пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200010
№10
2000

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

27.12.2000 | Станислав Огоровый

Засудження війни як засобу врегулювання політичних конфліктів

   

28 - 29 березня у Харкові була проведена молодіжна акція "Я - проти війни!" (Харківська молодь за припинення військових дій в Чечні).

Співорганізатори акції: Асоціація українських письменників, Комітет у справах сім’ї та молоді Харківської міськради, партія "Молода Україна", Харківський літературний музей, молодіжний центр "Ініціатива", рок-клуб "Финал", клуб "Форт", "Кримський клуб" (Москва), Харківська правозахисна група, гуманітарна студія "Хвиля", Буддійський орден "Ніпподзоан Мьоходзі".

Мета проведеної акції - засудження війни як засобу врегулювання політичних конфліктів, заклик до припинення військових дій в Чечні, підвищення соціальної активності молоді міста.

28 березня молодіжні організації Харкова та молодь із правозахисних організацій провела мітинг на площі Свободи біля пам’ятного знаку на честь незалежності України. Мітинг пройшов під гаслами : "Ні - війні в Чечні", "Молодь проти війни як засобу вирішування політичних конфліктів", "В нове тисячоліття без війн та насильства", "People! Stop the war!" Підчас отримання дозволу на проведення мітингу комісія міськвиконкому наполегливо рекомендувала організаторам мітингу знятигасла: "Війна в Ічкерії - ганьба Росії", "Российские матери! Не пускайте детей на войну".

На площі зібралися біля 100 молодих людей. Більшість харків’ян, що зупинялися біля мітингуючих, підтримувала їх. Але після мітингу виникла неприємна ситуація: міліція затримала трьох буддистських монахів, які брали участь в мітингу. Офіційна версія затримання - порушення паспортного режиму. З’ясувалося, що один з буддистів - громадянин Китаю, ще двоє - громадяни Росії, і вони дійсно не зареєструвалися в органах внутрішніх справ в Харкові, як того вимагає чинне законодавство. Після перевірки документів і попередження у Дзержинському райвідділі міліції затриманих буддистів відпустили.

29 березня у рамках акції відбулися: літературна акція, в якій взяли участь, Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Ігор Бондар-Терещенко, Олександр Юрченко, "Роза ветров" та інші; концерт класичної музики; рок-концерт кращих альтернативних груп Харкова, серед яких були групи "Калєкція", "Пасхальное шествие", "Некст", "Lюк", "Red Poppies", "Anno Domini", "Рикошет", "Планер".

Вхід на всі заходи акції був вільний.

Під час проведення акції було підписано звернення щодо припинення військових дій в Чечні:

"Ми висловлюємо нашу глибоку стурбованість з приводу брутальних порушень прав людини і міжнародного гуманітарного права в ході збройного конфлікту в Чечні. Керівництво Російської Федерації, її силові структури відверто і нахабно порушують норми міжнародного права і моралі, що прийняті у цивілізованому світі, а також власне російське законодавство. Зусиллями ряду російських і міжнародних правозахисних організацій, російських і закордонних журналістів одержані незаперечні докази цьому. Зафіксовані:

численні випадки непропорційного і невибіркового застосування сили;

застосування зброї принципово невибіркової дії (вакуумні бомби, ракетні системи залпового вогню тощо) у містах і селах, в яких знаходилися мирні жителі;

ненадання громадянському населенню можливості залишити населені пункти, що обстрілювалися;

грабежі, вбивства і насилля над мирними жителями з боку російських військовослужбовців;

тортури затриманих.

Парламентська Асамблея Ради Європи надала Рекомендацію щодо конфлікту в Чечні, яка складається з 34 пунктів. Жоден пункт не був виконаний керівництвом РФ. Численні звернення російських і міжнародних правозахисних організацій до органів влади РФ з вимогами розслідування злочинів, що скоювались у зоні конфлікту, залишилися без відповіді.

Ми приєднуємося до правозахисних організацій світу і вимагаємо:

негайного припинення військових дій в Чечні, початку переговорів з легітимною владою Чеченської республіки;

негайного припинення тортур і знущань у фільтраційних таборах;

повного розслідування військових злочинів і злочинів проти людства в Чечні;

надання суспільству правдивої інформації про події в Чечні;

невідкладного надання всієї необхідної допомоги біженцям із Чечні;

надання компенсації жителям Чечні, що постраждали від дій федеральних сил, та виділення коштів на відбудову інфраструктури Чеченської республіки;

забезпечення доступу російських та міжнародних спостерігачів у зону конфлікту.

У разі невиконання цих вимог керівництвом РФ ми закликаємо світову спільноту рішуче та адекватно відреагувати шляхом виключення Росії з Ради Європи, позбавлення РФ подальшої фінансової допомоги, тощо."

Борис Захаров

24 марта 2000 года, накануне выборов президента России в Одесское областное Управление внутренних дел был вызван лидер одесской группы "Международная Амнистия" Андрей Ищенко.

Ищенко является организатором пикетирования консульства России в Одессе, которое намечено на 26 марта этого года. Пикетирование носит антивоенный характер и направлено против геноцида в Чечне. Была подана заявка на проведение мероприятия, однако, ответа не последовало - ни положительного, ни отрицательного.

В ходе беседы, в которой приняли участие заместитель начальника УВД г.Одессы В.В.Капшук и заместитель начальника УВД Одесской области Д.В.Фучужи, было предложено не проводить пикетирования. Российское консульство в г.Одессе развернуло кампанию давления на городские власти Одессы с целью ликвидации всех форм общественного протеста в Одесском регионе. Однако, как сообщил г.Ищенко, пикетирование 26 марта российского консульства в Одессе состоится. Заявленная численность пикетирующих - 200 человек. Среди них представители одесской группы "Международная Амнистия", "РУХа", партии УНА и ряда других организаций одесщины.

Хроніка

27.12.2000 | Роман Романов

В Севастополе продолжается бессрочное пикетирование, организованное католической общиной города

   

Требования участников акции протеста - возвращение общине бывшего здания католического костела, где сейчас находится детский кинотеатр "Дружба". Решением сессии Севастопольского городского Совета, общине отказано в передаче здания. Органы государственной власти в лице администрации на словах согласны с необходимостью передачи бывшего здания костела католической общине, но воздерживаются от каких-либо конкретных действий, поскольку это здание находится в коммунальной собственности города, а значит распоряжаться им имеет право местный Совет. Он-то и дал севастопольским католикам "от ворот поворот". Обжалование этого решения в судах пока также результата не принесло. Единственный путь, на который указывают членам общины чиновники - попытаться добиться передачи здания кинотеатра в государственную собственность, а затем ожидать от органов государственной власти реализации своих обещаний поддержки требований членов общины.

Хроніка

27.12.2000

Заявление "Одесского мемориала"

   

В ночь с 17 на 18 марта, на втором Христианском кладбище был взорван памятный знак, установленный в 1996 году историко-просветительским правозащитным благотворительным обществом "Мемориал", жертвам политических репрессий.

Этот акт вандализма несет на себе отчетливую печать политической провокации.

Он должен быть расследован компетентными органами объективно и в полном объеме. Мы настаиваем на том, чтобы "Одесский Мемориал" был признан гражданским истцом в уголовном процессе и информировался о ходе следствия.

Правление историко-просветительского правозащитного благотворительного общества "Одесский мемориал"

Хроніка

27.12.2000

Звіт про опитування на веб-сайті УНІАНу

   

УНІАН організував 27 березня опитування через Internet. Питання для опитування запропонувала Харківська правозахисна група.

На запитання "Куди Ви звернетеся, якщо Ваші права будуть порушенІ?" ВІдповІдІ були такі: *

до суду - 40,35%; *

до прокуратури - 3,51%; *

до уповноваженого ВР з прав людини - 5,26%; *

до преси - 15,79%; *

до правозахисних неурядових органІзацІй - 14,04%; *

до кримінальних структур - 21,05%.

Антоніна Тарановська *

Політика і права людини

27.12.2000

Відкритий лист членам Комітету Міністрів Ради Європи

   

Міністрові закордонних справ України

п. Борису Тарасюку


Вельмишановний пане Міністр!

Ми, члени неурядових правозахисних організацій і група діячів культури, звертаємося до Вас як до члена Комітету Міністрів Ради Європи.

Переконливо просимо Вас зрозуміти нашу глибоку стурбованість брутальними порушеннями прав людини і міжнародного гуманітарного права в ході збройного конфлікту в Чечні. В цих порушеннях винні обидві сторони. Однак дії російських підрозділів спрямовані не лише проти тих, хто воює, але і проти цивільного населення, спричиняють непомірно велику шкоду, і ці дії санкціоновані законною владою Російської Федерації, яка зобов’язана дотримуватися прав людини. Керівництво Росії, її силові структури відкрито і свавільно порушують норми міжнародного права і моралі, прийняті в цивілізованому світі. Зусиллями ряду російських і міжнародних правозахисних організацій, російських і закордонних журналістів отримано незаперечні докази щодо цього. Зафіксовано численні випадки непропорційного і невибіркового застосування сили, застосування зброї принципово невибіркової дії (вакуумні бомби, ракетні системи залпового вогню, тощо) по містах і селах, в яких знаходились мирні жителі, ненадання цивільному населенню можливості залишити обстрілювані населені пункти, пограбування, вбивства і насильство над мирними жителями з боку військовослужбовців, катування затриманих. Численні звернення наших російських колег до органів влади з вимогою розслідування злочинів, що скоюються в зоні конфлікту, залишились без відповіді.

Ми підтримуємо звернення "Міжнародної Амністії", Human Right Watch, Міжнародної Гельсінкської Федерації з прав людини та інших міжнародних правозахисних організацій до урядів країн-членів Ради Європи негайно ініціювати у відповідності зі статтею 33 Європейської конвенції прав людини і основних свобод, процедуру розгляду Європейським судом з прав людини порушень Конвенції Російською Федерацією у ході військового конфлікту у Чечні. На наш погляд, правова оцінка порушень прав людини Європейським судом могла б серйозно вплинути на керівництво Російської Федерації, дієво вплинути на суспільну думку в Росії і суттєво допомогти російським правозахисним організаціям, що відстоюють демократію в Росії.

Ми вважаємо, що реакція світового співтовариства на дії Росії в Чечні неадекватна подіям, що відбуваються: вона зводиться до умовлянь російського керівництва.

Вперше світове співтовариство здійснило помилку, проводячи політику умиротворення стосовно Гітлера і нацистської Німеччини - це вилилось в Другу світову війну, що призвела до загибелі десятків мільйонів людей у всьому світі. Здавалося б, людство отримало урок з цієї трагедії. Після війни було створено інститути захисту прав і свобод людини, визначено основні принципи мирного співіснування держав, створено ООН - все це допомогло не лише уникнути Третьої світової війни, але і перемогти в холодній війні з тоталітарною імперією.

Але останнім часом цивілізований світ стоїть перед новими викликами: ксенофобія, шовінізм, нацизм - хвороби, що не пішли в минуле. Політика умиротворення Слободана Мілошевича, на нашу точку зору, була другою помилкою світового співтовариства, але вже в сучасних умовах. Дев’ять років неонацистська політика сербського лідера не зустрічала рішучої відсічі. Це призвело до необхідності таких непопулярних заходів, як бомбардування Белграда. Міжетнічні конфлікти на території колишньої Югославії не вирішені і до сьогодні.

В ситуації з Росією світове співтовариство ризикує зіштовхнутися з набагато важчими наслідками. Помилково вважаючи, що мілітаризм і агресія властиві лише комуністичним лідерам СРСР, світове співтовариство недооцінює небезпеку імперських амбіцій Росії. Проживаючи безпосередньо поблизу Росії, відчуваючи безпосередній вплив її засобів масової інформації, ми не можемо не бачити в якому напрямі рухається ця країна. Найстрашніше - це настрої широких мас населення Росії, які схвалюють війну в Чечні, і позиція російської інтелігенції, яка у своїй більшості з таким захопленням підтримує політику Володимира Путіна.

Якщо війну в Чечні не буде зупинено рішучими діями всього світу, людство може зіткнутися з новою імперією, яка буде прагнути реваншу в Європі. Під загрозою виявляться в першу чергу молоді незалежні держави, що виникли після розпаду СРСР, - перш за все, Україна, потім країни Балтії, Молдова, Грузія, Азербайджан. Європу може бути втягнуто в серію військових конфліктів, які викличуть потоки біженців, економічний спад та інші біди, здатні підірвати існуючий порядок в Європі.

Якщо не застосувати чіткі і послідовні заходи з припинення воєнного конфлікту в Чечні, хай навіть якщо ці заходи нині економічно невигідні Європі і США - світ може зіткнутися зі злою силою, набагато потужнішою ніж Сербія та Ірак, взяті разом. Європа повинна захистити себе від російського нацизму, що народжується.


31 березня 2000 року


Всеукраїнське товариство "Меморіал" імені Василя Стуса

Вінницька обласна організація Спілки юристів України

Громадський Комітет "Хельсінкі-90" (Київ)

Донецьке товариство "Меморіал"

Інститут громадянського суспільства (Київ)

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція

Подільський Центр прав людини (Вінниця)

Полтавський обласний медіа-клуб

Севастопольська правозахисна група

Спілка ветеранів Збройних сил України в Полтавській області

Харківська правозахисна група

Юрий Андрухович, письменник

Олександр Винников, перекладач, юрист

Микола Дубас, журналіст

Галина Гасюк

Ярослав Гасюк

Іван Гнатюк, поет

Одарка Гусяк, громадська діячка

Ярослав Дашкевич, професор, доктор історичних наук

Ірина Калинець, поетеса, громадська діячка

Ігор Калинець, поет

Андрій Мокроусов, шеф київського бюро редакції "Російсько-Українського Бюлетеню"

Василь Підгородецький

Ірина Сеник, поетеса

Сергій Федоринчик, директор інформаційного центру "Зелений Світ"

Стефанія Шабатура, художниця

Юрій Шухевич

Лист підготовлений Харківською правозахисною групою з урахуванням зауважень тих, хто його підписав. Підписи зібрано електронною поштою.

Співголови Харківської правозахисної групи

Євген Захаров, Ірина Рапп



Політика і права людини

27.12.2000 | А. Ткачук, м.Київ

Юридична експертиза змісту запитань, винесених на всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року відповідно до Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою"

   

Метою експертизи є детальне вивчення змісту кожного питання, аналіз юридичних термінів, вживаних у питаннях референдуму та встановлення реального юридичного змісту кожного терміну і питання в цілому для виявлення можливих двочитань результатів тієї чи іншої відповіді на запитання.

Тут подається скорочений виклад експертизи.

Правова база.

Правова база проведення референдумів базується на Конституції України ст.69-74, Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року (ВВР 1991, № 33) та окремими статтями Закону "Про Центральну виборчу комісію" (ВВР 1998, № 5).

Варто відмітити, що Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" не відповідає по деяких статтях Конституції України та Закону "Про Центральну виборчу комісію".

Відповідно до частини 1 Розділу 15 Конституції України Перехідні положення "закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції. Разом із частиною 3 статті 8 КУ ("норми КУ є нормами прямої дії") все це дає підстави стверджувати, що для проведення референдуму в Україні існує в принципі достатня законодавча база, оскільки ці нормативні акти накладаються один на одного, тому Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" можна використовувати, застосовуючи лише ті його норми, що не суперечать нормам Конституції. Ігнорувати ж закон в цілому не можна, оскільки він досі є чинним.

Що ж стосується проблеми, які питання можна вирішувати референдумом, то тут слід застосовувати статті 3 та 13 закону про референдум:

"Ст.3 Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;

прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;

прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів."

"Ст. 13. Верховна Рада України також призначає всеукраїнський референдум:

1) з питань затвердження або скасування Конституції України, а також з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, Президента України - якщо цього вимагають не менш як три мільйони громадян України, які мають право брати участь у референдумі;"

Тобто, предметом всеукраїнського референдуму не може бути питання "довіри - не довіри" Верховній Раді чи Президентові.

Що стосується змісту бюлетеню, то тут має застосовуватись стаття 36 Закону: "Зміст і форма бюлетенів для голосування при проведенні всеукраїнського або місцевого референдуму встановлюються відповідно Верховною Радою України та обласними, районними, міськими, районними у містах, селищними і сільськими Радами народних депутатів. Зміст бюлетеня не може суперечити суті формулювання питання, визначеного у вимозі народних депутатів або громадян України про проведення референдуму."

Законодавець, закладаючи в норму Закону вимогу про затвердження змісту бюлетеню для голосування Верховною Радою України, виходив із того, що юридична точність формулювання питання для референдуму є надзвичайно важливою, адже рішення референдуму не потребує додаткового затвердження і не може бути змінено іншим органом. При формулюванні питання, особливо за ініціативою групи виборців, партії, чи навіть депутатів може бути допущено несвідомо (із-за відсутності юридичної освіти) чи свідомо (для вирішення власних егоїстичних цілей) нечітке формулювання правової норми, що дає потім можливість маніпулювати результатами референдуму. Так було при проведенні всесоюзного референдуму 17 березня 1991 року.

Виходячи з існуючої правової бази щодо проведення референдумів в Україні та пам’ятаючи за виборців, які мають визначатись під час голосування свідомо, розуміючи хоча б зміст питань референдуму, експертна група провела юридично-моральний аналіз питань, що включені до бюлетенів для голосування відповідно до Указу Президента.

Аналіз змісту питань.

Питання перше:

1) "Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання і внесення у зв’язку з цим доповнення до частини другої статті 90 Конституції України такого змісту:

"а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?"

Так. Ні.

Хід аналізу:

Крок 1.

Власне запитання складається із двох запитань:

1.1) Першого - "Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання?", що є спробою з’ясувати думку виборців, щодо довіри або недовіри до обраного тими ж виборцями парламенту, на яке може бути два варіанти відповіді Так або Ні.

1.2) Другого - "Чи висловлюєтеся ви за внесення доповнення до частини 2 статті 90 Конституції України такого змісту - "а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?"

Для цього питання також може бути два варіанти відповіді Так або Ні.

Висновок 1. Враховуючи, що в першому питанні референдуму фактично міститься два різнорідних питання, то на них може бути не два варіанти відповідей, а чотири:

Висловлююсь ЗА(ТАК) недовіру Верховній Раді, висловлююсь ЗА(ТАК) внесення доповнення до Конституції.

Висловлююсь ПРОТИ(НІ) недовіри Верховній Раді, висловлююсь ПРОТИ(НІ) внесення доповнення до Конституції.

Висловлююсь ЗА(ТАК) недовіру Верховній Раді, висловлююсь ПРОТИ(НІ) внесення доповнення до Конституції.

Висловлююсь ПРОТИ(НІ) недовіри Верховній Раді, висловлююсь ЗА(ТАК) внесення доповнення до Конституції.

Як бачимо автори формулювання свідомо чи несвідомо намагаються замінити юридично можливих ЧОТИРИ варіанти відповідей на лише ДВА, але це лише юридичний аспект проблеми.

Не менш важливим є моральний бік такого формулювання питання.

Крок 2.

Проаналізуємо зміст частини 2 статті 90 Конституції України із доповненням, що пропонується: "Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів під час однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?"

Як бачимо, авторами ініціативи про доповнення цієї статті Конституції, як і взагалі питання про недовіру до парламенту, робиться спроба зрівняти у юридичній вазі дві підстави для розпуску: неможливість розпочати засідання - яке може бути викликане різними причинами, від блокування роботи парламенту як із середини(депутатською групою) так і з зовні(стихійне лихо чи відключення світла) та висловлення недовіри цьому парламентові з боку народу, який є джерелом влади в державі!

При тому думка народу може бути або врахована - Президент розпустить цей парламент, або - не врахована, парламент, якому не довіряє народ буде продовжувати існувати! Все залежить від волі Президента, а не від волі народу!

Цілком зрозумілим виглядало б у такому випадку правило, за яким виборці через референдум могли б достроково припинити повноваження обраного (ними ж) парламенту чи Президента, як це і передбачено чинним законом про референдум. Тут же пропонується відібрати це повноваження від виборців безпосередньо і передати його Президентові!

Висновок 2. Оголошення референдуму про недовіру Верховній Раді України і спроба внесення до Конституції України доповнення, за яким виборці позбавляються права прямо припиняти достроково повноваження ними ж обраного парламенту і передають це право Президентові є аморальним по відношенню до парламенту і до народу.

Адже завжди можна уявити ситуацію, що на виборах "за обрання" депутатів парламенту проголосує одна частина виборців, а через деякий, інша частина виборців, можливо навіть меншою кількістю голосів, ніж це було на виборах, проголосує "за недовіру" цим же депутатам.

Це провокуватиме внутрішній розкол суспільства, нестабільність і даватиме підстави звинувачувати сам народ у роздвоєній суспільній свідомості.

Питання друге:

"Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту:

"Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України",яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами:

"та в інших випадках, передбачених Конституцією України?"

Так. Ні.

Хід аналізу:

Крок 1. Проаналізуємо першу частину питання "якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість".

Спробуємо уяснити, що мають на увазі автори, вживаючи слова "протягом одного місяця"?

Варіантів тут може бути декілька: 1.

Протягом місяця з дати обрання 2/3 складу Верховної Ради.(ст.82, ч.2 Конституції України) 2.

Протягом місяця з початку першої сесії.(ст.82, ч.3 Конституції України) 3.

Протягом місяця з дня прийняття присяги (ст.79 Конституції України) 4.

Протягом місяця, починаючи з першого вівторка лютого і першого вівторка вересня (ст.83.ч.1 КУ), дати початку весняної та осінньої сесій. 5.

Протягом календарного місяця під час сесії від будь-якої дати. 6.

Протягом календарного місяця протягом року від будь-якої дати(включаючи парламентські відпустки).

Висновок 1. Оскільки варіантів тут може бути принаймні 6, то і не може навіть йти мови про якийсь зрозумілий юридичний зміст вимоги "протягом одного місяця".

Проаналізуємо також інше словосполучення: "Верховна Рада України … не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість"

Якщо подивитись статті 75,76,85 Конституції України, ми побачимо, що Верховна Рада в цілому є "єдиним законодавчим органом", її "конституційний склад 450 депутатів" і до повноважень Верховної Ради, як єдиного органу не відносить повноваження по "формуванню" будь чого іншого, крім того, що визначено статтею 85 Конституції. Про формування парламентом будь-якої більшості навіть теоретично не може йти мови, оскільки депутатська більшість формується депутатами, а не парламентом і не може бути юридичного акту парламенту про утворення більшості. Парламент є єдиним організмом, який складається як з більшості, так і з меншості.

Висновок 2. Верховна Рада не може, як єдиний законодавчий орган "сформувати більшість". У Верховній Раді може бути сформовано депутатську більшість лише депутатами-членами цієї більшості. Тому формулювання питання в цьому аспекті є некоректним навіть з теоретичної точки зору, не кажучи вже про його практичну реалізацію. Адже при такій нормі потрібно конституювати утворення більшості правовим актом Верховної Ради!

Проаналізуємо наступне словосполучення: "постійно діючу парламентську більшість"

Постає питання, яким чином визначити чи виміряти постійність діяльності більшості?

Знову ж таки варіантів такого виміру може бути безліч, причому за різними критеріями: 1.

постійно діюча - та що постійно засідає в парламенті чи в окремому кабінеті???; 2.

постійно діюча - та що однаково голосує протягом всієї каденції, протягом сесії, протягом місяця, тижня, дня???; 3.

постійно діюча - та яка ніколи, ніяк не змінює свою конфігурацію протягом всієї каденції, протягом сесії, протягом місяця, тижня, дня???;

Взагалі з означенням постійності тут настільки багато запитань, що аж страшно, як і ким ця постійність буде визначатись? Адже наприклад зовсім не теоретичним є варіант, коли протягом однієї каденції в парламенті більшість з лівоцентристської може стати правоцентристською. Невже це може стати підставою для розпуску парламенту?

Висновок 3. Введення норми про "постійно діючу більшість" є юридично не визначеною і такою, що дає підстави в майбутньому Президентові постійно тримати парламент під загрозою розпуску незалежно від продуктивності його діяльності і довіри до нього з боку виборців.

Не менш цікавим для аналізу є словосполучення: "… парламентську більшість".

Якщо проаналізувати зміст слова "більшість" з точки зору права та у контексті статей Конституції України(76, 82, 91,111,155) можна встановити, що буває декілька варіантів "більшості": 1.

Відносна більшість - коли одна фракція має більшість голосів відносно будь-якої іншої фракції (на сьогодні це комуністи); 2.

Більшість від числа обраних депутатів - більше половини від кількості обраних депутатів (наразі це складає близько 220); 3.

Більшість від конституційного складу парламенту(від 450) - 226; 4.

Конституційна більшість в 2/3 голосів, необхідна для ухвалення змін до Конституції України - 300; 5.

Більшість, необхідна для усунення Президента в порядку імпічменту - 338.

Висновок 3. Вжите у формулюванні доповнення до статті 90 Конституції України словосполучення "… парламентська більшість" є юридично не визначеним, таким, що потребує додаткового тлумачення і разом із рештою невизначеностей надає надзвичайні можливості Президентові для маніпулювання розпуском парламенту.

Крок 2. Аналіз положення про визнання підставою для розпуску парламенту незатвердження бюджету.

Відповідно до питання другого пропонується визначити підставою розпуску Верховної Ради "у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України".

На перший погляд, введення норми, за якою парламент може бути розпущеним у разі несхвалення ним бюджету, виглядає способом встановлення певної відповідальності депутатів за бюджетну політику держави. Таке правило могло б мати місце і його запровадження хоча б частково було виправданим, якби парламент дійсно формував уряд, якби Прем’єр призначався парламентом за поданням депутатської більшості чи коаліції, яка формує уряд і за нього відповідальна. У нашому випадку, Президент, прагнучи запровадити відповідальність більшості за дії парламенту та Уряду не відводить цій більшості жодних владних повноважень. Тому впровадження цієї норми веде до ще більшого перекосу балансу влад на користь Президента, який і так практично одноосібно формує уряд. Тепер же, у разі формування Президентом справді некваліфікованого уряду, який не в змозі підготувати проект бюджету у відповідності до бюджетної резолюції, чи підготує бюджет взагалі з помилками чи свідомо неприйнятним для парламенту, відповідатиме знову лише парламент.

Постає питання, чи потрібно розпускати парламент, коли сформовано некомпетентний уряд? Може простіше і дешевше відправити у відставку уряд?

Як і в усіх попередніх випадках, запропонована норма про "незатвердження" бюджету є досить розмитою і неоднозначною і постає принаймні декілька запитань по її застосуванню: 1.

З якої дати вираховується три місяці і чи включається до цього терміну час парламентських відпусток? (Відповідно до КУ, стаття 96,ч.2, уряд має подати до ВРУ бюджет не пізніше 15 вересня. Парламентські канікули тривають як правило з 15 липня до 5 вересня. Якщо бюджет подати на початку липня - чи повинна у такому разі ВРУ розглядати його під час літніх канікул, якщо бюджет має бути ухваленим до 31 грудня?); 2.

Чи має право ВРУ відхилити урядовий проект бюджету, як такий що не відповідає наприклад: президентській чи урядовій програмі розвитку, бюджетній резолюції чи не враховує норми інших законів України? 3.

Чи має право ВРУ пропонувати до проекту урядового бюджету різноманітні поправки, що збільшують/зменшують доходи чи видатки?

Висновок: Правовий зміст підстави розпуску парламенту при незатвердженні Верховною Радою України державного бюджету є таким, що не відповідає структурі державної влади України і розподілу повноважень між законодавчою та виконавчою владою, є надто розмитим. Введення цієї норми до Конституції України, а особливо разом з іншими правками, що мають бути внесеними за іншими питаннями референдуму, приведе до повного знищення автономності парламенту і зробить його придатком виконавчої влади, а не самостійною гілкою влади. Це є порушенням визначального принципу як Конституції України(стаття 6) так і загального принципу демократії, який передбачає розподіл державної влади на три складові: законодавчу, виконавчу та судову.

Питання третє:

"Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України:

"Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?"

Так. Ні.

Хід аналізу:

Аналізуючи це запитання варто зауважити, що сюди повністю підходить виклад, застосований до аналізу запитання першого, адже і у цьому запитанні фактично міститься два питання:

1) Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України?

2) Чи згодні Ви з вилученням у зв’язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України?

Що стосується питання консультативного характеру, про необхідність обмеження недоторканності депутатів, то це є цілком зрозумілим і природнім, але поєднання цих двох питань в одному зразу перетворює загальне питання в юридичну невизначеність, адже питання обмеження недоторканності депутатів і вилучення з Конституції частини 3 статті 80 не кореспондується.

Адже в питанні йде мова про "обмеження" недоторканності, а вилучення частини 3 статті 80 означає де-факто "скасування" - недоторканності, оскільки ніякого імунітету у депутата не залишається.

Висновок: Питання третє референдуму є суперечливим по своїй суті, обмежує волевиявлення громадян при голосуванні, оскільки містить не одне, а два запитання, на які може бути не два, а чотири варіанти відповідей.

Формулювання запитання виглядає аморальним з точки зору фактичного обману, закладеного в питанні. Замість введення депутатського імунітету в якісь нові процедурні рамки, замість його обмеження фактично мова йде про його скасування. Автори цього питання або не розуміють, що депутатський імунітет це не захист депутата, як особи, це захист парламенту як єдиного органу законодавчої влади, або свідомо намагаються ввести в оману народ, аби руками народу, позбавити його незалежної гілки влади та позбавити парламент його контрольних функцій, визначених Конституцією України.

Питання четверте:

"Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов’язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів "чотириста п’ятдесят" на слово "триста", а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства ?"

Так. Ні.

З точки зору юридичного змісту питання четверте є найбільш зрозумілим та однозначним. Особливо, якщо б не існувало питання 5 про двопалатність парламенту.

Адже виникає питання, нова кількість депутатів - 300 осіб, стосуватиметься однієї чи двох палат?

Якщо 300 депутатів має бути у двох палатах, то можна із впевненістю сказати, що з питанням парламентаризму в Україні буде покінчено назавжди. Для держави з територією понад 600 тис. кв. км і населенням близько 50 млн. чоловік наявність в нижній, представницькій палаті менше 300 осіб буде європейським феноменом.

Значене зменшення кількості депутатів об’єктивно сприятиме відчуженню депутатів від виборців, а також значно спрощуватиме встановлення контролю над депутатським корпусом, що навряд чи прислужиться демократичному розвиткові України.

Питання п’яте:

"Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?"

Так. Ні.

Питання носить чисто консультативний характер і навряд чи може бути реалізованим у нині чинній Конституції України не поза рамками правового поля. Проте навіть з точки зору консультативного змісту питання, його формулювання викликає декілька запитань, на які не може бути однозначних відповідей. 1.

Що мається на увазі під "регіонами України"? Області, райони, географічно близькі території? 2.

Одна з палат представлятиме інтереси регіонів України, а чиї інтереси представлятиме друга палата? Партій, олігархів, Президента, виборців, народу…? 3.

Що значить "сприяти реалізації інтересам регіонів"? 4.

Які "відповідні зміни до Конституції України і виборчого законодавства" мають на увазі автори запитання?

Висновок: Питання п’яте, як і решта питань є надто юридично не визначеним, заплутаним і навіть позитивна відповідь на нього не може бути підставою для внесення змін до чинної Конституції України.

Питання шосте:

"Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?"

Так. Ні.

Питання шосте, як і питання п’яте має консультативний характер і несе у своєму формулюванні спробу свідомо чи не свідомо ошукати народ. Адже абсолютно правильна теза про звернення до процедури референдуму по можливому затвердженню Конституції всенародним референдумом у цьому питанні підмінена тезою про "прийняття" Конституції референдумом.

Адже на референдумі не приймаються конституції чи закони, оскільки процедура референдуму передбачає голосування ЗА чи ПРОТИ документу в цілому, а не постатейно, тобто мова йде про затвердження акту, який уже прийнято відповідним органом, або проект якого розроблено відповідальним за це органом. Для Конституції, таким органом може бути або парламент, або спеціальні Конституційні Збори, які формуються за спеціальним законом і до компетенції яких відноситься лише одне питання: розробка та ухвалення Конституції.

Висновок: Автори, що формулювали питання шосте, свідомо чи з умислом обійшли питання, а хто ж все таки готує і приймає текст Конституції, який має бути затверджений всеукраїнським референдумом. Якщо ж вони мають на увазі себе, то можна із впевненістю сказати, що нова Українська Конституція буде юридично ще більш заплутаною ніж питання референдуму.

Прикінцеві положення:

Як показує проведена юридична експертиза формулювань запитань, що виносяться на всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року, всі вони є сформульованими надзвичайно багатозначно, не чітко, на них не може бути однозначної відповіді.

Спроба реалізації позитивної відповіді на будь-яке з означених питань не виглядатиме юридично обгрунтованою і такою, що випливає із результатів референдуму.

Що стосується моральних аспектів, то тут можна констатувати, що ініціатори проведення референдуму настільки розмито формулювали зміст запитань або із-за юридичної неосвіченості або з умислом торпедувати конституційну систему України.

На жаль Президент України, що за нині чинною Конституцією України є гарантом територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина(стаття 102, ч. 2), підписавши Указ про призначення референдуму з означеними вище питаннями, фактично підтримав спробу ініціаторів референдуму руками самого народу зруйнувати існуючий конституційний лад в Україні і відкрити дорогу для правового хаосу і знищення демократичного майбутнього української держави.

Політика і права людини

27.12.2000 | Р. Романов, г.Севастополь

Интересно, кто и как считал расходы на проведение референдума?

   

Я получил интересное предложение. Ко мне обратился заместитель председателя городского общества "Знание" с предложением по поручению городской государственной администрации провести разъяснительную работу в трудовых коллективах города относительно референдума. Несколько раз в ходе телефонного разговора он подчеркнул, что работа оплачивается. Раз это делается по поручению госадминистрации, то деньги, очевидно из бюджета. Я сослался на свою занятость и отказался, кроме того сказал, что вряд ли смогу вести "разъяснительную работу", т.к. сам с трудом понимаю смысл и результаты этого референдума. Но, думаю, что желающих они найдут. Интересная ситуация: меня, как плательщика налогов за мои деньги (налоги) будут учить тому, что и как я должен делать. по своей ("народной") инициативе.

С другой стороны, интересно было бы провести эксперимент: согласиться, а разъяснять не "за", а "против" референдума. Ведь агитация разрешена и та, и другая. Если работа оплачивается из госбюджета, значит тем более это должно быть допустимо - ведь среди плательщиков налогов есть как сторонники, так и противники референдума.

Так что народ, оказывается, плохо знает о своей инициативе и ему (народу) ее (то есть народную инициативу) за его же народные деньги нужно разъяснять.

Интересно было бы узнать, получал ли кто-либо еще такие заманчивые предложения?

Катування та жорстоке поводження

27.12.2000 | В. Дзеревяго, м.Харків

Але совість нації мовчить. (СМЕРТНА КАРА)

   

В усі часи інтелігенція, а надто гуманітарна, сприймається загалом як совість нації. Навіть на побутовому рівні її слова та вчинки відіграють на диво значну роль у формуванні громадської думки та суспільної моралі. Часом це відбувається навіть всупереч "лінії", що її проводить чинна влада, та врозріз з "офіційною ідеологією". Влада це усвідомлює, і саме тому такими великими завжди були втрати зокрема української творчої еліти під час панування в Україні імперських режимів різної етнічної та ідеологічної природи. Але зараз хочу сказати про інше. Кому багато дано, на того покладено і велику відповідальність. І якщо Господь наділив наших гуманітаріїв талантом впливати на суспільство, а також гострим розумом, то вони мусять хоч трохи думати про можливий резонанс сказаного та зробленого. Щоб постійно залишатись позитивним взірцем для загалу, бути хоч трохи попереду нього на шляху до справедливого, щасливого та морального суспільства, а не обмежуватись функцією гучномовця для тиражування переважаючих на сьогодні поглядів та уподобань, тим більше - не тягти суспільство на манівці. На ці, начебто тривіальні, висловлювання мене спонукала веремія, яку після ухвали Конституційного Суду щодо неконституційності смертної кари зчинили у вітчизняних засобах масової інформації деякі представники "четвертої влади" (або "другої найдавнішої професії" - кому який "штамп" більше до вподоби) - журналісти. Здавалося б, кому, як не працівникам ЗМІ, які постійно (і справедливо!) говорять про побудову правового суспільства, загальнолюдські цінності та права людини, знати, що в будь-якій цивілізованій державі (а ми ж прагнемо саме такої держави) необхідність додержуватись Конституції є поза обговоренням. Так саме непристойними виглядали б там і спроби коментувати чи ставити під сумнів рішення Конституційного Суду - єдиного й остаточного авторитету у тлумаченні чинного Основного закону. Після ухвали КС щодо неконституційності якогось із законодавчих актів можна говорити ЛИШЕ про потребу внесення змін до Конституції, обгрунтовувати бажаність цих змін. І тільки! Всі розмови про, приміром, "недоцільність" чи "передчасність" скасування в Україні смертної кари повинні залишитись у минулому. Як і обурення та підбурювання з приводу "нарушенія прав русскоязичного населенія" у зв’язку з роз’ясненням КС щодо державності української мови. На превеликий жаль, значна частина нашої еліти ще, мабуть, не набула того рівня правосвідомості, який дозволив би їй збагнути, що то велике щастя та значний поступ України, якщо третя (судова) гілка влади згаданими ухвалами КС нарешті наважилась заявити про себе, як про силу, незалежну ні від кого, окрім Закону. Ця знаменна подія залишилась поза увагою навіть найшанованіших мною з-поміж української журналістської братії. Натомість маємо матеріал за підписом ледь не цілого складу редколегії "ПРАВО НА ЖИТТЯ. вбивць?" у другому цьогорічному числі "Української газети", аналогічні за духом коментар ТСН та ледь не конкурс "юних філософів" на молодіжній студії Українського радіо. А УТ-1 запрошує до інтерв’ю "Саме того" - житомирського ініціатора збирання підписів під зверненням до Президента з вимогою (замисліться тільки!) ЯК ВИНЯ ТОК(!!!) стратити-таки Онопрієнка!

Я все розумію: свобода слова, переважаюча громадська думка, а прихильники скасування смертної кари "розслабились" після відповідної ухвали Конституційного Суду. Але складається враження, що нинішня навала "побутових кровожерів" зустрічає співчуття у журналістському середовищі: в усякому разі, мені не траплялось жодного розважливого коментаря всупереч цій навалі. А заперечувати (і з чисто формальних позицій, і з огляду на мораль) було чого. Про непристойне, суто більшовицьке ставлення до Закону вже сказано вище. Але от що ще цікаво: невже у інтерв’юерів та редакторів не здригається серце, коли перед їхні очі раз по раз знов вигулькує аргумент про "економічну недоцільність" довічного ув’язнення? Вже сама тільки поширеність та сталість "економічних мотивів" серед прихильників збереження карання на горло мусила б занепокоїти нашу творчу еліту, бо так можна ж договоритись і до того, що й старих та хворих дешевше перестріляти, аніж панькатися з ними довгі роки! Але "совість нації" мовчить або навіть вправляється в красномовстві на підтримку "совкової правосвідомості", мстивості та тваринних інкстинктів серед своїх співгромадян. Сором, панове!

Доступ до інформації

27.12.2000 | Д. Ґройсман, м.Вінниця

Боротьба з корупцією, чи боротьба з Інтернетом?

   

Авторитетна українська служба Інтернет-новин UA-TODAY із посиланням на агенцію УНІАН повідомила 29 березня, що Голова Служби Безпеки України Леонід Деркач заявив про намір СБУ "контролювати провайдерів Інтернету". Таке рішення пов’язане із тим, що, на думку СБУ, "інформаційна кампанія в газеті Financial Times про нецільове використання Україною кредитів Міжнародного Валютного Фонду була підготовлена в Україні".

За словами Леоніда Деркача, інформація, оприлюднена в американській газеті, була отримана однією інформагенцією в Верховній Раді України і розміщена в "інформаційній мережі Інтернет", в результаті чого і з’явилися відповідні публікації в Financial Times. Щоправда, Леонід Деркач не конкретизував детальніше, з яких саме джерел потрапив в пресу цей компромат на Україну. Цікаво і вельми показово, що Голова СБУ вбачає небезпеку для держави не в самому факті нецільового використання іноземних кредитів, який вже ніхто не спростовує, а в тому, що інформація про ці порушення набула розголосу і можливо завадить подальшій співпраці України з її нинішніми і потенційними кредиторами. От і виходить, що українська спецслужба, на яку законом покладено відповідальність за дотриманням прав людини і безпеку держави, в тому числі і економічну, замість пошуку винуватців у зловживаннях з іноземними кредитами, шукатиме тих, хто розповів про ці порушення. Така градація професійних пріоритетів найвищої посадової особи СБУ є вельми показовою і одночасно тривожною ознакою. Леонід Деркач не пояснив, яких заходів вживатиме очолюване ним відомство по відношенню до тих, хто поширює через Інтернет "шкідливу" інформацію, так само незрозумілою залишається наразі і методика пошуку винних. Нагадаємо, що спроби зазіхання на свободу інформації і приватність в Інтернеті робляться в Україні вже не вперше. Так, лише 7 вересня минулого року Верховна Рада України відхилила запропонований Леонідом Кучмою проект Закону України "Про внесення змін до статті 4 Закону України "Про підприємництво", яким було передбачено зобов’язати операторів зв’язку, в тому числі і провайдерів Інтернету, встановлювати спеціальне обладнання для зняття інформації, що передається відповідними каналами. Тоді на підтримку законопроекту висловилися лише 20 народних депутатів, а 252 народних обранців проголосували "проти". Але як бачимо, СБУ не припиняє своїх намагань "знати все і про всіх".

Завершуючи свою розповідь про це контроверсійне прагнення української спецслужби, додам лише, що навряд чи іноземні країни-донори України, будуть у захваті від чергової кампанії наступу на свободу інформації і приватність в Україні, таким чином саме непродумані і дивні слова Голови СБУ можуть коштувати Україні мільйонів доларів неотриманих кредитів, а не лише іміджу, який зіпсовано у черговий раз.


ПРАКТИКА ПРАВОЗАХИСТУ"ПЛ" публикует рекомендации, разработанные в рамках Проекта правового просвещения и информирования населения о гражданских правах.

Поддержка данного проекта осуществляется в рамках совместной программы Фонда Евразия и Консорциума "Верховенство права" за счет средств, предоставленных Агентством США по Международному развитию. Точка зрения, отраженная в этом документе, может не совпадать с точкой зрения АМР США, Фонда Евразия и Консорциума "Верховенство права".

Материалы предоставлены Межрегиональной консультационной группой, которая занимается проведением экспертиз и оценкой морального ущерба, реабилитационными мероприятиями для тех, кому нанесен моральный ущерб

Тел. (044) 565-8934; 555-9382

Доступ до інформації

27.12.2000

Как граждане Украины реализуют право на возмещение морального вреда

   

Председатель Верховного Суда Украины Виталий Бойко провел пресс-конференцию по итогам работы общих судов Украины в первом полугодии 1999 года - сообщает газета "Юридическая практика". В первом полугодии на 6,2% увеличилось количество гражданских дел, особенно за счет исков о выплате заработной платы и дел по разрешению трудовых споров. Резко возросло и количество дел о возмещении морального вреда, которые "становятся все более популярными" - в сообщении не указывается, кто высказался о "популярности" - газета или Виталий Бойко.

Гражданам следует помнить, что ст. 55 Конституции Украины закрепляет право на защиту своих прав и свобод: " Права и свободы человека и гражданина защищаются судом… Каждый имеет право любым, не запрещенным законом способом, защищать свои права и свободы от нарушений и противоправных посягательств".

Если вы столкнулись с несерьезным отношением к вашему желанию подать иск о возмещении морального вреда, знайте, что позиция этих людей или должностных лиц противоречит нормам, закрепленным Конституцией Украины и специальным законодательством.

Постановление Верховного Суда Украины №4 от 31 марта 1995 года разъясняет, что гражданин имеет право обратиться в общий суд с иском о возмещении морального вреда на основании ст.24 Гражданско-процессуального кодекса Украины.

Случаев, когда граждане обращались с исками о возмещении морального вреда, в судебной практике уже достаточно много.

В 1996 году Автозаводской районный суд г. Кременчуга рассмотрел и удовлетворил иск гр.К., поданный на основании ст.3 Закона Украины "О порядке возмещения вреда, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда".

В 1997 году Крюковский районный суд г. Кременчуга рассмотрел и удовлетворил иск гр. Ф., поданный на основании ст.7 и 440-1 Гражданского кодекса Украины. Моральный ущерб в данном деле был нанесен незаконными действиями, которые заключались в объявлении в средствах массовой информации о закрытии предприятия без ведома его основателя и руководителя, организации ликвидационной комиссии, что фактически привело к потере дорогостоящих контрактов и принесло огромные материальные убытки и моральные потрясения.

Доступ до інформації

27.12.2000

Как отстоять свое право в суде?

   

Следует запомнить, что в соответствии со ст.137 Гражданско-процессуального кодекса Украины, ваше исковое заявление должно соответствовать обычным нормам и содержать разъяснения: в чем заключается моральный вред, какими неправомерными действиями или бездеятельностью вред причинен, какими соображениями вы руководствовались, когда определяли размер вреда и какими доказательствами это подтверждается.

Размер морального вреда никоим образом не зависит от размера материального ущерба. Материальный эквивалент соответствует степени ваших морально-психологических страданий. Его можно заявлять двумя путями: сатисфакционным - это определенная вами сумма, которая компенсирует ваши страдания, компенсационным - это определенная и обоснованная специалистами сумма, которая потребуется для восстановления вашего морального благополучия. В любом случае суд оценит ваши аргументы или аргументы специалистов и примет решение по своему внутреннему убеждению.

Чтобы привлечь специалистов, вы или ваш адвокат могут ходатайствовать о проведении психологической экспертизы (на этапе следствия экспертизу может назначить своим Постановлением следователь, в ходе судебных слушаний экспертизу или консультацию специалиста может назначить судья своим Определением).

Вы можете ходатайствовать о вызове эксперта или специалиста в судебное заседание, где стороны могут задавать вопросы по существу дела, а судья вынесет объективное решение.

Пример. Газета "Факты" регулярно публикует материалы журналистки Натальи Матвеевой о тех делах, которые связаны с жизнью и здоровьем граждан Украины и защитой их прав в суде. В 1999 году был опубликован материал о судебном решении в пользу гражданки Х., которая самостоятельно без помощи адвоката вела судебный процесс против НИИ, который отказывался несколько лет проводить ремонт крыши дома из-за чего квартира превратилась в помещение, непригодное для проживания.

Семья из трех человек влачила жалкое существование: передвигали в безопасное место мебель, ночевали под полиэтиленовой пленкой во время дождей, боялись поражения электрическим током, несовершеннолетняя дочь не имела места для приготовления уроков. Обратившись с иском в суд, гражданка также ходатайствовала перед судом о проведении психологической экспертизы.

Суд удовлетворил ходатайство. Внимательно изучив материалы дела суд постановил:"Иск удовлетворить. Взыскать с НИИв пользу Х. одиннадцать тысяч шестьсот сорок семь гривен в счет возмещения причиненного материального ущерба в части сумм, необходимых для проведения восстановительного ремонта квартиры, шестьсот двадцать гривен в счет возмещения стоимости испорченных вещей, шестьсот девяносто гривен в счет возмещения судебных издержек, двадцать семь тысяч шестьсот одиннадцать гривен в счет возмещения морального вреда". Решение вступило в законную силу и выполнено.

У недержавних організаціях

27.12.2000 | І.Федущак, м.Львів

Селекторна нарада Українського фонду пошуку "Пам’ять"

   

3 березня Український фонд пошуку "Пам’ять" провів селекторну нараду з приводу відзначення 55-ої річниці перемоги. Нараду вів голова Держкомітету ветеранів війни С.В.Червонописький. Присутні - представники міністерств та відомств: оборони, культури, у справах національностей, молоді і сім’ї. У областях на нараду запрошені були, крім пошуківців, представники обласних ветеранських організацій та редакцій Книги Пам’яті. На нараді йшлося про нагородження ветеранів Великої Вітчизняної війни, про надання їм різних видів пільг, про плани проведення урочистостей, про обласні Книги пошани та іменні стипендії героїв, про військові музеї. Запропоновано терміново узгодити з місцевими держадміністраціями і подати для нагородження орденами уточнені списки учасників бойових дій, учасників війни, інвалідів війни - згідно державного статусу. Представники редакцій Книги пам’яті рапортували про кількість виданих томів та скаржилися на відсутність коштів. Нарада проводилася переважно недержавною - російською мовою. Побіжно було згадано питання обліку поховань переможців, і жодного слова про пошук та увічнення пам’яті полеглих, про вояків різних армій, які були втягнуті воюючими імперіями у горнило 2-ої світової війни. Тим більше не згадувалися вояки єдиної у тій війні армії, яка воювала власне за незалежність і державність України - Української повстанської армії. Взагалі було незрозумілим запрошення на нараду пошуківців, про роботу і проблеми яких не йшлося. Представник Рівненської області зробив спробу уточнити використання мови і термінології та мету наради, але його було позбавлено слова з аргументом "не вчасно і не доречно". Голові Львівського доброчинного товариства "Пошук" п.Інні Федущак взагалі не було надано слова, ніби помилково чи випадково. Але текст свого виступу вона попередньо вислала до Правління УФП, і тому вважає, що це не була випадковість. Пропонуємо увазі читачів її невиголошений 5-хвилинний виступ:

Шановні колеги-пошуківці! Я рада нашій хоча б і заочній новій зустрічі. Оскільки вона присвячена річниці Перемоги, говоритиму тільки про це. Хочу одразу запевнити тих, хто недостатньо обізнаний з нашим регіоном, що галичани, як і раніше, з великою шаною ставляться до вояцьких могил, як і до живих ветеранів, які пережили страхіття 2-ої світової війни, ризикували життям, проливали кров, виконуючи військову присягу в армії, до якої вони були призвані. Ветеранам, присутнім на нашій нараді, бажаємо довгих літ, доброго здоров"я і низько їм кланяємося - і за ратний подвиг, і за пошукову діяльність, якій вони доброчинно себе присвятили.

Однак я уповноважена роз’яснити наше ставлення до відзначуваної події. На нашій землі 2-а світова війна почалася ще 1 вересня 1939 року, оскільки наша частина України перебувала у складі Польщі. Відповідно громадяни багатонаціональної Галичини виконували закон про захист держави у складі польського війська і брали участь у боях з гітлерівською армією. Але польську владу українці вважали окупаційною, мріяли про власну державу і боролися за неї у підпіллі.

17 вересня сюди прийшов інший окупант, значно страшніший за Польщу. Сталін з Гітлером полюбовно розділили захоплені землі, встановивши кордон вже не по Збручу, а по Сяну і Бугу. Вони провели спільний військовий парад у Бресті. Сталінський режим заборонив усе українське, понищив місця пам’яті й могили, залив кров’ю тисяч невинних жертв, сотні тисяч відправив гинути до Сибіру. Але юнаки, призвані до Червоної армії, дотримували закону і присяги новій владі. Поруч з іншими народами Радянської імперії вони мужньо боролися з нацизмом.

Третій окупант - нацистський - також нищив національні святині, вивозив населення на примусову працю до Німеччини і мобілізував молодь до свого війська. З тією різницею, що фашисти мордували нас 3 роки, а комуністи - 50, на Сході - всі 70.

Тому ще у 42-му році була створена добровільна Українська повстанська армія. Як свідчать німецькі документи, вона була для них грізнішою за червоних партизан, і продовжувала бойові дії вже й після другої більшовицької окупації - аж до 52 року. І це не пропагандистські догми, це задокументована і вистраждана правда. Ця армія без держави єдина боролася за власну Вітчизну - за Україну, хоча протягом 8 років незалежності досі гідно не вшанована. Усі інші армії були чужими Україні і не відстоювали її інтересів чи свободи Вітчизни. Але така наша доля воювати у чужих шинелях. І ми поважаємо усіх чесних вояків. Тільки ж чому ми досі називаємо 2-у світову війну Вітчизняною? Чи не пора вже нарешті визнати правду і реалії сьогодення? Багато з нас вірили в абсурдну комуністичну ідею, і я у тому числі, хоча й мене водили упізнавати тіла помордованих енкаведистами сільських юнаків. Але настало прозріння, здобута Україна, тож будьмо її гідними синами і називаймо речі справжніми іменами. Вже ж не загрожують нам за це репресіями. Ми дуже просимо усіх, і зокрема керівництво Фонду пошуку, не ображати національної гідності і не ганьбити історії кров’ю здобутої нашої Вітчизни - України.

Ми готові широко відзначати завершення страхітливої війни і вшановувати пам’ять полеглих у ній вояків. Але не будемо вславлювати ідеології кровожерливого Радянського Союзу і його перемог, у тому числі й над українськими повстанцями. Закликаємо до цього усіх громадян України, незалежно від їх національності, віри, партійної орієнтації. Вітчизна у нас одна, ми її діти, тож давайте служити лише їй.

Вважаю, що ми повинні подати до уряду ще одне звернення, саме з приводу визнання ролі української армії у здобутті незалежності України, надання її воякам статусу ветеранів. І це не заради пільг та пенсій, а заради історичної справедливості, адже саме ці люди виховують і сьогодні у молоді державницький патріотизм. Для всіх нас найважливіше - якою виросте молодь, щоб зберегти нашу державу і щоб ніколи більше у ній не проливалася кров внаслідок війн та насильства.

Погляд

27.12.2000 | Г.Цюра, м.Золотоноша

Відгук на допис п.Р.Романова Сможет ли Леонид Кучма стать великим вождем всех украинцев

   

Підтримуючи негативне ставлення автора допису до проведення всеукраїнського референдуму, водночас хотів би звернути увагу на прикре непорозуміння, що сталося, на мою думку, внаслідок неточної інформованості п.Романова, який написав, що ".в Луганске сторонники партии Украинский Народный Рух начали сбор подписей за включение в число вопросов, вынесенных на референдум, закрепление за Леонидом Кучмой пожизненных полномочий Президента".

Український Народний Рух не підтримував і не підтримує проведення цього референдуму з кількох причин.

По-перше, Рух вважає, що є недоцільним внесення змін до Конституції України найближчими роками. Можливо, в нинішній Конституції України не все бездоганно, але ми повинні дати деякий час попрацювати цій Конституції, наприклад, протягом 5-10 років. За цей час Україна обере згідно цій Конституції хоча б двічі депутатів Верховної Ради та Президента. Лише тоді ми зможемо об’єктивно оцінити негативні та позитивні положення Основного Закону нашої держави.

По-друге, ні в якому разі не можна допустити того, щоб зміни в Конституцію вносилися під конкретну ситуацію в суспільстві (під "хорошого" Президента та "погану" Верховну Раду). Це призведе до того, що положення Конституції будуть змінюватися після кожних виборів до Верховної Ради та Президента України.

По-третє, нелогічно виносити на референдум питання про недовіру цьому складу Верховної Ради. Поза як сформована більшість, яка взяла на себе відповідальність за стан справ в державі. Крім того, ніхто не дасть гарантій, що новий склад Верховної Ради буде кращим за нинішнього.

По-четверте, абсолютно нелогічним є винесення на референдум питання стосовно двопалатного парламенту, який характерний , як правило, для держав з федеративним устроєм, а, як відомо, Україна унітарна держава.

Крім того, губернатори в Україні, на відміну від Росії, призначаються Президентом, а не обираються населенням конкретного регіону.

Це призведе до того, що одна з палат буде фактично призначена Президентом, що є кроком від демократичного до авторитарного ладу в країні.

Викликає також певне застереження щодо прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі. Не можна виносити на референдум текст всієї Конституції, тому що громадянин, незгодний лише з одним положенням Конституції, мусить голосувати проти всього тексту.

Виходячи з того, що кожному (чи майже кожному) громадянину якесь з положень Конституції може не подобатися, виникає загроза, що держава взагалі ніколи не матиме Конституції.

Організований в Луганську збір підписів за надання Л.Кучмі статусу довічного Президента був нічим іншим як політичним жартом. Ця акція ставила за мету показати, що, на жаль, в нашому суспільстві можна винести на загал будь-яку маячню і знайдуться охочі це підтримати. Сенс цієї акції Українського Народного Руху в Луганську був в тому, щоб привчити людей в Україні думати до того, як підтримати ту чи іншу ідею. Бо абсурдність ідей, що пропонуються суспільству, не завжди лежить на поверхні (як у випадку з референдумом) і може бути дуже вдало замаскована професійними одурманювачами громадян України.

Погляд

27.12.2000 | Е.Золотарев, г.Житомир

Удастся ли остановить в Житомире сезон охоты на оппозиционную партию?

   

В "ПЛ" №24 за 1999г. была опубликована статья "Сезон охоты на оппозиционные партии в Украине открыт", в которой сообщалось, что в г.Житомире без указания причин начальник областного управления юстиции В.В.Шундрик своим приказом №749/3 от 20.10.99г. ликвидировал запись о легализации Житомирской региональной организации Конституционно-демократической партии (КДП), находящейся с момента своего образования в оппозиции к правящим режимам в Украине.

Своими противоправными действиями В.Шундрик не только нарушил действующее ныне Положение "О порядке легализации объединений граждан" и ст.ст. 15,36 и 37 Конституции Украины, но и незаконно присвоил себе функции правосудия, тем самым поправ ст.124 Конституции Украины, утверждающую, что правосудие в Украине осуществляется исключительно судами. Делегирование функций суда, а также присвоение этих функций иным органам не допускается.

В декабре 1999г. на противоправные действия В.Шундрика мною была подана жалоба в Богунский райсуд г.Житомира. Надежда, что суд сразу же примет жалобу к рассмотрению было мало. Последующие события подтвердили это. 20.12.99г. судья Богунского райсуда Тимошенко А.М. рассмотрел мою жалобу, но оставил её без движения из-за того, что не поданы доказательства, дающие мне право выступать от имени КДП, хотя я на это и не претендовал. В жалобе я выступал не от имени всей КДП, а от имени возглавляемой мною Житомирской областной организации КДП. Не желая идти на конфликт с судом, я 27.12.99г. в Богунский райсуд представил документы, подтверждающие мои полномочия. Но этого суду оказалось недостаточно. 16.01. 2000г. в своем почтовом ящике, корреспонденция из которого изымается ежедневно, я обнаружил письмо с определением Богунского райсуда, на конверте отсутствовал штамп почтового отделения. Определение судьи от 05.01. 2000г. истцу доставлялось 11 суток, на расстояние, определяемое 15 минутами езды на троллейбусе. Можно утверждать, что это было сделано умышленно с целью исключить возможность подачи кассационной жалобы. В определении суда говорилось: "Согласно ст.248-1 ГПК Украины гражданин имеет право обращаться с жалобой на действия должностного лица, т.е. КДП при указанных обстоятельствах такого права не имеет, поэтому в приёме жалобы необходимо отказать". В своём определении суд нарушил ст. ст. 8,15,36 и 37 Конституции Украины, а также ст.ст. 4,5,121 ГПК Украины, причём нарушил такое фундаментальное право, изложенное в п.2 ст.4 ГПК Украины: "Отказ от права на обращение в суд недействителен".

19.01.2000р. в судебную коллегию по гражданским делам Житомирского областного суда мною была подана кассационная жалоба на определение Богунского райсуда от 5.01.2000г., которая была рассмотрена на заседании коллегии 11 и 16 февраля 2000г. Суд удовлетворил кассационную жалобу, отменил определение Богунского райсуда от 5.01.2000г. и обязал его принять жалобу на противоправные действия начальника областного управления юстиции к рассмотрению новым составом райсуда. Прошло более месяца после принятия решения кассационным судом, однако Богунский райсуд не спешит рассматривать это дело".

Вісті з пострадянських країн

27.12.2000 | Талиб Якубов, Узбекистан

В Узбекистане готовятся к приезду Госсекретаря США М.Олбрайт

   

17 апреля в Ташкент прибывает Госсекретарь США М.Олбрайт и пробудет в Узбекистане три дня (так сообщили из посольства). В один из этих дней она принимает правозащитников. В эти дни в прессе, радио и телевидении Узбекистана довольно заметное "оживление" - все они говорят о тюрьмах, лагерях, зонах. Все взахлеб рассказывают о том, как у нас в тюрьмах хорошо и привольно. По телевидению несколько дней тому назад выступил замминистра ВД и сказал: "Люди у себя дома не едят мясо, а мы в тюрьмах их кормим мясом". После этого выступления люди поняли, какую отеческую заботу проявляет наша власть по отношению к ним: оказывается не зря сажают, сажают людей лишь потому, что они не могут есть мясо на воле!

Омбудсман Руз Сайера Рашидова недавно побывала в Жаслыкском концлагере и сейчас дает интервью налево и направо о том, что там почти рай. По-видимому ей там показали небольшую тюрьму, которую власти спешно организовали в ноябре перед двумя выборами после нашего Заявления о функционировании концлагеря в Жаслыке на плато Усть-Юрт (20 сентября 1999 г.) в Каракалпакистане. Тогда по указанию президента возле военной части (примерно 7-8 км от Жаслыка) быстро с высоким качеством отремонтировали несколько зданий и туда перевели 250 заключенных из основных лагерей. Организовали трехразовое питание, приостановили истязания, дали новую тюремную одежду и т.д. Президент дал команду, чтобы срочно организовали свидания родственников со своими сыновями, отцами и т.д. Примерно 250 семей получили телеграммы от ГУИН МВД за подписью Сарикова, зам. начальника этого заведения, разрешающи свидания на сутки. Подлинник одной такой телеграммы находится у нас.

Наш сотрудник Васила Иноятова побывала в этой тюрьме 16 декабря как родственница одного из узников и все это видела своими глазами. Там побывали и другие люди. Но мало кто знает, что на плато Усть-Юрт армия СССР и России в свое время проводили боевые испытания бинарного химического оружия и там были построены три огромных подземных помещения под наземными армейскими казармами (примерно 20-22 км от Жаслыка). Вот где содержится основной контингент заключенных. Сайера Рашидова либо не знает, либо она вынуждена молчать и не говорить о них. Скорее всего, она вынуждена молчать.

31 марта вопрос о состоянии пенитенциарных учреждений был рассмотрен в комиссии по правам человека Олий Мажлиса. Мы еще не знаем что они конкретно рассматривали и какое решение они приняли - пока мы не видели отчета в прессе. Если они и приняли какое-то решение, я думаю, не в пользу заключенных. Но и это большая победа правозащитников Узбекистана. Ведь до этого ни Олий Мажлис, ни его комиссии ни разу не рассматривали вопрос о пенитенциарных учреждениях. Если даже и рассматривали, но об этом никогда ничего не сообщали. Деятельность правозащитников вынудила власти впервые объявить о таком рассмотрении.

Один из вопросов, который будет рассматриваться во время переговоров между М.Олбрайт и И.Каримовым, вероятно будет вопрос о состоянии пенитенциарных учреждений, о возможном посещении международных экспертов из международных гуманитарных организаций (как Красный Крест, ВОЗ и т.д.). Мы получили сообщение о том, что в нескольких лагерях (Таваксае, в "красной зоне" 6449 в Карши и т.д.) спешно начали ремонт помещений. По-видимому, они будут смывать кровь и со стен в камерах для пыток в подвале МВД, о котором мы сообщали недавно.

Бюлетень "Права Людини", 2000, №10

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори