пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200005
№05
2000

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

26.12.2000

Голова Парламентської Асамблеї Ради Європи звернувся до Президента України

   

Шановний пане Президенте!


Як Ви, напевне, знаєте, під час січневої частини сесії, що відбулася минулого тижня, Асамблея та її відповідні органи обговорили нещодавнє прийняття Верховною Радою закону про політичні партії та ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, а також рішення Конституційного Суду України, яким ефективно скасовано застосування смертної кари.

Було визначено, що ці події становлять істотний прогрес України щодо її зобов’язань як члена Ради Європи, про який ми мали розмову при зустрічі в Києві під час перерви фатального футбольного матчу, і що внаслідок цього не було потреби розпочинати процедуру призупинення певних прав української делегації відповідно до резолюції 1194(1999).

Якими б позитивними ці події не були, я просто зобов’язаний висловити своє серйозне занепокоєння з приводу суперечки, що триває довкола пропозиції про всенародний референдум стосовно реформування інститутів влади в Україні, проведення якого оголошено на 16 квітня 2000 року.

Асамблея визнає суверенне право будь-якого з її членів самостійно змінювати свою конституцію, але наполягає на тому, щоб будь-яка така зміна здійснювалася в цілковитій відповідності з існуючими конституційними положеннями.

Після того, як члени української делегації повідомили мені про ініціативу проведення референдуму та про своє занепокоєння у зв’язку з цим, я вирішив звернутися до Венеціанської комісії з проханням підготувати висновок щодо суті запропонованих реформ та щодо способу їх здійснення. Сподіваюся, висновок буде підготовлений на початок квітня.

Крім того, доповідачі моніторингового комітету пані Северенсен та пані Вольвенд відвідають Україну з 16 по 19 лютого, і я буду вельми вдячний, якщо Ви погодитеся зустрітися з ними з цього приводу.

Нарешті, під час наступної частини сесії, що відбудеться 3-7 квітня, Асамблея має намір обговорити події, що відбуваються у Вашій країні, спираючись на висновок Венеціанської комісії та на повідомлення своїх доповідачів.

Враховуючи суперечливий характер ініціативи, було б бажано і навіть необхідно провести консультації між усіма найголовнішими політичними силами в Україні, щоб досягти як найширшого порозуміння ще до того, як будуть зроблені будь-які подальші кроки щодо проведення референдуму. Я певен, що висновок Венеціанської комісії, повідомлення доповідачів і результати обговорення Асамблеї стануть корисними у цьому контексті.

Я готовий також надати будь-яку особисту допомогу або пораду, яка видасться корисною у пошуку розв’язання цього питання на основі консенсусу.

З повагою Лорд Рассел-Джонстон

(Листа взято з web-сторінки Комітету виборців України)

Політика і права людини

26.12.2000 | Є. Захаров, Харківська правозахисна група

Чи легітимний референдум?

   

На мою думку, відповідь на запитання, винесене в заголовок, однозначна - ні, не легітимний. І ось чому.

Будь-які зміни Конституції мають бути проведені тільки відповідно до самої Конституції, тобто при цьому можна керуватись виключно її розділом 13 "Внесення змін до Конституції України". Розділ 13 не передбачає внесення змін до Конституції шляхом референдуму. Єдина згадка про референдум у цьому розділі міститься у статті 156: всеукраїнським референдумом затверджуються зміни до розділів 1,3 і 13 Конституції після прийняття законопроекту про ці зміни Верховною Радою не менш як двома третинами від конституційного складу. Отже, оскільки усі шість питань, які винесені на референдум, змінюють Конституцію, а Верховна Рада не розглядала відповідний законопроект, його проведення порушує Конституцію.

Зазначимо, що питання сформульовані так, що тільки на останнє питання можна дати однозначну відповідь, решта питань складні і містять у собі не одне питання, а декілька. Особливо вражає бажання Президента призупинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість. Як на мене, це типовий прояв тоталітарної ідеології. Жодна європейська конституція не містить такої норми. Слід ще зазначити, що Президент не мав права вмотивовувати Указ про проведення референдуму. З усіх боків видно, що "народна ініціатива" організована згори, і що політика адміністративного тиску і примусу, яка переважала під час виборчої кампанії, продовжується і зараз. Не хочеться й згадувати, як саме збиралися підписи за проведення референдуму. Ось тільки один приклад. До батьків моїх друзів зателефонувала дільничний лікар і просила їх дати згоду на підпис. Бідна жінка пояснювала, що, якщо вона не принесе чотири повністю заповнених листа, її звільнять з роботи.

Ні, я зовсім не проти референдуму як такого. Референдум потрібний тоді, коли необхідно дати відповіді на прості і ясні питання, які усіх торкаються і на які важко відповісти депутатській корпорації, потрібна народна інтуїція. От якби Президент запропонував публічну дискусію щодо питання власності на землю або про негайну приватизацію усіх прибуткових українських підприємств, я б сам збирав підписи за проведення референдуму, бо, на мою думку, це пріоритетні питання для прискорення соціального поступу. Я особисто підтримував би і зменшення кількості депутатів Верховної Ради, і введення виборної другої палати парламенту, бо інтереси регіонів у Верховній Раді представлені недостатньо. Я взагалі вважаю, що наша Конституція застаріла, закріплює стагнацію і потребує великих змін. Але ж навіщо порушувати процедуру? Схоже, що Президент щиро вважає, що за рахунок силового тиску і посилення контролю можна поліпшити ситуацію і реформувати економіку і суспільство. Але він помиляється. Наслідком такої політики, як на мене, буде посилення стагнації та прискорення еміграції тих, хто здатний щось зробити.

До речі, рішення більшості, які були прийняті окремо поза стінами парламенту, теж, на мою думку, нелегітимні і мають бути підтверджені повним складом Верховної Ради. Згідно статті 82 Конституції Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менше як двох третин від її конституційного складу. Звідси випливає, що парламентська більшість у 226 голосів не є повноважною. Чому б тоді взагалі не збирати голоси телефонним опитуванням? Стаття 3.2.2. Регламенту Верховної Ради визначає, що закон вважається прийнятим, якщо після обговорення на пленарному засіданні за нього проголосувала більшість від фактичної кількості народних депутатів України, і, як на мене, ця стаття порушена. Не можна не вислухати думку меншості, навіть якщо ця меншість ліва. Зневага до процедури, підміна права політичною доцільністю - це прямий шлях до порушень прав людини.

Впровадження норм європейського права

26.12.2000

Комітет міністрів Ради Європи рекомендує переглянути окремі справи або здійснити повторне їх провадження на національному рівні після відповідного рішення Страсбурзького Суду

   

(Прес-реліз, Страсбург, 21.01.2000)

Комітет міністрів Ради Європи рекомендує державам-членам ввести до внутрішнього законодавства відповідні положення, які забезпечать перегляд або повторне провадження окремих справ на внутрішньодержавному рівні після рішення Європейського суду з прав людини.

В Рекомендації вміщено нагадування про те, що держави-члени погодились виконувати остаточні рішення Європейського Суду. Це може означати запровадження практичних заходів на додаток до будь-якої сатисфакції, наданої за рішенням Суду для як найповнішого відновлення прав потерпілої сторони.

Уповноважені на те органи влади держави-відповідача мають вирішити, які заходи можуть забезпечити ефективне відшкодування з огляду на національну правову систему. Проте, за певних виняткових обставин, перегляд справи або повторне провадження судочинства може бути найефективнішим, якщо не єдиним засобом відновлення прав потерпілої сторони, як того вимагає Конвенція.

Рекомендація застосовується, зокрема, в тих випадках, коли потерпіла сторона все ще потерпає через внутрішнє судове рішення з даного питання, коли спірне внутрішнє рішення за своєю суттю суперечить Конвенції або знайдене порушення базується на настільки вагомих процедурних помилках чи недоліках, що виникає серйозний сумнів у результаті внутрішнього судочинства, яке оскаржується.

Рекомендація застосовується не тільки в порядку провадження кримінального судочинства, але також і в інших областях, наприклад, коли йдеться про помилкове позбавлення громадянських або політичних прав, про порушення права на сімейне життя під час процедури депортації.

Впровадження норм європейського права

26.12.2000 | В.Кучеренко, м.Черкаси

Конституційна Феміда на боці Онопрієнка

   

Отже, неможливе стало можливим. Блюзнірство завершилося. Конституційний суд зробив царський новорічний подарунок серійному вбивці Онопрієнку і таким, як він, відмінивши смертну кару в Україні, навіть для воєнного часу. Фантастика, та й тільки! Отже, Онопрієнко і ще 409 "смертників у недалекому майбутньому (адже довічного ув’язнення у нас немає) знову з’являться серед нас і, можливо, на вузькій стежці зустрінуться з моїми онуками і правнуками.

Як повідомляє преса, 6 суддів проголосували проти цього антинародного рішення. Не тільки мені було б цікаво знати прізвища наших захисників і тих 10-ти "героїв", які виявили державну "мудрість". Цю "мудрість" вони боязливо прикривають нашою Конституцією, яка, мовляв, захищає життя людини. Хоч у 10-ти Божих заповідях шоста заповідь проголошує: "Не убий!". Але вона не наголошує: "Не убий вбивцю", а навпаки, Біблія навчає: "Хто вдарить людину, і вона помре, той конче буде забитий", або "А коли хто буде замислювати на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю, візьмеш його від жертовника мого на смерть". І ще "Око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу".

У загиблих немає ні надії, ні майбутнього. Для них немає навіть минулого. А для рідних убитих залишається довічна скорбота і гірка пам’ять - фотографії в альбомах і чорне горе - горбики на цвинтарях.

А ще ці згорьовані громадяни нашої України повинні будуть роками годувати й одягати вбивць своїх не-наглядних дітей, безцінних батьків і незабутніх друзів.

Читаю повідомлення в колишній газеті "Всеукраинские Ведомости" від 5.06.1997р.: "В штаті Техас 33-річному Патріку Роджеру, який убив поліцейського, зробили смертельну ін’єкцію. Вирок виконувався в присутності родичів жертви".

Мені подобається така демократія.

Чи прийняття антинародного рішення - це запобігання перед Європою, яку 55 років тому ми, солдати колишньої радянської держави піднімали з колін, на які вона опустилася перед європейським же фашизмом?

Дехто сьогодні аж захлинається від рабських гордощів: "Нас визнала Європа!" Чому на своє плюємо, а на чуже поклони б’ємо? А ще нинішнім "гуманізаторам" з Конституційного суду не слід забувати і про те, що це звідти, з Заходу прийшли до нас СНІД, наркоманія, стриптиз, корупція, мафія, вбивства на замовлення, сексоманія.

На мою думку, тільки народ України має право вирішити це питання шляхом референдуму.

Газета "Вечірні Черкаси", 20 січня 2000 р.

Впровадження норм європейського права

26.12.2000 | В.Почепцов, с.Домантів, Черкаської обл.

Суд і відплата, справедливість і милосердя - все це боже

   

Серед питань, які пропонували винести на референдум є питання про смертну кару. Зрозуміло, що однакової відповіді на це питання не буде. Рішення Верховної Ради про скасування смертної кари, підтверджене Конституційним судом, є мабуть самим далекоглядним з усього, що діється в Україні. Зрозуміло, багато хто на цьому ще заробить політичний капітал, висловлюючи свою "точку зору".

Інтерес до цієї проблеми очевидний. Яке ще право може заслуговувати більшої поваги, ніж право на життя. Міжнародні документи, в яких стоїть підпис представника СРСР, сягають 10 грудня 1948 року. Підписантом був Генеральний прокурор О.Вишинський. Це був той чоловік, на совісті якого голодомори 1933, 1947 р.р., ГУЛАГ. Декларація прав людини стверджує: "кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість". Після підписання Радянський Союз кожного дня не виконував зобов’язання. Мільйони страчених жертв за спрощеним судочинством, або безпідставних страт були знаряддям в руках держави для розправ із неугодними. О.Вишинський і йому подібні діячі вважали, що рано в такій тоталітарній державі як СРСР запроваджувати скасування смертної кари.

У 1996 році СРСР підтримав Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. В ньому сказано: "Ніхто не може бути безпідставно позбавлений життя". Проте смертні вироки йшли навіть по телефону із Кремля, де знаходився штаб "честі і совесті нашої епохи". На жаль в ті роки мало хто піддавав сумніву факт праведності КПРС, держави. Більшість і не знала про ці документи. Їх забороняли друкувати.

Громадянське суспільство, вимагаючи виконання цих рішень, ставить під контроль страти за спрощеним судочинством або безпідставні страти. Зневажливе ставлення до життя породжує результат - світові війни, загрози цивілізації.

Противники скасування смертної кари посилаються на неприпустимість залишення в живих серійних вбивць, маніяків, на відсутність статті про довічне ув’язнення. Хочеться нагадати людям, що, навіть, в казках, міфах, легендах злий демон переселяється в душі вбивці. І ви становитесь вбивцею людини.

Дехто з опонентів скасування смертної кари посилається цинічно на заповіді божі. По-перше, не можна вихоплювати цитати з тексту, а, по-друге, на це має право ще не кожний священик. Священик УАПЦ з м.Харкова - Отець Віктор (Маринчак) говорить, що прямі точки зору шкідливі. Зранена душа повинна йти до священика, лікаря, психолога. Христос вчив ненавидіти гріх, а не грішника. Суд і відплата, справедливість і милосердя - все це боже. Один з прихильників смертної кари запевняє, що йому подобається американська демократія, де вбивці роблять смертельну ін’єкцію в присутності родичів жертви. Це нагадує розстріли за проїзд без квитків у гітлерівській Німеччині. "Прости їх, Отче, бо не відають, що творять".

Зазнавши особистої катастрофи, людина не повинна бажати катастрофи всьому народові і всьому суспільству.

На Україні, як і у всьому сучасному світі поширюється негативне ставлення до смертної кари. Понад 80 країн світу її не застосовують. Існує багато аргументів проти збереження смертної кари.

Ось найважливіші з них: *

насамперед, держава не має права відбирати у людини те, чого не давала - життя. Право на життя - це природне право і держава не повинна позбавляти цього права. Якщо держава зберігає смертну кару, то вона робить суспільство більш жорстоким. *

по-друге, скасування смертної кари, як свідчить досвід інших країн, не збільшує кількість злочинів. Так в Великій Британії у 1965 році було тимчасово скасовано смертну кару за вбивство, і у найближчі п’ять років після цього динаміка вбивств не змінилася. Нещодавно Парламент країни скасував смертну кару остаточно. *

і останнє - це загроза судової помилки, або усунення свідків, а то і загибель невинних людей. Скільки невинних людей страчено по справам серійних вбивць? Хоч би якими досконалими не були б судові процедури - помилки неминучі. Наприклад, у США з 1900 по 1985 роки було страчено 25 ні в чому не винних людей. Суди в Україні виносили щорічно більш 200 смертних вироків. Ще Ярослав Мудрий в ХІ ст. запровадив в "Руській правді" відшкодування родині великих сум за вбитого. В мене перед очима обличчя заплаканої жінки, яка на суді 35 років тому не просила смертної кари для водія, що темної ночі переїхав її чоловіка. Без теплої хати, з двома дітьми на руках вона знайшла в собі сили уповати на Бога. Вона зберегла людську гідність і не опустилася перед демоном зла.

Кожен сам вибирає собі місце в житті і береже свою душу. Чи може взагалі хто-небудь позбавляти життя?

Коментар "ПЛ": Рада Європи планує внести зміни в 6-й протокол до Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод: виключити смертну кару за військові злочини. Після прийняття цих змін заборона смертної кари в кримінальному законодавстві країн-членів Ради Європи буде абсолютною: смертну кару неможливо буде застосувати за будь-який злочин.

Катування та жорстоке поводження

26.12.2000 | А.Букалов, г.Донецк

Украина на пути к криминальному обществу?

   

Украина переживает трудное время. Сложности социально-экономической трансформации общества отражаются и на системе уголовных наказаний. Сейчас общепринято говорить об отсутствии реальных реформ как в экономике, так и во многих других сферах жизни общества, в том числе и названной. Ситуация выглядит нагляднее, а потому еще печальнее, если этот разговор вести "с цифрами в руках".

"Донецким Мемориалом" получены недавно последние статистические данные о деятельности судов Украины и ряда регионов за минувший год. Сведенные в таблицу № 1, в которой помещены также данные и за два предыдущих года, эти сведения позволяют сделать некоторые выводы о существующих тенденциях (или об отсутствии таковых) в системе уголовной юстиции Украины.

Из приведенных данных (за 1998 и 1999 год - данные Минюста, за 1997 г. - Госдепартамента Украины по вопросам исполнения наказаний) следует, что наметилась тенденция к снижению общего числа осужденных на 5-9% в год. В то же время такая мера как лишение свободы остается главным видом уголовного наказания и его доля продолжает увеличиваться. Эта тенденция сохраняется на протяжении последнего десятилетия. Для сравнения можно сказать, что наказание в виде лишения свободы в Украине, по данным Департамента по вопросам исполнения наказаний, получили в 1992 году 38 740 человек (33.7% от числа осужденных), а в 1988 году - 29 372 человека ( 32 %), т.е. почти в три раза меньше, чем в 1998 году. Новый Уголовный кодекс, который мог бы позволить судам шире применять меры наказания, не связанные с лишением свободы, до сих пор не принят. Однако и существующий УК позволяет применять подобные меры. Увы, к сожалению, суды не стремятся воспользоваться даже этими ограниченными возможностями. И если применение отсрочки исполнения приговора и условного осуждения суммарно немного возросло, оно все же не может компенсировать существенное - более чем в два раза за два года - сокращение применения штрафов.

Не изменяется практически число осужденных подростков, разве что чуть меньше их попало в места лишения свободы в 1999 году по сравнению с предыдущим. В то же время огромность абсолютной цифры - более 9 тысяч ребят за два последних года - не может не беспокоить: кто знает, какая часть из них после пребывания в местах лишения свободы "твердо станет" не на путь исправления, а на преступную тропку? И можем ли мы, граждане Украины, быть уверены в том, что после прохождения десятками тысяч юнцов "университетов за колючкой" и их возвращения в общество наша жизнь станет безопаснее?

Незначительно сократилось в 1999 году, но продолжает оставаться огромным, число осужденных женщин: за два последних года - более 67 тысяч человек.

Пожалуй, самая тревожная из приведенных цифр - число приговоров к лишению свободы на срок до трех лет. В последние годы это твердо 57-59 %. Значит, ежегодно около 50 тысяч человек осуждаются за нетяжкие преступления. Многие специалисты, в том числе работники учреждений по исполнению наказаний, в определенной мере оказавшиеся заложниками столь недальновидной судебной практики, считают, что для большинства из них можно было бы применить меру наказания, не связанную с лишением свободы. Тогда были бы сохранены тысячи семей, удалось бы избежать многих тысяч трагедий, связанных с попаданием чьего-то мужа, сына, отца или матери на два-три года "за колючку". Жаль, что никто пока не подсчитывал те громадные убытки, которые наносятся и так нищему нашему обществу подобными "наказаниями". Ведь очень часто ущерб, причиненный этими людьми, многократно меньше средств, необходимых для их содержания в колонии на протяжении двух-трех лет. К тому же в колониях сейчас работы почти нет. Значит, "отработать" ущерб, нанесенный этими лицами, они практически не могут. И содержание этой армии почти в сто тысяч человек ложится на слабенькие плечи украинской экономики, а в конечном итоге - общества. Я уже не говорю о том, что нередко и преступления этих людей - небольшие кражи - имеют причиной своей не "преступную натуру", а отсутствие средств к жизни, безысходность существования, порою просто попытки спастись от голодной смерти. И как правило, они попадают в такое положение не по собственной воле, а в результате недальновидных, мягко говоря, действий политиков и руководителей страны. Вот только расплачиваются за это собственными судьбами.

Застарелость и отчужденность от человека украинской системы уголовной юстиции характеризуется еще двумя приведенными в таблице показателями. Во-первых, неестественно низким числом оправдательных приговоров - менее тысячи в год. Это свидетельствует о том, что если кто-то попал под подозрение и стал обвиняемым, то обвинительный приговор ему, хоть какой-нибудь, да обеспечен. На оправдание шансов практически нет.

Второй печальный показатель число вынесенных смертных приговоров. Несмотря на обязательства страны прекратить смертные казни еще с 1995 года, несмотря на бушующую в обществе дискуссию по поводу отмены смертной казни и несмотря на многократные упреки Совета Европы в отсутствии прогресса в Украине в этом вопросе, наконец, несмотря на прекращение исполнения смертных приговоров в марте 1997 года наши судьи, как ни в чем ни бывало продолжали ежегодно приговаривать к исключительной мере по 120-130 человек. Впечатление такое, что разговоры о необходимости гуманизации сферы уголовных наказаний их не касаются. Реагировать на происходящие перемены в обществе они не намерены. И это не очень приятно, если не сказать более точно - жутко.

Таблица № 1

1997 1998 1999
Число осужденных лиц 257790 232598 222239
в том числе к лишению свободы, человек

% от общего числа осужденных

85396

33.13

86437

37.16

83399

37.53

с отсрочкой исполнения приговора,

% от общего числа осужденных

19.4 21.63 22.07
условно, % от общего числа осужденных нет дан. 18.72 21.16
к штрафу, % от общего числа осужденных 9.04 5.96 3.95
число осужденных подростков, человек,

% от общего числа осужденных

нет дан. 18165

7.81

17652

7.94

в том числе к лишению свободы, человек,

% от всех лиц, осужденных к лишению свободы

% от общего числа осужденных подростков

нет дан. 4945

5.72

27.2

4444

5.33

25.2

число осужденных женщин, человек нет дан. 35140 32175
% от общего числа осужденных 15.11 14.48
Число приговоров к лишению свободы на срок до года

от года до двух лет

от двух до трех лет

всего приговоров на срок до трех лет

13 920

15 836

19 389

49 145




51061
12704

15786

20542

49032

% приговоров до 3-х лет от общего числа приговоров 57.5 59.07 58.79
Число оправдательных приговоров нет дан. 884 774
% от общего числа приговоров 0.343 0.348
Число смертных приговоров 128 131 120

Имеющиеся в распоряжении "Донецкого Мемориала" данные некоторых областных Управлений юстиции за 1999 год позволяют провести сравнение работы судов и суровость выносимых судьями приговоров в трех регионах Украины - на западе (Львовская область), на востоке (Донецкая область), а также в Черниговской области. Эти данные приведены в таблице № 2.

Первое, что сразу же бросается в глаза - число лиц, осужденных к лишению свободы в расчете на 100 тысяч населения. В Донецкой области "сажают" на душу населения в 1.77 раза больше, чем во Львовской, в 1.5 раза больше, чем в Черниговской областях и в 1.25 раза больше, чем в среднем по Украине. Эта необъяснимая суровость судей Донбасса находит отражение и в другом показателе - доле приговоров к лишению свободы в общем числе осужденных: 42% в Донбассе против 33-34% в центре и в Галичине. Больше в Донецкой области попадает "за колючку" и подростков. Зато на западе и в центре Украины виновные чаще отделываются штрафами. Чуть больше там вероятность получить оправдательный приговор. И, быть может, как свидетельство большей восприимчивости судей центральной и западной Украины к долгожданным и гуманным переменам является отсутствие в этих регионах в 1999 году вынесенных смертных приговоров. Следует полагать, что подавляющее большинство из 120 смертных приговоров вынесено судами восточной части нашей страны.

Таблица № 2

Украина Львовская область Черниговская область Донецкая область
Число осужденных лиц 222239 8 639 5 675 25 237
в том числе к лишению свободы, чел.

% к числу осужденных

на 100 000 населения области, страны

83399

37.53

168

3 008

34.82

120

1 906

33.59

140

10 597

42.0

212

с отсрочкой исполнения приговора, % 22.07 24.30 24.42 23.86
условно, % 21.16 10.15 16.60 15.1
к штрафу, % 3.95 6.24 4.30 3.45
число осужденных подростков, чел.

%

17 652

7.94

677

7.84

438

7.72

2 057

8.15

в том числе к лишению свободы, чел.

% от всех, осужденных к лишению свободы

4444

5.33

170

5.65

нет данных нет данных
число осужденных женщин, человек 32 175 1 238 783 3 634
% к общему числу осужденных 14.48 14.33 13.80 14.4
Число приговоров к лишению свободы на срок до года

от года до двух лет

от двух до трех лет

всего на срок до трех лет, шт.


12 704

15 786

20 542

49 032

2 031

1 095

5367

% от общего числа приговоров к лишению свободы 58.79 67.52 57.45 50.6
Число оправдательных приговоров 774 36 34 91
% от общего числа приговоров 0.348 0.42 0.60 0.36
Число смертных приговоров 120 0 0 нет дан.

Впрочем, по большому счету, все эти небольшие различия не меняют общей картины системы уголовных наказаний в нашей стране. Эта система продолжает оставаться чрезмерно жестокой по отношению к человеку. Она вряд ли способствует снижению уровня преступности в стране. Она продолжает оставаться во многом бездушной системой осуществления мести вместо превращения в систему, главная функция которой - обеспечение безопасной жизни для граждан и общества. И дальнейшее промедление с ее радикальным реформированием, с продвижением к принятым в странах Совета Европы стандартам чревато для общества большими потерями, как материального, так и морального характера.

Комментар "ПЛ": Ми пропонуємо нашим читачам висловити свої думки і пропозиції на тему судової реформи.

Соціально-економічні права

26.12.2000 | А.Грицишин, м.Тернопіль

Поповнюють бюджет за рахунок населення

   

Справжній ажіотаж серед мешканців Тернополя викликало рішення міської Ради ввести з 1 лютого цього року нові підвищені вдвічі-втричі тарифи на послуги водопостачання та водовідведення в місті. Обласна рада профспілок внесла свій офіційний протест міськвиконкому, з відповідною заявою звернулася і до прокуратури міста. У цих документах зазначається, що "реформувати житлово-комунальне господарство за рахунок населення - неприпустимо, а підвищення тарифів на послуги комунального господарства призведе до ще більшої заборгованості за них та знизить життєвий рівень громадян".

По-перше, як підкреслив під час розмови голова обласної Ради профспілок Роман Замковий, - такі новації суперечать діючому Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення", згідно з яким забороняється підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги до повного погашення заборгованості із зарплат, пенсій та стипендій. По-друге, підвищення цін на комунальні послуги суперечить здоровому глузду і ніяк не пов’язано з життєвим рівнем мешканців міста. У той час, коли середньомісячний заробіток у минулому році становив в області 112 гривень (а у працівників культури - неповних 80 гривень), тепер, як визначили чиновники міської Ради, сім’ї, що проживає у двокімнатній квартирі у складі двох-трьох чоловік доведеться платити за комунальні послуги в місяць приблизно 160-170 гривень, а тій, що проживає у трикімнатній - понад двісті гривень.

Де взяти кошти? - резонно запитують городяни. Адже крім цього, треба ще й харчуватися, придбати хоча б який-небудь одяг. А оплата за телефон, електроенергію, які не входять в ці суми? Справжнє непорозуміння, м’яко кажучи, із субсидіями. Їх виплачують тільки тим, хто працює, а якщо ти залишився без засобів на існування і не маєш відповідної довідки про зайнятість на роботі, то ні на які компенсації в оплаті за комунальні послуги не надійся. Заборгував - чекай виклику до суду чи прокуратури, де тебе попередять : якщо не погасиш заборгованість - опишуть і заберуть майно, яке маєш у хаті.

Більш того, щороку ціни на комунальні послуги зростають і невідомо коли нарешті цим підвищенням буде кінець, оскільки невідомо яка реальна вартість послуг. Без відповідних розрахунків, так би мовити, зі "стелі" визначаються норми чи обсяги наданих послуг. Скажімо, якщо вірити тим же розрахункам, кожен мешканець квартири витрачає протягом кожного дня 250 літрів води. Сумніваєтесь? Місцеві законники теж не ймуть віри, а тому вийшли з пропозицією добавити до цієї норми ще 50 літрів. Будете протестувати - взагалі позбавлять послуг.

Ще інший аспект проблеми. Підвищуючи до безкінечності ціни на комунальні послуги, ніхто не бере до уваги їх якості. Те, що протягом дня гарячої води у помешканнях не буває, а холодна на верхніх поверхах лише капає - то це вже проблеми самих мешканців. Хай вони собі сушать голови, чому замість чистої і прозорої води з кранів часто-густо тече бурокоричнева рідина із запахом застояної дощівки з калюжі. Проте оплачувати такі "послуги" мешканцям міста доводиться за світовими, а вірніше, надуманими цінами, які нічого спільного із сервісом і якістю не мають.

До речі, таке становище з комунальними послугами склалося не тільки у Тернополі. Подібні порушення елементарних прав громадян мають місце у кожній області. Місцеві чиновники, прикриваючись важкими економічними негараздами, творять свої закони, прагнуть за рахунок зубожілого населення поповнити дірявий бюджет. Зрозуміло: такий шлях найлегший. Важче займатися проблемами розвитку виробництва, сфери побутових послуг - споконвічним джерелом наповнення того ж бюджету. Дивує лише позиція Кабінету Міністрів, який, знаючи про цю проблему, ніяк не спроможеться дати обгрунтовані розрахунки вартості житлово-комунальних послуг. Реальних, єдиних для всіх, враховуючи нинішні умови життя. Таким чином, позбавивши місцевих чиновників самоправства.

Тим часом, враховуючи організований протест і погрози профспілок та населення, місцева влада Тернополя тимчасово призупинила своє рішення про підвищення цін на комунальні послуги. Та чи надовго? Адже державний бюджет на нинішній рік та інші "супутні" закони не передбачають дотацій цій галузі, а вимоги Міжнародного валютного фонду треба виконувати. Можливо й так. Лише не за рахунок більшості зубожілого населення. Зрештою його терпіння не безкінечне.

Соціально-економічні права

26.12.2000

Арифметика абсурду

   

На 14 гривень збільшилася за січень вартість мінімального споживчого кошика в Харківській області. За даними соціально-економічного відділу обласного об’єднання профспілок, у січні вартість мінімального споживчого кошика склала 443 гривні. Спеціалісти пояснюють підвищення вартості споживчого кошика збільшенням тарифів на житлово-комунальні послуги. До речі, за останніми даними обласного управління статистики, середня заробітна плата за листопад у Харківській області складає 203 гривні.

Наш информ.

Армія

26.12.2000 | Т.Почепцова, м.Черкаси
джерело:
Газета "Вечірні Черкаси, 23 грудня 1999р.

Солдати в армії можуть стати "крокоділами" і "лосями"

   

"Піде в армію, набереться розуму", - так казали раніше, бо вважалося, що армія виховує, загартовує, допомагає у формуванні характеру справжніх чоловіків. Зараз ставлення до армії різко змінилося. І юні хлопці, і їхні батьки намагаються робити все, щоб уникнути служби в армії, де, вважається, хлопці зазнають і голоду, і приниження, і навіть побоїв. Підтвердженням цього послужила випадково почута розмова в тролейбусі двох першокурсників інституту, які ділилися досвідом "відмазування" від армії. Хоча служити їм "світить" лише через 5 років, після закінчення інституту, але вони готуються до відповідального моменту вже зараз.У своїх висновках хлопці були схильні до того, що необхідно схуднути (ледь ні до дистрофії), щоб різниця між вагою тіла і зростом перевищувала необхідні стандартні показники.

Не знаю, чи вдасться хлопцям це зробити, але уникати армії навчився багато хто - за статистикою, із усієї кількості юнаків призовного віку обов’язкову військову строкову службу проходить лише 6% хлопців. Але якщо в тебе немає грошей, впливових знайомих або надзвичайної винахідливості, та ще й здоровий нівроку, готуйся до того, що ти потрапиш в оті самі 6%.

"Великого бажання служити у мене не було, - розповідає Олексій, один із тих 6%, які про армійське життя знають не з розповідей знайомих.

- Довелося припинити навчання у коледжі й віддати 18 місяців свого життя тому, що мало б зробити з мене справжнього чоловіка. Але зараз справжній чоловік - це людина, яка чогось досягла у житті, має роботу, сім’ю, яку може забезпечити, а не істота в довгій шинелі і кирзових чоботях, яку "виховували" приниженнями. Перед армією про "дідівщину" чув багато, але якось особливо її не боявся. Головне - протриматися перші півроку, а далі буде легше.

Відчув на собі, що таке армія, вже на першій зарядці, коли біг 3 км у важких чоботях. І думав, що це - "торба". Відчув себе маленьким гвинтиком великого механізму під назвою "армія".

Перші півроку не вистачало їжі, бо її віддавав "дідам". Масло і білий хліб навіть снилися ночами. Але діставали не стільки фізичні навантаження і недоїдання, як те, що до тебе ставилися не як до особистості, а як до шматка м’яса. І іноді краще було б, щоб побили, ніж "відчитували". Вперше зіткнувся з "дідівщиною" на карантині, де "молодих" змушували робити всю брудну роботу. Взагалі, скільки б не боролися з "дідівщиною", повністю її викоренити ніколи не вдасться, бо це на руку багатьом, і в першу чергу - командирам. Зараз в армії, правда, з цим суворо, офіцери бояться втратити роботу. Але необхідний тільки особистий контроль за виконанням робіт з боку командира, щоб "дід" працював нарівні з "молодим". Покараним я міг бути за що завгодно, а найчастіше через те, що у "діда" поганий настрій.

Постійно відчував внутрішній страх, що ввечері після відбою хтось із "дідів" почне: "Щось не спиться. Підставляй лоба." І боляче, і соромно, і принизливо.

Аби не лишалося синців, били в груди ("фанеру") або по голові ("лося забивали"). А приїхавши після "дембеля" додому, я прикинув, що було б, якби мене поставили на "крокодила" на моєму домашньому ліжку, і схаменувся - служба закінчилася.

- Що таке "крокодил"? -дивується моїй необізнаності Олексій. - Це коли за наказом "дідів" стоїш на бильцях ліжка, ні за що не тримаючись. А коли впадеш, отримаєш ще більше.

Гроші (10-15 грн., які видають солдату щомісяця), щоразу відбирали "діди", а потім вимагали цигарку, і, не дай Бог, у тебе її не буде. Змушені були вилазити на паркан і "стріляти" цигарки у перехожих. Іноді щастило.

Відпустки, звільнення, яких спочатку чекав, як свята, згодом перетворились у покарання. Адже, якщо йдеш у звільнення, мусиш принести "дідам" якісь дрібниці: цигарки, мило, леза, інакше - начувайся. Але вже пізніше, коли набрав хоч якоїсь ваги в очах "дідів" - тебе чіпають менше, і в звільнення йдеш, як на прогулянку.

Найтяжче було зимувати. Протягом зими не відігрівся по-справжньому ні разу. Випав сніг - женуть розчищати дорогу. Розчистили. Командир бачить, що рота нудиться, - відправляють складати бордюри з розчищеного снігу. Якщо наступного дня сніг не випав - рота йде розкидати ці бордюри. І так усю зиму.

.Пам’ятаю свій день народження. Вранці на перекличці командир привітав, а на сніданку вся рота "подарувала" мені свої пайки масла (ЗО солдатів по 10-15 г масла), які хочеш не хочеш, а треба з’їсти. Це вже традиція. Існує ще одна традиція: за 50 днів до наказу "молоді" міняються ролями з "дідами". Найулюбленіший прикол - змусити "діда" взуття чистити, виконувати безглузді накази, доки не впаде підкинутий вгору кашкет. Але надто не відіграєшся, адже ніч закінчиться, і все знову стане на свої місця."

І справді, армія, на жаль, часто калічить молодих людей - і фізично, і морально (далеко не поодинокі випадки, коли батьки, провівши до армії здорового і сильного сина, після закінчення служби отримують інваліда). Буває, що пережите накладає свій відбиток на все життя хлопця: він замикається в собі, вдається до алкоголізму, наркоманії, у декого виникають нав’язливі страхи. Але існує і інший бік медалі - випадків "дідівщини" помітно поменшало. Заступник прокурора військової прокуратури Черкаського гарнізону Іван Степанович Шевченко підкреслив, що справ, пов’язаних з "дідівщіною", військовою прокуратурою розглядається на 60% менше ніж 5 років тому. Позитивну роль у цьому відіграли і зміна складу військовослужбовців строкової служби (переважна їх більшість з сільської місцевості, а сільські хлопці, як відомо, і працьовитіші, і поступливіші), і те, що хлопці проходять службу недалеко від своїх домівок, і те, що зараз у військових частинах офіцерів ледь не втричі більше, ніж солдатів.

Щороку у лавах української армії у мирний час гине 300-400 солдат. Тому все ж страх призовників перед "дідівщиною" не безпідставний. Позастатутне розподілення ролей було принесено в армію з в’язниць тоді, коли ув’язнених почали призивати до армії. Саме тому деякі "дідівські приколи" нагадують жарти зеків.

Гортаючи сторінки кримінальних справ, які розглядалися військовою прокуратурою, спадає на думку, що ці справи - енциклопедія жорстокості й насильства. У 1990 році військовою прокуратурою Черкаського гарнізону розглядалася справа про нестатутні стосунки між солдатами. У наряді по їдальні опинилося два солдати різного призову. Старший солдат почав вимагати від молодого, щоб той швидше і ретельно мив посуд. А лишившись незадоволеним його роботою, почав бити до крові, а потім, зваливши його, почав гвалтувати. Вночі знову бив, знову гвалтував. А коли той не витримав і почав тікати, його помітили офіцери, що і врятувало життя хлопцеві. Винного покарано, але можете уявити психологічний стан юнака: у душі рани часто глибші, ніж на тілі. Прикладів подібної жорстокості можна навести безліч. Але страх перед "дідівщиною" - лише одна з причин небажання призовників служити. Ще є побоювання старих принципів жорсткої підлеглості, на яких побудоване армійське життя, непідготовленість до відсутності комфорту, до якого звикли вдома.

Але у будь-якому випадку армія покликана все ж таки захищати, а не принижувати. Тому-необхідно знати можливі способи захисту гідності, а то й життя, якщо вашого сина карають, принижують, або б’ють.

Коментар "ПЛ": існує механізм самозахисту від нестатутних відносин, який повинні знати, перш за все, батьки молодого солдата. 1.

Якщо Ви отримали від сина листа, в якому він скаржиться на нестатутні відносини, або натякає на серйозні ускладнення його стану здоров’я або психологичного настрою, постарайтеся, якомога скоріше, поїхати до сина, щоб побачити все, що робиться у частині на власні очі. Якщо Ви не маєте такої можливості - зверніться до спілки солдатських матерів того міста, де Ви мешкаєте, зверніться за порадою до облвійськкомату, де зараз є уповноважений з захисту прав військовослужбовців. Якщо Ви не можете нікуди їхати, напишіть листа у політвідділ Міністерства оборони за адресою: 03168, Київ, Повітрофлотський просп., 6, Головне управління по виховній роботі, одночасно надішліть копію скарги Голові ОСМУ України п. В.Артамоновій за адресою: 01001, Київ-1, вул.Софіївська 2. Але майте на увазі, що ваша присутність в частині - це найкращий засіб впливу на ситуацію.

Якщо Ви приїхали в частину і переконались у наявності нестатутних відносин, негайно звертайтесь з письмовою заявою до прокуратури військового гарнізону тієї області, де служить ваш син. До скарги на нестатутні відносини ви додаєте прохання про переведення сина у другу частину. Майте на увазі, що згідно з Директивою МО № 115/337 от 28.01.93 "Про переведення.", після письмової скарги на нестатутні відносини, Вашого сина повинні перевести до іншої частини.

Якщо після подання письмової скарги юнака не переведено до іншої частини - є підстава для звернення до Головної військової прокуратури України.

Якщо Ви бачите, що подальше перебування Вашого сина у частині може загрожувати його життю, ми радимо Вам привести його в прокуратуру особисто і наполягати на негайному переведенні в іншу частину, написавши заяву, що в разі його непереведення вся відповідальність за порушення Директиви МО №115/337 від 28.01.93 лягає на тих, хто відмовив у переведенні. Повідомте командування частини і Головного військового прокурора гарнізону, що Ви змушені звернутися до спілки солдатських матерів, до Міністерства оборони, до преси. 2.

Якщо ваш син самовільно залишив частину і з’явився вдома, мотивуючи свій вчинок порушенням його особистих прав, наявністю в частині нестатутних відносин тощо, не гайте часу і обов’язково зверніться до вашого облвійськкомату та військової прокуратури гарнізону, де служить син. Ви повинні простежити, щоб його свідчення були зафіксовані. В заяві до прокуратури та облвійськкомату обов’язково наполягайте на негайному переведенні сина в іншу частину, посилаючись на вищезазначену Директиву. Пам’ятайте, що залишення частини за умов, коли життя, здоров’я або гідність вашого сина опинилися під загрозою, не є карним злочином. Саме те, що він звернувся до прокуратури виключає відповідальність за ст.241 (дезертирство), однак, якщо пройде тиждень чи два, то карна справа за цією статтею може бути порушена, і тоді солдату буде значно важче довести свою невинуватість.

Якщо після звернення до місцевої військової прокуратури вашого сина заарештували - не лякайтеся, це ще не значить, що проти нього порушено кримінальну справу, але це є підставою для термінового звернення до Міністра оборони, в Головне управління по виховній роботі або Генеральної прокуратури України. В будь якому випадку Ви повинні негайно зв’язатися з місцевою спілкою солдатських матерів.

Ще кілька порад:

зберігайте листи сина з частини, особливо, якщо вони викликають вашу стурбованість;

якщо ваш син, який залишив частину, має якісь зовні чи внутрішні пошкодження, негайно звертайтеся до травмпункту районної лікарні, і тільки після отримання довідки про травму звертайтеся до військової прокуратури і наполягайте на проведенні судмедекспертизи.

Телефон Черкаського обласного комітету солдатських матерів: 45-38-91

Телефон Харківської обласної спілки солдатських матерів 143 171.

Практика правозахисту

26.12.2000 | А. Юрченко, пгт Черноморское

Станут ли наши суды по-настоящему независимыми от коррупции?

   

В одном из интервью накануне президентских выборов Президент Украины Л. Д. Кучма, отвечая на вопрос: "Станут ли наши суды по-настоящему независимыми от коррупции?", сказал: "То, что сегодня происходит в наших судах, недопустимо. Суд должен стоять на страже закона, а не распределять портфели и материальные средства. Некоторые решения судов вызывают не только удивление, но и негодование. Это не исполнение закона, это - выполнение заказов. Реформирование судебной системы крайне необходимо, и я сделаю все для его осуществления".

Очень хочется верить в обещание Президента. Ведь в течение нескольких последних лет разговоры о судебной реформе ведутся, но никаких реформ не видно. Если, конечно, не считать того, что штаты судов возросли.

Хотелось бы наполнить сказанное Президентом некоторым содержанием на примере Черноморского райсуда и коллегии по гражданским делам Верховного суда Крыма.

В Черноморском райсуде, по моим наблюдениям, судьями допускается возмутительная умышленная волокита, грубо нарушается законность, выносятся, случается, явно необоснованные и незаконные решения.

Некоторые судьи, нарушая Конституцию Украины, запрещают даже пользоваться диктофоном в судебном заседании, составляют затем фальсифицированные протоколы судебных заседаний и не несут за это никакой ответственности.

В газете "Черноморские известия" за 20.01.98 г. был напечатан отчет о встрече граждан с бывшим представителем Президента Украины в Крыму.

В отчете говорилось, что один из жителей поселка во время встречи сказал: "Нужно разобраться с судом Черноморского района, который коррумпирован до мозга костей".

Но никто ни в чем не стал разбираться. В суде знали об этой публикации, но опровержения в редакцию не направили.

Конечно, это дело суда, как реагировать на газетные публикации в его адрес. Но, думается, что если сведения, опубликованные в печати, не соответствуют действительности, их надо опровергать, в том числе и в судебном порядке.

Один из членов Черноморской районной организации защиты прав человека, не добившись от редакции газеты "Черноморская заря" опровержения распространенных о нем неправдивых сведений, в августе 1998 года обратился с иском к редакции и автору статьи в Черноморский райсуд.

В соответствии с Гражданским процессуальным Кодексом (ГПК) задачами гражданского судопроизводства является охрана прав и законных интересов физических и юридических лиц путем рассмотрения и разрешения гражданских дел в полном соответствии с действующим законодательством.

Но это - теоретически.

А вот как "выполняли" эти задачи на практике судья Черноморского райсуда Е. Стебивко и коллегия по гражданским делам Верховного суда Крыма.

В соответствии со статьей 146 ГПК подготовка дела к судебному разбирательству должна быть проведена не более, чем в семидневный срок, а в исключительных случаях по сложным делам этот срок может быть продлен до 20 дней со дня принятия искового заявления.

В Черноморском райсуде дела по искам в порядке статьи 7 Гражданского кодекса (требование в суде опровержения не соответствующих действительности данных или изложенных неправдиво сведений, порочащих честь, достоинство, деловую репутацию граждан либо причиняющих ущерб их интересам) считают не только сложными, но - особо сложными.

А поэтому подготовку дел к судебному рассмотрению проводят и по 20 дней, и более, а составление мотивированного решения, как правило, откладывают на срок три дня и более, оглашая в судебном заседании лишь резолютивную часть судебного решения.

Считая дела данной категории сложными, протоколы судебных заседаний после окончания судебного заседания оформляют и подписывают в течение трех дней и более.

Но к сложным делам относить дела данной категории, полагаю, нельзя, поскольку подготовка дел к слушанию не осложнена судебными поручениями, осмотром на месте, а составление мотивированного решения не требует много времени (его текст, как правило, занимает не более двух страниц).

Поскольку порядок оформления продления срока подготовки дел к судебному рассмотрению законом не установлен, судьи не выносят при продлении срока подготовки дел никакого определения, т.е. действуют по своему усмотрению и, пользуясь несовершенством законодательства, не несут за умышленную волокиту никакой ответственности.

В Уголовно-процессуальном кодексе (УПК) установлены сроки предварительного следствия. В статье 120 УПК пишется, что предварительное следствие должно быть закончено в течение двух месяцев, и указано что срок может быть продлен прокурором на основании мотивированного постановления следователя.

Представляется, что аналогично и судья должен выносить мотивированное определение о продлении срока рассмотрения гражданского дела (с указанием причин) и просить о продлении срока рассмотрения дела председателя районного или вышестоящего суда. И эту норму, считаю, необходимо внести в Гражданский процессуальный кодекс.

Это резко уменьшит случаи волокиты, повысит ответственность судей и защитит законные права и интересы граждан, дела которых некоторыми безответственными судьями волокитятся месяцами и годами.

В соответствии со статьей 143 ГПК судья обязан произвести подготовку дела к судебному разбирательству, целью которой является обеспечение правильного разрешения дела.

Но в Черноморском райсуде не уделяется должного внимания этой статье, что влечет волокиту и вынесение необоснованных незаконных судебных решений.

В стадии подготовки дела к судебному разбирательству судья должен определить норму материального права, регулирующую спорное правоотношение, что производится путем сопоставления фактов, составляющих предмет доказывания, и фактов гипотезы, нормы материального права.

Учитывая это, судья должен уточнить круг фактов основания иска и фактов, подтверждающих возражения против него, а также круг имеющихся и возможных доказательств по делу.

Но судья Е. Стебивко дело к слушанию не подготовила, пренебрегла требованиями статьи 143 ГПК. Это привело к волоките, к откладыванию слушания дела. Лишь через 3 месяца, т.е. 3.11.98 г. судья начала рассматривать дело в судебном заседании.

Но представитель ответчиков заявил, что "не определен предмет спора", и что дело рассматривать нельзя и слушание его надо отложить.

Для "определения предмета спора" судья объявила перерыв на три недели, т. е. до 25.11.98 г.

В судебном заседании 25.11.98 г. истец заявил ходатайство - огласить текст направленного им в свое время в редакцию опровержения статьи, которое не было опубликовано, и на которое истец ответа из редакции не получил.

Следует отметить, что редакция , в соответствии с частью 9 статьи 37 закона "О печатных средствах массовой информации (печати)", обязана была дать ответ заявителю с указанием оснований отказа в публикации опровержения.

Утверждая в судебном заседании, что полученный редакцией первый экземпляр опровержения истца в редакции "потерялся", ответчики, тем не менее, возражали против того, чтобы огласить в судебном заседании копию текста опровержения, представленную суду истцом.

Но текст все же был оглашен и приобщен к делу.

После прений сторон судья не удалилась в совещательную комнату для постановления решения (как того требует статья 197 ГПК), а объявила неожиданно, (без всяких на то оснований, без вынесения определения) перерыв почти на месяц, т. е. до 22.12.98 г.

Но 22.12.98 г. судебное заседание не состоялось (из-за болезни судьи) и слушание дела было назначено на 15.01.99 г.

Но 15.01.99 г. автор статьи по неуважительной причине в суд не явилась, и слушание дела было назначено на 18.01.99 г.

В этот день, т. е. 18.01.99 г., судья огласила в судебном заседании лишь резолютивную часть решения суда, отказав истцу в удовлетворении исковых требований.

Судья сказала, что с мотивированным решением истец может ознакомиться 22.01.99 г. Но ему дали возможность ознакомиться с мотивированным решением лишь 26.01.99 г.

Таким образом, на составление мотивированного решения, напечатанного на полутора страницах машинописного текста, судье потребовалась неделя.

Это является нарушением части 4 статьи 209 ГПК, в которой говорится, что "в исключительных случаях по особо сложным делам составление мотивированного решения может быть отложено на срок не более трех дней.".

Следует отметить, что Пленум Верховного Суда Украины в п. 10 постановления от 29.12.76 г. особо подчеркнул, что правила части 4 статьи 209 ГПК применяются только в исключительных случаях, когда вследствие сложного дела составление мотивированного решения требует много времени. В Научно-практическом комментарии к ГПК указано, что такие дела в гражданском процессе чрезвычайно редки.

Однако в Черноморском райсуде исключительные случаи превратились в "как правило" и в судебном заседании объявляют лишь резолютивную часть решения, а затем волокитят с составлением мотивированного решения, с ознакомлением сторон по делу с этим решением.

У судьи не было никаких законных оснований объявлять в судебном заседании лишь резолютивную часть решения, поскольку дело простое и на составление мотивированного решения (полторы страницы машинописного текста) не требовалось много времени.

Истец, кстати, вел запись хода судебного заседания на диктофон. Ознакомившись с протоколом судебного заседания, он увидел, что написанное в протоколе не соответствует тому, что происходило на самом деле в судебном заседании.

В соответствии со статьей 200 ГПК истец 29.01.99 г. подал 21 замечание на допущенные в протоколе неправильности и неполноту.

В соответствии с частью 3 статьи 201 ГПК замечания к протоколу должны быть рассмотрены в течение пяти дней со дня их подачи.

Не согласившись с поданными замечаниями, не удостоверив их, судья внесла их на рассмотрение судебного заседания с нарушением установленного статьей 201 ГПК срока.

Она рассмотрела в судебном заседании замечания лишь 15.02.99 г. т. е. с превышением установленного законом срока в три раза.

Лишь с одним замечанием о том. что в судебном заседании 18.01.99 г. она огласила не мотивированное решение суда, а лишь его резолютивную часть, судья согласилась и удостоверила его.

Остальные 20 замечаний она отклонила без всяких на то оснований. Она не стала слушать в судебном заседании диктофонную запись, подтверждающую правильность замечаний к протоколу, а в определении по рассмотрению замечаний, не опровергая их доводами, написала (цитирую): "Рассмотрев замечания на протокол судебного заседания, сопоставив их с содержанием протокола, заслушав объяснения сторон, суд приходит к следующему: замечание на протокол, изложенное в заявлении от 28.01.99 г. обосновано т. к. 18.01.99 г. была оглашена резолютивная часть. В то же время пояснения участников процесса записаны в протокол правильно и соответствуют их объяснениям в судебном заседании".

Следует отметить, что в соответствии с частью 2 статьи 201 ГПК в судебное заседание по рассмотрению "замечаний на протокол" в необходимых случаях вызываются лица, подавшие замечания на протокол.

Но судья вызвала в судебное заседание и ответчиков, чтобы с их помощью отклонить замечания на протокол (ведь ответчики были заинтересованы в этом, поскольку судебное решение 18.01.99 г. было вынесено в их пользу).

28.01.99 г. истец подал кассационную жалобу в Верховный суд Крыма, в которой писал, что не согласен с решением суда по следующим основаниям:

Решение суда не отвечает требованиям статьи 203 ГПК, в которой говорится, что решение состоит из вводной, описательной, мотивировочной и резолютивных частей и указано, что должны содержать в себе эти части решения.

В частности, в части 3 статьи 203 ГПК говорится, что описательная часть должна содержать в себе указания на требования истца и возражения ответчика.

Но в решении суда этого не содержится, а приведены лишь общие фразы.

В части 4 статьи 203 ГПК говорится, что в мотивировочной части решения должны быть приведены обстоятельства дела, установленные судом, доказательства, на которых основаны выводы суда, доводы, по которым суд отклоняет те или иные доказательства, а также законы, которыми руководствовался суд.

Но требование части 4 статьи 203 ГПК судом полностью проигнорировано. В решении обстоятельства дела изложены неполно и неконкретно, нет доказательств, на которых основаны выводы суда. Не приведены и доводы, по которым суд отклонил исковые требования и доказательства истца.

Не учтены в решении и доводы истца, приведенные им в выступлении в судебных прениях, а вывод суда об отклонении исковых требований носит общий характер.

В заявлении Верховному суду Крыма от 18.02.99 г. истец писал, что его замечания на протокол судебного заседания необоснованно судом отклонены, и приводил конкретные доводы этого. Писал, что его замечания на протокол рассмотрены судьей формально (лишь бы их зачитать и отклонить), без приведения доводов против замечаний. Заявление, кстати, написано на 4-х листах машинописного текста с подробным анализом каждого замечания на протокол.

19.02.99 г. истец написал в Верховный суд Крыма заявление на 6 листах машинописного текста, в котором тщательно проанализировал доводы ответчиков против иска и доказал полную несостоятельность этих доводов, изложенных ответчиками в так называемом "сравнительном анализе".

17.03.99 г. дело рассматривала коллегия по гражданским делам Верховного суда Крыма (председательствующий В. Чупруков, докладчик по делу Н. Шестаков).

После объяснения истца В. Чупруков сказал, что истец говорит серьезные вещи (истец сказал о грубых нарушениях законности, допущенных судьей Е. Стебивко) и спросил его, не возражает ли он, чтобы дело было направлено в Главное управление юстиции Крыма для проведения служебного расследования. Истец возразил и сказал, что решение суда подлежит отмене как явно необоснованное и незаконное без ненужного направления дела в Главное управление юстиции.

(Окончание в следующем номере).

У недержавних організаціях

26.12.2000 | Д. Гройсман, м.Вінниця

Опубліковано звіт правозахисної організації Human Rights Watch.

   

На думку відомої міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch, назва якої перекладається українською як "Варта прав людини", рік, що минув, став роком усвідомлення пріоритету прав людини над державним суверенітетом.

Як зазначив Виконавчий Директор організації Кенет Рот - "лише міжнародний тиск змусив індонезійський уряд дозволити розгортання міжнародних миротворчих сил у Східному Тиморі, після того, як збройним силам Індонезії не вдалося приборкати релігійно-етнічне кровопролиття, яке з новою силою спалахнуло на архіпелазі".

Традиційно захист прав людини залежав від суверенітету незалежних держав, але, як зазначається в доповіді Human Rights Watch, посилання на суверенітет більше не можуть братися до уваги, коли йдеться про порушення прав людини. При всій сумнівності методів застосування збройної сили, військові операції в Індонезії і колишній Югославії продемонстрували тиранам і військовим злочинцям, що вони більше не можуть прикриватися національним суверенітетом своїх держав.

Схвалюючи саму ідею міжнародного тиску для приборкання кризових ситуацій в галузі прав людини, правозахисники з Human Rights Watch вказують, що необхідність бомбардувань Югославії свідчить про те, що світові механізми раннього попередження і приборкання масових порушень прав людини наразі не спрацьовують. Таке становище загрожує виникненням нових кризових ситуацій в таких країнах як Колумбія, Бурунді чи окремі провінції Індонезії. Югославська військова кампанія, на думку правозахисної організації, також вказує на те, що уряди, які використовують військову силу в ім’я прав людини, мають бути об’єктами прискіпливих досліджень на предмет відповідності методів військових операцій цілям, які було проголошено.

Іншим прикладом, що символізує народження нових стандартів у захисті прав людини, є, на думку правозахисників, тріумф принципу "універсальної юрисдикції", коли багатьох людей, яких звинувачено у вчиненні злочинів проти прав людини, піддають судовому переслідуванню за межами їхніх країн. Випадок із колишнім чилійським диктатором Аугусто Піночетом є найбільш відомим прикладом реалізації принципу "універсальної юрисдикції". Правозахисна організація вважає судове переслідування Піночета "реальною перемогою справедливості".

Міжнародні трибунали для Руанди і колишньої Югославії працюють щороку із більшою кількістю звинувачених у вчиненні військових злочинів, а пред’явлення Слободану Мілошевичу звинувачень у вчиненні злочинів проти людяності дає підстави сподіватися, що справедливе покарання чекатиме не тільки на колишніх, але і на "нині діючих" тиранів-можновладців.

Human Rights Watch рішуче засудила позицію уряду Сполучених Штатів Америки, який не приєднався до Угоди про утворення Міжнародного Кримінального Суду, проте, як вважає Кенет Рот: "не зважаючи на те, що думає Вашингтон, зараз немає жодного сумніву в тому, що Міжнародний Кримінальний Суд буде утворено, єдине питання - коли це відбудеться."

Безперечно, правозахисні організації, такі як Human Rights Watch чи "Міжнародна Амністія" зробили і роблять надзвичайно багато для утвердження ідеалів прав людини в якості пріоритетів міжнародної політики. Але відверто кажучи, слабо віриться в те, що найближчим часом хтось відповість за масові вбивства і геноцид в Чечні, придушення інакомислення в Китаї і Білорусі. Втім очевидно, що розпочинається важка боротьба за надання правам людини статусу нових міжнародних законів.

Погляд

26.12.2000 | Г. Сахаров, м.Дніпропетровськ

Мовні помилки у перекладах міжнародних правничих документів

   

Переклад правничих текстів з іншомовних ориґіналів вимагає не лише особливо обережного ставлення до передачі змісту документу, а й ретельного добору українських відповідників чужомовних юридичних термінів. Текст угоди, пакту, конвенції відрізняється від літературного тексту наявністю ретельно опрацьованих юридичних визначень, термінів, катеґорій. Помилки у перекладі, внаслідок яких змінюється значення, звужується чи розширюється сфера застосування визначень та положень документу, роблять цей документ юридично невідповідним ориґіналу. Відтак, і можливість застосування документу в правничій практиці стає сумнівною і може призвести до важко передбачуваних наслідків.

Юридичні катеґорії, терміни та визначення конкретного документу знаходяться у складних зв’язках з визначеннями, термінами, катеґоріями інших документів або застосовуються в інших документах. Помилки перекладу можуть спричинитися навіть до руйнування систем взаємопов’язаних документів та хибного застосування цілих галузей права, до правничої неповноти або безпідставного розширення сфери дії конкретного права. Помилка перекладу може поставити правників у складну ситуацію, коли тлумачення правничих положень призводитиме до протиріч або хибних висновків.

У статті Святослава Караванського "До питання про неперекладність" ("Українська мова та література", ч.2, 2000), присвяченій якості чужомовно-українських словників, звернено увагу на невідповідність англомовному ориґіналу назви документу, яка англійською звучить так: "Universal Declaration of Human Rights" (док. ООН A/PES/217A). В українському перекладі документ названо "Загальна декларація прав людини". Російський переклад має назву "Всеобщая декларация прав человека".

Як зазначає п. Караванський, слово "universal" має найближчий за змістом український відповідник "всесвітній". Трансформація значення відбулася з причини використання як взірця для перекладу українською російського перекладу з англійської. У ланцюжку "universal" - "всеобщая" - "загальна" наявна втрата значення, що відбувалася від перекладу до перекладу.

Словосполучення "human rights", перекладене російською як "права человека", в українському дослівному перекладі з російської стало "правами людини", хоча найближчим до англійського ориґіналу українським відповідником є "людські права". Тобто українською назва документу мала б звучати як "Всесвітня декларація людських прав". Маємо втрату інформативності назви документу і спотворення семантики основоположного юридичного терміну, бо словосполучення "людські права" і "права людини" мають різне значення і різний юридичний зміст.

Аби позбутися звинувачень у надмірній прискіпливості, покажемо, до чого призводить заміна терміну "людські права" терміном "права людини". Інтуїтивно, маючи "мовне чуття", можна помітити, що термін "права людини" має відмінне значення від терміну "людські права". І справа не у відчутті мови, в якому присутні емоції, а у звуженні значення юридичного терміну, що в даному разі призводить до звуження сфери застосування цілої галузі права. Переклавши "human rights" як "права человека", перекладач з англійської на російську опинився під впливом цього словосполучення і в подальшому припустився більш серйозних помилок. Посилання на російський переклад (хоча нас не мусило б обходити, яким він є) необхідне тому, що, на жаль, український переклад документу зроблено з російської. Якби український перекладач працював з англійським ориґіналом, можливо, він не припустився би повторення численних помилок в українському тексті документу.

У статті 1 Декларації в українському перекладі читаємо: "Усі люди народжуються вільними і рівними за своєю гідністю і правами". Тут наявні дві помилки: по-перше, в англійському ориґіналі, де написано: "All human beings are born free and equal in dignity and rights", взагалі немає слова "своєю" і його включення до перекладу не є потрібним, хоча, можливо, це не так суттєво. Друга помилка докорінно змінює юридичне значення цього постулату, який є засадничим в усій галузі права, що стосується людських прав. "Human beings" перекладено як "люди" (скопійовано українським перекладачем з російського тексту). Тут перекладач знову опинився під впливом словосполучення "права людини" замість "людські права" і не помітив суттєвої заміни значення терміну. Словосполучення "human beings" перекладається українською не як "люди", а як "людські істоти". Відбулося суттєве звуження сфери застосування всієї галузі права. Бо людськими істотами є не лише люди у прямому розумінні слова. Всі тлумачні та енциклопедичні словники та енциклопедії у визначеннях терміну "людина" виходять з притаманності людині високорозвиненої психіки, свідомості, соціальності, мови, використання знарядь праці. Лише у деяких джерелах людина визначається як істота подвійного характеру - соціальна і біологічна, але ніде біологічна сутність людини не відокремлюється від її соціальної сутності - ці риси розглядаються у сукупності.

Якщо персонаж казки Редьярда Кіплінґа Мауглі безперечно є людиною, то його справжні прототипи, виховані тваринами, позбавлені значної частини рис, перелічених в енциклопедичних визначеннях людини. Тим більше не підпадає під ці визначення істота, народжена жінкою, але така, що не має розвиненого мозку, або не має головного мозку взагалі (таке трапляється). Якщо англомовний ориґінал Декларації не відмовляє таким істотам у людських правах, то згідно з українським і російським перекладами, з огляду на існуючі визначення терміну "людина" вони таких прав позбавлені.

Зрозуміло, що людська істота, яка не має розвиненого мозку або головного мозку взагалі, не може користуватися, наприклад, правом на участь в управлінні країною (ст.21 п.1 Декларації), проте згідно з визначеннями англійського ориґіналу документу має доступні їй за її станом права, такі, наприклад, як право на життя (ст.3), право не зазнавати тортур або жорстокого та нелюдського поводження (ст. 5), право на рівний захист законом (ст.7) і таке інше.

Відтак, виникає обґрунтований сумнів у коректності терміну "права людини".

Аналізуючи текст Декларації далі, стикаємося вже з прямим перекрученням юридичних визначень та положень цього документу майже у кожній його статті. Більшість статей Декларації, в яких визначається приналежність кожному її суб’єктові конкретних прав, в англійському ориґіналі починаються словами "everyone" або "all", які навіть школяр переклав би як "кожний, кожна" та "усі". Перекладач російського тексту проте застосовує словосполучення "каждый человек" та "все люди", хоча слів "людина" чи "люди" в ориґіналі немає. Український перекладач це копіює - "кожна людина", "всі люди". Згаданій вище людській істоті ще раз відмовлено у людських правах, тепер майже у кожній статті перекладу Декларації.

Таким чином, орієнтація українського перекладача на російський переклад замість ориґіналу призвела до спотворення тексту, неспівпадання його з англомовним ориґіналом та до звуження сфери правничого застосування. І то не лише згаданого документу, а й усієї системи документів, що стосуються людських прав, бо згадані помилки з перекладу Декларації перейшли і до українських перекладів документів, які на ній ґрунтуються.

В результаті українські і російські переклади документів, що входять до Біллю про людські права, не співпадають з ориґіналами не просто у визначеннях та мовних конструкціях, а у певних ідеолоґічних засадах. Оскільки переклади цих документів виконані за часів існування СРСР та УРСР, не можна виключити і те, що "помилки перекладача" не є випадковими. Можна припустити, що на відмінності перекладів від ориґіналів відбилася культивована у СРСР на противагу "буржуазним людським правам" теорія "прав особи", що розроблялася радянськими ідеолоґами після прийняття брежнєвської Конституції СРСР. Можливо, тому й з’явилися у текстах українських перекладів згадані розбіжності. Крім того, український перекладач скоріше за все був змушений уніфікувати український переклад з російським текстом, бо такою була практика у СРСР. Проте, з яких би причин це не сталося, сьогодні маємо переклади міжнародних документів, які не співпадають з ориґіналами у засадничих положеннях і потребують перегляду та коректив.

Уявляється доцільним, щоби кожний переклад правничого документу перед його офіціалізацією піддавався ретельній експертизі за участю правників і лінґвістів для запобігання можливим помилкам. Бо вилучення хибних офіційних текстів і заміна їх відкоректованими не лише підриває довіру до інститутів права, а й вимагає додаткових витрат.

Аналіз згаданих у цій статті текстів документів здійснювався за виданнями "The International Bill of Human Rights" (UN Department of Public Information. Litho in UN. DPI/925-21153-October 1989), "Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. Друге видання. (Київ: Юрінформ, 1992) та "Права человека. Основные международные документы" (Москва: Международные отношения, 1990).

Погляд

26.12.2000 | И. Поддубный, г.Харьков

С какой идеологией вступать в ХХI век?

   

Вопреки кликушеству о "конце света" человечество оказалось на пороге ХХI века.

Новый, 2000 год, начался с акции иерусалимского патриарха - награждения глав семи государств, в том числе и Президента Л.Д.Кучмы, старейшим в мире орденом "Гроба господня". Цель акции очевидна.

Православным иерархам все труднее сдерживать экспансию других конфессий, обладающих существенно большими ресурсами.

Но способна ли Украинская православная церковь хоть в какой-то степени выполнять роль государственной церкви, как это было с православием в Российской империи?

Сын "харьковского 2-ой гильдии купца", глава московской школы философии права П.И.Новгородцев утверждал, что из Евангелия невозможно вывести никаких однозначных социально-политических выводов, ибо благодатную энергию, которой является для христианина божественное присутствие, невозможно трансформировать в политические формы. Его ученик, православный богослов Г.В.Флоровский был более категоричен: "Нельзя забывать, что христианская философия есть индивидуализм, и не подобает соборность благодатную смешивать с соборностью натуральной".

Таким образом, христианство может лишь способствовать духовному совершенству общества, но само по себе задачу институализации нравственного суда общества над государством, которая является решающей в становлении правового государства, обеспечить не может.

Школа Новгородцева развила положение, что в правовом государстве не только исполнительная власть должна быть ограничена законодательной, но и законодательная деятельность должна быть подконтрольна судебной, но не столько со стороны конституционного суда, сколько нравственного суда общественного мнения. Это мнение должно формулироваться разветвленной системой свободных союзов и ассоциаций, являющихся основой гражданского общества.

Автору этих строк довелось быть свидетелем как президентской избирательной кампании на Украине, так и выборов в Государственную Думу в России в конце 1999 года.

Обе эти кампании имели много общего. Они показали, насколько далеки обе страны от построения подлинного гражданского общества, принципы формирования которого развивал Новгородцев.

Созданные в ходе кампаний избирательные блоки и объединения весь упор сделали на компрометацию противников. Пальма первенства в использовании грязных избирательных технологий по праву принадлежит "Союзу правых сил", громко отпраздновавшему свою победу - преодоление 5-типроцентного барьера. Но это пиррова победа, ни о какой нравственной репутации его лидеров, попавших в Государственную Думу, не может быть и речи.

Определенная аналогия в действиях просматривается и в предвыборный период. Подобно тому, как Кремль стремится использовать высокий пока рейтинг В.В.Путина, назначив президентские выборы, команда вновь избранного президента Л.Д.Кучмы пытается распустить Верховную Раду и сформировать новую, более послушную, действующую на основе подправленной Конституции.

Но иллюзорны надежды на то, что затраты на проведение референдума и новой избирательной кампании дадут ожидаемый эффект.

Ведь под политической культурой в современном мире понимается не мастерство владения политическими инструментами, а общая духовная атмосфера в обществе или идеология в самом широком смысле слова (Ideology, philosophy and politics. Publ. the Сalgary inst. for the humanities - Waterllo, 1983,p.112).

Да, Верховная Рада может стать в результате технически грамотно проведенной избирательной кампании более послушной, но улучшит ли это духовную атмосферу в обществе, поможет ли выработке "идеологии в самом широком смысле этого слова", приемлемой для всего украинского общества?

Чтобы ответить на этот вопрос, необходимо кратко ответить на вопрос, что такое идеология, в чем ее отличие от учения, лежащего в ее основе.

Идеология как инструмент общественной жизни возникла сравнительно недавно, в эпоху европейского просвещения. Если учение всегда базируется на самостоятельном сознательном соотнесении с лежащими в его основе идеями духовного мира осваивающей это учение личности, то в идеологии эти идеи утрачивают свой абстрактный характер, становясь инструментом повседневной политической борьбы.

Отсутствие политической культуры определяет, зачастую, навязывание силой лежащих в ее основе идей, превращение идеологии в "ложное сознание".

Заслоном на пути такого манипулирования общественным сознанием и является статья 15 действующей Конституции Украины, исключающая установление какой-либо идеологии в качестве государственной.

Независимо от того, останется ли это положение неизменным в готовящейся к утверждению на референдуме новой редакции Конституции или нет, внедрение новой обязательной идеологии часто преподносится в упаковке национальной идеи, что ничего хорошего в условиях отсутствия политической культуры не сулит.

Современный английский социолог Д.Тродэр в своей книге "Марксизм-ленинизм как гражданская религия Советов" (основные положения которой изложены в его статье в журнале "Отечественная история" № 2 за 1999 г.) показал, что марксизм-ленинизм перенял многие черты якобы отмененной им религии, превратившись в узкоклассовую идеологию господствующего в СССР класса партаппаратчиков.

Вступление интересов этого класса в противоречие с интересами основной массы населения и явилось основной причиной краха СССР.

Но Тродэр лишь констатировал факты, академик же В.И.Вернадский, друг и соратник П.И.Новгородцева по конституционно-демократической партии (оба они входили в ее ЦК), еще на рубеже 20-х и 30-х годов предупреждал об этой опасности в работах, которые стали достоянием гласности лишь во время "перестройки" и, как мог, боролся с мертвящим давлением вульгаризованного марксизма на научную мысль.

Но возможна ли идеология не узкоклассовая, а "в самом широком значении этого слова"?

Д.Тродэр и в книге, и в указанной статье утверждает такую возможность, правда не раскрывая механизм такой трансформации.

Эта задача - быть основой "идеологии в самом широком смысле этого слова", т.е. идеологии, намечающей пути развития человечества, решается учением В.И.Вернадского о ноосферном этапе эволюции человечества.

В настоящее время ряд ученых (в основном математиков, а не биологов) склонны отказаться от теории эволюции в пользу гипотезы возникновения Вселенной в результате акта творения.

Но вот в 1998 г. после выхода в свет полного английского перевода "Биосферы" (через 72 года!) обозреватель журнала "Ньюсайентист" отметил: "Вернадского стали считать не менее важной фигурой для понимания жизни на земле, чем Ч.Дарвин".

Очевидно, что дальнейший прогресс в современном, полном противоречий мире возможен не на основе мифов и заблуждений, а на подлинно научной основе.

И в наибольшей степени требованиям, предъявляемым к научной основе "идеологии в самом широком смысле слова" отвечает учение В.И.Вернадского о ноосфере. Но какие выводы в отношении социально-политических институтов можно сделать из этого учения, - это требует специального рассмотрения.

Бюлетень "Права Людини", 2000, №05

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори