пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200225
№25
2002

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

16.12.2002

На Луганщині переважає "контрпідготовка" до 16 вересня.

   

Рекордним кроком в цьому напрямку можна вважати дії сєвєродонецької міліції, що запропонувала лідеру місцевих соціалістів написати письмове зобов’язання не приймати участі в несанкціонованих мітингах.

Той написав. Бо, за його словами, не збирається порушувати закон. Проте, сама така пропозиція наводить на думку, що санкціонованого мітингу у Сєвєродонецьку, скоріш за все, не буде. Тут є великий досвід забороняти проведення подібних заходів з використанням місцевого суду. Судових заборон проведення мітингів у місті нараховується вже три, підставою останньої з них було те, що "організатори не уклали угоду з міліцією на підтримання громадського порядку під час проведення мітингу". Можна прогнозувати: щось подібне буде і на цей раз. Хоча повідомлення у виконком щодо акції 16 вересня на місцевій площі Перемоги вже подане.

Вже місяць, як усі обласні газети, майже у кожному номері, друкують "викривальну" інформацію про майбутню акцію громадянської непокори. Зміст подібних матеріалів різних видань, навіть звичайно критичних, однаковий — "погана" опозиція хоче незаконно захватити посаду Президента.

Наступний етап "контрпідготовки" відбувся сьогодні: було розповсюджене звернення депутатів Луганської обласної ради із закликом "не дати втягнути країну в безодню хаосу і насильства". У зверненні зокрема говориться: "Визначені сили, використовуючи природні труднощі побудови нової держави європейського типу, ініціюють проведення акцій громадянського протесту". І далі, що метою організаторів акції протесту, призначеної на 16 вересня, є "не поліпшення рівня життя народу, а усунення від влади законно обраного Президента України".

За об’єктивними чинниками, що діють на Луганщині, наступного тижня можна чекати прийняття подібних закликів депутатами районних і міських рад. Хоча й без них, за нашою оцінкою, особливого бажання приймати участь у подіях 14-16 вересня у населення області не спостерігається.

Наш інформ.

Хроніка

16.12.2002

В Києві відбулася міжнародна науково-практична конференція "Права людини в Україні".

   

Національний університет "Києво-Могилянська Академія", кафедра ЮНЕСКО в Києво-Могилянській Академії, Міжнародний Благодійний Фонд відродження Києво-Могилянської академії, товариство конфліктологів України, Міжнародний фонд "Відродження" за підтримки програми "Демократичні гранти" відділу преси, освіти та культури посольства США в Україні провели в Києві 4-5 вересня міжнародну науково-практичну конференцію "Права людини в Україні".

У роботі конференції прийняли участь науковці, адвокати, судді, держслужбовці, народні депутати, представники НПО. На першому пленарному засіданні виступили В.С. Брюховецький, президент Національного університету "Києво-Могилянська академія", Карлос Паскуаль, Посол США в Україні, Н.І. Карпачова, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Г.Й. Удовенко, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, В.Є. Хмелько, президент Київського Міжнародного Інституту Соціології, Т.Я. Лебєдєва, голова Незалежної Асоціації Мовників. Далі робота йшла у п’яти секціях:

1. Ефективність конституційних та міжнародно-правових механізмів захисту прав людини в Україні

2. Взаємодія суспільства і влади в обстоюванні прав і основних свобод людини в Україні: проблеми і перспективи

3. Освіта в галузі прав людини: український досвід

4. Роль ЗМІ в забезпеченні реалізації прав людини в Україні

5. Боротьба з торгівлею людьми: роль правозахисних органів і громадянського суспільства.

Наступного дня на другому пленарному засіданні виступили Дж. Скотт Карпентер, помічник заступника Державного секретаря США, М.І. Козюбра, суддя Конституційного Суду України та Марек Новіцькі, президент Гельсінської фундації прав людини Польщі.

Участь у круглому столі "Шляхи вдосконалення національних механізмів захисту прав людини в Україні: власний ресурс і громадська ініціатива" прийняли усі учасники конференції.

На заключному пленарному засіданні були остаточно сформульовані Рекомендації, що попередньо обговорювалися під час роботи секцій.

Наш інформ.

Хроніка

16.12.2002

Декілька повідомлень з газети "Марганчанка".

   

На цьому тижні депутати міської ради знову збирались на позачергову сесію. І, як і минулого разу, ця сесія теж проходила за зачиненими дверима, без журналістів та виборців, які хотіли б знати, що діється у нашому місті. З неофіційних джерел, які заслуговують на довіру, редакції стало відомо, що слідчий одного з відділів по боротьбі з організованою злочинністю УМВС у Дніпропетровській області з санкції обласного прокурора виніс постанову, якою належало тимчасово звільнити міського голову С. І. Кузнєцова від виконання своїх обов’язків у зв’язку з тим, що триває слідство за карною справою щодо нього. Згідно КПК України, така постанова є обов’язковою для виконання тим органом чи посадовою особою, якій вона була направлена. Депутати проігнорували вимогу слідчого і проголосували за її відхилення. Прикро, що новообраній міській владі доводиться займатися не властивими для неї функціями.

***

Марганчане, наверное, еще не забыли прошлогодние баталии по борьбе инициативной группы во главе с Виктором Передриенко за досрочное прекращение полномочий бывшего мера Юрия Трубчанинова. Тогда верх взяла бюрократическая власть, поправшая мнение пяти с половиной тысяч марганчан, подписавших требование об отставке потерявшего уважение людей мера. Пройдя все инстанции, от местных судов до Верховного Суда Украины, от местного прокурора до Генерального прокурора Украины, от губернатора области до Президента Украины, и не получив нигде поддержки, В. Передриенко и депутат горсовета И. Игнатченко отправили все документы о попрании наших конституционных прав в Европейский суд в Страсбург. Несколько месяцев длилась переписка марганчан с секретариатом суда, уточнялись факты, отправлялись недостающие документы и др. И вот, наконец пришло долгожданное известие. Дмитрий Супрун, Юридический Секретарь Европейского суда информирует заявителей о том, что дело под №20272-02 под названием " Передриенко и Игнатченко против Украины" будет рассмотрено Судом "Рассмотрение осуществляется на основании информации и документов, представленных Вами в Суд, — уточняет обращаясь к заявителям, работник суда. Процедура рассмотрения на начальном этапе — письменная, Ваше личное присутствие предусматривается только в том случае, если Вы будете приглашены Судом. Вы будете информированы о решении, вынесенном Судом по Вашему заявлению."

Матеріал надіслав Микола Вітько

Політика і права людини

16.12.2002

Лист президенту Бушу.

   

Підтримати корінну зміну режиму в Україні, яка б відкрила дорогу справжнім народним обранцям", — з таким посланням до президента США Джорджа Буша звернулися науковці, громадські діячі та студенти Америки й України.

Під листом, який пропонується вашій увазі, підписалися такі відомі дослідники проблем демократії та політики посткомуністичних держав, як Френсіс Фукуяма, Майкл Макфол, Андерс Аслунд, Пітер Редувей, Рональд Суні та інші.

Поставити свій підпис під листом до Буша можна за адресою: letter@gongadze.org

Шановний пане Президенте,

Ми, американські та українські науковці, студенти і громадські діячі, закликаємо Вас підтримати український народ у захисті своїх прав та свобод, яким загрожує чинний режим в Україні. Ми сподіваємось, що Ваша адміністрація пояснить Президентові Кучмі та іншим українським посадовцям, що прогрес у відносинах України із США чи НАТО не можливий, доки в державі не будуть забезпечуватися демократія та свобода для її громадян. Україна сприятиме підтримці миру та стабільності на європейському континенті лише тоді, коли її керівництво почне поважати фундаментальні демократичні цінності. Тому активна підтримка у розбудові справжньої демократії в Україні відповідає національним інтересам США.

Сьогодні, 16 вересня 2002 року, Україна вшановує пам’ять та відзначає другі роковини з часу, як зник незалежний журналіст Георгій Гонгадзе. Він безслідно зник після публікації низки статей, в яких він викривав всеохоплюючу корупцію серед вищого державного керівництва. Кількома місяцями пізніше колишній президентський охоронець оприлюднив звукозаписи, які вказують на причетність Президента Кучми та інших урядовців до організації вбивства журналіста. Розслідування вбивства відразу перетворилося на фарс, оскільки воно проводилося під контролем тих самих осіб, які підозрюються у скоєнні злочину.

Жорстоке вбивство Георгія Гонгадзе та його наслідки пробудили сумління українського народу так, як і терористичні акти 11 вересня 2001 року стали поштовхом до об’єднання американської нації. Однак, в той час, як організатори минулорічних терактів у Сполучених Штатах знайдені та невпинно переслідуються, напади на права вільнодумних українців й досі не покарані.

Після двох років порожніх обіцянок, спроб приховати злочин чи повної бездіяльності з боку української влади, ми дійшли до одного висновку — ті, хто причетний до вбивства Гонгадзе, а також до численних "випадкових" смертей опозиційних журналістів та політиків, не будуть знайдені доти, доки Україною керує зграя злочинців, які намагаються втримати владу будь-якою ціною. Режим, який нехтує правами та гідністю людей в одній з найбільших держав Європи, не здатний забезпечити правосуддя. Тому ми закликаємо Вас підтримати корінну зміну режиму в Україні, яка б відкрила дорогу справжнім народним обранцям.

Пане Президенте, у своїй промові у Варшаві в липні минулого року Ви урочисто пообіцяли сприяти прагненню України стати європейською державою. Ця мета є першочерговою для українського народу, який докладає всіх зусиль для її досягнення. Однак, українська держава залишається відокремленою від решти Європи стіною жорстокої, безконтрольної влади, яка використовується заради збагачення вузького кола привілейованих осіб. Така стіна приречена на руйнацію, оскільки, як висловився Президент США Рональд Рейган у промові в Берліні, "вона не здатна стримати віру, вона не здатна стримати правду, вона не здатна стримати свободу." Саме зараз час Америці діяти рішуче і підтримати український народ для того, щоб разом зруйнувати цю стіну!

www.pravda.com.ua/ru/%3F2099-1new"

Соціально-економічні права

16.12.2002 | Константин Устименко, г. Днепропетровск

Стучите - и Вам откроется.

   

Недавно в американской прессе прозвучала мысль о читаемых в дословном переводе на русский язык как "бандитских" методах госуправления в Украине.

В связи с этим МИД Украины официально выразил свое неприятие таких формулировок.

И хотя со всех сторон слышу о случаях обмана государством своих граждан, игнорирования их конституционных прав. Очень не хочется чувствовать себя "шестеркой" у "паханов", занимающих государственные посты, поэтому я, как гражданин Украины, решил уточнить соответствие использованного американцами термина известным мне методам функционирования государственных органов.

Прежде всего прочитал в Уголовном Кодексе Украины, что бандитизм — это организация вооруженной банды с целью нападения на предприятия, либо на отдельных лиц — и сразу стало легче: никакого бандитизма со стороны государства у нас нет.

В Украине существуют прекрасные законы, устанавливающие жизненные нормы, необходимые для существования как работающих и неработающих граждан, так и детей различного возраста. Согласно ст.2 Закона "О прожиточном минимуме" от 15.07.1999 прожиточный минимум используется для установления минимального размера заработной платы и пенсии по возрасту, величины необлагаемого минимума доходов граждан, определения размеров материальной помощи семьям с детьми и других социальных выплат. На 2002 год Законом установлен такой прожиточный минимум: на неработающих, к которым следует отнести мать, ухаживающую за ребенком до 3-х лет — 268 гривень., и на ребенка до 6-ти лет — 307 гривень.

Но Законом "О государственном бюджете на 2002 год" в нарушение ст. 22 Конституции Украины введено новое понятие: "гарантированный минимум" на одного человека, равный 80 гривням, который и принимается в расчетах по законам о государственной помощи семьям с детьми и детям-инвалидам. Учитывая это, становится понятным, почему в Украине сокращается рождаемость и уменьшается продолжительность жизни граждан.

Ни бандитизма, ни геноцида, определяемого ст.442 УК Украины как действий, совершенных умышленно с целью создания для национальной группы жизненных условий, рассчитанных на полное или частичное ее физическое уничтожение, на сокращение рождаемости, конечно, в Украине нет.

Более того, Указом Президента Украины от 15.08.01 утверждена стратегия преодоления бедности, то есть люди, которые олицетворяют слово "государ-

ство", обещают людям, за счет которых существует это государство, что "все будет хорошо!".

К обещающим людям относятся и депутаты, принимающие противоречащие Конституции законы, и Уполномоченный по правам человека Верховной Рады со своим аппаратом, обязанный обжаловать в Конституционном Суде Украины противоречащие Конституции законы, и госслужащие на местах, обязанные действовать на основании и в пределах законов и Конституции.

В бюллетене "Права людини" (№ 16, 2002) было опубликовано судебное решение и апелляционная жалоба по моему иску к предприятию о недоплате заработной платы в связи с применением налогооблагаемого минимума в размере 17 гривень, что установлено Указом Президента 1995 года, вместо установленного Законом — Декретом Кабмина Украины "О подоходном налоге с граждан" — необлагаемом минимуме, равным минимальной заработной плате.

Днепропетровский областной суд своим апелляционным определением от 12.08.02 признал решение местного суда законным, и следовательно соответствующей Закону и Конституции практику взимания подоходного налога, величина которого не соответствует установленной в ст.7 Декрета "О подоходном налоге с граждан".

Интересная деталь — согласно ст.9 Декрета "О подоходном налоге" исчисление, взимание и перечисление в бюджет этого налога производит предприятие, начисляющее зарплату. Поэтому я, выступая в качестве истца в местном суде, возражал против привлечения к делу налоговой инспекции, но суд 1-ой инстанции мои возражения отклонил, а на слушание дела в суде 2-ой инстанции ответчик не явился, и против моих доводов возражал юрист налоговой инспекции, выступающий по иску в качестве третьего лица. Таким образом, интересы предприятия, недоплатившего, на мой взгляд, зарплату, защищал представитель государства, которое по закону не имеет отношения к начислению зарплаты.

По некоторым подсчетам, начисляя подоходный налог с доходов граждан Украины по несоответствующей закону методике, дополнительно в доходную часть бюджета могло быть перечислено на 10 млрд. грн. больше, чем в случае взимания налога с учетом установленного Декретом размера минимальной заработной платы.

Как же здесь не обещать бедным, что "все будет хорошо!".

В 2000 году мне удалось, пройдя неоднократно все судебные инстанции, доказать, что при оформлении жилищной субсидии для всех, а не только для нетрудоспособных с иждивенцами, оплата квартплаты и коммунальных услуг в сумме не должна превышать пятнадцать (а не двадцать) процентов совокупного дохода семьи.

Для малоимущих работающих граждан ежемесячная разница в 20 гривень весома, поэтому копии судебного решения, вступившего в силу, я распространил среди жителей Днепропетровска, оформляющих субсидии.

Но, ознакомившись с этим решением суда, государственные чиновники возражали заявителям: "Здесь же указана не ваша фамилия, вот если бы вы сами добились такого судебного решения.". Железный аргумент, ведь в нашем правовом государстве немногие согласятся на многомесячную нервотрепку в суде (хотя по закону гражданские дела в суде должны рассматриваться, в основном, в двухмесячный срок, а по жалобам на неправомерные действия должностных лиц — в десятидневный срок).

А ведь после долгих мытарств решение суда может оказаться не очевидным, как и в описанном случае с подоходным налогом.

И Европейский суд по правам человека, как в случае с иском украинских граждан, бывших вкладчиков Сбербанка СССР, может принять аргументы государства Украина о том, что 10 000 рублей превратились в 10 копеек в результате инфляции, к которой государство не имеет никакого отношения, а компенсационные гривни — это добрая воля государства, которое никому и ничего в данном случае не обязано компенсировать, и пусть граждане Украины скажут спасибо за светлые многолетние перспективы.

Как жить? Что делать?

Стучите — и отворят всем, ищите — и обрящете, просите — и будет вам дадено — так или приблизительно так советует нам Вечная Книга христиан.

Соціально-економічні права

16.12.2002 | Олексій Свєтіков, м. Сєвєродонецьк

Бідність - луганський вимір.

   

Здається неймовірним, що Луганська область разом із Миколаївською та Чернівецькою входить до трійки найбідніших в Україні. Бо за обсягом виробництва Луганщина — п’ята в державі. Та й середня зарплата — вище середньоукраїнського рівня. Але таки входить.

Причиною тому не тільки стан економіки, але й так званий коефіцієнт Джині (статистичний вимір нерівності). Показник, за яким Світовий банк оцінює розподіл валового внутрішнього продукту. Для України він — один з найгірших у світі (71-а позиція серед 96 країн). За останні десять років частина громадян з найвищими доходами в середньому одержала 41% усіх доходів у країні, а така ж частина людей з мінімальними доходами — лише 8,6%. Для Луганщини, виходить, коефіцієнт Джині ще гірше.

Загальна ситуація

Статистика — річ конкретна. 53% працюючих на Луганщині мають зарплату, нижчу ніж прожитковий мінімум, а 20% селян — нижче 140 грн. на місяць. Члену станично-луганського відділення КВУ — медичній сестрі за фахом — нещодавно запропонували роботу в приватній лікарні з зарплатою 60 грн. на місяць. Середній розмір пенсії в області складає 147 грн., що нижче офіційно встановленого прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність (268 грн.). А кількість пенсіонерів — 804,9 тисяч чоловік з 2546,1 тисяч (за результатами перепису 2001 року) наявного населення. Якщо врахувати рівень безробіття (реальний рівень безробіття на Луганщині склав 26% — за оцінкою заступника голови ОДА В.Пристюка), то виявляється, що бідними є якнайменше дві третини населення області. Це основна маса пенсіонерів і інвалідів, більшість родин з дітьми, безробітні.

Це опосередковані докази високого рівня бідності. В дійсності кількість людей, що звертаються до держави за допомогою, значно менша, і може навіть скластися уявлення про відносне благополуччя. Так, житлові субсидії в області отримують лише півмільйона чоловік, грошову та натуральну допомогу у першому кварталі поточного року вимагали 105 тис. малозабезпечених непрацездатних громадян, у тому числі 68,6 тис. — самотніх непрацездатних громадян і інвалідів. Цільова грошова допомога була призначена 84,6 тис. громадянам, а державна грошова допомога — 112 непрацездатним громадянам з мінімальними доходами. Разову грошову допомогу отримали 4,3 тис., натуральну — 15,1 тис. У середньому на суму відповідно 51,52 і 34,71 грн. Натуральну допомогу у вигляді оплати гарячих обідів одержав кожний шостий, продуктів харчування — кожен четвертий, промислових товарів — кожний сьомий, медикаментів — кожний дванадцятий, палива — 500 громадян. 100 тисяч громадян отримували грошові виплати для сімей з дітьми, 7 тисяч — допомогу малозабезпеченим сім’ям.

Цифри лише здаються великими, але півмільйона — це 20% населення. Набагато менш, ніж людей, що мають потребу в допомозі. Але це — результат реальної соціальної політики держави, основа якої — створення величезної кількості бюрократичних перешкод для бажаючих отримати допомогу. Але є й об’єктивні критерії бідності — через кількісні рівні споживання. Саме за цими критеріями Луганська область відноситься до найбільш бідних регіонів України. Бо ми знаходимося на одному з останніх місць по рівню споживання м’яса та м’ясопродуктів, молока та яєць на одну людину, тут менше купують автомобілі та складну побутову техніку.

Звичайно, далеко не всі верстви населення потерпають від бідності. Розглянемо кілька головних і найбільш вразливих категорій.

Пенсіонери

За даними Головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації, із загальної кількості пенсіонерів (більше 800 тисяч) 215,1 тис. чоловік одержували пенсію в розмірі нижче встановленого рівня, середній розмір їхніх пенсій склав 85,21 гривень, у тому числі 36,2 тис. пенсіонерів, що одержували пенсії за віком нижче рівня мінімальної, 5 тис. — мінімальні.

Особливо кричуща моральна проблема України — самотні старі люди, що потребують постійного догляду. Для лікування і проживання старих і інвалідів в області працюють 20 будинків-інтернатів на 2891 ліжко. У них з початку року знаходилося 2784 чоловік похилого віку й інвалідів. Про те, що ця кількість вкрай недостатня, свідчать дані, розповсюджені прес-службою ОДА: 89 тис. самотніх старих людей знаходилося в першому півріччі поточного року під спостереженням у лікувальних установах області, з них 38 тис. мали потребу в постійному догляді. Звичайно, лікарні не є альтернативою будинку-інтернату.

Проблема частково вирішується за рахунок служб соціальної допомоги для обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян — в області функціонують 34 таких територіальних центра. У їхньому складі — 36 відділень соціальної допомоги, 21 відділення соціально-побутової і 13 відділень медико-соціальної реабілітації, десять стаціонарних відділень для тимчасового і постійного проживання. За даними Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, усі відділення соціальної допомоги вдома обслуговують 15 тис. 486 самотніх і інвалідів, при цьому кожен соціальний працівник обслуговує по 12 підопічних.

Але й це удвічі менше потреби, якщо вірити даним прес-служби ОДА.

Діти

Найбільш потерпають діти з так званих неблагополучних і багатодітних сімей. Крайні прояви дитячої бідності — безпритульні, що з’явилися в області років десять тому. Як повідомив начальник обласного управління освіти Олексій Омельченко, в Луганській області близько 1 тисячі дітей не навчаються в школах. "Є такі, котрі і не починали навчатися", — стверджує він.

Враховуючі ці дані, не можна не зробити висновки про невідповідність державного піклування за дітьми цієї категорії, бо кількість місць в інтернатах області (де діти знаходяться на повному державному забезпеченні) — лише1450.

На жаль, не є вирішенням проблеми безпритульних акції на зразок програми "Діти вулиць", що здійснює Луганський Червоний Хрест. За минулі 7 місяців луганським "Гаврошам" було надано майже 9 тисяч обідів на загальну суму 18 тис. грн. Але чи є це реальною допомогою? Чи лише можливість привернути увагу громадськості до кричущої проблеми?

Проте дитяча бідність не закінчуються безпритульними і вкрай нужденними. Величезна матеріальна нерівність родин спотворює освіту, наносить величезну шкоду здоров’ю, особливо — духовному. У Луганській області на диспансерному обліку перебувають 60 тисяч учнів, майже кожен п’ятий. Переважають захворювання психіки і поведінки — ними страждають 60% учнів.

Лише 34% школярів одержують гаряче харчування. Невелика кількість дітей має можливість отримати в школах потрібні підручники, і це в ситуації, коли не всі родини мають можливість придбати їх.

Старий чи дешевий одяг і взуття, відсутність чи неякісність канцтоварів — усе це наносить дитині моральної та психічної шкоди.

Багатодітні родини

Специфічні проблеми цієї групи населення — несправедлива по відношенню до них система сплати комунальних послуг, завдяки чому майже усі такі родини можуть бути віднесені до злісних неплатників. Найбільш суттєві комунальні платежі (опалення, гаряче водозабез-печення, газ, вода) нараховуються в Україні пропорційно чисельності родини (без різниці — дорослий чи дитина), що не відповідає дійсним витратам. В великих родинах, в перерахунку на одну особу, вони значно менші.

Розмір державної допомоги таким сім’ям вкрай низький і, фактично, має декларативний характер, що не впливає суттєво на матеріальний стан родини.

Безробітні

Офіційно на сьогоднішній день в області нараховується 55 тис. безробітних, з них 68% одержують грошові виплати по безробіттю в сумі 67 грн., 15% — від 67 до 100 грн., 8,7% — від 100 до 140 грн., 2,9% — понад 200 грн.

Треба відзначити, що офіційні дані по безробіттю не можуть бути коректною оцінкою дійсної кількості людей, що не мають доходів через відсутність роботи. Система та порядок обліку безробітних в Україні такий, що не заохочує їх мати відносини з службою зайнятості після закінчення строку отримання грошових виплат. Який дуже короткий.

Більш точно характеризують рівень безробіття статистичні дані середньорічної кількості працівників (показник враховує працівників підприємств усіх форм власності і підприємців). Так, з 1995 по 2000 рік по області він скоротився з 939,4 до 711,6, при кількості зареєстрованих безробітних 57872 чол. Звичайно, не усі ці 228 тисяч, що реально втратили роботу за п’ятирічку (так само, як і офіційні безробітні) — не мають доходів.

Примхи українського законодавства

На наш погляд, українським законодавцям і уряду треба визначитися, для кого існує соціальне законодавство України — для світової спільноти, чи для власного народу. Бо для останнього деякі речі з цього законодавства мають характер відвертого знущання.

Як не дивно, за українським законодавством людина, що має статус вкрай бідної — не має права на державну допомогу. Згідно з законодавством, до бідних відносяться громадяни, що мають місячний доходом менш 153 гривень, до вкрай бідних — не більше 120 на місяць. Але відповідно до інструкцій, на підставі яких громадянам виплачується державна допомога, вона надається, коли доход на одного члена родини не перевищує 80 гривень.

Цікавий різнобій існує і у визначенні межі бідності в різних офіційних джерелах. Так, в Указі Президента України від 15 серпня 2001 року "Про затвердження стратегії подолання бідності" середня величина витрат на душу населення складає 175 гривень. Луганські фахівці межею бідності визначають 330 гривень, при вартості споживчого кошику 348 гривень на людину.

Увесь цей термінологічний вінегрет (вартість споживчого кошику, межа бідності і крайній бідності, межа надання державної допомоги), має псевдоцивілізаційний зміст — виключно зовнішнього користування. [Тут ми не можемо погодитися з шановним автором. Згідно з Законом "Про оплату праці" мінімальна заробітна платня встановлюється не нижче прожиткового мінімуму для працездатних громадян. Але виконати цю норму не вдається, і тому органи виконавчої влади і місцевого самоврядування використовують для визначення розміру соціальної допомоги інші показники, які виникли зовсім не для зовнішнього користування, а внаслідок відсутності коштів – Ред.]

Є й інші речі, зрозуміти які майже не можливо. Наприклад, коли розмір державної пенсії чи виплат безробітним такий, що на них додатково нараховується допомога. Чи коли нараховуються кілька різних грошових допомог та субсідій. Чи не можна це робити в одну дію?

Звичайно, держава не може надавати громадянам допомогу, більшу за обсягом, ніж це дозволяє бюджет. Але, як на мене, таки треба визначитися, доход якого рівня є таким, що держава здатна (і зобов’язується) його забезпечити. І назвати цей рівень як завгодно, але саме від нього будувати свою політику.

Ще одна особливість українського соціального законодавства — його в значній мірі патерналістський характер. Наведу для прикладу, повідомлення прес-служби ОДА щодо перевірку інформації, наданої громадянами для призначення субсидій:

"Так, при перевірці наявності в населення земельних ділянок, у тому числі земельних паїв, виявлено, що 718 родин сховали їх при оформленні субсидій. У містах: Лисичанську — 8 родин, Луганську — 97, Сєвєродонецьку — 47, Рубіжному — 32…"

Логіка законодавства у цьому випадку цілком визначена: щоб мати державну підтримку, не треба працювати. Ні в якому разі не можна пробувати виправити свою долю на краще, бо держава відмовиться від надання вам допомоги ще у процесі ваших спроб. Інакше ніяк не можна пояснити доцільність визначення доходу від роботи на власних трьох сотках. Якщо дозволено поіронізувати, то даремно законодавець не вніс до видів доходу, що обмежують надання соціальної допомоги, миття підлоги чи готування їжі у своїй квартирі. Бо чім це не платні послуги, надані самому собі?

Нарешті, ще один пострадянський синдром соціального законодавства України — це його надмірна складність. Зроблено це з метою зберегти кошти на користь дійсно бідних, але нічого в дійсності не зберігає. Як і раніше, блага з загальної кишені отримують не найбільш нужденні, а найбільш нахабні і спритні. Та дещо залишається чиновникам, що стоять "у краника". Як доказ: близько 10% звернень сєвєродонецьких виборців до народного депутата Ю.Іоффе — прохання допомогти оформити житлові субсидії.

Тому, як на мене, усяка стратегія боротьби з бідністю має мати як складову і зміни існуючого законодавства. Хоча б у двох напрямках:

термінологічне та процедурне спрощення законодавства, постійний моніторинг його дієвості, у тому числі — громадськими організаціями, оперативна коректировка нормативних актів;

лібералізація законодавства на користь активних громадян, що намагаються самостійно покращувати свій соціальний статус.

Щодо першого напрямку, то Україна, здається, вже зробила у цьому напрямку перший крок. З 1 січня 2003 ро-ку в Україні запроваджується єдина заява на отримання усіх видів соціальної допомоги. Усі види соціальної допомоги, а саме: державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; допомога сім’ям з дітьми; житлові субсидії; грошова допомога малозабезпеченим особам; тім, хто проживає поруч з інвалідом першої, другої групи внаслідок психічного розладу; допомога на поховання; допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам — з нового року оформлятимуться за стандартизованою єдиною заявою.

Регіональна програма подолання бідності

Третя сесія луганської обласної ради, що відбулася 22 серпня 2002 року, затвердила обласну програму подолання бідності. Луганщина стала четвертою областю, що прийняла таку регіональну програму — після Київщини, Донеччини та Дніпропетровщини.

Розробка луганської програми розпочалася у квітні минулого року, коли 34 адресатам були направлені листи з проханням надіслати пропозиції щодо вирішення цієї проблеми. Серед адресатів — управління облдержадміністрації, профспілки, ветеранські, інвалідські, інші громадські організації. В лютому цього року проект програми був підготовлений, у розробці його приймав участь інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України.

3 липня 2002 року відбулася науково-практична конференція, що обговорила проект, перед сесією його було обговорено в комісіях обласної ради.

Треба відзначити, що луганська програма має суттєві відмінності від прийнятих в інших областях. За словами заступника голови облдержадміністрації Володимира Пристюка, проекти інших областей розраховані на десять років, а Луганщина свою програму бачить поки що п’ятирічною. Весь цей час зусилля влади будуть акумульовані в трьох основних напрямках: створення робочих місць, створення високооплачуваних робочих місць та підвищення рівня соціальної захищеності населення. У програмі також чітко визначені галузі пріоритетного розвитку: вугілля, металургія, машинобудування та сільське господарство. Вартість проекту — сорок сім мільйонів гривень. Причому, за словами Володимира Пристюка, область у змозі сама профінансувати виконання програми, без допомоги Кабінету Міністрів. Головними донорами виступлять обласний бюджет та різноманітні фонди. На думку Володимира Пристюка, у рішенні фінансових питань подолання бідності потрібно керуватися тими соціальними програмами, що вже існують у державі, а сама програма має враховувати регіональні особливості.

Таким чином, на наш погляд, луганська регіональна програма подолання бідності в дійсності є поєднанням раніше прийнятої луганською облрадою програми соціально-економічного розвитку Луганщини з завданнями, що були поставлені в Стратегії подоланні бідності, затвердженою Президентом. Така еклектична суміш навряд чи буде мати потенціал творення.

Ось оцінка програми оглядачки луганської газети "Кур’єр" Яни Осадчої: "На цю тему були проведені дві науково-практичні конференції, ретельно вивчався досвід інших міст. В результаті всі ці світлі голови додумалися до трьох багатозначних постулатів, що і ввійшли у вищевказану програму: це створення робочих місць, створення високооплачуваних робочих місць і організація соціального захисту населення. Логіка проста: нові робочі місця — виплата зарплати — сплата податків — соціальний захист. Тобто сама звичайна соціально орієнтована економіка. Та й заходи, що мають бути проведені в рамках цієї програми, особливою розмаїтістю не відрізняються. Так що давайте називати речі своїми іменами: боротьба з бідністю — це не що інше, як повна санація вітчизняної економіки. Не більше, не менше. До речі, чи знаєте ви про те, що програма, що згадується нами, уже діє з 2001 року? Ви не почуваєте, як тяжчає ваш гаманець? Ще не вечір. Десять років ще не пройшло".

Місія НДО

В даному контексті мова навряд чи може йти про ті спеціалізовані громадські організації, які були залучені регіональною владою до розробки програми з самого початку. Місія ветеранських та інвалідських організацій почесна, але жорстко визначена — лобіювати інтереси визначеного кола осіб. Щодо пільг, матеріальних надходжень, додаткових послуг тощо. Спеціалізація ця, звичайно, не має відношення до самої проблеми бідності — навряд чи хто має підстави віднести до категорії бідняків, наприклад, ветеранів ВВВ. При усій нашій повазі до них. Чи, скоріше, саме через цю повагу.

Тому, на наш погляд, головною рушійною силою з боку громадськості будуть у процесі "проти бідності" організації, універсальні щодо членства, та організації (а такі існують), що об’єднують саме вразливі категорії. І діяльність їх буде направлена на вирішення саме соціальних, а не економічних проблем.

Кілька напрямків такої діяльності, з досвіду ЛОВ ВГО КВУ та наших партнерів:

1.Привернення уваги та лобіювання вирішення проблем вразливих щодо бідності категорій населення. Досвід такої роботи в області вже є: у серпні 17 сєвєродонецьких політичних та громадських організацій, що співпрацюють у рамках круглого столу міських проблем, подали до міської ради місцеву ініціативу щодо додаткових заходів соціальної допомоги багатодітним родинам. На нашу думку, об’єктами лобіювання може бути розширення мережі будинків-інтернатів для лікування і проживання старих і інвалідів, збільшення числа місць в інтернатах для дітей-сиріт та дітей з неблагополучних родин, розширення пільг щодо харчування та забезпечення навчальними засобами дітей з родин із скрутним матеріальним становищем тощо.

Серед партнерів ЛОВ ВГО КВУ є організація з унікальною статутною ідеєю — сєвєродонецька громадська організація "Відродження". Організація об’єднує безробітних, переважно — жінок, і має на меті спільну діяльність щодо полегшення матеріальних проблем своїх членів, що не мають постійної роботи. В активі цієї організації — створення своєрідного ательє самообслуговування, вечора спілкування для психологічного розвантаження, організація тимчасових робіт для членів організацій (сільгоспроботи). Організація має відділення в кількох містах області, досвід її діяльності доцільно поширювати.

2.Інформаційно-просвітницька робота щодо переборення патерналістських настроїв, які в великій кількості випадків є першопричиною скрутного матеріального становища людей працездатного віку, що не входять до вразливих категорій.

3.Моніторинг діяльності регіональних і місцевих влад щодо реалізації Стратегії боротьби з бідністю, антикорупційна кампанія.

4.Громадське консультування щодо отримання державної соціальної допомоги, залучення громадських і політичних організацій до роботи по підвищенню активності громадян у зверненнях за допомогою до держави.

"Політична Україна"

Соціально-економічні права

16.12.2002

Українські безробітні одержують соціальну допомогу у розмірі $12. Така допомога становить 18,4 % від прожиткового мінімуму.

   

Кабінет Міністрів України обіцяє поступово збільшувати мінімальну допомогу по безробіттю і довести її до розміру прожиткового мінімуму. Про це говориться в матеріалах до Дня уряду у ВР, що пройшов у 10 вересня 2002 року.

За даними Кабміну, протягом минулого року сума допомоги по безробіттю була збільшена з 37 гривень у січні до 60 гривень у грудні, а з 1 лютого 2002 року вона була збільшена до 67 гривень, що становить 18,4 % від прожиткового мінімуму.

На сьогоднішній день в Україні 2,5 млн. безробітних, що складає 11,1% працездатного населення.

LIGA ONLINE

У недержавних організаціях

16.12.2002 | Микола Вітько, м.Марганець

Практика самосуду.

   

Зустрів я сьогодні свого старого знайомого — отамана куреня Буцько-Томацької січі. Питаю — як справи? Чим займаєшся? Відповідає: як і раніше, уже 3 роки козаки по договору з садово-городніми кооперативами сторожують дачні дільниці. Розповідає про свої проблеми, труднощі в боротьбі зі злодіями, які "збирають урожай" за відсутності господарів. Розповів про методи, які козаки використовують. Якщо попався перший раз — відлупцюють батогами, при повторі — не тільки батогами, а і "носаками". У козаків з дачниками джентльменська угода — якщо не устерегли урожай — козаки-сторожі компенсують збитки. В міліцію здають рідко — тому, що збитків злодії в таких випадках, зазвичай, не відшкодовують, приходиться розплачуватись сторожам. Так наші козаки перейняли досвід "кубанців" — кубанських козаків. Там у них так заведено, якщо, наприклад у місті спіймали хулігана чи злодія, з категорії неплатоспроможних, їх відправляють у село на "перевиховання" на "повний пансіон", попередньо взявши у нього розписку: "Я, такий-то, заподіяв такий-то проступок, наніс збитків на таку-то суму , але у зв’язку з тим, що грошей не маю, не працюю — згоден працювати примусово для компенсації збитків заподіяних мною". Козаки розплачуються готівкою з постраждалим, з ким у них складена угода, а самі чекають коли "такий-то-такий" заробить грошей для розрахунку з козаками. Там їх годують, забезпечують якимось житлом і заставляють працювати — для того, щоб зібрати гроші і заплатити за свою провину, а так як харчування, взагалі "пансіон" не дешево — приходиться роками спокутувати свою провину. Наші козаки поступають аналогічно: злісних "рецидивістів" відправляють у сусідній район в городню бригаду до орендарів. Зараз пишу цю замітку і подумав — наші взяли приклад з "кубанців", а ті , в свою чергу, можливо мимоволі, у китайців часів "культурної революції" великого Мао. Китайці "окультурились". Можливо і ми через таке "перевиховання" "окультуримось"?

У недержавних організаціях

16.12.2002 | Сергій Потапенко, м.Чернігів

Придержавлення недержавних організацій.

   

Виконавча влада на Чернігівщині бере під своє "чуткое руководство" останній непідконтрольний табір — громадські організації. Частина їх уже у вересні може стати "прибутковими".

Першу серйозну спробу згуртувати громадські організації під своїм крилом облдержадміністрація здійснила у червні цього року, перед Днем Конституції. Представників третього сектору запросили на зустріч з віце-губернатором Олександром Коваленком. Одне з питань запропонованого порядку денного — "Створення ради громадських організацій при (! — авт.)заступникові голови ОДА". Саме прийменник "при" викликав незадоволення лідерів деяких НДО, про що вони і повідомили управління з питань внутрішньої політики ОДА. А ще додали, що рада громадських організацій вже створена восени минулого року без "при" і без втручання держчиновників, самими організаціями з власної ініціативи.

Зустріч все-таки відбулася. Щоправда без пункту про раду у порядку денному і без участі віце-губернатора. За його відсутність "віддувався" начальник управління з питань внутрішньої політики Дмитро Никоненко. Доповіді про значення Конституції України для розвитку держави та про досягнення у соціально-економічному розвитку області поступово перейшли у питання про нагальну необхідність проведення дня громадських організацій, а отже, і створення оргкомітету.

Після майже двогодинної "незустрічі" з Олександром Коваленком, представники НДО розійшлися. Не створивши ніякого комітету і навіть точно не дізнавшись про джерело ініціативи.

Не пройшло й двох місяців, як громадські організації отримали повідомлення про засідання оргкомітету, куди запрошуються "представники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (у першу чергу, — авт.), громадських організацій області та обласного центру, ЗМІ".

Цього разу представники третього сектору не тільки зустрілися з віце-губернатором, а й поспілкувалися. Олександр Борисович наголосив на необхідності проведення дня громадських організацій у рамках відзначення 200-річчя Чернігівської губернії та 70-річчя Чернігівської області. Присутнім запропонували не тільки гасло акції — "За соціальну злагоду в суспільстві", а й дату, місце проведення, похвилинний розклад, і навіть мету: "розширення партнерських відносин обласної та міської влади з недержавними неприбутковими організаціями, надання інформації населенню обласного центру та його гостям про діяльність організацій різного спектру, залучення молоді міста до волонтерської роботи в об’єднаннях".

А організаторами виступали облдержадміністрація, міська рада, та дві громадські організації, яким, як з’ясувалося, запропонували, і вони не відмовилися.

З "оркомітетом" все з’ясували. З’ясували і те, що дату змінити не можна. Що можна? Заповнити заявку на експозиційну площу у міському скверику. А ще — отримати стіл, два стільці і під’єднання до електромережі. Можна виготовити і заздалегідь надати до адміністрації аудіоролики. Можна встановити намет, повідомивши якого розміру буде банер на ньому. Якщо ж хто бажає заспівати на концертному майданчику — необхідно повідомити лише ім’я і прізвище виконавця і що саме він буде виконувати.

Представники адміністрації зазначили, що ніяких коштів на проведення заходу немає і не буде. Іншими словами: ми вам визначили де, коли і що робити — робіть.

Деякі запитання у присутніх викликало гасло: "За соціальну злагоду в суспільстві". Голова облорганізації "Спілки жінок України" Раїса Решетнюк нагадала, що "злагода" занадто заангажована і ще не забута з часу президентських виборів. Виникали навіть пропозиції для більшої зарозумілості переставити слова: "За суспільну справедливість у соціумі".

Що ж до досягнення визначеної мети адміністрацією, то сумнівів було не багато. Особливо стосовно "залучення молоді до волонтерської роботи". У Чернігові є такий досвід: управління освіти видало наказ: "У кожній школі створити загін волонтерів", і мусили створювати.

Після коротенького інструктажу про те, як себе та свою діяльність показати "населенню та гостям", засідання "оргкомітету" оголосили закритим.

Тільки в кулуарах повелися розмови: хто ми, звідки ми, куди ми йдемо, точніше, куди нас ведуть? Що, наприклад, означає пункт плану "відзначення найбільш активних у номінаціях (грамоти голови облдержадміністрації, подяки, сувеніри)"? І чи прийнятним є те, що все це роблять державні органи?

А що, якби громадські організації розіслали повідомлення, що голові облдержадміністрації у такий-то день необхідно провести засідання колегії з такого-то питання. Такого бути не може, а навпаки — будь ласка. І у Чернігові вже нічому не дивуються. Адже вже давно створена рада політичних партій при (!) голові облдержадміністрації. А що робиться з четвертою владою? Після двох журналістських фестивалів, проведених облдержадміністрацією, її не стало. Майже всіх представників однієї з найдавніших професій купували прямо на сцені облдрамтеатру, на очах сотень читачів, слухачів і глядачів. Грамоти, дипломи, золоті вимпели, цінні подарунки і премії — неповний перелік того, що отримали журналісти від державних органів, банків, інших комерційних структур "за об’єктивне висвітлення". А у відповідь лунало: "Ми будемо ще краще.". Цікаво, у якій європейській країні можна таке побачити? А у нас можна. Не можна лише отримати об’єктивну відповідь на запитання: "Звідки у адміністрації, податкової, міліції гроші на подарунки журналістам?"

Отже, більшість політичних партій — "при", більшість журналістів — "під". Залишаються громадські організації. У вересні стане відомо — де більшість. Активісти чернігівських НДО вже зв’язали деякі терміни з прізвищем губернатора Микола Бутка і знають, що частина організацій може змінити статус і стати приБутковими.

P.S. Додаю план проведення акції

День громадських організацій Чернігівщини у рамках відзначення 200-річчя Чернігівської губернії та 70-річчя Чернігівської області

Дата проведення: 14 вересня (субота) 2002 р.

Час проведення: з 11.00 до 15.00. Організатори: Управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації, Чернігівська міська рада, міський центр гуманітарних технологій "АХАЛАР", Чернігівський центр для дітей та юнацтва "Аратта".

Мета акції: розширення партнерських відносин обласної та міської влади з недержавними неприбутковими організаціями, надання інформації населенню обласного центру та його гостям про діяльність організацій різного спектру, залучення молоді міста до волонтерської роботи в об’єднаннях.

Місце проведення: м.Чернігів, сквер ім. Б.Хмельницького; зал засідань №2 облдержадміністрації.

Орієнтовний план проведення:

8.00 — 11.00 Монтаж експозицій у сквері ім. Б.Хмельницького.

10.00 Початок трансляції (із залученням звукопідсилюючої апаратури) святкової музики та оголошень про День громадських організацій Чернігівщини під гаслом "За соціальну злагоду в суспільстві!".

11.00 — 15.00 Робота експозицій у сквері ім. Б.Хмельницького. Чернігівці і гості міста знайомляться з діяльністю представлених громадських організацій. Іде спілкування, взаємний обмін інформацією, надаються консультаційні послуги.

11.00 Відкриття свята. Вступне слово заступника голови облдержадміністрації.

11.10 — 11.45 Керівництво органів виконавчої влади та органів самоврядування запрошуються до огляду експозицій громадських організацій.

11.10 — 12.15 На сцені виступають молоді виконавці, у перервах між номерами транслюються презентаційні ролики організацій-учасниць, інформація про спонсорів та меценатів.

11.45 — 12.00 Вітальне слово мера до учасників і гостей свята.

12.15 — 15.00 На сцені продовжуються презентації громадських організацій, виступи їхніх художніх колективів та окремих виконавців. Ігри, конкурси, пізнавальне спілкування. В перервах між номерами транслюються презентаційні ролики організацій-учасниць.

13.00 — 14.00 "Круглий стіл" з представниками організацій-учасниць, спонсорів, меценатів в облдержадміністрації. Відзначення найбільш активних у номінаціях (грамоти голови облдержадміністрації, подяки, сувеніри).

15.00 — 17.00 Згортання експозиції, прибирання.

У недержавних організаціях

16.12.2002 | Олексій Свєтіков, м.Сєвєродонецьк

Відбулася конференція соціал-демократичних сил Луганщини.

   

Відбулася міжрегіональна конференції "Важке становлення громадянського суспільства. Драматичні сторінки робочого й профспілкового руху", присвячена 40-річчю трагічних подій у Новочеркаську в 1962 році.

Пам’яті жертв Новочеркаської трагедії, коли мирна акція протесту робітників була протизаконно подавлена військовою силою, було присвячено кілька заходів, що пройшли влітку цього року. Як повідомили в прес-центрі Асоціації соціал-демократичних сил Луганщини, на першому етапі відбулося засідання Експертного круглого столу, на якому були проаналізовані подібні епізоди в розвитку робочого й вільного профспілкового руху.

Другий етап був присвячений збору необхідних матеріалів. Сюди ввійшли історико-аналітичні матеріали, спогади очевидців, аналіз розвитку вітчизняного робочого і профспілкового руху на сучасному етапі.

На конференції у Луганську відбулася презентація книги "Чикаго-1886, Новочеркаськ-1962, Луганськ-1998: драматичні сторінки робочого руху".

"Необхідно вчасно шукати й знаходити спільні рішення і приходити до мирових угод між роботодавцями і найманими робітниками, щоб не допускати страйків і запобігати подібних подій", заявив у своєму виступі на конференції Гельмут Коль — український директор Фонду імені Фрідріха Еберта.

Виступили також учасники і свідки подій у Новочеркаську й Луганську, експерти, представники громадськості, політичних партій, профспілок, учені. Тут же була представлена експозиція з газетними матеріалами, фотографіями, робочими документами Великого пікету в Луганську в 1998 році. Був продемонстрований відеозапис шахтарських пікетів, включаючи епізоди з "Беркутом". По закінченню роботи конференції її учасники поклали квіти до місця самоспалення шахтаря Олександра Михалевича в 1998 році.

Конференція була проведена за підтримкою Фонду імені Фрідріха Еберта, із яким Асоціація співробітничає протягом 7 років.

У недержавних організаціях

16.12.2002

До нашої публікації "Вокзальні пригоди".

   

("ПЛ" №17, 2002) Можливо, читачі пам’ятають публікацію Людмили Клочко про рекет на вокзалі Київ-Пасажирський. Хочемо розповісти продовження цієї історії. По-перше, наша заява, яку ми написали й передали до кімнати міліції в день пригоди так і не знайшлася, але ж лінійний відділ міліції порушив кримінальну справу і, навіть знайшов підозрюваних. До того ж, не можливо не зазначити, що на вокзалі Київ-Пасажирський, в тому числі і у приміщенні Південного вокзалу значно зросла кількість міліцейських патрулів, які дійсно слідкують за порядком. Сподіваємося, що пасажирам стало зручніше і безпечніше.

Як часто чуєш, що звертатися за захистом не має сенсу, що всюди мафія. Але ж, якщо ми всі будемо мовчати, то ніхто й не буде нас захищати.

Людмила Клочко

Дисиденти і час

16.12.2002 | Яна Осадчая

Чикаго-Новочеркасск-Луганск: за права заплачено кровью.

   

Что объединяет эти три города, расположенных в различных точках земного шара? Драматические эпизоды истории рабочего движения да книга "Чикаго-1886, Новочеркасск-1962, Луганск-1998", презентация которой состоялась на прошлой неделе в луганском комплексе "Инициал".

Еще не так давно понятие "рабочее движение" было для нас если и не историческим, то, по крайней мере, далеким. Ибо протестовать против проклятых капиталистов могли только в далекой Америке, а не у нас, в стране победившего пролетариата. И лишь в 90-х мы узнали о том, что в 1962 году в Новочеркасске при подавлении стихийного бунта рабочих, просивших у ворот горкома партии мяса и молока, погибло около 40 человек, а организаторы акции были приговорены к расстрелу. Изменение режима власти мало что поменяло в наших представлениях о рабочем движении. Под флаги коммунистов, извечных защитников пролетариата, рабочий класс становиться не спешил. Акции протеста "краснознаменников" являлись маршами ностальгирующих пенсионеров, но никак не производителей всех материальных благ. Составители книги вовсе не случайно объединили три вехи истории: все эти выступления рабочего класса были абсолютно аполитичными. Американские труженики в позапрошлом столетии требовали восьмичасового рабочего дня, рабочие Новочеркасского электровозостроительного завода несли лозунги "Назад к Ленину", а горняки шахты имени Баракова "выбивали" пластиковыми бутылками свою зарплату. Все эти спонтанные акции закончились силовым вмешательством властей. Но что самое поучительное — не прошли бесследно. 24 августа исполнилось четыре года со дня кровавого побоища у здания Луганской облгосадминистрации, когда против голодных шахтеров был выслан вооруженный до зубов "Беркут".

155 дней потребовалось "бараковцам" для того, чтобы получить все деньги. Если бы только 155 дней. Тот кровавый День Независимости участники этой исторической акции запомнят навсегда. Элитное подразделение, призванное бороться с организованной преступностью, выбивало из безоружных горняков желание получить заработанные деньги. В этой неравной схватке пострадали 22 участника акции, многим из них даже не дали долечиться в больницах. Дома, на родной шахте, руководство пекло постановления об увольнении тех, кто отважился пойти на Луганск. Это было сделано по инициативе председателя официального профсоюза! А дальше был День шахтера, который бараковцы отметили факельным шествием по улицам города. А в это время на Театралке гремел салют в честь их профессионального праздника.

Рассчитались с горняками только зимой. После того как 35-летний Александр Михалевич совершил акт самосожжения у Дома с шарами.

По словам лидера забастовщиков Дмитрия Калитвинцева, с тех пор многое изменилось. Власть всегда шла на диалог с краснодонцами, серьезной задолженности по зарплате на сегодняшний день по холдингу "Краснодонуголь" нет. Калитвинцев даже такую фразу бросил: "Появляются зачатки правового государства". Что ж это получается тогда: человеческое отношение властей можно заработать только нечеловеческим противостоянием? Подвиг бараковцев позже повторили многие, но далеко не все уезжали домой с деньгами. На выездном заседании Кабмина в Брянке Анатолий Кинах четко дал понять, что долги по зарплатам будут выплачиваться по графикам, и никакие акции протеста горнякам больше не помогут.

Хотя по некоторым прогнозам, эта осень в стране будет жаркой. И шахтерская карта будет не последней в колоде тех, кто попытается оставить правящий режим в дураках. Оппозиция уже запланировала акцию под условным названием "Украина без Кучмы-2". Ряд политических партий подписали обращение к общественности по поводу досрочного прекращения полномочий Президента. В этой связи не удержусь от цитирования председателя Луганского комитета по правам человека, бывшего депутата Верховного Совета СССР, члена комиссии по расследованию новочеркасской трагедии Николая Козырева: "Ни Украина, ни Россия не имели эпохи Просвещения, посему мы всегда надеемся не на себя, не на общину, а на доброго царя. Если бы декабристы писали в своих воззваниях не о горькой судьбе России, а о том, что царь ненастоящий, их поддержала бы вся страна". Так что господа-товарищи, президент ненастоящий, ату, его ату. А что дальше-то? На его место придет новый, но распутает ли он сразу же клубок шахтерских проблем? В конце 80-х шахтеры думали, что единственная проблема отрасли — это, по их мнению, не очень высокие заработки.

Газета "Курьер" P.S.Участники презентации книги возложили красные гвоздики к месту самосожжения Александра Михалевича. А почему бы, к примеру, фонду "Благовест" не установить на этом месте памятный знак? К чему отдавать такой козырь в руки оппозиции?

Оголошення

16.12.2002

До уваги читачів!

   

Просимо звернути увагу на те, що у редакції бюлетеню "Права людини" змінилася електронна адреса!

Для того, щоб ми могли бути більш оперативними у розміщенні Вашої інформації, просимо надсилати матеріал для публікації в бюлетені "Права людини" на електронну адресу: bulletin@khpg.org

In memoriam...

16.12.2002 | Виктор Белодед

Капитан ( Памяти Сергея Михайловича Жука).

   

В этом году, летом, исполняется 8 лет со дня гибели моего товарища, экологиста Сергея Жука. Он был сбит машиной после того, как возвращался с суда, на котором Рух пытался доказать фальсификацию местных выборов коммунистами в 1994 г. Я никак не связываю его гибель с чьим-то умыслом, но его состояние после суда не вызывает у меня сомнения. Гибель была связана с его общественной деятельностью. Он всегда болезненно реагировал на всякую неправду. Некролог о нем в Интернете я разместил давно. А этим летом в годовщину опубликовал три его статьи из своего архива.

Виктор Белодед Капитан Памяти Сергея Михайловича Жука Много лет его уже нет с нами, а сердце все щемит, вспоминая Сергея. Мне по-человечески хотелось бы еще раз услышать его приветствие "Здорово, Виктор!", которое он произносил на французский манер, с ударением на последнем слоге. Посмотреть на шапку курчавых волос и смуглое лицо. "Ты цыган, или молдаван, Серега," — говорил я ему. Он возражал: "Я украинец, моя фамилия есть в казацком реестре, сам видел". И вот казацкая фамилия осталась, осталось двое сыновей, а Сергей ушел в иной мир. Видно, Господь Бог решил, что так будет лучше. Что ж, Ему сверху видней.

Впервые они приехали ко мне вдвоем с Сергеем Колесниковым на стареньком "Москвиче" в самый разгар подписной кампании (собирались подписи против русловых ГЭС-ГАЭС на Южном Буге, а также расширения АЭС) и сразу включились в это движение. Шел 1988 год, власть коммунистов и ведомств еще была крепка, каждая победа, а чаще поражения, стоили средств, времени и нервов. Первая подпольная конференция "зеленых" по Южному Бугу, первая статья в областной партийной газете, первый митинг, первая листовка и плакат против 6-й статьи Конституции, экобюллетень и значок, первая регистрация не пропартийной общественной организации, первая союзная экспертиза АЭС. Предвыборная борьба с первым секретарем обкома и с райкомом партии.

Трудно поверить, как все это могло вместиться в немногие годы "розовой демократии". Трудно поверить в невероятную победу казавшихся безнадежными усилий. Но все это было. И почему-то называлось "общественной деятельностью". При чем тут общественность? Это делали одиночки, вроде Сергея, за свой счет, разрываясь между семьей, работой и дачей.

По профессии он был моряк, ходил "в загранку" и своими глазами видел, как живет Европа. Поэтому коммунистов не любил. Газеты районного формата называл не иначе, как "мiсцевий брехунець". Но сказать "не любил" мало. Всякая конкретная ложь (а ее хватало) выводила его из себя. Он нервничал, переживал, выходил курить. Все это ему, списанному из большого флота после операции язвы, было очень противопоказано. Однажды, увидев его искромсанный ножом хирурга торс, я отвернулся. Глазам было больно.

Мы познакомились с ним ближе через увлечение рыбалкой. Он вырос на Синюхе, речку понимал и был почти профессионалом — рыбалка для него была не отдыхом, а работой. Нельзя сказать, что налавливал он очень много, но на семью и многочисленных родственников хватало. При его невысокой зарплате речного капитана это было неплохим подспорьем. Однажды он пригласил меня "на шемайку" — ловить красивую черноморскую сельдь, заходящую на летний выгул из лимана в реку. Он отпустил команду, и мы остались на речном теплоходе вдвоем. Ясно, что должность кока досталась мне. Хотя и порулить за штурвалом он мне тоже милостиво разрешил. Нельзя сказать, что в тот раз нам сильно повезло, но текущие экологические проблемы мы обсудили. И поговорили по душам, насколько позволяла короткая летняя ночь между вечерней и утренней зорькой.

Во второй свой приезд к нему "на шемайку" я подарил ему Евангелие, и стал рассказывать про открывшийся мне недавно смысл жизни. "Есть нечто большее, Серега, — убеждал я его, — в этой жизни есть смысл, и это главнее, чем экология." И еще объяснял про вечность, про Иисуса Христа, про Божий суд для всех лжецов. Он, стоя за штурвалом, молча поглядывал на меня. "Крыша у тебя поехала, Виктор!" — говорил его взгляд.

Между тем, время летело. Я приглашал его к себе на дачу, мы поменялись лодками (ему на "Чибисе" не хватало резиновой), вместе участвовали в экспертизах, советах, заседаниях. Его все больше увлекала политика, "Рух", он посылал телеграмму Ельцину, защищал деревьями речные откосы, писал статьи. Одно я могу сказать точно — подаренное Евангелие он почитывал.

Однажды, ремонтируя на краю дороги свой мопед, он был сбит пьяным водителем. Найдя его в больнице со сломанной ногой, я поинтересовался подробностями. "Я ничего не помню, отвечал он, удар — и я лечу. Поднимаюсь вверх, а вокруг темное звездное небо. Затем начал падать. Открываю глаза, и вижу перед самым носом на асфальте осколки стекла, еще качаются от удара". "Ну, Серега, на небо попадешь, — заключил я.

Такая насыщенная переживаниями жизнь никому не проходит даром. Нет, не инфаркт — профзаболевание больших начальников советской эпохи грозило ему. Дала знать о себе все та же язва. Когда начали подступать уже знакомые ему боли (это как на струне играют, пояснял он), кто-то посоветовал ему местного экстрасенса. И тот обнадежил: "Вылечу. Три месяца походи на сеансы и все будет в порядке. Только к врачам не иди — зарежут". И он поверил. Действительно, через месяц боль стихла. Помогло, решил Сергей, и ходить к нему перестал. Но ровно через три месяца боль возобновилась, стала еще сильней и мучительней. Он попал в тупик. К кому теперь обращаться за помощью?

Он приехал, когда я был на работе. Захожу. Лежит он в комнате боком на полу. "Так легче. Ничего, сейчас пройдет" пояснил он мне. В тот раз я долго объяснял ему про экстрасенсов, какой силой они снимают боль. Про покаяние и примирение с Богом. Наконец, посоветовал немедленно идти сдавать анализы, что он и сделал.

В следующий его приезд он был еще мрачнее. В областной больнице на импортном оборудовании установили: в желудке язва размером с пятак. Операция на дважды резанном желудке очень рискованна. А если ее и сделать, то останется он полным инвалидом — в руки можно брать не больше 2 кг. Для него, трудяги, это было хуже всего. Все равно, что за борт.

"Знаешь, Серега, я не могу тебя вылечить. Я могу попросить об этом Господа Бога. Но ты ведь с Ним не в ладах. Послушает Он меня? Ты все же разберись с Ним". Я дал ему Евангелие и ушел на ночную смену. Утром он встретил меня сообщением:

— А знаешь, я молился Богу! — О чем же ты молился? — А вот если Он есть, пусть снимет мне боль. — Ну и. — Ничего, боль осталась. Я улыбнулся. Написано так: "Надобно, чтобы приходящий к Нему веровал, что Бог есть". — А я еще по-другому молился. — Как же? — Если Ты есть, сделай мне боль еще сильнее. — Сделал? — Нет. — Видимо, Он уже все сказал тебе раньше, через меня. А ты не хочешь признать свои грехи и покаяться в них. Это ж ясно.

Многие больные в подобных ситуациях охотно соглашаются произнести любые слова вроде заклинаний, лишь бы только не болело. Сергей был не из того сорта. Он не хотел кривить душой. Мы еще не один час беседовали с ним, прежде, чем он произнес слова:

— Боже, прости меня, грешника, ради Иисуса Христа.

И я рад, что довелось услышать их. И верю, что они были искренни. Нет, не было ни грома, ни ангела с неба. Была просто вера. Но я узнал об этом намного позже. А тогда боль немного утихла, и он уехал к себе домой. И это была наша последняя встреча. Через 6 месяцев Сергея не стало. Трижды за это время по пути от родителей я заезжал к нему домой. Хотелось узнать, что с ним, но дома его не было. На мои вопросы о здоровье родные отвечали: "Да ничего, нормально". "Операция была?" "Нет." Странно все это выглядело. Открытая язва с пятак — и никакой операции, жив-здоров, ходит на работу.

Телеграмма пришла неожиданно, как гром с ясного неба. "Загинув Жук С.М. Похорони."

Выяснилось, что вознесенский "Рух" затеял суд по фальсификации коммунистами итогов очередных выборов. Надо ли объяснять, какую сторону защищал суд? И надо ли говорить, как переживал это Сергей? Его всегда возмущала неправда. После суда он поехал на дачу на своем мопеде "Карпаты". И вряд ли мог думать о чем другом, кроме суда. Так, задумавшись, и свернул налево, на сто раз езженный проселок. А смерть неслась за ним следом на "Жигулях", со скоростью 80 км в час обгоняя огорченного мотоциклиста. И добавился еще один невзрачный обелиск на обочине.

Скромные похороны на Вороновском кладбище. Немногочисленные друзья, родственники, руховцы, "зеленые". Они, ораторы и митинговщики, молчали. Я прочитал из Библии, из последней главы книги Екклесиаста прекрасные слова о переходе в вечность. И обратился к живым: мы не знаем, когда закопают нас. К этому надо готовиться сегодня. "И возвратится прах в землю, чем он и был; а дух возвратится к Богу, Который дал его." И закончил: "Помни Создателя твоего в дни юности твоей, доколе не пришли тяжелые дни". А на душе у меня было тяжело. Я не знал, действительно ли он примирился с Богом, в царство ли небесное улетела его душа.

Оставаться на поминки не хотелось. Я давно заметил, что покойников у нас очень любят. Гораздо сильнее живых. И если хочешь услышать лестные отзывы о себе, послушай, что говорят на твоих похоронах. Где-то я встречал описание подобного случая с имитацией собственных похорон. И я попросил его товарища Володю С. отвезти меня на автовокзал. Ожидая автобуса, мы беседовали в его машине. — А знаешь, сообщил он, Сергей поверовал Богу. — Откуда ты знаешь? — засомневался я. — А он говорил мне "Бог мене врятував".

Слава тебе, Господи, что Ты спас его! Ибо Ты сказал: "Приходящего ко Мне не изгоню вон."

Царство ему небесное!

 

Бюлетень "Права Людини", 2002, №25

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори