякі клоуни…

 

- Ой, Вань, гляди какие клоуны!

Рот – хочь завязочки пришей…

Ой, до чего ж, Вань, размалеваны,

И голос – как у алкашей.

Свій «Диалог у телевизора» Володимир Висоцький написав у іншому часовому вимірі і в іншій країні. Але щось схоже хочеться сказати й сьогодні, дивлячись на екран телевізора.

Але найбільший жаль від того, що немає зав’язочок, найчастіше  з’являється тоді, коли на телеканалах запускаються рекламні блоки.

Пам’ятаю, як один досвідчений відповідальний секретар любив повторювати, що оголошення і реклама – це теж журналістські матеріали, які потребують відповідного опрацювання, бо й через них люди судять про видання.

Та дивлячись сьогодні на рівень рекламного матеріалу, який нам пропонується, «героям» багатьох рекламних роликів дуже вже хочеться «закрити рота».

Крім того, відомо, що телереклама здебільшого створюється з врахуванням менталітету країни, на населення котрої розрахована. Тобто персонажі рекламних роликів – це ми самі, наша поведінка на вулиці, на роботі і в побуті.

А якщо так, то складається враження, що Україна – це країна невихованих дітей, жінок, які вищать, ніби  несповна розуму, з будь-якого приводу, і чоловіків – гірких п’яниць, котрі нічого без високоградусних напоїв ні зробити, ні вирішити не можуть? Одним словом, - всіляких клоунів…

 

Тяжка спадщина минулого…

 

«Если вы заботитесь о своїм пищеварении, вот добрый совет: не говорите за обедом о большевизме и о медицине. И, боже вас сохрани, не читайте до обеда советских газет!»

Надто великою була спокуса згадати цю цитату з «Собачого серця» Михайла Булгакова. Бо хоч сьогодні в Україні немає радянських газет, але залишилася тяжка спадщина минулого, яка й досі відчутно впливає на вітчизняну журналістику.

А тому під відкритим листом журналістів каналу «Інтер» могли б підписатися чимало інших працівників ЗМІ незалежно від того, працюють вони у приватних виданнях чи комунальних. Останні й далі залишаючись рудиментом радянського періоду.

Так вже повелося, що влада в Україні змінюється, а комунальні видання залишаються. Навіть короткі періоди перепочинку, коли свобода слова починає бодай якось пробиватися, як паросток до сонця, мало що змінюють у цьому медійному сегменті.

У цьому не вина, а біда провінційної журналістики. Люди, котрі трудяться у районних газетах, найчастіше, з огляду на певні обставини, змушені погоджуватися з «редакційною політикою» і умовами роботи «на короткому повідку», а іноді терпіти навіть відверте знущання. Бо втратити роботу легко, а знайти її у невеличкому місті чи селищі практично неможливо.

Тут, далеко від столиці і обласних центрів,  трапляються різні історії, суть в яких одна – приниження професійної і людської гідності журналіста.

Ось як у цьому випадку. Кореспондентку місцевої газети повідомили, що вона буде звільнена за скороченням штатів. Жінка почала шукати роботу. Їй скрізь відмовляли під тим чи іншим приводом, навіть тоді, коли вона знала, що вакансія є.  Та найбільше вразило те, що почула від одного керівника, з яким, як їй здавалося, досі мала непогані стосунки,  часто співпрацювала, готуючи матеріали  до газети:

На своє запитання з приводу свого працевлаштування почула:

 - Прибиральницею ти ж не підеш, а для коханки – вже стара.

(Ніби кохана – теж професія).

Тим часом в установі, яку він очолював, працювали дівчатка, які взагалі не мали не те що вищої освіти, навіть фахової середньої.

Про яку свободу вираження журналістських поглядів можна говорити, коли «цінні» вказівки редактору дає чиновник середньої руки з освітою бухгалтера, якому доручено «опіку» над районною газетою. От і стосуються його «мудрі» поради того, що у вже підготовленому до друку номері замітку про футбол треба «перенести» з останньої сторінки на шосту, а матеріал про відзначення Шевченківських днів «пересунути» з третьої сторінки подалі. Про моральні пріоритети у цьому випадку, звичайно, говорити не доводиться.

Як і у багатьох інших…

 

Стандарти мають значення

 

Є старий анекдот: навчаючи молодого колегу, як потрібно писати, редактор каже йому, що журналістський матеріал повинен відповідати трьом «С» - сьогоденності, сенсаційності й сексуальності, а все решта неважливо.

На жаль, багато в чому сучасна українська журналістика також вимірюється цією далекою від професійності і хороших моральних якостей формулою.

Залишається лише сподіватися, що нинішні зміни в Україні стануть поштовхом і до перезавантаження «четвертої» влади, як  нерідко називають ЗМІ.

Бо, як стверджують соціологи, достатньо багато українців все ще довіряють засобам масової інформації. Аби виправдати цю довіру немає іншого шляху, як  нарешті виробити стандарти журналістики належні для демократичного суспільства.

 

Громадянське суспільство

27.02.2014

Звернення УГСПЛ щодо необхідних змін для захисту прав і свобод

   

Євромайдан загострив усі проблеми дотримання прав людини та основоположних свобод в Україні.

Ми відзначаємо, що переважна більшість порушень прав людини відбувалась через відсутність серйозних стримуючих та контрольних механізмів у владі та законодавчому незабезпеченні фундаментальних прав і свобод.

Тому ми пропонуємо негайно розпочати реформи для захисту прав людини та основоположних свобод, зокрема, вимагаємо здійснити наступні кроки:

1. При розробці нової Конституції привести у відповідність до міжнародних стандартів розділи про засади конституційного ладу, про права людини та основопо-ложні свободи, про вибори та референдуми; ввести розділ «Громадянське суспільство»; визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

2. Щодо розвитку інституцій:

• Завершити судову реформу, забезпечуючи незалежність та відповідальність суддів, а також виконання державою судових рішень

• Розширити обсяг надання безоплатної правової допомоги держави і передати функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді від прокуратури до системи безоплатної правової допомоги

• Здійснити реформу системи кримінальної юстиції на основі концепції, ухваленої в квітні 2008 року, зокрема:

• Здійснити докорінну реформу міліції на основі поваги до прав людини, демілітаризації та децентралізації;

• Завершити реформу прокуратури;

• Здійснити реформу СБУ та інших спецслужб;

• Здійснити реформу Державної пенітенціарної служби;

• Продовжити процес створення та впровадження ювенальної юстиції.

• Забезпечити ефективний контроль громадськості за правоохоронними органами, зокрема, через діяльність громадських рад, обов’язкових консультацій з громадськістю щодо визначених питань, щорічних публічних звітів СБУ, МВС та інших правоохоронних органів щодо дотримання в своїй діяльності прав людини, що має включати інформацію: щодо оперативно-розшукових заходів, які обмежують права людини (негласні обшуки, прослуховування телефонів та комунікацій тощо), кількості затримань, здійснених інших оперативних і слідчих дій, передбачених законами, кількість кримінальних проваджень та кількості осіб, котрим оголошена підозра у вчиненні злочинів тощо.

3. Законодавчо забезпечити можливість перегляду Верховним Судом України кримінальних справ, щодо яких є обґрунтовані сумніви в законності вироків і переглянути резонансні справи паламарів, Рафальського, Панасенка, Суслова, Орлова, макіївських терористів та інших осіб, котрі відбувають покарання за вироками, що набрали законної сили.

4. Забезпечити обов’язковість для виконання рішень Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок та інших комітетів ООН, що мають компетенцію розглядати індивідуальні скарги. Ратифікувати 3-й додатковий протокол Конвенції ООН про права дитини, який створює можливості для дітей подання індивідуальних скарг.

5. У сфері свободи вираження поглядів:

• Створити на підставі закону громадське телебачення та радіомовлення на базі телеканалу УТ-1 та Національної радіокомпанії України з гарантіями незалежності редакційної політики відповідно до міжнародних стан-дартів;

• Законом заборонити створення державних ЗМІ та визначити процедуру роздержавлення усіх державних ЗМІ шляхом їх приватизації колективами, продажу або ліквідації;

• Привести у відповідність до міжнародних стандартів та між собою закони «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних» та інші, після чого привести у відповідність до цих базових законів усе інформаційне законодавство;

• Скасувати закон «Про захист суспільної моралі»;

• Скасувати закон «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

• Скасувати дозвільний порядок державної реєстрації друкованих ЗМІ;

• Ліквідувати Державний комітет з питань радіо та телебачення.

6. У сфері виборчих прав та референдуму:

• Прийняти Виборчий кодекс;

• Змінити систему виборів до парламенту на пропорційну систему з відкритими регіональними списками;

• Внести зміни до законодавства, котрими зняти обмеження для участі політичних партій у виборах, зокрема, щодо часу створення партії;

• Знизити прохідний бар’єр до парламенту до 3% голосів виборців;

• Прийняти новий закон про всеукраїнський та місцевий референдум та інші форми прямої демократії, наприклад, зобов’язати органи влади обов’язково розглядати проекти рішень, що підтримані певною кількістю громадян;

• Законодавчо передбачити ефективну процедуру відкликання місцевого голови та депутатів місцевих рад;

• Встановити адміністративну відповідальність депутатів за голосування не власною карткою із покаранням «громадські роботи».

7. У сфері свободи об’єднань:

• Скасувати адміністративну відповідальність за діяльність незареєстрованих громадських об’єднань (ст. 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення);

• Переглянути податкове законодавство щодо надання пільг для отримання неприбутковими організаціями коштів від фізичних та юридичних осіб для здійснення суспільно-важливої неприбуткової діяльності.

8. У сфері свободи мирних зібрань:

• Скасувати дозвільний порядок проведення мирних зібрань релігійним організаціям (ч.5 ст. 21 закону про свободу совісті та релігійні організації);

• Розробити окремий закон щодо визначення обов’язків органів влади під час проведення мирних зібрань;

• Скасувати ст. 185-1 та 185-2 Кодексу про адміністративні правопорушення.

9. Об’єднати галузеві державні архіви СБУ, МВС та інші в частині архівного фонду, створеного до 1 грудня 1991 року, в Архів національної пам’яті і включити його до системи архівних установ України, забезпечити доступ до цих архівних фондів на основі окремого закону.

10. Ухвалити закон про люстрацію і провести її за такими критеріями:

• Приналежність до керівництва обласних комітетів КПРС та ЦК КПРС, обласних комітетів ЛКСМУ та ЦК ЛКСМУ до 19 серпня 1991 року;

• Приналежність до служби в 5-му управлінні КДБ УРСР та КДБ СРСР у якості штатних працівників та негласних агентів КДБ;

• Грубі порушення прав людини та основоположних свобод в 1992-2014 рр.;

• Участь посадових осіб держави – чиновників 1 та 2 рангу в корупційних діях.

11. Скасування закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та зупинення виділення коштів на виконання цього закону; розробити нові закони щодо документів, котрі посвідчують особу, а також визначити новий порядок здійснення реєстрації громадян за місцем проживання.

12. Здійснити справжню реформу системи реєстрації майнових прав з безумовною повною відкритістю реєстру нерухомого майна, земельного кадастру, тощо

13. Внесення змін до законодавства щодо протидії усім формам дискримінації.

14. У сфері соціально-економічних прав:

• здійснити поділ соціальних виплат на ті, що визначені як реалізація соціально-економічних прав та ті, що є наслідком зайняття певних посад чи отримання певних привілеїв. Законодавчо визначити, що соціальні виплати, котрі визначаються в залежності від зайнятої посади чи отриманого привілею можуть обмежуватися в залежності від економічної ситуації в країні. Заборонити скорочувати чи не забезпечувати фінансування витрат, що спрямовуються на реалізацію соціально-економічних прав громадян (наприклад, що стосуються бідних, вразливих верств населення, людей з інвалідністю тощо). Здійснити акцент соціальної політики на адресну допомогу тим, хто її потребує;

• включити недержавні організації на засадах рівного партнерства в систему надання соціальних послуг.

15. У сфері трудових прав:

• розробити та ухвалити новий Кодекс законів про працю, концепція якого не повинна передбачати пріоритет інтересів працедавця перед інтересами робітників;

• змінити практику приватизації підприємств без безпосередньої участі працівників у процесі приватизації та без участі працівників у суттєвій частці майна;

• забезпечити рівні права усіх профспілок в системі контролю за діяльністю адміністрації підприємств, у розробці та прийнятті колективних договорів; за відмову у реєстрації та дискримінацію незалежних профспілок передбачити відповідну адміністративну та кримінальну відповідальність.

16. Ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду та внести відповідні зміни до Конституції з метою визнання його юрисдикції.

17. Здійснити реформи, спрямовані на виконання пілотних та квазіпілотних рішень Європейського суду з прав людини щодо України.

Усі реформи повинні відбуватися із дотриманням міжнародних стандартів та з урахуванням висновків Венеціанської комісії Ради Європи.

Більшість із запропонованих змін не тільки не вимагають додаткових ресурсів, але й навпаки скорочують витрати державного бюджету, що є дуже важливим в умовах економічної кризи. Також багато пропозицій можуть бути на початковому етапі підтримані за рахунок залучення міжнародної благодійної та технічної допомоги.

Зі своєї сторони, ми готові надавати безкоштовну консультативну допомогу у підготовці рішень для виконання цих завдань.

Ми повинні зробити все можливе, щоби війна держави проти народу в Україні більше ніколи не повторилася.

Микола Козирєв, голова правління УГСПЛ

Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

27.02.2014

http://helsinki.org.ua/

Погляд

24.02.2014

Отець Віктор Маринчак: «Тільки вільна людина, яка має свободу внутрішню та зовнішню, є по-справжньому образом Божим»

   

О. Віктор Маринчак вже багато місяців поспіль залишається незмінним учасником харківського Євромайдану.

Не зважаючи на тяжкі погодні умов та власний щільний робочий графік, він завжди намагався знайти час, щоб підтримати мітингувальників.

Ю.Г. – Яке ставлення Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) до ситуації, яка зараз склалася в країні?

В.М. – Церква, як про це неодноразово заявляв святіший патріарх Філарет, є з народом. Всі біди, турботи і біль народний – це те, що поділяє церква. Вона засудила з самого початку ті факти насильства, з яких, власне, розпочалося все це протистояння. Церква з самого початку підтримувала процеси євроінтеграції з принципових міркувань. І це ті міркування, які стосуються і нашого цивілізаційного вибору, бо європейська цивілізація ґрунтується на християнських цінностях, і нашої патріотичної позиції, бо церква дбає про Україну, про єдність її народу. Церква закликала і закликає до того, щоб не було насильства, до того, щоб всі наші питання, найскладніші і найболючіші, були вирішені ненасильницьким способом процесом переговорів.

Ю.Г. – Ви вже багато тижнів поспіль берете участь в харківському Євромайдані. Як, на вашу думку, він змінився за весь цей час? Чи змінилися люди, які туди приходять?

В.М. – Я думаю, що вони, безумовно, змінилися. Це люди, які протягом уже трьох місяців витримують, з одного боку, природу, яка не сприяє діяльності Майдану, з іншого боку – тиск з боку супротивників майданівського руху. Це люди, які не розійшлися, хоча тиск був дуже серйозним. І горіли машини, і не одна, було знищено склад, напали на офіс, нападали і на людей. Але люди витримали це все як ті випробування, які змушують їх лиш більше концентрувати свої зусилля. Тому вони, я сказав б так, стали більш зрілими, більш мужніми і більш впевненими.

Ю.Г. – Чи властиві харківському Євромайдану риси, які відрізняють його від Майданів інших міст?

В.М. – Я думаю, що цей Майдан менш заполітизований. Він, так би мовити, в значній мірі є гуманітарним Майданом. Він виступає, в першу чергу, за гуманітарні цінності. Не політичний вибір, не просування тої чи іншої політичної сили чи партії, не зміна персоналій в політикумі цікавить наш Майдан. Я думаю, це може бути пов’язано з рисами нашої харківської інтелігенції. В нашому місті дуже розвинуті фундаментальні науки. Харків – університетське місто. Йому властивий фундаментальний підхід до діла. Академічний та філософськи обґрунтований. Бо тут високий рівень науки та свідомості відповідно. І тому так сталося, що майданівців Харкова цікавлять фундаментальні проблеми переустрою суспільства на нових засадах. А не якась політична мета, яка сьогодні досягнута, а завтра – вже забута.

Ю.Г. – А чого, на вашу думку, не вистачає харківському Майдану?

В.М. – Найбільше, чого не вистачає – це людей. Їх мало, але це можна пояснити і зрозуміти. Біда наша в тому, що Харків не прокинувся, хоча неодноразово лунають гасла «Харків, вставай!». А Харків продовжує перебувати затьмареним, зазомбованим, з одного боку засобами масової інформації, з іншого – зі споживацьким ставленням до життя. В нас ще сильні патерналістські настрої. Це коли є якійсь «патр», який нами опікується. Це може бути президент, мер, керівник підприємства, хто завгодно. Він про нас дбає, він про нас піклується, а ми його слухаємося. Як за радянських часів, так і дора-дянських. Все «доброго царя» чекали люди. І дуже часто селянські повстання захлиналися тільки тому, що люди думали про доброго царя, а не про те, щоб змінити устрій. От у нас в Харкові дуже багато людей, які мають такий споживацький настрій утриманців. Їх утримують, а вони ні за що не відповідають. Це біда нашого міста.

Ю.Г. – Що, на вашу думку, повинно статися, щоб Харків прокинувся? Що для цього потрібно зробити?

В.М. – Мені це важко сказати, тому що пробудження свідомості – це дуже складний процес. На жаль, в нас дуже мало людей з тою пробудженою свідомістю, які готові йти до тих, хто ще не прокинувся. І починати їх будити. Потрібно, щоб було більше таких людей.

Ю.Г. – Як ви ставитесь до людей, які воліють відкинути методи ненасильницького спротиву і прагнуть боротися зі зброєю в руках?

В.М. – Церква до цього ставиться негативно. Церква прагне миру, прагне ненасильницьких способів боротьби. Проте ми можемо згадати відомого борця за права чорношкірих американців Мартина Лютера Кінга. Він, до речі, був протестантським пастором. Він колись сказав, що повстання, або, інакше кажучи, бунт є мова тих, кого не почули. Він був за ненасильницький спротив. І, власне, свого часу чорношкірі американці здобули перемогу саме шляхом ненасильницького спротиву. Але він розумів, що інколи використовується і та мова, якою користується ті, які нічого не хочуть чути. Є такі опоненти у Майдану, які нічого не здатні почути, крім мови сили. Потрібно про це, у всякому разі, знати.

Ю.Г. – Які методи боротьби, на вашу думку, є прийнятними та доцільними в сучасній Україні, враховуючи ту ситуацію, що зараз склалася?

В.М. – Боротьба, з точки зору церкви, може бути тільки ненасильницькою. Тобто, це повинна бути ще чергова спроба якось домовитися, довести, переконати. Інший спосіб веде в прірву. Дуже легко розпочати бойові дії. Важко їх припинити.

Ю.Г. – Що б ви порадили тим людям, яка вважають, що збройна боротьба – єдиний метод домогтися свого?

В.М. – Згадати, що сказано в Біблії: «той, хто сіє вітер – жне бурю». Згадати, що коли церква навіть молиться за військо, вона молилася такими словами «не на меч та на лук ми сподіваємось, а на допомогу Божу». Допомога Божа може прийти навіть тоді, коли в нас немає ані меча, ані іншої якоїсь зброї. Нам потрібно пам’ятати, що зруйнувати мир дуже просто. Припинити війну, особливо протистояння всередині суспільства, надзвичайно складно. І тому потрібно бути дуже обережними з такими речами.

Ю.Г. – І на останок: що б ви порадили всім вільним людям поки що не зовсім мирної країни?

В.М. – Плекати свою свободу. Річ в тім, що свобода, можливо, є найвищою цінністю, передбаченою християнським світоглядом. Свобода є абсолютною цінністю. Чому? Тому, що тільки вільна людина, яка має свободу внутрішню та зовнішню, є по-справжньому образом Божим.

Але коли ми плекаємо свободу, ми повинні пам’ятати кілька дуже важливих речей: що найбільшу свободу має той, хто опанував себе. Що не можна бути вільним, якщо ти не звільняєш інших. Якщо ти не даруєш іншим свободу. Що не можна бути рабом сваволі. Бо сваволя не є свободою. Людина, яка піддається сваволі, вона піддається своїм емоціям, своїй агресії, своїм інстинктам і спокусам. Ці речі володіють людиною, яка вдається до сваволі. Коли ми підкоряємося Богові, який є любов, тоді ми здобуваємо справжню версію свободи. Свобода віруючої людини – це свобода, яка обмежена любов’ю.

розмовляла Юлія Гуш

21.02.2014

http://varta.kharkov.ua/articles/1100863.html

Погляд

05.03.2014 | Инна Сухорукова

Имперский комплекс

   

Русские, русскоговорящие, живущие сейчас в Украине из-за войны, которую начал Путин против Украины, сейчас чувствуют себя ужасно. Конечно, не все, есть такие, кто открыто поддерживает мерзкую интервенцию -  и это не зависит от национальности – это зависит от того насколько советским является мышление этих людей. От того, насколько они зомбированы российскими телеканалами.

Украина переживает сейчас самые страшные дни в истории ее независимости. И русское население чувствует себя виноватым в том, что Путин взялся их якобы «защищать»... Хотя, естественно, все это абсолютная ложь.

В Кремле не могут не понимать, что ни в какой защите русское население Украины совершенно не нуждается. Дьявольская наглость и вранье – все, что мы видим со стороны властителей России в эти дни. На карту поставлена не только судьба Крыма, но и судьба всей Украины. Что же нужно им – властителям Кремля? Неужели им мало своей необъятной территории?

Я думаю, что все дело в имперском комплексе, который является одним из видов психического заболевания. Имперский комплекс – это мышление, извращенное в своей сути. Для имперского сознания (назовем его носителей для простоты имперцами) самое главное –держать в повиновении все окружающее его имперское пространство.

Имперец не может примириться с тем, что сегодня страна, которую он по факту считает зоной своего влияния, выходит из-под его влияния и начинает жить свей жизнью. Имперское сознание заставляет его носителя действовать в таких случаях вопреки логике и здравому смыслу, вопреки своим государственным интересам.

Имперец мыслит штампами – это мы наблюдаем сейчас. Риторика «русское население», которое нужно защищать от коричневой чумы,  «безопасность наших граждан» и так далее.

Опасность заключается в том, что никакие логические посылы, никакие призывы к здравому смыслу не действуют. Имперцы понимают только силу. Поэтому западные страны проигрывают дипломатическую войну. Путина могли бы остановить только прямые угрозы применения военной силы со стороны США и стран НАТО. Но именно на это никто из западных стран не идет. Поэтому ситуация обостряется с каждым днем, а западные политики явно отстают от развития событий.

На сегодняшний день никто из западных политиков не принимает адекватных решений и трудно сказать, что может остановить сумасшедшего Путина на его безумном имперском пути.

Украина – заложница геополитических игр. Но то, что происходит у нас, – не игра, а реальная угроза широкомасштабной войны. И Запад должен это понимать и быстро и решительно действовать.

Погляд

06.03.2014 | Інна Сухорукова

Антифеодальна революція

   

В Україні відбуваються подіїҐ безпрецедентні для нової історії. у нас спричинилася справжня антифеодальна революція.

Коли дивитися на події в країні, спадає на думку середньовіччя: король-президент, його васали, замки із обслугою, наймана гвардія титушок. Середньовічним є і мислення Януковича та його оточення. Феодальні замки із золотими унітазами і угіддями з вольєрами, де ходять кабани і ведмеді. Правда, замість дорогих коней і екіпажів  машини вартістю в мільйони доларів, але це тільки підкреслює, підсилює це враження. В 21-му сторіччі, в Європейській країні засіли і керують феодали. Це стосується не тільки Януковича, а й депутатів, принаймні багатьох з них.

Від того, чи зможе український народ подолати неофеодалізм – залежить майбутнє країни і нас усіх. Треба докорінно змінити систему влади. Справа зараз не в особистостях, не в тих, хто буду замінювати старих можновладців з уряду чи на інших державних посадах, а в тому, щоб збудувати таку владну систему, яку не зможуть опанувати нові феодали.

Гірко думати, що на сході України велика кількість населення підтримує неофеодалів і не хоче жодних змін в країні. Вони були проти Євромайдану, вони за збереження харківської влади, за Добкіна і Кернеса, які уособлюють найогидніші риси феодальної влади.

Зараз Майдан не розуміє чому очільників Харкова досі не відсторонили від влади, чому проти них не порушені кримінальні справи. Але наші політики-опозиціонери теж не вміють мислити в інший спосіб, ніж уся влада в цілому. Тому вони відставали від подій, які відбувалися на Майдані і не могли керувати подіями. Зараз це одна з найголовніших загроз, перед якими ми опинилися.

У владі хаос. Вулиця диктує свої вимоги, а політики, вирішуючи у Верховній Раді нагальні проблеми, поводять себе так, немов би влада просто перейшла від Партії Регіонів до Батьківщини. Вони формують нові владні структури, не оголошуючи загального плану змін в системі влади, не пропонуючи нових ідей, як змінити країну.

Те, що Майдан не розходиться, – ознака того, що люди чудово розуміють і не згодні з цим миритися.

Але як змінювати країну після трьох років абсолютного нехтування правом і сучасними вимогами до влади?

Ця система, яку ми називаємо неофеодальною, стосується не тільки верхівки влади. Вона пронизує весь чиновний апарат. Вона стосується взаємовідносин бізнесу і держави, бюджетних установ, відносин громадянин – держава.

Нещодавно один підприємець розповів  мені, що на його бізнес по-дурному «наїхали» органи прокуратури. І, хоча ніяких претензій до нього не могло бути, його фірму закрили. Він звернувся до суду. А його адвокату прозоро натякнули, що без 20 тисяч доларів він цю проблему не вирішить. Для малого бізнесу це великі кошти. Але в нього не залишалося вибору, і він заплатив судді названу суму.

Коли я розповіла цю історію іншим моїм знайомим  бізнесменам, їх здивувала не сама історія, а мала сума хабара, якого зажадав суд. Могла бути значно більшою – така їхня реакція. І от, що робити з цим – зовсім незрозуміло, бо багато років, ще й до Януковича, а особливо за часів його влади, хабарі стали нормою. Так вирішуються всі проблеми на всіх рівнях і в усіх галузях: від освіти й медицини до державних посад.

Бунт київських студентів-медиків проти ректора медичного університету ім. Богомольця – це, може, незначна подія на тлі того, що відбулося в останній тиждень в країні, але для мене – вона знакова. Бо студентам набридло, що їхню гідність постійно принижують, що їх вважають бидлом, що ректорат абсолютно не хоче бачити в них самодостатніх, вільних людей.

Зараз дуже неспокійно в південно-східних регіонах. Комуністи є рушійною силою, яка в Харкові підбурює всіх супротивників Майдану захищати пам’ятник Леніну. До речі, на мітингу на захист пам’ятника було дуже багато молоді, і це були не тітушки. З георгіївськими стрічками стояли молоді дівчати і хлопці.

Як і що треба було зробити з їхньою свідомістю, щоб вони вийшли захищати цей огидний «совок», проти якого повстала Україна. Бо радянський лад є за своєю сутністю феодальним, патерналістським. А сучасний неофеодалізм уособив в собі усі післярадянські комплекси.

Зараз необхідно рішуче змінювати стереотипи, одночасно опікуючись економікою.

Те, що економіка зараз в руїнах, ще декілька тижнів можна списувати на Януковича, але через невеликий проміжок часу ті, хто був проти Майдану, і більшість тих, хто не визначився, почнуть звинувачувати в падінні економіки нову владу.

Отже, наскільки швидко і вдало запрацює новий уряд, будуть залежати результати майбутніх виборі Президента.

Важливо також, щоб до влади прийшли люди, які розуміють не тільки Захід і Центр, але і Схід й Південь України. Бо, якщо це не здійсниться, нестабільність в Україні буде триватиме.

Оголошення

26.02.2014

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини

   

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини для активістів українських правозахисних організацій

Харківська правозахисна група (ХПГ) проводить 7-11 квітня 2014 року в м. Харків Чотирнадцяту школу з прав людини для активістів українських правозахисних неурядових організацій за підтримки Національного Фонду демократії (США). Приблизна програма Школи та форма заявки додається.

Організатори оплачують проживання учасників Школи у двомісних номерах готелю, харчування, відшкодовують вартість проїзду в купейному вагоні поїзду або рейсовому автобусі. Вартість проїзду відшкодовується тільки за наявності прямих та зворотних квитків. Відбір учасників проводиться на конкурсній основі. Проектом передбачено навчання 25 учасників.

Заявки на участь у Школі (див.Форма заявки на 14 Школу з прав людини ) приймаються до 10 березня 2014 р.
електронною поштою за адресою  [email protected]
або факсом (057) 7006771, (057) 7006772
або звичайною поштою за адресою а/с 10430, м. Харків-2, 61002.

Запрошення для участі будуть надіслані не пізніше 20 березня 2014 р.

Відбір буде проводитись за такими критеріями:

а) Учасник Школи має бути членом діючої недержавної правозахисної організації;
б) від однієї організації ми будемо запрошувати тільки одного представника;
в) бажано, щоб кандидат мав певний досвід правозахисної діяльності і бажав цю роботу виконувати й далі;
г) учасники минулих Шкіл ХПГ вдруге не запрошуються.

Контактні особи:
Володимир Каплун –          057 700 6771, 068 961 3562
Наталія Картопольцева –     057 700 6772, 050 401 1488

 

Приблизна програма школи (лектори та модератори можуть бути змінені)

Концепція прав людини. Що таке правозахист? (Євген Захаров, ХПГ);

Обговорення в секціях: 1. Правозахист і політика; 2. Правозахисні неурядові організації (НУО) і влада. Чи можлива взаємодія? 3. Співпраця правозахисних організацій.

Українська конституція в сучасному контексті (Всеволод Речицький, ХПГ)

Відкритість інформації як універсальна вимога (Всеволод Речицький, ХПГ)

Захист прав людини в суді (Геннадій Токарєв, адвокат, ХПГ)

Застосування міжнародних механізмів захисту прав людини неурядовими правозахисними організаціями (Євген Захаров, ХПГ)

Захист прав людини в Європейському суді (Геннадій Токарєв, адвокат, ХПГ);

Захист прав людини НУО. Громадські приймальні (Людмила Клочко, ХПГ);

Обговорення в секціях: 1. Інформаційний обмін. 2. Організація спільних акцій і кампаній. 3. Правозахист і масс-медіа. Чи потрібний правозахисникам піар?

Проведення правозахисних акцій та кампаній (Євген Захаров, ХПГ)

Фінансування правозахисних організацій. Основи фандрейзингу (Євген Захаров, ХПГ)

Як готувати проект? ЛСП-технологія підготовки проектів (Євген Захаров, ХПГ)

Тренінг: підготовка проектів (робота в секціях, наявність заявок для обговорення якості їх підготовки вітається)

Обговорення результатів тренінгу. Консультації щодо проектів

Основи менеджменту НУО. (Євген Захаров, ХПГ).

In memoriam...

23.02.2014 | Олег Перегон, «Зеленый фронт»

Памяти Жени Котляра

   

Сегодня Харьков будет прощаться с Евгением Котляром

Женя Котляр – это человек, который запомнился всем нам своей добротой, оптимизмом, особой аурой спокойствия, которая буквально витала вокруг него. Сегодня в нашей организации «Зеленій фронт» скорбь. Наши сердца сжимаются от боли. Смерть забирает лучших. И мы обязаны хранить их память...

Кадры видеосъемок о том, как бандиты, уничтожавшие Парк Горького ради сомнительного проекта строительства никому не нужной дороги и возведения вокруг нее элитных борделей, валили дерево, на котором находился Евгений Котляр, облетело весь мир. Это был совершенно особенный человек. Альпинисты, по сути, это люди отчаянной смелости. Но при общении с Женей даже не верилось, что он – альпинист. Скорее,  его можно было принять за музыканта или художника.

Есть люди, рядом с которыми всегда комфортно. Одним из таких людей был Евгений Котляр. Он любил природу, он всегда помогал людям, всегда был жизнерадостным человеком. Какая-то сволочь расстреляла Евгения, когда он среди миллионов наших соотечественников защищал демократию в Киеве. Какой-то подонок выстрелил в этого прекрасного человека, нашего друга и соратника, харьковчанина, которым должен гордиться наш город. Это произошло за несколько часов до того, как хунта Януковича и других бандитов была окончательно низложена. Это произошло за несколько часов до того, как хозяева убийцы-снайпера удрали из Украины! Мы все теперь живем взаймы: за нашу жизнь отдал свою Евгений Котляр. Мы все теперь его должники: мы должны сделать все, чтобы мерзавец, нажимавший на спусковой крючок и все бандиты, которые имеют отношение к этому преступлению, были наказаны. Это наш долг!

Друзья Жени собрали информацию об этом убийстве, опрашивали свидетелей. Трагедия произошла на перекрестке улиц Институтской и Крещатик, рядом с Мостом Влюбленных, у колоннады. Евгений выносил с поля боя (вернее, места избиения мирных протестующих) раненого и попал под перекрестный огонь снайпера и автоматчиков «Беркута». Причина его смерти – множественные пулевые ранения, пуля снайпера прошла сквозь сонную артерию...

И еще одна деталь выяснилась про Женю. Он познакомился с альпинистским снаряжением... в Парке Горького. Мы думали, что он – профессионал, а, оказывается, его восхождение к вершинам началось со спасения деревьев нашего центрального парка.

Панихида по Жене Котляру состоится сегодня около памятника Тарасу Шевченко  на Свободы в 12.00. Его похороны состоятся в 13.00 на 17-м кладбище. Сообщите всем, кто
знал Евгения, передайте всем членам «Зеленого Фронта»!

Вечная память Герою Украины Евгению Котляру!

Вечная память нашему другу и соратнику! Светлая ему память...

Мы живем теперь в другой стране, со вчерашнего дня все изменилось. Не забывайте ни на день, какой ценой за это заплачено. И Женю не забывайте. Он действительно был лучшим... Был... И навсегда останется с нами!

Бюлетень "Права Людини", 2014, №05

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори