пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200434
№34
2004

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

16.12.2004

Необхідна відповідальність в ситуації після виборів в Україні

   

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Міжнародна Гельсінська Федерація з прав людини наголошують, що передумовою для переголосування другого туру президентських виборів повинна бути зміна осіб, відповідальних за порушення, що мали місце. Це стосується в основному виборчих комісій, членів уряду, працівників прокуратури та керівників обласних, районних державних адміністрацій. Також надзвичайно важливо, щоби добре задокументовані масові виборчі фальсифікації були належним чином розслідувані, а винні були притягнуті до відповідальності.

Наші організації вважають, що суттю справи не є ані геополітичні, ані регіональні культурні відмінності. Це — фундаментальне право громадян обирати свій уряд за допомогою вільних та чесних виборів. Політичне рішення зрештою можна віднайти щоб уникнути конфлікту, який покалічить країну. Але звинувачення у масових порушеннях виборчого законодавства протягом кампанії та двох турів голосування не повинні ігноруватися.

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Міжнародна Гельсінська Федерація спостерігали за виборами в Україні від самого початку кампанії. Нами задокументовано, що вся кампанія була зіпсована масовими порушеннями українського законодавства, а також міжнародних зобов’язань, стороною яких є Україна. Ми вимагали з самого початку припинення цих порушень, зокрема порушення права на рівний доступ до загальнодержавних ЗМІ. Подібні заяви були зроблені міжнародними організаціями, членом яких є Україна, та численними урядами.

Український уряд проігнорував їх. Самі вибори кваліфіковані більшістю відомих міжнародних організацій як не чесні і не вільні. Фальсифікація виборів не пройшла тільки завдяки громадянської мужності сотень тисяч демонстрантів.

Ми закликаємо українські суди діяти як незалежна та відповідальна судова влада в країні, а владу використати свої повноваження для запобігання фальсифікацій, які проти волі українців вирішують майбутнє України.

Для подальшої інформації:
Українська Гельсінська спілка з прав людини,
Євген Захаров,
+380-577-143558
Міжнародна Гельсінська федерація з прав людини,
Аарон Родес,
+43-676-635 66 12 (моб.)

1 грудня 2004

Політика і права людини

16.12.2004

Правовий механізм та етапи виходу з політичної кризи

   

В Україні виникла системна політична криза, яка спричинена цілою низкою чинників. Вона обумовлена масовими порушеннями виборчих прав громадян та виборчого законодавства України, є закономірним наслідком спроб штучно створити систему «ручної, керованої, маніпульованої, маріонеткової демократії», результатом «брудних» виборчих технологій, брехні, фальші, маніпуляцій громадською думкою та громадською свідомістю, численних міфів, які стали повсякденністю нашого життя. Головною причиною кризової ситуації стала повна бездіяльність та безпорадність глави держави, Кабінету Міністрів України, усієї системи державної виконавчої влади, правоохоронних органів та органів прокуратури.

У процесі підготовки та проведення виборів Президента України значна частина державних органів та їх посадових осіб дозволила втягти себе в проведення передвиборної агітації всупереч вимогам законодавства. Стаття 64 Закону України «Про вибори Президента України» прямо забороняє брати участь у передвиборній агітації «органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам» (п. 2 ч. 1). Однак досить часто посадові особи різних рівнів не лише самі брали участь у проведенні різноманітних агітаційних заходів, але й залучали до їх підготовки, організації та проведення своїх підлеглих, використовували для цього транспорт, обладнання, матеріали, що належать державним підприємствам, установам та організаціям (тим самим примушуючи своїх підлеглих до нецільового використання бюджетних коштів, а також коштів, що мали б використовуватися для їх розвитку). Крім того, посадовці проводили серед своїх підлеглих передвиборну агітацію (що також суперечить вимогам законодавства), яка досить часто набувала форми безпосереднього психологічного тиску або межувала з ним. З юридичної точки зору навіть висловлювання керівника установи чи окремого підрозділу серед робітників (співробітників тощо) щодо певного кандидата як найбільш прийнятного (гідного, зваженого, перспективного тощо) уже має розцінюватися як певний психологічний тиск, оскільки в такому разі складається обстановка, яка не сприяє вільному обміну думками у колективі щодо кандидатів, адже виникають підстави для припущення про те, що інша точка зору може не сподобатися керівникові та негативно відбитися в майбутньому на рівні зарплати, умовах праці, кар’єрі, врешті-решт на збереженні робочого місця.

Відверте втручання багатьох посадовців різних рангів та рівнів у виборчий процес, демонстративне нехтування засадничими принципами виборчого законодавства з їхнього боку, неналежне виконання багатьма державними органами своїх функції (й передусім органами прокуратури та органами внутрішніх справ) спаплюжило ідею вільних виборів. Показовим є те, що лише 75 народних депутатів України (з 433 присутніх в залі засідань) проголосували 27 листопада 2004 року за пропозицію щодо визнання виборів законними та демократичними. Це означає, що менше 17 відсотків парламентарів вважають ці вибори вільними і чесними, що волевиявлення громадян було встановлено повністю та достовірно. Напевно, що серед виборців відсоток таких «незрячих оптимістів» ще менший.

Центральна виборча комісія, територіальні та дільничні виборчі комісії не забезпечили дотримання виборчого законодавства усіма суб’єктами виборчого процесу. Центральна виборча комісія взагалі не виконала свого функціонального призначення і фактично самоусунулася від здійснення контролю за виборчим законодавством. Досить часто вона не помічала (чи не хотіла помічати) навіть тих порушень, за якими спостерігала вся країна. Підозріло довго Центральна виборча комісія проводила підрахунок голосів після голосування 31 жовтня і ще більш підозріло швидко підбила підсумки повторного голосування, занадто поспішаючи при цьому, знову зовсім не помічаючи ні порушень, ні подій, що відбуваються, демонструючи свою непослідовність, упередженість та необ’єктивність. Тим самим Центральна виборча комісія дискредитувала і принцип вільних виборів, і себе.

Кабінет Міністрів України, керівники багатьох центральних органів виконавчої влади, голови обласних та районних державних адміністрацій, органи прокуратури та органи внутрішніх справ не стали на заваді численних порушень виборчого законодавства і також дискредитували себе в очах громадськості. В результаті такої бездіяльності та упередженості посадовців до суспільства повернувся страх і тепер, так само як і в давно минулі часи, перед днем голосування склалася зовсім недемократична обстановка (яка не повинна передувати виборам) коли майже 45 відсотків наших співвітчизників не просто вагалися, а побоювалися висловлювати свою точку зору щодо того кандидата в Президенти України, за якого вони будуть голосувати. Залишився цей страх і після виборів 31 жовтня, і після повторного голосування. Багато хто ще й зараз змушений приховувати свої політичні уподобання. Це обумовлено, з одного боку, низькою політичною культурою пересічних громадян та тією атмосферою, яка склалася в багатьох колективах (мається на увазі ситуація, коли співробітники, колеги, одногрупники не лише не поважають інший вибір, але й засуджують тих, хто голосував не за «їхнього» кандидата або навіть ображають та принижують того, хто «йде проти волі колективу», «іде не в ногу»). З другого боку, інколи виборці змушені приховувати своє ставлення до кандидатів з огляду на те, що це може не сподобатися керівникові цеху, бригади, відділу, управління, директору підприємства тощо. Така недоброзичлива, нетолерантна, а отже й недемократична політична атмосфера пригнічує виборців, принижує їх гідність та немає нічого спільного з демократією та демократичними вільними виборами в сучасному їх розумінні. Багато хто з виборців змушений був голосувати всупереч власним переконанням та уподобанням через побоювання, що результати їх вибору стануть відомими (цьому сприяли чутки про «приховані відеокамери», про можливість співставити бюлетені та контрольні талони й таким чином ідентифікувати виборця тощо).

Повну безпорадність, інертність, бездіяльність та безпринципність виявила переважна більшість органів державної влади та посадовців, починаючи з глави держави та закінчуючи дільничними інспекторами МВС, які під час загострення політичної кризи «забули» про виконання своїх функцій та застосування владних повноважень. Разом з тим слід віддати належне тим з них, хто навіть у такій складній ситуації зберіг гідність і принциповість та не піддався емоціям, як наприклад прокурор Харківської області, який вважає неконституційним рішення обласної ради, та Харківська міська рада, яка за ініціативою міського голови Харкова відмовилась виконувати зазначене рішення у зв’язку з його неконституційністю.

Україна не вперше стикається з політичною кризою. Звернемося лише до кількох прикладів. Восени 1990 року масові акції протесту студентської молоді змусили піти у відставку уряд. 23 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР постановила «задовольнити заяву тов. Масола Віталія Андрійовича і увільнити його від обов’язків Голови Ради Міністрів Української РСР».

У 1992 році Верховна Рада України, розписавшись у власному безсиллі та власній безпорадності, надала Кабінету Міністрів України право видавати декрети, що мали силу закону. Протягом шести місяців Кабінет Міністрів України спішно «продукував» декрети, багато з яких залишаються чинними ще й зараз. Влітку 1993 року, одразу після завершення «декретного періоду», відбулися могутні та масові шахтарські страйки. Для виходу з глибокої політичної кризи «враховуючи соціально-політичну ситуацію, що склалася в Донбасі та інших регіонах України», 17 червня 1993 року Верховна Рада України навіть призначила на 26 вересня 1993 року проведення всеукраїнського референдуму «з питань довір’я (недовір’я) Президенту України та Верховній Раді України». Але згодом, після проведення політичних консультацій, Президент України і Верховна Рада України погодилися на проведення дострокових парламентських та президентських виборів і необхідність референдуму відпала сама собою. При цьому вдалося, по-перше, погасити страйкові емоції та пристрасті, по-друге, подовжити свої повноваження (Верховній Раді – на півроку, а Президенту України – майже на рік, адже новообраний Президент України вступив на посаду 19 липня 1994 року).

Сучасна політична криза в Україні має найбільш глибокий та масштабний характер за всі роки її існування. Немає жодних сумнівів, що завдяки масовим акціям громадянської непокори, що розпочалися 22 листопада на майдані Незалежності й поширилися на значну територію України, наше суспільство кардинально змінилося. Ті зрушення, які вони потягли за собою у громадській свідомості, потребують окремого дослідження з боку соціологів, політологів, філософів та інших науковців.

Разом з тим зараз слід звернути увагу й на безпосередні негативні наслідки політичної кризи передусім для бюджету. Достеменно відомо, що в процесі підготовки та проведення виборів 2004 року величезні бюджетні та позабюджетні кошти було витрачено безрезультатно, фактично «викинуто на вітер». За таких обставин у будь-якій сучасній цивілізованій країні уряд та вищі посадовці мали б подати у відставку, усвідомлюючи свою провину за доведення країни до стану некерованості та марнування коштів платників податків. Але якщо у них немає сумління та усвідомлення власної провини за події, що сталися, то такий крок має зробити глава держави та парламент. Про неспроможність керувати державою свідчить і те, що парламент відреагував на факти численних порушень виборчих прав громадян та спроби фальсифікувати результати виборів тільки під тиском акцій громадянської непокори, та й то лише на шостий день після їх початку, а Рада національної безпеки і оборони України – лише на сьомий день.

Але час для політичних маніпуляцій, політичної гри та спроб «переграти» політичних опонентів минув.

Тому для виходу України з глибокої політичної кризи Президент України має відправити у відставку весь склад уряду, Центральну виборчу комісію, Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ, голів окремих обласних та районних державних адміністрацій та призначити виконуючих обов’язки вказаних посадових осіб, перелік яких має бути погоджено в процесі політичних переговорів. До речі чи найбільш об’єктивно зацікавленим у таких кроках має бути, на думку експертів, саме Л. Д. Кучма, оскільки лише за такої умови він зможе відновити свій авторитет як глави держави і тоді йому подарують його ж попередні прорахунки та помилки. Зокрема, про них (помилки та прорахунки) співвітчизники просто забудуть на певний час та будуть вдячні за розв’язання кризи. В очах міжнародної спільноти він теж виглядатиме як політик, який вгамував пристрасті мирним шляхом та вивів велику (перш за все за розміром) центральноєвропейську державу з кризи без кровопролиття.

Другим етапом виходу з кризи має стати формування нового складу територіальних та дільничних виборчих комісій, а також здійснення низки заходів, які унеможливлять масові, системні та грубі порушення виборчого законодавства та спотворення волі виборців під час нового повторного голосування.

Третім етапом має стати проведення нового повторного голосування 19 грудня 2004 року.

Михайло Буроменський, доктор юридичних наук
Федір Веніславський, кандидат юридичних наук
Віктор Кичун, кандидат юридичних наук
Віктор Колісник, доктор юридичних наук
Павел Любченко, кандидат юридичних наук
29 листопада 2004

Від редакції «ПЛ»: Згідно з п.7 Постанови Верховної Ради України вiд 01.12.2004 № 2215-IV «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» висловлена недовіра Кабінету Міністрів України. У зв’язку з заявою Прем’єр-міністра України про невизнання цього рішення, оскільки, на його думку, воно не відповідає вимогам Конституції України, надаємо конституційно-правовий аналіз п.7 зазначеної Постанови Верховної Ради України.

Політика і права людини

16.12.2004

Конституційно-правовий аналіз п. 7 постанови Верховної Ради України «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» від 1 грудня 2004 року

   

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою України рішення щодо висловлення недовіри Кабінету Міністрів України та у зв’язку з заявою Прем’єр-міністра України про невизнання цього рішення, оскільки, на його думку, воно не відповідає вимогам Конституції України, нами, фахівцями у галузі конституційного права України проведено неупереджений конституційно-правовий аналіз зазначеної Постанови Верховної Ради України і зроблено наступні висновки:

1. Відповідно до частини 2 статті 113 Конституції України «Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.» Це конституційне положення означає, що парламент уповноважений здійснювати контроль за діяльністю уряду. Формами такого контролю можуть бути: заслуховування звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України), обговорення результатів розгляду урядом депутатського запиту до Кабінету Міністрів України (відповідно до ст. 86 Конституції), проведення парламентських слухань з метою вивчення стану виконання Кабінетом Міністрів України Конституції України, законів України, постанов Верховної Ради України (п. 1 Положення про проведення парламентських слухань у Верховні Раді України від 11 грудня 2003 року), проведення слухань у комітетах Верховної Ради України (Положення про слухання у комітетах Верховної Ради України від 11 грудня 2003 року) тощо.

За результатами здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України парламент може ухвалити різні рішення, у тому числі, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України, парламент має конституційне право прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції України «має наслідком відставку Кабінету Міністрів».

Тобто парламент має конституційне право відправити уряд у відставку. Зазначене право складає один з головних елементів системи «стримувань і противаг», яка покликана забезпечити ефективність функціонування механізму здійснення державної влади у сучасній демократичній державі, унеможливити «вивищення» однієї гілки влади над іншою, не допустити узурпації влади, забезпечити взаємний контроль між різними гілками державної влади.

Разом з тим з метою забезпечення стабільності діяльності уряду Конституція України не допускає розгляд Верховною Радою України питання про відповідальність уряду «протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України» (ч. 2 ст. 87 Конституції України). Однак співставлення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 87 Конституції України та їх змістовний аналіз дозволяють зробити висновок, що Програма діяльності Кабінету Міністрів України, у якій мають визначатися стратегічні напрямки та пріоритети розвитку держави на найближчі роки, може затверджуватися лише один раз на весь період його функціонування, оскільки, по-перше, роль щорічної програми діяльності уряду виконує Державний бюджет України, а по-друге, в іншому разі щорічне ухвалення нової Програми діяльності уряду взагалі унеможливить ухвалення парламентом резолюції недовіри Кабінету міністрів України, тобто фактично призведе до «блокування» дії Конституції України в цій частині, позбавить Верховну Раду України такої важливої форми парламентського контролю.

2. Крім того, відповідно до Тимчасового Регламенту Кабінету Міністрів України, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. за № 915 «Планування роботи Кабінету Міністрів здійснюється на основі пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади шляхом прийняття Програми діяльності Кабінету Міністрів України на період його повноважень, щорічної Державної програми економічного і соціального розвитку України, інших державних програм та актів Кабінету Міністрів»(п. 1 Розділу 2 Тимчасового Регламенту Кабінету Міністрів України).

Незважаючи на те, що період повноважень Кабінету Міністрів України в Конституції України прямо не визначений, він витікає безпосередньо з цілої низки конституційних норм. Зокрема, відповідно до п. 9 та 10 статті 106 та частин 2 та 3 статті 114 Конституції України, Президент України призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України та за поданням Прем’єр-міністра України призначає персональний склад Кабінету Міністрів України. А відповідно до частини 1 статті 115 Конституції України «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України». Аналіз зазначених положень Конституції України свідчить, що відповідно до Конституції України періодом повноважень Кабінету Міністрів України є період повноважень Президента України, на який власне і формується Кабінет Міністрів України.

Термін же повноважень Президента України прямо зазначено у частині першій статті 103 Конституції України, і становить п’ять років. Тобто і Кабінет Міністрів України, за умови, що його повноваження не будуть припинені достроково відповідно до Конституції України, формується строком на п’ять років.

Таким чином, на основі аналізу вищезазначених норм Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915 можна зробити висновок про те, що Програма діяльності Кабінету Міністрів України має прийматися ним один раз на весь термін його повноважень. Це не виключає внесення до неї певних уточнень, змін та доповнень, але їх внесення не може вважатися затвердженням нової Програми діяльності уряду.

3. Порівняльно-правовий аналіз змісту Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність.» затвердженої Верховною Радою України 17 квітня 2003 року та Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність.», затвердженої Верховною Радою України 16 березня 2004 року свідчить, що і за самою структурою, і за назвами структурних частин, і за їх змістом це практично один і той же план дій уряду, лише з окремими уточненнями та доповненнями, що у своїй сукупності не змінює стратегічних напрямків роботи Кабінету Міністрів України. Про це зазначено у самій Програмі «Послідовність. Ефективність. Відповідальність.»: «...в Програмі конкретизовано головні цілі та завдання щодо формування соціально ефективної, політично відповідальної влади та інститутів громадянського суспільства...,» тощо. Тому затвердження Верховною Радою України 16 березня 2004 року фактично уточненої Програми діяльності Кабінету Міністрів України не позбавляє права Верховної Ради України прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України навіть без попереднього скасування своєї Постанови про її затвердження.

Окрім того, аналіз цілей та змісту останньої Програми діяльності Кабінету Міністрів України з огляду на останні події в політичному, соціальному та економічному житті України свідчать, що уряд не лише не забезпечив їх досягнення, але й зайняв вичікувальну позицію, і, як наслідок, неодноразово продемонстрував свою повну недієздатність.

4. Але головний аргумент на користь визнання Постанови Верховної Ради України про відставку уряду такою, що повністю відповідає Конституції України, полягає у тому, що в умовах глибокої політичної кризи, коли уряд не здійснив належних заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в процесі підготовки і проведення виборів Президента України 2004 року, допустив значні марні витрати бюджетних коштів (адже витративши величезні кошти платників податків так і не вдалося встановити волевиявлення виборців), проявив повну інертність та бездіяльність у тих випадках, коли був зобов’язаний діяти рішуче і послідовно, чим прямо порушив положення пунктів 1, 2, 3, 7, 9 статті 116 Конституції України. Уряд втратив довіру і з боку парламенту, і з боку суспільства, тобто є усі підстави вважати, що в Україні виникла урядова криза. Тому вимагати від уряду діяти адекватно тій обстановці, що склалася, це все одно, що вимагати від паралізованої людини підвестися з ліжка та більше рухатися. У виключних обставинах, коли переважна більшість органів держави просто уникає виконання покладених на них повноважень, лише парламент ще зберігає здатність та потенційні можливості для здійснення рішучих дій, зокрема, завдяки виваженій позиції Голови Верховної Ради України.

Таким чином, п. 7 Постанови Верховної Ради України «Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України» від 1 грудня 2004 року повністю відповідає Конституції України і є обов’язковим до виконання Кабінетом Міністрів України.

Віктор Колісник, доктор юридичних наук
Федір Веніславський, кандидат юридичних наук
Віктор Кичун, кандидат юридичних наук
Павло Любченко, кандидат юридичних наук
3 грудня 2004

Політика і права людини

16.12.2004

Рішення Верховного Суду України стосовно результатів другого туру виборів Президента

   

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2004 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі

Головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Балюка М.І.,

Барсукової В.М.,

Гнатенка А.В.,

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Дідківського А.О.

Домбровського І.П.,

Кривенка В.В.,

Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В.,

Патрюка М.В.,

Потильчака О.І.,

Прокопчука Ю.В,

Пшонки М.П.,

Самсіна І.Л.,

Сеніна Ю.Л.,

Терлецького О.О.,

Шабуніна В.М., -

при секретарях Прокопенко І.А. та Скачко В.В.,

за участю Катеринчука М.Д. — довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України та представників кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.: Кустової С.М., Зварича Р.М., Резнікова О.Ю., Полудьонного М.М., Власенка С.В., Кармазіна Ю.А., Ключковського Ю.Б.,

представників Центральної виборчої комісії: Бондика В.А., Донченка Ю.Г., Качура І.А., Охендовського М.В., представників зацікавленої особи кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф.: Лукаш О.Л., Гавриша С.Б., Харченка Б.І., Євграфової Є.П., Абраменко,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України Катеринчука Миколи Дмитровича на бездіяльність Центральної виборчої комісії, дії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 24 листопада 2004 року та на рішення про оголошення Президентом України Віктора Федоровича Януковича,

в с т а н о в и л а :

Катеринчук М. Д. — довірена особа в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. звернувся до Верховного Суду України із зазначеною скаргою, в якій просив: 1. Визнати дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України незаконними, а протокол Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року недійсним. Скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» як незаконну.2. Скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України» як незаконну.3. Встановити, що факти системного і грубого порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України від 21 листопада 2004 року є такими, що унеможливлюють достовірно встановити результати волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України.4. Визнати недійсними результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України.5. Визнати обраним Президентом України кандидата, який за підсумками голосування від 31 жовтня 2004 року набрав найбільшу кількість голосів виборців.Зазначені вимоги, які заявником та представниками кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. підтримані в судовому засіданні, обгрунтовуються посиланнями на системні і грубі порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, а також тим, що Центральною виборчою комісією порушені вимоги Закону України «Про вибори Президента України» при встановленні результатів виборів Президента України.

Представники Центральної виборчої комісії та представники зацікавленої особи, заперечуючи проти заявлених вимог, посилалися на те, що порушення виборчого законодавства, які були допущені під час повторного голосування з виборів Президента України, не вплинули і не могли вплинути на результати виборів, а при встановленні результатів виборів Президента України Центральною виборчою комісією не було допущено порушень чинного законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші докази, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

21 листопада 2004 року проведено повторне голосування з виборів Президента України.

Центральна виборча комісія 24 листопада 2004 року склала протокол про результати повторного голосування з виборів Президента України й ухвалила постанови № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» та № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України».

При встановленні результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія на своєму засіданні колегіальним складом не досліджувала протоколи територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, не перевіряла їх достовірність, правильність та повноту складення та інші документи зазначені у частині 6 статті 83 Закону «Про вибори Президента України».

До встановлення результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія не розглянула заяви та скарги про порушення територіальними виборчими комісіями порядку встановлення підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів і рішення, прийняті територіальними виборчими комісіями за результатами їх розгляду.

На час встановлення Центральною виборчою комісією результатів повторного голосування з виборів Президента України у судах не був закінчений розгляд своєчасно поданих скарг на бездіяльність, дії та рішення територіальних виборчих комісій, вчинених при встановленні підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів, і термін розгляду цих скарг не закінчився.

За таких обставин дії і рішення Центральної виборчої комісії суперечать вимогам статей 2, 10, 11, 12, 16, 17 Закону України «Про центральну виборчу комісію», статей 25, 28, 83, 84, 86, 93, 94, 96 Закону України «Про вибори Президента України» і є неправомірними. У зв’язку з цим ухвалені Центральною виборчою комісією рішення підлягають скасуванню.

Судом також встановлено, що при проведенні повторного голосування були допущені порушення Закону України «Про вибори Президента України»:

- складання і уточнення списків виборців проводилося з порушеннями вимог статті 34, допускалося включення до списків виборців одного і того ж громадянина декілька разів, осіб, які не мали права голосу;

- виготовлення, облік, видача та використання відкріпних посвідчень відбувалися з порушеннями вимог статті 33, без здійснення належного контролю Центральною виборчою комісією;

- передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації проводилася без дотримання принципу рівних умов та всупереч порядку, встановленому цим Законом, не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових особам, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес;

- порушувалися вимоги статей 23, 24, 85 стосовно складу виборчих комісій;

- порушувалися вимоги статей 68, 69, 70 щодо участі у виборчому процесі офіційних спостерігачів;

- порушувалися вимоги статті 77 при здійсненні голосування за межами приміщення для голосування;

- протоколи дільничних виборчих комісій складені за наслідками підрахунку голосів без дотримання вимог статті 79;

- транспортування документів до територіальних виборчих комісії здійснювалося з порушеннями статті 81.

Наведені обставини дають підстави для висновку про порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, та засад виборчого процесу, визначених частиною 2 статті 11 Закону України «Про вибори Президента України», що виключає можливість достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

Визначаючи спосіб поновлення порушених прав та законних інтересів суб’єктів виборчого процесу, суд виходить з того, що відповідно до статті 98 Закону України «Про вибори Президента України» суб’єкт розгляду скарги, встановивши, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта оскарження не відповідають законодавству про вибори Президента України, задовольняє скаргу, скасовує рішення повністю або частково, визнає дії чи бездіяльність неправомірними, зобов’язує суб’єкта оскарження задовольнити вимоги заявника або іншим шляхом поновити порушені права та законні інтереси суб’єкта виборчого процесу.

Запропонований заявником спосіб захисту порушених прав шляхом визнання обраним Президентом України кандидата, який за підсумками голосування 31 жовтня 2004 року набрав найбільшу кількість голосів виборців, не може бути застосований, оскільки відповідно до частини 3 статті 84 Закону України «Про вибори Президента України» обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, а жоден з кандидатів не набрав такої кількості голосів.

Враховуючи неможливість достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі шляхом повторного встановлення підсумків повторного голосування та враховуючи, що проведене 21 листопада 2004 року повторне голосування не змінило статусу кандидатів, які за підсумками голосування у день виборів 31 жовтня 2004 року одержали найбільшу кількість голосів виборців, суд вважає за необхідне поновити права суб’єктів виборчого процесу шляхом проведення повторного голосування за правилами, визначеними статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України».

Керуючись статтями 8, 71, 103, 124 Конституції України, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статтею 98 Закону України «Про вибори Президента України», статтями 11, 24310 24320 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

в и р і ш и л а :

Скаргу Катеринчука Миколи Дмитровича — довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах Президента України — на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії задовольнити частково. Визнати дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними. Постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України» скасувати. Постанову Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1265 «Про оприлюднення результатів виборів Президента України» скасувати. Зобов’язати Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк, встановлений частиною 1 статті 85 Закону України «Про вибори Президента України», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Повторне голосування провести в порядку, визначеному статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України». В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.Рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

М.І. Балюк

В.М. Барсукова

А.В. Гнатенко

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

А.О. Дідківський

І.П. Домбровський

В.В. Кривенко

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

М.В. Патрюк

О.І. Потильчак

Ю.В. Прокопчук

М.П. Пшонка

І.Л. Самсін

Ю.Л. Сенін

О.О. Терлецький

В.М. Шабунін

ОКРЕМА УХВАЛА

3 грудня 2004 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою Катеринчука Миколи Дмитровича, довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії (далі — ЦВК) по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року частково задоволено скаргу Катеринчука Миколи Дмитровича, довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, на рішення, дії та бездіяльність ЦВК по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року.

Постановлено визнати дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними.

Скасовано Постанову ЦВК за № 1264 від 24 листопада 2004 року «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України».

Скасовано Постанову ЦВК за № 1265 від 24 листопада 2004 року «Про оприлюднення результатів виборів Президента України».

Зобов’язано Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України в строк, встановлений ч. 1 ст. 85 Закону України «Про вибори Президента України», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Повторне голосування провести в порядку, визначеному статтею 85 Закону України «Про вибори Президента України».

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Судом встановлено, що під час повторного голосування з виборів Президента України мали місце численні порушення основних принципів та засад виборчого процесу, визначених статтями 38, 69, 71 Конституції України, статтями 2, 3, 6, 9, 11 Закону України «Про вибори Президента України», внаслідок чого неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Значна частина порушень допущена самою ЦВК, іншими суб’єктами виборчого процесу або владними органами внаслідок пасивної поведінки ЦВК чи окремих її членів.

Зокрема, питання які підлягали колегіальному розгляду складом ЦВК фактично розглядалися членами ЦВК одноособово і не виносилися на засідання. Саме таким чином 24 листопада 2004 року вирішувалося питання про встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, коли в порушення вимог ч. 1 ст. 84 Закону України «Про вибори Президента України» ЦВК тільки проголосувала про затвердження протоколу, який був складений без належної перевірки даних всіма членами комісії, без ознайомлення їх з протоколами територіальних виборчих комісій.

Встановлено, що під час повторного голосування мали місце масові порушення виборчих прав всіх суб’єктів виборчого процесу шляхом неконтрольованого використання відкріпних посвідчень, примушення працівників підприємств, установ та організацій, в тому числі і державних службовців, до голосування через відкріпні посвідчення; організованими переміщеннями великих груп виборців для проведення голосування з одних регіонів у інші, задіяні у цих переміщеннях та у використанні відкріпних посвідчень органів виконавчої влади. Про наявність таких порушень та їх поширеність під час проведення виборів оперативно інформували ЗМІ, офіційні спостерігачі, виборці. Проблемність цього питання засвідчена прийняттям Верховною Радою України перед повторним голосуванням змін до чинного Закону України «Про вибори Президента України».

Однак всупереч вимогам статей 16, 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» ЦВК фактично усунулася від виконання функцій по контролю за ходом виборчого процесу і забезпеченню реалізації виборчих прав громадян тощо.

Мало місце грубе порушення принципу законності, яке проявилося у невиконанні ЦВК рішення Верховного Суду України від 16 листопада 2004 року по зобовязанню ЦВК встановити підсумки голосування в межах територіального виборчого округу № 100.

Зазначене свідчить, що Центральною виборчою комісією порушено принципи верховенства права, законності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийняття рішень, відкритості і публічності, закріплені у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Центральну виборчу комісію».

Крім того, в процесі розгляду до суду надійшла письмова заява керівника установи, що розробила програмне забезпечення для ЦВК і здійснювала його супровід під час проведення голосування та підрахунку голосів, з якої вбачається, що за розпорядженням голови ЦВК було вилучено коди доступу до системи і передано стороннім особам, що могло сприяти маніпулюванню результатами та їх фальсифікації, з наступним внесенням цих даних до первинних протоколів.

Судова палата вважає за необхідне довести до відома Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора України про виявлені порушення законодавства для вжиття передбачених законом заходів реагування.

Керуючись ст. 235 ЦПК України, Судова палата –


у х в а л и л а:

Копію даної окремої ухвали направити Верховній Раді України, Президенту України та Генеральному прокурору України для відома і відповідного реагування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

М.І. Балюк

В.М. Барсукова

А.В. Гнатенко

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

А.О. Дідківський

І.П. Домбровський

В.В. Кривенко

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

М.В. Патрюк

О.І. Потильчак

Ю.В. Прокопчук

М.П. Пшонка

І.Л. Самсін

Ю.Л. Сенін

О.О. Терлецький

В.М. Шабунін

Політика і права людини

16.12.2004

Відкритий лист Харківської правозахисної групи учасникам переговорного процесу

   

(з приводу політичної ситуації а Україні за станом на 7.12.04)

З огляду на політичні події останніх днів в Україні Харківська правозахисна група вважає за необхідне звернутися до учасників переговорного процесу в Україні з цим листом. Даний документ можна вважати нашою заявою або зверненням з приводу ситуації, яка нині склалася.

Отже, ми переконані в необхідності сказати саме зараз таке:

1. Ми вважаємо морально, політично та юридично неприпустимими спроби поєднати в один «пакет» голосування змін до Закону «Про вибори Президента України», питання про відставку ЦВК та уряду України з питаннями конституційної реформи.

Перш за все, таке поєднання здається нам глибоко аморальним. Коли опозиція вимагає відставки уряду та ЦВК, а також внесення змін до поточного виборчого законодавства, то йдеться не про ті або інші політичні чи юридичні вигоди опозиції, а про відновлення фундаментального органічного права народу й кожного громадянина України голосувати чесно й рівноправно – отже ефективно, щоб домогтися здійснення своєї суверенної волі, яка, нагадуємо вам, стоїть не під, а над учасниками переговорного процесу.

З цього приводу ми ще раз підкреслюємо, що виборчі права громадян, право чесно обирати й бути обраним передує всім владам, їх гілкам і розгалуженням, а також всім державним органам та політичним інституціям – від парламенту й Президента до Кабінету Міністрів і ЦВК включно. Адже останні, за великим рахунком, – не більше ніж політичні менеджери, функціонери, слуги народу.

Саме тому виборчі права, їх обсяг та режим здійснення не можуть бути предметом кон’юнктурних домовленостей, торгів або інших політичних спекуляцій. Виборчі процедури не можуть штучно погіршуватися чи не поліпшуватися в залежності від владних уподобань. В правовій демократичній державі вони завжди мають (повинні мати) тільки один вектор – збільшення власної ефективності, гарантованості, відтак – політичної результативності.

Тому жодний суб’єкт політичної системи України не може (не має права) обіцяти будь-якого поліпшення (взагалі модифікації) виборчого законодавства під гарантії голосування або не голосування за конституційну реформу, як і будь-якого парламентського голосування взагалі.

Воля Українського народу як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі не може підлягати (підкорятися, залежати від) волі будь-якого з учасників переговорного процесу. Така воля є апріорі суверенною, вищою, органічно зверхньою щодо будь-яких суб’єктів переговорів, політичної еліти країни взагалі. Ще раз нагадуємо вам, що рішення відносно того, чи робити другий тур президентських виборів «більше» або «менше» чесним і прозорим – не може і не повинно залежати від будь-яких корпоративних домовленостей. Адже цінності, які при цьому безпосередньо зачіпаються – є незрівнянно вищими від інтересів партійних лідерів, парламентських фракцій, кандидатів на посаду Президента, Прем’єр-міністра чи ЦВК. Тим більше вони є вищими від інтересів особисто Л.Кучми, В.Януковича, П.Симоненка, О.Мороза або В.Ющенка.

2. Крім того, питання конституційної реформи, відверто кажучи, є надто важливим і принциповим, щоб бути «протисненим» в життя в обставинах політичної кризи, яка нині склалася. Нагадуємо, що Конституція – це вищий стратегічний регулятор внутрішнього та зовнішньополітичного життя України. В цій якості вона не може бути заручником чи предметом оперативних політичних тактик. Конституція є суттєво вищою за будь-яку політичну тактику, вищою за будь-який оперативний парламентський чи президентський маневр, а, відтак, не може модифікуватися чи коригуватися в авральному режимі, так би мовити «по ходу справи».

Ми ще раз окремо наполягаємо на тому, що запропонований у законопроекті №4180 варіант модифікації Конституції є далеким від оптимального. Він не узгоджується з елементарною політичною та юридичною логікою, часто-густо протистоїть здоровому глуздові.

Відомо, що Конституція України 1996 р. була написана за існуючими на той час в Європі й світі зразками. Будучи концептуально запозиченим документом, вона за своїми політико-юридичними властивостями перевищувала існуючі на той час внутрішні творчі можливості української конституційної думки.

Принципово іншою виглядає ситуація тепер. На відміну від цілісного, всім відомого тексту діючої Конституції, проект політичної реформи є результатом наших виключно «домашніх» розробок і заготовок, продуктом реально існуючої політичної культури. Однак, хоча проект цього разу є дійсно національним, його політико-правові якості залишаються більше ніж сумнівними. Зовсім невипадково даний проект був засуджений Венеціанською Комісією, яка в коректній, але цілком прозорій формі дала зрозуміти, що конструкцію нашого конституційного велосипеда поліпшити наразі не вдалося. Проте щира й відверта критика доброзичливих колег і друзів, на жаль, позитивно не позначилася на нашій зарозумілій наполегливості... Більше того, виглядає так, що наша наївна самодостатність в питаннях конституційної теорії тільки збільшилася.

Вже не раз ми зазначали, що мало не всі строкаті проекти конституційних змін, на яких в різний час з різною силою наполягала діюча влада, згубно діяли на демократичний процес, порушували недосконалу, але життєздатну виконавчу управлінську вертикаль, запроваджували дисциплінарний статут для народних обранців, підігравали політичному примітивізмові партійних босів та лідерів фракцій, взагалі нівелювали прояви людської особистості на головних рівнях і щаблях державного управління.

В цьому сенсі остання версія законопроекту щодо конституційних змін за №4180 є ще однією спробою некомпетентного конституційного коригування. Не маючи бажання піднімати рівень своєї політичної культури до вимог діючої Конституції, актуальна влада вперто намагається понизити рівень конституційного регулювання до своїх плутаних й короткозорих псевдодемократичних уявлень.

При цьому нікому у високих кабінетах не болить, що проект фактично розриває єдність зовнішньої та внутрішньої політики України, посягає на принцип колегіальної відповідальності Кабінету Міністрів, ігнорує принцип розділення влад. Проект запроваджує засади некритичного парламентського колективізму, вочевидь збільшує ризики парламентсько-президентського протистояння...

Проте найголовнішим, на нашу думку, є те, що проект №4180 реально звужує соціальну базу демократії в Україні. За проектом конституційної реформи політична стратегія і тактика країни стає прерогативою парламенту, який, у порівнянні з народом, все таки можна корумпувати. Як відомо, демократія широких народних мас важлива саме тому, що народ не можна корумпувати фізично. Ця класична, здавна відома в політології думка вже не раз знаходила своє підтвердження на самих різних теренах. Тому залежність реально впливової посади Президента від прямого народного волевиявлення в умовах України є абсолютно виправданою, нагальною, безсумнівною.

Така залежність є також стратегічною противагою можливому зовнішньополітичному тискові на Україну. Крім того, Україна поки що перебуває на тому рівні політичного розвитку, коли її фінансово-економічна потуга й політика є надто зрощеними. Саме тому особливу роль в політичній системі України продовжує відігравати всенародно обраний Президент.

Як вже почасти зазначалося вище, Президент із сильними повноваженнями є важливим для адекватного реагування країни на російські та інші подібні до них зовнішні виклики. Адже Росія, інші країни СНД – це суцільні президентські республіки, від зовнішньої політики яких ми є прямо залежними, причому не тільки в плані енергопостачання. Немає необхідності спеціально доводити, що на виклики такого роду Україна повинна мати саме президентські механізми швидкого реагування. Очевидно, що в даному випадку йдеться про щось більше, ніж тільки оптимізація стосунків на рівні виконавчої гілки влади.

Тому ми вважаємо, що предметом конституційної реформи могло б бути навіть посилення виконавчих президентських повноважень, пряме підпорядкування Президентові Кабінету Міністрів України з паралельним покладенням на нього безпосередньої політичної та юридичної відповідальності за дії та політику уряду.

Так або інакше, але запропонована реформаторами редукція статусу Президента до суто представницьких зовнішньополітичних функцій є, на нашу думку, не тільки мало вмотивованою і невиправданою, але й загрозливою для забезпечення інтересів державної незалежності й народного суверенітету. Якщо реформа відбудеться, й без того значний корпоративізм в політичній системі України різко зросте. Вплив егоїстичних інтересів потужних фінансово-економічних груп на парламент посилиться й набуде системного характеру.

Зовсім інша річ – український поміркований федералізм, який можна було б в реформаторському сенсі («дві України») дійсно обговорювати. Адже ідея децентралізації визнається в Україні від часів М.Драгоманова. Ідейними федералістами були, як відомо, М.Грушевський, С.Шелухін та Р.Лащенко. Загалом, конституційна реформа такого роду могла б бути справді на часі. Проте, це мала б бути зовсім інша, справді антикризова реформа.

3. Окремо ми наголошуємо на тому, що лобістами стратегії конституційної (політичної) реформи не можуть виступати партії, чиї лідери у президентських перегонах здобули по 5-6% або навіть менше голосів виборців. Нам вочевидь не зрозуміло, чому ідеї реформи мають запроваджувати ті, хто висловлював щодо неї найбільше застережень і саме на цій підставі одержав значущу підтримку електорату.

Виглядає абсолютно нелогічним, що ідеї політичних аутсайдерів (просимо не тлумачити дану тезу особисто) на кшталт П.Симоненка чи О.Мороза повинен силою свого політичного авторитету запроваджувати В.Ющенко. З цього приводу можна говорити й писати різне, проте в прагненні й намаганні здійснити реформу коштом «Нашої України» ми вбачаємо ситуацію, коли «битий небитого везе».

Вкотре ми звертаємо увагу політичних лідерів на те, що запровадження конституційної реформи із радикальною трансформацією повноважень Президента між першим і другим туром президентських перегонів є абсурдною і неконституційною. Вочевидь не повинно бути так, щоб громадяни України в першому турі виборів голосували за Президента з одним статусом, а в другому – за Президента із статусом вочевидь другим.

Для нас є зрозумілим, що сотні тисяч людей на майдані Незалежності в Києві стоять на грудневому морозі зовсім не для того, щоб обрати людину, яка тільки «царює, але не править». Люди на майдані стоять за обрання милого їх серцю Президента правди і добра. Свідомо й підсвідомо вони розраховують саме на нього, саме на силу і авторитет його конституційної посади. Люди на майдані виборюють собі справедливого гетьмана, а не лукавого царедворця. Навряд чи варто будь-кому про це забувати.

Сила духу, живий розум, відвертість та моральна чистота людей на майдані є незрівнянно вищими за обскурантистський дух інтриганської конституційної реформи. Студенти, робітники й бізнесмени дійсно стоять за реформу, але не за реформу формальних інститутів, а за заміну патологічно корумпованої, нечесної влади. Всі вони протестують не проти недовершених юридичних оболонок. Вони протестують проти того людського матеріалу, яким, за даних обставин, ці оболонки наповнені. Отже, вони протестують проти лінивих і розбещених людей, а не проти конституційних приписів і норм. Тому сучасна спроба політичної реформи є, на нашу думку, спробою старої влади відвернути енергію людського пориву в хибне річище. Мертві чіпляються за живих, заздрять їх розкутості та свободі, із останніх сил тягнуть нас до старого, пліснявого й тьмяного політичного склепу.

Ми переконані в тому, що люди на київському майдані Незалежності протестують проти власного приниження, яке вчиняють не інститути, а цілком реальні особи. Проте підступні, злі або й просто не дуже розумні політики хочуть будь-якою ціною довести нам, що ворог цих людей – не злодійкуваті казнокради з претензіями провінційних снобів, а щось абстрактне, формально-юридичне.

В цьому сенсі «реформатори» не стільки зрівноважують наявну кризову ситуацію, скільки загострюють її. Адже насправді вимоги майдану є скромними: це лише чесні, не сфальсифіковані вибори. Навпаки, реформаторські вимоги влади є амбітними й цілком аморальними. Вона хоче скерувати народну силу на «реформу», яка зовсім не наснажує, а пригнічує й вбиває наші найкращі сподівання.

4. Зрештою, В.Гавел, коментуючи події українського помаранчевого руху, був правий: йдеться не тільки про вибори особи В.Ющенка, а про похорон залишків українського посткомунізму в цілому. Тому подзвін, що вже півмісяця лунає на столичному майдані – саме по ньому. На цьому місці люди позбавляються свого страху, а разом із тим – духу залежності й рабства. Їхній лідер – це антитеза аморальності й водночас авторитарному політичному стилю. Відтак, він є антитезою не формі, а старому політичному змісту. Справді, В.Ющенко – це український політичний «неформал», богема в кращому сенсі цього слова. Його стиль спілкування з народом невимушений і легкий. Його думки водночас рафіновані й добре зрозумілі. Це справді народний кандидат, уособлення української меритократії таланту.

Фактично, це розуміють всі учасники переговорного процесу. Проте раціональне розуміння у владних осіб поєднується з багатьма не зовсім вишуканими «субсидіарними» почуттями. Колись Т.Манн сказав про французького короля Генріха IV : «Він був душею простий, тільки розумом ні». Вочевидь має органічну харизму, душу й розум В.Ющенко.

Реальний масштаб постаті, глибина й значущість цієї фігури зростають буквально у нас на очах, розгортаються день у день. Проте так само швидко зростають й людські заздрощі до цього. Маємо наразі чудесний феномен органічного вивищення людини з усіма конотаціями, які подібні речі зазвичай супроводжують.

Вільний народ переважно не помиляється й любить того, хто цього справді заслуговує. Сталося так, що українські люди полюбили В.Ющенка. На тлі його шаленої, непідробної популярності суттєво меншими виглядають фігури ще зовсім недавнього, буквально вчорашнього першого плану. Проте сталося так, що саме вони є наразі суб’єктами переговорного процесу. Тому саме цим людям адресується, в першу чергу, наш відкритий лист.

Українці вочевидь не будуть стояти півмісяця на морозі за жодного з них. Але чи мають вони моральне право за це ображатись? І чи доречно в даній ситуації думати над тим, як то швидше й вправніше підрізати крила лідеру, що зумів показати людям вигоди достоїнства і свободи?

Чи дійсно вони вже так сильно прагнуть конституційної реформи? Чи дійсно хочуть справедливості, гарантій людських прав, демократії?

Не виключено, що наші можновладці таки справді хочуть поглянути на ці дива. Проте напевно ми цього ніколи не знатимемо. І тому, маючи обґрунтований сумнів і смуток на серці за все ними вчинене, ми звертаємось до них з проханням не піклуватися вже аж так заповзято про наші інтереси.

Натомість хочеться сказати цим людям: залиште свої політичні заздрощі, викиньте з голови свої дрібні духом й мізерні думкою конституційно-сепаратистські інтриги, розступіться, дайте українським людям нарешті вийти на вільну дорогу.

Харківська правозахисна група,7 грудня 2004 р.

Політика і права людини

16.12.2004 | Анатолій Ткачук, м. Київ

Політреформа — зашморг на шиї «помаранчевої революції»?

   

4 грудня 2004 року в українському парламенті відбулась подія, що може мати дуже негативні наслідки для розвитку політичної ситуації в Україні на найближчу перспективу. Різкі висловлювання Олександра Мороза щодо «Нашої України» і особисто Юлії Тимошенко стали підставою розуміння того, що альянс Ющенко — Мороз якщо не розпався, то дав серйозну тріщину.

Виходячи із коментарів Мартинюка, Мороза та й самого Литвина складається враження, що причина конфлікту у «непослідовній» позиції Ющенка і НУ, адже нібито саме вони розірвали домовленості.

Давайте проведемо деякий аналіз ситуації в Україні та спробуємо віднайти ті першочергові кроки, які мають бути здійснені для розв’язання нинішньої кризи:

1. В Україні наявна жорстка політична криза, причини якої лежать у владі Кучми-Януковича, яка доклала максимум зусиль аби перетворити вибори Президента у глум над суспільством. Юридично масові фальшування виборів стверджені на сьогодні двома документами: Постановою Верховної Ради України від 27.11.04 та Рішенням Верховного Суду України від 03.12.04.

2. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 27.11.04 висловлено недовіру Центральній виборчій комісії і рекомендовано Президенту України внести до 01.12.04 пропозиції по новому складу ЦВК.

3. Постановою Верховної Ради України від 01.12.04 висловлено недовіру Кабінету Міністрів України, яка має наслідком відставку уряду. Причому за Конституцією, постанова Верховної Ради України є актом прямої дії і не потребує ствердження Президентом.

Виходячи з цих актів ми маємо ситуацію, коли в Україні де-юре не має чинного уряду та легітимної ЦВК (оскільки їй висловлено недовіру органом, який призначає членів ЦВК!).

Що є де-факто? Уряд продовжує формально діяти, адже прем’єр не визнає рішення парламенту і Президент вдає, що резолюції недовіри немає і не видає указу про покладення виконання обов’язків на нинішній уряд до формування нового і не робить жодних кроків для внесення пропозицій щодо нового Прем’єра.

Центральна виборча комісія, незважаючи на рішення суду та парламенту, також продовжує свою діяльність, а Президент ніби й не збирається вносити нові кандидатури до її складу. В наявності є злочинне ігнорування Президентом рішень парламенту.

Устами Кушнарьова озвучена ідея усунути від участі у повторному голосуванні Ющенка та Януковича. (якщо це станеться, то 26 грудня у бюлетені буде Мороз та Симоненко!!).

Які висновки напрошуються щодо першочергових кроків при такій ситуації?

1) визнати, що вибори 26 грудня мають відбутись обов’язково і вони мають бути максимально чесними.

2) Чесними вибори можуть бути лише за умови, коли їх проводитиме новий склад ЦВК, нові ТВК та ДВК за новими вимогами закону.

3) Отже, необхідні термінові зміни до закону про вибори Президента.

4) Проте найкращий закон не спрацює, якщо на місцях залишаться ті люди, що грубо ігнорували приписи закону та допускали фальсифікації. Потрібна заміна керівників облдержадміністрацій та райдержадміністрацій.

5) Заміна керівників місцевих державних адміністрацій неможлива без заміни уряду.

6) Так само зупинення розвитку економічної кризи неможливе без заміни уряду.

Здається це аксіоматично: спочатку заміна уряду — далі все решта! Проте в парламенті відбуваються дивні речі. Формується так званий «пакет», який начебто одним махом, одним голосуванням вирішує усі названі проблеми: ухвалення законопроекту № 4180 про внесення змін до Конституції, ухвалення нового закону про особливості проведення повторного голосування на виборах Президента України 26 грудня 2004 року. «Наша Україна», БЮТ, частина аграріїв та Центру відмовились підтримати цей пакет, що й стало причиною різкої заяви Мороза і створило видимість непослідовної позиції НУ. Але це не так! Навпаки, якби НУ погодилась на таку пропозицію, то вона фактично відмовлялась від тих невеликих перемог, які вдалось здобути, а саме — відставки уряду та юридичного усунення Януковича від прем’єрства, аби перед новим голосуванням хоча б частково зрівняти можливості Ющенка та Януковича.

Для тих, хто дивився репортаж з Верховної Ради України, залишилось не зрозумілим, що згаданий «пакет» Мороза не вирішував проблеми відставки нинішнього уряду. Навпаки, за цим проектом нинішній уряд має виконувати свої повноваження навіть після інавгурації нового Президента. Мало того, з моменту обрання нового Президента з обмеженими повноваженнями, повноваження нинішнього уряду, а особливо Прем’єра неймовірно зростають.

Ось тут і виникає запитання, а хто кого зрадив? Адже, якщо хтось пам’ятає, то публічно озвучені домовленості між Ющенко та Морозом щодо політичної реформи не були такими категоричними. Мова йшла про впровадження цієї політреформи уже для нового парламенту, обраного 2006 року.

Тепер же, розуміючи зацікавленість Ющенка та його команди у встановлені більш жорсткого демократичного контролю над виборчими процедурами, влада вирішила надавити на Ющенка політреформою Мороза:

Ми тобі — удосконалений закон про вибори, а ти нам — політреформу, а простіше старий порядок із старим урядом! Таку позицію влади та її вічних підспівувачів можна зрозуміти, вони вклали купу ресурсів, аби провести свого кандидата на престол. Не вийшло.

Об’єктивно Президентом стане Ющенко. Якщо так, то спробуємо останню зброю — руками самого Ющенка його ж знешкодити. Розуміючи домовленості Ющенка з Морозом про підтримку політреформи, нинішні владні політики зіграли на «батьківських» (щодо політреформи) почуттях Мороза і вселили у нього переконання, що реформу слід вводити уже сьогодні. Здається, що задля свого дітища Мороз забув про пріоритети: спочатку усунути злочинну владу, яка завжди нехтувала Конституцією та законами України, а вже потім створювати нові правила гри для нової влади, яка має прийти на зміну нинішньої. Він та його оточення або не бачить, або на хочуть бачити простого: злочинній владі жодна конституція та жоден закон не писаний. І ігнорування Кучмою та Януковичем постанови ВРУ про недовіру уряду яскраве тому підтвердження.

Що ж стосується НУ, то з цього пакета так і напрошується звичайне «кідалово» Ми підтримуємо пакет в цілому, а Кучма підписує лише його частину — зміни до Конституції. Адже підписуються документи окремо, а не в «пакеті»!

Що ж тоді робити далі?

Йти на вибори в умовах дії безкарної влади нинішнього режиму, із старим складом комісій, відкріпними посвідченнями, голосуванням вдома, зламаними серверами та бандитами на дільницях? і це при тому, що у разі перемоги у цій ситуації В. Януковича, через наш «об’єктивний» Конституційний Суд можна буде визнати процедуру внесення змін до Конституції через «пакет» незаконною. Не завелика ціна за «політреформу», Олександре Олександровичу?

Шкода, що Олександр Мороз не хоче бачити цих простих істин. По-перше, слід остерігатись не майбутнього Ющенка, а нинішнього режиму. По-друге, хоча б інколи згадувати мільйони наших громадян, які вже два тижні мерзнуть на майданах не за політреформу, а за правду — проти нинішнього режиму.

Проте видається, що ситуація все одно не безнадійна. Україна сьогодні інша, ніж до 21 листопада. Я переконаний, що 26 грудня Ющенко буде обраний Президентом і без Мороза. Де тоді залишиться місце для соціалістів та його лідера?

Люди знають просту формулу: призначення нового складу уряду — новий склад ЦВК – уточнений закон про вибори — заміна голів облрайдержадміністрацій – чесна виборча кампанія — чесні вибори — новий Президент – наведення порядку в державі — реальна політична реформа усієї системи влади у Києві та регіонах — вибори парламенту 2006 року. Все це заради кращої долі усіх, і саме тут правда, і саме задля такої правди люди не йдуть з майданів.

Хто кого зрадив 4 грудня у Верховній Раді розсудить — історія. Головне завдання сьогодні — не зрадити народ, який повірив саме Ющенку і саме у ньому бачить гарантію у формуванні чесної влади. Тимчасова розбіжність з Морозом ніщо у порівнянні з втратою віри людей у перемогу. Саме для внесення сум’яття на вулицю, саме для нівелювання перемог народу над цинічним режимом і проштовхується ця політреформа, яка по своїй суті не вирішує проблем українського суспільства. Не моральна, злочинна влада ще простіше буде використовувати модель влади «від Мороза» у своїх цілях, а не в інтересах народу. Адже питання не стільки в законі, а у його дотриманні.

4 грудня 2004

Політика і права людини

16.12.2004

Обращение к украинской общественности

   

Друзья!

С самого начала «оранжевой революции» на Украине, а по сути дела — сразу после первого тура президентских выборов, многие влиятельные российские средства массовой информации не устают твердить, что в вашей стране идет борьба между сторонниками «пророссийской» и «антироссийской» ориентаций, и почти открыто поддерживает одну из сторон гражданского конфликта. Аналогичное толкование сути украинских событий, но с противоположными оценками и симпатиями, предлагает читателям и значительная часть западной прессы.

Мы хотим, чтобы вы знали: в России есть немало людей, которые в это не верят. Мы прекрасно понимаем, что украинские граждане, — украинцы, русские, крымские татары, русины, евреи, армяне, греки и прочие, независимо от их этнического происхождения, родного языка, культурного самоопределения, места жительства и даже политических симпатий, — вышли на улицы Киева, Харькова и других городов не для того, чтобы продемонстрировать «антирусские» настроения. Им просто надоело, что с ними обращаются, не как с гражданами, а как с быдлом. Они возмущены тем, что своекорыстные политики попытались ими манипулировать, а результаты их волеизъявления были грубо подтасованы. И дело не в борьбе за власть тех или иных партий, блоков и лиц. Многонациональный народ Украины поднялся, чтобы отстоять свои гражданские и политические права, отстоять свободу и народовластие. Именно в этом — глубинный смысл народного протеста.

Возможно, те, кто сегодня определяет официальную политику России, полагают, что Украина, раздираемая этнокультурными конфликтами, Украина, управляемая слабой, коррумпированной, полуавторитарной властью, вынужденной опираться на поддержку извне, будет наиболее удобным соседом для нашей страны. Мы хотим, чтобы вы знали: есть и другая Россия.

Россия, которая знает правду.

Россия, которая заинтересована в свободной, единой и стабильной Украине, стремящейся, как и она сама, к возвращению в Европу.

Россия, которая понимает: поражение демократии на Украине было бы тяжким ударом по российской демократии.

Россия, которая верит: ценности свободы и права в наших странах, — где раньше, где позже, — победят.

Мы с вами.

Письмо инициировано Российским Обществом «Мемориал». Письмо подписали более 100 правозащитных организаций, общественных деятелей, деятелей культуры России

Вибори

16.12.2004 | Валерій Денщик, ЛОО «Зелений Світ»

Про бандитські напади на прибічників Ющенка у Луганську

   

28 листопада на центральній площі Луганська під час запланованого і узгодженого з владою мирного протестного мітингу на підтримку Ющенка відбулося побиття двух мітингуючих кримінальними елементами.

Один з постраждалих отримав тяжку травму голови внаслідок удару металевим предметом, у іншого травмоване око.

29 листопада о 13.00. група активістів громадського руху і партійних організацій з 25 осіб з огляду на провокацію попереднього дня з метою запобігання кровопролиття вирішила попередити луганчан про відміну мітингу на підтримку демократичних виборів і проти фальсифікацій. В той же час поблизу штабу Партії Регіонів спостерігався натовп з приблизно 400 екзальтованих молодих людей — прибічників Януковича, які почали наближатися до групи активістів демократичного громадського руху.

Приблизно о 13.10., коли ми почали розходитися, з натовпу прибічників Януковича близько 40 осіб кримінального вигляду озброєні молотками і битами миттєво увірвались до групи громадських активістів і жорстоко побили їх. Били жінок, літніх людей, активістів і випадкових спостерігачів. Били ногами, молотками, битами, стрибали на людях як на батутах.

Міліція стояла осторонь і не втручалась, демонструючи нехтування службовими обов’язками, як кажуть — за наказом свого керівництва. В результаті близько 10 осіб отримали тяжкі тілесні пошкодження. Тяжкі поранення голови отримав представник ОБСЕ — Моцний. Була викрадена відеокамера і розбитий мобільний телефон.

Мешканці Луганська, які опинились поруч, були шоковані побаченим. У їх очах був жах, у декого здивування, ніби очі відкрились. Одна з двох літніх жінок, за віком пенсіонерка, проголосила: «Вот так выбрали!», маючи на увазі того кандидата, якого ЦВК проголосила переможцем.

29.11. у вечірньому телевипуску новин ЛКТ учасники передачі (один з них політолог Бодров, який є одним з координаторів-організаторів провокаційних дій прибічників провладного кандидата) пустились на неприкриту брехню, намагаючись звинуватити представників демократичної громадськості у агресії з їх боку. Нібито це вони побили блакитно-білих і що навіть зовсім нічого кримінального не сталося, а якщо щось і було, то це змагання між спортивними командами.

Ці коментатори мабуть виходили з гебельсівської логіки «Чим більше збрешеш, тим більше повірять», продовжуючи викривлювати дійсні події останніх тижнів. Це черговий кримінальний крок провладної команди підтримки, яка почала виборчу кампанію з того, що зомбувала громадську свідомість фашистсько-бандерівськими страхіттями, допомогла у фальшуванні результатів виборів і продовжує брехати навіть у випадку, коли пролилася кров невинних людей, які мають свої переконання.

Від редакції «ПЛ»: Нижче наводимо розповіді учасників цього мітингу в Луганську:

***

29 листопада у Луганську повинні були відбутися 2 мітинги на підтримку кандидатів у Президенти України Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Обидва в один і той же час – 13:00, і в тому ж місці – біля пам’ятника Тарасу Шевченку поруч з Луганською обласною державною адміністрацією.

У якості журналіста інформаційної агенції «Українські Новини» я працюю в Луганську більш ніж півтора року і дуже часто відвідую подібні заходи. От і 29 листопада я вирішила пересвідчитися – перед тим, як іти на мітинг – чи насправді вони відбудуться. У Луганському міськвиконкомі була тільки одна заявка на проведення в цей день мітингу – від Соціалістичної партії України, що підтримує кандидата від опозиції Ющенка.

З’явилася я на площі вчасно – о 13:00 — і побачила близько 60 прихильників Ющенка з помаранчевою символікою. Вони мітинг не починали і пояснили це тим, що збираються розходитись, бо хтось попередив їх про можливі провокації. У той же час з боку обладміністрації рушила колона більш ніж 300 прихильників Януковича з блакитними стрічками. Вони швидко наблизилися до «ющенківців». З-за цієї великої колони одразу ж з’явилася група молодиків у чорних шкіряних куртках і чорних в’язаних шапочках. З цього моменту події почали розгортатися вельми швидко. Молодики накинулися на одного з хлопців з помаранчевою символікою. Я машинально схопилася за мобільний телефон для того, щоб кудись телефонувати, але не встигла. Один з «чорношкіряних» хлопців накинувся на мене і силою вирвав мій телефон, при цьому подряпавши мої пальці до крові. Я дивилася тільки на те, як інший хлопець з ненавистю довбає мобільник ногами. Хтось ззаду схопив мене за волосся і жбурнув на землю. Коли я піднялася то побачила, як б’ють одного з моїх друзів – він лежав на землі, а чотири хлопці проходилися по ньому ногами.

Все це тривало близько 7-10 хвилин. Інші «невідомі» били хлопців і чоловіків з помаранчевою символікою. Тут хочу зауважити, що все це відбувалося поблизу входу до обладміністрації і в присутності десь 35-40 міліціонерів. Вони, до речі, зовсім не звертали уваги на «бандюків».

Побачивши, що б’ють мого товариша, я повернулася до міліціонера – він стояв у метрі від бійки – і, схопивши його за рукав, попрохала хоча б витягнути мого друга з-під ніг... Міліціонер відвернувся.

Хлопець звільнився сам, і ми побігли звідти. Якась жіночка одразу ж підбігла і запропонувала свій мобільний, щоб зателефонувати до швидкої. Я взяла телефон і встигла тільки набрати номер агенції, де працюю – до мене вже підбігли «невідомі» хлопці з криками «Тримай її! У неї знову телефон!». Мене кинули на землю, телефон випав у сніг, але продовжував працювати і працівники агенції могли чути все, що відбувалося далі.

Після того, як я отримала кілька стусанів у спину ногами, я схопила телефон і відбігла.

Ми сілі у таксі і поїхали до лікарні.

Через два дні я написала заяву до міського відділу міліції та дуже сумніваюся, що щось може змінитися. До цього часу я бачу тільки затягування справи, а якщо зважити на реакції міліції 29 листопада... Слів тут не треба – ввечері 29 листопада міліція всіляко через ЗМІ спростовувала інформацію про напад.

На цей час вже більше 20 постраждалих написали заяви до міліції. Це тільки ті, кого я знаю

Ганна Низкодубова.

***

29 листопада 2004 року я разом зі своєю подругою, Ганною Низкодубовою та Юрієм Моцним пішла на мітинг на підтримку кандидата у президенти Віктора Ющенко. Цей мітинг повинен був відбутися на площі біля пам’ятника Т. Шевченка. Коли ми проходили біля будинку обласної державної адміністрації, то побачили велику колону молодих хлопців, які несли біло-блакитні прапори та вигукували лозунги на підтримку свого кандидата. Підійшовши на площу, ми побачили близько 10-15 людей з помаранчевими стрічками. З подругою ми підійшли до них, і нам сказали, що сьогодні мітингу на підтримку В. Ющенка не буде, а потім дали маленькі візитки з адресою та телефоном, де можна здобути додаткову інформацію. Після цього ми повернулись у бік магазину «Кураж» і побачили, як почали бити чоловіка з помаранчевою стрічкою. Юрій Моцний дістав відеокамеру та хотів зняти цей інцидент, але його зразу ж зупинили та почали бити. Через декілька секунд у бійку попала і Ганна Низкодубова, у якої побачили мобільний телефон. Там зразу ж опинився дуже великий натовп і били не тільки прихильників Ющенка, а й простих перехожих. Цих людей почали бити не тільки ногами, а й залізними прутами та битами. Я з подругою зразу ж відійшла ближче до дороги, а коли обернулась до площі ,то побачила, як якийсь хлопець відтягував Ганну за волосся та кидав на землю. Потім я побачила Ю. Моцного, у якого все обличчя було у крові, а у руках він тримав відеокамеру. Всі ці люди били дуже професійно, бо майже всі потерпілі після декількох ударів опинялись на землі і були всі у крові. Ми з подругою зразу ж зняли свої помаранчеві хустинки і швидко перебігли через дорогу. Коли ми повернулись подивитись на площу, то вже не побачили жодну людину з помаранчевою символікою.

Ольга Єрьоміна

***

Кожного дня о першій годині в Луганську біля пам’ятника Тарасу Шевченку проходили мітинги прибічників кандидата в Президенти України В.А.Ющенка. 29 листопада я та ще кілька моїх друзів вирішили взяти участь у мітингу. Дорога до скверу пролягає біля обласної державної адміністрації. Біля входу в адміністрацію та по периметру скверу стояли загони міліції. Щойно ми підійшли до пам’ятника, з боку приміщення «Партії регіонів» сунула колона з біло-синьою символікою. Від колони відділилась група чоловіків — кількістю 20-30 чоловік — у чорних шкіряних куртках і спрямувала до прибічників Ющенка, яких було приблизно 30-40 чоловік. Я побачила, як студента педагогічного університету вдарили в обличчя, а ззаду нас іншого чоловіка повалили на землю і почали забивати ногами. До нього спрямували люди з відео- і фотокамерами. Їх теж повалили на землю, били ногами, розбили камери і мобільний телефон. Якусь дівчину відтягнули за волосся, продовжуючи бити. Скривавленого чоловіка спробувала захистити перехожа жінка, але її відтягли і побили якимось предметом у чохлі. Чохол відкрився і я побачила 5-6 залізних прутів десь півтора метра довжиною. Ми сховали помаранчеву символіку і перетнули дорогу.

Хочеться додати, що міліція спостерігала за цим, відверталась, була бездіяльна.

Женя Ванченко

***

29 листопада о 13 годині Центральна площа міста Луганська почала рясніти помаранчевими кольорами: вже четвертий день поспіль збирались люди, щоб підтримати Ющенка та тих громадян, що піднялися в знак непокори брутальним діям з боку представників влади. Ще з п`ятниці 26 листопада де-не-де серед тих місцевих жителів Луганська, що брали активну участь у мітингах, лунали чутки про те, що можливі провокації з боку «співчуваючих» команді Януковича. Та все ж до понеділка, окрім неділі, коли від побиття з боку прибічників Януковича постраждала одна людина, начебто все проходило нормально, без неприємних ексцесів.

Перший же день нового тижня в Луганську вразив своєю неприємністю навіть зовсім аполітичних людей: демонстрація прибічників Ющенка була жорстоко побита і розігнана. Такого не очікував ніхто.

В обідній час, близько 13 години, понеділка 29 листопада я втретє вирішила піти на мітинг в підтримку Ющенка. Що найперше вразило, коли я підійшла до Центральної площі міста, — це численний натовп прибічників Януковича, що зібралися біля будівлі обладміністрації. Натовп привертав увагу своїм галасом та занадто великою активністю окремих людей, що були напідпитку. За пропозицією одного з організаторів акції О. Великого, мирній демонстрації в підтримку Віктора Ющенка, чисельно значно меншій, краще в той день було розійтись, щоб не наражати себе на небезпеку. Але стрімкий наступ величезних, спортивно загартованих чоловіків завадив цьому. Вони вже майже біля дороги почали без причини бити одного хлопця із помаранчевою символікою, репортер, що стояв поруч спробував зняти це на відеокамеру, але напали й на нього. Відеокамеру безжально розтрощили і репортера побили. Окремі елементи цієї відеокамери використовувалися потім як інструменти побиття інших учасників акції. Особисто мені «пощастило» встигнути перебігти на інший бік дороги. Жахливо було відчувати власну безпорадність особливо тоді, коли при тобі навпроти били твоїх знайомих, друзів і просто близьких тобі людей-однодумців.

Мирні громадяни, що проходили повз центральної площі міста в час обіду, пасажири міського транспорту, водії, мабуть, були просто шоковані тими подіями, свідками яких їм «пощастило» бути. Свавілля, що чинилося невідомими фізично натренованими братками не знало меж: беззахисних чоловіків і навіть жінок, що прийшли висловлювати свою громадянську позицію, жорстоко били, коли вони починали бігти, гналися за ними. Найжахливішим було те, що охоронці правопорядку міста, що знаходились тут поруч, ніяк не реагували на крики постраждалих про допомогу. Міліціонери були схожі на арбітрів футбольного матчу. Вони просто спостерігали за тим, що діялося.

Все це в дійсності мало короткочасний характер: бєспрєдєл чинився хвилин 10-15. Але в той момент реальним учасникам подій здавалося, що це страшний сон і дійство ніколи не скінчиться...

Не хочеться когось звинувачувати, бо немає точної інформації ні про організаторів масового побиття людей, ні про його реалізаторів. Прибічники Януковича вказують на людей зі штабу Ющенка, ті ж говорять про абсурдність таких здогадів.

В газеті «Факти» довелося прочитати, що саме «помаранчеві» били мітингуючих прибічників Януковича.

Але чомусь ця брехня не дуже дивує, мабуть, занадто часто доводиться її чути щодня.

В країні, де вже протягом тривалого часу кояться іноді зовсім незбагненні речі, важко знайти винуватців і покарати їх.

Юлія Ращупкіна

Вибори

16.12.2004

Повідомлення інформаційного агентства «Українські новини»

   

Управление Министерства внутренних дел в Луганской области отрицает избиение сторонников лидера блока «Наша Украина» Виктора Ющенко неизвестными бандитами на митинге.

Об этом сообщила пресс-служба УМВД в Луганской области.

Пресс-служба сообщила, что 29 ноября в 13:15 возле памятника Т. Г Шевченко состоялся митинг в поддержку Януковича, в котором приняли участие около 300 студентов с бело-голубой символикой. Участники митинга скандировали лозунги и пели песни в поддержку своего кандидата.

Пресс-служба утверждает, что около 13:30 со стороны находившихся на митинге людей в оранжевой символике отделились 13-15 человек с прутами и битами, которые напали на сторонников Януковича и стали наносить беспорядочные удары по митингующим. «Все происходило около 2 минут. После этого нападающие разбежались», — говорится в сообщении пресс-службы.

Милиция также сомневается, что на митинге произошло нападение около 30 бандитов в черных кожаных куртках, вооруженных молотками, на сторонников Ющенко, в результате чего пострадало несколько десятков человек. «Что касается десятков пострадавших журналистов, в т.ч. корреспондента «Украинских новин», а также корреспондента газеты «Луганчане», волонтеров, координаторов проекта ОБСЕ и т.д., которые якобы получили травмы, то никто из них в милицию не обратился», — говорится в сообщении пресс-службы.

Пресс-служба утверждает, что пострадали 3 сотрудника милиции, которые защищали граждан, и один из них госпитализирован. Милиция по данному факту возбудила уголовное дело по части 2 статьи 296 Уголовного кодекса (хулиганство).

В то же время, как утверждает очевидец, милиция, которая присутствовала при избиении бандитами сторонников Ющенко, не препятствовала этому. Как сообщало агентство, на этом митинге группа из 30 бандитов напала на колонну сторонников Ющенко в количестве 70 человек, и начала избивать. При этом была жестоко избита журналистка информагентства «Українські Новини», корреспондент газеты «Луганчане» и координатор проектов ОБСЕ в Луганской области. Волонтер общества Джона Говарда (Канада) Сильве Россель получил тяжелую черепно-мозговую травму, ему была сделана операция.

Бандиты взяли сторонников Ющенко в плотное кольцо и начали избивать, забирая мобильные телефоны, видеокамеры и прочую фиксирующую аппаратуру. Из колонны выпускали только пострадавших, у которых бандиты отняли все средства связи.

Нападающие наносили журналистам удары по голове молотками, избивали ногами и тяжелыми предметами. По словам очевидцев, пострадали несколько десятков человек. Также избиты двое работников штаба Ющенко в Луганской области, в частности, у Евгения Савченко сломан нос.

Вибори

16.12.2004 | Александр Багин, г.Донецк

Партию регионов ждет судьба КПСС

   

Второй тур выборов президента Украины окончательно выявил полярные позиции существующих политических сил. Одна из сторон пошла на крайние меры для достижения поставленных целей, путем глубокого зомбирования населения целого региона, навязывания ему образа врага, натравливания и неприятия других позиций, разделения населения и подстрекательства к массовым преступлениям.

Именно регионщики спланировали и организовали невиданных масштабов фальсификацию результатов голосования по Донецкой и Луганской областям. Были подготовлены и очищены от неугодных территориальные и участковые комиссии. Своих членов партии, а в большей степени подчиненных, учитывая, что партия состоит из руководителей разного уровня, принудили быть представителями других партий. Все ТИК и УИК были поставлены под строгий контроль.

Наблюдатели на выборах были фактически только от Партии регионов. Два от партии и формально два от Януковича. Наблюдатели и члены комиссий от Ющенко были практически нейтрализованы запугиванием, «обработкой», исключением. Многие просто не вышли на участки.

Еще на этапе подготовки второго тура практически все председатели комиссий и большинство членов УИК были подготовлены к фальсификации результатов голосования. Практически на всех участках, под видом представителей местной прессы, присутствовали руководители тех. предприятий, где размещались избирательные участки. Контроль был жесткий и многоступенчатый, в том числе и со стороны местных администраций.

В работу комиссий были вовлечены в основном бюджетники, самые зависимые и бесправные люди. Им-то и поручили выявить на участках всех отсутствующих длительное время, больных, инвалидов и т.д. и написать заявления для голосования на дому. Но заявления писали и затем голосовали сами члены комиссий. Наблюдателей на выездные голосования вообще не брали. Таким образом, в копилку Януковича прибавили от 10 до 15 процентов голосов.

Дальше были запущены «карусели». Те самые автобусы, которые подвозили группы людей к избирательным участкам. «Карусель» – это голосование по уже выданному и нужным образом отмеченному бюллетеню. Голосует каждый сам за себя как положено, но должен вернуть выданный комиссией пустой бюллетень, а вбросить «заряженный». Это механизм принуждения к голосованию подчиненных.

Автобусами также были запущены «открепники». Трудно даже представить, сколько у каждого может быть открепительных талонов. Потом пошли в ход «вертушки», когда определенные и известные членам комиссии люди, возможно даже со своими паспортами, заходят и получают бюллетени. И так по несколько раз, и особенно под конец голосования.

В последний час, когда людей практически нет, а процент явки поднимать необходимо, начинают голосовать сами члены комиссий. Но для начала они проставляют подписи о выдаче бюллетеней, на случай если кто-то задержавшийся придет и мог расписаться. Начинает работать «внутренняя вертушка» — на сколько успеют выдать и вбросить. И это все фактически на глазах у всех. На некоторых участках умудряются поставить в последние минуты подписи за всех не пришедших на голосование.

Дальше остается только отработать технику вбрасывания остатка бюллетеней во время выгрузки и сортировки содержимого урн. Все 100% имеем. Не учли только одного, что 100% не может быть. Не голосуют по вере, по убеждениям, кто-то в командировке, в больнице, кто-то на отдыхе, на заработках или просто отсутствует, в конце концов вчера кто-то умер.

Организаторы этого вопиющего преступления гарантировали участникам безнаказанность. Причем после глубокого зомбирования большинство участников были уверены, что делают благое дело. Потому фальсификация, а значит преступная деятельность, проходила с ведома и согласия практически всех членов УИК и ТИК. Комиссии заявления по нарушениям не принимали, прокуратура и суды гарантировали прикрытие.

Поэтому Партия Регионов является вдохновителем, подстрекателем и реализатором массового преступления во время голосования на выборах в Донбассе. Это откровенная попытка украсть победу у конкурента путем фальсификации результатов. Партия Регионов спланировала и осуществила самое масштабное преступление против государства, против народа, против основных положений Конституции Украины.

Деятельность такой партии должна быть запрещена.

Действительно большинство людей в нашем регионе против Ющенко и, именно потому, что их так настроили. Многие из них за Януковича, потому что грозит опасность Ющенко. Этот страх действительно в них сидит.

Используют детей и школу. Перед вторым туром штабы Януковича проводили родительские собрания по школам, а после голосования и протестов оппозиции учителя школьникам рассказывают страшилки о Ющенко. Через детей передавались листовки. В период подготовки местными администрациями митингов за автономию, через школьников передавали так называемые приглашения. Привожу пример организационного творчества горловских Регионщиков.

ГОРЛОВЧАНЕ!

Если мы не на словах, а на деле являемся патриотами своего края и дорожим судьбой своих детей и внуков, — мы обязаны сделать все возможное, чтобы поддержать Законно избранного нами Президента Украины — Виктора ЯНУКОВИЧА!

Если мы не сможем защитить свой выбор, мы все можем стать членами похоронной команды нашего собственного государства!

МЫ ЖДЕМ ТЕБЯ в 10 часов 27 НОЯБРЯ 2004 года на площади РЕВОЛЮЦИИ 1905 года.

ПОМНИ, РОДИНА В ОПАСНОСТИ!

ПРИДИ САМ И ПОЗОВИ СВОИХ ТОВАРИЩЕЙ!

ВСЕ НА МИТИНГ!

Политсовет партийных организаций Горловки

Содержание этого призыва говорит уже о многом. Другими словами людей призывают защитить существующую власть, то есть власть Партии Регионов. Также стоит обратить внимание на подпись организаторов. Во время все предыдущих выборов — в местные Советы, в ВР и выборы Президента — регионщики выступали со всевозможными заявлениями в т.ч. и провокационными, и всегда подписывались либо от имени жителей города, либо от имени всех общественных организаций или всех партий. Тем самым, создавая иллюзию всенародной поддержки. Это же подтверждает и то, что у нас реально нет других партий. Под их вывесками выступают те же регионщики. На сепаратистских митингах представители различных организаций, объединений и партий в один голос говорят об отделении.

Я не исключаю того, что регионщики поменяют стратегию своего поведения в период подготовки переголосования, но думаю, что от этого ничего хорошего не следует ожидать. Они не думают о государстве и интересах народа. Они беспокоятся о своем сохранении и сохранении своего господства. Они готовятся к референдуму и будут толкать людей на это. Люди же озлоблены и реагируют на любую провокацию.

Цены, к примеру, подняли на 20% и сколько бы центр ни говорил, что это не обоснованно, никто их назад возвращать не собирается.

Если кто-то думает, что после решения Верховного суда и признания результатов голосования второго тура сфальсифицированными законность восторжествует, то он ошибается.

На местах территориальные и участковые комиссии в своем составе не меняются. Регионщики сейчас утверждают, что не существует доказательств и нет ни одного заявления о фальсификации выборов второго тура. Это не так. По крайней мере, копию одного из них я имею на руках.

Привожу полный текст этого заявления, сделанного накануне выборов доверенным лицом от кандидата в Президенты Украины В.Ющенко.

Прокурору г. Горловки

Копии:  Генеральному прокурору Украины,

Центральной избирательной комиссии Украины

СМИ: газете «Кочегарка»,

газете «Криминал-экспресс»

Как мне стало известно, городские власти г. Горловки в процессе подготовки второго тура выборов Президента Украины, в лице городского Головы и его заместителей, проводят встречи с руководителями предприятий города, на которых ставят задачи организовать явку избирателей 21 ноября 2004 года на уровне не менее 97%.  Из числа явившихся на избирательные участки должно проголосовать за одного из кандидатов в Президенты, а именно за Януковича В.Ф., в пределах также 97%. Одновременно озвучивались требования портить бюллетени, по которым избиратели проголосовали за Ющенко В.А..

Территориальным избирательным комиссиям, а также представителям Партии Регионов, работниками исполкома г. Горловки были выданы списки избирателей города, явившихся в первом туре на голосование, для работы с избирателями, которые не явились на выборы 31.10.2004 года. Указанная работа должна сводиться к выявлению лиц отсутствующих в городе и тех, которые не будут принимать участие и во втором туре, для фальсификации выборов от их имени в пользу Януковича В.Ф.

Должностными лицами города и представителями Партии Регионов уже в открытую предлагается 21.11.2004 года провести следующие незаконные мероприятия:

- Партией Регионов будут раздаваться некоторым избирательным комиссиям крупные партии незарегистрированных бюллетеней установленного образца с печатями соответствующих избирательных участков для последующего вбрасывания в урны в день голосования, либо при подсчете голосов (планируется, например, при высыпании бюллетеней из урны, значительную часть уронить на пол для смешивания с фиктивными бюллетенями);

- организация приема заявлений от не желающих голосовать,  либо отсутствующих,  для их посещения с целью голосования на дому членами избирательных комиссий и фальсификации волеизъявления за не голосующих путем вбрасывания членами комиссии заранее подготовленных бюллетеней. С этой целью разработан бланк заявления, в котором от лица избирателя вписывается только фамилия и подпись.

- организуется так называемая «карусель»,  когда организованная группа лиц на автобусе (так называемые «фонарики») в день выборов будет объезжать избирательные участки и голосовать за  Януковича В.Ф. вместо отсутствующих.

Для этого существует договоренность организаторов с некоторыми членами избирательных комиссий, которые будут выдавать бюллетени за известных отсутствующих лиц без проверки предъявляемых «фонариками» паспортов. Когда достоверно известно, что избиратель не явится  (умерший, выехавший и т.п.), ведомость будет заполняться в соответствии с требованиями и подпись за бюллетень будет ставить «фонарик», а если информация о неучастии в выборах не достоверна на 100%, то бюллетень будет выдаваться без оформления, а в ведомости против данных такого избирателя будет ставиться специальная отметка для последующего заполнения в случае явки избирателя, либо самими членами избирательных комиссий.

- подавляющая часть бюллетеней, по которым проголосуют за Ющенко В.А., предполагается испортить путем внесения в них дополнительных отметок.

С целью недопущения уголовно наказуемых по ст. ст.157-159 УК Украины деяний, прежде всего членами избирательных комиссий, прошу принять меры направленные на предупреждение фальсификации выборов, разъяснить лицам, работающим в территориальных избирательных комиссиях, их права и обязанности, напомнить им об их ответственности за нарушение действующего законодательства.

Доверенное лицо кандидата в Президенты Украины

Писаренко Анатолий Аркадьевич

Подпись  19.11.2004 г.

Штамп регистрации городской прокуратуры г.Горловки 19.11.2004 г.

Я был координатором международных наблюдателей в городах Енакиево (родной город Януковича) и Горловка. Все, что стало известно штабу Ющенко от руководства некоторых предприятий и даже участковых комиссий по подготовке фальсификации, подтвердилось в ходе голосования. Все указанные нарушения были зафиксированы международными наблюдателями.

Как видим, основную роль сыграли местные администрации. Мы уже писали, что в Донецкой и Луганской областях все работники местных и областных администраций являются членами Партии Регионов. В местных и областных Советах та же картина. Хотя некоторые депутаты номинально являются представителями других партий (чаще всего по поручению).

Я и Владимир Березин в прошлые выборы в местные Советы и в Верховную Раду писали, что в Донецкой области не было выборов, а было назначение депутатов всех уровней. Нынешняя власть в регионе, а также депутаты ВР от Партии Регионов не легитимны. Уровень фальсификации в их пользу тогда был в среднем 20%. Именно тогда отрабатывались технологии фальсификации, именно тогда готовился правительственный переворот и приход регионщиков к власти в масштабах всей Украины. Думаю, что все помнят знаменитую фразу Януковича после его назначения на пост премьера: — «Опыт Донбасса мы распространим на всю Украину». А потом была «пристрелка» в Мукачево. Были использованы все недостатки Закона о выборах. Закон-то писался из расчета на честных людей.

Власти на местах не поменялись, а комиссии прошли тренинги по фальсификации и даже получили практический опыт. Суды и прокуратура на местах под контролем. Безнаказанность гарантирована. Народ в большей своей массе одурачен и напуган регионщиками и СМИ. В этих условиях надеяться на соблюдение законов бессмысленно.

Конечно, думаю напрасно столь много внимания уделялось открепительным талонам. С их помощью невозмож-но сделать более 1% голосов да же в контролируемых регионах. Для сравнения — голосование на дому добавило 10 — 25 % голосов, с помощью «каруселей» и «вертушек» на 15 — 30 %. Это и давало явку избирателей до 100 %.

В нашем регионе «открепников» было не очень много. Они были засланы на западную Украину под видом наблюдателей от Януковича. Одни мои знакомые рассказали, что их родственник был в такой роли. В день голосования они курсировали по городам и районам в пяти вагонах, которые прицепляли к проходящим поездам от станции к станции. В каждом населенном пункте им удавалось проголосовать по несколько раз. Именно таким образом в этих регионах поднимался процент голосов за Януковича.

Все это подтверждает, что в Донбассе криминалитет давно уже сросся с властями. А точнее, через Партию Регионов были у власти поставлены управляемые люди (а это уже мафиозные отношения). Еще полгода назад большинство людей были недовольны местными властями. В большей степени всех возмущало принудительное зачисление бюджетников и руководителей предприятий в Партию Регионов. А тут сразу такие метаморфозы. Защитниками и спасителями оказываются регионщики. Вся эта трескотня социологов и политологов о социальном кризисе, о региональных особенностях и противоречиях просто бред несведущих людей. Люди хотят мира, спокойствия и стабильности. Отберите сейчас у регионщиков СМИ и власть, на другой день все придуманные противоречия закончатся. Реально нет и никогда не было противостояния между людьми на востоке и западе. Есть только преступная манипуляция чувствами и страхами людей корни которых в идеологии прошлого Союза.

Теперь мало кто верит, да же среди ярых сторонников Януковича, что он победит. Поэтому реально следует ожидать от регионщиков срыв переголосования 26.12.04 г. или подготовку признания их недействительными. А как сфальсифицировать и зафиксировать фальсификацию они лучше нас знают. Сами разрабатывали и совершенствовали технологии и многих людей этому научили.

Вибори

16.12.2004

Мільйонний Донецьк розправився з наметом «Пори» без суду

   

10 грудня чотири активіста громадянської кампанії «ПОРА!» встановили свій намет в центрі Донецька, біля пам’ятника Джону Юзу. Зроблено це в рамках акції — «В Донецьк – із любов’ю».

Невелике наметове містечко проіснувало менше години. До нього підійшли 100 молодих людей бандитської зовнішності та розгромили містечко. Активістів «ПОРИ!» не зачепили, але сильно побили журналіста місцевої газети «Салон Дона и Баса» Сергей Ваганов, який знімав це на фотокамеру. Камеру знищили.

Наш інформ.

***

Як повідомив активіст «ПОРИ» Остап Кривдик, 11-12-2004 в приміщенні Ворошиловського відділку міліції м.Донецька йому в присутності інших активістів та кореспондентки газети «Салон» невідома особа, можливо, співробітник відділку, погрожувала йому: «Вы здесь в Донецке на этой бандеровской мове разговаривать не будете. Если ты скажешь еще одно слово, то я отведу тебя в кабинет и …» Відразу ж активіст та кореспондентка газети «Салон» написали відповідну заяву, яку подали на розгляд міліції.

http://maidan.org.ua/

***

Городской совет Донецка отозвал свое заявление в суд против гражданской инициативы «Пора» в связи с незаконным, по мнению местных властей, установлением агитационной палатки на территории города.

Заседание суда должно было состояться сегодня утром, однако, по словам журналистов, пришедших на процесс, оно не состоялось.

Горсовет мотивирует свой шаг тем, что на сегодняшний день палатка отсутствует, следовательно, нет предмета рассмотрения.

Ранее руководитель управления по связям с общественностью горисполкома Максим Ровенский заявлял, что горсовет принимал решение о запрете проживания в палатках на территории города.

www.ostro.org

13 декабря 2004

Катування та жорстоке поводження

16.12.2004

10 грудня – Міжнародний день захисту прав людини

   

На початку поточного року у нашому часописі було подано інформацію про загальнонаціональну «Кампанію проти катувань та жорстокого поводження в Україні», розпочату групою громадських організацій на чолі з Харківською правозахисною групою (ХПГ) за підтримки Європейської Комісії. Маючи на меті довідатися про конкретні результати кампанії, кореспондент «Голосу народу» звернулася із запитаннями до координатора згаданої кампанії у Тернопільській області, п. Олександра Степаненка.

Кор.: Що зроблено Вами та Вашими колегами по цьому проекту за рік?

О.С.: Наша громадська кампанія реалізується на національному та місцевому рівнях. Загалом у ній беруть участь більше 20 організацій, більшість з яких об’єднано в Українську Гельсинську спілку з прав людини (УГС). Я гадаю, що читачам «Голосу народу» цікавіше буде довідатися про наші місцеві справи. Ми намагалися акцентувати увагу на конкретних випадках застосування протиправного насильства, а також створити режим порозуміння та співпраці з керівниками закритих державних установ, у яких найчастіше трапляються такі правопорушення. Це в першу чергу відділи внутрішніх справ, військові частини, місця позбавлення волі і т. ін.

Кор.: Чи вдається досягти такого порозуміння та співпраці?

О.С.: На жаль, не завжди. Один з позитивних прикладів — командування військової частини А-4079 дозволило нам провести серед особового складу анкетування на предмет поширеності випадків катування в армії та ставлення до нього військовослужбовців. Погодилося надати відповідні статистичні дані з порушеної проблеми обласне Управління охорони здоров’я. Найбільш негативний приклад – відмова Прокуратури Тернопільської області надати інформацію про випадки службових правопорушень зі сторони співробітників органів внутрішніх справ, що полягали у протизаконному жорстокому поводженні при затриманні, провадженні слідства та відбуванні покарання на протязі 2002 – 2003 років. З даного приводу ми зверталися з інформаційним запитами до органів прокурорського нагляду п’ять разів, у тому числі до Генеральної прокуратури України. У даний час наша скарга на ненадання інформації прокуратурою розглядається у Тернопільському апеляційному суді.

Кор.: Скільки конкретних випадків катування та жорстокого поводження Вам вдалося виявити у закритих державних установах?

О.С.: Таких випадків нам відомо досить багато. Але далеко не завжди потерпілі погоджуються відкрито заявити про них. Погодьтеся, важко захистити права людини, якщо вона сама не може, або не хоче захистити їх. Найбільш резонансний випадок – протиправний арешт та побиття співробітниками міліції Нагірянського сільського Голови О.С. Барни. Цей випадок стався в грудні 2003 року. Після того, як прокуратура Чортківського району закрила слідство у цій справі, я направив запит до обласної Прокуратури і слідство було відновлено. На жаль, остаточних висновків у цій справі поки що нема.

Кор.: Чи звертаються до Вас по допомогу потерпілі від протиправного насильства з інших міст і чи вдається допомогти їм?

О.С.: Таких випадків було декілька. Наприклад, минулого року до нас звернулася мати Тараса Холодинського, солдата — тернополянина, який загинув за нез’ясованих обставин під час проходження строкової служби у Одеській області. Слідство у цій справі було проведено недбало і закрито з висновком про самогубство. В результаті проведення кампанії звернень до Генеральної Прокуратури та Міністерства оборони України ми домогтися повторного розслідування причин та обставин цієї трагедії. За сприяння харківських та одеських правозахисників вдалося знайти кваліфікованого адвоката, який захищатиме інтереси сім’ї Холодинських.

Кор.: Чи займаються українські правозахисники захистом права на вільне волевиявлення під час виборів?

О.С.: Безперечно. Якщо Ви спостерігали за ходом недавніх історичних засідань Верховного Суду України, то могли зауважити, що основну частину правопорушень під час голосування у східних областях України було зафіксовано саме правозахисниками з ХПГ, УГС та Комітету виборців України. Під час повторного голосування з виборів Президента у нашому краї увагу привернула спеціальна дільниця № 202, яка знаходиться у Чортківському слідчому ізоляторі – вона стала єдиною дільницею в усьому окрузі, що включає Борщівський, Заліщицький та Чортківський райони, у якій переміг кандидат В. Янукович. Що само по собі є досить красномовним фактом. За В. Ющенка тут проголосувало 65 в’язнів, за В. Януковича 187. Цікаво, що винятковою 202-а дільниця стала лише у другому турі виборів. При голосуванні 31 жовтня результат був прямо зворотнім. Виникає запитання – у який спосіб «агітували» в’язнів СІЗО, що змусили їх за три тижні настільки радикально поміняли свої електоральні симпатії? На днях я звернувся до Начальника обласної управи Держдепартаменту з відбування покарань П. Влоси з проханням про анонімне опитування в’язнів ізолятора на предмет застосування до них протизаконних засобів фізичного або психологічного впливу.

Заслуговують також на увагу численні спроби грубого тиску на виборців з метою отримання їхніх відкріпних посвідчень, а отже – позбавлення права голосу. Такі факти мали місце у багатьох державних установах та підприємствах, у тому числі і у Чорткові. З даного приводу група депутатів районної та обласної ради звернулася з запитом до районної Прокуратури. Прошу і Ваш часопис поцікавитися – як іде розслідування?

Кор.: Як Ви вважаєте, у чому криються головні причини порушень прав людини, і зокрема — жорстокості?

О.С.: По-перше – це недостатня правова освіченість людей. По-друге – впевненість злочинців у власній безкарності. Є підстави твердити, що певна «традиція насильства» є досить міцною у вітчизняній історії: тут варто згадати усі ті міжнаціональні та класові конфлікти, що пройшли Україною у давньому і недавньому минулому. Врешті-решт, ще донедавна нас вчили, що сама держава є нічим іншим, як формою насильства панівного класу… А з іншого боку – сучасні електронні ЗМІ просто переповнені сценами жорстокості. Мені здається, що прояви жорстокості у більшості випадків викликані саме соціальними, а не власне індивідуальними причинами. Це — суспільна хвороба, яка має власну історію і сучасні сприятливі передумови.

Цікавилася кореспондент часопису «Голос народу»

Олександра Іванців

Катування та жорстоке поводження

16.12.2004
джерело: www.rupor.org

Україна програла чергові дві справи у Європейському суді з прав людини

   

Європейський суд з прав людини у Страсбурзі вчергове визнав порушення Україною права на справедливий процес та права власності з-за невиконання судових рішень. Тепер у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) та Михайленко та інші проти України (заяви № 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02).

Вадим Бакалов проживає у Одесі. Він оскаржував довготривале невиконання Україною рішення суду, за яким йому присуджено компенсацію за незаконне затримання та обшук, а також конфіскацію його майна. Він обґрунтовував свою позицію на підставі статті 6.1 (право на справедливий суд) та статті 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Визначивши, що українська влада не виконувала рішення суду протягом 2,5 років, Суд одностайно визнав порушення Україною статті 6.1 та статті 1 Протоколу № 1. Суд присудив Бакалову 1 200 Євро за нематеріальні збитки та 500 Євро за понесені витрати в зв’язку з розглядом справи.

У наступній справі Європейський Суд об’єднав декілька заяв, що були подані 11 мешканцями м. Чернігова. Усі вони скаржилися на невиконання рішень судів, що були винесені на їхню користь і стосувалися переважно повернення несплаченої заробітної плати. При цьому вони також посилалися на статтю 6.1 Конвенції та статтю1 Протоколу №1 Європейської Конвенції.

Суд визначив, що Україна була відповідальною за борги колишніх працедавців усіх заявників, що були у державній власності. Враховуючи те, що винесені судові рішення були на користь заявників, а органи влади перешкоджали та перешкоджають у отриманні всіх грошей, суд одностайно визнав порушення Україною статті 6.1 та статті 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції.

Європейський Суд присудив заявникам загальну суму в розмірі 14 366,62 Євро (кожному від 707,59 Євро до 2 271,38 Євро) за понесені матеріальні збитки та 26 720 Євро (кожному від 1 400 Євро до 3 360 Євро) за понесені нематеріальні збитки. Також кожному заявнику було компенсовано витрати на ведення справи в суді у розмірі 135 Євро на кожного.

Катування та жорстоке поводження

16.12.2004

Порушення кримінальної справи щодо члена «ПОРИ!» в місті Чернігові визнано незаконними

   

26 листопада рішенням суду за апеляційною скаргою було скасовано рішення слідчого про відкриття кримінальної справи проти Олександра Ломаки, 1984 року народження, який є членом громадської кампанії «ПОРА!». Він був затриманий 20 жовтня в місті Чернігові за незаконне збереження вибухових речовин (частина перша статті 263 Кримінального Кодексу України), спочатку на 2 години, а потім на 10 діб. Рішення слідчого було скасовано через недостатню кількість даних, про причетність обвинуваченого до злочину. Тобто було визнано, що кримінальна справа була порушена без достатніх на те підстав. Правозахисники розглядали цей випадок як переслідування за вираження власних політичних поглядів.

Нагадаємо, в ході обшуку в помешканні Олександра була знайдена речовина світло-коричневого кольору, яка, згідно з довідкою експерта №37 (Вт) є вибуховою речовиною – тротилом, а також відрізок шнура, який є детонатором.

Але, за апеляційною скаргою адвоката Герасиміва А.Й., «хоча ця речовина і була знайдена в помешканні Ломаки О.А., однак це в жодній мірі не вказує на причетність останнього до зберігання вказаних речовин. Окрім підозрюваного в указаній квартирі проживає ще одна особа. Вказана речовина була знайдена не серед особистих речей Ломаки, а в схованці під газовою плитою, а на вилучених речах не було знайдено жодних відбитків пальців обвинуваченого».

«Більш того», — зазначив адвокат Герасимів, — «на момент проведення обшуку Ломако винаймав квартиру тільки місяць й доступ до вказаної квартири був відкритий також й для власників вказаної квартири, працівників агентств нерухомості, що були посередниками в укладенні договору найму, а також іншим особам, причетність яких до вказаного злочину слідством не перевірялась».

Інший істотний факт, що дозволив скасувати рішення слідчого про порушення кримінальної справи, це те, що «згідно до статті 130, ч.2 КПК України у постанові про порушення кримінальної справи зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій проводиться слідство і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття закону на підставі якої прийнято рішення.»

Адвокат Герасимів наголосив, що такі дані в постанові від 20 жовтня відсутні, що вказує на її незаконність. Також незаконним був сам обшук у квартирі Ломаки, який відбувався в нічний час, що порушує вимоги статті 180 КПК України, а вимоги Олександра Ломаки забезпечити захист його прав і надати адвоката не були виконані, що також є порушенням вимог статей 59, 62 Конституції України, а також статей 44, 47, 43-1 КПК України.

Захист Олександра Ломаки здійснював адвокат Арсеній Герасимів, що працював за підтримки Фонду правової допомоги жертвам порушень прав людини Української Гельсінської спілки з прав людини.

Вікторія Онищенко,РУПОР

Свобода вираження поглядів

16.12.2004 | Николай Козырев, г.Луганск

В Луганске каток репрессий никак не остановится

   

Утром 28 ноября на въезде в Луганск гаишники остановили ГАЗель – как и в военное время, у нас тотальная «проверка на дорогах». В кузове под тентом были упаковки газеты «Твой выбор» (учредитель ОАО «Телекритика») – часть тиража за 25-28 ноября доставлялась из Запорожья по договору с тремя луганскими газетами в качестве вкладыша.

Дорожным стражам газета не понравилась, они сочли ее агитационной и велели водителю Швецу С.В., у которого документы на груз были в порядке, последовать в Артемовский райотдел милиции. Там оказалось, что в документах почему-то не хватает одной накладной.

Когда примерно в 13.00 представитель Луганской правозащитной организации Козырев Н.К. прибыл в райотдел и стал выяснять причину задержания водителя и груза, оказалось, что оперуполномоченный Плещаков В.А. никак не может пояснить правовое основание задержания. И хотя на тот момент Сергей Швец уже более трех часов находился в милиции, протокол задержания не был составлен, а статус задержанного им был определен так: «опрашиваемый».

В донесении гаишников было написано: количество груза не соответствует сопроводительным документам — на 20 тыс. экземпляров газет отсутствовала товарная накладная. Опер заверил правозащитника, что если бы накладная была на руках, задерживать водителя и груз не было бы причины.

Через час накладная была передана от отправителя по факсу и вручена Плещакову. Однако последний вдруг засуетился и в течение еще двух часов «согласовывал» вопрос с кем-то таинственным, с кем Козыреву встретиться не удалось. Наконец, опер заявил, что груз велено изъять по причине несоответствия его закону – так он написал в протоколе изъятия. Выяснить критерий «несоответствия» тоже не удалось.

Но в беседе во время разгрузки при понятых (один из которых бы задержанным в милиции) Плещаков заявил, что груз агитационный и якобы содержит призывы к государственному перевороту (!). На предупреждение о том, что он в данный момент осуществляет действия политической цензуры старательный опер никак не отреагировал, вынося упаковки газет в милицейское помещение.

Акт изъятия был составлен, в нем правозащитник дописал: «Груз изъят без правовых оснований. Само изъятие является фактом политической цензуры».

Погляд

16.12.2004 | Віктор Колесник, м.Харків

Прикро за те, що фальш та нещирість продовжуються...

   

Прикро. Прикро тому, що знову потрібно доводити елементарні речі, юридичні аксіоми, які власне доведення й не потребують. Рішення Верховного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Про це знають усі, про це знають студенти першого курсу. Ця теза означає, що будь-яка публічна оцінка цього рішення, коментарі, дискусії навколо нього, а особливо публічно висловлені сумніви в законності (чи конституційності) цього рішення неприпустимі й означають лише одне – неповагу до суду. До Верховного Суду. Це все одно що галасувати в залі засідань місцевого суду під час оголошення вироку, перебиваючи головуючого: «Свободу Юрію Дєточкіну!»

Прикро. Прикро через те, що парламент у такий складний час торгується через оту досить дивну та занадто «сиру» політичну реформу, щодо щирості ініціаторів якої є великі сумніви, оскільки протягом тривалого часу глава держави усе бідкався про недостатні повноваження і весь час закликав до їх посилення, а коли ж вони вже стали йому непотрібні (бо час збігав до кінця терміну перебування на посаді), то вже вирішив «шляхетно» їх позбутися, передавши частково до парламенту та уряду.

Прикро. Прикро, бо знову деякі зважені, помірковані та навіть мудрі політики дозволяють собі ображатися на інших політиків за невиконання домовленостей і відмовляються від подальшої співпраці та пошуку компромісів. І це у той час, коли парламентарі мали б спільно вимагати виконання п. 7 власної постанови від 1 грудня 2004 року про відставку уряду, з вини якого передусім саме й виникла політична криза та прорахунків якого вистачило б, напевно, на десять відставок.

Прикро. Прикро за те, що такий торг ведеться тоді, коли добре відомо про масові фальсифікації під час повторного голосування, і усім пересічним громадянам та неупередженим експертам зрозуміло, що лише мікроскопічно мала частина величезного айсберга порушень під час виборів була оприлюднена у залі Верховного Суду. Отже, парламент мав би опікуватися передусім посиленням законодавчих гарантій, спрямованих на мінімізацію порушень під час повторного голосування, а не користуватися моментом для «протискування» політичної реформи. Та й взагалі, що то за політична реформа, яку роблять поспіхом, без всебічного аналізу та відвертої наукової дискусії. Адже навряд чи можна вважати повним, всебічним та глибоким аналіз змін до Конституції, який проводився в основному на штучно організованих обласних громадських форумах в умовах заздалегідь сформованої одностайності на підтримку реформи у дусі «одобрямс». А чи доцільна вона взагалі? Чи варто змінювати Конституцію, за якою ще й не жили? Що зробила Верховна Рада для того, щоб ця Конституція запрацювала на повну силу? Парламент так і не спромігся ухвалити кілька десятків законів, прийняття яких прямо випливає з приписів Конституції і є обов’язковим. До цього часу немає законів про Кабінет Міністрів, про центральні органи виконавчої влади, про порядок оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів та багатьох інших. Уже третій склад парламенту не може ухвалити закон про регламент Верховної Ради. Не зрозуміло, чому потрібно зводити роль глави держави до декорації (і який сенс тоді обирати його безпосередньо виборцями), а посаду прем’єра зміцнювати. Можливо слід піти іншим шляхом: визнати главу держави одночасно і главою уряду, і главою держави, тобто йому особисто очолити виконавчу гілку влади. Тоді у системі державної влади усе стане на свої місця і буде забезпечено баланс між владами. Чомусь така схема чітко працює в США, а для України буцімто не підходить.

Прикро. Прикро тому, що під час виборів значна частина членів виборчих комісій отримала у конвертах певну суму грошей, тобто фактично була куплена, оскільки вони добре знали про те, що це «подачка» від певного кандидата, і їм дали зрозуміти, що окремі «порушення» вони мають не помічати. Це означає, що їх фактично купили. Інших залякали, та так, що вони підписували порожні, незаповнені бланки протоколів про всяк випадок, якщо, наприклад, результат голосування виявиться не той, на який очікували в окремих кабінетах поважних посадовців. Тоді можна буде легко підкорегувати цифри. Так і зробили у багатьох випадках. Або інший приклад. Перед виборами члени дільничних виборчих комісій обходили виборців і запитували, чи будуть ті голосувати за кандидата від влади. І якщо отримували негативну відповідь, то частіше за все саме у прізвищах таких громадян виявилися неточності у списках виборців. Як це не дивно, але виборці проявили високу активність і масово зверталися до територіальних виборчих комісій та до місцевого суду щодо підтвердження свого права бути внесеним до списку виборців, а отримавши відповідне рішення, знову поверталися на дільницю і все ж голосували. А за їхнього «двійника» зі спотвореним прізвищем хтось голосував, інколи купами бюлетенів (таке собі «пакетне» голосування). Були й інші численні схеми маніпуляції голосами виборців. Виходить, що через торги та взаємні образи у парламенті часу для формування нового складу виборчих комісій може й не вистачити і тоді ті ж самі «досвідчені» члени комісій, які у такий спосіб уже «визначилися» зі своєю громадянською позицією і які ховали очі від порушень, навмисно не помічали їх або й сприяли їх вчиненню, знову будуть організовувати та проводити повторне голосування. Чи не станеться під час повторного грудневого голосування те ж саме, що й 21 листопада?

Прикро. Прикро за те, що деякі народні депутати, політики, високі посадовці у виступах та інтерв’ю повторюють багаторазово, що за одного кандидата проголосувало більше половини виборців, а за іншого – значно менше (називаючи при цьому точні цифри). Це є не що інше як цинізм і блюзнірство, оскільки у засіданні Верховного Суду було доведено, що масштаби порушень були настільки значними, що визначити результати голосування неможливо. Отже, посилання на вказані цифри не лише є некоректним, а й протиправним. Але знову лунають «дуті» цифри так само, як і в давні часи, коли приписки були невід’ємною складовою частиною звітності та статистичних даних. Наче й не було рішення Верховного Суду від 3 грудня 2004 року.

Прикро. Прикро тому, що фальсифікації та маніпуляції громадською свідомістю продовжуються й після повторного голосування, адже знову, так само як і під час передвиборчих перегонів, громадян примушують (інколи навіть під загрозою звільнення) до участі в масових заходах на підтримку провладного кандидата, звозять з різних районів області працівників бюджетних організацій (державним транспортом за рахунок коштів платників податків), навіть не запитаючи у них про їх ставлення до таких заходів. Наче то не люди (вчителі, лікарі, студенти тощо), а раби часів Давнього Риму.

Прикро. Прикро, бо у нових фальсифікаціях та приписках все ще зацікавлені ті посадовці, які залучали підлеглих до передвиборної агітації, примушували їх голосувати певним чином, організовували корегування результатів голосування, брали безпосередню участь у цьому процесі або просто свідомо не помічали порушень виборчого законодавства (хоча повинні були і могли стати на заваді таким порушенням), оскільки навіть віддалене наближення до результатів голосування 21 листопада буде працювати на їх користь, на виправдання їх дій чи бездіяльності. Адже тоді вони зможуть стверджувати, що ніякого адміністративного ресурсу саме в їхньому районі (місті, області) під час виборів начебто й не було. Такі посадовці, точніше певна частина з них, не лише плекають надію на повтор такого ж або близького до нього результату голосування, але й будуть робити для цього все можливе.

Прикро. Прикро, адже незважаючи на те, що на майдани вийшли (з урахуванням ротації) сотні тисяч, а може навіть і кілька мільйонів громадян, яким набридли лицемірство, фальш та подвійна мораль (що знову повернулися у велику політику та у наше повсякденне життя), цих виборців вперто не хочуть помічати (перш за все глава держави), переконуючи себе і оточуючих у тому, що то є «не весь народ» або, за версією ОРТ, купка «екстремістських молодчиків». А деякі наші співвітчизники, оповиті цими казочками та застарілими міфами й зручними стереотипами, байдуже споглядають на тих, хто відверто виступив проти фальсифікації не лише виборів, а й усього суспільного життя, глузують з них, знущаються над ними, поширюють про них різні чутки, плітки та нісенітниці, вбачаючи в них то «бандерівців», то «націоналістів», то «людей, які не сповна розуму» тощо. Ті, хто мав мужність вийти на майдани, дуже різні, але їх об’єднало одне – прагнення звільнити суспільство від фальші, бруду, брехні та умовностей, коли говорять одне, думають інше, а роблять зовсім по-іншому. Таке суспільство не має майбутнього. Цікаво, а чи замислювалися критики «помаранчевої революції» про те, якими були б наше суспільство та держава, коли б люди не вийшли на майдани, а спокійно продовжували терпіти несправедливість, відверту наругу над виборчим законодавством і мовчати (мовляв «моя хата з краю» та «мій голос нічого не вартий, бо все одно порахують так, як треба»)? Розвиток подій міг бути зовсім іншим. Тоді, скоріше за все, не відбулося б позачергових засідань парламенту, не було б жорстких постанов Верховної Ради України від 27 листопада 2004 року та 1 грудня 2004 року, не було б визнання парламентом недійсними результатів повторного голосування 21 листопада 2004 року, не було б висловлено недовіру ЦВК з боку Верховної Ради України. Тоді не було б висловлено й недовіру Кабінету Міністрів України з боку парламенту. Не відбулося б, напевно, і засідання Верховного Суду та його прямої трансляції, а також публічного оголошення рішення Верховного Суду від 3 грудня 2004 року. Тобто, коли б громадяни не підтримали всеукраїнську акцію громадянської непокори, то дуже можливо, що і законодавча влада не спромоглася б навіть спробувати виконати покладену на неї функцію парламентського контролю, і судова гілка влади не забезпечила б у всеукраїнському масштабі поновлення та захист виборчих прав громадян. Отже, механізм здійснення державної влади продемонстрував свою повну недієздатність, інертність та неефективність. І лише громадянська активність розбудила цей механізм та змусила його працювати, точніше окремі його складові елементи.

Прикро. Прикро через те, що суспільству знову нав’язується ідея «федералізації» з легкої руки окремих посадовців, уявлення яких про федералізм, автономізацію та засадничі принципи територіального устрою держави, судячи з їх виступів, оповиті туманом. Як шлях до федерації, так і шлях до створення автономії (федералізація й автономізація – це не одне й те ж) дуже й дуже складний. Не вдаючись у деталі фінансово-економічного обґрунтування можливості самодостатності, самозабезпечення та самоокупності майбутніх суб’єктів майбутньої федерації, зауважу, що за даними аналітиків Донбас отримував протягом останніх років величезні дотації з центру (див.: Дзеркало тижня, № 49 від 4 грудня 2004 року, с. 4 та с. 9), а фінансові перерахування до центру були не такими вже й істотними як про це стверджують окремі посадовці. Але зупинимося на конституційно-правових питаннях. По-перше, для перетворення України у федеративну республіку потрібно внести відповідні зміни як мінімум до ч. 2 ст. 2 та до ст. 133 Конституції України, а у разі, якщо виникне необхідність змінити назву держави – то й до ст. 1 Конституції України, а отже й до багатьох інших конституційних положень, а також до інших її приписів, оскільки обов’язково виникне необхідність перерозподілу повноважень між центром та суб’єктами майбутньої федерації. Це дуже складна, тривала й кропітка робота. Вона потребує тривалих наукових дискусій задля розробки виваженого, добротного та органічного законопроекту про внесення змін до Конституції. А для його ухвалення необхідно буде набрати у парламенті 300 голосів народних депутатів та обов’язково провести всеукраїнський референдум. Саме таким є механізм внесення змін до розділів І, ІІІ та ХІІІ Конституції України. Не потрібно бути Павлом Глобою для того, щоб уже зараз стверджувати: навряд чи більшість громадян України сьогодні готова сприйняти та підтримати ідею перетворення нашої держави у федеративну республіку. Для цього потрібно кілька років (можливо навіть кілька десятків років) наполегливо популяризувати цю ідею та поступово переконати більшість громадян у її перевагах для України. По-друге, як свідчить зарубіжний досвід, суб’єкти федерації зазвичай крім усіх інших ознак мають свою конституцію, парламент та законодавство. Уже зараз в умовах унітаризму нам далеко не завжди вдається узгодити законодавчі акти між собою та з конституційними нормами, а Конституційний Суд не в змозі переглянути цей величезний масив нормативно-правових актів, визначити їх конституційність та дати тлумачення усім суперечливим та неточним положенням законодавства. Особливо складним є передусім узгодження змісту підзаконних актів з чинними законами. З виникненням нового рівня конституційного регулювання відразу виникне проблема узгодження приписів загальнодержавної конституції та конституцій суб’єктів федерації. Але ще більш складною може виявитися проблема узгодження загальнодержавного законодавства та законодавства суб’єктів федерації. Це проблема, яка постійно дошкуляє будь-якій федерації, а в українському варіанті може взагалі паралізувати усю правову систему та державний механізм. Українське суспільство ризикує поринути у безодню узгоджень, дискусій, форумів, конференцій тощо (як це вже було з приводу змісту нової Конституції у 1991-1996 роках, коли ми на відміну від наших сусідів згаяли занадто багато часу і саме тому безнадійно відстали у розробці та ухваленні найбільш важливих кодифікованих актів). Тому федералізм – це зовсім не шлях до процвітання регіонів, а перш за все шлях до нового клубка проблем, яких і так багато накопичилося в суспільстві та державному механізмі. Отже, обачний політик і тим паче правознавець завжди з великою пересторогою поставиться до закликів новоспечених федералістів. До того ж ідею федералізації ми вже проходили під час розробки та обговорення численних проектів української конституції у першій половині 90-х років і тоді переважна більшість фахівців погодилися з тезою про те, що найбільш прийнятним для України є саме унітарний устрій. Це не виключає можливості удосконалення територіального устрою держави шляхом її децентралізації та суттєвого розширення повноважень місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування передусім з метою забезпечення комплексного та збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів. У цьому має бути зацікавлена й держава, оскільки, звільнившись від дріб’язкової опіки регіонів, вона зможе більш ефективно здійснювати загальнодержавні функції (зовнішня політика, національна безпека, обороноздатність, загальнодержавні програми тощо). Але цього можна досягти й без кардинальної зміни форми державно-територіального устрою.

Прикро…

Бюлетень "Права Людини", 2004, №34

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори