пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200026
№26
2000

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

03.06.2000

Журналісти України починають акцію «Знайдіть журналіста», яка буде продовжуватись доти, поки не буде знайдено Георгія Гонгадзе

   

Служби новин провідних телеканалів «1+1», «Інтер», «Новий канал», «СТБ», «ТЕТ», газети «День», «Дзер-кало тижня», «Київ-ські відомості», «Фак-ти», «Се-год-ня», «Сіль-ські вісті» будуть надавати всю інформацію про хід розслідування під цим лого-типом.


Якщо Вам будь-що відомо про долю Георгія, просимо звертатися до цих засобів масової інформації.
Київська міліція звертається до всіх, кому щось відомо про обставини зникнення або місцезнаходження Георгія Гонгадзе, з проханням повідомити про це за телефонами у Києві: 290-61-18, 265-04-04, 212-99-90, або 02.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ТА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРИВОДУ ЗНИКНЕННЯ ЖУРНАЛІСТА ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ ТА СИТУАЦІЇ, ЩО СКЛАЛАСЯ ЗІ СВОБОДОЮ СЛОВА В УКРАЇНІ

Шановний пане Президенте!
Шановні народні депутати!

16 вересня 2000 року за нез’ясованих обставин зник відомий опозиційний журналіст, керівник проекту української Інтернет-газети «Українська правда» Георгій Гонгадзе.

Попри те, що правоохоронні органи роблять багато для з’ясування обставин зникнення і пошуку журналіста, доля Георгія досі залишається невідомою.

Ситуація із зникненням Георгія викликає в нас, журналістів, серйозне занепокоєння та тривогу. Ми обурені тим, що за часів незалежності України жоден резонансний злочин проти журналістів не був розкритий до кінця. Згадаймо лише Вадима Бойка, Петра Шевченка, Бориса Дерев’янка.

Щоразу у відповідь на запитання щодо розслідування цих злочинів ми отримували відповідь: «Слідство триває», «Ситуація під контролем», «Злочин ось-ось буде розкрито»...

Відсутність результатів розслідування резонансних злочинів щодо журналістів дає нам підстави стверджувати, що нікого, крім журналістів, доля наших колег всерйоз не цікавить. Найбільш небезпечним у цій ситуації є те, що головною версією в усіх випадках була професійна діяльність політичних журналістів.

Кожен з нас відчуває, що дедалі важче стає виконувати свої професійні обов’язки — об’єктивно інформувати суспільство про події, що відбуваються в Україні. До речі, експерти поважних міжнародних організацій неодноразово констатували порушення свободи слова в Україні. Май-же кожному з нас, політичних журналістів, дово-дилося стикатись з тиском.

Георгій Гонгадзе неодноразово стикався з обмеженням доступу до інформації, зазнавав прямого тиску і навіть погроз. Свідченням цього є його неодноразові звернення до правоохоронних органів, які й досі залишилися без належної відповіді.

Ми наголошуємо, що тиск на Георгія посилився після опублікування ним низки жорстких матеріалів та виступів, у яких він критикував певні дії високих посадових осіб та так званих олігархів.

Саме тому більшість журналістів, політиків та громадських діячів вважають найбільш ймовірною політичну версію зникнення журналіста.

Жахливо, що на десятому році розбудови демократичної держави саме політичне підґрунтя зникнення Георгія стає версією номер один.

Загрозлива тенденція нерозкриття злочинів проти журналістів змушує нас вимагати персональної відповідальності Міністра внутрішніх справ Кравченка Ю.Ф. та Генерального прокурора України Потебенька М.О. за розкриття обставин зникнення Георгія Гонгадзе та всіх злочинів, скоєних проти журналістів.

Ми вимагаємо створення нормальних умов для виконання професійних журналістських обов’язків. Ми, журналісти, що підписали цього листа, свідомі того, що те, що сталося з Георгієм учора, завтра може статися з кожним із нас.

Ми віримо, що Георгій живий і що його буде знайдено!

Київ, 19 вересня 2000 року

Під цим зверненням підписалося більше 80 провідних українських журналістів. Харківська правозахисна група висловлює підтримку цієї заяви і акції «Знайдіть журналіста». Ми друкуємо фото Георгія Гонгадзе із сайта «Української правди» і сподіваємося, що він буде знайдений живий і здоровий.

Політика і права людини

27.12.2000

Заявление Совета представителей крымскотатарского народа при Президенте Украины

   

22 августа 2000 года в адрес Совета представителей крымскотатарского народа при Президенте Украины поступило письмо постоянного представителя Президента в Крыму А. Корнейчука, в котором он просит дать «публичную оценку хулиганским действиям, произошедшим в Нижнегорском районе, а также оказать содействие правоохранительным органам в привлечении к ответственности зачинщиков и подстрекателей преступных действий».

Еще до получения этого письма с целью непосредственного изучения ситуации 21 августа в пгт Нижнегорск выехали несколько членов Совета представителей во главе с председателем Совета.

В результате было установлено следующее,

В настоящее время в Нижнегорском районе проживает более 10 000 крымских татар, из которых примерно 2000 живут в самом поселке Нижнегорск. Таким образом, крымские татары составляют 17% всего населения района. При этом в райгосадминистрации, милиции, прокуратуре, иных административных органах их менее 1%, а в некоторых случаях и нет вообще.

С 1992 года сначала райисполком, а позже райгосадминистрацию Нижнегорска возглавляет Джордж Ковалев. За этот период региональный меджлис и крымскотатарская общественность района многократно обращались к нему, как к представителю украинского государства, обязанного обеспечить действие Конституции и законов Украины в отношении всех ее граждан, независимо от их национальности, с просьбами, прямо вытекающими из принципа равноправия граждан, в том числе:

обеспечить адекватное представительство крымских татар в органах исполнительной власти,

открыть школу с преподаванием на крымскотатарском языке в соответствии с количеством учеников крымскотатарской национальности,

ввести в райгосадминистрацию специалиста, который бы занимался вопросами возрождения и развития крымскотатарской культуры,

разработать меры по обеспечению крымских татар землей и др.

Эти просьбы представлялись как на личных встречах с ним, так и в письменной форме.

На протяжении многих лет Дж. Ковалев не только не предпринял каких-либо шагов по удовлетворению этих просьб, но даже не отвечал на них в порядке, установленном законом. Таким образом, он организовал в районе целую систему дискриминации крымских татар по национальному признаку и тщательно ее поддерживал. Разумеется, он действовал не один, а реализовывал свои намерения через весь аппарат райгосадминистрации и смежных с ней административных и хозяйственных органов. Совершенные им деяния должны быть тщательно расследованы органами правопорядка, но предварительно их можно оценить как преступления, предусмотренные частью 3 статьи 66, частью 2 статьи 134 (1), частью 2 статьи 165 Уголовного Кодекса Украины. Первым шагом, направленным на пресечение преступной деятельности Дж. Ковалева, безусловно, должно стать мотивированное обращение в адрес Президента Украины относительно освобождения его от обязанностей главы Нижнегорской райгосадминистрации.

Необходимо также тщательно расследовать деятельность руководства Нижнегорской районной милиции, поскольку усматривается, что районная милиция непосредственно соучаствовала в некоторых из преступлений, организовывала или укрывала иные преступления, совершенные в отношении лиц крымскотатарской национальности на территории района (например, при расследовании конфликтов в селах Приречное в августе 1999 года, Ивановка и Зорькино в мае 2000 года), а также явно своим поведением и отношением к служебным обязанностям нарушала пункты 2 и 6 статьи 10 «Закона о милиции», потворствовала преступной деятельности главы госадминистрации.

К сожалению, необходимые меры не могут быть поручены прокурору района Угрюмову, который неоднократно давал санкцию на применение насилия с использованием спецсредств не только в отношении крымских татар, но и в отношении мирного населения других национальностей, для того, чтобы подавить обоснованные акции гражданского протеста, как это было, например, в селе Михайловка 24 мая 2000 года.

Имеется также заявление за подписью 17 человек, где сообщается об открытых высказываниях прокурора Угрюмова о том, что он поддерживает и считает правильной депортацию 1944 года, чем, по-видимому, и объясняется его противозаконное поведение. Его действия также подпадают под совокупность статей 66, 165 — 166 Уголовного Кодекса Украины. Учитывая, что, несмотря на многочисленные обращения к нему со стороны граждан различных национальностей, на протяжении длительного времени он не предпринимал никаких мер для обеспечения соблюдения закона в ходе распаевания сельскохозяйственных земель и организации новых форм хозяйствования в аграрном секторе, следует также проверить его деятельность в этом направлении. Очевидно, что он немедленно должен быть отстранен от должности, а соблюдение законности в районе передано кому-либо из людей, не связанных с ним по службе или лично.

Обращает на себя внимание, что в течение последних месяцев глава райгосадминистрации в дополнение к прежним своим нарушениям закона практически организовал на местном уровне срыв исполнения поручений Президента Украины и Постановления Совета Министров АРК № 187.

Учитывая, что все эти правонарушения имеют систематический, а в некоторых случаях длящийся характер, совершены хорошо организованной группой лиц с использованием их должностного положения, средств и ресурсов, полученных у государства для решения других задач, напрашивается предварительный вывод о наличии в органах государственной власти и местного самоуправления Нижнегорского района организованной преступной группировки, напоминающей по своим целям и методам известные из истории других государств расистские мафии или Ку-клукс-клан. Трудно сейчас определить ее состав и руководителей, но вполне вероятно, что глава райгосадминистрации и другие названные здесь лица могут иметь к ней отношение.

Полагаем, что эта версия также должна быть тщательно проверена в ходе последующего расследования.

Советом представителей была также произведена проверка обстоятельств выхода на железнодорожные пути станции Нижнегорск группы людей, протестовавших против преступной деятельности главы райгосадминистрации Дж. Ковалева. Выяснилось, что несмотря на многочисленные обращения к нему со стороны крымских татар, а позже и установления палаточного городка возле здания райгосадминистрации, Дж. Ковалев, нарушая свои служебные обязанности, не говоря уже о профессиональной этике, всячески избегал не только удовлетворения законных требований крымских татар, но даже любых непосредственных контактов с ними. Сознательно затягивая время, он подводил ситуацию к тому, чтобы выполнение определенных требований людей стало физически невозможным, например, таких, как открытие к следующему учебному году школы с преподаванием на крымскотатарском языке или справедливое наделение их сельскохозяйственной землей.

В частности, утром 16 мая 2000 года он, нарушив данное накануне обещание принять представителей крымских татар для переговоров, скрылся из здания райгосадминистрации, передав, что он якобы уехал в Симферополь. Это был уже не первый случай срыва переговоров по вине Дж Ковалева. Это был также не первый случай отказа выполнить обязательства, взятые на себя в тех случаях, когда переговоры все же удавалось провести. То, что Дж. Ковалев заведомо лгал, прояснилось вскоре после того, как люди вышли на железнодорожные пути, поскольку Дж. Ковалев появился на этом месте через несколько минут, то есть за время, в течение которого из Симферополя до Нижнегорска доехать физически невозможно. Доведя ситуацию до предельного накала, Дж. Ковалев на последовавших за выходом людей на железнодорожные пути переговорах по-прежнему занимал обструкционистскую позицию, не желая рассматривать их основанные на законе требования. Тем не менее, ему были вручены требования представителей крымских татар, изложенные письменно.

В течение нескольких месяцев Дж. Ковалев подчеркнуто игнорировал все попытки, предпринимавшиеся региональным меджлисом и крымскотатарской общественностью, для продолжения переговоров и поиска путей к реализации законных интересов крымскотатарского населения. Ко второй половине августа стало ясно, что он целенаправленно подрывает саму возможность сделать что-либо, поскольку чем больше проходило впустую времени, тем меньше шансов оставалось для конструктивных шагов.

17 августа с целью содействовать процессу взаимопонимания и найти выход из созданного действиями Ковалева тупика в Нижнегорскую госадминистрацию прибыл член Совета представителей Джульверн Аблямитов. Вместе с председателем регионального меджлиса Смаилом Дейной они провели двухчасовые консультации с Дж. Ковалевым, в ходе которых еще раз попытались ему объяснить, что соблюдение Конституции и законов Украины о равноправии граждан, независимо от национальности, является обязательным для всех государственных служащих, включая и его самого. В конце переговоров председатель регионального меджлиса С. Дейна предупредил его о том, что 19 августа перед зданием райгосадминистрации состоится митинг крымских татар, посвященный сложившейся ситуации, и пригласил Дж. Ковалева принять в нем участие для того, чтобы встретиться с людьми и объяснить им свою позицию.

19 августа состоялся митинг, продолжавшийся около двух часов. Никто из райгосадминистрации не вышел к людям, чтобы разъяснить, почему в Нижнегорском районе настолько очевидно и систематически нарушаются права граждан крымскотатарской национальности. Фактически крымским татарам, проживающим в районе и собравшимся на митинг, было ярко продемонстрировано пренебрежение к их достоинству и гражданским правам. Митинг в целом проголосовал за то, чтобы добиться прихода Дж. Ковалева тем способом, которым это только и было возможно — выйти на железнодорожные пути. Однако в данном случае поведение Дж. Ковалева превзошло весь его прежний цинизм — отряд спецназа, вооруженный щитами и дубинками, грубо нарушив требования части 3 статьи 12 Закона о милиции, совершил нападение на мирных людей, начав с женщин преклонного возраста. Реализуя свое право на необходимую оборону, безоружные демонстранты ответили так, как могли — подобрав камни на месте, они вынудили преступников в милицейской форме прекратить избиение. Дж. Ковалев отсиделся в это время, так и не выйдя к людям и даже не попытавшись предотвратить или остановить насилие в отношении своих сограждан.

Таким образом, обстоятельства свидетельствуют о том, что Дж. Ковалев умышленно и на протяжении длительного времени создавал условия для блокирования транспортных коммуникаций протестующими против его преступной деятельности людьми, а также для вовлечения сотрудников милиции в преступление, предусмотренное частью 2 статьи 166 УК Украины. Если учесть, что в намерения людей абсолютно не входило нарушение нормальной работы железнодорожного транспорта, и они лишь старались привлечь внимание к преступной деятельности главы райгосадминистрации, то очевидно, что организатором, исполнителем и подстрекателем к блокированию железной дороги является сам Дж. Ковалев. Сотрудники милиции и иные должностные лица или государственные служащие, содействовавшие ему в этом, должны оцениваться как пособники в зависимости от конкретного поведения каждого отдельного лица.

Подводя предварительные итоги, следует отметить, что такая обстановка в районе сложилась, к сожалению, отчасти и вследствие недостатка внимания со стороны Представителя Президента Украины в Автономной Республике Крым к постепенно нараставшему произволу местных чиновников различных ведомств, все более и более чувствовавших себя свободными от ответственности перед законами Украины.

Полагаем, что реализация некоторых мер, предложенных выше Советом представителей крымскотатарского народа, позволит как улучшить положение с обеспечением конституционного равноправия граждан Украины крымскотатарской национальности, так и пресечь противоправную деятельность организованной преступной группировки, нашедшей себе опору среди должностных лиц органов исполнительной власти и местного самоуправления Нижнегорского района АРК.

Принято на заседании Совета представителей крымскотатарского народа при Президенте Украины

2 сентября 2000 г.

Політика і права людини

27.12.2000 | А. Букалов, г.Донецк

Совет Европы и борьба с коррупцией

   

Коррупция не является проблемой только Украины, стран СНГ или отсталых стран Азии или Африки Коррупция — явление мировое. Более того, проблемы, связанные с коррупцией, беспокоят и высокоразвитые страны. Вполне очевидной стала потребность координации усилий многих стран в противостоянии этому явлению. В последние годы значительно возросло внимание Совета Европы к проблемам коррупции и борьбы с ней.

Особенно активизировалась работа структур СЕ в этом направлении после обсуждения этих проблем на ХІХ–й Конференции Министров юстиции европейских стран, состоявшейся в 1994 году на Мальте. Согласно рекомендациям Конференции, была разработана Программа действий против коррупции. Программа была утверждена Комитетом Министров Совета Европы в ноябре 1996 года.

В следующем 1997 году министры юстиции европейских стран на своей ХХІ-й Конференции в Праге принимают резолюцию № 1, в которой рекомендуют ускорить осуществление Программы действий против коррупции и предлагают в кратчайшие сроки заключить уголовную Конвенцию, которая предусматривала бы признание правонарушений, связанных с коррупцией, преступлениями. Резолюция предлагает координировать действия стран в этом направлении, расширять сотрудничество в сфере уголовного преследования таких правонарушений, а также предлагает разработать эффективный механизм для дальнейших действий. Этот механизм должен предусматривать участие не только стран, входящих в Совет Европы, но и других стран, не являющихся членами СЕ.

Важным шагом в развитии и координации действий международного сообщества в сфере борьбы с коррупцией стало принятие на Второй встрече глав государств и правительств стран-членов СЕ, состоявшейся в Страсбурге 10-11 октября 1997 года, Плана действий. Комитету Министров СЕ этим Планом поручается обеспечить в кратчайшие сроки разработку международно-правовых документов в соответствии с Программой действий против коррупции с целью развития сотрудничества в сфере борьбы с коррупцией, включая ее связи с организованной преступностью и отмыванием доходов, полученных преступным путем.

Пожалуй первым из таких документов стала Резолюция № 97 (24) «О двадцати руководящих принципах борьбы с коррупцией», Она была принята Комитетом Министров на своем 101-м заседании 6 ноября 1997 года.

Принятые Принципы предусматривают, в частности, улучшение информированности общества о проблемах, связанных с коррупцией, активное распространение этических кодексов поведения должностных лиц, содержат призыв к странам гарантировать защиту лиц, которые содействуют властям в борьбе с коррупцией, а также предусматривать возмещение ущерба тем, чьи права и интересы пострадали от коррупционных действий. Принципы также рекомендуют обеспечить специализацию лиц, занимающихся борьбой с коррупцией, проводить для них тренинги, а для СМИ гарантировать свободный доступ к информации, касающейся вопросов коррупции.

Следующим документом — Резолюцией № 98 (7) — Совет Европы принимает решение одобрить создание «Группы стран против коррупции» (ГРЕКО). Деятельность этой Группы будет направлена на расширение возможностей ее членов в сфере борьбы с коррупцией путем осуществления контроля за исполнением обязательств в этой сфере. Наконец, 1999 год ознаменовался принятием Советом Европы двух Конвенций про коррупцию — в контексте уголовного права (27 января) и в контексте гражданского права ( 4 ноября).

Положения первой их этих Конвенций предусматривают, что каждая страна, ставшая Стороной Конвенции, должна предпринять «такие законодательные и другие мероприятия, которые могут быть необходимыми для признания в своем национальном законодательстве в качестве уголовного правонарушения целого ряда действий, характеризуемых как коррупционные, а именно:

умышленное обещание, предложение или предоставление каким-либо лицом прямо или опосредованно какой-либо неправомерной выгоды любому государственному должностному лицу с целью заинтересовать его в исполнении или неисполнении предоставленных ему полномочий;

вымогательство или получение государственным должностным лицом указанной выгоды;

подобные действия, совершенные с участием руководящих работников частных предприятий:

посредничество в совершении указанных действий;

искажение бухотчетности, которая позволяет скрывать правонарушения, перечисленные в предыдущих Статьях Конвенции;

помощь в совершении или подстрекательство к совершению правонарушений, предусмотренных данной Конвенцией».

Конвенция предусматривает также, что каждая Сторона введет в своем законодательстве за совершение указанных уголовных правонарушений сдерживающие санкции и меры, включая такие, как штраф, конфискацию доходов, полученных в результате совершения указанных уголовных правонарушений, лишение свободы, а также возможную выдачу правонарушителя.

Конвенция предусматривает создание органов по борьбе с коррупцией. Для эффективного осуществления своих функций персонал этих органов не должен подвергаться неоправданному давлению, должен иметь соответствующую подготовку, необходимую самостоятельность и финансовые ресурсы, достаточные для исполнения своих задач.

Отдельная Статья Конвенции посвящена необходимости принятия Сторонами мер, обеспечивающих эффективную и надлежащую защиту лиц, сообщающих об уголовных преступлениях либо сотрудничающих с органами следствия и преследования, а также свидетелей, которые дают показания по поводу указанных правонарушений. Уделено внимание в Конвенции и сбору доказательств, в частности, предусматривается, что тайна банковских операций не может препятствовать сбору доказательств и осуществлению других мер по раскрытию преступлений, связанных с коррупцией.

Вторая из упомянутых Конвенций – в контексте гражданского права — в своих Положениях дает определение «коррупции», предусматривает включение в национальное законодательство мер по компенсации ущерба от коррупционных действий, введение процедур получения компенсации от государства лицам, которым государственные должностные лица нанесли ущерб коррупционными действиями во время исполнения своих служебных обязанностей. Одна из Статей Конвенции посвящена необходимости принятия Сторонами мер по защите от необоснованных санкций в отношении работников, которые имеют достаточные основания подозревать коррупцию и которые добросовестно сообщают о своих подозрениях ответственным лицам или компетентным органам.

Тексты этих двух Конвенций Совета Европы на украинском языке изданы «Донецким Мемориалом».

Из последних событий следует отметить принятие Советом Европы еще одного очень важного документа – Резолюции № 99 (5) «О создании ГРЕКО». Этот документ содержит Устав Группы стран против коррупции – ГРЕКО — нового международного органа, задачей которого является контроль за исполнением странами, подписавшими Конвенции, взятых ими обязательств в сфере борьбы с коррупцией, а также координация усилий стран в данной сфере.

Екологічні права

27.12.2000 | Ю. Бабинин, Г.Никополь

Никополь: автозаправка в демократическом интерьере

   

В г.Никополе, который входил в первую десятку советских городов с наивысшим значением индекса загрязнения атмосферы (ИЗА,) развернулась настоящая народная война против строительства в центре города автозаправочной станции известной днепропетровской коммерческой структуры «Авиас».

Строительство АЗС начато на месте, где в соответствии с генпланом намечено сооружение городского культурного центра, в зоне жилой застройки, в 80 м. от ближайших многоэтажек.

Благодаря протестам населения (собрано свыше тысячи подписей против) и обращению союза «Гражданский дозор» в региональную природоохранную прокуратуру по поводу несанкционированного сноса деревьев на месте строительства, работы на стройке заморожены.

Городские власти были вынуждены назначить на 20 августа общественные слушания по этой проблеме, а предварительно обкатать варианты своего поведения в ходе заседаний т.н. общественной комиссии по стратегическому планированию развития города. Три состоявшихся заседания этой комиссии принесли триумфальную победу общественности над представителями бензиновых королей и их покровителями от местной власти.

С учетом этого обстоятельства велась усиленная подготовка к реваншу в ходе общественных слушаний. Доработали и подготовили все необходимые документы, обоснования и согласования. Через газету городского совета была развязана кампания шельмования «некомпетентных зеленых», которые всего лишь отстаивают право жителей близлежащих кварталов города на безопасную среду обитания, состояние которой по токсико-мутагенным показателям достигло в Никополе бедственного предела. Вместе с жителями города мы предлагали местной власти вынести АЗС на городскую окраину, но она с упорством защищает желание «Авиаса» поселиться в центре.

Размещение автозаправки в непосредственной близости от жилого массива имеет не только химический аспект. Также возникнут шумовые загрязнения окружающей (жилой!) среды, психологическое воздействие автозаправки, как «объекта повышенной опасности».

Достоверно известно, что при хранении и перегрузке (перекачке) нефтепродуктов, в том числе бензина, теряется до 5% путем только испарения, разливы и утечки, в том числе из подземных емкостей — того же порядка. Если бензин этилированный, то зная производительность заправки, не трудно оценить уровень загрязнения округи тетраэтилсвинцом.

Общественные слушания завершились победой здравого смысла и торжеством исполненного гражданского долга никопольчан.

Практически единодушно участники слушаний высказались против сооружения опасного объекта в центре города, против принятия местной властью экологически значимых решений без обсуждения с членами территориальной общины.

Присутствовавшие на слушаниях депутаты городского совета заверили жителей городе в том, что их мнение будет представлено на ближайшей сессии городского Совета, который должен пересмотреть утвержденное ранее решение о выделении «АВИАС» земельного участка под строительство АЗС.

Огромную моральную поддержку никопольчанам оказали экологические организации Украины и России, которые откликнулись на переданное союзом «Граж- данский дозор» в Интернет сообщение о сооружении АЗС в центре Никополя. Благодаря полученной от различных НПО информации союз «Гражданский дозор» подготовил и распространил в период и во время проведения слушаний листовки о влиянии АЗС на окружающую среду, что помогло людям сделать здоровый выбор.

Во время проведения слушаний, присутствовавшие там депутаты местного совета заверяли граждан в том, что воля общины для них свята и предыдущее решение будет отменено.

Но не тут-то было. Нельзя, выходит, верить нашим депутатам. Состоявшаяся 26 августа сессия Никопольского городского совета, как написала местная газета «Репортер», «первым рассмотрела скандальный вопрос о строительстве автозаправочной станции на пустыре у горисполкома». И если участники слушаний и жители близлежащих улиц, собравшие тысячи подписей против АЗС думали, что они кого-то убедили, на самом деле все было не так. Депутаты не отменили свое решение о строительстве АЗС — голосов не хватило.

17 человек проголосовали против АЗС, 9 человек воздержались.

Среди семерых, проголосовавших «за», городской голова Сергей Старун, секретарь горсовета Василий Забигайло, бывший зам. городского головы (куриро- вавший эту стройку) Сергей Кондратов, начальник местного ЖЭО Анатолий Радивилов, секретарь комиссии по экологии горсовета Петр Панкеев и пара их сторонников.

Как видно из списка, все эти лица так или иначе связаны с оформлением разрешительных документов на строительство АЗС и их бескорыстие в этом вопросе стоит под большим сомнением.

Однако на этом дело «АВИАС» все же не закончилось. Понимая, что местная община будет всеми силами сопротивляться такому решению (в городе создана инициативная группа о недоверии городскому голове), сам голова С.Старун, голосовавший за строительство, своим распоряжением приостановил стройку, а сессия создала временную депутатскую комиссию, которая должна детально изучить проблему и подготовить по ней решение.

Итак, борьба за чистый воздух в Никополе продолжается.

21 сентября, отмечая всемирный день свободы от автомобилей, в Никополе будет проведен велосипедный «круиз» по городу и со свистками вокруг горисполкома, с требованиями от местных властей действовать по принципу «город для людей и велосипедов, а не для АЗС».

Практика правозахисту

27.12.2000

Як працюють бюро безкоштовної юридичної допомоги

   

Згідно проекту «Співпраця правозахисних недержавних організацій у правовій допомозі особам, чиї права порушені», в Харкові, Києві та Севастополі працюють бюро безкоштовної юридичної допомоги (далі — бюро). У Харкові бюро працювало на базі Харківської правозахисної групи, у Києві на базі Міжнародного товариства прав людини — Українська Секція, у Севастополі на базі Севастопольської правозахисної групи. Мета проекту: надання безкоштовної допомоги у захисті прав громадян, удосконалення роботи правозахисної мережі. Юридична допомога надається кваліфікованими адвокатами. З 01.01.2000 року по 30.06.2000 року до бюро з письмовими заявами звернулося:

 

Місто

кількість звернень

Харків

167

Київ

96

Севастополь

61

Разом

324

Дані про звернення наведені в таблицях №№1-4

Характер та джерела порушень

Таблиця №1

Державні та не-державні структури або приватні особи, на дії яких отримана скарга

Характер скарг

Кількість скарг

Харків

Київ

Севастополь

Разом

 

а.о.

%

а.о.

%

а.о.

%

а.о.

%

Міліція

Неправомірні дії

15

8.98

9

9.375

8

13.2

32

9.9

Суди

Порушення під час судового розгляду, необгрунтовано суворі вироки, тяганина, невиконання судових рішень

46

27.54

36

37.5

17

27.8

99

30.5

Органи прокуратур. Слідчі органи

Порушення під час слідства, необгрунтована відмова в порушенні кримінальних справ

19

11.38

13

13.54

8

13.2

40

12.35

Слідчі ізолятори

Неправомірні дії персоналу, неналежні умови утримання. Недостатність медичного обслуговування

2

1.2

6

6.25

3

4.9

11

3.4

Установи виконання покарань

Неправомірні дії персоналу. Неналежні умови ут-
римання, недостатність ме-
дичного обслуговування

1

0.6

7

7.3

1

1.6

9

2.8

Збройні сили

та інші військові частини

Нестатутні відносини, порушення законодавства при призові у збройні сили, недостатність медичного обстеження, невиплата компенсацій

30

17.96

2

2.08

10

16.3

42

12.96

Підприємства усіх форм власності

Невиплата заробітної плати, невиплата субсидій, порушення норм охорони праці

5

2.99

3

3.125

6

9.8

14

4.32

Ради народних депутатів та їх виконавчі органи

Невиконання законів, невиплата компенсацій, ігнорування скарг

9

5.4

2

2.08

3

4.9

14

4.32

Медичні заклади

Порушення законодавства

5

2.99

2

2.08

2

3.4

9

2.8

Інші державні структури

Дії, що порушують права громадян

26

15.57

11

11.46

3

4.9

40

12.34

Недержавні установи, приватні особи

Дії, що порушують права громадян

2

1.2

5

5.21

0

0

7

2.16

Державна виконавча служба

Невиконання судових рішень

6

3.5

0

0

0

0

6

1.85

Державні установи інших країн

Дії, що порушують права людини

1

0.6

0

0

0

0

1

0.3

Разом

167

100

96

100

61

100

324

100

 

Соціальний склад громадян, що звернулися до бюро

Таблиця №2

Характеристика осіб, що звернулися до бюро

Характер звернення

Кількість громадян, що звернулися

   

Харків

Київ

Севастополь

Разом

   

а.о.

%

а.о.

%

а.о.

%

а.о

%

Особи, що відбувають покарання та їх родичі

Скарги на вирок, соціальні питання

44

26.35

26

27.08

7

11.47

77

23.76

Особи, що перебувають під слідством, їх родичі та свідки

Прохання про захист під час слідства

23

13.77

15

15.62

9

14.74

47

14.51

Призовники та їх родичі

Недостатнє медичне обстеження

20

11.98

1

1.04

1

1.64

22

6.79

Військовослужбовці

Скарги на нестатутні відносини, соціальні питання

6

3.59

4

4.17

4

6.56

14

4.32

Батьки військовослужбовців, що загинули в мирний час

Соціальні питання

8

4.79

0

0

2

3.28

10

3.09

Одинокі та розлучені матері

Соціальні питання

1

0.6

4

4.17

3

4.92

8

2.47

Багатодітні сім’ї

Соціальні питання

1

0.6

3

3.125

2

3.28

6

1.85

Жертви репресій та їх родичі

Соціальні питання

1*

0.6

3

3.125

5

8.2

9

2.78

Постраждалі від нещасних випадків та кримінальних злочинів

Відшкодування збитків

12

7.18

4

4.17

2

3.28

18

5.6

Інваліди та їх родичі

Соціальні та медичні питання

5

2.99

6

6.25

4

6.56

15

4.63

Біженці

Соціальні питання, отримання громадянства

2

1.2

2

2.08

1

1.64

5

1.54

Віруючі

Невиконання законодавства про свободу совісті

0

0

0

0

3

4.92

3

0.93

Журналісти

Скарги на утиснення з боку влади

0 **

0

1

1.04

4

6.56

5

1.54

Чорнобильці

Соціальні питання

1

0.6

4

4.17

0

0

5

1.54

Члени політичних партій та громадських організацій

Скарги на свавілля влади

0

0

2

2.08

0

0

2

0.6

Громадські організації

Скарги на свавілля влади

0

0

0

0

2

3.28

2

0.6

Пенсіонери

Соціальні та інші питання

18

10.78

10

10.42

7

11.47

35

10.8

Інші

Соціальні та інші питання

25

14.97

11

11.46

5

8.2

41

12.65

Разом

  167

100

96

100

61

100

324

100

*Заяви від репресованих та членів їх сімей розглядалися Комісією з питань поновлення прав реабілітованих при Харківському міськвиконкомі, в якій працюють члени ХПГ І. Рапп, С. Карасик та Є. Захаров, тому в цій таблиці вони не враховані.

**Заяви журналістів до ХПГ розглядаються за іншою програмою, тому в цій таблиці вони не враховані

Дії в інтересах заявників

Таблиця №3

Дії в інтересах заявників

Харків

Київ

Севастопль

Разом

 

Кількість дій*

Консультації та поради

160

56

49

265

Надана допомога в поданні позовів до суду

5

6

5

16

Надана допомога в поданні касаційних скарг та скарг в порядку нагляду

7

0

2

9

Надана допомога при поданні скарг в інші державні установи

67

22

17

106

Підтримано скарги в різні державні установи

23

6

8

37

Підготовлені та подані скарги до Європейського Суду з прав людини

2

0

2

4

Звернення до міської та обласної адміністрацій

27

0

3

30

Звернення до Верховної Ради, до Адміністрації Президента, до Уповноваженого з прав людини

8

7

5

20

Звернення до ЗМІ

3

3

7

13

Надана матеріальна допомога

1

4

0

5

Було надано послуги адвоката в суді та під час слідства

2

0

5

7

Заявникам відмовлено в допомозі

11

0

3

14

Разом

316 104 106 526

*По деяким справам було проведено декілька дій в інтересах заявника.

На 01.06.2000 г. закінчено справ: Харків — 148; Київ — 96; Севастополь – 61

Отримані результати

Таблиця №4

Результат

Харків

Київ

Севастополь

Разом

Виграно справ в судах

2

2

1

5

Порушено кримінальних справ

6

0

0

6

Закриті кримінальні справи

1

1

1

3

Винні покарані а адміністративному порядку

1

3

0

4

Додатково обстежено призовників

16

0

0

16

Зупинені неправомірні дії посадових осіб

8

4

3

15

Справи взято на контроль Ген. Прокуратурою

1

1

0

2

Звільнені з місць позбавлення волі

0

0

0

0

Задоволені законні вимоги заявників

24

20

7

51

Змінено запобіжні міри на м’якші

1

1

3

5

Передано на контроль в інші НДО

1

1

0

2

Консультативна допомога була достатньою

32

28

19

79

Заявник не представив необхідні документи

14

8

4

26

Отримано відмов Верховного Суду

1

4

2

7

Програні справи у суді

0

0

1

1

Відмовлено в порушенні кримінальних справ

1

0

2

3

Отримано відмов від державних установ

14

11

6

31

Відмовлено в допомозі

11

0

3

14

Різне

14

12

9

35

Разом

148

96 61 305

  *Всі справи заносяться до електронної бази даних і фіксуються у єдиному форматі.

Регулярно проводиться обмін інформацією та взаємні консультації. На основі звернень до бюро надаються публікації в бюлетені «Права людини» та в інших ЗМІ. Плідними є спільні узгоджені дії різних бюро. Так, до Харківського бюро звернулась Буряк В.І., яка скаржилась на те, що двоє її синів знаходяться у слідчому ізоляторі в м. Харкові понад три роки. Їх справа двічі була повернена судом на додаткове розслідування, а вина не доказана. Цією справою опікувались Харківське й Київське бюро, і братам Бурякам Верховним Судом України запобіжну міру було змінено на підписку про невиїзд. Також узгодженими були дії по скаргам про неправомірні дії міліції по справах Тарасова, Кищика, Сирих. Справи по скаргах військовослужбовців Чебакова, Тиці, Тонкошкура теж опрацьовувались разом Харківським і Київським бюро. Така форма співпраці дає більш ефективні результати й підвищує авторитет правозахисних організацій.

Якщо говорити про природу скарг, які надходять на адресу бюро, то переважна їх більшість — це скарги на дії судових та слідчих органів. На перший погляд, це здається нормальним явищем, адже специфіка діяльності цих органів завжди пов’язана з підвищеним рівнем незадоволення соціальних прошарків. Проте неслід забувати, що на відміну від кількісного стану речей якісний, у даному випадку, заслуговує на більшу увагу, оскільки має на меті аналізувати і дослідити найбільш болючі проблеми і вади національної судової системи, органів дізнання та слідства. «Я категорично не згоден з вироком суду», – така фраза зустрічається ледь не в кожному третьому листі. Більшість заявників, які пишуть цю фразу, — вже знаходяться в місцях позбавлення волі. У цьому випадку дуже складно чимось допомогти заявникові. Але на підставі скарги, що була складена севастопольським бюро справа Г. направлена Верховним Судом на новий розгляд.

До Київського бюро звернувся громадянин Запорожець Борис Степанович, який скаржиться на те, що його сина Запорожця О.Б. незаконно тримають під вартою вже п’ять років. Запорожець О.Б. звинувачується слідчими органами м. Херсона по ст.ст. 93 п.п.б,г, ст. 222 ч.1 КК України. Заявник заявляє що ця справа повністю сфабрикована, оскільки звинувачення повністю побудоване на допущеннях, умовиводах, домислах, а не на реальних доказах. По справі проходить 27 чоловік свідків та понятих, 80 % цих осіб — працівники правоохоронних органів — ось чому, на думку заявника, таке недбале відношення до цієї справи. Реагуючи на це звернення, Київське бюро надіслало відповідне звернення до Генеральної прокуратури України.

Професор Рибалка А.Н., права якого були брутально порушені (проти нього була сфабрикована справа про отримання хабара), утримувався у СІЗО. Незаконна карна справа була припинена у 1996 році завдяки Тетянi Яблонськiй, члену Українсько-Американського бюро захисту прав людини. Піся звільнення проф. Рибалка розпочав активно займатися правозахисною діяльністю і багато разів звертался до ХПГ, друкувався у бюлетені ХПГ "Права Людини". У 1997 Рибалка А.Н. подав позов до суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку спричинили незаконний арешт та взяття під варту. 01.10.99 суд нарешті задовольнив позов і ухвалив стягнути з прокуратури АРК матеріальну та моральну шкоду. Але вже після набуття рішенням чинності прокуратура опротестувала це рішення. В 2000 році в рамках роботи Харківського бюро було надано юридичну допомогу при складанні скарги до Європейського Суду з прав людини.

Багато скарг на погану роботу судових виконавців. Так, до Харківського бюро звернулася група працівників заводу ХЕМЗ: судове рішення по їх позову про виплату заборгованої заробітної платні не виконується вже 3 роки. Після неодноразових звернень до Державної виконавчої служби, до обласного відділу юстиції, в тому числі і через ЗМІ, виконавча служба Московського району м. Харкова сповістила, що вжито заходів до підприємства-боржника, в тому числі знайдено 32(!) розрахункових рахунка, які підприємство приховувало від судовиконавців. Але цю справу ми не вважаємо закритою. Зараз ми допомагаємо заявникам подати скаргу в суд на дії судових виконавців.

До бюро звертаються громадяни України, особи без громадянства, громадяни інших держав. Так, до Севастопольського бюро звернулися родичі громадян Турції Ч. та Я., яких примусово утримували на борту заарештованої риболовецької шхуни. Їх звинувачували у браконьєрстві у територіальних водах України. При затриманні одна риболовецька шхуна була потоплена, одна людина загинула на місці й одна отримала поранення. Шхуна, на якій утримувалися Ч. і Я., не була розрахована на проживання на ній, тому затримані жили близько 4 місяців без елементарних умов: газу, електрики, води, тощо. До того ж, Ч. та Я. перебували на шхуні фактично як заручники, бо були родичами судновласників, а рішення про затримання приймалося не судом, а прикордонниками. СПГ підготувала інформацію про цей інцидент для радіо «Свобода». Держкомкордон вимагав спростувати цю інформацію, але розслідування радіо «Свобода» підтвердило дані, що їх надала СПГ, з цього приводу була ще одна 15-ти хвилинна радіопередача. Тільки після цього рибалок було звільнено.

Існують проблеми, пов’язані з утримуванням осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Так, до Київського бюро надіслав скаргу Руленко М. Г. із м. Сніжне Донецької області. Він виклав зміст передсмертної записки від свого сина, який відбуває покарання в УВП Донецької області. Той заявляв, що його намагаються вбити працівники УВП і наводить їхні прізвища. На його думку, він має достатньо причин щоб робити такий висновок. Після звернення до Державного департаменту виконання покарань сина заявника перевели до іншої УВП, а по цьому факту було проведене внутрішнє розслідування.

Багато скарг надходить від пенсіонерів, інвалідів, людей, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Більшість з них скаржиться на соціальні негаразди.

На жаль, невеликій бюджет проекту не дозволив розширити кваліфіковану допомогу й ширше застосовувати надання адвокатських послуг в суді та під час слідства. Практика показує, що потреба в цих послугах дуже велика. Адвокатські послуги коштують надто дорого для широких верств населення, а деякі категорії (пенсіо- нери, інваліди, безробітні) зовсім не мають грошей на кваліфіковані послуги адвокатів, щоб захистити свої права в суді та під час слідства. Проектом також не були передбачені гроші на відрядження, що звужувало можливості допомоги особам, що мешкають в районних центрах і в селі. В цих випадках була можливість тільки письмового звернення до державних структур і не було змоги перевірити факти порушення прав людини на місцях. Деякі державні структури не давали відповіді на запити і необхідно було звертатися до прокуратури, щоб отримати відповідь. Все це приводить до зниження швидкості реагування і ефективності допомоги.

ХПГ вважає за доцільне поширити досвід співпраці на інші регіони України. Пропонуємо запровадити фіксування порушень в єдиному форматі, що є дуже зручним для аналізу порушень, а також при передачі справ з однієї організації в іншу.


У недержавних організаціях

27.12.2000

Звернення ХПГ до каналу «1+1»

   

Шановні панове, в нас викликала глибоке зауваження передача на каналі «1+1» пана Анатолія Борсюка «Час війни». Рівень моралі і культури автора цієї передачі, рівень журналіста є настільки примітивним і безпорадним, що це не прикрашає нашу улюблену телекомпанію. Особливо дивно, що в порівнянні із журналістом, слідчий, який вів справу виявив більшу людяність і розум. Слідчий першим сказав, що вбивці вже не могли зупинитися, бо є не тільки розлади психіки, а й розлади особистості, які не бере до уваги психіатрична експертиза.

Тобто слідчий бачить проблему багатомірною. І від слів слідчого стає справді моторошно, бо розумієш, що страшні злочини творили не якісь звіри, не люди, що було б дуже просто, а люди, які піддалися злу — десь зі своєї волі, а десь спотворені суспільним, інформаційним рівнем моралі. Слава Богу, що в нас є такі слідчі. І дуже прикро, що в нас є такі журналісти, бо це не тільки примітивний рівень оцінки ситуації, а й підбурювання найбрутальніших, найжорстокіших інстинктів у суспільстві. А наше суспільство і так вже задихається від жорстокості і браку моралі.



Коментар «ПЛ»:
ми нагадуємо нашим читачам, що в №4, 1999 р. «ПЛ» було надруковане інтерв’ю нашого головного редактора І.Сухорукової з священиком УАПЦ, настоятелем храму Іоанна Богослова у Харкові Віктором Маринчаком, який відповів на багато питань порушених у передач п.Борсюка.

В короткому зверненні ми, звичайно, не могли висловити все, що ми маємо сказати про роль, яку відіграє наша преса у формуванні громадянської свідомості. Між тим, це дуже важливе питання. Ми не перший раз стикаємося з тим, що скасування смертної кари в Україні відверто дратує дуже значну частину нашої національної еліти.

Але в такому випадку кампанію треба було вести до рішення парламенту, а в той час протест більшості політиків і журналістів був досить млявий. І це не дивно: напевно, тільки ліві партії демонстрували свою байдужість до того, чи виключать Україну із Ради Європи чи ні (хоч це не значить, що вони про це не мріяли). Так що парламент, ухвалюючи рішення про скасування смертної кари, робив те, що було потрібне зробити. Як відомо, рішення парламенту було ухвалено після рішення Конституційного суду України, який визнав смертну кару, як засіб покарання, неконституційною. І все це сталося майже без серйозного спротиву з боку політиків і мас-медіа. Чому ж зараз ми стикаємося з такими дивними явищами, як збір підписів у Житомирі, ініційований журналістами, під листом до Президента. У цьому листі підписанти вимагали стратити Онопрієнка. Ото повага до чинного законодавства! Це ж не просто пересічні громадяни, а фахівці.

Я б назвала позицію мас-медіа після скасування смертної кари кампанією, але, на жаль, кількість публікацій і телепередач проти скасування смертної кари останнім часом зросло, і вони стали більш відвертішими. Ми ж вже виконали волю Ради Європи.

Але, на наш погляд, саме зараз такі публікації — це чиста суспільна отрута. Бо ми демонструємо не тільки жорстокість поглядів, яка панує навіть серед національної інтелігенції, а ще й таку собі несамостійність і бажання пристосовуватися. Коли люди, які мають вплив на громадську думку, демонструють такі погляди, як пан Борсюк, кожен раз з’являється бажання спитати — а чому, шановний, Ви мовчали раніш? Де були Ваші телепередачі, публікації? Чи все таки побоювалися, що нас виженуть з Ради Європи?

Дуже прикро, що ледь не найкорисніший і найгуманіший крок в суспільному житті ми зробили, бо злякалися суворого дядька з Ради Європи. Господи, кого тільки ми не боїмося! Росію, бо залежні від її енергоносіїв. Раду Європи бо залежимо від інвестицій з європейських країн. США через те ж саме. От країн Африки, Славу Богу, не боїмося.

А між тим суспільство наше не те, що потерпає, а ледь не в колапсі через власну жорстокість. Невже журналіст, який кидає у світ слова: «Я вважаю, що таких треба вбивати» — не відчуває, що він кидає сірник у поле, що залите пальним. В ХПГ немає людей, які б полюбляли бандитів і вбивць. Але кожен з нас не може не відчувати і гнів, і всі інші негативні емоції, коли бачить те, про що йдеться в таких статтях. В даному випадку не вбивць ми захищаємо, а самих себе, власну моральність і свідомість. На користь того, що ми праві, свідчить наведена в № 25 «ПЛ» статистика: за два роки невиконання смертних вироків, кількість важких злочинів тільки зменшилася.

І це дивно в такому жорстокому суспільстві, як наше. Але це цілком вкладається в загально світову картину, яка свідчить про абсолютну незалежність кількості тяжких злочинів від наявності чи відсутності смертної кари. Отже, панове журналісти і політики, може перед тим як закликати когось убивати подумаємо, бо суспільство у нас таке, що хтось цей заклик з радістю підтримає. І хто буде нести за це відповідальність?
Інна Сухорукова

У недержавних організаціях

27.12.2000

Заява громадських організацій м. Кривого Рога

   

Як свідчить практика діяльності Незалежних профспілок гірників у Кривбасі за останній час, новий Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» всупереч положенням 22-ї статті Конституції України суттєво звузив зміст та обсяг існуючих прав і свобод членів профспілок.

Ускладнені цим Законом процедури легалізації професійних спілок та умов підписання колективних договорів надали можливість адміністраціям маніпу-лювати процесом налагодження трудового партнерства, нерідко ігноруючи інтереси найманих працівників.

Широка громадськість України до цього часу не ознайомлена з листом Генерального секретаря Міжнародної Конфедерації Вільних профспілок Білла Джордана на адресу Президента України Л. Кучми від 24.07.2000 р., в якому висловлюється стурбованість порушенням прав профспілок в Україні. Як відзначено у листі, новий Закон суперечить ратифікованим Україною конвенціям про свободу асоціацій та свободу колективних договорів.

У нашому місті спостерігається тенденція, спрямована на безпідставну, навіть у рамках згаданого Закону, ліквідацію незалежних профспілок. Так, за наказом генерального директора відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» В. Мовчана, який є депутатом Криворізької міськради, цьогорічним лауреатом «Золотої фортуни») 25 травня ц.р. закрито та опечатано приміщення профкому незалежної профспілки гірників шахти їм. Орджонікідзе, припинено утримання та перерахування профспілкових коштів, заборонено допускати на територію шахти голову профкому М. Кіндрата. Подібне свавілля з боку адміністрації мало місце на руднику ім.Кірова, де директором Ю.На- ровлянський.

В разі порушення Конституції України та чинного законодавства вищезгаданий Закон передбачає можливість заборони діяльності профспілки лише за рішенням суду. Тому неправомірні дії адміністрації згаданих підприємств є самосудом, грубим втручанням .у діяльність профспілок, чиненням перешкод їх діяльності з боку посадових осіб.

На жаль, прокурор Жовтневого району В.Пістрюга, прокурор м. Кривого Рогу В. Кравець, прокурор Дніпропетровської області В.Шуба не вбачають підстав для реагування на згадані дії адміністрації і в дусі компартійних часів не помічають порушення прав профспілок. До цього часу профспілка не отри-мала відповіді на своє звернення до президента України від 08.06.2000 р.

Ми засуджуємо цинічне нехтування конституційними гарантіями на свободу об’єднань громадян для захисту своїх Інтересів.

Ми звертаємося до криворожців — свідомих громадян незалежної України, з проханням дати належну оцінку згаданим керівникам, продемонструвати свою незгоду зі спланованим черговим наступом на демократичні принципи розвитку грома-дянських інституцій активно підтримувати всі можливі акції, спрямовані на захист конституційних прав профспілок.
Голова Криворізької міської організації
Українського Народного Руху В’ячеслав Лєх
Голова Криворізької міської організації
Конгресу Українських Націоналістів Валентина Кривда
Голова Криворізької міської організації
Української Республіканської Партії Любов Балабат
Голова Української екологічної
асоціації «Зелений світ» Микола Коробко
Голова Криворізького міського
Товариства політв’язнів і репресованих Михайло Орещук
Голова Криворізького міського Братства
ветеранів ОУН-УПА Роман Пастернак
Голова МО НПГ Кривбасу Борис Дмитрук

Дисиденти і час

27.12.2000 | В. Овсієнко, м.Київ

Біломорканал

   

Голова Санкт-Петербурзького історико-просвіт- ницького та правозахисного товариства «Меморіял» Веніямін Вікторович Іофе запросив мене піти сього літа в похід у район Біломорсько-Балтійського каналу, щоб пошукати там залишків концтаборів 30 — 40-х років. А заразом 5 серпня, у день початку Великого Терору 1937-38 років, узяти участь у траурному мітинзі в урочищі Сандормох, де розстріляно близько 6 тисяч осіб, та відвідати сумнозвісні Соловки.

До експедиції з 9 осіб, окрім нас, двох колишніх політв’язнів, увійшли працівниця «Меморіялу» Ірина Рєзнікова, троє хлопців — Ніколай Дем’янов, Александр Свєтлов, Алексєй Старов) та троє дівчат — Ніна та Ольга Рєзнікови (доньки Ірини) та Юля Карпенко. Більшість із цих молодих людей щойно сього літа закінчили школу. Декотрі з них — переможці Всеросійського конкурсу історичних дослідницьких робіт для старшокласників «Россия-ХХ век». Усі всерйоз працюють над меморіяльною тематикою.

Із Санкт-Петербурга 27 липня ми вирушили потягом і наступного дня були в карельському місті Каргумякі, по-російському Медвеж’єгорськ, що на самісінькому північному березі Онезького озера, власне, Повенецької затоки. Станція Олонецької (згодом Кіровської, донині Октябрської) залізниці, що побудована 1916 року, називається Медвежа Гора.

У місті ми насамперед відвідали музей, що займає частину приміщення колишнього управління будівництва Біломорсько-Балтійського каналу. Побудоване воно 1931 р. Біля музею, бовваніє пам’ятник «любимцу партии и народа» Кірову, який особисто опікувався будівництвом. Тут досі вулиці називаються іменами Кірова, Дзержинського, Советская.

Директор музею Сергій Іванович Колтирін створив окрему експозицію з історії будівництва каналу в 1931-33 рр Тут зібрано інструменти будівельників (тачка, кирка, пилка, лопата, ліхтар «летюча миша»), знімки тих часів, є картосхема каналу, який разом зі системою озер, з річкою Свір простягається на 221 км від селища Повенець на Онезькому озері до міста Біломорськ на Білому морі. 37 км рукотворного (в буквальному розумінні) каналу, 19 шлюзів зі шириною камер 14 м і довжиною по 200 м збудовано всього за 20 місяців.

Шлюзи здебільшого двокамерні (тобто камери йдуть одна за одною). До 7-го судно піднімається вгору в кожній камері на 7 — 8 м, а всього на 125 м. Відтак рештою шлюзів воно опускається до Білого моря на 105 м. Шлюз без помпування наповнюється водою всього за 12 хв.

Канал зв’язав Біле море з Балтійським, відтак через Волго-Балтійський — з Каспієм, Азовським і Чорним морями. Він діє досі, тільки дерев’яне кріплення шлюзів замінене після війни бетонним. А деякі північні шлюзи досі дерев’яні.

Знаючи, що схожі канали в Західній Європі у другій половині ХІХ — першій половині ХХ ст. в пору, коли водний транспорт був найдешевшим, будувалися десятками років, годилося б захоплюватися трудовим подвигом радянських людей, якби на цьому будівництві не лягло кістьми близько 100 тисяч невільників, якщо не більше (називають різні цифри).

Згідно з Марксовою економічною теорією, енерґією, що забезпечує поступ, є м’язова праця промислового робітника. Щоб найліпшим чином використати «робочу силу» на цьому об’єкті, марксисти заарештували сотні тисяч людей, у тому числі й провідних учених та фахівців у галузі будівництва, створили в Медвежогорську проектний інститут, який талановито розв’язав складні інженерні проблеми. Були ці люди хіба що Богу душу винні, то й «імена їхні, Ти, Господи, відаєш». Основна частина «робочої сили» набиралася з селян, яких марксисти мали за потенційно ворожий «безкласовому суспільству» клас і яких якраз тоді особливо інтенсивно нищили як «куркулів». Загнані «владою робітників і селян» у комарині болота, у сніги ці добрі господарі погинули від голоду та й непосильної ручної праці. І могил їхніх нема. Працювали вони не лише безпосередньо на копанні каналу, але й на заготівлі лісу в довколишній тайзі, для чого там були створені табори і спецпоселення — рештки деяких, надто ж тих, що діяли до 50-х років, збереглися досі і позначені на мапах «разв.», «нежил.», «изба». Оце їх ми й підемо шукати.

На відкриття каналу чекали самого Сталіна. Спеціяльно до його приїзду в Медвежогорську поруч з управлінням ББК побудували готель з високою вежею. З неї вождь, що вже вбрався в повну силу, мав глянути за кілометрів 30 на селище Повенець, де, власне, канал і починається з Онезького озера. Сталін у Медвежогорськ не приїхав, був лише на відкритті каналу 2 серпня 1933 року. Сказав, що канал вузький і мілкий.

17 серпня на БМК привезено було 120 письменників на чолі з Максимом Горьким — щоб оспівали цей «трудовий подвиг радянських людей». Уже 20 січня 1934 року вийшла книга нарисів 36 авторів, у тому числі Горького, Алексєя Толстого, Іллі Еренбурґа, Віри Інбер, Федір Панфьорова, Михайла Зощенко, Валентина Катаєва, Віктора Шкловського, Михайла Пришвіна. Решта письменників, що не спромоглася на таке «творче піднесення» над власним людським сумлінням, були згодом репресовані. Було в тій бригаді й декілька українців. Вони не написали, тому покояться всього за десяток кілометрів від Повенця, в урочищі Сандормох, серед 1111 розстріляних тут 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада в’язнів Соловецького табору особливого режиму (див. про це в ч.17(172), 1999р. бюлетеня «Права людини»).

Чи не картинами подібного «трудового героїзму радянських людей» наснажував себе «пролетарський поет» Володимир Маяковський, доки не пустив собі кулю в лоба (цитуємо його з пам’яті, без «драбинки»):

Сидят в грязи рабочие, подмокший хлеб жуют.

Но шепот громче голода, он кроет капель спад:

«Через четыре года здесь будет город- сад».

Або:

Здесь взрывы закудахкают в разгон медвежьих банд,

Здесь вкроет недра шахтою стоугольный гигант.

Аж за Байкал отброшенная попятится тайга.

Природа, бачите, ворог людини. «Якщо ворог не здається — його знищують», — прорік Максим Горький. Інший комуністичний геній, Мічурін, твердив: «Ми не можемо чекати ласки від природи, взяти її багатства — наше завдання».

Ліси довкола БМК не відновилися досі.

«Трудові ресурси» пострадянської території виснажені й деморалізовані.

28 липня о 6.30 ми вирушили маршрутним автобусом з Медвежогорська в Повенець.

Неподалік другого шлюзу є скромний гранітний пам’ятник з дзвоном над ним. Напис: «Безвинно погибшим на строительстве Беломорканала в 1931 — 1933 г. В честь 500-летия образования пос. Повенец».

Під час Другої світової війни тут на західнім березі каналу стало фінське військо, яке, власне, і не збиралося переступати цю межу розселення карельського народу, щоб Фінляндію не звинуватили в загарбницьких намірах (тож Нюрнберзький суд і не зарахував її до країн-аґресорів). Та 1944 року російська (радянська) сторона підірвала 2-й і 3-й шлюзи. Вода змила селище Повенець. Фінни відступили. Коли ще в музеї ми спитали про долю цивільного населення, то пан Колтирін якось неохоче сказав, що населення було попереджене. Охотніше він наголошував на подвигах радянських воїнів-визволителів, яким тут є доволі пам’ятників.

Перші 7 шлюзів, здебільше, двокамерні, розташовані часом за кількасот метрів один за одним на протязі якихось 10 км. Біля 9-ї години ми дійшли до 3-го шлюзу, де сіли на попутний теплохід «Тайфун». Цікаво спостерігати заповнення камери водою. За кілька хвилин судно вже вивищуються над деревами і селищем, що лишаються ліворуч унизу. Праворуч — озера, з яких заповнюються камери. Від 7 до 8 шлюзу пливемо довгим Волозером та ще кілометрів 8 викопаним вручну каналом.

Отут крові пролито людської

І без ножа.

(Т.Шевченко)

7 — 8 шлюзи — це вододіл. Маткозеро, яке починається за 8-м шлюзом, уже розташоване нижче.

Тут знайшли ми перевізника Олексія, який за дві ходки переправив нас човном через губу Маткозера. Підкріпившись чаєм, рушили болотом у східному напрямку до річки Красная. Прокладена тут ще в’язнями лежньовка (дерев’яний настил) остаточно поруйнована декілька років тому всюдиходом. А нею ходили і навіть їздили кінними возами, підрихтовуючи її, тобто замінюючи зогниле дерево цілим. Такі лежньовки зв’язували табори й спецпоселення між собою і зі світом. По них вивозили ліс. Згодом в іншому місці ми натрапили на чотири великі металеві колеса — це решки вагонетки, в яку запрягали коней і вона котилася по дерев’яних рейках. Тепер усі ці колишні лежньовки не сприяють рухові. Це хіба орієнтир (вони позначені на мапах). Ліпше йти болотом поруч з лежньовкою: ступаєш ніби на мох, а ногу виймаєш із води. Часом шурхнеш глибше коліна. Це при тому, що маєш на собі наплечник кілограмів на 30-40.

Подолавши кілометрів три майже суцільного болота, біля 18 години ми стали табором на високому сухому березі річки Красная. Дошкуляють комарі. Доки зварили вечерю, Ірина Резнікова привела звідкись місцевого мешканця Александра Рябова, який погодився бути нашим провідником. Десь узялися дві жінки — і це, власне всі люди, яких ми бачили в цьому краю.

Веніямін Іофе з Олексою Старовим теж повернулися з розвідки: за два кілометри звідси на південний схід є руїни спецпоселення. Уранці 29-го я з Олексою та Ольгою сходили до тих руїн сфотоґрафувати їх. Це на вищому місці добротно збудовані у зруб три великі приміщення (25х10, 10х8, 18х8). Дахи впали, а стіни стоять. Вікна великі, без ґратів. Один барак з наскрізним коридором, від нього — окремі, мабуть, житлові кімнати. Інший барак поділений на три частини глухими стінами. Очевидно, тут був якийсь склад. Будівлі десь 30-х років. Спецпоселенці, мабуть, були «куркулями». Вони рубали тут ліс та вивозили його де сушею, де лежньовкою до Маткозера. Нині тут ліс, здебільшого, незрілий — йому років 50 — 60, хоч є ділянки старішого, не вирубаного.

Пообідні вся наша експедиція з провідником Олександром рушила вбрід через річку Красная у північно-східному напрямку. Тут відносно сухо, навіть є підвищення до 10 метрів. Усюди валуни льодовикового походження. Дерево, якщо падає від вітру чи старості, вивалює ті валуни, дивовижно обплетені корінням.

Прийшли до хатини на березі озера, яке Олександр Рябов називає «Светлая Ламбушка» («ламба» мовою вепсів і є «озеро»). Тут мінімум цивілізації. Наші хлопці і дівчата, а за ними і я, не проминули скупатися, хоч вода доволі холодна.

О 18-й ледь помітною просікою рушили ми просто на північ до Конжозера, узяли прибережним камінням трохи праворуч і поставили намети. Це якоюсь мірою обжите місце: є сліди вогнищ, пристосування для копчення риби, змайстровано стіл і лавки — але вони вже зогнили. Ми сідали їсти просто на піску на березі озера. Хлопці дбали про дрова, майстерно встановлювали на каменях чи на тросику казанки, а дівчата під керівництвом Юлі варили кашу, вермішель, чай. Я знайшов довгий металевий шворінь і прилаштував його поміж двох куп каміння — вийшла добра кухня, що служила нам два дні.

30 липня о 10.30 Іофе, я, Ірина, Ольга та Олексій високим південним берегом Конжозера рушили на захід до Югорічки, що з цього Конжозера тече в Маткозеро (тобто в канал). Річка, шириною метрів 10, була в часи таборів обшита деревом — нею сплавляли ліс на будівництво каналу. Біля Юги діждалися Олександра Рябова, який зовсім близько, за метрів 200 за річкою й озером, показав нам руїни будівель. Це рештки 22-го лагпункту Водороздільного лагерного відділення. Найбільший барак має 28 на 12 м. Це, за всіма ознаками, штрафний ізолятор. Наскрізний коридор, діжурка з рештками штукатурки, руїни грубок, масивні двері з запорами, печурки над дверима для цілодобового освітлення камер, рештки нарів, слід блощиць. І — багато написів олівцем на дверях, одвірках, від 1931 до 1947 року, які засвідчують, що тут по кілька днів у карцері і по півроку в штрафному ізоляторі сиділи політв’язні (стаття 58). Ось деякі, може, неточно прочитані:
Арти
Бушлай
Туршин
Николаев М.Б. ШЗО с 16.01.46 — 18.07.45 4 дня
Михайлов Владимир
Яхажки
Мелода
Крячко П.М. Горьковская обл. сидит 58-8
30.ХІІ 40 Елизаров
16.164-10 30.12.40 г. — 30-06.41
Таринок 162-10
1933 1936 1937 1940
Здесь сидел Ильев ОБЭ-УР-10 Прибыл с 1934 Мелерви ср. 9 лет 162-3. 19 лет
1 апреля в 40 камере 12 июля
162 — 143
Лагоев Иван
Сидели 19.34 Гаврилов Андрей

Є рахунок діб паличками. Від одного одвірка ми відірвали дощечку з десятком прізвищ — мабуть, це запис нарядчика про виведених на роботу.

На одних дверях виявилося особливо багато написів і навіть карикатура: довгошиїй Сталін у військовому кашкеті, підпис «Чума». Ці двері забрати б до музею, але ж вони важать з півцентнера. Улітку не винести їх болотами. Може, «Меморіял» вивезе їх узимку на санях.

В одній камері вирубано і відколото шмат стінної колоди. Іофе висловив думку, що це, мабуть, Юрій Дмитрієв, який побував тут раніше, вирубав зразок з написами. Сергій Колтирін показував нам у музеї відео стрічку про ту подорож на вертольоті.

Усього тут 7 будівель, з-поміж яких можна розпізнати, бараки, контору, лазню (є рештки печі й казана), склад, житлове приміщення. Високий дах останнього досі не обвалився. Таке враження, що воно покинуте років 15 — 20 тому: городець ще не заріс лісом. Очевидно, тут жило якесь начальство, може, з сім’єю. Табір же покинуто років 40 — 50 тому.

Знайшли ми і забрали з собою двоє коліс від тачок — по кілограмів 6. Поржавілі рештки ліхтарів «летюча миша», яких тут багато, ми не брали, бо вони ламаються в наплечнику.

31 липня вранці ми згорнули табір і пішли з Олександром Рябовим на південний схід у напрямку до Рибозера. Зупинилися біля малого озерця, де Рябов швидко наловив окунів (першого на черв’яка, а решту на риб’ячі очі) і наварив з них юшки.

Тим часом Іофе, Микола, Олексій, Юля, Ірина, Ольга та я повернулися назад на півкілометра, де ми бачили бараки спецпоселенців. Їх 5 — 6. Більшість ще стоять, лише дахи повалилися, а є самі руїни. З господарчих будівель здивувала нас діжа для квашення капусти. У діаметрі вона метрів три, вкопана в ґрунт.

Пообідавши юшкою, рушили на схід до Рибозера, далі його берегом на південь і південний схід аж за безіменну річечку, що в нього тут упадає. Дійшли до хатини рибалок на березі озера. Човен зі знятим двигуном, рибальські сіті, пристосування для копчення риби, дривітня, опудала птахів. Людей нема. У хатині двоярусні нари на шість осіб, грубка. Як пояснив Рябов, тут рибалки коптять рибу і виносять її на собі до твердої дороги. Згодом ми пройшли цей шлях — кілометрів три суцільного болота.

Полишивши рибальську базу, пройшли ми височиною кілометрів 2 на південний схід і під вечір стали табором на лівому березі чималої річки Рибокса, у доволі вологому місці. Без сітки від комарів важко рятуватися. Обличчя та руки спухають. А в’язні та поселенці ж не мали від комарів ніякого захисту.

Уранці 1 серпня без наплечників перейшли ми по валунах річку Рибокса. Тут збереглися цілі кілометри лежньовок, геть непридатних, щоб ходити по них. Видно сліди і послід ведмедя, який пасся на чорницях та морошці. Злетів величезний тетерук.

За кілометрів три на схід, ледь на південь, виявили ми вузьку, метрів до 100, але продовгувату, метрів до 400, височину, до 10 метрів. На ній упоперек розміщені напівпідвальні приміщення. Важко здогадатися, що тут було. Зате наступна височина, що лежить уздовж трьох озерець, потішила нас своєю відвертістю: це руїни концтабору.

Ця височина ширша, до 200 м, довжиною більше півкілометра. Нижча, північна частина — великі бараки з камерами. Їх щонайменше 7. Карцер з примітивними ґратами з залізних штаб. Тут ми виявили написи:

1938, 1941,

Бубарев К О 13.ІІІ. 1938

Сергей

Можна впізнати лазню. Низом, за метрів 50 понад озером, збереглися стовпи запретки, рештки сторожової вежі з характерним дашком, як у шпаківні.

Іофе каже, що в такій кількості приміщень могли утримувати до 3 тисяч в’язнів. Він міг діяти до середини 50-х років.

Горою розміщено декілька адміністративних та житлових приміщень, де мешкала охорона.

Повернувшись до свого табору на березі Рибокси, о 18-й повернулися ми до хатини рибалок, де знову не було нікого, тому ми швидким маршем рушили через болото прямо на південь. Оце та стежка, якою рибалки виносять свою продукцію — кілометрів три. Заледве знайшли одне сухе місце, де можна було зупинитися перепочити.

Нарешті під вечір вийшли на височину, де розпочалася тверда дорога, по якій можна їхати вантажівкою чи мотоциклом. Помітні сліди колій кількаденної давності. Ще пройшли з кілометр і розбили при дорозі табір.

2 серпня біля 10-ї рушили ми твердою дорогою на південь. Дорога вбирала менші доріжки і нарешті стала грейдерною, добре в’їждженою. Але транспорту не трапляється ніякого. Пройшовши так кілометрів 5 — 6, побачили мотоцикл з коляскою і двох молодих чоловіків біля нього.

Це рибалки, від хатини яких ми оце йдемо. Тут мало людей, між ними великі відстані, але всі все про всіх знають. До нас їхні серця відкривають чарівні слова «Меморіял» і «Сандормох». Едуард, виявляється, їхав в одному з нами автобусі 28 липня з Медвежогорська до Повенця. Його дід — репресований українець. Але він не зміг пригадати прізвища діда, ані звідки він. Отак згубиться коріння і пам’ять — і нащадки вже «русские», тобто приналежні до Росії.

Олександра послали ми з другим чоловіком поїхати мотоциклом до села Габсельга, що недалеко від Онезького озера, на шосе, найняти машину. Але щойно ми пообідали, аж їде з того краю, звідки ми прийшли, справжня вантажівка! Під дощем вона вивозить нас до Габсельги. У машині з нами киргиз із хлопцем років 14. Це еміґранти. У Киргизії війна, то в Габсельзі їх прижилося декілька родин. Оце збирають чорниці. Рік неврожайний. Риби вони не ловлять і не їдять.

За 30 км дороги ми бачили лише дві машини та мотоцикл. Пересівши в Габсельзі на криту вантажівку, ми біля 19.30 були в Медвежогорську і облаштувалися в гостинниці «Онежская», помилися холодною водою і відчули, як змуляні наші ноги, які ми покусані комарами, як болить усе тіло, які ми розбиті.

А з Олександром сталася біда: п’яний мотоцикліст наїхав на камінь. Сам ударився об скло, а хлопець вилетів геть. Таки доїхали до Габсельги, найняли машину і розминулися з нами в селі. Марно з’їздив. Болять ребра, він шокований, ліг спати не ївши. Але тримався мужньо.

3 серпня Іофе доречно оголосив вільним днем — ми його зекономили, бо нам таланило на провідників і помічників. Та й на погоду.

4 серпня о 4.30 зустріли ми на вокзалі групу з Санкт-Петербурга на чолі з Тетяною Моргачовою: приїхало чоловік 30 родичів розстріляних у Сандормосі соловецьких в’язнів, з-поміж них Валентина Петрівна Бовсунівська з Києва — донька Бовсунівського Петра Федоровича, викладача Планово-статистичного технікуму; Рада Михайлівна Полоз із Москви — донька Полоза Михайла Миколайовича, посла УСРР у Росії, потім голови Держплану, міністра фінансів УСРР; Вангенгейм Елеонора Олексіївна з Москви — донька Вангенгейма Олексія Федосійовича, професора, начальника Гідорометслужби СРСР, родом з Кропивної на Чернігівщині. Приїхали також історик Ярослав Тинченко, пізніше — працівниця Всекраїнського «Меморіялу» Валентина Скачко, журналіст Ростислав Мартинюк з мамою та вітчимом. Уранці 5 серпня до готелю прибуло багато людей, у тому числі консул України в Петербурзі Юрій Вербовий, лідер української громади в Петроскої (Петрозаводськ) Фартушний Віталій Петрович.

Усі ці люди разом з місцевими взяли участь у мітинзі в урочищі Сандормох, частина того ж дня поїхала на Соловки.


Бюлетень "Права Людини", 2000, №26

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори