пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200307
№07
2003

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

09.12.2003

На думку Валентини Семенюк, Голова Адміністрації Президента порушує Конституцію.

   

 березня Верховна Рада України підтримала запит народного депутата Валентини Семенюк, яка входить до фракції Соцпартії, до глави СБУ про порушення головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком Конституції і закону про боротьбу з корупцією.

Свій запит Семенюк аргументує нібито неправомірним відмовленням з боку Медведчука в інформації, надання якої передбачено законом про статус народного депутата.

Семенюк також вимагає дати правову оцінку діям працівників Генеральної прокуратури, зв’язаних з неналежним правовим реагуванням на порушення Медведчуком законів про боротьбу з корупцією.

Наш інформ.

Хроніка

09.12.2003

Куля влучила в людину.

   

В місті Часов Яр, що у донецькій області, вже не вперше свистять кулі... Якщо у сусідньому селі Красне йдуть навчання на полігоні, то кулі залітають в квартири, вибивають шибки. Але цього разу куля влучила у мешканця міста Олега Д’яченко, який повертався з роботи. На щастя поряд з ним був ще один мешканець, який, коли Д’яченко упав, зміг викликати допомогу. Відразу його доставили до Артемівської міської лікарні, а потім перевезли до обласної лікарні імені Калініна, де йому відкачали кров із плевральної порожнини. За оцінкою медиків, стан потерпілого потроху стабілізується, однак досі не виключається можливість серйозного хірургічного втручання.

Військові підтвердили, що саме в цей час були військові навчання на полігоні, і куля, що влучила в Д’яченко саме від станкового кулемету, з якого і вели стрілянину на полігоні.

Не відразу, а після настійливих намагань родичів постраждалого, військова прокуратура порушила карну справу за статтею 414, частина 1 Кримінального кодексу України (порушення правил поводження із зброєю, що призвело до травми).

Згадана стаття передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі чи відбування покарання у дисциплінарному батальйоні.

Наш інформ.

Політика і права людини

09.12.2003

Мнение Ларисы Богораз о войне с Ираком

   

Я здесь излагаю только свою личную точку зрения относительно намерения США начать превентивную войну против Ирака. Я не представляю никого, даже тех, чья позиция совпадает с моей: у каждого свои мотивы, свои аргументы. Оппоненты пацифистов обвиняют последних в симпатиях к преступному режиму Саддама Хусейна, в безответственности перед человечеством, перед цивилизацией, которой режим Саддама Хусейна грозит уничтожением. Возражать против войны при данных обстоятельствах, говорят мои оппоненты, значит, оказывать поддержку Хусейну; из-за вас, пацифистов, Ирак – страна-агрессор получает возможность усовершенствовать свое оружие массового уничтожения, а из-за этого могут погибнуть миллионы людей в мире. „Готовы ли вы, пацифисты, принять на себя ответственность за эти жертвы?“ – говорят нам сторонники войны США против Ирака. В ответ я могу сказать только то, что если начать войну, погибнут тысячи и тысячи жителей Ирака. Готовы ли вы, поддерживая войну, принять на себя ответственность за того единственного младенца, которому, доживи он до 33-х лет, возможно, суждено стать спасителем всего человечества? Наше ли, человеческое ли это право решать, кому жить, а кому стать жертвой?

Я думаю, что уничтожению подлежат центры изготовления и накопления оружия массового уничтожения, а не целая страна со всем ее населением, даже с ее потенциально опасным режимом. Задачей цивилизованного мира должно бы, на мой взгляд, стать создание средств и методов всесторонней защиты мира от агрессоров и их пособников. Ведь, кроме Ирака, есть еще страны, располагающие оружием массового уничтожения, возможностью его создания и военным потенциалом для его доставки к месту его применения. Так что, на всякий случай, разбомбить и все эти страны тоже, одновременно с Ираком? Я не военный специалист, не политик, не экономист, но предполагаю, что для развития и разработки средств массового уничтожения необходимы денежные, сырьевые потоки, технологическая, политическая поддержка. Современные средства разностороннего контроля, разведки – космической, агентурной – могли бы, я думаю, обнаружить, откуда и куда направляются все эти средства поддержки – их следовало бы обрубить, оставить все эти преступные режимы в изоляции. Международное демократическое сообщество должно разработать новое международное законодательство, такое, чтобы государства, оказывающие поддержку преступным режимам, несли за это свою долю ответственности, исключались бы из международной ассоциации демократических стран, которые лишали бы их гарантий международной защиты, оставляли бы в международной изоляции. Тогда в таком положении могла бы оказаться Россия, как страна, поддерживающая Северную Корею, ничуть не лучшую, чем Ирак и представляющую не меньшую опасность для всего мира. А превентивная война против народа Ирака – сама по себе – разрушает демократические ценности. Возможно, моя пацифистская позиция определяется тем, что у меня два сына, и я не хочу, чтобы они были убиты на войне или сами стали бы убийцами. Мои оппоненты, должно быть, не думают о своих сыновьях, а о чужих – тем более.

Лариса Богораз

22.02.2003 г. Москва

Політика і права людини

09.12.2003 | Микола Коробко, м.Кривий Рiг

Куди йдеш, громадянине?

   

Микола Коробко, м.Кривий Рiг

Як стало вiдомо iз джерел партiйних осередкiв мiста, цими днями мiлiцейське вiдомство розпочало „виховну роботу“ по вiдношенню до членiв партiй опозицiйного спрямування. Так, у Жовтневому районi мiста дiльничнi мiлiцiонери обiйшли домiвки членiв партiї „Батькiвщина“ i провели з ними вiдповiдну бесiду.

У першу чергу з’ясовувалося, чи збираються вони їхати до Києва (маються на увазi акцiї протесту), а потiм їх застерiгали не вдаватись до порушень порядку. Якщо розглядати цi вiзити з точки зору суспiльної етики, то вбачати у кожнiй полiтично активнiй особi порушника порядку, як це робить влада, означає брати на себе надто патерналiстськi повноваження.

Одночасно це є свiдченням того, що правоохороннi органи збирають iнформацiю про громадян, якi не звинувачуються i щодо яких немає будь-яких пiдстав для пiдозри у скоєннi злочинiв. Iз приватнiстю i правами людини щось тут не те.

Проте, на етапi „бурхливої розбудови“ громадянського суспiльства, як то кажуть, на те немає ради.

Політика і права людини

09.12.2003

В Миколаєві члени УНП взяті під контроль міліції

   

06.03.2003 року дільничний Ленінського районного відділу внутрішніх справ м. Миколаєва відвідав одну із членів нашої партії і попередив її про те, що вона занесена до так званої „групи ризику“ як активний член РУХу.

11.03.2003 року під час спроби з’ясувати, з якою метою і за чиїм наказом дільничний відвідував одного із членів партії, він відмовився говорити і послався на те, що виконує накази начальника Ленінського районного відділу полковника міліції Дробота Анатолія Олександровича.

Після цього відбулася розмова зі старшим лейтенантом міліції Катазовою Ольгою Іванівною. Вона заявила, що в районному відділі є списки всіх людей, які належать до партії, і дільничні мають повне право перевірити будь-кого з метою профілактики.

Виконуючий обов’язки заступника начальника Ленінського районного відділу внутрішніх справ м. Миколаєва Бутрін Віктор Васильович сказав про те, що такі перевірки були необхідні, щоб зберегти порядок у місті, так як їм стало відомо про проведення нових акцій „Повстань, Україно!“.

На пояснення голови Миколаївської обласної організації УНП В. Гуріна про порушення працівниками міліції ст.22 Розділу ІІ Закону України „Про політичні партії“ та Конституції України виявилося, що працівники міліції, навіть, не знають про існування такого Закону.

„Це ще раз підтверджує те, що в Україні будується поліцейська держава,“ – прокоментував ситуацію В. Гурін.

Наш інформ.

Політика і права людини

09.12.2003

Миколаївське Ноу-Хау.

   

Ректор Миколаївського державного педагогічного університету винайшов новий спосіб залучення студентів до навчального процесу і має намір „запатентувати“ його.

Напередодні проведення акції „Повстань Україно“ в Миколаївському державному педагогічному університеті винайшли новий спосіб відволікти увагу студентства від політичної ситуації, що склалася в країні і зробили все можливе, щоб молодь „не забивала“ голову дурницями: 7 та 8 березня були оголошені вихідними, а 9 та 10 березня – робочими.

Голова Миколаївської обласної організації УНП В. Гурін розцінює дану ситуацію як порушення Кодексу законів про працю, адже згідно нього 9 та 10 березня були оголошені в Україні вихідними днями. „Винахідливість влади заслуговує на внесення до „Книги рекордів Гінесса,“ – прокоментував дану подію В. Гурін.

Наш інформ.


Коментар „ПЛ“:
Хоча я людина позапартійна (як і голова „Зеленого світу“ Микола Коробко) вважаю, що ці повідомлення стосуються і позапартійної більшості українського народу, а насаперед – членів громадських організацій. Нам не все єдино, як влада поводиться з своїми ПОЛІТИЧНИМИ опонентами.

Міністерство Внутрішніх Справ та Міністерство Освіти є інструментами виконавчої влади, яка підпорядкована Президенту України. Навряд чи самі міліціонери додумались би ставити на облік і проводити „профілактику“ з опозиціонерами, якби не було вказівок з Адміністрації Президента.

Звичайно, „профілактику“ з членами партій вести набагато легше, ніж працювати з криміногенними елементами – чим, імовірно, мала б займатись міліція. Проте, заглянувши у Конституцію, стає ясним, що використання міліції та інших засобів для політичного тиску є справою антиконституційною:

„Cтаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом.“

На жаль, всередині української міліції склалась (точніше, складена цілеспрямованими намаганнями згори) така обстановка, що ніхто не протестує проти незаконних наказів:

„Cтаття 60. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.“

Тут є проблема зі словом „явно“ – різні люди його можуть розуміти по-різному. Але якщо опозиційні партії зможуть довести в суді незаконність хоча б одного подібного наказу чи розпорядження міліцейських начальників, простору для демагогії стане менше і у них.

Хоча українські судді бувають більш незалежні від Закону, ніж від виконавчої влади, опозиціонери мусять принаймні спробувати звернутись до суду – якщо вони справді прагнуть правової держави, це треба показувати і зараз.

Сергій Федоринчик, кореспондент бюлетеню ХПГ „Права людини“

Політика і права людини

09.12.2003 | Микола Коробко

Криворізька державтоінспекція виконує політичне замовлення.

   

Напередодні акцій опозиції 9 березня водії криворізьких автобусів особливо привертають увагу працівників ДАІ. Їх зупиняють на маршруті і запитують про наміри щодо поїздок до Києва. На всяк випадок, не рекомендують погоджуватись на виконання подібних замовлень, пояснюючи, що автобуси все рівно будуть затримані. Отже, в обхід Закону України „Про міліцію“, державтоінспектори перевищують свої повноваження, виконуючи політичне замовлення та перешкоджаючи підприємництву.

Політика і права людини

09.12.2003

Минные поля прошедшего века - интервью с Владимиром Буковским.

   

Интервью взял Тенгиз Гудава

Тенгиз Гудава
: Современный Ирак расположен там, откуда началась вся мировая цивилизация. Совсем неподалеку от Багдада и Басры высятся холмы древних шумерских городов-государств – Ларсы, Урука, Ниппура, Вавилона, Ура Халдейского, из которого произошел Авраам – патриарх трех мировых религий: иудаизма, христианства и ислама. Тут, между реками Тигр и Евфрат, человечество впервые обрело письменность, религию, науку, изобрело колесо, кирпич, календарь. Отсюда пошел искать бессмертие первый литературный герой человечества Гильгамеш, тут высек на каменной стеле первый свод законов царь Хаммурапи.

Увы, сегодня на этой земле раскинулись дворцы диктатора Саддама Хусейна, эта земля известна только своей нефтью, а вокруг этой земли распространяется нечто, с цивилизацией мало гармонирующее.

Я беседую по телефону с живущим в Англии известным диссидентом советских времен, ученым, писателем Владимиром Буковским.

Володя, такое ощущение, надо сказать неприятное, что наступило очень странное геополитическое время. Словно возвратилось немое кино в наш век Долби-систем и развитых кинематографических вещей. Уже больше года нагнетаются страсти вокруг Ирака, а никто толком не знает, собственно говоря, почему, в чем причина, что хотят Соединенные Штаты от Ирака, в Ираке, и почему существует какая-то удивительная неартикулированность американской позиции в этом достаточно важном вопросе. И в эту неартикулированность, в эту идейную или идеологическую пустоту вторгается Бог весть что, какие-то жеманные позы Ширака и Шредера, какие-то разговоры о новой оси Париж-Берлин-Москва, о расколе НАТО, и так далее. Что происходит, начнем по порядку, США и Ирак, что сей ребус означает?

Владимир Буковский
: Это не новая тема. Мы знаем, что 12 лет назад уже была война в Персидском заливе. Ирак, по общему признанию, государство агрессивное, диктатура, тирания. И от них можно было всегда ожидать многих сюрпризов. Конечно, возникает вопрос, почему американцы не доделали это дело в 1991-м году, это отдельная тема, сейчас мы ее не будем трогать. Но, в принципе, это некая заноза, которая все время отравляет, создает очаг воспаления на Ближнем Востоке, и все время держит регион в некоей опасности и очень нездоровом положении. Разговоры о том, что Ирак создает или пытается создать оружие массового уничтожения – разговоры отнюдь не пустые. Я не знаю, почему Колин Пауэлл не мог представить более убедительных доказательств такого положения в своем выступлении в ООН, на самом деле, таких косвенных доказательств существует очень много. Даже я, не имеющий доступа, скажем, к разведданным, могу сразу назвать несколько косвенных доказательств такого процесса. Например, я смотрел довольно длинную программу по телевидению, где выступали бывшие ученые из Ирака, которым удалось бежать оттуда, на разных стадиях, в разные периоды, в том числе и физики-ядерщики, и биологи, и химики. Я понимаю язык ученых, слава Богу, сам работал очень много в науке, и я их понимаю лучше, чем заявления любых разведчиков или политиков. По их рассказу, эти программы создания оружия массового уничтожения идут полным ходом, хотя и очень скрытно, во всех трех направлениях, и ядерном, и химическом, и биологическом. По их представлению, Саддаму Хусейну нужно где-то пару лет, прежде чем он создаст что-то действительно опасное. То есть, говорить о том, что это пустые слова, я не могу, это реальная вещь, и мои коллеги – ученые из Ирака – говорят довольно убедительные вещи. Другое дело, что придумывать систему инспекторов и пытаться найти иголку в стоге сена – это довольно забавная вещь, и показывающая крайнюю непрактичность американской политики. В принципе, явление это есть.

Теперь давайте представим себе на секунду, что будет на Ближнем Востоке и, вообще, в нашем мире, если Саддам Хусейн получит, например, какую-то ядерную бомбу, может, и не самую большую, тем не менее, ядерную бомбу. Две вещи: помимо того, что весь баланс сил на Ближнем Востоке тут же сместится и полетит к чертям, помимо того, что будет угроза существованию Израиля, помимо всего этого, Саддам Хусейн будет диктовать цены на нефть, будет просто шантажировать все производящие нефть страны и сам устанавливать ту цену, которую будет считать нужной. Вместо ОПЕК, который сейчас существует, будет Саддам Хусейн с ядерной бомбой. На такое положение мир пойти не может. Это будет означать бесконечные скачки цен на нефть, это будет означать катастрофу для целого ряда стран, нефть ввозящих и импортирующих, это будет означать, что практически он будет держать пальцы на горле мира. Вот этого одного уже достаточно для того, чтобы серьезно думать о решении такой проблемы. Другое дело – как ее решать, какими средствами, способами, как это организовывать, и так далее. Но что проблема такая существует – спорить невозможно.

Т. Г.:
Это понятно, и мне кажется, никакой премудрости в позиции Соединенных Штатов нет, премудрость только в том, что эта позиция не очень артикулирована или, скажем так, неубедительна. Возьмем свежий пример – Францию и Германию, которые выступают достаточно сепаратно и, вроде бы, не разделяют ту самую логику, которую вы только что представили, раскол в НАТО – это сейчас модная тема, удивительно, но никто иной, как президент России, недавний коммунист и гэбист, выступает едва ли не столпом единства Североатлантического блока, он иронизирует, дескать, единомыслие было только во время съездов КПСС – сказал он после своих переговоров с президентом Шираком. В самом деле ли НАТО раскалывается?

В. Б.:
Раскалывается весь мир, в том числе и НАТО, как одна из международных организаций. Я уже много раз говорил и, кажется, в разговоре с вами тоже, что нынешний период – период кризиса и представительной демократии, и каких-то международных институций. Мы переживаем период глубокого политического кризиса, пока только политического. Вполне вероятно, что к нему добавится еще и экономический. Вы говорите о Франции и Германии, что это все такое? А ничего более, как желание Франции и Германии продолжать доминировать в ЕС. Германия в силу своих внутренних причин должна была занять позицию против войны в Ираке. Шредер проигрывал выборы, по всем опросам он был далеко позади своего оппонента, и единственная тема, на которую он смог как бы мобилизовать общественное мнение Германии в свою пользу – была кампания против войны в Ираке. На этой волне, на этой платформе он и победил, хоть и с небольшим преимуществом, но победил. Теперь он повязался, как бы стал заложником своей предвыборной программы и обязан ее продолжать. Франция, с другой стороны, понимает, что единственный способ для французов доминировать в Европе, в ЕС – продолжать проект консолидации и определенного контроля – это оставаться в самом тесном союзе с Германией. И поскольку для Германии совершенно невозможно изменить свою позицию по отношению к Ираку, сегодня Франция предпочитает вопреки общественному мнению в своей стране, вопреки мнению многих партнеров, тем не менее, оставаться с Германией. Это для них как бы залог будущего их влияния в Европе. Вот отсюда эти все временные интересы, сиюминутные, ежесекундные, которые складываются и создают такую картину раскола во всем мире.

Раскол этот действительно есть, потому что никто сегодня уже не может определить ни одну концепцию, потому что нет концепций никаких больше. Нынешние политики живут сиюминутными интересами и совершенно не думают на два-три года вперед. Они думают только о сегодня. А отсюда получается вот такой разнобой во всех странах. Что касается международных организаций, то они, конечно, все устарели, ведь удивительная вещь, мир после 1991-го года постарался законсервировать институции, возникшие во времена холодной войны, во времена послевоенного великого альянса между Советским Союзом и Западом. Все эти институции уже давно себя изжили, уже давно нуждаются, если не в полном демонтаже, то хотя бы в очень радикальных реформах. Посмотрите на ООН, например, объясните мне, почему в Совете Безопасности ООН должна сидеть Франция, и не должна сидеть Япония? Удельный вес Японии сегодня на порядок выше, чем Франции. Почему вообще нужно иметь пять постоянных членов Совета Безопасности? Это отражает реальность послевоенную, когда победили четыре страны, считавшиеся победителями во Второй мировой войне, создали ООН и стали постоянными, наиболее влиятельными членами Совета Безопасности. Это отражало ситуацию того момента. Это уже не отражало реальность политическую через 20 лет. Это уже стало как бы тяготить, сделало инструмент ООН совершенно бессмысленным, а часто и вредным, поскольку искажало общественное мнение мира. Несмотря на это, в 1991-92-м году, когда новая реальность просто требовала изменения всех этих международных структур, ничего этого сделано не было.

То же самое НАТО. НАТО когда-то было гарантом нашей безопасности от советской угрозы. Прекрасно, советская угроза рухнула. Реально ее сегодня нет, во всяком случае, в той форме, в которой она существовала добрых 50 лет – в форме военной угрозы. Сегодня можно говорить об угрозе России в форме распространения коррупции, преступности, продажи ядерных технологий, все, что хотите, но военной угрозы Россия сегодня представлять для Запада не в состоянии. Значит, сама идея НАТО себя изжила. Вместо того, чтобы это честно признать и демонтировать эту структуру, начинается расширение НАТО. Я ничего не имею против расширения, но военный союз, который не может определить реально своего противника, не может существовать. Это бессмыслица, это кризис идентификации.

Т. Г.:
Ну почему, вот Ирак, допустим?

В. Б.:
Простите меня, Ирак у нас находится далеко за пределами функционирования Североатлантического союза. По своей хартии Североатлантический союз только в этом регионе и может действовать. Он как таковой не в состоянии и не вправе был, по уставу своему, действовать за пределами этого региона. Это теперь уже начинается размывание доктрины, что делается совершенно бессмысленно. Я как-то был в Румынии и говорил с бывшим министром иностранных дел Плешу. Очень интересный человек. Мы с ним смеялись над нынешней ситуацией в НАТО. И он совершено точно определил, сказал, „что такое НАТО сегодня – это военный союз всех западных стран против Афганистана“.

Проблема, если говорить философски, глобально, состоит в том, что, конечно, противостояние коммунизма и Запада не было доведено до своего логического конца. Как в России, в бывших коммунистических странах не были демонтированы бывшие тоталитарные структуры, не было произведено очистительного суда над всей этой системой, совершавшей преступления против человечества, так и на Западе все те пристроечки и подстроечки, которые строились ради противостояния, в процессе противостояния двух миров – они так и остались, их чуть-чуть перекрасили. В этом есть некое безумие. Если позволите метафорически, это – как если мы окончили большую войну, но не разминировали минные поля, не выловили группы мародеров, которые прячутся по холмам и по лесам, не убрали с полей разбросанное оружие, и такая вот халатность, которая все это бросила, оставила, и мы в результате должны жить с последствиями неоконченной войны.

Т. Г.:
Володя, вот говорят об однополюсном мире, что второй полюс, который раньше занимал Советский Союз, коммунистический блок, сегодня пустует. На этот полюс скоро может взойти Китай, если он будет развиваться такими же темпами. Как вам кажется, сколько должно быть у мира полюсов? Многополюсность – хороша, или это плохо?

В. Б.:
Многополюсность как система безусловно хороша, и она гораздо лучше двухполюсной. Двухполюсная создает состояние постоянной напряженности, некий перманентный конфликт. Как показали времена холодной войны, Запад очень тяжело справляется с жизнью в напряжении. Они как бы люди легко травмируемые, они не как мы, не привыкли жить в состоянии конфликта. Для них это тяжело, это стресс, и очень часто приводит их к срывам, нервной перегрузке, и так далее. Для них это плохо. Многополюсной мир – он сложный. Он более сложный, требует более шахматных мозгов, я бы сказал, требует некоего искусства, а нынешний уровень политиков просто плачевный. Мы говорим о какой-то агрессивной посредственности, которая везде, растолкав локтями, заняла командные места, и, конечно, эта посредственность не в состоянии справиться с такой сложной математической задачей, как многополюсный мир. Она в нем путается, у нее все время получаются нескладушки. Все время одно на другое наезжает.

Т. Г.:
Вы говорите, многополюсность – это хорошо. Если говорить с точки зрения Америки, я считаю, что вполне логично придерживаться того, что уже есть, по принципу от добра добра не ищут, то есть, один полюс, занятый Америкой. Но в Америке мы тоже наблюдаем эту странную картину обнищания политического, о чем вы говорите, но ведь это удивительно для Америки – у Буша-младшего команда почти полностью состоит из людей, причастных к рейгановской консервативной революции – Дик Чейни, Колин Пауэлл, Кондолиза Райс, Ричард Перл, который высказал недавно мысль, что Франция более не союзник Америки. Ричард Перл был одним из главных идеологов консервативной революции, и эти же люди сегодня выглядят зачастую неубедительно, как-то непонятно. Как вы это объясните?

В. Б.:
Это длинный разговор. Дело в том, что ведь в самой Америке очень неспокойно. Давайте подумаем, а, собственно, в чем нынешняя идеология Америки? Мы, по-моему, как-то говорили, что вот историки задним числом, анализируя времена Наполеона, пришли к выводу, что Наполеон, кем бы он ни был, объективно распространял своими войнами идеи французской революции, прав человека, республиканские идеи, и так далее, и этим как бы и объясняется его историческая роль. А если мы сейчас посмотрим на Америку и представим себе, что она будет доминирующей страной в мире на ближайшие, скажем, 20 лет, и что она будет вести себя достаточно энергично, распространяя как бы свою модель, свое влияние, вольно или невольно во все те регионы, куда она придет – что она принесет на своих штыках? А она ведь принесет политическую корректность. Это единственная идеология, которая существует сегодня в Америке. Консерваторы могли прийти к власти в Вашингтоне, но это совершенно ничего не значит для самой Америки. Только человек, живший в самой Америке, понимает, насколько сложна эта страна, и что политическая власть в этой стране на самом деле властью не является. Это небольшой слой бюрократии сменился где-то наверху, а все остальное, все влияние – в медиа, в финансовом мире, в бизнесе, в регионах в штатах – оно-то остается тем, каким было. Истеблишмент как таковой в Америке – он левый, и денег больше всего у левых. Понимаете, а идеология нынешних левых, – политическая корректность. Эту модель Америка будет проецировать на весь мир. Кому это надо?

Т. Г.:
То что, вы говорите, Володя, политическая корректность, это, видимо, несколько из другой оперы, не кажется вам? Это как бы повседневная мораль, что ли, жизненная, даже житейская, я бы сказал. Ее связь с геополитикой я практически не улавливаю. Что меня удивляет – это то, что в новом мире в XXI веке у Запада, Демократии с большой буквы, если мы назовем это понятие, нет своей концепции, нет идеологии, доктрины, не является ли это причиной вот тех дрязг, которые мы сегодня видим?

В. Б.:
Ну, концепции у них вообще никогда не было. Концепцию им навязало явление коммунизма в мире, необходимость выживания демократии, либерально-демократических ценностей, свободного рынка, они были как бы в осаде, под атакой. И их концепция никогда и не шла дальше того, чтобы выжить в этих условиях. Посмотрите, самые ведущие доктрины времен холодной войны, доктрина сдерживания – не великого ума доктрина, прямо скажем. Западная политическая элита вообще никогда серьезных доктрин не имела. Это для них очень ново. Доктрины, концепции ввели в мир вот именно социальные утопические философии, типа социализма, коммунизма – это доктрины. А западный мир реагировал на эти доктрины.

Т. Г.:
Володя, я хочу прервать и немножко не согласиться, идеология, даже не доктрина, а вот такое неполиткорректное слово, позвольте употребить, идеология у Америки все-таки, по-моему, есть, была, как минимум, и, надеюсь, будет, это идеология демократии, прав человека или если сказать совокупно, одним словом – Свободы. Кстати, эта сама идеология в свое время сделала нас из обычных советских граждан диссидентами, а потом эта же идеология разрушила всю коммунистическую систему, причем разрушила, заметим, без единого практического выстрела и не при помощи оружия. А сама идеология разрушила, подточила, разъела все основание тоталитарного коммунистического режима. Разве это не была идеология свободы?

В. Б.:
Вы понимаете, с одной стороны, казалось бы, да, это и есть идеология свободного мира, и в особенности Соединенных Штатов. А с другой стороны, Америка никогда не принимала это как идеологию. Все попытки моих знакомых в американской политике провозгласить это как доктрину, доктрину демократической революции, доктрину экспорта демократической модели никогда ни к чему не привели, даже во времена Рейгана. Во времена Рейгана они подошли ближе всего к этой концепции. Возникла так называемая доктрина Рейгана, в создании которой мы все поучаствовали. Доктрина состояла лишь в том, что Америка должна помогать и поддерживать все продемократические, антикоммунистические силы в мире. Тоже не огромная доктрина, но хотя бы доктрина, опять же, очень оборонительная, но, тем не менее, это была единственная и ближе всего подходящая к той идеологии доктрина. Америка, как страна, как ни странно, хотя она в глазах миллионов людей по всему миру символизирует собой свободу, свободу рынка, гражданские права, свободу политическую, она никогда сама себя концептуально таковой не сознавала и никогда не сформулировала этого, никогда не транслировала в свою внешнюю политику. Сегодня уже все пошло назад. Сегодня вы говорите: политическая корректность – не идеология. Это идеология, очень серьезная идеология, и она пронизывает все институты американской власти, и кто бы ни пришел к этой власти, какие силы, консервативные, архиконсервативные, умеренные – они все равно вынуждены жить с этой доктриной.

Т. Г.:
Говорил Владимир Буковский – известный правозащитник, диссидент, писатель и бывший советский политзаключенный, ныне живущий в Англии. Я позволю себе вкратце резюмировать нашу беседу. Она не развеяла моих ощущений странности происходящего в мире. Судите сами: „идеология политической КОРРЕКТНОСТИ“ – и глухонемое бряцание оружием с очевидным нажимом на насилие.

Первичность „доктрины“, „концепции“, даже идеологии (корпоративная идеология!), ВИДЕНИЯ и Предвидения для любого самого малюсенького бизнеса, любой фирмы и компании – и отсутствие какой-либо ДОКТРИНЫ для такой „фирмы“ как Соединенные Штаты, Европа или весь Земной Шар.

Это „мины“, которые остались от всех холодных и горячих войн прошлого века: Это мир, в котором мы живем, но МИР ли это?

19 февраля 2003

Катування та жорстоке поводження

09.12.2003

Прыжок с четвертого этажа.

   

Один из самых больших успехов Кировоградской милиции в деле борьбы с распространением наркотиков обернулся трагедией. Как сообщили в конце февраля все газеты областного центра (со ссылкой на Центр общественных связей областного управления МВД), сотрудники отделения по борьбе с незаконным обращением наркотиков выявили самую большую за последние десять лет партию маковой соломки, которая хранилась в одном из гаражных кооперативов Кировограда. Сообщалось и о задержании двух граждан, местных жителей, подозреваемых в хранении небывало большого количества наркотического зелья. А через несколько дней, 21 февраля, один из этих двоих выбросился из окна четвертого этажа здания горотдела милиции. Произошло это во время его встречи с неким адвокатом. Редакция „УЦ“ задалась целью получить ответы на вопросы: почему это произошло и какие последствия из этого вытекают?

Рассказывает нынешний (третий по счету) адвокат подследственного, сделавшего этот трагический прыжок, Людмила Сосна, взявшая на себя его защиту уже после свершившейся трагедии: – Это беспрецедентный случай для всей мировой адвокатской практики, – говорит Л.Сосна, – подозреваемый почему-то выбрасывается из окна во время беседы с адвокатом! Возникают вопросы: что же это за адвокат? По какому договору он работал? Кем заключен договор, если он есть?.. Но это вопросы для дисциплинарной палаты адвокатов... Со мной договор был заключен официально 20 февраля в офисе. Я попыталась выяснить, где находится мой подзащитный, и... нашла его на следующий день уже в отделении реанимации областной больницы, в гипсе, с двумя переломами позвоночника. Процитирую жалобу моего подзащитного в Генеральную прокуратуру: „... из последних сил я держался в лапах беспредельщиков и садистов... мне угрожали бросить на „петушатник“, „опустить“... 20 февраля появился адвокат, но, боясь за свою жизнь, я ему о пытках не сказал и вообще отказался давать показания... Когда же он ушел, меня вновь пытали, а затем сказали: „Раздевай спортивные брюки для подключения тока к половому органу“. Это вконец сломило меня... Я готов был подписать все что угодно“.

Могу официально заявить: в отдел розыска на втором этаже городской милиции войти простому смертному, и даже адвокату, просто невозможно. Многие подзащитные (не только мои) не раз сообщали, что именно там применяются изощренные пытки – „поза попугая“, противогаз с перекрытым клапаном, подвешивание на палке, продетой под локтевые суставы скованных рук. Но я еще не слышала о пытках электрическим током с помощью магнето, с зажимами-"крокодильчиками“ на ушах. Есть заключение судмедэкспертизы, проведенной по моему ходатайству. В нем зафиксированы такие следы, которые, каксвидетельствует эксперт, могли оставить узкие зажимы с зубцами – и в срок, когда подзащитный находился в стенах городского отдела внутренних дел.

Вернемся к 21 февраля. В тот день у моего подзащитного появился уже второй адвокат. Цитирую вновь жалобу: „... мужчина, который любезничал с операми, сказал, что он бывший следователь, а теперь адвокат... я понял, что моя жизнь закончилась, так как он сказал, что он здесь работал и поэтому, чтобы я по-хорошему признавался и не вздумал отказаться от явки с повинной... Я понял, что мама так и не узнает о том, что со мной вытворяют...“ Это происходило в кабинете следователя, в его отсутствие. Теперь этот следователь отстранен, оказался „крайним“. А это, я убеждена, порядочный человек. Но цитирую дальше: „... адвокат заявил, что я должен согласиться на его защиту и отказаться от предыдущего адвоката... и я действительно понял, что мне пришел конец... Я, опасаясь угроз и убедившись в своей беспомощности, решил покончить жизнь самоубийством...“ Это написал 26-летний человек, который даже не был женат, морской пехотинец в прошлом, ранее не судимый...

Кировоград – мой родной город, мне больно, что в нем такое произошло... Уже две жалобы, отмечает Л.Сосна, направлены ею в Генеральную прокуратуру Украины и прокурору области. Вторая, от 26 февраля, появилась в связи с тем, что, по ее оценке, не была обеспечена защита материалов дела с целью неразглашения тайны следствия, а подозреваемому, реально опасающемуся за свою жизнь, не обеспечены меры безопасности, согласно ст. 521 УПК Украины, в больничной палате. В ней же высказаны сомнения в подлинности отдельных документов в деле, указанных в них времени и дат, а также в имеющихся разночтениях в документах. В связи с этим, считает Л.Сосна, проверку должны провести не областные правоохранительные органы, а следственная комиссия Генпрокуратуры. – Кроме того, – говорит адвокат, – возникла уже, и я заявляю об этом, и реальная угроза моей жизни. Мне, адвокату, звонят неизвестные и угрожают, что мне проломят голову и дело будет в „нераскрытке“ – я даже слова такого не слышала...

Редакция „Украина-Центр“ попросила прокомментировать ситуацию областное управление внутренних дел. – Немедленно по факту, – сообщил нам заместитель начальника УМВД Владимир Фильштейн, – было начато служебное расследование. Начальник управления генерал С.Никитенко категорически поставил вопрос о наказании виновных и увольнении из органов. Административные меры будут приняты. Сделать нас это обязывает сам факт: встреча подследственного с адвокатом проходила вне изолятора – уже этим была создана возможность для совершения попытки самоубийства. Нет в городском отделе соответствующих помещений. Но все это, разумеется, не снимает ответственности с наших сотрудников. – Что инкриминировалось подследственному? – Было возбуждено дело по факту хранения наркотиков – только хранения, возможно, даже без цели сбыта. Речь шла о крупной партии, как вы знаете, сообщались разные цифры, но окончательная оценка экспертов – 132 кг маковой соломки. – По сообщениям прессы, в этом деле много странностей... – С этим можно согласиться. Странная ситуация, например, со сменой адвокатов. Вначале появился один адвокат. Затем – другой. Почему-то в присутствии этого другого подследственный и выбросился из окна. – Что же могло толкнуть его на этот шаг? – Мотивов и версий может быть множество. Среди них – и боязнь ответственности за содеянное, и страх перед возможными подельниками, и насилие со стороны милиции. – Однако, как сообщают СМИ, применялись якобы не просто „меры физического воздействия“, а пытки электротоком, с „крокодильчиками“ на ушах. – Мы сами вынесли постановление о проведении судебно-медицинской экспертизы. Выводы бюро – отрицательные, хотя какие-то следы на мочках ушей у подследственного имеются. Но на фоне многочисленных ушибов и порезов, которые он получил, выбивая стекло, и при падении, судить об их происхождении было бы преждевременно. Свое слово должны сказать медицина и прокуратура.

Естественно, редакция „УЦ“ обратилась к прокурору Кировоградской области Юрию Данильченко с просьбой дать комментарий. В ответ на просьбу мы получили заявление пресс-центра облпрокуратуры, которое цитируем: „Викинутися з вiкна пiдозрюваного, як повiдомляють газети, змусив не страх перед покаранням, а страх перед тортурами, яких вiн зазнав з боку працiвникiв мiлiцiї. Прокуратурою Кiровського району м.Кiровограда проведено перевiрку даного факту, у результатi якої у порушеннi кримiнальної справи щодо працiвникiв мiлiцiї було вiдмовлено за вiдсутнiстю у їх дiях складу злочину. Прокуратурою областi перевiрено законнiсть прийнятого рiшення i скасовано постанову про вiдмову у порушеннi кримiнальної справи, оскiльки виявленi новi обставини, якi потребують додаткової перевiрки. У даний час прокуратурою проводиться додаткова перевiрка, у тому числi i за фактом замаху на втечу затриманої особи, пiсля чого буде прийнято рiшення, вiдповiдно до вимог Закону“. Добавить к этому остается немного. Смерть подследственного могла стать событием, бесповоротно обрывающим нити для продолжения следствия. Кому это было бы на руку?

Газета „Украина-центр“, №10, 7 марта 2003

Катування та жорстоке поводження

09.12.2003

Применение пыток в противовес террору?

   

Министр внутренних дел немецких земель Бранденбург Йорг Шонбом обратился к гражданам с предложением высказаться на тему об адекватных мерах, которые могут применяться правоохранительными органами в условиях непрерывного роста террористической угрозы в мире. Прежде всего речь идет о допустимости применения пыток или угроз применения пыток в исключительных случаях при проведении следственных действий. Поводом для обсуждения этого вопроса послужил обнародованный на прошлой неделе приказ заместителя комиссара Франкфуртской полиции Вольфгана Дашнера, в котором он разрешает своим подчиненным „выбивать“ у подозреваемых необходимые сведения путем „причинения физической боли под медицинским наблюдением и с предварительным предупреждением“. Некоторые офицеры полиции отказались следовать указанию начальника по морально-этическим соображениям. В то же время позиция заместителя комиссара нашла поддержку у главы Германской федерации судей, заявившего, что „иногда бывают проблемы, которые не могут быть разрешены легальными способами“. Согласно немецким законам, применение или угроза применения пыток карается тюремным заключением на срок до 10 лет.

„Юридическая практика“ №9 (271), 4 марта 2003

Свобода вираження поглядів

09.12.2003

Генеральна прокуратура відреагувала на депутатський запит голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка від 7 лютого про „Наказ Міністерства транспорту України №61/4-Ц від 18.12.02 р. щодо введення інформаційної цензури на транспорті“

   

За словами Миколи Томенка, генпрокурор Піскун повідомив, що перевіркою Генпрокуратури було встановлено, що пункти 8.2, 8.3 „Інструкції про розміщення реклами друкованої інформації та розповсюдження преси на вокзалах і в поїздах залізниць України“, затвердженої наказом Гендиректора Укрзалізниці №644-у від 12.12. 2002 р. „суперечать вимогам Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні“. Також Піскун повідомив, що „з метою приведення зазначеної інструкції до вимог чинного законодавства, Генеральною прокуратурою України на ім’я Міністра транспорту України – Генерального директора „Укрзалізниці“ – внесено протест. Розгляд протесту Генеральною прокуратурою України взято на контроль“.

У зв’язку з цим, Томенко закликав Президента України та голову Кабінету Міністрів з’ясувати правомірність перебування на чільних посадах осіб, які, за офіційними даними Генпрокуратури, здійснюють грубі порушення українського законодавства. „Хочу наголосити, що запровадження цензури є звичним порушенням закону для осіб, наближених до партії СДПУ(О). Міністр транспорту (Кирпа), який своєю інструкцією порушив Закон України, призначений до складу Кабінету Міністрів саме за квотою СДПУ(О)“.

Наш інформ.

Свобода вираження поглядів

09.12.2003

Злочинні посадовці проти „Українського Слова“.

   

Суддя Рівненського міського суду Тимощук О.Я. та помічник прокурора міста Рівне Тимощук А.Я. вимагають відшкодування моральних збитків у розмірі 200 тисяч гривень від Видавництва імені Олени Теліги (засновника тижневика „Українське слово“) та редактора відділу політики „УС“ Юрка Сиротюка за журналістське розслідування, у якому вищевказані особи підозрюються у причетності до фабрикування кримінальної справи, застосування незаконних методів слідства, здійсненні морального тиску, та застосування погроз і тортур із метою вибиття свідчень.

Тортури і катування у місцях попереднього затримання в Україні не є ні для кого секретом. На початку січня 2002 року редактор відділу політики тижневика „Українське слово“ Юрко Сиротюк отримав записку із ІТТ м. Рівного. У ній Гринь В. В., викликаний у якості свідка, а згодом затриманий за хуліганство, повідомляв про жахливі тортури, які застосовувались до нього з метою вибиття неправдивих свідчень та зізнання у крадіжці, якої він не вчиняв. Такій самій процедурі піддавались і троє інших затриманих. Усіх їх змушували зізнатися у крадіжці в особливо великих розмірах із дачі будинку у с. Панталія Дубенського району Рівненської області, який належить матері вищевказаних судді і прокурора.

Крім того, Юрко Сиротюк через адвоката інших ув’язнених отримав свідчення, що під час тортур були присутні і давали безпосередні вказівки обидва брати Тимощуки. Більше того, рішення про адмінарешт, у результаті якого свідки по справі перетворилися на затриманих за нібито хуліганство, а потім – звинувачених у крадіжці (звична схема), приймав суд, у якому безпосередньо працює Тимощук О.Я.

Начальник карного розшуку Дубенського РУ МВСУ майор Харинюк Ю., який першим вів слідство і відмовився фабрикувати справу, був звільнений із посади і відправлений на пенсію. Органи прокуратури (у яких працював і досі працює Тимощук А.Я.), до яких затримані зверталися зі скаргами, відповідали формальними відписками.

Розуміючи суспільну вагу даної справи, а також безпосередню загрозу життю затриманих, редактор відділу політики „УС“ Юрко Сиротюк оприлюднив дані факти у серії публікацій на сторінках „УС“ та у Рівненській пресі. Про цю резонансну справу на підтвердження розслідування Юрка Сиротюка писали й інші видання, зокрема газета „Рівне-ракурс"(за 6 лютого 2003 року).

У результаті четверо обвинувачених, які більше року провели під вартою у залі суду, отримали жадану свободу. За цей час один із них захворів на туберкульоз, у іншого загострилось хронічне захворювання.

У відповідь, намагаючись замести сліди справи, брати Тимощуки подали до суду на Юрка Сиротюка і „Українське слово“. З огляду на службове становище позивачів та суму позову (задоволення якого призведе до закриття опозиційної газети і україномовного видавництва, а автору статті доведеться на протязі більш як 18 років віддавати усю зарплатню) лише суспільний резонанс і висвітлення у пресі дозволить об’єктивно розв’язати справу.

03-03 21:10 
www.майдан.org.ua  

Свобода вираження поглядів

09.12.2003

Журналіст В.Бойко вимагає компенсації за моральну шкоду.

   

24 лютого 2003 року донецький журналіст Володимир Бойко звернувся з заявою до прокуратури Донецької області про відшкодування морального збитку в розмірі 1000 гривень, заподіяного незаконним арештом у червні 2002 року і катуваннями під час утримання його в ІТУ. У цей же день він оскаржив у суді постанову прокуратури про порушення щодо нього кримінальної справи 10 травня 2002 року. Справу буде розглядати Ворошиловский районний суд міста Донецька.

Журналіст заявляє, що до нього 4 липня 2002 року в ізоляторі тимчасового утримання міста Донецька застосовувалися катування. Про ці порушення їм була направлена скарга прокурору Куйбишевського району міста Донецька, на яку він не одержав жодної відповіді до цього часу.

„Через відсутність реагування з боку прокурора міста Донецька я не можу вимагати відшкодування заподіяного мені в ІТУ шкоди і притягти до відповідальності осіб, що її заподіяли“, – відзначає у своїй заяві до суду В.Бойко.

Як повідомляє Інститут масової інформації, 25 червня 2002 року В.Бойко був затриманий податковою міліцією в приміщенні редакції газети „Салон Дону і Баса“.

27 червня 2002 року суддя Куйбишевського місцевого суду міста Донецька продовжило термін утримання В.Бойко під вартою до десяти діб. 9 серпня 2002 року кримінальна справа N 106-21663 за обвинуваченням В.Бойко по ст.212, 364 КК України закрито. 16 серпня 2002 року Апеляційний суд Донецької області визнав затримання В.Бойко незаконним.

8 жовтня 2002 року Генеральною прокуратурою скасована постанова про закриття справи, і справа відправлена для розслідування в прокуратуру Луганської області.

LIGA ONLINE

Свобода вираження поглядів

09.12.2003

Німецькій поліції дозволено прослуховувати телефонні розмови журналістів.

   

Німецькій поліції під час розслідування тяжких злочинів дозволяється прослухувати телефони журналістів, якщо це необхідно в інтересах розшуку особливо небезпечних злочинців. Таке рішення виніс 12 березня Конституційний суд ФРН. Він прийшов до висновку, що в такому випадку принципи свободи преси не порушуються.

Суд у такий спосіб відхилив позови журналістів, чиї телефонні розмови у свій час прослухувалися правоохоронними органами. Журналістські профспілки піддали критиці таке рішення. На їхню думку, тепер фактично втрачає значення право на таємницю про інформантів.

Як передає Deutsche Welle, зі скаргою до Конституційного суду звернулися два журналісти – кореспондент Другого каналу німецького телебачення ZDF і репортер гамбурзького щотижневика „Штерн“. Перший вів журналістське розслідування по резонансній справі бізнесмена Юргена Шнайдера, обвинуваченого у великих махінаціях у будівельній галузі. Журналіст підтримував з ним контакт по телефону. Другий репортер – за завданням редакції – спілкувався мобільним телефоном з терористом Хансом-Йоахимом Кляйном, що знаходився в розшуку.

Судді, щоправда, не роз’яснили, що варто вважати „особливо небезпечним злочином“. Разом з тим, вони спеціально обмовилися, що правоохоронні органи не можуть розглядати рішення суду як карт-бланш на прослуховування редакційних мобільних і стаціонарних телефонів.

Щоб одержати відповідну санкцію прокурора, необхідно представити переконливі докази як самого факту здійснення підозрюваним особливо небезпечного злочину, так і наявності телефонного контакту з ним того чи іншого журналіста.

14.03.2003

LIGA ONLINE

Екологічні права

09.12.2003 | Олександр Степаненко

Реквієм по діброві, як прелюдія до „генеральських“ статків.

   

„Ці люди... бачать за деревами не лiс, а грошi... Не Лiс Споконвiчний, цiлком довершений, бо створений Природою. Лiс Прекрасний, яким надихаються поети та живописцi, письменники та композитори. Лiс Пращурiв, у якому вони знаходили притулок та захист, їжу та паливо. Якому поклонялися, якого боялися, до якого йшли, як до храму, вмирати чи народжувати дитину нашi далекi праотцi та праматерi. Лiс-Лiкар, де цивiлiзована людина може вiдпочити вiд неспокою мiського життя. Лiс-Дiм...

В. Сесін


У жовтні минулого року дві найтиражніші тернопільські газети оприлюднили відкритий лист співробітників лісового господарства області до найвищого державного керівництва. Наводилися просто вражаючі факти правопорушень у справі лісокористування, які творяться протягом останніх 5-ти років. Головним героєм „тернопільського лісового скандалу“ виявився директор ДЛГО „Тернопільліс“ І. Попадинець, або „Генерал Гайової Служби“, як він себе величає. Тоді багато хто запитував: „Чому ці речі не було викрито раніше?“... І все ж була надія – „нарешті вже отій сваволі покладуть край!“ Але минуло три місяці від моменту публікації – і що ж? Створено депутатську комісію... Прошуміли компетентні перевірки... Відбулися перші оргвисновки... Лише чомусь покараними виявилися саме ті лісівники, що насмілилися „винести сміття з хати“, підписавши крамольного листа.

Що ж до головного запитання, порушеного у листі – чи справді у лісах області стали систематичними протизаконні „приіскові рубки“ – то компетентні комісії не дали на нього зрозумілої та відвертої відповіді.

Тут, мабуть, є необхідним певний коментар, адже у жодному посібнику з лісового господарства терміну „приіскові рубки“ не знайти. Цей браконьєрський неологізм окреслює той різновид екологічного злодійства, коли серед лісу вибірково вирубуються найкращі, здорові дерева. У подільських дібровах першими ідуть під сокиру дуби, буки, ясени, дикі черешні. Сліди варварства дбайливо замітаються – на те існують перевірені „методи“. Якщо сховати пеньки складно, „приіскові рубки“ зазвичай документують, як вибіркові санітарні, тобто рубки по видаленню хворих, поражених шкідниками та буревіями дерев... Адже згодом, по пеньках, встановити доцільність рубки того чи іншого дерева майже неможливо. Коли лісову ділянку протягом кількох років таким чином пошматують, виправдати „приіск“ стає все важче – адже утворилося рідколісся із самих тільки поламаних, слабких та хворих дерев і цілком зруйнована рослинність нижнього ярусу... І тут вдаються до наступного етапу варварства – спотворений ліс віддають у суцільну „санітарну“ рубку. Якщо колись тут був корінний деревостан, шансів на його відновлення у майбутньому уже нема – природну рівновагу і елітний генофонд дерев, над плеканням якого і Природа і лісівники працювали століттями, втрачено.

Звідки і чому прижилася у нас ця аномальна практика? Україна загалом є малолісним краєм. За офіційними даними, лісистість у нас становить лише 15,6%, тоді як, скажімо, у середньому по країнах Східної Європи – близько 40%. Цікаво, що до 1995 р. Україна не експортувала жодного кубометру лiсу, і от за кiлька рокiв стала одним з перших експортерiв високосортної ділової деревини. Лише у 2000 р., за авторитетними джерелами, вивезено за кордон близько 1,3 млн. кубів „кругляку“. Обсяги експорту щороку ростуть – звідки ж береться уся ця деревина, адже її запаси у експлуатаційних лісосіках вочевидь недостатні для такого масштабного комерційного розмаху? Останнім джерелом для живлення експортного потоку і став злочинний „приіск“.

Спокуса легкого прибутку на розпродажі загальнонаціонального багатства, яким є лісовий фонд, та бездіяльність контролюючих органів штовхають ділків на протиправні рубки – у тому числі в найбільш цінних з екологічної точки зору, так званих „лісах першої групи“, серед яких і нечисленні заповідні праліси. Важко переоцінити функції цих лісів: тут і водоохоронні, і кліматорегулюючі, і грунтозахисні, і оздоровчі, і наукові... Наші подільскі праліси є чи не єдиними оазами біологічного різноманіття, незамінним елементом стабільності природних ландшафтів краю, його найяскравішою окрасою. Якщо не припинити практику „приіскових“ рубок, Україна через лічені роки ризикує втратити не лише власні природні ліси – а їх у нас лишень від 2 до 5% в структурі держлісфонду – але й надію на їхнє відтворення у майбутньому. Це в той час, коли, за твердженням ужгородського професора А. Ковальчука: „У більшості тверезих європейських країн відсоток площ під пралісами становить до 25%. Приклад – Швеція, де у цих лісах ніколи не цюкала сокира!“.


То наскільки ж прижилися „приіскові рубки“ у лісовому господарстві Тернопілля? Комісія Держкомлісу розпачливо розвела руками: „Проведення „приіскових“ рубок під виглядом вибіркових санітарних встановити не вдалося, через те, що...виявити порушення проведення рубок по пнях, коли продукція вивезена на нижній склад, не представляється можливим“. Отже, хочете – користуйтеся принципом презумпції невинуватості, хочете – котримось з постулатів „мерфології“: „Якщо Вам здається, що усе гаразд, це означає, що Ви чогось не помітили“. Так от – чи було щирим оте „не представляється можливим“? „Не помітили“, чи „не захотіли помітити“?

Адже, як вважають фахівці лісової справи, окрім зітхання над „пнями“ існують цілком обґрунтовані методи аналізу якісного складу деревини, що отримується від вибіркових санітарних рубок. Загальний їх висновок у тому, що головним продуктом тут є „неділові сортименти“. Просто кажучи – дрова. Що ж до ділової деревини, то її вихід при санітарних заходах зазвичай не перевищує 20 – 25%. Спеціальна комісія, розпочавши свої перевірки з Бережанського ДЛМГ, з гарячої руки було й кинулася обраховувати частку ділової деревини... і отримала показники виходу дуба і бука експортної якості у 50%, 65%, 66% і навіть 73,9%. Зрозуміло, на санітарні заходи то було не дуже схоже. Для будь-кого, навіть повного невігласа, було ясно, як білий день, що то були зразки класичного, зухвалого, дикого „приіску“! Саме тому „комісари“ не стали втомлювати себе подібними обрахунками при перевірках інших держлісгоспів. Вони зробили те, що могли і повинні були зробити. Та й що ж, за великим рахунком, могла перевірити комісія з кількох чоловік, яка розпочала роботу майже через місяць після появи крамольного листа ( а ті, хто прагнув сховати сліди „приіску“, будьмо певні, часу не гаяли!) і попрацювала... аж чотири дні. Це менше ніж по одному дню на кожен лісгосп, угіддя якого розкидані на землях 3 – 4-х адмінрайонів. Схоже на те, що висновки по „лісовій справі“ писалися не у лісах Бережанщини та Чортківщини, а значно вище... Що і підтвердив подальший розвиток подій: від звільнень з посад незгідних з методами генеральського командування лісівників до знищення за дзвінком „згори“ накладу тернопільської газети „Свобода“ за 17 жовтня – лише тому, що оприлюднила коментар у справі „лісового скандалу“... Годі сумніватися – такі речі є можливими лише за умов створення самодостатньої системи тіньового бізнесу на лісі у масштабах цілої країни. У одній окремій області розплутати цей вузол кругової поруки корупціонерів об’єднаних і знахабнілих – мабуть таки, дуже складно...

Саме тому робота комісій залишила по собі більше запитань, ніж відповідей. Мабуть, тому з компетентних органів отримано чисто формальні відписки – як приміром, від Прокурора області О. Улінця та начальника Управління МВСУ В. Максимова. Тому не дано жодної оцінки надто вже примітивним схемам тіньової комерції у практиці того ж Бережанського ДЛМГ. Йдеться про маніпуляції із заниженням податків та відпускних цін на деревину, через що лише на одній партії ділового дуба – біля 5 тисяч кубометрів – підприємство втратило 24 тис. гривень. А скільки і хто надбав? А скільки недораховані до бюджету? Тому Держкомліс жодним словом не коментує причини повторюваності санітарних рубок на одних і тих самих ділянках та послідуюче відведення їх у суцільні санітарні рубки. Мабуть, як нормальні явища слід сприймати і факти залишення на ділянках після вибіркових санітарних рубок окремих хворих та сухостойних дерев – мова про лісництва Тернопільського та Чортківського лісгоспів. Виникає запитання, то які ж тоді дерева забираються в рубку – здорові і ділові? Як погодити ці речі з Лісовим Кодексом, який запевняє, що усі види рубок „спрямовані на поліпшення лісового середовища, породного стану і ,

Після прочитання звітів часом залишається враження ребуса, дивного мережива канцеляриту і Езопової мови. Один із зразків: „по Завалівському лісництві із 20 ділянок, включених в план санітарно-оздоровчих заходів на 2002 р., в рубку відведено і виписано лісорубні квитки на 9 ділянок. Вибірково-санітарні рубки проведено на 39 ділянках“... І – жодних коментарів. Таке враження, що ситуацію повного безладу – коли планують одне, документують інше, реально роблять третє – ще й свідомо не намагаються прояснити. Держкомліс не підтверджує і не спростовує фактами тривожних висновків лісівників про те, що в результаті вибіркових санітарних (?) рубок останніх років площа букових насаджень в області зменшується? Що ж до дубових деревостанів, то в процесі „оздоровлення“ вони втрачають дуб, як головну породу і переводяться у інші – грабові, березові, модринові. Лісове відомство України, не вдаючись до будь-яких аргументів, у наказі по справі „Тернопільлісу“ просто стверджує: „Стабільною залишається площа вкритих лісовою рослинністю земель з перевагою таких цінних порід, як дуб і бук“. – і знову ж, не наводить жодних тому підтверджень. Що поробиш – наказ Держкомлісу є офіційним документом, а документ, як відомо, то „найважливіша річ на світі“. Так говорив... Швондер.

До речі, Держкомлісу не вперше плекати ліси на папері – на протязі одного тільки 2000 року йому вдалося „збільшити“ лісистість України з 14 % до 15,6%. Не подумайте, що для цього потрібно було заліснити 150 тисяч га. Зовсім ні – до лісового фонду було лише приписано полезахисні та придорожні смуги, які раніше не враховувалися. Геніально просто, чи не так? І не потрібно було, як ті ж сусіди-угорці, працювати над залісненням. Там для збільшення площ лісів від 11% до 20% території потрібно було 10 років і коштувало це кількадесят мільйонів доларів інвестицій. У нас, як бачимо, достатньо одного розчерку пера.


Нарешті, комісія Держкомлісу – свідомо, або ні – зауважила, що у кількох лісництвах того ж Бережанського лісгоспу відведення ділянок у „санітарну“ рубку проводять майстри лісу. Виявляється, це зовсім не є їхньою функцією. В поясненнях таких непорозумінь фігурують формули „зробив під тиском лісничого“, „відвів у рубку по дзвінку N“ і т п. Мабуть, розгадка у тому, що майстер лісу уособлює найнижчу ланку субординації у справі виконання „генеральського“ плану з поставок елітної ділової деревини. Усі причетні до технологій „приіску“ розуміють, що є заручниками у чужій корисливій грі без правил. Кожен хотів би ухилитися і перекласти відповідальність на підлеглого. І перекладають: директор – на головного лісничого, головний – на простого, лісничий – на лісника... Майстер лісу – „стрілочник“, останній у ланці, він не може відмовитися, навіть розуміючи, що „у разі чого“ його голова летить першою... І він дає добро. Величні буки, могутні дуби, красуні черешні, навколо яких у травні повітря гуде бджолами... падають серед здорового лісу, ламаючи усе довкола себе...

А на віддалі у кілька кілометрів може лежати ще від часів буревію 2000 року потрощений ліс, і нікому до нього діла нема. Лише за офіційними даними по Бережанському лісгоспу на 215 га. продовжує трухлявіти буреломна деревина, але поряд з тим лісництва нарощують обсяги т. зв. „санітарних“ рубок у інших насадженнях... За свідченням лісівників, у Чортківському ДЛГ справи ще гірші – за два з половиною роки по буревії впорядковано та вивезено деревину лише з половини площ. Чому цей ліс виявився непотрібним? Відповідь всюди ординарна – „нема попиту на дрова“... Дивне ми суспільство – в той час, коли половина підприємств у багатотисячних боргах за імпортний газ і електроенергію, 100 тисяч кубів місцевого палива нищиться під відкритим небом лише в одній області... Коли щороку в Україну імпортується більше 100 тисяч тон паперу, єдине целюлозне виробництво на недалекому від нас Жидачівському ЦПК не може працювати на повну потужність через дефіцит деревини... Комбінат готовий інвестувати справу створення швидкоростучих лісових культур – проте чомусь не знаходить у регіоні зацікавлених господарств. А ті у свою чергу скаржаться на припинення бюджетного фінансування, на відсутність інвесторів, на вимушену необхідність згортати лісовідновлення і в усьому „затягати паски“... Справді, у лісгоспах останніми роками спостерігається вимушене вивільнення робочих місць.. Скорочуються доплати за важкі умови праці на лісозаготівлі... Не завжди вистачає коштів на вчасну виплату зарплатні... Її рівень у „Тернопільлісі“ є чи не найнижчим серед інших об’єднань, а частка „натуроплати“ – тобто дров, зерна, різдвяних ялинок – становить майже 50%...

Однак повірити у справедливість тези про тотальне „затягання пасків“ можна, лише якщо не знати – ну хоча б кількох залаштункових подробиць з життя „генералів гайової служби“. Того, приміром, як три роки тому за відносно „скромну“ суму у 35,4 тис. грн Чортківським ДЛГ придбано і невдовзі успішно приватизовано квартиру для новоприбулого директора М. Кільчицького. Вирішення квартирного питання для головбуха „Тернопільлісу“ О.Яремка полегшило казну підвідомчих лісгоспів вже на 95 тисяч... А скільки коштують будівничі, автомобільні та інші фантазії І. Попадинця, боюся, з точністю до десяти тисяч не підрахує вже ніхто і ніколи. Але от одна з цифр – це 40 тисяч бюджетних гривень, отриманих від Держкомлісу України за кодом „Капвкладення“. Вкладено їх в об’єкт по вул. Нечая у Тернополі – котедж гендиректора... Не так давно на ремонт потерпілої у ДТП „генеральської“ „Тойоти-Ланд-Круізер“ лісове об’єднання офірувало 59,7 тис. грн. За даними обласного КРУ, протягом п’яти останніх років на кошти лісгоспів та валютні позики придбано п’ять авто для перевезення „генералітету“. Останнє з них – „Опель-Омега“ вартістю 142 тисячі гривень. Наскільки я знаю, на машинах цього класу у Німеччині їздять... канцлери і міністри – лише тому, що престижніші, ті ж самі „Мерседеси“ є надто вже дорогими для убогого німецького уряду...

Але ця сторона проблеми – то вже тема для окремої розмови.

Погляд

09.12.2003

Исполкомовские Митрофанушки хотят поживиться.

   

Незабвенный Митрофанушка из фонвизинского „Недоросля“, как известно, „не хотел учиться, а хотел жениться“. Вспомнили мы об этом вовсе не из-за проблем нынешней молодежи и не при чтении сатирических пьес и анекдотов, а при обозрении очень серьезной бумаги еще более серьезного человека. Речь идет об исковом заявлении секретаря северодонецкого исполкома О.Е.Швороб к газете „Третий сектор“.

Официальном, поданном в суд, благодаря которому Ольга Егоровна рассчитывает разбогатеть ни много, ни мало на пять тысяч гривен. Приведем его полностью, с сохранением авторских стилистики и орфографии.

Автор статьи „Рефередумофобия“ Алексей Светиков напечатав ведомости, которые противоречат действительности и нанесли моральный ущерб моей деловой репутации, как должностное лицо органа местного самоуправления.

Кроме того, обвинивши меня в некомпетентности, тем самым автор своей статьей и высказываниями в ней, подорвал мой авторитет. Но при этом никаких доказательств обвинения он не предоставил, что предусмотрено Законом Украины „Про друковані засобы масової інформації /пресу/ в Україні“. Таким образом, информация, которая распространяется, должна быть проверена и подтверждена.

Кроме того, в статье идется речь об отказе в приеме лично мною заявления о проведении собрания по вопросу местного референдума о досрочном прекращении полномочий городского головы на основании незнания действующего законодательства, в данном случае – Закона Украины „О всеукраинском и местном референдумах“, а именно: „Сначала мы изучим закон, а потом примем ваше заявление“, что указывает будто-бы на мою некомпетентность.

Однако, такой ответ я никому не давала да и не могла дать, т.к. с таким заявлением ко мне вообще никто не обращался.

При этом необходимо учесть, что тираж этой региональной, а не городской газеты, составляет 20 тыс. экземпляров, что также негативно отразилось на моем авторитете не только в городе, но и во всем регионе, где распространяется эта газета.

Таким образом, Светиков А.А. /как редактор и автор статьи/ в своей информации, что не соответствует действительности, унизил мои деловые качества, как должностного лица органа местного самоуправления, несмотря на мой многолетний опыт работы.

Распространение этой неправдивой информации повлияло на мои жизненные связи и отношения с окружающими людьми. Данная публикация послужила поводом для объяснения руководству и коллегам по публикации неправдивой информации в газете „Третий сектор“.

При этом нельзя забывать о том, что Украина являеся суверенным, независимым демократичным, социальным, правовым государством, где честь и достоинство является высшей социальной ценностью.

Своею же статьею А. Светиков нарушает эти ценности, которые четко изложены в ст. 1 Конституция Украины – Основном Законе Украины.

На основании вышеизложенного и руководствуясь Конституцией Украины, ст. 7 ГК Украины, ст.ст. 4, 5 ГПК Украины

ПРОШУ:

1. Признать сведения, указанные в региональной газете „Третий сектор“ № 6 от 24.12.2002 г. о том, что я, лично, как секретарь исполкома городского совета, отказалась взять заявление от четырех северодончан о том, что 30 ноября состоится собрание по инициированию проведения в г.Северодонецке местного референдума о досрочном прекращении полномочий городского головы и о том, что будто бы, заявила: „Сначала мы изучим закон, а потом примем заявление“ такими, что не соответствует действительности и унижают мoю деловую репутацию.

2. Обязать согласно ст. 137 закона Украины „Про друковані засоби масової інформації /пресу/ в Україні“ Луганское отделение Всеукраинской общественной организации „Комітет выборців України“, редакцию газеты „Третий сектор“ и автора статьи опровергнуть сведения, которые не соответствуют действительности и унижают мою деловую репутацию, как секретаря исполкома Северодонецкого городского совета.

3. Взыскать с Луганского областного отделения Всеукраинской общественной организации „Комітет выборців України“, редакции газеты „Третий сектор“ в мою пользу, причиненный мне моральный ущерб в размере 5000 /пять тысяч/ грн.


Ольге Егоровне, дабы не позорить безграмотностью исполком, пойти бы в класс шестой–седьмой средней школы, пописать диктанты–сочинения.

Из малосвязного текста искового заявления трудно понять, что именно унизило честь и достоинство чиновника аж на 5 тысяч гривен. Может быть, приписанная ей фраза „Мы сначала изучим закон, а потом примем заявление“? Ведь Бог с ней, с грамотностью, но законы Украины секретарь исполкома наверняка знает и строго их соблюдает?

Увы, и здесь не все вяжется. Процитируем еще раз заявление:

Украина является…государством, где честь и достоинство является высшей социальной ценностью. Своею же статьею А. Светиков нарушает эти ценности, которые четко изложены в ст.1 Конституция Украины – Основном Законе Украины“. Увы, ничего подобного в ст. 1 Конституции Украины не содержится. В других статьях – да, но не в первой. Статьи 5,6 Гражданского процессуального кодекса устанавливают общие принципы судопроизводства в Украине, и на них ссылаются при подаче исков лишь некоторые, плохо ориентирующиеся в законах малограмотные граждане. Да вот еще секретари исполкома. И уж совсем в тупик поставила нас ссылка О.Швороб на ст. 137 закона Украины „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні“. Ибо в этом законе всего–то 43 статьи.

Теперь напомним читателям тот фрагмент статьи „Референдумофобия“, по поводу которого О.Швороб обратилась в суд.

В соответствии с этим законом 19 ноября четверо северодончан написали на имя В. Грицишина уведомление о том, что 30 ноября состоится собрание по инициированию проведения в Северодонецке местного референдума о досрочном прекращении полномочий городского головы. В исполкоме сей документ принимать отказались. И в отделе по обращениям граждан, и в общем отделе, и в орготделе, и лично секретарь исполкома О. Швороб. Не взяли – и все. Последняя, например, заявила: „Сначала мы изучим закон, а потом примем ваше заявление“. На следующий день инициативная группа предприняла еще одну попытку проинформировать городского голову о назначенном на 30 ноября собрании. На этот раз уведомление было принято („Третий сектор, №6(24).


Если верить иску Швороб, она об этом уведомлении знать ничего не знала. Но в суд обратилась не только она, но и зав. отделом по обращениям граждан Н.А.Протопопова. В ее заявлении со стилистикой – получше, с орфографией – похуже. Впрочем, зачем грамотность человеку, пишущему от имени исполкома ответы северодончанам? Вот что написала она: „ Действительно 19.11.2002 г. в отдел по обращениям граждан обратилась Е. (фамилию купировала редакция) с требованием принять уведомление о проведении собрания относительно вопроса местного референдума в г. Северодонецке, который должен был быть проведен в г. Рубежном. Этот документ был предоставлен Е. с нарушением требований ст. 5 Закона Украины „Про звернення громадян“, а именно, писменное уведомление должно было быть подписано заявителем (заявителями) с указаним даты. После обращения гражданки Е., зав. отделом по обращениям граждан Протопопова Н.А. попросила подождать, чтобы она могла проверить необходимость наличия каких-либо других документов для правильного оформления обращения“ (орфографические ошибки – Протопоповой).

Были ли нарушения при подаче уведомления со стороны заявителей, мы разберемся в суде. Здесь важно другое: сама Протопопова собственноручно признала, что уведомление она не приняла. Потому как нарушения, потому как надо проверить необходимость других документов… Хотя по той же ст. 5, на которую она ссылается, обращение гражданина она обязана принять в любом случае, зарегистрировать его и, если оно оформлено с нарушением, вернуть с соответствующими разъяснениями. Причем, такой возврат может быть обжалован. И уж никакими законами не предусмотрено требование прилагать к обращению какие–либо документы. Протопопова этого не знает?

Удивительнее всего, что собственноручно изложив эти обстоятельства, Протопопова тут же требует опровергнуть распространенную газетой информацию о том, что уведомление она не приняла, считая ее… недостоверной. И, в качестве компенсации, попросила 3 тысячи гривен в качестве возмещения морального ущерба. Все-таки субординация в исполкоме на уровне. Не может же, в самом деле, подчиненный требовать себе столько же дармовых „бабок“, сколько и начальник!

На что рассчитывают Швороб и Протопопова, подав эти иски? Понятно же, что только на суд. С одной стороны – пожилая женщина, которую гоняли из кабинета в кабинет „казенного дома“, с другой стороны – чиновники, которые могут заявить, что в глаза ее не видали? Кого поддержит суд?

Что есть свобода слова по–северодонецки? Не писать того, что знаешь наверняка, но что доказать судьям (которые, вероятно, и не хотят, чтобы им что–то доказали), возможно, и не сумеешь? Им, чиновникам, наверное, очень хочется, чтобы было именно так. Чтобы пресса, подобно проститутке, принимала навязываемые ей грязные правила игры.

Только у нас другое понятие о свободе слова и о нашей миссии – писать правду, всю правду и ничего, кроме правды. И никакие иски (пусть их будет хоть 100) ни на какие суммы этой нашей позиции не изменят.

Что касается новых исков против „Третьего сектора“, то мы надеемся, что нашим читателям абсолютно понятно – речь в них идет не о защите чьей–то чести и достоинства. Налицо другое: попытки задушить неугодную газету, сделать город болотом славословия и словоблудия, воспевания и задолизания. Но уж слишком явно и примитивно это делается, господа. Не случилось бы результата обратного тому, которого вы ждете!

Редактор газеты „Третий сектор“ Алексей СветикоВ

Оголошення

09.12.2003

Правові засади діяльності та бухгалтерський облік у неприбуткових організаціях.

   

Олександр Винников. Неприбуткові організації в Україні: ресурси та оподаткування. Обсяг – 176 стор. Мова видання – українська. Ціна – 20 грн.

Ця книга є дослідженням правових особливостей статусу неприбуткових організацій в Україні. Особливу увагу приділено практичним аспектам застосування законодавства про неприбуткові організації та їх оподаткування. Два споконвічні запитання – „Як збільшити доходи?“ і „Як скоротити витрати?“ – розглядаються комплексно, спираючись на численні нормативні акти та роз’яснення.

У книзі в добре структурованій послідовності викладено як загально правові питання, що стосуються повсякденної діяльності неприбуткових організацій (як-от особливості укладення благодійних договорів чи оплати праці), так і ті, з якими НПО раніше не стикалися (особливості створення ендавменту, правовий статус волонтерів, соціальний маркетинг, процедури закупівель за бюджетні кошти тощо).

Практичні рекомендації і зразки договорів, вміщені в книзі, ґрунтуються на кількарічному досвіді роботи автора як радника з правових питань програми міжнародної технічної допомоги, а також як тренера і консультанта неприбуткових організацій. Майже всі ці зразки та рекомендації вже успішно використовуються українськими неприбутковими організаціями.

Сподіваємося, що ця книга стане надійним помічником для керівників неприбуткових організацій, фахівців з управління фінансами, а також всіх, хто цікавиться правовими та фінансовими аспектами діяльності неприбуткових організацій в Україні.

Бюлетень "Права Людини", 2003, №07

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори