пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201535
№35
2015

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

29.12.2015 | Янина Смелянская

Донбасс – чей он?

   

Уехавшим из зоны АТО людям, которых, по наиболее реальным оценкам, уже гораздо больше полутора миллионов, помогают страны всей планеты – от Канады до Австралии и Новой Зеландии: "гуманитаркой", одеждой, деньгами.

Проблема украинских внутренних переселенцев, похоже, заботит весь мир. За исключением, к сожалению, самой Украины.
Так, в частности, помогают людям, чьи судьбы разрушили махом властной руки, одни из крупнейших в мире организаций - Европейский Союз и Датский комитет по беженцам.

Именно в рамках реализации проектов этих двух организаций, направленных на поддержку жизнедеятельности внутренних переселенцев Украины, юристы Харьковской правозащитной группы каждую неделю, уже на протяжении более полугода выезжают на территории мирной Украины, но максимально близко расположенные к линии разграничения для того, чтобы предоставить бесплатную юридическую помощь вынужденным переселенцам.

Как показывает опыт, люди, бежавшие от войны, предпочли территорию мирную, но, тем не менее, близко расположенную к дому. Из Горловки едут в Мироновский, из Авдеевки – в Димитров, из Луганска – в Старобельск. Столь затянувшихся боевых действий не ждал никто. Люди буквально каждый день ожидают скорого возвращения домой…

Завершающий этот год визит юристы Харьковской правозащитной группы осуществили в города Димитров и Селидово Донецкой области. В общей сложности за помощью к нашим юристам в этот раз обратились более 150 человек.

Люди приходят с разными проблемами. Часто даже просто выговориться… Но, если говорить о юридических задачах, на которые переселенцы желают получить разумные ответы, то, к сожалению, уже стало не самой приятной тенденцией, что вереница вопросов, касаются возможности получения компенсации за разрушенное в ходе войны жилье от государств Украины либо России.

Украина, со своей стороны, на настоящий момент не готова возместить ущерб за разрушенное жилье людям, и речь даже о минимальной компенсации не ведется на государственном уровне. Юристы ХПГ уже разрабатывают и запускают механизм возможной альтернативы через Европейский суд по правам человека. Быстрого решения ситуации и выплат компенсаций, конечно же ждать опрометчиво, но через 5-7 лет вполне возможно, что заявители смогут получить какую – то денежное возмещение своего разрушенного жилья. Уже составлено определенное количество жалоб в ЕСПЧ. Какова дальнейшая судьба этих жалоб пока не ясно…

С уверенностью можно говорить только одно: буквально в каждом населенном пункте Луганской, Донецкой, Харьковской областей, где временный кров нашли сотни тысяч людей, бежавших от войны и, в которых в течение полугода работают наши юристы, проводя выездные приемы, буквально каждая третья семья лишилась недвижимого имущества.

***

Город Селидово Донецкой области. Тот нередкий случай, когда внутренних переселенцев на территории самого города и прилегающих к нему сел и поселков зарегистрировано больше, чем коренных селидовцев. С началом войны на Донбассе и по сегодняшний день этот городок вместил в себя 19 тысяч граждан Украины, выехавших из зоны конфликта. Переселенцев много, проблем еще больше. Тех, кто хоть как –то способствует решению этих проблем мало.

Местная власть без энтузиазма отзывается о «приезжих», потому не сильно идет навстречу переселенцам. Будь то вопросы поиска жилья, или упрощенного варианта оформления документов, которые по той или иной причине (чаще всего в результате обстрела) отсутствуют. Потому рассчитывать возможно только на себя и волонтеров. Волонтерское движение в Селидово развито слабо. Но те волонтеры, которые все же взяли на себя тяжкое бремя помогать людям свою работу выполняют более, чем ответственно.

В Селидово нашим юристам посчастливилось познакомиться с очень интересной девушкой - волонтером – Марией Петрушевич. Молодая дончанка, находясь на третьем месяце беременности, сама год назад покинула родной дом. Засыпать под звуки разрывающихся во дворе дома снарядов жить стало невыносимо. Будущая мамочка решилась уехать, оставив дом, друзей, семью.
Обретя временный дом в Селидово, девушка сразу поняла, что кроме себя самой, помогать ей не будет никто. Таких же переселенцев, как Маша на тот момент в городе было уже достаточно много. Активные и инициативные в мирной жизни, а теперь вынужденные переселенцы, в скором времени самоорганизовались в инициативную группу «Переселенцы Донбасса», которая со временем выросла в достаточно уверенно стоящий на ногах волонтерский пункт.

Именно «Переселенцы Донбасса» помогли нашей группе организовать 25 декабря юридический прием ВПО. За помощью к юристам ХПГ в Селидово обратились более 70 человек.

***

- Я от всего просто устала. Хочу быть просто мамой, просто женщиной и женой. Воспитывать своих детей. Работать с 8 до 16. И хоть немного понимать, что будет завтра…- говорит Елена Тихенко.

Сегодня она переселенка. Волонтерствует. Потому что понимает, что людям нужна поддержка и помощь. Не все, кто выехал из зоны «боевых» могут быстро социализироваться, адаптироваться и научиться строить жизнь заново без поддержки извне.

Год назад Елена была успешным руководителем успешного предприятия. Счастливой и беззаботной женой. Воспитывала пятилетнего сына и ждала дочь. В феврале 2014 года семья Елены из Авдеевки выехала в Димитров Донецкой области. Казалось бы, что на мирной территории можно успокоиться и дождаться рождения малышки. Но вскоре в ходе боевых действий в близлежащих населенных пунктах в Димитрове был поврежден водопровод. Семья Тихенко вновь была вынуждена искать новое более комфортное и безопасное место для жизни. Отправились в Краматорск. Через какое-то время семья снова вернулась в Димитров (потому что ближе к родному дому), уже с двумя детишками.

- Все выплаты, которые получаем как переселенцы, это чуть больше двух тысяч гривен получается, уходят на оплату съемной квартиры. Волонтеров в Димитрове не было, когда мы сюда переехали. Хотя именно волонтерские фонды хоть как-то помогают выжить. На государство надежды никакой. Я сама взяла на себя смелость организовать волонтерское движение в Димитрове. Потому как на себе ощутила, что только объединившись можно чего-то добиться. Было тяжело. С двумя маленькими детьми сильно не побегаешь. Но зато сейчас нашим переселенцам, хоть чем-то можем помочь. Фонды благотворительные разные на территорию притянули. Понемногу выживаем. Ждем окончания войны. Домой очень хочется…

***

В рамках реализации проектов Европейского Союза и Датского Совета по вопросам беженцев, сотрудники ХПГ посетили 40 населенных пунктов Донецкой, Луганской и Харьковской областей, в которых разместились украинцы, выехавшие из зоны конфликта на востоке страны. В каждую поездку приходится общаться с по меньшей мере сотней человек в день. Слушаешь и не понимаешь: это реальность или сон, который скоро закончится. Миллионы людей с искалеченной судьбой. Сотни тысяч детей с изуродованной психикой на всю дальнейшую жизнь.

Дети Донбасса не понимают, что град – может быть не только тяжелым оружием, которое разрушило родной дом, но еще и природным явлением. При слове «град» донбасский малыш начинает плакать. Даже если речь о войне не шла. Люди остались без дома, без прошлого, без понимания завтрашнего дня. Украине, как государству, по всей вероятности, нет дела до судеб каждого из этих людей. Им дали 420 гривень компенсации за уничтоженную судьбу и многочисленные обещания того, что все наладится. Смотрю на все это и не могу дать сама себе ответ на вопрос: Донбасс – чей он?

Конституція і права людини

23.12.2015 | Редактор Елена Шрамко
джерело: kontrakty.ua

Конституционная реформа: правосудие под угрозой адвокатского лобби (интервью Аркадия Бущенко)

   

22 декабря Верховной Радой переданы в Конституционный Суд изменения в Раздел «Правосудие» Конституции Украины. Среди прочего, одной из предлагаемых поправок является эксклюзивное право адвокатов на юридическое представительство сторон во всех видах судебных дел. В эксклюзивном интервью изданию Контракты исполнительный директор Украинского Хельсинкского Союза по правам человека Аркадий Бущенко прокомментировал, как могут отразиться на украинцах предлагаемые изменения.

К: Считаете ли вы правильным, закреплять, по сути, цеховые интересы адвокатов в Конституции Украины?

А.Б.: Прежде всего, нужно разделись здесь два момента. Можно долго обсуждать вопрос о целесообразности исключительного права на юридическое представительство, которое предоставляется государством адвокатской профессиональной корпорации. И такая монополия имеет свои риски и преимущества, как любая государственная монополия (здесь я употребляю этот термин в нейтральном экономическом смысле). Это первый момент.

Но я бы хотел подчеркнуть, что этот вопрос крайне сложный и затрагивает много аспектов. Некоторые риски можно снизить различными методами. Можно изменять многие положения, которые окажутся неэффективными. Можно изменять конструкцию этой государственной монополии, приспосабливая ее к сложившейся ситуации. И здесь мы подходим к другому вопросу: нужно ли эту государственную монополию предусматривать в Конституции.

С моей точки зрения, это будет огромной ошибкой. Конституция не может лоббировать никакие корпоративные интересы. В Конституции не должно быть ничего, без чего общество могло бы обойтись. А без адвокатской монополии общество может обойтись. Как я уже говорил, регулирование монополии может потребовать многочисленных изменений. В некоторых случаях может потребоваться вообще отмена такой монополии для того, чтобы ответить на различные вызовы, с которыми сталкивается общество.

Однако если монополия будет закреплена в Конституции, мы получим проблему, с которой невозможно будет справиться достаточно быстро, учитывая сложности изменения Конституции. Государство просто лишит себя возможности адекватно реагировать на ситуацию и поставит себя в крайне затруднительное положение. Возьмем крайний случай. После дарования государством привилегии исключительного представительства, корпорация может принять внутреннее решение, например, о том, что с определенного дня адвокаты не имеют права оказывать услуги гражданам менее чем за 1000 гривен в час. После этого, как минимум, вся система бесплатной правовой помощи «накроется медным тазом». Государство не в состоянии будет обеспечить бесплатную правовую помощь по таким расценкам. Оно должно будет увеличить в сотни раз государственные расходы на такую помощь. И хорошо, если у государства есть такие ресурсы. А если нет? Государство будет вынуждено сократить объем правовой помощи, сузив категории, которые имеют право на такую помощь. И рыночная ситуация не будет здесь иметь значения. Даже если адвокат готов оказывать помощь менее чем за 1000 гривен в час, он не может этого делать, так как рискует быть исключенным из корпорации за нарушение внутренних правил.

Может, я и утрирую, но утрирую именно тенденцию, которая обязательно проявится. Таким образом, государство будет находиться под перманентной угрозой того, что оно не сможет выполнить свои обязательства, предусмотренные как Конституцией, так и международными договорами – обеспечить доступ к суду, право на качественную правовую помощь – находясь в заложниках у профессиональной корпорации. А внеся соответствующее положение в Конституцию, оно лишит себя маневренности в реагировании на сложившуюся ситуацию.

К: Каковы объемы государственной бесплатной правовой помощи (БПП) на сегодня?

А. Б.: Система БПП начала действовать 1 января 2013 года; на сегодня насчитывает более 100 региональных центров по всей стране с годовым бюджетом около 267 миллионов гривен. Ежегодно адвокаты задействуются системой БПП в уголовных делах в приблизительно 80 тысячах дел. С 1 июля этого года система БПП распространилась и на неуголовные дела. Уже за полгода адвокаты были задействованы в 8 тысячах дел.

По моему короткому нерепрезантативному опросу адвокатов, среднее дело занимает от 20 до 50 часов. То есть, только в уголовном процессе адвокаты затратили в год от 1,6 до 4 миллионов часов на бесплатную правовую помощь.

К: В последнее время между Национальной Ассоциацией Адвокатов Украины (НААУ) и государственной системой бесплатной правовой помощи развернулась настоящая информационная война. В чем на ваш взгляд причина данного противостояния?

А.Б.: Я не вижу войны, я вижу атаку со стороны НААУ на систему БПП. Честно говоря, я не знаю, что стало поводом для такого противостояния. У меня складывается впечатление, что это обычная зависть к успешно развивающейся системе. Система БПП в этом году за два месяца открыла 100 региональных центров по всей стране. Мало кто может продемонстрировать такую эффективность. Я думаю, что это лучший ответ на информационную атаку.

У меня такой «наезд» на систему БПП со стороны НААУ до сих пор вызывает недоумение. В других странах адвокаты борются за создание и сохранение этой системы. Кстати, на днях был опубликован очередной отчет НААУ, в котором БПП в очередной раз подвергается многословной критике. Среди прочего, в отчете предполагается, что БПП должна управляться адвокатским сообществом без контроля со стороны государства. Мне это кажется немного наивным. Это мне напоминает яркий пример подростковой психологии в стиле: «Мама, дай денег и не вмешивайся в мою личную жизнь».

В контексте разговора о монополии адвокатуры, также важно, что НААУ предлагает, чтобы адвокатское сообщество само определяло те критерии, на основании которых человек имеет право на бесплатную правовую помощь. На этом фоне мои рассуждения о попытках использовать адвокатскую монополию как рычаг давления на государственную политику не выглядят таким уж преувеличением.

К: Вернемся к вопросу монополии. Ранее Вы были сторонником монополизации юридического представительства. Каких сфер, по вашему мнению, эта монополизация может касаться? И на каких условиях?

А.Б.: Я и сейчас не отрицаю возможности адвокатской монополии как одного из способов достижения некоего общественного блага. И здесь нужно смотреть на проблему с точки зрения общества. Что может оправдать монополию адвокатской корпорации? Какие преимущества получает общество в целом от такой государственной монополии? Их несколько, но самое важное – ответственность корпорации за поведение своих членов. В таком случае, обращаясь к любому члену корпорации, клиент получает уверенность в том, что предоставленная услуга будет соответствовать стандартам корпорации. Такой уверенности нет, если имеешь дело с индивидуальным юристом или адвокатом. Но в таком случае хотелось бы видеть эффективные механизмы, каким образом корпорация обеспечивает некие, условно говоря, «стандарты качества» (профессионализм, добропорядочность, специальные правила поведения и пр.).

Например, три года назад была введена монополия адвокатуры в уголовном процессе. И я был активным сторонником таких изменений в законе. Я также активно поддерживал те положения законы о бесплатной правовой помощи, которые предусматривали обязанность системы БПП сотрудничать только с лицензированными адвокатами. Прошло 3 года, и было бы целесообразно исследовать, какие выгоды такая монополия принесла обществу. Смогла ли адвокатская профессиональная корпорация за три года выработать как «стандарты качества», так и механизмы, которые обеспечивают достаточный уровень качества правовой помощи? Я в этом не уверен.

Сейчас, без предварительного анализа достижений монополии в сфере уголовного процесса, предлагается расширить монополию адвокатуры на другие правовые споры. Это очень рискованный шаг. Дело в том, что монополия адвокатов в уголовном процессе хотя и не была закреплена законом, но де факто существовала всегда. В других сферах доля «лицензированных» адвокатов на рынке юридических услуг гораздо меньше. И в этих сферах уже сложились структуры юридического бизнеса, которые вполне успешно действуют и обеспечивают соответствующее качество другими средствами, не через государственную монополию. Будет ли рациональным разрушать эти системы и заменять их системой государственной монополии, дарованной адвокатуре? Не уверен.

В определенных судебных сферах можно экспериментировать с такой монополией. Например, я за то, чтобы в высших судах стороны представляли исключительно адвокаты, специализирующиеся на подобных процессах. Это может серьезно сократить время судебного рассмотрения при условии квалифицированного представительства. Но с монополией необходимо экспериментировать чрезвычайно осторожно и только на уровне утверждения отдельных законодательных актов, которые могут быть изменены в случае надобности парламентом.

К: Насколько, по вашему мнению, Национальная ассоциация адвокатов Украины в состоянии гарантировать качество услуг членов своей «корпорации»?

А.Б.: Кто мне может показать систему контроля качества работы нашей адвокатуры? Никто, поскольку такой системы контроля не существует. Есть некоторые элементы контроля: экзамен, дисциплинарка, но системы в целом пока нет. В этом заключена основная проблема в вопросе монополии адвокатуры. Наша адвокатура претендует на серьезное рыночное преимущество, закрепленное в Конституции страны, не гарантируя качества предоставляемой правовой помощи.

К: Суд присяжных?

А.Б.: Я горячий сторонник суда присяжных. Он очень нужен нашей стране. Во-первых, для того, чтобы внести жизнь в наши суды, которые часто отгораживаются от жизни юридическими конструкциями. Во-вторых, это важно для того, чтобы наши граждане образовались в правовой сфере. Сегодня у нас в стране принято огульно ругать судей за принятые решения, но я не уверен в том, что большинство критиков будут в состоянии принять адекватное решение, будучи на месте судьи даже в простейшем деле о семейном разделе кастрюли, услышав в суде все аргументы «за» и «против». На мой взгляд, очень важен сам факт того, что люди получат право быть судьями. В этом есть даже некий ритуальный смысл – народ будет персонально принимать участие в свершении правосудия, и должен будет выносить окончательное решение: виновен/невиновен. Участие в суде присяжных влечет за собой принятие на себя части персональной ответственности за жизни обвиняемых. Сейчас у людей нет понятия о настоящем праве и справедливости. Они никогда в своей жизни с этим не сталкивались. Сегодня в обществе не существует запроса на справедливый суд. Сегодня существует запрос на то, чтобы суд делал так, как хочет народ. Суд, как правило, делает не так как хочет народ, и это его задача.

Еще один положительный аспект суда присяжных – он делает судей более независимыми. Почему американские судьи так спокойны на процессах? Потому что им все равно, какой будет вердикт, поскольку это не они принимают решение. Решение принимают 12 граждан. Дело судьи сводится как раз к тому, чтобы предоставить присяжным максимально объективную картину, в которой равенство обвинения и защиты должно быть соблюдено. В суде присяжных равенство сторон является основополагающим условием проведения процесса.

К: В каком виде упомянут суд присяжных в проекте изменений в Конституцию Украины?

А.Б.: В новом проекте суд присяжных упомянут очень коротко и без разъяснений. Но дело в том, что суд присяжных упомянут и в действующей Конституции. В действующем УПК он тоже упомянут, но здесь произошла подмена. Фактически под названием «суда присяжных» был возвращен институт «народных заседателей», когда судья вместе с выборными гражданами в общей коллегии выносит приговор. В настоящем суде присяжных присяжные заседают отдельно и на их обсуждение никто не может влиять.

К: Не секрет, что в наших судах до сих пор существует огромная диспропорция между вынесением обвинительных и оправдательных приговоров. Что, на ваш взгляд может выровнять эту ситуацию?

А.Б.: Ожидать, что у нас в стране будет высокий процент оправдательных приговоров, было бы наивно. Во всех европейских странах доля оправдательных приговоров колеблется в пределах 2-5%. В Америке существует другая статистика. Например, в штате Техас в определенные годы процент оправдательных приговоров достигает 50%. Но не стоит забывать о том, что в этой стране до суда доходит иногда всего 1% дел, а остальные дела решаются на досудебной стадии путем сделок.

С моей точки зрения, проблема не в проценте оправдательных приговоров. В последние пару лет я вижу обнадеживающую тенденцию, которая свидетельствует о том, что наша судебная система все же привыкает к оправдательным приговорам. На пути этой тенденции есть масса препятствий. Проблема в том, для нашей судебной системы оправдательный приговор по-прежнему остается чрезвычайным происшествием. Все наладится тогда, когда наши судьи начнут относиться к оправдательным приговорам спокойно, как к нормальному результату судебной деятельности, такому же, каким является и обвинительный приговор.

Многие судьи, кажется, до сих пор испытывают серьезные психологические трудности даже с написанием слова «оправдать» в приговоре. Да и написать оправдательный приговор намного сложнее, чем обвинительный. Для обвинительного приговора стоит лишь переписать обвинительное заключение. Для оправдания необходимо задействовать серьезную аргументацию и сформулировать собственную судейскую позицию относительно конкретного дела. Написать такое решение намного сложнее. В этом случае, конечно, может помочь специальное обучение по написанию грамотных судебных решений. И это довольно важно, поскольку хорошо написанное судейское решение отменить чрезвычайно трудно.

Могут быть и более радикальные меры. В США, например, прокуратура не имеет права обжаловать приговор. Обвиняемый может, а прокурор нет. Для прокуроров приговор суда первой инстанции является окончательным.

К: Стоит ли вводить такую практику в Украинских судах?

А.Б.: В качестве терапевтической меры – да.

К: Каково ваше мнение относительно важности непрерывности в процессе рассмотрения судебных дел?

А.Б.: Очень важно восстановить этот основополагающий принцип. Нужно отдавать себе отчет в том, что любое судебное дело – это уникальный продукт в виде судебного решения, уникальная оценка совокупности уникальных обстоятельств. Сегодня в судейской практике система конвейера, при которой судья рассматривает дела кусками и одно заседание по делу может быть во времени разнесено со следующим на месяцы обычное дело. Судьи могут вести одновременно десятки дел. Но поскольку каждое дело представляет собой отдельную уникальную систему данных, общий объем информации зачастую оказывается неподъемным для одного конкретного судьи. Судья не в состоянии удержать в голове одновременно всю информацию по десяткам дел, и качество судейской работы начинает серьезно страдать. Есть масса прецедентов, когда судьи даже путали фамилии обвиняемых на процессе.

Ирония ситуации заключается в том, что в любой конкретный отрезок времени судья все равно рассматривает одинаковое количество дел. Вне зависимости от того делает он это последовательно или параллельно. Но в первом случае качество принимаемых судебных решений намного выше. Кроме всего прочего, норма непрерывности в процессе рассмотрения судебных дел представляет собой очень важный организационный момент для судебной системы. Эта норма не только помогает тем же адвокатам и прокурорам планировать свое рабочее время, но и зачастую сокращает время, потраченное на разбирательство дел.

Політика і права людини

16.12.2015

Спільне звернення Омбудсмана та УГСПЛ до Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з приводу національного плану у сфері прав людини

   

Шановний Арсенію Петровичу!

25 серпня 2015 року Указом Президента України № 501/2015 затверджено Національну стратегію у сфері прав людини.

Відповідно до пункту 2 Указу Кабінет Міністрів України повинен був розробити та затвердити у тримісячний строк План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (далі – План дій).

Враховуючи вимоги вказаного Указу щодо залучення до розробки Плану дій, зокрема, представників організацій громадянського суспільства на базі Міністерства юстиції у форматі робочої групи протягом кількох місяців тривала розробка проекту Плану дій, у якій взяли участь правозахисники, експерти та громадські активісти.

Як стало відомо, 23 листопада 2015 року під час засідання Кабінету Міністрів України було розглянуто проект розпорядження «Про затвердження Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» та доручено Секретаріату Кабінету Міністрів України оформити його відповідно до § 552 Регламенту Кабінету Міністрів України.

Відповідно до § 552 Регламенту Кабінету Міністрів України прийнятий проект акта опрацьовується Секретаріатом Кабінету Міністрів без зміни його по суті (вносяться поправки, пов’язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, здійснюється редагування).

Проте, станом на 16 грудня 2015 р., тобто протягом 23 днів, текст вказаного розпорядження КМУ все ще не опубліковано.

Вважаємо за необхідне звернути Вашу увагу, що одним із базових принципів Стратегії є відкритість і прозорість реалізації її положень з метою максимального залучення до її реалізації та моніторингу всіх заінтересованих сторін. Саме тому як Національна стратегія, так і проект Плану дій розроблялися за активної участі організацій громадянського суспільства та незалежних експертів.

Завдяки партнерському підходу, Стратегію було розроблено із дотриманням міжнародних стандартів підготовки такого типу документів, що є безпрецедентним в історії України.

Разом з тим, викликає стурбованість утаємничений процес, який з 23 листопада 2015 року триває в стінах Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо доопрацювання Плану дій в односторонньому порядку, що несе в собі загрозу спотворення виваженого тексту та внесення суттєвих змін, що може знівелювати партнерські засади пройденого шляху й досягнуті компроміси.

Враховуючи вищевикладене, звертаємось до Вас, шановний Арсенію Петровичу, з проханням не допустити змістовного редагування проекту Плану дій та дати доручення опублікувати затверджений План дій в якомога короткий строк.

З повагою

Валерія Лутковська

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Аркадій Бущенко

Виконавчий директор УГСПЛ

16.12.2015

Політика і права людини

28.12.2015 | Евгений Захаров
джерело: m.nv

Почему так торопились с судом над Корбаном

   

На самом суде над Геннадием Корбаном я не присутствовал, но у меня сложилось впечатление, что происходящее очень далеко от того, каким должно быть заседание суда по вопросу избрания меры пресечения.

Корбана только что прооперировали, поставив два стента. Почему нужно было так стремительно везти его из больницы в суд, если последняя дата, когда действует предыдущее решение о домашнем аресте – 31 декабря? Можно было преспокойно сделать все 31 декабря или даже 1 января.

Почему этот суд продолжался так долго, что адвокатам стало плохо – люди не могли выйти из помещения? Если бы поставить вопрос об отношении к участникам судебного процесса перед Европейским судом, там бы точно сказали, что это бесчеловечное обращение и нарушение статьи 3 (Европейской конвенции защиты прав человека и основных свобод – НВ).

Поэтому происходящее наводит на мысль о том, что было очень важно провести суд как можно скорее и принять решение о содержании в СИЗО.

Корбан отказался от адвокатов, которым стало плохо и к которым уже самим вызывали врачей. Тогда прислали адвоката из Бюро бесплатной правовой помощи, но не дали времени на ознакомление с материалами дела.

Если сравнить этот судебный процесс с предыдущим процессом избрания меры пресечения Корбану, который проходил в Чернигове, то это просто небо и земля. Если черниговский процесс можно было просто снять на камеру и потом использовать как материал для лекций «как нужно проводить судебное заседание с целью избрания меры пресечения» (все было сделано в соответствии с законом и отвечало нормам права), то здесь все было абсолютно наоборот: никакого соответствия закону, полное презрение к людям и их здоровью, полное пренебрежение тем, что человек только что пережил операцию на сердце.

Я считаю, что оправданий такому поведению просто не может быть.

Політика і права людини

29.12.2015

Заява Харківської правозахисної групи

   

Харківська правозахисна група змушена констатувати значне підвищення жорстокості правоохоронних органів стосовно обвинувачених в скоєнні злочинів. Відповідні незаконні дії проявляються, зокрема, в ігноруванні стану здоров’я під час затримання, слідчих та судових дій. Ми пов’язуємо таку тенденцію посиленням ненависті внаслідок воєнного конфлікту на південному сході країни.

Яскравим прикладом незаконних дій правоохоронних органів та органів кримінального судочинства є справа Геннадія Корбана, яка наочно демонструє рівень поваги до прав людини та міжнародних договорів, учасником яких є Україна

Ми наполягаємо на тому, що доправлення підозрюваного до суду у тяжкому фізіологічному стані після операції на серці є неприпустимим. Судове засідання, яке триває близько тридцяти годин, і відмова судді оголосити перерву, незважаючи на психоемоційну виснаженість учасників процесу, мають бути кваліфіковані як жорстоке та нелюдське поводження.

Вважаємо, що коли Конституція проголошує людину найвищою соціальною цінністю, недопустимо виправдовувати інтересами правосуддя повсюдне порушення прав людини. Тотальне нехтування закону з боку органів державної влади, що мають охороняти його від посягань, наводять на думку про політичні мотиви переслідувань у деяких кримінальних справах.

Ми вимагаємо невідкладного переведення Геннадія Корбана до лікарні для продовження реабілітації. Позбавлення особи права на медичну допомогу, тим паче у післяопераційному стані загрожує одному з найважливіших прав, праву на життя, та суперечить принципам демократичного суспільства.

Ми вимагаємо дотримання стандартів прав людини у кримінальному судочинстві, гуманного ставлення держави, її органів та посадових осіб до громадян України незалежно від їхніх переконань, політичної, етнічної, релігійної належності та інших ознак.

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

Політика і права людини

04.01.2016 | Марія Тахтаулова, Сергій Жуков

Декомунізація у Харкові поки що відбувається безсистемно і декоративно

   

Міський простір та його символічний вимір формують стратегію життєвих пріоритетів його мешканців, наповнюють особливим змістом та ціннісними орієнтирами. Урбаноніми[1], разом з архітектурою та пам’ятниками, є одними з основних складових елементів міського символічного простору. Назви вулиць та інших міських об’єктів вплітаються в життя городян, стають особисто значущими місцями – локусами особистісного буття. Тому звернення до питання номінації вулиць міста, визначення концептуальних засад формування міського топонімічного простору є важливим та пріоритетним напрямком розбудови сучасного європейського мегаполісу.

В основу концепції покладено Закони України та методологію формування урбанімічного простору у відповідності до принципів топоніміки[2]. Закони України, що регулюють формування та використання географічних назв, в тому числі урбанонімів:

·      Закон України «Про географічні назви»;

·      Закон України «Про засади державної мовної політики»;

·      Закон України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій»;

·      Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»;

·      Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»;

·      Закон України «Про місцеве самоврядування».

Інші нормативні документи:

·      Положення про міську топонімічну комісію, або інші аналогічний структурний підрозділ органів місцевого самоврядування (за наявності у вашому місті).

Отже, базуючись на наявній нормативно-правовій базі, а також користуючись науково обґрунтованими законами топоніміки, автори концепції пропонують у формуванні топонімічного ландшафту міст керуватися наступним:

І. Загальні принципи та правила номінації урбанонімів:

1.    найменування та перейменування урбанонімів мають сприяти відновленню історично сформованої топоніміки міста, збереженню та відтворенню його історико-культурного середовища;

2.    пріоритетними серед інших пропозицій перейменування є історичні або довготривалі назви урбаноніма;

3.    назва, яка присвоюється об’єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об’єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, у якій він розташований;

4.    назва має гармонійно вписуватися у наявні топонімічні ансамблі[3] та не порушувати їхньої цілісності;

5.    у назвах міських об’єктів мають бути збалансовано відображені всі віхи історичного минулого міста та України;

6.    назви мають відтворювати цінності сучасної України (Незалежність, Єдність, Свобода, Конституція, Соборність тощо);

7.    урбаноніми мають виконувати свою основну функцію – бути орієнтирами у просторі, тому не допускається:

·      використання однакових назв у межах одного населеного пункту;

·      номінація урбанонімів з однаковою назвою у різних частинах міста, навіть за зміни типу урбаноніма (майдан, вулиця, провулок, проспект, узвіз, бульвар, в’їзд, проїзд, набережна);

·      не допускається зміна присвяти назви урбаноніма;

·      бажано уникати номінації урбанономів з приставками Ново-, Мало-, Старо- тощо;

8.    назва має складатися з мінімальної кількості слів (бажано не більше трьох слів), бути милозвучною, легко вимовлятися, запобігати провокуванню неоднозначних або смішних асоціацій;

9.    разом з пропозицією номінації/перейменування урбаноніма обов’язково має подаватися відповідна історична довідка;

10.                         не допускаються назви, які використовувалися у радянській пропаганді теорії класової боротьби;

11.                         не допускається відновлення історичних та номінація нових назв, які є елементами російського імперського історичного міфу, як то імена представників правлячої династії, державних та військових діячів, символічні назви тощо;

 

ІІ. Використання антропонімів[4]:

1.    увічнення імені особи можливо лише після її смерті;

2.    пріоритетним є номінація урбаноніма за ім’ям особи, життя та/або діяльність якої пов’язана з цим урбанонімом;

3.    імена осіб присвоюються з метою увічнення пам’яті про них за особистий внесок у боротьбу за незалежність, розбудову Української держави, підтримання міжнародного миру і безпеки, зміцнення міжнародного авторитету України;

4.    увічнюються імена осіб, що здійснили героїчний вчинок, у т.ч. за новітньої історії України (учасники АТО, герої Євромайдану тощо);

5.    увічнюються імена осіб, що зробили значний особистий внесок у розвиток науки, освіти, культури та інші сфери суспільного життя;

6.    благоустрій та місце розташування урбаноніма має відповідати масштабу діяльності особистості, ім’я якої присвоюється урбаноніму;

7.    не допускати збереження та поширення у топонімічному просторі імен осіб причетних до політичного терору, тероризму та протиправної діяльності тощо, а також назв, які мають бути змінені згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»;

 

ІІІ. Присвоєння назв історичних подій має сприяти:

1.    популяризації видатних фактів історії України, що відображають звершення та надбання в ім’я України;

2.    формуванню історичної свідомості українського народу;

3.    збереженню історичної пам’яті українського народу;  

4.    розвитку науки, літератури, архітектури, мистецтва та інших сфер суспільного життя.

 

IV. Використання географічних назв. Урбанімічна мапа міст бажано має відображати:

1.    назви усіх обласних центрів України;

2.    назви районних центрів певної області;

3.    бажано має відображати назви населених пунктів інших країн – міст-побратимів, європейських та світових столиць тощо.

 

V. Використання нейтральних та «позитивних» назв:

1.    для формування комфортного топонімічного середовища спальних житлових масивів та районів малоповерхової забудови бажано використовувати нейтральні назви та назви, які у своїй семантиці несуть позитивну конотацію.

 

Таким чином, процес номінації та перейменування урбанонімів має сприяти гармонізації топонімічного середовища міста, бути виваженим та цілісним.

 

 

 

 

[1] Урбанонім – вид топонімів, які позначають власне ім’я будь-якого внутрішньоміського об’єкта.

 

 

[2] Топоніміка – це галузь лінгвістики, яка вивчає історію створення, змін та функціонування географічних назв.

 

 

[3] Топонімічний ансамбль – це метод формування топонімічного простору за яким двом та більше урбанонімам, що знаходяться у безпосередній близькості, надають назви об’єднанні тематично. Наприклад: м. Харків вулиці навколо Харківського фізико-технічного інституту увічнюють імена вчених-фізиків, які брали участь у розчепленні атома А. Вальтера, О. Лейпунського, К. Синельникова, Г. Латишева.

 

 

[4] Антропонім – власна назва людини.

 

 

 

 

Право на свободу та особисту недоторканність

23.12.2015 | Геннадій Токарев

Адвокат Литвин знов допомогла людині вийти на свободу +

   

27.08.2008 року, Х. було затримано за підозрою у вчиненні підпалу приміщення, що спричинив загибель людей за ч.3 ст.194 Кримінального кодексу. З тих пір він безперервно утримувався під вартою у слідчому ізоляторі.
Двічі, у серпні 2009 року і грудні 2012 року справу повертали на додаткове розслідування. В ході провадження у справі сторона обвинувачення доповнила обвинувачення більш тяжким обвинуваченням – скоєння умисного убивства за обтяжуючих обставин за ч.2 ст.115 Кримінального кодексу.
Лише у листопаді 2013 року Шевченківський районний судом м. Києва було проголошено вирок, яким Х. разом з іншими особами було визнано винним у вчиненні як пошкодження майна шляхом підпалу, що спричинило загибель людей.
07.04.2015 року, Апеляційний суду м. Києва скасував вирок суду першої інстанції, справу було втретє повернуто для додаткового розслідування. Після скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування провадження у цій справі мало відбуватися за правилами КПК України 2012 р. Отже, органи обвинувачення мали невідкладно зареєструвати повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР), і в разі наявності підстав, затримати Х., вручити йому письмове повідомлення про підозру та звернутися з клопотанням про обрання запобіжного заходу до слідчого судді.
Цього всього зроблено не було, відтак, з 07.04.2013 р. Х. утримувався під вартою в слідчому ізоляторі без відповідного судового рішення. Лише 14.05.2015 р. повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення було зареєстровано в ЄРДР, а матеріали колишньої кримінальної справи були долучені до нового кримінального провадження. З цього часу кримінальна справа перестала існувати, при цьому Х. не мав в новому кримінальному провадженні не мав статусу ані підозрюваного, ані обвинуваченого, при цьому продовжував утримуватись в слідчому ізоляторі.
Починаючи з 02.06.2015 р. захисник Х. – адвокат Анна Литвин оскаржувала незаконність його тримання під вартою в Шевченківський районний суд м. Києва, в апеляційний суд м. Києва, направила заяву про звільнення Х. з-під варти до начальника Київського СІЗО, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до органів прокуратури, але все було марно. Навіть за невручення Х. повідомлення про підозру, його продовжували тримати в СІЗО без будь-яких правових підстав.
Наприкінці червня прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом за статтею 194 Кримінального кодексу. 30.07.2015 р. відбулося підготовче судове засідання по справі, за результатами якого обвинувальний акт був повернутий прокурору, а Х. разом із іншими обвинуваченими по справі було продовжено строк тримання під вартою на 60 днів.
Згодом обвинувальний акт ще тричі повертали прокурору, а Х. разом з іншими обвинуваченими «автоматично» продовжували строк його тримання під вартою, обгрунтовуючи стандартним для наших судів способом - тяжкістю злочину та суворістю можливого покарання в разі визнання їх винними судом, незважаючи на постійні заперечення адвоката Литвин, що така аргументація тримання під вартою впродовж декількох років суперечить як правилам Кримінального процесуального кодексу, так і практиці Європейського суду.
Вичерпав всі засоби правового захисту в українській правовій системі, у жовтні 2015 року подав до ЄСПЛ скаргу на порушення його права на свободу під час цього кримінального провадження.
У грудні 2015 року прокурор вкотре направив обвинувальний акт до Шевченківського суду, який суд знов ухвалив повернути прокурору. Фактично протягом декількох місяців суд першої інстанції відмовлявся розглядати кримінальну справу, при цьому «штампуючи під копірку» ухвали про продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
23 грудня апеляційний суд м. Києва розглянув апеляцію прокурора на ухвалу Шевченківського суду про повернення обвинувального акту прокурору, в якій прокурор також просив продовжити строк тримання обвинувачених під вартою.
Адвокат Литвин підготувала заперечення на апеляцію прокурора, в яких просила суд звільнити Х. з-під варти, посилаючись на відсутність підстав для продовження застосування цього запобіжного засобу, посилаючись, в тому числі, на останні рішення ЄСПЛ проти України за статтею 5 Конвенції.
Після тривалого обговорення судова колегія вирішила відмовити в апеляції прокурора і задовольнила клопотання адвоката про звільнення Х. х-під варти.
Вітаємо адвоката Анну Литвин з цією перемогою і бажаємо подальших успіхів в цій справі!
 

Право на свободу та особисту недоторканність

29.12.2015 | Ганна Овдієнко

Права людини і суд над Геннадієм Корбаном: чи сумісні поняття?

   

27 грудня 2015 року у Дніпровському районному суді м. Києва розпочався розгляд клопотання Прокуратури м. Києва про зміну запобіжного заходу Геннадію Корбану з домашнього арешту на тримання під вартою. На момент звернення прокурора Корбан знаходився у клініці «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України», де йому було проведено стентування коронарних артерій – операцію на судинах, що може потягти за собою ряд ускладнень найтяжчим з яких є тромбування судин і, відповідно, смерть.

Перед початком засідання (27 грудня 2015 року) о другій годині ночі до лікарні завітав представник прокуратури. Залишивши поза увагою стан підозрюваного, він зачитав ухвалу про судово-медичне обстеження і повідомив про виклик на ранкове судове засідання. У палаті були присутніми лікарі, яких в подальшому сторона обвинувачення використала в якості свідків.

Надалі події розвивалися стрімко. О дванадцятій годині того ж дня службові особи органів прокуратури знову прийшли до лікарні для проведення «судово-медичного дослідження». Процедуру доручили судово-медичному експерту та трьом профільним лікарям. Спеціалісти підтвердили високий кров’яний тиск, необхідність оперативного втручання та неможливість виписки з лікарні у такому стані.

Вся справа в тому, що під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу за законом має бути присутньою особа? щодо якої такий запобіжний захід встановлений. Отже, сторона обвинувачення мала залучити підозрюваного за будь-яку ціну. Законодавство передбачає два шляхи забезпечення участі особи у судовому засіданні: вона може бути викликана судом (застосування судового виклику) та доставлена до суду шляхом приводу. За судовим викликом особа має з’явитися, якщо тільки відсутні поважні причини для неявки (серед яких – тяжка хвороба). Нагадаємо, що Геннадій Корбан знаходився у лікарні через ризик виникнення інфаркту міокарда та тільки-но переніс операцію. Отже, він мав повне право ігнорувати судові виклики.

Розуміючи неможливість прибуття особи, прокурор напередодні звернувся з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного. Діючий Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає вичерпний перелік підстав для задоволення вищезазначеного клопотання, а саме: підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суд; або одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу. Тут слід нагадати, що серед підстав для застосування запобіжного заходу є обґрунтована підозра, що особа буде переховуватися від органів влади (неможливо у вкрай тяжкому стані здоров’я), знищити, сховати або створити будь-яку з речей, що має значення для встановлення обставин справи (неможливе у його стані), незаконно впливати на інших учасників процесу (є малоймовірним через тяжку хворобу), перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше кримінальне правопорушення (також знаходячись у лікарні?).

Так чи інакше, через сім годин (близько дев’ятнадцятої години) Геннадій Корбан був примусово доставлений до зали судового засідання. Варто зазначити, що строк міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту закінчується 31 грудня 2015 року. Прокуратура звернулася з клопотанням про зміну запобіжного заходу за шість днів до моменту закінчення строку, що має вказувати на винятковість обставин, які виникли. Як вказала сторона обвинувачення, підставою стала «відмова Корбана від медичного освідування, від отримання повістки, тощо». Тяжко хворий Геннадій Корбан відмовляється від отримання повістки. Без коментарів.

На початок судового засідання Геннадій Корбан потребував медичного догляду та моніторингу основних життєвих показників. Враховуючи відмову у доступі до хворого лікарям приватної клініки, перепони у тимчасовому переміщенні до реанімобілю… У той час коли Основи законодавства України про охорону здоров’я гарантують «кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я». Чи можна казати про кваліфіковану медичну допомогу? Про вільний вибір лікаря? Вибір методів лікування?

У приміщенні суду Геннадій Корбан втратив свідомість та знаходився у такому стані протягом двадцяти хвилин. І його не було госпіталізовано. Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 24 від 17.01.2005 року Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Медицина невідкладних станів» (Додаток 1.36) встановлюється, що у випадку порушення свідомості показане проведення госпіталізації на ношах до реанімації. А двері суду залишалися закритими на ключ, жодна особа не мала змоги виїхати, навіть рятуючи власне (чуже) життя…

Судове засідання загалом тривало більше тридцяти (!) годин. При цьому Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 8 від 08.05.13 р. було встановлено, що після проведення успішних невідкладних медичних заходів у разі небезпеки інфаркту міокарда (у тому числі – стентування), для зменшення навантаження на міокард необхідно обмежити фізичне навантаження, забезпечити повний психологічний спокій. І в більшості випадків строки госпіталізації мають становити від 17 до 24 діб. Нагадаємо, що Геннадій Корбан переніс операцію кілька днів тому. Звичайно, участь хворої людини у такому судовому засіданні не могла не погіршити стан його здоров’я. Можна лише уявити, до якого тиску на лікарів вдалися представники органів кримінального переслідування, щоб забрати хворого з лікарні в період, коли він потребував інтенсивної медично допомоги. Як і немає сумнівів щодо юридичної кваліфікації таких дій як відвертого перевищення влади з їх боку із свідомим створенням загрози життю людини, як і стосовно безпрецедентного порушення його права на охорону здоров’я з боку посадовців, завданням яких є здійснення нагляду саме за дотриманням законів під час досудового розслідування.

Тож, залишається тільки відповісти на останнє питання, чи були порушені права та свободи Геннадія Корбана? Щоб ствердно відповісти на нього достатньо прочитати ст. 3 та 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, Конституцію України (ст. 3, 27, 49), чинний КПК України (ст.ст. 134, 177, 187, 200), Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст.ст. 6, 7) та численні протоколи надання медичної допомоги.

Право на справедливий суд

29.12.2015 | Ольга Семенюк, адвокат

Правосуддя перехідного періоду

   

В рамках реалізації Проекту «Навчальні програми професійного зростання» Агентства США з міжнародного розвитку група українських представників пройшла стажування на тему «Механізми здійснення правосуддя і дотримання прав людини у період конфліктних і постконфліктних ситуацій», що проходило в Боснії та Герцеговині в грудні 2015 року.

Як з’ясувалося, в Боснії та Герцеговині центральне місце по гарантуванню дотримання прав людини у постконфліктний період посідає правосуддя перехідного періоду.

Правосуддя перехідного періоду можна визначити як набір судових та несудових механізмів, які ініціюють процес зіткнення з минулим суспільства,   із спадком масових порушень людських прав.

Основою для всього правосуддя перехідного періоду стала ідея примирення, а цілі, що були покладені на його головні механізми виходять з рішення Міжамериканського суду з прав людини у справі Веласкеса Родрігеса проти Гондурасу (Velásquez Rodríguez v. Honduras, 1988р.), а саме: вживати виважених заходів для запобігання порушень прав людини, проводити серйозне розслідування скоєних правопорушень, ідентифікувати як жертв, так і тих, хто відповідальний за це правопорушення; забезпечити відповідне покарання тих, хто винен у правопорушенні, та забезпечити відшкодування жертвам правопорушень.

Можна виділити чотири головні механізми правосуддя перехідного періоду:

·      Здійснення кримінального судочинства;

·      Встановлення істини (Truth-telling);

·      Відшкодування спричиненої шкоди (репарація);

·      Проведення інституційних реформ.

Кримінальне правосуддя є одним із центральних механізмів правосуддя перехідного періоду. Воно має на меті зміцнення верховенства закону, припинення безкарності та відновлення довіри і впевненості у тому, що судові установи переслідуватимуть винних, демонструючи таким засобом рівність усіх перед законом.

Особливістю кримінального судочинства в рамках правосуддя перехідного періоду являється роль, що має належати жертві злочину. На час впровадження правосуддя перехідного періоду у жертв та сімей жертв накопичується почуття образи та несправедливості за те, що держава була нездатна захистити своїх громадян та відновити їх права. Головним бажанням жертви залишається покарання винних осіб, яке може бути задоволено шляхом кримінального переслідування цих осіб. При цьому під час здійснення кримінального правосуддя жертва злочину має бути в центрі уваги.  Потерпілий повинен мати право на участь в судовому засіданні. Більш того, це право має бути не декларативним, а реальним, з забезпеченням належних умов. Особа має бути заздалегідь попереджена про судове засідання, у разі неявки повинна бути встановлена причина відсутності потерпілого на засіданні, а у випадку, коли потерпілий хвилюється за власну безпеку, цій особі мають бути надані достатні гарантії для забезпечення її безпеки.

На державу в свою чергу покладається ряд обов’язків: провести швидке і неупереджене розслідування, встановити винних, вжити необхідні заходи для покарання злочинців.

Обов’язок по здійсненню правосуддя покладений на суди. Припустимим варіантом для забезпечення дійсно якісного, незалежного та справедливого судочинства являється утворення нових судів, які будуть розглядати справи щодо воєнних злочинів із залученням міжнародних суддів. Це так звані «гібридні суди». В Боснії та Герцеговині такі суди мали місце. Всі воєнні злочини розглядалися колегіально у складі одного національного судді та двох міжнародних суддів. Потім через певний час склад колегії змінився на два національних судді і один міжнародний. І тільки з 2010 року національні судді самостійно розглядають справи вже без залучення міжнародних колег.

Ідея створення гібридних судів на даний час має бути поширена серед свідомих юристів та правозахисників. Основною проблемою на даний час у здійсненні правосуддя в справах, що стосуються воєнних правопорушень полягає в тому, що у вітчизняних суддів загальної юрисдикції відсутній досвід, а спеціалізовані воєнні суди вже ліквідовані. Таким чином, до рішень суду, що постановляються по результату розгляду таких справ, немає належної довіри у кращому випадку, або рішення по суті є неякісним у інших випадках. Через це залучення міжнародних суддів буде мати дві головні мети: повернення довіри до правосуддя та підвищення рівня вітчизняних суддів.

В той же час необхідно зазначити, що механізм кримінального правосуддя самостійно не здатен подолати проблеми суспільства у період конфліктних ситуацій та після їх завершення. Для реалізації програми подальшого примирення суспільства важливу роль також відіграють інші механізми правосуддя перехідного періоду.

Так наступним важливим механізмом являється встановлення істини, яка включає в себе право окремої людини та суспільства в цілому знати правду про масові і систематичні порушення прав людини, що мали місце.

Встановлення істини може відбуватися шляхом створення судових і несудових механізмів для встановлення фактів порушень прав людини, розслідування обставин зникнення людей, фіксації інформації за допомогою ведення архівів, реєстрів, баз даних тощо.

Якщо з судовими механізмами встановлення фактів порушень прав людини питань не виникає, то для встановлення фактів в несудовому порядку можуть утворюватися  спеціальні комісії. Наприклад, в Боснії та Герцеговині існували: Комісія з розслідування подій у Сребрениці і навколо неї (2003р.), Державна комісія для дослідження правди про страждання сербів, хорватів, боснійців, євреїв та інших у Сараєво з 1992 по 1995р.р. (2006р.) та інші.

Ці офіційні органи є незалежними, мають тимчасовий характер, займаються розслідуванням окремої події, основною метою їх діяльності є зібрання свідчень щодо зазначеної події і встановлення механізму скоєного злочину. Проте повноваження таких комісій мають визначенні рамки. Наприклад, повноважень щодо вилучення доказів або затримання свідка для доставляння його з метою дачі показань не мала жодна комісія.

Незалежність комісій досягалася за допомогою наступних заходів:

1) Кожна комісія мала спеціальний мандат, який обумовлював мету її створення і повноваження для її досягнення.

2) Імунітет членів комісії, в тому числі імунітет від кримінального переслідування.

3) Жорсткий відбір кандидатів в члени комісії, який особливу увагу приділяв високим моральним якостям, які мають бути у членів комісії.

Наступним механізмом правосуддя перехідного періоду є репарація. Основні принципи та керівні положення, що стосуються права на правовий захист і відшкодування шкоди для жертв грубих порушень міжнародних норм в області прав людини і серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, прийняті резолюцією 60/147 Генеральної Асамблеї від 16 грудня 2005 передбачили такі форми репарації, як реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію і гарантії неповторення.

При реституції слід, по можливості, відновити первісне положення жертви, що існувало до вчинення грубих порушень міжнародних норм в галузі прав людини або серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Реституція включає в себе відповідно: відновлення свободи, користування правами людини, документів, що засвідчують особу, сімейного життя і громадянства, повернення на колишнє місце проживання, поновлення на роботі і повернення майна.

Компенсацію слід надавати за будь-який збиток, що піддається економічній оцінці, в установленому порядку і пропорційно серйозності порушення і обставинам кожного випадку, що є результатом грубих порушень міжнародних норм в області прав людини і серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, включаючи:

а) фізичну або психічну шкоду;

b) упущені можливості, в тому числі в галузі працевлаштування, освіти та отримання соціальних пільг;

с) матеріальну шкоду і упущену вигоду, у тому числі втрату можливості заробітку;

d) моральну шкоду;

е) витрати на правову або експертну допомогу, ліки та медичне обслуговування, а також на послуги психологічних і соціальних служб.

Реабілітація повинна включати в себе надання медичної та психологічної допомоги, а також юридичних та соціальних послуг.

Сатисфакція повинна включати, коли це можливо, будь-яке або все з нижченаведеного:

а) ефективні заходи, спрямовані на припинення триваючих порушень;

b) перевірку фактів і повне і публічне оприлюднення правди за умови, що таке оприлюднення не заподіє додаткового збитку або не поставить під загрозу безпеку та інтереси жертв, їхніх родичів, свідків або осіб, які здійснювали втручання з метою надання допомоги жертвам або запобігання подальших порушень;

с) пошук місцезнаходження зниклих осіб, встановлення особистості викрадених дітей, а також упізнання тіл убитих і надання допомоги у поверненні, упізнанні і перепохованні тіл відповідно з вираженим або передбачуваним побажанням жертв або культурними традиціями сімей та громад;

d) офіційну заяву чи судове рішення про відновлення гідності, репутації та прав жертви та осіб, тісно пов’язаних з жертвою;

е) принесення публічних вибачень, у тому числі визнання фактів і відповідальності;

f) судові та адміністративні санкції щодо осіб, які несуть відповідальність за порушення;

g) поминання і віддання належного пам’яті жертв;

h) включення точної інформації про вчинені порушення в навчальні програми з міжнародним нормам у галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права і в навчальні посібники всіх рівнів.

Гарантії неповторення мають включати в себе забезпечення ефективного цивільного контролю за збройними силами і службами безпеки;  забезпечення того, щоб всі цивільні і військові судові процедури відповідали міжнародним нормам, що стосуються належного судочинства, чесності та неупередженості, зміцнення незалежності судових органів;  захист осіб, які займаються юридичними та медичними питаннями та надають медичний догляд, що працюють в засобах масової інформації та в інших пов’язаних з ними областях, а також правозахисників; організацію в першочерговому порядку і на постійній основі діяльності з інформування про міжнародні норми в галузі прав людини і міжнародного гуманітарного права всіх верств суспільства і підготовці з цих питань посадових осіб правоохоронних органів, а також військовослужбовців і співробітників органів безпеки; перегляд та реформування законів, які сприяють або допускають грубі порушення міжнародних норм в галузі прав людини і серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та інше.

Метою останнього елементу механізму правосуддя перехідного періоду інституційних реформ являється відновлення довіри суспільства до органів державної влади та відновлення верховенства закону.

Перш за все це стосується органів судової влади, правоохоронних органів та органів прокуратури. Кроками, що можуть бути зроблені в цьому напрямку, являються проведення процедури люстрації та процедури оновлення кадрів.

Наприклад, в Боснії та Герцеговині в рамках проведення інституційних реформ було проведено оновлення суддівського та прокурорського складу. Всі судді та прокурори були звільнені. Нових суддів та прокурорів після здійснення відповідної перевірки призначала спеціальна Вища судово-прокурорська рада. Навіть міжнародні судді призначалися цією радою.

Таким чином, були коротко розглянуті чотири основні механізми здійснення правосуддя перехідного періоду. Кожен з них відіграє важливу роль у відновленні нормального ладу в суспільстві, де відбувся конфлікт і сприяє примиренню.

Враховуючи конфлікт, що має місце на даний час в Україні, а також потребу відновити здоровий стан в суспільстві, вважаю необхідністю застосувати механізми правосуддя перехідного періоду в нашій державі. Ці механізми вже пройшли свою перевірку в інших державах, де показали свою дієвість. Існуюча національна система вже вичерпала себе і потребує реформування. Правосуддя перехідного періоду не являється сама по собі кінцевим результатом, проте має сприяти і стати важливим етапом для подальшого ефективного реформування державної системи в цілому і органів правосуддя безпосередньо, а також стати основою для примирення  суспільства.

Права біженців

28.12.2015 | Леся Ярошенко

Українським регіональним ЗМІ слід підвищувати стандарти у висвітленні тематики ВПО

   

Такий висновок 1-ї хвилі медіамоніторингу, здійснюваного в Україні в рамках проекту «Голос місцевих ЗМІ: професійні стандарти та етичні норми у висвітленні конфліктів».

Мета проекту – зменшити потенційні сфери конфлікту і напруги між ВПО та їхніми новими громадами завдяки збалансованому висвітленню питань, пов’язаних із переселенцями, в регіональних ЗМІ.

До вибірки увійшли 207 регіональних телеканалів, газет і онлайн-медіа.

Спільні висновки для ЗМІ всіх регіонів України у висвітленні тематики ВПО:
1. Спостерігався брак репортажів і статей із належним аналізом або дослідженням проблем ВПО.
2. ЗМІ загалом застосовували коректну мову та термінологію, розповідаючи про ВПО. Проте було декілька прикладів, коли ЗМІ дискримінували ВПО через негативне їх представлення.
3. Були випадки, коли ЗМІ не зберігали баланс поглядів у матеріалах про ВПО.
4. Політики та місцеве керівництво використовували проблеми, пов’язані з ВПО, у своїх виборчих кампаніях.
5. Зафіксовано багато прикладів, коли ЗМІ не презентували позицію самих ВПО.

Про це, представляючи результати моніторингу, повідомив Олександр Чекмишев, доктор наук із соціальних комунікацій, консультант моніторингових проектів Асоціації «Спільний простір».

Зокрема найбільшу частку контенту, присвяченого темі ВПО в загальному масиві новин демонстрували ЗМІ Східної України (від 2,9 % на телебаченні до 2,6% у газетах); на другому місці Західні області (2,1% на телебаченні та 0,8% у друкованих ЗМІ); на третьому – Південна Україна (1,3% та 0,5% відповідно); а найпасивнішими були ЗМІ Півночі та Центру (1,1% та 0,7% відповідно).

Водночас було багато і спільних рис, у тому числі проблем, пов’язаних із відсутністю балансу, слабкою джерельною базою, відсутністю різноманітності поглядів. Так, ЗМІ в цілому повідомили про те, що ВПО обмежені в реалізації виборчого права для голосування на місцевих виборах. Однак глибоко цю тему не досліджували. Переважно використовували правильну термінологію щодо ВПО, але було зафіксовано й кілька випадків, коли вимушених переселенців плутали з біженцями і вдавалися до мови ворожнечі.

«Питання ВПО визначальне для майбутнього України, це показник того, як проводяться реформи, як держава служить всьому своєму народу. Результати цієї програми моніторингу ЗМІ свідчать, що нам доведеться докласти ще чимало зусиль, перш ніж на питання ВПО звернуть належну увагу», – зазначив Девід Квін, заступник директора з розвитку британської медіа «Фундації Томсон».

Системний і широкий моніторинг ЗМІ на предмет висвітлення ВПО в Україні проводиться вперше. Він, по суті, «міряє температуру», «ставить діагноз» і «виписує рецепт» українським ЗМІ, щоб медіа-тренери могли провести необхідну «терапію».

Першу хвилю моніторингу проведено Асоціацією «Спільний простір» у період місцевих виборів (1-23 жовтня 2015 р.) в рамках проекту «Голос місцевих ЗМІ: професійні стандарти та етичні норми у висвітленні конфліктів». Проект виконується міжнародним медіа-консорціумом: Фундація Томсон (Велика Британія), MEMO98 (Cловаччина), Асоціація «Спільний простір» (Україна), Інститут регіональних медіа та інформації (Україна), Європейський центр журналістики (Нідерланди) за підтримки Європейського Союзу.

Погляд

18.12.2015 | Наталка Ковальчук

Українська корупція: пливе, мов айсберг в океані…

   

Як свідчать недавно опубліковані дані соціологічного дослідження Центру Разумкова, найбільшими загрозами українці вважають навіть не російську агресію, а внутрішні проблеми: корупція (8, 54 бали за десятибальною шкалою), олігархічна модель держави (7, 29), загострення внутрішньополітичної боротьби і протистояння між гілками влади (7, 5), зростання злочинності (6, 91) та інше. http://news.liga.net

Що ж, саме корупції, як значній загрозі для суспільства, пальму першості віддано недаремно. Адже якщо у випадку російського вторгнення в Україну ми самі собі вже довели, що можемо протистояти ворогу більш потужному і краще озброєному, то боротися з внутрішніми загрозами набагато важче. Невипадково українська народна мудрість говорить, що важко вберегтися від свого злодія у власній хаті.

У нашій же хаті достатньо осіб, які шукають різноманітні шляхи для незаконної наживи, збагачення. До того ж в українських реаліях надто тісно переплелися як власне корупція - протиправна діяльність службових осіб, громадських і політичних діячів задля особистого збагачення, їх підкупність і продажність, так і звичайні побутові хабарництво, здирництво, з якими й зустрічаємося, мабуть, щодня.

Ось рідна людина потрапляє на лікарняне ліжко, і ми біжимо «домовлятися» з лікарем, кладемо по кілька гривень у кишеню молодшому медперсоналу, аби вони були уважнішими до дорогого нам пацієнта. Ми даємо ці медичні хабарі, іноді розуміючи, що лікар, котрий особливим професіоналізмом не відмічається, навіть за великі гроші належної допомоги не надасть. Але здоров’я чи навіть життя когось рідного важить для нас більше грошей. І ми готові платити для власного самозаспокоєння за те, що мали б отримати безкоштовно.

Ми так само приречено витягаємо гроші зі своєї кишені, коли потрібно їх дати дітям для якихось шкільних проблем. Не становить секрету, що батьківські кошти, які, наприклад, використовуються на ремонти навчальних закладів чи з якоюсь іншою метою, у переважній більшості випадків офіційно не оприбутковуються і проконтролювати їх використання практично не можливо.

Та шкільні «фінансові потоки» лише цим не обмежується. Не надто прийнято у нас багато говорити і про «куплені» оцінки задля хорошого атестата, про подарунки вчителям задля тих же позитивних результатів у навчання, про те, що фактично репетиторство перетворилося у прибуткову корупційну схему, коли діти, які додатково займаються у свого ж педагога за гроші, можуть однозначно розраховувати на високий бал, а ті, які відмовилися від цієї послуги або пішли до більш професійно сильного вчителя, взагалі можуть отримати занижену оцінку. Є, на жаль, й випадки, коли деякі педагоги «відчитують» свої належні уроки абияк (мовляв, що ви хочете за таку зарплату), зате зовсім по-іншому: глибоко, творчо, навіть талановито вчать тих, з ким займаються за оплату.

Втім, і для самого педагога місце у хорошій школі також може коштувати грошей.

Та якщо говорити саме про стосунки батьків з українською системою освіти, то вимагання грошей починається на рівні дошкільної ланки, задля влаштування, скажімо, у дитсадок, і виростає до такого рівня корупції, яка в поодиноких випадках обертається навіть скандалами на всю країну.

Наприклад, про підробку результатів зовнішнього незалежного оцінювання службовими особами Українського центру оцінювання якості освіти, (http://portal.lviv.ua/news) чи відкритим листом випускників закарпатських шкіл до до регіональної влади з приводу проблем крайової освіти. http://prozahid.com

У недавньому інтерв’ю одному з інтернет-ресурсів відомий російський професор Андрій Зубов, якого звільнили з відомого московського вузу за заяви про недопустимість окупації Криму, говорячи про тотальну брехню в органах російської влади, згадав й Україну і те, що неправда, облуда – це біда пострадянського простору і що треба «…из этого советского, гадостного мира вылезать». http://volyaexpress.blogspot.ru

Корупційна облуда, яка пронизала всі рівні нашого життя, також народжувалася з того «гадостного советского мира», коли будь-що вартісне можна було отримати або по блату, або за гроші, або принижуючись перед чиновниками більшого чи меншого рівня.

Це відтоді сама система нашого соціального забезпечення, робота комунальних підприємств, різноманітних відомств, що займаються земельними питаннями тощо побудована так, що підштовхує людину шукати обхідних шляхів, бо прямий і законний може виявитися занадто довгим, коштуватиме чимало часу і нервів.

Вам потрібно отримати яку-небудь довідку кудись за місцем вимоги, наприклад, у тих же соціальних структурах? Що ж, доведеться попоходити по кабінетах, а потім ще й чекати на документ досить довго. Хоча довідки ці, як правило, типові. І насправді часу для їх оформлення потрібно зовсім небагато. Окрема розмова про те, чи взагалі потрібні всі ті довідки, за якими нам у своєму житті не раз доводиться оббивати пороги?

 Тож більшість українців знає, що простіше знайти знайомого, чи знайомого знайомих, когось, хто візьме на себе той клопіт і допоможе все вирішити оперативно. Так, потім доведеться розраховуватися грішми чи послугою. Та це ж звична для нашого суспільства практика.

Погана практика, звичайно. І як не прикро, не помітно тенденцій до того, що зникають ці неписані «правила гри», котрі стосуються багатьох інших сфер нашого життя.

Звичайно, сказати, що нічого у подоланні корупції не робиться, не можна. Мало не кожен день ми бачимо у новинах сюжети про високопоставлених корупціонерів, яких спіймали на гарячому.

Однак «хрестові походи», проти корупції в незалежній Україні оголошувалися не раз. Та, на жаль, найчастіше справа й обмежувалася показовими арештами чиновників різного рангу, яких спіймали на хабарах, на незаконних оборудках з народними грішми.

Та все ж це тільки така собі верхівка айсберга, який і далі впевнено пливе мутними водами вигадливих корупційних схем.

 

Бюлетень "Права Людини", 2015, №35

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори