пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200423
№23
2004

Бюлетень "Права Людини"

Вибори

11.09.2004 | Володимир Яворський

Порушення прав громадян та основних свобод під час виборчого процесу: узагальнення повідомлень правозахисних організацій

   

Під час виборчої президентської кампанії фіксуються численні порушення виборчих та інших прав громадян і основних свобод. У багатьох випадках в Україні відсутній ефективний правовий захист від таких порушень.

Під час виборчої кампанії масово застосовується тиск на виборців. Така практика призводить до зростання страху та несвободи в суспільстві й обмежує право людини на вільний вибір.

Зокрема, практика адміністративного тиску застосовується в державних та муніципальних установах та організаціях: начальники цехів і відділів вимагають дати підписи від своїх підлеглих, лікарі – від пацієнтів, які записалися до них на прийом, примушують вчителів ходити по батьках дітей зі школи, працівники житлово-експлуатаційних контор ходять по квартирах мешканців на належній їм території тощо.

Працівників змушують приходити на мітинги та зустрічі, присвячені підтримці кандидата у Президенти України В.Януковича. Наприклад, така ситуація виникла під час мітингу-концерту на підтримку В.Януковича 14 липня на центральній площі міста Харкова, де було, за різними оцінками, від 50 то 100 тисяч учасників, а люди навіть не приховували, що їх примусили прийти на мітинг безпосередні керівники. Такі ж мітинги були проведені в деяких районних центрах Харківської області.

Існують випадки звільнення з роботи осіб з-за їхніх політичних переконань. Наприклад, було звільнено у Харківській області вчительку, що відвідала форум освітян, організований “Нашою Україною”.

Для багатьох осіб, що займають управлінські посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, успіх виборчої кампанії поставлений у пряму залежність з їхнім перебуванням на займаній посаді, що зумовлює поширення практики використання адміністративного тиску на виборців.

У багатьох випадках реалізація тих чи інших прав, особливо соціально-економічних, ставиться в залежність від політичної активності та підтримки кандидата від влади.

Зафіксовані численні випадки поширення неправдивої чи образливої інформації про кандидатів у Президенти, при цьому правоохоронні органи не вживають заходів по розшуку осіб, що вчиняють такі дії, або щодо припинення таких протиправних дій. За період вже декількох виборчих кампаній не зафіксовано жодного судового вироку у справі про поширення неправдивої інформації, шляхом підробки газет, листівок чи випуску їх без зазначення інформації про випускників цих видань.

Також масово порушується свобода мирних зборів. Суди переважно необґрунтовано забороняють проведення мітингів, демонстрацій і пікетів, а у деяких випадках міліція зупиняє їхнє проведення без рішення суду, що суперечить статті 39 Конституції України. Наприклад, 30 серпня в Одеській області (Комінтернівський район) стався випадок розгону мітингу міліцією без судового рішення, що забороняв би його проведення.

З’явилися випадки адміністративного чи кримінального переслідування правоохоронними органами активістів штабів опозиційних кандидатів, що здійснюється без огляду на численні порушення процесуального законодавства. При цьому порушується право на свободу та особисту недоторканність.

Наприклад, міліція масово по Україні зупиняла рух автобусів і забирала необхідні документи у водіїв, що перевозили людей для участі в мітингу на підтримку В.Ющенко.

Агітаторам, особливо опозиційних кандидатів, постійно погрожують чи затримують під час розповсюдження агітаційних матеріалів. Деякі з них звернулися до прокуратури або суду зі скаргами на незаконні дії.

Інший випадок переслідувань за політичну діяльність зафіксований у Чернігівській області. 21 липня в Прилуцькому районному управлінні сільського господарства і продовольства, яке є державною установою, представником штабу “Наша Україна” М. Кірєєвим було виявлено агітаційний стенд на підтримку В.Януковича, що є порушенням статті 64 Закону України “Про вибори Президента України”. Виник конфлікт, який привів до того, що М.Кірєєв, за його словами, був побитий представниками регіонального штабу В.Януковича. Як стало відомо правозахисникам, у продовження цих подій 27-го липня відбувся новий конфлікт між представниками штабів кандидатів у Президенти України В.Януковича та В.Ющенка. Того ж дня увечері всеукраїнські мас-медіа розповсюдили інформацію про те, що відбувся напад на регіональний штаб кандидата в Президенти України В.Януковича, а учасників конфлікту, які є представниками регіонального штабу кандидата в Президенти України В.Ющенко (В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва), в результаті конфлікту було оголошено в розшук. Про це останні дізналися лише з випусків новин центральних телеканалів.

Наступного дня помічників народних депутатів України В.Лабазова, В.Манько та М.Кірєєва, що з’явилися за власною ініціативою у міське відділені міліції, було допитано. Після допиту В.Лабазова, який є керівником регіонального виборчого штабу, в приміщенні міліції його було взято під варту з пред‘явленням обвинувачення за статтею 296 Кримінального кодексу України (хуліганство). У зв‘язку з різким погіршенням стану здоров‘я, яке настало в момент затримання, В.Лабазов під охороною був доставлений в лікарню, де йому був поставлений діагноз мікроінсульт на фоні хронічного гіпертонічного захворювання та ішемічної хвороби серця. Але не дивлячись на істотне погіршення здоров’я, яке також було викликано сухим голодуванням, яке оголосив В.Лабазов з моменту затримання, його було переведено до ізолятору тимчасового тримання.

У порушення вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та низки українських нормативних актів адвокат до звинуваченого був допущений лише 5 серпня. 6 серпня відбулося засідання Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, на якому суд дав санкцію на арешт В.Лабазова і обрав запобіжним заходом утримання його в СІЗО. За даними, які нам надав М.Кірєєв та мати В.Лабазова, під час засідання відбулися кілька ексцесів, які можуть свідчити про наявність упередженого ставлення до підсудних та порушення права на справедливий судовий розгляд.

Правозахисники мають в своєму розпорядженні матеріали (як друковані, так і зафіксовані технічними засобами), які можуть стати свідченням того, що в діях В.Лабазова не було ознак злочину, що він як і Манько В.П. та Кірєєв М. намагалися лише зафіксувати факт порушення частини 15 статті 64 Закону України “Про вибори Президента України” і за власною ініціативою викликали співробітників міліції на місце конфлікту, сподіваючись на неупереджене ставлення до ситуації та протоколювання порушення. Наслідком таких законослухняних дій стало порушення проти них кримінальної справи по факту хуліганства, судове рішення про утримання В.Лабазова в СІЗО та підписку про невиїзд для Кірєєва М. та Манько В. У той же час правоохоронців та суд зовсім не зацікавили дії співробітника штабу Я. Ходюка, який завдав під час суперечки легких тілесних ушкоджень В.Лабазову, що зафіксовано судмедекспертом. Рішенням Чернігівського апеляційного суду В.Лабазова було звільнено з-під варти з вимогою дати підписку про невиїзд, проте кримінальна справа проти нього і надалі розслідується.

Ми вважаємо, що дії правоохоронних органів та суду по відношенню до В.Лабазова порушують вимоги Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і Конституції України. Виходячи з цього, вважаємо що “справа Лабазова” носить політичний характер і є прикладом переслідування за політичну діяльність.

Зафіксовані випадки проведення незаконних обшуків. Наприклад, у Кіровограді під виглядом огляду приміщення після повідомлення про його замінування, міліція провела обшук та виїмку документів виборчого штабу одного з кандидатів у Президенти. У Кривому Розі 8 годин здійснювався обшук приміщення штабу кандидата у президента України О.Мороза.

Таким неправомірним діям сприяє, окрім іншого, й недосконале українське кримінально-процесуальне законодавство, що може значно погіршитися після прийняття проекту Кримінально-процесуального кодексу, яким суттєво зменшуються гарантії захисту прав і свобод під час досудового слідства навіть у порівнянні з чинним законодавством і який не відповідає європейським стандартам у сфері захисту прав людини та основних свобод.

При цьому реакція “Нашої України” та інших учасників виборчого процесу на такі факти, як таємне стеження та інші брутальні порушення є недостатньою. 92 скарги до ЦВК – це дуже мало, тим більше, що чекати від ЦВК (станом на 14 серпня)швидкого ефективного та неупередженого розгляду важко. Вважаємо, що ці суб’єкти виборчого процесу нехтують таким засобом як звернення до суду зі скаргами на незаконні дії або бездіяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, підстав для яких в усій Україні дуже багато. Суди мали би бути завалені такими скаргами, але цього не відбувається. Цьому є й декілька інших пояснень.

Під час виборчої кампанії Президента багато правозахисників зустрічаються з проблемою незаконних дій органів державної влади чи місцевого самоврядування. Більше того, правозахисники намагалися визнати такі дії незаконними, оскільки вони явно порушують Закон України “Про вибори Президента України”. Проте українські суди почали відмовляти у таких скаргах, оскільки на підставі цього виборчого закону можна оскаржити дії виключно учасників виборчого процесу, якими органи влади не є.

Наприклад, 20 липня 2004 року Ленінський районний суд м. Луганська закрив провадження по справі за скаргою Дьякова С. Г. на дії Голови Луганської облдержадміністрації Єфремова О.С., Голови Луганської обласної ради Тихонова В.М., прес-служби Луганської облдержадміністрації, що порушують рівне виборче право та порядок передвиборної агітації, оскільки вони не є суб’єктами виборчого процесу, а закон про вибори Президента дозволяє оскаржувати дії та бездіяльність виключно суб’єктів виборчого процесу.

У іншому рішенні суду у відповідь на скарги правозахисників про незаконність дій органів державної влади та місцевого самоврядування (їхня пряма участь у передвиборній агітації) зазначено, що ці дії здійснено не під час виконання ними своїх посадових обов’язків, що є очевидним перекручуванням норм закону та принципу верховенства права.

Також недоліком судового розгляду відповідно до Цивільно-процесуального кодексу є неможливість одночасно вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю органів влади. Також справа ускладнюється тим, що терміни розгляду апеляційних скарг не дотримуються і їх часто просто не розглядають до закінчення виборів. Таким чином, втрачається мета судового захисту.

Усі вказані факти показують, що судовий захист прав залишається малоефективним під час виборчої кампанії. З однієї сторони – з-за недоліків закону про вибори Президента, а з іншого – суди використовують будь-які можливі підстави для відхилення таких скарг або затягування їхнього розгляду. Також громадяни знаходяться у постійному стані залякування органами виконавчої влади та правоохоронними органами, з-за чого вони не бажають активно захищати свої права.

Викликає занепокоєння позбавлення громадських організацій права призначати своїх спостерігачів на виборах.

Неправомірною є дискримінація за належністю до громадянства, що використовує ЦВК у своїй практиці при відмові громадянам України в реєстрації спостерігачами від міжнародних організацій.

Вибори

11.09.2004 | Наталія Козаренко, Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я

Херсонщина у президентській кампанії 2004 року: загальноукраїнські тенденції та регіональні особливості

   

Перші місяці виборчої кампанії були відзначені масовими фактами незаконного втручання органів влади у виборчий процес, і, як наслідок, порушенням принципу рівності суб’єктів виборчого процесу.

В серпні найбільш розповсюдженими були порушення під час збору підписів на користь кандидата Януковича, що супроводжувалися: а) використанням службового становища та адміністративним тиском на виборців; б) різними формами обману або підкупу громадян; в) фальсифікацією підписних листів. Інші кандидати збір підписів майже не проводили.

До приймальні ХОФМЗ надходили наступні повідомлення: в Бехтерській селищній раді Голопристанського району сільський голова викликав мешканців поодинці до кабінету і примушував підписатися на підтримку Януковича. Примушують підписувати списки вчителів, медиків, працівників ЖЕКів. Але ніхто не наважується відкрито оскаржувати такі дії. Спеціально для виборців у газеті “Вгору” 12 серпня цього року був опублікований матеріал Олександра Бурмагіна “Чим насправді є адмінресурс”.

Ще один яскравий приклад – проведення агітації за кандидатуру Януковича державними службовцями, наприклад, головою Херсонської облдержадміністрації Сергієм Довганем. На форумі демократичних сил, який відбувся в Херсоні, С.Довгань проводив агітацію на користь Януковича. Член правління обласної організації Комітету виборців України Галина Бахматова оскаржила такі дії С.Довганя у Суворовському місцевому суді м. Херсона. Але Суворовський місцевий суд не задовольнив скаргу Галини Бахматової, подану на незаконні дії губернатора, мотивуючи своє рішення тим, що на форумі Сергій Довгань виступав як рядовий громадянин, а не як голова облдержадміністрації.

Практично одразу ж після оголошення постанови суду, 16 серпня 2004 року, Сергій Довгань під час проведення прес-конференції про стан соціально-економічного розвитку області почав агітувати проти кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. От як про це розповіла кореспондент газети “В гору” Світлана Смаль. Спочатку губернатор скоромовкою назвав декілька десятків цифр, які на його думку, мали переконати журналістів, що добробут на Херсонщині зростає. Також йшла мова про готовність регіону до зими. Журналісти переглядалися: для чого було все це повторювати, адже все це вже було опубліковано у місцевій пресі.

Аж раптом власкор телеканалу УТ-1 ні сіло, ні впало запитав про “факт побиття водія КАМАЗу під час поїздки Ющенка”. І хоча слідство ще не визначилось, не було суду, який визначив би хто, кого, і за що побив, губернатор стрепенувся і заговорив “конкретно” – що всі обласні організації Селянської партії вимагають зняти Віктора Ющенка з виборчих перегонів. От і склалося у журналістів враження, що це була не прес-конференція, а спеціально спланована акція Селянської партії проти одного з кандидатів в Президенти, яка була проведена в стінах облдержадміністрації.

Взагалі херсонські ЗМІ не забезпечують об’єктивне висвітлення виборчої кампанії. Інформування виборців в більшості ЗМІ визначається упередженістю і тенденційністю.

Ось, наприклад, в Херсоні почала виходити газета “Губернські вісті”. Засновники – “Херсонський обласний благодійний фонд “Херсонщина”. Наклад – 317 000 примірників, розповсюджується безкоштовно. Адреса редакції: площа Свободи, 1 (це адреса облдержадміністрації, взагалі режимної установи, попасти до якої громадянину “з вулиці” практично не можливо).

Дві сторінки газети зайняті статтею, присвячені начебто успіхам українських спортсменів на Олімпіаді, але більше половини тексту – вихваляння Віктора Януковича, як державного діяча, як голови НОК, як людини, як кандидата в Президенти України. На іншій сторінці – інтерв’ю на тему “кого б ви хотіли мати Президентом”. Чотири інтерв’ю – одна кандидатура Віктор Янукович.

До обласної організації КВУ надійшла інформація про недбалість, з якою формувалися виконкомами місцевих рад списки виборців. Часто вони не були сформовані у відповідний до законодавства термін. I хоч детальний аналіз списків ще не проводився, є сигнали про їх незадовільну якість. На попередніх виборах по Херсонській області за останні 10 років кількість виборців суттєво не змінювалася. I це не зважаючи на те, що загальна кількість мешканців області зменшилася на 10% (не враховуючи тих, хто виїхав на заробітки за межі Херсонської області).

Були також зареєстровані факти кримінального втручання у виборчий процес.

Херсонські автобуси, які везли прихильників В. Ющенка до Києва 4 липня на церемонію висування В.А.Ющенка кандидатом у Президенти, 11 разів зупиняли працівники ДАІ, перевіряючи документи та списки тих, хто знаходився в автобусі. Наступного дня (5 липня) начальник Дніпровського ДАІ міста Херсона зняв усі номери з автобусів, які були орендовані на поїздку до Києва, конфіскувавши у водіїв документи і сказавши водіям, що вони були начебто попереджені, що виїжджати у таких справах з міста їм не дозволялося. Подібні випадки з конфіскацією документів у водіїв представниками ДАІ фіксувалися і в інших районах області, зокрема, у Новотроїцькому районі Херсонської області.

3 серпня о 14.40 в Херсоні двоє невідомих молодиків підпалили автомобіль керівника обласної організації ПРП та голови фракції “Наша Україна” в Херсонській міськраді Артема Кияновського. Пожежу вдалося погасити, зловмисників спіймати не вдалося.

Генпрокуратура прийшла до висновку, що водій “КамАЗу” на життя Ющенка не замахувався: “Генеральна прокуратура України не знайшла ознак замаху на життя кандидата в президента України, лідера блока “Наша Україна” Віктора Ющенка під час інциденту з автомобілем “КамАЗ” 12 серпня на автошляху Каховка – Генічеськ.”

Генеральний директор Херсонської облдержтелерадіокомпанії Валерій Долина відмовив кандидату у Президенти Віктору Ющенку в укладанні угоди на розміщення політичної агітації за рахунок коштів виборчого фонду. В. Долина мотивує це тим, що начебто, виходячи з технічних можливостей, може надати кандидатам на весь період передвиборної агітації лише 10 хвилин на політрекламу кожному, повідомляє прес-служба штабу Ющенка.

Вибори

11.09.2004

Заява Чернігівського громадського комітету захисту прав людини з приводу збільшення на території Чернігівської області випадків використання представниками органів державної влади та державних установ засобів адміністративного тиску на виборців

   

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини (далі – ЧГКЗПЛ) звертається до представників органів державної влади та місцевого самоврядування, української та міжнародної громадськості, висловлюючи своє занепокоєння збільшенням фактів, що дають право говорити про тиск з боку представників районних державних адміністрацій Чернігівської області на керівників органів місцевого самоврядування, зокрема сільських та селищних рад, з метою організації політичної підтримки на виборах Президента України єдиного кандидата від влади. До того предметом нашої тривоги є збільшення кількості ознак тиску на студентів та застосування адмінресурсу в стінах вищих навчальних закладів України під час проведення передвиборчої агітації. Окреслені тенденції можуть завдати шкоди проведенню вільних та справедливих виборів Президента України, призвести до недотримання міжнародних стандартів під час їх проведення.

За інформацією, яка надходить до нас з багатьох районів області, останні два місяці на керівників органів місцевого самоврядування чиниться істотний адміністративний тиск. Як повідомили комітету деякі з цих посадових осіб, їх подальше перебування на посаді ставиться в залежність від результатів президентських виборів. Працівники органів місцевого самоврядування скаржаться на те, що в телефонних та особистих розмовах їх залякують звільненням з роботи та репресивними діями в разі незабезпечення пріоритетних умов для кандидата, якого підтримує адміністрація у населеному пункті. Є кілька звернень про залучення до тиску на громадян представників міліції.

З середини липня кількість таких звернень різко зросла. На нашу думку, це співпало у часі зі збором підписів на підтримку кандидатів в Президенти та активізації передвиборчих змагань.

ЧГКЗПЛ вважає, що застосування подібних методів тиску на виборців, порушує права людини, призводить до зростання атмосфери страху та несвободи в суспільстві, обмежує право людини на вільний вибір.

Наголошуємо, що примусове залучення до участі в агітаційній кампанії представників органів місцевого самоврядування, використання методів тиску на виборця суперечить ст. 34, 38 Конституції України, Закону України “Про вибори Президента України”, а також порушує п.1 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини та ст. 3 Протоколу до цієї ж конвенції.

Одночасно комітет останні місяці отримує численні повідомлення від студентів щодо застосування до них та викладацького складу адміністративного тиску з боку адміністрації закладів з метою перешкоди вільній та незалежній участі студентської молоді у виборчому процесі. Зафіксовано випадки використання приміщення і ресурсів освітніх закладів для потреб виборчих штабів окремих кандидатів, пов’язаних з органами державної влади.

Можна констатувати, що останнім часом в діяльності представників органів державної влади та працівників державних освітніх закладів, чітко окреслилась тенденція до обмеження реалізації студентами політичних прав та свобод: свободи думки та слова, свободи вибору та права на мирні збори, мітинги та демонстрації (ст.39 Конституції України). Йде використання подвійних стандартів у випадках таких обмежень, коли з одного боку виходять у світ адміністративні обмеження щодо участі молоді у одних політичних рухах, при цьому йде примусове їх залучення до інших.

Наприклад, до ЧГКЗПЛ звернулась Чернігівська  обласна організація  Української студентської спілки з заявою про обмеження свободи вибору. Зокрема, наводяться факти застосування адміністративного тиску на студентів у Ніжинському державному педагогічному університеті (НДПУ) ім. М.В.Гоголя. Ректор НДПУ ім. М.В. Гоголя, В.П.Яковець, який є довіреною особою кандидата в Президента України В.Ф.Януковича по виборчому округу №211, на зустрічі з викладацьким складом заявив про неприпустимість проведення політичної агітації під час виборчої кампанії в стінах вищого навчального закладу, який він очолює.

ЧГКЗПЛ  вважає, що зазначений факт може свідчити про порушення адміністрацією ВНЗ ст. 34,39,67  Конституції України; ст. 10 Європейської конвенції з прав людини;  ст.3  Протоколу №1  Європейської конвенції з прав людини. Заборона агітації в стінах ВНЗ у передвиборчий період обмежує конституційні права громадян на свободу слова і думки, поглядів і переконань, свободу вибору. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права людини і громадянина можуть бути обмежені лише за рішенням суду та у випадках, прямо передбачених законодавством.

Крім того, заборона на проведення агітації під час виборів може розглядатися як обмеження права на інформацію, що з боку ректора – довіреної особи кандидата в Президенти України – може виглядати як спроба створити умови, за яких агітація за інших кандидатів була б неможливою.

Наведені вище факти дають підстави для стурбованості представників нашої організації щодо рівня демократичності та прозорості виборчого процесу, дотримання прав людини, пов’язаних з їх волевиявленням.

Україна, яка є учасником Європейської конвенції з прав людини, Прикінцевого акту Гельсінських угод 1975 р. і Копенгагенського Договору 1990 р., взяла на себе зобов’язання виконувати міжнародні домовленості, в т.ч. стосовно стандартів проведення виборів. Ми переконанні, що тільки вільні вибори, позбавлені атмосфери страху, відмова влади від методів адміністративного тиску засвідчать виконання Україною високих міжнародних стандартів прав людини.

Зазначаємо також, що безперешкодна участь в агітаційній кампанії відповідно до своїх поглядів та переконань, вільне вираження і розповсюдження їх є ознакою демократичних виборів в демократичній державі.

Ми засуджуємо адміністративні спроби використання потенціалу органів місцевого самоврядування та освітніх закладів на користь одного кандидата.

Ми закликаємо представників органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністрацій освітніх закладів не керуватися у своїх діях тимчасовими політичними цілями, дотримуватися законодавства України, поважати основні права і свободи, дати громадянам України зробити вільний вибір!

Члени Чернігівського громадського комітету захисту прав людини

8 вересня 2004 року

Вибори

11.09.2004 | Микола Коробко, м. Кривий Ріг

Виборча кампанія в Кривому Розі

   

Всі порушення виборчого законодавства в Кривому Розі є типовими для всієї України. Зовсім не можна сказати, що місцева влада вигадує дещо своє – таке враження, що всі діють, виконуючи одні вказівки.

От тому і міський штаб кандидата в Президенти України В. Януковича розташований в адміністративній будівлі підприємства “Кривбаспромводопостачання”.

Напередодні приїзду В.Януковича до міста, рекламний відділ міськвиконкому запросив представників фірм, що спеціалізуються на виготовленні та розповсюдженні зовнішньої реклами, і запропонував їм підписати угоду на розміщення передвиборчої агітації В. Януковича. Треба було поставити підписи та печатки на ще незаповнені бланки угод, які, начебто, потім у Києві підпишуть у виборчому штабі прем’єр-міністра. Ціни за розміщення реклами були в декілька разів нижчими від тих сум, що платять фірми за використання землі під біг-бордами. Однак, 7 серпня біг-борди по місту вже стояли.

Наприкінці серпня, після проведення Форуму демократичних сил, що підтримали В. Януковича, заступник голови міської організації НДП Анатолій Корнік, відповідаючи на запитання кореспондента газети “Вестник Кривбасса” про те, що “відомо безліч фактів, коли підписи на підтримку Януковича примушують збирати відкликаних з відпусток вчителів, коли агітаційну роботу за кандидата від влади ведуть державні службовці”, навіть не заперечував, а тільки сказав, що “ми проти цього”, але “повністю виключити вплив адмінресурсу на хід виборчої кампанії неможливо. І не тільки у нас”.

2-го серпня міська прокуратура із залученням працівників “Беркуту” протягом восьми годин здійснювала обшук у приймальні штабу кандидата в Президенти України Олександра Мороза у 32-ому виборчому округу. При цьому у журналіста С.Зінченка з рук був вирваний цифровий фотоапарат, а до прокуратури була передана флеш-карта з цього фотоапарату з 10-ма знімками.

Також журналіст С.Зінченко звернувся до органів міліції із заявою про те, що під час його зустрічі із начальником виборчого штабу кандидата в Президента України В.Януковича Чакіним П.О., останній не тільки перешкоджав журналісту виконувати свій професійний обов’язок, а наніс йому матеріальну шкоду – вибив з рук журналіста диктофон, який впав на підлогу і розвалився на шматки.

Вибори

11.09.2004
джерело:
“Свобода преси в Криму”, № 08 (53), серпень, 2004 р.

Державні та комунальні мас-медіа в Криму не інформують кримчан про перебіг виборчої кампанії в Україні

   

Державні і комунальні засоби масової інформації в Криму практично не інформують кримчан про перебіг виборчої кампанії в Україні – про це голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму Володимир Притула заявив на “круглому столі” “Роль ЗМІ у забезпеченні публічності та відкритості виборчого процесу”, організованому 20 серпня 2004 р. Радою міністрів АРК.

За даними моніторингу двох кримських державних видань “Кримскіе ізвєстія” (Верховна Рада АРК) і “Кримская газета” (Рада Міністрів АРК), що проводив у липні і серпні Комітет, висвітлення перебігу виборчого процесу звелося до одноразової згадки про реєстрацію кандидатів, одностороннього висвітлення інциденту з кандидатом у президенти В. Ющенком на плато гори Ай-Петрі і всебічного та повного висвітлення діяльності кандидата у президенти, прем’єр-міністра України В. Януковича.

Зокрема, у липні В. Януковичу “Кримскіє ізвєстія” присвятили понад 52% згадок і майже 42% площі матеріалів, у яких йшла мова про кандидатів у президенти. І лише 6,7% згадок і 11,3% площі – В. Ющенку та відповідно 5,6% і 10,7% – П. Симоненку. Про інших кандидатів парламентська газета писала або набагато менше, або не писала зовсім. Схожа картина в “Кримскіх ізвєстіях” зберігалася і в серпні. За період з 1 по 20 серпня вона присвятила висвітленню діяльності В. Януковича 49,1% згадок і 57,4% площі матеріалів, у яких йшла мова про всіх кандидатів у президенти. Водночас, “Кримскіє ізвєстія” хоч і обминули увагою в липні З кандидатів у Президенти і в серпні – 2, про решту кандидатів писали у нейтральній чи позитивній тональності.

Урядове видання “Кримская газета” у липні взагалі не згадало 9 кандидатів у президенти, у серпні – 12. Про діяльність В. Януковича газета писала найчастіше: в липні йому було присвячено понад 59% згадок і майже 70% площі матеріалів, усі – позитивні. В. Ющенку – 10% згадок і 7,3% площі, причому половина матеріалів про нього були негативної тональності. О. Морозу – 5,3% згадок і 5,2% площі. П. Симоненку – майже 4% згадок і 5,1% площі. Решта кандидатів у виданні уряду Криму згадувалися не більше 1-2 разів. У серпні про В. Януковича майже 53% згадок і 74,4% площі матеріалів. Усі публікації про кандидата від влади – у позитивній чи нейтральній тональності.

За даними Комітету з моніторингу свободи преси в Криму абсолютна більшість комунальних ЗМІ в Криму так само ігнорують статтю 13 закону “Про вибори Президента України” в якій вказується, що засоби масової інформації “зобов’язані об’єктивно висвітлювати хід виборчого процесу”. Насправді висвітлюється діяльність лише одного кандидата у Президенти – чинного прем’єр-міністра України Віктора Януковича.

Вибори

11.09.2004 | Олексій Свєтіков, м.Сєвєродонецьк

І апеляційний суд теж порушує строки...

   

Можливо, що цього тижня буде розглянуто нарешті апеляційну скаргу Сергія Дьякова на ухвалу Ленінського райсуду. Скарга стосувалася виборчого спору, була подана 28 липня і мала б бути розглянута на протязі двох днів.

Проте до 10 серпня вона знаходилась у районному суді: суддя Олена Островська, що винесла ухвалу, знаходилась у відпустці. І залишалась би там до 25 серпня (до кінця відпуски), якби не наполегливість юриста приймальні КВУ Ніни Мєтьолкіної. В апеляційний суд скарга потрапила 10 серпня, і лише 7 вересня заступник голови Луганського апеляційного суду Садик Тагієв пообіцяв, що призначить її до розгляду цього тижня. Найдовше – у понеділок. Виявляється, він не знав, що у суді є апеляція з виборчого спору, а то б вона була розглянута своєчасно.

Нагадаємо, що 23 серпня Ленінський районний суд виніс ухвалу, якою зупинив провадження по скарзі Сергія Дьякова на дії голови Луганської ОДА Олександра Єфремова, голови Луганської обласної ради Віктора Тихонова та прес–центру облдержадміністрації, які порушують, на його погляд, вимоги виборчого законодавства. Суддя вважає, що закон не дозволяє виборцю звертатися до суду зі скаргами на дії посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, крім безпосередньо пов’язаних з організацією виборів.

Вибори

11.09.2004

Семінар для суддів Чернігівської області “Право на вільні вибори у міжнародному та вітчизняному законодавстві у розрізі виборів Президента України”

   

27 серпня 2004 року в Чернігові відбувся семінар для суддів Чернігівської області “Право на вільні вибори у міжнародному та вітчизняному законодавстві у розрізі виборів Президента України”.

Семінар було організовано Чернігівським громадським комітетом захисту прав людини та Апеляційним судом Чернігівської області в рамках проекту “Активний захист виборчих прав 2004” за підтримки Дирекції з питань розвитку та співробітництва Швейцарії.

Метою заходу було ознайомлення суддів Чернігівщини з сучасними стандартами прав людини, пов’язаними з виборчим процесом.

На семінарі істотна увага була відведена проблемі застосування нових Законів України “Про вибори Президента України” та “Про центральну виборчу комісію”, було висвітлено право на вільні вибори у розумінні Європейської конвенції з прав людини.

Окремими темами семінару були “Повноваження та система виборчих комісій. Організація та проведення виборів Президента України”, “Питання практичного застосування виборчого законодавства”, “Проведення передвиборчої агітації. Публічні заходи”, “Обмеження щодо ведення передвиборчої агітації” тощо. Велика увага приділялася існуючій судовій практиці, особливо, яка вже є в Чернігівській області.

Лекторами та тренерами семінару виступали, як представники судової гілки влади, так і представники громадських організацій. Зокрема, директор Інституту економіко-соціальних проблем “Республіка” – Володимир Чемерис, експерти з виборчого права – Надія Молочко та Світлана Глущенок, суддя Апеляційного суду Чернігівської області – Олександр Демченко та інші.

Семінар був продовженням співпраці Чернігівського громадського комітету захисту прав людини та Апеляційного суду Чернігівської області та був відзначений подарунком комітету суддям у вигляді нових Законів України “Про вибори Президента України” та “Про центральну виборчу комісію”. Також завдяки підтримці з боку проекту “Сприяння організації виборів в Україні” серед суддів було розповсюджено “Порадник з питань застосування законодавства про вибори Президента України”.

Більш детальну інформацію про захід та проект “Активний захист виборчих прав 2004” можна отримати на сайті http://www.elections.cn.ua, який крім іншого є джерелом інформації щодо дотримання на території Чернігівської області прав людини, пов’язаних з виборчим процесом.

Для довідки:

Проект “Активний захист виборчих прав – 2004” реалізується Чернігівським громадським комітетом захисту прав людини за підтримки Дирекції з питань розвитку та співробітництва Швейцарії. Метою проекту є попередження та усунення порушень виборчих прав громадян шляхом активних захисних дій на території Чернігівської області під час виборів Президента України.

Катування та жорстоке поводження

11.09.2004 | Алексей Светиков

Какие там пытки?! Обычная оперативно-розыскная работа

   

В общественную приемную Луганского областного отделения ВОО “Комитет избирателей Украины” обратилась гражданка Б. с жалобой на то, что ее несовершеннолетний сын был избит сотрудниками лисичанской милиции. До окончания проверки мы не можем утверждать, что это действительно были милиционеры, но считаем необходимым обнародовать факты произошедшего 21 августа, которые, как мы считаем, имеют большой общественный интерес.

Около 13 часа в квартиру на восьмом этаже дома малосемейных, где живет гражданка Б. с своим шестнадцатилетним сыном, постучали. Матери дома не было, и Андрей открыл дверь сам. Возле входа стояли трое мужчин в гражданском, которые сразу предложили ему обуться и пройти с ними. На вопрос: “Кто они?”, – один из мужчин помахал удостоверением и сказал, что из милиции. Фамилии, понятно, не назвал, удостоверение держал так, что прочитать что–либо было невозможно. Подросток предложил подождать возвращения матери, однако его силой заставили выйти из комнаты. Проверив, чтобы он запер за собою дверь.

В коридоре находились женщины-соседки, которые поинтересовалось, за что задержали парня. А также предупредили о том, что он несовершеннолетний, и что надо бы подождать его мать. В ответ им бросили: “Это не ваше дело”.

Пока его вели по улице, один из мужчин спросил, получил ли Андрей паспорт. Тот ответил, что нет. – Но 16 лет тебе уже есть? – Да. – Тогда можно бить! – радостно сообщили ему.

Андрея привели к строению, расположенному на территории рынка, на котором была надпись “Милиция”. В помещении было еще четверо мужнин, трое из которых – в форме, один – в гражданском. Здесь его спросили о местонахождении гражданина, который живет в его доме на том же этаже. Как только Андрей ответил, что не знает, как его ударили милицейской дубинкой по ногам. “Допрос” продолжался минут сорок, вопросы касались соседа, стройматериалов, которые где-то были похищены, машины, на которой их вывезли и т.п. На все эти вопросы Андрей честно говорил, что не знает, каждый раз получая удары дубинкой. Бил его только один из присутствующих, одетый в форму, другие наблюдали и “воздействовали” словами. Например, обещали сделать его “петухом”, после чего и на зоне он все время будет в “петушиной”.

После нескольких ударов по ногам, они перестали слушаться и парень упал. Тогда дубинка начала “ходить” по его спине.

Через сорок минут мужики, “подвергшие допросу” подростка, то ли утомились, то ли поняли, что тот действительно ничего не знает, и к событиям, которые их интересуют, не имеет отношения. Никаких документов составлять не стали, а отвели его к дому, где тот живет. Правда по дороге предложили к утру самостоятельно найти соседа, которого они ищут, предупредив, что иначе посадят его самого. И нужных для этого свидетелей найдут. А если он “еще не проснулся”, то сейчас они окунут его в речку.

В коридоре его встретили те же соседки, которые видели, как его задержали. Парень был в шоковом состоянии, женщины напоили его чаем и попробовали успокоить. Им он показал ссадины, которые получил во время “допроса”.

Понятно, что мать, когда возвратилась домой и узнала о том, что случилось, была возмущена. Она отвезла сына в травмопункт больницы Титова, где врач выдал им справку о полученных травмах. Всего травматолог насчитал 10 “отметин” от милицейской дубинки.

В тот же день вдвоем они посетили и местный горотдел милиции, однако диалога здесь не получилось. Возмущенная женщина грозилась обратиться в прокуратуру, а дежурный в ответ спрашивал: “Чего вы нам грозите?”. Никаких документов здесь снова не составляли. Было ли это обращение зафиксировано – нам не известно.

Тем не менее в полночь в этот же день квартиру гражданки Б. посетили двое милиционеров. По их словам, информацию об избиении им передали из травмопункта, однако вряд ли это дает основание нарушать закон и вторгаться в жилище граждан в столь позднее время (после десяти вечера делать это им запрещено). Сотрудники милиции отобрали у женщины и у ее сына письменные объяснения. И здесь наши клиенты допустили существенную ошибку: в подобных случаях надо настаивать на том, чтобы писать объяснения собственноручно. В данном случае это сделали милиционеры. Достаточно неразборчивым почерком. И если учесть время (суток) и состояние (в котором находились пострадавшие), то не удивительно, что они не совсем знают, что именно было написано в бумагах, которые они подписали. И соответствует ли тому, что они рассказывали. К счастью, им хватило здравого смысла не отдать милиционерам справку из травмопункта.

Во время этого позднего визита работниками милиции и была высказана мысль, что якобы сотрудники МВД не причастны к этому происшествию. Поскольку, мол, форма у них совсем другая, чем та, которую описал парень. Вероятно, что именно эта версия и станет официальной в ответах прокуратуры и горотдела внутренних дел. Мол, не знаем, кто задерживал и бил, и установить этих лиц не можем. А если кто их и установит, то никого они не пытали, а добросовестно выполняли оперативно–следственные мероприятия по установлению преступника и раскрытию преступления. В строгом соответствии с законом.

22 августа пострадавшие при помощи юриста комитета избирателей составили и направили прокурору города Лисичанска заявление, к которому приложили объяснения о произошедшем. Остается надеяться, что те объяснения, которые были вырваны у них ночью 21 августа, не послужат основанием для прокурорских заключений.

Право на свободу та особисту недоторканність

11.09.2004 | Олена Голюк, Секретаріат ради українських правозахисних організацій

Чи стане дотримання прав людини основною вимогою зняття інформації з каналів зв’язку?

   

Процедура використання контролю інформації через канали зв’язку, як свідчать факти, широко використовується в українській практиці. Більше того, фактів зняття інформації з каналів зв’язку в Україні чи не найбільше у світі. А злочинність зростає. Тож можна впевнено говорити про те, що дійсне у цій сфері законодавство і методи роботи уповноважених органів просто неефективні.

У зв’язку з необхідністю вдосконалення системи стеження через канали зв’язку у 2003 році Службою безпеки України було розроблено законопроект “Про моніторинг телекомунікацій”. 7 серпня 2003 року проект був зареєстрований Верховною Радою України. Проте, як засвідчили результати громадських слухань 26 листопада 2003, він потребує певного доопрацювання. Окрім того, зазначений законопроект більшою мірою сконцентрований на технічному боці питання зняття інформації і фактично не регламентує процедуру з точки зору дотримання основних прав і свобод людини.

Представниками правозахисних організацій, ділових кіл та громадських організацій був розроблений альтернативний законопроект “Про перехоплення телекомунікацій”. Він зареєстрований Верховною Радою 26 березня 2004 року. Остання версія законопроекту, що обговорювалася 2 вересня, вже враховує певну частину зауважень, наданих представниками органів державної влади, бізнесу та громадського сектору.

Цей законопроект, внесений на розгляд депутатом В. А. Лебедівським, “визначає правові та організаційні засади здійснення перехоплення телекомунікацій, захисту конституційних прав та свобод громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері телекомунікацій, регулює відносини суб’єктів у сфері перехоплення телекомунікацій про провадженні оперативно-розшукової діяльності (в тому числі контррозвідувальної, розвідувальної діяльності та діяльності по боротьбі з тероризмом) та при провадженні досудового слідства”.

Згідно з законопроектом перехоплення телекомунікацій має здійснюватися на принципах забезпечення прав і свобод людини, основними з яких є визначення виключно Законами України переліку підстав для перехоплення телекомунікацій, чітке визначення судом суб’єкта перехоплення, обмеженість та визначеність перехоплення в часі, виключення здійснення анонімного перехоплення, заборона здійснення незаконного перехоплення телекомунікацій.

Окрім того, окремим розділом законопроекту “Про перехоплення телекомунікацій”, надаються гарантії захисту конституційних прав і свобод у сфері перехоплення телекомунікацій. Зокрема, частина 4 статті 25 Закону “Про перехоплення телекомунікацій, передбачає можливість особи, яка була суб’єктом перехоплення в установленому законом порядку отримувати від посадових осіб органів перехоплення письмові пояснення з приводу обмеження у ході здійснення перехоплення телекомунікацій її прав і свобод.

До закону введено статтю про необхідність включення до щорічної доповіді Уповноваженого ВР з прав людини посилань на випадки порушень, результати перевірок дотримання прав і свобод людини та громадянина в Україні при здійсненні перехоплення, а також висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини при здійсненні законного перехоплення телекомунікацій.

Як зазначив на слуханнях Євген Захаров (Харківська правозахисна група), дискусія, що виникла у залі при обговоренні законопроекту, дуже чітко виявила головні протиріччя, які є в цій галузі. “По-перше, наше середовище не довіряє нашому СБУ і боїться, що будуть “слухати” опозицію... Не довіряє Службі в тому сенсі, що можна їй довірити контроль за собою. По-друге, це проблема пріоритетів. Було представлено доповідь про законопроект, який фактично каже тільки про технічну сторону справи. Але нічого не каже про правові засади цієї справи – і було сказано, що це так було заплановано. Що від цього відійшли, а просто послалися на ті Закони, які вже є, і це питання вже вирішено.”

Окрім того, Євген Захаров наголосив на необхідності відкритості знеособленої статистичної інформації про перехоплення спецслужбами даних з каналів зв’язку.

За словами Євгена Захарова, нещодавно один з судів Верховного Суду оприлюднив інформацію, що у 2002 році судами України було видано більше ніж 40 тисяч санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку. В інших європейських країнах ця цифра становить десятки, сотні, хай навіть тисячі, але в жодному разі не десятки тисяч.

Він також зауважив, що зобов’язання, покладені державою у законі “Про телекомунікації” на провайдерів за свій кошт купувати обладнання є порушенням статті 1 першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини. Тож важливо не допустити прийняття такої норми у Законі, який регламентуватиме процес перехоплення телекомунікацій. “Мають бути норми про компенсацію витрат, має бути це якось інакше все зроблено, це має бути на добровільній основі – якщо вже за рахунок провайдерів все робити.”

А. Баранов, представник Київської міської адміністрації, основним протиріччям у сфері перехоплення телекомунікацій, назвав виконання спецслужбами своїх функцій таємно. А суспільство в особі Парламенту та інших громадських інституцій зацікавлене в контролі такої діяльності. Головним завданням він назвав внесення доповнень до законопроекту “Про перехоплення телекомунікацій”, підготованого СБУ, і доповнити його тими механізмами, які би дозволили не допустити порушення прав людини. Або, якщо таке станеться, вжити відповідні санкції, аж до кримінальних, за ці злочини.

Цікаву думку з приводу законопроекту, внесеного СБУ, висловив Анатолій Герасимов, заступник Голови СБУ. На його переконання, закон необхідно прийняти будь-що. “Так, нехай він буде поганий, але хоч якийсь буде”. Ось таке відверте висловлювання...

Загалом законопроект “Про перехоплення телекомунікацій” підтримала переважна більшість учасників слухань. Не заперечувалася і можливість об’єднання робочих груп з розробки альтернативних законопроектів – “Про моніторинг телекомунікацій” (№ 4042) та “Про перехоплення телекомунікацій” (№ 4042-1).

За підсумками слухань було прийнято Резолюцію, якою Верховній Раді України рекомендовано прийняти у першому читанні законопроект 4042-1 “Про перехоплення телекомунікацій” як такий, що відповідає вимогам Європейського Союзу, які регулюють діяльність правоохоронних органів під час перехоплення та моніторингу телекомунікацій, і забезпечує гарантування дотримання прав людини та громадянина, а також спрямований на забезпечення сталого розвитку ринку телекомунікацій та збільшення його інвестиційної привабливості.

Тож залишається сподіватися, що Верховна Рада України прийме закон не який-небудь. Таких в нашій країні більше, ніж достатньо. А прийме закон, який чітко регламентуватиме діяльність з перехоплення інформації і міститиме достатні гарантії від зловживань, забезпечить доступ громадськості до інформації про втручання у приватність, дасть можливість спецслужбам працювати ефективно, але не порушуючи права і свободи людини.

Свобода совісті

11.09.2004

Заява Релігійної громади Свято-Миколаївської церкви м. Полтави Полтавської Єпархії Української православної церкви Київського патріархату

   

Звернутися до Вас для захисту прав передбачених ст. ст.1,3,11,21,24,35 Конституції, ст. 5,6, 9 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод релігійну громаду змусили наступні обставини.

Парафія створена 1 червня 1993 році. Відповідно до Розпорядження представника Президента України у Полтавській області за № 95 від 29.03.1994 року затверджено Статут парафії і з цього часу вона визнана юридичною особою. Згідно з рішенням Полтавського міськвиконкому № 173 від 11.05.1994 року у власність громади передано споруду Свято-Миколаївської церкви, яка є пам’яткою історії та архітектури так як споруджена в 1774 році та “не використовувалася у зв’язку з аварійним станом”. Протягом восьми років члени громади виконали величезний обсяг робіт, у зв’язку з чим у споруді дозволено проводити богослужіння.

Проте, всупереч Статуту, моральним засадам православних віруючих, в квітні 2002 року голова громади Знаменський С. значну частину майна, яке є спільною, сумісною власністю парафії, передав до комерційної структури ТОВ “Діскос”. Крім інших видів діяльності ТОВ, згідно із Статутом, мало право на: оптову та роздрібну торгівлю пивом, алкогольними напоями та тютюновими виробами; організацію масових шоу; торгівлю холодною та вогнепальною зброєю, набоями до неї. Це змусило віруючих вимагати від Знаменського негайного проведення загальних зборів громади, які є вищим органом парафії. Останній, відмовившись виконувати волю віруючих, заявив про вихід з громади, відмовився передати печатку, бухгалтерські та інші документи громади. Крім того, 26 травня 2002 року, він спро­вокував масовий конфлікт між віруючими, внаслідок якого виникла бійка і було “пошкоджено релігійну споруду” (ст. 178 КК), споруда церкви “незаконно утри­му­валася” бандитами (ст. 179 КК), “перешкоджено здійсненню релігійного обряду” (ст. 180 КК). Внаслідок бійки Церква незаконно, всупереч чинному законодавству була закрита на замки та опечатана. Віруючим громади заборонили заходити до своєї власності та справляти у ній церковну службу.

Саме з вказаного часу (26 травня 2002 року) більш як 100 віруючих, серед яких особи похилого віку, ветерани Великої Вітчизняної війни, діти, студенти, за будь-якої погоди – в дощ, заметіль, морози – проводять церковну службу на подвір’ї церкви. Значну частину треб взагалі поза приміщенням проводити неможливо.

26 травня 2002 року на загальних зборах громади обрано новий склад парафіяльної ради.

Представляючи інтереси віруючих, Рада зверталася до прокуратури, УМВС, Полтавської облдержадміністрації вимагаючи усунення вказаних порушень. Однак, сподівання віруючих були марними. Так, на засіданні робочої наради 4 липня 2002 року у заступника голови облдержадміністрації Орлова В. О., всупереч волі парафіян вирішено: заборонити “вторгатися до церковної споруди доти це питання не буде розглянуте у судових інстанціях”.

Як міліція, так і прокуратура винесли відмови у порушенні за вказаними ознаками кримінальних справ. При цьому зазначили, що вказаний спір підлягає судовому розгляду. Незважаючи на скарги, постанови залишаються в силі на цей час. Ми змушені оскаржувати їх у судовому порядку – в Октябрському районному суді м. Полтави. З часу злочину пройшло більш як 2 роки і ми неодноразово спостерігали як Президент та Прем’єр-міністр України приймали участь у церковній службі. Вважаємо, що ми – віруючі громадяни України – вправі вимагати відповіді на наступні питання: чому держава позбавила нас конституційного права сповідувати релігію у власному храмі? Чому гарант Конституції не забезпечив наше право на вільне сповідування обраної нами віри у нашій власності – церкві? Чому органи виконавчої влади, які підконтрольні та підзвітні Прем’єр-міністру, усунулися та умисно сприяли і сприяють злочинцям у порушенні наших конституційних прав?

У травні 2002 року громада звернулася до суду з позовною заявою, прохаючи усунути перешкоди у користуванні спорудою церкви, зобов’язати Знаменського С. повернути документи та печатку. Рішенням колегії суддів в складі трьох осіб Октябрського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2004 року вимоги було задоволене у повному обсязі. Проте, апеляційна скарга Знаменського С., яка суперечила вимогам ЦПК, не лише була прийнята до розгляду, але й Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 липня 2004 року задоволена: провадження у справі закрито. Тим самим віруючих позбавлено ще одного конституційного права: права на вирішення питання у суді. При цьому, звернемо увагу, що десятки відповідей з різних організацій: прокуратури, міліції, СБУ, облдержадміністрації, управління у справах релігії, Державний Комітет України у справах релігії – всі направляли нас до суду. Виникає питання: хто ж знає у нас закон? Яка державна інстанція вправі вирішувати вищевказаний спір? Чому у державі, яка називає себе правовою, різні органи показують один на одного і жодна з них відмовляється розглянути питання по суті та прийняти рішення? Якщо заохочуєте бандитів – віддайте їм церкву та чесно і відкрито повідомте нас про прийняте рішення !

Ситуація навколо приміщення церкви не є для нас новою. У З0 – 40-ві роки минулого століття влада також забрала споруду та використовувала її для господарських потреб. Під час фашистської окупації німці повернули церкву віруючим, які користувалися нею до 1960 року. 10 вересня 1960 року рішенням Полтавського облвиконкому за № 567 будинок Миколаївської церкви вилучено з користування релігійної парафії та передано у розпорядження обласного відділу народної освіти. Як відділ користувався церквою, зазначено вище – церкву привели у аварійний стан. Так чим же відрізняється нинішня українська “влада” від влади Радянської у конкретній ситуації? Невже лише наступна окупація виведе до повернення віруючим храму?

Зверніть увагу і на наступний факт. Протягом більш ніж 2 роки приміщення, якому виповнилося 230 років: не опалюється, не ремонтується (воно не має п’ятої стіни взагалі, бо віруючі не встигли відновити), тріщини фундаменту та стін розширюються, а тому споруда у будь-який час може зруйнуватися. Який пам’ятник буде поставлено на її місці? Який приклад подає держава молодому поколінню вищевказаною безвідповідальністю?!

Звертаємось до Вас, тому що ми розчарувалися та втратили надію на справедливе законне вирішення вимог громади в Україні. Європейський суд зареєстрував подану громадою заявою, і ми сподіваємося та молимо Бога про її позитивне рішення.

Лист прийнято на загальних зборах віруючих від 01.08.2004р., під час яких доручено підписати його:

Гусаку Р.Г.
ХрінЛ.В.
Хорощак Т.М.
Дедюхіну О.С.

Соціально-економічні права

11.09.2004

Каков вопрос! Каков ответ?!

   

Редакция “ПЛ” решила опубликовать переданные нам документ без комментариев: в данном случае они излишни.

Председателю Одесской областной государственной администрации Гриневецкому С.Р.

от Косановского Ивана Максимовича, проживающего в г. Одессе, улица Пушкинская, 52, кв. 2, участника Великой Отечественной войны, инвалида ІІ группы

Уважаемый Сергей Рафаилович!

Мне 72 года. Общий рабочий стаж – 48 лет. После окончания в 1946 году ФЗО в г. Мариуполе, восстанавливал в Украине заводы, раз­рушенные во время войны, работая слесарем-монтажником.

С 1953 г, до выхода на пенсию в 1994 г, 41 год отработал в РСУ-1 г. Одессы каменщиком, плотником, печником, стекольщиком,

В 1971 году меня вселили временно в нежилое помещение на 2-м этаже по ул. Пушкинской, 52 – без окон, без отопления, без воды, без санузла, без газа, в котором я проживаю до сего дня.

С 24 мая 1960 г. я состою на квартирном учете в Жовтневой райадминистрации, но за 41 год мой квартирный вопрос так и не раз­решился. А ведь я 41 год ремонтировал дома именно этого района, отдав все силы и здоровье, а сам ни одного дня не жил в нормальных человеческих условиях.

Я одинокий пенсионер, в этих нечеловеческих условиях постоянно болею, денег на лекарства нет, даже воду вынужден носить со двора, проживая на центральной улице города.

Я христианин, смиренно ждал, веря многочисленным обещаниям улучшить мои жилищные условия, не жаловался, но дальше так жить невозможно.

Помогите, Сергей Рафаилович, как сына прошу, хоть остаток дней пожить по-человечески.

С уважением Косановский И.М.

17.08.2001

19.09.01 Косановскому И.М. был направлен ответ из Управления по вопросам распределения и реализации жилья исполкома Одесского городского Совета.

“Ваше обращение по жилищному вопросу в адрес Головы Одесской областной государственной администрации Гриневецкого С.Р. в исполкоме Одесского городского совета рассмотрено.

Сообщаем, что согласно действующему законодательству, ст.ст. 42, 43 Жилищного кодекса Украины, жилая площадь гражданам предоставляется по месту их квартирного учета при подходе очереди.

Вы, один, с 08.01.1960 г. состоите на квартирном учете по месту жительства при Жовтневой райадминистрации. На 01.01.2001 г. Ваша очередь в общем списке под №1.

Правом на получение жилья в первую очередь или вне очереди Вы не пользуетесь.

Также сообщаем, что в настоящее время горисполком строит жилье за бюджетные средства города только для отселения граждан, проживающих в аварийных домах, грозящих обрушением, и предоставления жилья инвалидам войны, другим гражданам, имеющим льготы на получение жилья.

С учетом изложенного, вопрос о предоставлении Вам жилья, в соответствии с действующим жилищным законодательством, будет рассматриваться Жовтневой райадминистрацией при поступлении жилья для распределения гражданам согласно общей очереди квартирного учета

Начальник Управления С.Е. Миронюк

В феврале 2002 года И.М.Косановский снова обратился к начальнику управления по вопросам распределения и реализации жилья исполкома Одесского горсовета Миронюку С,Е.

“Уважаемый г-н Миронюк С.Е.!

Получил от Вас ответ /исх,№ К-513 от 19.09.01 г./ на мое письмо, адресованное председателю областной государственной администрации Гриневецкому С.Р., из которого понял, что для таких, как я, украинских граждан без связей и больших денег, которых я не смог заработать за 48 лет честной трудовой деятельности, перспектива получить квартиру через вверенное Вам ведомство одинаково далекая, что при постановке на квартирный учет 24 мая 1960 г. за № 1688. что через 41 (!) год в 2001 г., когда моя очередь числится за №1.

Спасибо Вам за исчерпывающие разъяснения, что ни мой возраст (72 года), ни подорванное полувековым трудом здоровье (II группа инвалид­ности), ни перенесенные в годы Великой Отечественной войны и в период восстановления разрушенного народного хозяйства тяготы и лишения, ни проживание в нежилом помещении без окон, без отопления, без воды, без санузла, без газа в течение 30 лет, ни стояние на квартирном учете в течение 41 года не являются основанием для получения жилья, право на которое декларируется Конституцией Украины, гарантом исполнения которой является Президент Украины, к которому я и намерен обратиться а одновременно в Верховную Раду, к народному депутату Украины от Одессы Ю. Кармазину, к Уполномоченному Верховной Рады Украины по правам человека, т.к. считаю, что мое основополагающее право грубо нарушает­ся.

Но прежде, как гражданин Украины, в соответствии с Законами Ук­раины “Об обращениях граждан” и “Об информации” обращаюсь к Вам, как должностному лицу – руководителю вышеназванного управления – с просьбой официально подтвердить, что с 24 мая 1960 г. по ноябрь 2001 года – за 41 год – по общей очереди предоставлено всего 1687 квартир.

Ответ прощу направить в установленный законом 15-дневный срок заказным письмом, которое я обязуюсь оплатить.

С уважением Косановский И.М.
04.02.2002 г.

Соціально-економічні права

11.09.2004 | Констянтин Устименко, м. Дніпропетровськ

Гримаси законотворчості

   

Спочатку “дяді” з Верховної Ради поманили дітей цукеркою – Законом від 15.06.04 № 1780-IV внесли зміни до Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”, відповідно до яких самотнім матерям пільга з оподаткування була додаткова збільшена. Для таких осіб із зарплатнею менш ніж 510 гривень, окрім загальної податкової пільги, додавалась пільга на кожну дитину.

Але після святкування Дня Конституції депутати передумали і вирішили з 1 січня 2005 року забрати цукерку, якою тільки поманили.

Законом від 01. 07.04 № 1952-IV вони знов внесли зміни до пункту 6.5.1 статті 6 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”, і скасували додаткову податкову пільгу, чим зменшили дохід самотніх матерів.

Перш за все таке рішення депутатів порушує статтю 22 Конституції України, яка забороняє звужувати новим законом обсяг прав громадян, що встановлені законом раніш. Та й сама швидкість прийняття двох протилежних норм закону викликає запитання. Про таку законотворчість у Писанні сказано: “Не відають вони, що творять”

Відповідно до статті 11 діючого в Україні з січня цього року Закону “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” Закон № 1958-IV підлягає перегляду як такий, що суперечить положенням статей 4 і 5 Закону “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Хто винний?

11.09.2004

Защита прав моряков

   

Валерий Савельев, директор Службы защиты прав моряков Межнационального морского общества Одесской области

В Одессе работает христианская общественная организация “Межнациональное морское общество Одесской области”. “ПЛ” публикует статью В. Савельева, посвященную защите прав моряков, которую осуществляет Служба защиты прав моряков. Диапазон нарушений этих прав чрезвычайно широк.

Редакция “ПЛ”

Сегодня украинские моряки в силу известных обстоятельств, прежде всего, экономического характера, поставлены в такие условия, когда их жизнь, здоровье, работа зависит от большого числа структур, ни одна из которых, по сути, не желает брать на себя ответственность за них. К сожалению, сегодня приходится констатировать, что находится много желающих эксплуатировать морскую тему, много деклараций о заботе о моряках, но чрезвычайно мало желающих реально заботиться о конкретных моряках и их семьях. С момента развала ЧМП возникла глобальная проблема — отсутствие даже теоретических гарантий трудоустройства на суда национального флота. Тысячи моряков остались без работы и вынуждены в большинстве своем искать работу на судах иностранных судовладельцев, чаще всего под “удобным флагом”, удобным не для моряков, а для их работодателей. Для моряков же это означает: низкая, часто нерегулярная, оплата труда, зачастую вообще без оплаты, сокращенная численность экипажа, а значит, большой объем сверхурочной работы, несоблюдение правил охраны труда, часто плохое питание, отсутствие медицинской помощи, нарушение условий контракта и т. д.

И все это на фоне с одной стороны — призывов IТF (Международной федерации транспортников) к борьбе против “удобных флагов”, а с другой — запугивание моряков судовладельцами “черным списком” и перспектива безработицы. Моряки вынуждены сознательно соглашаться на любые условия, чтобы содержать свои семьи.

И когда возникает сложная ситуация, конфликт с работодателем, помочь такому моряку чрезвычайно сложно. Крюинговые агентства, которые направили его на судно, уже этим свою функцию исполнили — юридически они не обязаны заботиться о его дальнейшей судьбе. Не способствует эффективной защите прав моряков и наличие множества малочисленных слабых морских профсоюзов. Фирма-судовладелец, как правило, на запросы не отвечает, судебная защита нарушенных прав моряков в стране флага из-за большой стоимости услуг адвокатов вообще недоступна украинским морякам.

Показательно в этом плане дело моряка Андрея Булаева, которое широко освещалось и в местной, и во всеукраинской, и в морской прессе. Заключив контракт через крюинговое агентство в Одессе с греческой фирмой, он вылетел в Республику Бангладеш для посадки на судно. По недоразумению или по злому умыслу сотрудников местной полиции он без всякой вины оказался арестованным, и без следствия, без предъявления обвинения, без суда посажен в тюрьму. Несмотря на его многочисленные требования, ни родителям, ни дипломатическим представителям Украины ничего не сообщали в течение 5 месяцев. Почти полгода его семья считала, что он в рейсе. И только благодаря гражданину Бангладеш, который освободился из тюрьмы и, прилетев по своим делам в Москву, позвонил матери Бугаева, стало известно, что произошло. Обратившись в крюинговое агентство, греческую фирму, в профсоюз, в Красный Крест Украины, мать ничего не добилась. Ее заявление нам передал начальник управления морехозяйственного комплекса, транспорта и связи облгосадминистрации Сергей Евгеньевич Подурец. Шесть месяцев понадобилось, чтобы добиться освобождения Булаева из тюрьмы и возвращения его в Украину.

Анализируя в дальнейшем ситуацию, мы пришли к ошеломляющему выводу — никто из тех, кто мог бы и должен был помочь Андрею Булаеву, ничего реально не сделал для его освобождения — ни крюинговое агентство, ни капитан судна (кстати, гражданин Украины), ни фирма-судовладелец, ни морской профсоюз, ни Консульское управление МИД Украины, ни Консульство Украины в Индии, ни Почетный консул Украины в Республике Бангладеш. То есть были совершены одиночные формальные действия, и этим ограничились.

Мы же, не имея никаких властных полномочий и ресурсов, не имея ничего, кроме доброй воли, христианского милосердия, друзей из Международного и Британского морского общества и коллег из международных правозащитных организаций, довели это дело до логического завершения.

Проблемы, с которыми обращаются к нам за помощью, многообразны и, как правило, связаны с трагическими фактами в жизни морских семей: жена не могла долгое время получить из Китая урну с прахом неожиданно умершего мужа-моряка; родители не могут получить никакой информации о пропавшем в Японии сыне-моряке; Почетный работник морского флота, инвалид-колясочник, два года не мог получить документы, подтверждающие его статус участника боевых действий; украинский экипаж иностранного судна арестован греческими властями, якобы за провоз нелегалов, и все члены экипажа экспресс-судов, по сути, без адвоката и переводчика, осуждены каждый на 10 лет лишения свободы; капитан и матрос-механик яхты также были арестованы якобы за провоз нелегалов и осуждены на 8 лет каждый, с адвокатом контактировать запретили, решение суда на русский язык не перевели и не вручили. Через несколько дней неожиданно дают команду выйти из камеры, карабинеры доставляют обоих в спортивных костюмах без вещей, без денег и документов к трапу самолета, снимают наручники, вручают авиабилеты и отправляют в Украину. Дорогостоящая гоночная яхта, навигационное оборудование и личные вещи без всяких оснований остаются в Греции.

В настоящее время мы по поручению Международного и Британского морского общества проводим независимое расследование по факту доведения до самоубийства капитана судна, семья которого осталась без мужа и отца, без средств к существованию и не может получить страховые выплаты. Не добившись ничего ни от судовладельца, ни от профсоюза, ни от крюингового агентства, жена в отчаянии направила письмо и документы на имя Королевы Великобритании. Здесь комментарии излишни.

Думается, что при безусловной важности возрождения в Одесском регионе промышленности, экономики, сельского хозяйства и других отраслей, не менее, а может, и более важно возродить традиции христианского милосердия, жертвенности, благотворительности, без которых ни один регион в мире по-настоящему возродиться не может.

Погляд

11.09.2004 | Олександр Степаненко. м. Чортків

Кілька слів про право не бути забутими

   

Дев’яносто років тому розпочалася Перша Світова війна. З одного боку – чотири роки війни до невпізнання змінили карту Європи, перекроїли долі мільйонів людей та зв’язали вузли майбутніх протиріч та конфліктів, декотрі з яких даються взнаки і сьогодні. З іншого – події тієї війни ще не настільки далекі, аби цілком забути про них. Тому, як на мене, дивним виглядає той факт, що ці скорботні роковини виявилася цілком не поміченими українськими медіа і громадськістю. Принаймні у ці серпневі дні я не зустрів у пресі жодної публікації на згадану тему…

Гадаю, що організації, предметом діяльності яких є правозахист, повинні сприймати будь-яке військове протистояння, як суспільну аномалію, яка – незалежно від цілей та характеру воєн – проявляється перш за все ґвалтовним обвалом усіх тих принципів, що ми окреслюємо, як права людини. Справді, чому так мається, що брутальне попрання фундаментальних людських прав, починаючи Богом дарованого права на життя, у роки воєн раптово стає нормою, а масштаби правопорушень – всеохопними і майже цілком не керованими?…

Пригадаймо Толстого – “Война... противное человеческому разуму и всей человеческой природе событие. Миллионы людей совершали друг против друга такое бесчисленное количество злодеяний, ... которого в целые века не соберет летопись всех судов мира и на которые люди, совершающие их, не смотрели как на преступления”.

Пригадаймо й ту, не таку вже далеку історію: 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії, 6 серпня це зробила Австро-Угорська імперія. З перших днів війни територія Галичини та Буковини стала ареною жорстоких боїв – тут розгорнулася Галицька битва – до речі, одна з найбільших у Першій Світовій війні – яка зіштовхнула на 450-кілометровому фронті півтора мільйона солдатів. Тоді, восени 1914, ціною багатотисячних втрат та руйнувань краю російська армія окупувала Галичину: 12 серпня було взято Тернопіль, 15 – Бучач, 22 – Чортків, 3 вересня – Львів, а вже наприкінці вересня бої точилися на карпатських перевалах. Як писав М. Волошин: “Разверзлись двери неба в созвездьи Льва, и бесы на землю ринулись. Сгрудились люди по речным долинам, означившим великих царств межи, и, вырывши в земле ходы змеиные и мышьи тропы, пасли стада прожорливых чудовищ: сами и пастыри, и пища.”

Так сталося, що найзапекліші битви 1914 – 1916 років пройшли саме через землі Галичини та Західного Поділля. Варто лише згадати криваве протистояння на Ужокському та Верецькому перевалах, в ході Горлицької операції під Львовом, позиційної війни між Серетом і Стрипою, у Брусилівському прориві… За оцінками істориків тут загинуло та було поранено більше 3-х мільйонів солдат, було зруйновано сотні містечок та сіл. Для українців війна була особливо драматичною ще й тому, що галичани і наддніпрянці змушені були протистояти одні одним у арміях ворогуючих сторін. З українських губерній до армії Російської імперії було мобілізовано 4 мільйони солдатів, 300 тисяч українців-русинів служили у цісарському війську, з них близько 3-х тисяч – у легіоні Українських січових стрільців. Досить часто доля зіштовхувала у безсенсовно жорстокому протистоянні стрілецькі сотні і полки, сформовані з українців та кубанців. Саме так – на взаємне винищення – билися українці за карпатську вершину Маківка та на схилах Лисоні поблизу Бережан.

До честі галицьких українців варто зазначити, що на протязі 90 літ пам’ять про загиблих у світовій війні січових стрільців загалом збережено: майже скрізь у Західній Україні віднайдено та відтворено стрілецькі цвинтарі, з’являється чимало мемуарних публікацій, передаються від покоління до покоління стрілецькі пісні та оповідання.

Гідним наслідування є шанобливе – справді цивілізоване – ставлення до давніх військових поховань австрійської та німецької громадськості. Аби повчитися цьому, варто відвідати військовий цвинтар на околиці буковинського села Звенячин по правому березі Дністра (поблизу містечка Заліщики). Тут поховано близько 12 тисяч вояків цісарського війська – імена більшості з них збережено, цвинтар постійно доглядається дбайливою рукою…

Але ви марно будете шукати поховання тих сотень тисяч солдат, у тому числі і українців, що загинули у подільських степах та на верхах Карпат – “за Веру, Царя и Отечество”. Про збереження їхньої пам’яті особливо не дбали ані польська, ані радянська влада, ані місцеві громадські осередки “Меморіалу”. Як видно, цілком байдуже до них і сучасній Росїї Єльцина-Путіна. В результаті російські військові цвинтарі часів Першої Світової втрачено майже повсимісно.

Ще у 60-70 роки минулого століття великий військовий цвинтар був і у Чорткові. Міські старожили говорили про кількадесят тисяч похованих – в основному солдатів російського війська. Як відомо, у 1915 році тут тривали важкі позиційні бої між річками Стрипа та Серет, у 1916-у саме звідси розгортався до Дністра Брусилівський прорив. Російські військові госпіталі було розгорнуто у кількох адміністративних будинках Чорткова – саме сюди звозили важкопоранених і багато з них залишилося тут – у глухому безіменному забутті.

Минуло дев’яносто років. Усього лиш дев’яносто. І вже ніхто не згадує їх у панахидах, ніхто не намагається відмітити місце їхнього вічного спочинку. Нам, ясна річ, не відновити поруганих прав цих людей. Крім одного – права бути згаданими “незлим тихим словом”.

Нові видання

11.09.2004

Спільне видання Харківської правозахисної групи та видавництва “Optima” (м.Київ): Свобода преси. Рішення Верховного Суду США

   

В книзі зібрані рішення Верховного Суду США з питань свободи преси. Це видання відкриває собою українську серію публікацій такого роду. Наступним виданням має бути книга судових рішень з питань свободи слова.

Видання репрезентує принципово відмінну від європейської правову парадигму забезпечення свободи слова. Американська доктрина захисту свободи слова й преси відповідає, перш за все, Першій поправці до Конституції США, в якій стверджується, що свобода слова не може підлягати будь-яким  законодавчим обмеженням. Саме цій підхід зберігається у низці відповідних рішень Верховного Суду США. Саме тому американський підхід щодо визначення правових гарантій свободи слова та преси є значно ширшим від того, що є прийнятним в Європі.

Поява цієї книги-першоджерела з питань конституційного захисту свободи преси завдячує підтримці видавництва Excellent Books (California), Посольства США в Україні та Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта.

Від редакції “ПЛ”: На жаль, ми не маємо можливостей надсилати цю книжку нашим читачам, але маємо наміри найближчим часом виставити її на нашому сайті     

Бюлетень "Права Людини", 2004, №23

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори