пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200311
№11
2003

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

10.12.2003

Київська міськдержадміністрація виділила 7,3 тис. гривень товариству „Меморіал“ для вшанування пам’яті жертв репресій тоталітарного режиму, похованих у Биковні.

   

На проведення Дня скорботи і щорічного вшанування пам’яті жертв репресій тоталітарного режиму, похованих у Биковнянському лісі, столична держадміністрація виділила 7,3 тис. гривень для фінансової підтримки Київської міської організації Всеукраїнського товариства „Меморіал“ для проведення заходів у День скорботи.

11 травня 2003 року в селищі Биковня Дніпровського району м.Києва на місці поховань будуть проводитися вшанування пам’яті жертв репресій, що запропонувало товариство „Меморіал“.

Дніпровської райгосадминистрации доручено провести роботи з благоустрою братської могили в селищі Биковня.

24.04.2003

ЛІГАБізнесІнформ

Впровадження норм європейського права

10.12.2003

Позови шести українців частково задовольнив Європейський суд з прав людини.

   

До Європейського суду з прав людини звернулися українські засуджені, яким свого часу страту було замінено на довічне ув’язнення, після того, як Україна відмовилася від смертної кари. Розгляд позовів, що надійшли з України тривав більше п’яти років. Суд у Страсбурзі частково погодився зі скаргами українських в’язнів. Зокрема, судді визнали, що в тюрмі в Івано-Франківську порушувалося право на віросповідання, оскільки двом позивачам не дозволяли зустрітися із священиком. У сімферопольській в’язниці одному з позивачів забороняли інтимні побачення з дружиною, що суд розцінив як порушення права на сімейне життя. Визнано, що всі шестеро утримувалися в нелюдських умовах під час очікування страти. Водночас, посилаючись на висновки експертів, Страсбурзький суд не погодився з тим, що в івано-франківській тюрмі в’язнів били, та відмовився визнавати керівництво хмельницької тюрми винним у захворюванні позивача на туберкульоз. Європейський суд з прав людини зобов’язав українську державу виплатити шістьом позивачам компенсації в розмірі від однієї до трьох тисяч євро. Окрім того, суд має зобов’язати Україну вдосконалити чинне законодавство й судову практику.

Володимир Яворський,

30.04.2003

Впровадження норм європейського права

10.12.2003 | Оксана Гузинець-Мудрик, м.Калуш

Європейський суд визнав порушення прав українських „смертників“

   

Початок цієї історії сягає 1994 року, коли за звинуваченням у вбивстві сім’ї Гомонаїв та їхніх дітей („справа глухонімих“) був засуджений 19-річний івано-франківець Борислав Полторацький. Тоді про загадкову різню писали усі засоби масової інформації не тільки нашої області. Батько Борислава – Євген Полторацький, ще донедавна калушанин, і нині переконаний: злочин вчинили інші особи, а юнаки (його син і Михайло Кузнєцов) були лише випадковими свідками цієї жахливої трагедії. Хлопці були засуджені до вищої міри покарання, а правоохоронці отримали квартири, чергові звання і народну популярність. Днями Європейський суд виніс своє рішення щодо умов утримання шести українців (в тому числі Борислава Полторацького і Михайла Кузнєцова), які були засуджені до смертної кари, яку згодом їм замінили на довічне ув’язнення. Про історію 9-річної давності та рішення європейських суддів – у нинішній публікації.

Міліція підтасувала непоправне – вищу міру

І досі Євген Полторацький (нині очолює Батьківський комітет „Порятунок“, в який об’єдналися батьки засуджених до смертної кари) переконаний: все вирішив жахливий збіг обставин.

– На свою біду, хлопці знаходились у сусідній квартирі, – згадує Євген Миколайович. – Почувши шум, Кузнєцов вийшов і натрапив на вбивць. Один із злочинців зайшов у квартиру, де були юнаки, і наказав мовчати про побачене, бо інакше вб’ють не тільки їх, але й їхні сім’ї. А побачивши закривавлені руки вбивці, хлопці заціпеніли від жаху. Що ж їм лишалося? Звісно, мовчати.

Правоохоронні органи не змогли або не захотіли знайти справжніх убивць і вирішили відзвітуватися шляхом фальсифікації, зваливши чужу провину на Кузнєцова і Полторацького. При цьому використовували протизаконні та недозволені методи ведення слідства: залякування, знущання і побої, внутрівенні уколи, гіпноз, підсаджування провокаторів, нічні допити — тобто всі відомі раніше сталінські методи, щоб домогтися зізнання.

Кримінальна справа вся наскрізь брехлива і фальшива. В ній безліч нісенітниць і суперечностей. Наприклад, перший протокол допиту в справі взагалі безглуздий. Кузнєцов спочатку ніби зізнається, що сам убив всіх чотирьох осіб: Гомоная, потім його дружину, потім дітей. Коли слідчі збагнули, що це виглядає фантастично (тим більше, що й мотивів для вбивства ніяких не було), щоб 18-річний юнак вагою 48 кг, будучи п’яним, зміг сам убити фізично здорового, психічно неврівноваженого (глухонімого), тверезого чоловіка, а потім ще трьох осіб, то почали городити справу інакше: вигадували події, яких не було, і примушували хлопців зізнаватися в нісенітницях.

Ще задовго до суду працівники Івано-Франків-
ської міліції розподілили нагороди: звання генерала, капітана, двокімнатну квартиру, килими, меблеві набори, грошові премії — все це за „сумлінну працю“, звичайно, і „розкриття“ вбивства сім’ї Гомонаїв. У той же час факт те, що потерпілий торгував маковою соломкою, було, на думку Євгена Полторацького, навмисно приховано.

– На жаль, у нашій області такий метод ведення слідства був тоді не новий, а навпаки, типовий, – вважає Євген Полторацький. – Для міліції і прокуратури згадане підтасування було справою буденною. Наведу декілька прикладів найгучніших справ: арешт і незаконне утримання колишнього банкіра А. Прута, підполковника, екс-начальника фінансово-економічного відділу УМВС міліції Шкурашівського (півроку тримали в „одиночці“), незаконне засудження двох юнаків І. Вовка і М. Шевченка (спpaвa руйнування хрестів на цвинтарі в смт Бурштин)... Почерк підтасування був однаковий у всіх справах: беруть без доказів вини, садять, знущаються, тиснуть психічно і фізично, погрожують розправою, змушуючи брати вину на себе.

Євген Полторацький написав безліч скарг у різні інстанції: Генеральну прокуратуру України, Верховний Суд України, народним депутатам тощо. Його скарги одразу пересилали до Генеральної прокуратури, а звідти щоразу отримував відповіді: підстав для опротестування рішення суду немає. Засуджені вказували на конкретних осіб, котрі вчинили вбивство. Будучи ізольованими один від одного впродовж кількох років, вони ідентично описували події тієї жахливої ночі, та все безрезультатно. Ніхто ні читати, ні вірити, ні тим більше вжити заходів не захотів.

Отже, висновок один: комусь дуже вигідно захищати вбивць, а свідків знищити, – переконаний наполегливий батько, у якого Борислав – єдиний син. – А доказів вини мого сина в справі досі немає жодних: відбитків пальців, взуття, ножів, котрими було вбито потерпілих...

Євросуд визнав факт тортур в Івано-Франківській тюрмі

Крім усіх поневірянь, „смертникам“ забороняли зустрічі з рідними, священиком, перевіряли їхню кореспонденцію, жорстоко поводилися, результатом чого стала спроба самогубства Михайла Кузнєцова у вересні 1998 року. При підтримці і наполяганні батьків Івано-Франківську тюрму 1998 року відвідала комісія Європейського суду з прав людини, куди 6 засуджених „смертників“ (в тому числі Полторацький та Кузнєцов) все ж подали свої скарги на нестерпні умови утримання. 29 квітня палата Європейського суду у складі 7 суддів, в тому числі за участю українця Володимира Буткевича, винесла своє рішення: визнано порушення прав засуджених до смертної кари і призначено компенсацію кожному по 2000 євро моральної шкоди, а Полторацькому і Кузнєцову ще й по 1000 євро за витрати.

Майже одноголосно судді визнали у випадку з нашими земляками порушення в Івано-Франківській тюрмі ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка забороняє катування і проголошує: „Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню“. Визнано, що засуджені утримувалися в камері „смертників“ у нестерпних умовах, а їхні вимоги щодо проведення офіційного розслідування щодо нападів на них у тюрмі не були задоволені. Одноголосно палата Євросуду визнала і порушення ст. 8 та ст. 9 Європейської конвенції, які проголошують право на повагу приватного життя і кореспонденції та свободу думки, совісті та релігії.

Щодо скарги Полторацького та Кузнєцова на побиття тюремними наглядачами у вересні 1998 року, в результаті чого Михайло Кузнєцов вчинив спробу самогубства, то суд визнав, що офіційне розслідування цього випадку було поверхневе і недбале, навіть відсутнє медичне обстеження потерпілих, а влада не виявила ніякого серйозного намагання з’ясувати істину. А утримання засуджених до смертної кари у обмеженому просторі (одиночній камері без природного світла), відсутність щонайменшого людського спілкування (навіть після спроби самогубства) спричинили розумові страждання, пониження їхньої людської гідності. Все ж суд врахував соціально-економічні проблеми України, проблеми тюремної влади щодо виконання законодавства та інструкцій. Але недолік ресурсів, за визнанням Євросуду, не виправдовує умов утримання у тюрмах, нестерпне лікування.

Ще одне підтвердження нестерпних умов утримання засуджених в українських тюрмах не стало сенсацією, але світова спільнота вкотре переконалася: Україні ой як далеко від усталених стандартів людської гідності і прав людини. А понижені у правах українці можуть на прикладі переконатися: розгляд їхніх скарг у Євросуді – це реально.

Від редакції „ПЛ“:Ця стаття опублікована в авторському варіанті. Ми не маємо змоги перевірити інформацію стосовно невинуватості заявників до Європейського суду, яким був постановлений вирок – смертна кара. Це має бути темою окремого розслідування.

Впровадження норм європейського права

10.12.2003

Туреччина заплатить понад 300 тисяч євро за тортури.

   

Європейський суд з прав людини зобов’язав владу Туреччини заплатити 288 тисяч євро компенсації за завдану шкоду трьом родичам турецького громадянина Якупа Акташа, який загинув від тортур у поліцейській дільниці. Грошову компенсацію буде виплачено вдові, доньці і брату загиблого. Окрім цього, турецька влада мусить сплатити 29 тисяч євро за судові витрати.

Скаргу до Європейського суду, як повідомляє правозахисне агентство „Пріма“, подав брат потерпілого. У 1990 році турецькі поліцейські заарештували Якупа Акташа за підозрою у переправлянні зброї і грошей бойовикам із Робітничої партії Курдистану. А через тиждень Якуп Акташ, курд за національністю, помер. Двоє лікарів зафіксували, що смерть була насильницькою і настала в результаті проблеми з диханням, тобто Акташа, найімовірніше, задушити під час тортур. У відповідь на скаргу, подану до Європейського суду, представники уряду Туреччини заявили, що допитування Якупа Акташа було припинене за два дні до його смерті, і що він несподівано захворів та помер у лікарні. Туреччина не змогла представити Європейському суду документи, які б підтверджували, що Акташ помер у лікарні.

Європейський суд визнав доведеним той факт, що Якуба Акташа допитували з метою з’ясувати його зв’язки із курдськими бойовиками. Водночас Європейський суд не знайшов підтверджень, що Акташа допитували через його курдське походження.

Згідно з постановою Страсбурзького суду, окрім порушення прав на життя і заборону тортур, турецька влада не розслідувала справу Акташа по суті і не покарала винних. І ось тепер турецький уряд мусить сплатити родичам загиблого грошову компенсацію у розмірі майже 290 тисяч євро. Таке рішення було ухвалене 24 квітня. А дещо раніше, 17 квітня, Європейський суд з прав людини схвалив рішення стосовно іншого турецького громадянина Салдирая Iлмаза, якому заборонили в’їжджати на територію Німеччини.

Німецька влада, заборонивши Iлмазу в’їзд до країни, порушила його право на „поважання родинного життя“, – мовиться у постанові суду. Iлмаза позбавили можливості побачитися з малолітнім сином, який живе у Німеччині з мамою, німецькою громадянкою.

Сам Салдирай Iлмаз народився у Німеччині і в 1992 році отримав дозвіл на проживання в цій країні. Згодом його засудили за кримінальні злочини до трьох років позбавлення волі. Після відбуття більшої частини цього терміну його звільнили і повідомили, що він мусить покинути Німеччину. Громадянин Туреччини Iлмаз кілька разів оскаржував це рішення. У 2000 році йому не дали дозволу на тимчасове перебування у Німеччині з метою бачитися зі своїм сином, якого народила його німецька подруга в 1999 році.

Європейський суд з прав людини визнав, що влада Німеччини мала право депортувати Салдирая Iлмаза з метою „запобігання порушенням порядку чи злочинам“. Водночас суд вважає, що безстрокова заборона в’їзду до Німеччини порушує право Iлмаза на поважання державою родинного життя, особливо, якщо брати до уваги маленький вік його дитини.

Страсбурзький суд зобов’язав німецький уряд заплатити турецькому громадянинові Iлмазу грошову компенсацію за моральні збитки у розмірі 3 тисячі євро.

Радіо Свобода, 28 квітня 2003 року

Матеріал надіслав Володимир Яворський

Катування та жорстоке поводження

10.12.2003

Судья Лубяной не отважился передать в Верховный Суд Украины большую часть материалов дела Фельдмана.

   

Верховный Суд Украины постановил, что кассационные жалобы вице-президента банка „Славянский“ Бориса Фельдмана и его защитников соответствуют требованиям законодательства и истребовал для кассационного рассмотрения материалы уголовного дела из Артемовского районного суда г. Луганска, который рассматривал дело по первой инстанции.

Но, когда дело поступило в Верховный Суд, выяснилось что председатель Артемовского районного суда Станислав Лубяной, который также был председательствующим в судебной коллегии, рассматривавшей дело по первой инстанции, из 120 томов уголовного дела направил в Верховный Суд Украины для рассмотрения в кассационной инстанции … всего 21 том.

При этом, в направленных в Верховный Суд материалах нет ни одного постановления о привлечении Фельдмана в качестве обвиняемого, ни одного протокола допроса Фельдмана, ни одного документа касающегося задержания и содержания Фельдмана под стражей, нет документов об ознакомлении Фельдмана с материалами дела на досудебном следствии, нет документов о наложении ареста на имущество банка и о том, что происходило с этим имуществом во время досудебного следствия.

Дело в апелляционной инстанции рассматривал Апелляционный суд Луганской области. Ему правда повезло больше: в Апелляционный суд Лубяной направлял целых 29 томов дела. Но судьи апелляционного суда Запорожченко (председательствующая), Божко и Кожушок вообще не стали изучать материалы дела, проводить судебное следствие отказались, и, „не глядя“, утвердили приговор вынесенный земляками – коллегией под председательством Лубяного.

Но вот дело дошло до Верховного Суда Украины… А как ни крути, из материалов дела, особенно из постановлений о привлечении Фельдмана в качестве обвиняемого, видно: то, что вменяется Фельдману преступлениями вообще не является.

И, именно для того, что бы скрыть это печальное для обвинителей обстоятельство, суды и предпринимали в деле „Славянского“ чудовищные и доселе не виданные в Украине нарушения норм уголовно-процессуального права.

Но, Верховный Суд Украины отличается от Апелляционного суда Луганской области, в частности, тем, что рассматривать уголовные дела без наличия в суде самих уголовных дел, в Верховном Суде Украины пока как-то не принято.

Как стало известно адвокатам Б.Фельдмана, Верховный Суд Украины направил в Артемовский суд г. Луганска повторный запрос об истребовании дела, указав, что в кассационную инстанцию надлежит направлять все дело, а не только те тома, которые выбрал Лубяной.

Момент истины в деле Бориса Фельдмана и банка „Славянского“ приближается…

Адвокатська компанія „Агєєв, Бережний та партнери“

Свобода вираження поглядів

10.12.2003

Суд задовольнив позов колишнього начальника чернівецького обласного УБОЗу до газети „Час“ .

   

Першотравневий місцевий суд частково задовольнив позов колишнього начальника Чернівецького обласного УБОЗу Олександра Семенка до чернівецької газети „Час“ у зв’язку з образою честі, гідності й ділової репутації в фейлетоні „Як милися в бані Олександр Миколайович з Володимиром Миколайовичем“. Газета має заплатити 50 тисяч гривень моральної компенсації (сума позову була 200 тис. грн.) при тому, що прізвище позивача в газеті не згадувалося. Справа буде оскаржуватися в апеляційній інстанції.

Наш інформ.

Свобода вираження поглядів

10.12.2003

Журналістів призвали відмовитися від псевдонімів.

   

Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко заявив, що депутати запропонують журналістам підписувати статті своїми прізвищами, якщо і надалі будуть збуджуватися кримінальні справи проти видань, що критикують Президента України Леоніда Кучму.

Про це він заявив на прес-конференції „Забезпечення свободи слова в умовах нинішньої політичної ситуації в Україні“.

На думку Томенка, це змінить ситуацію, при якій „за кожну статтю, де мова йде про критику Президента, потрібно очікувати приходу з прокуратури і відкриття кримінальної справи“.

Томенко вважає, що депутати повинні припинити подібні дії прокуратури, тому що інакше це перетвориться в „побиття журналіста за будь-яке критичне слово“.

Mignews.com.ua

Свобода вираження поглядів

10.12.2003 | Євген Байрамов, „Політична Україна“

Подання прокуратури на недотримання міським головою Сєвєродонецька В. Грицишиним законодавства України

   

Прийняття Сєвєродонецькою міською радою бюджету для жителів міста було таємницею за сімома печатками з 24 січня 2003 р., коли бюджет був прийнятий, й до нинішнього часу він неопублікований.

27 лютого Луганським обласним відділення КВУ був спрямований лист на ім’я прокурора міста В. Глаговського, у якому підкреслювалося, що „для ЛОВ ВГО КВУ як громадської організації, місією якої є просування демократичних цінностей в Україні, подібні непрозорі для громадськості дії органа місцевого самоврядування неприйнятні“.

За підсумками проведеної перевірки, на ім’я Сєвєродонецького міського голови В. Грицишина прокуратурою міста внесено подання про усунення порушень п.5 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні“. Тобто сєвєродончане мають надію побачити „таємни-
цю“ Сєвєродонецької міської ради у місячний строк, якщо міським головою В. Грицишиним будуть вжиті відповідні заходи до усунення порушень законодавства України.

Свобода вираження поглядів

10.12.2003 | Ігор Столяров, г.Одеса

Гуманітарна допомога чи секретна місія?

   

На фоні майже 100 відсоткової відкритості, яку демонструють „союзники по антиіракській коаліції“ більш ніж дивною та принижуючою для України виглядає позиція її керівництва, яке невмотивовано обмежило навіть для парламентарів доступ в розташування українського спецбатальйону.

Режим секретності навколо розміщеного у мирному Кувейті і дотепер ніяк не задіяного батальйону виявився значено потужним ніж в зоні бойових дій.

У багатьох спостерігачів виникло зрозуміле запитання – так з якою ж місією прибули українці до Перської затоки: гуманітарною чи секретною, зміст якої є таємницею навіть для депутатів українського парламенту?

Вельми цікавими є новини, що надійшли 18 квітня з Кувейту.

Народного депутата України (фракція „Наша Україна“), члена парламентського Комітету з іноземних справ Едуарда Гурвіца та Голову всеукраїнської організації „Братство“ Дмитра Корчинського не допустили на територію розташування українського батальйону у Кувейті.

Як повідомив Едуард Гурвіц: „Українське військове керівництво щось приховує і робить все можливе для того щоби не допустити нашого візиту на територію розташування батальйону.

Крім того, в порушення рішення Верховної Ради, від командування батальйоном відсторонені Міністр оборони та керівник Генерального штабу. Ним командує лише Євген Марчук, який особисто мені сказав, що дав вказівку про прийом нас у батальйоні.

Тепер вони посилаються на американців, хоча у нас є всі американські дозволи. Проблема полягає лише в тому, що дотепер американці не одержали замовлення українських військових на наш візит.

Ми мали зустріч з керівником штабу батальйону та заступником командира. Це дуже гарні хлопці, які добре виконують свої обов’язки і бажали зустрічі з нами. Один з них одесит.

Наша влада, як завжди, бреше. Вона брехала коли вбила ? онгадзе, коли збила російський літак з громадянами Ізраїлю. Брехня від військових та невійськових керівників стала звичайною справою“.

Голова всеукраїнської організації „Братство“ Дмитро Корчинський зазначив, що вбачає головним завданням – розслідувати причину такої поведінки української влади.

„Влада дійсно щось приховує і не бажає допустити нас у розташування батальйону.

Раніше ми розглядали свою місію як прагнення морально та політично підтримати українських військових у Кувейті та підтримати українську владу, бо за довгий час вона вперше зробила нормальний крок спрямувавши до Кувейту батальйон, незважаючи на спротив значної частини парламенту.

Але, нині, наша мета змінилася, і ми будемо вимагати розслідувати, що приховують від Верховної Ради, від української громадськості і чому йдуть на таке порушення, затягування?“

Едуард Гурвіц та Дмитро Корчинський перебувають у Кувейті з минулої п’ятниці. Вони мали за мету зустрітися з українським батальйоном а потім вирушити до Іраку.

Свобода вираження поглядів

10.12.2003 | Ігор Столяров, м.Одеса

Про ставлення одеської мерії до журналістів, і не лише про це...

   

В Одесі завершився триденний попереджувальний страйк опозиції, учасники якого вимагали скасуванння рішення міськради та виконкому про підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, відновлення цілодобового постачання гарячої води, відставки міського голови Руслана Боделана.

В ніч з 30 квітня на 1 травня група невідомих осіб намагалася спровокувати бійку з учасниками цілодобового страйку. Зберегти спокій допомогло лише втручання правоохоронних органів.

Попереджувальний триденний страйк завершився 1 травня проведенням на Куликовому майдані мітингу опозиції.

Дві спроби з’ясувати думку міської влади про вимоги учасників попереджувального страйку опозиції були безрезультатними.

Керівник управління внутрішньої політики Одеського міськвиконкому Олександр Зозуля, який 1 травня спостерігав за мітингом опозиції на Куліковому майдані, на прохання прокоментувати вимоги страйку відповів відмовою.

Він показав у бік учасників мітингу і сказав: „Йдіть до них і розпитуйте. Ми цей страйк не проводили і його коментувати не будемо. У мене сьогодні не той настрій, щоби робити коментарі“.

Помічник Одеського міського Голови Олег Дмитрик був у спілкуванні з кореспондентом „Голосу Америки“ ще радикальніше.

На прохання про організацію зустрічі з міським головою Одеси Русланом Боделаном для того, щоби почути від нього коментар вимог організаторів попереджувального страйку, Олег Дмитрик зазначив: „У мене немає бажання з Вами спілкуватися. Це не мої проблеми...“ і поклав телефонну слухавку...

Коли я зателефонував вдруге, – помічник Одеського міського голови Олег Дмитрик повідомив, що для зустрічі з Русланом Боделаном слід писати прохання і чекати до вирішення питання не один день...

Тим часом, одеська міська влада організувала на Думській площі власний першотравневий мітинг. Потім тут був концерт.

Залізні паркани, які стояли навколо будинку мерії зникли одразу після оголошення 1 травня завершення попереджувального страйку опозиції.

Правоохоронні органи

10.12.2003

Сотрудники евпаторийской милиции без санкции суда ворвались в приемную научного общества студентов и аспирантов „Юсти-С“ и конфисковали системные блоки компьютеров.

   

Представители общественной организации убеждены, что сотрудники милиции охотились за информацией – на жестких дисках компьютеров находилась научная диссертация о коррупции в правоохранительных органах Евпатории.

„Нас ограбила милиция“ – такая надпись теперь висит на дверях приемной общественной организации „Юсти-С“. Несанкционированное вторжение сотрудников милиции здесь называют не иначе как хакерством.
Приемная общественной организации находится в частной квартире. Как выяснилось, в помещение ворвались сотрудники евпаторийского отдела по борьбе с экономическими преступлениями – в гражданской одежде, без предоставления санкции суда. Свое появление милиционеры объяснили проверкой системного обеспечения компьютеров.

Президент научного общества „Юсти-С“ Оксана Денисова сообщила, что человек пять сотрудников милиции и двое понятых вторглись в компьютерные сети, работали на них, не предоставляя никаких документов, ни санкций на вхождение в жилое помещение.

По словам очевидцев, сотрудники милиции вынесли из приемной все системные блоки компьютеров. Мониторы, клавиатуры и принтер они оставили без внимания. Правозащитники утверждают, что на жестких дисках компьютеров находилась компрометирующая милицию информация. В ее основе – пятилетние исследования, основанные на реальных фактах и обращениях граждан.

После вторжения прошло две недели, но, по словам представителей „Юсти-С“, до сих пор им не предъявили никаких обвинений. От комментариев правохранители также отказываются.

Прокурор г. Евпатории Олег Маценко так прокомментировал происходящее по телефону:

В прокуратуру поступили материалы из Горотдела Внутренних дел и заявление от гражданина Сизарева. Сейчас все эти материалы переданы старшему следователю городской прокуратуры, он проводит проверку, в ходе которой будут тщательно выяснены все обстоятельства и дана их правовая оценка. Более полную информацию Прокурор Евпатории обещал предоставить после доследственной проверки, которая продлится около 10 дней.

Представители научного общества намерены защищать свои права в суде.

СПРАВКА. Общество аспирантов и студентов „Юсти – С“ создано для научной работы в сфере юриспруденции. Оно поддерживает отношения с Оксфордским Университетом и международными правозащитными организациями. Как утверждают представители „Юсти – С“, в основе их научных работ – реальные факты из юридической практики, взятые из обращений граждан. Несколько лет общество предоставляет людям бесплатные правовые консультации. Как правило, сюда обращаются неимущие – пенсионеры и инвалиды, которые не могут позволить себе оплатить услуги адвокатов.

Матеріал надіслав Нікіфоров А.Р.

Кримінально-виконавча система

10.12.2003 | Виктор Белодед, г.Южноукраинск

„А“ упало, „Б“ пропало, что осталось на трубе?

   

(Загадка)

Виктор Белодед, г.Южноукраинск

Короткий период относительной свободы проповеди Евангелия в местах исполнения наказаний на Украине, похоже, заканчивается. Слабые надежды на перемены к лучшему после краха коммунистической идеологии в системе исполнения наказаний, как и в обществе, не оправдались.

Если расшифровать название одного из таких учреждений – ВК-83, то буква „В“ собственно, и обозначает процесс исправления (по-украински). А как же происходит сам процесс? Познакомиться с ним поближе нет возможности из-за колючих спиралей Бруно и серого бетонного забора, а также строгого прапорщика с АКМ на вышке. Но у нас есть возможность прочитать письмо одного из заключенных в ней, гражданина Грузии, осужденного за кровную месть, который за 8 лет лагерей сильно переменил свое отношение к жизни.

„Вот сегодня 15 числа я решил написать тебе письмо... ... 9 апреля я помолился Богу и пошел по отряду. Когда вызвали на обед в этапную комнату, но сперва я всегда захожу в дежурную часть – брать разрешение. И когда я шел в дежурную часть, перед входом стояли лейтенант Захарченко, старшина Аржанов, прапорщик Шабалин и майор Паламарчук. И последний меня остановил и говорит, что несешь в кульке. Я сказал, что несу духовную литературу, а он берет меня и ударяет в живот кулаком и в лицо. Я говорю: – за что? А он говорит: – пошел вон. Был он в нетрезвом состоянии. После этого лейтенант Захарченко повел меня в свой кабинет проверил содержимое в пакете, и отпустил. После чего я пошел в дежурную, взял разрешение и пошел в этапную комнату, где поговорил с Божьей помощью с осужденными, раздал литературу и ушел на отряд...“

Столь своеобразное воспитание осужденных наводит на мысль, что администрация лагеря не заинтересована в их действительном исправлении. По-доброму воспитывать заключенных некому, зато наказывать – оно как то привычнее и традиционно бесхлопотно. А если иногда и случится перегнуть палку – не беда, до Евросоюза по-прежнему далеко, а на местах все схвачено круговой порукой.

Под разными предлогами двери пенитенциарных учреждений уже давно стали закрываться для немногочисленных волонтеров, желающих принять посильное участие в судьбе осужденных, в их духовной поддержке и ресоциализации. Добровольные помощники в лице евангелистов или общественников очень уж не вписываются в сложившиеся в постсоветских тюрьмах традиции. А отношение к боговерующим осужденным видно из приведенного письма.

Так в чем же тогда заключается исправительный момент существующей системы исполнения наказаний?

В помощи бывшим наркоманам врача-нарколога, одного на полторы тысячи осужденных? Или в должности отрядника-воспитателя, занятого чем угодно кроме собственно воспитания? Или в трудовом перевоспитании, заимствованном из советских и нацистских лагерей? Но этот метод работает лишь в той степени, в какой труд, по утверждению марксистов, сделал из обезьяны человека. Однако простой подсчет числа хромосом опровергает эту политическую гипотезу. Итак, вопрос исправления преступников закона по-прежнему остается за скобками процесса наказательного.

Очень похоже, что за „виправлення“ контингента несет ответственность одна лишь только буква „В“ из названия колонии.

Практика правозахисту

10.12.2003

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

   

У 1998 році Верховна Рада обрала першого в історії незалежної України Уповноваженого з прав людини (омбудсмана) Ніну Іванівну Карпачову. Мало хто в повній мірі знав, що це за посада і що повинна робити в нашому суспільстві людини, яка відповідає за те, щоб у країні, де постійно порушуються права людини, змінити ситуацію на краще. Дехто взагалі вважав, що ця посада – просто данина Раді Європи, Євросоюзу, Америці, тобто Заходу, який бажає спілкуватися тільки з демократичною Україною. Декому і зараз здається, що можна безперервно симулювати свій демократичний вибір, і таким чином вводити Захід в оману. Але, на щастя, омбудсман в нас з’явився справжнім: права людини, європейський вибір, пріоритет права – не порожні слова для Ніни Карпачової, яка не раз доводила своєю діяльністю, а не словами, що вона гідна своєї почесної та важливої посади. За роки своєї діяльності вона допомогла багатьом, не оглядаючись на те, чиї відомчі інтереси вона зачіпляє. Це з її допомогою бідолашні батьки Юрія Мозоли, закатованого до смерті у слідчому ізоляторі СБУ м.Львова, отримали через суд компенсацію. Це вона з’являється в містах позбавлення волі, в слідчих ізоляторах, щоб виявити і заявити про нестерпні умови утримання. До неї зверталися жінки, які потрапили в сексуальне рабство за кордоном, звертаються саме до неї, і вона робила все можливе і неможливе, щоб допомогти їм повернутися на батьківщину.

В нашій країні бути Уповноваженим з прав людини – дуже тяжкий тягар. Легко уявити собі, як часто Ніні Іванівні сумно і прикро за те, що робиться в країні. І це видно з її відвертого виступу у Верховні Раді 18 квітня цього року (текст доповіді наведений нижче). На такий аналіз здатна людини, яка сприймає процеси у нашому суспільстві не тільки як посадова особа, а, насамперед, як чуйна і зацікавлена в позитивних змінах людина. Це – її біль. Це – її повсякденна робота – оті права людини.

А для більшості чиновників це лише формула, яку вигадав Захід, і можна з тим Заходом погратися, тобто зробити гарний вигляд при сумнівній грі. І те, що Україна має справжнього Уповноваженого з прав людини, не дуже подобається деяким (і, мабуть, багатьом) посадовим особам. Отже, на жаль, ми маємо усі шанси, що провладні партії забажають обрати більш слухняного і менш доброзичливого до людей Уповноваженого з прав людини.

Але, перше ніж натиснути кнопку під час голосування, хай ті, хто хоче переобрати Ніну Карпачову, згадає, що саме вона гідно репрезентує нашу державу в світі. Коли представники західних структур спілкуються з Ніною Карпачовою, вони не мають сумнівів, що Україна хоче і може стати демократичною державою.

А такі сумніви з’являються чим далі тим сильнішими. Україна – не Росія з її ядерною зброєю і геополітичною вагою, що Захід змушений брати до уваги і домовлятися. Події в світі останніх років остаточно довели, що гратися у гру „Права людини“ та „Європейський вибір“ весь час не можна. В Україні є справжній омбудсман – хай він продовжує свою справу.

Редакція „ПЛ“

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні

Шановні народні депутати! Шановний Голово! Шановні представники Уряду, суддівського корпусу! Шановні дипломати, представники засобів масової інформації, всі присутні! Дорогі співвітчизники!

Початок нового тисячоліття засвідчив, що світ не став ані гуманнішим, ні безпечнішим, адже, як і раніше, масове порушення прав людини в усіх куточках землі набирає все більш жорстких форм. Знецінюється саме людське життя, нормою міжнародного спілкування дедалі частіше стають подвійні стандарти, зводиться нанівець роль ООН як універсальної міжнародної організації, покликаної сприяти утвердженню прав людини в усьому світі.

Це вимагає від усіх нас переосмислення підходів до питання прав людини, враховуючи реалії сьогодення та нові виклики часу, такі як глобалізація, тероризм, поглиблення соціального розшарування різних країн світу, згубні екологічні наслідки бездумного втручання людини у природні процеси.

П’ять років тому, коли Уповноважений з прав людини тільки-но розпочинала свою роботу, не було чіткого уявлення про реальну ситуацію з дотриманням прав людини в нашій державі. Уповноважений здійснила перше комплексне моніторингове дослідження, що дало чесну і об’єктивну відповідь на питання, яким є стан дотримання та захисту прав людини в Україні. Це моніторингове дослідження було представлене вашим попередникам, шановні народні депутати. Сьогодні вам пропонується нове моніторингове дослідження про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

На жаль, мені як Уповноваженому сьогодні доводиться констатувати, що дотримання прав людини в Україні все ще залишається далеким від міжнародних стандартів.

За 5 років до Уповноваженого з прав людини звернулися понад 270 тисяч громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Якщо в перші роки роботи зверталися переважно інваліди, пенсіонери, безробітні, особи, позбавлені волі, то тепер дедалі частіше за захистом своїх прав і свобод звертаються журналісти, працівники правоохоронних органів, зокрема слідчі та судді, державні службовці. Є, до речі, і випадки звернення самих народних обранців щодо захисту їхніх порушених прав.

Аналізуючи найбільш проблемні питання у сфері прав людини, з якими громадяни звертаються до Уповноваженого, слід зазначити, що: 50 відсотків усіх звернень стосуються порушень громадянських прав, передусім права на судовий захист; 40 відсотків звернень – порушень соціальних і економічних прав, насамперед прав на працю, отримання винагороди за неї, надання житла, пенсій, внаслідок позбавлення пільг, порушення права власності на землю.

Порівняно з 1998 роком утричі зросла кількість звернень щодо дотримання особистих конституційних прав громадян, зокрема, стосовно порушення права на повагу до гідності, честі, застосування недозволених методів ведення слідства, тортур та іншого нелюдського поводження чи покарання.

Шановні народні обранці! Шановні присутні! Через серце Уповноваженого з прав людини проходить біль наших громадян, які, не маючи елементарних засобів до існування, повідомляють про факти масового порушення їхнього конституційного права на достатній життєвий рівень. Попри деякі позитивні тенденції зростання економіки упродовж останніх трьох років, життєвий рівень більшості громадян України не поліпшився, а навіть погіршився. Офіційний рівень бідності в Україні за цей час збільшився, за статистичними даними, з 26 до 28 відсотків. У багатьох регіонах України, зокрема у Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Хмельницькій, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Луганській областях, рівень бідності становить від 33 до 46 відсотків. А якщо врахувати об’єктивні оцінки самого населення, деякі соціологічні дані, то до категорії бідних в Україні сьогодні можна віднести близько 70 відсотків її громадян.

За даними Державного комітету статистики України, заборгованість із заробітної плати на 1 січня 2003 року становила 2 мільярди 323 мільйони гривень, а кількість працівників, яким своєчасно не було виплачено заробітної плати – 2 мільйони 155 тисяч осіб. Це є дестабілізуючим чинником, що посилює соціальну напруженість у суспільстві.

Масового характеру набули порушення права на працю у зв’язку з незаконним звільненням. Роботодавці намагаються позбутися найменш соціально незахищених працівників, таких як інваліди, багатодітні та одинокі матері, громадяни передпенсійного віку. Середній рівень пенсій у минулому році в Україні становив 137 гривень, або 40 відсотків прожиткового мінімуму.

Кричущою залишається і проблема безробіття. Про це багато разів говорилося у цій залі. Тільки за оцінками Міжнародної організації праці, безробітних в Україні сьогодні майже 2,5 мільйона осіб, переважна більшість з яких – жінки та молодь віком до 28 років.

Складною є ситуація із соціальними виплатами, зокрема державної допомоги сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та малозабезпеченим сім’ям, для яких вона є чи не єдиним джерелом виживання.

Шановні народні депутати! Великою проблемою є питання надання житла в Україні. Торкнуся лише одного її аспекту. Як з’ясувала Уповноважений, в гуртожитках мешкає понад 1,5 мільйона громадян. Сьогодні їхнє право на житло виявилося під загрозою. Фактично цих людей виселяють з гуртожитків, які все частіше прибирають до рук комерційні структури або приватні особи, котрі, зрозуміло, використовують їх не за призначенням. Відповідно до чинного законодавства приватизація гуртожитків і кімнат у гуртожитках не передбачена. Тому, на думку Уповноваженого, назріла гостра необхідність внесення змін та доповнень до Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду“, які передбачали б реконструкцію гуртожитків під будинки для малосімейних, їх приватизацію, як це здійснюється, наприклад, у місті Києві.

Болючою проблемою для мільйонів українських громадян є питання повернення їхніх трудових заощаджень, розміщених в установах колишнього Ощадбанку СРСР та Укрдержстраху. З цього питання до Уповноваженого з прав людини тільки за перших два роки діяльності звернулися майже 12 тисяч громадян. На підставі цих звернень Уповноважений звернулася з поданням до Конституційного Суду України, який підтримав позицію Уповноваженого і визнав заощадження власністю громадян України, подавши надію мільйонам співвітчизників на їх повернення. Попри те що ці виплати розпочалися, це питання залишається одним з найбільш проблемних.

Питання власності на землю. Забезпечення цього права в усі часи було одним із найскладніших. Згідно з чинним законодавством право власності на землю гарантується майже 24 мільйонам власників земельних ділянок та тих, хто ними користується. Проте аналіз звернень громадян до Уповноваженого засвідчив, що скористатися цим правом можуть далеко не всі власники, багатьох з яких просто не було включено або до списку–додатку до державного акта на право колективної власності, згідно з яким селянам надавали землю, а деяким земельна ділянка надавалася далеко за селом. Як наприклад, це сталося з громадянкою Любов’ю Іванівною Ковтун з села Павлівки Богодухівського району Харківської області, якій земельна ділянка була виділена за 15 кілометрів від села. Знадобилось втручання Уповноваженого з прав людини, аби поновити права цієї громадянки.

Уповноважений вважає, що має бути створена уніфікована система реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно. На законодавчому рівні необхідно поставити перепони, які унеможливлювали б ошукування селян і скуповування їхньої землі за безцінь, тим більше, що майже кожне третє село у нас вимирає.

Шановні народні депутати! Шановні присутні!

Одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого є захист прав людини на інформацію, свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів, адже свобода інформації є основним правом людини і критерієм всіх інших свобод.

Моніторинг, проведений Уповноваженим, засвідчує, що професія журналіста в Україні, як і раніше, залишається однією із найнебезпечніших. На думку самих журналістів, у нас існує цензура економічна, адміністративна та цензура кулі. У мирній Україні журналісти гинуть, як у країнах воєнних конфліктів. Так, упродовж останніх десяти років у країні загинули 38 працівників ЗМІ.

Масовими стали побиття, шантаж, залякування журналістів, блокування рахунків видань і видавництв, арешти працівників ЗМІ, вилучення та викрадення тиражів газет і книжок, посилюється тенденція до монополізації засобів масової інформації.

Новий метод боротьби зі свободою слова фактично відпрацьовувався у Криму на редакторі газети „Евпаторийская неделя“ Володимирі Лутьєві: не вбиваючи, знищувати журналістів довічним ув’язненням за сфабрикованими звинуваченнями – такий вирок очікував цього журналіста. Лише після втручання колег-журналістів, Уповноваженого з прав людини та відповідного рішення суду журналіст вийшов на свободу.

На жаль, подібні випадки не є поодинокими. Уповноваженому доводилося визволяти з-за ? рат незаконно заарештованого журналіста Дмитра Шурхала та головного редактора газети „Свобода“ Олега Ляшка, в суді та Генеральній прокуратурі – захищати права матері зниклого журналіста Георгія Гонгадзе.

На превеликий жаль, до цього часу в Україні так і не створено жодного друкованого загальнонаціонального незалежного видання та громадського телебачення, які надавали б неупереджену, виважену інформацію, консолідували суспільство. Дезінформація населення призводить і до прийняття хибних політичних рішень, що завдає великої шкоди державі в цілому.

Проте свобода слова має й іншу сторону, інший вимір. Уповноважений отримує чимало листів, у яких громадяни просять захистити їх від масованої пропаганди насильства, жорстокості, розпусти, що завдають великої шкоди моральним та духовним цінностям нашого народу, травмують психіку молоді, породжують небачену за своєю жорстокістю злочинність.

Викликає тривогу і той факт, що деякі ЗМІ на догоду своїм спонсорам і засновникам виконують роль інформаційних кілерів, тим самим завдаючи непоправної шкоди демократичним засадам суспільства, що тільки формуються.

На часі прийняття Закону України „Про незалежні засоби масової інформації“, який урегулював би правові, економічні та політичні принципи їхньої діяльності. Адже досвід розвинутих країн світу незаперечно переконує, що без справді незалежних ЗМІ неможливо побудувати цивілізованої, демократичної держави.

Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що однією з найболючіших залишається проблема реалізації громадянами права на судовий захист. З цього питання до Уповноваженого з прав людини надходить більше третини усіх звернень громадян. І це не може не тривожити, адже саме суди є основною ланкою національної системи захисту прав людини. У минулому році кількість таких звернень до Уповноваженого зросла майже вдвічі. Найбільше скарг надійшло на необґрунтованість вироків та рішень судів, несвоєчасний та неналежний розгляд справ та дій суддів. Проведений аналіз звернень громадян дає підстави Уповноваженому зробити висновок про те, що, попри вжиті заходи, спрямовані на вдосконалення судової системи, проведення так званої малої судової реформи, прийняття Закону України „Про судоустрій України“, сподівання на докорінне поліпшення судової системи не виправдалися. Ситуація з реалізацією права на судовий захист продовжує залишатися в Україні незадовільною.

Загострюється, зокрема, проблема апеляційного та касаційного оскаржень рішень та вироків судів першої інстанції, адже після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу рішення місцевого суду можна оскаржити в апеляційному та касаційному порядку виключно через суд першої інстанції, який приймав це рішення. І в багатьох випадках саме суд першої інстанції, який, зрозуміло, в цьому не дуже зацікавлений, як правило, і блокує процес оскарження.

На стан судового захисту громадян вкрай негативно впливає тяганина при розгляді справ. Згідно з судовими статистичними даними в 2001 році судами розглянуто з порушенням встановлених строків: 58 тисяч кримінальних справ, або кожна третя; 250 тисяч цивільних справ, або кожна п’ята. У деяких областях, зокрема в Харківській, Донецькій, Запорізькій, з порушенням строків розглядається від 40 до 50 відсотків судових справ.

Протягом 2001 року до Уповноваженого неодноразово звертався Олександр Литвиненко з приводу тримання його під вартою у Херсонському слідчому ізоляторі, вдумайтесь, понад шість років без вироку суду! Як було з’ясовано, кримінальна справа неодноразово відкладалася або через неявку свідків, або потерпілих, або не фінансувалися народні засідателі тощо. З урахуванням вкрай тяжкого здоров’я громадянина Литвиненка Уповноважений звернулася з листом до голови Апеляційного суду Херсонської області. Після розгляду цього подання людину, кінець кінцем, було звільнено з-під арешту.

При розгляді кримінальних справ судді часто не виявляють вимогливості до якості матеріалів досудового слідства, виносять обвинувальні вироки у справах, що розслідувалися з істотними порушеннями норм закону. У 2001 році було скасовано і змінено вироків в апеляційному та касаційному порядку щодо 8387 осіб.

Поширені випадки, коли внаслідок неякісного розгляду справ помилково виносяться вироки стосовно невинних людей. У 2000 році таких вироків було винесено 294, у 2001 році – 332.

Останніми роками ще більше загострилася проблема матеріально-технічного і кадрового забезпечення судів. Украй незадовільно розв’язується проблема грошового забезпечення суддів. Справа дійшла до того, що судді за захистом своїх прав на отримання в повному обсязі заробітної плати почали масово звертатися до судів. Провадженням, відкритим нещодавно Уповноваженим з прав людини за зверненням 51 судді Апеляційного суду Донецької області, було встановлено, що протягом 2002–2003 років до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції міста Києва надійшло 2437 виконавчих документів про стягнення коштів на користь суддів різних регіонів України на загальну суму понад 16 мільйонів гривень. Про що ж казати тоді простим громадянам України, коли самі судді не можуть захистити своє право на своєчасну і належну заробітну платню?!

Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що критичний стан із відправленням правосуддя не може слугувати виправданням порушення прав людини, тим більше, що значна кількість таких порушень є результатом неналежного виконання суддями своїх службових обов’язків.

Залишається проблема вкрай низького рівня виконання судових рішень. Про це свідчить значна кількість звернень, які надходять з питань судового захисту до Уповноваженого з прав людини. Тисячі громадян, маючи на руках судові рішення, роками не можуть домогтися їх виконання, особливо щодо отримання належних їм коштів.

Насамперед це порушення щодо невиконання судових рішень стосовно стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації шкоди, заподіяної хворобою або смертю, відшкодування збитків, заподіяних злочином. У 2002 році залишилися невиконаними 258,4 тисячі документів про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму понад 47 мільйонів гривень, або 52 відсотки. Залишилися також невідшкодованими більше третини сум, присуджених на компенсацію шкоди здоров’ю та заподіяних злочинами на загальну суму 176 мільйонів гривень.

Недостатня ефективність роботи органів державної виконавчої служби зумовлена наявністю ряду об’єктивних обставин. Зокрема, це відсутність ліквідаційного майна у боржника та оголошення його в розшук, процедурні проблеми, пов’язані із санацією та банкрутством підприємств-боржників, недостатня кількість державних виконавців, їх перевантаженість, низький рівень їхньої заробітної плати тощо. Окремі норми, як мінімум, двох законодавчих актів значною мірою паралізують роботу цих органів юстиції: це закони „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами“ (2000 р.) та „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна“ (2001 р.); останнім заборонено примусову реалізацію майна підприємств, у статутних фондах яких частка державного майна становить не менше 25 відсотків.

Проблема невиконання судових рішень породжує масові звернення і до Європейського суду з прав людини. Упродовж останніх п’яти років до цього судового органу, лише за його підрахунками, звернулися понад 7 тисяч громадян України, у зв’язку з чим Україна у 2002 році вперше від часу приєднання до Конвенції про захист прав і основних свобод людини ввійшла до п’ятірки країн, з яких було зареєстровано найбільшу кількість звернень.

Моніторинг Уповноваженого засвідчив, що найчастіше наші громадяни звертаються до Європейського суду з прав людини у зв’язку з невиконанням рішень національних судів, порушенням їхніх прав на належні умови тримання в пенітенціарних установах і безперешкодне володіння своєю власністю, зокрема своїми заощадженнями. Водночас, попри таку велику кількість звернень, на сьогодні прийнятними Європейський суд визнав лише десять звернень та по двох з них виніс рішення по суті. Якщо ситуація з виконанням судових рішень в Україні найближчим часом кардинально не зміниться, Україну очікує злива позовів до Євросуду, що зумовить значні матеріальні витрати для нашої держави.

Шановні народні депутати! У структурі органів державної влади, на які покладено конституційні обов’язки по забезпеченню прав та свобод людини, провідне місце займає Міністерство внутрішніх справ. Переважна більшість працівників правоохоронних органів – це чесні, мужні люди, які самовіддано працюють задля забезпечення спокою і безпеки громадян нашої держави. Проте велике занепокоєння Уповноваженого викликає брутальне порушення невід’ємних прав громадян України на життя, недоторканність і повагу їхньої гідності саме з боку деяких працівників міліції.

Ця проблема відстежується Уповноваженим від початку створення інституції, проте, на жаль, кардинальних змін на краще так і не відбулося. Про це свідчать моніторинги Уповноваженого, численні скарги громадян України, від яких за цей час надійшло з цих питань понад 12 тисяч звернень. Щодня я отримую телеграми і звернення про насильство і катування людей.

Протягом останніх чотирьох років понад 400 працівників міліції, з яких 168 були засуджені, якраз і було притягнуто до кримінальної відповідальності за насильство. Тільки у минулому році за схильність до насильства з органів внутрішніх справ були звільнені більше 1000 міліціонерів. Це свідчить про масштабність і реальність цієї проблеми в Україні. Значною мірою це, на жаль, робиться, як і раніше, заради підвищення відсотка розкриття злочинів. Зрозуміло, що злочини потрібно розкривати, але ж не шляхом вчинення нових злочинів!

У переважній більшості випадків побиття людей здійснюється оперуповноваженими (кожне друге) у приміщеннях саме райвідділів з метою вибивання у затриманих зізнання у причетності до ще не розкритих злочинів.

Маю засвідчити, що найпоширенішими вида0ми катувань в Україні є тривале побиття, застосування протигазу чи поліетиленового пакета з позбавленням можливості дихати, електричного струму, підвішування в наручниках та поміщення в так звану прес-камеру. У ряді випадків катування призводили до смерті, каліцтва або стійкого розладу здоров’я затриманої людини чи підозрюваного.

Так, у даний час Садгірським місцевим судом міста Чернівців розглядається кримінальна справа стосовно трьох оперуповноважених карного розшуку міськвідділу міліції, які 14 травня 2002 року безпідставно затримали 22-річного Олександра Кирилюка, вимагаючи у нього зізнання у викраденні комп’ютера. Через 7 годин прямо з міліції його було доставлено до міської лікарні з травмами голови, кінцівок та розривом прямої кишки. Тепер цей юнак став інвалідом на все життя. За цим фактом Уповноваженим з прав людини відкрито провадження, хід цієї справи взято на особистий контроль. Ми безпосередньо зустрічалися з цією людиною і знаємо всі обставини страшних знущань над ним. Ця людина вже перенесла 11 операцій, ходить з прикріпленим спеціальним мішечком на боці і приречена так жити все своє життя.

Нічим іншим, як тортурами, є і перебування у кімнатах для затриманих та ізоляторах тимчасового тримання. Умови перебування там у більшості нагадують епоху середньовіччя і пов’язані з реальним ризиком для здоров’я. Камери – напівтемні бетонні мішки, в них немає свіжого повітря, питної води, санвузлів. Людям не надається належне харчування, вони позбавлені будь-якого зв’язку з зовнішнім світом і рідними. В ізоляторах тимчасового тримання харчують один-два рази на добу, а у кімнатах для затриманих люди харчуються тільки за рахунок передач від родичів, якщо є такі передачі, а якщо ні, то людина приречена три доби проходити випробування тортурами – голодом. І це стосується не тисяч, а сотень тисяч людей. Адже тільки у кімнатах для затриманих Управління МВС України в місті Києві щорічно в середньому перебуває до 25 тисяч осіб, а загалом у системі ІТТ МВС України – відповідно близько 500 тисяч осіб щорічно.

З приводу ненадання харчування затриманим Уповноважений з прав людини тричі зверталася з поданням до Верховної Ради України та уряду. Нарешті, як повідомив мені перший віце-прем’єр-міністр, Міністерству внутрішніх справ були виділені кошти на суму 266 мільйонів гривень, у тому числі – для харчування затриманих та заарештованих. Проте, як було встановлено перевіркою ГоловКРУ України на прохання Уповноваженого, наприклад, у Кіровоградській області з цих коштів 43,5 тисячі гривень були спрямовані на погашення заборгованості особовому складу за продовольчі пайки, а у Миколаївській області майже 10 тисяч гривень було витрачено на харчування службових собак. Звичайно, собака – друг людини, її теж потрібно годувати, проте треба думати, за рахунок яких коштів.

Проблемним залишається й те, що у практичній діяльності органів прокуратури і суддів так досі і не застосовується норма статті 127 чинного Кримінального кодексу, що визначає катування окремим видом злочину. Над приведенням цієї законодавчої норми у відповідність до міжнародних стандартів Уповноважений готова спільно попрацювати з народними депутатами, щоб ця стаття почала реально застосовуватись.

Уповноважений не може погодитися з позицією, яку займають органи влади щодо відшкодування матеріальних, моральних збитків особам, які постраждали від катувань. Життя доводить, що, як правило, такі люди залишаються зі своїм горем наодинці. Прикладом цього є доля батьків 26-річного Юрія Мозоли, який у березні 1996 року був закатований у слідчому ізоляторі Служби безпеки України у Львівській області. Батьки-інваліди втратили свою дитину, єдиного годувальника. Побачивши на власні очі страждання цих нещасних людей, Уповноважений стала на їх захист. Півтора року тривало провадження: було поновлено право батьків мати статус потерпілої сторони, подано позов до суду в їхніх інтересах. Рішенням Франківського місцевого суду м.Львова від 28 травня 2002 р. позов Уповноваженого з прав людини задоволено, батькам закатованого компенсовано моральну шкоду на суму 130 тис. грн.

Проте Уповноважений не вбачає у цьому розв’язання проблеми, адже подібні випадки, на жаль, непоодинокі. Важливо, що маємо перший прецедент, а таке принципове рішення суду за позовом Уповноваженого має вселити у громадян України надію, що справедливість можлива, але за неї треба боротися.

Шановні народні депутати! Одним із пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого є контроль за додержанням конституційних прав заарештованих та засуджених осіб, які відбувають покарання у пенітенціарних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань. На 1 січня 2003 року у виправно-трудових установах перебували близько 150 тисяч засуджених, а в слідчих ізоляторах – понад 43 тисячі громадян.

Реформування пенітенціарної системи розпочалося з приходом нового керівництва Держдепартаменту і має деякі позитивні зрушення, проте стан дотримання конституційних прав осіб, які там перебувають, умови їхнього тримання в більшості установ переважно не відповідають міжнародним стандартам. Переповнення слідчих ізоляторів значною мірою є наслідком не виваженого обрання прокурорами, а з другого півріччя 2001 року – суддями запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Моніторинг, проведений Уповноваженим з прав людини, засвідчив, що від очікуваної судової реформи в напрямі скорочення арештів після того, як було передано цю функцію суду, на превеликий жаль, позитивних змін так і не відбулося. Україна була і залишається світовим лідером по застосуванню арешту як міри запобіжного заходу. У нашій країні 37 відсотків осіб, яким висувається кримінальне обвинувачення, зазнають арешту. У місті Києві майже кожний другий, кому висувається кримінальне обвинувачення, заарештовується.

Викликає тривогу поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі, де минулого року перебувало близько 14 тис. осіб, хворих на активну форму туберкульозу. Це вдвічі більше, ніж п’ять років тому. Лише упродовж останніх трьох років в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах України померли від туберкульозу 2259 осіб, або кожен третій із загальної кількості (6663) померлих.

На даний час у виправно-трудових установах, у слідчих ізоляторах тримається значна кількість осіб, засуджених за нетяжкі злочини, і багато з цих людей, на думку адміністрації цих установ, заслуговує своєю поведінкою на дострокове звільнення. Це передусім жінки, неповнолітні, люди похилого віку, інваліди. Але, на жаль, у минулому році гуманний акт про амністію в Україні так і не було прийнято.

На глибоке переконання Уповноваженого з прав людини, ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з народними депутатами, комітетами Верховної Ради, депутатськими групами і фракціями. Пошук найбільш плідних форм і методів роботи триває. Проте зазначу, що за п’ять років до інституції Уповноваженого з прав людини тільки від народних депутатів надійшло понад тисячу звернень. У наданні конкретної допомоги депутатам стосовно розв’язання проблем виборців вбачаю свій безпосередній обов’язок.

Шановні народні депутати! Шановні присутні! Звичайно, у короткому виступі неможливо торкнутися всіх аспектів такої складної проблеми, як права людини в Україні. Вашій увазі представлене моніторингове дослідження у вигляді доповіді Уповноваженого з прав людини з висновками і пропозиціями.

Вважаю, що кардинально змінити ситуацію ми можемо лише спільними зусиллями. Пам’ятаймо, що поки порушуються права однієї людини, порушуються права кожного з нас.

Дякую за увагу. (Оплески)

Прес-служба Уповноваженого з прав людини

У недержавних організаціях

10.12.2003 | Майя Крюкова, м.Харків

В Харкові 29 березня – 2 квітня відбувся семінар „Моніторинг і захист свободи преси й інших прав і свобод людини в Україні“

   

Семінар проводила Харківська правозахисна група за підтримки Посольства США в Україні.

90 учасників семінару прибули до Харкова з різних регіонів України і представляли 83 різноманітних організації, які займаються правозахистом. Тому тема, яка була обозначена, була дуже цікава для усіх. Мабуть, це і було причиною того, що на семінарі не було байдужих.

Вступна лекція Романа Романова „Введення в концепцію прав людини“ (Основні терміни і концепції. Класифікація прав людини. Три покоління прав людини. Існуючі протиріччя), доповідь керівника ХПГ Є.Захарова „Що таке захист прав людини“ (Механізми захисту. Конституційний захист. Судовий захист. Міжнародний захист. Захист прав людини неурядовими неприбутковими організаціями. Принципи правозахисної активності. Процедури захисту прав людини неурядовими організаціями. Проведення акцій і кампаній. Взаємодія неурядових організацій) жваво обговорювались. Була безліч запитань і до Людмили Клочко, яка розповіла про роботу громадських приймалень правозахисних організацій. Справа в тому, що в своїй повсякденній роботі практично кожний працівник громадської організації стикається з будь-якими проблемами стосовно організації прийому громадян. Тому лекція на цю тему була дуже своєчасною, тим більш, що вона зробила зрозумілими більшість запитань, які виникають перед працівниками приймалень.

Учасники тренінгу були розподілені на 4 робочих групи відповідно від того, яку основну проблему вирішує організація. Треба зазначити, що в семінарі брали участь представники самих різних громадських організацій, діяльність яких поширювалась на різні верстви населення, від інвалідів на візках до підприємців. Були представники телерадіокомпаній м. Сімферополя, м. Тернополя, м. Харкова, журналісти газет та журналів м. Калуша, м. Одеси, м. Чернігова, м. Житомира, м. Миколаєва, м. Львова.

Відповідно до цього і теми для кожної групи були різні: „Поліпшення доступу до правосуддя“ – модератор Роман Романов; „Проведення кампанії на захист свободи слова та на поліпшення доступу до урядової інформації“ – модератор Євген Захаров; „Проведення кампанії проти катувань і жорстокого поводження (катування і жорстоке поводження під час затримання, арешту і попереднього слідства; умови утримання в установах виконання покарань; катування і жорстоке поводження в армії)“ – модератори Аркадій Бущенко і Людмила Клочко. Таким чином, всі учасники семінару мали можливість більш ефективно вирішувати саме ті питання, яки стосуються саме їх організацій.

Але було одне питання, яке цікавило всіх учасників, мабуть, в рівній мірі. Це – проведення моніторингу прав людини. Для проведення цього тренінгу організатори семінару запросили тренерів Гельсінського фонду по правам людини, які водночас є і авторами посібника „Моніторинг прав человека“, видавництво Варшава, Польща. Цей посібник – результат зусиль великого колективу експертів.

Представники Польщі Ежи Сватон, Марцена Рафальська, Вогна Хмелевська, Славомір Цибульській – досвідчені тренери, які провели цей тренінг на дуже високому рівні. Недарма цей тренінг одержав найбільш високі оцінки присутніх: з можливих 12 „Моніторинг з прав людини“ одержав оцінку 10,9; моніторинг „Крок за кроком“ – 10,5; „Аналіз законодавства“ – 11,02; „Техніки збору інформації“ – 11,06; „Обробка даних, оцінка зібраної інформації“ – 11,01; „Логіка моніторингу“ – 11,21.

Тренінг проводився також по групах, а в самих групах всі учасники були розділені по командам. Такім чином, кожний брав активну участь в роботі. Потім результати роботи кожної команди обговорювались, виявлялись недоліки, відмічались цікаві знахідки кожної команди. Ці обговорення проходили дуже жваво, кожний висловлював своє бачення вирішення питань. Мабуть тому, що ця частина програми була дуже корисною для всіх, хто займається практичним правозахистом, тренінг одержав такі високі оцінки учасників.

Взагалі, проведення такого семінару є дуже корисним ще і тому, що це дає його учасникам можливість знаходити партнерів для виконання ? рантових проектів серед регіональних правозахисних організацій. Тім більш, що проблемі регіонів найчастіше є проблемами всеукраїнськими. І виявлення цих проблем потребує вироблення нової стратегії дій та співпраці різних недержавних організацій.

Учасники семінару були розташовані в центральному готелі міста, тому мали можливість не тільки спілкуватись між собою в вільний час, а і ознайомитись з містом, його архітектурою, садом імені Шевченка.

Всі учасники одержали велику кількість літератури та інформаційного матеріалу, які є надзвичайно потрібними в роботі організацій. Це видання Харківської правозахисної групи і матеріали по моніторингу, які експерти-тренери надали кожному учаснику.

На початку семінару вступне слово висловила Джанет Демірей, радник Відділу преси, освіти і культури посольства США в Україні та представник Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини Алла Мукшименко.

Для мене особисто найбільш важливими були тренінги по проведенню моніторингу. Я отримала багато нової інформації, було й таке, про що я чула уперше. Я сподіваюсь, що ці знання допоможуть нам проводити дослідження (моніторинги) на більш високому професійному рівні, що неминуче позитивно позначиться і на тих, кому ми надаємо допомогу. Спілкування з тими, хто має великий досвід правозахисної роботи надає мені наснаги на подальшу, більш активну, роботу.

Особливо мене вразило знайомство з керівником Вінницької громадської організації соціального захисту „Паросток“ пані Іриною Саранчою. Ця маленька, тендітна, але така мужня жінка, сама інвалід, допомагає відстоювати право на повноцінне активне життя інвалідам на колясках. Яскравий приклад тому – участь інвалідів на візках у виборах, коли їх вперше побачило усе місто.

У недержавних організаціях

10.12.2003

Результати конкурсу проектів з прав людини та свободи преси (Прес-реліз Посольства США в Україні).

   

(Прес-реліз Посольства США в Україні)

Посольство США в Україні із задоволенням повідомляє про результати нещодавно проведеного конкурсу проектів з прав людини та свободи преси. Продовжуючи підтримувати розвиток демократій“ та громадянського суспільства в Україні, Посольство США в рамках програм „Демократичні Гранти“ та Фонд розвитку українських ЗМІ запросило неурядові організації та незалежні засоби масової інформації взяти участь у конкурсі проектів, що сприятимуть становленню свободи преси та дотриманню прав людини.

Конкурс мав на меті підвищення рівня громадської обізнаності про міжнародні стандарти прав людини та свободи преси; підтримку зусиль українських неурядових організацій (НУО) та журналістів, які працюють в цій галузі; зміцнення правових засад захисту прав людини та свободи преси, зокрема, аналізу законодавства, публічних слухань та надання юридичної допомоги, а також підвищення здатності місцевих організацій проводити моніторинг та повідомляти про порушення прав людини.

Посольство США профінансувало 1-2 проекти в кожній області України. В середньому бюджет кожного проекту складає від 6 до 8 тис. доларів США. Загальна сума, надана програмами „Демократичні Гранти“ та Фондом розвитку українських ЗМІ для цього конкурсу, становить приблизно 300 тис. доларів США.

Переможці конкурсу взяли участь у навчальній конференції та форумі, які пройшли в Харкові 29 березня – 2 квітня і були організовані Харківською Правозахисною Групою за фінансової підтримки Посольства США. На конференції були присутні експерти та тренери з українських організацій, а також Гельсінської Фундації з прав людини (Варшава).

У вересні 2003 року Харківська Правозахисна група надрукує попередній звіт з прав людини та свободи преси в Україні, до якого увійдуть результати моніторингу, отримані від організацій-переможців. В березні 2004 року Харківською групою буде видано заключний звіт із аналізом результатів моніторингу порушень прав людини та свободи преси в Україні за 2003 рік.

Посольство США також надасть підтримку Харківській Правозахисній Групі в організації конференції з прав людини, яка відбудеться в Києві у вересні 2003 року. Більш детальну інформацію щодо цієї конференції буде оголошено пізніше.

У недержавних організаціях

10.12.2003

Кто поможет освобожденным?

   

(Пресс-релиз)

Состоялся круглый стол „ Социальная реабилитация, комплексная помощь лицам, освобожденным из мест лишения свободы“,организаторами которого выступили Донецкий городской благотворительный фонд „Доброта“ и Отдел по взаимодействию с правоохранительными органами Донецкой облгосадминистрации.

В обсуждении приняли участие более 50-ти представителей государственных учреждений, общественных организаций, реабилитационных центров, бизнес-структур и СМИ. На круглом столе были подняты вопросы паспортизации, временного пристанища, трудоустройства, обучения бывших осужденных, предоставления им медицинской, материальной, консультационной и психологической помощи, а также вопрос формирования ответственного отношения общественности к данной проблеме. В ходе дискуссии участники пришли к выводу о том, что весомым вкладом в решение проблемы ресоциализации лиц, освобожденных из мест лишения свободы, может стать принятие совместно разработанного положения о взаимодействии органов власти, государственных учреждений, бизнес-структур, СМИ, общественных и религиозных организаций в данном направлении.

Результатом работы круглого стола стал проект резолюции, в котором, в частности, говорится о необходимости: организации системы взаимоинформирования, проведения социально-психологических исследований по проблеме, формирования Попечительского Совета, инициации привлечения дополнительных ресурсов, создания учебно-производственной базы и сети общественных приемных для эффективной адаптации освобожденных.

Донецк, 3 апреля 2003 г.

Кристина Мужецкая,

Хто винний?

10.12.2003 | Леонід Гольберг, м.Дрогобич

Не чіпай мафію. Сам за грати сядеш

   

Життя іноді творить сюжети, яким позаздрив би будь-хто зі сценаристів тих кіно-хітів, якими переповнений наш телеекран. Що там „Бандитський Петербург“ чи майже лубочні „Мєнти“, що там якийсь марш якогось важняка Турецького в порівнянні з епопеєю колишнього (на жаль) майора міліції з Дрогобича Ростислава Афанасьєва. Цей наївний чоловік свого часу вирішив по-справжньому боротися з місцевою оргзлочинністю. І... опинився за ? ратами. Доля Ростислава Михайловича багато в чому нагадує долю іншого „мєнта“, тільки книжково-кінематографічного. Маю на увазі головного героя „Антикілера“ Данила Корецького й фільму з такою ж назвою. Щоправда, на відміну від персонажа цього бойовика, Афанасьєв не став на шлях помсти, а вирішив законним шляхом домагатися перегляду своєї явно сфабрикованої справи.

А витоки цього не вигаданого детективу сягають далекого 1992 року. Тоді, в ході міліцейської спецоперації, Ростислав Афанасьєв затримав групу молодиків на викраденому авто. До речі, досі невідомо, кому той транспорт належить. Під час затримання був застрілений громадянин Алтухов (учасник однієї зі злочинних груп Борислава). Як довела прокуратура, зброю Ростислав Афанасьєв застосував правомірно й у порушенні кримінальної справи було відмовлено.

Однак через п’ять років і цей випадок пригадали, коли звинувачували майора Афанасьєва у... хабарництві. Річ у тім, що тривалий час Афанасьєв займався проблемою незаконного обігу зброї, запобігання бракон’єрству тощо. На початку грудня 1995 року ним були затримані дрогобичани Гавдяк і Жовнірів із незареєстрованими рушницями. Останній – учасник колективної крадіжки 1992 року. А вже 12 грудня Т. Жовнірів робить заяву, що Афанасьєв за повернення нібито конфіскованих рушниць вимагає 200 доларів. Наступного дня майор служби безпеки Фомін, як стверджує Гавдяк, змушує обох „потерпілих“ зібрати дві сотні „зелених“, аби пізніше, як хабар, вручити Афанасьєву на робочому місці. Явна спецслужбівська провокація. І 14 грудня Жовнірів змусив Ростислава Афанасьєва вийти з робочого кабінету на вулицю й на очах перехожих намагався запхати валюту в кишеню міліціонеру. Той спробував затримати „благодійника“ й запровадити в чергову частину. Але перед самим входом у міськвідділ на Афанасьєва напали, затримали і відтак заарештували. Цей майже голівудський епізод знімали на плівку працівники відділу внутрішньої безпеки. Однак пізніше до справи відеокасету не долучили, позаяк на ній – красномовне свідчення того, що незручного майора підставили за класичними правилами майстрів вітчизняної провокації. Дата „наїзду“ на майора Афанасьєва не була випадковою. Саме 14 грудня 1995 року комісія з боротьби з оргзлочинністю Верховної Ради („комісія Григорія Омельченка“) розглядала матеріали про зловживання владою працівниками прокуратури й про „нелегальні стволи“, зібрані Ростиславом Афанасьєвим. Він, до речі, теж збирався до Києва, аби обнародувати сумнівні оборудки декого з дрогобицьких правоохоронців і торішнього керівництва Товариства мисливців і рибалок...

І машина завертілася. Пригадали Афанасьєву і загибель Алтухова, й те, як „заважав“ він своїм колегам у Трускавці, коли працював там, своєю безкомпромісною боротьбою з тамтешнім криміналітетом. Як перешкоджав „дружбі“ „товаришів по зброї“ з курортними злочинними авторитетами.

До речі, дивним чином під час обшуку в кабінеті майора не було знайдено жодних паперів, не виявлено диктофона, який багато хто до обшуку бачив на його столі. При порушенні справи було допущено чимало процесуальних помилок, які свідчать про упередженість і фальсифікацію. Оперативна справа була заведена лише на основі пояснень потерпілих, що заборонено чинним законодавством. Не встановило слідство, за які саме рушниці Ростислав Афанасьєв нібито вимагав 200 доларів. І те, що рушниць тих просто не існує в природі, суд до уваги не взяв. А от основним „доказом“ вини колишнього майора стала диктофона плівка, на якій, як довела експертиза, не те, що голосу Афанасьєва немає, а взагалі відсутній запис. Та кого хвилюють подібні „дрібниці“? Зачепив Афанасьєв сильних світу цього, от і отримав п‘ять років, які провів у сумнозвісному (нині, дякувати Богу, закритому) СІЗО Львівського управління СБУ та СІЗО УМВСУ. До речі, чимало цікавого міг би розповісти про вбивство Юрія Мозоли, свідком якого був. Та це теж не цікавить прокуратуру: „стрілочників“ покарано, навіщо шукати справжніх винуватців.

Весь час після звільнення Ростислав Афанасьєв домагається перегляду справи. Бо ж молодий, повний енергії, сили, здоров‘я чоловік залишився, по суті, без роботи. Без пенсії, фактично – поза суспільством. Однак ні звернення до Генпрокуратури та Верховного суду, ні до парламентського омбудсмана ситуацію не змінили. З тих відповідей, який лише цього року надійшло невгамовному дрогобичанину з десяток, можна цілий роман у листах друкувати. В оборону незаконно (а зі справи це видно неозброєним оком) засудженого міліціонера стали також осередки політичних партій, громадські організації. Зокрема у Верховний Суд, Генпрокуратуру та до омбудсмана Ніни Карпачової звертався президент Асоціації громадських організацій „Нові Горизонти“ Олександр Магльона. і як дізнався з відповідей з усіх трьох інстанцій, „не вправі він порушувати цього питання“. От і виявляється, що права людини в нас – не для всіх, Феміда в Україні, як бачимо, не лише з пов‘язкою на очах, а ще й з міцно зав‘язаними руками. Добродій Жовнірів і далі на волі, його покровителі (імена їх відомі) й далі діють, як і діяли, а колишній майор Афанасьєв виведений з гри і правди ніяк не дочекається. Хоча вже за ті майже три вільних своїх роки чимало дізнався про „звитяги“ своїх кривдників. Однак хто коли чіпав у Вкраїні владних мужів чи їхніх сатрапів? Надію вселяє хіба що остання, від 18 квітня, епістула, яку отримали „Нові Горизонти“ та прокурор Львівської області Богдан Ринажевський. Заступник Генпрокурора В. Кудрявцев „просить перевірити законність і обгрунтованість судових рішень у зазначеній справі“. А про результати розгляду добродій Ринажевський мусить повідомити „Нові Горизонти“ та Голову Комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю В. Стретовича. Невже в кінці тунелю з‘явилося світло? Хотілося б вірити.

Чесний „мєнт“ надалі спокутує не свої гріхи. Допоки відданість справі й сумління вважатимуться злочином?

Вісті з пострадянських країн

10.12.2003

Россия: штраф в 650 долларов за пытки новобранцев.

   

Офицер российской армии признан виновным в том, что избивал и пытал электротоком новобранцев.

Краснодарский военный суд вынес офицеру выговор и приговорил к уплате штрафа в размере примерно 650 долларов.

Офицер показал на суде, что группа новобранцев устроила побег из части, и он хотел выяснить, кто был зачинщиком.

По словам корреспондентов, травля новобранцев в российской армии ­ обычное явление.

Матеріал надіслав Володимир Яворський

Бюлетень "Права Людини", 2003, №11

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори