пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200007
№07
2000

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

27.12.2000 | Роман Романов

Иск, поданный генералом МВД к газете "Слава Севастополя", удовлетворен

   

Как и ожидалось, 28 февраля 2000 года Ленинский районный суд города Севастополя удовлетворил иск, по-данный бывшим начальником управления МВД Украины в Севастополе Виватом Белобородовым к газете "Сла-ва Севастополя" (см. "ПЛ" №5, 1999 г. и №1, 2000 г.), и обязал ответчиков возместить якобы причиненный публикациями моральный ущерб.

Согласно решению суда, газета обязана заплатить Белобородову 30 000 гривень, а журналисты - 7 000 гривень. Журналисты намерены обжаловать вынесенное решение в кассационной инстанции.

Катування та жорстоке поводження

27.12.2000 | І.Сухорукова, м.Харків

Голос волаючого поодинокого платника податків

   

- "Як платник податків, я проти, щоб на мої кошти утримували вбивць, засуджених на довічне ув’язнення". - Дивлячись на пані, яка зненацька відчула себе громадянкою, що утримує на свої податки державний апарат і через це має право ставити перед ним вимоги, я подумала, що таке натхнення - та в мирних би цілях!

По першому національному ішов сюжет про рішення Конституційного суду від 30.12.99 р. Цим рішенням смертна кара в Україні була скасована, як неконституційний засіб покарання. Громадяни, думкою яких цікавились на вулицях Києва журналісти, бурхливо обурювались. А у мене в очах стояв лист жінки, син якої 27.12.99 р. був засуджений до смертної кари. Він визнав себе винним у кількох вбивствах із згвалтуванням. Мати написала нам, що на суді її син зробив заяву, що невинуватий, а зізнатись його примусили під час слідства жорстокими тортурами. В заяві мати наводила докази, що молоду людину катували, але чомусь ані суд, ані прокуратура не мали охоти розібратись в цьому.

А ще я згадала дзвінок до правозахисної групи літньої жінки, яка спитала мене, що робити, бо зарплатню не сплачують декілька місяців, а газ у приватному будинку пообіцяли відрізати за несплату: "Чи правду писали у газеті, що можна перерахувати за газ із старих ощадних книжок?" - спитала вона. Я відповіла, що й сама таке читала, от як це виконати реально, не знаю, бо закони логіки і справедливості щось в нас не діють.

А ще, того ж дня, я сама телефонувала в один із райвійськкоматів, треба було дізнатись, як сформулювали довідку про смерть юнака, який повісився у частині, прослуживши біля 2-х місяців. Якщо у документі буде написано: "Загинув при виконанні службових обов’язків" - батьки його отримають невелику надбавку до пенсії. Якщо ж буде написано: "Загинув при проходженні служби" - навіть такої мізерної компенсації в них не буде.

Господи, чому ми традиційно відчуваємо себе громадянами і платниками податків тільки тоді, коли нас запрошують від імені суспільства когось засудити?

Я, наприклад, теж хочу щось сказати саме як платник податків. Їй-бо, мені є чого сказати - ось послухайте: я сплачую податки і не хочу, щоб на мої гроші у тюрмах України утримували 226 тисяч ув’язнених! Це ж тільки трохи менше, ніж наша армія, на яку, до речі, завжди не вистачає грошей. Я не хочу, щоб у тюрмах утримували людей, які не скоїли насильницьких злочинів, які не є суспільно небезпечними, засуджених за дрібні злочини. Таких, за свідченням статистики, в нас більш половини. СІЗО та деякі ІВП переповнені, в них не вистачає ліків і вони є одним з джерел розповсюдження туберкульозу. Зараз навіть контролери у тюрмах постійно ризикують підхопити цю страшну хворобу.

Що вже казати про ув’язнених, які відірвані від родин, і не мають змоги свої родини утримувати. Ми знаємо випадок, коли на 4 роки ув’язнення були засуджені чоловік та жінка, батьки 3-х дітей, які через відсутність грошей вкрали 2 порожніх бідони для молока.

І знаємо випадок, коли юнаки були засуджені на великі терміни ув’язнення за крадіжку телефонів з заводу, про цінність яких вони, майже, підлітки, не мали ніякої уяви.

А, особливо, я не хочу, щоб від імені моєї держави і далі виносили людям вироки на кшталт того, який я беру зараз в руки. Отже:

2 жовтня 1995 року Мелітопольський міський суд у складі судді Фоміна В.А. (з секретарями, прокурором і адвокатами - не має сенсу називати всі прізвища), розглянувши справу по звинуваченню 5-х, раніш несудимих наших громадян, встановив, що троє з них - робітники одного з заводів у Запорізькій області, здійснили крадіжку на своєму підприємстві. Вкрадено було 38780 штук таких собі наплавочних кілець, вартість яких у 250 разів перевищувала суму встановленої на той час мінімальної заробітної плати. Потім вкрадені кільця вони винесли з заводу. Один з тих, хто скоїв крадіжку, передав кільця четвертому учаснику групи, підсудному Володимиру Майстренко, який сплатив за це гроші - 800$ США. П’ята звинувачувана в цій справі, прибиральниця заводу, була засуджена по ст.187 до 1 року позбавлення волі з відстрочкою вироку на 1 рік .Вона єдина лишилася на свободі.

В.Майстренко в листі до правозахисної групи стверджує, що він і духом не знав про крадіжку кілець, що його знайомий, якому він заплатив, запевнив його, що кільця були виписані ним на заводі. В копії вироку, що Майстренко надіслав нам, немає доказів, що він брав участь у крадіжці, чи знав про неї. Про це тільки свідчать ті, хто крав. Але чи можна вважати це юридичним доказом?

Отже, суд, іменем України кваліфікує скоєне цією групою за ст.86-1 і визначає покарання, ретельно підраховуючи всі пом’якшувальні обставини: гарні характеристики з роботи, наявність неповнолітніх дітей, відсутність судимостей. І ось такі собі раніш законослухняні громадяни, яких ніхто не вважав соціально небезпечними (тільки один з них був взятий під варту під час слідства, з інших було взято підписку про невиїзд), з урахуванням усіх пом’якшувальних обставин вироком суду отримують всього-навсього по 10 років позбавлення волі в ВТУ суворого режиму.

Цікаво, без полегшувальних обставин, що б з ними зробив суд? Але і це не головне диво. Головне диво полягає в тому, що В.Майстренко, про якого ніхто не довів, що він навіть брав участь в крадіжці, не те, що організував її, отримав більше за всіх- 10,5 років.

Може, суддю роздратувало, що він не визнав себе винним, може була якась інша загадкова причина, може бідолашний пан Володимир просто судді не сподобався бо ніякою логікою чи здоровим глуздом ці 10,5 років пояснити не можна. Здавалося б, касаційні чи наглядові інстанції повинні були б виправити цю дику за своєю жорстокістю ситуацію. Але ж ні. Ані скарги Майстренко, ані наші скарги до Верховного Суду України, до голови Верховного Суду не мали ніяких наслідків. Майстренко і зараз в колонії.

Я не хочу думати, що всі, хто залишив йому вирок в силі, люди жорстокі, не здатні на співчуття. Але, на превеликий жаль, в країні, де ми живемо, люди, з їх почуттями і мораллю, існують окремо, а державний механізм, в даному випадку - судова машина, працює окремо. З-за цього судочинство дуже часто нагадує нещасний випадок на підприємстві, коли не саме винний, а просто найбільший роззява, попадає в середину самої по собі працюючої машини. І вона на очах у здивованих глядачів того роззяву перемелює вщент.

До речі, до нас інколи звертаються вбивці, які отримали менший строк. Всі людські критерії в нас переплутані, і ціну життя людини і 250 мінімальних заробітних плат чинне законодавство практично зрівняло. Я впевнена, що яким би серйозним не був їх вчинок, тих, хто вкрав кільця, він не вартий 10-ти років за гратами, особливо в наших умовах. Що вже казати про Майстренко?

У цій справі ми отримали вітання з нашого недалекого минулого, коли ця сумнозвісна стаття 66 ч.1 - крадіжка державного майна в особливо великих розмірах мала, як санкцію, в тому числі, розстріл. До речі, коли наша група починала свою роботу, як правозахисне відділення Харківського Меморіалу, до нас звернулись родичі людини - інваліда Вітчизняної війни, який відбував 20-ти літній термін ув’язнення. В 1986 році, фактично за підприємницьку діяльність, звісно тоді незаконну, ця людина була засуджена за ст.66-1 до розстрілу.

Як інваліду війни, розстріл йому замінили на 20 років ув’язнення, і ця стара і вкрай хвора людина в важкому стані перебувала в колонії для інвалідів під Дніпропетровськом. Майже півтора року ми писали у різні установи, доводячи, що ця хвора людина сидить за те, що молоді і здорові підприємці роблять сьогодні відкрито і законно. Нарешті стан в’язня настільки погіршився, що його було через це звільнено за відповідною статтею.

Життя людини в тоталітарній державі коштує дуже мало. Наприкінці 80-х років засоби масової інформації гостро критикували сумнозвісну ст.86-1, розстрільну її частину відмінили. Але у кримінальному кодексі України вона залишилася! І хто мені пояснить, де тут логіка і здоровий глузд, якщо Конституція України визнає рівноправними усі форми власності, тобто і захист будь-якої з них повинен бути однаковим! І будь який юрист скаже, що, якби Майстренко і його співучасники вкрали ті ж самі кільця з приватного будинку, вони б отримали менший строк в 30-40-ві роки, правда, було ще гірше. 10 років таборів людина отримувала за крадіжку декількох колосків з колгоспного поля. Сумнозвісні накази нашого вождя і вчителя, з-за яких за гратами опинились мільйони колгоспників, і зараз пам’ятають старі мешканці сел. В тому, що сталося з Майстренко, я бачу, на жаль, тільки кількісні, а не якісні зміни у відношенні держави до свого громадянина. Невже хтось справді вважає, що такі жорстокі санкції, які передбачає ст.86 ч.1 мають хоча б якийсь сенс? Невже крадіжки державного майна таке незвичайне явище? Чи може хтось рахує, що закони недостатньо суворі? Захищати власність, в тому числі і державну, треба насамперед на економічному рівні. Економічний добробут ліпше будь-яких санкцій зможе зменшити кількість злочинів проти власності. Суворі вироки не викликають обурення тільки, якщо в них є справедливість. Чи ми маємо щось таке у випадку з Майстренко?

Світ, жорстокий до пересічного громадянина, не може не викликати в нього обурення і відчуження. Влада ризикує залишитись без будь-якого зворотного зв’язку. Ми не знаємо, що порадити жінці, якій нема чим сплачувати за газ, ми дуже стурбовані соціальним станом батьків загиблих, але тут можна хоч якось пояснити всі ці прикрощі економічним становищем країни, відсутністю грошей у бюджеті. Тобто слабкістю нашої держави. Але якщо на наші з вами гроші утримують у тюрмах таких, як Майстренко, здатного робити, годувати дітей, нарешті сплачувати податки - то давайте повчимося рахувати хоч на пальцях. Якщо гуманістичні переконання потрібні не кожному, може хоч економічні спрацюють? Напевне, за 10,5 років ми витратимо на утримання Майстренко під вартою не 250 мінімальних заробітних плат, а набагато більше, правда?

Англія, м’яко кажучи, більш заможна країна, ніж Україна. Але сучасний уряд лейбористів вважає чомусь, що кількість ув’язнених в Об’єднаному Королівстві - надто важкий тягар для їх громадян - платників податків. І ось в Англії розпочалася реформа. Суть її полягає в тому, що засуджені за ненасильницькі дії звільняються від подальшого відбуття покарання в тюрмі і перебувають удома під контролем МВД.

Чому б нам не зробити так саме? Чому, взагалі, у нашого суспільства такій стійкий рефлекс хапати і саджати - ніяк не зупинимося з 17-го року?

Щодо бідолашного Майстренко - то в нас залишився єдиний вихід: звернутись до Президента з проханням про помилування. Дай Боже, щоб він, нарешті, опинився удома. Наше суспільство повинне бути зацікавлене в цьому не менш, ніж він сам і його родина. Але, на жаль, ми ніяк не можемо це усвідомити.

Соціально-економічні права

27.12.2000 | Д. Ґройсман, м.Вінниця

Повернення страхових внесків громадянам України, які постраждали в період Голокосту

   

Вже кілька років в Україні триває робота по здійсненню компенсаційних виплат жертвам нацистських переслідувань і геноциду, а також відшкодувань для так званих "остарбайтерів" - колишніх радянських громадян, яких було вивезено для примусових робіт в країни Третього Рейху. Кілька сотень доларів, що через п’ятдесят років отримують тепер люди, які вижили, пройшовши через трагічні випробовування концентраційними таборами смерті, фашистськими гетто, принизливою і важкою роботою "на ворога" в якості людей "другого ґатунку", звичайно ж є скоріше стимулом для певного морального задоволення, а не хоча б символічного визнання провини перед цими людьми.

В Україні вже реалізується декілька програм з виплат майнових претензій, які відносяться до періоду Голокосту.

З березня в Україні починає свою роботу Міжнародна Комісія із страхових претензій, що відносяться до періоду Голокосту. Цю міжнародну організацію було утворено наприкінці 1998 року в Сполучених Штатах Америки. Сьогодні до складу комісії входять представники кількох великих європейських страхових компаній, які до 1940 року працювали на територіях Польщі і Румунії, що згодом увійшли до складу СРСР, а тепер є частиною України. Через п’ятдесят років з’ясувалося, що на рахунках цих страхових компаній залишилися чималі суми страхових внесків і невідшкодованих страхових виплат, які тепер будуть повернуті вкладникам. Міжнародна комісія, яку очолює колишній держсекретар США Лоренс Іглбергер, співпрацює з урядами країн, де зараз проживають застраховані особи, чи їхні нащадки, до речі - для повернення грошей зовсім не обов’язково, щоби були живі самі застраховані, виплати буде здійснено у відповідності із правилами спадкоємності. Важливим також є і те, що хоча Комісію було утворено для компенсацій євреям, які постраждали під час Голокосту, тепер узгоджено, що Комісія буде приймати претензії від усіх застрахованих, або їхніх нащадків, незалежно від їхньої національності. Хоча до складу комісії входять представники лише п’яти європейських страхових компаній, прийнято рішення про створення компенсаційного страхового фонду для виплат з зобов’язаннями тих страхових фірм, які вже не існують. Робота по збиранню анкет і необхідних документів про претензії до страхових компаній розпочалася у всіх регіонах України і триватиме до кінця травня. Відповідно до прийнятого рішення вся допомога по заповненню анкет, а також їхня пересилка в штаб-квартиру комісії буде безкоштовною для заявників, ніякі комісійні з відшкодованих грошей також не передбачені.

Перед тим, як оголосити номери телефонів в Києві, за якими можна отримати додаткову інформацію спеціально зазначу, що вказані виплати жодним чином не стосуються зобов’язань перед застрахованими колишнім Держстрахом СРСР, які ще й досі чекають на повернення своїх грошей.

Всі люди, кого зацікавила інформація про Міжнародну комісію із страхових претензій, що стосуються періоду Голокосту, можуть зателефонувати в Київ за номерами 2165396 або 2240728

Права жінок

27.12.2000 | Д. Ґройсман, м.Вінниця

Міжнародна Амністія про права жінок

   

Спеціальний випуск новин "Міжнародної Амністії", присвячений дотриманню прав жінок, який було опубліковано 8 березня, відкривається розповіддю про одинадцятирічну суданську дівчину-біженця, яку було зґвалтовано офіцером суданської поліції просто в поліцейській дільниці в присутності трьох інших офіцерів. Попри медичні докази того, що зґвалтування дійсно мало місце, немає жодної впевненості в тому, що винних буде притягнуто до відповідальності.

Становище жінок і дівчат у всьому світі різко контрастує з загальною риторикою міжнародного співтовариства, сказано у доповіді "Міжнародної Амністії". Безуспішні намагання захистити права жінок, на думку правозахисної організації, свідчать про те, що "урядам багатьох країн бракує політичної волі для реального покращення становища жінок". Щороку вражаючу кількість жінок і дівчат забивають до смерті, спалюють живцем, насильно піддають принизливому і небезпечному "жіночому обрізанню", ґвалтують чи продають у рабство виключно тому, що вони є жінками. На порозі ХХІ сторіччя, мільйони жінок у всьому світі залишаються людьми "другого ґатунку", яких піддають дискримінації нерідко в ім’я релігії, традиції чи культури. Так в Пакистані щороку сотні жінок стають жертвами "вбивств в ім’я честі", і хоча цю практику вже поставлено поза законом, вона залишається досить розповсюдженим явищем, що на думку правозахисної організації, є наслідком упередженого ставлення влади Пакистану до жінок, яке проявляється в байдужості до цих страшних злочинів.

Особливо зростає ризик порушень прав жінок під час збройних конфліктів, табори втікачів і переміщених осіб традиційно стали місцями регулярних знущань і принижень, жертвами яких стає щоразу більше жінок.

Одним із небагатьох досягнень захисту прав жінок називає "Міжнародна Амністія" угоду про утворення Міжнародного Кримінального Суду і визначення зґвалтування і інших форм сексуального насилля (включно із примусовою проституцією, примусовою вагітністю і сексуальним рабством) злочинами проти людяності і військовими злочинами у випадках, коли такі злочини мають місце під час міжнародних чи регіональних збройних конфліктів. Іншим важливим кроком у напрямку визнання прав жінок називає "Міжнародна Амністія" прийняття Додаткового Протоколу 1999 року до "Міжнародної Конвенції по припиненню всіх форм дискримінації щодо жінок", у відповідності з яким жінкам надане право подавати скарги проти урядів країн, які не виконують своїх зобов’язань по Жіночій Конвенції. Наразі цей Додатковий Протокол ратифіковано урядами лише 28 країн. Авторитетна правозахисна організація закликала до якнайшвидшої ратифікації "Жіночої Конвенції", яку сьогодні ратифікували 165 країн із 188 членів ООН, рештою країн світу.

Коли знайомишся із цим повідомленням "Міжна-родної Амністії", може з’явитися враження, що в Україні становище із правами жінок не таке вже й погане. Але, на жаль, немає жодних підстав для самозаспокоєння, тому що наша країна залишається одним із головних джерел надходження живого товару сексуальних рабинь на чорні ринки Європи і Азії, сотні жінок гинуть щороку від кримінальних абортів, сімейне насильство стало українською національною традицією, а про зґвалтування жінок-ромів українськими правоохоронцями повідомляється із невтішною регулярністю.

Отже, шлях до утвердження справжньої, а не позірно декларованої поваги до українських жінок обіцяє бути важким і довгим.

Армія

27.12.2000 | Інформацію надав С.Бобок

Торік у запорізькій області ухилилося від служби в збройних силах 739 осіб призовного віку

   

Торік військовими комісаріатами Запорізької області було направлено 3900 осіб призовного віку для проходження строкової військової служби в Збройних Силах України. Водночас 739 юнаків ухилилися від виконання конституційного обов’язку, наголосив у вівторок на нараді щодо підсумків проведення призову на строкову військову службу в Запорізькій області у 1999 році обласний військовий комісар генерал-майор Євген Горбильов.

За його словами, з 13970 юнаків, які¦ підлягали торік призову на строкову військову службу, 965 не мають закінченої середньої освіти, що в три рази перевищує показники 1994 р.

Як передає кореспондент агентства УНІАН, коментуючи кількість осіб, які¦ ухилилися від призову, прокурор Запорізької обласної прокуратури Петро Зубков наголосив, що в цьому, насамперед, винні¦ призовні¦ комісії, які¦ своєчасно не ¦інформували органи МВС та прокуратури щодо пошуку осіб, які¦ ухиляються від призову.

За його словами щодо 739 осіб, то до органів прокуратури торік надійшли матеріали лише на 15 призовників, чотирьох з яких було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Практика правозахисту

27.12.2000 | А. Юрченко, пгт Черноморское

Станут ли наши суды по-настоящему независимыми от коррупции?

   

(Начало в "ПЛ" №5)

Истец заявил, что если коллегия считает, "что необходимо провести служебное расследование", то она должна, руководствуясь статьей 320 ГПК, вынести об этом частное определение.

Но коллегия огласила лишь резолютивную часть определения о том, что дело снимается с рассмотрения и направляется в Главное управление юстиции для проведения служебного расследования.

Как установил истец впоследствии, коллегия 17.03.99 г. огласила резолютивную часть определения с одним текстом (что дело направляется в ГУ юстиции), но в мотивированном определении написала другой текст.

В определении от 17.03.99 г. написано: "Суд, рассматривая замечания истца по делу на протокол судебного заседания от 18.01.99 г. удостоверил правильность замечаний, изложенных в п. 21 заявления, а именно то, что 18.01.99 г. оглашалась резолютивная часть решения. Коллегия обращает внимание на то, что в материалах дела отсутствует резолютивная часть решения, в связи с чем дело подлежит возвращению в суд для дооформления. Руководствуясь ст. 306 ГПК, судебная коллегия определила: дело снять с кассационного рассмотрения и возвратить в суд для дооформления".

Но ссылка коллегии на статью 306 ГПК несостоятельна, поскольку речь в этой статье идет о разрешении судом ходатайств и заявлений лиц, участвующих в деле, а не о возможности и порядке снятия дела с рассмотрения и возвращения его в суд "для дооформления".

Никто не заявлял ходатайства о снятии дела с рассмотрения. Истец, наоборот, просил рассмотреть дело по существу.

По основаниям статьи 312 ГПК решение суда подлежало безусловной отмене в связи с грубыми нарушениями судом норм материального и процессуального права, в связи с неполным выяснением обстоятельств, имеющих значение для дела, не доказанностью обстоятельств, которые суд посчитал установленными и несоответствием выводов суда, изложенных в решении, обстоятельствам дела.

Коллегия вышла за пределы своих полномочий, предусмотренных статьей 311 ГПК "Полномочия кассационной инстанции", в которой говорится: "суд, рассмотрев дело в кассационном порядке, вправе своим определением:

оставить решение без изменения, а кассационную жалобу или представление - без удовлетворения;

отменить решение полностью или частично и направить дело на новое рассмотрение в тот же суд в ином составе судей или в другой суд первой инстанции;

отменить решение полностью или в части и прекратить производство по делу либо оставить заявление без рассмотрения;

изменить решение или постановить новое решение, не передавая дела на новое рассмотрение, если по делу не требуется собирания или дополнительной проверки доказательств, обстоятельства дела установлены судом первой инстанции полно и правильно, но допущена ошибка в применении норм материального права".

Из процитированного видно, что нет у коллегии полномочий снимать дело с рассмотрения.

Следует отметить безответственное отношение к своим обязанностям докладчика по делу Н.Шестаковой, которая фактически не провела подготовку дела к его рассмотрению в кассационной инстанции.

В соответствии с установленным порядком подготовка дела в суде кассационной инстанции осуществляется членом кассационного суда - докладчиком по делу, который производит следующие действия:

- изучает дело (определяет предмет спора, проверяет правильность квалификации спорных правоотношений, доводы кассационной жалобы и т. д.);

- принимает меры по обеспечению дела дополнительными материалами;

- разрешает вопрос о возможности рассмотрения дела в срок, определенный судом первой инстанции;

- в случае переноса рассмотрения дела извещает об этом лиц, участвовавших в суде первой инстанции;

- включает дело в списки дел, подлежащих рассмотрению кассационным судом.

В заявлении Верховному суду Крыма от 18.02.99 г. истец писал, что в судебном заседании по рассмотрению замечаний на протокол судья удостоверила замечание на протокол о том, что в судебном заседании ею была оглашена лишь резолютивная часть судебного решения.

Если бы Н.Шестакова изучила дело, изучила бы доводы кассационной жалобы и дополнение к ней, то она бы увидела, что в деле нет резолютивной части решения (которое должно приобщаться к делу в соответствии с ч. 4 статьи 209 ГПК).

Но она не заметила отсутствия в деле резолютивной части решения, т. е. не устранила недостатки подготовки дела, допущенные в суде первой инстанции, не приняла мер по обеспечению дела дополнительными материалами, а посчитала, что депо можно рассматривать в кассационной инстанции в срок, определенный судом первой инстанции.

Если бы она добросовестно отнеслась к своим обязанностям, то она должна была принять меры к переносу рассмотрения дела в кассационной инстанции и обязана была известить об этом стороны по делу.

А откуда истец мог знать, что судья не приобщила к делу резолютивную часть судебного решения?

Не зная об этом, истец приехал на заседание коллегии и при даче объяснения попросил коллегию, чтобы она посмотрела, есть ли в деле резолютивная часть решения.

Если бы истец не попросил коллегию об этом, то она, пожалуй, и не заметила бы нарушения судьей требований части 4 статьи 209 ГПК.

Итак, коллегия 17.03.99 г. огласила в судебном заседании резолютивную часть определения, указав, что дело снимается с рассмотрения и направляется в ГУ юстиции для проведения служебного расследования.

Считая, что дело направлено в ГУ юстиции, истец 9.04.99 г. направил письмо начальнику ГУ юстиции по данному вопросу.

В письме истцу от 27.05.99 г. первый заместитель начальника ГУ юстиции М. Трошина сообщила, что "данное дело для проведения служебной проверки не поступало" и, что "депо было снято коллегией с кассационного рассмотрения и возвращено в Черноморский райсуд для "дооформления".

Она сообщила также, что "10.04.99 г. дело поступило в Черноморский райсуд, а после дооформления 27.04.99 г. дело повторно направлено в судебную коллегию для рассмотрения 19.05.99 г."

Прибыв на заседание коллегии 19.05.99 г., согласно извещению о слушании дела, истец попросил коллегию (председательствующий Корольков И.П., докладчик по делу Берзиньш В.С., судья Архипова И.А.) дать ему посмотреть дело.

Он увидел, что дооформление заключалось в том, что к делу была приобщена резолютивная часть решения суда и объяснение секретаря судебного заседания, которая неправильности написанного в протоколе судебного заседания объясняла своей неопытностью. Объяснения же судьи в деле не было.

Следует отметить, что состав коллегии по сравнению с коллегией, снявшей дело с рассмотрения, изменился: в составе коллегии были новый председательствующий и новый докладчик по делу, которые, естественно, не знали о том, что происходило в судебном заседании коллегии 17 марта, т.е. не знали какое определение на самом деле оглашалось в этом заседании, не знали, что в оглашенной резолютивной части определения речь шла о направлении дела в ГУ юстиции.

Коллегия 19.05.99 г. рассмотрела дело с грубым нарушением ГПК: 1.

Проигнорировала доводы кассационной жалобы истца и его объяснения в заседании коллегии; 2.

Проигнорировала доводы, изложенные в заявлении истца в коллегию от 18.02.99 г. по замечаниям на протокол; 3.

Проигнорировала доводы, изложенные в заявлении истца в коллегию от 19.02.99. г. по "сравнительному анализу" представителя ответчика; 4.

Нарушила требования статьи 310 ГПК, согласно которой обязана была по имеющимся в деле и дополнительно представленным материалам проверить законность и обоснованность решения суда как в обжалованной, так и в не обжалованной части, поскольку коллегия не связана доводами кассационной жалобы и обязана проверить дело в полном объеме;

5. Нарушила требования статьи 312 ГПК, проигнорировав основания к отмене решения суда и передаче его на рассмотрение в суд первой инстанции, а именно:

- неполное выяснение обстоятельств, имеющих значение для дела;

- недоказанность обстоятельств, имеющих значение для дела;

- несоответствие выводов суда, изложенных в решении, обстоятельствам дела;

- нарушение или неправильное применение норм материального или норм процессуального права.

6. Нарушила требование статьи 313 ГПК, не заметив, что суд первой инстанции неправильно истолковал статью 7 Гражданского кодекса".

7. Проигнорировала требования статьи 314 ГПК, поскольку судом первой инстанции были нарушены нормы процессуального права (что привело к неправильному разрешению дела);

8. В определении коллегии не приведены доводы истца, что позволило голословно утверждать, что "доводы истца фактически сводятся не к распространению ответчиками не соответствующих действительности сведений, а к его несогласию с тем, что выступление опубликовано не полностью, а в сокращенном виде".

Но это надуманный вывод коллегии, не основанный на материалах дела, в частности, на исковых требованиях истца, которые коллегия проигнорировала; 9.

Коллегия проигнорировала доводы истца, которые он приводил в пояснении, в своей речи в прениях и в реплике после прений в суде первой инстанции (тексты этих выступлений истца в судебном заседании приобщены к делу);

10. Коллегия проигнорировала доводы истца, изложенные им в опровержении публикации, которое он направлял в редакцию (копия его имеется в деле);

11. Написанное в определении коллегии, что "данные выводы суда соответствуют материалам дела, фактическим обстоятельствам, требованиям законодательства" - это общие фразы, не подкрепленные ссылкой над конкретные материалы дела.

На самом же деле, как раз все наоборот: выводы суда не соответствуют материалам дела, фактическим обстоятельствам и требованиям законодательства.

12. Коллегия сделала неправильный вывод, что текст статьи является кратким изложением выступления истца. Это явно видно, если сопоставить тексты, имеющиеся в деле.

13. Вывод коллегии, что "В статье также не содержится сведений, порочащих честь, достоинство и деловую репутацию истца с точки зрения соблюдения законов, общепризнанных правил и принципов морали", не соответствует обстоятельствам дела и имеющимся в нем материалам.

14. Ссылка коллегии на статью 6 Закона "О печатных средствах массовой информации (печати) в Украине" некорректна и не имеет отношения к предмету спора.

Истец согласен с тем, что "Деятельность печатных средств массовой информации - это сбор, создание, редактирование, подготовка информации к печати и издание ее".

Но, кроме статьи 6, в законе есть и другие статьи, на которые не обратила внимание коллегия.

Например, статья 3 закона, в которой говорится, что запрещается вмешательство в личную жизнь граждан, посягательство на их честь и достоинство.

Не обратила внимание коллегия и на статью 26 закона, в которой говорится, что журналист обязан предоставлять для публикации объективную и достоверную информацию.

Не обратила коллегия внимания и на статью 37 закона, в которой говорится, что редакция обязана в срок, не превышающий одного месяца со дня поступления требования об опровержении, письменно известить заявителя об отказе в публикации опровержения с указанием мотивов (чего редакция не сделала);

15. В определении коллегии написано, что "суд удостоверил правильность замечаний истца на протокол судебного заседания от 18.01.99 г.".

Но это не соответствует действительности, поскольку судья удостоверила только одно из 22 замечаний на протокол, да и то сделала это в судебном заседании по рассмотрению замечаний (отказалась это сделать до судебного заседания и удостоверила замечание в судебном заседании вынужденно, поскольку и ответчики подтвердили правильность замечания). 16.

В определении коллегии написано, что "впоследствии резолютивная часть, ошибочно не подшитая секретарем, приобщена к материалам дела". На самом деле, резолютивная часть решения была не подшита намеренно, а довод коллегии надуман.

О том, что резолютивная часть решения была приобщена к делу задним числом, коллегия не указала. 17.

Из определения коллегии не усматривается, что дело в коллегии рассматривалось и 17 марта. Коллегия огласила в судебном заседании лишь резолютивную часть определения. Дело долго удерживалось в коллегии и лишь 27.07.99 г. поступило в Черноморский райсуд.

Получив в райсуде копию определения, истец, считая его явно необоснованным и незаконным, обжаловал решение суда и определение коллегии в порядке судебного надзора.

Но об этом - после рассмотрения жалобы надзорной инстанцией, поскольку она еще до сих пор не рассмотрена.

У недержавних організаціях

27.12.2000 | Н.Коваленко, м. Донецьк

Вже не тихо навколо Тихого

   

Небагато часу минуло, як відзначили сумне десятиліття перепоховання останків трьох славетних синів України - Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина. З початку дев’яностих написано чимало про тих, хто виборював незалежність і загинув за неї, як і про тих, хто дожив таки до сьогодні й продовжує справу своїх полеглих побратимів у політичній борні.

Та останнім часом про тих, Перших, починають дещо забувати. Так, видають твори Василя Стуса, але до цих пір, не зважаючи на всі намагання місцевої "Просвіти", демократичної громадськості Донеччини, не маємо у шахтарському краї, де провів свої дитячі та юнацькі роки Василь, жодного пам’ятного знака на його честь. Тоді, коли великого сина України шанує весь світ, місцева влада все вирішує та вирішує: чи вартий він пам’яті?

Не часто почуєш сьогодні й про долю спадщини Юрія Литвина.

Здавалося, що байдуже мовчання встановилося і навколо імені Олекси Тихого - одного із перших борців за гідність нашу ще за "радянських часів", єдиного із трьох згаданих, що народився і був засуджений катами на рідній донецькій землі. Хай, певне, не мав він такого поетичного таланту, як його побратими по уральсько-сибірських таборах і київському "поверненню". Але саме ця людина - одна з небагатьох тоді - стояла біля витоків української державності, була її свідомою предтечею.

Нагадаємо, що народився він 1927 року на хуторі Іжевка поблизу Дружківки. Вперше його заарештували 1957 року за виступ проти радянської інтервенції в Угорщині. Покарання було тяжким, але воно не зламало борця. Звільнившись, він разом із десятьма побратимами виступає за виконання радянською імперією Гельсінкських угод про права людини в Україні. І знову арешт, табір на півночі Росії. 1984 року О. Тихий помер у в’язничній лікарні.

Недруги української незалежності зробили багато, щоб знищити саму згадку про О. Тихого, але це їм не вдалося. Народ пам’ятає своїх героїв-мучеників. Не тільки в Києві чи у Львові, а й у "червоному", зрусифікованому Донбасі. У місті Дружківці, де жив і працював О. Тихий, три роки тому з ініціативи директора видавництва "Прима-Прес" Сергія Базанова було засновано Благодійний фонд пам’яті Олекси Тихого. Серед його фундаторів - страхова компанія "Аско-Донбас Північний" (генеральний директор Євген Матушевський), Дружківський осередок Всеукраїнського товариства "Просвіта", кілька приватних осіб.

Новий фонд швидко став знаним. Його відвідали, зокрема, президент Американського комітету допомоги школам Донбасу професор Віталій Кейс, наш славетний земляк, академік НАНУ, письменник і громадський діяч Іван Дзюба, відома правозахисниця Надія Світлична та інші. А народний художник України скульптор Олександр Скобликов, побувавши у Дружківці, вирішив створити пам’ятник О. Тихому і встановити його в рідному місті видатного правозахисника.

Благодійний фонд дуже багато зробив для пропаганди діяльності Української Гельсінкської групи, яка була центром правозахисного руху. За кошти фонду видано кілька книжок, організовано низку тематичних публікацій тощо. А торік фонд провів конкурс на кращу публікацію про український правозахисний рух та його учасників.

І ось наприкінці січня, у день пам’яті Олекси Тихого, оголошено підсумки і вшановано лауреатів першого конкурсу. Переможцем визнано редакцію газети "Донеччина" (м.Донецьк), ще шістьох авторів, які надіслали свої роботи на конкурс, відзначено заохочувальними преміями. Серед лауреатів, зокрема, члени НСПУ відомі літератори Іван Костиря та Юрій Доценко. Рішення журі, яке очолює Сергій Базанов, справедливе, адже редакція "Донеччини" (головний редактор Ігор Зоц) розповідає про діяльність українських патріотів ще з 1990 року. Початок цій темі поклали публікації журналістів газети, на той час майбутніх членів Спілки письменників Анатолія Лазоренка (вчився із В. Стусом) і Юрія Доценка "Штрихи до портрету Василя Стуса". І далі газета пише про Олексу Тихого, Василя Стуса, Аллу Горську, нині вже покійну маму В. Стуса, знайомить з іншими людьми, які знали славетних борців.

Та віддамо належне засновникам фонду - молодим підприємцям, депутатам Дружківської міськради С. Базанову та Є. Матушевському. Вони - справжні патріоти краю, адже поставили за мету спорудити в Дружківці пам’ятник Олексі Тихому, видати зібрання його творів.

У недержавних організаціях

27.12.2000 | Л.Клочко, м.Харків

Звітно-виборча конференція Української секції Міжнародного Товариства Прав Людини

   

26 лютого в місті Києві відбулася звітно-виборча конференція Української секції Міжнародного Товариства Прав Людини.

В Київ прибули представники регіональних організацій та робочих груп. На конференції були гості з інших правозахисних організацій, представники Уповноваженого з прав людини Верховної Ради, а також консул Федеративної Республіки Німеччини в Україні пан Мартин Шеффер.

У своїй доповіді голова МТПЛ-УС пан Сухоруков зазначив, що на цей час організація нараховує понад 1670 членів, і є однією з найбільших правозахисних організацій, що охоплює майже всі регіони України. Осередки - МТПЛ-УС є не тільки у великих містах, таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, але й у зовсім невеличких містечках, селищах, відкрито 2 громадські приймальні в сільській місцевості . Можна сказати, що період становлення організації завершився. МТПЛ-УС має своє обличчя. Приоритетними напрямками роботи є захист прав військовослужбовців, прав неповнолітніх ув’язнених, піклування про безпритульних дітей, тощо. Взимку була проведена акція "діти на снігу". Проведено уже четвертий конкурс учнівських та студентських робот із прав людини. Опрацьовано понад 600 скарг, що надійшли до МТПЛ-УС в 1999 році, але це десь третина отриманих скарг.

Таісія Іванівна Шкрюм, заступник голови, привітала всіх делегатів і гостей конференції, зазначивши, що всі вони є людьми небайдужими. Далі пані Шкрюм розповіла про роботу Дніпропетровської обласної організації. У восьми робочих групах, що спеціалізуються по різних напрямках, працюють 182 особи. В області створено вісім громадських приймалень, що за минулий рік опрацювали понад 1480 звернень. При облдержадміністрації створено асоціацію правозахисних організацій. Працює центр правозахисту жінок, що потрапили у кризову ситуацію. 10 грудня в Тернівці молоді члени МТПЛ-УС започаткували свою організацію "Юні журналісти".

Заступник голови МТПЛ-УС пан Мосунов зазначив, що ситуація з правами людини в Україні погіршується, тому необхідно краще організувати роботу в регіонах. Як головну ціль пан Мосунов зазначив побудову в Україні громадянського суспільства. На досягнення цієї мети й повинна бути націлена вся робота МТПЛ-УС та інших недержавних організацій. Взагалі промова пана Мосунова була програмною. Він пропонував організувати інформаційний центр, залучати радіо, телебачення, газети до освітлення роботи НДО. Співпрацювати з новим міністром освіти для більшого поширення знань із прав людини.

Пан Косторний зі Львову розповідав про створення антикорупційного комітету.

Пан Перепадя з Запоріжжя доповів про відкриття відділень МТПЛ-УС в Енергодарі та Бердянську. Оцінюючи роботу правління, як позитивну, пан Перепадя зазначив, що потрібно більш чітко визначити стратегію й тактику подальшої роботи.

Виступів було багато, бо кожен хотів би розповісти про свої справи, покритикувати або похвалити правління. Природно, що в такій великій організації не збігаються точки зору на ті чи інші явища суспільного життя. Усі розбіжності можливо було б урегулювати мирним шляхом, але іноді амбіції беруть верх над здоровим глуздом. Так пан Сапа не зміг стримати емоцій і почав переходити до особистих випадів. Почала розпалюватися сварка. Саме в цю хвилину й спрацювали стриманість, природний такт та вміння володіти ситуацією, що притаманні пану Сухорукову. Головуючий повів себе спокійно, але наполегливо. Пан Сапа вимушений був підкоритися більшості і покинути конференцію.

Далі були затверджені керівні документи - положення про правління, про ревізійну комісію.

Головою Правління МТПЛ-УС було одностайно обрано Андрія Олександровича Сухорукова. Його заступниками стали Шкрюм Таісія Іванівна, Глазунов Борис Іванович, Мосунов Микола Максимович, Кудлай Тамара Павлівна. Крім них, членами правління було обрано пп. Кравченка В.Г Рибалка А.М., Косторного О.Д., Цикуру Н.Л., Бондаря В.В. Хазіахметова Д.Р., Перепадю В.І.

Було також обрано ревізійну та конфліктну комісії.

Треба зазначити, що конференція була організована на достатньому рівні.

Вітаємо всіх членів МТПЛ-УС із новим керівництвом і бажаємо подальших успіхів.

Хто винний?

27.12.2000 | О.Покрищук, Вінницька обл.

Засідки на селян

   

Життя пересічного селянина - працюючого і пенсіонера - мало чим відрізняється від долі більшості простих українців. Різниця лише в тому, що робітникам не видають заробітну платню у грошовій формі по 2-3 і більше років, а пенсіонерам близько року. Все це змушує сільчан гуртуватися в колективи: вивозити товарну продукцію (якщо вона, власне, товарна) на ринки міст.

Сьогодні практично всі - великі і малі міста - мають свої оптові і роздрібні ринки: від Кінного у Харкові до всім відомого "Привозу" в Одесі. Різниця між ними в платні за квадратний метр торгівельної площі, особливо відчутна на приватних і державних ринках, але всюди існує скритий або, навіть, відкритий рекет. Особливо дурну славу "рекетирських" мають ринки Одеської, Київської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської та інших областей.

Селяни Вінниччини, маючи один з найбільших в країні аграрний потенціал, вивозять сільськогосподарську продукцію, в основному, на південь та схід держави. Отак, 12 лютого цього року група селян села Юрківці Немировського району, та селищ Вербівка, Привільне і Білки Іллінецького району відправилися до Кривого Рогу "за копійкою".

13 січня вантажний автобус (номерний знак 65-21 ХОЕ), долаючи терени Кіровоградської області, проїхав повз село Леніно-Ульянівка і далі у напрямку хутора Надія. Більшість постів на цьому шляху стаціонарних та пересувних "доїли" водія помірковано - від 2-х до 10-ти гривень на кожній зупинці. Але ось автобус під’їхав до "общественного поста ГАИ №12" біля залізничного переїзду. Капітан ДАЇ, що мав нагрудний знак за № 0075, і сержант з нагрудним знаком № 0234 приступили до своїх обов’язків професійно, вочевидь, маючи чималий досвід.

Сержант № 0234 вимагав від водія данину: "давай два мішки картоплі і два ящика яблук". Такий "податок" на двох міліціонерів-рекетирів викликав протест серед селян, адже ціна такої данини становить 250-300 гривень. Протистояння сторін продовжувалося приблизно годину. Не зважаючи на те, що у всіх присутніх були всі відповідні документи на картоплю, квасолю, яблука та інше, рекетири у мундирах могли відправити автобус на штрафний майданчик, посилаючись на перевантаження автомобіля. Загальна кількість вантажу становила біля 4,5 т при тому, що автобус був розрахований на 8-ми тонне навантаження. Ознаки спекуляції знайти було важко серед неспекулянтів, тому селяни не здавалися.

Суперечка закінчилася повною перемогою землеробів - ні одного кілограма товару грабіжники серед біла дня не отримали.

Капітан заспокоював пасажирів: "повертайтесь до автобусу, а з водієм ми самі розберемося". "Разборка" закінчилась тим, що у водія вилучили 23 гривні - більше в нього не було. Саме під час палаючого конфлікту повз конфліктуючих проїхав патрульний автомобіль ДАЇ з номером 22-00 ЕІА.

Високопосадові чиновники міліції запевняють громадян України, що вони приступили до реформування цієї силової структури.

Важко сказати, що це: реформування, реорганізація чи "перебудова" міліцейських кадрів, але одне поза сумнівом, ДАЇ України ще з доперебудовних часів мали таку мережу постів, що це завжди викликало невдоволення пересічних громадян, а водіїв автотранспорту в першу чергу.

Жартуючи, хтось перейменував абревіатуру ДАЇ в ДАЙ, а тисячі постів на шляхах в "курятники". На шляхах водії старанно попереджають зустрічні автомобілі світлом фар: "попереду засада", і роздратовано вигукують: "знову ДАЙ!"

Боляче, з образою сприймають селяни поведінку міліціонерів. Беззахисні у всі часи гіркої аграрної історії України селяни, залишаючись кріпаками, потерпали від репресій, голодоморів, страшної війни, німецької окупації. Тепер нова біда - міліціонери з простягнутою рукою. Нечисті на руку, вони вимагають на шляхах готівку та пропонують бартер: дорогу на картоплю, м’ясо, овочі, олію, муку та інше.

Важко уявити собі поліцейського нормальної країни, наприклад, Бельгії, Німеччини, США, Ізраїлю (цей перелік буде дуже довгим) із ковбасою під пахвою, ящиком яблук або мішком картоплі під час чергування. В Україні це можливо.

Особливою увагою даїшників користуються оптові перевезення сільськогосподарської продукції: капуста, помідори, огірки та інші продукти на шляхах з півдня до промислових центрів. Маршрут Волинь - Київ - Харків взагалі непомірно дорогий. Зупинка на кожному з постів коштує 10-25 гривень. Не відстають в очищенні кишень водіїв, тобто селян, бо ціна перевезень товарів зростає, і постові на маршрутах Тернопіль - Вінниця - Кіровоград - Дніпропетровськ - Донецьк.

Міліцейська імперія - олігарх на колесах - має значні дивіденди від "пасовищ" на асфальті. Водієві маршруту Волинь - Кривий Ріг поїздка коштувала 60 гривень.

Мільйонні прибутки (якщо не мільярдні) міліціонерів не вимагають розуму і працелюбності. Багатство міліцейської олігархії поза обліком, а розмір заробітної плати, про який так багато говорить міністр внутрішніх справ пан Кравченко, є по суті формальним.

Погляд

27.12.2000 | О.Туменко, м.Кіровоград

Змагальний кримінальний процес варто запозичити

   

Стан справ, результати роботи в будь-якій сфері значною мірою залежать від того, яка технологія застосовується, чи відповідає вона останнім досягненням людської думки, чи є ефективною. Це повною мірою стосується і розслідування кримінальних справ, де технологічний процес закріплений законодавчо в Кримінально-процесуальному кодексі.

Наша процедура, як відомо, принципово відрізняється від американської. І це природно, адже вона склалася за роки радянської влади, у специфічних історичних обставинах. Практика показала, що західний, так званий змагальний, процес має принципові переваги. Перш за все він продуктивніший, ефективніший економічно. Це дозволяє, наприклад, середньостатистичному судді в США за рік розглядати п’ять тисяч кримінальних справ, що більше, ніж доробок всіх судів нашої області. Пересічна кримінальна справа десь у сто разів менша за обсягом. Більшу ж частину нашої складають повтори і необов’язковий матеріал.

Крім того, змагальний процес дозволяє широко застосовувати такі надзвичайно ефективні, незамінні методи розкриття кримінальних злочинів, як угода правосуддя з членом злочинної групи, який викриває спільників, таємне використання оперативного співробітника як учасника злочинного угрупування, та ін.

Характерно, що змагальна технологія зручніша не тільки для слідчих та суддів, а й для свідків, потерпілих та обвинувачених, оскільки принципово удосконалює процес. За абсолютною більшістю справ захист, переконавшись у неспростовності доказів, визнає правоту обвинувачення, після чого суддя за лічені хвилини визначає міру покарання, і на цьому все закінчується. Свідки до суду не викликаються. Змагальний процес на заході пройшов випробування часом, від нього ніхто не збирається відмовлятися. Отже, ця технологія є раціональнішою, прагматичнішою.

Проте практично повний перехід до її застосування зараз малореальний. І це зрозуміло. Різкі принципові зміни викликають природний острах. То що ж, і надалі будемо товкти воду в ступі, розтринькувати бюджетні кошти?

Вихід бачиться в поступовому, але невідкладному запровадженні змагальної процедури. Пропозиція полягає в тому, щоб у новому Кримінально-процесуальному кодексі, який Верховна Рада має прийняти найближчим часом, поряд з існуючою технологією передбачити для певної категорії справ і змагальний процес. Наприклад, для кримінальних справ про крадіжки, за якими зловмисники затримані при скоєнні злочину або безпосередньо після нього. Можна також передбачити додатковою умовою застосування змагальної процедури тільки за наявності на це згоди обвинуваченого та його захисника.

Такий підхід дозволить поступово практично випробувати нову для нас справу. Майбутнє, безумовно, - за нею. Про це свідчить і така обставина. Злочинність, а отже і боротьба з нею, стрімко інтернаціоналізуються, що викликає необхідність спільної роботи українських та зарубіжних слідчих. А це об’єктивно вимагає єдиної технології. Вони наш процес не запровадять: немає підстав. Отже, нам слід перейти на їхній змагальний, як більш ефективний.

Дисиденти і час

27.12.2000

Юбилей Сергея Ковалева

   

Сергей Адамович Ковалев родился 2 марта 1930 года в г.Середина-Буда Сумской обл.(Украина) в семье железнодорожника. В 1954 - окончил биофак МГУ. Биофизик, специалист в области нейронных сетей. Жил и работал в Москве. Опубликовал более 60 научных работ; в 1964 г. защитил диссертацию и получил ученую степень кандидата биологических наук.

С середины 1950-х гг. принимал участие в борьбе против т.н. "учения Лысенко" - антинаучной доктрины, господствовавшей в советской идеологии и поддерживаемой партийной властью.

Первым актом правозащитной активности Ковалева стало организованное им в начале 1966 г. коллективное письмо сотрудников Института Биофизики в защиту писателей А.Синявского и Ю.Даниэля, осужденных за "антисоветскую пропаганду". С 1968 г. Ковалев примкнул к возникавшему тогда движению в защиту прав человека в СССР и вскоре стал в этом движении заметной фигурой. Когда в мае 1969 г. была создана Инициативная группа защиты прав человека в СССР - первая в стране открыто действующая независимая правозащитная общественная ассоциация, в состав этой группы вошел и Ковалев. Вследствие этого осенью того же года был уволен с должности заведующего отделом межфакультетской лаборатории математических методов в биологии МГУ.

Ковалев был одним из тех людей, благодаря которым борьба советских диссидентов за гражданскую свободу приобрела характер открытой и ненасильственной деятельности, апеллирующей к духу и букве права. Как и большинство его товарищей, Ковалев считал соблюдение прав человека, прежде всего - гражданских прав личности, ключевым условием общественного развития. В соответствии с реалиями советской действительности, в качестве основного такого права и одновременно главного средства борьбы за другие индивидуальные и коллективные права Ковалев рассматривал свободу слова, осуществляемую "явочным порядком", с помощью специфически советского варианта неподцензурной печати - т.н. Самиздата.

С 1971 г. Ковалев становится одним из редакторов "Хроники текущих событий" - машинописного информационного бюллетеня советских правозащитников, выходившего с 1968 г. с интервалом в полтора-два месяца. Тогдашние наблюдатели и сегодняшние исследователи отмечают необычайную в условиях полуподпольного функционирования точность, ответственность и полноту информации о нарушениях прав человека, содержащуюся в этом издании. А.Д.Сахаров, не участвовавший непосредственно в подготовке "Хроники", неоднократно заявлял, что считает ее самым главным делом правозащитников. "Хроника", как и Инициативная группа, а позднее - Хельсинкское движение, была центром, вокруг которого консолидировалось правозащитное и другие родственные ему по методам и принципам действия движения - религиозные, национальные и иные. В частности, при решающем участии Ковалева правозащитники наладили постоянные контакты с движением литовских католиков и с грузинскими диссидентами.

В конце 1972 года издание "Хроники" под давлением Комитета госбезопасности было приостановлено, однако? год спустя редакторы приняли решение возобновить издание. 7 мая 1974 года три члена Инициативной Группы - С.Ковалев, Т.Великанова и Т.Ходорович созвали пресс-конференцию для иностранных журналистов, где заявили, что отказываются впредь подчиняться шантажу и берут на себя ответственность за дальнейшее распространение "Хроники". Там же журналистам были представлены три новых выпуска бюллетеня.

Ковалев успел принять участие в подготовке еще четырех номеров "Хроники". Один из них, 33 - специальный выпуск, посвященный исключительно узникам политических лагерей, объявлению 30 октября 1974 г. Днем политзаключенного в СССР (с 1991 г. это официально признанный День памяти жертв политических репрессий). С.Ковалев участвовал в пресс-конференции на квартире А.Д.Сахарова, где было объявлено о Дне политзаключенного и передал иностранным журналистам этот выпуск.

В сентябре 1974 г. в Москве была образована советская секция "Международной Амнистии" - первый случай открытия на территории СССР филиала международной организации, независимого от официальных властей, и Сергей Адамович вошел в состав этой группы.

28 декабря 1974 г. Ковалев был арестован по обвинению в "антисоветской агитации и пропаганде". Центральным пунктом обвинения было участие в издании "Хроники текущих событий"; ему также инкриминировалось распространение информационного бюллетеня литовских католиков - "Хроники Литовской Католической церкви" и "Архипелаг ГУЛАГ" А.Солженицына. В декабре 1975 года суд в Вильнюсе приговорил Ковалева к 7 годам лагерей строгого режима и 3 годам ссылки. Виновным себя Ковалев не признал, последнего слова на суде был лишен.

Арест и осуждение Сергея Адамовича вызвали длительную кампанию протеста как в СССР, так и за рубежом, где был создан общественный Комитет защиты Сергея Ковалева. В этот Комитет вошли видные биологи, математики, юристы из разных стран мира.

Наказание Ковалев отбывал в Скальнинских (Пермских) лагерях, в ссылку был отправлен на Колыму.

По отбытии срока ссылки он поселился в г.Калинине (ныне Тверь), т.к. возвращаться в Москву ему было запрещено.

В годы перестройки принимал участие в различных общественных инициативах: входил в оргкомитет Международного гуманитарного семинара (декабрь 1987 г.), участвовал в создании пресс-клуба "Гласность", в учредительном съезде общества "Мемориал" (в 1990 г. избран сопредседателем этого общества). В 1989 г., по рекомендации А.Д.Сахарова, назначен сопредседателем с советской стороны Проектной группы по правам человека при Международном фонде за выживание и развитие человечества (впоследствии - Российско-американская группа по правам человека). В рамках Проектной группы Ковалев разработал законопроект "О чрезвычайном положении", который впоследствии был принят Верховным Советом России в качестве Закона РФ. Тогда же вошел в воссозданную Московскую Хельсинкскую группу.

В декабре 1989 г. Ковалев, по настоянию Сахарова, выдвинул свою кандидатуру на Съезд народных депутатов РСФСР и в марте 1990 г. был избран от одного из московских округов уже в первом туре голосования.

1-й Съезд народных депутатов выдвинул Сергея Ковалева в члены Верховного Совета РСФСР, в Комитет по правам человека ВС РСФСР, утвердил его в должности Председателя этого Комитета и, ex officio, члена Президиума Верховного Совета.

На посту Председателя Комитета по правам человека Верховного Совета РСФСР (позднее - РФ) Ковалев, вместе со своими коллегами по Комитету, разработал Российскую Декларацию прав человека и гражданина (декабрь 1990 г.) - рамочный документ, определяющий будущие конституционные нормы Российской Федерации в области прав человека. Декларация была принята Съездом народных депутатов России в начале 1991 г. Основываясь на этой Декларации, Ковалев, войдя в Конституционную комиссию Съезда, сформулировал основные статьи соответствующего раздела ныне действующей Конституции России.

Кроме того, в период своего существования (июнь 1990 г. - сентябрь 1993 г.) Комитет по правам человека под председательством Ковалева разработал и провел через ВС ряд законов. Наиболее важные из них:

Закон "О реабилитации жертв политических репрессий" (октябрь 1991 г.);

Закон "О чрезвычайном положении" (1991);

Законы "О беженцах" и "О вынужденных переселенцах";

поправки и дополнения к Исправительно-трудовому кодексу РФ (1992 г.).

Комитет также участвовал в подготовке и экспертизе многих законопроектов, провел ряд слушаний по проблемам, затрагивающим права человека в России и других странах.

По инициативе Ковалева Президент России подписал осенью 1991 г. Указ об амнистии, освободивший из заключения сравнительно небольшой контингент оставшихся узников бывших политических лагерей.

С осени 1991 г. Ковалев - председатель российской делегации в Комитете по правам человека ООН; в сентябре 1991 г. он - сопредседатель советской делегации на Московском совещании стран-участниц Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. В феврале 1993 г. был назначен членом Президентского совета. Входил также в ряд комитетов и комиссий, созданных как исполнительной, так и законодательной властью ad hoc (как, например, комиссия ВС по передаче на государственное хранение архивов КПСС и КГБ, комиссия МИД РФ по въезду и выезду и т.п.)

В 1993 г. Ковалев принял активное участие в создании движения, а затем партии "Выбор России" (ныне - "Демократический выбор России"), был избран председателем движения и членом Политсовета ДВР.

После роспуска Верховного Совета в сентябре 1993 г. Ковалев был назначен Председателем созданной президентским Указом Комиссии по правам человека при Президенте РФ.

Комиссией по правам человека под руководством Ковалева совместно с МИД РФ была разработана "Федеральная программа действий в области прав человека", подготовлены и опубликованы сводные доклады Президенту РФ "О соблюдении прав человека и гражданина в РФ" за 1993, 1994 и 1995 г.г., проведен ряд слушаний, налажена работа с жалобами граждан. Комиссия разработала проект закона "О парламентском Уполномоченном по правам человека".

Как Председатель парламентского комитета, а затем - Президентской Комиссии, неоднократно выезжал в горячие точки СНГ и России: Нагорный Карабах, Приднестровье, Таджикистан, зону осетино-ингушского конфликта. Полученная в ходе поездок информация анализировалась, обобщалась и представлялась общественности, парламенту и Президенту. В декабре 1993 г. Ковалев был избран депутатом Государственной Думы РФ по одномандатному округу. В январе 1994 г. Госдума избрала Ковалева первым российским Уполномоченным по правам человека.

В декабре 1994 г., с началом военных действий в Чечне, Ковалев резко выступает против политики Кремля в этом регионе. Он, во главе группы депутатов и представителей общественных организаций, отправляется в район боевых действий, собирает информацию о происходящем и прикладывает максимальные усилия для того, чтобы эта информация получила широкую огласку. В дни штурма Грозного Уполномоченный по правам человека и его группа находятся в городе, и к их оценкам, транслируемым средствами массовой информации, прислушивается вся страна. Ковалев призывает российскую общественность приложить все усилия для того, чтобы остановить войну. Энергичные и мужественные действия Ковалева и его товарищей в огромной мере способствовали формированию у значительной части российского населения антивоенных настроений. Ковалев оказывается в центре общественного внимания как наиболее последовательный и бескомпромиссный критик чеченской политики Кремля. В декабре-январе несколько ведущих российских газет объявляют его "человеком года".

Одновременно Ковалев направляет Правительству и Президенту РФ ряд меморандумов и обращений, пытаясь убедить их прекратить военные действия и перейти к мирному урегулированию кризиса.

До марта 1995 г. он, почти без перерыва, в районе боевых действий: обследует т.н. "фильтрационные лагеря", созданные МВД РФ для задержанных чеченцев, собирает сведения о российских военнослужащих, оказавшихся в чеченском плену, об истинном характере боевых действий с обеих сторон, о положении гражданского населения. Обо всем этом Ковалев сообщает журналистам на многочисленных пресс-конференциях. При поддержке общества "Мемориал" и ряда других общественных организаций создается Миссия Уполномоченного по правам человека на Северном Кавказе (с марта - Миссия общественных организаций под руководством С.А.Ковалева).

Одновременно Ковалев публично высказывает свою точку зрения на предстоящее вхождение России в Совет Европы. Поддерживая это вхождение, он считает необходимым более активное участие СЕ в урегулировании чеченского кризиса, контроль за выполнением Россией взятых на себя обязательств в области прав человека.

В марте 1995 г. Государственная Дума сместила Ковалева с поста Уполномоченного по правам человека Российской Федерации. Основная причина - его "про-чеченская", по мнению Думы, позиция. С весны и, особенно, с лета 1995 г., почти всеобщая поддержка Ковалева средствами массовой информации (за исключением официоза и органов крайних националистов) и общественным мнением, сменяется более сдержанными, а иногда и критическими отзывами. Он, однако, все еще остается Председателем Комиссии по правам человека при Президенте РФ, членом Президентского совета и главой российской делегации в Комитете по правам человека ООН.

В июне 1995 года, с началом кризиса заложников в Буденновске, Ковалев вновь вылетает на Северный Кавказ. По поручению премьер-министра Черномырдина он активно участвует в переговорах с руководителем террористов Басаевым, договаривается об условиях освобождения заложников и о начале мирного урегулирования в Чечне. Вместе с несколькими депутатами и журналистами отдает себя в руки террористов в качестве гарантии их безопасного возвращения на свои базы.

В декабре 1995 г. Ковалев вновь избран депутатом Государственной Думы от своего округа. В январе 1996 г. вошел в состав российской делегации на Парламентской Ассамблее Совета Европы по квоте фракции "Яблоко".

5 февраля 1996 подал в отставку с поста председателя Комиссии по правам человека при Президенте РФ и из других президентских структур; опубликовал в "Известиях" открытое письмо Президенту Ельцину, в котором обвинил последнего в отступлении от демократических принципов и возложил на него ответственность за бездарную и кровавую политику в чеченском вопросе. С этого момента и до начала 1997 г. не занимал никаких государственных постов, оставшись рядовым членом Государственной Думы и Европейского парламента.

С начала 1997 г. - член государственной комиссии по проведению, согласно президентскому Указу от 7 ноября 1996 г., Года согласия и примирения.

С весны 1997 г. - президент общественного Института прав человека.

В апреле 1997 г. в Гамбурге вышла на немецком языке книга "Полет белой вороны" - воспоминания Ковалева.

В декабре 1999г. вновь избран в Государственную думу по партийному списку Союза правых сил. С началом второй кавказской войны Ковалев- один из немногих видных политиков, стремящихся добиться ее прекращения.

Сергей Адамович Ковалев - фигура, вызывающая сегодня в российском обществе самые противоречивые и даже полярные оценки. Особенно эта поляризация мнений усилилась с началом чеченской войны. До этого момента Ковалев в большой российской политике не был слишком заметной фигурой (характерно, что в списках на интернирование, подготовленных ГКЧП в августе 1991 г., фамилия Ковалев стоит на последнем, 24-м месте и вписана кем-то от руки).

С декабря 1994 г. Ковалев пользуется огромным авторитетом у демократически настроенной российской интеллигенции. В ряде публикаций его даже называли "совестью нации" - эпитет, которого удостаивался раньше только, кажется, А.Д.Сахаров.

В то же время многочисленные сторонники "государственного" и "прагматического" подходов к проблеме прав человека в России считают его беспочвенным идеалистом, чья бескомпромиссность принесла обществу больше вреда, чем пользы (образец такого рода критики опубликован в статье члена Комиссии по правам человека при Президенте Ельцине политолога А.Кивы). Националисты разных толков вообще считают Ковалева одним из главных врагов нации - не только из-за его конкретных высказываний и поступков, обличающих в нем "ненавистника всего русского", но, главным образом, из-за его последовательного "западничества" в области права и политики, его приверженности классической либеральной теории, последовательного отрицания идей особого русского пути и державных ценностей. Впрочем, в 1995 г. "врагом нации" его публично назвал в своем телевыступлении и министр обороны (теперь уже бывший) П.Грачев. Позднее один из националистических функционеров, некто Веденкин, также в телеинтервью, выразил желание лично всадить Ковалеву пулю в затылок.

Что касается "молчаливого большинства" российского населения, то здесь затруднительно дать какие-то оценки. Если верить некоторым опросам общественного мнения, проводившимся в Москве в конце 1995 и в 1996 гг., он пользуется здесь значительным доверием - большим, чем большинство ведущих политиков страны. Это подтверждается и уверенным выигрышем Ковалева на выборах в Думу в декабре 1995 г. Однако, нет никаких данных, по которым можно судить о популярности Ковалева в провинции или даже о том, насколько известно там хотя бы его имя.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

В центре внимания мировой общественности - война в Чечне

   

Евросоюз обсуждает нарушения прав человека в Чечне. В Лиссабоне начались переговоры между российским министром иностранных дел Игорем Ивановым и представителями Евросоюза. В центре внимания - обвинения в адрес Москвы в нарушении прав человека в ходе чеченской кампании. Как сообщает лиссабонский корреспондент Би-би-си, представители Евросоюза будут, по всей видимости, настаивать на создании в Чечне постоянного представительства по контролю над соблюдением прав человека. Незадолго до начала лиссабонской встречи Москва объявила, что готова устроить визит комиссара ООН по правам человека Мэри Робинсон в Чечню в начале апреля. В повестку дня лиссабонской встречи включены также вопросы сотрудничества на Балканах и Ближнем Востоке. К переговорам также присоединится американский госсекретарь Мадлен Олбрайт.

В Соединенных Штатах создан Американский комитет поддержки Чечни - сообщило сегодня Радио "Свобода". Процесс сбора подписей еще идет, но уже известны имена его троих основателей и сопредседателей. Это бывший Госсекретарь США Александр Хейг, дипломат, посол, глава делегации США-СССР на переговорах по ядерному разоружению, бывший президент правозащитной организации "Freedom House" Макс Кампельман и бывший помощник президента США Дж.Картера по вопросам национальной безопасности, профессор Збигнев Бжезинский.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Кто же хочет продолжения этой войны?

   

Агентство Росбизнесконсалтинг распространило 1 марта результаты опросов, проведенных Агентством региональных и политических исследований.

Если верить этим данным, то более половины россиян - 54% - считают, что войну в Чечне надо довести "до победного конца", невзирая на возможные жертвы среди мирного населения.

За то, чтобы вести войну до полного уничтожения боевиков, невзирая на жертвы, чаще других выступают жители Северного, Северо-Западного, Восточно-Сибирского и Дальневосточного районов. Это в основном мужчины, сторонники В. Путина и В. Жириновского.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Комиссар Совета Европы требует оказания срочной помощи Чечне

   

Радиостанция "Немецкая Волна" сообщила сегодня, что Комиссар Совета Европы по правам человека Альваро Хиль-Роблес призвал международное сообщество к оказанию срочной помощи мирному населению Чечни.

"Каждый день, который проходит в бездеятельности, это - потерянный день", - заявил Хиль-Роблес в среду в Страсбурге по возвращении из Чечни.

По его словам, особенно критическая ситуация сложилась в Грозном. Город практически полностью разрушен, и тем не менее в нем продолжают оставаться около 20 тысяч жителей, которые остро нуждаются в одежде, продовольствии и медикаментах.

Хиль-Роблес отметил также, что во время посещения одного из лагерей для чеченских беженцев на территории Ингушетии люди жаловались ему на грубые притеснения со стороны российских солдат. Представитель Совета Европы получил список с фамилиями исчезнувших женщин. Хиль-Роблес заявил, что расследованием этих жалоб должно заняться "бюро по правам человека", которое обещали создать российские власти и в которое войдут представители Совета Европы.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Тяжелое положение беженцев

   

В Ингушетии в лагерях беженцев из Чечни по-прежнему не хватает продуктов, топлива и медикаментов. Среди беженцев много больных гриппом - в основном стариков и детей.

Как рассказала корреспонденту Радио "Свобода" беженка из Грозного по имени Заман, несколько дней назад от тяжелых осложнений после гриппа умерла ее 80-ти летняя мать. Больной женщине не смогли вовремя оказать помощь - она жила в летней палатке, дров для отопления не хватало. По словам Заман, от тяжелых условий в лагерях беженцев больше всего страдают старики, которые фактически умирают на улице от холода и болезней.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Миссия ОБСЕ отложила визит в Чечню

   

Намеченная поездка в Чечню представителей группы содействия Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе - откладывается как минимум до конца нынешней недели. Как сообщили в штаб-квартире группы в Москве, решение принято российской стороной по соображениям безопасности. Представители миссии ОБСЕ намерены ознакомиться с ситуацией в Чечне и побывать в Грозном, Гудермесе, Аргуне и других районах республики. Посещение фильтрационного лагеря в Чернокозово - не планируется. По итогам поездки должен быть подготовлен доклад для штаб-квартиры ОБСЕ в Вене.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Андрей Бабицкий приглашен в Совет Европы

   

Европейский парламент приглашает корреспондента Радио "Свобода" Андрея Бабицкого 16 марта присутствовать на парламентской пленарной сессии в Страсбурге и выступить перед рабочей группой по проблемам Центральной и Восточной Европы. В приглашении подчеркивается, что освещение Бабицким войны в Чечне является образцом свободной и независимой журналистики.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Антивоенный пикет в Москве

   

Пикет против войны в Чечне прошел в центре Москвы на Пушкинской площади. Организатором акции выступил Комитет антивоенных действий, созданный еще во время первой чеченской войны 94-96 г.г. В его работе участвуют представители правозащитного центра "Мемориал", Союза комитетов солдатских матерей России, Радикальной партии и других организаций.

Как передает корреспондент Радио "Свобода", двое участников пикета были задержаны милицией за распространение листовки с критикой политики Владимира Путина в Чечне. Позднее они были отпущены. 19-го марта Комитет антивоенных действий планирует провести акцию против войны в Чечне - от Дальнего Востока до Калининграда.

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Власть опять недовольна свободной прессой

   

Помощник и.о. российского президента С.Ястржембский, в интервью телеканалу ОРТ упрекнул ряд российских СМИ в том, что они придерживаются предвзятой позиции в освещении чеченской проблемы. В качестве примера он назвал телеканал НТВ, "Новую газету" и "Новые известия". По его словам, "совершенно очевидно, что позиции "Новых известий", "Новой газеты" относительно действий федеральных властей в чеченской республике это априорно всегда носило негативный характер".

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000

Военные вмешиваются в работу телеканала ОРТ

   

Телеканал ОРТ сообщил, что военные в форме внутренних войск МВД уничтожили кассету, отснятую съемочной группой канала в Чечне. По словам корреспондента Романа Перевезенцева, съемочная группа пыталась выяснить количество погибших в инциденте в Первомайском. С этой целью они приехали в Моздок, чтобы встретиться с оставшимися в живых омоновцами.

"Пока я выяснял, можно ли будет поговорить с ребятами, - рассказывает Перевезенцев, - к нашей машине подошел человек в камуфляже с оружием". Военный потребовал у оператора отдать кассету. Тот попытался объясниться, после чего получил удар ногой. Кассета была разбита, а сотрудникам ОРТ "посоветовали убираться, пока живы, при этом красноречиво рука легла на автомат". Необходимо заметить, что у группы была официальная аккредитация.

Материал предоставлен Межрегиональной Группой Правозащитная Сеть,

Рязанским правозащитным Обществом "Мемориал"

Оголошення

27.12.2000

Организация по защите прав карикатуристов

   

Наша организация освещает и поддерживает во всем мире редакционных и политических карикатуристов, которые сталкиваются с трудностями из-за своей профессиональной деятельности. В наших списках около 50 карикатуристов, около 10 из них в разное время подвергались угрозам ареста, нападения или даже попыткам убийства в связи с их работой. В 1999 году два карикатуриста были убиты: - один в Индии другой - в Сьерра Леоне.

Существуют сотни организаций, защищающих журналистов во всем мире. Наша организация уникальна, так как мы работаем и заботимся только о карикатуристах.

Мы бы хотели воспользоваться возможностью и представить Cartoonists Rights Network, организацию по защите прав карикатуристов. Кроме того, мы обращаемся с просьбой поддержать нашу работу, передавая информацию о разных случаях нарушения свободы прессы, а также прав человека, относящиеся к редакционным или политическим карикатуристам за последние 5 лет, о которых Вы, может быть, знаете. Если Вам известны какие-либо случаи, пожалуйста, сообщите нам прямо или через господина Роберта Коулсона из Национального института прессы, который передаст это письмо. В любом случае, пожалуйста, сообщите нам максимум информации о карикатуристах, которой Вы располагаете, и о том, как мы можем связаться с ним или с ней.

Вы можете узнать о нашей деятельности на сайте: www.cagle.com, перейдите в Index и затем в Cartoonists Rights Network. Мы также хотели бы наладить контакты с профессиональными ассоциациями карикатуристов. От лица всех наших клиентов я бы хотел заранее поблагодарить Вас за сотрудничество.

С уважением,

Роберт Рассел, Директор организации по защите прав карикатуристов

Бюлетень "Права Людини", 2000, №07

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори