пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200229
№29
2002

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

16.12.2002

Цього року на ім’я Президента України надійшло 75,2 тис. звернень, заяв і скарг громадян.

   

На ім’я Президента України протягом дев’яти місяців поточного року надійшло 75,2 тис. звернень, заяв і скарг громадян. Кількість звернень трохи зросла в 8 регіонах, а в 19 областях зменшилася.

Як свідчить аналіз змісту листів, найчастіше зачіпаються проблеми забезпечення законності й охорони правопорядка. Серйозні дорікання громадян викликають, насамперед, неправомірні дії працівників правоохоронних органів. Серед основних питань, що піднімаються в зверненнях громадян, – оскарження судових рішень, соціальний захист, житлові проблеми і питання комунального і дорожнього господарства, благоустрою. Значна кількість листів стосується питань праці, охорони здоров’я, повернення заощаджень і внесків.

Існує тенденція до значного зменшення кількості звернень громадян (на 20,5%) з питань сільського господарства. Із суспільно-політичних подій у державі особливий інтерес громадян викликали вибори народних депутатів України й акції опозиції в другій половині вересня.

Звернення, що вимагають особливої уваги, взяті на особистий контроль Президентом України і Головою Адміністрації Президента. Так, за особистими дорученнями Леоніда Кучми перевірено 399 заяв громадян і колективних листів. Більшість викладених у листах законних вимог були виконані.

Liga online

Хроніка

16.12.2002

4-го ноября многие украинские компании могут не получить почту, а их сайты могут стать недоступными.

   

Вечером 4-го ноября начнется удаление доменов третьего уровня в домене СОМ.UA, не прошедших перерегистрацию. Таким образом, электронная почта, отправляемая на адреса в более чем 9 тысячах доменов, может быть не доставлена, и не меньшее количество сайтов может стать недоступным для посетителей.

Согласно информации, предоставленной администратором домена UA - компанией "Хостмастер", по состоянию на 29 октября количество таких доменов составляло более 14 тысяч. Всего в домене СОМ.UA зарегистрировано более 25500 доменных имен. Владимир Степанец, генеральный директор регистратора доменных имен компании "Альфа Каунтер" сообщил, что такое большое количество не перерегистрированных доменов связано, по его мнению, с неактивностью украинских СМИ в освещении этого вопроса. По его словам " о перерегистрации доменных имен в домене СОМ.UA было заявлено сразу после принятия новых правил домена СОМ.UA. Администраторам всех доменов, зарегистрированных до 4 ноября 2001 года, было разослано соответствующее уведомление. Неполучение этих уведомлений владельцами все еще не перерегистрированных доменных имен лишний раз доказывает саму необходимость перерегистрации. Именно спонтанность и неоднозначность условий регистрации доменов СОМ.UА, используемых ранее, и привела к неопределенности или некорректности контактной информации в регистрационных записях таких доменов.

Перерегистрация доменов производится в соответствии с новыми правилами домена СОМ.UА, разработанными на основе Правил домена UA, и исключительно путем заключения договора с компанией-регистратором. Действующие правила домена СОМ.UA содержат не только однозначные и понятные процедуры, регулирующие процесс регистрации, но и механизм защиты прав на интеллектуальную собственность, включая методы решения доменных споров".

С "Правилами домена UA", "Правилами домена СОМ.UА", условиями перерегистрации доменов и другой полезной информацией вы можете ознакомиться на сайте http://www.а-геgisrator.com.ua

www.ПРАВДА.com.ua,

Хроніка

16.12.2002

Принудительная перерегистрация доменов COM.UA является незаконной.

   

Сообщения, которые поступают от компании "Хостмастер" и других компаний-регистраторов, с требованиями о принудительной перерегистрации доменов COM.UA, являются незаконными и нарушают права других компаний и права пользователей. Об этом сообщил заместитель директора компании-регистратора Dmedia (Киев) Юрий Гончарук.

По его словам, ни ТОВ "Хостмастер", ни другие компании-регистраторы, не могут вмешиваться в договорные отношения третьих сторон. Кроме того, ни один субъект хозяйственной деятельности в соответствии с законодательством Украины, не может выдавать правила и утверждать, что их необходимо выполнять физическим и юридическим лицам, и "распространять эти правила на неограниченное количество лиц, с которыми данный субъект хозяйственной деятельности не имеет договорных отношений", – указал Ю.Гончарук.

По словам Ю.Гончарука, утверждение ООО "Хостмастер" о том, что "какие-то организации могут за его разрешением предоставлять услуги регистрации, а другие не могут, по нашему мнению, является нарушением антимонопольного законодательства Украины и проявлением недобросовестной конкуренции".

Источник: http://www.obozrevatel.com.ua/lenta.php

КОМЕНТАР ПЛ:
Ми отримали декілька справедливих зауважень щодо публікації повідомлень про реєстрацію доменів третього рівня в COM.UA. Дійсно, розсилати ПЛ і вміщувати 11 листопада на нашому сайті повідомлення про те, що має відбутися 4 листопада, - дуже смішно, тим більше в такому напівістеричному тоні. Затримка з випуском ПЛ сталася в силу суто технічних причин. Просимо вибачення у відвідувачів сайту та читачів.

Проте сама проблема реєстрації, на нашу думку, є доволі серйозною, і потребує обговорення. Докладніше про це ми напишемо в бюлетені "Свобода висловлювань і приватність", а тут зауважимо тільки таке. На нашу думку, за цією реєстрацією сховані інтереси українських спецслужб, які її ініціювали з метою отримати точну відповідність електронних адресів та їх власників, - на кшталт телефонної книги, як сказав голова СБУ пан Радченко. Хоча, як відомо, безліч VIP усіх рангів та кольорів викреслюють свої телефони з довідників.

Крім того, тут перехрещуються інтереси Інтернет-сервіс-провайдерів, які хочуть взяти реєстрацію і підтримку доменів на себе і заробити на цьому (а хіба підтримка домена .UA - це не теж саме, що підтримка міжнародного телефонного коду України 380?). На нашу думку, це дуже схоже на напівдержавний рекет. Те, що ця реєстрація порушує принцип анонімності в мережі, який ніхто не відміняв, здається, всі проковтнули.

Що ж до ХПГ, то й ми були вимушені зареєструвати свій домен - просто тому, що втрати від відмови і аварійного переходу на нову електронну адресу були б непоправні - всі наші партнери вже десять років знають нас за нашою електронною адресою. Але ми поступово будемо відмовлятися від неї і підемо з зони UA взагалі - не тому, що хочемо набути анонімності - навпаки, а тому, що не хочемо підтримувати цю кампанію стеження. Якщо ж тиск буде посилюватися - взагалі підемо до якогось іноземного провайдера. Євген Захаров

Хроніка

16.12.2002

ТЕРАКТ У МОСКВІ. Заявление Харьковской правозащитной группы.

   

Трагические события в Москве в который раз показали, что российские власти совершенно не ценят жизни людей. Штурм, в результате которого погибло по официальным данным на сегодняшний день 117 заложников, а несколько десятков человек находятся в реанимации в тяжелейшем состоянии, российские власти называют блестящей антитеррористической операцией и единственно возможной акцией по их спасению. Как можно называть эту операцию блестящей – при таком количестве погибших, при том, что врачам вовремя не сообщили, как нейтрализовать действие газа, которым были отравлены заложники, и не обеспечили соответствующим количеством необходимых препаратов?! Иначе, как варварством, нельзя назвать убийство отравленных террористов, находящихся без сознания. В цивилизованной стране их бы обезоружили и судили за их преступления, но не убивали бы.

Ни Президент России, ни его полномочные представители и не попытались начать переговоры с террористами, как это делается во всех странах. В Перу, например, где в декабре 1996 революционеры из MRTA захватили около 500 заложников в японском посольстве, правительство более четырех месяцев вело переговоры, и только исчерпав все возможности, тщательно подготовившись, освободили заложников, при этом умерла только одна женщина – от сердечного приступа. А в России был просто штурм без каких-либо попыток договориться. При этом лгали, что не было другого выхода, что террористы начали расстреливать заложников, а ведь только один человек умер от огнестрельного ранения, все остальные – от отравления.

Сокрытие информации о теракте и о его последствиях, бесстыдная ложь о количестве жертв и причинах их смерти, запрет контактов заложников, находящихся в больнице, со своими родными – все это грубейшие нарушения прав человека, которым нет оправдания.

Нам стало известно, что в ходе антитеррористической операции погибло трое украинских граждан. Мы считаем, что власти Украины должны осудить варварские действия российских спецслужб и провести независимое расследование по факту гибели наших соотечественников.

Поражает позиция части мировой общественности, которая, не проанализировав причин и последствий теракта в Москве, спешит поздравить руководство России с победой. Вероятно, западному миру не совсем понятно, что теракты 11 сентября в США и нынешние московские события вызваны разными причинами. Увы, спецслужбы России доказали, что ценят право человека на жизнь ничуть не больше, чем сами террористы.

Терроризм – страшная болезнь наступающего тысячелетия. С терроризмом необходимо бороться всем вместе во всем мире. Оправдать террористические акты нельзя, и мы ни в коей мере не оправдываем жестокие бесчеловечные действия чеченских террористов. Однако власти России своей жестокой бесчеловечной политикой в Чечне, политикой, которую можно смело назвать геноцидом, в немалой степени спровоцировали трагедию в Москве. Россия все дальше и дальше уходит от норм, принятых цивилизованным миром. К сожалению, многим западным политикам выгодно это не замечать, но история XX века показала, насколько опасно не замечать подобные тенденции.

С терроризмом необходимо вести беспощадную борьбу, но нельзя делать ответственными за действия отдельных фанатиков целые народы, как это сейчас происходит в Чечне. Войну в Чечне необходимо прекратить, иначе теракты будут продолжаться. Насилие порождает только еще большее насилие.

28 октября 2002 г.

Хроніка

16.12.2002 | Инна Сухорукова, г.Харьков

Только диалог между цивилизациями спасет нас от террора.

   

Теракт в Москве унес жизни 167 человек. Я намеренно не разделяю заложников и террористов, потому что и те, и другие – жертвы. Нет, я не пытаюсь приуменьшить вину чеченской группировки, захватившей заложников.

Террор – одно из самых страшных преступлений нашей эпохи. И чеченцев, захвативших здание ДК "Кристалл", иначе как преступниками не назовешь. Весь мир с ужасом следил за развитием событий. Среди погибших в Москве трое наших сограждан. Странно слышать от официальных лиц Украины слова благодарности российскому правительству и спецслужбам – спасибо, что не погибли все 37, – так, что ли? Но заметим, что по официальной версии от огнестрельного ранения, т.е. от рук боевиков-террористов во время штурма погиб один заложник. Остальные погибли от отравления газом, который использовали спецподразделения во время штурма, чтобы этих самых заложников спасти. Ничего более бездарного, жестокого и противоречащего морали и разуму мы не видели.

Российские власти и спецслужбы сработали не хуже террористов. Однако, страны, пережившие террор – Америка, Израиль – поспешили заявить, что спецслужбы России действовали адекватно, что во всем виноваты террористы, и что другого выбора у российских властей не было. Неужели?

Давайте попытаемся разобраться в том нагромождении дезинформации, которая льется на нас с экранов ТV.

Известнейший правозащитник, Лариса Иосифовна Богораз в своем заявлении, которое опубликовано ниже, назвала террористов преступниками, но тут же добавила, что в теракте участвовали вдовы и сироты, у которых позорная война в Чечне отняла все. Акт террора был актом отчаяния, и, безусловно, террористы были готовы к переговорам с российскими властями, иначе кто-нибудь из них успел бы взорвать себя со всем театром, заложниками и бойцами "Альфы". Если смертник-шахид хочет только мести, он не ждет ни переговоров, ни штурма, он находит большое скопление представителей того народа, которые для него сплошь враги, и взрывается сам, унося с собой жизни своих жертв. Заложники, выступавшие по телевизору, говорили буквально одно и то же: какое-то время, до засыпания, газ вызывал у них чувство удушья, нехватки воздуха и прочие симптомы, развивающиеся в течение некоторого, пусть и короткого, времени.

Часть террористов, по словам зам. министра внутренних дел России, скрылись. Почему же они не привели в действие взрывные устройства и не взорвались вместе с теми, кто находился в захваченном здании? Вероятно, у них не было цели непременно себя уничтожить. Но и жизнь в Чечне для них была адом. Мы знаем о бесчисленных нарушениях прав человека в Чечне, мы знаем, что эта война не щадит мирное население. Мы знаем, что в России, за исключением нескольких десятков человек, против этой войны никто всерьез не борется. Доведенные до отчаяния чеченцы пошли на преступление, которое крайне негативно отразится на их международном имидже. Никак иначе, чем безумием, действия террористов не назовешь – ибо требовали они прекращения войны в Чечне. Но от кого они требовали? От руководства России, которое гуманностью до сих пор не страдало, положив в Чечне немало молодых жизней солдат, призванных в армию, не говоря уже о мирном населении.

Давайте сопоставим действия чеченцев с действиями террористов в Америке и Израиле. Просят ли о переговорах палестинцы, взрывающие себя в автобусах, ресторанах, на остановках в Израиле? Нет. 11 сентября прошлого года в Нью-Йорке, где теракт был просто внезапной атакой на мирных жителей, шахиды гибли вместе со своими жертвами без всякой попытки что-либо потребовать от правительства США. Это тоже была месть.

Чеченские боевики вели себя прямо противоположным образом. С самого начала они хотели переговоров на самом высоком уровне. Самолюбивое российское руководство, естественно, решило быть выше этого. Все, начиная от лозунга Путина, – "никаких переговоров с террористами", до бездарно организованной операции по "освобождению" заложников, демонстрировало полное пренебрежение к человеческим жизням.

Темная история с гибелью подлодки "Курск", когда так же гордо российское руководство отказалось от помощи зарубежных спасателей, повторилась в новом контексте, продемонстрировав, что "Москва слезам не верит". Подумаешь сотня с лишком сограждан и зарубежных гостей – какие мелочи. А террористов, застреленных спящими, – кто их вообще за людей считает? Зато мировое сообщество хором похвалит российское руководство, президента Путина лично за решительный отпор террористам, нагнетая в очередной раз антимусульманские страсти, и не понимая, что одно это – нагнетание антимусульманских настроений – втягивает мир в цивилизационную катастрофу. Противостояние двух цивилизаций уже очевидно, однако политики предпочитают силовые решения, хотя и ясно, что это не принесет ничего хорошего, и такие методы ничего не решают. Ситуация в Израиле в этом убеждает. Что может любая страна, даже самая развитая, противопоставить человеку-бомбе, идущему на смерть во имя своих убеждений? Выход можно искать только в цивилизационном диалоге, в поисках причин террора и устранении этих причин на мировом уровне. Тем более опасно смешивать в одну кучу всех и вся: палестинцев, афганцев, Иран, Ирак и Чечню. В каждом отдельном случае нужно разбираться на уровне ООН. И если США спровоцировало террор против себя – существования огромной западной сверхдержавы, несущей чужие мусульманскому миру ценности, то Россия спровоцировала события 23-26 октября беспощадной войной в Чечне. Израиль же просто поставлен в практически безвыходное положение, т.к. Арафат на самом деле имитирует переговоры, а не ведет их. Власти Израиля не могут найти не силовые решения, а силовые решения, как мы видим, бессмысленны. Сколько мирных жителей еще должны погибнуть от рук террористов, чтобы мировое сообщество догадалось разобраться в причинах и исторической подоплеке террора? Почему части мусульманского мира так плохо живется на земле, что они готовы умереть, но отомстить нам всем, т.е. западным странам? Что такое исламский фундаментализм в наше время? Если мировое сообщество не даст ответы на эти вопросы – теракты, а на самом деле, это мировая война, только в измененной форме, будет продолжаться до бесконечности.

Возвращаясь к событиям в России, приходится признать, что здесь мы имеем дело с фундаментализмом с обеих сторон. Российские власти в последнее время сознательно идут на массовые нарушения прав человека, что ясно показали события в Москве: неподготовленный штурм с массовыми жертвами среди заложников, использование тяжелого отравляющего вещества во время операции по освобождению заложников, сокрытие информации, даже от родственников пострадавших, не говоря уже о прессе – все это тревожные симптомы, которые все чаще появляются в политике соседней страны. А мировое сообщество почему-то закрывает на это глаза. Трудно понять логику политиков, но, пожалуй, это происходит потому, что рост терроризма приводит к ограничению демократии и усилению роли спецслужб, к усилению государственного прессинга на гражданское общество – и это в странах развитых демократий. Что говорить о России, где демократия не успела созреть и научиться себя защитить?

Терроризм стал удобным словом, оправдывающим любое государство, нарушающее права человека под видом борьбы с ним. Поэтому страны, которые пошли по этому пути, так легко выдают друг другу индульгенции.

Можно под видом борьбы с терроризмом терроризировать население своей же страны, размывая жесткие критерии общепринятых Деклараций и Конвенций. Но ничего лучшего, чем эти документы, человечество не придумало. Только единые стандарты в подходе к правам личности до сих пор оберегали нас от мировой войны. Первое же испытание – столкновение со странами, в которых коллективные права на первом месте, показало как хрупки и несовершенны наши международные стандарты. Но развитие человечества в том и заключается, чтобы искать пути взаимопонимания и основы для мирного сосуществования. Иначе новое столетие окажется не менее страшным, чем прошлое.

Хроніка

16.12.2002

Обращение Ларисы Богораз к согражданам.

   

Глубокоуважаемые господа! Прошу вас, получив мое обращение к согражданам, пожалуйста, перешлите его всем, кому сочтете нужным, я хочу, чтобы оно получило максимальное распространение.

Уважаемые сограждане! Неделя прошла с 23 октября, дня, когда совершилось преступление, потрясшее всех нас. Трагедия завершилась несколько дней назад.

Я не могу назвать завершение ни благополучным, ни героическим, ни высоко профессиональным – более ста погибших, по-моему, чересчур высокая цена за победу над злом. И все же, по-моему, пора отвлечься от эмоций и поставить перед собой вопросы, требующие не эмоциональной реакции, а разума и ответственности от каждого из нас.

Во все эти трагические дни не раз звучал вопрос: как могло такое случиться, чтобы несколько десятков вдов, осиротевших подростков решились на такое чудовищное преступление. Но вопрос обычно касался технических деталей, ответ на него дало бы только добросовестное следствие, а у нас с вами нет для этого достаточной, достоверной информации. Я предлагаю вам и себе, каждому из нас, простому гражданину, писателям, журналистам, Президенту ответить на вопрос: какова наша вина, в чем состоит наша ответственность за случившееся? Как мы знаем, преступники требовали прекращения войны в Чечне, выведения из Чечни федеральных войск. Конечно, избранный преступниками метод я, как большинство из вас, считаю недопустимым. Насилие в любой его форме порождает насилие, оно не может привести к политическому урегулированию конфликтов. Я готова понять нашего Президента и даже согласиться с ним в том, что с преступниками неуместны никакие переговоры, никакие компромиссы. Вместе с тем, отказ от переговоров, ответ насилием на насилие повлек гибель более ста невиновных жертв. Я считаю внутреннюю политику наших властей преступной в том, что касается соблюдения прав каждого человека и гражданина – а ведь мы сами избрали эту власть. Мы не умели решительно потребовать от властей изменения ее преступной политики.

Правда, еще несколько лет назад множество российских граждан требовали прекращения войны в Чечне. Мы действовали вполне цивилизованными методами, никого не брали в заложники, не прибегали ни к какому насилию, мы проводили мирные митинги, даже и санкционированные, требовали прекращения войны в своих протестных письмах. Митинги оказались слишком малочисленными, требования робкими, нерешительными. Никто из нас не заявил об акции гражданского неповиновения. Немало российских граждан даже поддерживали грязную, преступную войну в Чечне. Не поэтому ли ответственные лица не сочли нужным посчитаться с нашими требованиями? Ни политические лидеры, ни Президент даже не вступили в дискуссию по этому поводу. А ведь мы – не преступники-террористы и не их пособники. Вероятно, антивоенные митинги должны были быть более массовыми, более последовательными. Возможно, если бы не наша пассивность, наше равнодушие, дело и не дошло бы до трагедии.

Я адресую свое обвинение себе самой и каждому из вас, сограждане.

Лариса Богораз.

29.10.02.

Хроніка

16.12.2002

Открытое письмо Коми правозащитной комиссии по защите прав человека „Мемориал“.

   

Спецслужбы провели операцию по освобождению заложников, так как они ее могли провести – около 600 человек были введены из здания дома культуры после штурма. Но не в этом проблема, проблема в том, что государство лжет своим гражданам открыто и на самом высоком уровне. Проблема в том, что наше государство считает, что граждане не имеют права дать оценку действиям государства в подобных случаях. Судя по тому, как государство дозирует информацию, власть имущие не верят своим согражданам и боятся негативных оценок своей деятельности.

Наши власти ввели информационную блокаду по вопросу проблем, возникших при освобождении заложников.

Мы бы поняли государство, если бы оно официально заявило, что мы в целях избежания больших жертв приняли решение о необходимости гибели части заложников вместе с террористами, потому что в основе нашей политики в отношении тех, кто берет заложников, есть принцип "никаких уступок террористам". Мы бы поняли это и уже говорили на другом уровне, обсуждая вместе с государством правильность или не правильность данной политики, данного принципа. Государству нужно пережить общественную полемику вокруг этих событий, объяснив всю необходимость подобных действий. Пусть бы под сильным общественным давлением потеряли свои кресла кое-кто из чиновников, но государство с честью бы вышло из этой ситуации. Увы, власти поступили не так. Нам стали врать на самом высоком уровне.

Если власть сегодня не возьмет на себя часть ответственности за массовую гибель людей при освобождении заложников и честно не признается в содеянном, то между населением и властью разверзнется еще большая пропасть. Власть видимо считает, что мы будем ей благодарны за решение самой проблемы, и мы не имеем право обсуждать методы ее решения. Мы не согласны с этим и, живя в демократическом государстве, дикостью считаем, что, после гибели нескольких десятков наших сограждан, телевизионные каналы стыдливо отмолчались об основной проблеме освобождения. Телевидение не выполнило свою основную функцию, которую возлагает на него общество: публичная полемика по самым острым проблемам общественной жизни.

Если сейчас власти не сделают выводы из всего случившегося, а только будут бахвалиться победами, то, о чем они умолчали, аукнется в ближайшем будущем. Наша организация обращается ко всем СМИ с призывом к гражданскому мужеству и наиболее полному освещению всего, что связано с событиями освобождения заложников в Москве утром 26 октября 2002 года, иначе этот день ляжет на все наши СМИ страшным позором.

Пока же всем понятно, что из 800 человек находившихся в здании дома культуры, судя по той информации, которая скудно дошла до нас через СМИ: убито было непосредственно боевиками до штурма от 3 до 5 человек заложников; около 50 человек были освобождены в ходе коротких переговоров; в результате применения химического и автоматического оружия во время штурма погибли более 118 человек заложников и более 50 террористов; в больницах находится около 520 человек в основном с диагнозом тяжелое отравление; около 50 человек разошлись по домам. Эти цифры очень неточны, но повторяются разными СМИ множество раз в течение 26 октября неоднократно.

Мы знаем, что наши призывы могут быть рассмотрены спецслужбами как активная помощь террористам, но это не так. Мы хотим одного – помочь нашей стране не свалиться в ужас диктатуры, когда одни врут, а другие им верят.

Председатель комиссии Сажин Игорь.

27 октября 2002 года

Хроніка

16.12.2002 | Нигина Бахреева, Таджикистан

Письмо из Таджикистана.

   

То, что власти Москвы проиграли в этой войне с "террористами", уже никто не сомневается. Доказательства тому, жертвы их "успешной" операции и выступления по ТВ, которые все больше являются просто оправданием их поспешного, необдуманного и трагического шага. Но меня волнует другой вопрос. У нас работает всего один российский канал. Но и этого достаточно, чтобы прийти в ужас. Москва начала войну против "чеченских террористов", а заодно, чтобы подстраховаться, и с "лицами кавказской национальности", и с "азиатами", и вообще со всеми, кто так или иначе ей не подходит. Об этом свидетельствуют массовые задержания граждан этих этнических групп, "противотеррористическая" (не могу подобрать нужного слова.) агитация по телевидению (что очень опасно, учитывая власть СМИ над большей частью населения, которое воспринимает такую информацию как единственно достоверную) и те меры, которые предпринимает Москва после недавних событий. Это проблема правозашитников не только Москвы и России, но и проблема всех нас, учитывая большое количество наших сограждан, которые проживают и работают на территории этой страны. Есть повод задуматься и очень серьезно.

Свобода вираження поглядів

16.12.2002

В рейтинге соблюдения свободы слова Украина на 112-м месте.

   

Международная организация "Репортеры без границ" обнародовала список 139 стран мира, определив их рейтинг в соответствии с уровнем соблюдения свободы слова. В десятку стран с наиболее высоким уровнем свободы слова входят Финляндия, Исландия, Норвегия, Нидерланды, Канада, Ирландия, Германия, Португалия, Швеция и Дания, сообщает Интерфакс-Украина.

Среди стран Евросоюза наиболее низкий рейтинг у Италии – 40 место.

Соединенные Штаты оказались на 17 месте в связи с частыми арестами журналистов, которые отказываются сообщать источники информации.

Среди стран СНГ в рейтинге лидирует Таджикистан (86 позиция). Украина занимает 112-ю позицию, Россия – 121, Белоруссия – 124.

На последних местах списка оказались, соответственно, Ирак, Вьетнам, Куба, Бутан и Туркменистан. Замыкают список Китай и Северная Корея.

Рейтинг составлен в результате опроса журналистов и экспертов, которым были заданы 50 вопросов об опыте их работы в 139 странах мира, в частности, цензуре и арестах, которым они подвергались.

Как сообщал korrespondent.net, Украина включена в список стран, где грубо нарушаются права журналистов, составленный Международной организацией "Репортеры без границ" и Международным уголовным судом.

Всего в списке – 21 страна мира, где убийства, исчезновения и пытки журналистов не влекут за собой действий со стороны властей.

Как сообщил заместитель директора Института массовой информации (ІМІ), являющегося представителем "Репортеров без границ" в Украине, Виталий Довгич, такой список этими организациями составлен впервые.

"Список из 21 страны, где убийства, похищения и пытки журналистов пользуются полной или частичной безнаказанностью со стороны властей. В этих странах пытки часто санкционированы полицией. Судебная система контролируется исполнительной властью или коррумпированными политическими лидерами, которые покрывают преступников", – говорится в предисловии к составленному списку.

Кроме Украины, в список вошли Алжир, Ангола, Бангладеш, Бирма, Бразилия, Буркина-Фасо, Гаити, Ирак, Иран, Камбоджа, Китай, Колумбия, Косово, Непал, Россия, Руанда, Сирия, Сомали, Сьерра-Леоне и Таджикистан.

"Черный список безнаказанности" будет распространен всеми представительствами "Репортеров без границ" в разных странах мира.

Источник: http://www.korrespondent.net/main/57989/

Екологічні права

16.12.2002 | Олександр Степаненко, депутат обласної ради від Чортківського виборчого округу, координатор "ЕГ

Хто зупинить „тихий буревій“ у лісах Тернопільщини?

   

Потроху забувається людьми небувалий буревій, що пронісся над півднем Тернопілля у липні 2002-го. Села залікували рани, але зайдіть до лісу – і побачите усе те ж вивернуте з землею коріння, потрощені крони, вкриті грибами напівтрухляві стовбури. По двох з половиною роках після стихії більшість пошматованих нею лісів усе ще не впорядковано. Кажуть, на відновлювальні роботи в держлісгоспів не вистачає коштів, на дрова нема попиту. І в той же час майже скрізь зарясніли свіжі пеньки від вікових дерев: на очах зникають найкращі, часто абсолютно здорові, ще ростучі – дуби, буки, ясени, лісові черешні. Неможливо позбутися думки: один буревій минув, другий – рукотворний і. такий тихий!!! – усе ще гуляє нашими лісами.

Дивні все ж ми люди: віч-на-віч з вами лісівники скаржаться на протиправні рубки, які їх примушують робити (і ховати), жаліються на затримки зарплатні, на якісь незрозумілі і протиправні "львівські нововведення", нарікають на те, що начальству нема діла до розвитку лісового господарства на майбутнє, "їм аби порубати усе найцінніше і продати – так, аби собі не на шкоду". В той же час чи не кожне присвячене лісовим проблемам інтерв’ю у пресі малює суцільну ідилію: від солодко-ліричного заголовка – щось таке про "лісові симфонії" – до бадьорого-ділового звіту про зростання надходжень від експорту деревини за кордон. От Чортківський держлісгосп (ДЛГ) лише за 2000 рік збільшив обсяг експорту у 2,6 рази! Чомусь у нас не виникає запитання, в кого ми крадемо ліс, посаджений ще прадідами – чи не в своїх дітей ? Чому найбільш лісодефіцітна в Європі країна знаходиться в числі найактивніших експортерів деревини до регіонів, де лісистість удвічі-тричі вища від нашої? Для кого пишуться закони і екологічні програми? (приміром, Державна програма "Ліси України на 2002-2015 роки" орієнтує на збільшення площ під лісами на 2,2 млн. га. Чортківською районною програмою з охорони довкілля передбачено до 2010 року наблизити показник лісистості території до рівня екологічного оптимуму, тобто до 20 – 25%, а сьогодні він ледве досягає 13%. Обсяги ж лісовідновлення щороку зменшуються: якщо у 1971 – 1975 роках на колгоспних землях Чортківським ДЛГ було насаджено 1380 га лісу, то за останні роки цей показник зійшов до нуля). Чи не на сміх наш Лісовий Кодекс проголошує: "Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні". Справа у тому, що сьогодні майже уся територія України є лісодефіцитною. У давнину лісові ландшафти були найтиповішими в Україні. Багатьма роками нераціонального господарювання, воєн та соціальних катаклізмів українські ліси також було, якщо дозволите, "репресовано": їхня площа скоротилася за останнє століття втричі. Настільки масштабне нищення не могло не позначитися на природній рівновазі – саме тому так стрімко, на очах одного покоління, руйнуються родючі землі, пересихають та замулюються річки, погіршується якість ґрунтових вод, розбалансовується клімат, безповоротно зникають численні біологічні види, частішають катастрофічні повені та буревії. Нарешті, руйнується той природно-історичний ландшафт, який зберігає наша генетична пам’ять і який є елементом душевної гармонії – у нас самих. Не відновити площі наших лісів до певного науково-обґрунтованого рівня, що його називають екологічним оптимумом, означає остаточно втратити основу природної рівноваги краю.

Тобто зовсім не випадково законодавець наголошує саме на екологічному і духовному значенні лісу. Ліс – перш за все "зелений друг", а вже потім – господарські ресурси. І, до речі, ще донедавна практика лісорозведення на Тернопіллі відповідала саме екологічним приорітетам. Було так і у роки, коли про таке поняття, як екологія, ніхто й не чув. Завдяки зусиллям кількох поколінь лісівників за післявоєнні роки було збільшено у півтора рази лісистість області, збережено численні заповідні масиви. А такого, щоб із здорового, ще ростучого деревостану вибірково вихоплювати елітні дерева, тим самим руйнуючи основу його сталості та генофонд – зі слів самих лісівників – просто не було. Якщо не системна екологічна освіта, то багаторічний досвід лісорозведення та елементарний здоровий глузд Господаря не дозволяли цього робити. Дбайливий Господар лісу знав: бук не варто чіпати до 90 – 100 років, дуб – до 120 – 140, тим більше, що лише з 60 – 70-річного віку "здорове дерево працює на здоров’я усього лісу"

Але "часи змінюються і ми змінюємося з ними". На місце Господарів приходять комерсанти і "генерали гайової служби" (кажуть, що саме так любить величати себе один з тих, кому довірено у користування національне багатство – державний лісовий фонд області). Кубометр ділової деревини дуба на Заході коштує понад 200 доларів. і тут вже не до екології. І тому в поєдинку "зеленого друга" із "зеленим папірцем" переможеним усе частіше падає "друг". А після гірко пам’ятного багатьом липневого буревію нищення лісів почало набувати рис некерованості – за аномальною логікою "чому б не зрубати, адже вітер більше наламав".

Мене не дивує, коли на факти протиправних рубок у наших лісах – а такі факти все ж звучать у багатьох "приватних" розмовах – закривають очі численні контролюючі та правоохоронні інстанції. Ясна річ, це ненормально, але – "маємо, що маємо". Держава наша все ще не набула виразних ознак правової. Для будь-якої контролюючої інстанції ліс, мабуть, не є живою істотою, самодостатньою вартістю. Направляючи до органів Прокуратури депутатські інформаційні запити про випадки правопорушень у практиці Чортківського ДЛГ, я і не сподівався на вичерпну відповідь. Як і слід було чекати, у наданні будь-якої інформації мені було відмовлено із мотивацією, що (цит.): "розслідування діянь з ознаками злочину, у т.ч. у екологічній сфері, не віднесено до компетенції обласної ради". І все ж з невисокої дзвіниці моєї правової обізнаності вдалося розгледіти у ст. 13 Лісового Кодексу твердження про те, що саме на обласні Ради покладається "здійснення контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів". Тому і вважаю, що обласна Прокуратура дещо покривила душею. У лютому і січні 2002 року у "Екобюлетені", що видає чортківський "ЕГО Зелений Світ", з’явилося дві проблемні "лісові" публікації. Реакція влади була цілком передбаченою – суцільне мовчання.

Але що було, як на мене, незрозумілим – це чому вже не один рік мовчали про винищення лісового фонду краю люди, які все життя власноруч саджали і доглядали ліс? Адже справжній лісівник, як і справжній учитель, лікар, пасічник, то не просто фах, а своєрідна життєва філософія, однаково гуманна, мудра і жертовна. В її основі – безкорисливий дар прийдешнім поколінням, щоденне творення навіть без надії побачити свій витвір в усій красі. І тому, коли ця аномальна крига мовчання нарешті скресла, я відчув – щось таки стало на місце. Вони заговорили : лісники, лісничі, майстри лісу, інженери, директори лісництв та лісгоспів. Я слухав цих людей і у лісі, і у обласній раді – і не маю підстав їм не вірити. З відкритого листа до вищого державного керівництва України та області, датованого 21 вересня 2002 р. і підписаного десятками працівників лісового господарства, можна зрозуміти, що процес руйнації лісового господарства за останні роки зайшов надто далеко. Що благородні діброви хижацькі порубано, аби перетворити їх – у що!? У валютні рахунки комерційних фірм, в усі ті "Тойоти", "Леганзи", "Опелі" і т.ін. для перевезення тіл "гайового генералітету", у їхні приватні котеджі, євроремонти їхніх кабінетів, у лісові будиночки для "царського" полювання і пиятики, у приватні придорожні ресторани, меблі, мобільні телефони й інший мотлох?

Зрозуміло, "генерали гайової служби" – то не персоналія, то масштабне і цілісне суспільне явище. Зловживання такого масштабу були б неможливі у відкритому громадянському суспільстві з контрольованою владою. Корупція і тіньовий бізнес на загальнонаціональному багатстві розрослися до розмірів, які вже годі сховати, лише тому, що вони, скоріш за все, мають покровителів у високих владних кабінетах, у політичних структурах, у центральних "правоохоронних" інстанціях

Передбачаю репліки на кшталт "не ваше діло висувати звинувачення", "ще не усе доказано". Якщо про докази, то ще давньоримські правники вирізняли своєрідний "agumentum ex silencio", тобто "доказ, що виводиться із замовчування". Фактів замовчування більш ніж досить у нашій справі і вони також підтверджують припущення, що "тернопільський лісовий скандал" – не вигадка. Зрозуміло, він зачіпає інтереси багатьох впливових посадовців, а відтак, його намагаються сховати – грубо, незграбно, абияк, адже надто вже багато поставлено на карту. Вже згадувалося замовчування від Прокуратури. Ще до початку роботи спеціальних комісій звільняються з роботи саме ті працівники лісгоспів, що "заговорили": Ю.Рослий та Й.Фреяк. Чому лісівники в один голос твердять про нестерпну атмосферу страху, намагань "заткати рота", погроз звільнення? За вказівкою кого з "небожителів" притримано наклад газети "Свобода" з інформацією прес-служби обласної ради? Щоб прес-служба ради не могла подати публікацію до газети, засновником якої виступає сама рада – такого не було і в часи правління компартійних бонз. Чим далі – більше: за дивних обставин "зникає" у секретаріаті Верховної ради України запит народного депутата І.Стойка з вимогою об’єктивного розслідування справи ДЛГО "Тернопільліс". І мабуть, зовсім не випадково не відбулася позачергова сесія обласної ради – на неї було винесено дві проблеми, що є однаково гострими і не такими вже далекими одна від одної, як може здатися спочатку. Це політична криза та правопорушення у лісовому господарстві області.

Але ж, якщо ми хочемо розв’язати проблему, то потрібно робити це – як то не важко, і як не боязко комусь за честь мундиру. Приховування та замовчування лише відсувають на майбутнє і обтяжують її новими обставинами. Причому, як мені здається, важливо не лише покарати головних "комбінаторів гайових справ". Складніше демонтувати цілісну систему тіньового бізнесу, що подібно до буревію, нищить національне багатство, створене працею поколінь. І ще складніше усвідомити – десь вже дуже близько пролягла та, прокладена Богом, межа людської захланності, намагання лише брати і брати у Природи, не задумуючись – а що ж завтра чекає нас?

Але мусимо зробити усе це. То наша справа. Тут – наша земля. На те ми і є, щоб усі ці "тихі буревії" не спустошували її.

P.S. Останніми днями підтвердилися попередні чутки про знищення у типографії усього накладу числа газети "Свобода" (друкований орган Тернопільської обласної ради та держадміністрації) за 17.10.2002 р. Причиною знищення газети називали розміщення у ній інформації керівника прес-центру ради І. Мороза про роботу спеціальної депутатської комісії, утвореної Головою облради А. Жукінським 9.10.2002 р. у відповідь на відкритий лист численної групи співробітників держлісгоспів області до вищого державного керівництва України. У тому листі йшлося про серйозні правопорушення зі сторони посадовців ДЛГО "Тернопільліс", зокрема його генерального директора І. Попадинця, які спричинили масштабні втрати у лісовому фонді та створили нестерпний морально-психологічний клімат у підприємствах галузі.

Намагання блокувати роботу комісії відчуваються з першого дні її роботи. Як мені здається, цілком невипадково було зірвано сесію обласної ради 18.10.2002 р. – на неї також було винесено питання про "справу Генерала Гайових Справ" (кажуть, що саме так величає себе гендиректор І. Попадинець). На сесійному засіданні ради 29.10.20р. я подав окремий запит, у якому запропонував: висловити застереження з приводу грубих спроб замовчування кризи у лісовому господарстві та розслідувати обставини знищення накладу газети "Свобода". Однак ані Голова ради, ані Голова держадміністарції І.Курницький жодним чином не прокоментували факт невиходу газети. Мені невідомо поки що, в якій редакції ухвалено рішення сесії по моєму запиту, зокрема, чи йдеться у ньому про розслідування "газетного скандалу". Але зі слів кількох посадових осіб, наближених до апарату обласної ради, що побажали залишитися неназваними, мені стало відомо, що знищенню газети передував телефонний дзвінок від. ЛЮДМИЛИ КУЧМИ з пропозицією "залишити в спокої" і "не ганьбити" гендиректора ДЛГО "Тернопільліс". Саме внаслідок цього дзвінка керівництво області вирішило пожертвувати і числом "Свободи" зокрема,, і свободою інформації загалом – у тому числі у своїх власних стінах. Наскільки я знаю, по цьому кричущому факту владної сваволі депутатом Верховної ради України Іваном Стойком також подано окремий запит з пропозицією створення депутатської слідчої комісії. Про результат його розгляду поки що невідомо. Сподіватися на ефективне розслідування обставин справи "Тернопільлісу" дедалі важче з огляду на масований тиск на людей, що намагаються спрямувати його у правове русло. Так, попередній письмовий запит депутата І.Стойка з цього ж питання було ВИКРАДЕНО (!!!) з секретаріату Верховної Ради. У жовтні наказом по Держкомітету лісового господарства України вже звільнено з посад двох посадовців з числа тих, хто насмілився "винести сміття з хати": директора Тернопільського ДЛГ Ю.Рослого та директора Бучацького ДЛГ Й. Фреяка. Працівники держлісгоспів вказують на формальний характер перевірок, що розпочаті державною екологічною інспекцією та комісією Держкомлісу. Натомість у лісах форсованими темпами замітаються сліди протиправних рубок. "Підписанти" згаданого колективного листа зазнають погроз і шельмування. Лише 24. 10.2002, тобто через місяць після подачі листа до обласної ради, його текст було надруковано у газетах "Вільне життя" та "Свобода". Мій, як депутата облради та члена її спеціальної комісії, коментар до подій під назвою "Хто зупинить тихий буревій у лісах Тернопільщини?" поки що не прийняла до друку жодна з газет області. Журналісти бояться цієї теми, розуміючи, що за протиправними рубками і експортом високосортної деревини за кордон стоять великі гроші і інтереси багатьох впливових чиновників. В свою чергу ті, хто стриже купони від тіньового бізнесу на винищенні національного багатства, яким є державний лісовий фонд, також добре розуміють – суспільна тиша і апатія є їхнім найкращими союзниками. У намаганні не допустити розголосу "справи лісових генералів" вони не зупиняються ні перед чим. Сьогодні вони "притримали" "Свободу". Чого чекати від них завтра?

Коментар: Те, про що йдеться в матеріалах Олександра Михайловича Степаненка, не є проблемою лише екологічного чи правозахисного руху, не є проблемою лише лісників чи журналістів. Це є проблемою усього суспільства, усіх громадян.

Купка ненаситних жадюг знищує наше довкілля, знищує майбутнє України. Ще й на все йде, аби не надрукували про це правду! З такими тенденціями стане Україна суцільною пустелею, як Сахара, значно раніше, ніж здійсняться самі змрочні прогнози щодо глобального потеплішання.

Треба масово надсилати листи протесту до Верховної Ради, до Генпрокуратури, до Міністерства Екології, до Держкомітету лісового господарства. І особливо – до Держкомітету з інформаційної політики, який терпить цензуру лісорубів об’єднаних та розгнузданих.

Душать "Свободу" – Тернопільську обласну газету. Душать свободу слова і думки. А потім наші діти будуть душитись без кисню – зрубані дерева його не виробляють!

Сергій Федоринчик, керівник інфоцентру УЕА "Зелений світ"

Громадянське суспільство

16.12.2002

Лист від молодіжних організацій м. Миколаєва.

   

Ми з увагою спостерігаємо у Миколаєві за розвитком подій щодо підготовки третього громадського Форуму. Деякі з нас були присутніми на першому Форумі, тому маємо власні міркування щодо подальшого розвитку подій на просторі так званого "Третього сектору". Зараз є широка палітра вітчизняних НДО, які утворені для:

1. Обслуговування бізнесових структур (відмивання грошей):

– приватні фонди, Асоціації "підтримки", Асамблеї, тощо. Чекати від них чіткої громадської позиції про події у країні – даремний клопіт. Вони, щоб усунути конфліктну ситуацію між власними (статутними!!!) корисними бажаннями та т. званими державними установами, у т. ч. "контрольними", підуть на будь яку зраду та зговір заради існування своєї "структури". Особливо, коли вже мають "рильце у пуху" та балансують між закриттям та "нарами". Вони для громадськості – нікчемні, але їх завжди використовують як представників НДО у випадках, коли влада хоче "оприлюднити думку народу". Тобто, ці пани напоготові продатися не тільки закордонним власникам грошей. Вони залюбки продадуть "третій сектор" тій ж владі.

2. Обслуговування тієї чи іншої групи населення, але не "лізуть у політику". Ця група НДО, утворена дійсно для використання волонтерів на користь країни. Наприклад, допомога пенсіонерам, Червоному Хресту, тваринам на вулицях, тощо. Їх можна зібрати у купу та запропонувати щось сказати або щось підписати. Це аморфна частина НДО і не треба від неї чекати спільних дій та громадянської позиції, якогось ставлення до подій у держави. Вони організують Акції "по факту". Їх ідеологи та керівники не відчувають потреби на щось впливати та за щось боротися наперед. Вони не здатні лобіювати та готувати документи, закони країни. Вони не в змозі готувати політиків до т. званої "публічної політики", відповідального ставлення до обіцянок громаді.

3. Обслуговування амбіцій лідерів та деяких груп політиків. Ця група НДО утворена при політичних партіях, громадських діячах та окремих громадянах, які відчувають потребу (власну чи політичну) посилити через таку НДО вплив на якусь громаду чи систему. Якщо прийде до прес-конференції як директор комерційної структури, мільйонер, – це одна річ. А якщо на тій самій прес-конференції дає численні інтерв’ю керівник партії, володар багатьох громадських посад – це зовсім інша річ. Нічого хибного у цій групи немає, бо "третій сектор" має можливість обслуговувати різні групи населення та виконувати потреби будь якої забарвленості. Але громадськість, "вільні" НДО, від цієї групи не повинні чекати порозуміння та голосного "Ні" нестерпній ситуації у екології чи суспільному житті. Бо їх замовники та фактичні володарі такої команди "Фас" можуть і не надати. Хоча обіцянки та пропозиції щодо складу спільних дій, лозунгів та президій у попередніх домовленостях давали! Майже – письмово!

Як яскравий приклад продажності та політичній проституції лідерів таких НДО можна використовувати новини з Верховної Ради України. Я вже заблукав у їх біготні з фракції у фракцію, з партії у партію. За ними швендяють і підконтрольні НДО. Нема сенсу на них спиратися. Але у політичній грі з НДО, при створенні різноманітних Блоків, Асамблей, Форумів такі лідери та НДО – знахідка! Більшість з них навіть створена для цих Блоків. Пам’ятаєте, політичний блок НДО "БУМ" (Блок української молоді) на чолі з Рябікою, який на самоті не протримався й місяця. Його поглинула СДПУ (О). Щось, зрозуміло, створювали деякі партії та міжпартійні блоки теж під вибори та гаслами "За вільну Україну!", "За єдину Україну!", тощо. Ця група НДО має певні фінансові, організаційні, матеріальні, офісні ресурси, і вони зростають, мов гриби після дощику. Про їх діяльність сповіщають ЗМІ, вони усюди кидають свої листівки та бюлетені. Вони зникають з палітри НДО швидко та непомітно. Коли "татусь" або "матуся" награються. Скаже "Геть" – і немає НДО. Вони плутаються по під ногами, збивають з пантелику громадськість. З ними "вільному" НДО треба співпрацювати, боротися за місце під сонцем.

4. НДО, що виникли самі по собі. Керуються волонтерами, більш – менш знайомими з правилами гри навколо офіційної реєстрації НДО, бухгалтерського та іншого обліку. Їх шпиняють на нарадах у державних органах, вони мусять сплачувати великі кошти за офіс, утримувати НДО на власні кошти чи невеличкі гранти та робити багато помилок при цьому. У них є тільки одне – бажання якось вплинути на ситуацію у державі, щось власноруч зробити на користь громаді. Більшість членів у таких організаціях балакучі, не конкретні, мають невеличкий досвід у законотворчому процесі. Але вони дійсно патріоти Батьківщини. Хоча їх палітра теж різнобарвна. Як і шлях до здійснення своєї мети. Але, як на мене, Оргкомітет третього Форуму повинен шукати співробітництва з цією групою. Головне – не ображатись на інші групи НДО. Їх змете хвиля часу та просвітництва громади. Треба працювати з людьми та чекати зростання їх громадської самосвідомості. Що ми усі й робимо! Учора: самі "Під танк", за нами – одиниці. Сьогодні: ми "у пекло", за нами – сотні. Попрацюємо над майбутнім, може щось змінимо у державі!

З повагою та надією на добре майбутнє у державі, Анатолій Семенков, Президент МОДГО "Миколаївська спілка скаутів" та ММГО "Миколаївський міський клуб виборців"

У недержавних організаціях

16.12.2002 | Микола Вітько, м. Марганець

Про співпрацю екоНУО (екологічні неурядові організації) з владою в Марганці.

   

Після проведеного весною 2002 року міською організацією "Зелений світ" разом з еколого-натуралістичним центром міського екологічного семінару "Покращимо наше довкілля" напрацьовану резолюцію цього семінару із 12 пунктів було направлено міському голові м. Марганця п. С. І. Кузнєцову.

Більше ніж через два місяці, по закону дається для відповіді термін – один місяць, отримали відповідь спеціаліста з питань екології при міськвиконкомі пані Г. Меліхової на 9 наших пропозицій. Незважаючи на недотримання термінів відповіді та її неповноту, цей факт можна занести до позитиву співпраці, сюди ж, до позитиву, заносимо своєчасну відповідь на наш лист щодо вирішення питання збирання та вивозу побутового сміття з мікрорайону Городище. Але, на жаль, є приклади і негативної співпраці активістів екологічного руху з міською владою нашого міста. Так, більше місяця тому, нашою організацією було запропоновано провести громадські слухання з оцінки екологічної політики в місті Марганці. Така пропозиція у вигляді Звернення була направлена міському голові та голові міської екологічної Ради, пізніше нашу пропозицію було надруковано в газеті міської ради "Шахтар Марганця". Письмової відповіді на наше звернення немає, а в усній розмові міський еколог пані Г. Меліхова відмовляється проводити такі слухання, спираючись на відсутність процедурної основи таких слухань (почула по радіо про цю відсутність). Але, по – перше: два роки тому тією владою були санкціоновані і проведені аналогічні слухання з питання будівництва ССВЯП (Сухого сховища відпрацьованого ядерного палива) на Запорізькій АЕС, і по – друге: в своєму зверненні ми вказали, що процедурною основою цих слухань може бути Положення про громадські слухання, затверджене Постановою КМУ № 1122 від 18. 07. 98р. Інший приклад негативу. Асоціацією міст України, в рамках реалізації спільної з польською Фундацією "Наша Земля", проведена екологічна кампанія "Чиста Україна – чиста Земля" іще у вересні. До Марганця ця інформація поступила в жовтні – та це не біда, добрі справи краще робити пізніше аніж ніколи. По плану в кампанії повинні були взяти участь підприємства, організації, школи і т. і. в тому числі і громадські організації. Наша організація згодилась взяти участь у цій благородній справі. Вирішено провести роботи по прибиранню парку ім. Т. Шевченка в мікрорайоні Максимівка. Спеціаліст з питань екології просить надати інформацію про наші потреби в проведенні акції. Ваш покірний слуга разом з екоактивістами (А. Колодочка та О. Ковальов) відвідуємо місце майбутньої акції, фіксуємо в якому занедбаному стані знаходиться парк – колись це була окраса мікрорайону. Проведено переговори з керівництвом СШ №5 та СШ №7, господарями магазинів, що розташовані поруч з парком, мешканцями прилеглих вулиць про сумісну роботу. Подаємо інформацію, яку просила пані Меліхова – а саме: "Для вивезення сміття необхідно надати транспорт (трактор з причепом), просимо, також задіяти у вирішенні проблем засмічення парку спеціалістів СЕС, міськкомунгоспу, квартальних.

Окремо звертаємо увагу на неналежний стан пам’ятника Т. Г. Шевченку і просимо допомоги в його реставрації. Заходжу до виконкому через пару днів узнати, як зреагували на нашу інформацію, чи вирішене питання з транспортом? Анна Миколаївна Мєліхова віддає листок з нашою інформацією, на якому резолюція шановного заступника міського голови пана І. Чорного. "Вітько М. Пропоную звернутись до депутата вашого округу". "Ну справи!" – думаю, і тут же звертаюсь до автора лаконічної резолюції. Іван Іванович роздратовано – "Де я візьму транспорт? Знайшли стрєлочника! Шукайте самі!"

Подумалось – "А хто ж повинен бути "стрєлочником"? Спеціаліст з питань екології нічого не вирішує взагалі. Для чого тоді просили надати інформацію?". З депутатом "нашого округу" не пощастило зустрітись, але його близькі відповіли – "А він за це гроші не отримує, і взагалі, де він візьме трактор!?"

Акцію було проведено, в основному, завдяки колективному члену "Зеленого світу" СШ №5, вирвали сухий бур’ян, згребли листя, сухе галуззя у окремі купи. Так як законом спалювання заборонено – лежать ті кучі чекаючи на транспорт.

Жертви політичних репресій

16.12.2002 | Інна Сухорукова, м.Харків

Невже нам ще 29 років блукати у пустелі?

   

Після Другої світової війни, коли світ, Європа прийшли у стан відносної рівноваги, диктатор Іспанії генерал Франсіско Франко, вирішив, що прийшов час національного примирення в країні. Як відомо, Франко прийшов до влади в Іспанії після військового заколоту і кривавої громадянської війни, де на боці так званих "франкістів" чи "фашистів", як охрестила цей рух комуністична пропаганда, була значна кількість населення країни, і досить значна – підтримувала лівих, так званих "республіканців". Країна, після поразки останніх, була роздерта і потерпала від безвихідного суспільного протистояння. Національне примирення, як бачимо із новітньої історії, відбулося. І не тільки через те, що за наказом генерала Франко в Іспанії встановили хрест-пам’ятник всім загиблим під час громадянської війни – і франкістам, і їх противникам – республіканцям. Підґрунттям національного примирення, яке зробили можливим перебування Франко на найвищій посаді у державі протягом наступних десятиріч, було те, що Франко, на відміну від інших європейських диктаторів, не був маріонеткою ані Гітлера, ані Сталіна, ані США.

Протягом всього свого авторитарного правління ця людина відстоювала суцільно державні інтереси, відкидаючи будь-які спроби (а вони постійно мали місце, особливо з боку Гітлера) використати Іспанію в якихось сторонніх інтересах. Іспанія, де національна самосвідомість є дуже високою, розцінювала Франко як загальнонаціонального лідера.

Я навела цей приклад через невгамовну суперечку, що точиться останнім часом в українському суспільстві і, зокрема, у Верховній Ради. Мова йде про вояків УПА – чи надавати їм статус учасників бойових дій, або продовжувати, як в сталінсько-брежнівські часи, дивитися на них, як на зрадників Батьківщини, як на терористів, які воюють із власним народом.

Якби Україна відчувала себе справді самостійною, незалежною державою, якби самосвідомість її громадян і влади була на цьому рівні, такого питання просто не існувало б. Вищезгадана Іспанія теж була однією із найбідніших країн Європи – і зараз вона стала заможною через свою підвищену національну самосвідомість. Отже, справа не в тім, наскільки заможна і розвинута наша країна. Справа, на жаль, в тім, що ми досі не маємо загальноукраїнської історії, загального минулого, а без загального минулого немає і загального майбутнього. Може, саме тому наша влада дозволяє втручатися в українські справи геть усім, кому тільки з наших сусідів не забажається? Про неприпустимість надання статусу учасників бойових дій воякам ОУН-УПА вже негативно висловились Росія та Польща.

Хоча Росії у цій справі треба було б сором’язливо мовчати, бо, як правонаступниці СРСР (а цей статус вона сама собі свідомо забажала), це зумовило не тільки економічні а й політичні обов’язки.

Щодо Польщі, то у цій країні реабілітовано бойовиків, а точніше партизанів Армії Крайової. Ці партизанські загони воювали точнісінько, як партизани ОУН-УПА, і проти німців, і проти радянської армії, і проти власних комуністів, що прийшли в Польщі до влади за допомогою радянських гармат. Але між Армією Крайовою і українцями, що жили в Польщі, були свої непорозуміння, які, безперечно, підігрівала сталінська розвідка. Є історичні документи, що свідчать про шалену активність загонів НКВС, які замаскувавшись під бойовиків ОУН-УПА, нападали на поляків, а також на українські мирні селища. Отже, протистояння польських та українських партизанів, масові акції проти мирних мешканців у Польщі призвели до прямого протистояння із усіма ознаками громадянської війни.

Далі була сумнозвісна операція "Вісла", коли сотні тисяч українців були виселені з території Польщі, а решту виселили з місць компактного проживання у віддалені райони Польщі.

Отже, якщо у Польщі реабілітовано вояків Армії Крайової, якщо вони вважаються національними героями, то чому, в першу чергу, державні чиновники заперечують, щоб те саме зробила Україна для своїх борців за незалежність? Тому, що Україна слабка, багатовекторна, і від всіх залежить? Або тому, що її уряд, Верховна Рада України не можуть захищати інтереси її громадян і держави на міжнародному рівні? Напевно, що так. Але є ще аспекти внутрішньополітичні. Схід України не хоче визнавати вояків УПА, називаючи їх "бандеровцями" (до речі можна почути цей епітет від мешканців Східної України не тільки на адресу будь-якого мешканця Західної України, а й просто на адресу людини, яка розмовляє українською мовою). Читаючи у газетах, наприклад, у харківській газеті "Время", листи громадян, яких підштовхнули статті журналістів (серед яких і журналісти цієї ж газети) на тему ОУН-УПА,переконуєшся лише в одному: між поколіннями людей, які жили за радянських часів і молоддю лежить прірва. І зовсім старенькі, і люди середнього віку продовжують сприймати історію так, як їх навчили у середній школі: вояки ОУН-УПА – це суцільно бандитські формування, які вбивали їхніх і "наших". Ніхто з них не намагається подивитись на історію іншими очима і усвідомити, що Сталін і Гітлер – близнюки-брати, які втягнули світ у страшенну бойню, а потім переможець – Сталін кроїв Європу за своїми смаком і бажанням, лише трохи враховуючи побажання союзників.

Що принесла на Західну Україну радянська влада, важко уявити: сотні тисяч мирних громадян, засланих у Сибір родинами із малими дітьми, страти, провокації, тортури. Галичина дала світові один із дивних прикладів, коли партизанській опір тривав після війни, яка закінчилася у 1945 році, до 1957 року (навіть після цього до 60-х років зафіксовані окремі рідкі спалахи бойових дій. Це чи не єдиний в західній історії приклад, коли партизани так довго боролися із владою, не маючи так званої "великої землі", тобто зовнішнього постачальника зброї та їжі. Таке могло статися тільки при безперечній і повній підтримці партизан усім населенням. Але більшість на Сході України цього не розуміє, не знає і, на жаль, не хоче знати. А велика частина молоді, яка підростала вже за часів перебудови і незалежності, налаштована зовсім інакше. Але в нас немолода нація.

Отже, і тут ми бачимо те ж саме: у внутрішній політиці, як і в зовнішній, у керівництва країни, і у депутатів немає політичної волі, щоб провести роз’яснювальну кампанію, розповісти гірку правду людям на Сході і на Заході, поставити – у християнській країні – один хрест усім загиблим і надати статус учасників бойових дій усім, хто бився за незалежність і волю України.

Я не закликаю до того, щоб реабілітували тих, хто був у спецслужбах ОУН-УПА – кожну справу тих, хто брав участь у каральних акціях, треба розглядати окремо. Бо злочини під час громадянської війни робляться, як правило, руками спецпідрозділів. І якщо руки когось з цих бойовиків у крові мирних мешканців, то не треба надавати йому пільги і підвищену пенсію. Хоча от тут і постає питання, чому таку пенсію отримують колишні "бійці" НКВС? А саме тому, що в більшості ми ще не вийшли з поля притягання СРСР. Що при владі зараз здебільше колишня номенклатура радянських часів, яка каже одне, а про себе думає інше, тобто вважає вояків УПА бандитами і відчуває генетичну близькість з бійцями НКВС.

Невже нам ще 29 років блукати у пустелі? 11 вже минуло.

Оголошення

16.12.2002

***

   

В Придніпровському регіоні протягом чотирьох років видається науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах "Грані", співзасновниками якого виступають Центр соціально-політичних досліджень та Дніпропетровський національний університет.

Це єдине в регіоні періодичне видання, на сторінках якого висвітлюються різноманітні погляди щодо суспільно-політичного сьогодення України, незалежні точки зору на історичні події, які впливають на розвиток державотворчих процесів, наводяться дані соціологічних досліджень, аналізуються офіційні документи.

Це фахове видання з проблем історії, філософії, соціології, політології, в якому публікуються статті провідних вчених Дніпропетровської області та України. Альманах виходить один раз в два місяці та має широке коло читачів, підтримує тісні стосунки з громадськими організаціями.

Редакція альманаху "Грані" звертається з проханням розмістити на сторінках Вашого видання (на Вашому сайті в Інтернет) інформацію про альманах та його підписку на 2003 рік (підписний індекс 41703) і тим самим підтримати розвиток науки в нашій країні. В свою чергу, редакція альманаху пропонує свої послуги в наданні аналогічної інформації про Ваше видання на сторінках альманаху "Грані".

Додаткову інформацію можна отримати за телефоном: (056) 744-08-20.

E-mail: [email protected]

Шановні колеги!

Харківська правозахисна група проводить 7-10 грудня в м. Харків "Школу лідерів" – Третю школу з прав людини для активістів правозахисних неурядових організацій за сприяння Національного фонду підтримки демократії (США). Організатори оплачують проживання учасників Школи у двомісних номерах готелю "Харків", триразове харчування, відшкодовують вартість проїзду в купейному вагоні. Вартість проїзду відшкодовується тільки при наявності зворотних квитків та ідентифікаційного номеру і тільки тим учасникам, що були присутніми на всіх заняттях Школи. Програма Школи додається.

Просимо Вас надіслати нам до 15 листопада електронною поштою, факсом чи звичайною поштою заповнену заявку на участь у Школі за адресами, що вказані вище. Запрошення для участі будуть надіслані до 15 листопада. Відбір буде проводитись за такими критеріями: а) Учасник Школи має бути членом діючої недержавної правозахисної організації; б) від одної організації ми будемо запрошувати тільки одного представника; в) бажано, що учасник школи мав певний досвід правозахисної діяльності і бажав цю роботу виконувати й далі; г) перевага буде віддаватися тим, хто ще не брав участі в школах і семінарах представників регіональних правозахисних груп, які проводилися ХПГ у 1996-2002 рр.
Оргкомітет

Програма Школи
7 грудня
7:00 – 10:00 Заїзд учасників школи, реєстрація, поселення в готелі "Харків"
10:00 – 12:00 Знайомство учасників. Презентація правозахисних НУО
12:00 – 14:00  Екскурсія по місту
14:30 – 15:30 Обід
15:30 – 16:30 Концепція прав людини (Євген Захаров, ХПГ)
16:30 – 17:30 Що таке правозахист? (Євген Захаров, ХПГ)
17:30 – 17:45 Перерва

  • 17:45 – 19:00Обговорення в секціях: 1. Правозахист і політика 2. Правозахисні НУО і влада.
  • Чи можлива взаємодія? 3. Співпраця правозахисних організацій.
    19:00 – 21:00  Вечеря, знайомство, спілкування
    8 грудня
    9:00 – 10:00  Результати обговорення в секціях
    10:00 – 11:30  Захист прав людини в суді (Аркадій Бущенко, адвокат, ХПГ)
    11:30 – 12:00  Перерва
    12:00 – 13:15 Застосування міжнародних механізмів захисту прав людини неурядовими
    правозахисними організаціями (Євген Захаров, ХПГ)
  • 13:15 – 14:30Роль Європейського суду з прав людини (Аркадій Бущенко, ХПГ)
    14:30 – 15:30 Обід
    15:30 – 16:15  Захист прав людини НУО. Громадські приймальні (Людмила Клочко, ХПГ)
    16:15 – 17:30  Обговорення в секціях: 1. Інформаційний обмін. 2. Організація спільних акцій і
    кампаній. 3. Правозахист і масс-медіа
    18:00 – 19:00  Вечеря
    9 грудня
    9:00 – 10:00  Результати обговорення в секціях
    10:00 – 11:15  Проведення правозахисних акцій та кампаній
    11:15 – 11:45  Перерва
    11:45 – 13:00  Фінансування правозахисних організацій. Основи фандрейзингу (Євген Захаров,
    ХПГ)
    13:00 – 14:00  Обід
    14:00 – 15:00  Як готувати проект? (Євген Захаров, ХПГ)
  • 15:00 – 18:00 Тренінг: підготовка проектів (робота в секціях, наявність заявок для обговорення
  • якості їх підготовки вітається)
    18:00 – 19:00  Вечеря
    10 грудня
    9:00 – 10:30  Обговорення результатів тренінгу. Консультації щодо проектів
    10:30 – 10:45  Перерва
    10:45 – 12:00  Внутрішній менеджмент. Підготовка звітів (Євген Захаров, ХПГ)
    13:00 – 14:00  Обід
    Від’їзд учасників школи


    Третя школа з прав людини для активістів правозахисних неурядових організацій


    ЗАЯВКА НА УЧАСТЬ
    Ім’я та прізвище
    Освіта
    Фах
    Дата народження
    Назва організації
    Адреса організації
    Тел.:
    Факс:
    Ел. пошта:
    Напрямки роботи організації
    Ваші обов’язки в організації
    Проекти (програми), у виконанні яких Ви брали участь
    Результати Вашої праці
    Що Ви чекаєте від Школи?

    Підпис, дата
    Якщо Вам не вистачає місця для відповіді, будь ласка, використайте додаткові аркуші
    Просимо надіслати заповнену заявку не пізніше 15 листопада по факсу (0572) 436 455, або електронною поштою: [email protected], або поштою: 61002, Харків, а/с 10430.
  • Бюлетень "Права Людини", 2002, №29

    Рекомендувати цей матеріал
    X




    забув пароль

    реєстрація

    X

    X

    надіслати мені новий пароль


    догори