пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"201610
№10
2016

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

29.03.2016 | Наталія Охотнікова

Чи потрібні комусь переселенці окрім волонтерів?

   

25 березня 2016 року, незважаючи на дощ та погані погодні умови, юристи Харківської правозахисної групи Володимир Глущенко та Наталія Охотнікова відвідали м. Бахмут (Артемівськ) Донецької області у рамках виконання проекту «Юридична підтримка ВПО та постраждалому від конфлікту населенню в Україні» за підтримки Датської Ради з питань біженців. Приміщення для прийому громадян було люб’язно надано Волонтерською групою «Бахмут Український», за що висловлюємо подяку.

Даний візит залишив більше питань, ніж відповідей, адже, послухавши внутрішньо переміщених осіб та волонтерів, юристи спочатку зніяковіли. Після подібних виїзних консультацій та спілкування з переселенцями залишається таке відчуття, що кожен районний відділ Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) вважає себе «намісником Бога на Землі» і змагається з колегами з інших районів у вигадливості. Так, цікавою «вигадкою» Бахмутівського УПСЗН є зобов’язання деяких внутрішньо переміщених осіб надати соціальним працівникам номер IMEI свого мобільного телефону. Відповідь на слушне запитання: навіщо?, - проста – маємо перевірити переміщення через лінію розмежування та постійне місцезнаходження Вас та Вашої родини протягом останніх місяців. І переселенці, не маючи іншого вибору, дають переписати цей номер та підписують згоду на перевірку даних Службою Безпеки України. Про таке питання, як приватність, ніхто й не згадує.

Жахливі й умови у самих приміщеннях УПСЗН, до яких переселенцям потрібно завітати особисто. Чергу починають займати з ранку, у коридорах, що не пристосовані для такої кількості людей, душно, багато літніх людей почувають себе погано. У Бахмутівському районному управлінні взагалі катастрофа – переселенці майже ніколи не «попадають» на прийом у перший день і вимушені шукати собі місце для ночівлі.

Добре, що є волонтери, які облаштували у будівлі неподалік «лайт-варіант» гуртожитку на кілька десятків кроватей. Змучені люди можуть хоча б поспати у нормальних умовах, щоб вранці знову стояти у чергах, адже у місті Бахмут зареєстровано аж 90 тисяч переселенців на 70 тисяч місцевих. Нехай половина з них переїхала у інше місце проживання, або повернулася до тимчасово окупованих територій, але цифра все одно вражає.

Взагалі складається таке враження, що переселенці в Україні потрібні тільки волонтерам, які за два роки війни втомилися виконувати функції держави у фінансовій, психологічній, моральній підтримці ВПО, знаходженні вільних вакансій тощо. Нерви у волонтерів не залізні, і їм хочеться хоч трохи відпочити. Однак поки що не до відпочинку.

Політика і права людини

23.03.2016 | Євген Захаров
джерело: nv.ua

Чи обміняють Савченко на росіян

   

Суд над Надією Савченко вже давно розцінюють як розправу. Його рішення несправедливе і незаконне. Укра-їнську льотчицю звинувачують у злочинах, яких вона не вчиняла. У момент загибелі російських журналістів, вбивс-тво яких їй закидають, вона була в іншому місці. Існує безліч доказів її невинуватості.

За два роки слідства ситуація сильно змінилася. За-раз справа Саченко виглядає зовсім інакше, ніж на момент її викрадення. Тим не менше, російські правоохоронні органи – як і радянські – «не помиляються». Суд триває. Більше того, цей процес використовується як інструмент тиску на Україну, щоб виторгувати якісь вигоди в обмін на її звільнення. Все це огидно.

Надія – дуже сильна людина. Ігнорує суд і не хоче подавати апеляційну скаргу. Не хоче скаржитися на вирок у вищу інстанцію.

Якщо дивитися на питання в довгостроковій перспек-тиві, то, на мій погляд, правову процедуру варто було б пройти до кінця. Завдяки цьому вирок Савченко, нехай і через кілька років, але можна оскаржити в Європейському суді з прав людини. Думаю, ЄСПЛ в даному випадку при-йшов би до висновку про неприпустимість доказів злочину, а це означає порушення права на справедливий суд, що тягне за собою скасування вироку.

Однак Надія не хоче на це йти. Вона хоче вийти на свободу живою чи мертвою, тому оголосила, що почне суху голодовку, якщо її не відпустять.

Це виглядає загрозливо. Сухе голодування людина витримує не більше 6-7 днів. Після чого настає смерть.

Чи обміняють Савченко на російських військовослу-жбовців, залежить від Путіна. Потрібно рішення російсько-го керівництва. По суті, вони грають її життям.

Можливий обмін. В СРСР неодноразово обмінювали засуджених правозахисників на діячів комуністичного ре-жиму або радянських шпигунів. Наприклад, письменника Володимира Буковського обміняли на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана.

Це політичне рішення питання. Воно означає, що в Росії не виконують рішення російського суду щодо Савче-нко, а в Україні – рішення українського суду щодо полоне-них російських офіцерів. Разом з тим, треба пам’ятати, що по одному з полонених російських ГРУшників ще немає рішення. Йшлося про обмін пізніше, але Савченко довго не витримає на сухому голодуванні. Рішення про обмін, якщо таке буде, повинно бути прийняте вчасно.

Політика і права людини

29.03.2016 | Медіагрупа ХПГ

У політичного заручника Кремля Станіслава Клиха виникли серйозні проблеми зі здоров’ям

   

У Станіслава Клиха, котрого разом із Миколою Карпюком судять у Верховному Суді Чечні вже півроку, виникли серйозні проблемі зі здоров’ям. Адвокати та правозахисники вкрай занепокоєні його фізичним та психологічним станом. Після викрадення чоловіків, яке сталося в 2014 році, та висунення їм подальших звинувачень щодо участі в Першій Чеченській війні 1994 - 1995 років – формування бандитського угрупування «Вікінг» та убивстві декількох десятків х військових, російська влада не цуралася найжахливіших засобів задля того, аби «вибити» потрібні докази за будь-яку ціну.

Миколу Карп’юка та Станіслава Клиха жорстоко катували із застосуванням електричного струму. Уже під час слідства і самі постраждалі, і їх представники неодноразово наголошували на тому що «звірства» не припиняються. Відтак, наприклад, рана на нозі у Станіслава настільки серйозна, що не дає можливості нормально носити взуття. Усю зиму він проходив в літніх резинових капцях. Були подані клопотання на проведення медичних експертиз, більш того – ці експертизи навіть відбулись і детально описали усі сліди на тілах чоловіків, але цікава справа - грозненські експерти зазначили, що не можуть визначити спосіб походження вказаних пошкоджень. 

Пізніше, 1 березня 2016 року адвокат Марина Дубровіна заявила, що її підзахисний Станіслав Клих поскаржився, що «йому приблизно протягом двох тижнів, тобто з середини лютого 2016 року, щодня дають якісь медичні препарати (таблетки)», начебто від застуди. До того ж, кололи невідомі уколи, незважаючи на те, що він чинив опір.

Зрозуміло, що у Клиха після усього пережитого стався серозний нервовий зрив. Для виступу у суді на стороні захисту приїхала велика українська делегація – журналісти, правозахисники, свідки захисту – літня мати Станіслава Клиха Тамара Іванівна та рідний брат Миколи Карпюка – Анатолій. Журналістів до залу суду не пустили, дивним чином відмовивши у акредитації – нікому не потрібен розголос цієї «незручної» справи. Пустили тільки свідків, які розповідали про місцезнаходження Клиха та Карпюка в ті зимові дні 1994- 1995 років.

Станіслав, побачивши матір, кинувся на клітку, у нього сталася справжня істерика, яка власне і стала дуже яскравим проявом того, що йому необхідне термінове лікування. Але належну психіатричну експертизу російська сторона звісно не проводить, тому що вважає, що Клих «симулянт».

Політика і права людини

13.04.2016 | Сергей Мокрушин
джерело: ru.krymr.com

Выселение людей ради строительства Керченского моста является военным преступлением – правозащитник

   

В Керчи, на улице Цементная Слободка, планируют снести шесть многоквартирных домов. Принудительное изъятие земель, проходящее по ускоренной процедуре, нужно для сооружения подъездных путей к строящемуся мосту через Керченский пролив. Что делать людям, которые не согласны с отселением и размером компенсации за имущество, – об этом говорим с крымчанами и руководителем адвокационного центра Украинского Хельсинского союза по правам человека – Борисом Захаровым.

Как пишет портал «Крыминформ», объекты недвижимости, сопутствующие инфраструктуре моста через Керченский пролив, власти Крыма решили изымать по упрощенной процедуре в течение 5 дней. Законопроект, внесенный в крымский парламент, предполагает пятидневный срок для ответов на запросы в муниципальный, республиканский и иные органы по установлению собственника изымаемого объекта, признает недействительным документы украинского образца, устанавливает формы и процедуры заключения соглашения об изъятии. В российской администрации Крыма утверждают, что срок оформления изъятия объектов под строительство инфраструктуры сократится с полугода до двух-трех месяцев.

– Ирина Александровна, жительница Цементной Слободки. Ирина Александровна, какая у вас есть информация касательно сроков выселения?

Ирина Александровна: Дело в том, что точная дата и место еще никому не известны. К нам не приходил застройщик, приходили только из ЖЭКа и горисполкома. Предположительно обещают жилье в районе Нижний Солнечный, на шоссе Героев Сталинграда. Но точно пока ничего не известно.

– Разве в этом районе есть новое жилье?

– Ирина Александровна:  Пока еще ничего не строится. Я не знаю, куда нас будут переселять и когда.

– Как вы будете реагировать, если к вам придут и скажут – дескать, мы начинаем строительство подъездных путей к Керченскому мосту, необходимо расчистить площадь и выселиться? Готовы ли вы к такому повороту событий?

– Ирина Александровна:  Мы хотим, чтобы нам хотя бы дали квартиры. Конечно, ради этой «стройки мира» будем переселяться. Но переселяться только в новые квартиры.

– Какая квартира либо компенсация за выезд из своего жилья вас бы устроила?

– Ирина Александровна: Компенсация меня вообще не устроит, потому как в квартире живем мы с мужем и дочь с супругом. Это квартира с жилой площадью 72 квадратных метра, мы ее благоустроили, там есть все необходимое. Квартира приватизирована, тут прописана еще вторая дочка с двумя детьми. Другого жилья у нас нет. Так что никакая компенсация мне не подходит, мне подходит квартира – хотя бы такая, как у нас. Или, если будет возможность, хотя бы три однокомнатные квартиры, поскольку нас три семьи. Или двухкомнатная и однокомнатная.

– В Керчи уже есть опыт расселения, в частности, жителей аварийных домов. В свое время была чрезвычайная ситуация на улице Аршинцевская Коса – ее размывало, и людей расселяли в дома, скажем, разного качества. Часть жителей получила жилье в новом доме, а часть – в корпусе бывшей гостиницы «Керчь». Не настораживает ли вас такая практика, и не боитесь ли вы, что так будет и сейчас?

– Ирина Александровна: Да, мы боимся такого. Но мы надеемся на лучшее. Если нас будут обижать, обратимся хоть в Москву.

– Городская администрация вела переговоры по этому вопросу. А были ли общественные слушания с участием жителей Цементной Слободки?

– Ирина Александровна: Да, приходили из горисполкома и из ЖЭКа. Обещали, что для нас достроят трехэтажные дома на шоссе Героев Сталинграда. Но на этом все и закончилось. Больше никто не приходил, ничего не разъяснял.

– С нами на связи руководитель адвокационного центра Украинского Хельсинского союза по правам человека Борис Захаров. Борис, подскажите нашей слушательнице из Керчи, как себя вести в данной ситуации?

Борис Захаров: Во-первых, нужно сразу сказать, что это незаконно. С точки зрения норм международного права, любое уничтожение государством-оккупантом индивидуального или коллективного имущества, имущества частных лиц, государства, любых общественных учреждений, четко запрещается статьей 53 Женевской конвенции – за исключением случаев, когда это необходимо для проведения военных операций. Но, так как Россия официально ни с кем войну не ведет, и Керченский мост сооружается не для военных операций, то в данном случае Женевская конвенция прямо запрещает такие действия. Кроме того, Европейская конвенция по защите прав и основоположных свобод в статье 1 протокола 1 также говорит о том, что собственность является неприкосновенной. Поэтому сначала нужно организоваться, обратиться с запросами в органы государственной власти и местного самоуправления и подавать в суды. После этого, если государство все же совершит данное действие, можно подавать иск в Европейский суд по правам человека.

– Керченский мост – это важная стройка. Наша слушательница говорит, что ради нее, в принципе, можно выселиться, но только при условии обязательной компенсации. Как не пропустить ничего важного, какие моменты учесть при оформлении бумаг?

Борис Захаров: Нужно обратиться с запросом в органы государственной власти местного самоуправления, чтобы было дано четкое официальное разъяснение: что происходит, будут ли выселять, когда, куда? После этого, получив официальную бумагу, можно начинать борьбу.

– Даст ли эта борьба какие-то результаты? Давайте обратимся к примеру российского Сочи, где сносили дома при подготовке к зимней Олимпиаде. Цитирую историю человека, на месте дома которого сейчас набережная. «Был домик площадью 80 квадратных метров, в первой линии от моря. Фактически сразу через проезжую часть – море, набережная. Мечта была пожить, встретить старость возле моря. Но мечту отобрали – Олимпиада случилась». Человек заплатил порядка 45 тысяч долларов, лишился дома и не получил компенсации. Борис, получится ли у крымчан как-то отстоять свои права, если у жителей Сочи не получилось?

Борис Захаров: Нужно пройти все стадии. Обратиться сначала в российский суд первой инстанции, второй инстанции, в Европейский суд по правам человека, выиграть дело в Европейском суде. Кстати, Центр стратегических дел нашей организации ведет стратегические дела против Российской Федерации по праву собственности. Так что можно обратиться в нашу приемную, мы сможем помочь составить как иск в российский суд, так и жалобу в Европейский суд по правам человека.

– Сколько у вас есть подобных случаев? О каких объектах недвижимости обычно идет речь в таких ситуациях?

Борис Захаров: К сожалению, я не могу привести точные статистические данные, но объем таких дел колоссальный. Речь идет не только об имуществе частных лиц, но и о государственной собственности, собственности религиозных общин, общественных организаций. Например, мы ведем дело фонда «Крым» и массу других дел, касающихся права собственности. В общем, согласно 53 статье Женевской конвенции, действия России по отношению к собственности на оккупированной территории считаются военным преступлением. Я уверен, что рано или поздно России придется за это отвечать и платить.

– Можно ли разделить нарушение имущественных прав в Крыму по каким-либо категориям? Ведь государственная собственность Украины в Крыму и недвижимость частных лиц все же разные вещи.

Борис Захаров: Есть коллективная собственность и частная собственность. Разделить можно именно по этим категориям. Но подобные действия по отношению к любому из этих видов собственности являются военным преступлением.

– Но ведь власти декларируют, что это делается по закону. Ведь в Крыму приняты законы о национализации, а также законы, согласно которым процедура изъятия недвижимости упрощена. Может ли Россия апеллировать к этим законам, если дело дойдет до международных инстанций?

Борис Захаров: Нет, не может. Есть четкая иерархия законодательных актов, согласно которой международные договоры выше, чем законы и подзаконные акты России. Поэтому она должна проиграть все эти дела в международных судах. А строительство Керченского моста вообще не является законным, так как по международному праву оно должно согласовываться с Украиной, а Украина против его строительства.

Александр из Крыма,

Александр: Мой вопрос касается автомобилей и автомобильных номеров. Я владею автомобилем по генеральной доверенности, номера – севастопольские. Оккупационные власти хотят, чтобы все автомобилисты получили номера российского образца. Я часто езжу на материковую Украину. Если я получу новые номера крымского образца, смогут ли меня штрафовать российские ГАИшники? Есть ли вообще выход из этой ситуации?

Борис Захаров: Государство Украина должно оперативно решить и уже решает вопрос о смене номеров на украинскую базу. То есть жители оккупированного полуострова получают российские номера, на административной границе с Крымом должны организовать пункт по смене номеров. Когда человек въезжает, он должен поменять номер, когда выезжает – поменять обратно. Другой выход пока не найден.

– А если человек не успел сменить номера, и к нему применяются какие-либо санкции? Как действовать в таком случае?

Борис Захаров: Точно так же – обращаться в суд, обращаться в наши приемные, и мы попытаемся помочь.

– Александр, смогли ли мы дать удовлетворительный ответ на ваш вопрос?

Александр: Не скажу, что вполне удовлетворительный. По-моему, наше государство старается создать барьеры, а не открыть двери для того, чтобы крымчанам было легче в сложившейся ситуации. Если честно, я не верю, что наше государство сможет в ближайшее время принять какие-то меры.

Тероризм

29.03.2016 | Наталія Охотнікова, Вікторія Харченко

Захоплення літака аерокомпанії EgyptAir: терористичний акт на підтримку ув’язнених жінок Єгипту, чи невдалий жарт? З’ясує слідство

   


Сьогодні, 29 березня 2016 року, вранці невідомі особи захопили пасажирський авіалайнер Airbus A320, котрий проводив рейс із Олександрії до Каїру. Викрадач, на якому був «пояс смертника», пробрався до кабіни пілотів і затребував, щоб ті розвернули літак у напрямку Кіпру. Екіпаж спрацював професійно і повітряне судно благополучно здійснило посадку у головному аеропорті країни – Ларнаці.

Загалом на борту знаходилася вісімдесят одна людина, причому серед них були й іноземні громадяни – із Італії, Великобританії та США. Уся вища влада Кіпру зреагувала максимально швидко та провела ефективні переговори із викрадачами, які дозволили звільнити пасажирів. Заручники виходили групами, вперед пропустили жінок із дітьми. Один із постраждалих вистрибнув через кабіну пілотів, ймовірно отримавши травми. Офіційної інформації відносно вбитих, на щастя, немає.

Цікавою є інформація щодо особи викрадача. Представники преси, які слідкували за ситуацію в режимі «реального часу» та офіційні особи держави дуже довго стверджували, що викрадач – житель Єгипту Ібрагім Самах, що працює в місцевому університеті , а такий відчайдушний крок він зробив заради своєї колишньої дружини, яка нині мешкає на Кіпрі. Мовляв, в цьому немає ніякого терористичного підґрунтя. Міністр іноземних справ Єгипту Самех Шукрі навіть дозволив собі доволі сміливу заяву, вказавши, що пан Самах - «неврівноважений». Трохи згодом помилка стала відомою широкому загалу. Влада навіть вибачилася перед чоловіком за те, що його ім’я було залучено до скандалу ( Ібрагім Самах насправді був одним із заручників).

Справжній викрадач – Сеіф Ель Дін Мустафа, є колишнім офіцером поліції та виступає проти політики президента Єгипту. Він викинув із літака лист арабською мовою, де вимагав звільнити ув’язнених у Єгипті жінок. Крім цього, він просив зустрічі із європейськими чиновниками.

Чоловік вийшов із літака самостійно із піднятими руками і здався поліції. Зазначимо, що перед цим він відпустив заручників, які весь цей час знаходилися поряд з ними – це чотири людини, у тому числі і пілот.

Тепер цією справою займаються місцеві правоохоронці, адже «істині мотиви викрадача, як і раніше, не зрозумілі».

Катування та жорстоке поводження

31.03.2016 | Яра Скрипник

Харківське СІЗО та Дзержинський районний суд знову "прославилися": Європейський Суд з прав людини визнав, що пологи у кайданках та тримання матері з новонародженою дитиною у металевій клітці було неприпустимим

   


24 березня 2016 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення за справою, якою з 2012 року дуже щільно займалася Харківська правозахисна група – «Корнейкова та Корнейков проти України». Інтереси пані Корнейкової та її сина Дениса представляв у національних інстанціях адвокат Геннадій Токарев, у представництві у Європейському Суді з прав людини до нього долучилася Яна Заїкіна.

У січні 2012 року Вікторія Корнейкова, яка перебувала на п’ятому місяці вагітності, була затримана правоохоронцями, через десять днів Дзержинський районний суд м. Харкова, незважаючи на «цікавий стан» молодої жінки призначив їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Харківському СІЗО.

22 травня 2012 року, після численних прохань Вікторії про надання їй екстреної медичної допомоги, оскільки родовий процес вже розпочався, її доправили з СІЗО до Харківського пологового будинку №7 під конвоєм. Три жінки-охоронниці супроводжували Корнейкову до самої палати, більше того – були присутні при пологах разом з лікарським персоналом. Весь час, коли заявниця перебувала у гінекологічному креслі, а потім – у лікарняному ліжку, вона була прикута кайданками за ноги та наручниками за руки. Виключення медики та охоронці зробили тільки під час безпосередніх пологів – кайданки та наручники відстебнули, дали народити дитину без них, а потім знову пристебнули.

Через три дні Вікторія з дитиною були виписані з пологового будинку, незважаючи на те, що і їй, і маленькому Денису потрібна була медична допомога – це були перші і не дуже легкі пологи у молодої дівчини. До того ж, малюк народився зовсім крихітним – 49 см, вага – 2900 грам, у Дениса були вроджені проблеми зі здоров’ям, він потребував обстеження і операції. Однак медичні працівники під тиском СІЗО зголосилися виписати породіллю з немовлям якнайскоріше з пологового будинку та дозволили вивезти її на звичайній конвойній машині, а не автомобілі швидкої допомоги.

Заявниця стверджувала, що у СІЗО покращень для умов утримання матері з новонародженою дитиною не відбулося – вони перебували разом з ВІЛ-позитивною особою у загальній камері, без гарячої води і нерегулярною подачею холодної. Адміністрація СІЗО не дозволила породіллі мати ані пеленальний столик, ані ванночку, ані дитяче ліжечко у камері. Прогулянки дозволялися протягом 10 хвилин на день, однак були нерегулярними.

Уряд заперечував всі ці твердження, і на підтримку своєї правоти надав фотокартки камери з євроремонтом, у якій були, серед іншого, шафа, два ліжка з тумбочками, дитяче ліжечко, стіл з двома стільцями, дитячий стільчик, полиці з посудом, мікрохвильова піч, телевізор і пеленальний дитячий столик. Також Уряд надав фотокартки заявниці з дитиною на прогулянці.

Паралельно з цим всі судові засідання, які відбувалися протягом 2012 року у Дзержинському суді м. Харкова у кримінальній справі за обвинуваченням заявниці, проходили таким чином: спочатку вагітна Вікторія, а потім - разом із сином знаходилася у металевій клітці за гратами, незважаючи на численні клопотання адвоката про неприпустимість такого поводження.

Вікторія Корнейкова також стверджувала, що її сина не було оглянуто медичною частиною СІЗО належним чином, її численні прохання про його лікування були відхилені. Уряд спростовував ці твердження. Завдяки наполегливості адвоката Геннадія Токарева, маленькому Денису все ж таки було зроблено необхідні обстеження, які показали, що хлопчик потребує лікування та догляду, які неможливо надати у умовах СІЗО. Численні клопотання, запити, довідки досягли результату – 15 листопада 2012 року Вікторію Корнейкову з сином Денисом було звільнено з-під варти.

Європейський Суд, вивчивши аргументи сторін, прийшов до одноголосного висновку: у даній справі відбулося кричуще порушення Конвенції, та визнав порушення статті 3 у наступних епізодах: приковування Вікторії Корнейкової у пологовому будинку за допомогою кайданок та наручників, неналежні умови знаходження матері та дитини у Харківському СІЗО, відсутність належної медичної допомоги немовляті під час його утримання разом з матір’ю у СІЗО, перебування спочатку вагітної жінки, а потім - породіллі з дитиною на руках - Вікторії Корнейкової у металевій клітці під час судового слухання її справи.

Вітаємо адвокатів Харківської правозахисної групи з успішно завершеною стратегічною справою, а Вікторії та Денису бажаємо міцного здоров’я.

Свобода вираження поглядів

06.04.2016 | Яна Смелянська

У РФ посилюються репресії проти росіян, які підтримують Україну

   

За даними Центру громадянських свобод, української громадської організації, яка стежить за долею українських в'язнів в Росії, близько 60 росіян перебувають під тиском державних органів РФ за свою позицію щодо України.

Про переслідування і погрози у Хабаровську розповіла одна з активісток, керівник українського хору "Батьківська криниця" Наталія Романенко.

Хоча з неї були зняті звинувачення за чотирма кримінальними справами, молоду жінку, яка виховувала двох дітей, звільнили з роботи і позбавили навіть можливості виступати з українськими піснями та віршами на громадських культурних заходах.

За словами Романенко, місцеві органи загрожують не тільки їй особисто, а й людям, які з нею спілкуються.

Погрози надходили організатору громадського об'єднання "Жіночий клуб" в Хабаровську, яка запросила Наталію на вечір поезії в одному з місцевих кафе.

 "За два дні до початку заходу керівника клубу запросили в ФСБ і сказали: "Вибирайте: у вас не буде грантів, ми вам не дамо працювати, якщо ви запросите Романенко і будете з нею спілкуватися", - розповіла співачка і активістка місцевої української громади.

Романенко також зазначила, що її хор, який був учасником і лауреатом багатьох російських і міжнародних конкурсів, нині зменшився вдвічі, репетирувати співакам доводиться в її однокімнатній квартирі, а виступати тільки на приватних концертах.
 
Як зазначає Романенко, єдине, що їй залишається - це висловлювати свою позицію в мережі Facebook.

"Я без роботи, я живу на пенсію з двома дітьми. Єдине, що я роблю - я "лайкаю" повідомлення своїх друзів, колег, яких я давно знаю в Інтернеті. Я підтримую зв'язок з Україною таким чином", - говорить жінка.

Зараз, як каже Наталія Романенко, Хабаровська прокуратура зацікавилася членами українського земляцтва.

"Нами зараз займається прокуратура, мене запросили в прокуратуру два тижні тому, і кажуть: "Яка у вас література, що у вас є на українській мові?" Я відповідаю, що "ми маємо літературу українською мовою. І якщо ми хочемо почитати українською мовою, то у кожного з нас є література". Я була навіть здивована, що перше запитання було про літературу. Тобто проти українського земляцтва "Криниця" проводиться прокурорська перевірка нашої діяльності. Я чекаю, що вони щось знайдуть, і вони нас закриють", - розповіла Наталія Романенко.

Права біженців

04.04.2016 | Федір Данильченко

Пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб в Україні - ситуація залишається критичною

   

В Україні станом на 15 лютого 2016 року Міністерством соціальної політики було зареєстровано близько 1 725 893 внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО) з тимчасово окупованих територій Донбасу та Криму. Серед них - велика кількість осіб пенсійного віку, які отримували пенсії та інші види соціальної допомоги, не кажучи вже про адресні виплати внутрішньо переміщеним особам.

Наприкінці лютого 2016 року місцеві управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) почали масово знімати ВПО з обліку на підставі розпоряджень Міністерства соціальної політики України, відповідно до списків, складених Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України. Дані списки направлялися СБУ до Департаменту соціального захисту з рекомендацією провести перевірку щодо фактичного проживання зазначених осіб у місцях, за якими вони зареєстровані як ВПО. Проте, замість того щоб планомірно провести перевірки всіх зареєстрованих ВПО та за їх результатами позбавляти цього статусу тих осіб, які фактично не проживають за вказаними адресами, УПСЗН призупинили дію довідок ВПО всіх осіб, зазначених у згаданих вище списках. Наприклад, у м. Ізюм Харківської області було призупинено дію близько 22 тисяч з 25 тисяч довідок ВПО, що були видані раніше.

Таке «призупинення» призвело до того, що для більшості пенсіонерів з непідконтрольних уряду України територій Луганської та Донецької областей було призупинено виплату як адресної допомоги переселенцям, так і соціальних виплат та пенсій. При цьому, жоден державний орган влади не інформує ВПО про те, що вони потрапили до списків, а також до яких наслідків це призведе. Про призупинення дії їх довідок люди дізнаються лише тоді, коли їм не були нараховані пенсії. Далі вони змушені йти до УПСЗН щоб дізнатись про статус їх довідки та в разі необхідності подати заяву про поновлення її дії. Таким чином, через брак інформації десятки тисяч ВПО щоденно вистоюють величезні черги до УПСЗН.

Постановою КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 року №637 передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій, державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення … здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи… Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки…

Таким чином, законною підставою припинення виплат є завершення строку дії довідки ВПО, а не призупинення її дії для проведення перевірки факту проживання цих осіб на території, підконтрольній уряду України. Тим не менш, державні органи прийняли рішення про припинення всіх виплат для осіб, чиї прізвища включені до так званих «списків СБУ».

Процедура поновлення або припинення дії довідок ВПО складається з декількох етапів:
- звернення ВПО із заявою до місцевих УПСЗН;
- виїзд робочої групи за вказаним особою місцем проживання та сама перевірка, що включає огляд документів та складання рапорту про наявність згаданих осіб за місцем їх проживання;
- проведення засідання робочої групи, на якому приймається рішення про продовження або припинення дії довідки ВПО за результатами проведених перевірок та складається протокол;
- фактичне продовження або припинення довідок ВПО службовими особами УПСЗН.

Увесь процес може зайняти від декількох тижнів до декількох місяців. Упродовж всього цього часу пенсіонери позбавлені пенсій, будь-які соціальні виплати так само не надаються.

Також ця методика має ряд суттєвих недоліків, які порушують права пенсіонерів ВПО. Серед таких трапляються випадки, коли особа не може прийти і звернутися із заявою до місцевих УПСЗН через стан свого здоров’я або інвалідність. Далі, виникає питання про дії робочої групи в разі відсутності за вказаним місцем проживання будь-кого; в разі, коли зареєстроване місце проживання є важкодоступним (наприклад, охороняється собаками) та інші випадки. Робоча група не може зробити висновок про наявність або відсутність факту проживання особи за вказаною адресою, здійснивши один виїзд, а повторні виїзди не проводяться. Проте, найбільш суттєвим недоліком є довготривалий характер процедури в деяких випадках.

Лишається незрозумілим, за які кошти люди повинні жити упродовж часу проведення цих перевірок. Більшість пенсіонерів ВПО втратили свої домівки у зв’язку з окупацією населених пунктів Донецької та Луганської областей самопроголошеними республіками, велика кількість з них живе «в приймах» у родичів, а інші винаймають житло. У багатьох з цих літніх людей навіть немає близьких, які б про них подбали. Умови їх життя були і без того далекі від задовільних, а рішенням державних органів про призупинення їм усіх виплат ці особи були фактично поставлені на межу загибелі.

Тож, як не прикро про це говорити, але більше 1 мільйона осіб – громадян України, які були вимушені покинути свої домівки через війну, лишились непотрібними своїй державі.

Права біженців

09.04.2016 | Георгій Кобзар

Правозахисники оцінили якість медичної допомоги, що надається переселенцям на Харківщині

   

В інформаційному агентстві «Syatus Quo» відбулася прес-конференція за участі голови Чугуївської правозахисної групи Романа Лихачова та експертки ЧПГ Наталі Сарматицької. Вони повідали про те, що:

При формуванні бюджету охорони здоров’я на 2016 р. Міністерство фінансів робило розрахунки, виходячи з постійного населення Харківської області. Проте на сьогодні через бойові дії на Сході України в області офіційно зареєстровано майже 187 тис. внутрішньо переміщених осіб (за неофіційними даними кількість ВПО перевищує 300 тисяч). З них близько 80 тис. звернулися за медичною допомогою до закладів Харківщини. Серед них пацієнти з відкритими формами туберкульозу та з іншими інфекційними захворюваннями (ВІЛ/СНІД, гепатит, інш.), онкологічні хворі і тяжкохворі, що потребують кардіохірургічних операцій. Із хворих на СНІД є особи, які потребують спеціальної дорогої терапії. На лікування цих людей витрачаються гроші обласного та місцевих бюджетів, тому через багатомільйонні незаплановані витрати ситуація нині напружена.

Тому Чугуївська правозахисна група за підтримки програмної ініціативи «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження» вирішила утворити Громадський центр з оцінки якості медичної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Цільовою аудиторією проекту є внутрішньо переміщені особи, які тимчасово перебувають у Харківській області та потребують допомоги як особи, що мають серйозні хронічні захворювання (онкологічні, інфекційні, ВІЛ/СНІД, гепатити, туберкульоз, цукровий діабет, наркозалежність тощо) психіатричні та неврологічні захворювання, або інвалідність, тобто які потребують регулярного спеціалізованого лікування та безперервного вживання медикаментів.

Під час реалізації проекту протягом жовтня 2015 – березня 2016 року було проведено порайонний моніторинг рівня наповненості бюджетними ліками медичних закладів та аптек; з’ясовано фактичний рівень медичного забезпечення найбільш вразливих категорій переселенців шляхом проведення досліджень з приводу доступу їх до медичної допомоги та життєво необхідних лікарських засобів.

Метод дослідження

Цільова група

Опитування методом face-to-face

Внутрішньо переміщені особи, які зверталися за медичною допомогою у державні та комунальні заклади охорони здоров’я Харківської області.

Анкетування

Внутрішньо переміщені особи з онкологічними захворюваннями, інфекційними захворюваннями (ВІЛ/СНІД, гепатити, туберкульоз, ін.), цукровим діабетом, психіатричними та неврологічними  захворюваннями, наркозалежністю, людей з інвалідністю.

Експертні інтерв’ю

Волонтери, які надають допомогу найбільш вразливим категоріям переселенців

Експертні інтерв’ю

Співробітники ДОЗ, державних та комунальних закладів охорони здоров’я, які у своїй роботі стикалися з  найбільш вразливим категоріям переселенців

За інформацією Міністерства охорони здоров’я України, за медичною допомогою з числа тимчасового переміщених осіб (станом на 01.01.2016 р.) звернулось 338 826 осіб. Проведено 298 558 медичних інструментальних досліджень та оглядів внутрішньо переміщених осіб. У жінок зазначеної категорії народилось 5 534 немовлят.

Раніше ВПО отримували допомогу та лікування за рахунок державних або обласних програм, проте на даний час вони практично позбавлені цього, та залишились без відповідного забезпечення. Проблема проявляється або в відсутності фінансування, або в нецільовому використанні коштів, виділених на забезпечення належного рівня доступу до медичної допомоги ВПО.

Також, слід наголосити на тому, що у бюджетному запиті на 2016 рік у складі медичної субвенції МОЗ України були передбачені видатки резервного фонду медичної субвенції у сумі 4 367 905,0 тис. грн., а також видатки для територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, у загальному обсязі 856 462,4 тис. грн. Проте станом на 01.03.2016 року розподіл та перерозподіл вказаних видатків, у тому числі для медичного забезпечення внутрішньо переміщених осіб, не здійснено.

Необхідно зазначити, що лікарі заперечують про існування конфліктів з ВПО. Негативним моментом є те, що більшість медичного персоналу не володіє інформацією щодо аптек, де ВПО можуть придбати на пільгових умовах або безоплатно медичні препарати.

У Харківській області за усним розпорядження директора Департаменту охорони здоров’я ХОДА створений реєстр внутрішньо переміщених осіб, що звертались за медичною допомогою та розрахунок витрат, який направлено до Міністерства охорони здоров’я України.

Під час діяльності Громадського центру були виявлені випадки закупівлі препаратів за завищеними цінами, не безпосередньо від виробників, а через певну кількість постачальників, що призводить до зменшення кількості ліків, які повинні надаватись на безкоштовних умовах. Були встановлені випадки обману ВПО в аптеках, з якими укладені угоди про продаж на пільгових умовах або безкоштовне надання ліків. При звернені ВПО їм постійно зазначають про відсутність препаратів, а фактично перевірити це особи самостійно вони не в змозі. Це лише декілька прикладів порушення прав з доступу до медичної допомоги та ліків для ВПО, які мають хронічні захворювання (а залишається ще корупція та халатність медичних працівників).

В рамках проекту Громадський центр проводив кампанії з адвокації збільшення витрат бюджетів на медичну допомогу вимушеним переселенцям. Так, Міністерство охорони здоров’я України за обґрунтованим зверненням Чугуївської правозахисної групи щодо необхідності збільшення витрат на медичну допомогу внутрішньо переміщеним особам направило лист до Харківської обласної державної адміністрації та інших облдержадміністрацій стосовно можливих шляхів збільшення видатків медичної субвенції з вимогою розглянути таку можливість.

Завдяки виявленню і систематизації потреб та проблем забезпечення медичною допомогою та життєво необхідними лікарськими засобами вимушених переселенців, які мають хронічні захворювання (онкологія, діабет, наркозалежність, ВІЛ-інфекція, туберкульоз та ін.) Громадський центр наданими рекомендаціями забезпечує можливість відновити порушені права ВПО на території Харківської області.

Рекомендації за результатами діяльності Громадського центру з оцінки якості медичної допомоги внутрішньо переміщеним особам

Протягом жовтня 2015 – березня 2016 року на території Харківської області Громадським центром з оцінки якості медичної допомоги внутрішньо переміщеним особам Чугуївської правозахисної групи було виявлено порушення в доступі до медичної допомоги та життєво-необхідних лікарських засобів для внутрішньо переміщених осіб та на основі цього підготовлено відповідні рекомендації з метою кращого забезпечення ВПО медичною допомогою, лікарськими засобами та виробами медичного призначення. За результатами дослідження розроблено ряд пропозицій, які стосуються поліпшення медичного забезпечення внутрішньо переміщених осіб, зокрема:

1. Головною проблемою є недофінансування медичних закладів, в яких збільшилось навантаження, через збільшення кількості ВПО у районі/місті/області. На сьогодні ресурси районів Харківської області практично вичерпані і для того, щоб надавати якісну допомогу і місцевому населенню і вимушеним переселенцям, а також медичний супровід АТО необхідні додаткові кошти. Тому необхідно внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України, Методики розподілу обсягу видатків між видами медичної допомоги та низки інших нормативних актів, що відповідають за дане питання.

2. Впровадження для обов’язкового застосування відкритих для громадськості реєстрів лікарських засобів та медичного обладнання, зареєстрованих і дозволених для використання в ЄС з референтними цінами.

3. Відкриття фармацевтичного ринку України для всіх препаратів та обладнання, які пройшли реєстрацію в ЄС і дозволені для використання, а також скасування всіх корумпованих реєстраційних процедур шляхом прийняття відповідного закону «Про лікарські засоби».

4. Необхідно прорахувати безоплатний гарантований державною базовий пакет медичних  послуг для ВПО та собівартість лікування на підставі європейських клінічних протоколів та європейських референтних цін на ліки, а не тих, які сьогодні присутні на ринку України. Завдяки чому всі громадяни України з хронічними захворюваннями будуть забезпеченні медичним допомогою.

5. Надання медичним закладам права автономності й визнання їх суб’єктами господарювання з правом розпорядження власними бюджетами, ліжковим фондом та персоналом. Завдяки чому медичні заклади зможуть самостійно визначати навантаження на медичний персонал та ліжковий фонд.

6. Необхідно доукомплектувати заклади охорони здоров’я медичним персоналом відповідно до навантаження, враховуючи кількість внутрішньо переміщених осіб на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

7. В кожному медичному закладі необхідно створити резервний фонд лікарських препаратів (за повідомленням Харківської обласної державної адміністрації він існує, але, насправді, відповідно до отриманих відповідей з місцевих лікувальних закладів, його немає).

8. Позбавлення Міністерства охорони здоров’я закупівельних функцій, децентралізація й об’єднання громад шляхом передачі грошових потоків до регіонів та використання нового механізму державних закупівель: відкритого, прозорого електронного аукціону з постійним фінансовим моніторингом та жорсткими покараннями для порушників.

9. З метою захисту прав пацієнтів необхідно негайно створити незалежні наглядові ради при лікарнях для контролю за використанням державних і благодійних коштів, включаючи представників від волонтерів та внутрішньо переміщених осіб.

10. Місця компактного проживання внутрішньо переміщених забезпечити аптечками, наборами-пакетами для новонароджених, для невідкладної допомоги тощо.

11. Необхідно проводити обов’язкові медичні обстеження всіх внутрішньо переміщених осіб, що прибувають, включаючи флюорографічне обстеження.

Після закінчення грантового проекту МГО «Чугуївська правозахисна група» продовжує діяльність за рахунок надання допомоги органам місцевого самоврядування та приватним особам, які були об’єднані на базі Центру. Крім того буде продовжено роботу веб-сайту (http://pereselenci-med.kh.ua/), де кожна особа зможе отримати відповідну інформацію, що стосується медичного забезпечення. Серед довгоочікуваних результатів є прийняття та виконання відповідних програм з медичної допомоги вимушеним переселенцям за широкої участі громадськості. В подальшому є необхідність сформувати громадський комітет нагляду за медициною. Для забезпечення взаємодії громадськості і органів місцевого самоврядування в сфері охорони здоров’я вимушених переселенців в подальшому враховуючи виявлені проблеми необхідно прийняти низку рішень і програмних документів, які затвердити на місцевому рівні.

Чугуївська правозахисна група

тел.: 097-179-38-22

https://www.facebook.com/Чугуївська-правозахисна-група-1479379072325073/

Кримінально-виконавча система

12.04.2016 | Яна Смелянська, Олена Ащенко

В’язниця, нехай навіть і сучасна, залишається в’язницею.

   

Особливе місце в пенітенціарній системі відведено дитячим виправним установам. В одній з колоній для неповнолітніх 8 квітня 2016 року побувала моніторингова делегація, в складі якої були члени Громадської ради при управлінні ДПтСУ в Харківській області юрист Харківської правозахисної групи Олена Ащенко і голова громадської організації «Союз захисту прав співробітників пенітенціарної системи «Щит» Тимур Одерій.

Курязьку виховну колонію для неповнолітніх, що знаходиться в управлінні Державної пенітенціарної служби України в Харківській області по праву можна назвати легендарним закладом, який заснував великий педагог Антон Семенович Макаренко.

Тут знаходяться підлітки, які, як правило, неодноразово вчиняли злочини. Деякі діти в пошуках легких доріг в житті порушують закон. Зазвичай підліток, який вперше вчинив нетяжкий злочин, отримує вирок з випробувальним терміном і знаходиться на обліку в кримінально-виконавчій інспекції без відправлення його в спеціалізований заклад. Але коли підліток, не «витримав» такого покарання та повторно здійснює злочин, то його позбавляють свободи і направляють в виправну колонію.

У колонії малолітніх злочинців навчають поважати закон, дають освіту, відучують від шкідливих звичок, допомагають поправити здоров’я. Але в підсумку мета у кожного, хто потрапив сюди, одна: як можна раніше вийти на свободу.

Згідно із законом, у подібній Курязькій виховній колонії, можуть перебувати ті особи, кому виповнилося не більше двадцяти одного року. Після того, як засудженому виповнюється 18 років, керівництво колонії вирішує: чи переводити вихованця в іншу, дорослу в’язницю. Але якщо вихованець протягом проведених у виправній установі років, вів себе добре, був прикладом для інших - його можуть залишити ще на три роки. За словами самих підлітків, що відбувають покарання, місце тут, гарне: вчитися можна і працювати в майстернях.

Колонія зустріла нашу групу моніторів потрійною системою дверей з блокуванням. Поки не закрилися одні двері, інші не відкриваються. Перед входом на територію строгий підрахунок відвідувачів «по головах». Це відразу справляє особливе враження. На даний момент в колонії відбувають покарання 65 підлітків, віком від 14 до 21 року.

На територію колонії категорично заборонено заносити мобільні телефони, фотоапарати, плеєра, гроші і багато інших речей не залежно від рангу та авторитету відвідувача.

Територія колонії огороджена 6-метровим парканом з колючим дротом зверху, вздовж паркану смуга, яка ретельно патрулюється, в тому числі і собаками. Територія розділена на зони, які відокремлені одна від одної парканами. Перейти від однієї зони до іншої можливо тільки через вахти і КПП строго по справі або за викликом адміністрації. Вільного пересування тут немає.

У самій колонії чистота, яка досягається з одного боку трудом вихованців, а з іншого - найжорстокішим дотриманням ними тутешніх порядків. На відміну від інтернатів тут немає прибиральниць, няньок, інших помічників і обслуговуючого персоналу взагалі.

Харчування строго за графіком. Якщо вихованець з якоїсь причини пропустив прийом їжі, доведеться чекати наступного. Хоча, за словами самих вихованців, порції цілком гідні. Меню одне на всіх, особливих делікатесів немає. Але годують дітей та підлітків цілком пристойно. Наша моніторингова група покуштувала обідні страви, призначені вихованцям в той день. Вермішелевий суп, тушкована картопля, салат з вареного буряка і хліб, приготовлений руками вихованців.

На території колонії діє повноцінна загальноосвітня школа, після закінчення якої видається звичайний атестат про закінчення ЗОШ без будь-яких позначок «колонія» або «в’язниця».

Є повноцінний комп’ютерний клас. Але в інтернет звідти вийти безконтрольно не вийде. Хлопцям заборонено мати будь-які було навчальні приладдя в особистому користуванні. Все, що потрібно для навчання, лунає на час уроку і назад збирається після закінчення занять. Навчання в школі є обов’язковим. Ухилятися не виходить ні в єдиного ув’язненого. Заняття проводяться в другу зміну. Основна причина - з ранку і до обіду вихованці зобов’язані працювати у виробничому секторі.

В поле доступу ув’язнених сучасний, повноцінно обладнаний тренажерний зал. Час його відвідування строго розписано для вихованців відповідно до віку кожного.

Робота також обов’язкова. За неї держава платить певну суму грошей. Невелику. Але на необхідні чай, печиво, засоби гігієни вистачає. Сума накопичується на депозиті. Далі її можна списати, отоварюючись в магазині на території колонії. За словами підлітків, сума варіюється від 200 до 600 гривень на місяць в залежності від виду робіт, які виконують ув’язнені.

Як запевняє керівництво колонії важких робіт підліткам не дають. Максимум що роблять вихованці - склеюють коробки і пакети для товарів.

Є також на території колонії своє ПТУ, де можна отримати професії токаря, слюсаря.

Житлові відділення виглядають досить пристойно. Це не тюремні камери. Кругом чисто, все акуратно пофарбоване. У кімнатах живе від 8 до 12 осіб, у кожного просте сітчасте на дерев’яній опорі ліжко, простирадло, подушка, ковдра. У кожного ув’язненого своя тумбочка. У тумбочці можна зберігати тільки засоби особистої гігієни. Немає ніяких шаф та інших меблів. Розчулює і надає затишку фікус в кутку кімнати. Режим дня вихованців такий: підйом о 06.00 ранку, відбій о 22.00.

Нашим моніторам дозволили поспілкуватися із засудженими хлопцями. Але в присутності викладача школи, мотивуючи це тим, що не можуть залишити нас наодинці з неповнолітніми правопорушниками. За словами дітей, ставлення до них в колонії з боку адміністрації хороше. Деякі вихованці навіть похвалилися своїми творчими успіхами, яких вдалося досягти за час перебування в колонії, але при спілкуванні підлітки трохи ніяковіють і періодично поглядають на співробітників адміністрації.

Майже всі підлітки в один голос запевняють, що за час перебування в колонії багато усвідомили, зрозуміли, надалі обіцяють вести нормальний спосіб життя і не потрапляти в виправні установи. Нам нічого не залишалося, як побажати кожному з них удачі. Хоча, за словами адміністрації, кожен третій підліток, як правило, повертається в місця позбавлення волі. Але є і позитивні приклади, коли пройшовши колонію для неповнолітніх, підліток дійсно радикально змінив свої погляди на всі асоціальні речі.

Дисциплінарний ізолятор. Це місце максимально цікавило моніторів. Для тих, хто сюди потрапляє, режим звичайного дня значно змінюється. Побачення заборонені, листи заборонені, читати заборонено, на прогулянку виводять 1 раз в день в окремий дворик, туалет в кутку, ліжко відстібається в 22.00 вечора і пристібається назад в 06.00, гарячої води немає, посеред кімнати залізний стіл і намертво прикручені до підлоги стільці. На момент відвідування колонії нашої моніторингової делегації тут нікого з вихованців не було. Тож не дивно, що сюди ніхто і не прагне попасти. За словами адміністрації колонії в дисциплінарний ізолятор з 2009 року не поміщався жоден з вихованців.

Хочу зауважити, що адміністрація колонії зовсім не справляє враження нелюдів і інших негативних персонажів. Люди як люди, що проявляють певну строгість до підопічного контингенту.

Незважаючи на те, що умови перебування у Курязькій виховній колонії дуже пристойні, очі тих, хто перебуває в ній за вироком суду, сумні. Тужать укладені за свободою, рідними і близькими, друзями. Ніхто не гуляє. Мінімум вільного часу. Та й то організовано так, що вільної хвилини немає. Також немає ігор і дитячих криків. Не можна побігати і повеселитися. Не можна навіть просто пройтися або побути на самоті. Іноді діти грають в футбол - але це скоріше привілей, у вихідні та і те за хорошу поведінку.

В’язниця, нехай навіть і сучасна, залишається в’язницею. Краще туди не потрапляти.

Погляд

04.04.2016 | Олександр Павліченко

До питання про свободу вираження поглядів, які можуть не сподобатись Президенту

   

Всі, хто їде автотранспортом дорогою через Семенівку – а це траса Донецьк–Харків, практично на виїзді з Слов’янська – вже більше року читають велику афішу звернення із цілком вмотивованим питанням до Президента та Прем’єр-міністра України. Дослівно на цьому плакаті написано «Уважаемый Президент и Премьер-министр Украины!!! Не стыдно ли Вам за пустые обещания о восстановлении жилья?» 4 жовтня 2015 року, повертаючись із чергової поїздки по Донецькій області, група моніторів ХПГ сфотографувала цей плакат (див. фото 1). Його поява пов’язана з тим, що після визволення Слов’янська та прилеглих територій у липні 2014 року від проросійських сепаратистів керівництво держави обіцяло відновити зруйновані під час воєнних дій будівлі. Минуло більше року, а розстріляний і напівзруйнований будинок, на якому вивішений плакат, стоїть в такому ж вигляді без жодного відновлення. Хіба що трохи цегляних стін в ньому поменшало (див. для порівняння фото 1 та 2).

Фото 1 зроблене 4 жовтня 2015 року.

Фото 2 зроблене 2 квітня 2016 року.

Це одна і досить серйозна частина проблеми – зруйноване під час війни житло та соціальні об’єкти та допомога з боку держави у відновленні його.

Але зараз вразила ще одна, так само негативна історія, пов’язана з цим написом.

28 березня монітори Харківської правозахисної групи розпочали черговий моніторинговий візит, і просто в цей день дізнались, що практично в тих же місцях, де вони були цього дня – 28 березня, мав побувати або побував Президент України Петро Порошенко, зокрема, в Ізюмі та Краматорську.

І от, проїжджаючи повз знайомий вже будинок в селі Семенівка майже біля в’їзду до Слов’янська, ми не побачили на стіні знайомий напис. Немає – то й немає, сказали собі монітори, і поїхали далі. Однак яким же було здивування, коли на зворотному шляху 2 квітня вони знову побачили знайомий плакат на тому самому місці.

фото зроблено 28 березня 2016 року

Оскільки такі переміщення публічного звернення до Президента та Прем’єр-міністра видались трохи дивними, тим більше, що вони дивним чином співпали з візитом Президента до Донецької області, то зацікавлені монітори знайшли очевидців цієї події, які підтвердили наші підозри, вказавши, що плакат знімали озброєні автоматами люди.

Мабуть, розбитий під час воєнних дій будинок без такого плакату, якби він раптом і потрапив на очі панові Президенту, виглядає набагато привабливіше. Сумніваюсь, що присутність цього плакату, яка, звичайно, кольнула б очі, хоч сумнівно, щоб зачепила сумління керівника держави, впливала на безпеку пересування кортежу – єдиний мотив, яким могли виправдовувати свої дії ті, хто організовував та супроводжував візит Президента Донецькою областю.

Але все це має набагато гидотніший присмак. Це присмак цензури й тиску, просто паплюження однієї з найважливіших свобод людини – свободи вільно висловлювати свої погляди.

Після «президентського проїзду» господарі садиби повернули самостійно плакат на своє місце.

Мене особисто в цій ситуації вразило повернення совкових стандартів і таких же дій «невідомокогоохоронних служб».

На плакаті була написана правда? Так.

Вона коле очі тому, хто не дотримується обіцянок, а значить обманює? Так.

Ну то треба зняти і не показувати. Просто без всяких на те правових підстав, бо комусь з «невідомокогоохоронних служб» так здається правильнішим. Виходить, погляди можна виражати, але якщо вони «співпадають з лінією партії», перепрошую, на цей раз – якщо вони «не порушують спокій Президента».

В результаті маємо реальне порушення права на свободу вираження поглядів, закріплене в статті 10 Європейської конвенції та в статті 34 Конституції України. Майже непомітне. Але ані терпіти, ані миритись з таким порушенням неможна – подібне повернення до совкової практики просто неприпустиме в цивілізованій демократичній державі, якою прагне демонструвати себе Україна.

Погляд

04.04.2016 | Наталка Ковальчук

Ой, ти, діду Миколай, на вибори не гуляй…

   

Електронну петицію з пропозицією внести зміни до статті 70 Конституції України з метою встановлення вікового цензу з тим, щоб право голосу на виборах і референдумах мали громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років, але яким на день проведення виборів чи референдумів не виповнилось 65 років, вміщено на сайті Президента України. https://petition.president.gov.ua

Повідомлення про пропозицію обмежити до 65 років вік виборців, які мають право голосувати, тиражували й українські інформаційні ресурси.

Лихо, однак, не в тому, що в чиюсь голову забрела така електоральна ідея.

Біда в іншому. Як у країні, котра вважає себе демократичною чи, принаймні, намагається наблизитися до демократичних стандартів, такі пропозиції взагалі можуть з’являтися?

Більше того, у деяких коментарях в ЗМІ висловлюється припущення, що «петиція» може бути розглянута гарантом Конституції, і у разі, якщо набере достатньо голосів, може бути винесене відповідне рішення і навіть внесені зміни до Основного Закону України.

На президентському сайті почали вже з’являтися підписи на підтримку петиції. А це зайвий раз підкреслює той правовий нігілізм, у якому перебуває українське суспільство.

Ми не знаємо ні власних законів, ні міжнародних правових документів, визнаних Україною. Найперше тих, що стосуються основоположних прав людини. 

Скажімо, у Статті 23 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, сказано:

«Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.» http://zakon3.rada.gov.ua

Але ж пропозиція встановити віковий ценз для громадян країни 65-ти років і старших фактично і є посяганням на права людини.

Власне, на виборче право, котре закріплене цілими рядом міжнародних документів, ратифікованих Україною.

Так, Загальною декларацією прав людини, прийнятою ООН у 1948 році, визначено:

«1. Кожна людина має право брати  участь  в  управлінні  своєю
країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби
в своїй країні.

3. Воля народу повинна бути  основою  влади  уряду;  ця  воля
повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах,   які
повинні провадитись  при  загальному  і  рівному  виборчому  праві
шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що
забезпечують свободу голосування.» ( Загальна декларація прав людини. Стаття 21.) http://zakon3.rada.gov.ua

Також, згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, кожен громадянин без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень повинен мати право й можливість брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і через посередництво вільно обраних представників, а також голосувати та бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального та рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

Згаданою ж електронною петицією щодо змін у віковому цензі виборців пропонується позбавити виборчих прав не мало не багато, а майже чверть населення України. Адже з даними Держкомстату України станом на 1 січня 2013 року питома частка осіб похилого віку, тобто 61-74 років для чоловіків і 56-74 років для жінок, складала 21, 4%, або 9, 702 мільйона осіб. http://www.umj.com.ua Як зазначено, впродовж останніх років цей показник не надто змінився.

Можна було б сказати, що відкритим залишається питання, чому взагалі могла з’явитися ця петиція. Але ж ні. Відповіді на таке запитання, очевидно, є.

До певної міри, шукати їх потрібно все у тому ж безправному радянському минулому, коли, попри всі декларативні гасла, за людину все вирішувала система. У тій комуно-більшовицькій історії, де вписані сторінки і про штучне обмеження права голосу, і про клеймо «позбавленця», і про антидемократичні норми та правила, які будь-кого могли поставити поза законом і суспільством.  

Та кому сьогодні потрібно відмежувати від електоральної громади значну частину наших співгромадян? І якими можуть бути наслідки, якщо виборчі права людей похилого віку, справді, виявляться порушеними? Навряд українці, особливо сьогодні, коли активно відбувається становлення громадянського суспільства, мовчки погодяться на становище «позбавленців» виборчих прав?

Свого часу Європейський суд, юрисдикцію якого Україна визнала обов’язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції про захист прав і основних свобод людини, розглядав кілька справ, пов’язаних з порушенням виборчих прав громадян у різних країнах. 

Рішеннями Європейського суду у цих справах передбачено:  для держав існує межа у визначенні обмежень щодо реалізації права на вільні вибори. Повага до фундаментального принципу вільного вираження думки народу при виборі законодавчої влади передбачає головним чином однаковий підхід до всіх громадян при реалізації ними свого права голосувати та бути кандидатом на виборах. http://www.scourt.gov.ua

І це ще одне підтвердження того, що електронна петиція, котра встановлює виборчий ценз для українців похилого віку, має ознаки порушення прав людини.

Втім, у ній відображено ще одна негативна риса, якої маємо позбутися, якщо хочемо жити за демократичними стандартами. Це – дискримінація за віком.

Ця проблема присутня в українському суспільстві. На неї вказують і правозахисники. Зокрема, цьому питанню, найперше у контексті трудового законодавства, свого часу було присвячено прес-конференцію в УНІАН (2012 р.) Http://vgolos.com.ua, дослідження інформаційного центру «майдан моніторинг» (2014 р.) Http://www.khpg.org, зустріч за круглим столом на тему: «запобігання дискримінації за віковою ознакою при реформуванні освітнього законодавства» в  «укрінформі» (2015 р.) Http://profspilka.kiev.ua

Голосування за електронну петицію на сайті Президента щодо пропонованих змін до Конституцій стосовно виборчого цензу, свідчить, на жаль, що певна частина українського суспільства цілком спокійно сприймає дискримінацію за віком і у сфері виборчого права.

Все ж хочеться сподіватися, що правові норми і здоровий глузд візьмуть верх і ніхто виборчого права поважних громадян України  не порушуватиме.

Бо в іншому випадку кільком  мільйонам українського населення залишиться хіба що, перефразовуючи відому пісню, діяти за принципом: «Ой, ти, діду Миколай, на вибори не гуляй», або йти до суду, щоб таки відстояти свої законні права на участь в управлінні державою.

 

 

 

 

 

 

 

Бюлетень "Права Людини", 2016, №10

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори