пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200316
№16
2003

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

12.12.2003

Конституційний Суд хоче розглядати конституційні скарги громадян.

   

Голова Конституційного Суду Микола Селівон вважає доцільним надати Конституційному Судові право розглядати конституційні скарги громадян. Про це він повідомив на прес-конференції. За його словами, щорічно в Конституційний Суд надходить близько 3000 звернень, при цьому близько 90% з них можна кваліфікувати як конституційні скарги.

Селівон сказав, що конституційними можна вважати скарги громадян на нормативні акти міністерств, Кабінету Міністрів та Верховної Ради. За його словами, під розряд конституційної скарги не підпадають скарги на рішення судів.

Селівон сказав, що розгляд Конституційним Судом конституційної скарги підвищив би рівень захисту прав і свобод людини. „Доцільність уведення конституційної скарги поставила б на вищу сходинку захист прав та свобод людини“, – сказав він.

Відповідно до Конституції, Конституційний Суд вирішує питання про конституційність законів та інших правових актів Ради і Президента, Кабміну та правових актів Верховної Ради Криму.

Ці питання розглядаються після звернення Президента, або не менше ніж 45-ти депутатів Ради, а також Верховного Суду, уповноваженого Ради у правах людини і Ради Криму.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

http://maidan.org.ua/n/news/1054629180

Коментар:
В Росії, наприклад, з часу заснування такої інституції, як Конституційний Суд, громадяни (і навіть особи без громадянства) мали і мають право туди звертатись зі своїми скаргами, і деякі роблять це небезуспішно.

Українські ж громадяни, як вирішили наші законотворці, „обличчям не вийшли“ для аналогічних скарг в наш рідний КС. Залишається тільки здогадуватись, що стало причиною різкого просвітлення в головах служителів вітчизняної конституційної Феміди, і сподіватись, що їх благородний порив назустріч співгромадянам знайде найближчим часом адекватне законодавче відображення.

Роман Романов

Хроніка

12.12.2003

Увеличилось количество обращений журналистов к Уполномоченному ВР по правам человека.

   

Выступая на семинаре для региональных СМИ, Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева заявила, что в последние годы увеличилось количество обращений журналистов, государственных служащих, адвокатов в связи с нарушением прав и свобод. Она также отметила, что в начале ее деятельности на этой должности, обращений от этой категории вообще не было.

Она сообщила, что за 2002 год наибольшее количество жалоб поступило на действия работников региональной милиции, а также жалобы на решения апелляционных судов и прокуратуры, жалоб из мест лишения свободы.

По словам Н.Карпачевой, за 5 лет ее деятельности к ней поступило 12 тыс. жалоб на избиения, пытки и насилие. В целом же, пребывая на должности Уполномоченного Верховной Рады по правам человека, она получила более 290 тыс. обращений от граждан Украины и лиц без гражданства.

По ее мнению, увеличение количества таких обращений из года в год объясняется как информированностью граждан о деятельности Уполномоченного Верховной Рады по правам человека, так и тем, что нарушения прав человека в Украине становятся более массовыми.

В ходе семинара также выступил главный советник Программы развития ООН в Украине Ленни Монтьель, Посол Великобритании Роберт Бринкли, Посол Швеции Ока Петерсон. Все выступающие приветствовали существование в Украине института омбудсмена и выразили личную благодарность Нине Карпачевой за вклад в развитие демократии и защиту прав человека в Украине.

Н.Карпачевой также вручили наивысшую награду Союза журналистов Украины – Всеукраинскую премию имени И.Франко – за настойчивую защиту журналистов от незаконного ограничения их прав и свобод и за постоянную поддержку представителей СМИ. Награду ей вручил председатель Союза журналистом Украины Игорь Лубченко.

http://www.liga.net 

Хроніка

12.12.2003

Мін’юст проведе службове розслідування дій державних виконавців.

   

Міністерство юстиції України проведе службове розслідування дій державних виконавців, щодо яких громадяни України скаржилися Міністрові юстиції у травні і скарги яких визнано обґрунтованими. Таке розпорядження Міністр юстиції України Олександр Лавринович дав у ході особистого прийому громадян, який відбувся, 3 червня 2003 року, в Міністерстві юстиції України.

Як повідомив прес-службі Мін’юсту Олександр Лавринович, переважна кількість звернень, яка надійшла йому протягом травня 2003 року, стосувалася невиконання або неналежного виконання рішень суду. Громадяни також виявили бажання потрапити на особистий прийом Міністра юстиції з питань цивільного стану.

Прес-служба Міністерства юстиції України

Хроніка

12.12.2003

Amnesty International заявляет, что под прикрытием борьбы с терроризмом в странах пренебрегают правами человека

   

Международная правозащитная организация Amnesty International опубликовала свой доклад – 2003. В нем говорится, что борцы за права человека продолжают сталкиваться с новыми проблемами, а война с Ираком доминировала в международной повестке дня, отвлекая внимание от других проблем с правами человека. „Забытые“ конфликты привели к большим потерям в сфере прав человека.

В частности, при этом упоминается Кот-д’Ивуар, Колумбия, Бурунди, Чечня, Непал, Ирак, Израиль и Конго. В докладе речь идет даже об угрозе геноцида в некоторых из этих стран. Amnesty International считает, что привлечение внимания к „скрытым“ кризисам, защита прав „забытых“ жертв – самая большая проблема, с которой она сталкивается сегодня.

В докладе говорится, что правительства стран мира тратили миллиарды, чтобы усилить национальную безопасность и „войну с терроризмом“. Однако, для миллионов людей реальными источниками ненадежности являются коррупция, репрессии, дискриминация, чрезвычайная бедность и болезни.

В докладе Amnesty International указано, что права человека нарушались на протяжении 2002 года в 151 стране. Сам же доклад является вкладом в работу защитников прав человека, пытающихся достичь более безопасного мира, где права человека берут приоритет над политическими, военными или экономическими интересами.

29.05.2003
http://www.liga.net

Хроніка

12.12.2003

Украина занимает четвертое место по количеству обращений в Европейский суд.

   

Ее опережают лишь Турция, Россия и Польша.

Такие данные привел Судья Европейского суда по правам человека, профессор международного права Института международных отношений в Женеве Люсиус Кафлиш, который принял участие в одесском семинаре „Судьи 21-го века“, сообщает „Обозреватель“ со ссылкой на Deutsche Welle.

По словам Люсиуса Кафлиша, чаще всего граждане жалуются на незаконное задержание, затягивание судебных разбирательств и выражают несогласие с решениями имущественных споров.

За пять лет в Европейский суд обратились 7 тысяч граждан, отметила в своем докладе Уполномоченный Верховного Совета по правам человека Нина Карпачева.

В то же время в отношении жалоб украинских граждан,поданных еще в 1996 году, Европейский Суд признал приемлемыми только 10 обращений, а по двум вынес решения по сути.

В мае Европейский суд по правам человека принял 6 решений против Украины относительно условий содержания в местах лишения свободы осужденных к высшей мере наказания. Согласно решению суда Украина должна выплатить этим гражданам по 2-3 тысячи евро.

Люсиус Кафлиш утверждает, что процедура подачи жалобы в Европейский суд по правам человека очень проста. Во многом из-за этого своего рассмотрения в суде ожидают 34 тысячи обращений.

Ежедневно в Европейский суд поступает около 900 писем и больше четверти тысячи международных телефонных звонков.

Люсиус Кафлиш выразил обеспокоенность тем, что в текущем году наблюдается тенденция резкого увеличения количества обращений: по сравнению с прошлым годом – примерно на 40%.

Володимир Яворський

Асоціація мережевих телерадіомовників України
yavorskyy@telefabrica.com.ua


Коментар „ПЛ“:За офіційними даними Європейського суду, Україна посідає не 4-те, а 7-ме місце за кількістю звернень серед 45 членів Ради Європи. Таку малу кількість позитивно завершених скарг, на нашу думку, можна пояснити некваліфікованістю українських адвокатів і нерозумінням левовою більшістю скаржників юриспруденції Європейського суду.

Тероризм

12.12.2003 | Всеволод Речицький, конституционный эксперт Харьковской правозащитной группы

Странная война или почему рассердился Ральф Петерс.

   

Уважаемый г-н Редактор!

Не могу не написать хотя бы несколько слов в связи с публикацией на страницах Вашей газеты статьи Ральфа Петерса об американской войне в Ираке. Почти весь академический год (2002-2003) как стипендиат фонда Fulbright я провел в столичном Вашингтоне и был невольным свидетелем подготовки, начала и завершения этой странной кампании „войны в Ираке“. Накопились некоторые впечатления и соображения. Поэтому статья Р.Петерса лишь „спускает с крючка“, как говорят американцы, то, чем хотелось поделиться раньше.

Прежде всего, обращает на себя внимание то обстоятельство, что Р.Петерс по-настоящему зол, ибо степень авторского раздражения в статье („Зеркало недели“, 7 июня 2003, стр.5) заметно превышает обычные (в т.ч. западные) стандарты жанра. Но если блистательный автор и заодно победитель так злится, это внушает сомнения не только по поводу его аргументации, но и самой победы.

Как пишет Р.Петерс, „мы легко победили в своей войне“, но я думаю, что победы, как настоящего преодоления, попросту не было, ибо иракцы сдались практически без боя. Телевизионные репортажи с места событий напоминали, как все знают, скорее путешествие по Луне, чем панораму сражений.

Парадоксально, но именно своей капитуляцией иракцы отчасти спасли репутацию США. Ведь понятно, что миллионных или даже многотысячных жертв (с любой стороны) им бы никто не простил. Собственно говоря, в своем сражении за свободу американское командование не планировало сдерживаться. Но впоследствии тысячи трупов морально угнетали бы нацию. По счастью, трагедии не произошло. Ирак сдался, потому что не захотел воевать. В самом деле, не умирать же иракцам за нефть, которую нельзя продавать?

Уступка иракцев, однако, лишила США славы настоящих героев, низведя первоначальный рыцарский образ к формату международного задиры, едва ли не гайдаровского „мальчиша-плохиша“. И это, похоже, первое обстоятельство, которое раздосадовало Р.Петерса.

Второй причиной недовольства очевидным образом стала саркастическая реакция на странную войну со стороны Европы (особенно Западной). Я думаю, что европейская реакция была именно саркастической, а не предательской, ложной, обвинительной или какой-либо еще. Как откровенно заметил однажды Й.Фишер, с немцами ведь невозможно разговаривать о войне на уровне аргументации Буша-младшего. Я смотрел по американскому телевидению президентское обращение к нации по поводу начала войны, в самом деле выглядевшее проникновенным. Но ни до, ни после этого подобный эффект не наблюдался.

В свою очередь, контакты украинских правозащитников с представителями британского посольства в Киеве позволили из первых рук узнать, что единственным серьезным оправданием войны в Ираке главный союзник считал наличие там оружия массового поражения. Но оружия до сих пор не нашли, так что бюджетные миллиарды, похоже, текут понапрасну не только на оплату европейских бюрократов, но и американских профессионалов разведки.

В сущности, после неудачи ЦРУ с предотвращением атаки на Нью-Йорк и Вашингтон, неподтвержденные данные этого ведомства о наличии в Ираке оружия массового поражения следует считать двойным информационным скандалом. Конечно, американская победа отчасти смазывает эффект этого удивительного факта, но шила в мешке не утаишь, и вывод о том, что американская экономика умеет зарабатывать деньги, а спецслужбы – их бездумно тратить, напрашивается автоматически. Думается, и это мало радует Р.Петерса.

Разумеется, сказали бы марксисты, информация ЦРУ о наличии у Саддама Хусейна оружия массового поражения – это вообще не информация, а лишь информационный предлог к войне за нефтяные скважины и доминирование в ключевом регионе. Но дело, судя по всему, просто в никудышней разведке. В понятиях З.Фрейда – это самовнушение, в терминах У. Черчилля – „ошибка“.

Следует также признать, что прагматические аспекты американо-иракского конфликта оказались тесно связанными с его философскими аспектами. Если задаться простым вопросом, понизила ли победа в Ираке уровень ныне осознаваемой американцами опасности, то ответ очевиден. Уровень опасности не понизился и, может быть, даже перешел в синдром страха. Испуганная же Америка разочаровывает. Все это великой нации не к лицу.

Я помню американское телевидение в марте и апреле: домохозяйки покупают промышленный скотч и противогазы, а ветераны расконсервируют домашние бомбоубежища времен 60-х. Кроме того, полицейские патрули на углах правительственных кварталов в Вашингтоне и бетонные надолбы вокруг всех административных зданий. К Белому дому не подойти ближе аллей Лафайет сквера, все экскурсии в здание ФБР отменены, в музеях и картинных галереях установлены детекторы металла, а в фойе нью-йоркской Метрополитен-опера сумки и сумочки предъявляются к тщательному досмотру.

Что же касается концептуального видения и понимания предваривших войну трагических событий, то они, как мне представляется, были вполне приемлемо сформулированы еще в „Прозрачности зла“ и „Америке“ Ж.Бодрийара, а также „Власти“ Н.Лумана. Терроризм – как объективно прозрачная (понятная) реакция человека на избыток социальной дисциплины. Транснациональные корпорации, банки, газеты и Интернет – как символические репрезентации угнетения. Разум зажимают в тиски и заставляют повиноваться незримому коду...

Кроме того, говоря о субъективной стороне терроризма, нельзя не признать, что именно в своих крайних проявлениях он едва ли не „альтруистичен“. Террористы не стремятся выжить и победить. Они лишь максимально эффектным образом стараются обратить наше внимание на нечто для себя важное.

Насколько можно судить, в личности С.Перовской, В.Засулич или С.Халтурина не наблюдалось ровным счетом ничего демонического. Но все они очевидным образом обладали маргинальной способностью улавливать тончайшие флюиды грядущих катастроф.

Конечно, сегодня американцы выиграли свою войну. Но вряд ли это поможет кому-либо подавить всемирный террористический симптом завтра. Как мне кажется, теперь он только усилился. Недоступной нашему пониманию ярости самоубийц добавилось. И с точки зрения полицейского обеспечения городской безопасности это главное.

На гранитной стене недавно возведенного в Вашингтоне мемориала Рузвельта высечены впечатляющие слова наиболее причастного к Новейшей истории Американца. В них, в частности, говорится о необходимости положить конец не столько Второй мировой войне, сколько всем войнам, как проявлению человеческого безумия в мире. По иронии судьбы, я посетил это место в самый разгар новейших приготовлений. Над Потомаком в тот день цвела сакура.

С точки зрения права, месть за террористические акты посредством войны есть не что иное, как признание и оправдание принципа объективного вменения. Этот противозаконный способ сведения счетов широко применялся в XX в., достигнув своего апогея в атомных взрывах над Японией. Вопрос о вине, как известно, не ставился, над Хиросимой и Нагасаки не оказалось облаков, это и определило выбор.

В своих мемуарах Ю.Шерех сообщает, что так и не смог простить Черчиллю бессмысленных в военном отношении бомбардировок трех европейских городов, включая Дрезден. Кислород там полностью выгорел и сотни тысяч обывателей задохнулись в подвалах.

При всем этом Р.Петерсу присуща вера в аксиоматическую неспособность галла диктовать Риму. Но, думается, это у него просто истерическая метафора. Как заметил некогда по поводу геополитических амбиций А.Амальрик, нынче куры разгуливают по Колизею.

Еще в апреле „сахарная CNN“ сообщила, что за первых два дня войны США взорвали над Ираком бомб и ракет на полмиллиарда долларов. Логично, что дворцы и сам „двор“ были тут же превращены в сталебетонную массу. При этом доказательств прямой вины или косвенной причастности тирана к падению Всемирного торгового центра так и не было получено. Хоть международный терроризм сам по себе есть скверное средство, вести войну из слепой ярости не менее предосудительно.

Не случайно странная война посеяла смятение в умах и душах такого большого числа интеллектуалов. Поддавшись историческому авторитету и силе политической риторики „бастиона свободы“, войну оправдали и поддержали Г.Киссинджер и Ф.Фукуяма, В.Буковский и М.Попович.

Ее, однако, не смог принять американец Д.Сорос, равно как и его простые сограждане, с которыми я имел удовольствие общаться этой весной в Вашингтоне и Нью-Йорке. И это закономерно, ведь на наших глазах рушился действительно уникальный имидж. Америка вдруг поддалась эмоции мести вкупе с искушением поднять то, что плохо лежит.

Как убедительно продемонстрировал нам минувший век „мегасмерти“ (З.Бжезинский), практически любая страна мира, в силу тех или иных причин, рискует переродиться до неузнаваемости. Ныне отдаленная угроза политической метаморфозы нависла и над Соединенными Штатами. Вывод, разумеется, провинциальный и пессимистический. Но у него есть, как мне кажется, простое объяснение. В первую половину истории США Атлантику преодолевали пилигримы, жаждавшие, преимущественно, свободы. Вторую часть политической биографии США дописали экономические эмигранты, искавшие себе покоя и комфорта.

В итоге образовался конгломерат с параллельными интенциями к демократии и индустриальному гедонизму. Этот суммарный эффект мы и наблюдаем в столь странной американо-иракской войне.

Как я узнал недавно из рекламы в Интернете, топ-модель американского „Кадиллака“ получит двигатель в 1000 л.с., чего обычно хватает двум танкам. Позволить себе этот причудливый продукт сегодня сможет лишь новый Дориан Грей. По сравнению со старыми европейскими нациями США как раз им и являются. Существенное отличие от классического сюжета заключается, однако, в том, что шедевр Бэзила Холлуорда теперь нельзя спрятать в тайнике или чулане. И это, думается, есть последняя причина нервной реакции на войну и победу у Р.Петерса.

Катування та жорстоке поводження

12.12.2003 | Ігор Мудрик, м.Калуш, газета „Вікна“

Перекушені вени звільнили від тортур.

   

Історія, розказана калушанином Олексієм Захаркіним та його мамою Ольгою, не підлягає ніякому свідомому людському розумінню. Знаючи про тортури, яких зазнають затримані у правоохоронних структурах, все ж з фактом публічної заяви про це „Вікна“ стикнулися вперше. Тиждень без їжі, сну, під градом ударів та вишуканих методів вибивання потрібних показань провів у різних районних відділах м.Івано-Франківська 24-річний калушанин. Спочатку було звинувачення у зберіганні маріхуани, потім – у скоєнні квартирних крадіжок. Тиждень родина шукала Олексія, нічого не знаючи про його долю. Довідались тільки вночі минулої п’ятниці, 23 травня, коли Олексій потрапив у стаціонар Калуського ТМО з... перекушеною веною.

Свідчить Ольга Захаркіна:

– В суботу, 17 травня, близько 10 вечора подзвонили знайомі мого сина Олексія і повідомили про те, що вони бачили, як його затримали працівники Вовчинецького райвідділу міліції, що входить в структуру Івано-Франківського міськвідділу УМВС. Коли ми приїхали до цього райвідділу, машина сина, якою він керує за довіреністю, стояла під відділом. Мені повідомили, що Олексія у відділі немає, бо його вже відправили в ІТУ (ізолятор тимчасового утримання), а інших двоє затриманих, які їхали з сином, ще тут. Мене заспокоїли, що все відбувається в межах закону, а Олексію за його гроші навіть купили їжу. Я повірила.

Але все ж наступного дня я зв’язалася з адвокатом Вороняком і в понеділок разом з ним на 9 годину ранку ми вже були у Вовчинецькому райвідділі міліції. Тут нам повідомили, що такого затриманого чи заарештованого немає і не було. Дочекавши до 13.00, я мала розмову з начальником слідчого відділення, який при мені подивившись у комп’ютер, сказав, що жодних даних про затримання мого сина немає. „Жоден слідчий Вовчинецького відділу міліції не проводив ніяких слідчих дій з вашим сином“, – цитую його слова дослівно. У мене була просто істерика, я кричала! На мою реакцію заступник начальника райвідділу (на жаль, прізвища теж не знаю), подивившись у книгу реєстрації, повідомив, що мого сина затримано за зберігання маріхуани і завтра, тобто через 3 дні згідно із законом, відпустять. Мене знову заспокоїли, що його не б’ють.

У вівторок я вже була в ІТУ, щоб забрати сина. Але мені повідомили, що він у Вовчинецькому райвідділі. У відділі зі мною не хотіли говорити, тільки кричали, щоб я відступилася. Те ж мені сказали у міському відділі. Коли я ввечері у вівторок звернулася до чергового по Управлінню МВС п.Боднара, він повідомив, що сина відпустили і він вже вдома. Те ж повідомили і матері іншого затриманого. Але наших дітей вдома не було. У середу ми вже обоє поїхали в Івано-Франківськ з адвокатами. Машина Олексія продовжувала стояти на штрафплощадці. Сина знову не було ні у Вовчинецькому райвідділі, ні в ІТУ, ні в міськвідділі. За допомогою ми звернулися до прокурора м.Івано-Франківська. Його помічник повідомила нам, що наші сини затримані, вони – в ІТУ. Нам знову підкреслили, що їх не б’ють.

Цього ж дня, 21 травня, разом з адвокатами ми надіслали телеграми Генпрокурору Піскуну, міністру внутрішніх справ Смірнову, Уповноваженій Верховної Ради з прав людини Карпачовій про те, що ми не можемо встановити місцезнаходження наших дітей, доля яких невідома вже п’ять діб. Коли о восьмій вечора я приїхала додому, то мені зателефонувала мама другого затриманого хлопця і повідомила, що її син вже вдома, дуже побитий і лежить під капельницею, бо вона боїться його відвезти у лікарню, щоб його знову не забрали.

У четвер я потрапила на прийом до заступника прокурора нашої області Василя Головчака. Тільки від цієї людини я вперше почула пояснення, що моєму сину висунуто звинувачення у квартирних крадіжках, і з ним працює слідчий. Дізнавшись про те, що я нічого не знаю про долю Олексія вже шосту добу, він при мені дуже жорстко поговорив по телефону із начальником Івано-Франківського міськвідділу Миколою Жовніром про неприпустимість незаконних дій правоохоронців, коли одна людина після „відвідин“ райвідділу лежить під капельницею, а родина іншого (тобто я) у встановлений законом термін (протягом 12 годин) не повідомлена про затримання сина. За офіційними паперами, мого сина, затримавши 17 травня, відпустили 20 травня о 18 годині, а слідчому, продовживши затримання Олексія, доставили сина 21 травня о 1-й годині ночі. Мене цікавить, де був Олексій цих кілька годин, коли він був нібито звільнений? Яким був його статус? За словами сина, його забрали з ІТУ вже працівники Пасічнянського райвідділу міліції і без будь-яких пояснень знову просто били. На свободі він не був навіть кілька годин!

Олексій стверджує, що в перерві між побиттям він чув голос одного із високопосадовців Івано-Франківського міськвідділу міліції, що хоч вбийте його, але щоб явка з повинною була. Олексій її згоден був написати і раніше, але йому не давали, а тільки били...

Вперше адвокату дозволили зустрітися з Олексієм на шостий день його затримання у четвер о 18.00. Сина від мене і адвоката просто ховали, перевозячи машинами із одного райвідділу до іншого!

Перші три доби згідно із законом Олексій перебував під адміністративним арештом за зберігання маріхуани, яку йому, навіть не криючись, просто поклали працівники міліції при затриманні. Наступні три доби він був арештований за підозрою у вчиненні крадіжок (в його авто знайшли розвідний ключ, ліхтарик та одну рукавицю. – Авт.), і слідчий пообіцяв, що о першій ночі в п’ятницю, коли мине цих три доби, Олексія випустять. У п’ятницю близько 23.00 ми приїхали у міськвідділ міліції. Слідчого не було, черговий мене грубо „послав“ подалі. Черговий УМВС ніякою інформацією не володів. Повернувшись у міськвідділ м.Івано-Франківська, я з чоловіком знову нічого не могла добитися. Четверо правоохоронців мені відверто і неприховано хамили. Додому ми приїхали ні з чим...

Як з’ясувалося згодом, Олексія о 18.00-19.00 з ІТУ забрали двоє працівників Івано-Франківського міськвідділу і Вовчинецького райвідділу (колишні калушани, прізвищ яких до завершення слідства розголошувати заборонено) і посадили у своє авто і привезли у... Калуський міськрайвідділ міліції. І знову запитання: у якому статусі в цей час перебував Олексій? Вже не арештований і ще не звільнений. Людина вже є невільною, якщо її забирають два високопосадові працівники міліції, не маючи жодної санкції на його арешт. А може колишнього засудженого (Олексій вже відбував тюремне ув’язнення – Ред.) вже і людиною не вважають?

Під тиском того, що його знову можуть затримати на тих злощасних три доби, Олексій вже у Калуському міськрайвідділі міліції пошкоджує собі вени: попросившись у туалет, він голкою, яку таємно забрав у відділі зі стола, розколупує шкіру на лівому передпліччі, а вену... перекушує!

Олексій був доставлений у Калуське ТМО минулої суботи вночі о 4.10, коли... перерізав собі вени. Вже о п’ятій годині журналіст „Вікон“ був у хірургічному відділі ТМО біля палати №9, де утримували Олексія. Саме „утримували“, адже і медики, і правоохоронці, які охороняли доступ в палату, відмовились впустити журналіста до хворого і таким чином перешкодили йому виконувати його професійні обов’язки. У якому статусі був Олексій, якщо у п’ятницю прокуратура м.Івано-Франківська не продовжила термін його утримання під вартою і не порушила проти нього кримінальну справу?! Вже у суботу біля палати Олексія міліцейську охорону було знято.

Біля Олексія у стаціонарі ТМО дозволили бути тільки його мамі. За словами Олексія, вперше за останній пекельний тиждень саме у лікарняній палаті він зміг вперше зімкнути повіки і заснути! Від суботи (часу затримання) до наступної п’ятниці, за словами Олексія, йому не давали ні їсти, ні пити – тільки били! Відливали водою і – знову били.

Завдяки наполегливості мами Олексія начальник слідчого управління прокуратури області В.Ткаченко направив її скаргу прокурору м.Івано-Франківська В.Дідику для перевірки і вжиття заходів. Олексій, вже виписавшись з лікарні, був досліджений медиками для висновку судово-медичної експертизи, а цього понеділка він подав скаргу ще й у міську прокуратуру Калуша.

Свідчить Олексій Захаркін:

– Разом зі мною 17 травня в Івано-Франківськ на СТО їхали ще двоє знайомих. Нас обігнала машина, з якої вийшли правоохоронці, деякі з „Беркута“ і затримали нас, мотивуючи тим, що у кожного (!) виявили маріхуану. Мене відвезли до Вовчинецького райвідділу міліції. Впродовж усього тижня мене били. Наскільки мені відомо, це ж робили і з іншими хлопцями: одному відбили нирку, в іншого почався приступ епілепсії і його відпустили. Методи були вишуканими: коли наручники були одягнуті на руки під колінами, мене підвішували на лом, який ставили під стопами (така поза нагадує „калачик“ і людина висить вниз головою. – Авт.); били 1,5-літровою наповненою водою пластиковою пляшкою по голові (після втрати свідомості тією ж водою відливали. – Авт.); на голову одягали протигаз, який був заповнений якоюсь рідиною, що не було чим дихати, і били по голові. Щоб не було слідів від наручників, на руки намотували ганчірки, а потім вже вдягали наручники. Крім того, міцні міліціонери натискали руками на грудну клітку в область серця, що призводило до аритмії. Коли мене після тижня катувань колишні калушани, а тепер високі чини івано-франківської міліції, привезли до Калуського міськрайвідділу міліції, то попередили, щоб про це жодна жива душа не знала. Але тут знайшлися чуйні люди, які на моє прохання зателефонували до мами і розповіли, де я... Ну, а про те, що було далі, ви вже все чули.

Свобода вираження поглядів

05.12.2003

Буковинський губернатор«заради спокою»відкликає з судів позовні заяви до деяких ЗМІ та журналістів

   

Прес-служба Чернівецької облдержадміністрації розповсюдила офіційне звернення голови ОДА Теофіла Бауера до буковинців та ЗМІ Чернівецької області, у якому губернатор заявляє, що«заради спокою»в області відкликає з судів позовні заяви до«деяких місцевих ЗМІ та журналістів»як такі,«що можуть бути дестабілізуючим фактором у процесі розбудови регіонального інформаційного простору» і закликає усі ЗМІ Буковини«стати над власними амбіціями та дійти до конструктивного діалогу»

Як повідомляв УНІАН, більше півроку на Буковині тривав судовий процес за позовом голови ОДА Т.Бауера до незалежної газети «Час» яка звинуватила керівника області у масових фальсифікаціях на минулорічних виборах до Чернівецької обласної ради. Наступне судове засідання мало відбутись 6 червня – у День журналістів України.

Губернатор Буковини зазначає, що«певна напруженість, що склалася у відносинах влади та представників окремих засобів масової інформації краю має свої об’єктивні та суб’єктивні причини» однак підкреслює, що«особисто ніколи не ініціював її виникнення» Т.Бауер визнав, що виконував прийняті рішення для потреб людей і«вживаючи невідкладних, інколи непопулярних заходів, що часом породжує деякі непорозуміння, призводить до помилок і прорахунків»

Т.Бауер заявив, що«високо поціновує нелегку журналістську працю і працю людей інших професій»і закликав працівників мас-медіа області, незалежно від їх статусу та політичної спрямованості,«до толерантності і зваженості у відносинах з владою» об’єктивного і неупередженого висвітлення подій та фактів.

Водночас губернатор наголосив, що звернутися до буковинців і місцевих ЗМІ його змусила«нинішня піар-кампанія, розгорнута проти обласної виконавчої влади та мене особисто, яка подекуди рясніє елементами відвертого політичного замовлення та не має нічого спільного з правдою»

Як повідомляв УНІАН, 13 травня буковинські журналісти та члени їх родин пікетували Чернівецьку облдержадміністрацію на захист свободи слова у регіоні та у знак солідарності з місцевою газетою«Час» яку Першотравневий суд Чернівців за фейлетон, де не вказувались прізвища героїв, засудив до сплати 50 тис. грн. 23 травня НСЖУ та парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації звернулись до Президента України Л.Кучми з проханням звільнити Т.Бауера за переслідування журналістів та порушення інформаційного законодавства у регіоні.

30.05.2003, УНІАН, http://www.unian.net/ukr/news/free/  

Свобода вираження поглядів

12.12.2003 | Юрій Чорней, Чернівці

3000 журналістів Київщини підтримали чернівецьких колег.

   

Найчисельніша в Україні професійна спілка працівників ЗМІ – Київська організація Національної спілки журналістів України (НСЖУ) у телеграмі від 27 травня 2003 року рішуче підтримала зусилля чернівецького журналістського загалу „зупинити шалений тиск на свободу слова, на демократичні засади країни, закріплені Конституцією України, з боку знахабнілих чиновників“. У зверненні від імені 3000 членів, підписаному головою Київської облорганізації, секретарем Національної спілки журналістів України спілки Ігорем Засєдою, зокрема, зазначається, що „голова Чернівецької обласної держадміністрації Теофіл Бауер своїми діями заплямував себе, як затискувач свободи слова, і йому не місце на такій високій державній посаді“.

Звертаючись до чернівецьких друзів, київські журналісти наголошують на тому, що вони шанують нас „за сміливість та непокору, за намір йти до кінця і домогтися справедливості. Якщо ми не об’єднаємо наші зусилля у боротьбі проти сучасних прибічників „радян-
ської свободи слова“, то остаточно втратимо нашу волю, нашу свободу“. Звернення завершується твердим переконанням: „будемо боротися й переможемо!“

Схоже давно небачена солідарність, виявлена чернівецькими журналістами, які згуртувалися для протистояння шаленому тиску з боку деяких обласних владців, широкий громадський резонанс, підтримка з боку загальноукраїнського журналістського загалу, далися таки взнаки і змусила чернівецьких чиновників відступити. У четвер, 29 травня, прес-служба облдержадміністрації поширила текст звернення Теофіла Бауера до представників засобів масової інформації області. Вже перший абзац звернення засвідчує небажання (чи неспроможність?) губернатора зрозуміти ту особливу роль, яку виконують представники мас-медіа – сторожові „пси демократії“ – у будь-якому цивілізованому суспільстві, оскільки він знову називає проявлену журналістами принциповість у відстоюванні своїх прав „амбіціями“ та „піар-кампанією, розгорнутою проти обласної виконавчої влади та мене особисто, яка подекуди рясніє елементами відвертого політичного замовлення та не має нічого спільного з правдою – основним критерієм журналістської діяльності“. Проте після загальних слів про п’ять років власної успішної діяльності на посаді голови ОДА, справедливість яких можуть оцінити самі буковинці, проживаючи в одному з найдепресивніших в економічному відношенні регіонів країни, Теофіл Бауер все-таки спромігся визнати наявність „помилок та прорахунків“ у своїй діях та існування конфлікту „у взаєминах між владою та частиною журналістського корпусу краю“. Що вже саме по собі не може не тішити, оскільки почути подібне із уст донедавна нехитно переконаного у власній непомильності губернатора, якому, за його ж словами, постійно хтось, або щось заважало працювати, раніше було практично неможливо.

Насамкінець, по-батьківськи вказавши журналістам на важливість їх праці та до чогось раптом згадавши (певно після прочитання деяких публікацій з підконтрольних йому газет) про кодекс журналістської етики, Теофіл Бауер закликав „працівників мас-медіа області, незалежно від їх статусу та політичної спрямованості, до толерантності і зваженості у стосунках з владою, до об’єктивного і неупередженого висвітлення подій і фактів“. Щоб продемонструвати „добру волю“, Теофіл Бауер оголошує про своє „непросте“ рішення відкликати „позовні заяви до деяких засобів масової інформації та журналістів, як такі, що можуть бути дестабілізуючим фактором у процесі розбудови регіонального інформаційного простору. Нехай публікації окремих видань, які не мають нічого спільного з реальним станом речей у області, залишаться на совісті їхніх авторів“. Тепер Теофіл Бауер сподівається „на зустрічні кроки представників основних мас-медіа краю щодо налагодження конструктивної співпраці між засобами масової інформації та місцевими органами державної влади“. Після тривалого й шаленого тиску губернатора на ЗМІ чомусь зовсім не віриться у те, що всього за одну ніч вовк раптом міг перетворитися на ягня. Зрештою навряд чи це йому вже дуже допоможе, адже свого часу більшість обласних ЗМІ оголосили свої редакції „Територією вільною від Теофіла Бауера“, а гасло „Буковина без Бауера“ все ще залишається актуальним.
29.05.2003

Свобода вираження поглядів

12.12.2003 | Ігор Столяров, Одеса

У 2002 - 2003 роках незалежна журналістика в Одесі поступово втрачала свої позиції...

   

6 червня в Одесі проведене перше засідання прес-клубу профспілки незалежних журналістів. Її учасники обговорили плани захисту працівників мас медіа регіону від негативного тиску представників влади, інші цікаві теми.

Установче засідання прес-клубу співпало зі святкуванням Дня українського журналіста, а тому ця тема була серед головних на засіданні.

Оцінюючи 2002 рік, для працівників мас-медіа Одеси, Голова регіональної профспілки незалежних журналістів Леонід Заславський сказав:

„Це був рік коли журналістика поступово втрачала свої позиції. Працівники пера приділяли досить мало уваги суспільно-важливим темам. Вони навіть лякалися. Їм це було непотрібно, бо більшість з них була керованими владою.

Невелика частина журналістів, яка займалася захистом прав мешканців Одеси, відходила на периферію.

В місті залишилося небагато газет, і практично немає телеканалів, які можна назвати об’єктивними. Більшість схильна відстоювати точку зору влади, а на мою думку, ті, хто обслуговує владу не має права називати себе журналістом. Ця більшість є обслугою влади. І більше нічого“.

Точки зору, висловлені учасниками прес-клубу на громадські проблеми Одеси були різними. І це викликало задоволення у Голови профспілки незалежних журналістів Леоніда Заславського.

„Українські журналісти не гірші ніж ті, хто працює у інших країнах світу. У нас може влада не така, але маємо надію на її зміну у недалекому майбутньому.

Наше завдання – тримати очі розплющеними, писати про те, що ми бачимо, у повному обсязі правду, збирати, узагальнювати і доносити її до наших читачів, телеглядачів та радіослухачів“.

Активну участь в обговорених учасниками прес-клубу питаннях брали участь відомі в Одесі журналісти Михайло Аксанюк, Ігор Розов, Ольга Кологрьова, Тетяна Герасімова, Ганна Бердичевська, Леонід Штекель та інші.

Гарні враження від установчих зборів прес-клубу має і їхній постійний головуючий – Ігор Гринштейн.

„Я і не очікував більшого від першого засідання . Якщо надалі все триватиме хоча б так як ми визначили – одеські журналісти відчують свою силу і далі робота нашого прес-клубу вийде на достатньо професійний рівень.

Теми прес-клубу буде підказувати саме життя, бо живемо ми в країні не передбаченій – ніхто не знає, що відбудеться завтра. Але вже сьогодні зрозуміло, що не далеко президентські вибори, і тому, все пов’язане з ними, – стане предметом обговорення на прес-клубі. Будемо говорити і про кандидатури, і про те як триває підготовка з боку владних структур, які вже посилюють тиск на пресу“ – зазначив Ігор Гринштейн.

7 червня у світ вийде друге число „Одеської загальної газети“, чимало публікацій якої будуть присвячені проблемам дотримання свободи слова, питанням захисту прав журналістів в Одесі та області.

Як відомо, перше число „Одеської загальної газети“ вийшло у світ ще у 2000 році, а далі вона мала своє продовження в інтернет-версії, де її редактором був відомий журналіст Сергій Ковалінський.

Соціально-економічні права

12.12.2003 | Ігор Столяров, Одеса

Підвищення цін в Одесі відбувається необґрунтовано.

   

30 травня в Одесі провела чергове робоче засідання тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, яка має на меті перевірити обґрунтованість підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги в Одесі.

За підсумками засідання учасники комісії провели прес-конференцію для журналістів.

Як повідомили журналістам, заслухавши доповіді експертів, комісія вже зараз, на підставі вивчених матеріалів, може зробити попередні висновки про наступне:

- збиткова діяльність „Одесводоканалу“ є штучно створеною,

- викликає сумніви доцільність не профільної діяльності „Одесводоканалу“, який має величезні не обґрунтовані втрати води, що оплачує населення міста, не має диференційованого розрахунку тарифів для різних категорій споживачів.

Комісія, у поширеному серед мас-медіа пресовому релізі, констатувала, що підвищення тарифів на водопостачання та водовідведення не мало достатнього економічного обґрунтування та розрахунків.

Проведено робочу зустріч з керівниками постійних комісій обласної та міської Рад, на яких відбувся обмін думками з приводу ситуації з тарифами на комунальні послуги в Одесі та інших містах Одеської області, висловлена спільна зацікавленість у співпраці депутатів місцевих Рад зі слідчою комісією.

За словами Голови тимчасової слідчої комісії, народного депутата України Олексія Козаченка: - „Аргумент, який весь час лунає від представників влади, про те, що у них було все обґрунтовано, і є експертні висновки щодо підвищення тарифів, є неправдою. Таку думку мають кваліфіковані експерти.

Керівники „Одесводоканалу“, міської влади не зацікавлені у наведенні елементарного ладу в роботі „Одесводоканалу“.

Немає лічильників споживання води. Кожна сім’я в Одесі не знає, скільки вона фактично споживає. Наведені норми, які розраховуються без обґрунтування, по 350 літрів на одного споживача – є неправдивими. Фактичне споживання води є набагато меншим.

Якби лічильники споживання води були б у квартирах одеситів – підприємство „Одесводоканал“ став би банкрутом в рамках навіть діючих сьогодні тарифів.“

Учасники тимчасової парламентської слідчої комісії зазначили, що її робота ускладнюється не готовністю, або не бажанням окремих організацій міста, які причетні до роботи „Одесводоканалу“ йти на співпрацю. За такими фактами комісія ухвалила рішення звернутися до Генеральної прокуратури України про порушення посадовими особами чинного законодавства.

За словами члена комісії, народного депутата України Юрія Кармазина: - „Я Вам нагадаю, що Закон про статус народного депутата України зобов’язує (стаття 16) будь-якого керівника давати відповідь на запити протягом 10 днів. Ненадання інформації, або перекручення її, - це вже кримінальна відповідальність. Для слідчої комісії ця відповідальність є посиленою.

Ми проінформували керівництво облради і облдержадміністрації про те, що такі структурні підрозділи як Овідіопольська райдержадміністрація давала відповідь на запит комісії 34 дні, Біляївська райдержадміністрація – 27 днів, місто Південне – 26 днів, „Одесводоканал“ – 32 дні, Одеський міськвиконком - 31 день. А на деякі запити відповіді немає взагалі...“

Народний депутат України (фракція „Наша Україна“), член тимчасової парламентської слідчої комісії Валерій Асадчєв повідомив, що на зустрічі з окремими депутатами міськради стало відомо, що експертна оцінка щодо обґрунтованості підвищення цін, під час голосування на сесії, була надана лише експертами „Одесводоканалу“ і депутатам стверджували, що інших фахівців у цій галузі не існує.

„Цей рік став початком наступу на державні і комунальні монополії. У бюджеті 2003 року вперше закладені вимоги до уряду розпочати роботу над такими державними монополіями як „Укрзалізниця“ та деякими іншими. Що там робиться і які там тарифи - ніхто не знає. За 12 років ніхто ніколи цього не досліджував. Навіть податкові органи не можуть туди дістатися, з’ясувати фінансову діяльність цих монополістів“.

До парламентських канікул Верховну Раду України поінформують про проміжні висновки роботи тимчасової слідчої комісії, яка мала на меті перевірити обґрунтованість підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги в Одесі.

Спроби з’ясувати точку зору влади на цю проблему були безрезультатними. На прохання „Голосу Америки“ про інтерв’ю з міським головою Русланом Боделаном – керівник прес центру міськвиконкому Олексій Заричанський відповів відмовою.

Право на охорону здоров’я

12.12.2003

Права пацієнта захищені у суді.

   

Ми публікуємо рішення місцевого суду у тому вигляді, в якому отримали його. У нас є низка питань стосовно деяких фактів, на які посилається суд

Так, не дуже зрозуміло, як трапилося, що хвору дитину зняли з обліку в психіатричній лікарні ім.Ющенко.

Також з наведеного тексту не зрозуміло, які препарати Гуськова В.П. купувала за свій кошт: чи то були протисудомні препарати, але такі, що не входять до затвердженого переліку, тобто які лікарі не повинні виписувати хворому. Або то були ліки, які були потрібні хворому, але не в зв’язку з його основною хворобою. Сподіваємося, що це з’ясують в апеляційній інстанції, якщо будуть подані апеляційні скарги.

Вважаємо, що рішення Ленінського районного суду міста Вінниці є важливим прецедентом і, на нашу думку, позитивним, бо право пацієнта дуже рідко знаходить своє рішення в суді.

Кожне таке рішення – крок вперед до цивілізованих відносин між пацієнтом та медичним закладом.

Редакція „ПЛ“ Рішення

Ім’ям України

7 травня 2003 року Ленінський районний суд міста Вінниці в складі:

головуючого: Токар Л.В. при секретарі: Дмитрук І.М. за участю адвоката: Палія В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Гуськової Валентини Павлівни до управління охорони здоров’я у Вінницькій області, міського управління охорони здоров’я, обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенко про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

Гуськова ВЛ. звернулась до суду з позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В судовому засіданні змінила свої позовні вимоги, збільшивши їх розмір, пояснюючи в судовому засіданні, що її неповнолітній син Гуськов П.Б. є інвалідом, хворіє на епілепсію, якому чинним законодавством передбачено безкоштовний відпуск протисудомних ліків. Оскільки її син регулярно не отримував ліки, вона вимушена була купувати їх на свої кошти, а тому просить суд відшкодувати з відповідачів матеріальну шкоду в сумі 2650 грн. 97 коп. Крім того, вважає, що їй завдано моральної шкоди, що виразилось в погіршенні її життєвого рівня, перенесення моральних страждань. Просить суд стягнути також моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Представник позивачки підтримав в судовому засіданні позовні вимоги своєї довірительки.

Відповідачі позов не визнали.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, неповнолітній Гуськов П.Б. хворіє з дитинства на епілепсію. Згідно медичного висновку № 24 від 19.04.2000 року являється інвалідом, з 1995 року взятий на облік в обласній психоневрологічній лікарні їм. Ющенко, де знаходився під наглядом лікарів.

Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 5.12.1991 року № 175 має право на отримання соціальної пенсії.

Крім того, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року № 1303 „Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення за певними категоріями захворювання“ має право на щомісячне пільгове забезпечення протисудомними ліками.

Як вбачається з наказу № 193 від 18.06.2001 року управління охорони здоров’я у Вінницькій області „Про порядок отримання, обліку, використанні, звітності ліки, закуплені за рахунок централізованого фонду, управлінням“, розподіл ліків, закуплених за рахунок централізованого фонду управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації для хворих, що отримують протисудомну терапію в амбулаторних умовах, здійснюється згідно списків, наданих лікувально-профілактичними закладами області.

З довідки управління охорони здоров’я у Вінницькій області від 4.11.2002 року № 03-7-231 про доповнення до листа управління від 30.10.2002 року № 03-7-2293 по справі Гуськової В.П. (а.с.50) слідує, що у 1998-2000 роках забезпечення хворих дітей на епілепсію м. Вінниці ліками для амбулаторного лікування здійснювалось за рахунок кошторису доходів і видатків обласної лікарні ім. Ющенко. В 2001 –2002 роках закупівля ліків даної категорії хворих проведена централізовано управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації згідно списків, наданих лікарнею ім.Ющенко.

В 2001 році хворий Гуськов П.Б. не був включений обласною лікарнею ім. Ющенко в список хворих по м. Вінниці, однак після звернення його матері до управління охорони здоров’я у Вінницькій області наказом № 298 від 26.09.2001 року „Про доповнення списку дітей, які отримують протисудомні ліки, закуплені за рахунок централізованого фонду управління“ включений в список дітей м. Вінниці. Начальнику міського управління охорони здоров’я наказано організувати отримання і видачу препарату персонально хворому Гуськову П.Б. Відповідно до ст. 5 Закону України „Про психіатричну допомогу“ державою гарантується фінансування у наданні психіатричної допомоги в обсязі, необхідному для забезпечення гарантованого рівня та належної якості психіатричної допомоги.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 року № 1303 „Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів“ передбачено відпуск безкоштовних протисудомних ліків хворим на епілепсію.

В судовому засіданні встановлено, що безкоштовні рецепти хворому Гуськову П.Б. виписувались, однак позивачка купувала ліки також за свої кошти, що підтверджується наданим нею суду товарними чеками на суму 2650 грн. 97 коп., оскільки її син не був повністю забезпечений безкоштовними ліками в об’ємі, встановленому лікарями і необхідними для подальшого його лікування. Таким чином, управління охорони здоров’я у Вінницькій області, міське управління охорони здоров’я належним чином реагували на звернення позивачки, а тому суд не вбачає їх винної бездіяльності.

Обов’язок брати на облік, а також надання списків на відпуск безкоштовних ліків хворих на епілепсію, в тому числі і Гуськова Р.Б., покладено безпосередньо на обласну психоневрологічну лікарню ім. Ющенко. Посилання представника відповідача – лікарні ім. Ющенко на те, що не було лікаря-спеціаліста, тобто особи, яка б займала цю посаду, не звільняє лікарню ім. Ющенко від обов’язку забезпечення ліками хворого, якого в період розгляду в суді даної справи було лікарнею знято з обліку. Позивачка на даний час не працює, знаходиться по догляду за хворою дитиною до 16 років, при цьому несе відповідні моральні страждання.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в даному випадку вимоги позивачки Гуськової В.П., яка понесла матеріальні витрати, є підставними і обґрунтованими, і суд вважає їх стягнути в повному об’ємі, а також моральну шкоду, яка підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 440, 440-1 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 62, 202 ЦПК України, – Суд

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенко на користь Гуськової Валентини Павлівни 2650 грн.97 коп. матеріальної шкоди та 900 грн. моральної шкоди.

В позові до управління охорони здоров’я у Вінницькій області, міського управління охорони здоров’я – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Вінницької області протягом одного місяця.

Армія

12.12.2003 | Майя Крюкова, г.Харьков

Хто відповідальний за призов хворих до армії?

   

В бюлетені „ПЛ“ №4 за цей рік був надрукований звіт про результати моніторингу якості весняного призову 2002 року.

Звіт був направлений голові Харківської обласної державної адміністрації Є.П.Кушнарьову та военкому Харківської області.

Після нашого звернення для вивчення результатів нашого моніторингу за розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації Є.П.Кушнарьова була призначена комісія, до якої ввійшли відповідні фахівці. Головою комісії був призначений заступник головного лікаря обласної лікарні. Комісія з залученням медиків і членів ОВК повинна була розглянути всі справи 18-ти комісованих хлопців, про яких були наведені дані в звіті ХОССМ. На жаль, в роботі комісії не змогли взяти участь представники ХОССМ, які займаються цією проблемою. Тому на адресу керівників облдержадміністрації, обласного управління охорони здоров’я та военкому ОВК були направлені листи з висновками лікаря-експерта ХОССМ по кожному з 18-ти осіб, які були комісовані в перші 6 місяців строкової служби (ст.107 Наказу МОУ №2 від 1994 р.).

Крім того, в розмові з військовим комісаром ОВК було з’ясовано, що ОВК має відомості тільки стосовно 8-ми комісованих. І, до речі, ці прізвища не співпадають із списком ХОСМ.

ХОССМ звернулася до облвійськкомату та Управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації з проханням пояснити причину таких розбіжностей Прізвища у цих списках не повторюються, то виходить, що таких солдат 26? Звичайно, було цікаво, як пояснюють цю ситуацію відповідні владні структури.

Відповідь від Управління охорони здоров’я можна вважати непрофесійною відпискою. А що стосується відповіді ОВК, то ХОССМ взагалі її не отримала, що є прямим порушенням ст.16 Закону „Про звернення громадян“.

Редакція „ПЛ“ звернулася з запитами стосовно цього до відповідних структур. В наступних числах ми проінформуємо читачів про наступні події.

Громадянське суспільство

12.12.2003 | Михайло Свистович, редактор сайту „Майдан“, м.Київ

Інтернет-портал громадянського спротиву.

   

Інтернет-сайт „Майдан“ виник 20 грудня 2000 року як реакція на спроби влади створити інформаційну блокаду навколо діяльності опозиції і спотворити інформацію про акції протесту, які розпочалися 15 грудня в зв’язку із зникненням журналіста Георгія Гонгадзе та оприлюдненням змісту записаних майором Мельниченком розмов у кабінеті Президента України. Він був створений на добровільних засадах друзями Георгія Гонгадзе, журналістами, програмістами та активістами наметової акції, яка тривала всю зиму на Майдані Незалежності і на Хрещатику.

Доцільність появи сайту „Майдан“ підтвердили спроби влади заблокувати роботу інших українських інтернет-видань, які подавали незалежну інформацію про дії опозиції. Оскільки нам вдалося перенести інформацію нашого сайту на комп’ютери, які знаходяться за межами України та країн колишнього СРСР, то ця акція влади провалилася – в разі якихось збоїв у роботі інших незалежних інтернет-видань, неспотворена інформація поширювалася через „Майдан“. Таким чином, існування нашого сайту зробило для влади неможливим тотальне блокування інформації.

Ефективність роботи сайту „Майдан“ визнана тим, що його було проголошено офіційним сайтом акції „Україна без Кучми“. Одночасно наш сайт став рупором і всіх інших опозиційних організацій, таких як „За Правду!“ та Форум національного порятунку, котрі самі не змогли налагодити ефективне інтернет-спілкування. Завдяки щоденному оновленню та гарячим ексклюзивним новинам сайт „Майдан“ посідає перше місце в рейтингу „Політика“, випереджаючи навіть сайти таких потужних сил як „Наша Україна“, Блок Юлії Тимошенко, СДПУ (о), Комітет виборців України. З дня заснування наш сайт відвідали майже 2 мільйони осіб (в лічильній системі TopPing http://topping.com.uaсайт зареєструвався 12 лютого 2001 року).

Після спаду протестних акцій та прориву інформаційної блокади наш сайт не загубився серед інших інтернет-видань, а набув нового значення. На пропозицію відвідувачів сайту „Майдан“ перетворився на колективний розум, своєрідний аналітичний центр, який збирає інформацію, продукує ідеї, забезпечує зворотній зв’язок з політиками.

Таким чином, „Майдан“ перетворився у справжній інтелектуальний центр побудови громадянського суспільства в Україні. Окрім стрічки новин на сайті є також найвідвідуваніший в Україні Вільний Форум, де кожен відвідувач може висловити свою думку. На Вільному Форумі щоденно точиться кілька дискусій, обговорюються конкретні проблеми. Редакція сайту також бере участь в цих дискусіях, забезпечуючи зворотній зв’язок між відвідувачами сайту та українською опозицією. На форумі „Розробки“ відвідувачі сайту розробляють конкретні проекти побудови громадянського суспільства та захисту конституційних прав громадян, такі як контроль за чесністю виборів, національна ідея України, правда про політиків, протидія свавіллю влади тощо. На мовному форумі обговорюються проблеми функціонування української мови. На судовому – питання судочинства та судової реформи, на історичному – ведуться дискусії з історії, на форумі Крим – складні мовні, етнічні, релігійні та інші питання цієї автономії. Є в нас також окремий Форум діаспори для висвітлення думок і проблем закордонних українців, релігійний форум, на якому спілкуються віруючі різних конфесій, форум „Україна-Росія“ для обговорення міждержавних стосунків з найбільшим сусідом України, форуми з питань культури та економіки. Також сайт „Майдан“ має такі розділи як „Заяви та звернення“, „Фотоархів“, „Преса“, „Політичний гумор“ та „Бібліотека“, де ми розміщуємо невідомі широкому загалу видання з метою розширення громадянської освіти та ознайомлення українських громадян з іноземним досвідом будівництва громадянського суспільства.

Наш сайт утримується нами за власні кошти і за невеликі пожертви приватних осіб-відвідувачів сайту. Завдяки їм ми підтримуємо діяльність „Майдану“ та зберігаємо його незалежність і об’єктивність. Сайт не має єдиного власника і не контролюється жодною політичною силою, не обмежується якоюсь однією ідеологією. Через це ми фактично є рупором і об’єднуючим чинником для всіх опозиційних до нинішнього посткомуністичного режиму громадян, котрі виступають за демократію та побудову в Україні сучасного цивілізованого правового суспільства. Ми співпрацюємо з опозицією, але водночас не уникаємо і критики її дій, якщо вони нещирі або занадто амбіційні. Таким чином, ми не даємо політикам брехати, лукавити та працювати на себе, а не на Україну. Участь у роботі сайту людей різних поглядів є гарантією того, що „Майдан“ не може працювати на якусь одну політичну силу чи лідера.

В роботі інтернет-порталу „Майдан“ беруть участь добровільні помічники, які на безоплатних засадах підтримують програмне забезпечення, пишуть та редагують тексти, збирають новини, ведуть чисельні рубрики нашого сайту. Вони розкидані по всьому світу, і це, поряд з відсутністю єдиного власника сайту, є додатковою гарантією надійності нашого інтернет–видання, неможливості для нас самих змінити напрямок сайту і неможливості для влади припинити його роботу. Адже, якщо влада якимось чином завадить працювати „українській“ частині нашого персоналу, їх справу негайно продовжать ті, хто перебуває за кордоном. Таким чином, наш інтернет-портал до певної міри гарантує свободу слова в Україні – для влади немає сенсу застосовувати жорсткий цензурний тиск до інших інтернетівських, теле- та радіовидань – все одно „Майдан“ напише про все.

Унікальність „Майдану“ серед українського Інтернету полягає в тому, що рейтинг сайту забезпечують не стільки постійні працівники, скільки самі відвідувачі через інтерактивне спілкування, висування й обговорення ідей та їхню практичну реалізацію. Сайт Майдан не має власного приміщення та техніки, тому доводиться „виходити в ефір“ з різних місць: з домашніх і робочих комп’ютерів, від друзів та знайомих.

Найкращою рекламою сайту є випадок, коли, завдяки баннерній рекламі, сайт СДПУ (о) на кілька днів очолив рейтинг „Політика“. Ця партія відразу провела гучну прес-конференцію, де повідомила, що їхній сайт випередив „Політичну Україну“ (сайт Комітету виборців України) і „Майдан“. Через кілька днів „Майдан“ знову посів своє звичне перше місце, не зважаючи на те, що сайт не використовує баннерну та іншу рекламу для підвищення свого рейтингу.

На „Майдані“ є традиція прямого спілкування політиків та відомих громадських діячів з народом, де люди можуть безпосередньо задати питання політику і відразу отримати від нього відповідь.

З часом на пропозицію відвідувачів сайту почали відбуватися зустрічі, де вони могли безпосередньо познайомитись один з одним та з редакцією „Майдану“. Таким чином, навколо „Майдану“ сформувалось неформальне віртуально-реальне, як ми його називаємо, середовище, що об’єднує людей різних поглядів у прагненні бачити Україну справді незалежною, українською, демократичною, правовою та заможною.

Це середовище ще не є структурованим, оскільки створилося без будь-якого плану шляхом самоорганізації. Йому важко дати чітке визначення, оскільки до нього входять як „реальні“ люди, так і відвідувачі, яких ніхто поза інтернетом не зустрічав. Також до цього середовища входять люди, що називають себе майданівцями, хоча ніколи в житті не користувалися інтернетом і бачили лише роздруковані з „Майдану“ матеріали, які вони отримали від своїх знайомих. Так, в Національному Університеті „Києво-Могилянська Академія“ виходить самвидавська самоокупна газета „Майдан-Могилянка“ з усіма атрибутами „Майдану“ (логотип, принципи), яку заснували студенти за власною ініціативою. Редакція сайту не втручається в редакційну політику газети, і „Майдан-Могилянка“ є повністю незалежною.

До майданівського середовища входять люди різного віку і статі, різного віросповідання і атеїсти, різних ідеологій, партійні і позапартійні. Хоча переважають у ньому особи, які належать до націонал-демократичного спектру і є правими за поглядами, вони не нав’язують „Майдану“ своєї ідеології. Так само члени партій і громадських організацій не намагаються пропагувати в „Майдані“ свою структуру, а, навпаки, поширюють у своїх партіях і організаціях майданівські принципи.

Пріоритетним для цього середовища є те, що всі, хто до нього входить, сповідують цінності відкритого громадянського суспільства, відкидають крайні погляди, расову та іншу нетерпимість і ксенофобію, ставлячи понад усе демократичні цінності, прагнуть бачити Україну інтегрованою у західну цивілізацію. В майданівському середовищі переважно об’єднуються люди, які не прагнуть робити політичну кар’єру і не збираються займатися у майбутньому політикою професійно. Таким чином, їхній особистий інтерес в участі в „Майдані“ полягає в тому, що вони бажають жити у нормальній державі, де кожен громадянин зможе реалізувати себе у тій галузі, де є фахівцем.

Майданівське середовище виробило свої принципи та деякі власні специфічні терміни:

Принцип ненасильства – заперечення будь-якого насильства як методу боротьби. Використання виключно методів ненасильницького спротиву.

Принцип колективного лідера – відсутність формальних лідерів (посадових осіб) як осіб, що все знають, все вміють і всім наказують, і на яких зав’язана вся діяльність. Роль лідера відіграє колектив. Координатором поточного проекту може стати кожний, хто отримав необхідний досвід та виявляє бажання робити справу. Найбільш досвідчені особи забезпечують доктринальне лідерство, але не діють як начальники. Їх призначення – вирівнювати потік комунікацій і спрямовувати шляхом модерації стратегію і тактику.

Принцип копілефту – відокремленість ідеї від людини. Висловлена на „Майдані“ ідея стає власністю „Майдану“, і її автор добровільно відмовляється від своїх особистих прав на неї, а також не вимагає нічого взамін (лідерства, посад, слави тощо).

Принцип відсутності минулого – ніхто не має права використовувати свої минулі заслуги для підвищення свого авторитету в „Майдані“ та пропаганди своєї точки зору. Увага звертається на те, що сказане, а не на те, хто сказав.

Принцип Відкритого мозкового програмного забезпечення (ВМПЗ) – відкритий доступ всіх до максимально можливого обсягу майданівської інформації. Дозвіл на передрук матеріалів „Майдану“ без посилання на сайт, а також на будь-яке використання цих матеріалів. Поширення позитивних „мислевірусів“ (ідей, принципів) в середовищі не лише прихильників, але й опонентів.

Принцип жертовності – кожен майданівець мусить чимось жертвувати заради „Майдану“ (часом, коштами, авторськими правами) і, незалежно від розміру пожертви, не має права вимагати чогось взамін.

Принцип толерантності – кожна точка зору має право на існування. Ксенофобія, расизм, національна, релігійна, ідеологічна та інші види нетерпимості на „Майдані“ оголошені „персонами нон-грата“.

Принцип надідеологічності і надпартійності – ніхто не має права використовувати „Майдан“ для реклами своєї партії, організації та ідеології. „Майдан“ підтримує не партії (організації, ідеології), а конкретні дії.

Принцип опори на власні сили – ніхто не зробить для нас те, що ми хочемо, окрім нас самих. Ми не можемо дозволити собі бути бездіяльними і сподіватися на політиків, міжнародну громадськість та будь-кого іншого. Вони можуть нам лише посприяти, але основну роботу ми мусимо зробити самі.

Принцип ідейної згуртованості – можна і треба сперечатися щодо деталей (якою має бути наступна акція, які ресурси використати, кого запрошувати в організацію, як переконувати людей тощо), але не можна сперечатися щодо засад (копілефт, ненасильницькі методи, толерантність тощо).

Умовно всіх майданівців можна поділити на три групи:

Симпатик – людина, що надає випадкову, або вкрай несистематичну допомогу своїм часом або коштами або ще чимось, та залишила мінімальний контакт для зв’язку.

Учасник – людина, що пройшла мінімально необхідну підготовку (практичну та теоретичну) та періодично бере участь в діяльності.

Активіст – людина, яка постійно підвищує свій рівень (навчання + діяльність), приділяє діяльності значну кількість свого особистого часу та вже своєю діяльністю, досвідом і знаннями довела, що готова бути координатором у групі. Це рівень, на досягнення якого буде спрямовано наш процес навчання для всіх учасників.

В ідеалі в кожній групі всі повинні мати такий рівень. Нинішній стан майданівського середовища, яке склалося саме собою, не є нашим ідеалом. Ми розуміємо, що для побудови громадянського суспільства в Україні недостатньо перемоги політичної опозиції на президентських та парламентських виборах, хоча ми обов’язково візьмемо в них участь як агітатори на боці тих політичних сил, що найбільш відповідатимуть нашим принципам, члени виборчих комісій і спостерігачі. Нас турбує, що в опозиційному середовищі є певна кількість людей з тоталітарним мисленням, і ці люди часто займають значні посади у своїх політичних партіях. Нам не подобається, що лідери опозиції також не позбавлені рудиментів тоталітаризму, що проявляється у нервовій реакції на критику, непрозорості дій, відчутті власної незамінності, нещирості, розбіжності між гаслами та діями.

Ми побоюємося, що після приходу до влади опозиція обмежиться простою заміною кадрів та змінами на макрорівні. Нас хвилює байдужість опозиції до змін на мікрорівні, небажання втручатися у „дрібні“ конкретні незагальноукраїнські справи, які не забезпечують піару. Ми не впевнені, що опозиція, ставши владою, захищатиме кожного громадянина від свавілля влади на мікрорівні. Ми не можемо погодитись, що всі позитивні очікуванні сьогодні пов’язані з особами, а не з принципами. Нас не влаштовує, що справа загибелі журналіста Георгія Гонгадзе та інші резонансні справи можуть залишитись нерозкритими навіть в разі приходу нинішньої опозиції до влади, а злочинці можуть бути залишені непокараними.

Ми бачимо, що в Україні вірусом пострадянськості хвора не тільки політика, а й свідомість кожного громадянина. Тому першочерговою метою і засобом подальших змін в Україні ми бачимо зміну свідомості українських громадян.

Тому ми намагаємось збільшити кількість навчених, утворити зв’язки між людьми, навчити їх вмінню спротиву (акції, юридичний спротив), зробити людей громадянами, поділитися всіма своїми знаннями і досвідом, розширити середовище, захищати кожного громадянина від свавілля влади, сприяти консолідації суспільства, домогтись створення демократичних правил гри в суспільстві та політикумі, дати можливість кожному реалізувати себе, зробити зміни незворотними, контролювати політику, не будучи самим політикою, змінити систему влади в державі, збалансувавши гілки влади, провести економічні системні зміни, створити великий громадянський рух, сприяти створенню умов для реальної боротьби ідеологій та партій в суспільстві, сприяти розвитку інформаційного простору, розвивати громадські ініціативи, захищати людей від політичних маніпуляцій, розвивати особистість, змінювати свідомість людей і їх стереотипи, сприяти соціальним змінам, створювати механізми громадського контролю.

В ідеалі метою Майдану є створення громадянського суспільства в Україні, підтримка демократії, прав людини та загальних свобод, створення умов для задоволення і захисту наукових, економічних, національних, творчих, освітніх, соціальних та інших інтересів громадян.

Для цього необхідно створити та вживити в суспільство захисні механізми для того, щоб народ хотів знати, отримували всебічну повну і об’єктивну інформацію, вмів приймати рішення і діяти на підтримку себе і на підтримку цих механізмів.

Нашими методами діяльності є проведення семінарів (як внутрішніх, так і зовнішніх), різноманітних акцій (мітинги, демонстрації, пікети, концерти, круглі столи тощо), поширення інформації, безпосередня участь у подіях, мотивація (і навіть примус) політичної опозиції до активних дій, які йдуть на користь всьому суспільству, допомога політикам у проведенні таких дій.

Зараз перед нами стоїть завдання творити організовані групи спротиву, які надалі будуть мати здатність поширюватись самостійно і стануть основою спільноти, що діятиме за принципами взаємозахисту учасників спільноти всіма методами у випадку будь-якої агресії ззовні, взаємоповаги, взаємодопомоги, солідарністі, неієрархічності побудови спільноти, відсутності адміністративних формальних лідерів, самоорганізації, заборони використовувати спільноту у власних корисних цілях, а також у вузько політичних інтересах будь-яких політичних сил, допомоги людям, які не є учасниками спільноти, але мають схожі погляди та переконання, вільного обговорення в процесі прийняття рішення і жорсткої дисципліни під час їх виконань, конструктивізму і бажання позитивних змін в країні.

Ми хотіли б, щоб ці групи діяли ефективно, використовуючи можливості кожного. Нам також хотілося б бачити спільноту вільних людей, де кожен завдяки своїй свободі, добровільно бере на себе відповідальність та приймає рішення діяти. Ми хочемо бачити групи, які б були стійкими до впливу зовнішнього, часто ворожого середовища. Для цього потрібно, щоб всі учасники знаходились на одному рівні підготовки та володіли однаковою інформацією

Ми хотіли б бачити стійкі, мотивовані групи, які визначаються в першу чергу однаковими цілями учасників групи, співпадінням мети, постійною мотивацією кожного члена групи. Мотивація приходить від результатів ефективної діяльності, від того, що людина стає сильнішою (отримує в групі для себе щось корисне, значне). Мотивація приходить також від участі в діях такої групи, від того, що людина стверджує себе через таку діяльність і від того, що вона отримує від цього задоволення, від того, що вона відчуває себе частиною справи і частиною єдиної спільноти, братерства.

Скорочено. Повну версію статті див. на сайті „Майдан“

http://maidan.org.ua

У недержавних організаціях

12.12.2003 | Алла Лепеха, м.Чернігів

Засудженим жінкам - правову допомогу.

   

В рамках програми Демократичних грантів та фонду розвитку українських ЗМІ за фінансової підтримки Посольства США в Україні в Чернігівській області почав працювати „Центр юридичної та психологічної допомоги співробітникам пенітенціарних закладів Чернігівської області“.

В ході реалізації цього проекту члени благодійної організації „Чернігівський жіночий правозахисний центр“ 7 травня 2003 року в Чернігівській виправній колонії №44 з жінками, які відбувають там покарання, провели перші заняття в школі правових знань. В їх проведенні прийняли участь працівники Чернігівського міського відділу реєстрації актів громадянського стану Чернігівського обласного управління юстиції. Перед засудженими виступила Кебець І. А. – заступник завідуючої Чернігівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, яка дала роз’яснення щодо деяких запитань, які стосувались законодавства України про шлюб, порядку реєстрації та припинення шлюбу, особливостей реєстрації та припинення шлюбу особами, позбавленими волі.

В ході занять піднімались питання введення в дію нового Сімейного кодексу України.

Травень став місяцем, багатим на події в житті благодійної організації та пенітенціарних установ міста Чернігова. Але ці події – результат багатомісячної попередньої роботи. Ми згуртували організації, підприємства міста, зібрали кошти.

І 15 травня 2003 року в Міжнародний день сім’ї, члени благодійної організації „Чернігівський жіночий правозахисний центр“ вручили Чернігівській виправній колонії №44, де відбувають покарання жінки, комп’ютер та два принтери. Ці подарунки мають цільову спрямованість, вони призначені соціально-психологічній службі колонії, бо саме ця служба визначає форми і методи виховної роботи з засудженими жінками. Без сумніву, організація виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуджених до позбавлення волі, є важливою складовою забезпечення процесу виконання кримінальних покарань, що містить в собі основні засади державної соціальної політики, забезпечення захисту законних прав і свобод громадян, які перебувають у місцях позбавлення волі.

19 травня 2003 року члени нашої організації вручили Чернігівському слідчому ізолятору №31 два телевізори та ксерокс. Вони були куплені на прохання співробітників цієї установи.

Ми сподіваємось, що допомагаючи жіночій колонії, слідчому ізолятору, сприяємо вирішенню декількох задач: подальшій відкритості пенітенціарної системи, тіснішій співпраці громадських організацій та закритих установ нашої області.

Жертви політичних репресій

12.12.2003 | Василь Овсієнко, м.Київ

Пам’ятник Михайлові Кравчуку, репресованому математику.

   

20 травня 2003 року на Музейній площі Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут“ відкрито пам’ятник видатному математикові ХХ століття академіку Михайлові Пилиповичу Кравчуку. Він був заарештований 21 лютого 1938 року за звинуваченням в „українському буржуазному націоналізмі“ та „шпигунстві“ і загинув 9 березня 1942 року під Магаданом.

Народився Михайло Кравчук 27 вересня 1892 року в с. Човниця Ківерцівського повіту на Волині. Закінчив ? імназію в Луцьку, університет св. Володимира в Києві, викладав математику, зокрема, в с. Саварка на Богуславщині (тут його учнем був Архип Люлька, який згодом став ? енеральним конструктором авіадвигунів, створив двоконтурний турбореактивний двигун). З 1921 року М.Кравчук працював у навчальних закладах Києва, у віці 33 роки став професором, обраний членом математичних товариств кількох країн, 1928 року брав участь у Міжнародному кон? ресі математиків у Болоньї. 1929 року обраний академіком ВУАН. З 1934 року до арешту завідував кафедрою вищої математики КПІ.

Пам’ятник роботи скульптора Олександра Скобликова встановлено завдяки старанням українських учених, зокрема, колишньої політв’язенки, а нині професора КПІ Ніни Вірченко. На постаменті написано: „Моя любов – Україна і математика“.

У Києві вже відбулося дев’ять міжнародних наукових конференцій імені М.Кравчука, видано грубезний том, на 800 сторінок, його вибраних наукових праць. Світ знає „многочлени Кравчука“, „осцилятори Кравчука“, його винаходи відіграли визначальну роль у винайденні електронного комп’ютера, він є творцем української математичної термінології. Наукові праці М.Кравчука з вищої алгебри та математичного аналізу, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей і математичної статистики, геометрії ввійшли до скарбниці світової науки. З неволі він написав був дружині, що розв’язав там одну математичну проблему і передав розрахунки табірному начальству. Найімовірніше, вони стала „табірним пилом“, як і сам великий математик...

Бюлетень "Права Людини", 2003, №16

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори