пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200234
№34
2002

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

15.12.2002

"Орлята" вчать лежати

   

Останнім часом до Сєвєродонецьку зачастили бійці загону спеціального призначення "Беркут". Пов’язано це з великою кількістю вбивств, яких, за словами начальника МВУМВС Шовикова, відбулося у місті з початку року вже 16.

На жаль, дії "орлят" усе більше нагадують дії тих, проти кого вони спрямовані. Кілька разів на місяць проводяться так звані комплексні відпрацьовування міста: співробітники "Беркута" у вечірній час проводять перевірки відвідувачів барів, кафе й ресторанів. Іноді, для більшої "ефективності", для початку укладають відвідувачів на підлогу. Мотивування подібних протиправних і принижуючих людську гідність дій гранично просте – це для вашого ж благополуччя.

Тих відвідувачів, що не вважають укладення на підлогу благом, доставляють у міський відділ міліції з формулюванням – "за злісну непокору вимогам працівників міліції".

Проте, для об’єктивності визнаємо, що укладають на підлогу не всіх і не завжди. А ось спроба попити ввечері пивця при відсутності в кишені паспорта громадянина України сьогодні в Сєвєродонецьку погрожує малими чи великими неприємностями.

Євген Байрамов

"Політична Україна"

Хроніка

15.12.2002

Конституційний Суд почав прийом громадян

   

З метою прискорення попереднього вивчення конституційних звернень громадян і юридичних осіб Конституційний Суд України почав безпосереднє прийняття таких звернень, оформлених відповідно до чинного законодавства.

Як повідомили Центру "ЛІГА" у прес-службі Конституційного Суду України, прийняття звернень і надання консультацій з цих питань проводиться в робочі дні з 10.00 до 17.30 (перерва з 13.00 до 14.00) за адресою: м.Київ, вул.Жилянська, 14. Телефони: 238-13-17, 238-13-18.

Згідно ст.42 Закону "Про Конституційний Суд" (www.liga.kiev.ua/getdoc/?Z960422), конституційне звер-

нення – це письмове клопотання в Конституційний Суд України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України і законів з метою забезпечення чи реалізації захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні відзначаються: прізвище, ім’я, по батькові громадянина України, чи іноземця або особи без громадянства, адреса проживання, повна назва і місцезнаходження юридичної особи; дані про представника особи за законом чи уповноваженого за дорученням; статті (окремі положення) Конституції чи закону України, тлумачення яких повинний дати Конституційний Суд; обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції чи законів України; дані про інші документи і матеріали, на які посилаються суб’єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються); перелік документів і матеріалів, що додаються.

Крім того, конституційне звернення, документи і матеріали до нього подаються в трьох екземплярах.

LIGA ONLINE

06.12.2002

Політика і права людини

16.12.2002

Відкритий лист Президентові України Кучмі Л.Д.

   

Шановний пане Президенте!

Ми, як представники організацій з прав людини, отримали запрошення зустрітися з Вами 10 грудня, в Міжнародний День прав людини. Ми вдячні Вам за таке запрошення і цінуємо той факт, що державні органи України пам’ятають про прийняття 10 грудня 1948 року Загальної декларації прав людини. Проте ми вважаємо за доцільне відмовитися від запропонованої Вами зустрічі. Причини прийняття такого рішення, на наше переконання, можуть представляти інтерес для громадськості України та міжнародної спільноти.

Оцінюючи впродовж останнього часу Вашу діяльність на посаді Президента України, дії Вашої адміністрації, органів виконавчої влади, ми вважаємо, що в державі відсутня атмосфера для нормального діалогу між організаціями громадянського суспільства та владою. Органи державної влади України намагаються поставити себе над суспільством, нехтуючи інтересами громадян, їх правами, свободами, їх волевиявленням. Серед таких дій – ініційований Вами референдум за так званою "народною ініціативою", брутальне втручання державних органів у виборчий процес під час парламентських виборів, застосування засобів тиску на представників політичної опозиції, впровадження політичної цензури в ЗМІ, тощо. Результатом є посилення політичної конфронтації в суспільстві, ізоляція України від інтеграційних процесів у Європі.

Ми не вважаємо вірним обраний Вами підхід до громадських інституцій: в День інвалідів зустрічатися з інвалідами, в День перемоги – з ветеранами, в жіночий день – з жінками, а в День прав людини – з правозахисниками. На наше переконання такі зустрічі не призводять до вирішення проблем, не носять характер діалогу, а лише використовуються органами влади для покращення власного іміджу. Така роль і така форма спілкування не є для нас прийнятною.

Харківська правозахисна група
Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я
Севастопольська правозахисна група
Міжнародне товариство прав людини-українська секція
Луганський громадський комітет захисту конституційних прав громадян


Катування та жорстоке поводження

16.12.2002 | Юрій Моторний, м.Полтава

Плюси і мінуси судової реформи.

   

Минуло більше року з часу внесення суттєвих змін до цивільно-процесуального кодексу. Приймаючи їх, ставили мету в більшій мірі захистити права та інтереси громадянина, а також привести законодавство країни до міжнародних, в першу чергу, європейських, норм. Чи вдалося?

Зміни оцінюють по-різному. Нерідко наголошується, що з виконанням другого завдання у нас нібито все гаразд, а от з першим – "як завжди"... Прихильники внесених змін, підкреслюють раціоналізм і, особливо, гарантування незмінності прийнятого рішення.

Водночас з’являється все більше публікацій фахівців, у яких критично оцінюються нововведення та ставиться питання: кому потрібна така реформа і чи гарантує вона утвердження законності?!

У зв’язку з цим необхідно звернути увагу на визнання в останній час всіма гілками влади ролі "телефонного права", залежності суду від органів влади чи певних посадових осіб, а також корупції. Мусимо визнати, такий "вплив" відчувають на собі в першу чергу судді місцевих судів, адже саме вони розглядають більшу частину позовів та скарг, саме від прийнятого рішення та позиції суду, в значній мірі, залежить подальша доля спірного питання. На жаль, згадані суди нерідко не лише виносять незаконні рішення та ухвали, але своїми подальшими діями виключають розгляд оскарження. Зустрічаємо випадки винесення суддями ухвал про залишення апеляційних скарг без руху за надуманими мотивами, з вимогою сплатити держмито, хоча це не передбачено Декретом чи визначено такий розмір мита, який сторона сплатити не в змозі.

Дає взнаки і величезна завантаженість, відсутність належної кваліфікації, а то й просто уважного ставлення до справи, аналізу поданих документів і, як наслідок, незаконні та необґрунтовані рішення.

Важливою гарантією законності у процесі є право на відвід складу суду (глава 2 ЦПК). Досить часто у ході процесу суддя висловлює власну думку стосовно майбутнього рішення, дає оцінку фактам, подіям, необґрунтовано відмовляє у задоволенні клопотань, а то й коригує відповіді свідків чи сторін для запису у протокол. Вважаю, що надання судді права особисто вирішувати питання щодо заявленого відводу (ст.22 ЦПК) є помилковим. Адже при цьому риторичним є питання – чи задовольнить суддя відвід, якщо рішення за тією чи іншою справою йому продиктовано по телефону або він має іншу зацікавленість?! Звичайно, у задоволенні відводу буде відмовлено. В той же час, особам, які мають можливість впливати на суд, діюча зараз норма вигідна. То чи доцільно було вносити зміни? Адже справедливішою, хоча й не ідеальною, була норма, згідно з якою голова суду розглядав заяву про відвід. Саме він, як більш досвідчений і відповідальний, має менше залежати від "телефонного права", а тому його рішення повинно бути об’єктивнішим та виваженим. На мою думку, законодавче необхідно переглянути цю норму і, можливо, повернутися до тієї, яка існувала до липня 2002 року. Крім того, за будь-якої норми ЦПК необхідно доповнити статтею, що давала б можливість стороні, яка подавала заяву, оскаржувати ухвалу у випадку відмови у відводі. Зараз ЦПК не передбачає оскарження відмови взагалі. У випадку, коли сторона не задоволена рішенням, вона має право оскаржити його до апеляційного суду. Тому постає наступне питання: "Чи є апеляційний суд гарантом законності?".

Опубліковані рішення та ухвали, коментарі до них переконують, що повної впевненості у цьому немає. В ухвалах та рішеннях допускаються фактологічні неточності, документам надається інше, навіть протилежне значення, частина доказів ігнорується. За названих обставин ухвала є більш незаконною, ніж рішення. Це пояснюється великою кількістю скарг, завантаженістю, відсутністю належного матеріального забезпечення. Саме тому судді не в змозі досконало вивчити справи, провести необхідний аналіз, уважно вислухати сторони в процесі. З цим не можна не погодитися. Держава повинна створити суддям належні умови, як це зроблено у короткий термін для працівників податкової адміністрації. Водночас, громадяни вже зараз повинні мати певність у тому, що за їх зверненнями будуть прийняті законні, виважені рішення.

Щоб не бути голослівними, пошлемося на приклад. До суду звернулася громадянка Н. та її дочка з проханням стягти з ЖЕД суму витрат, понесених під час лікування, та зобов’язати організацію оплатити вартість путівки санаторного лікування. Суд, визнавши вину ЖЕД, задовольнив позов у частині стягнення витрат на придбання ліків, але відмовив у оплаті вартості путівки, вказавши, що позивачі прохали стягти суму на їх користь. Так як у позові та під час слухання справи (це підтверджено у протоколі судового засідання) потерпілі прохали перерахувати цю суму на рахунок облпрофради, яка могла надати путівку, то рішення в цій частині оскаржувалося. Очевидність допущеного судом порушення давала підстави для задоволення скарги.

Ухвалою апеляційного суду рішення залишено без змін. Мотиви: не надано довідки МСЕК про необхідність санаторного лікування! Це не відповідає матеріалам справи, так як до позову додавалася ксерокопія, а в ході розгляду подано оригінал направлення МСЕК. Отже, апеляційний суд не лише не усунув порушення, допущене місцевим судом, а й ускладнив позицію сторони.

Чи буде виправлена помилка Верховним Судом? Надій майже немає. Як свідчить статистика, лише до 5 відсотків скарг розглядаються по суті вимог. Решта – 95 відсотків – "трійкою" повертаються без розгляду. Ухвала суду, згідно з ч.5 ст. 329 ЦПК, оскарженню не підлягає. Списано гори паперу про неконституційність попереднього розгляду справ, а тому не забиратимемо у читача час, та рішення з цього питання не приймається, чим порушуються права тисяч зацікавлених осіб.

Зрештою, і при направленні справи на розгляд Верховного Суду вірогідність скасування незаконних рішень та ухвал незначна. Адже, згідно з ст.336 ЦПК, підставами для зміни чи скасування оскаржуваних рішень є порушення процесуальних норм, яке зустрічається значно менше, ніж порушення норм матеріального права, що маємо у згаданому конкретному випадку. Вимоги ст. 340 ЦПК не враховують великої кількості порушень законів.

Доказом цього є інший приклад. Громадянин звернувся до суду, прохаючи винести рішення, яким зобов’язати службу з надання субсидій нарахувати та сплачувати субсидію. В судовому засіданні представник служби, обґрунтовуючи відмову, пояснив, що громадянин не сплачував визначену частку. Останній подав суду угоду з постачальником газу про поступове погашення боргу та довідку про те, що пенсія сплачувалася з затримкою 6-8 місяців, а тому він не мав можливості оплачувати послуги. Згідно з чинним законодавством, надані аргументи є достатніми для нарахування субсидії і прямо передбачені у Постанові Кабміну як обставини, за яких субсидія обов’язково продовжується на наступний термін.

Суд, погодившись з фактом затримки у виплаті пенсії, але проігнорувавши довідку про поступове погашення боргу, відмовив у задоволенні позову. Колегія, яка розглядала справу, не лише не виправила порушення норми закону, а й зазначила (пославшись на аркуш справи з наданою довідкою про затримку з виплатою пенсії), що та сплачувалася ВЧАСНО. Верховний Суд в ухвалі зазначив, нібито порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено. Отже, громадянина позбавили можливості скористатися своїм правом на отримання субсидії і суд не став захисником його права. Крім того, особа сплатила мито та понесла моральні страждання внаслідок відмови у задоволенні позову!

Як на мене, поспішно, без необхідного аналізу й урахування всіх фактичних обставин та проблем, у судовій системі скасовано право на внесення протестів. Як переконує досвід минулих років, це був досить ефективний спосіб усунення помилок, скасування незаконних рішень та ухвал.

Внесення протестів бажано було б передбачити як до апеляційного, так і до Верховного Суду. Переконаний: наведена схема значно більше відповідає реаліям сьогоднішнього процесу, створює кращі можливості для захисту права, утвердження законності.

Свобода вираження поглядів

16.12.2002

Открытое письмо Human Rights Watch.

   

Спикеру Верховной рады Украины В.Литвину

Депутатам Верховной рады Украины

к парламентским слушаниям по политической цензуре

Уважаемый господин Спикер!

Уважаемые Депутаты!

Human Rights Watch приветствует предстоящие слушания в Верховной Раде по проблеме политической цензуры как важный шаг в направлении улучшения ситуации со свободой выражения мнений и убеждений на Украине и имеет честь предложить вашему вниманию краткие выводы наших недавних исследований неофициальной политической цензуры, практикуемой администрацией Президента. Надеемся, что наши соображения окажутся для вас небезынтересными.

Human Rights Watch является международной неправительственной организацией, ведущей мониторинг ситуации с правами человека примерно в 70 странах мира. Не поддерживая чью-либо сторону, мы занимаемся исследованиями и освещением проблем прав человека на территории бывшего СССР с конца 1970-х годов. Что касается свободы выражения убеждений, то мы работали по этой проблеме во многих странах, включая США, Турцию, Узбекистан, Египет и Китай.

За последние десять лет украинские СМИ, в особенности пресса и интернет-ресурсы, стали представлять широкий спектр взглядов. Однако объективная подача материала одним источником остается, скорее, исключением в силу давления с самых различных сторон, которое оказывается на средства массовой информации и отдельных журналистов. Особую обеспокоенность Human Rights Watch вызывают свидетельства попыток со стороны президентской администрации ограничить, через неофициальную и негласную цензуру новостных программ, свободу выражения мнений на телевидении, которое для подавляющего большинства украинцев остается основным источником информации.

Проведенные Human Rights Watch подробные интервью с журналистами и аналитиками в области СМИ подтвердили существование в Управлении информационной политики Администрации Президента практики закрытых директив, известных как темники. Свое расследование мы начали после того, как в сентябре 2002 г. председатель парламентского Комитета по свободе слова и информации М.Томенко впервые обнародовал такие документы, а журналисты все активнее заговорили об их влиянии на подачу новостей. Эти указания, иногда подкрепляемые звонком из президентской администрации, играют роль прямых инструкций редакторам относительно того, какие темы следует освещать в новостях и как именно. Поскольку игнорирование директив администрации чревато последствиями, редакторы оказываются несвободными в выработке редакционной политики, а журналисты не имеют возможности обеспечить сбалансированную подачу новостей. Обезличенный характер директив позволяет инстанциям по регулированию СМИ отрицать существование какой-либо неофициальной цензуры. Представители президентской администрации и Госкомитета по информационной политике, телевидению и радиовещанию утверждают, что единственные документы, которые рассылаются администрацией по телеканалам, – это еженедельные пресс-релизы о деятельности президента, не имеющие ничего общего с каким-либо принуждением. Однако, как интервью Human Rights Watch с журналистами, так и все большее единообразие новостных программ свидетельствуют об эффективности влияния директив президентской администрации на свободу выражения убеждений и информационную журналистику на ТВ.

В соответствии с указаниями администрации подача политических новостей теперь не сопровождается критикой президента и членов его команды. При этом информация о других политиках и оппозиционных партиях искажается или замалчивается. Наиболее яркий пример связан с освещением массовых демонстраций 16 сентября, когда по ТВ шли разительно схожие репортажи и видеокадры, но не объяснялось, кто именно вышел на демонстрацию, в чем состоят их требования и куда направляются демонстранты.

За последний год несколько телеканалов, считающихся оппозиционными президенту, подвергались необоснованным судебным искам, налоговым проверкам и отзыву лицензии, что в ряде случаев приводило к их закрытию. Редакторы и журналисты хорошо поняли, что невыполнение указаний президентской администрации чревато последствиями. Human Rights Watch полагает, что Верховная Рада могла бы серьезно помочь в избавлении телеканалов от политически мотивированных санкций, обратившись к проблеме политизации и непрозрачности Национального совета по телевидению и радиовещанию, занимающегося выдачей лицензий на вещание. Состав Совета назначается парламентом и президентом, причем у последнего сохраняются полномочия по снятию отдельных членов и возможности по оказанию политического воздействия на процесс принятия решений. Этому влиятельному органу недостает независимости, необходимой для обеспечения подлинно равных условий и открытости в процессе лицензирования и регулирования.

Вынуждаемые подчиняться указаниям сверху, главные редакторы телеканалов теперь проводят предельно узкую редакционную политику, соответствующую указаниям президентской администрации. Требования последней акцентировать определенную политическую позицию и замалчивать точку зрения оппозиции привели также к серьезным изменениям структуры вещания на многих телеканалах и к сокращению объема и спектра новостей и аналитических программ.

В последние месяцы некоторые журналисты в знак протеста против усиления цензуры ушли с работы, другие – на которых оказывается такое же давление – предпочли остаться. Поскольку воздействие политической цензуры распространяется на все ведущие телеканалы, переход на другой канал становится бессмысленным и увольнение означает прощание с тележурналистикой вообще. В этой ситуации многие журналисты продолжают работать в непростых условиях, прибегая к самоцензуре или, несмотря на постоянный риск, делая сбалансированные новости. В отдельных случаях журналистов за отказ выполнять директивы президентской администрации переводят на второстепенные должности, оставляют без зарплаты или угрожают им санкциями.

В сложившейся атмосфере запугиваний редакторы и журналисты выдают новости согласно указаниям. Выпуски новостей стали беззубыми и тенденциозными и фактически не отличаются друг от друга на всех каналах. Значительную часть времени и усилий журналисты тратят на то, чтобы угадать и истолковать политические предпочтения президентской администрации. Следствием этого становится снижение приоритетности социально-экономических репортажей и сокращение их доли в сетке вещания. В итоге целый ряд тем не получает подробного и достоверного освещения, что напрямую ущемляет право зрителей на информацию.

Свобода выражения мнений и доступ к информации о событиях политической, экономической и социальной жизни имеют решающее значение для подотчетности исполнительной власти – краеугольного камня демократии. Цензура – официальная или неофициальная – несовместима с демократией и законностью. Такая практика исполнительной власти противоречит обязательствам Украины по статье 10 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод и статье 19 Международного пакта о гражданских и политических правах. Свобода выражения мнений и убеждений гарантируется также Конституцией и законами Украины. Надеемся, что украинские власти на самом высоком уровне примут меры по соблюдению международных обязательств и внутреннего законодательства в области свободы выражения убеждений. В этой связи мы призываем Верховную Раду:

Обеспечить безотлагательное соблюдение обязательств в области свободы выражения убеждений по Европейской конвенции и Международному пакту о гражданских и политических правах.

Обеспечить прекращение цензуры через соблюдение действующего законодательства о ее запрете.

Оперативно провести тщательную проверку деятельности должностных лиц, причастных к осуществлению цензуры или другим нарушениям в отношении представителей СМИ, и привлечь к ответственности виновных.

Рассмотреть возможность внесения изменений в Статью 5 Закона о Национальном совете по телевидению и радиовещанию в интересах обеспечения открытости и прозрачности процедуры назначения и вывода из его состава, а также безусловной независимости Совета.

Благодарим за внимание к поднятым вопросам.

Искренне ваша Элизабет Андерсен, исполнительный директор отделения Human Rights Watch по Европе и Центральной Азии

3 декабря 2002 г.

Свобода вираження поглядів

16.12.2002 | Володимир Притула, м. Сімферополь

Знущання над єдиною в Криму україномовною газетою тривають.

   

Чиновництво різного ґатунку продовжує знущатися над колективом і читачами єдиної в автономній республіці україномовної газети "Кримська світлиця". Вже вкотре редакцію цього видання намагаються викинути на вулицю.

Лише три місяці минуло з того часу, як єдина в Криму україномовна газета "Кримська світлиця" відсвяткувала новосілля у новому приміщенні – в симферопольській базі "Артек" за дорученням Президента України Леоніда Кучми їй виділили кілька кімнат. Зусиллями і коштами редакції вдалося зробити такий-сякий ремонт, а Медіа-фонд при Посольстві США в Україні посприяв у придбанні кількох телефонних номерів і виході газети у Всесвітню павутину. Тепер "Кримська світлиця" має один з найкращих і найпопулярніших в Криму веб-сайтів в Інтернеті.

Уперше за 10 років свого існування "Кримська світлиця" зусиллями журналістів, влади, української і закордонної громадськості отримала нормальні умови свого існування. Це одразу ж позначилося і на якості газети і на кількості передплатників. І те, і те відчутно зросло. Головний редактор "Кримської світлиці" Віктор Качула каже, що журналісти здивовані позицією президентської адміністрації, у віданні якої знаходиться база "Артек". Президент півроку тому доручив урядам України і Криму створити належні умови для роботи колективу "Кримської світлиці" – газети, яку не можна назвати ні провладною, ні опозиційною, газети просто якісної та об’єктивної. Тож, нинішня ситуація – це або дурість чиновників, або помста за чесну позицію газети. Журналісти єдиної в Криму україномовної газети знову пишуть високим чиновникам листи, знову просять про захист і допомогу. Вони і далі вірять, що влада в Україні хоч на краплю українська.

10 грудня

Свобода мирних зібрань

16.12.2002 | Євген Захаров, ХПГ

Коли ж політика буде під контролем права?

   

Стало вже традицією проведення Харківською правозахисною групою разом з Директоратом з прав людини Ради Європи та Інформаційним офісом Ради Європи в Україні восени кожного року просвітницького правозахисного семінару в Києві на "гарячу тему". Не став виключенням і семінар "Європейські стандарти стосовно свободи мирних зборів та свободи асоціацій та вдосконалення українського законодавства", проведений 28-29 листопада в Києві за сприяння Ради Європи, Міжнародного фонду "Відродження" та Національного фонду підтримки демократії (США). Підтримка семінару декількома донорами надала можливість підготувати і видати книгу "Свобода мирних зібрань та свобода асоціацій в Україні" українською та англійською мовами, що репрезентує огляд повідомлень про порушення цих фундаментальних свобод в Україні, українське законодавство щодо свободи зібрань та свободи асоціацій, відповідну судову та адміністративну практику. Для україномовного видання були перекладені "Фундаментальні принципи про статус НУО в Європі", прийняті Радою Європи 6 липня 2002 року, і пояснювальний меморандум до них, а в англомовне видання ХПГ включила переклади власних законопроектів щодо громадського контролю над державною діяльністю, які зараз виявилися вкрай потрібними. Крім того, з’явилася можливість запросити 60 учасників семінару з інших регіонів України. Загалом же у семінарі взяли участь 134 учасника, в тому числі 87 представників недержавних неприбуткових організацій, 20 працівників державних органів (5 представників Верховної Ради України, 5 працівників Міністерства юстиції, 4 – Міністерства внутрішніх справ, 3 суддів, по одному представнику СБУ, Конституційного Суду, офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини), 14 журналістів, 8 викладачів юридичних вузів, 5 адвокатів. Загалом серед учасників семінару було 46 правників.

Переповнена зала міських профспілок на Хрещатику з великою зацікавленістю слухала блискучі лекції експерта Ради Європи, професора Бірмінгемського університету Джеремі МакБрайда по 11 статті Європейській конвенції захисту прав людини та основних свобод, яка захищає свободу зібрань та свободу асоціацій, та про фундаментальні принципи щодо статусу НУО в Європі, автором яких саме є професор МакБрайд. Але знайомство з європейськими стандартами в цій сфері якраз висвітлило нерадісну картину української дійсності: корпус українського законодавства, що регулює проведення мирних зібрань, досі складається головним чином з нормативних актів часів СРСР, які мають виразний дозвільний характер і тому суперечать Конституції України. Але органи влади керуються саме цими застарілими актами. В результаті маємо недолугі адміністративні та судові рішення, коли політичні акції забороняються через відсутність туалетів, що призведе до епідеміологічного стану і розмноження гризунів, через турботу про здоров’я маніфестантів, чий імунітет сильно впаде з причини сильних морозів, через порушення права на відпочинок тих, хто буде під час зібрання гуляти по місту, тощо. Законодавство залишають застарілим немовби навмисно, щоби не дати опозиційним силам правові підстави для політичних акцій. В той же час багато говорилося про примушення брати участь у заходах провладних політичних сил на кшталт мітингів на захист Конституції або зустрічі різних VIP. Коли школярів в Харкові виганяли на мороз зустрічати з прапорцями російського президента Путіна, і вони 4 години мерзли, ніхто про втрати для їхнього імунітету не згадував...

Не набагато краща ситуація з регулюванням свободи асоціацій. Хоч вже 10 років і діє закон "Про об’єднання громадян", він дуже застарів і потребує суттєвих змін. Як зауважив доповідач, відомий фахівець у галузі некомерційного права Олександр Винников, з 34 статей закону 15 статей містять порушення Європейської конвенції. А головне те, що зареєструвати організацію за цим законом можна тільки у випадку захисту прав та інтересів її членів. Організації, які захищають публічний інтерес, зокрема, усі правозахисні неурядові організації, формально є в цій країні незаконними. Учасники семінару згадували про багато випадків відмови в реєстрації неурядових організацій, були наведені приклади судового оскарження відмови в реєстрації, а одна київська організація навіть вже подала скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення 11 статті Європейської конвенції.

Семінар засвідчив, що вже достатньо людей і в державних установах, і в організаціях громадянського суспільства добре розуміють недосконалість чинного законодавства і безглуздість існуючої практики. Це дозволяє сподіватися на зміни на краще у близькому майбутньому. Але, як показує наш гіркий досвід, для досягнення цих змін необхідні ще великі спільні зусилля. Тож візьмемося за руки, друзі...

Соціально-економічні права

16.12.2002 | В. Сандул, депутат Никопольского городского совета

Законопроект о бедных есть – даешь закон о богатых!

   

Улицы наших городов украшают большие рекламные щиты, с различными жизненными советами – как лечится от болезней, чем чистить зубы, с призывами курить только эти сигареты и, косвенно, – каким алкогольным напиткам отдать предпочтение.

И вот – жизнь потребовала смещения акцентов. Рядом со зданием Никопольского горисполкома установлен рекламный щит (бигборд не по-нашему), вопрошающий горожанина – заплатил ли он за тепло. До этого клич был такой – "деньги летом – тепло зимой". Совсем в ключе героя из известного произведения Никополь претендует и доказывает, что Осип Шор – уроженец города является прообразом Остапа Бендера. Уже два года делаются безуспешные попытки провести "день авантюриста", но горожане не понимают зачем из 365 дней года выделять один.

Итак, ушедший, казалось бы, в прошлое образ направленного на тебя перста вопрошающего – "ты вступил в …?." сменился на – "ты заплатил?" Вариантов много – за воду, за квартиру, за отведение стоков, за заботу со стороны родной власти и т.д.

Если пойти по этому пути общения с трудящимися и нетрудящимися массами и поддерживать различные рекламные агентства, то необходимы различные борды, указывающие населению, где получить невыплаченную зарплату, где требовать увеличения пенсий и пособий, где наименьшая очередь, чтоб пенсионеры – обуза общества, "отработанные трудовые ресурсы," – смогли еще при жизни получить обещанные 50 гривен с "замороженных" вкладов.

Но может нас вдохновит такая новость? В июле месяце т.г. в Верховной Раде зарегистрирован проект Закона "Про бідних", разработанный, как сказали бы раньше, в честь Международного дня борьбы с бедностью, который отмечается 17 октября. Период 1997 – 2006 годы Генеральной ассамблеей ООН объявлен десятилетием борьбы с бедностью. Пропустили мы пять лет, но с принятием Закона появится возможность приобщиться к мировому движению (но отнюдь не в качестве донора).

Согласно международным стандартам, к категории бедных относится семья, которая более половины средств своего бюджета расходует на питание. Граница бедности по стандартам ООН для одного жителя Центральной или Восточной Европы определена в 16-17 гривень в сутки. В пояснительной записке к законопроекту сообщается, что на сегодня до 70% населения Украины не имеет возможности даже частично оплатить жизнеопределяющие потребности – еду, крышу над головой, лечение. Показатель бедности (или "индекс нищеты") введенный ООН в 2000 году на Украине был определен для 63 процентов населения.. Трагическая динамика для страны налицо.. За прогнозами статистики ООН на 2015 год население Украины будет составлять 43,3 млн. человек, так как темпы сокращения населения Украины являются самыми высокими в мире. Не подлежит сомнению, что процесс обнищания является одной из основных причин явления, название которого депопуляция. Можно спрогнозировать, с какими показателями страна подойдет к выборам Президента

Законопроект предлагает создать компьютеризированный государственный реестр бедных, отслеживать демографическую ситуацию, присваивать регистрационный номер в Государственном реестре, привлекать Красный Крест, благотворительные и гуманитарные организации, создавать комплексы и приюты для бедных, другие меры и действия для демонстрации миру забот о неимущих.

Рассмотрим одну из острейших проблем нашей жизни – жилищное строительство и функционирование жилищно-коммунального хозяйства. За прошедшее десятилетие в стране резко сократились темпы жилищного строительства и объемы ввода его в эксплуатацию. Об этом свидетельствую цифры, приведенные "Зеркалом недели". 1987 год – введено 21,3 млн. м.кв., 1991 г. – 14,5 млн. м.кв., в 2000 году построено 5,6 млн. м. кв., из которых 1 млн. м. кв. приходится на столицу. Финансирование строительства жилья за счет бюджета за этот период сократилось в 60 раз. 1,8 миллиона человек сегодня еще не потеряли надежды получить жилье и стоят в очереди. Это в основном льготники и граждане, которым приобрести жилье не под силу.

В Украине сегодня продолжают действовать сложившиеся еще в советские времена стандарты обеспечения жильем. 3,5 млн. семей и одиноких людей проживают в коммунальных квартирах, общежитиях или арендуют жилье у частных лиц. Свыше 7 млн. человек проживают в аварийных домах, или в домах, которые скоро станут аварийными. Более 7 млн. человек обеспечены жильем менее 7 м.кв. на человека.

Модернизация старого жилища, так называемых "хрущевок", которые построены в конце 50-х – начале 60-тых годов – это еще одна большая проблема для страны. Срок эксплуатации этих домов фактически завершился. Большинство из них сегодня находятся в аварийном или полуаварийном состоянии.

За прошедшее десятилетие в Украине произошли кардинальные изменения в жилищном секторе, вызванные стремительным переходом страны на рыночные условия хозяйствования.

Вследствие ухода государства с рынка жилья в жилищной сфере Украины возник глубокий кризис. Стремительно расширились новые проявления антиобщественных действий в сфере приобретения жилья и пользования им, мошенничества, что требует вмешательства государства для защиты прав неимущих граждан.

"Перестройка",начатая в середина 80-х годов была по существу номенклатурной революцией сверху, ставящей целью закрепить собственность за теми, кто ею управлял но еще не владел. У нас государственная собственность легитимно принадлежала всему народу. Поэтому после развала коммунистическо-советской системы началась "раздача" общенародной собственности, созданной не одним поколением граждан СССР, (вернее, документов на это право – ваучеров). Предполагалось, что ваучеры можно будет обменять на акции предприятий. Однако события развивались столь стремительно, что доверчивое и обманутое население осталось с замороженными на книжках прежними вкладами.

Отсутствие новых финансово-кредитных механизмов в жилищном строительстве, негативным образом отразилось и на состоянии жилищно-коммунального хозяйства. Здесь идут свои глубинные процессы, вызванные изменением собственности. Основные жилищные фонды некогда государственной собственности, сохранившие свою высокую стоимость, формально еще не обрели хозяев. Здесь мы встречаемся с монополизмом поставляющей газ структуры, катастрофическими расходами энергоресурсов, непрозрачными финансовыми перетоками в системе субсидий и множества других.

Приватизация в этой отрасли народного хозяйства весьма затруднена из-за жильцов. Борьбу с бедностью (или бедными) здесь предполагают вести введением пени за просрочку платежей, выселением за неоплату и другими пока еще не узаконенными методами.

По сообщениям газет в Харькове при инвентаризации жилья по неплатежам за коммунальные услуги выявлено 8 тыс. квартир, в которых никто не проживает. Значительная часть этих квартир скуплена с целью сохранения сбережений и не используется.

Кроме того, обнаруженным неимущим неплательщикам предложено отдавать квартиры, оплата которых им не под силу, и переселяться в другое менее удобное жилье на окраины города. Можно дискутировать о правомерности такого подхода, (жильцы, оказывается, не могут переадресовать претензии и обратить их на неплательщиков заработанного), но результаты инвентаризации жилья и жильцов наводят на довольно грустные размышления о будущем Украины.

Жилец приватизированной квартиры не всегда понимает, что же происходит вокруг него, и в чьих интересах. Почему не выполняются на местном уровне решения правительства, требующие после приватизации квартиры, получение в общую собственность всего жилого многоквартирного дома? Кому это выгодно?

Зачем создавать новые структуры для сбора квартирной платы и коммунальных услуг? Городская власть Никополя постоянно напоминает о вине населения Никополя, задолжавшего за тепло за прошедшие годы десятки миллионов. Начата массированная борьба с неплательщиками дозволенными и недозволенными средствами, сопровождаемые лицемерными взыванием к совести и ответственности. Вместо плакатов на тему – "ты оплатил" – и вымогательской агитации необходима скрупулезная работа по учету жилья, жильцов, уровня их доходов, причин неплатежей, анализа работы Теплосети. Пора знать, сколько у нас пустующих квартир, кому они принадлежат, где проживают их хозяева, и сколько они должны. Оказалось выгодней и проще устанавливать щиты, печатать обвиняющие плакаты, нежели мобилизовать на кропотливую работу различного ранга слуг народа.

Действующая методика начисления оплаты за тепло – одна из причин неплатежей. Зачастую население не платит за услуги, которые оно не получает. Необходимо изменить саму постановку вопроса: надо думать не о том как выбить долги, а как улучшить качество услуг населению.

Само присутствие жильцов в квартире во время контроля эффективности отопления, по действующей методике дает 1-2 градуса, не считая тепловыделений при приготовлении пищи и от дополнительных обогревателей. По этой методике Теплосеть может претендовать на оплату станций метро, которые как известно, не отапливаются, а необходимую температуру на станциях обеспечивают своим присутствием и тепловыделением пассажиры.

Несмотря на кризис в стране, на нищету граждан, у местной власти есть рычаги и достаточно полномочий изменить положение к лучшему. 11 октября 2002 года принято Постановление Кабинета Министров № 1521 "О реализации Закона Украины "О объединении совладельцев многоквартирного дома" Но у местной власти другие приоритеты.

После разработки законопроекты должны рассматриваться Верховной Радой. Будет ли рассматриваться законопроект "О бедных", покажет время. Учитывая, что этот законопроект разрабатывался не бедными и принимать Закон будут представители далеко не бедных слоев населения, необходим альтернативный проект Закона – "О богатых"! К его разработке необходимо привлечь всех, жизненный уровень которых находится ниже установленного уровня бедности.

Соціально-економічні права

16.12.2002 | Ігор Столяров, м.Одеса

Студенти відстоюють свої права вже і в Одесі.

   

Студенти Одеського державного аграрного університету, провели вуличну акцію протесту. Вони вимагали зустрічі з ректором навчального закладу Сергієм Корлюком. Але, Він, певно злякавшись морозу, до них не вийшов.

А студенти вимагаючи скандували: "РЕКТОРА!!!"

Перший проректор університету порадив: "Ви ще вилізьте туди на дах і кричіть..."

Напередодні ректору та Голові Обласної державної адміністрації Сергію Гриневецькому передали заяву студентів, що мешкають у гуртожитку №1, у якій вимагають припинити свавілля, яке чинить над ними комендант зазначеної установи та його дружина.

"Вже протягом багатьох років студенти різних факультетів та курсів відчувають на собі знущання і елементарне порушення прав людини. Приміром, комендант Олександр Трифонов під час спілкування зі студентами використовує лайку кримінального характеру, може погрожувати виселенням з гуртожитку в залежності від настрою, мали місце випадки побиття, про що подано відповідну заяву до прокуратури.

За розпорядженням коменданта у гуртожитку функціонує карцер, на зразок такого, що є у в’язницях, куди насильницьки закривають студентів, в тому числі і дівчат, які, на думку Олександра Трифонова, провинилися. У карцері побувала студентка Василина Вишневська. Ми не можемо нормально готуватися до занять, бо досить часто змушені терпіти екзекуції у вигляді прибирання території не лише навколо гуртожитку, але і на території стоянки автомобілів.

Наших рідних, які їдуть, щоби провідати нас, з далеких районів області, не пропускають до кімнати.

Майже завжди ми змушені ходити темними кімнатами гуртожитку, у зв’язку з тим що світло вимикають".

Умови життя, які встановив комендант Олександр Трифонов та його дружина, автори заяви назвали табірними. Вони вимагають звільнити обох винуватців негараздів з подальшим їхнім виселенням з гуртожитку, створити елементарні побутові умови проживання, зменшити платню за проживання у гуртожитку..."

У випадку ігнорування студенти залишили за собою право звернутися за солідарною підтримкою до демократичних студентських організацій Одеси з метою організації актів громадянського впливу.

Під заявою двісті дев’ятнадцять підписів студентів.

За словами Голови Одеської обласної організації Української республіканської партії "Собор" Федора Нарійчука: "цей гнів студентів цілком виправданий.

Знущання над ними триває не один рік...

Комендант гуртожитку може серед ночі увірватися до кімнати, підняти їх і бити".

Лідер організації "Українське братство" в Одесі Андрій Юсов наголосив, що "вперше за роки незалежності студенти Одеси спромоглися розпочати процес відстоювання власних прав. Це чудово. Я, як представник "Українського братства", відчуваю гордість за тих, хто захищає свої права. Сподіваюсь, що справедливість переможе і люди, які порушують права студентів, будуть покарані".

Тепер слово за владою та ректором університету.

У разі мовчанки акції протесту триватимуть. Принаймні так пообіцяли студенти. 

 

Громадянське суспільство

16.12.2002

ПЛ продовжує дискусію, присвячену деяким проблемам правозахисного руху (Євген Захаров, Наталія Дульнєва).

   

Євген Захаров, ХПГ

Я хочу написати те, з чого треба було б починати цю дискусію.

Перед тим, як говорити про правозахисні організації, необхідно дати визначення усіх термінів, які використовуються: що розуміється під правами людини, від кого їх захищають, хто, власне, порушник прав людини.

Слід зауважити, що чіткої несуперечливої концепції прав людини не існує. Її можна було б збудувати, якщо прийняти суто ліберальне трактування прав людини, тобто розуміти їх тільки як так звані права першого покоління – громадянські (або особистісні) та політичні. До громадянських прав відносяться право на життя, на захист від рабства, від катувань, від безпідставного арешту, затримання або вигнання, право на рівність перед законом, на справедливий суд, на приватність, на свободу пересування, право на притулок, на свободу думки, совісті і релігії, на свободу вираження поглядів. До політичних прав належать: свобода мирних зібрань і свобода асоціацій, право на участь в управлінні, право обирати і бути обраним. Формулювання цих прав йдуть від Джона Локка, пройшли через буржуазні революції, потрапили до Декларації прав людини і громадянина і Американського Білю про права людини та були кодифіковані у Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про громадянські і політичні права в майже не зміненому вигляді. В термінології Джона Локка усі ці права є природними, тобто належать усім людям по праву народження, просто тому, що вони люди.

Слід підкреслити, що йдеться про права особистості, а не якогось колективу, і у якості порушника розглядається виключно держава. В основі концепції прав людини міститься три положення: 1. будь-яка влада в державі має бути обмеженою; 2. кожна людина має свою область свободи, на яку держава зазіхати не вправі; 3. якщо держава порушила цю область свободи, людина повинна мати можливість оскаржити це порушення в суді, який примусить державу перервати порушення і компенсувати збитки, які були нанесені порушенням. Таким чином, права людини – це зони свободи, які мають бути вільні від регулювання державою (це визначення належить Ф.Гайєку). При такому підході зручно використовувати поняття негативних прав, тобто заборон державі порушувати зони свободи. Що ж до правозахисних організацій, то можна чітко визначити їхню місію – охороняти ці зони свободи від експансії держави, захищати людину від організованого насильства, яке здійснює держава. При цьому, якщо природні права переходять в статус юридичних, тобто закріплені в законі, то з’являється можливість захищати їх за допомогою визначених законом процедур. Наприклад, гарантування прав людини в Конституції вже уможливлює юридичний захист прав людини через Конституційний чи звичайний суд в залежності від того, як збудована конституційна система. В українській Конституції ці права гарантовані статтями 21-41.

Описана концепція прав людини одразу перестає працювати, якщо розширювати поняття прав людини і додати до них так звані права другого покоління, які з’явилися у Загальній декларації прав людини під тиском Радянського Союзу та його сателітів, – соціальні, економічні та культурні права. Вони включають право на соціальне забезпечення, на працю, на рівну оплату за рівноцінну працю, на відпочинок і дозвілля, право на достатній життєвий рівень, право на освіту, право на участь у культурному житті суспільства та інші. В Конституції України вони гарантуються статтями 42-54. Ці права мають вже зовсім іншу природу. Їх називають позитивними, оскільки вони накладають на державу позитивний обов’язок їх забезпечити. Прибічники ліберальної концепції прав людини кажуть, що ці права взагалі не можна називати правами людини – вони вже не універсальні, не всезагальні, не невідчужувані, і, найголовніше, вони мають бути реалізовані державою а не людиною, це обіцянки держави зробити людям "хороше життя" – забезпечити їх робочими місцями, достатнім рівнем життя, що означає достатній рівень харчування, житла та одежі, кваліфікованою медичною допомогою, достатнім соціальним забезпеченням в старості, тощо. Але, зауважимо, забезпечити реалізацію цих прав можливо тільки у випадку отримання грошей від тих, хто їх заробляє, а потім справедливого і правильного розподілення отриманих коштів. Жодного позитивного прикладу такого ґатунку в так званих країнах народної демократії ми не бачили, а бачили, навпаки, дещо протилежне.

Отже, більш прийнятною видається ліберальна концепція прав людини, яка й має бути покладена в основу діяльності правозахисних організацій.

Це не означає, що правозахисні організації мають ігнорувати права другого покоління, тим більше, що вони закріплені в нашій Конституції (хоча, на мою думку, це було помилкою, і в подальшому Конституцію доведеться змінити, гарантії цих прав переформулювати – наприклад, так, як це зроблено в Конституції Польщі, де ці права гарантуються не для усіх, а для соціально слабких), Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права (Україна є його учасником) і Європейської соціальної хартії (Україна на шляху приєднання до хартії). Але говорити про реалізацію цих прав можна, якщо тільки декларативні норми (сформульовані як наміри, побажання) цих документів підкріплені нормативними актами, які, наприклад, визначають, що в цій країні є достатній рівень життя. Інакше незрозуміло, що є порушенням цих прав, і ці порушення не можна оскаржити в суді, отже, ст.8 Конституції, яка декларує, що конституційні норми є нормами прямої дії, виконати для цих прав неможливо. Таким чином, в наших умовах ці права є суто декларативними, і держава їх реалізувати не в змозі. Але для правозахисних організацій залишається великий простір для утвердження мінімальних норм, які держава має визнати і забезпечити, для захисту від дискримінації в реалізації цих прав, для боротьби з порушеннями законодавства, яке певною мірою реалізує ці права (нарахування пенсій, допомоги інвалідам, багатодітним родинам, тощо).

Слід визнати, що прибічники розширення концепції прав людини мають свої сильні аргументи. Оскільки праця невіддільна від життя, право на життя і право на працю – речі взаємопов’язані; якщо держава не бере на себе обов’язок забезпечити бодай на мінімальному рівні це право, а людина слабка і не може сама собі це право забезпечити, вона відкидається на обочину життя. Як же можна тоді говорити про соціальну державу? Крім того, є відома теза про неподільність прав людини. Людина єдина, є істотою соціальною, і усі її права, які відображають різні іпостасі людини, не можна розділити. Вони потрібні людині в комплексі. Якщо людина не буде мати можливості працювати і заробляти, навіщо їй фундаментальні свободи? Крім того, заперечується теза, що позитивні права на відміну від негативних пов’язані з рівнем багатства суспільства: кажуть, що багато прав першого покоління, такі, як, наприклад, право на справедливий суд, на рівність перед законом, в бідному суспільстві захистити також не можна. І взагалі, чому права першого покоління є негативними? Те ж право на справедливий суд – хіба воно негативне? Воно означає позитивний обов’язок держави забезпечити рівний доступ до правосуддя та існування справедливого і безстороннього суду. Заборона катувань означає позитивний обов’язок держави провести швидке, неупереджене і ефективне розслідування повідомлень про катування. Заборона державі безпідставно і свавільно порушувати свободу людини означає позитивний обов’язок держави захистити ці права у випадку порушення, тобто один орган державної влади має виправити помилки іншого органу державної влади, який припустився порушення. Не можна не визнати ці аргументи серйозними.

У другій половині ХХ сторіччя з’явилась концепція прав третього покоління, прав народів. Право народів на самовизначення навіть потрапило до пактів ООН 1966 року. Хоча слід зауважити, що це право не забезпечене процедурно в міжнародному праві і є дуже небезпечним в практичній площині. Була спроба запропонувати третій пакт, який кодифікував би ці права – на самовизначення, на розвиток, на чисте довкілля, але вона виявилась невдалою. Хоча деякі з цих прав були включені до Африканської Хартії прав людини 1971 року. Ці права ще більш далекі від юридичного закріплення, ніж права другого покоління. З теоретичної точки зору тут ще більше питань.

Але це не означає, що колективні права треба відкидати. Якщо визнавати, що захист прав людини – це діяльність, спрямована на мінімізацію організованого насильства, здійснюваного державою, то кроки на захист якихось груп, які пригноблюють, – це загалом коректний підхід.

На закінчення хочу підкреслити, всі ці розмови про права людини, всі ці правові конструкції безглузді, якщо вони не сприяють захисту свободи, життя, честі й гідності людини.


Наталія Дульнєва, Українська Асоціація "Міжнародна Амністія", Львів

Перш за все хочу внести ясність у факт моєї участі у цій дискусії. Проблеми формування асоціацій чи інших об’єднань національних правозахисних організацій є надзвичайно цікавими, проте вони, як правило, рідко входять до нашої сфери діяльності, або до наших стратегічних планів. Хоча останнім часом ми теж почали створювати або входити до об’єднань чи коаліцій для вирішення певних практичних питань, як наприклад, боротьба з тортурами чи створення Міжнародного Кримінального Суду. Побудова об’єднаного фронту людей, що знаходяться на "першій лінії вогню", тобто правозахисників, турбує нас все більше. Однак, ми вважаємо, що вона потребує багатьох узгоджень і делікатного підходу, щоб кожна організація могла, зберігаючи свою специфіку, додати свій голос і вплинути на вирішення справ. Саме тоді ми будемо мати сильніший та динамічніший правозахисний рух, який би міг розвинути і втілити стратегію захисту прав людини у 21-у столітті.

Але я б хотіла поки що виступити у цій дискусії з приводу, який мене турбує набагато більше, аніж об’єднання правозахисних організацій. Під час цієї дискусії, можливо цілком спонтанно, з’явилася інша тема, а саме концептуальне обґрунтування прав людини, а також визначення прав людини, яке було дано паном Євгеном Захаровим. І ось тут я мушу висловитися, оскільки відстоювана ним точка зору нє є прийнятною для Міжнародної Амністії. Хочу підкреслити, що у даному випадку я висловлюю не свої особисті погляди, і не концепцію Української Асоціації Міжнародної Амністії, а певні підставові цінності, якими керується увесь міжнародний правозахисний рух Amnesty International, певною мірою причетний до створення існуючих норм міжнародного права. Для нас це питання надзвичайної ваги.

Але усе по порядку.

Для нас головною засадою прав людини є поняття людської гідності. Тому ми однаково серйозно ставимося до усіх трьох категорій прав людини, які викладені у Загальній Декларації прав людини та інших міжнародно-правових документах. Ми не визнаємо ліберальну концепцію прав людини, побудовану на ієрархії цих прав. З нашої точки зору, права першого покоління, або громадянські і політичні права, зорієнтовані на свободу людини, права другого покоління, або соціальні і економічні права, зорієнтовані на безпеку людини, і права третього покоління або права на здорове довкілля, культуру і розвиток (які до речі є не правами народів, а теж правами індивідуальними) є абсолютно рівними між собою, і повинні бути дотримані у комплексі. Саме тоді вони стають нормами, які можуть забезпечити гідність людини, саме тоді вони можуть бути підвалинами не лише свободи, але й справедливості. Для того, щоб жити з гідністю, людям одночасно має бути гарантовано право на свободу, безпеку та гідні людини норми громадського життя. Право на свободу від страху і право на свободу від голоду для нас є однаково важливими. І якщо ці права на свободу від голоду з’явилися у Загальній Декларації прав людини під тиском Радянського Союзу, то що ж, і добре, що хтось про це турбувався. Наше сприйняття прав людини є відповіддю на політичні, економічні та соціальні зміни у сучасному світі, а також їхній вплив на правозахисний краєвид світу.

Перш за все, до таких змін відноситься явище глобалізації у сенсі поширення економіки вільного ринку, багатопартійних політичних систем та технологічних інновацій, що супроводжується зростанням добробуту деяких, але збіднінням та відчаєм для багатьох. Другою зміною, яка міняє імідж сучасного світу, є протилежне глобалізації явище, а саме, дефрагментація – зростання розбіжностей і конфліктів між країнами, розпад та колапс окремих держав, боротьба за владу між певними кланами та правлячими елітами. Наслідками дефрагментації є зростання дискримінації, збільшення небезпеки для роботи правозахисників і працівників гуманітарних інституцій та зміна різновиду політичних репресій, які, у свою чергу, споводували навіть зміну пріоритетів Міжнародної Амністії, яка все більше фокусує свою діяльність не лише на свободі слова і думки, а на порушенні прав людей внаслідок їхньої ідентичності. Тобто ми вимушені працювати на захист людей, які постраждали не за те, що вони думають, а за те, ким вони є, і це нелегкий процес, який потребує нових підходів, нових методів досліджень і боротьби. Третім викликом для нас є реакція на ці глобальні зміни національних держав, які опинилися між Сціллою глобалізації і Харибдою дефрагментації, і не здатні ані контролювати глобальних тенденцій, ані виконувати вимоги усіх соціальних груп, що проживають у межах їхніх кордонів. У такій ситуації держави нерідко втрачають контроль над власною територією або принаймні авторитет. Хоча майже усі держави користуються риторикою ліберальної демократії та прав людини, лише деякі серйозно намагаються втілити слова у реальність. Але є речі, які держави можуть і повинні робити. Вони повинні захищати власних громадян від свавілля транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових інституцій. Вони повинні захищати робітників від експлуатації, поборювати корупцію чиновників та не допускати вбивств правозахисників і журналістів. Головною нашою метою у цій сфері є притягнення держав до відповідальності як за їхню діяльність, так і за бездіяльність, наприклад у галузі недопущення домашнього насильства над жінками та дітьми, відсутність контролю за торгівлею зброєю та знаряддями тортур, тощо.

З моменту падіння Берлінської Стіни значно зріс як у чисельності, так і у силі міжнародний правозахисний рух. Проте, масштаб репресій, бідності та військових конфліктів збільшився аж так, що тепер від них страждає більшість людства. Для нас усі принципи прав людини завжди були важливими лише через їхнє значення для конкретних осіб та персональних трагедій жертв порушень прав людини. Врятувати жертву – було і залишається головною метою роботи організації. Тому організація веде боротьбу на три фронти. Першим є боротьба за збереження індивідуальності жертви, бо жертва це не статистична і не соціологічна категорія, а людська істота. Другим фронтом є боротьба проти забуття. Не може бути справедливості, якщо злочинці, які б посади вони не займали, можуть насолоджуватися безкарністю. І нарешті третім фронтом є боротьба за права для всіх. Права людини належать кожному, а не лише освіченим, популярним, інтелектуалам, тощо.

По той бік політичних конфліктів існує соціальна і економічна несправедливість, яка теж породжує серйозні порушення як економічних, соціальних і культурних, так і громадянських і політичних прав людини. Ми визнаємо не лише принцип Локка про природність прав. Повага до прав людини містить не лише визнання універсальності, але також неподільності цих прав.

Більшість бідних цього світу позбавлена переваг глобалізації. Вільний ринок не обов’язково означає більш суспільно свідомий ринок. Навпаки, зростання бідності у серці процвітаючого світу підвищує у людей почуття того, що вони перебувають на економічному і соціальному маргінезі, що за них ніхто не дбає, а це створює ґрунт для обурення і застосування сили. Багато людей, у тому числі в Україні, мають глибоке почуття пануючої соціальної несправедливості. Мільйони людей в усьому світі не мають рівного з іншими доступу до освіти, роботи і влади, через їхні расове або етнічне походження, стать або сексуальну орієнтацію. Поки глобалізація поширюється, збільшуючи багатства багатих і доводячи до відчаю бідних, правозахисники повинні боротися не лише за юридичну справедливість, але за соціальну справедливість. Етичний підхід до глобалізації означає такий підхід до проблем розвитку, який базується на правах людини. Ми повинні боротися не тільки проти тортур, свавільних арештів і несправедливих судів, але також проти голоду, неписьменності і дискримінації, якщо ми хочемо, щоб права людини цінувалися в країнах, що розвиваються, або в країнах, охоплених економічною кризою, таких як Україна.

Коли ми говоримо про світ свободи і справедливості, то маємо на увазі світ, де кожна особа користається усіма правами людини, що містяться у Загальній Декларації прав людини і інших міжнародних документах з прав людини. Наша сфера діяльності розширилася, оскільки змінилися проблеми порушень прав людини, які нас турбують. У майбутньому ми не лише працюватимемо на захист громадянських і політичних прав, які перебували у центрі нашої діяльності протягом десятиріч, але й боротимемося за те, щоб гарантувати повагу до економічних, соціальних і культурних прав.

Саме тому я хочу наголосити, що ліберальна концепція прав людини зовсім не є загальновизнаною і навіть не сприймається позитивно більшістю правозахисників у сучасному світі. Навпаки, саме за останні 20-30 років ця концепція все більше відступає під натиском концепції універсальності та неподільності прав людини. Більше того, саме ліберальна концепція, яка звужує значення прав людини і стверджує, що держави не несуть відповідальність за дотримання соціальних та економічних прав, заважає ефективно дотримуватися прав жінок, дискримінованих меншин, тощо. Саме ця ліберальна теорія прав людини призвела до того, що інституції та організації, які займаються проблемами прав людини, відвертаються від вирішення проблем прав жінок, біженців, меншин, трудящих, і не вважають правозахисними організаціями ані професійні спілки, ані жіночі організації.

Хочу завершити тим, що універсальність і неподільність прав людини є абсолютними цінностями для нас, і не можуть служити предметом переговорів. Саме це формує наш правозахисний погляд, – погляд, з точки зору якого безпека людей важливіша, ніж безпека держав. Ми вважаємо, що у наш непевний час лише цей підхід пропонує хоч якусь реальну надію для поступу.


Євген Захаров, ХПГ

Текст Наталії, на мою думку, підтверджує те, що усталеної концепції прав людини не існує. Це поняття не визначено в праві, як не визначені інші ключові поняття, такі, як, наприклад, "народ", "національна меншина" та багато інших. Важко торкнутися усіх позицій, заявлених в цікавому тексті Наталії, і тому я обмежуся лише кількома ремарками.

Хочу, проте, заперечити одну тезу. Наталія весь час пише від імені усіх членів руху "Міжнародна Амністія" і підкреслює, що у даному випадку вона висловлює не свої особисті погляди, і не концепцію Української Асоціації Міжнародної Амністії, а певні підставові цінності, якими керується увесь міжнародний правозахисний рух Amnesty International. Знаючи особисто багато членів Амністії як в колишньому СРСР, так і за його межами (багато з яких, до речі, притримується саме ліберальної концепції прав людини), ризикну припустити, що вона все ж таки висловлюю свою особисту точку зору, оскільки, гадаю, вони б з тим, що вона виклала, не погодилися. Бо стверджує вона речі далеко не безспірні.

Зауважу, що не можна однаково ставитися до усіх прав хоча б тому, що вони мають різну ступінь захисту, різну природу і різне значення. Мені важко уявити однакове ставлення, наприклад, до таких прав, як заборона катувань та право на оплачувану періодичну відпустку (відповідно ст. 5 і 24 Загальної декларації прав людини). Перше право належить всім і є абсолютним, жодні причини не виправдовують застосування катування. Друге... Ну, яка, скажіть, може буде відпустка у письменника чи художника, який працює, скільки хоче і коли хоче? Зрозуміло, що це право не є природнім, невідчужуваним і всезагальним. І взагалі, чи можна це вважати правом людини? Так можна дійти до права чистити зуби... І до принципу неподільності прав, який я, до речі, не заперечував, це відношення не має.

Я вважаю, що не можна не ставити питання про ієрархію прав і свобод. Але не можна стверджувати, що пропонована тим чи тим ієрархія є єдино вірною і не може бути предметом переговорів. На мою думку, важливість того чи іншого права суто індивідуальна. Одні більше люблять свободу, інші – порядок. Для одних найголовнішим правом є право на життя, але для Сократа, наприклад, воно, як відомо не було головним. А, наприклад, для Пушкіна, найважливішим правом, схоже, було право на приватність: його відливали холодною водою, коли він дізнався, що його листи до дружини піддавалися цензурі. Як відомо, своє право на честь і гідність він цінував більше, ніж право на життя...

27 листопада в Києві відбулася робоча зустріч представників недержавних організацій з прав людини, яку організувала Харківська правозахисна група за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Протягом дня 85 представників 79 організацій обговорювали напрямки і засоби співпраці неурядових організацій та парламентських структур, спрямованої на захист і утвердження прав людини. Домінувала наступна точка зору: створення юридичної особи на кшталт асоціації недержавних організацій з прав людини для координування їхньої праці недоцільне, бажане об’єднання на кшталт Громадської ради недержавних організацій з прав людини (не всім учасникам подобалась ця назва, але іншої так ніхто і не запропонував) у вигляді "м’якої" горизонтальної коаліції, яка буде працювати через робочі групи, створені для праці відповідно до конкретних проектів задля вирішення конкретних проблем. При цьому співпраця з органами державної влади і доцільна, і бажана, але необхідно зберегти незалежність і досягти рівноправності у стосунках.

Була утворена робоча група з представників 8 організацій, яку учасники зустрічі уповноважили підготувати декларацію про співпрацю, положення про Громадську раду, провести опитування бажаючих взяти участь у співпраці, визначити план і стратегію спільних дій та сформувати перелік проблем, для вирішення яких мають бути сформовані робочі групи. ХПГ взяла на себе інформаційну підтримку цього процесу. Всі документи, які готуються робочою групою, будуть надруковані в ПЛ і вміщені на сайті www.khpg.org для обговорення. Сьогодні пропонуємо увазі читачів проект декларації, який вже узгоджено більшістю членів робочої групи.

Громадянське суспільство

16.12.2002

Декларація про співпрацю недержавних організацій з прав людини

   

Ми, представники недержавних організацій з прав людини,

прагнучи
утвердження прав людини в Україні,

розуміючи
необхідність розвинення механізмів захисту прав людини,

усвідомлюючи
важливість освіти і виховання в дусі прав людини,

підкреслюючи
необхідність приведення українського законодавства, судової і адміністративної практики у відповідність до вимог Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини,

беручи до уваги
необхідність змін у законодавстві, спрямованих на його гармонізацію з нормами Європейського Союзу,

визнаючи
актуальність процесу самоорганізації і саморегуляції у середовищі недержавних організацій з прав людини, з метою активізації мережевих програм та організації спільних акцій і кампаній,

декларуємо намір:


– створити Громадську Раду недержавних організацій з прав людини;

– розробити стратегію й план співпраці недержавних організацій з прав людини;

зосередити об’єднанні зусилля
на

аналізі законодавства та правозастосувальної практики, що стосується прав людини,

аналізі державної політики в сфері прав людини,

моніторингу законопроектів, що стосуються прав людини,

підготовці експертних висновків щодо їх прийнятності та удосконалення,

сприянні освіті та інформуванню в сфері прав людини
.

Жертви політичних репресій

16.12.2002 | Ніна Кучеренко, м.Полтава

"Я вижила тільки тому, що мама... кинула мене"

   

Гіркі спогади про 33-й і тепер обпікають мені душу.

Мені йшов четвертий рочок. Мого батька, 30-річного Федора Горобця, завідувача колгоспною конефермою, звинуватили у змові з підлеглим-підлітком, якого у полі затримали з клунком украденої для сім’ї дерті. Спочатку батька катували в сільраді. Потім – у Решетилівському районному НКВС. Він міг утекти, коли його привезли додому за речами. Але наївний селянин вірив, що у районі швидко "розберуться" в його невинуватості. Більше у село Горобці Федір Горобець не повернувся. Пішла мама у Решетилівку провідати батька в тюрмі, а охоронець: "Його тут немає." "То, може, хоч листа написати можна?" – спитала. А той каже: "Туди листи не доходять". Й до цього часу не знаю, де батькова могила. Хоча, яка там могила, тоді людей загрібали, мов собак...

Залишилися ми з мамою вдвох. Тим часом "посланці партії" вигрібали з дворищ усе: борошно, зерно, крупу, овочі. У нас навіть ночви з-під борошна вимели, ріски не залишилося.

Мама ходила у колгосп на роботу, там в обід давали якусь юшку, а я залишалася вдома під замком запертою й зовсім голодною. Щоб якось мене нагодувати, мама вранці нарве колоски жита, зварить із зерничка бовтанку і йде на цілий день.

Та бригадир, колгоспний активіст Сергій Горобець, пильнував, щоб колосків не рвали. Одного разу він застав маму в житі і став нещадно бити її батогом. Вона впала на землю, скорчившись від болю, а він так крутив коня, щоб той наступив важкими копитами на маму. Та тварина, мабуть, була розумнішою за цього нелюда, який ще й доводився нам далеким родичем, і обережно переступала.

А невдовзі бригадир, коли мама була на роботі, зламав засув і двері в хату, зайшов і на моїх очах, перелякавши мене в смерть, розвалив комини і піч, щоб не було на чому зварити їжу. Домівка перетворилася в пустку.

Що далі робити? Як вижити?

Взяла мене мама за руку й пішли ми по людях милостиню просити. Та дуже вже багато було прохачів, і всім було так тяжко, що мало хто щось давав. Розповідала мама, що бачила, як дітей варили в казанах. І подалися ми на заробітки у Семенівський район – на цукрові буряки. Мамі пощастило влаштуватися, а мене здати у дитячий садок. Та недовго ми там були. З гуртожитку нас виселили, бо з дітьми не дозволялося. На той час ми вже опухли обидві.

По дорозі з Семенівки попросилися до однієї сільради переночувати в сінях. Дозволили. І мама зважилася-таки на те, що давно задумала. Правильно розмірковуючи, що радянська влада не кине дитину напризволяще, вона на світанку залишила мене сплячу в сільраді, а сама пішла рятуватися від голодної смерті на заробітки в ту ж Семенівку. Мене й справді відвезли у якийсь найближчий патронат (типу дитбудинку).

Прізвище своє – Горобець – я пам’ятала. І, певно, за аналогією з прізвищем мене перевели в патронат мого рідного села Горобці на Решетилівщині. Більше двох років жила я в цьому притулку, де були діти різного віку. Мабуть, за життя я не пролила більше сліз, як у тому патронаті. Старші діти ображали, збиткувалися над меншими, але вихователям було байдуже, ніколи вони нас не захищали, не жаліли; ми не знали, що таке ласка.

Пам’ятаю й подію, що змінила моє життя на краще. Один раз на місяць (це вже був 35-й рік) почала до мене приходити якась тьотя, котра називала себе мамою. Тьотя приносила мені цукерки-подушечки, брала на коліна, пригортала і чомусь плакала. А я не розуміла значення слова "мама", бо за роки жорстоких випробувань дитячі почуття до матері повністю атрофувалися. Та з часом вони почали потроху оживати. Я з нетерпінням чекала нового побачення, тремтіла від радості, коли знову бачила її. Так у мою свідомість поверталося поняття "мама".

Через кілька місяців, коли я до неї звикла, мама забрала мене до себе. Вона тимчасово мешкала у свого брата Федора Івановича Убийсобаки, голови Великобакайської сільради, який і допоміг мамі мене розшукати. Колгосп дав нам напіврозвалену хату у Малому Бакаї, господарі якої вимерли під час голодомору. Нарешті після довгих поневірянь ми з’єдналися у маленьку сім’ю. Труднощі, звичайно, продовжувалися, та ми вижили...

Оголошення

16.12.2002

Центр інновацій та розвитку, який адмініструє найповнішу базу даних громадських і благодійних організацій, уможливлює віднині доступ до неї у режимі on-line

   

Без будь-якого паролю чи реєстрації, як це роблять інші власники сайтів, Ви маєте змогу знайти наявну у нас інформацію про будь-яку з майже 40 тисяч зареєстрованих в Україні громадських і благодійних організацій. Лише завітайте на сайт www.charity.org.ua у розділ "Хто є хто". Ця база даних уможливлює пошук організацій за різними критеріями: – назвою – кодом ЄДРПОУ – адресою (областю, містом і навіть вулицею (!) – прізвищем керівника – номером телефону – ключовими словами в описі діяльності організації ВИ МОЖЕТЕ ВНЕСТИ ЗМІНИ І ДОПОВНЕННЯ ДО ОПИСУ ВАШОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. Тут же Ви зможете знайти відомості про будь-яку організацію за ЄДИНИМ ДЕРЖАВНИМ РЕЄСТРОМ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН ТА БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, який введено в дію 10 березня 1999 року, і який здійснюється Міністерством юстиції України. Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій – це комп’ютерна база даних, створена за допомогою автоматизованої комп’ютерної системи, яка складається із сукупності електронних копій державних реєстрів об’єднань громадян та благодійних організацій, книг обліку філій, представництв всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій, об’єднаних на основі єдиних правил, стандартів та процедур обміну інформацією. Єдиний Реєстр – документ, до якого органом, який реєструє, та Інформаційним центром вносяться відомості про реєстрацію всеукраїнських, міжнародних, місцевих громадських організацій, політичних партій та їхніх місцевих осередків, всеукраїнських, міжнародних, місцевих благодійних організацій та їхніх відділень зі статусом юридичної особи (надалі – організацій). У розділі "РІЧНІ ЗВІТИ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" можна ознайомитися з річними звітами про діяльність благодійних організацій. Згідно з положеннями ст. 5 п.3 Декрету Кабінету міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та вимогами Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" щодо податкування благодійної допомоги" благодійні організації повинні обов’язкового не рідше одного разу на рік оприлюднювати повні звіти про джерела залучення коштів і напрямки їх витрат. Отож, річний звіт є своєрідною візитною карткою благодійної організації, що засвідчує прозорість її діяльності. Всі ці бази даних є доступними з порталу "Енциклопедія Доброчинності" www.charity.org.ua – спеціалізованого Інтернет-сайту, який присвячений питанням благодійності в Україні. Ідея, концепція і розробка цього сайту належить Центру інновацій та розвитку, київській громадській організації. Ми прагнемо створити реального помічника, який би допомагав тим, хто працює у благодійних організаціях, а також тим, хто хоче співпрацювати з українськими благодійними організаціями, надаючи їм допомогу, й передусім – корпоративним донорам. Сайт покликаний уможливити доступ до інформаційних ресурсів, що вкрай необхідні у повсякденній діяльності як благодійних організацій, так і набувачів благодійної допомоги, донорів. Відтак ми широко подаємо й періодично оновлюємо практичну інформацію про специфіку діяльності благодійних організацій в Україні (податкові роз’яснення та консультації бухгалтерів, аудиторів і юристів щодо специфіки надання й використання благодійної допомоги, відповідні законодавчі акти та коментарі до їх окремих положень тощо). Потенційні донори можуть ознайомитися з річними звітами благодійних організацій, адже саме цей сайт дає унікальну можливість побачити, хто є хто і чим займається, і, зрештою, зробити вибір: кому допомагати. Ми будемо вдячні за побажання і пропозиції щодо змістового наповнення сайту, які можна залишити у розділі "Гостьова книга" або надіслати за адресою: [email protected] Адже ми прагнемо створити ресурс, який би був справді корисним саме для Вас, шановні відвідувачі цього сайту.

З правдивою повагою, Центр інновацій та розвитку

Бюлетень "Права Людини", 2002, №34

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори