пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200422
№22
2004

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

19.08.2004

Заява з приводу кримінального переслідування представників опозиції в Чернігівській області

   

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини (ЧГКЗПЛ) звертає увагу органів державної влади України, української та світової громадськості на факти, що можуть вважатися переслідуванням за політичні переконання представників опозиції у Чернігівській області та порушенням їх прав та основних свобод.

За наданою нам інформацією, такі події мали місце в м. Прилуки Чернігівської області 27 липня 2004 року та у наступні дні у зв‘язку з конфліктом у цьому населеному пункті навколо штабу В.Януковича. ЧГКЗПЛ вимагає від представників органів державної влади негайно зупинити низку порушень національного та міжнародного законодавства щодо прав людини, які супроводжують це протистояння.

Як стало відомо нашому комітету, 27 липня відбувся конфлікт між представниками штабів кандидатів у Президенти України В.Януковича та В.Ющенка у місті Прилуки, який, за нашою інформацією, носив лише вигляд політичного конфлікту районного (місцевого) масштабу та закінчився лише обміном усними звинуваченнями. Але у продовження конфлікту, з невідомих причин всеукраїнські мас-медіа увечері того ж дня розповсюдили інформацію про те, що відбувся напад на регіональний штаб кандидата в Президенти України В.Януковича, та учасників конфлікту - представників опозиції (представників регіонального штабу кандидата в Президенти України В.Ющенко), а саме В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва, в результаті конфлікту їх було оголошено в розшук. Про що останні дізналися лише з новин центральних телеканалів.

Наступного дня помічників народних депутатів - В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва, що з’явилися за власною ініціативою у міському відділені міліції, було допитано. Після допиту В.Лабазова – керівника регіонального виборчого штабу в приміщенні міліції було взято під варту з пред‘явленням звинувачення за ст. 296 Кримінального кодексу України (хуліганство). У зв‘язку з різким погіршенням стану здоров‘я, яке настало в момент затримання, В.Лабазов під охороною був доставлений в лікарню, де йому був поставлений діагноз мікроінсульт, на фоні хронічного гіпертонічного захворювання та ішемічної хвороби серця. Але не дивлячись на істотне погіршення здоров’я, яке також було викликано сухим голодуванням, яке об’явив В.Лабазов з моменту затримання, його було переведено у ізолятор тимчасового перебування.

У порушення вимог ст. 13 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та низки вітчизняних нормативних актів адвокат до звинуваченого був допущений лише 5 серпня.  6 серпня відбулося засідання Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, на якому суддя Петрушенко дав санкцію на арешт В.Лабазова і обрав запобіжним заходом утримання його в СІЗО. За даними, які нам надав М.Кірєєв та мати В.Лабазова, під час засідання відбулися кілька ексцесів, які можуть свідчити про наявність упередженого ставлення до підсудних та порушення права на справедливий судовий розгляд. ЧГКЗПЛ має в своєму розпорядженні  матеріали (як друковані, так і зафіксовані технічними засобами), які можуть стати свідченням того, що в діях В.Лабазова не було ознак злочину, що він, як і Манько В.П. та Кірєєв М., намагалися лише зафіксувати факт порушення п.15 ст. 64  Закону України „Про вибори Президента” і, за власною ініціативою, викликали співробітників міліції на місце конфлікту, сподіваючись на неупереджене ставлення до ситуації та протоколювання порушення.

Наслідком таких законослухняних дій стало порушення проти них кримінальної справи по факту хуліганства, судове рішення про утримання В.Лабазова в СІЗО та підписку про невиїзд для Кірєєва М. та Манько В.  В той же час правоохоронців та суд зовсім не зацікавили дії співробітника штабу Ярослава Ходюка, який, за наданою нам інформацією, завдав під час суперечки легких тілесних ушкоджень В.Лабазову, що зафіксовано судмедекспертом.

Ми вважаємо, що по відношенню до В.Лабазова в діях правоохоронних органів та суду може бути присутнє порушення Європейської конвенції з прав людини, а саме п.1 ст.6 яка говорить про те що  при  встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти звинуваченого, він має право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.  Не було дотримано також п.3 цієї статті, за яким „...кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього; мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту”.

Виходячи з цього, вважаємо що „справа Лабазова” носить політичний характер. Її деталі дають нам право підозрювати, що на другому десятиріччі української незалежності в державі з‘являються „в‘язні сумління”, які зазнають переслідувань у зв‘язку з політичними переконаннями. А саме головне: вищевикладені події можна розцінити, як намагання представників органів державної влади, шляхом інкримінування В.Лабазову  кримінального злочину, залякати всіх хто буде фіксувати та протидіяти порушенням виборчого законодавства під час виборів Президента України восени 2004 року.

 ЧГКЗПЛ  вважає, що „справа В.Лабазова” є прецедентною і заявляє, що буде  активно відстежувати подальший хід подій.

Маємо надію, що при розгляді апеляції на рішення про взяття під варту В.Лабазова, суд не піддасться тиску і буде дотримуватися ст. 2 Протоколу №7  Європейської конвенції з прав людини, яка наголошує  що „... кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку.”

Ми закликаємо представників органів державної влади при вирішенні даної справи не керуватися у своїх діях тимчасовими політичними цілями, уникати тиску на судові та правоохоронні органи, дотримуватися законодавства України, поважати основні права і свободи!

Члени Чернігівського громадського комітету захисту прав людини

10.08.2004

Вибори

19.08.2004

Про перебіг виборчої кампанії в Харкові та Харківській області

   

Харківська правозахисна група разом з Інститутом масової інформації та міжнародним центром проти цензури «Article 19» проводить моніторинг медіа і виборчої кампанії. Пропонуємо огляд результатів моніторингу початку виборчої кампанії.

Пройшов перший етап кампанії по виборам Президента України: висування та реєстрація кандидатів, формування виборчих округів та окружних виборчих комісій, йде формування списків виборців, почалися передвиборча агітація та збір підписів на підтримку кандидатів.

Підсумовуючи перебіг подій у перші шість тижнів кампанії у Харкові, можна прогнозувати, що вибори 2004 року обіцяють стати рекордними з усіх показників: кількості коштів, вкладених в виборчу кампанію, використання владних повноважень для різноманітного тиску на виборців щодо їх підтримки «єдиного кандидата від влади» – Прем’єр-міністра Віктора Януковича, використання «брудних» виборчих технологій проти його основних суперників, нерівного доступу кандидатів до ЗМІ. Вражає масштаб сукупних дій, спрямованих на забезпечення перемоги «єдиного кандидата від влади». Місто і область завалені біг-бордами та великими плакатами з гаслами «Харківщина – за Януковича», такі ж гасла вміщені на маршрутних таксі, машинах, магазинах, тощо. Складається враження, що цілі райони за Януковича, немовби був проведений якийсь референдум. Проводяться безкінечні заходи з підписанням колективних звернень на підтримку Януковича. «Спортсмени за Януковича», «Науковці за Януковича», «Освітяне за Януковича» – мимоволі згадується присвоєння товаришу Сталіну титулу «кращого друга» усім категоріям населення. Масовий характер прийняв обхід квартир: складається враження, що поставлене завдання обійти весь житловий фонд міста Харкова і області, з’ясувати, чи збираються харків’яни голосувати за Януковича, і зібрати максимум підписів на його підтримку. Нами зафіксовані такі факти.

1. Проведення «соціологічного опитування» щодо того, за якого кандидата збираються голосувати. Такі «опитування» провадяться немовби від імені райвиконкому, і жінки, що збирають такі дані, вмовляли надати додатково ім’я, прізвище та по-батькові, мотивуючи це тим, що їх виженуть з роботи, якщо вони не здадуть в райвиконком відповідні списки.

2. Збір підписів на підтримку Януковича у мешканців міста на дому в підписних листах, де не внесені дані про особу, яка збирає підписи. Іноді на таких листах написані номер дільниці та установи, наприклад, доводилося бачити підписний лист з рукописною «шапкою» «дільниця 1В, Академія комунального хазяйства». Найчастіше підписи збирають працівники житлово-комунальних підприємств та вчителі.

3. Збір підписів на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема, бюджетних. Начальники цехів і відділів вимагають дати підписи від своїх підлеглих, лікарі – від пацієнтів, які записалися до них на прийом, тощо.

Очевидно, організація таких «опитувань» та збору підписів неможлива без використання владних повноважень, хоча це й заборонено Законом про вибори Президента. Особливо яскраво це проявляється під час організації публічних акцій, таких, як мітинг-концерт на підтримку Януковича в середу 14 липня о 17.00 на центральній площі міста, де було, за різними оцінками, від 50 то 100 тис. учасників. Люди навіть не приховували, що їх примусили прийти на мітинг безпосередні керівники. Такі ж мітинги були проведені в деяких районних центрах області.

Одночасно можна було спостерігати масовані послідовні дії, спрямовані на дискредитацію основних супротивників «єдиного кандидата від влади», головним чином, Віктора Ющенка. Нами зафіксовані такі факти.

1. Масове розповсюдження по поштових скриньках листівок без вихідних даних образливого змісту щодо Ющенка та членів його команди з обвинуваченнями в корупції, націстських переконаннях, русофобії, антисемітизму тощо та сфальсифікованих агітаційних матеріалів з вихідними даними, наприклад, листа Олександра Мороза к виборцям, що Ющенко, начебто, продає Україну Росії.

2. Провокаційні запрошення харків’ян на неіснуючі зустрічі з Ющенком – такі об’яви були зафіксовані в Дергачах та Валках. Характерно, що, за твердженням прес-служби Харківського регіонального штабу «Нашої України», жодна місцева газета чи телеканал не погодилися дати інформацію про такі провокації, посилаючись на усний наказ; наш моніторинг місцевих медіа також не виявив повідомлень про такі факти, окрім партійної преси «Нашої України».

3. Агітаторам «Нашої України» постійно погрожують, затримують під час розповсюдження агітаційних матеріалів. Деякі з них звернулися до прокуратури або суду зі скаргами на незаконні дії.

Оглядаючи місцеві ЗМІ, можна зробити висновок, що медіа або всіляко підтримують «єдиного кандидата від влади», висвітлюючи його діяльність суто позитивно, або взагалі не хочуть зачіпати виборчу кампанію. Так, на телеканалі «Сімон» після відвертого репортажу про мітинг 14 липня приблизно три тижні взагалі не було жодного сюжету про вибори. У той же час будь-яка критика на адресу команди Віктора Януковича вельми ризикована. Так, після публікації в газеті «Новости Чугуева» № 32 від 7 серпня статті депутата міськради Вікторії Токар про агітацію за В.Януковича посадовими особами виконкому в робочий час редактор газети Юрій Чумак був знятий з посади, пізніше йому запропонували звільнитися «за власним бажанням».

Отже, усі обіцянки влади провести чесні та прозорі вибори, як і очікувалося, не дотримуються. Початок виборчої кампанії засвідчує про брутальні порушення. На жаль, опору цим порушенням майже не відбувається, поодинокі звернення до правоохоронних органів замість масових, відсутність уваги ЗМІ до цих порушень залишає їх безкарними. Якщо ця ситуація не зміниться, то можна чекати подальшого посилення адміністративного тиску на виборців і на команди опозиційних кандидатів.

Вибори

19.08.2004 | Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Прес-конференція Олександра Зінченка в Харкові

   

13 серпня в приміщенні Харківського регіонального штабу «Нашої України» пройшла прес-конференція заступника Голови Верховної Ради України керівника виборчого штабу «Нашої України» Олександра Зінченка. Прес-конференція більше нагадувала монолог пана Зінченка, який намагався надати якомога більше інформації про кампанію Віктора Ющенка, про основні позиції його програми, про пресинг, якому піддається уся команда Ющенка, починаючи від самого кандидата в Президенти і закінчуючи рядовими агітаторами. Зінченко говорив дуже швидко, енергійно, він був натхненним й водночас багатослівним, але все сказане було цікавим та насиченим ідеями й фактами. Шкода, що це почула тільки невелика група журналістів, - такий монолог заслуговував на прямий ефір телебачення чи радіо.

Зінченко відзначив, що штаб планує організувати збір результатів голосування прямо з виборчих дільниць, щоби вже в ніч голосування мати результати виборів, для цього організується участь близько 165 тис. членів виборчих комісій та спостерігачів на більше, ніж 33 тис. виборчих дільницях. Буде проведено масштабний exit-poll: 50 тис. опитаних по всій Україні. Готується ретельне дослідження для перевірки списків виборців, щоби не допустити використання «мертвих душ». Спеціальна група депутатів шукає вирішення проблеми голосування українців, які працюють за кордоном, а таких приблизно 7 млн.

Безробіття – одна з головних проблем в Україні, воно сягає 20%. Тому головним завданням команда Ющенка бачить створення 5 млн. робочих місць, саме цей показник має стати головним в оцінці діяльності посадових осіб виконавчої влади. Як приклад, Зінченко навів реальний план розвитку Харківського авіапідприємства, яке має випускати десятки літаків АН-140, побудований на співпраці з російським «Аерофлотом». Існує також чітка програма громадських робіт за державним замовленням.

Зінченко розкрив джерела виборчої кампанії Януковича, за його словами, це незаконна приватизація гігантів української промисловості, таких як «Криворіжсталь», приховані бюджетні кошти, отримані за рахунок зниження мінімальної зарплатні з запланованих 237 до 205 гривень – за рахунок цього планується забезпечити перемогу кандидату Януковичу, давши населенню хабар у вересні у вигляді підвищення пенсій та зарплатні, які і так мали бути проведені.

Зінченко розповів про масові порушення закону про вибори Президента і про те, що штаб подав 92 юридично відпрацьованих і документально підтверджених скарги до ЦВК про такі порушення. Він показав журналістам відеозапис, який був вилучений у майора МВС, що проводив стеження за Ющенком під час його відпочинку. Стежили, з ким Ющенко спілкується, хто до нього приїжджає (в блокноті майора були записані номера всіх машин, які в’їхали на територію, де відпочивав Ющенко), записували розмови. Зінченко відзначив, що міліцію, прокуратуру, податкові органи влада перетворила на засіб політичної боротьби з опозицією. У той же час, за його словами, є багато чесних працівників міліції, які не захотіли виконувати злочинні накази і попереджали штаб Ющенка про заплановані дії влади. За словами Зінченка, розкриття таких заходів в цивілізованій країні було б рівнозначно Уотергейту. Але не в нашій країні.

Невеличкий коментар. Як на мене, просто смішними виглядають пояснення заступника міністра внутрішніх справ в програмі УТ-1 «Саме той», що таємна відеозйомка велася з метою охорони Ющенка. Оперативно-розшукова діяльність з метою охорони вищих посадових осіб може вести тільки Державне управління охорони, яке було окремим органом державної влади, а зараз належить до СБУ. МВС не має жодних повноважень проводити оперативно-розшукові заходи щодо Віктора Ющенка. З показаного відеозапису є очевидним, що він був об’єктом оперативної розробки, підстав для якої в даному випадку не видно.

На мою думку, реакція «Нашої України» на такі факти, як таємне стеження, та інші брутальні порушення є недостатньою. 92 скарги до ЦВК – це дуже мало, тим більше, що чекати від ЦВК швидкого ефективного та неупередженого розгляду важко. Я вважаю, що «Наша Україна» нехтує таким засобом як звернення до суду зі скаргами на незаконні дії або бездіяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та їх посадових осіб, підстав для яких в усій Україні дуже багато. Суди мали б бути завалені такими скаргами, але цього не відбувається. Тільки за рахунок активної протидії порушенням як на правовому, так і на політичному рівні можна було б виправити характер виборчої кампанії на Сході та Півдні, яка все більше починає нагадувати бій без правил з боку одного з супротивників.

Вибори

19.08.2004 | Олексій Светіков

Дослідження рівності доступу до ЗМІ: Луганська область

   

Активність висвітлення діяльності кандидатів у президенти у липні в порівняні з попереднім місяцем зросла в 1,5–2,7 рази. В усіх ЗМІ, щодо яких здійснювався моніторинг, найактивніше в позитивному забарвлені висвітлювалася діяльність Віктора Януковича. Негативна інформація стосувалася переважно Віктора Ющенко.

У липні кількість газетних публікацій, що висвітлюють діяльність кандидатів у президенти, у порівнянні з червнем збільшилась в 2.1 раз і досягла (разом у 6 газетах) 133, а їх площа зросла в 2,7 раз і сягнула майже 700 тис. знаків. Тривалість телесюжетів зросла у 1,5 рази, і досягла 5300 сек. Збільшення активності у більшому ступені стосується комунальних видань – у 6 разів для комунальних газет та у 3 рази для державного регіонального телебачення.

На долю матеріалів, що висвітлюють діяльність Віктора Януковича в позитивному чи нейтральному світлі, приходиться 65% газетної площі, на долю матеріалів, що негативно висвітлюють діяльність Віктора Ющенко – 11% площі. Ще більша перевага прем’єр–міністра на луганському телебаченні, де на позитивну інформацію щодо нього приходиться 89% часу.

Такі пропорції характерні для усіх видань чи телевізійних каналів, щодо яких проводився моніторинг, відхилення від цих середніх даних складає до 15%.  Жодне видання не надало жодного матеріалу, у якому б діяльність Віктора Януковича висвітлювалась би в негативній тональності.

Головними інформаційними приводами, на тлі яких відбувалося висвітлювання діяльності кандидатів у президенти, були наслідки візиту на Луганщину прем’єр–міністра України Віктора Януковича, який відбувся 22 червня, після чого на протязі липня в область поступили кілька траншів на погашення заборгованості по зарплаті та фінансування для потреб комунального господарства, а також процес реєстрації кандидатів та формування передвиборних штабів. При цьому висвітлювалися майже виключно заходи по формуванню штабів та акції на підтримку «єдиного кандидата».

ТЕЛЕБАЧЕННЯ

По Луганщині до медіа–моніторингу включено два телеканали, що мають віщання майже на всю територію області: державна луганська обласна телерадіокомпанія та приватний телеканал «ИРТА». Аналізу піддавалися 5 телепередач ЛОТРК та 3 телепередачі каналу «ИРТА».

Найбільш активно в позитивному чи нейтральному забарвлені регіональні телеканали висвітлювали діяльність Віктора Януковича, на якого приходиться 89% усього ефірного часу. Аналогічна інформація щодо Віктора Ющенко, Олександра Мороза, Петра Симоненко та Анатолія Кінаха майже не надавалась, на кожного з них приходиться від 4,5 до 1%.

Відзначимо, що інформаційно–агітаційна кампанія на луганських каналах цього місяця була «білою», матеріали у негативному забарвленні не надавалися взагалі.

Для телеканалу ЛОТРК характерно суттєве збільшення кількості й тривалості матеріалів, що стосуються суб’єктів виборчої кампанії: у травні сюжети такої направленості тривали 260 сек., у червні – 1090, у липні – 3170 сек. На позитивні чи нейтральні щодо Віктора Януковича матеріали приходиться 84% від сумарної їх тривалості.

Загальна тривалість сюжетів щодо кандидатів у президенти на телеканалі «ИРТА» у травні–липні лишалася на одному рівні і склала у звітній місяць 2130 сек. При цьому діяльності Віктора Януковича стосувалося 97% їх тривалості.

ГАЗЕТИ

По Луганщині до медіа–моніторингу включено 6 газет громадсько–політичного спрямування з найбільшими накладами: комунальні газети «Наша газета» та «Жизнь Луганска» і приватні «Луганская правда», «ХХІ век», «Новий Ракурс» та «Гривна–плюс».

Найбільш вражаючим є «досягнення» газети луганської міської ради «Жизнь Луганска», у 4–х випусках якої, що вийшли у липні, було надруковано 13 матеріалів загальним обсягом 42300 знаків, з яких 95% приходилося на інформацію з позитивним чи нейтральним забарвленням щодо Віктора Януковича. Як приклад тональності подачі матеріалу цією газетою можна навести слова, що містяться в редакційному матеріалі «Открылся штаб Виктора Януковича»: «Все здравомыслящие люди, которым небезразлично будущее нашей страны, готовы отдать свои голоса на президентских выборах за Виктора Януковича». Це видання суттєво збільшило у липні активність щодо висвітлення суб’єктів (точніше – одного з суб’єктів) моніторингу: у травні газета надрукувала 1 матеріал щодо предмету моніторингу (4860 знаків), у червні – 4 (10600), у липні – 13 (42300). Щодо інших суб’єктів моніторингу, то ця газета надрукувала лише матеріал про те, що луганська організація ПППУ не підтримала висування Анатолія Кінаха, хоча ця заява і не містила негативної щодо Кінаха інформації.

Суттєве збільшення активності щодо висвітлювання діяльності кандидатів у президенти характерно також для газети луганської обласної ради «Наша газета»: у травні в ній був оприлюднений лише 1 матеріал (9790 знаків), у червні – 6 (21760), у липні – 27 (153800). З них таких, що висвітлювали в позитивному чи нейтральному забарвленні діяльність Віктора Януковича, були 22, на які приходиться 72% загальної площі. Для прикладу, надрукований у випуску за 29 липня матеріал  Ірини Лукашевої «Факт і фактор консолідації» формально є репортажем з мітингу на підтримку Віктора Януковича, що відбувся в Луганську 26 липня. Однак велика частина статті – авторська інтерпретація досягнень Януковича, яка завершується гіперболізованим висновком автора про те, що Луганськ нібито вже підтримав Януковича. Це може бути розцінене як використання маніпуляційного прийому і, крім того, прямо порушує обмеження  агітації, передбачені законом для комунальних ЗМІ. Випуски газети містили також кілька матеріалів інформаційно–аналітичного плану, в яких в рівному ступені висвітлювалася діяльність інших кандидатів – Віктора Ющенко, Петра Симоненко та Олександра Мороза, проте на кожного з них приходиться лише по 9% площі. Матеріалів з негативним забарвленням про будь–кого з суб’єктів моніторингу газета не розміщувала.

Газета «Луганська правда» формально є незалежною (засновник – трудовий колектив), але ця колишня газета обкому КПРС фактично є другим офіційним виданням регіональної влади. Як і для формально комунальних видань, активність її у висвітлені кандидатів у президенти багаторазово зросла, с 2 матеріалів (11500 знаків) у травні до 19 (106000) у липні. З них 13 матеріалів (60% обсягу) висвітлюють діяльність Віктора Януковича у переважно позитивній чи нейтральній тональності. Щодо надання нейтральної інформації про діяльність Віктора Ющенко, Олександра Мороза та Петра Симоненка, то вона майже однакова для цих кандидатів (11, 10 і 9% відповідно), трохи менше інформації було наведено щодо Анатолія Кінаха (5% від загального обсягу). Щодо інформації з негативним забарвленням, то така надавалася щодо Віктора Ющенко (5%), невеликі матеріали стосувалися Олександра Мороза та Петра Симоненка.

Лідером щодо площі матеріалів, присвячених діяльності кандидатів у президенти, у липні, як і в попередні місяці, лишалася газета «Новий Ракурс», у 4 випусках якої містяться 29 матеріалів, обсяг яких сягає 30% інформації (більш ніж 200000 знаків), наданої в усіх виданнях. 55% цієї площі приходиться на інформацію, що висвітлює діяльність Віктора Януковича у позитивному чи нейтральному забарвленні. Щодо висвітлювання діяльності Віктора Ющенка, то матеріали з негативним забарвленням (24,6%) суттєво перевищують у цьому виданні обсяг матеріалів, які висвітлюють діяльність цього кандидата в інформаційно–нейтральному плані (16%). Про інших суб’єктів моніторингу негативних матеріалів не було, найактивніше серед них висвітлювалася в позитивному забарвленні діяльність Петра Симоненко (2%), на долю Олександра Мороза та Анатолія Кінаха приходилися суттєво менші обсяги інформації.

Другим традиційним лідером щодо висвітлювання діяльності кандидатів у президенти є газета «ХХІ век», у 4 випусках якої надруковано 37 матеріалів загальним обсягом 173000 знаків. З них 17 матеріалів (57%) – такі, що висвітлюють діяльність Віктора Януковича у позитивному чи нейтральному забарвлені. Матеріали, що висвітлюють діяльність Віктора Ющенка в позитивній чи нейтральній тональності, дещо більші за площею, ніж матеріали з негативним забарвленням, відповідно 13 і 10%. Відсутні у липні в «ХХІ веке» матеріали з негативним забарвленням щодо Олександра Мороза, позитивна інформація щодо нього складає 9% від загального обсягу. Щодо діяльності Петра Симоненка та Анатолія Кінаха, то негативні за забарвленням матеріали перевищують за обсягом нейтральні чи позитивні матеріали, але загальний обсяг усіх не перевищує 1–3%.

Найпасивнішою у висвітлюванні суб’єктів моніторингу лишається газета «Тривна–плюс», у 4 випусках якої за місяць розміщено 7 заміток загальним обсягом 22000 знаків. Жодного матеріалу з негативним забарвленням видання не розміщувало. Щодо матеріалів з позитивним чи нейтральним забарвленням, то більшість їх за кількістю та обсягом приходиться на Віктора Януковича – 3 (57% від загального обсягу). Інші суб’єкти представлені майже в однаковому ступені: Олександр Мороз – 16%, Віктор Ющенко – 11%, Анатолій Кінах – 10%, Петро Симоненко – 6%.

ВИСНОВКИ

Дані медіа моніторингу за липень, який провело луганське відділення КВУ, показують існування великої різниці у представленні політичних суб’єктів та об’ємі висвітлення різних політичних суб’єктів. Характерно, що ця різниця більша для комунальних ЗМІ, які до того ж суттєво збільшили свою активність у проведенні передвиборної  агітації. Проте й у комерційних виданнях присутність Віктора Януковича складає 55 і більше відсотків від площі, яку займають такі матеріали. Крім того, про конкурентів Віктора Януковича луганські ЗМІ розміщують значну кількість негативних матеріалів, використовуючи «чорний піар». Таким чином, можна вважати, що ситуація в Луганській області у липні не була такою, що відповідає рівності доступу суб’єктів виборів до інформації.

Примітка: обсяг матеріалів підраховувався у типографських знаках, за 100% загального обсягу вважається обсяг усіх матеріалів, що стосуються усіх п’яти кандидатів у президенти, щодо яких проводиться моніторинг (Янукович, Ющенко, Мороз, Симоненко, Кінах).

Вибори

19.08.2004 | Наталія Романова, Олексій Тарасов, Тухан Едієв, ЧГКЗПЛ

Виборчий процес у Чернігівській області

   

Протягом липня посилилась тенденція до застосування адміністративного ресурсу на користь одного з кандидатів у Президенти України. Так, за інформацією, яку нам надала „Наша Україна”, начальник тепло-сітки міста Чернігова Геращенко та начальник експлуатаційної дільниці Деснянського району Давиденко Володимир Григорович під страхом звільнення з роботи примушував підлеглих збирати підписи на підтримку В.Януковича. З тих же джерел надійшла інформація про створення в структурі міськради оперативного загону дружинників під керівництвом Негодникова В.І., з незрозумілими функціями по використанню його потенціалу. ЧГКЗПЛ проводить зараз низку дій по уточненню цієї інформації та реагуванню у випадку виявлення порушень чинного законодавства.

Досить тривожною є тенденція, посилення якої зафіксовано комітетом з середини липня: різко (у кілька разів) зросла кількість звернень до комітету від громадян, зокрема працівників місцевих органів державної влади та самоврядування, з приводу тиску який чиниться на них представниками райдержадміністрацій області. Це співпало у часі зі збором підписів на підтримку кандидатів в Президенти та активізації передвиборчих змагань. Працівники органів місцевого самоврядування скаржаться на те, що в телефонних та особистих розмовах їх залякують звільненням з роботи та репресивними діями в разі не забезпечення пріоритетних умов для кандидата, якого підтримує адміністрація у населеному пункті. Є кілька звернень про залучення до тиску на громадян представників міліції.

Такі звернення є сигналом про можливість початку валу порушень основних прав та свобод людини, які можна чекати у вересні та жовтні. Вже зараз чітко окреслюються намагання обмежити права на вільний вибір, відбувається ріст атмосфери страху та несвободи в суспільстві.

Комітету були надані документи, які можуть свідчити про порушення ч.4 ст. 3 Закону України „Про вибори Президента України” однією з райдержадміністрацій. За місяць до початку офіційного старту виборів керівникам державних установ було розіслано офіційний лист з наказом вжити заходів щодо підвищення рівня передплати на друге півріччя 2004 року газет, засновниками яких є районні та обласні держадміністрації. В свою чергу керівниками підприємств і установ було рекомендовано своїм підлеглим в обов‘язковому порядку передплатити зазначені видання. Контроль за здійсненням підписки вели робітники поштових відділень, яким було доручено запитувати місце роботи та вести облік передплатників по установах. У разі невиконання „плану” підприємством, його керівник мав неприємну розмову з чиновником райдержадміністрації.

У липні продовжувала мінятися редакційна політика видань регіону з урахуванням майбутніх виборів.

Нашим комітетом для вивчення ситуації з правами і свободами у матеріалах ЗМІ, було проведено дослідження всіх суспільно-політичних друкованих ЗМІ Чернігівської області, які виходили за останній місяць; є регулярними у виданні; видаються більше одного року й розповсюджуються по каталогам Укрпошти. Тобто були вивчені видання, які вже мають постійну аудиторію та розповсюджуються на комерційній основі.

В результаті моніторингу були отримані наступні результати. Як і у червні, при вивченні видань було зафіксовано, що майже 100% суспільно-політичних ЗМІ продовжують бути рупором окремих політичних сил. Знову фіксується абсолютна безальтернативність наведення матеріалів у цих засобах, тобто видання присвячують більшість матеріалів лише одній окремій політичній думці. Крім окремих випусків газети „ГАРТ”, нами у жодній з досліджених газет не було зафіксовано прикладу, коли наводилися би альтернативні позиції чи посилання авторів статей на наявність таких. Існування лише „однобоких” матеріалів у ЗМІ дозволяє говорити про перешкоди у гарантуванні права на доступ до інформації, зокрема у розрізі неупередженої суспільно-політичної інформації. Як і раніше, в виданнях регіону більшість матеріалів було присвячено лише окремому кандидату в Президенти України.

 Всеукраїнська тижнева газета „Сіверщина” як і належить правим опозиційним виданням, більшість своїх публікацій присвячувала В. Ющенку, його діяльності, а також недолікам та прорахункам в діяльності нині діючого уряду на чолі з В. Януковичем. Про таку спрямованість статей говорять заголовки: „Сила народу зростає в геометричній прогресії”, „Паралелі 2004-го й 1991-го”, „Досить лише порівняти досягнення урядів Ющенка та Януковича”, „Проти „Темників” – „народний телефон” , „Найкращі ліки від фальсифікації – грузинський варіант” („Сіверщина” №31 від 30 липня 2004 р.).

Що ж стосується видань, засновниками яких є органи державної влади та місцевого самоврядування, наприклад, таких, як „Деснянська правда”, то в даному випадку ситуація у порівнянні з минулим місяцем теж не змінилась. Як і раніше, публікуються статті про „досягнення уряду, очолюваного В. Януковичем” і жодної, яка б стосувалася інших потенційних кандидатів у Президенти.

Єдиним виключенням є інформація про „справу Лабазова”. ЗМІ Чернігівської області багато уваги присвятили подіям навколо конфлікту між представниками регіональних штабів В.Ющенко та В. Януковича у м. Прилуки. Так, наприклад, „Чернігівські Відомості”(№32 від 5.08.04) присвятили цій події статтю під назвою „Напад на штаб у Прилуках”, в якій перший заступник начальника УМВС в області Іван Кочубей розповідає про свою точку зору у відношенні подій 27 липня 2004 року. Ситуацію, яка склалася, провладні газети обмальовують майже однаково, хоча деякі видання займали більш нейтральну позицію та давали змогу читачу самостійно зробити висновок.

Взагалі ж протягом липня органи влади проводили суттєву роботу через ЗМІ, в колективах, направлену на підвищення іміджу діючого Прем’єр-міністра В. Януковича, який є кандидатом в Президенти України. Його постать намагались представити в найвигіднішому світлі, намагаючись знівелювати вплив фактів його біографії, які мають негативний суспільний резонанс. Такий масований наступ на свідомість виборців, на нашу думку, посилює в суспільстві правовий нігілізм, певну роздратованість виборців тим, що їм нав’язується чужа думка. В цих діях наш комітет вбачає зазіхання на свободу думки.

Як і минулого місяця з вищенаведеної інформації можна зробити певні висновки: у змісті матеріалів державних ЗМІ, викладаються переважно матеріали щодо здобутків чинного уряду та описується позитивні сторони особистості прем’єр-міністру України. Опозиційні ЗМІ Чернігівщини зорієнтовані на негативне висвітлення дій представників органів державної влади та місцевого самоврядування, при цьому паралельно, але у меншому ступеню, описуючі позитивні особисті риси свого кандидата та діяльність його політичного руху. Всім ЗМІ притаманне безальтернативне наведення інформації.

Також жодна з досліджених газет, окрім „Сіверщини”, не відводила будь-якої суттєвої уваги проблемам освіти потенційних виборців щодо їх громадянських та політичних прав. Тобто мали на меті тільки політичні цілі.

Вибори

19.08.2004 | Олександр Степаненко

Чи є місце для «зелених» НДО на арені виборчих змагань?

   

Кроки діючої влади ми зазвичай оцінюємо критично – надто вже багато з них має руйнівний для довкілля характер. Перелік екологічних авантюр української влади може бути довгим: рубки лісів у Карпатах, Ташлицька ГАЕС, Іллічівський нафтовий термінал, ХАЕС-2/РАЕС-4, каналізація Дунайського заповідника… Але примітно, що у програмах опозиційних партій та політиків не знаходиться місця для екологічної проблематики.

Схоже, що «зеленим» у більшості своїй – хоча і тут не без виключень – властивий природний скептицизм стосовно політичних ігор і можливостей власної участі у них. Принаймні, при спогляданні за особливостями національної політичної кухні у моїх найближчих колег по громадській справі сформувалася точка зору, яку можна узагальнити фразою: «единственный критерий для выборов – искусство кандидата оклеветать противника и доказать свою способность к лжи и преступленью»… Споглядання політдійств крізь призму загальнонаціональних ЗМІ лише переконує у тому.

І все ж, якщо ми вже декларуємо власну «громадянськість» та відданість принципу верховенства права, то цілком ухилятися від одного з головних прав і обов’язків громадянина – періодично переобирати державну владу – мабуть, було б неправильно. Переобирати отим самим, «загальним, рівним, таємним та прямим», краще якого, як не обертайте, людство поки що не винайшло. А якщо є готовність, то ще й – активно сприяти, аби вибори справді були таємними, прямими, рівними...

У державі, яка виразно демонструє яскраві риси авторитаризму та подвійні стандарти в усіх сферах життя, як на мене, ще більш необхідно притамовувати отой цілком природний скептицизм і здорову огиду у ставленні до політичних виборчих змагань. Адже більшість інших можливостей суспільного впливу на державну політику в Україні просто не спрацьовує.

І ще один аргумент, який стосується власне нашої спільноти НДО – не зважаючи на те, що український громадський екологічний рух, який було покликано до дій Чорнобильською катастрофою, перебуває уже в «юнацькому» віці, у масовій свідомості він має досить таки розпливчасті форми. Нас все ще продовжують плутати – з ким завгодно: Партією Зелених України, агентами «Грінпісу», добровільними еко-інспекторами, навіть – якщо ви із школярами саджаєте дерева і займаєтеся «клінінгом» засмічених територій – з помічниками комунальних служб… А тому вибори є зайвою нагодою сповістити, що називається «urbi et orbi»: хто ми такі і чого хочемо? Вибори є нагодою бути почутими – у тому числі політиками. Рано чи пізно вони повинні повернутися обличчям до реалій екологічної кризи, у якій перебуває Україна. Отже, у цей час можна і потрібно зайвий раз висловитися на політичному мітингу, озвучивши екологічні та громадські проблеми, виступити у ЗМІ, у які перед виборами певна частина населення зазирає частіше, etc, etc …

Тому я і вважаю, що «зелені» НДО повинні брати участь у виборах, як свідомі та активні громадяни, навіть якщо у спектрі політичних партій та кандидатів у Президенти і немає жодної (жодного), хто щиро поділяв би екологічні вартості. Брати участь, чи – як мінімум – заявити про свою позицію, аби вона була зрозумілою виборцеві і – принаймні, хотілося б – імпонуючою. Міркуючи таким чином, я переконав колег по «Зеленому Світу» у необхідності продекларувати своє ставлення до Президентських виборів і по можливості сприяти демократичності виборчого процесу. Не ідеалізуючи жодного з кандидатів. Тому що – хто б не прийшов до влади – проблеми залишаться і «нам своє робить».

Олександр Степаненко,

ЕГО «Зелений Світ»,

Чортків.

Доступ до інформації

19.08.2004

Заява ЕГО «Зелений Світ” з приводу виборів Президента України

   

ЕГО “Зелений Світ”, як незалежна та позапартійна громадська організація, підтверджує свою відданість принципам гуманізму, ненасилля та верховенства права. Як свідомих громадян своєї країни, нас не може не хвилювати доля української демократії та громадянського суспільства.

На жаль, події останнього десятиліття переконують нас у тому, що в Україні сформувалася система неофеодальних відносин з характерною для неї майновою нерівністю, тотальною корупцією, обмеженням прав та свобод громадян, падінням суспільної моралі. Вагомі причини цього стану криються, на нашу думку, у слабкості громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування, вільних ЗМІ, судової системи – поряд з надмірними повноваженнями президентської влади.

Автократичне правління Президента Л. Кучми та його оточення стало для нашого народу періодом великих втрат та розчарувань. Його позначено зубожінням більшості українців, їхньою багатомільйонною трудовою міграцією за кордон, зростанням зовнішнього державного боргу, розбазарюванням загальнонаціонального багатства, у тому числі стратегічних та високотехнологічних галузей економіки. Українська економіка дедалі виразніше набуває неоколоніальних рис. Найбільших втрат за останні роки зазнало українське село: фактично зруйновано сільську медицину, культурні заклади, в результаті так званої “аграрної реформи” різко впали обсяги сільськогосподарського виробництва.

Українська демократія періоду правління Л. Кучми також зазнала серйозних випробувань. У своєму нестримному прагненні до необмежених повноважень олігархи систематично ставили на межу зламу конституційний лад та парламентаризм, намагалися зробити конституційну реформу інструментом абсолютизації та увічнення власного режиму, порушували гарантії діяльності опозиції та свободи преси, принципи розподілу влад у правовому громадянському суспільстві. Декілька кримінальних та корупційних скандалів набули світового резонансу і глибоко дискредитували українську владу в очах міжнародного співтовариства. Як наслідок, Україна практично позбулася шансів у ближчому майбутньому стати повноправним членом європейської спільноти демократичних країн.

З кожним роком наша держава втрачає здатність підпорядковувати зовнішню політику держави власним національним інтересам. Найяскравішими свідченнями слабкості та зовнішньої залежності України стали її вступ до Єдиного економічного простору (ЄЕП) та участь в американо-британській військовій інтервенції до Іраку, розпочатої з грубими порушеннями міжнародного права.

Вже вкотре ми змушені визнавати, що політику вищого державного керівництва України не підпорядковано екологічним пріоритетам та цілям сталого розвитку. Національні та місцеві екологічні програми продовжують знаходитися на периферії інтересів влади. У довгому переліку масштабних технологічних проектів можна віднайти виразні риси екологічних, економічних, правових авантюр та гігантоманії. Останній з них – протиправне та екологічно шкідливе будівництво судноплавного каналу через територію Дунайського природного заповідника, який є резерватом світового значення і перебуває під протекторатом ЮНЕСКО.

Вибори Президента дають нам певний шанс на виправлення того ненормального для європейської держави стану, в якому нині знаходиться Україна.

Ми гадаємо, що вища державна влада в Україні потребує радикального оновлення: і за кадровим складом, і за принципами власної діяльності.

Ми звертаємося до усіх учасників виборчої кампанії із закликом зробити максимум можливого для забезпечення чесного та відкритого змагання кандидатів у Президенти, а також для захисту прав наших співгромадян на вільний та свідомий вибір.

Ми сподіваємось на те, що національно-демократичні реформаторські сили продемонструють у процесі виборів свою здатність до діалогу, об’єднання та спільного вироблення чітких та відповідальних програм дій.

Ми переконані у тому, що екологічні цілі та вартості повинні нарешті зайняти пріоритетне місце у програмах українських політиків.

Ми віримо у прихід до влади справжніх патріотів своєї землі, чесноти яких відповідатимуть вимогам та ризикам 21 століття.

Схвалено Колегією ЕГО “Зелений Світ”

10 липня 2004 року.

Доступ до інформації

19.08.2004 | Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Суд визнав бездіяльність Генеральної прокуратури

   

Наприкінці 2003 року я звернувся з інформаційним запитом до  Генеральної прокуратури України (ГПУ), в якому просив надати наступну інформацію:

У доповідях Держдепартаменту США про становище з правами людини в Україні за 2000, 2001 та 2002 роки стверджується, на мою думку, помилково, що «міліція й працівники пенітенціарної системи катували й били затриманих і ув’язнених» (переклад з англійської мій). За моїми спостереженнями, свідчення про побиття обвинувачених і засуджених працівниками СІЗО та установ виконання покарань доволі рідкі, а свідчення про побиття затриманих працівниками органів дізнання – доволі часті. Відповідно до ст. 40 Конституції України, ст.ст. 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 34, 35 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» прошу надати письмово такі відомості.

1. Кількість працівників органів МВС України та Державного департаменту з питань виконання покарань України, які були засуджені за статтями 365 та 373 Кримінального кодексу України в 2001 (ст.ст. 166 та 175 в редакції КК 1960 року), 2002  та першій половині 2003 року, якщо факти засудження мали місце – за роками і статтями окремо. Прошу також надати дані про кількість працівників органів МВС, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно затриманих та про кількість працівників системи УВП, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неправомірні дії стосовно засуджених та утримуваних в СІЗО в 2001, 2002 та першій половині 2003 року.

2. Кількість скарг на неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ та установ Державного департаменту з питань виконання покарань, кількість задоволених скарг,  кількість працівників, притягнутих до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, кількість засуджених.

3. Кількість випадків, коли стаття 127 застосовувалася щодо осіб, які перебували на державній службі. (За даними оприлюдненої судової статистики у першій половині 2003 року судами винесено 15 вироків за статтею 127 КК України (катування).

  4. Кількість санкцій, що надані прокурорами відповідно до частини третьої статті 263 КУАП на адміністративне затримання на строк понад три доби, а також кількість випадків адміністративного затримання, коли прокурору повідомлялось про затримання на строк понад три години. (Відповідно до статті 263 КУАП «осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для вста­новлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово про­­курора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу».)

Рекомендоване зворотне повідомлення повернулося з відміткою 8 січня 2004 р. Не отримавши відповіді протягом 1.5 місяців, я 19 березня знову звернувся до Генерального прокурора з таким листом:

Відповідно до ст.ст. 32, 33, 34 Закону України «Про інформацію» прошу письмово повідомити, чи будете Ви задовольняти мій інформаційний запит, копію якого додаю, і якщо ні, то з яких причин. Письмова відповідь необхідна для оскарження відмови згідно чинного законодавства.

Рекомендоване зворотне повідомлення повернулося з відміткою 19 березня 2004 р. Відповіді знову не було. Прочекавши три місяці, я був змушений 19 червня звернутися до Печерського районного суду зі скаргою в порядку глави 31-А ЦПК на бездіяльність Генеральної прокуратури України.

Розгляд в суді був призначений на 2 серпня, про що я був повідомлений повісткою, надісланою рекомендованим листом із зворотнім повідомленням. Представник ГПУ в суді стверджував, що перший запит ГПУ не отримала, а другий кудись загубився, і вони зараз проводять службове розслідування з метою його розшуку. Я продемонстрував два зворотних повідомлення, підписаних однією рукою. Після цього суддя Жанна Бернацька задовольнила мою скаргу і зобов’язала ГПУ відповісти на запит.

Слід зауважити, що запит подавався не на бланку ХПГ, а на звичайному папірці, оскільки наш суд розрізняє запити, подані фізичними та посадовими особами. Якби я звертався на бланку організації як посадова особа, суд вважав би, що моє право на інформацію як фізичної особи не є порушеним. З цим я стикнувся ще три роки тому, і усі судові інстанції – Печерський суд, Київський Апеляційний суд, Верховний Суд України – відмовилися розглядати мене як цілісну особу, і, отже, так і не розглянули справу по суті. Мені не залишили нічого, як звертатися до Європейського суду з прав людини, що я змушений буду зробити. Отже, наші судді вважають, що суб’єктом права на інформацію можуть бути тільки фізичні особи. Сподіваюсь, що хоча б Європейський суд їх переконає.

Право на охорону здоров’я

19.08.2004 | Юрій Томашевський, м. Чернівці

Медичне страхування не може бути панацеєю

   

Будучи постійним читачем інформаційного бюлетеня ХПГ «Права людини», з цікавістю стежу за публікаціями, які стосуються такої «болючої» теми, як стан медичної галузі в Україні. Мені особисто, як лікарю і керівнику лікувальної установи, ця тема вже остогидла. 19 років тому я, пропрацювавши в ряді лікарень Житомирської, Рівненської та Львівської областей, втомившись від бюрократизму та неспроможності «найпередовішої у світі» радянської медицини, виклав свої спостереження та аналіз ситуації виклав в об’ємному листі, який відправив в газету «Известия». Це був 1985 рік, і спасибі газеті, яка лист трохи відкоригувала та підправила, але суть звернення залишила: радянська модель охорони здоров’я є громіздкою, жорстко регламентованою та нездатною надавати якісну і ефективну медичну допомогу. Стаття викликала справжній шок у медичних колах: з автором (тоді я працював зав. відділенням) зустрілись керівники Львівського облздороввідділу, які ніяк не могли зрозуміти, хто примусив мене підписати таку наклепницьку статтю. Але коли під час бесіди прочитали сам лист в газету (який був ще різкіший, ніж надрукована стаття), бесіда зайшла у глухий кут. Від організаційних висновків мене врятували сотні листів в підтримку моєї позиції, надіслані з усього Радянського Союзу. Не забарився і МОЗ СРСР з наказом, який зобов’язував обговорити дану статтю у кожному медичному колективі. Це було виконано. І мені відомо, що в кожній лікарні та поліклініці, де з більшою, а де з меншою активністю, але підтримували автора. На десятки звернень людей, які хотіли особисто поспілкуватись з автором, я мав стандартну відповідь, щось схоже на: «Шановний... Вдячний Вам за підтримку та розуміння проблеми. Маю надію, що в найближчі роки, ті зміни, які відбуваються в державі та суспільстві, не обминуть і медицину» і т.д. і т.п.

Пройшло 20 років. Якби мені тоді хтось сказав, що за такий термін справжнє реформування медичної галузі навіть не розпочнеться, звичайно не повірив би.

Напевно, основна біда в нашій країні в тому, що реформують армію генерали, сільське господарство – голови колгоспів, освіту – ректори вузів, а систему охорони здоров’я – медики. І завжди, як останній аргумент, звучить: «А хто ж, як не вони, краще знають ситуацію в галузі?». І схожі аргументи реформаторів: «Недостатнє фінансування, дайте нам гроші, і ми вас нагодуємо, навчимо, захистимо, вилікуємо і т.п.». І обов’язково це має бути бюджетне фінансування, і всі чомусь сором’язливо замовчують, що саме бюджетні кошти найлегше використовувати не за призначенням та розкрадати. Тема корупції в медицині – тема особлива і вимагає окремої розмови.

Полемізуючи з І. Сухоруковою, хочу сказати, що загальнообов’язкове медичне страхування не може бути панацеєю хоча б тому, що вимагає детінізації економіки та легалізації доходів. При такому рівні економічного розвитку та масштабах тіньових доходів, впровадження загальнообов’язкового медичного страхування приречене на невдачу. Громадськість також повинна знати, що приблизно 90% тих коштів, які виділяються з бюджету на медицину, йдуть на заробітну плату медпрацівників та оплату енергоносіїв. Тому на лікування, харчування, новітні медичні технології залишається зовсім мало.

Подив викликає ситуація, коли наші медичні світила у численних публікаціях діляться своїми поглядами на шляхи реформування охорони здоров’я, завжди чомусь посилаючись на досвід Великобританії, Канади, Австралії чи Норвегії. А чому не Колумбії, Гватемали, Домініканської Республіки, Нігерії, країн, які значно ближчі нам по економічному розвитку, розміру ВВП на душу населення та індексу корупції?

Хоча є і позитивні приклади публікацій, в яких чітко відтворено ситуацію української охорони здоров’я та шляхи її реформування. В 1997 році вийшла монографія «Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я» (Голяченко О.М., Сердюк А.М. (колишній міністр охорони здоров’я України), Приходський О.О.), в якій відображено основні засади такої реорганізації: багатоканальність фінансування закладів охорони здоров’я, створення єдиного медичного простору, вільний вибір лікаря, значне скорочення лікарень та медичних працівників, особливо так званих вузьких фахівців, децентралізація управління, підвищення економічної самостійності лікувальних установ, фінансування пацієнта, а не лікарняного ліжка, перехід на систему сімейної медицини (лікаря загальної практики), розроблення стандартів лікування та діагностики. До цього слід додати, що в реформуванні системи охорони здоров’я провідну роль повинні грати не медики, а споживачі медичних послуг, економісти, юристи, фінансисти. Великі лікувальні установи повинні очолювати не лікарі, а фахівці з галузі управління, які здатні змінювати застарілі догми та стереотипи.

Безсумнівно, необхідно підвищити заробітну плату медичним працівникам (лікар – початківець – не менше 1000 грн., медсестра – 600-700 грн., хоча це не вирішить проблему хабарів та незаконних виплат). В оплаті праці лікарів необхідно переходити на погодинну оплату.

І, зрозуміло, що така бідна країна як наша, не може забезпечити всіх безкоштовним та якісним медичним обслуговуванням, тобто потребують перегляду ряд положень діючої Конституції.

Коментар «ПЛ»: Лікар-психіатр Ю.Томашевський – наш давній читач і час від часу кореспондент. Бажано, щоб його співпраця з нами була більш регулярною. Нам дуже важливо знати думки і позиції лікарів-практиків, а саме таким і є автор статті. Тим більш, що його позиція завжди відверта та чесна, як за радянських, часів, так і зараз.

Але з деякими твердженнями шановного лікаря ми ніяк не можемо погодитися. З його позицією стосовно того, що страхова медицина – це не панацея від усіх негараздів, що притаманні цій галузі. Що взагалі, порівнюючи, навіть, з малорозвиненими країнами, більшість наших лікарів мають досить пристойну кваліфікацію, але практично працюють безкоштовно, бо не можна вважати зарплатнею те жалюгідне «пособіє», що отримують лікарі (платня лікаря першої категорії становить 300 гривень).

Безкоштовні медичні послуги, що задекларовані у Конституції України, не існували, не існують і існувати не можуть – при такому стані економіки в країні, і, відповідно, жалюгідному фінансуванні галузі. Навіть, на нормальне утримування хворих, на їх харчування і то не вистачає. Але, якщо просто виключити статтю про безкоштовну медицину з Конституції, ми залишимо соціально незахищений прошарок населення зовсім без медичної допомоги.

Заможні люди будуть лікуватися в престижних клініках за великі гроші, дійсно, галузь почне відкрито заробляти гроші, будуть розвиватися сучасні методи лікування на рівні мирових стандартів. А більшість населення – бюджетники, їх діти, пенсіонери залишаться напризволяще.

Недивно, що у всьому світі – і в економічно заможних країнах, і в економічно слабких країнах існує єдиний підхід в вирішенні цього питання – страхова медицина, яка, крім всього, перерозподіляє кошти між багатими і бідними, між різним медичними установами, які обслуговують населення. Страхова медицина дає можливість державі сконцентрувати свої зусилля на забезпеченні медичної допомоги всім – і бідним, і багатим.

Наша читачка, яка вже декілька років живе в Туреччині, офіційно викладає в місцевому університеті, сплачує до лікарняної каси мінімальну страхову суму зі своєї зарплатні, певну суму сплачує її роботодавець – університет. До цього додаються гроші з обігу коштів лікарняної каси. І в Туреччині саме лікарняні каси надають можливість лікуватися не дуже заможнім людям. І лікарні, якщо необхідно, мають можливості робити складні операції, що потребують багато коштів, яких ніколи б не вистачило у пересічних громадян.

Навіть обмежене введення лікарняних кас у деяких районах Харківської області, з невеликим внесками – для пенсіонерів 3-5 гривень, для працюючих – 10-15 гривень, різко поліпшило стан лікарень. Задоволені і люди, бо знають, на яку суму вони отримають медикаменти, які медичні послуги отримують безкоштовно (це приблизно 300-400 гривень). Внески посильні, але перелік послуг поки ще невеликий. Лікарні отримали можливість хоч як-то дихати.

Держава не підтримує лікарняні каси, але не заважає їм, навіть, поширює цей поки що невеликий досвід серед лікарів.

Свого часу Уїнстон Черчілль сказав, що демократія – це дуже поганий спосіб управління, але нічого кращого людство не вигадало. Так і нічого кращого, ніж страхова медицина, людство поки що не придумало.

Це не відмінює, а тільки посилює вимоги до значного підвищення зарплатні лікарям, але й вимагає від лікарів підвищення рівня відповідальності.

Відомо, що працюючою альтернативою страховій медицині у світі є забезпечена державою медицина тоталітарних держав. Перш за все, це Куба, де держава вкладає чималі кошти в розвиток медицини, і дійсно має медицину високого рівня. Такий же стан речей у Лівії, де Муамар Каддафі, забезпечує значну фінансову підтримку медичної галузі. Лікарі в Лівії отримують великі гроші, до роботи залучають лікарів з інших країн, серед яких багато росіян і українців. Але і відповідальність лікарів дуже висока, з суворими покараннями за недбалість або помилки.

Ясно, що це не наш шлях.

При правильній організації роботи страхової медицини, гроші, які зараз крутяться у тіні, неминуче мають вийти на світло, галузь в цілому стане більш прозорою. Конкуренція між лікарняним касами буде змушувати їх підвищувати рівень послуг, закупати нову апаратури, піклуватися про підвищення кваліфікації лікарів.

Інна Сухорукова


Екологічні права

19.08.2004 | Олександр Степаненко, координатор ЕГО «Зелений Світ».

Місцеве самоврядування чи місцеве самоуправство?

   

Мешканці містечок Галичини та Західного Поділля полюбляють згадувати півтисячолітню історію місцевого самоврядування у цих краях. Зрозуміло, що далеко не в усі віки належно шанувалися «кожного города нрав і права», та все ж приємно усвідомлювати себе спадкоємцями європейських традицій… Якщо вірити історичним хронікам, наш Чортків від 1522 року також було удостоєно Магдебурзького права.

Здавалось би, історія повинна хоч скільки-небудь вчити нас шанобливому ставленню до права взагалі і до прав міської громади зокрема. Тому щонайменш прикро буває, коли у 21 столітті, зустрічаєш майже викопні зразки феодальної сваволі та правового невігластва…

Гість Чорткова, прямуючи до його центру зі сторони Чернівців, може помітити, що в ході розформування військових частин тут нещодавно звільнилася чимала площа землі. Здається, нарешті випала місцевим архітекторам блискуча нагода – спланувати у відповідності до вимог часу новий гарний мікрорайон і надати Чорткову привабливого, у кращому розумінні слова – «європейського» і власне – «міського» вигляду. Адже за останні роки у плануванні міста зроблено чимало помилок. Приміром, багатогектарний масив землі на під’їзді з Івано-Франківська, було сплановано під приватну забудову, з просторими присадибами, але без сучасних міських комунікацій та об’єктів громадського призначення. Дефіцит міської землі у ході такої – не зовсім міської – забудови стає все відчутнішим. Забудовникам доводиться «ущільнюватися» – у тому числі за рахунок нечисельних чортківських скверів, які – що не рік, то частіше падають під сокирами… Архітектурно безликими та нерозвинутими в плані міської комунальної інфраструктури виявилися також багатоповерхові «спальні» мікрорайони.

Як результат, тепер жителям південно-західної чортківської околиці – а мешкає тут половина населення міста! – доводиться долати немалі відстані до міського ринку, парку, аптеки, банку... Зрештою, до храму Божого.

Не без колізій свого часу домоглися мешканці згаданих мікрорайонів виділення ділянки під будову Церкви Святого Володимира. Усі сподівалися, що – не зважаючи на чималі труднощі, храм таки буде добудовано і люди отримають духовний осередок і гарне місце відпочинку поблизу нього. І тому згодом справедливий подив та обурення багатьох чортківчан викликали чергові зразки похмурої гаражно-складської «архітектури», яку місцеві «зодчі» почали зводити на вільних ділянках – просто поруч з житловими будинками і будовою церкви. А коли вже пішли розмови про передачу згаданих земель під будівництво двох автозаправних станцій (АЗС) – дніпропетровського ЗАТ «Авіас-плюс» та тернопільського «Терра-петроліум», почалося справжнє протистояння місцевих влад та громадськості.

Справедливості заради варто зазначити, що на перших порах депутати місцевих рад намагалися прислухатись до громадської думки: у 2002 році було навіть ухвалено рішення про мораторій на будівництво АЗС у цьому житловому мікрорайоні, де на даний час вже діє дві заправки. До слова, рішення це по сей день не скасовано… Двічі депутати міськради відмовляли у задоволенні апетитів «Авіас-плюсу» щодо надання землі у житловому районі – на пам‘яті обранців був свіжий випадок, коли досить легко вдалося відхилити претензії одного з місцевих підприємців на будівництво АЗС у прибережній смузі Серету. Тоді чортківський «Зелений Світ» провів громадську екологічну експертизу проекту, після чого контролюючі органи відкликали власні дозволи на будівництво, і воно не відбулося...

Але, як казали латиняни, «час змінюється, і ми змінюємося з ним» – прийшли «реальніші» хлопці, з новими можливостями, з дієвішими засобами впливу, які зуміли «переконати» і голів держадміністрацій, і головних санітарних лікарів, і начальників обласних управлінь… Ті ділки знайшли дорогу навіть до розробників Генплану Чорткова у львівському «Містопроекті» – і от вже слухняно накреслено схему детального планування згаданого чортківського мікрорайону, ясна річ, з двома АЗС. Це тоді, як сам Генплан ще не розроблено, не обговорено з громадськістю, про експертизу якого ще навіть не йшлося… І от уже новообраний міський Голова Михайло Вербіцький, із завзяттям достойним іншого застосування, у жовтні 2002 року втретє (!!!) продавлює на сесію міськради «бензозаправочне» питання – цього разу з аргументом: «Погодьтеся, депутати», адже це заправка блоку «Наша Україна!»

Аргумент, самі розумієте, було грубо «притягнуто за вуха», адже відомо, які фірми контролюють усі нафтопереробні заводи і увесь бензиновий ринок України, але серця патріотично налаштованих народних обранців було зворушено, і рішення, нібито, пройшло. Щоправда, потім багато хто з депутатів опротестовував рішення міськради, відкликав свої підписи, потім – відкликав своє ж «відкликання». Друкувалися у місцевій пресі застерігаючі звернення від імені громадських організацій, мешканці будинків вулиць Володимира Великого та Незалежності зібрали близько 1000 підписів протесту проти будівництва, на адресу посадовців лунали звинувачення у корупції, стоїчно затуляли на оте все очі та вуха прокуратура разом з іншими контролюючими органами… Словом, вже два роки триває оця «бензинова трагікомедія» у міськраді та за її межами. Давно, здається, варто б зрозуміти – не хочуть люди мати у житловому районі ніякої АЗС, навіть найрозрекламованішої, не хочуть додаткових доз канцерогенного бензапірену, свинцю та пилюки у легенях. Але – кому пилюка, а кому безпрограшний бізнес – «бензинові королі» зі своїм владним почтом вкупі вперто йдуть до своєї мети. І от «маємо що маємо» – конфлікт знову вийшов на вулиці та шпальта газет – тиждень тому місцеві жителі були змушені пікетувати міськраду та зупиняти екскаватор (його власники без отримання дозволів на будівництво почали споруджувати котлован під резервуари майбутньої АЗС)... Аби пригасити політичні спекуляції, якими маскувалося чиєсь бажання пошвидше втілити у бетон та метал власну авантюру, народний депутат України від чортківського округу М. Полянчич змушений був у пресі спростовувати оту маячню про приналежність дніпропетровського «Авіас-плюсу» до блоку «Наша Україна». І справді, славне місто на Дніпрі, нібито, здається більш відоме усім нам, як родове гніздо орденоносних генсеків та безгрішних президентів, аніж як осідок українських націонал-демократів…

У захопленні протистоянням ніхто якось не помічав, що той самий всюдисущий «Авіас-плюс», вже рік, як споруджує АЗС у іншому кінці Чорткова. Без лобіювання політиків і посадовців, без жодної громадської протидії, без голосувань-переголосовувань, без протестів у пресі та оскаржень у прокуратурі. Це ділянка транспортної розв’язки перед в’їздом у Чортків зі сторони Тернополя. У чому ж справа? Може, лише у тому, що місце під будову обрано вдало? У тому, що об’єкт сплановано відповідно до норм закону, і він нікому не створюватиме додаткових проблем? Справді, тут АЗС будується на достатній віддалі від людського житла і джерел водопостачання, на стику магістральних автошляхів, тобто на ділянці, яку не потрібно силоміць відривати від житлового кварталу, лісу, або ріллі. Це землі, які за своїм цільовим призначенням є землями автотранспорту – тут місце і АЗС. Як, до речі, того й вимагає стаття Земельного Кодексу України № 71.

А от у випадку, коли амбітне «цеберко з бензином» за всяку ціну хоче стояти під вікнами людських будинків та напроти Божого храму, маємо базарний розпродаж прав міської громади і конфлікт, якому поки що кінця не видно…

Якими ж аргументами керується мерія, проштовхуючи рішення про «АЗС-зацію» житлових зон Чорткова? Перший з них – нові АЗС реалізовуватимуть високоякісний бензин – на мою думку, є нічим не іншим, як примітивним рекламним гачком. Якісний бензин з’явиться в Україні, по-перше, коли його якість буде жорстко контролюватися, а по-друге, коли на нього буде ринковий попит. Поки що у Тернопільській області немає жодної аналітичної лабораторії, яка контролює якість автомобільного пального на роздрібному ринку. Якісне та екологічно більш прийнятне пальне європейських та американських виробників коштує у 4-5 разів дорожче, аніж продукт українських (а правильніше: «російських в Україні») нафтоперегонних заводів. Відтак, дозволити собі користуватися якісним пальним пересічний український водій просто не може в силу обмеженості розмірів гаманця. Та й для чого переплачувати, якщо авто більш-менш справно рухається і на неякісному пальному – нехай і продукує при цьому у 5 – 10 разів більше ядучих газів, аніж середньостатистична європейська машина? Все одно цього ніхто не зупинить і не перевірить… Ну, відомо усім, що жодна з марок нашого пального не відповідає євростандарту якості ISO – тобто бензину у європейському понятті в Україні просто не виробляють, йдеться лише про певні «проміжні нафтопродукти».

Другий аргумент бензинового лобі у міськраді – нові заправки є «екологічно-безпечними» – також викликає великі сумніви. Можна декларувати усе що завгодно, але допоки контролюючі органи не будуть прискіпливо вимагати впровадження на усіх АЗС ресурсозберігаючих та екологічно виправданих технологічних рішень, «чистих» заправок не буде. Хто стане добровільно удорожчувати проект, якщо можна реалізувати його у дешевшому – розумій, у екологічно-ризикованішому – варіанті? Можна обіцяти суперсучасні автономні очисні споруди, а на ділі обмежитись примітивним відстійником, з якого забруднена нафтопродуктами вода скидатиметься у комунальну каналізацію, а з неї – напряму у річку… Можна обіцяти реалізацію виключно неетилованого бензину, і потиху торгувати пальним, що виробляється з відходів коксохімії. Або ж – вдаватися до протизаконного етилювання бензину на самій АЗС, за рахунок чого вміст токсичних речовин, у т. ч. тетраетилсвинцю, злітає у ньому… невідомо у скільки разів. Отже, реалії українського ринку нафтопродуктів поки що настільки «брудні», що нічого дивного немає у тому, що за національним законодавством усі без винятку АЗС відносяться до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. І тому меншою мірою дивно чути блюзнірські заклики «прикрасити» новою АЗС той чи інший житловий мікрорайон або приміський лісок.

Третій, не менш слабкий аргумент «за» – «а от у Європі заправки будують і біля житла!» Що тут скажеш? Про наші та їхні дороги просто промовчу – тут не потрібно довгих коментарів, а мешканці чортківської вулиці Володимира Великого, які протягом року дихають дорожньою пилюкою, мене зрозуміють без жодного слова. Якщо вже про Європу, то там усі бензинові автомобілі обладнано каталізаторами вихлопних газів, а половину нових дизелів – сажевими фільтрами. Там рівень сервісу машин у порівнянні з нашим – є отією самою одеською «великою різницею». У Європі вже 15 років, як відмовилися від етилювання бензинів, але токсикологи все ще продовжують відмічати значне забруднення міст сполуками свинцю. І все ж – зауважте, у цілком благополучних країнах ЄС, за офіційними даними, близько 100 тисяч смертей щороку пов’язано з отруєннями викидами автотранспорту. Це більше, аніж гине внаслідок аварій на дорогах.

Тому нічого дивного нема у тому, що люди не хочуть, аби нові АЗС будувалися під їхніми вікнами. Вони вже відчули на собі наслідки Чорнобильської катастрофи і знають, що на забруднених внаслідок аварії землях України близько 90% громадян ризикує захворіти на рак протягом життя. Люди знають, що автотранспорт сьогодні створює 80% викидів канцерогенних сполук свинцю та бензапірену – і воліли б зменшити ризик захворювань для себе і своїх дітей. Загальновідомими є результати медичних досліджень, які доводять – частота виникнення бронхолегеневих захворювань у дітей, що живуть неподалік вулиць з інтенсивним автомобільним рухом у 2-2,5 рази перевищує аналогічні показники в їхніх ровесників із сільської місцевості. Ми є свідками того, що більшість українських міст, у т.ч. і наш Чортків, виявились не готовими до існуючих темпів автомобілізації – машин все більше, машини старі, дороги розбиті, пальне низької якості, дихати все важче, хворіємо частіше… Зрозуміло, що будівництво нових АЗС у житлових районах неминуче збільшить транзитний автомобільний потік через місто, а отже, погіршить у ньому екологічну ситуацію.

Відтак кожен хотів би, щоб місцева влада рахувалася з його конституційними правами – як відомо, Конституція України гарантує кожному з нас «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» цілий розділ приділено екологічним правам та обов’язкам громадян. А от, приміром, Закон "Про генеральну схему планування території України" – взагалі забороняє будівництво екологічно небезпечних підприємств на території зон посиленого радіоекологічного контролю. Чортків віднесено до такої зони і усі АЗС без винятку рішенням Уряду України віднесено до екологічно небезпечних об’єктів. Що ж маємо на ділі?

Не зважаючи на протести громадськості та очевидну правову авантюрність затіяного, Чортківський міський Голова вже вкотре виносить питання про надання земельної ділянки під будівництво заправки «Авіас-плюс» на сесію міськради 24 червня 2004 року. І от, зауважмо: «Заяву про екологічні наслідки проектованої діяльності АЗС« – юридичний документ, який повинен дати громадськості загальну уяву про екологічні ризики проекту – «Авіас-плюс» оприлюднив лише 23 червня, тобто за один день до сесії Чортківської міської ради. Очевидно, за логікою «очі не бачать, серце не болить». Цікаво, чи мав можливість хтось з депутатів перед сесією ознайомитися з цим одкровенням? Висновок екологічної експертизи проект «Авіасу» отримав 29 червня. Отже, рішення сесії приймалося без урахування експертизи. Даруйте, то що ж відбувається у тій міськраді?! На підставі чого приймалося рішення про відведення земельної ділянки і чи приймалося воно взагалі?

З одного боку – рішення не легітимне. Принаймні, якщо вірити фактам з останнього інтерв‘ю Голови газеті «Голос народу», «за» прийняття даного рішення проголосувало 18 депутатів, проти 9, утрималося – 8. Загалом у міській раді 45 народних обранців. Виникає питання, чи знайомий міський Голова з елементарною нормою головного у його діяльності Закону «Про місцеве самоврядування» – про те, що «рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради»?

З іншого боку – рішення нібито ухвалено, адже за його результатами уже складено договір оренди і навіть котлован почали рити... Автор цього матеріалу ознайомився з тим горезвісним рішенням та бачив договір оренди землі «Авіас-плюсом» на власні очі, хоча у праві ознайомитися із змістом договору йому було вельможне відмовлено самим міським Головою, Михайлом Вербіцьким. Такі речі, як свідчать депутати міськради, тут вже нікого не дивують: «захочемо – дамо документи депутатові, а захочемо – не дамо!», «захочемо – дозволимо вести аудіозапис сесії, а не захочемо – виведемо з зали!». Можемо і організаторам громадського мітингу відповісти на їхню заяву «не позволям!» Можемо півсотні депутатів перетворити на деморалізовану отарку, що слухняно бреде за своїм «поводирем», не будучи здатною елементарно порахувати свої «за» та «проти»…

Та й чому вже дивуватися, якщо у міськраді вголос декларується, як власне життєве кредо: «Робити по закону – нічого не зробиш. Треба звиватися !» Що й роблять. Лише куди приведуть усі ті «звивання»? І що принесе ця непрозора бензиново-димова завіса над мерією, це демонстративне нехтування нормами закону і людськими правами – і цьому місту, і цьому світові?

P.S. Ще раз пересвідчившись у тому, що риторика звернень та газетних публікацій не досягає слуху місцевих можновладців, група небайдужих мешканців міста вирішила вдатися до захисту своїх прав у суді. 25 липня 2004 р. просто неба відбулися громадські збори «Захистимо своє право на здорове довкілля!» У Резолюції зборів серед іншого зазначено: «учасники зборів звертаються до об’єднання «Зелений Світ» з пропозицією оскаржити у суді рішення про надання земельної ділянки та дозволи на будівництво АЗС у житлових кварталах міста«. Судові скарги вже подано нами. І закон, нібито, на нашій стороні…

Щоправда, перші кроки у «палацах правосуддя» вчать, що у реальному житті усе складніше. Тут можна погодитися з реплікою лондонського адвоката Р. Макрорі – «Не так важливо, що саме написано у законах. Набагато важливіше, які саме рішення виносять судді». І справа мабуть не лише у сакраментальному грибоєдовському «А судьи кто?!» Скоріш за все, суддя виносить те рішення, яке на даний момент виглядає суспільно прийнятним. Адже не є новиною, що правові норми безвідмовно спрацьовують лише за певних передумов – у середовищі з достатнім рівнем суспільної моралі, правової культури та громадянської самосвідомості. Поки що ж доводиться визнавати, що – незважаючи на присновідому і згадану вже тут «давню історію місцевого самоврядування» – отримання владного крісла багатьма його власниками сприймається сьогодні, як отримання ліцензії на вседозволеність і безкарність.

Тому, мабуть, не варто просто чекати – ані на справедливі рішення суду, ані на увагу наших доморослих неофеодалів до громадських прав. Схоже, що за усе це ще треба довго і вперто змагатися.
Хто винний?

19.08.2004 | Алексей Светиков

Защити себя сам!

   

История, случившаяся с кременским пенсионером Николаем Савельевичем Безуглым, закончилась для него, казалось бы, благополучно – остался жив и не в тюрьме. Но она может быть поучительной для многих других граждан Украины, которые все еще остаются в плену иллюзии, что наша милиция является правоохранительным органом и якобы их защищает.

21 марта 2003 года в 13 часов дня в калитку двора его дома вломились два пьяных дебошира, живущих на той же улице райцентра Кременского района. В материалах уголовного дела имеются показания соседа Николая Савельевича, который видел, как они колотили в калитку, как она распахнулась под ударами, и как они с криками, ругательствами и угрозами ворвались во двор. Произошедшему дальше свидетелей не было, и мы излагаем его по рассказу пострадавшего, едва не ставшего преступником. Пнув по дороге дворового пса, братья Т. с угрозами расправиться прошли к крыльцу дома пенсионеров Безуглых. Остановить и образумить их попыталась супруга Николая Савельевича, но крепкие молодцы легко сбили ее с ног, и ворвались в дом. Здесь одного из них выстрелом из охотничьего ружья остановил Николай Безуглый. По его словам, братья Т., бывшие, судя по милицейским документам в нетрезвом  состоянии, а по свидетельству пострадавшего – в стельку пьяными, перед этим грозили его убить. О нецензурной брани и угрозах утверждает и свидетель, это он слышал собственными ушами.

В результате выстрела один из нападавших получил проникающее ранение в живот с повреждением тонкого кишечника. В результате чего против пенсионера было возбуждено уголовное дело – по факту умышленного нанесения тяжких телесных повреждений. И получил бы Безуглый свой срок, если бы не начал активно писать во все инстанции, обращаться ко всем, кто мог ему помочь. В частности, и северодонецкую общественную приемную комитета избирателей.

Одним из шагов, позволившим Безуглому избежать тюрьмы, было своевременно написанное им заявление о привлечении к уголовной ответственности братьев Т. Согласитесь, требование это далеко не безосновательное. Не имей Николай Савельевич в доме оружия, смог бы он защититься от пьяных дебоширов и защитить свою семью? Вообще-то такую защиту должна обеспечить ему милиция, если верить украинским законам. Должно ли нести какую–либо ответственность лицо, которое против вашей воли ворвется в вашу квартиру, будет угрожать вам физической расправой?

По милицейской логике – не обязательно. Вот что написано в постановлении об отказе в возбуждении уголовного дела от 10 июня 2003 года, подписанном следователем Кременского райотдела УМВД Лисянским. Цитирую дословно: «Т., находясь в нетрезвом состоянии, совместно со своим братом Т., также находившемся в нетрезвом состоянии, без разрешения Безуглого Н.С., прошел во двор его дома, а затем и во внутрь дома, с целью выяснения сложившихся личных неприязненых отношений, несмотря на то, что Безуглый Н.С. не желал с ними разговаривать и требовал покинуть его жилище». Тут пока все правильно. Вопрос для читателей, даже не слишком разбирающихся в законодательстве: «Являлись ли действия Т. незаконными». Вряд ли кто, кроме милиции, скажет, что нет. Как, впрочем, и на вопрос, представляли ли такие действия угрозу Безуглому и его семье?

Увы, дальше в следовательском постановлении содержатся утверждения, трудно поддающиеся пониманию с точки зрения здравого смысла. «Из показаний Т. было установлено, что во двор Безуглого Н.С. они пришли с целью наладить соседские отношения и разобраться в причинах часто возникающих конфликтов, а следовательно, у них не было умысла на грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу. Кроме того, в их действиях отсутствовала особая дерзость или исключительный цинизм». Понятно, что по этой причине в возбуждении уголовного дела против Т. было отказано.

То, что Т. «пришли с целью наладить соседские отношения» – вполне вероятно. Вопрос – каким именно образом. Ответом на него являются показания Н.С.Безуглого и его супруги, показания свидетеля, слышавшего нецензурную брань и угрозы. Только эти показания следователь, вынося постановление, игнорирует. Даже не упоминает. Не трудно догадаться, почему.

В результате уголовное дело было возбуждено, но только против Н.Безуглого. Хотя, казалось бы, право защищать себя и своих близких, предусмотрено Конституцией Украины. И лишь упорство и активность пострадавшего позволили ему защитить себя во второй раз. Теперь уже не от пьяных дебоширов, а от наших «главных защитников». Уголовное дело против него спустя полгода было прекращено.

Впрочем, Николая Савельевича такой «ничейный» вариант не устраивает. И он продолжает борьбу за свои права – требует привлечения к ответственности лиц, вторгшихся в его дом весной прошлого года. Требует дисциплинарного наказания для работников милиции, повернувших это дело с ног на голову. И с удивлением наблюдает, как умелым крючкотворством работники прокуратуры и милиции лишают его возможности защитить свои права. К примеру, с большим трудом он добился предоставления ему постановления в отказе возбуждения уголовного дела против Т. Увы, только после того, как срок обжалования постановления истек.

Общественная приемная комитета избирателей окажет Николаю Савельевичу  в этом деле необходимую помощь. Даже если нравы, царящие сегодня в Украине, не позволят сделать это на национальном уровне.

Бюлетень "Права Людини", 2004, №22

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори