пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200114
№14
2001

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

23.12.2001

Львів’янин, заарештований після подій 9 березня, може померти

   

Учасник подій 9 березня Сергій Гальчик може померти в застінках УСБУ. Про це повідомив його батько Володимр Гальчик, який цими днями зустрівся із сином, котрий і досі перебуває у слідчому ізоляторі СБУ міста Києва. Як зауважив батько, сина вже кілька разів обстежували в лікарні, оскільки в Сергія загострилася виразка дванадцятипалої кишки.

До речі, батько стверджує, що, за словами Сергія Гальчика, спочатку його затримали на три доби працівники міліції, а коли термін затримання завершувався, Сергія навіть мали намір відпустити. Однак трапився конфлікт. Виявляється, коли хлопця затримували, в нього забрали куртку. Коли жвін виходив із застінків райвідділу, то вимагав, аби повернули куртку. Однак йому м’яко пояснили, аби йшов своєю дорогою. Тоді Сергій Гальчик почав вимагати адвоката, який би засвідчив неправильні дії працівників міліції. Правда, замість адвоката, його знову схопили і запроторили вже згодом до камери в УСБУ. На сьогодні, за словами батька, Сергія Гальчика було переведено в одиночну камеру за його ж бажанням.

Тим часом у Львові "унсовці" далі продовжують безстрокове пікетування УСБУ, бо у Києві на два тижні продовжено термін ізоляції в СІЗО членів УНА-УНСО, котрі перебувають там більше ніж два місяці. Як розповів Остап Козак, голова львівської організації УНА-УНСО, жодних нових вимог в "унсовців" немає, хоча, щоб їх послухати, до пікетувальників спустився заступник начальника УСБУ у Львівській області Олександр Іванченко. Єдиним новим засобом протесту проти утримання своїх однодумців у київському СІЗО СБУ, відтак може стати лише заплановане на 15 травня голодування членів цієї політичне організації, котру зараз вельми активно вирішили захищати представники нещодавно створеного Комітету захисту політв’язнів, який очолив Степан Хмара.

Зоряна Іленко
Тижневик "Поступ" № 70 (728), 10-16 травня

Хроніка

23.12.2001

Дуже складним назвав нинішній стан української преси народний депутат України Едуард Гурвіц

   

На його думку, "більшість друкованих видань та телеканалів вже має нових господарів і значним чином виконує виключно їхню волю. Це можна побачити, відкривши переважну більшість українських газет, які висловлюють точку зору певних кланів".

За словами Едуарда Гурвіца, "те, що Леонід Кучма вже вдруге потрапив до числа відомих у світі ворогів вільної преси, — є дуже неприємним фактом для України і для Президента. Він мав би добре подумати над тим, як виправити таку ситуацію та покращити стан справ зі свободою слова в країні".

Хроніка

23.12.2001

Три месяца пребывания мэра Кировограда Александра Никулина в СИЗО

   

Людмила Никулина, жена арестованного три месяца назад по обвинению в получении взятки мэра Кировограда Александра Никулина, передала сегодня в областную прокуратуру и Уполномоченной по правам человека в Верховном Совете Украины Нине Карпачевой жалобу, в которой сообщила о невыносимых условиях пребывания ее мужа в следственном изоляторе.

Представители оппозиции в Украине уверены, что арест Александра Никулина был связан прежде всего с тем, что на минувших президентских выборах он осмелился поддержать не Леонида Кучму, а другого кандидата на эту должность — мэра Черкасс Владимира Олийника.

Как пишет в своей жалобе Людмила Никулина – "качество еды не позволяет ее употреблять даже здоровым заключенным. Кроме того, с 15 марта в камерах СИЗО ежедневно с 7 утра до 6 вечера отключают электроэнергию, а воду подают только два часа в день".

Состояние здоровья мэра Кировограда Александра Никулина ухудшилось. По словам Людмилы Никулиной:

"Мне его не показывают три месяца. Значит, есть какие-то причины. Значит, может случится такое, что если я его увижу, то я и не узнаю своего мужа.

Мне только остается догадываться.

Кроме того, у меня есть очень достоверная информация, подтвержденная несколькими источниками, что он сидит с людьми, которые уже отбывают срок три года. Это явное нарушение. А сидят те люди за разбой. Что это за контингент?"

За три месяца пребывания мэра Кировограда Александра Никулина в СИЗО ему так и не разрешили свидания с женой.

Хроніка

23.12.2001

Ще раз про справу Ігоря Маркова

   

Складається враження, що правоохоронні органи не помічають оприлюднених останнім часом у регіональній пресі публікацій, де мова йде про факти відвертих порушень у їхніх лавах. Газети "Вікна" та "Работа і отдих" присвятили чимало уваги загадковій смерті у ізоляторі тимчасового утримування молодого мешканця причорноморської Одеси Ігоря Маркова. Наводилися у статтях і конкретні прізвища осіб, з якими доводилося спілкуватися нині покійному пану Маркову перед самою смертю. Але, жодної реакції. жодного розслідування наведених фактів. Принаймні, ніхто не повідомив журналістам про їхні результати. Прокуратура Одеси, керівником якої є пан Мєдєнцев, зробила вигляд, що не побачила надрукованих статей. І це за умови, що саме прямим обов’язком прокуратури є порушувати карну справу за фактом смерті людини. А що стосується надзвичайних подій на території ізолятора тимчасового утримування — згадана загадкова смерть мала б стати причиною для негайного оперативного розслідування.

Слід пам’ятати і про те, що невелику кількість наркотика знайшли у халаті Ігоря Маркова під час обшуку. Обшук проводився у присутності матері нині покійного. Ігоря Маркова тоді на квартирі не було

Сумною реальністю сьогодення став такий факт, що нині вищі керівники міліції нагадують про себе у незалежній пресі не інформацією про оприлюднені на її шпальтах матеріали – а вельми коштовними позовами з наміром захистити "власну гідність". Розуміючи нинішній стан судової системи в Одесі, неважко зрозуміти, на чию користь завершується розгляд цих позовів у судах різного рангу.

На останній з прес-конференцій для журналістів керівник міської міліції Володимир Жураковский на запитання з проханням пояснити загадкову смерть Ігоря Маркова відповів так: "Жодних причин думати про те, що Маркова у ізоляторі тимчасового утримування вбили немає. Можна говорити там про це чимало. Але це вже не до нас. У нас у впровадженні ця справа не була."

Тим часом, Володимир Жураковський та його колега, який відповідає за питання боротьби з наркоманією, наче не почули ще одного запитання про причини переслідування в Одесі громадянина республіки Польща Олександра Орлова. Згідно з заявою останнього, оприлюдненою у київській газеті "Свобода", "переслідування у боку правоохроронних органів посилилося після початку боротьби з корупційними чиновниками. Працівники міліції у відповідь, під час однієї з акцій затримування в ресторані "МакДональдс", підклали у кишеню наркотики."

Понад рік громадянина Польщі тримають в Одесі під "підпискою про невиїзд".

А мати Ігоря Маркова далі ллє сльози над труною з сином, сподіваючись на те, що все таки будуть покарані ті, хто винен в тому, що його вже немає серед живих.

Незрозуміло одне. Якщо смерть Ігоря Маркова була результатом його волі – чому його тіло опинилося у дворі на території слідчого ізолятора, у його тілі знайшли вельми загадковий галюцогенний медичний препарат? Запитань є багато. Їх задав правоохоронцям і суд, копія рішення якого є у матері покійного Ігоря Маркова. Відповіді на чимало запитань немає, як немає і належної детальної відповіді на звернення матері покійного, що були направлені до різноманітного рівня установ, які мали б перш за все захищати права людини. Мовчать і прокурори Косюта, Мєдєнцев.

У справі Ігоря Маркова згадується ім’я слідчого міської прокуратури Сергія Попова. Про нього у скаргах на ім’я Президентів України та Польщі згадував і громадянин Польщі Олександр Орлов. Йому присвятили напередодні закриття програми "ОКО" на приватній телекомпанії "Одеса-плюс" нині звільнені журналісти Сергій Ковалінський і Ігор Гринштейн. Відоме прізвище Сергія Попова так само у справі колишнього начальника міліції на ринку "Привоз" Хмарського. Цю справу зам’яли, хоча мова йшла про смерть підприємця
Передав Ігор Столяров
Прес-центр "Південь"
65104, Одеса, А|С 146.
тел-факс 8-0482-445211

Катування та жорстоке поводження

23.12.2001 | Валерій Сагайдак, м.Львів

"Варфоломіївська ніч" на Великдень

   

У великодню ніч, із 14 на 15 квітня 2001 року, коли більшість жителів нашої області поспішала до церков, 44-річний директор ПП "Бізнес-клуб" Роман Лозинський закривавлений і весь побитий, трясся у брудному вагоні, думаючи лише про одне — швидше дістатися додому, до Брюхович, і не знепритомніти у дорозі. Голова розколювалася, тіло гуділо так, наче тиждень викручували всі кістки, дихати було важко, здавалось, при кожному подиху тисячі голок пронизують легені,

Тепер він і не пригадує як дістався до оселі. Назустріч вибігли дружина і дочка. Жінки жахнулися з його вигляду: ще в п’ятницю, 13 квітня, Роман жартував і готувався разом із ними до Пасхи. Тепер він був, наче з хреста знятий — увесь у синцях і з розпухлим обличчям. Чоловік ще знайшов у собі сили дійти до ліжка, та, торкнувшись подушки, знепритомнів. Дружина довго повертала його до тями. Дочка викликала "швидку". Лікарі, оглянувши потерпілого, запідозрили в нього переломи кісток і пошкодження внутрішніх органів. Його тут же відвезли до лікарні швидкої допомоги. Зробивши рентген, медики виявили у Романа закритий перелом ребра і численні тілесні ушкодження. "Хто його так?" — запитав у дружини один із лікарів. "У міліції", — відповіла вона. Скільки вони ще людей мордувати будуть", — тільки й зауважив лікар. У лікарні наполягали на госпіталізації, бо підозрювали розрив селезінки. Але Роману, який перебував у психічному і травматичному шоці, здавалось, що в білих халатах — переодягнені працівники міліції, і вони тільки й чекають на те, щоб знову затягти його до палати і продовжити тортури. Він вчепився в рукав дружини і буквально благав відвезти його додому. Навіть розписку підписав, що відмовляється від госпіталізації. А вдома йому стало гірше. Цього разу медики не вагались і поклали його в 1-е хірургічне відділення. Наступного дня у нього виявили ще й рідину в легенях.

Нині львівські правоохоронці відхрещуються від цього випадку, киваючи в бік своїх луцьких колег. Мовляв, вони наламали дров — нехай і відповідають. Хоча ухиляються від пояснень, як луцькі міліціонери з відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю (ВДСБЕЗ), приїхавши до Львова напередодні великого релігійного свята, без жодної санкції, лише із суб’єктивними підозрами, спромоглися на сприяння місцевих міліціонерів, як тепер з’ясувалося, у своїх неправомірних діях. Нам сказали що в Шевченківський райвідділ міліції м.Львова 13 квітня зателефонував один із керівників управління ДСБЕЗ обласного апарату міліції і дав вказівку надати сусідам допомогу. У райвідділі не вельми переймалися тим, із чим приїхали волиняни: є розпорядження — їм і надали кабінет. А луцькі оперативники відразу після того поїхали до Брюхович. Наближалась 20 година Страсної п’ятниці.

У цей час Наталія Лозинська із дочкою готували паски. Двері не зачиняли, бо постійно бігали до сусідів. Цим і скористалися волиняни. Вони з’явилися на кухні несподівано і покликали чоловіка. І тільки побачивши його, назвалися. Роману запропонували на кілька хвилин з’їздити у райвідділ буцімто для формальності — звірити підписи на документах. Де чоловіку було знати, що для цього є спеціальна процедура, але не в райвідділі, а в судмедекспертизі, — звик довіряти рідній міліції.

А в райвідділі, у кабінеті на другому поверсі, за його словами, з ним залишилось двоє — Ш. і Н. І почали роздягатися до пояса. Роман здивувався: поясніть, для чого викликали? Йому пояснили: ану кажи, де верстати, на яких виготовляєш фальшиву валюту? "Яку валюту?" — ще більше здивувався підприємець. "Не розумієш,, — посміхнувся один із них, — тоді замість Великодня ми тобі Варфоломіївську ніч влаштуємо". І почалося. Били його довго — руками, ногами. Професійно — по нирках, печінці, в груди. "Згадав? Ні?" Знову побої. Один відпочиває, інший гамселить. На його зауваження про адвоката тільки розсміялися і заходилися бити ще сильніше. На крики затриманого ніхто не реагував. Від побоїв він кілька разів непритомнів. Через годину Роман благав: "Хочете — напишу, що треба, тільки припиніть калічити". "Ні, кажи: де друкуєш фальшиві гроші?" Мовляв, ми прослухали і записали твої телефонні розмови. "Якщо записали, то йдіть і вилучайте", — прохрипів Роман, сподіваючись, що хоч після того припинять бити. "Поки сам не вкажеш — не зупинимося". 3розумівши, що до його аргументів ніхто не прислухається і, злякавшись, що його просто заб’ють, Роман почав голосно кричати Це ще більше розлютило правоохоронців, і йому заклеїли скотчем рот, на руки іззаду одягли кайданки, а між руками просунули залізний прут так, що він не міг навіть встати. І продовжили тортури.

Після п’яти годин такої "розмови" у Романа почались рвотні ефекти. Зняли скотч, і він почав знову кричати. Цього разу прибігли працівники райвідділу і зупинили "Варфоломіївську ніч". Роман валяючись на підлозі, не знав, що о 2-й годині ночі до міліції прийшла дружина із дочкою і зчинили ґвалт. До Наталії вийшов Н. і заявив, що її чоловік займається виготовленням фальшивої валюти, дочка про все в курсі, і вони відповідатимуть разом. Зрозумівши, що інкримінують чоловіку і дочці, жінка прямо з прохідної зателефонувала до президента юридичної фірми "Феник" і адвоката Івана Мотринця. Міліціонери захвилювалися. Жінці тут же заявили, що чоловіка випустять вранці, із ним усе гаразд, мовляв, повертайтеся додому, він сам зателефонує. Роман справді зателефонував, але говорив якимось незвичним, наче потойбічним голосом. "Тебе били?" — запитала Наталія. "Так", — відповів він, і розмову тут же перервали.

А вранці з’ясувалось, що волиняни повезли Романа до Луцька. На той час дружина і адвокат вже знали, що правоохоронці діяли на власний розсуд, не маючи на руках жодного офіційного дозволу. А Роману тим часом показали людину, яка телефонувала до нього — це був однокласник його дочки П. З’ясувалось, що у Луцьку його затримали з фальшивою купюрою. Роману він встиг розповісти, що з ним так само почали "розмовляти", випитуючи, де він її взяв. Аби врятуватися від побоїв, він почав обдзвонювати знайомих, запитуючи, чи не можуть вони підказати, де можна у Львові поміняти таку купюру. Після кількох невдалих дзвінків застав вдома тільки Романа. Лодзинський згадав, що справді був такий дзвінок, але це ж не привід, щоб робити висновок, що друкує фальшивки. Але міліціонери на його прохання відпустити не зреагували.

Зранку до Луцька зателефонував Мотринець і поцікавився, на якій підставі з дому, нічого не сказав рідним, забрали чоловіка в інше місто, і попросив міліціонерів провести медичне обстеження Лозинського на предмет слідів від побоїв. Черговий по області Бандура вже через годину зв’язався з Наталією, вибачився, пояснивши, що чоловіка вже відпускають, і попросив пробачити працівників у зв’язку з таким великим релігійним святом. Вона пообіцяла усе забути, як над Романом не знущатимуться.

У Луцькому обласному управлінні міліції нас поінформували, що Роман ні по якій кримінальній справі не проходить, а забирали його для взяття пояснень. Щодо побоїв, то там ухиляються від коментарів. Тепер діяльністю оперативної групи, що побувала у Львові займаються органи прокуратури.

Газета "Високий Замок", 4 травня 2001 р.

Соціально-економічні права

23.12.2001 | Мыкола Витько, г. Марганец

Защита права на непринудительный труд

   

В городском суде г.Марганца рассмотрен иск Независимого профсоюза горняков Украины ОАО Марганецкий горнообогатительный комбинат (НПГУ ОАО "МГОК"). Иск подан в интересах членов НПГУ ОАО "МГОК" Максимова и Кураки. Надо сказать доброе слово об этом профсоюзе — и у нас в Марганце, и в Никополе именно НПГУ четко стоит на позициях защиты прав своих членов, а не "танцует краковяк с администрацией". Конфликт возник из-за несогласия рабочих с решением администрации, которое они восприняли как грубое нарушение своих прав.

Максимов А.В. принят на работу на шахту 9-10 ОАО МГОК крепильщиком. Приказом №8 от 21.01.99 г. переведен на шахту 3-5 в связи с производственной необходимостью укомплектовать штаты. С приказом Максимов не согласился, о чем сообщил председателю ОАО МГОК Кравченко П.А. Приказ № 8 издан в нарушение действующего законодательства. Так, ст.33 КЗоТ предусматривает перевод по производственной необходимости в строго определенных случаях, среди которых не предусмотрен перевод для укомплектования штата другой шахты. Кроме того, перевод по производственной необходимости возможен на один месяц с сохранением среднего заработка по прежнему месту работы. В приказе № 8 срок не указан. В соответствии с п.12. постановления Верховного Суда Украины за № 9 от 01.02.96 г. перевод может быть произведен только с согласия работника, поскольку ст. 43 Конституции Украины запрещает принудительный труд.

01.03.2000 г. Марганецкий городской суд рассмотрел в открытом судебном заседании дело по иску НПГУ ОАО МГОКа в интересах Максимова Андрея Васильевича к ОАО МГОКу о признании перевода незаконным и предоставление работы на прежнем месте работы и решил: "Признать приказ № 8 от 21.01.99 г. незаконным и обязать администрацию ОАО МГОК предоставить работу на шахте 9-10 по специальности — крепильщик." Аналогичная история произошла и с другим членом НПГУ, причем не рядовым, а заместителем председателя НПГУ ОАО МГОКа по охране труда и председателя НПГУ шахты 9-10 Курако И.В., который работал на шахте 9-10 горнорабочим очистного забоя (ГРОЗ). Истец обратился с заявлением к председателю НПГУ ОАО МГОКт Морозу А.Р. о защите его прав по тому же злосчастному приказу №8 от 21.01.99 г. Статья 104 УПК Украины предоставляет право профсоюзам выступать в интересах своих членов. На судебном заседании 07.04.00 г. принято решение признать приказ № 8 о перемещении Курако на шахту 3-5 незаконным. Администрации ОАО МГОКа предоставить Курако И.В. работу на шахте 9-10 в качестве ГРОЗ. Взыскать с ОАО МГОКа в пользу Кураки И.В. 565 гривень 92 коп.

Армія

23.12.2001 | Сергей Бобок, г.Харьков

В весеннем призыве в Вооруженные Силы будет отправлено более двух тысяч юношей из Харьковской области

   

"В этом году в ходе весеннего призыва в Вооруженные Силы и силовые структуры планируется призвать 2113 юношей из Харьковской области", — сообщил журналистам на пресс-конференции в облгосадминистрации областной военный комиссар Юрий Клынкин. В Вооруженные Силы будет отправлено более 1500 человек, остальные призывники — в различные силовые структуры. 42% призывников будут служить в Харьковской области, а из осеннего призыва этого года в области будут служить уже 60% призывников. Уменьшается и количество призывников — осенью 2000 г. в армию из области призывали 2500 человек. Как сообщил Ю. Клынкин, это связано с постепенным переходом армии на контрактную основу, который должен завершиться в 2015 году. До 2005 года контрактниками должно быть укомплектовано 30% численности Вооруженных Сил, к 2010 году — 50%. С 1 января 2006 года планируется уменьшение срока службы с 18 до 12 месяцев, а к 2015 году должен быть завершен переход на контрактное комплектование всех Вооруженных Сил.

С этого призыва каждый юноша проходит тестирование на компьютере на пригодность к службе в Вооруженных Силах или в том или ином роде войск. Для этого в облвоенкомате впервые на Украине на сборном пункте создан компьютерный класс профотбора на 20 мест. В ближайшее время на этой базе будут пройдут занятия со всеми областными комиссарами Украины.

Каждый второй юноша имеет патологию по здоровью и не может служить в армии, сообщил Ю. Клынкин. Многие узнают о своей патологии по здоровью только при прохождении приписки в 17-летнем возрасте. Эту ситуацию Ю. Клынкин связывает с недостаточным качеством работы подростковых кабинетов. По словам военкома, многие из тех, кому при приписке указано на наличие патологии, не лечатся и приходят через год на призывной участок с той же патологией, "и мы вынуждены давать им отсрочку на лечение или дообследование".

Кроме состояние здоровья, членов призывных комиссий беспокоит увеличение количества призывников, которые до армии злоупотребляли спиртными напитками и наркотиками. Более 3 тыс. юношей призывного возраста в области были судимы или находятся под следствием. Из 20590 юношей, приписанных этой весной к призывным участкам области, непригодны к военной службе в мирное время и ограниченно пригодны в военное — 2760 чел., непригодны к военной службе со снятием с воинского учета — 260 чел, требуют лечения — 1635 юношей. 147 юношей имеют начальное образование, 315 — неоконченное базовое среднее образование, 5,5 тыс. — базовое среднее образование, остальные учатся в выпускных и предпоследних классах школ, техникумов и училищ (те, кто имеет образование 8 классов и ниже, в армию не призываются, с образованием 9 классов — призываются ограниченно). 384 юноши не имеют родителей, 2214 воспитываются без отца, 200 — без матери. 178 ранее осуждены, 173 находятся на учете в милиции, 61 употребляет наркотики.

Отвечая на вопросы журналистов, Ю. Клынкин сообщил, что в состав областной призывной комиссии включены представители Союза солдатских матерей, и они принимают активное участие в работе комиссии. Призывникам на призывных пунктах вручаются памятки, в которых содержится информация о том, как им юридически грамотно действовать в различных ситуациях по прибытии в воинскую часть. "В Харьковской области делается все для того, чтобы наших ребят в армии не обижали", — подчеркнул Ю. Клынкин.

Клынкин Юрий Андреевич,
военный комиссар Харьковской области — тел. 27-76-65.
Харьковский Союз солдатских матерей — тел. 43-64-55, 14-31-71

Практика правозахисту

23.12.2001

Правозахисні організації мають законне право отримувати від органів державної влади інформацію, яка необхідна для реалізації своїх цілей та задач

   

До Донецької громадської історико-просвітницької та правозахисної організації "Донецький Меморіал" звернувся громадянин Андрусенко Л.І. з заявою про порушення його громадянських прав.

Як він повідомляє, у листопаді 1997 р. профспілка в його інтересах подала позов до відповідача ДВАТ ш. "Південнодонбаська" № 3 про стягнення відшкодування шкоди у зв’язку з трудовим каліцтвом. Вугледарський міський суд протягом більше двох років займався даною цивільною справою. Лише 01.02.2000 р. цей суд виніс ухвалу, яку надіслав в Мар’їнську районну прокуратуру для проведення слідчої перевірки і вирішення питання про притягнення п. Андрусенка до кримінальної відповідальності.

Андрусенко та профспілка неодноразово зверталися в Мар’їнську прокуратуру з проханням надати йому результати слідчої перевірки і передати матеріали до суду, щоб він мав змогу захистити себе, як це передбачено ст. 55 Конституції України.

Вже більше року Мар’їнська прокуратура ігнорує звернення Андрусенка, через що вій фактично позбавлений можливості захистити себе від сфальсифікованого, на його думку, звинувачення. За цей час його двічі викликали до Вугледарського міського відділу УМВС. Йому пропонувалося написати заяву про амністію і на цьому обіцяли справу закрити, на що він не погодився. На чергове прохання п. Андрусенка ознайомити його з матеріалами справи старший дізнавач пояснив, що ніяких матеріалів немає, крім ухвали суду.

"Донецький Меморіал" направив листа до Генеральної прокуратури України, в якому виклав обставини та події, що були перелічені у скарзі п. Андрусенка. При цьому голова "Донецького Меморіалу" п. Букалов О. звертав увагу Генеральної Прокуратури на те, що зазначені дії прокуратури мають ознаки тяганини та порушення права громадянина на захист своїх прав, порушують Європейську Конвенцію з прав людини, яка також гарантує право громадянина на справедливий судовий процес. Голова "Донецького Меморіалу" вважає, що такі дії Мар’їнської прокуратури позбавляють п. Андрусенка цього права.

У своєму зверненні "Донецький Меморіал" просив Генеральну прокуратури провести належним чином перевірку фактів, про які повідомляє п. Андрусенко, та у визначений законодавством термін повідомити про її результати, а також забезпечити надання п. Андрусенку мотивованої відповіді щодо його вимог, надати йому результати слідчої перевірки та копій постанов про порушення кримінальної справи.

Як водиться, Генеральна прокуратура відправила звернення п. Букалова першому заступнику прокурора Донецької області, державному раднику юстиції Гальцову В.І. для організації перевірки скарги. Було це 27 квітня цього року.

І в цей же день п. Букалову була відправлена відповідь такого змісту:

"Роз’ясняю, що відповідно до ст. 16 ч. 5 Закону України "Про звернення громадян" скарга в інтересах громадянина подається по його уповноваженню, оформленому у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 16 ч. 6 Закону України "Про звернення громадян" до скарги додаються рішення або копії рішень, що приймалися по його зверненню раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги.

Відповідно до ст. 5 ч. 2 Закону України "Про звернення громадян" у зверненні повинні бути зазначені прізвище, ім’я та по батькові й адреса громадянина.

Вами не подані документи, що підтверджують, що Ви уповноважені на представництво інтересів пана Андрусенка Л.І. у цивільному і кримінальному судочинстві. До Вашого звернення не додані копії документів, що свідчать про те, що пан Андрусенко Л.І. неодноразово звертався до Мар’їнської міжрайонній прокуратури, яка, за Вашими даними, ігнорує ці звернення і ніякі рішення до теперішнього часу не приймала. Ви просите дати пану Андрусенку Л.І. мотивовану відповідь, не вказуючи адресу громадянина.

Ваше звернення не відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", а тому розгляду не підлягає." Підписав цю відповідь начальник відділу управління нагляду прокуратури Донецької області, радник юстиції О.І.Дегтярьов.

Ситуація, про яку ми розповіли, на жаль, дуже часто трапляється з тими зверненнями, які надсилають правозахисні організації до органів нагляду. Тому редакція вирішила додати відповідний коментар.

Коментарий "ПЛ": Необходимо отметить, что ответ Донецкой областной прокуратуры "Донецкому Мемориалу" по поводу нарушения прав Андрусенко Л.И. отличается достаточно высокой юридической грамотностью. Однако, называя три основания отказа в рассмотрении заявления (отсутствие документов, дающих право или полномочия "Мемориалу" представлять интересы Андрусенко в гражданском и уголовном процессе, отсутствие среди представленных документов копий писем и ответов Мариинской межрайонной прокуратуры на обращения Андрусенко, которые, по его словам, имели место и отсутствие адреса гр-на Андрусенко в жалобе) Прокуратура не учла ряда моментов, а именно:

— "Мемориал" есть не адвокатская контора, а неправительственная правозащитная организация (что, кстати, прямо указано в ст. 16 ч. 6 Закона Украины "Об обращениях граждан" от 2 октября 1996 г.) и среди документов, уполномачивающих ее обращаться в государственные органы за защитой прав граждан вовсе не обязательно должна быть доверенность на представление интересов клиента в гражданском и уголовном судопроизводстве. Более того, в указанной статье среди субъектов, которые могут обращаться к государственным органам в интересах других лиц, названы трудовые коллективы, которые вообще трудно представить ведущими дело от имени граждан уголовные или гражданские процессы?

— отсутствие документов о результатах рассмотрения заявлений гр-на Андрусенко Мариинской межрайонной прокуратурой может объясняться отсутствием таковых у названного гражданина — если такие решения и принимались, то они вполне могли доводиться до сведения Андрусенко устно или вообще не приниматься, что хотя и противоречит ст. 19 Закона, однако, вполне соответствует сложившейся в украинских государственных органах практике. В любом случае, даже если таковые решения и существуют в письменном виде – их отсутствие в представленных материалах, как мы увидим позднее, вовсе не препятствует рассмотрению обращения по существу;

— аргумент Прокуратуры об отсутствие и в заявлении "Мемориала" адреса Андрусенко, вероятно, наиболее сильный — действительно, в заявлении Александра Букалова нет адреса лица, в интересах которого он обращается в Прокуратуру. Однако, ст. 5 ч. 2 Закона требует, чтобы в заявлении были указаны фамилия, имя, отчество и адрес не того лица, в пользу которого обращаются, а того, кто является непосредственным автором, т.е. того, кто обращается, независимо от того, выступает он от своего имени или в чью-либо пользу (ст. 16 ч. 5 Закона). Кроме того, "Мемориал" является правозащитной организацией, т.е. среди его уставных задач наличествует защита прав человека, а это означает, что эта организация обладает законным правом получать от "органов государственной власти и управления информацию, необходимую для реализации своих целей и задач" (ст. 20 Закона Украины "Об объединениях граждан" от 16 июня 1992 г.), т.е. "Мемориал" вполне мог быть и самостоятельным получателем информации о состоянии защиты прав человека в данном деле;

— наконец, последнее. Статья 8 Закона "Об обращениях граждан" четко определяет основания отказа в рассмотрении письменных заявлений граждан: отсутствие места проживания, не подписанное автором или то, из которого невозможно установить авторство. Ни одно из этих оснований в данном случае не имеет места – в письме Александра Букалова имеется почтовый адрес, оно подписано и авторство председателя "Донецкого Мемориала" очевидно. Следовательно, "Мемориал" имел вполне законное право получить мотивированный ответ (пускай даже отрицательный) по существу заявления.

Что же касается самого дела Андрусенко, то оно выглядит достаточно запутанным, особенно если верить дознавателю, что в деле нет каких-либо иных документов, кроме частного определения суда о назначении проверки на предмет наличия оснований к возбуждению уголовного дела против Андрусенко. Во-первых, такая проверка может длиться не более 10 дней с момента получения органом, уполномоченным возбуждать уголовные дела, сообщений о наличии в действиях соответствующих лиц признаков преступления. По истечении десятидневного срока орган или должностное лицо должны принять одно из решений: возбудить уголовное дело, отказать в возбуждении, направить сообщение по принадлежности (ст. 97 Уголовно-процессуального Кодекса Украины). Но в любом случае в деле должен был бы находиться еще хотя бы один документ.

Во-вторых, прокуратура должна ответить суду о принятых по частному определению мерах или представить мотивированный отказ в его реализации в месячный срок с момента его поступления (ст. 235 Гражданского Процессуального Кодекса Украины). Из заявления же видно, что уголовное дело не возбуждается уже 14 месяцев.

В-третьих, довольно странно выглядят вызовы Андрусенко на допросы. Сначала его вызвали в качестве свидетеля, но это возможно только по уже возбужденному делу, после вынесения постановления следователя о привлечении лица в качестве свидетеля. До возбуждения дела у Андрусенко могли быть лишь взяты пояснения, которые не являются доказательством в уголовном процессе. А вызов Андрусенко в качестве обвиняемого вообще выглядит как нонсенс: обвиняемый – этолицо, привлеченное в качестве обвиняемого, т.е. лицо, в отношении которого вынесено соответствующее постановление, указанное постановление ему оглашено в присутствии его защитника (если таковой имеется), разъяснены его права и т.д. Конечно, все это возможно лишь по возбужденному делу. До возбуждения дела Андрусенко мог фигурировать в деле только как подозреваемый — лицо, в отношении которого была применена одна из мер пресечения (арест, подписка о невыезде, залог и т.д.) до вынесения постановления о привлечении в качестве обвиняемого. В таком качестве лицо может находиться не более 10 суток, в течение которых следователь, ведущий дело, обязан решить (если необходимо) вопрос о возбуждении дела и вынести постановление о привлечении лица в качестве обвиняемого, если у него есть достаточные доказательства, позволяющие сделать предварительный вывод о совершении именно этим лицом расследуемого преступления (ст.ст. 43, 43-1, 148 ч.5 УПК Украины). Естественно, в любом случае в деле было бы куда больше документов, чем об этом говорит дознаватель.

Иван Лищина

Погляд

23.12.2001 | Елена Волочай, Сергей Волочай, г. Полтава

Роль судебных решений о возмещении морального вреда для воспитания гражданского общества при разрешении конфликтов в сфере вертикального действия прав

   

Данная работа является одной из попыток рассмотреть проблему возмещения морального вреда гражданам как способа защиты прав граждан в вертикали "государство — человек", как важного фактора, воспитывающего общественное сознание в духе демократии, способствующего движению Украины в направлении построения правового государства.

Стремясь построить правовое государство в Украине, мы должны осознать и принять несколько важных положений, закрепившихся в правосознании граждан демократических государств к началу третьего тысячелетия.

Общественное сознание не меняется в одночасье, и то, что упущено нами в сравнении с другими странами, не может измениться в один миг. Нам требуется длительный процесс развития теории прав человека в демократическом государстве Украина, и еще более длительный процесс понимания отдельными людьми и группами в обществе сути и механизмов функционирования норм демократического и правового государства, признающего верховенство права.

Опросы, проведенные в Украине на протяжении последних пяти лет в рамках различных исследований, показывают, что менее четверти опрошенных в Украине понимают суть понятия демократии, лишь каждый 10-й связывает демократию с понятием прав человека.

Не определившись в терминологии, трудно ожидать одинакового понимания и активного действия от большой массы людей, желающей жить лучше в европейском доме и мировом сообществе.

Принципы либеральной демократии, гласят, что демократия есть ограниченная власть большинства, поскольку права и свободы отдельного человека, возможно, не очень похожего на большинство, определяют пределы власти этого большинства [2; 4].

Не менее важными положениями для понимания общей концепции прав человека являются и следующие два.

Первое: "Правовое государство — это государство, в котором существуют четкие, стабильные и всем известные правила игры между человеком и властью. Это государство, в котором человек может довольно четко предусмотреть, как власти будут реагировать на его поведение, ибо в этом государстве правят не самоуправные чиновники и должностные лица, а четкий закон" [2]. Верно и обратное — если говорить об обязанностях гражданина — чиновник может рассчитывать, что граждане будут жить в соответствии с установленным законом, и поэтому чиновник будет работать, и, как гражданин, жить в законопослушном окружении. С психологической точки зрения речь идет о взаимных ожиданиях.

Второе: понятие "права человека" относится к сфере взаимодействия "человек-государство", поэтому следует говорить о "вертикальном действии" прав человека [2].

При возникновении правовых конфликтов в сфере взаимодействия государства с человеком трудно переоценить роль судебной власти. Социальная роль судов заключается в обеспечении верховенства права. Французский исследователь Алексис де Токвиль так выразил социальную роль суда: "Все правительства имеют всего лишь две возможности преодолеть сопротивление, оказываемое ему гражданами: материальные средства, которыми они сами располагают, и решения судов, к чьей помощи они могут прибегать. Великая цель правосудия состоит в замене идеи насилия идеей права, в установлении правовой преграды между правительством и используемой им силой" [З].

Итак, цель правосудия — создать преграду между правительством и его силой, зачастую направленной против гражданина. Приходилось слышать похожее мнение американских правоведов: судебная власть исполняет роль протектора, буфера между всесильным государством и слабым (в смысле полного отсутствия возможности опираться на репрессивный механизм) гражданином.

В учебниках по конституционному праву это положение сформулировано следующим образом: в обществе конфликт между не законопослушным индивидом и государством становится далеко не главным. Не менее важен конфликт между законопослушным индивидом и государством, возникающий в случае ошибок, а то и произвола государства. Суд должен защитить человека от государства, когда право (признанное государством) на стороне человека (выделено авторами) [З].

Реальность такова, что Отчет Уполномоченного по правам человека ВР Украины от 28 ноября 2000 года говорит о систематическом и массовом нарушении всех прав человека. Следовательно, речь идет о нарушениях со стороны государства. С апреля 1998 года к Уполномоченному обратились более 100 тыс. человек, более 56% этих случаев — нарушения гражданских прав (ос-тальные нарушения касаются экономических, социальных, личных, политических прав). 80% людей в Украине не могут получить квалифицированную правовую помощь по причине своей бедности.

Наибольшее количество нарушений прав человека в Украине зарегистрировано со стороны органов внутренних дел, Министерства юстиции и судов общей юрисдикции (особенно затягивание сроков рассмотрения дел) [4а].

Ситуация критическая, если не сказать — патовая. В Украине декларируется построение правового государства, в котором граждане всегда могут предположить последствия своего поведения. Однако на практике видим совершенно иное: массовое нарушение прав со стороны силовой структуры — органов внутренних дел, которые на деньги налогоплательщиков нарушает "массово и систематически" "все их права". Министерство юстиции, которое выстраивает концепцию юстиции всего государства, само является участником нарушений прав человека!

Отдельного внимания заслуживает наличие в списке нарушителей прав человека в Украине судов общей юрисдикции, хоть и с ремаркой о том, что чаще всего речь идет о нарушении сроков рассмотрения дел. Что означает на практике такая постановка вопроса?

Это означает, что обыкновенный гражданин, чьи права нарушило государство, не сможет получить своевременной защиты судебной власти. Суд не выполняет свою социальную миссию, не воспитывает общество. А должен воспитывать. Каноны педагогики и морали всем известны — если педагог, на которого возложены обязанности растить и учить, не соответствует по своим моральным качествам высокому стандарту, то он — более разрушитель нравственности, чем воспитатель и созидатель человека и гражданина.

Вытекающее из сути человечности понятие человеческого достоинства для всех случаев нарушения прав человека — удар по самой сути человека. Негативно воздействовать на человеческое достоинство — нарушать права отдельного человека — значит лишать человека основы и смысла его существования.

Как правило, граждане, чьи права нарушены государством, небезосновательно считают, что их права нарушались осознанно и намеренно. Чиновники являются частью системы, и система, чтобы получить гарантированный для себя результат, обучает своих чиновников.

Анализ ряда случаев нарушения прав человека показывает, что граждане отчаянно пытаются доказать чиновнику неправомерность их действий или бездействия.

Почему чиновник не хочет выполнять свои обязанности, требования закона, а предпочитает нарушать права граждан?

Если по собственному незнанию — это одна часть проблемы, она решается путем повышения правовой грамотности чиновников.

Если неправомерные действия государства по отношению к гражданину являются частью требований морали системы отношений "государство — человек", тогда комментариев об аморальности и правозаконности таких отношений не требуется. Такие отношения не должны существовать в демократическом и правовом государстве.

Каков же механизм "удаления" неправомерных действий из общественно значимых (вертикальных) — отношений государства с человеком?

Обратимся к Конституции Украины.

Наивысшими социальными ценностями в Украине признаются "человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность.,.". ".Права и свободы человека и их гарантии определяют содержание и направленность деятельности государства. Государство отвечаетперед человеком за свою деятельность. Утверждение и обеспечение прав и свобод человека является основной обязанностью государства" (ст. 3).

Содержание статьи 56 Конституции Украины дает ответ на вопрос о механизмах разрешения конфликтов между законопослушными гражданами и государством:

"Каждый имеет право на возмещение за счет государства или органов местного самоуправления материального и морального вреда, причиненного незаконными решениями, действиями или бездействием органов государственной власти, органов местного самоуправления, их должностных лиц при осуществлении ими своих полномочий" [I].

Общественная мудрость демократических государств планомерно накапливалась с помощью мудрой же судебной системы: "Английское законодательство, предусматривающее возмещение морального (неиму-щественного) вреда, удивляет своей житейской гибкостью и глубоким практическим смыслом. При рассмотрении данной категории дел суды стремились удовлетворять требования каждого потерпевшего за счет виновного, не упуская ни одного случая. Удовлетворялись требования и в отношении должностных лиц, нарушающих права обывателя. Постоянное взимание денежных сумм с нарушителей прав и свобод граждан во многом содействовали в Англии выработке идеала гражданина и служителя государства, укрепляя уважение к чужому праву и чужой личности." (подчеркнуто и выделено авторами) [6].

Возражения по поводу того, что у Украины нет столько времени, чтобы экстенсивно (в течение нескольких веков) накапливать судебную практику, воспитывающую общество, логичны, но не должны создавать повода для того, чтобы отказаться от применения мудрости.

Практика Европейского Суда по правам человека в Страсбурге являет собой мудрость новейшей истории отношений государства и человека.

При принятии решения от 4 декабря 1995 года в деле "Рыбич против Австрии" член Комиссии выступил за то, чтобы вынести решение о возмещении нематериального вреда в относительно высокой сумме, которая бы стимулировала людей, оказавшихся в подобной ситуации, подавать судебные иски.

Рыбич подал иск в связи с грубым обращением с ним во время обыска его квартиры по подозрению в торговле наркотиками и трехдневным задержанием: он получил несколько синяков на внутренней и внешней поверхности руки. Суд посчитал, что истцу причинен неоспоримый моральный вред и, в соответствии с принципом справедливости, как требует того ст. 5, вынес решение о возмещении вреда Рыбичу в сумме 100000 австрийских шиллингов [5].

В Украине, по заверению Уполномоченного по права человека, за 1998-99 г.г. к уголовной ответственности привлечены 285 сотрудников милиции. В 2000 году открыто 200 уголовных дел против тех, кто применял пытки.

Однако вовсе не ясно, возмещен ли материальный и моральный вред потерпевшим в этих и других делах, где в результате противозаконных действий государства и его чиновников унижались человеческое достоинство и честь людей, разрушалось их здоровье, и были попытки уничтожить личность.

В гражданском праве сложилось трехчленное деление вины, в уголовном — четырехзвенное [6]. Государственные служащие действуют от лица государства, а государство декларировало и закрепило основным законом — Конституцией — в качестве наивысшей ценности: честь и достоинство человека. Государственные служащие имеют необходимые знания и навыки (или должны их иметь), поэтому при рассмотрении дел, связанных с нарушениями прав граждан государством и его служащими, не может идти речь об их простой неосторожности. Нельзя "неосторожно" пытать человека или делать это из "небрежности", это можно делать только умышленно (зная и желая унизить человеческое достоинство, принести человеку страдания).

Опыт нашей экспертной деятельности в делах по возмещению морального вреда государством гражданину показывает, что судьи должны были бы выносить решения, руководствуясь только законом. Однако органы Государственного Казначейства, другие государственные ведомства, участвующие в делах как третьи лица, ходатайствуют об уменьшении сумм возмещения нематериального вреда в денежном эквиваленте, ссылаясь на проблемы бюджетного финансирования. Суды первой и второй инстанции зачастую выносят решения, исходя из государственной пользы, а не из требования разумности и справедливости, без учета критериев определения размера морального вреда при посягательствах на жизнь, здоровье, честь и достоинство как самых дорогих ценностей, провозглашенных государством.

Прикидываясь бедным, государство манипулирует общественным мнением и делает судебную власть зависимой от своих потребностей; вынося "зависимые" судебные решения, суд дискредитирует себя, теряет авторитет и власть в обществе;

бедные (в материальном и духовном смысле) граждане получают разрушительную установку — быть бедным, как государство, значит, не нести ответственности перед другими!

А между тем, исполненное судебное решение о возмещении морального вреда — это деньги или имущество, т.е. реальность, способная доказать и потерпевшему и его ближайшему окружению, а с помощью СМИ и всему обществу, что существует общественная цена человеческого достоинства. Следует помнить, что права человека — индивидуальные, а не коллективные.

И если судебные решения оценивают моральные страдания отдельного человека по низшему рангу, как, например, ничем не обоснованная практика присуждать моральный вред в сумме, равной десятой части, четверти или половине материального ущерба, заявленного в иске, то означает ли это отказ общества признать те ценности, которые закреплены в его законах?

Нет, общество понимает, что именно судебная защита такой ценности, как человеческое достоинство? является одним из путей выхода из кризиса доверия граждан своему государству. Повторимся, что "постоянное взимание денежных сумм с нарушителей прав и свобод граждан во многом содействовали в Англии выработке идеала гражданина и служителя государства, укрепляя уважение к чужому праву и чужой личности".

Служители Фемиды — тоже члены общества, и трудно предположить, что все они страдают раздвоением личности: одновременно понимают роль справедливой оценки моральных страданий при унижении человеческого достоинства государством и, в это же время, имея власть вынести законное и справедливое решение, пренебрегают своим общественным долгом.

Скорее, речь идет о существовании своеобразного смыслового барьера, ведущего к непониманию одного и того же события — унижения человеческого достоинства, которое при одном и том же значении для всех членов нашего общества имеет для них различный смысл.

Психологические исследования описывают разрушительные последствия такого смыслового непонимания: люди не понимают мотивов поведения друг друга, действуют без учета этих мотивов, приписывают друг другу ложные мотивы, для такого непонимания характерна повышенная аффективность (аффект — сильные эмоциональные переживания, развиваются в критических ситуациях, навязывают стереотипный способ "аварийного" разрешения ситуации, например, агрессию [7]).

Обществу следует помнить, что у человека, даже единожды столкнувшегося с ситуацией унижения его человеческого достоинства, возникает специфический опыт: аффективные следы от нарушения значимых социальных отношений. Травмирующая информация может полностью вытесняться из сознания. Но при повторении подобной ситуации происходит аккумуляция аффекта, которая вполне может разрядиться в бурном, неуправляемом поведении даже при отсутствии исключительных обстоятельств [7]. Психологи и психиатры описывают также и так называемый "индуцированный психоз", т.е. такое поведение может быть свойственно уже не отдельным людям, а целым социальным группам!

Кто будет нести ответственность за возможные социальные взрывы и возможные страдания больших групп людей?

Очевидно, что Украина, вступившая в Совет Европы в 1995 году, была признана равной среди Европейских государств, провозгласивших политику приоритета прав и свобод человека над государством [9]. Однако, в нашем государстве пока еще не стало хорошей традицией анализировать происходящее в обществе на системном уровне, а не ограничиваться комментариями на уровне отдельных событий и фактов.

Научные и практические дискуссии по поводу методики расчета морального вреда то и дело кренятся в сторону крайностей. Одни исследователи предлагают ограничить сумму, подлежащую возмещению, определенными рамками (верхняя и нижняя границы), другие предлагают учитывать особенности страданий некоего "среднего человека" (А. Эрделевский). Однако, по закону, возмещению подлежит ".действительный, а не "частичный" или "преюдициальный" моральный вред." [6]. В Украине уже накоплен значительный и интересный опыт экспертных оценок морального вреда, согласующийся с подходами Всемирной Организации Здравоохранения и законодательства Украины к понятию "здоровья" [10].

В рамках же информационных баталий за создание определенного общественного мнения то и дело в массовых изданиях появляются статьи, в которых граждане дезинформируются относительно категорий дел по возмещению морального вреда. Эти дела называются должностными лицами "популярными" или оцениваются, как попытки разорить государство! В отдельных публикациях идея справедливого возмещения морального вреда и вовсе дискредитируется заявлениями юристов (!) о том, что цифры возмещения берутся "с потолка". [11]

Нам кажется, что у нас нет общего плана. Общего плана развития нашего общества . Как выразился один вице-премьер нашего правительства ".мы работаем в режиме скорой помощи." Выходит, этим признанием мы диагностируем какую-то свою болезнь?

Название этой болезни может быть таким: "Отсутствие общего плана" [12].

Общество — это сложная система, и поэтому к его развитию подход тоже должен быть системным.

Поэтому общественное мнение должно формироваться так, чтобы у всех была общая цель: выработка стандартов и идеала гражданина, верховенство права, уважение к личности других людей.

Таким образом, говоря о "здравом смысле", мы признаем такой подход только через призму интересов и законных прав конкретного гражданина, через призму интересов демократического государства, а не через призму страха отдельного судьи, боящегося задеть интересы отдельной группы или отдельного чиновника!

Разработка и воплощение на практике механизмов возмещения морального вреда гражданам, пострадавшим от незаконных действий государства и его чиновников, может быть частью общего плана развития нашего общества.

Литература:

1. Конституція України. Київ, 1997.

2. Марек Новицкий "Что такое права человека", лек-ция. Хельсинкский Фонд по правам человека, 2000 г.

3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т.2, Изд-во БЕК, М., 1995.

4, 4а. Права людини. Бюлетень Харківської Правозахисної Групи. Правовий коментар Харківської Правозахисної Групи до перебігу політичних подій в Україні. №4 (224) 2001 р. та за 2000 р.

5. "Український часопис прав людини" за 1999 год, Українська правнича фундація.

6. Палиюк В.П. "Моральный вред". Изд-во Одесской государственной юридической академии, 1999.

7. Психологический словарь. М., изд-во "Педагогика-пресс", 1999.

8. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. "Європейське право у галузі прав людини", Київ "АртЕк", Будапешт "Институт Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI), 1997.

9. Баранов А.А., Брыжко В.М., Базанов Ю.К. "Права человека и защита персональных данных", Киев, 2000.

10. Волочай О.В., Волочай С.П. "Про забезпечення конституційного права особи на відшкодування моральної шкоди". Матеріали науково-практичної конференції. Механізми захисту прав і свобод людини в Україні". 1нститут адвокатури при Київському університеті ім . Т. Шевченка, Київ, 1999.

11. Андрущенко А. "Если вас окатил грязью автомобиль, вы можете потребовать через :уд с его водителя компенсацию морального ущерба". Газета "Факты и комментарии", №34 (0611) 23.02.2000 г.

12. Волочай Е. "Ваша честь, у меня болит душа! Пронзительные эссе о человеческом достоинстве и возмещении морального вреда". Рукопись.


Погляд

23.12.2001 | Олег Туменко, м. Кіровоград

Визначення індексу рівня боротьби з корупцією

   

Вдосконалення технологій боротьби з корупцією в Україні є нагальною потребою — за міжнародним рейтингом ми по корумпованості на третьому місті в світі.

Для аналізу явища, процесу необхідно, перш за все, чітко його конкретизувати,

Вдосконалення технологій боротьби з корупцією в Україні є нагальною потребою — за міжнародним рейтингом ми по корумпованості на третьому місті в світі.

Для аналізу явища, процесу необхідно, перш за все, чітко його конкретизувати, по можливості в цифрових показниках, це дозволяє об’єктивно, на дійсно науковому рівні, вивчати предмет дослідження, напрацьовувати ефективні рішення. Здається, що для визначення рівня стану боротьби з корупцією це можливо.

Корупція в суттєвому своєму прояві — це умисні тяжкі злочини: хабарі, посадові розкрадання та зловживання, скоєні державними службовцями. В той же час вона являє собою частину кримінальної злочинності в цілому, як єдиного соціального феномену. Причому ця частина досить вірно відображує ціле. Масштаби, рівень корупції відповідають рівню злочинності загалом.

Основний же засіб боротьби з кримінальними злочинами визначений відомим "постулатом капітана Жеглова", який наголошував, що злочинець повинен сидіти в тюрмі. Це стосується і титулованих персон, адже Конституція проголошує рівність громадян перед Законом. Звідси — об’єктивний зв’язок рівня боротьби із злочинністю в цілому з рівнем боротьби з корупцією.

Отже, рівень боротьби з корупцією визначається тим, як корумповані особи представлені серед населення в’язниць.

Кількість посадових осіб, засуджених до позбавлення волі за вказані злочини, у відношенні до загальної кількості засуджених і є об’єктивним показником реального стану боротьби з корупцією. Також необхідно враховувати ступінь суспільної небезпеки кожного, яка у корумпованого голови сільради не та, що у корумпованого міністра. Критерієм є виключно позбавлення волі,оскільки ці злочинці мають виняткову здатність уникати буцегарні навіть у випадках розслідування їхніх діянь. На користь вибору, як базового показника, арешту свідчить і досвід боротьби з корупцією в останні роки переважно шляхом адміністративних штрафів,що не змогло протидіяти вказаному "досягненню".

Ця аксіома дає підстави запропонувати для визначення індексу рівня боротьби з корупцією таку формулу:

 

Де

Х — індекс рівня боротьби з корупцією. Йдеться саме про рівень боротьби з корупцією, а не про рівень корупції як такої.

У- загальна кількість засуджених до позбавлення волі. Ці дані відкриті. В 1999 р. в Україні до позбавлення волі засуджено 8З 399 чоловік.

А,В,С. — сумарна кількість осіб, засуджених за корупцію до позбавлення волі незалежно від терміну, врахування якого надто ускладнить розрахунки.

А — найнижчого рівня, В — наступного, С — ще вищого і так далі згідно з рангом посади. Ці особи загальновідомі поіменно.

2, 4, 8 і т.д. — ці коефіцієнти дають змогу врахувати ступінь суспільної небезпеки кожного залежно від посади. Саме такі числа є предметом оцінки. Вони пропонуються, з урахуванням криміногенної ситуації та досвіду. Для ілюстрації цього принципу можна послатися на шахи, де одного слона вважають рівним трьом пішакам, а туру — чотирьом.

1000 — коефіцієнт застосований з метою уникнути визначення X в дрібних числах.

Застосування цього індексу дозволить конкретно, у порівняльному числовому вимірі визначати та аналізувати стан боротьби з корупцією, порівнювати його по періодах та регіонах, відомствах та окремих статтях Кримінального Кодексу, категоріях осіб.науковому рівні, вивчати предмет дослідження, напрацьовувати ефективні рішення. Здається, що для визначення рівня стану боротьби з корупцією це можливо.

Корупція в суттєвому своєму прояві — це умисні тяжкі злочини: хабарі, посадові розкрадання та зловживання, скоєні державними службовцями. В той же час вона являє собою частину кримінальної злочинності в цілому, як єдиного соціального феномену. Причому ця частина досить вірно відображує ціле. Масштаби, рівень корупції відповідають рівню злочинності загалом.

Основний же засіб боротьби з кримінальними злочинами визначений відомим "постулатом капітана Жеглова", який наголошував, що злочинець повинен сидіти в тюрмі. Це стосується і титулованих персон, адже Конституція проголошує рівність громадян перед Законом. Звідси — об’єктивний зв’язок рівня боротьби із злочинністю в цілому з рівнем боротьби з корупцією.

Отже, рівень боротьби з корупцією визначається тим, як корумповані особи представлені серед населення в’язниць.

Кількість посадових осіб, засуджених до позбавлення волі за вказані злочини, у відношенні до загальної кількості засуджених і є об’єктивним показником реального стану боротьби з корупцією. Також необхідно враховувати ступінь суспільної небезпеки кожного, яка у корумпованого голови сільради не та, що у корумпованого міністра. Критерієм є виключно позбавлення волі,оскільки ці злочинці мають виняткову здатність уникати буцегарні навіть у випадках розслідування їхніх діянь. На користь вибору, як базового показника, арешту свідчить і досвід боротьби з корупцією в останні роки переважно шляхом адміністративних штрафів,що не змогло протидіяти вказаному "досягненню".

Ця аксіома дає підстави запропонувати для визначення індексу рівня боротьби з корупцією таку формулу:

Де

Х — індекс рівня боротьби з корупцією. Йдеться саме про рівень боротьби з корупцією, а не про рівень корупції як такої.

У- загальна кількість засуджених до позбавлення волі. Ці дані відкриті. В 1999 р. в Україні до позбавлення волі засуджено 8З 399 чоловік.

А,В,С. — сумарна кількість осіб, засуджених за корупцію до позбавлення волі незалежно від терміну, врахування якого надто ускладнить розрахунки.

А — найнижчого рівня, В — наступного, С — ще вищого і так далі згідно з рангом посади. Ці особи загальновідомі поіменно.

2, 4, 8 і т.д. — ці коефіцієнти дають змогу врахувати ступінь суспільної небезпеки кожного залежно від посади. Саме такі числа є предметом оцінки. Вони пропонуються, з урахуванням криміногенної ситуації та досвіду. Для ілюстрації цього принципу можна послатися на шахи, де одного слона вважають рівним трьом пішакам, а туру — чотирьом.

1000 — коефіцієнт застосований з метою уникнути визначення X в дрібних числах.

Застосування цього індексу дозволить конкретно, у порівняльному числовому вимірі визначати та аналізувати стан боротьби з корупцією, порівнювати його по періодах та регіонах, відомствах та окремих статтях Кримінального Кодексу, категоріях осіб.

Депортовані народи

23.12.2001 | С.Туршу, г.Симферополь

В этом году антитатарские настроения в Крыму стали насаждаться с особой остервенелостью. И это вызвало ответную реакцию.

   

В канун годовщины депортации крымскотатарского народа в Крыму произошел скандал, о котором почти неделю говорили все средства массовой информации. Фабула его проста и поразительна. С торжественного собрания, посвященного памятной дате, которое, кстати, проходило в самом престижном зале города — помещении украинского театра, из президиума и из зала был силой выдворен глава парламента автономной республики Крым Леонид Иванович Грач.

"Боевые действия" в театре почти неделю смаковались на всех телевизионных каналах, и каждая из сторон пыталась извлечь из случившегося максимум пользы для своей избирательной кампании, которая в Крыму, судя по всему, уже началась, а ее увертюра уж во всяком случае сыграна точно.

Годовщина депортация 2001 года оказалась своего рода юбилейной. Десятый раз ее отмечали уже непосредственно на родине. Но если первые восемь лет всю организацию траурных торжеств брал на себя меджлис крымскотатарского народа, который сам подбирал помещения и осуществлял приглашение гостей из числа своих единомышленников или хотя бы тех, кто искренне разделял с крымскотатарским народом его трагедию, то в последние два-три года это мероприятие стало частью государственных праздников. Организация его целиком вверялась официальным структурам. В качестве гостей приглашались чиновники из министерств, городские власти, депутаты самого разного толка, включая и тех, кто даже сегодня пытается публично доказывать, что депортация была оправдана и являлась вынужденной мерой, направленной на обеспечение безопасности "тыла Красной армии". В этом же году антитатарские настроения стали насаждаться с особой остервенелостью. Появились грязные статьи в прессе, шельмующие генерала Григоренко и Мустафу Джемилева, систематические антитатарские выступления лидера коммунистов, началась массовая дорогостоящая компания по установке по всему Крыму крестов, которая естественно привела к ряду локальных, пока еще, к счастью, не вооруженных конфликтов, но "крестоповал" на который так рассчитывали организаторы этой долговременной акции осуществился, и накануне курортного сезона Крым вновь пытаются изобразить как зону нестабильности с ее главным виновником — крымскими татарами.

Возвращаясь к происшедшему в украинском театре, хочется отметить, что, отдав властным структурам инициативу в проведении траурных торжеств в память трагической депортации своего народа, Меджлис должен был понимать, что отдает властям право выступать в роли хозяев и потому организаторы траурного заседания были вправе приглашать кого угодно, в том числе и Председателя Верховного Совета, а по совместительству столь ненавистного сегодня для крымских татар секретаря крымских коммунистов Леонида Грача. Не нравятся такие гости? Не ходите! Проводите свое траурное заседание, по своим пригласительным, куда вправе не пускать уже ни кого из "рerson non grata".

Возможно, что если бы не приближающиеся выборы в Курултай крымскотатарского народа и выборы в советы всех уровней, то такого ажиотажа бы и не было, но теперь видимо каждый шаг будет измеряться "поли-

тической целесообразностью", а ради этого, как очевидно считают заинтересованные лица, можно и спикера из театра взашей выгнать.

Дисиденти і час

23.12.2001 | Евгений Захаров, г.Харьков

21 мая Андрею Дмитриевичу Сахарову исполнилось бы 80 лет

   

В нашем домашнем архиве есть несколько очень дорогих для меня вещей. Одна из них — фотография Андрея Дмитриевича Сахарова, подаренная им Ксении Михайловне Великановой и переподаренная мне. Вот как это случилось.

Ксения Михайловна, или, как ее называли близкие, Ася Великанова умерла четырнадцать лет назад от рака. Это был очень светлый человек, мужественный и стойкий. Она принимала участие в выпуске "Хроники текущих событий", была членом Московской Хельсинкской группы, много помогала семьям арестованных пра-

возащитников. Ее от лагеря спасла инвалидность по онкологическому заболеванию, почти десять лет она прожила с метастазами. Мы дружили с Асей, и я, будучи в Москве, всегда заходил к ней.

В начале июня 1985 года я приехал в Москву. Ася в большой тревоге: неизвестно, что с Андреем Дмитриевичем. 1 мая пришло письмо его коллеге по ФИАНу, что Сахаров голодает и что он в больнице. Буквально накануне этот человек умер, его родные боятся отдать письмо, только рассказали о нем по секрету. Но были фототелеграммы от Елены Георгиевны Галине Евтушенко (доверенному лицу Е.Г. Боннэр в Москве) и детям в Америку: все в порядке. 21 мая Ирина Кристи (матема

тик, близкий друг Сахаровых, именно она сумела поговорить с Сахаровым годом раньше, когда Елену Георгиевну арестовали, и он начал голодовку), эмигрировавшая в Америку, заявила в интервью "Голосу Америки", что сейчас Сахаров не голодает. Однако дети Елены Георгиевны, почуяв неладное, сделали графоаналитическую экспертизу, оказалось, что фототелеграммы подделаны. Что же московские?

Ася дает мне тексты. Читаю. "У нас все в порядке. Пришли мне колготки и ноотропил Андрею. Поздравляю с днем Победы, поздравьте такого-то (увы, не помню фамилию — Е.З .). Просыпаюсь и курю, как сказал поэт. Кстати, поздравьте и его тоже". Стоп! Это же Межиров! Полностью вся строфа такая:

"Жизнью шутит он моею,

И у смерти на краю

Обсуждать приказ не смею —

Просыпаюсь и курю".

Ася этих стихов не знает. Читаю ей. Говорю, что, по-моему, это намек, который они пропустили. Я, когда пишу в лагерь или за границу, постоянно этим пользуюсь: шифрую то, что хочу сказать, строчками стихов, и проходит.

Ася совсем разволновалась: "Что же делать? Если что-то с Андреем Димитриевичем случится — мы себе этого не простим. И никого нет, кто бы мог туда поехать!"

Решаю — еду. У меня в Горьком есть друг, математик, Наталья Орестовна Рябина. Она близкий человек, поможет при необходимости.

Ася показывает мне фотографии — я плохо представляю, как Сахаровы выглядят, — дарит одну из них, называет адрес: проспект Гагарина, 214, рисует план улицы, дома, показывает, где милицейский пост, где балкон Сахаровых на первом этаже, называет время, когда Сахаровы выходят на него "гулять".

Еду на вокзал: билетов нет на неделю вперед. Звоню Наташе в Горький. Оказывается, она в Москве! Бегу к ней. Выясняется, что она знакома с физиком, который допущен к Сахарову, и этот физик иногда рассказывает в своей компании про Андрея Дмитриевича. Сегодня же Наташа уезжает домой.

Ася придумывает следующую комбинацию: Наташа узнает, что может, пишет письмо в Москву Асиной знакомой, та принесет письмо Асе, а Ася передаст информацию на Запад. Сахаров в письме должен называться "дядя".

Эта цепочка работала до самого отъезда Елены Георгиевны в Америку и позже. Мы узнали, что Сахаров в областной больнице. Перед тем, как его положить, полностью заменили медицинский персонал отделения: врачей отправили в отпуск, санитарок и медсестер перевели в другие отделения. Сахарова кормят искусственно, на прогулки не выпускают, а потом он уже и сам не мог. Чтобы не допустить его общения с больными из отделения, забрали телевизор.

Наташа умудрилась даже попасть в это отделение, навещала свою знакомую. В списках больных внизу Сахаров не значился, номер его палаты просто отсутствовал в общем перечне. У входа в отделение — два сотрудника КГБ, у входа в палату еще один, в соседней палате двое и еще один в палате с Андреем Дмитриевичем.

Сахаров голодал с 16 апреля (в больнице с 21 апреля) по 11 июля и с 25 июля (в больнице с 27 июля) по 23 октября — всего 176 дней (в 1984 году он держал голодовку в больнице 124 дня), с женой он не виделся за это время ни разу. Но он добился своего: Елене Георгиевне дали разрешение на выезд в Италию и США для лечения и встречи с детьми и внуками. Однако эти голодовки подорвали его здоровье.

А в это время на Западе подонок Виктор Луи показывал сфабрикованный фильм, призванный успокоить западное общество. Академик ест, академик прибавил в весе, академик гуляет, академик получил препринты. Кадры 1984 года выдавали за кадры 1985, вставляли многочисленные кадры, снятые скрытой камерой, — медицинский осмотр начала апреля 1985 года, беседа за чаем.

Андрей Дмитриевич и Елена Георгиевна были в полной изоляции с 4 мая 1984 года до 8 декабря 1986 г., когда в Чистопольской тюрьме умер после длительной голодовки Анатолий Тихонович Марченко. Эта смерть открыла новое время. 9 декабря убрали милиционеров и поставили телефон. Позвонил Горбачев, сказал: "Андрей Дмитриевич, возвращайтесь в Москву и продолжайте свою патриотическую деятельность". Через неделю Сахаровы в Москве. Жить ему оставалось три года.

Дисиденти і час

23.12.2001 | Василь Овсієнко, м.Київ

Олекса Тихий повертається

   

На чому стоїть український світ? На стовпах, якими є подвижники українського духу.

Донбас, який у ХХ столітті був підданий тотальному російщенню через ліквідацію української освіти і "допрісєлєніє" сотень тисяч чужорідного "насєлєнія" у цей, виморений голодом та витолочений репресіями край, — це він дав Україні таких видатних особистостей, як Микола Руденко, Петро Григоренко, Іван та Надія Світличні, Іван Дзюба, Василь Стус. Це вони визначали глибинний український дух цього краю. Вони як стовпи протистояли брудним потокам комуністичної пропаганди, що її вели тисячі вбогодухих борзописців. До їхнього слова — забороненого і глушеного — прислухалися всі духовно живі люди 60-80-х років. Їхні твори поширювалися в самвидаві, вони звучали по радіо "Свобода". І українці Донбасу знали: що є справжнього, непідробного — воно має глибоке національне коріння. Чуже, наносне — воно тут тимчасове, не вічне.

У ряду згаданих вище імен першорядною зіркою світиться ім’я Олекси Тихого — вчителя і правозахисника, який загинув у совєтській тюрмі на Уралі 17

років тому — 6 травня 1984 року. А вже через 5 років, 19 листопада 1989 року, він повернувся у славі разом з Василем Стусом і Юрієм Литвином і був похований на Байковому цвинтарі. Цей чин геніяльно передбачив Василь Стус:

А проте:
ми ще повернемось
бодай —
ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.

Що Олекса Тихий повертається в Україну — і то навіки — свідчить поява Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого в Дружківці, поблизу якої, на хуторі Їжівка, він народився 27 січня 1927 року і де він 1 липня 1977 року був засуджений фактично на смерть.

Цей фонд заснували в грудні 1997 року видавництво "Прима-прес", яке видає ґазету "Окно", страхова компанія "АСКО Донбас-Північний", Дружківська організація "Просвіти" та кілька приватних осіб, поміж них колишній учитель О.Тихого, нині вже 90-літній Микола Тимофійович Янко, дійсний член Українського геоґрафічного товариства.

Переважно російськомовна ґазета "Окно", що має своїм девізом "Quot homines, tot sententiae" ("Скільки людей — стільки думок"), була першим місцевим виданням, яке подало правдиву інформацію про свого видатного краянина. Доти ім’я Олекси Тихого якщо згадувалося, то тільки в неґативному змісті. Не дивно, що такі публікації викликали як схвалення, так і спротив, ґазету навіть називали "фашистською". І всі ці відгуки вона чесно публікувала.

Родом із Дружківки відомий скульптор Олександр Павлович Скобликов нині мешкає в Києві. Він автор пам’ятника Миколі Гоголю на Русанівці, академікові Володимиру Вернадському, співавтор пам’ятника морякам Київської річкової флотилії і — ніде гріха подіти — відомого "ярма" — пам’яника "возз’єднанню України з Росією". А також десятків меморіяльних дощок, пам’ятника Тарасові Шевченку в Шарлет де Сюар. Якось у розмові з директором Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого Сергієм Базановим він бідкався, що от є його пам’ятники по всьому світу — а в рідній Дружківці нема. Фонд і запропонував йому взятися за пам’ятник Олексі Тихому. О.Скобликов уже зробив декілька ескізів. Архітектор Фещенко, який будував монумент засновникам Києва над Дніпром, береться за його спорудження.

Потрібні немалі гроші — 20-25 тисяч, як тепер кажуть, "УО". Бо це має бути величний бронзовий монумент на гранітному постаменті, що височітиме на одній із центральних площ Дружківки — Октябрьській (вона має бути перейменована на Олекси Тихого). Це чудове місце, пам’ятник стоятиме на схилі, на фоні неба.

У місцевій пресі Дружківки, Костянтинівки, Донецька, Краматорська, Слов’янська, в усеукраїнській пресі Фонд опублікував низку статей, зав’язалася жвава дискусія. Ідея здобуває все більше прихильників, у тому числі у місцевої влади. Тим паче, що її підтримали знамениті краяни: співголова Комітету допомоги школам Донбасу професор Ратгерського університету (США) Віталій Кейс, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка Надія Світлична, курінь "Верховинки" зі США в особі Роксоляни Сірої — усі вони побували у Фонді. На підтримку ідеї висловився академік, редактор Енциклопедії Сучасної України Іван Дзюба.

У кінці 1998 року Фонд з метою популяризації своєї діяльности та заохочення авторів, які пишуть про правозахисний рух в Україні, організував журналістський конкурс на ліпшу таку публікацію, зокрема, про Українську Гельсінкську Групу, членом-засновником якої був Олекса Тихий. 1999 року публікації надійшли переважно з Донбасу, тоді була присуджена лише третя премія. Минулого ж року, і то під сам кінець, надійшло їх багато. Комісія не впоралася з їх розглядом до дня народження О.Тихого, то присудила премію в день його загибелі.

19 травня в Києві директор Фонду Сергій Базанов та ґенеральний директор страхової компанії "АСКО-Донбас-Північний" Євген Матушевський вручили премії переможцям.

З огляду на відсутність фундаментальних праць з питань правозахисту, першої премії вирішено не присуджувати. Між іншим, давні публікації до уваги не беруться — Фонд заохочує писати про правозахист нині.

Другу премію (1000 грн.) присуджено журналістові Вахтанґові Кіпіані за низку публікацій у "Києвских ведомостях" про правозахисників Миколу Руденка, Вячеслава Чорновола, про Соловки і Сандармох.

Третя премія (500 грн.) присуджена Харківській правозахисній групі. За обсягом її доробок перевершує всіх інших авторів, але це ж її професійна справа, вибачливо зауважив С.Базанов. Насамперед ішлося про численні публікації інформаційного бюлетня ХПГ "Права людини", видання тритомника колишнього політв’язня Михайла Хейфеца, "Записок адвоката" Діни Камінської.

Спеціальну премію (500 грн.) Фонд присудив Андрієві Кудіну за дуже актуальну книгу "Як вижити в тюрмі" — зі свіжого досвіду перебування в київській "Лук’янівці" 1997-98 рр

За активну участь у конкурсі присуджено три заохочувальні премії по 200 грн. Донеччанин родом Олег Орач свого часу уклав книгу спогадів про Василя Стуса і тепер пише про свого великого друга. Журналіст Ярослав Тинченко, окрім низки статей про правозахисників, опублікував у "Киевских ведомостях" абсолютно унікальне інтерв’ю під назвою "Сын за отца" — з сином легендарного Головного командира УПА ґенерала Чупринки Юрієм Шухевичем, який карався в концтаборах і тюрмах понад 30 років. Львівський журналіст Олег Стецишин, поміж іншим, опублікував у ґазеті "Експрес" інтерв’ю "Бартер століття очима Валентина Мороза" — про обмін 27 квітня 1979 п’ятьох в’язнів-дисидентів на двох совєтських шпигунів.

У церемонії вручення взяла участь родина Олекси Тихого.

Фонд створив свій сайт, де розміщує документи про правозахисний рух, він зареєстрований у майже всіх пошукових системах світу і користується популярністю. У ньому розміщені, зокрема, документи про Олексу Тихого, будуть введені й публікації переможців конкурсу.

Отже, конкурс триває. Нові публікації про правозахисний рух в Україні приймаються до грудня цього року. Пам’ятаймо, що метою Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого є шляхетна справа — спорудження в м.Дружківці пам’ятника українському правозахисникові Олексі Тихому, видання його творів та спогадів про нього.

Адреса Фонду: вул. Леніна, 26, м. Дружківка Донецької обл, 84202. Тел. (06267) 424-97,
факс (06267) 456-68.
E-mail: sb@olexa.org.ua  
Web-сторінка: http://olexa.org.ua  
Розрахунковий рахунок: 26004301470173 в АК ПІБ м.Дружківки, МФО 334334, ЗКПО 24815184.

Вісті з пострадянських країн

23.12.2001

Минюст Белоруси отказался регистрировать правозащитную организацию

   

Министерство юстиции отказалось зарегистрировать республиканское общественное объединение "Правовая защита граждан".

Мотивы отказа в регистрации вполне укладываются в формулу "хороший электорат — малограмотный электорат". В ответе, направленном Минюстом учредителям РОО, указывается на несоответствие действующему белорусскому законодательству наименования объединения, неверную формулировку его задач и методов деятельности. По его мнению, осуществление правовой помощи вообще "не присуще общественному объединению". При этом делается ссылка на юридические энциклопедические словари 1984 и 1992 г.г. издания, трактующих правовую помощь как осуществляемую в рамках "договоров, заключаемых государствами по вопросам сотрудничества учреждений юстиции по оказанию правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам". Авторы словарных статей, как видно, вообще рассматривали только международный аспект проблемы. Оказание правовой помощи гражданам самой передовой в мире советской юриспруденции не представлялось сколько-нибудь актуальной задачей. Но с тех пор прошло как-никак 10 лет. Появилось новое государство — Республика Беларусь. И Конституция этого государства даже гарантирует каждому гражданину право на юридическую помощь (ст. 62). Но Конституцию собственной страны Минюст почему-то не захотел принять во внимание. Как, впрочем, и интересы самих граждан. Ведь в республике фактически идет глубочайшая реформа законодательства. Сравнительно недавно принят новый Гражданский кодекс, с 1 января вступили в действие новые Уголовный и Уголовно-процессуальный кодексы.

Источник: Правозащитная организация "Хартия 97" http://www.charter97.org  

Бюлетень "Права Людини", 2001, №14

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори