пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200304
№04
2003

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

09.12.2003

Крым: мечети возвращены мусульманским общинам

   

Рассмотрев заявления религиозных организаций “Акъ-Шейих” села Красная Заря и “Йффет” села Маловидное Бахчисарайского района о передаче им в собственность бывших культовых зданий, на основании ст. 17 Закона Украины “О свободе совести и религиозных организациях”, Совет министров Крыма своим постановлением закрепил передачу в собственность мусульманским общинам зданий сельских клубов, прежде бывших мусульманскими мечетями, в этих населенных пунктах. Об этом Центру “ЛИГА” сообщили в пресс-службе Совета министров АРК.

LIGA ONLINE

Хроніка

09.12.2003

Євросоюз констатував, що в 2002 році ситуація з правами людини в Україні так і не покращилася.

   

У Брюсселі Рада міністрів Євросоюзу обнародувала свою щорічну доповідь з питань прав людини. Серед іншого у звіті проаналізована ситуація в Україні, Росії, Бєларусі й інших пострадянських країнах.

У доповіді за 2002 рік відзначається, що ситуація з правами людини в Україні, Росії, включаючи Чечню, а також у Туреччині, на Кіпрі й у балканських країнах так і не покращилася. А в Бєларусі, як відзначає Євросоюз, права людини порушувалися ще більше, ніж у 2001 році.

Що стосується України, то Євросоюз з великою увагою стежив за парламентськими виборами і вітав згоду української влади співробітничати на виборах із спостерігачами з ОБСЄ.

Євросоюз також вважає, що українська судова система стає усе більш незалежною і стабільною. Як передає Deutsche Welle, це він відзначив у своїй доповіді. Разом з тим у доповіді відзначається, що Євросоюз, як і раніше, залишається стурбований ситуацією з свободою слова і незалежністю мас-медіа в Україні.

Що стосується Бєларусі... Євросоюз відзначає, що країна повинна дозволити представникам ОБСЄ працювати на білоруській території без обмежень.

Також Євросоюз підкреслив у пункті, що стосується Чечні, що стривожений умовами життя біженців, ситуацією в таборах для переселенців і повільним розслідуванням обвинувачень у порушеннях закону.

LIGA ONLINE

Хроніка

09.12.2003

Молодь закликає підтримати політв’язнів.

   

Протягом найближчого тижня з 27 січня по 3 лютого ц.р. Івано-Франківська Обласна Організація Молодіжного Націоналістичного Конгресу ініціює проведення збору коштів на підтримку політичних в’язнів сучасного “українського” режиму.

МНК в цей спосіб намагається відродити традицію, розпочату Організацією Українських Націоналістів в міжвоєнні часи, яка була спрямована проти репресій та масових арештів українських патріотів польською окупаційною владою. В День Героїв Крут, який відзначається щороку 29 січня, патріоти з лав Організації Українських Націоналістів організовували серед широких мас українства збір коштів на підтримку політв’язнів, а також провели масові голодування на підтримку націоналістів, ув’язнених за політичні переконання і діяльність.

Здається, що роки сталінських репресій давно вже минули, і ми ніби отримали свою державу, проте чомусь досі маємо політичних в’язнів. Тут йдеться саме про громадян України, які стали політв’язнями за часів її Незалежності, громадян, які боролися проти Режиму 9 березня 2001 року. Ці люди, молоді юнаки, не боялися висловити своє невдоволення “порядками”, введеними в Україні, за що і отримали суворі вироки. Все йде до того, що будь-які акції громадянської непокори в нашій “демократичній” державі будуть тлумачитись як злісне хуліганство, за що будуть садити на термін від 2 до 5 років. Вже більшість громадян України відчули на собі “чутливу батьківську руку” сучасної влади. Це і можливість бути звільненим з роботи або тиск на виборах, “кримінальні” справи, “наїзди” податківців, залякування “неправильних” студентів у ВНЗ та ще багато чого цікавого і корисного.

Молодіжний Націоналістичний Конгрес вважає, що тільки суспільною активністю, правильною громадянською позицією та правильним політичним вибором ми зможемо подолати кризу влади, яка склалась на сьогодні. Якщо ми залишимо сучасних політв’язнів на ласку влади, то тим самим дозволимо їй і далі здійснювати політичні розправи. Ми всі повинні розуміти, що завтра самі зможемо опинитись в подібній ситуації, якщо будемо мовчати. Тому МНК вважає, що кожен, хто підтримає сучасних політичних в’язнів, зробить свій внесок в європейський вибір України.

Прес-служба ІФОО МНК

Катування та жорстоке поводження

09.12.2003 | Константин Устименко, г. Днепропетровск

Особенности национальной юриспруденции.

   

Поддерживая изложенные в статье Ю.Моторного (ПЛ № 34 (290) положения о проблемах судебной реформы, хочу отметить, что юристы прекрасно знают все недостатки судебной практики. Но те юристы, от которых зависит решение проблем юриспруденции – соответствующие комитеты Верховной Рады, соответствующее Управление Администрации Президента, Верховный Суд, Высшая Рада юстиции – недостаточно работают. А юристы, занимающиеся правоприменением, в первую очередь, судьи местных судов, оставлены наедине со своею совестью.

В условиях недостаточного материального обеспечения, не укомплектованности судов судьями, отсутствии их ответственности за каждое необоснованное решение или приговор (сейчас отмена судебного решения квалифицируется как регистрация ошибки, не влекущая для судьи каких-либо существенных потерь), в условиях практики, когда много сомнительных, с точки зрения их обоснованности, судебных решений остаются без изменений апелляционной и кассационной инстанциями, особенно важна роль судьи местного суда. Поэтому, мне кажется, в приведенных Ю.Моторным случаях из судебной практики, должны быть указаны фамилии конкретных судей. Важно обнародовать фамилии судей, которые решают дела с учетом телефонного права или с пренебрежением к своим должностным обязанностям, не обременяют себя оценкой имеющихся в деле доказательств, до истечения срока хранения дела в суде. И, безусловно, заслуживают уважительного отношения персонально те, к сожалению, немногие известные мне судьи, которые руководствуются положениями Присяги судьи.

Поэтому особенности национальной юриспруденции хочу обозначить на конкретных фактах и назвать конкретных лиц.

Возьмем известный случай с возбуждением судьей Ю.Василенко уголовного дела в отношении Президента Украины. Одной из важных особенностей этого случая является несовершенство украинского законодательства.

С одной стороны, согласно ст.24 Конституции Украины все граждане равны перед законом, а согласно ст 97 Уголовно-процессуального Кодекса судья обязан принять заявление о признаках преступления в действиях гражданина, и принять решение: либо о возбуждении уголовного дела, либо об отказе в таком возбуждении и направлении материалов дела для расследования.

С другой стороны, гражданин Президент пользуется правом неприкосновенности, согласно ст. 105 Конституции Украины, в которой это понятие не имеет толкования, а согласно ст. 111 Конституции в порядке процедуры импичмента, обвинение Президента в совершении преступления выносятся специальной следственной комиссией Верховной Рады. Закон об этой комиссии не подписывается Президентом на протяжении длительного времени, поэтому порядок действий судьи Ю.Василенко после возбуждения уголовного дела четко не определен, что дает ему аргументы отстаивать правомерность своих действий.

Верховный Суд отменил постановление судьи Ю.Василенко о возбуждении уголовного дела в отношении Президента Украины. Надеюсь, этот случай позволит, наконец, законодательно разрешить вопрос соотношения неприкосновенности Президента и равенства перед законом гражданина Президента и других граждан Украины.

Еще один пример особенностей национальной юриспруденции – применение налога на добавленную стоимость (НДС).

В соответствии с Законом “О налоге на добавленную стоимость” объектом налогообложения являются операции по продаже товаров и услуг, а субъектами налогообложения являются лица, занимающиеся предпринимательской деятельностью и зарегистрированные как плательщики НДС.

В газете “Урядовий кур’єр” несть числа разъяснениям чиновников о том, что все, включая и пенсионеров, оплачивающие коммунальные услуги, должны оплачивать помимо тарифа еще и НДС продавцу этих услуг. И, если наиболее ушлые продавцы газа, воды, тепла включают НДС в цену коммунальной услуги, то “честные” монополисты – продавцы электроэнергии – указывают для оплаты сумму: тариф плюс НДС. Ведь согласно ст.67 Жилищного Кодекса Украины, который был принят еще Верховным Советом УССР в 1983 г., коммунальные услуги оплачиваются по утвержденным тарифам, а не по доходным ценам монополистов. Что стоит решить эту проблему правовым путем? До принятия нового Жилищного Кодекса приостановить действие ст.67 ЖК, как Декретом Кабмина в 1993 г. приостановили действие ст. 66 ЖК, в которой записано что квартплата берется с жилой, а не с общей площади квартиры.

И не будет этой национальной особенности – игнорирования норм закона при наличии юристов в структурах прокуратуры, антимонопольного комитета, органов защиты прав потребителей, живущих за счет плательщиков налогов, и не только налога на добавленную стоимость.

Декретом Кабмина Украины, имеющем силу Закона, “О подоходном налоге с граждан”, с 1993 года установлено, что минимальная зарплата не облагается подоходным налогом. В 1995 г. Президент Украины своим Указом установил необлагаемый минимум в размере 17 гривень, что в то время не противоречило вышеупомянутому Декрету, поскольку минимальная зарплата составляла 15 гривень.

Конституция Украины, принятая в 1996 г. установила, что Указы президента издаются на основе и во исполнение Законов и Конституции (ст.106), что Законы и сборы устанавливаются исключительно Законами Украины (ст.92), и что нормативные акты, принятые до принятия Конституции, действуют в части, не противоречащей Конституции (п.1 Переходных положений).

Согласно вышеуказанным нормативным актам, после повышения минимальной зарплаты более 17 гри-вень, Указ Президента, принятый в 1995 г., в части установления необлагаемого минимума в размере 17 гривень, не должен действовать, как противоречащий статьям 6, 7 Декрета “О подоходном налоге с граждан” и статьям 92, 106 Конституции Украины.

Но юристы, обеспечивающие соблюдение законности, получают зарплату из бюджета, в который и перечисляются налоги, поэтому национальной особенностью юриспруденции является обложение подоходным налогом 17-ти гривень, при минимальной зарплате в 10 раз большей. Интересна в этом вопросе позиция юристов-судей.

Мой иск о взыскании переплаченных сумм подоходного налога, удерживаемых из зарплаты, оставлен без удовлетворении местным судом, это решение оставлено без изменения апелляционным судом, а кассационная жалоба, поданная в сентябре 2002 г., до сих пор не рассмотрена.

В то же время в местном суде мне не выдали копии судебных решений по этому делу, необходимых для обращения в Европейский суд по правам человека.

Поэтому я обратился с иском о возмещении морального ущерба, причиненного невыдачей копий решения, в апелляционный суд по первой инстанции. Определением Судьи С.Ю. Лавриненко отказано в приеме искового заявления, так как жалобы и заявления, связанные с деятельностью судов, не подлежат рассмотрению в суде первой инстанции.

Мнение о подсудности не только деятельности работников суда, но и их бездействия, незаконной волокиты, поддерживают судьи Верховного Суда: А.Н. Арестенко, И.Л. Самеж, И.В. Шицкий (определение от 20.05.98), Ю.Г. Титов, А.А. Дидкивский, В.А. Шабунин (определение от 26.04.2000)!

Это еще одна особенность национальной юриспруденции – если работники суда нарушают законные права граждан, то защитить эти права некому.

Порожденная таким положением безнаказанность работников суда порождает, мягко говоря, откровенность нарушений Закона с их стороны.

Пример: решением местного суда (судья А.А. Коршун) с облуправления юстиции в мою пользу взыскано возмещение морального ущерба в сумме 400 гривень. Решение постановлено в отсутствие повторно не явившегося ответчика, в деле имеются извещения о получении уведомления о месте и времени рассмотрения дела со штампом канцелярии ответчика, в решении суда это обстоятельство отмечено.

Судьи Днепропетровского апелляционного суда Т.А. Басуева, Н.Е. Горностаева, С.П.Козлов отменили решение местного суда на том основании, что отсутствуют сведения о вручении ответчику извещения о времени и месте судебного заседания и направили дело на новое рассмотрение.

В “старые – добрые” 80-е годы такое случалось, но при этом из дела должно было исчезнуть извещение со штампом вручения, а здесь оно осталось на месте – лист дела 40.

Согласно ст. 307 ГПК Украины судьи апелляционной инстанции не могли передать это дело на новое рассмотрение, а должны были постановить новое решение. Но, попирая закон, нужно было втянуть в это дело и судей местного суда.

На указанное определение апелляционного суда я подал кассационную жалобу. Согласно Декрету “О госпошлине” пошлиной оплачиваются жалобы только на решение судов, в данном случае решение суда не обжаловалось, но судья местного суда Н.В. Ткаченко своим определением обязала меня оплатить госпошлину.

При существующих особенностях деятельности судей такой способ пополнения бюджета за счет госпошлины ничем не хуже описанных выше способов пополнения за счет налогообложения.

Кассационная жалоба по данному делу, поданная в мае 2002 г., до сих пор не рассмотрена.

И все-таки, суд – это единственный государственный орган, в котором я могу найти защиту своих законных прав.

Дважды через суд (судьи С.В. Фирсова и Л.Г. Якименко) мне удалось взыскать с “Днепрогаза” возмещение морального ущерба за предоставление неправдивой информации о наличии долга за газ и об юридических последствиях решения Конституционного Суда Украины от 10.02.2000 г.

К сожалению, частного определения в адрес местных чиновников ведомства защиты прав потребителей суд не постановил, хотя выбивание из населения газовыми монополистами несуществующих долгов случается нередко.

Этому способствуют утвержденные Кабмином завышенные нормы расхода газа для отопления домов жилого фонда. То, что нормы расхода, а соответственно и плата за газ, завышены, подтверждают сами монополисты, рекламируя установку газовых счетчиков и обещая экономию в оплате за газ от 30 до 50 %.

Установленные государством цены за 1 куб. метр газа для населения при потреблении без счетчиков выше, чем для имеющих счетчики, позволяют еще больше наживаться на жизненных потребностях граждан “правового государства”.

Наступивший очередной 2003 год сделал описанные особенности юриспруденции прошлогодними, устаревшими и ненужными. Пожелаем же себе и власть имущим в Новом году от них избавиться!

Свобода вираження поглядів

09.12.2003

Заява Харківської правозахисної групи з приводу рішення Вищої ради юстиції про рекомендацію звільнення з посади судді Апеляційного суду м. Києва Ю.О. Василенка.

   

ХПГ вважає згадане рішення Вищої ради юстиції найпоказовішою ознакою у визначенні реального ступеню демократичних і ліберальних перетворень в Україні. На нашу думку, він знизився до загрозливої межі, і ми вважаємо своїм обов’язком ще раз заявити про це владі і суспільству.

1. Ми кваліфікуємо дії Вищої ради юстиції щодо ініціації звільнення з посади Юрія Василенка як лицемірний та корпоративний акт влади – “класичне” порушення прав людини, яке було типовим за часів тоталітарного комуністичного режиму в СРСР – політичне переслідування за переконання, особисту чесність, принциповість, професіоналізм, незалежність і свободу думки. У новітній історії незалежної України досі таких фактів не спостерігалося. Фактично йдеться про ознаки відтворення українською владою новітньої політичної диктатури.

2. Отже, справа Ю.Василенка яскраво демонструє справжні, а не декларативні наміри виконавчої та почасти судової гілок влади щодо європейського вибору, поваги до прав людини і плюралізму думок. На жаль, доводиться визнати, що попри гучні декларації й бенкетування “славного десятиліття”, наша країна недалеко відійшла від свого бездержавного минулого, коли будь-яка критична вільна думка відносно слів і вчинків вищої посадової або партійної особи розглядалася як кримінальний злочин.

Рішення Вищої ради юстиції та причетна до справи Ю.Василенка ухвала Верховного Суду України яскраво демонструють небажання й неготовність виконавчої та почасти судової гілок влади погодитись на ділі з існуванням незалежного суду. Чи можна, відтак, чекати після цього судових рішень, спрямованих на захист прав людини, караючих посадовців за корупцію та свавілля? Питання видається риторичним.

3. Ми змушені констатувати, що, як і за більшовицько-радянських часів, головною рисою вивченої в інститутах “червоної професури” правничої еліти залишається прислужництво, голий інструменталізм, сервільна професійна свідомість. Що ж до широкої юридичної громадськості України, то й вона поки що залишилася, в кращому випадку, пасивним і наляканим спостерігачем цієї сумнівної справи, а в гіршому – деморалізованим співучасником політичної розправи.

Весь перебіг подій останнього часу доводить, що Україна здійснює все більш помітне просування не до принципу верховенства права, а в бік поліцейської держави, де закон або нічого не вартий, або є інструментальним знаряддям примусу в руках правлячої верхівки. Нагадаємо, що в подібній ситуації юридичне і правозахисне співтовариство Росії захистило суддю Московського міського суду С.Пашина й не допустило його звільнення з посади. На жаль, українські правники, судді, науковці не виявили жодних ознак цехової солідарності.

Ми звертаємося до народних депутатів України з вимогою підтримати авторитет молодої Української правової держави: відхилити рекомендацію про звільнення Ю.Василенка з посади й тим самим відвернути на разі загрозу українського політичного кальвінізму.

7 лютого 2003 року

Свобода вираження поглядів

09.12.2003 | Сергій Федоринчик

До справи судді Юрія Василенка. Коментар не юриста.

   

(Коментар не юриста)

Сергій Федоринчик, м.Київ


Українська дійсність дає мало підстав для оптимізму, особливо при уважному ознайомленні з людьми, які приймають рішення. Але пристойні – розумні, порядні та дієві – люди все ж таки є. І в громадських організаціях, і в бізнесі, і в державних установах, і в політичних партіях, і в парламенті, і в судах. Таких людей треба цінувати та підтримувати.

Суддя Василенко – один з кращих суддів, які є в Україні, бо насамперед це людина чесна і відповідальна. Це підтверджується усіма фактами, які мені відомі про нього, а їх чимало.

Порушення ним кримінальної справи проти Президента Кучми є актом ЮРИДИЧНИМ у зв’язку зі зверненням до суду народних депутатів та на підставі наданих ними матеріалів. Тільки люди, які взагалі не розуміють, що таке правосуддя (або мають підстави панічно його боятися), можуть робити з цього якусь політичну проблему.

Лаборант в лікарні має однаковими методами робити аналіз, пробачте, сечі – незалежно від того, здав її на аналіз міністр чи двірник. Так і суддя має сумлінно застосувати належну рутинну процедуру, не дивлячись на особу і посаду.

Я за освітою математик, працював деякий час програмістом і на сто відсотків згоден з фундаментальною думкою британців: “Якщо процедура правильна, то результат завжди буде правильний”. Тобто хороша процедура відкине будь-яке сміття, що навмисно чи не навмисно потрапило у справу, залишить лише суттєві дані і дійде об’єктивного висновку.

Якщо Леонід Данилович справді не винуватий, то об’єктивна судова процедура, все перевіривши, лише підтвердить його невинуватість. Така процедура застосовувалась тисячі разів до різних людей, досі правильність її у юристів не викликала сумніву.

Біда для нас – громадян – у тому, що судова гілка влади в Україні є слабкою і не має достатньої незалежності. В Україні лише один суддя наважився почати розбиратись з питаннями, які поставили народні депутати щодо Президента. Та й цим суддею тут же зайнялась Вища рада юстиції. Орган цей описано в ст. 131 Конституції:

“В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Cуду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з`їзд суддів України, з`їзд адвокатів України, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Cуду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України”.

Про залежність від Президента Генерального прокурора та працівників прокуратури, Міністра юстиції, представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, тим паче – про трьох безпосередньо призначених Президентом представників, можна не говорити. На боці Президента 10 членів, тобто рівно половина складу ВРЮ ще до початку будь-якої справи.

Судова гілка влади (4 представники) та законодавча (3) – разом узяті (7) є слабшими за виконавчу, що суперечить принципу розділення та балансу гілок влади. Юридично-бізнесові кола уособлені в представниках від з’їзду адвокатів (3), але громадянське суспільство, зокрема громадські правозахисні організації, не мають у ВРЮ жодного представника.

Це свідчить про повну незалежність ВРЮ від громадян – платників податків, на гроші яких і вона функціонує, натомість максимальну залежність від виконавчої влади, яка теж харчується з коштів платників податків.

Лише теоретично, за умови ПОВНОГО СПІВПАДІННЯ ПОГЛЯДІВ у всіх інших учасників ВРЮ, вони могли б урівноважувати президентську сторону. Але такого не буває, до того ж на практиці президентська адміністрація ще й доклала всіх зусиль, щоб і серед них були люди, які гарантовано підтримуватимуть Президента.

Президент – це найвища посадова особа в державі, але він не є фюрером, і має бути підконтрольний Закону і судовій процедурі. Вища рада юстиції, засуджуючи суддю Василенка за начебто “неправильне” застосування судової процедури, намагається тим самим перетворити Президента в якогось недоторканного суперфеодала, усіх громадян України – у його холопів. Власне, і без цього різноманітні прояви феодалізму в Україні розквітають все пишнішим цвітом. Але нічого спільного такий розвиток подій не може мати з інтеграцією до Європейського дому.

Замість того, щоб всіляко дбати про зміцнення судової гілки влади, збільшення її ролі у захисті прав громадян, ВРЮ підриває її авторитет.

Кожний свідомий громадянин не повинен терпіти такої наруги над базовими принципами демократичної держави і громадянських прав, яку вчинили члени ВРЮ, прикриваючись крючкотворством. Не треба вважати усіх громадян України за дурнів! У майбутньому жодний член ВРЮ, який голосував за засудження Василенка, не повинен одержувати державної пенсії, що виплачується з коштів платників податків.

Потрібно змінити ст. 131 Конституції таким чином, щоб Вища рада юстиції насамперед уособлювала БАЛАНС між трьома гілками влади, а не домінування виконавчої гілки. По-друге, крім державних юристів з трьох гілок влади та юридичних бізнесменів з адвокатури, у ВРЮ мають бути юристи з неурядових правозахисних організацій, що представляють громадянське суспільство України в цій сфері.

А зараз усім свідомим громадянам треба стати на захист судді Василенка. Треба звертатись до народних депутатів з вимогами відхилити пропозицію ВРЮ про звільнення Василенка з суддівської посади. Настав той рідкісний випадок, коли майбутнє держави та суспільства залежить від долі однієї людини, і цю людину треба боронити разом.

Свобода вираження поглядів

09.12.2003 | Олександр Степаненко, м.Чортків

Вища рада юстиції “захистила” Президента від суду.

   

На думку багатьох киян, що знайомі з реальним обличчям української Феміди, Ю. Василенко є одним з найавторитетніших в країні суддів. Порушення ним судової справи проти Л. Кучми з точки зору права є нормальною юридичною процедурою: суддя лише належним чином відреагував на подання групою народних депутатів України відповідних інформаційних матеріалів. В правових демократіях Заходу такі речі стали майже звичними – лише на протязі останніх років ми були свідками численних випадків, коли перед лицем суду ставали президенти, канцлери, прем’єри. В результаті цього влада лише підтверджувала власну вірність принципу верховенства права та спроможність позбуватися нечесних політиків. Президент Кучма, з огляду на численні пов’язані з його іменем “скандали”, що постійно мусуються у ЗМІ та негативно відбиваються на авторитеті усієї української держави, як ніхто інший повинен бути зацікавленим у проведенні об’єктивних судових процедур. Адже тільки суд може винести рішення про його невинуватість, тож Ю. Василенко лише виконав те, що на його місці мав би зробити будь-який суддя.

Відтак дуже шкода, що вже при перших судових діях конституційну незалежність органу правосуддя було брутально порушено. Через те, що половина членів Вищої ради юстиції є напряму залежними від президентської влади, вона відразу ж порушила справу щодо звільнення з посади судді Ю. Василенка. Як видно, Президентові таки є що ховати і від суду, і від власного народу. Саме тому він прагне захиститися завісою штучної недоторканності, забувши, що не є одноосібним правителем України. Що він лише державний посадовець, настільки ж відповідальний перед законом, наскільки й кожен з його співгромадян, і навіть більше. Що судова влада в Україні має конституційні гарантії незалежності. Що він не феодал, а ми не його холопи. Що усі гучні декларації про європейський вибір та побудову правової держави потрібно підтверджувати конкретними кроками.

Позбавивши суд можливості виконати свої функції, Президент і його оточення вкотре продемонстрували власне прагнення залишатися над народом і над правосуддям. Захистити суддю Ю. Василенка і у його особі – незалежність української судової влади можуть лише свідомі громадяни та їхні обранці – народні депутати України.

Ми закликаємо осередки громадських організацій та політичних партій, усіх краян звернутися до народних депутатів від Тернопільщини з пропозицією не підтримувати рішення про звільнення з посади судді Ю. Василенка.

Свобода вираження поглядів

09.12.2003 | Андрей Лубенский, Черкассы

Редактора “Свободы” Олега Ляшко признали преступником средней тяжести.

   

5 февраля судья Сосновского райсуда Черкасс Алла Чечот огласила приговор по “делу Ляшко”.

Редактор “Свободы” Олег Ляшко обвинялся в оказании сопротивления сотрудникам милиции весной прошлого года в ходе обыска в типографии черкасского МП “Республика”, когда областная прокуратура Черкасской области полностью изъяла стотысячный тираж только что отпечатанной газеты.

Суд постановил признать Ляшко виновным в совершении преступления “средней тяжести” – оказании сопротивления сотрудникам правоохранительных органов, и приговорить к штрафу в размере 255 грн. Но, учитывая, что Ляшко характеризуется положительно, имеет постоянное место жительства и работу, занимается общественной деятельностью и “утратил общественную опасность”, от наказания освободить.

Как сообщалось в СМИ, накануне упомянутого инцидента в “Республике”, тираж “Свободы”, отпечатанный к парламентским выборам и содержавший компромат на тогдашнего Генпрокурора Михаила Потебенько, был утоплен в реке некими бандитами, ограбившими машину типографии. На следующий день Ляшко приехал в Черкассы, чтобы проконтролировать печатание повторного тиража. Бандитов не нашли, а Олег Ляшко, пытавшийся воспрепятствовать незаконному изъятию тиража “Свободы”, попал сначала в ИВС (где провел 9 суток), а затем под суд.

В ходе судебных заседаний были допрошены как свидетели обвинения – сотрудники прокуратуры и милиции, утверждающие, что Ляшко нанес им моральный, материальный и физический урон, так и свидетели защиты – работники типографии и журналисты. Последние заявляли, что никаких противозаконных действий Ляшко не совершал.

Дважды суд просмотрел милицейскую видеозапись, сделанную на месте событий. В записи также не было никаких кадров, подтверждающих показания пострадавших якобы от рук журналиста милиционеров. Однако судья Алла Чечот сочла, что видеозапись подтверждает тезисы обвинения.

В приговоре также сказано, что доказательствами виновности Олега Ляшко являются многочисленные рапорты должностных лиц а также постановление прокурора. А вот показания свидетелей защиты – “необъективны”.

По окончании процесса Олег Ляшко выразил свое категорическое несогласие с “противозаконным”, по его мнению, приговором. “Меня признали виновным в совершении преступления, которого я не совершал”, – заявил он.

По словам адвоката Олега Ляшко Богдана Ференца, приговор “совершенно неправомерен”, “содержит логические противоречия” и будет в ближайшее время обжалован в Апелляционном суде.

Свобода вираження поглядів

09.12.2003 | Евгений Байрамов

Прокурор Северодонецка построил журналистов возле стенки.

   

Пресс-конференция координационного совета правоохранительных органов в прокуратуре Северодонецка продолжалась не более 5 минут, это можно считать новым рекордом Украины по длительности подобных мероприятий. После завершения совещания руководителей правоохранительных органов города в кабинете прокурора, где находились городской голова В.Грицишин, прокурор города В.Глаговский и руководители всех “силовых” служб, сюда пригласили журналистов. До этого они простояли в коридоре 45 минут. Впрочем, и в кабинете присесть им было негде, их выстроили вдоль стены и попросили представиться. Третьим представлявшимся был журналист изданий Комітету виборців України “Точка зору” и “Політична Україна”, что вызвало определенный интерес В.Грицишина. “Кого Вы сюда пригласили?” – строго спросил он прокурора. На этом “презентация” журналистов завершилась. В.Глаговский, немного поразмыслив, бросил представителям СМИ: “Напишите, что мы тут собирались. А кому будет нужна информация, позвоните, мы дадим”. После чего приглашенным предложили покинуть помещение.

По нашим данным, журналисты приглашались на пресс-конференцию во исполнение Указа Президента Украины “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, в соответствии с которым: “... руководители центральных и местных органов исполнительной власти обязаны:

– обеспечить проведение регулярных, с заранее оглашенным расписанием, пресс-конференций, … а также периодически отвечать на вопросы граждан через средства массовой информации”.

Свобода мирних зібрань

09.12.2003 | Ігор Столяров

Суд в Одесі заборонив заплановані акції протесту.

   

24 січня Одеська судова гілка влади знову відзначилася. Цього разу серед “передових” був Приморський районний суд та суддя Ірина Пучкова. Раніше такої оперативності у лавах судів не спостерігалося, а цього разу наче прорвало...

22 січня Приморський районний суд Одеси отримав з мерії прохання заборонити заплановані на 25 січня акції протесту (демонстрацію та Народне віче) проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, а вже 23 числа до представників УРП “Собор”, партії “Батьківщина” та КПУ надійшли запрошення взяти участь у судовому засіданні.

24 січня суд відбувся. Він тривав майже п’ять годин. Три з них відчувалося шалене протистояння, бо суддя Ірина Пучкова не задовольнила жодного з клопотань представників опозиції та їхніх адвокатів. Не допоміг навіть той факт, що запрошені до суду організатори акцій протесту не були ознайомлені з претензіями, висловленими на їхню адресу з боку міського голови Руслана Боделана. Цікаво, що представник позивача Андрій Пучков прийшов до залу суду не маючи відповідного посвідчення особи, і цей факт теж став причиною тривалого протистояння.

Не було враховано і вимогу присутнього у залі суду, у якості адвоката відповідачів, Президента Одеської Правозахисної академії Валерія Кочетова, про недовіру судді Ірині Пучковій. Не задоволено прохання опозиції дозволити тележурналістам знімати на відеоплівку перебіг подій у залі суду.

Власне, пані Пучкова досить своєрідно поставилася до присутніх на засіданні суду операторів телекомпаній “РІАК” та “Одеса плюс”. Їм було наказано негайно прибрати камери та припинити зйомки. Всі нагадування про права працівників мас медіа, право на вільну інформацію були проігноровані. Повним мовчанням вона відреагувала і на прохання кореспондента радіо “Свобода” висловити її точку зору на претензії опозиції та власну оцінку скандальних подій на процесі.

На подібне прохання від кореспондента радіо “Свобода” до заступника начальника юридичного відділу Андрія Малахіна – останній відповів: “Я не бажаю давати Вам інтерв’ю. Я маю таке право...”

На знак протесту проти поведінки судді Ірини Пучкової представники опозиції відмовилися брати участь у засіданні суду і вийшли з залу. Разом з представниками УРП “Собор”, партії “Батьківщина” та КПУ із залу суду вийшли і голови регіональних організацій “Братство” та “Українське братство”. Але, цей протест суддя назвала “безпідставним” і продовжила процес.

Наприкінці було оголошено рішення суду, яким заборонено заплановані на 25 січня демонстрацію центральними вулицями міста та Народне віче опозиції на Думській площі проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. У оголошеному документі висловлено вимогу дотримуватися рішення міської Ради про проведення мітингів та вуличних акцій.

Тим часом, представники опозиції рішуче заявили, що від запланованих акцій протесту не відмовляться і все заплановане на 25 січня відбудеться.

За словами Голови Одеської обласної організації УРП “Собор” Федора Нарійчука:

“Процес у Приморському райсуді Одеси викликав у мене шок. Тут можна переконливо твердити, що суддя виконувала замовлення зацікавлених осіб і говорити про об’єктивне ведення засідання не доводиться.

Ми не мали можливості ознайомитися з позовною заявою міського голови та претензіями міськвиконкому.

Така поведінка вбиває у людей віру у те, що домогтися справедливості можливо. Це реальний приклад сутності української законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Судова гілка сьогодні захищає не людей, а інтереси влади”.

Голова Одеської організації “Братство” Олесь Янчук переконаний, що “подібні процеси відбувалися в Україні наприкінці 80-х років, на початку 90-х років минулого століття. Мені неодноразово довелося перейти через ці суди і саме тому було прикро, що це повторюється і у незалежній Українській державі”.

Лідер обласної організації УНА – УНСО Андрій Юсов запевнив, що акція 25 січня відбудеться за умови будь якої погоди. “Це рішення Коаліції громадських організацій, це рішення звичайних одеситів. Влада має зрозуміти, що рішення, які є проти інтересів більшості одеситів, вона повинна скасувати...”

Тим часом, крім судів влада задіяла також інші важелі впливу. Саме на час проведення акції міська влада підготувала акції для ветеранів, несподівано для багатьох саме на 25 січня у школах міста заплановане проведення зборів батьків.

P.S.
Незважаючи на спротив з боку міської влади та вельми холодну погоду одесити відгукнулися на заклик опозиції сказати рішучий протест проти рішення Одеського міськвиконкому про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.

25 січня учасники акції протесту зібралися на Куліковому майдані і пройшли демонстрацією центральними вулицями міста.

На Думській площі, біля будинку мерії, було проведено Народне віче. Тут були присутні від семи до десяти тисяч одеситів.

Учасники заходу одноголосно ухвалили резолюцію, в якій вимагають:

“Терміново скликати позачергову сесію міської Ради на якій депутати повинні:



  1. Скасувати рішення Одеської міської Ради “Про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги”;

  2. Скасувати рішення про підвищення цін на проїзд у маршрутних таксі;

  3. Скасувати рішення про запровадження похвилинної тарифікації за внутрішні міські телефонні розмови”.



У разі невиконання цих вимог автори резолюції пообіцяли розпочати кампанію за дострокове припинення повноважень Одеського міського голови та Одеської міської Ради, “як таких, що нехтують передвиборчими обіцянками та правами мешканців міста. Зворотного шляху немає”.

Учасники Народного Віча одноголосно висловили недовіру міському голові Руслану Боделану.
Соціально-економічні права

09.12.2003 | Євген Байрамов

Вагітність по сєвєродонецькі.

   

У приймальню Луганського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації Комітет виборців України (ЛОВ ВГО КВУ) звернулася молода жінка, працівник підприємства торгівлі: їй загрожу звільнення з роботи з причини… вагітності.

Торгівельні підприємства Сєвєродонецька винайшли новий спосіб “запобігання” від вагітностей робітниць. Особи жіночої статі при влаштуванні на роботу пишуть дві заяви: одну про прийом на роботу, другу – про звільнення за власним бажанням з відкритою датою. Без другої заяви на роботу не приймають. У такий спосіб керівництво торгівельного підприємства страхує себе від усяких “небажаних” вагітностей: щоб не платити допомогу протягом одного, а то і трьох років.

Такі випадки в місті не поодинокі. Вчора до нашої редакції надійшов лист від жертви подібної технології: одну з майбутніх мам звільнили з роботи на третьому місяці вагітності, причому суд відмовив їй у позові про відновлення на роботі.

Захист трудових прав жінок, а особливо вагітних, стає не розв’язуваною проблемою, коли влада ігнорує права своїх співгромадян.

Соціально-економічні права

09.12.2003 | Олександр Степаненко

Безробіття на Тернопільщині.

   

Днями мені зателефонувала наша колега по “Зеленому Світу”, викладач педагогічного коледжу, і з сльозами розповіла про ту кризову ситуацію, у якій знаходиться її сім’я. Обидві доньки разом зі своїми чоловіками – усі мають освіту – вже тривалий час не можуть знайти роботи. У сім’ї ж – двоє маленьких дітей.

Справді, у невеликому містечку, де зупинилися майже всі промислові підприємства, працевлаштування останнім часом стало головною проблемою багатьох людей. За неофіційними даними, біля чверті населення міста перебуває за кордоном на тимчасових заробітках. Можна вважати сформованим місцевий тіньовий ринок праці, адже значна кількість працедавців приховують від державних служб інформацію про наявність у них вільних робочих місць. В результаті за те, аби отримати роботу продавця, листоноші, оператора комп’ютера, санітарки і т.і. часто потрібно дати немалого хабаря...

А загалом на Тернопільщині на 1 січня 2003 року нараховується 43 876 незайнятих громадян – інформація обласної служби зайнятості. Незважаючи на перевиконання майже усіх показників “Програми зайнятості населення Тернопільської області на 2002 рік” рівень безробіття порівняно з кінцем 2001 року зріс на 7,8%. Жінки із загального числа осіб зі статусом безробітного становлять майже 57 %, молоді люди – 23,6%. Рівень безробіття на Тернопільщині – один з найвищих в Україні. У минулому році він становив 13,9%, що вище загальноукраїнського (9,8 %) і менше, ніж у Чернівецькій, Житомирській, Закарпатській областях. За сприяння структур обласної служби зайнятості на протязі минулого року працевлаштовані 23 650 осіб, 5 тисяч залучалося до громадських робіт, ще 975 чоловік отримали одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності. За офіційними результатами перевірок, підприємствами у 2002 році подано інформацію тільки щодо 64,2% наявних вакантних посад ( показник 2001 р. – 48%). Невідомо, чи застосовуються будь-які карні заходи за порушення працедавцями законодавства про зайнятість. Як, зрештою, ніким не опрацьовуються статистичні дані щодо правопорушень, скоєних безробітними.

На виконання заходів із соціального захисту незайнятого населення області минулого року витрачено 38 млн. бюджетних гривень – це еквівалентно річному бюджету середнього аграрного району. Цікаво, що основну частку коштів, майже 35 млн., поглинули фінансові допомоги з безробіття. Навіть за таких умов отримали їх тільки 68,8 % безробітних. На потреби професійного перенавчання витрачено усього 1 млн. 266 тисяч. Планується невелике збільшення цієї суми у наступному році.

Чергову оптимістичну “Програму зайнятості населення області” обласною радою ухвалено майже одноголосно...

Соціально-економічні права

09.12.2003 | Микола Коробко

Кому потрібен дорослий інвалід із дитинства?

   

Переступивши поріг громадської приймальні Міністерства праці та соціальної політики України, відразу помітив нервозний характер спілкування відвідувача з жінкою-службовцем, що вела прийом. Зрештою була навіть викликана охорона, щоб вивести відвідувача. Останній уперто відмовлявся йти в невідоме. Охоронці завагалися, і ми спільно почали знову розплутувати клубок непорозуміння.

Інвалід із дитинства Берків Василь Іванович своє дитинство провів у Виноградівському інтернаті на Закарпатті. Ставши дорослим, разом із іншими своїми однолітками на нинішніх законних підставах опинився викинутим у житейське море. Із 46 “випускників” 27 опинилися на вулиці. Їх, як і Василя, не взяли батьки.

У запропоновані їм інтернати для дорослих, про які мали надійну інформацію, не пішли б навіть із примусу. Про будь-яке житло з міського фонду годі й мріяти. Єдина перспектива – вулиця, але ж і на ній треба перебувати з прописаним паспортом. Василь прописки не мав: 1998-го року повінь знесла єдине можливе місце прописки – будівлю інтернату.

4 роки поневірянь у межах рідного міста, з безрезультатними візитами до міських властей, стали наслідком пошуку шляхів у доросле життя. А все ж, є десь у Саратові рідна мати... Чому б не ризикнути вдруге попросити її прихистити рідного сина... І Василь із покаліченими ногами вирушає у далеку путь.

Мати зовсім не зраділа сину, проте за сприяння Червоного Хреста РФ та редакції “Ищу тебя” до Києва він дістався безкоштовно. Цього не схожого на олігарха чоловіка на вокзалі вночі працівники міліції відразу перевірили.

І хоч переконались, що це громадянин України, але без прописки і без квитка для продовження поїздки, чітко сказали: “Вон с вокзала!”. Страшенно перемучившись, він дістався до приймальні адміністрації Президента, звідки його спровадили до згаданого міністерства. Міністерство, звичайно, працює в межах правил, якими не прописаний Василь не передбачений.

Василь просить дати йому грошей на проїзд до Виноградова, де його ніхто не жде, але, де йому, принаймні, легше зносити удари долі. Працівники ж Міністерства мають право не прописаному інваліду виділити хіба що власні гроші, але де ж їх взяти? Принаймні, пообіцяли більше не викидати його на вулицю, а щось придумати...

Про долю інвалідів, про долю сиріт говорено багато. Але дивлюсь на цю молоду людину з міцними руками (бо відірвати його від столу охоронники не змогли) і понівеченими ногами, і думаю, невже відповідні служби за довгі роки його мужніння не могли навчити спеціальності, відповідній його здоров’ю? І тим самим не залишити його приниженим утриманцем безпорадного суспільства...

А ще – чи замислюється хтось у нашій державі, для чого витрачатись на ТАКІ інтернати, яких навіть ті, хто приречений бути розтоптаним вулицею, бояться, як вогню?

Армія

09.12.2003 | Майя Крюкова

Звіт про результати моніторингу якості весняного призову 2002 року.

   

Харківська обласна спілка солдатських матерів (ХОССМ) та Харківська робоча група МТПЛ-УС продовжує моніторинг якості призову солдат строкової служби, які призвані з Харкова та Харківської області. Через два місяці після весняного призову 2002 р. нами було надіслано 56 листів з анкетами – запитами командирам військових частин, до яких потрапили юнаки – харків’яни. Ми отримали 34 листа з військових частин з відповідями на анкету. Це становить 60,7 % від загальної кількості надісланих запитів, що є достатньою кількістю для визнання дослідження репрезентативним. Треба підкреслити, що майже всі відповіді надійшли у жовтні, тобто через п’ять місяців після призову.

З Харкова та Харківської області під час весняного призову 2002 року до лав Збройних сил України було спрямовано 2322 призовника. В тих військових частинах, звідки ми одержали відповіді, строкову службу проходять 975 молодих солдат. Це становить 41,99% від загальної кількості призовників – харків’ян.

Командири 12 військових частин відповіли, що у них немає ніяких претензій до новобранців, а, навпаки: “у порівнянні з Київським регіоном харків’яни відзначаються на краще”, “більш якісна початкова військова підготовка”, “якість призовників значно покращилась”. Але, на жаль, це становить тільки 21,42 % від загальної кількості військових частин та стосується всього 143 військовослужбовців, що складає 19, 69% від загальної кількості військовослужбовців, стосовно яких ми маємо відомості. Відповіді інших командирів військових частин наведені в таблиці:



Досліджено 975 осіб


Кількість


З них:


Абсолютні одиниці


% від загального числа досліджених


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


85


8,71


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


49


5,02


3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики


99


10,15


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


52


5,33


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону “Про військовий обов’язок”)


1


0,1


6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії


12


1,23


7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


17


1,74


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


1


0,1


9. Чи були спроби самогубства, скільки


-


-


10 Мають суттєвий дефіцит ваги


28


2,87

Але це – загальні дані.

Командир однієї з військових частин, в яку прибули 249 харків’ян, наводить таки дані;



Досліджено 249 осіб


Кількість


З них:


Абсолютні одиниці


% від загального числа досліджених


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


18


7,22


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


14


5,62


3. а) мають відхилення норм поведінки


38


15,26


б) мали приводи в міліцію


4


1,6


в) вживали наркотики


10


0,4


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


5


2


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону “Про військовий обов’язок”)






6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії






7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


15


6,02


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


1


0,4 Московський РВК


9. Чи були спроби самогубства, скільки






10. Мають суттєвий дефіцит ваги


23


9,23

 

Далі наводимо висновки командира цієї військової частини:

“На думку командування військової частини, з весняного призову 2002 року кількість в повній мірі неготових до служби в армії молодих солдат складає 70 –75 відсотків від загальної кількості призваних (за фізичними та психологічними показниками, за станом здоров’я).

Аналіз соціально – психологічного вивчення молодого поповнення “весна-2002” свідчить, що до головних проблем молодого поповнення минулих призовів (стан здоров’я і загальна фізична підготовка) додалось те, що військовими комісаріатами призиваються на строкову військову службу особи з низькою ступінню (за методикою “Прогноз-2”) або IV групою (за методикою “Прогноз”) нервово – психічної стійкості, а також з дефіцитом ваги.

Це свідчить про суттєві недоліки в роботі по психологічному та медичному відбору призовників у військових комісаріатах м. Харкова і Харківської області (особливо у САХНОВЩАНСЬКОМУ, КУП’ЯНСЬКОМУ, ПЕРВОМАЙСЬКОМУ, БАЛАКЛІЇВСЬКОМУ, ВАЛКІВСЬКОМУ, ЧУГУЇВСЬКОМУ, ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РВК області, ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКОМУ, КИЇВСЬКОМУ, ДЗЕРЖИНСЬКОМУ, МОСКОВСЬКОМУ і ЖОВТНЕВОМУ РВК м. Харкова), недобросовісне відношення працівників військових комісаріатів до формування та комплектування команд, які не надають в повному обсязі необхідних документів та даних на призовників ( про те, чи стояли вони на обліку в органах МВС, наркодиспансерах, психдиспансерах та ін.) представникам військової частини, що прибувають для отримання команд.”

З цієї ж військової частини за рішенням військово-лікарських комісій були звільнені 12 військовослужбовців-харків’ян весняного призову 2002 року. Лист був направлений 16.10.2002 року, тобто хлопці перебували в армії всього 5 місяців.

З інших військових частин в перші 5 місяців було комісовано ще 6 військовослужбовців, призваних: Київським РВК (1), Валківським РВК (1), Краснокутським РВК (2) Вовчанським РВК (1), Балакліївським РВК (1). Висновок командира однієї з військових частин з цього приводу: “Лікарськи комісії у військкоматах працюють незадовільно, призиваючи до лав Збройних сил юнаків з такими хворобами.”

Всього комісовано з травня по жовтень з загальної кількості досліджених 975 осіб 18 військовослужбовців, що становить 1,84%.

На нашу думку, яку ми висловлюємо постійно, доки командири військових частин не будуть мати право подавати позов до суду за неякісний призов, таке ганебне явище, як призов хворих до лав Збройних сил, викорінити не вдасться. Сподіватися на те, що медичні комісії РВК та ОВК колись змінять своє ставлення до призову юнаків, не будуть кожного з них підозрювати в бажанні ухилитись від служби в армії, а будуть кваліфіковано розбиратись з кожною скаргою на стан здоров’я, майже не доводиться.

Тому ми маємо таку кількість комісованих військовослужбовців в перші півроку служби. Хоча насправді їх значно більше, тому що є командири військових частин, які направляють хворих військовослужбовців відразу до шпиталю, іноді по декілька разів, і тільки потім до ВСЄК, на комісію. Це займає набагато більше часу, ніж півроку. А такі військовослужбовці, на жаль, вже не підпадають під відповідальність РВК. Є випадки, коли юнак знаходиться у шпиталі на протязі 1,5 років з невеликими перервами. Так, потрапив в черговий раз до частини, його стан знов погіршується, його знов направляють до лікувального закладу. Такий стан є свідченням недосконалості наказів №2 та №207, які передбачають придатність юнаків до служби в армії із деякими захворюваннями, такими, наприклад, як гастрит.

Перебування в армії таких юнаків призводить до погіршення їх стану здоров’я, необхідності термінового лікування. Потрапивши після лікарні до частини, повернувшись знов до фізичних та психологічних навантажень, до несприятливої для хворої людини їжі, стан юнака погіршується і він знову опиняється у шпиталі. Таким чином, неодноразово витрачаються гроші та ще й в декілька разів більше, якби юнак лікувався би в звичайній лікарні.

Як відомо, в армії не вистачає грошей...

Непоодинокі випадки, коли юнаки повертаються після армії інвалідами, з невиліковними хворобами. Але, на жаль, за це теж ніхто не несе відповідальності.

Нижче надаємо порівняльну таблицю призовів 2000 – 2001 – 2002 років.

 

% від загального числа досліджених


З них:


Весна 2000


Осінь 2000


Осінь 2001


Весна 2002


1. Потрапили до шпиталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби


11,73


8,5


13,15


8,71


2. Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії


3,94


2,01


9,1


5,02


3. Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики


1,58


5,05


1,82


10,15


4. Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду


5,52


5,57


3,25


5,33


5. Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону “Про військовий обов’язок”)
   

0,26


0,1


6. Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити до армії


2,46


0,74


0,39


1,23


7. Заявили про те, що не мають ніякого бажання служити у збройних силах


0,49


0,22


0,52


1,74


8. Скільки було спроб втечі з військової частини


0,29


0,074


0,0


0,1


9. Чи були спроби самогубства, скільки


0,1


0,074


0,13




10 Мають суттєвий дефіцит ваги




3,78


2,8


2,87

Наші висновки:

Аналізуючи результати моніторингу призову в 2000-2002 р.р., ми бачимо, що якість призова стабільно залишається низькою. Значно збільшилась кількість військовослужбовців, які вживали наркотики, мають відхилення норм поведінки. На нашу думку, це свідчить про недосконалість тих програм, якими користуються психологи медичних комісій ОВК та РВК. До того ж є розбіжності в самих програмах між військкоматами та військовою частиною. Мабуть, ще й тому такі різні показники.

Велика кількість комісованих (в одній в/ч із 249 військовослужбовців – 12, в другій з 202 юнаків – 4, ще в одній із 22 – 2), призов з такими хворобами, як “двостороння плоскостопість обох ступнів з артрозом“ (Харківський РВК), “привычний вывих височного нижне – челюстного сустава” (Комінтернівський РВК) тільки підтверджує правоту висновків командирів військових частин про неякісну роботу медичних комісій ОВК та РВК.

Можна припустити, що загальний стан ще гірше, оскільки у військових частинах, звідки відповідей не надійшло, імовірно, ситуація ще гірше.

Ми після кожного звіту про результати моніторингу якості призову звертаємось до держадміністрації області та міста з нашими пропозиціями. На жаль, вони не знаходять підтримки.

Міське управління охорони здоров’я хвилює тільки відсутність грошей, а те, що трапляється з малюками при їх народженні, що до Збройних Сил України потрапляють юнаки хворі, недостатньо обстежені, що призовники, які одержали відстрочку за станом здоров’я на деякий час, як правило, не одержують ніякого лікування – не хвилює нікого. Навпаки, якщо їм потрібне будь-яке обстеження, з цих призовників ще й вимагають гроші, яких у них немає. Тому що хворі юнаки це, найчастіше, діти з малозабезпечених сімей, з найбільш вразливих верств населення. А саме вони і складають більшу частину наших Збройних Сил. Мабуть, тому і трапляються в нашій державі і Склинів, й інші трагедії з великою кількістю жертв.

Безвідповідальність, небажання щось змінювати, приховування дійсної кількості комісованих замість виявлення та усунення причин та недоліків, захист “честі мундира” – мабуть, це ті дійсні причини, що приводять до тих результатів, які ми маємо протягом останніх років.

Наші пропозиції:

Вимагати від МО:

а) терміново переглянути Накази № 2 та № 207 у зв’язку з їх неповною відповідністю сучасному стану здоров’я призовної молоді, а саме – включити у розклад хвороб статтю, яка передбачає непридатність юнака через сукупність хвороб. Зараз такої статті немає, і це призводить до призову хворих, які потім майже весь час служби мають лікуватись.

б) ввести норму особистої відповідальності лікарів призовних комісій РВК та ОВК щодо призову хворих і надати можливість командирам військових частин подавати позови до суду для притягування до відповідальності лікарів, які допустили призов хворих. Не може бути помилок там, де справа стосується здоров’я і тим більше життя людини.

Погляд

09.12.2003 | Юрій Моторний, м.Полтава

Хто чує голос “безголосого” захисника?.

   

Останні зміни до КПК позбавляють адвокатів навіть тих прав, які мали їхні колеги за часів сталінізму. З 29 червня 2001 року діють суттєві зміни до Кримінально-процесуального кодексу (надалі – КПК). Практика застосування нових чи змінених статей все більше переконує: значна частина їх прийнята без урахування майбутніх негативних наслідків. Окремі новели виписані таким чином, за яких становище сторони захисту значно погіршилося. Припускаємо, що такі новації з’явилися в КПК внаслідок лобіювання Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури. Саме тому, під час розгляду справ у судах, учасникам процесу працювати стало значно складніше. Внесені зміни лише декларують змагальність сторін, не надаючи захисникам для цього реальних можливостей.

Звернемо увагу передусім на те, що у зв’язку зі згаданими змінами в період досудового слідства фактично ігноруються вимоги ст.22 КПК: “Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи”. Раніше порушення вказаних вимог визнавалось як підстава для повернення справи на додаткове розслідування. Зараз ст.281 КПК передбачає повернення справи з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства лише тоді, коли ця неповнота не може бути усунута в судовому засіданні. Оскільки ж суд має право не лише взяти до уваги матеріали справи, а й допитати нових свідків, призначити експертизу (в т.ч. – повторну, додаткову, комісійну) давати доручення органу, який проводив розслідування на проведення слідчих дій і т.п., то до суду нерідко направляються справи на кількох аркушах. За таких обставин суд перетворюється на ще один орган розслідування, а значить – втрачає головну сутність своєї діяльності – об’єктивний розгляд справи та винесення законного рішення. Крім того, справи в суді тепер розглядаються значно довше, адже для усунення недоліків потрібен час. Прикметно, що неповнота та однобічність більшою мірою спостерігаються при розгляді справ за участю “спеціалістів в області права”, себто за відсутності адвоката.

Хоча, під час досудового слідства навіть адвокат не має достатніх повноважень для захисту інтересів клієнта. Захисник фактично виключений з процесу допиту підозрюваного й обвинуваченого та під час проведення з останнім очних ставок, так як позбавлений права ставити запитання. Саме в такій редакції діє п.4 ст.48 КПК: “Бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням захисника, а при виконанні інших дій – з дозволу дізнавача, слідчого”. Логічно запитати: які функції виконує під час допиту адвокат, позбавлений права ставити запитання і що він, зрештою, повинен засвідчити своєю мовчазною присутністю? Як на мене, позбавлення права ставити запитання учасникам допиту необхідно визнати істотним порушенням права на захист. Можливість ставити такі питання існувала навіть у 30-50 роки минулого століття під час сталінських репресій... Якщо позиція МВС та прокуратури стосовно згаданих новацій зрозуміла, то мовчанка захисників і громадськості при очевидному погіршенні сторони захисту в процесі, м’яко кажучи, дивує і свідчить про те, що кількість адвокатів, які реально працювали під час досудового слідства, є незначною. Частина ж їхніх колег, здається, й раніше виконували роль “присутніх”. Тому їх становище і позиція не змінилися. Право адвокатів ставити запитання з’являється лише в суді, як це визначено п.7 ст.48 КПК. Саме тому, як мінімум два місяці під час досудового слідства, захисник залишається “безголосим”, його практично позбавляють права впливати на хід процесу.

Крім того, ст.48 КПК “Обов’язки і права захисника” прямо не передбачає право захисника подавати клопотання, заяви. Отже, таке право надається лише під час судового розгляду справи. Тому слідчі, посилаючись на відсутність передбачених законом прав, саме з цих підстав, відмовляють у задоволенні клопотань. Викладене вище дає підстави для сумного висновку – захисник практично усунутий із процесу досудового слідства. Єдине, на що він має реальне право, – консультувати підозрюваного чи обвинуваченого. Але чого варті такі консультації за умов, коли слідчий свідомо порушує права та законні інтереси свого “підопічного”. Крім згаданих обмежень, адвокат “не вправі розголошувати дані, які йому стали відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків” та “зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини у справі”. Саме тому, встановивши очевидне порушення прав людини, свого клієнта, скажімо, незаконне затримання, нанесення тілесних ушкоджень тощо захисник, подаючи скаргу чи звертаючись за підтримкою до громадськості, наражається на небезпеку тлумачення його дій як “розголошення даних” та відсторонення його у зв’язку з цим від виконання професійних обов’язків. Водночас, усі ми є свідками численних “слідчих” коментарів з боку працівників міліції та прокуратури, котрі дозволяють собі кваліфікувати дії осіб задовго до завершення слідства та суду. То чому лише адвоката позбавляють права висловлювати власну точку зору? З іншого боку, якщо захисник жодним чином не може впливати на хід розслідування, то якими ж діями він перешкодить встановленню істини у справі? Зрештою, що це за юридичне поняття – “істина у справі”? Адже для прокурора і підсудного вона може бути різною. Позбавляючи адвокатів реальних важелів впливу на хід досудового слідства, чи справедливіше було б узагалі позбавити їх права брати участь у цьому процесі та передбачити вказане право лише під час судового розгляду?! На мою думку, ст.48 КПК необхідно якнайшвидше доповнити відповідними пунктами, передбачивши право захисників ставити питання підозрюваним, обвинуваченим та іншим учасникам очних ставок, а також подавати клопотання, заяви, скарги.

Недоліком діючого законодавства є також відсутність права захисника ознайомлюватися з матеріалами справи з часу підписання прокурором обвинувачувального висновку до призначення справи до розгляду. Вказана обставина виключає конструктивну позицію захисту під час попереднього розгляду, зокрема, у випадку, коли адвокат не брав участі в досудовому слідстві. Тому він просто не має інформації про обставини справи. Отже, ст.240 КПК необхідно доповнити вимогою про обов’язкове направлення захиснику повідомлення про місце і час попереднього розгляду та про можливість ознайомлення з матеріалами справи. Очевидним порушенням права на захист, рівності сторін у процесі, як на мене, є вимоги ст.254 КПК, яка передбачає вручення підсудному копії обвинувачувального висновку лише після призначення справи до розгляду. Крім того, вказана норма суперечить п.3 ст.237 КПК, згідно з якою суд з’ясовує щодо кожного обвинуваченого, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу. Адвокат і підсудний, не маючи копій документа, позбавлені можливості його аналізувати та висловлювати свою точку зору. Погодьтеся, за вказаних обставин про реальну змагальність у процесі не може бути й мови. Саме тому ст.241 КПК необхідно доповнити абзацом наступного змісту: “Призначивши справу до попереднього розгляду, суд повідомляє учасників процесу про можливість ознайомлення з матеріалами справи та направляє обвинуваченим копії обвинувачувального висновку”. Лише за цих обставин сторона захисту матиме рівні з прокурором права під час попереднього розгляду справи. Ознайомившись з матеріалами справи, адвокат може виявити чимало порушень КПК. Так, справа іноді розслідується неправомочною особою, з порушенням строків, унаслідок чого частина отриманих свідчень не може визнаватися доказами. Мають місце випадки, за яких обвинувачений незаконно утримується в СІЗО, при цьому двомісячний термін закінчився до отримання справи судом, а тому перебування під вартою є незаконним. Подавши відповідне клопотання, захисник лише сприятиме суду у законному розгляді справи та прийнятті обґрунтованих рішень.

Звернемо також увагу на недосконалу форму п.4 ст.237 КПК: “Чи не має підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу”. У випадку, коли обвинувачений перебуває в СІЗО після закінчення терміну, суд не має підстав для зміни чи скасування Постанови про обрання запобіжного заходу, так як вона не діє. Скасувати і змінити можна лише діючу норму! Тому суд, вислухавши клопотання адвоката та погодившись із доказами, зобов’язаний винести постанову про визнання перебування особи під вартою з певної дати незаконним та звільнення її. При необхідності, суд може поставити перед учасниками процесу питання про обрання запобіжного заходу, вислухати думку сторін та винести відповідне рішення. Тому п.4 ст.237 КПК та перший абзац ст.274 КПК необхідно доповнити словами: “..., а також визначити законність запобіжного заходу,” “..., а також визнати незаконність, з певного часу, запобіжного заходу, вказавши відповідне обґрунтування”.

Важливість питань, які вирішуються під час попереднього розгляду, вимагають обов’язкового ведення протоколу засідання. Тому в останньому абзаці ст.240 треба зазначити; “При попередньому розгляді справи ведеться протокол.”

Беручи до уваги можливі порушення норм матеріального та процесуального права під час попереднього розгляду, ч.3 ст.245 КПК необхідно викласти в такій редакції: “На постанову суду протягом 7 діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядалася у першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду”.

Порушення рівності сторін у процесі, надання прокурору ширших повноважень закладені також у ч.2 ст.249-1 КПК: “Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором”. Маємо чимало випадків (на них, до речі, вказано у Постанові Пленуму Верховного Суду України), коли судді, за наявності обставин для постанови виправдального вироку, направляють справи на додаткове розслідування. Саме тому підсудному та захиснику необхідно надати право на оскарження. При цьому без відповідних змін у ст.249-1 КПК, зрозуміло, не обійтися.

Порушенням права на захист та рівності і змагальності сторін в процесі лишаються при розгляді справи за апеляцією.

Так, ст.357 КПК має посилання, що апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд. Закон не містить конкретизації обставин, які повинні братися до уваги при вирішенні питання про необхідність такого розгляду. Не визначено також коло осіб, які вирішують питання про необхідність розгляду. Стаття передбачає обов’язкову участь прокурора та можливий виклик інших учасників. Тому, вкотре, суб’єктивна думка судді, а то й просто відсутність конвертів для виклику інших осіб, порушують право особи на захист та змагальність в суді. Оскаржувати ухвалу попереднього розгляду не передбачено. Отже, порушення закону виправити неможливо.

Оголошення

09.12.2003

НАУКОВИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЩОМІСЯЧНИК “ЮРИДИЧНА УКРАЇНА”

   

У видавництві правової літератури “Юрінком Інтер” з 2003 року виходитиме науковий і аналітичний щомісячник “Юридична Україна”. На сторінках нашого часопису висвітлюватимуться питання розвитку вітчизняної правової науки, здійснення правосуддя, правоохоронної та правозахисної діяльності, суспільно-політичного життя.

Редакція пропонує всім юристам, зацікавленим у ознайомленні юридичної громадськості з їх здобутками у царині юриспруденції, направляти наукові та аналітичні статті, матеріали з питань, що стосуються практичної діяльності у галузі права, для публікації у журналі “Юридична Україна”.

Колектив редакції журналу

“Юридична Україна”

Бюлетень "Права Людини", 2003, №04

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори