пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200119
№19
2001

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

21.12.2001

Вбивство лідера громади біженців Вінниці! Ми вимагаємо правди!

   

10 липня о 16 годині відбувся похорон лідера громадської організації "Подільське братство біженців", одного із засновників Вінницької групи "Міжнародної Амністії "Україна-5" Ншимумурем’ї Патріса, якого було по-звірячо-му вбито 8 липня

Нелюдський злочин в ніч на Івана Купала сколихнув наше місто. Нашого друга і колегу, одного з найстарших біженців Вінницької області, доктора Ншимумурем’ї Патріса було жорстоко убито у під’їзді дому на вулиці Келецькій, де мешкав він із своєю дружиною і півторарічною дочкою.

Патріс, який походив з Руанди, належав до народності, яку фактично повністю було знищено під час геноциду 1995-1996 року. Ще навчаючись у Вінницькому медичному університеті ім.Пирогова, Патріс, разом із своїми друзями заснував Вінницьку групу "Міжнародної Амністії" і приймав активну участь у її роботі. Залишаючись послідовним атеїстом, наш друг був одним з найактивніших борців за скасування смертної кари в Україні й у всьому світі, він неодноразово збирав підписи своїх друзів і незнайомих вінничан під час кампаній "Міжнародної Амністії" за створення постійно діючого Міжнародного Кримінального Суду і за притягнення винних у злочинах проти людяності до відповідальності.

Патріс був біженцем, цей статус йому було надано одному з перших у Вінницькій області, але Патріс не бажав підкреслювати свій особливий правовий статус, кажучи, що Україна вже стала його другою Батьківщиною. Патріс завжди користався великою повагою і авторитетом усіх, хто його знав, він щиро співчував жертвам несправедливості і політичного терору в нашому суспільстві, навіть тоді, коли особисто не знав цих людей.

Сьогодні біженці і численні іноземці, які перебувають на Вінниччині, пригнічені і схвильовані: мало що в убивстві Патріса вказує на те, що злочинці діяли з хуліганських мотивів, ніхто не може назвати мотиви і для замовного вбивства. Залишається страшна версія убивства, скоєного з расистських мотивів, і ми всі вимагаємо від органів слідства вивчити і розслідувати цю версію. Те, як почалося слідство, на жаль, залишає мало місця для надії, що злочин буде розкрито, але для нас, друзів, колег і знайомих Патріса, просто чесних людей, не менш важливою, чим результати слідства, є реакція населення і засобів масової інформації на цю жахливу подію. Чи згодні ми, що у нашому суспільстві людей можуть ображати, принижувати і, можливо, навіть вбивати лише тому, що у них інший колір шкіри? Чи не загрожує це нам усім "моральним Чорнобилем", який легко і швидко може призвести до нових Голокостів і етнічних чисток? Наш друг, доктор Патріс, ніколи не вірив в такий прогноз для України. Ми сповнені рішучості зробити усе можливе, щоби довести, що він не помилявся!

Група "Міжнародної Амністії" "УКРАЇНА-5"

Подільське братство біженців

Подільський центр прав людини

Вінницька правозахисна група

Хроніка

21.12.2001 | Дмитро Гройсман

Вбивство лідера громади біженців Вінниці розкрито

   

Вінницька міліція повідомила, що вбивство лідера вінницької міської громадської організації "Подільське братство біженців" і одного з засновників місцевої групи "Міжнародної Амністії" "УКРАЇНА-5" Ншимумурем’ї Патріса розкрито. Затримано троє злочинців, імена яких в інтересах слідства не називають, у яких вилучений закривавлений молоток — знаряддя убивства, одяг зі слідами крові убитого. Убивство скоїли троє раніше не суджених вінничан, один із яких військовослужбовець термінової служби, що був у день убивства у звільненні. Міліція наполягає на корисливих мотивах здійснення злочину — бажання заволодіти грошима і майном потерпілого. Рішення ограбувати Патриса, за словами арештованих, виникло спонтанно, коли вони почули, як під час вечірки у кафе, іноземці зверталися до Ншимумурем’ї Патріса зі словами "пан голова". Сьогодні вранці з ініціативи мерії міста Вінниця відбулося екстрена зустріч керівництва міста і правоохоронних органів з іноземцями, що проживають у Вінниці. На зустрічі було прийняте рішення: з огляду на масу претензій висловлених іноземцями і біженцями до влади міста і вінницької міліції, створити постійно діючу Координаційну раду у справах іноземців при міській Раді Вінниці з представників міської влади, правоохоронних органів і представників вінницьких вузів, де навчаються іноземні студенти. Уперше до складу Координаційної ради при міськраді з правом вирішального голосу ввійдуть представники неурядових організацій: Вінницької правозахисної групи, Подільського центра прав людини і двох організацій іноземних громадян: "Подільського Братства біженців" і організації іноземних студентів "Сонячна Африка". Очолить координаційну раду заступник мера міста Анатолій Ворона.

Хроніка

21.12.2001
джерело:
LIGA ONLINE

В Луганской области растет число больных туберкулезом

   

Как сообщает РИА "Луганскпрессинформ" со ссылкой на Луганский областной Центр здоровья, в мире сегодня туберкулезом больны 20 млн. человек, ежегодно восемь тысяч умирает.

В Луганской области в 2000 г. впервые выявлен туберкулез у 1756 человек (это на 13% больше, чем в 1999 году).

В первые три месяца этого года, количество больных туберкулезом, в сравнении с таким же временем 2000 г. выросло на 32,3%.

Наиболее высокая заболеваемость туберкулезом отмечается в Брянке: — рост в 2,4 раза, Кировске (на 83,3%), Стаханове (на 67,3%), Ровеньках (на 44,5%), а также Станично-Луганском (в 2,3 раза), Кременском (в 3,8 раза), Лутугинском (в 2 раза), Перевальском (на 13,8%) районах. Высок показатель открытой формы туберкулеза в Брянке, Стаханове, Алчевске, Лисичанске, а также Станично-Луганском, Кременском и Перевальском районах.

Деструктивные формы туберкулеза среди впервые заболевших составляют 40,2%, из них запущенные формы зарегистрированы в 9% случаев. Смертность возросла на 10,4% (умерло 260 человек).

Політика і права людини

21.12.2001 | Олександр Степаненко, м. Чортків

Невже доля виборів завжди вирішуватиметься у високих кабінетах?

   

8 липня у Чорткові Тернопільської області відбулися позачергові вибори міського Голови. Почалася передвиборна кампанія загалом обнадійливо для активних громадських кіл: вперше за останні роки в результаті тривалих та прозорих консультацій з місцевими осередками партій та НДО вдалося узгодити єдину кандидатуру — голови районної організації Українського Народного Руху Богдана Батринчука. Саме її підтримала Координаційна Рада партій та громадських організацій району. На фініші кампанії визначилися і кандидати, що пов’язані з двома найвпливовішими в області політико-адміністративними кланами. Один з них, очолюваний Головою обласної Ради В.Олійником обстоював кандидатуру підприємця М. Вербицького, що набув одіозної слави на лісогосподарських оборудках, у т. ч. експортних (NB! Це у одній з найбільш лісодефіцитних областей України). Друга кандидатура, нині виконуючої обов’язки міського Голови М. Кузик "прош-

товхувалася" кланом Глави облдержадміністрації В. Коломийчука. Певною мірою очікувалося, що фініш передвиборного змагання буде "бруднуватим" та не позначиться відкритою конкуренцією програм, особистостей та команд кандидатів. Але дійсність перевершила сподівання за рівнем використання дезінформації, брутального тиску на опонентів, затраченого фінансового та адмін-ресурсу.

Одинадцять років тому мені довелося бути довіреною особою кандидата в народні депутати від Руху Мирослава Мотюка. Засвідчую, що тоді суперництво з першим секретарем райкому та його командою з числа функціонерів партії, КДБ та МВС було більш чесним.

Сьогодні ж майже кожен жест влади був за межами правового "фолу". Вже за два тижні до виборів підприємство по ремонту радіотехніки, очолюване Б.Бат-

ринчуком, зазнало навали перевірок з усіх можливих контролюючих органів. Коли криміналу не знайшли, розпочався тиск по "партійний" лінії: щоденні дзвінки з обласного Проводу УНР з пропозиціями зняти кандидатуру на користь М. Кузик. 1 липня Голова обласної організації Українського Народного Руху Народний депутат Я.Джоджик особисто прибув до містечка та на зустрічі з громадськістю без жодних зрозумілих пояснень запропонував своєму однопартійцю зняти кандидатуру. Головний аргумент таки прозвучав в кулуарах зібрання: "Облдержадміністрація не може допустити приходу до влади "людини Олійника", партії повинні об’єднатися навколо кандидатури Кузик". На наступний день "гостей" з Тернополя змушена була прийняти Координаційна Рада. Вимоги були ті самі, однак Рада відповіла відмовою. Ця відмова, очевидно, не була запрограмованою партфункціонерами, що перейняли на себе функції агітвідділів адміністрації, тому що наступного дня від їхнього імені в обласній пресі було подано інформацію (а точніше, дезінформацію) про те, що Рада таки підтримує кандидатуру М.Кузик. Протест з цього приводу та вимога спростування подані мною, як довіреною особою кандидата та співголовою Координаційної Ради, на жаль, не були задоволені. Спеціальна заява Ради з приводу фактів правопорушень в процесі підготовки до виборів у виборчій комісії взята до відома, але її не оприлюднили в жодному з періодичних видань району та області.

Знімальна група обласного державного телецентру, що прибула до Чорткова з метою "висвітлення" передвиборної ситуації, ухилилася від зустрічі з представниками Координаційної Ради та взяла інтерв’ю, як зрозуміло, лишень у одного кандидата з п’яти, а саме у М.Кузик.

Коли "гармати ультиматумів" стомилися, в справу пішли "музи".

Такого арт-десанту Чортків давно не переживав. "Віддай голоси підприємцю!", "Віддай свій голос Жінці", — почергово закликали з естрад В.Павлік, М.Одольська, Г.Драпак, гурт "Не журись" та інші.

Останніми днями перед виборами містечко було заклеєне листівками в жанрі політкомпромату, ясна річ, без підписів. "Він продає за кордон ліс — національне багатство" перегукувалося з "Вона розікрала Ваше комунальне майно" і стилістично, і змістовно. Підкилимовий пресинг на опонентів, як слід розуміти, не припинявся ані на день, тому що в п’ятницю заявили про зняття кандидатур Я.Стець і, на жаль, Б.Батринчук. Тож суботні богослужіння більшість духовних пастирів завершила закликами проголосувати за одного з двох найдостойніших: М. Кузик, або М.Вербицького. Але навіть цей "політдесерт" під хоровий спів не додав активності виборцям. О пів на восьму вечора в день виборів на більшості дільниць проголосувало ледве 40% виборців.

Партійні осередки після капітуляції свого кандидата відверто "здали" процес контролю за голосуванням. Багато хто уже тепер задається питанням: якщо тепер у заштатному містечку, на проміжних виборах мера було стільки дезінформації, політиканського маніпулювання, адміністративної сваволі та просто вуличного бруду, то що чекає нас через рік, на "великих" виборах?

На запитання Б.Батринчуку, що ж спонукало його в останній момент піддатися, він відповів: "Мені сказали: або ти "знімаєшся", або партквиток на стіл".

Це усе дуже знайомо нам, чи не так? Браво, панове "націонал-демократи"!

Політика і права людини

21.12.2001

Відкритий лист Форуму Українських Студентів у Америці і Європі

   

Вельмишановні Промисловці і Підприємці України!

Ми — студенти і молоді спеціалісти, що навчаються і працюють у США, Канаді, і країнах Європи. Як громадяни України, ми з увагою спостерігаємо за подіями, що відбуваються в нашій державі. Із глибокою стурбованістю ми сприйняли відставку уряду Віктора Ющенка, ініційовану та реалізовану силами деяких фінансово-політичних груп. Такий їх крок відверто суперечить національним інтересам України та потребам нашого народу. Адже усунення від влади уряду, який став найефективнішим у нашій новітній історії, загрожує подальшим занепадом економічному та демократичному прогресу України.

Тому, вважаємо своїм громадянським обов’язком закликати Вас до всебічної підтримки правоцентрист-ських партій коаліції демократичних сил під час підготовки і проведення виборів до Верховної Ради, зокрема: партії "Реформи і Порядок", Українського Народного Руху, Народного Руху України, Української Народної Партії Собор, партії "Батьківщина" і Української Республіканської Партії. Кожна з них послідовно підтримувала економічну програму "Реформи заради добробуту," яку реалізовував український уряд в період, коли його очолював Віктор Ющенко.

Контрасти минулого десятиліття

Упродовж перших восьми років незалежності в Україні проводились вибіркові реформи, які не мали системного характеру. Що більше, збереження радянських методів управління в державному секторі та криміналізація економіки спричинили довготривалу кризу в Україні. Водночас, українські урядовці виявились неспроможними зупинити стрімкий розвиток кризи в економіці країни, а деякі з них навіть сприяли її поглибленню своєю безвідповідальною і неефективною політикою.

Отже, очоливши уряд наприкінці 1999 року, Віктор Ющенко, на відміну від своїх попередників, обрав орієнтирами діяльності уряду не вузькі інтереси впливових кланових угрупувань, а забуті потреби "маленьких українців". Дотримуючись відкритої і виваженої економічної політики, уряд Віктора Ющенка досяг вражаючих результатів. Лише за півтора роки його діяльності, згідно даних Державного комітету зі статистики:

Економіка зросла на 6 відсотків у 2000 році, вперше з часів здобуття незалежності, і на 8 відсотків у першому кварталі 2001 року;

Промислове виробництво зросло на 13 відсотків у 2000 році і на 20 відсотків у першому кварталі 2001 року;

У сільському господарстві виробництво зросло на 10 відсотків у 2000 році;

Інвестиції зросли на 11 відсотків;

Державний бюджет зріс на 40 відсотків;

Доходи населення зросли на 6 відсотків;

Банківські кредитні ставки зменшилися удвоє;

Рівень інфляції у 2000 році був удвоє нижчим ніж у попередній рік.

Ніколи за свою новітню історію Україна не досягала таких успіхів!

Ніколи ще не було створено кращих передумов для Ваших підприємств стати успішними, процвітаючими компаніями світового рівня!

Ніколи ще не було такого шансу для народу України вирватися з прірви бідності!

Ми переконані, що цей успіх є прямим результатом політики уряду Віктора Ющенка, заснованої на ідеології прогресивних національно-демократичних сил нашої країни. Це також була довгоочікувана можливість, щоб чітко показати: Україна здатна і повинна розвиватися як незалежна і демократична держава.

Вибір майбутнього

Демонстративно ігноруючи ці позитивні результати його роботи, у квітні цього року комуно-олігархічна більшість в парламенті висловила недовіру Віктору Ющенко і відправила його уряд у відставку. Оскільки більшість міністрів зберегли свої посади й у новому уряді, таке рішення парламенту стало проявом невдоволення перш за все лідерів потужних олігархічних кланів прозорими та принциповими методами роботи, які впровадив Віктор Ющенко. Адже саме такий стиль роботи уряду зламав тіньові схеми обкрадання бюджету і почав створювати рівні умови для всіх учасників економічного життя. Тому, своїм рішенням ці сили хочуть позбавити Вас права на справедливу конкуренцію у цивілізованих ринкових умовах, а отже, й надії, що Ваша праця буде належно винагороджена.

Ми віримо, що майбутнє України у значній мірі буде визначатися чесною і принциповою позицією власників і управлінців українських підприємств, а також малих та середніх підприємців, які є у прямому виграші від економічного поступу країни, здобутого направду прогресивною політикою Уряду Ющенка. Ми впевнені, що з наближенням виборів до Верховної Ради, ваш вибір відіграє провідну роль у відновленні принципів прозорої та професійної економічної політики України після наступних парламентських виборів.

Отже, як громадяни України, закликаємо Вас надати всебічну моральну і матеріальну допомогу правоцен-

тристським партіям коаліції демократичних сил у підготовці до парламентських виборів 2002 року, зокрема партії "Реформи і Порядок", Українському Народному Рухові, Народному Рухові України, Партії Батьківщина, Народній Партії Собор, і Українській Республіканській Партії!

Ми переконані, що їх успіх на парламентських виборах 2002 року сприятиме утвердженню реформаторського курсу Віктора Ющенка, розвитку норм справедливої економічної конкуренції, а отже —- запорукою успіху й Вашої справи. Ці політичні сили довели, що мають у своїх командах професіоналів, які вміють провадити ефективну громадську політику заради суспільного добробуту.

З повагою і вірою у Ваш вибір!

Члени Форуму Українських Студентів у Америці і Європі,

Уляна Бардин, Університет Сан Дієго, США

Ярослав Базалій, Стенфордський університет, США

Олег Бєляєв, Університет штату Цінцинаті, США

Інна Бірченко, Огайський університет, США

Євген Бугорський, Монтерейський інститут міжнародних досліджень, США

Тетяна Іванюк, Університет Масачусетса у Амхерсті, США

Андрій Ігнатов, Університет штату Айова, США

Сергій Ільчук, Вища школа політичних досліджень Ренда, США

Олег Кирієнко, Університет міста Амстердам, Нідерланди

Петро Кошуков, Університет штата Індіана, США

Сергій Куделя, Університет Джонса Хопкінса, США

Роман Макухін, Європейська школа бізнесу та управління, Бельгія

Андрій Микитів, Монтерейський інститут міжнародних досліджень, США

Наталя Миленко, Університет Джорджа Вашингтона, США

Богдан Печеняк, Єльський університет, США

Наталя Рябоконь, Стенфордський університет, США

Марія Рудь, США

Орист Кульчицький — Сулима, США

Володимир Ткачук, Університет Страйера, США

Наталя Фелиштин, Коледж Оттербейн, США

Роман Шульжук, Університет штата Нью Йорк, США

Примітка: Форум об’єднує студентів з України, які навчаються за різними спеціальностями в університетах США, Канади та Західної Європи і сприяє їх активній участі у суспільному житті України. Копії цього відкритого листа направлено до організацій підприємців України, політичних партій, народних депутатів, громадських організацій, і засобів масової інформації.

Адреса електронної пошти Форуму: ukrstudents@yahoo.com". Просимо надіслати ваші коментарі!

Свобода вираження поглядів

21.12.2001
джерело:
Наш інформ.

У Слов’янську жорстоко розправилися з журналістом Ігорем Александровим

   

3 липня близько восьми годин ранку біля входу у приміщення телекомпанії ТОР жорстоко побили журналіста Ігоря Александрова. 7 липня, не приходячи до тями, журналіст помер. В останні роки ім’я Ігоря Александрова було пов’язано з довгим судовим процесом. В 1998 році народний депутат Олександр Лещинський (зараз член фракції "Регіони України") подав до суду позов, в якому позивач стверджував, що журналіст Ігор Александров образив його в одному із телесюжетів. Влітку цього ж року, за рішенням суду, Ігорю Александрову було заборонено протягом п’яти років займатися журналістикою. Александров декілька разів намагався оскаржити цей вердикт суду, але тільки у 2000 році порушення цієї карної справи було визнано незаконним. Справу припинено, тому що позивач відмовився від своїх вимог — "у зв’язку з тим, що справа втратила актуальність".

На тлі останніх подій в Україні, пов’язаних із свободою слова, повторного внесення Президента України до списку "ворогів преси та свободи слова", те, що гарант Конституції знову взяв справу "під особистий контроль", тільки наводить на думку про безвідповідальність та безпорадність влади.

І, на нашу думку, до цього ще додається і відкритий цинізм влади, коли перша особа держави дозволяє собі заявити, що його у цій справі, перш за все, хвилює те, що події у Слов’янську "раскручиваются в мире . в то время как в мире люди гибнут десятками, и никто этого не замечает". Що мав на увазі гарант Конституції — можливо, зачистки мирного населення в Косово або Чечні? Навряд щоб. Яка ж кількість загиблих журналістів змусить нашого Президента визнати, що саме під час його перебування при владі, брутально порушується не тільки право на свободу слова, а й право на життя?

Свобода вираження поглядів

21.12.2001 | Игорь Столяров, Одесса

Эдуард Гурвиц про смерть Игоря Александрова

   

"В Украине положение дел с защитой жизни и прав граждан остается критическим. И это касается не только журналистов. Незащищенными себя чувствуют миллионы людей, а наиболее ярко это выражается, когда совершаются такие преступления, как покушения на журналистов.

Факт убийства за слово, за мнение, убеждение – становится наиболее опасным.

Страна должна сделать все возможное, чтобы вселить уверенность в граждан, убедить их, что они защищены, что преступления такого рода будут обязательно раскрыты, и преступники наказаны по закону. Сегодня этого нет. Люди видят, что даже самые резонансные преступления, когда погибали известные всей стране люди — политики, журналисты — не раскрыты в подавляющем большинстве случаев до сих пор . Это вселяет очень большую тревогу".

Свобода вираження поглядів

21.12.2001
джерело:
УНІАН

В Луцьку скоєний бандитський напад на журналіста Олега Величка

   

Біля півночі з 11 на 12 липня, у під’їзді житлового будинку на вулиці В’ячеслава Чорновола невідомі зловмисники напали на президента ВАТ "Корпорація "Аверс" Олега Величка, заподіявши йому важкі тілесні ушкодження.

Як повідомив кореспонденту УНІАН завідувач відділенням ургентної хірургії Луцької міської клінічної лікарні Євгеній Комарницкий, у пацієнта перелом двох ребер і струс головного мозку, стан оцінюється як важкий. Колеги по інформаційному відділу телекомпанії "Аверс" впевнені, що цей випадок пов’язаний із професійною діяльністю Олеа Величко.

Довідка УНІАН. До складу "Корпорації "Аверс" входить телекомпанія "Аверс", що є ведучою у Волинському регіоні серед засобів масової інформації. Олег Величко стояв у джерел її створення, керує "Корпорацією "Аверс" і по сьогоднішній день.

Влітку 1999 року розбійний напад був скоєний на директора телекомпанії "Аверс" Володимира Синькевича. По даному факту була порушена кримінальна справа, однак дотепер ніякі результати розслідування не відомі.

Свобода вираження поглядів

21.12.2001 | Ольга Швец, г.Черкассы
джерело: www.antenna.com.ua

Жизнь Валентине Васильченко на этот раз спасла крепкая дверь

   

В воскресенье около 23 ч. 30 мин. в дверь журналистки Валентины Васильченко позвонили. Женский го-

лос попросил: "Откройте! Мне нужны Владик, Оксана и Юля". Сонная Валентина, подумавшая, что просто ошиб-лись дверью, ответила: "Тут такие не проживают. Вы ошиблись квартирой". Однако девушка настойчиво требовала открыть дверь, несмотря на то, что Валентина десять раз ей повторила: "Вы ошиблись квартирой". За дверями слышался приглушенный разговор. Девушка ушла лишь тогда, когда Васильченко сказала, что сейчас вызовет милицию. Это можно было бы принять за досадное, хотя и странное, недоразумение, случившееся в столь поздний час. Однако через 15 минут в дверь позвонили опять. Потом раздался грохот. Кто-то сильно колотил ногой в дверь, не отрывая руку от кнопки звонка. Валентина, которой в ту ночь явно не давали уснуть, спросила: "Кто там?" Мужской голос скомандовал: "Открывай! Милиция!" — "Что вам нужно?" — спросила журналистка. "Открой, будем с тобой разбираться!" — прокричал мужчина. — Я слышала голоса за дверью — на лестничной площадке перешептывались несколько мужчин, — рассказывает журналистка. Звонок звонил непрерывно. В дверь продолжали ломиться, пытаясь выбить ее ногами. Поняв, что это совсем не недоразумение и все может закончиться плохо, я набрала "02". Представилась дежурному, назвала свой адрес, прошу: "Приезжайте! У меня в квартире выбивают двери!" Дежурный спрашивает: "Кто?" Да откуда ж я знаю! Говорю: "Они сказали, что милиция!" А дежурный в ответ: "Вы их попросите назвать себя". Это просто смешно, но я все-таки подбежала к двери и спросила: "Тут милиция спрашивает, кто ко мне в дверь ломится. Представьтесь!" В ответ — ни звука, только звонок был уже не красным, а багровым, еще несколько минут — и дверь слетела бы с петель. Я продолжила "беседу" с дежурным "02". Он меня еще долго расспрашивал о чем-то, но я чувствую, что вот-вот потеряю сознание, нервы были на пределе, и я не выдержала: "Да мать твою, вызывай наконец наряд!" И он ответил: "Сейчас я соединю вас с дежурным Сосновского РОВД". И все началось по новой: кто к вам ломится, пусть представятся и т. п. Мне хотелось разбить телефон. .Милиция приехала через 20 минут. Попытки выломать дверь прекратились за десять минут до того, как прибыла милиция. Составили протокол, опустив мои показания о том, что "неизвестные представились работниками милиции". Я эти слова потом в протокол вписала. Какие выводы сделали правоохранители? Посоветовали поставить новые хорошие двери. Сказали: по таким вопросам обращайтесь в УБОП. Кстати, в тот момент, когда в дверь ломились, я звонила и в УБОП — он находится в пятидесяти метрах от моего дома, это минута ходьбы. Так вот, на том конце провода мне ответили: "Дамочка, не заважайте нам". И положили трубку. Орлы боевые. Ну, к ним мы еще вернемся.

Думаю, цель была одна — выманить меня из квартиры, чтобы. Я могу предполагать все что угодно, даже самое худшее. Но даже в этом случае милиция, как всегда возбудила бы уголовное дело по ст. 206 — хулиганство. А если бы эти неизвестные все-таки выломали дверь и ворвались в квартиру, статья для них была бы однозначной: 142-я, разбойное нападение с проникновением в жилище, до 15 лет заключения."

14 августа 2000 года в полдень у дверей собственной квартиры на журналистку Васильченко было совершено покушение. Двое неизвестных в блайзерах и темных очках зверски били ее по голове деревянным предметом. Тогда лишь случайность спасла жизнь Валентине — по лестнице спускались соседские ребятишки. Прошел почти год. За это время работники милиции, не то что не расследовали преступление, но даже не пытались создавать видимость, что пытаются что-либо делать. "Все уголовное дело — это мои письма и заявления в Генпрокуратуру. О каком расследовании может идти речь, когда прошел год, а меня до сих пор отказываются ознакомить с актом судмедэкспертизы, — говорит журналистка. — Я даже перестала ходить и интересоваться, что нового выяснили по моему "делу", которого, как я поняла, нет. Интересно, что покушение на Васильченко было совершено после того, как она обнародовала на пресс-конференции материалы о некой банде "Быка", которую покрывают высокие областные чиновники. В этот раз ей выламывали дверь также после того, как о преступлениях той же банды она рассказала со страниц "Антенны". Валентина подозревает, что случившееся с ней и тогда, и сейчас — дело его рук. Тем более, что несколько дней назад "Бык", отсидевший за решеткой всего неделю, был выпущен на свободу. Конечно, такого "уважаемого человека" милиция не смеет расспрашивать о причастности к покушению на Васильченко. Хотя, возможно, "Бык" к этому действительно непричастен. И кто-то другой "уважаемый" вершит зло в подходящий момент, чтобы подозрения журналистки и ее коллег однозначно пали на "Быка". Но преступник уже допустил прокол. Просить и требовать от правоохранителей немедленного расследования покушения на Васильченко и попытке взлома дверей ее квартиры, бесполезно. В конце концов все тайное становится явным. Но жить страшно.

Свобода вираження поглядів

21.12.2001 | Людмила Воронкова, г.Одесса

Избили старейшего журналиста Одессы

   

В центре Одессы, на ул. Чижикова, в шесть часов вечера на глазах у собственной жены неизвестные избили старейшего журналиста Одессы — 80-летнего Якова Левита. Он отправился в магазин за свежим хлебом к ужину. Жена, поджидая его, стояла на балконе — Яков Манусович перенес недавно сложную офтальмологическую операцию и не очень уверенно ориентировался в многолюдье города. Вечерний покой нарушали разгулявшиеся молодчики из бара на первом этаже их дома. Пожилая женщина попыталась призвать их к пониманию и "снизить звук", а в ответ услышала такую брань, которую возвращавшийся Яков Левит не смог снести. За вопрос "Зачем вы оскорбляете мою жену?" он получил сполна.

Избитый, окровавленный, ветеран с трудом добрался до ближайшего — Привокзального — отделения милиции Приморского РООГУ УМВД в Одесской области и попросил защиты. Там отнеслись вежливо: выслушали и так же вежливо порекомендовали сначала снять побои в травмпункте, а затем уж обращаться к ним с заявлением по всей форме. Яков Манусович, наученный горьким опытом расследования избиений последних лет в Одессе, махнул рукой и пошел отлеживаться дома.

Свобода вираження поглядів

21.12.2001 | Олексій Свєтіков

Накладено арешт на майно газети "XXI век"

   

Наприкінці січня цього року Жовтневий райсуд міста Луганськ прийняв рішення, в якому задовольнив частину позовних вимог В.І.Ландика, який є Головою "Партії труда", до незалежної газети "XXI век", що розповсюджується у Луганській області. Згідно з рішенням газета повинна надрукувати спростування одного зі своїх матеріалів, який був розцінений як поширення недостовірної інформації, що ганьбить честь і гідність В.І.Ландика, і, крім того, виплатити позивачеві грошове відшкодування за нанесену моральну шкоду в розмірі 2025 грн. 50 коп., а також судові витрати в розмірі декількох сотень гривень.

Ю.П.Юров, редактор "XXI века" сприйняв це як тиск на незалежну пресу і судову постанову не виконав. У травні з’явилися судові документи, згідно з яким постановили у примусовому порядку стягнути з газети на користь В.І.Ландика визначену суму грошей, а також оприлюднити спростування. На підставі судової постанови було накладено арешт на майно газети в розмірі 2.500 грн.

Щотижневик цю постанову не оскаржив.

Соціально-економічні права

21.12.2001 | Інна Сухорукова, м.Харків

Деякі узагальнені результати анкетування "ПЛ" стосовно медичної реформи

   

У попередньому числі "ПЛ" ми висловили деякі думки, щодо пакету проектів законодавчих документів стосовно страхової медицини. На жаль, Верховна Рада знов відклала розгляд цих документів.

Нижче ми публікуємо відповіді на анкету, яка була розповсюджена серед читачів "ПЛ". Як ми вже писали, відповіді на анкету нам надіслали всього 10,4 % наших читачів (з 700 розісланих нами анкет тільки 73 повернулися заповненими).

Треба зазначити, що відповідей було б ще менше, якби не допомога п.Тороша з міста Рівне та п.Степа-

ненка з Чортківа. Вони розповсюдили ці анкети, переважно серед своїх колег-лікарів та знайомих. Саме ці відповіді складають значну частину анкет. Редакція "ПЛ" щиро дякує шановним п.Торошу та п.Степаненку.

Отже — результати анкетування щодо систем медичної допомоги і оцінки існуючого стану нашої, так би мовити, "Системи охорони здоров’я":

60 % (44 анкети) читачів висловилися за змішану систему фінансування цієї важливої галузі, тобто, щоб існувала система медичного страхування і, навіть, платні послуги заможнім, але разом з тим для дітей, пенсіонерів медична допомога була безкоштовною;

20 % (15 анкет) читачів вважають необхідним повністю мати страхову медицину;

13,7 % (10 анкет) — висловились за безкоштовну медицину;

5,5 % (4 анкети) — висловились за платну медичну допомогу.

Майже одностайна думка наших читачів стосовно того, що існуюча система охорони здоров’я є прямим порушенням права на життя. 98 % тих, хто відповів на анкету, вважають, що ст.2 Європейської Конвенції з прав людини, порушується нашою медициною і, також, майже одностайно читачі висловились, щодо безвідповідальності держави і медиків за життя і здоров’я пацієнтів.

Анкетування ще раз показало, що всі добре розуміють — медициною нехтують на кожному кроці. Ані громадяни України, ані, навіть правозахисники, не мають достатніх відомостей про існуючі в світі системи страхової медицини. Безумовно, така недостатня інформованість заважає суспільству зрозуміти, як будувати систему страхової медицини в Україні. Якщо ще додати до цього низький рівень довіри до державних установ, то ми побачимо, що змінювати систему охорони здоров’я дуже важко, бо всі нововведення будуть сприйматися громадянами з підозрою. Тому для впровадження будь-якої найнеобхіднішої реформи потрібна неабияка воля і тверді переконання, що саме потрібне робити. Останнім часом, ми дізналися, що експеримент по запровадженню страхової медицини починається у м. Києві та Київській області, тобто місцева влада вирішила не чекати, поки законодавці домовляться і подарують нам так довго очікувану реформу.

Пропонуємо читачам "ПЛ", перш за все, фахівцям — лікарям, юристам, економістам — надсилати нам свої думки та пропозиції до Закону "Про медичне страхування", своє бачення стосовно цієї реформи. Це дасть нам можливість більш предметно обговорити реформу. Найбільш цікаві пропозиції будуть надіслані до відповідних комісій Верховної Ради, або розміщені на нашому сайті.

Із зацікавленістю чекаємо Ваших листів, шановні читачі!

Соціально-економічні права

21.12.2001 | Дмитро Гройсман, м. Вінниця

Правові аспекти будівництва Монумента на честь проголошення Незалежності України

   

Зовсім небагато часу залишається уже до головного державного свята — Дня Незалежності України. Заздалегідь написано сценарії святкових концертів, спічрайтери українських можновладців вивіряють на мелодійність і політкоректність ювілейні доповіді своїх високих патронів, і останні тижні насолоджуються життям тисячі кабанчиків, курок, гусей та інших представників вітчизняної фауни, які скоро у вигляді традиційного українського їдла прикрашатимуть святкові столи на офіційних прийняттях.

Та облишимо кулінарію і перейдемо до видовищ. Перефразовуючи пророка української незалежності, можемо наразі сказати "Реве та стогне Хрещатик широкий", — такого масштабного будівництва і реконструкції не знала ця вулиця — щонайменше, з післявоєнних часів. Знищуючи унікальні культурні пласти, що збереглися тут іще з часів хрещення Русі, освоюють героїчні українські будівельники десятки мільйонів гривень, виділених на будівництво Монумента Незалежності з державного бюджету.

Ті з наших слухачів, які у своєму житті збудували принаймні курятник, чи гараж, мабуть ніколи не забудуть ту кількість різноманітних довідок, погоджень і дозволів, які треба було зібрати, щоби легалізувати навіть ці, так звані "малі архітектурні форми". А ось результати депутатського розслідування, проведеного народним депутатом України Орестом Мельниковим засвідчують, що авторам грандіозного проекту на Хрещатику дивним чином пощастило обійти примхи вітчизняної бюрократії на шляху увічнення своїх творчих задумів у граніті і залізобетоні.

13 червня народний депутат України Орест Мельников в присутності представників Міністерства екології, СБУ, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства культури і Київської міськдержадміністрації провів слухання з приводу скарг громадян України, мешканців вул. Хрещатик і Майдану Незалежності на незаконне будівництво, яке триває зараз у центрі столиці. Результати слухань настільки вразили кореспондента "Радіо Свобода", що він вирішив просто процитувати деякі одкровення учасників цього засідання, які зафіксовані у протоколі. Так, під час слухань, представник Міністерства культури п.Ліньова завила, що хоча при проведенні відкритого конкурсу на проект кращого Монумента Незалежності України переможці не були визначені, у серпні 2000 року Київська міськдержадміністрація провела "експрес-конкурс, до якого Мінкультури не залучалося". За словами п.Ліньової наразі "Мінкультури не має протоколу про результати експрес-конкурсу, і Мінкультури остаточний проект не погоджувало і не затверджувало".

Далі, на засіданні, було піднято питання про те, чи взагалі існує десь у природі проект на будівництво, яке ведеться зараз на Хрещатику, відповідь директора інституту Київінжпроект Миколи Марченка була відвертою: "проект є тільки на непарну частину, де споруджується монумент, але роботи на парній стороні майдану Незалежності ведуться теж".

Щодо вартості цього проекту, то лише початковий кошторис було оцінено у 70 млн грн, але за оцінкою п.Марченка вже сьогодні тільки для непарної сторони майдану вартість робіт сягнула 190 мільйонів гривень. Микола Марченко також відповів, що тендер для визначення головного підрядника з будівництва не оголошувався.

До цієї інформації додамо також більш ніж дивне рішення Київськогї міської державної адміністрації № 93 від 24.01.01 "Про спорудження монумента на честь проголошення незалежності України з музейним комплексом та реконструкцію майдану Незалежності" відповідно до якого було дозволено, уявімо собі — "одночасне виконання будівельно-монтажних робіт з розробкою про-ектної документації". Іншими словами — Монумент Незалежності будують і проектують одночасно! Все це було б дуже смішно, якби не було надзвичайно небезпечно. ( І вже після того, як ми отримали цю статтю, сталося те, що і мало статися при таких умовах — 12 липня стався зсув багатотонної бетонної плити, внаслідок чого одна людина опинилася у лікарні з важкими травмами.- Ред."ПЛ")

Після з’ясування цих обставин народний депутат України Орест Мельников, за ініціативою якого проводилися слухання щодо законності будівництва на Хрещатику, запитав у присутніх на засіданні експертів про те, чи проводилася хоч якась екологічна чи санітарно-гігієнічна експертиза спорудження монументально-музейного комплексу. Стаття 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" встановлює, що державній санітарно-гігієнічній експертизі підлягають схеми, передпроектна документація, що стосується забудови населених пунктів, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки проектів будівництва, розширення, реконструкції об’єктів будь-якого призначення тощо. При цьому ст. 10 цього закону встановлює, що державна санітарно-гігієнічна експертиза передбачає визначення безпеки господарської та іншої діяльності, що прямо чи побічно негативно впливає або можуть вплинути на здоров’я населення. Заступник Головного державного санітарного лікаря України Михайло Ситенко відповідаючи на запитання щодо наявності висновку санітарно-гігієнічної експертизи, повідомив, що Головний державний санітарний лікар м. Києва п.Козлова не узгодила проект спорудження монумента на честь проголошення незалежності України з музейним комплексом та реконструкцією майдану Незалежності у м. Києві.

Іншою експертизою, яку обов’язково треба було провести, є державна екологічна експертиза. Закон України "Про екологічну експертизу" встановлює заборону на реалізацію проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи. Таким чином, фінансування будівельних робіт на майдані Незалежності в м. Києві без позитивних висновків державної екологічної експертизи є незаконним, а їх здійснення є забороненою законом діяльністю. Присутній на засіданні заступник начальника Держуправління екології та природних ресурсів у м. Києві Володимир Трокоз на запитання "чи була проведена державна екологічна експертиза проекту будівництва на майдані Незалежності?" повідомив, що надавався на експертизу лише проект будівництва непарної сторони Майдану з боку монумента, Наданий проект отримав негативний висновок державної екологічної експертизи N 104 від 07.06.01. і був відправлений на доопрацювання. На парну сторону майдану Незалежності, де зараз також проводиться будівництво, проект на експертизу не надавався взагалі.

Треба також зазначити, що питання незаконності будівництва об’єктів в районі майдану Незалежності без рішення Київради щодо попереднього погодження місця розташування нових об’єктів та виділення під них земельної ділянки на депутатському прийомі не порушувалося і потребує окремого розслідування.

Після знайомства з фактами, зафіксованими в протоколі депутатського прийому, в мене виникло одне запитання, яке на перший погляд не мало логічної відповіді. Припустимо, можновладцям дійсно до сверблячки закортіло увічнити своє "царствування" в черговому перверсійному мегапроекті. Але чому ж влада не скористалася всією повнотою адмінресурсу, щоби оформити всі необхідні формальностій — ну хіба не державними структурами є і Мінекології, і санітарна служба? Терпець паперу, як відомо, безмежний, так чому б було не наказати чиновникам виписати необхідні довідки і підписати потрібні акти? Але згодом я зрозумів, що на це запитання існує відразу дві відповіді. Відповідь песимістична — полягає в тому, що цій владі не відомо почуття сорому, хазяї життя, приватизувавши не тільки майно, але й державні інституції, не обтяжують себе зайвими формальностями. Друга відповідь оптимістична — все ж таки ще залишилися у тих самих державних відомствах чиновники, для яких своє добре ім’я професіонала коштує більше, ніж посада і зарплата держслужбовця. Щоб там не було, але олігархія — це лише "влада кількох", крім яких на десятому році Незалежності в цій країні залишається ще 48 мільйонів неолігархів, і це наразі тішить…

(автор глибоко вдячний Сергію Федоринчику, Директору інформаційного центру української екологічної Асоціації "Зелений світ"

Оресту Мельникову, народному депутату України за надані документи і допомогу при написанні цього матеріалу)

Мы предлагаем Вашему вниманию некоторые данные из периодического доклада правительства Украины о выполнении Международного Пакта об экономических, социальных и культурных правах, представленного в Экономический и Социальный Совет ООН. Хотя этот доклад представлен 13 августа 1999 года, мы считаем, что эти данные могут быть полезны правозащитным организациям как база для сравнения с современными показателями.

Соціально-економічні права

21.12.2001

Характеристика демографической ситуации в Украине

   

Общая социально-экономическая ситуация в Украине и особенно последствия массового кризиса, охватившего ряд стран СНГ, продолжают отрицательно воздействовать на развитие основных демографических тенденций в стране, в сфере воспроизводства населения доминируют, к сожалению, негативные процессы, что во многом определено социальной нестабильностью и снижением уровня жизни.

1. Численность населения Украины на 1 января 1999 г. составила 50,1 млн. человек, из них 67,9% (34 млн. человек) — городское население, 32,1% (16,1 млн. человек) — сельское. определение населения по полу представлено соотношением: 53,5% (26,8 млн. человек) женщины, 46,5% (23,3 млн. человек) — мужчины.

2. По данным на начало текущего года в целом по Украине плотность населения составляет 83 человека на один квадратный километр. Этот показатель наиболее высок в урбанизированных индустриально-развитых восточных областях и в тех областях на западе страны, где в сельскохозяйственном производстве высок удельный вес частного сектора.

3. На протяжении последних пяти лет ежегодно численность населения Украины сокращается в среднем почти на 0,4 млн. человек. Так, за истекший год число жителей уменьшилось на 394,3 тыс. человек. Впервые сокращение численности населения в стране было зафиксировано в 1993 году. Главным фактором этого явления была и остается естественная убыль населения, ее величина в 1998 г. составила 300,7 тыс. человек.

4. В свою очередь, определяющей причиной естественной убыли населения является падение рождаемости на фоне высокого уровня смертности населения. В Украине по сравнению с началом 90-х годов общий коэффициент рождаемости снизился на 31,4% и составил в 1998 г. 8,3%. Уровень рождаемости в стране оценивается как недостаточный, ибо он давно не обеспечивает простого воспроизводства населения: нетто-коэффициент воспроизводства населения в 1997-1998 гг. соответствовал 0,578 при необходимой величине этого показателя не меньше единицы. Почти половина общей численности семей, которые имеют детей в возрасте до 18 лет, — это семьи с одним ребенком. Следует признать, что в Украине нарастают масштабы однодетности и бездетности.

5. Рождаемость во многом зависит от соотношения количества браков и разводов. В последние годы в Украине отчетливо прослеживается тенденция к постепенному уменьшению числа браков (в 1998 г. было зарегистрировано 6,2 браков на тысячу человек населения, в 1991 г. этот показатель соответствовал 9,5) и стабилизации количества разводов, частота которых не меняется практически с середины 70-х годов (3,6 — 3,9 разводов на тысячу человек населения). В обществе усиливается ориентация на неформальные брачно-семейные отношения. Возрастает число детей, рождающихся вне брака, увеличивается также численность и удельный вес одиноких матерей (среди всех разведенных женщин более 90% составляют женщины в фертильном возрасте). Семьи не могут позволить себе иметь желаемое количество детей, что вполне объяснимо: наименее защищенными в обществе оказываются семьи с детьми, особенно многодетные; неполные семьи, где ребенка воспитывает один из родителей, чаще всего — мать; семьи с детьми-инвалидами. Наличие детей в семье значительно снижает ее финансовую состоятельность и размер среднедушевого дохода — в семьях с тремя и более детьми он в 3-4 раза ниже, чем в однодетных семьях.

6. Второй составляющей естественного движения населения является смертность. За последние восемь лет уровень общей смертности населения возрос на 10,9% и достиг в 1998 г. 14,3 человека на тысячу населения. Повышение смертности произошло практически во всех без исключения возрастных группах мужского населения, а среди женщин — в возрасте от 20 лет и старше. Особую тревогу вызывает высокая смертность населения в трудоспособном возрасте, при этом в качестве существенной особенности следует отметить следующую половозрастную дифференциацию: во всех возрастных группах населения от 20 до 50 лет смертность мужчин втрое больше, чем у женщин. В сельской местности уровень смертности значительно превышает аналогичный показатель по городским поселениям: 18,2 против 12,5 умерших на одну тысячу жителей.

7. Среди причин, которые приводят к повышению заболеваемости и смертности, необходимо назвать изменения в социально-экономических отношениях, социальном расслоении населения, что влияет на изменение в поведении людей, их отношение к собственному здоровью. На этом фоне особую тревогу вызывает здоровье детей и взрослых трудоспособного возраста. Отмечается тенденция ухудшения репродуктивного здоровья, высокий уровень профессиональной заболеваемости, травматизма, инвалидности населения.

8. Показатели смертности населения Украины в течение характеризуемого периода возросли по всем классам причин смерти. В общем числе умерших каждый второй умирает от болезней системы кровообращения, и, как это ни прискорбно, эта тенденция неуклонно возрастает: с начала текущего десятилетия уровень смертности, вызванный указанными болезнями, повысился на треть. Наиболее выражена данная тенденция среди мужчин-горожан. Повозрастные коэффициенты смертности мужчин из-за патологий системы кровообращения заметно выше, чем у женщин, и своей экстремальной величины достигают преимущественно в средних группах трудоспособного возраста (30-45 лет).

8. Особого внимания заслуживает онкоэпидемическая ситуация в Украине, которая характеризуется показателями заболеваемости населения злокачественными новообразованиями и смертности от них. Увеличение уровня заболеваемости раком наблюдается как среди мужского, так и среди женского населения. Смертность среди мужчин по причине возникновения новообразований в полтора раза выше, чем у женщин. Наиболее существенным является увеличение заболеваемости раком щитовидной и предстательной железы, мочевого пузыря, молочной железы, тела матки.

9. Приходится признать, что после продолжительного снижения уровня смертности от инфекционных и паразитарных болезней, с начала 90-х годов наблюдается его заметное повышение, особенно в городской местности. Наибольшую тревогу вызывает ситуация со смертностью от туберкулеза, которая за этот период в городах возросла более, чем вдвое, а в селах увеличилась почти в полтора раза. Серьезную обеспокоенность вызывает факт значительного распространения туберкулеза среди лиц, которые ведут асоциальный образ жизни, так как они являются постоянным источником инфекции для окружающих.

10. Огромную угрозу для здоровья населения представляет СПИД (ВИЧ-инфекция). Наиболее опасным является то, что подавляющее большинство инфицированных составляют молодые люди; среди них 15% — дети и подростки. Последнее время в Украине наблюдается значительный рост заболеваний венерическими болезнями (сифилис, гонорея), а также венерическими инфекциями нового поколения. Тревогу вызывает заболеваемость венерическими болезнями населения в основном фертильного возраста, что негативно влияет на репродуктивную функцию.

11. Увеличиваются масштабы смертности населения от так называемых неестественных причин — вследствие несчастных случаев, убийств, самоубийств и других внешних действий. Этот класс причин является третьим по значению для мужчин и четвертым —для женщин. Исходя из динамики показателей смертности от других причин смерти, следует выделить возросший почти в два раза уровень смертности от психических расстройств.

12. Почти на четверть возрос также уровень смертности вследствие заболеваний эндокринной системы, нарушения питания, обмена веществ и иммунитета, которые во многом обусловлены ухудшением состояния окружающей среды, в том числе и в результате аварии на Чернобыльской АЭС. Участники ликвидации последствий аварии, эвакуированное, в том числе детское, население, лица, которые проживают на территории радиологического контроля, а также дети, рожденные от родителей, ощутивших влияние ионизирующего излучения, требуют повышенного внимания, ибо показатели здоровья этой категории населения имеют четко выраженную негативную тенденцию.

13. Констатируя достаточно высокий уровень общей смертности населения в Украине, нельзя не отметить определенные признаки улучшения положения, которые проявились за последние три года, и находят свое выражение в постепенном снижении показателя. В течение этого же периода отмечалось также уменьшение уровня детской смертности. Смертность детей первого года жизни снизилась с 14,7 в 1995 г. до 12,8 ребенка на тысячу живорожденных в 1998 г.

14. Показатель заболеваемости детей и подростков является важным критерием оценки здоровья нации. Несмотря на отмечающуюся в последнее время положительную тенденцию в изменении уровня детской смертности, проведенные медицинские исследования свидетельствуют о стойком ухудшении детского физического, психического и интеллектуального здоровья. Повышается частота врожденных недостатков и наследственных заболеваний, все большее распространение получают хронические заболевания и так называемые болезни цивилизации (сосудистые дистонии, неврозы, аллергические заболевания). Сохраняется высокий уровень детской инвалидности, среди них возрастает частота некоторых инфекционных заболеваний (дифтерия, туберкулез, сифилис).

15. Детская смертность во многом зависит от материнского здоровья, созданных для женщины условий жизни и труда, питания, возможности получения квалифицированной медицинской помощи, качественного проведения родов и т. п. Здоровье матери — один из решающих факторов, определяющих уровень здоровья рожденных ею детей. Однако данные, характеризующие материнскую смертность, свидетельствуют об ограниченности возможностей репродуктивного потенциала женщин в Украине. Уровень материнской смертности в 1998 г. составил 27,2 на тысячу живорожденных.

16. Возвращаясь к процессам, происходящим в естественном движении населения, следует отметить, что они негативно сказываются на ожидаемой продолжительности жизни при рождении. С начала 90-х годов этот показатель в целом по населению Украины снизился на три года и составил 68,08 лет, что, впрочем, несколько выше уровня последних трех лет. Следует отметить, что в течение указанного периода опережающими темпами происходило снижение ожидаемой продолжительности жизни мужчин — на три года (62,74 года). У женщин этот показатель уменьшился в течение текущего десятилетия на 1 год и составил 73,5 года. Заметно возросшую за эти годы разницу в распределении указанных данных по полу следует в определенной мере считать индикатором медико-демографического неблагополучия в стране. Такой разрыв в уровнях ожидаемой продолжительности жизни у женщин и мужчин обусловлен омоложением смертности мужчин практически от всех причин смерти.

17. Происходящая в Украине депопуляция населения приводит к отрицательным качественным изменениям в его возрастном составе — к старению населения. В течение последнего десятилетия средний возраст населения Украины увеличился на 1,3 года и составил 38 лет, а доля лиц в возрасте 60 лет и старше возросла на 1,4 процентных пункта у и достигла 20,1%. Особенно неблагоприятная возрастная структура сложилась в сельской местности, где треть населения составляют лица старше трудоспособного возраста. Демографическая нагрузка на тысячу человек трудоспособного возраста лицами нетрудоспособных возрастов достигает в сельской местности — 1 019 человек, в городских поселениях — 669 человек, то есть в селах каждому лицу трудоспособного возраста необходимо "содержать" более чем одного представителя нетрудоспособного возраста.

Таким образом, общая социально-демографичес-кая ситуация в Украине характеризуется прогрессирующей тенденцией старения населения; снижением рождаемости при относительной стабилизации высокого уровня смертности; ухудшением, состояния здоровья нации, в том числе репродуктивного; обострением проблем семьи, материнства, и детства; наличием, значительного миграционного оттока населения, причем преимущественно в трудоспособном возрасте; неблагополучной экологической обстановкой.

Соціально-економічні права

21.12.2001

Данные о травматизме

   

 

№ п/п

Показатели травматизма

1988

1993

1998

1

Количество несчастных случаев

111,9 тысяч

111,6 тысяч

50,9 тысяч

в том числе со смертельным исходом

2601

2334

1551

Коэффициент частоты

2

К„ = Количество несчастных случаев х 1000

51

56

34

Среднесписочная численность работающих

Коэффициент тяжести

3

К. = Количество человеко-дней

нетрудоспособности

241

247

289’

Количество несчастных случаев

Травматизм на производстве

1985

1990

1995

1996

1997

1998

Тысяч

Число пострадавших с утратой

1303

1396

805

648

545

509

трудоспособности на один рабочий день и

больше и со смертельным исходом

в том числе со смертельным исходом

30

26

21

18

16

15

Количество человеко-дней нетрудоспособности

2874

3 182

2 122

1782

1527

1468

На 1000 работающих

Число пострадавших с утратой

трудоспособности на 1 рабочий день и

55

62

45

38

35

34

больше и со смертельным исходом

в том числе со смертельным исходом

126

117

116

109

99

102

Количество человеко-дней нетрудоспособности

1216

1407

1 182

1057

967

991

На одного пострадавшего

Количество человеко-дней нетрудоспособности

22,0

22,8

26,4

27,5

28,0

2

Кроме того, 4,5 тыс. пострадавших частично утратили трудоспособность и были переведены с основной работы на другую на один рабочий день и больше.

В 1998 г. число пострадавших в промышленности в расчете на 1 000 работающих в три раза превышало соответствующий показатель в сельском хозяйстве и в 2,8 раза — в строительстве.

Соціально-економічні права

21.12.2001

Чтобы было с чем сравнивать.

   

Если сократить все человечество до деревни в сто жителей, принимая во внимание все пропорциональные соотношения, вот как будет выглядеть население этой деревни: 57 азиатов, 21 европеец, 14 американцев (северных и южных), 8 африканцев; 52 будут женщинами, 48 мужчинами; 70 не белыми, 30 белыми; 89 гетеросексуальными, 11 гомосексуальными; 6 человек будут владеть 59% всего мирового богатства и все шесть будут из США; 80 не будет иметь достаточных жилищных условий; 70 будут неграмотными; 50 будут недоедать; 1 умрет, 2 родятся; у 1 будет компьютер; 1 (только один!) будет иметь высшее образование

Если посмотреть на мир с этой точки зрения, становится ясно, что потребность в солидарности, понимании, терпимости, образовании очень высока.

Подумай об этом.

Если сегодня с утра ты проснулся здоровым, ты счастливее, чем 1 миллион человек, которые не доживут до следующей недели.

Если ты никогда не переживал войну, одиночество тюремного заключения, агонию пыток или голод, ты счастливее, чем 500 миллионов человек в этом мире.

Если ты можешь пойти в церковь без страха и угрозы заключения или смерти, ты счастливее, чем 3 миллиарда человек в этом мире.

Если в твоем холодильнике есть еда, ты одет, у тебя есть крыша над головой и постель, ты богаче, чем 75% людей в этом мире.

Если у тебя есть счет в банке, деньги в кошельке и немного мелочи в копилке, ты принадлежишь к 8% обеспеченных людей в этом мире.

Если ты читаешь этот текст, ты благословлен вдвойне, потому что

1) кто-то подумал о тебе;

2) ты не принадлежишь к тем 2 миллиардам людей, которые не умеют читать и. у тебя есть компьютер!

Кто-то когда-то сказал: работай, как будто тебе не надо денег; люби, как будто тебе никто никогда не причинял боль; танцуй, как будто никто не смотрит; пой, как будто никто не слышит живи, как будто на земле рай

Текущая неделя — международная неделя дружбы. Пошли этот e-mail тем, кого ты называешь друзьями. Если ты не отправишь его дальше, ничего не случится. Если отправишь — кто-нибудь улыбнется.

Львовская молодежная группа УАМА "Львов-4"

У недержавних організаціях

21.12.2001

Діяльність Полтавської філії Суспільної Служби України в 2001 році

   

Бюро Порад та інформації при Полтавській філії Суспільної Служби України продовжує надавати правову допомогу громадянам у їхньому спілкуванні з органами влади та монополістами у сфері послуг, зокрема, комунальними господарствами, ГЖЕДами та підприємствами зв’язку. Разом з громадянами, які до нас звертаються, ми знаходимо все нові порушення законодавства цими структурами. Зокрема, наше останнє відкриття стосується порушення підприємством зв’язку ЦОСПП ПД УДПЕЗ "Укртелеком" Договору про надання послуг електрозв’язку, який затверджено Наказом Державного комітету зв’язку та інформації України 13 липня 1999 року №10 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 серпня 1999 року за №584/3877.

Полтавська дирекція УДПЕЗ "Укртелеком" практикує відключення абонентів, які не сплатили вартості наданих послуг до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, через 5 днів після усного попередження по телефону. Що ж говориться про це у Договорі. Цитуємо:

2.2. Підприємство зв’язку має право:

2.2.3 Надсилати Споживачеві у разі несплати заборгованості понад один місяць письмове попередження про призупинення надання послуг, якщо заборгованість не буде погашено протягом місяця. Попередження вручається Споживачеві під розписку.

2.2.4. Якщо зазначене попередження вручити Споживачеві неможливо через його відсутність (перебуван-ня в лікарні, відрядження), тимчасово відключити телефон до звернення Споживача до бюро ремонту для з’ясування обставин, але не більше, ніж на місяць.

2.2.5 Якщо Споживач у місячний термін після одержання письмового попередженняабо тимчасового відключення телефону через його відсутність не погасив заборгованість, Підприємство має право призупинитийому надання послуг.

Ми радимо громадянам, яким незаконно відключили телефон без письмового попередження і спливу місячного терміну після нього, спочатку звернутися в "Укртелеком" , а в разі негативної відповіді звертатися в суд за порушення умов Договору. Поки що до суду не було потреби звертатися, бо усного звернення до представників "Укртелекому" з посиланням на порушення ними відповідної статті Договору було достатньо для відновлення телефонного зв’язку. Ми знаємо, що і в інших областях відбуваються подібні порушення, тож радимо скористатися нашим досвідом.

Полтавська філія ССУ разом з іншими громадськими організаціями та батьками потерпілих пікетувала обласну прокуратуру з рядом вимог, які повинні зрушити з місця Хомутецьку справу, яку місцева влада вже два роки намагається поховати. Наше пікетування збіглося в часі з комплексною перевіркою обласної прокуратури Генеральною прокуратурою . В результаті цієї перевірки було знайдено ряд недоліків в роботі облпрокуратури. Наказом Генпрокурора України обласного прокурора О.С.Гардецького відправили на аналогічну посаду в Кіровоградську область, а тамтешнього облпрокурора Валерія Цвігуна прислали до нас.

Чи вплине така перестановка на поліпшення роботи обласної прокуратури? Як свідчать попередні роки, такі перестановки не приносять бажаного для полтавської громади результату, але вони цілком задовольняють Генеральну прокуратуру.

Дисиденти і час

21.12.2001 | Інна Захарова, м.Харків

Феномен українського дисидентства ще неусвідомлений.

   

На початку цього року у щотижневику ПіК N 43 (78) з’явилася стаття Володимира Кметика "Оксамитовий сезон українського дисидентства". Красива назва, однак, не заважає дещо розгубитися, коли читаєш статтю. Справа в тому, що пан Кметик, як на мене, мало знайомий з питанням, про яке йдеться. Борони Боже, я не хочу ображати автора, але і вітчизняні дисиденти мені дорогі не як пам’ять, не як абстрактна проблема, а як люди, на яких ми з молодих літ дивилися (і дивимось зараз) з повагою і співчуттям, намагаючись не робити вчинків, які б вони вважали негідними чи прикрими. Вони вчили нас жити у тоталітарному суспільстві часто не тільки ціною власної свободи, а й ціною свого життя. Тому стаття пана Кметика і здається мені такими собі "записками стороннього". Тим більше, що редакція ПіКу не знайшла за потрібне надрукувати нашу відповідь на статтю.

А ця стаття має не тільки значення особистої думки окремої людини: дедалі все частіше ми стикаємося в пресі з таким "відкриттями" на історичні теми, бо коли щось відходить в історію, навіть на 10-15 років, відразу починаються спроби людей, які були тоді осторонь і не дуже розумілися у проблемі під час подій, подати їх так, як їм хотілося б бачити. От і з’являються такі відкриття суспільної думки, як у п. Кметика. Шановний автор вважає, що дисиденти і партноменклатура СРСР — Хрущов, Горбачов — це чи не теж саме, що інакодумці нібито і не бажали і не гадали боротися із радянським устрієм, а все вийшло так саме собою без їх бажання, праці і переконань. Виходить — ці люди бажали чогось свого, чогось для себе здобули — і тепер саме вони задоволені.

Ще більш дивують загально-історичні мандри деяких нових дисидентознавців. Той самий п.Кметик виводить початок інакодумства в російській імперії від релігійних реформ Нікона. Я зіткнулася з думкою, що коріння інакодумства у стрілецькому бунті, а що князь Курбський — вже відвертий дисидент.

На мій погляд, з таким же успіхом можна було б виводити коріння національного дисидентського руху від Сократа, Діогена чи Ехнатона — релігійного реформатора у стародавньому Єгипті.

Але справа в тому, що термін інакомислення (як явище, а не риса характеру) підходить до того стану в суспільстві, коли йому взагалі може бути притаманне якесь соціальне мислення, а не боротьба у чистому вигляді за владу чи за релігійні догмати. Отже, думати інакше російське суспільство почало трохи пізніше того часу, коли воно взагалі почало думати. Тобто, коли у імперському суспільстві з’явилася достатня кількість людей, які почали замислюватись про долю країни як громадяни, відчувати себе громадянами і прагнути впливу на її історичний розвиток. Бо доки таких людей одиниці — всі інші переповнені "почуттям великої родини", тобто є членами традиційного (чи квазітрадиційного) колективу. І думає за них хтось інший: голова родини, батько — цар, перший секретар обкому, тощо. Критична маса "думців" накопичується, як правило, в процесі звільнення суспільства, всього, чи, як в російській імперії, якоїсь його частини. Це найважчий варіант, бо напівтрадиційні суспільства думають однією частиною, а інша частина цього суспільства, навіть не розуміє, про що саме дбає інша його частина. Реформи Петра Першого підштовхнули процес, який розірвав Російську імперію на два народи. Зорієнтоване на Захід дворянство мало повний комплект ідей, на яких зростала свобода у Франції — більшість населення була до цього вкрай байдужа. "Указ про дворянські вільності" Катерини Другої закінчив цей розподіл, давши меншій частині майже необмежену владу над більшою частиною країни, водночас посіявши у вільній частині суспільства сумнів у справедливості державного ладу і корисності цього устрою для держави.

Я вже не кажу про те, що будь-яка імперія, що об’єд-нує народи різних культур, часом протилежно спрямованих, роздерта протиріччями, які є для неї істотно, генетично властивими, і позбутися цих протиріч неможливо, доки вона існує. Процес дезінтеграції імперії має різний перебіг. Іноді громадяни навіть не усвідомлюють, що їх країна насправді має не політичні, а структурні вади. Але влада відчуває кількість і вагу протиріч і намагається утримати державу у стані керованості у будь-який спосіб. Отже, влада в Росії за ті часи не мала суттєво іншого менталітету ніж інакодумці, вона була неспроможна цей менталітет практично використовувати. Тому інакомислення в Росії було трагічним і безперспективним і в 19-у сторіччі, і на початку 20-го.

Імперія падала під своєю вагою, і не інакодумці її розвалили, і не більшовики, а історичний процес модернізації, з яким не спроможна була впоратися країна. Я згодна з відомою думкою, що влада в 17-у році була кинута на вулиці, і більшовики її тільки підібрали. Не можу погодитись з іншою відомою думкою, що Україну загубило те, що до влади тут прийшли інтелігенти-інакодумці. Біда тогочасної України у 17-20-і роки була в тому, що до влади прийшли соціалісти, які не відчували своєї суттєвої відміни від більшовиків. Суспільство різних частин України було різнонаправленим і неструктурованим. У тих частинах російської імперії, де владу опанували так звані "буржуазні націоналісти", на уламках менш різнокультурної і більше освіченої Австро-Угорської імперії, в процесі революції 17-го року і Першої світової війни сформувалися вільні держави. Це сталося у Польщі, Фінляндії, країнах Балтії, в Західній Україні тощо. Навпаки, частина Центральної і Східної України, роздерта протиріччями, не встояла, бо її інакодумці не вважали (в основному) більшовиків за ворогів №1. Потім пильність національно свідомих соціалістів приспав союзний договір 22-го року — велика тактична перемога Леніна. Багато хто з них підозрював, чим це може скінчитися, але момент здобуття незалежності був втрачений. Казати про інакодумство у часи сталінського терору можна тільки умовно: ще незнищенне інакодумство чи емігрувало, чи пішло у глибоке підпілля у всієї Росії, а особливо в Україні, виснаженій найжорстокішим терором та штучним голодомором, якого взагалі не знала історія. Тобто виводити дисидентський рух із дореволюційного інакодумства, на мій погляд, можна тільки умовно і тільки в частині саме національних рухів. Бо національні рухи і Російська імперська інтелігенція мали зовсім різні ідеології.

В статті п.Кметика мене здивувало, що автор чомусь робить диригентами дисидентського руху 50 — 80-х років Хрущова і Горбачова, хоча обидва лідери СРСР про дисидентів і не гадали. Вони йшли єдиним шляхом, який в них ще залишався для збереження своєї влади. Хрущов зробив те, що в свій час Катерина Друга — звільнив саме вищу партноменклатуру. Звільнив від терору, бо саме вона насамперед потерпала від нього при Сталіні. Він розвінчав сталінізм, бо без цього приборкати каральні органи було неможливо. На час приходу до влади Горбачова СРСР програв холодну війну і був вимушений йти до західних технологій і капіталів. Отже, дисидентство — це рух 50 — 80-х років, що виник як реакція на послаблення комуністичного режиму і, відповідно, поступового звільнення суспільства. На жаль, цьому рухові були притаманні генетичні вади імперського інакодумства, оскільки цей рух розвивався в імперії. Наприклад, дисидентів Росії в СРСР на відміну від Угорщини, Чехословаччини і Польщі не підтримувала більшість населення, але знов-таки це не стосується національних рухів, де поруч з інтелігенцією були представники всіх верств населення. Імперія продовжувала непомітно для її громадян розпадатися. І ті, хто був ув’язнений у політичних таборах, знали це, бо в’язні сумління сиділи там національними громадами. А при визвольнику Хрущові розстріляли повстання грузинської молоді, яка вперше заявила про необхідність виходу Грузії із складу СРСР, і повстання на Північному Кавказі. Політичні репресії проти інакодумців у післясталінські часи були найбільш численними саме при Хрущові: на 1957-1961 р.р. припадає близько 75% усіх політичних процесів. При Горбачові були відомі події у Тбілісі, Литві, Латвії, Нагірному Карабасі.

Чомусь в творах деяких сучасних дисидентознавців взагалі зникає слово "правозахист". А саме цим і відрізнялись сучасні дисиденти від революційного "брожения" царських часів. Рух 50 — 80-х років — це спроба довести всьому світові, що комуністичний режим порушує права людини, позбавляє її головних свобод, отже, він не робить того, що обіцяє народові. Дисиденти прагнули свободи слова, свободи совісті, вони йшли в табори, щоб показати, що всього цього в Радянському Союзі не існує. Вони намагалися створити легальні громадські організації, тобто використати права, які були проголошені в Конституції СРСР.

Після Другої світової війни людство поміняло пріоритети. Воно зрозуміло, що не виживе, якщо не спробує створити єдиних стандартів у дотриманні прав людини. Так, ООН у 1948 році прийняла Загальну декларацію прав людини. Радянський Союз і його сателіти тоді утрималися при голосуванні, але приєдналися до пактів ООН з прав людини, а у 1976 році — до Гельсінкських угод. Саме тоді з’явились перші Гельсінкські групи: спочатку у Москві, потім і в Україні, Литві, Вірменії, Грузії. Вони мали намір примусити державу виконати свої ж міжнародні зобов’язання і свої закони. Держава відповіла репресіями, які продовжувала аж до 1987 року, а деяких політичних в’язнів, про яких не знав широкий загал, було звільнено ще пізніше, у 90-х. Тож про який "Горбачовський дисидентський призов" можна казати? Національні рухи, і з них чи не найпотужніший — український, доводили світовій спільноті, що всі права національних меншин, включаючи право республік СРСР на відокремлення, існують тільки на папері. Менша частина дисидентів висувала тільки вимоги дотримання прав, а у відповідь отримувала табірні терміни, незрівнянні з термінами дисидентів метрополії. Взагалі, визначення і структуризація дисидентського руху, що дає пан Кметик, дуже далекі від строкатої і мозаїчної картини українського визвольного руху, де були і колишні оуновці, і різноманітні підпільники, і релігійники, і борці за еміграцію з СРСР, і організатори незалежних профспілок, і багаточисельні автори антирадянських листівок. Феномен українського дисидентства ще зовсім не усвідомлений.

Розпад радянської імперії не був результатом дій дисидентів, але майже ніхто з них не переконував громадян в доцільності збереження комуністичного устрою, а українське дисидентство, починаючи з 89-го року, чітко відстоювало позицію відокремлення від імперії, разом з прибалтами, вірменами, грузинами. Інша справа, що можна погодитись з тим, що вони не мали достатнього політичного досвіду і підтримки широких верств населення в Україні, виключаючи її Захід і частину центру та Київ. Але вони ніяк не були і "загалом лояльними до держави", як це вважає пан Кметик, що повністю підтверджує публіцистика, яка ходила в ті часи у самвидаві. Українські дисиденти були носіями, зарядженими частками антитіл, які накопичувались в імперії. Частиною тієї сили, яка розірвала її, як би хто не сприймав цей процес: з радістю, з сумом, чи просто з прийняттям цього факту, як даність. Але вони були свідомими і щирими носіями цього антизаряду, на відміну від тих, хто пасивно розвалював економіку, отримуючи зарплатню і майже нічого не роблячи у численних НДІ та інших радянських економічних структурах. Політична діяльність і правозахист різні речі, щоб не сказати протилежні. Дисидентам потрібна була максимальна щирість, відкритість і стійкість у власних переконаннях. Політикам треба грати у велику і хитру гру, якою є боротьба за владу. Не можна докоряти дисидентам, що вони не виконали свого завдання, що суспільства, про яке вони мріяли ще немає і хто знає, коли воно буде. Можна тільки сумувати з того, що нашому суспільству і досі по більшості ближче менталітет колишніх партійних чиновників і інших зрощених з ними можновладців. Радянська система влади, що збереглася в Україні, відторгнула від себе невеличку частку колишніх дисидентів, які намагалися щось змінити і пішли в політику. Знали б про це автори, такі як п.Кметик, їм не впадало б на думку порівнювати з ними політиків колишнього СРСР — Горбачова, Хрущова, тощо. Щодо правозахисту — то він, і саме він, притягнув частину колишніх дисидентів, які не пішли у політику, і їх досвід нам і зараз потрібний як повітря, бо з дотриманням прав людини на пострадянському просторі справи не дуже змінюються на краще. Отож будемо вдячними цим людям за те, що вони зробили і не будемо дорікати їм ані тим, що їм зовсім і не снилося, ані тим, чого вони не могли зробити в країні, яка не дуже прислуховувалась до них.

Оголошення

21.12.2001

Для тих, хто цікавиться витоками благодійництва, громадської відповідальності та ролі приватного сектору в загальному добробуті

   

В кінці 19-го та на початку 20-го століття Сполучені Штати Америки стикнулись з таким соціальним явищем як поява олігархів, їх стрімке збагачення та різке зубожіння населення. Практика вирішення соціальних проблем, що ґрунтувалась на релігійних переконаннях та на розумінні поняття громадського обов’язку, в нових умовах себе не виправдовувала. Індустріалізація, нові засоби комунікації та політичні тенденції змінили традиційний ландшафт американського суспільства: його устрій, систему цінностей та індивідуальне світосприймання. США постали перед кризою не тільки економічною та соціальною — наростали тенденції загального невдоволення, що під впливом світового руху за справедливість з легкістю могли б перерости в революцію та зміну державного устрою.

Чому так не сталося, яку роль зіграли в цьому процесі олігархи, як формувалась система цінностей американського суспільства, і найголовніше — як філантропія практично слугувала задоволенню суспільних потреб — про все це та інше в історичній книзі Кетлін Д. Маккарті: NOBLESSE OBLIGE або СТАН ЗОБОВ’ЯЗУ?: Благодійність і культура філантропії в Чикаго, 1849-1929 рр.

Книга перекладена українською мовою Центром філантропів. З питань отримання книги звертатись до Центру філантропії.

Бюлетень "Права Людини", 2001, №19

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори