пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200404
№04
2004

Бюлетень "Права Людини"

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

Міліція вибирає в жертву дітей!

   

Приготуйтеся, нормальній людині повинно стати моторошно, притому ми навмисно опускаємо деякі надто жорстокі й цинічні подробиці, щоб не травмувати постраждалих хлопчиків. А їм, на думку лікуючого лікаря, ще довго відходити від травми, у першу чергу – психологічної. В даний момент діти проходять курс лікування в неврологічному відділенні лікарні № 4 Луганська. Там же їм довелося зустріти улюблене усіма дітьми свято – Новий рік.

В обох хлопчиків закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забите місце м’яких тканин в області вилицевої дуги праворуч, у Богдана – забите місце м’якої тканини в області середньої третини правої гомілки, в Артема – садно правої кисті, різані рані 1, 4 і 5 пальців правої кисті, забите місце, синець верхньої третини правого стегна. Стан хлопчиків ускладнений гострою реакцією на стрес, депресією, тривожним сном, острахом темряви, чоловіків.

Як же трапилося, що два неповнолітніх хлопчики, що ростуть в абсолютно нормальних, інтелігентних родинах, вивчають іноземні мови, комп’ютер, одержують освіту в одній із самих престижних шкіл Луганська; як трапилося, що ці діти раптом опинилися на лікарняному ліжку? І хто довів хлопчиків до такого стану? Відповідь, як ви розумієте, очевидна: рідна міліція. Точніше – співробітники міліції Слав’яносербського РВ МВС України в Луганській області.

У дні шкільних канікул з 27 грудня 2003 року 13-річний Богдан Андрєєв і 14-рычний Артем Подпегаєв знаходилися в Слав’яносербську – відпочивали у бабусі.

28 грудня в другій половині дня близько 14.00 хлопчики гуляли в районі місцевої СШ № 2. Сторож школи, одягнений у форму співробітника міліції, чомусь вирішив, що саме ці хлопчики розбили шибки в школі. Це і стало приводом для нападу на дітей і подальшого їх жорстокого побиття. Сторож намагався вирвати з рук Артема брелок (звичайний сувенірний набір – пилочка, ножичок, відкривашка) і сильно поранив пальці хлопчика. Зляканий Богдан прийнявся кликати на допомогу, і, як учив його батько, перші слова були: “Викличте міліцію!”

У цей день Богданові довелося в перший раз у житті довідатися, що далеко не завжди міліція є в ролі рятівників. Наряд міліції, що приїхав, затримав Богдана й Артема і, грубо заштовхавши хлопчиків у машину, доставив у Слав’яносербський РВВС.

У райвідділі співробітники міліції не зробили в журналі ніяких записів про затримку хлопчиків і без усяких підстав тримали їх у міліції кілька годин. Вимоги дітей повідомити батькам чи бабусі про їх затримання міліціонерами були зігноровані.

Богдан скористався хвилинною відсутністю в “вартовій” співробітників міліції і встиг повідомити батькам по мобільному телефону про своє затримання, про те, що вони знаходяться в міліції і їх б’ють. “Треба було чути лемент мого сина, – говорить Юрій Михайлович Андрєєв, – він чотири рази додзвонювався на мій номер, але зв’язок був поганий і тільки на четвертий раз я почув: “Папа, нас б’ють, Артем весь у крові, ми в міліції у Слав’яносербську!”

У ході так званих бесід від хлопців вимагали зізнатися в здійсненні хуліганських дій і вчиненні опору працівнику міліції при затримці.

Незважаючи на те, що в Артема кровоточила рука, співробітники міліції не порахували потрібним надати йому медичну допомогу і не викликали “швидку”. Потім його повели, нібито на допит.

А побитого і зляканого Богдана помістили в камеру разом з іншими затриманими – людьми дорослими і, ймовірно, із сумнівним минулим. В усякому разі, своє перебування в камері Богдан згадувати не хоче.

Важко представити, що б трапилось з хлопчиками, яким ще приниженням їх би піддали у відділенні міліції, якби не виявилося рятівного мобільного зв’язку, якби Богдан не додзвонився...

Коли батьки Богдана й Артема увійшли в приміщення Слав’яносербского РВВС, ні на вході, ні в черговій частині нікого з працівників міліції не виявилося. Юрій Михайлович і Геннадій Миколайович просто йшли по коридору, відкриваючи підряд усі двері. В одному з кабінетів вони побачили стіл, заставлений пляшками зі спиртним і закускою. Співробітники міліції у товаристві дам, мабуть, починали святкувати Новий рік. На питання “Де наші сини?” – Юрію Михайловичу й Геннадію Миколайовичу довелося почути добірну лайку і погрози розправи.

У цей момент Богдан почув батька і подав голос. Звільнивши Богдана з–за ґрат, батьки зайнялися пошуками Артема.

У найдальшому кабінетові за столом сидів співробітник міліції, на столі авторитетно лежав пістолет без кобури, а в протилежному куті в закривавленому одязі з рукою, що кровоточить, стояв Артем. На питання “Що тут відбувається?” міліціонер відповів, що він проводить допит затриманого за хуліганство і пред’явив пояснювальну. Пояснювальна була написана рукою міліціонера і не закінчена.

ЯВНІ ПОБОЇ ЩЕ ПОТРІБНО БУЛО ДОВЕСТИ

Незабаром у РВВС з’явився чоловік у цивільному одязі, що, не пред’являючи службового посвідчення, представився начальником райвідділу полковником Сабовим. За вимогою батьків затриманих дітей він виписав направлення на медичний огляд і пообіцяв провести службове розслідування подій, що трапилися. (У редакції є копії цих направлень №№ 34, 35 за підписом майора міліції Алексєєва В.М. від 28.12.03 р.)

У районній лікарні Слав’яносербська черговий лікар-травматолог відмовився оглянути дітей, сказавши, що приїжджих лікарня приймає на огляд тільки у вівторок (а була неділя).

У прийомному відділенні лікарні Артем побачив того самого невідомого, нібито сторожа, що бив його на вулиці і став ініціатором незаконної затримки хлопчиків. “Сторож” зважив за краще сховатися.

Крім того, у журналі подій і доставлених осіб відсутні будь–які записи про затримку Артема і Богдана і факти заявленого ким-небудь хуліганства, здійсненого в СШ № 2. Тобто, за міліцейськими документами, скла ніхто ні в якій школі не бив, як ніхто і не затримував дітей. Дуже зручно, чи неправда? Таким чином, міліціонери підготували собі полігон для відступу: якби й піднялася якась метушня, то ніяких документальних свідчень немає. Але вони не врахували того, що у хлопчика буде мобільний телефон, а батьки приїдуть спасати своїх дітей від сваволі так званих “стражів закону” негайно.

Наступного дня, вже в Луганську, батьки Артема і Богдана оскаржили на ім’я начальника УМВС України в Луганській області неправомірні дії співробітників Слав’яносербського РВВС і брутальні порушення ними прав дітей.

Після побиття, незаконної затримки, допиту дітей і їхнього тригодинного перебування в РВВС хлопчики пройшли медичний огляд у травматологічному відділенні 9-ї МЛ Луганська й обласній психіатричній лікарні № 1. Отримані під час затримки й перебування в будинку РВВС тілесні ушкодження зафіксовані документально.

Через їхній стан здоров’я й отримані травми доступ до дітей обмежений (навіть для родичів), тому що хлопчики мають потребу в реабілітаційному курсі – їхня психіка надламана через фізичні й психічні катування в правоохоронних органах.

Однак, вже 30.12.03 р. працівник Слав’яносербського РВВС здійснила спробу допитати дітей у лікарні – під час відсутності батьків, педагогів і лікарів. Лікуючий лікар відмовив міліціонерам у дозволі на допит, більш того, видав довідку про категоричну заборону будь–якого спілкування з правоохоронцями.

Незважаючи на це, 6.01.04 р. помічник прокурора Слав’яносербського району Луганської області С.В.Задороженко також намагався проникнути в лікарняну палату з метою допитати дітей. При цьому, природно, ні батьки, ні педагоги не були сповіщені про бажання помічника прокурора. Лікуючий лікар знову пояснив запопадливому правоохоронцю, що діти не можуть бути допитані, що хлопчиків потрібно рятувати, а не добивати їхню надламану катуваннями психіку.

Але це ще не кінець митарств, у всякому разі для батьків. Після подання скарги начальнику обласної міліції безупинним потоком пішли телефонні дзвінки з погрозами розправи, у випадку відмови забрати заяву назад. Батькам повідомили, що Слав’яносербським РВВС порушені три кримінальні справи: про напад дітей на шкільного сторожа й його побиття; про опір при затримці і нанесення образ співробітникам міліції з боку дітей; про фізичну протидію співробітникам міліції й самоправність при звільненні синів.

Анонімно був запропонований торг – закрити ці кримінальні справи в обмін на відмову від переслідування співробітників міліції Слав’яносербського РВВС.

Газета “ХХІ век”
редакційний матеріал

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

Пресс-конференция Севастопольской правозащитной группы.

   

27 января прошла пресс-конференция в офисе Севастопольской правозащитной группы. Были приглашены журналисты, главным образом, севастопольских изданий. Также на мероприятии был начальник отдела взаимодействия с правоохранительными органами Севастопольской Государственной городской Администрации Баллер, адвокат Свидина (защитник Дроздова), матери подследственных Дроздова и Овсянникова (обратившихся к нам по поводу бесчеловечного обращения с их сыновьями в ИВС Севастополя). Цель наша состояла в том, чтобы не просто рассказать о проекте “Кампания против пыток и жестокого обращения в Украине”, но дать информацию о деятельности всей сети за отчетный период (до конца 2003 года), о проделанной нами работе. А главное, чтобы журналисты могли пообщаться с близкими людьми жертв бесчеловечного обращения. Сами жертвы сидят под стражей. Выступление матерей и адвоката произвели очень сильное впечатление. Казалось бы, все знают, какие ужасные условия содержания в тюрьмах и ИВС, но, слушая рассказ, некоторые журналистки просто плакали. Были довольно интересные моменты. Скажем, Баллер (представитель администрации), говорил, что из городского бюджета в прошлом году выделялась некая сумма на трехразовое питание в ИВС. Тут же мать Дроздова, который сидит уже третий год, сообщила, что за время нахождения сына за решеткой трехразового питания он не получал ни разу. Пресс-конференция проходила довольно бурно. В конце журналисты выступили с инициативой посетить места временного содержания задержанных при райотделах милиции, чтобы своими глазами увидеть, какие там условия и т.д. Баллер обещал посодействовать. По мнению членов Севастопольской правозащитной группы, это очень нужное и полезное мероприятие, и было бы здорово, если бы такие походы стали регулярными. Группа ждет публикаций в прессе, подготовили также материалы для передачи на городском радио. Севастопольская правозащитная группа предлагает провести акцию в защиту Овсянникова А.В. (неоднократно судим, сейчас судят – за хранение и распространение наркотиков. Он сидит в ИВС безвыездно с октября 2003г, он болен туберкулезом (справка об этом выдана в СИЗО Симферополя). Но все делают вид, что об этом не знают и лечения соответствующего (точнее, никакого) он не получает. Повторное ходатайство адвоката и общественного защитника на последнем заседании суда (26.01.04) о направлении Овсянникова на лечение в стационар судья Мартынова отклонила. Ссылалась на то, что есть установленные правила, по которым следует вызывать “скорую” в ИВС, врач “скорой” делает заключение о состоянии и дальнейшем лечении. “Скорую” в ИВС уже вызывали, но результат прежний – Овсянников сидит в камере с еще 20 заключенными, где на человека приходится около метра площади, лечения не получает.

Среди сокамерников есть и люди, которые не больны туберкулезом, пока.

На последнем заседании Овсянников в резкой форме попросил суд дать ему поскорее высшую меру наказания, чтобы не гнить заживо за решеткой.

Просим коллег направить по этому поводу письма в севастопольские и высшие инстанции.

Прокуратура Севастополя 99011 Севастополь, Павличенко, 1;

Гагаринский райсуд 99045, Севастополь, ул.Вакуленчука, 3; ИВС – 99011,

Севастополь, ул.Пушкина, 10

Севастопольской правозащитной группе стало известно, что в ИВС г.Севастополя содержится Овсянников Андрей Викторович, 1963 года рождения, обвиняемый по ст.ст.307, ч.2 и 317, ч.2 УК Украины. Овсяников страдает тяжелым заболеванием – туберкулезом легких. Данный диагноз поставлен ему 10.10.03г. во время пребывания в СИЗО г.Симферополя. Однако, с 16.10.03г. и по настоящий момент он пребывает в ИВС г.Севастополя, где отсутствуют элементарные условия для содержания больного туберкулезом. Овсянников содержится в камере, где находятся еще 20 человек, не имеет постоянного места для отдыха, поскольку на трех человек приходится одно спальное место. В помещении сырость, клопы. По существу, Овсянников не получает никакого лечения.

Севастопольская правозащитная группа крайне обеспокоена нарушениями Конституции Украины и Конвенции о защите прав человека и основных свобод, допущенными в отношении Овсянникова А.В. Содержание человека под стражей без оказания адекватной медицинской помощи может рассматриваться как бесчеловечное обращение, что нарушает ст.28 Конституции Украины, ст.3 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, а также ряда других международных документов.

Севастопольская правозащитная группа обращается к Вам с просьбой использовать все имеющиеся у Вас возможности для немедленной приостановки нарушений фундаментальных прав Овсянникова А.В., гарантированных Конституцией Украины и международными документами о правах человека.

Ольга Вилкова.
e-mail: right@ukrcom.sebastopol.ua

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

Домовина на... дивіденди.

   

20 грудня минулого року у с.Федорівка Карлівського району на Полтавщині сталася страшна трагедія: нелюди по-звірячому вбили родину Чинарових. Залишилася живою лише 16-річна донька, яка в той час була на дискотеці: повернувшись додому вона побачила понівечені трупи мами, тата, дідуся, бабусі й 13-річного брата.

Для розкриття резонансного злочину в район понаїхало кілька сотень міліціонерів та міліцейське начальство не лише з Полтави, а й з Києва. У кожному селі хапали десятки чоловіків, найперше тих, хто хоч коли-небудь переступав закон. У всіх примусово відбирали відбитки пальців, що саме по собі протизаконно. Та це квіточки! Карлівчани розповідали, що до схоплених масово застосовували тортури, змушуючи зізнатися в останньому серійному вбивстві та нерозкритих вбивствах людей минулих років, яких, як сказав у виступі по місцевому радіо голова Карлівської райдержадміністрації В.Слєпцов, аж 12. Не витримуючи тортур чоловіки вистрибували з другого поверху райвідділу міліції, ламаючи руки-ноги...

Не минула “сія чаша” й Голобородьківку. 23 грудня в село налетіло хтозна скільки людей в камуфляжі з автоматами й у бронежилетах і давай хапати чоловіків. “Облава!” – з жахом шепотіли люди. “Воронки” вивезли майже сімдесят чоловіків.

У число підозрюваних потрапив і 43-річний В’ячеслав Азаров. Колись, по молодості, сидів за хуліганство. Але вже років десять громаді нічим поганим не докучав, жив тихо-мирно, тримав пополам з підприємцем Олександром Опанасенком продуктовий ларьок. Та 19 грудня чийсь підступний постріл обірвав життя його молодого компаньйона...

Не сказав про В.Азарова чогось надто поганого й голова Голобородьківської сільради В’ячеслав Старейко: сумирний, єдине що “вживав”.

Сестра В’ячеслава Валентина Сіроштан розповіла, що брат почав пити з 2000-го року, коли в Карлівці на хлібоприймальному підприємстві було вбито двох чоловіків (він тоді в другому шлюбі проживав в райцентрі). А оскільки В’ячеслав раніше був судимий, то завжди, де б що не трапилося, особливо ж у таких випадках, його забирала міліція. От і того разу його забрали УБОЗівці як підозрюваного в убивстві на ХПП. І так катували, так били, що він довгий час після того й “по великому”, й “по маленькому” ходив кров’ю. Казав, що навіть якісь ін’єкції йому кололи. З того часу й почав В‘ячеслав заглядати в чарку, бо як не вип’є, – ввижаються йому кати в міліцейських погонах, то й заливав марення оковитою...

Після розлучення В.Азаров жив у матері в Голобородьківці. На здоров’я, розповідає сестра, не скаржився. Коли за ним приїхали УБОЗівці, переодягнувся в чисту білизну. Міліціонери сказали, що їм його потрібно опитати й через дві години він повернеться. Більше рідні живим В’ячеслава Азарова не бачили.

Через два дні, тобто 25 грудня 2003 року, В.Азарова у супроводі районного нарколога відправили “швидкою допомогою” до Полтавської обласної психлікарні. Ті, хто його бачив перед відправленням туди, розповідають, що він був адекватним, нормально розмовляв, але по дорозі дуже часто просився в туалет. Сестра кілька разів возила продуктову передачу до психлікарні, але побачити брата лікарі жодного разу їй не дозволили. Натомість передали великий список необхідних ліків, які вона купила. Кажуть, певно, й пацієнт відчував, що скоро відійде за межу, бо просив побачення з матір‘ю, щоб попрощатися. Не дозволили....

А 3 січня рідним В.Азарова передзвонили з психлікарні й повідомили, що він помер від “білої гарячки”. Великою проблемою, зокрема, фінансовою, для них стало перевезти тіло небіжчика з Полтави.

Та коли готували тіло В’ячеслава Павловича в останню путь, рідні вжахнулися від побаченого: два пальці на ногах були зовсім чорні, а решта – ніби чимось подавлені, пальці рук сині, як і шия, краї вушних раковин почорніли, на губах полопалися великі пухирі. “Біла гарячка” таких проявів, одначе, не має...

Місцеве сільгосппідприємство, куди здав свій земельний пай В.Азаров, трохи допомогло з організацією похорону: в рахунок дивідендів виділило труну, машину до цвинтаря, відважили 10 кг м’яса на поминки... Решту на похорон скинулися односельці: хто п’ять, хто десять гривень.

У В’ячеслава залишилося три доньки: 13, 11 й 4 років.

“Я боюся вночі спати, – каже сестра В.Азарова Валентина Сіроштан. – Не зможу я довести, що мого брата катували. Правда все одно буде на боці тих, хто має владу і зброю в руках. У мене немає ні грошей на адвоката, ні душевних сил боротися з тими виродками. Ми абсолютно безправні! Я у відчаї від беззахисності й від безсилля. Ми всі страшенно боїмося міліціонерів, бо вони з кожним можуть зробити що завгодно і їм за це нічого не буде. Одна жінка з нашого села пробувала судитися з міліціонером, який ні за що прямо в райвідділі знущався над її сином. Вона зняла побої, але зрозуміла, що шансів отримати моральну й матеріальну сатисфакцію через суд у неї мізерні. Тож вона взяла гроші, якими відкупився той молодий “мент”.

Односельці пані Валентини вважають, що цій жінці пощастило, що вони з сином отримали хоч дещицю, хоч у такий спосіб... Скількох іще мордуватиме й калічитиме той лейтенант, відомо тільки Господу Богу. А що це буде саме так, сумніватися не доводиться: нормальні хлопці довго у міліції не витримують, або стають такими ж садистами й мздоімцами, або звільняються. Пригадуєте недавній “Подвійний доказ”, присвячених темі катувань в правоохоронних органах? Телепередача викликала суспільний шок, хоч оприлюднене на ній – крапля в морі...

Незалежна преса чимало писала про катування, про махрове беззаконня й повну безкарність садистів у погонах. Але це не зупиняє катів, що калічать і катують від імені держави. Не знаходять від них захисту люди ні в прокуратурі, ні в судах.

І зовсім не риторичне запитання, чи потрібно таке розкриття вбивств, під час якого гинуть невинні люди? І невже єдиний спосіб знайти винних – тортурами змушувати зізнаватися в них непричетних осіб?

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

БЮТ виступила проти тортур.

   

Народний депутат України Олександр Турчинов направив депутатський запит до генерального прокурора України Геннадія Васильєва та голови СБУ Ігоря Смешка з приводу застосування тортур до членів комсомольської організації міста Одеси під час допитів у слідчих ізоляторах, що призвели до загибелі людей.

Такий запит оголосив сьогодні на засіданні парламенту голова Верховної Ради України Володимир Литвин.

4 листопада 2003 р. в одеській міській лікарні №1 помер 20-річний Сергій Бердюгін, один з 11-ти підсудних членів групи, яких звинувачують у тероризмі і утримують під вартою у місцевому СІЗО.

На засіданнях суду скаржилися на незадовільний стан здоров‘я й інші підсудні, що належать до групи “комсомольців-терористів”.

04-02-2004 УНІАН

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004 | Людмила Клочко

Харківська правозахисна група провела 7-8 лютого дводенний тренінг Практика застосування європейських стандартів захисту від катувань та право на свободу у національних юридичних процедурах .

   

Тренінг був проведений для адвокатів м. Харкова в рамках проекту “Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні”, що здійснюється за підтримки Європейської Комісії.

Тренінг проводився у харківському “Будинку вчених”, що розташований у центрі міста біля станції метро у старовинному особняку. В роботі тренінгу взяли участь 28 осіб. Серед учасників було 20 адвокатів (17 з Харкова, 2 з Сімферополю, 1 з Києва), 4 – студенти останніх курсів Національної юридичної академії, 2 – викладачі Національного університету внутрішніх справ, 2 – представники неурядових організацій, всього – 14 чоловіків і 14 жінок. За результатом попереднього опитування всі учасники тренінгу знали про існування Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод, але більшість тільки теоретично. Тільки 15 учасників раніше приймали участь у семінарах і тренінгах з Європейської конвенції, 8 – використовували положення Конвенції у захисних промовах у суді та посилалися на неї у процесуальних документах, 5 – мають досвід подання скарг до Європейського суду. Студенти зазначили, що учбові плани приділяють недостатньо уваги вивченню європейського права, а майбутні юристи хотіли б дізнатися більше про можливості використання європейських стандартів на практиці. Адвокати зазначали, що використання норм Європейської конвенції дає додаткові можливості захисту прав і свобод громадян, крім того підвищує авторитет адвоката, що володіє знаннями з європейського права, як у суддів та слідчих, так і у клієнтів. Крім того, їх спонукає до використання Конвенції здоровий адвокатський азарт, тому що людина, яка обрала професію адвоката, не може бути не азартною. Для викладачів Університету внутрішніх справ було цікаво дізнатися думку саме адвокатів про неправомірні дії міліції, для якої вони намагаються готувати кадри, що не будуть викликати нарікання громадян. Для представників НУО додатковою мотивацією для участі у тренінгу була можливість ближче познайомитися з адвокатами, налагодити з ними ділові стосунки, дізнатися більше про їх роботу. Серед адвокатів, що взяли участь у тренінгу, були особи різного віку (найстаршому учаснику – 65 років, наймолодшому – 25) й адвокатського досвіду: від 37 років до декількох місяців. Організатори дуже вдячні Метру адвокатури, голові дисциплінарно-кваліфікаційної комісії Харківської обласної колегії адвокатів, адвокату з 37-річним стажем Юхиму Іллічу Голянду за активну участь у тренінгу. Організатори вдячні всім учасникам тренінгу, що витратили два повних вихідних дня на навчання. Це показує, що тема тренінгу є актуальною і викликає зацікавленість у адвокатів.

Під час тренінгу соціологи провели анкетування учасників у рамках соціологічних досліджень, що заплановані проектом “Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні”.

Всі учасники тренінгу отримали видання Харківської правозахисної групи: “Проти катувань. Огляд пові­­домлень...”, “Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню”, “Проти катувань. Європейські механізми захисту...”, “Проти катувань. Стаття 5 Європейської Конвенції. Систематизований дайджест рішень Європейського Суду”, а також матеріали вже готової до видання, але ще ненадрукованої книги “Проти катувань. Дайджест рішень Європейського суду за ст. 3 Конвенції”.

Учасники отримали відомості про проект “Кампанія проти катувань і жорстокого поводження в Україні” і про Центр професійної допомоги жертвам катувань, що діє в рамках цього проекту. Прослухали лекції “Загальний огляд Європейської Конвенції та протоколів до неї. Огляд процедур розгляду справ в Європейському Суді”, “Практика Європейського Суду з прав людини за ст. 3 Конвенції. Національні засоби захисту за ст. 3 Конвенції”, “Практика Європейського Суду з прав людини за ст. 5 Конвенції. Національні засоби захисту за ст. 5 Конвенції”, обговорили критерії прийнятності справ Європейським Судом, отримали огляд справ проти України в Європейському Суді. Другий день був присвячений ролевій грі, під час якої були розглянуті дві справи. Учасники тренінгу змогли виступити як на боці аплікантів, так і на боці уряду.

Дуже цікавими, на мій погляд, були думки висловлені під час обговорень. Так, адвокат Лісовий, заслужений юрист Криму, сказав: “Наші колеги, що працюють з медіа діють узгоджено, тому часто виграють справи, захищаючи свободу преси. Так потрібно робити й тим адвокатам, які представляють жертви катування й жорстокого поводження.” Крім того, Олександр Лісовий, що має чималий досвід роботи з Європейською Конвенцією саме за ст.ст. 3, 5, поділився з колегами своїми дуже цікавими напрацюваннями по таких справах. Обмін маленькими адвокатськими хитрощами взагалі був дуже цінним.

За даними оціночних анкет, учасникам тренінгу найбільше сподобалася рольова гра, отримані матеріали, атмосфера заходу. Узагальнені оцінки за 12-бальною шкалою досить високі: загальне враження – 10.1, організація – 11.8, актуальність обраних тем – від 10.625 до 11.125 по темах доповідей та обговорень, жоден захід, що відбувався в рамках тренінгу не отримав середньої оцінки менше ніж 10, 25 балів.

У своїх відповідях на оціночну анкету учасники висловили побажання продовження тренінгів, збільшення часу (більшість вважає, що тривалість тренінгу повинна бути 3-4 дні), запропонували теми для подальших тренінгів. 6 осіб зазначили, що змінилося їх уявлення про практику Європейського Суду, 8 осіб зазначили, що змінилося ставлення до можливостей застосування Конвенції в національних юридичних процедурах, про можливості захисту від катувань та жорстокого поводження. Сім адвокатів виявили бажання приймати участь у роботі Фонду захисту жертв катувань, а пан Голянд прийняв нашу пропозицію стати Головою наглядової ради Фонду.

Тренерська група у складі А. Бущенка, Р. Тополевського і О. Лісового провела нараду, на якій обговорила результати тренінгу, всі помилки й прорахунки у своїй роботі, до яких учасники тренінгу поставилися поблажливо, а самі тренери дуже критично, й накреслила план подальшої роботи. Наступний тренінг для адвокатів планується провести у м. Севастополь у травні цього року.

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

Невиконання судових рішень – це дії виконавчої влади, які підривають авторитет судової влади

   

4 лютого 2004 року було проведено Загальні Збори Асоціації Суддів Донецької області.

Зборами прийнято наступне рішення: визнати невиконання судових рішень щодо стягнення на користь суддів невиплачених сум такими діями з боку виконавчої влади, що підривають авторитет судової влади України.

З цього приводу було вирішено звернутися з відкритим листом до Президента України Л.Д. Кучми як гаранта Конституції України.

http://www.uajudges.org

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

В Донецке пикетируют апелляционный суд

   

4 февраля около 10 человек в среду пикетировали вход в здание апелляционного суда. Все они недовольны судебными решениями по своим делам и требуют, чтобы их проблемами занялась комиссия Верховного суда Украины, которая с начала февраля проверяет работу апелляционного суда области.

Комиссия согласилась принять представителей пикетчиков 11 февраля. Однако, по мнению протестующих, этого недостаточно. Они требуют рассмотрения своих обращений немедленно. Протестующие грозят не уходить от здания суда даже ночью.

Тем временем в здании апелляционного суда проходила очередная конференция судей Донецкой области. Делегаты конференции сетовали на перегруженность судей работой, недостаточное финансирование, проблемы конвойной службы и т.д.

Этими причинами судьи объясняют длительное рассмотрение многих дел. Сейчас на одного судью в Донецкой области приходится в среднем 121 дело в год, что выше средней цифры по области.

Больше всего жалоб в Совет судей поступало на служителей Фемиды Киевского районного суда Донецка, Славянского городского суда, Центрально-Городского местного суда Горловки и еще ряда судов.

Донецкие новости, № 657 от 05.02.2004
Андрей Тютюников

Катування та жорстоке поводження

09.04.2004

Донецькi суддi готовi вiдмовитися вiд позову в Європейському судi у разi повернення їм боргiв з зарплати.

   

37 суддiв Апеляцiйного суду Донецької областi, якi звернулися до Європейського суду з прав людини у Страсбурзi з приводу невиплати заробiтної плати i порушень їхнього права на справедливий суд, готовi вiдкликати свiй позов у разi погашення їм заборгованостi з зарплати - ця ганебна та абсурдна для будь якої поважаючої себе країни ситуація, коли судді змушені подавати в суд на державу, дуже чітко показує стан справ у нашій країні. Але тим не менш, їх дії абсолютно правильні – якщо нічого не робити, то нічого і не зміниться.

У четвер закiнчився термiн, визначений Європейським судом для надання суду i заявникам письмово викладеної позицiї держави Україна щодо позову суддiв Донецького Апеляцiйного суду.

За інформацією з Донецького Апеляцiйного суду, письмових пояснень вiд держави суддi не отримали. Водночас у Донецьку вiдбулися переговори суддiв з представниками Верховного суду i Судової адмiнiстрацiї України. Голова останньої Карабань приїздив у Донецьк зі спеціальною місією – залякати суддів. Коли тактика залякування не спрацювала, він за чутками, почав обіцяти золоті гори, правда у майбутньому – просто кажучи, хотів “кинути” суддів на “бабки”.

Як повiдомив один з суддiв-позивачiв, керiвництво Верховного суду України поiнформувало заявникiв, що держава виплатить їм борги з зарплати найближчим часом. За словами спiврозмовника агентства, суддi готовi зняти свої претензiї тiльки тодi, коли борги з зарплати будуть повнiстю погашенi (одразу видно досвід спілкування з високопосадовцями: їх словам ніхто не вірить).

“Якщо грошi прийдуть, ми напишемо заяву про те, що ми їх отримали. А вiдшкодування моральної шкоди ми не будемо вимагати вiд держави”, – сказав кореспонденту агентства суддя Михайло Горшков. За його словами, три днi тому група суддiв Донецького Апеляцiйного суду направила до Страсбурга додаткову заяву “про вiдшкодування моральної шкоди”, однак у разi повернення заборгованостi вони готовi зняти всi претензiї до держави.

Держава заборгувала суддям за 1999-2001 роки в середньому 10-мiсячну заробiтну плату. З цього приводу суддi зверталися до Печерського районного суду Києва з позовом до Мiнiстерства фiнансiв України. Суд визнав вимоги суддiв правомiрними i постановив стягти заборгованiсть з Мiнфiну на користь суддiв. Однак Мiнiстерство фiнансiв України судове рiшення не виконало.

У сiчнi скаргу 37 суддiв Донецького Апеляцiйного суду прийняв до розгляду Європейський суд. Цю справу визнано прiоритетною i призначено до розгляду в прискореному порядку.

Інтерфакс

Право на свободу та особисту недоторканність

09.04.2004

Питання про відмову від ідентифікаційних номерів вирішать у парламенті.

   

Невдовзі парламент розгляне три законопроекти про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до Закону України Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів”, в яких закладено взаємовиключні позиції з питання про відмову громадян від податкового ідентифікаційного номера за мотивами релігійних переконань. На сьогодні маємо різноманітну практику застосування судами та державними органами норм закону з цього питання.

Перший проект, авторами якого є народні депутати Б.Безпалий та В.Бондаренко, був зареєстрований ще в липні 2003 року. Проектом передбачено право громадянина відмовитися від присвоєння або раніше присвоєного ідентифікаційного номера через свої релігійні та інші переконання. Ним дозволяється громадянам відмовлятися від вже присвоєних ідентифікаційних номерів і частково усуваються процедурні перепони по втіленню цієї норми, зокрема, щодо внесення відповідного запису до паспорту громадянина.

Таким чином, вважають автори законопроекту, на сьогодні існує необхідність усунути явну непослідовність і суперечливість чинної редакції Закону “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” і дозволити відмовитись від ідентифікаційного номера тим людям, які в силу своїх релігійних чи інших переконань не погоджувались мати такий номер, але як законослухняні громадяни вимушені були його отримати. Варто також взяти до уваги, що погляди та переконання людей мають властивість змінюватись, і ті люди, які свого часу не заперечували проти отримання власного ідентифікаційного номера, з часом могли змінити свою позицію.

Другий проект був внесений до парламенту в жовтні 2003 року. Авторами законопроекту є народні депутати В.Майстришин, М.Комар та О.Корсаков. Проект скасовує навіть можливість відмови від присвоєння ідентифікаційного номера, не кажучи вже про відмову від раніше отриманого номера.

Цікавою є аргументація авторів проекту. Вони вважають, що прийняті Законом України від 16.07.99 № 1003-XIV зміни суперечать визначенню Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів як єдиного автоматизованого банку даних про всіх платників податків, статтям 24 та 35 Конституції України, де зазначено, що громадяни не можуть мати жодних привілеїв за ознакою релігійних переконань, та ст.4 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно з якою в офіційних документах ставлення громадян до релігії не вказується.

Також вони вважають, що Положення “Про паспорт громадянина України”, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, та Інструкція Міністерства внутрішніх справ України щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, не передбачають внесення відміток про наявність у громадянина права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Крім цього автори зазначають, що вищевказані норми також суперечать Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003, який вводиться в дію з 1 січня 2004 року. Відповідно до цього Закону податковий кредит може бути наданий тільки громадянину, який має ідентифікаційний номер.

Третій альтернативний законопроект від 3 лютого 2004 року був нещодавно внесений до парламенту народним депутатом В.Атрошенко. Цим проектом взагалі не усувається певна суперечність в законодавстві, що існує на сьогодні, проте долається процедурний бар’єр – вказується, якого змісту і яким чином вносяться необхідні дані до паспорту. У нас сьогодні навіть рішення суду не виконуються, оскільки державні органу не мають вказівки, що саме слід записувати у паспорті і на якій підставі.

Профільним комітетом у Верховній Раді України по всім трьом законопроектам є Комітет з питань фінансів і банківської діяльності.

Коротка довідка: Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів” прийнятий наприкінці 1994-го року і введений в дію з початку 1996-го року, передбачав отримання ідентифікаційного номера кожною людиною. Верховна Рада у 1999 році внесла до цього закону зміни, що дозволили людям відмовлятись від прийняття ідентифікаційного номера. Проте при цьому можна по-різному трактувати дане положення, зокрема, в частині, чи може громадянин відмовитися від вже присвоєного йому ідентифікаційного номера. Також не вирішеним до сьогодні залишається питання використання процедури реалізації цього положення закону.

Володимир Яворський,
Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Право на свободу та особисту недоторканність

09.04.2004

"Хостмайстеру" не вдалось домогтися визнання незаконності володіння урядом доменом .ua.

   

Апеляційно-господарський суд м. Києва підтвердив рішення Київського господарського суду, який відхилив позов діючого адміністратора домену .ua ТОВ “Хостмайстер”, що оскаржував розпорядження Кабінету міністрів України від 22 липня 2003 року № 447 “Про адміністрування домену .ua”, яким уряд, підтримавши ініціативу СБУ та Держкомзв’язку, поклав функції адміністрування на Український мережний інформаційний центр (УМІЦ).

Коли 7 жовтня 2003 року Київський господарський суд розглядав позов ТОВ “Хостмайстер”, то суддя не побачила, що розпорядження Кабміну порушує права “Хостмайстера”, бо... той може здійснювати свою діяльність спільно з УМІЦ. Також суддя відзначила, що правила Всесвітньої корпорації з призначення доменних імен та номерів (ICANN) не є джерелами права в Україні, а тому не можуть бути прийняті судом.

Домен .ua був делегований міжнародною організацією IANA (пізніше перейменовано в ICANN) громадянам України Дмитру Кохманюку та Ігорю Свиридову в 1992 році в інтересах всього українського інтернет-співтовариства. До 2001 року домен розвивали ентузіасти, які об’єдналися в українську групу координації мережі (UANCG) і в 2001 году заснували ТОВ “Хостмайстер”, яке уклало з Д. Кохманюком та І. Свиридовим договір і з того моменту адмініструє домен.

Починаючи з 2001 року держава почала заявляти на домен свої претензії. Спочатку планувалося, що у створеному державними органами й асоціаціями підприємстві (пізніше отримало назву УМІЦ) доля держави буде 25%, але пізніше вона зросла до 50%.

Створення УМІЦ супроводжувалось скандалом: найбільша провайдерська асоціація “Інтернет-асоціація України” (ІнАУ), яка об’єднує 70 учасників ринка, в т. ч. великих інтернет-провайдерів, і брала участь в переговорах по створенню такого центру, відмовилась від подальшої участі в ньому.

Наприкінці жовтня минулого року Міжнародна правозахисна організація “Репортери без кордонів” заявила своє занепокоєння спробами СБУ взяти під контроль домен .ua, надіславши копію заяви до ICANN.

Інтерфакс-Україна
http://maidan.org.ua/static/news/1075910169.html

Свобода вираження поглядів

09.04.2004

Радіо "Свобода" в Україні знову, як у радянські часи, можна буде чути лише на коротких хвилях.

   

Слухачі радіо “Свобода” з 17 лютого не зможуть слухати радіо “Свобода” на FM–хвилях. Таке рішення ухвалило нове керівництво телерадіоорганізації “Довіра”, генеральним продюсером якого нещодавно став Сергій Кичигін. “Програми радіо “Свобода” у нинішньому вигляді не вписуються у нову концепцію, вони потребують переформатування. На час, поки цей період триватиме, ми змушені виключити програми радіо “Свобода” з сітки мовлення”, – повідомляється в офіційному листі керівництву Української служби радіо “Свобода”. (Йдеться про нову концепцію телерадіоорганізації “Довіра”, яку розробив Сергій Кичигін).

Президент корпорації Вільна Європа – радіо Свобода Томас Дайн гостро скритикував рішення нового керівництва телерадіоорганізації “Довіра” про вилучення з мережі “Довіри” з 17 лютого передач української служби радіо “Свобода”

Нагадаємо, що радіо “Свобода” надає свої програми на хвилях радіо “Довіра” протягом останніх п’яти років.

За словами Дайна, “це політичний крок проти демократії, проти свободи слова і свободи преси. Це крок проти радіо “Свобода”, який вкотре демонструє, що політичне керівництво України не спроможне жити у відкритому суспільстві і змушене “контролювати” медія, як це було в добрі старі часи Радянського Союзу”, – заявив президент корпорації радіо Вільна Європа – радіо Свобода Томас Дайн.

За словами директора відділу маркетінгу і розміщення програм Бюро закордонного мовлення Сполучених Штатів Америки Енвера Сафіра, Довіра свого часу підписала контракт з Бюро закордонного мовлення Сполучених Штатів Америки, а не з корпорацією Радіо “Вільна Європа” – Радіо “Свобода”. Згідно з умовами цієї угоди, Довіра зобов’язана попередити Бюро про рішення припинити мовлення української служби радіо “Свобода” за тридцять днів до запланованої дати розірвання контракту.

Свобода вираження поглядів

09.04.2004 | Алексей Светиков

Взыскать с газет миллион не удалось.

   

Рубежанский местный суд отказал в удовлетворении иска лидера рубежанской городской организации ПСПУ Константина Козюберды к редакциям газет “Рубіжанські новини” и “Вестник Красителя” о защите чести и достоинства и о взыскании 1 млн. грн. морального вреда.

Иск против редакций и народного депутата Ю.Иоф-фе был подан в связи с тем, что газеты в январе прошлого года напечатали открытое письмо нардепа четырем партийным и общественным лидерам Рубежного, в котором давалась негативная оценка их деятельности. Как объяснил во время суда К.Козюберда, размер морального вреда обусловлен ухудшением его здоровья в результате опубликования письма и в связи с тем, что он не исключал своего возможного участия в выборах Президента Украины в 2004 году в качестве кандидата, что в результате газетных публикаций стало невозможным.

Интересы редакций рубежанских газет представлял юрист Луганского отделения КИУ, который доказывал, что редакции газет, которые дословно напечатали письмо, переданное в редакцию официальным лицом – народным депутатом Украины – не несут ответственности даже в том случае, если распространенная в этом случае информация не соответствует действительности. Согласно Закона “О печатных средствах массовой информации”. Но, по мнению работника КИУ, в публикации вообще не было недостоверной информации, а те выражения, которые требовал опровергнуть истец, на самом деле были оценочными суждениями народного депутата относительно публичной политической деятельности истца и не содержали фактических данных. А оценочные суждения не подлежат опровержению или доказательству в суде.

Суд согласился с доводами, приведенными представителем ответчиков, и в иске К.Козюберде отказал. По нашей оценке, вероятность обжалования судебного решения в апелляционном порядке не очень велика. Прежде всего, в связи с необходимостью уплатить для этого 250 грн. пошлины. Кстати, во время судебного разбирательства истец уменьшил свои требования в части возмещения морального вреда с 1 млн. гривен до 10 тысяч, что было объяснено им невозможностью уплатить пошлину в сумме, соответствующей действующему закону (100 тыс.грн.).

Доступ до інформації

09.04.2004

Рішення Європейського суду з прав людини на нашому сайті.

   

Відтепер на нашому сайті www.rupor.org  можна знайти тексти українською мовою багатьох важливих рішень Європейського суду з прав людини щодо України станом на 1 січня 2004 року.

Зокрема, можна знайти усі рішення щодо прийнятності та неприйнятності скарг до розгляду, а також рішення щодо розгляду справ по суті. Переклад справ зроблено Міністерством Юстиції України.

Ми плануємо постійно оновлювати даний ресурс відповідно до розгляду нових скарг проти України.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Доступ до інформації

09.04.2004

Мінфін видалив з свого сайту звіт про виконання держбюджету 2003 року.

   

Міністерство фінансів України видалив усю інформацію про виконання Державного бюджету 2003 і поточного року з відповідного розділу на своєму офіційному веб-сайті. У цьому розділі Мінфін розмістив повідомлення про те, що матеріали оперативного моніторингу бюджету 2003 р. тимчасово зняті з веб-сайту у зв’язку з доопрацюванням поновленої стратегії надання матеріалів (періодичність, формат, зміст тощо).

Пояснюючи доцільність такого кроку, Мінфін посилається на прецедент, який виник 13-14 січня, коли дані про виконання держбюджету були заперечені самим міністерством. Коли поновлять доступ до інформації про держбюджет Мінфін не повідомляє.

05-02-2004
УНІАН

Доступ до інформації

09.04.2004

Заява за результатами реалізації програми Моніторинг дотримання політичних прав громадян на території автономної республіки Крим у 2003 р.

   

Кримське відділення Комітету виборців України підбило підсумки роботи за 2003 рік за програмою “Моніторинг дотримання прав виборців з представлення їхніх інтересів народними депутатами Верховної Ради України, депутатами Верховної Ради Криму, органами місцевого самоврядування, політичними партіями”.

Кримське відділення Комітету виборців України – незалежна громадська організація, нейтральна стосовно політичних партій і виборчих блоків. Місія організації – активізація громадян для участі в управлінні державою і реалізації їхніх конституційних прав.

Члени Комітету неодноразово в письмовому вигляді зверталися до зазначених вище суб’єктів політичної діяльності і просили представити відповідну інформацію. Зокрема, у депутатів цікавилися про те, що вони роблять для виборців свого округу, як часто його відвідують, у чому полягає їхня сесійна діяльність. Органам місцевого самоврядування пропонувалося направити інформацію про депутатський склад, графік прийому громадян, ухвалені програми, спрямовані на соціально-економічний і культурний розвиток регіону. У політичних партій цікавилися про кількість членів та осередків, представництво в місцевих радах, Верховній Раді Криму та України.

Комітет виборців України у свою чергу пропонував отриману інформацію розміщувати на Всеукраїнському інформаційно-аналітичному інтернет-порталі “Політична Україна” (polit.com.ua) і Кримському інформаційно-аналітичному інтернет-порталі www.ргоkгуm.оrg.ua, а також у друкованих виданнях Комітету виборців.

Доступність інформації про діяльність органів державної влади є одним з найважливіших кроків на шляху до демократизації суспільства. На жаль, на сьогоднішній день ми змушені констатувати, що більшість суб’єктів політичного процесу досить слабко реагує на прохання виборців і громадських організацій, що представляють їхні інтереси. Яскравим підтвердженням цього є нижчезазначені відомості:

1. Протягом 2003 року КВ КВУ п’ятнадцятьом депутатам Верховної Ради України від Криму послідовно були відправлені три листи. Перший з пропозицією про співробітництво, другий і третій – інформаційні запити з конкретною інформацією, що цікавить кримчан. Відповіді були отримані тільки від народного депутата ВР України А.В. Раханського, який надав вичерпні відомості про свою депутатську діяльність.

2. Тричі по 99 листів ми відправляли депутатам кримського парламенту: просили, пропонували, наполягали: “Ну розкажіть хоч щось про себе”. Відповіли одиниці. Відгукнулися і підписали угоду про інформаційне співробітництво депутати Верховної Ради Криму В.О. Кисельов, М.П. Колісниченко, В.Б.Синицький. Досі жоден з них не надав інформацію про свою діяльність. Відповіли на поставлені питання 12 народних обранців: А.М. Авідзба, П.І. Акімов, Л.Р. Безазієв, В.О. Верченко, Г.І. Глобінець, О.О.Гресс, В.О. Дзоз, Ю.М. Коломійцев, О.В. Котовський, В.В. Мостовий, О.В. Осадчий, Г.І. Томашек. М.С.Арудов переадресував наш запит до постійної комісії з депутатської етики, організації роботи ВР і ЗМІ, звідки ми ніякої інформації не одержали. Непевну відповідь дав С.К. Веліжанський. В.І. Рябошапко, Н.Г. Плужникова, А.В.Сенченко і Р.Л. Аронов відмовилися інформувати населення, використовуючи інформаційні ресурси КВ Комітету виборців України. Дехто стверджували, що законодавством “не передбачене здійснення контролю за діяльністю депутатів ВР АРК”, інші наполягали на тому, що їхні виборці не користуються інформаційними інтернет-джерелами, отже, немає необхідності надавати якісь відомості КВ КВУ. Інші депутати Верховної Ради Криму просто проігнорували ініціативу громадської організації і не відповіли на жоден інформаційний запит. Прохання хоч якось вплинути на народних (!) обранців КВ КВУ в письмовому вигляді направило всім Головам Постійних комісій Верховної Ради АРК, сподіваючись, що вони зможуть “рекомендувати” депутатам допомогти нам інформувати виборців про роботу парламентарів. Цього не сталося. Таким чином, з 99-ти депутатів нам вдалося встановити контакт тільки з 21. Крім вищевикладеного ми відправили інформаційний запит до Верховної Ради АРК з проханням прокоментувати питання про статус депутата Верховної Ради АРК. Відповідно до отриманої відповіді на сьогоднішній день Верховна Рада України досі не ухвалила відповідний закон, що визначає статус депутата ВР АРК. Це означає, що ніде у законодавстві не визначено обов’язки депутатів вищого представницького органу автономії, крім обов’язку бути присутнім на засіданнях відповідних постійних комісій. Відсутність офіційного статусу депутата ВР АРК, на нашу думку, не є нормою демократичного суспільства і не сприяє дотриманню політичних прав громадян регіону.

в Первомайська і Нижньогірська райради уклали з нами угоду про співробітництво. Від Первомайської ніякої інформації ми досі не одержали. Нижньогірська надала відомості про роботу ради. Крім Нижньогірської, на інформаційні запити відповіли Красногвардійська, Сімферопольська, Совєтська, Чорноморська, Ленінська районні ради, а також Алуштинська, Джанкойська, Євпаторійська, Сімферопольська, Судацька, Ялтинська міські ради.

Відмову з найцікавішою мотивацією надіслала Бахчисарайська райрада: “Діяльність Ради вичерпно висвітлює районна газета “Слава труду”, а при укладанні договору “відбуватиметься зайве дублювання інформаційних функцій”. До того ж бахчисарайці побоялися збільшення “трудового навантаження на працівників виконавчого апарату ради і його матеріальну базу”. Не менш кумедною була відповідь Сакської міськради: “Наші виборці, Асоціація органів місцевого самоврядування АРК <...> ніколи не звертали нашу увагу на необхідність розширення гласності”. До числа тих, хто не бажає розповідати про свою діяльність, належать також Кіровська, Красноперекопська і Джанкойська райради. Не дали остаточної відповіді Керченська і Армянська міськради. Поважають закон про інформацію лише одиниці. На інформаційний запит взагалі не відповіли Білогірська, Роздольненська районні ради, а також Красногвардійська і Феодосійська міські ради. Очевидно, для решти Закон “Про інформацію” не є обов’язковим для виконання;

4. Відіславши листи кримським відділенням українських політичних партій із пропозицією інформаційного співробітництва, ми одержали не тільки відповіді, але й повернення, тому що половина з партій не розміщуються за зареєстрованими в Мін’юсті адресами. Довелося робити запити в Центральні організації Всеукраїнських партійних об’єднань про місце розташування їхніх кримських осередків.

Були “знайдені” й уклали з нами угоду про співробітництво Кримське відділення НРУ, Кримське відділення МПУ, Кримське регіональне відділення Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” і Кримське регіональне відділення партії “Яблуко”. Однак відомостей про себе, крім КРО ВО “Батьківщина”, ніхто не надав. Відгукнулася на наш заклик і кримська ПППУ, але цим їхня ініціатива обмежилася. Відповіді на анкетні питання ми одержали від КРО СДПУ(о), КРО ДемПУ, УРП “Собор”, КРО “Слов’янський народно-патріотичний союз”, КО КУН, КРО ВО “Батьківщина”, КРО ПСПУ, КО НДП. Не завжди у відповідях була належним чином висвітлена діяльність партій. Респонденти в “міжсезоння” не задумуються про те, що довіра до партій незначна. Популяризацією своєї роботи вони повноцінно не займаються. Тоді про який перехід на пропорційну основу виборів може йти мова?

Підбиваючи підсумки вищесказаного, хочеться акцентувати увагу на наступному: якщо громадська організація, яка тривалий час цілеспрямовано домагалася зворотного зв’язку із суб’єктами політичного процесу, була змушена зіштовхнутися з такою кількістю труднощів і перешкод, то скільки повинно бути наполегливості і терпіння у виборців, які намагаються достукатися до тих, хто, по ідеї, зобов’язаний представляти і захищати інтереси громадян.

Доступ до інформації

09.04.2004

Євпаторійського редактора оштрафовано на 300 тисяч гривень.

   

Апеляційний суд Автономної республіки Крим задовольнив позов депутата Верховної Ради АРК Миколи Котляревського до редакції газети “Евпаторийская неделя” і її редактора Володимира Лутьєва про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодуванню моральної шкоди. Суд визнав недійсними відомості, що викладаються В. Лутьєвим про М. Котляревського у газеті “Евпаторийская неделя”, передає Кримське агентство новин.

Суд зобов’язав редакцію газети опублікувати спростування неправдивої інформації тим же шрифтом на 1-й сторінці газети, і випустити накладом 20 тис. екземплярів.

Суд стягнув на користь позивача, як відшкодування моральної шкоди, з В. Лутьєва 300 тис. грн., а з редакції газети – 10 тис. грн. Слухання справи за обвинуваченням В. Лутьєва у спробі замовленого убивства М. Котляревського в Апеляційному суді Севастополя призначено на сьогодні.

Як повідомляло агентство, В. Лутьєва було затримано 11 листопада 2002 року за підозрою у здійсненні злочину, передбаченого статтями 15, 115 і 115 ч.2 п. 11 Кримінального кодексу України – “навмисне убивство, зроблене за замовленням” – по факту замовлення на вбивство М. Котляревського. 20 листопада 2002 року В. Лутьєв за рішенням місцевого суду Центрального району був арештований і поміщений у слідчий ізолятор. 3 грудня 2002 року Апеляційний суд Криму скасував рішення місцевого суду Центрального району Сімферополя про арешт В. Лутьєва і змінив йому запобіжний захід на підписку про невиїзд.

У вересні 2003 року Апеляційний суд Херсонської області прийняв рішення про взяття під варту В. Лутьєва. Наприкінці 2003 року Апеляційний суд Севастополя відклав розгляд справи у відношенні редактора В. Лутьєва у зв’язку з відмовленням адвоката Олександра Гнєздова представляти інтереси В. Лутьєва в суді. В. Лутьєву був наданий час для укладання договору з іншим адвокатом.

Комітет з моніторингу свободи преси у Криму
11-02-2004

Свобода мирних зібрань

09.04.2004 | Олександр Степаненко, м.Чортків

Два форуми у Тернополі.

   

27 січня у Тернопільському обласному драмтеатрі давали незвичну “виставу” – під назвою “Громадський Форум “Курс політичних реформ підтримуємо!”. Цікаво, що підготовка “Форуму” велася в умовах майже конспіративних – до 26 січня залишалися таємницею: місце, час, склад оргкомітету, як і імена головних виконавців дійства. Хоча мало в кого викликало сумнів припущення, що його режисуру виконано у кабінетах облдержадміністрації і – ще вище. Хоча б тому, що групи делегатів від глибинки комплектувалися під керівництвом посадовців районних адміністрацій. Приміром, Чортківську “трупу” з числа працівників бюджетних установ поспіхом набирав особисто заступник голови РДА з гуманітарних питань Я. Стець.

Вже до початку “Форуму”, за свідченням очевидців, було зрозуміло, що його сценарій було прописано надто вже грубими мазками – навіть у порівнянні з акціями 2002 року “На захист Конституції”. Новітній “театр” розпочинався вже навіть не “від вішака”, а від самісіньких вхідних дверей, які було ретельно перекрито спецзагонами міліції на чолі з начальником обласного управління УМВСУ В. Момотом. Представників ЗМІ, лідерів партій, та й депутатів Тернопільської міської та обласної рад велено було не пускати до зали. Стражі порядку були невблаганними і “на захист реформ” діяли рішуче – між ними та натовпом бажаючих “безбілетників” дійшло до неабиякої штовханини. На щастя ніхто серйозно не постраждав. Пройти до театральної зали – через запасні двері – вдалося лише двом народним депутатам України, І. Стойку та Я. Джоджику, і трьом – обласної. Власне, вони і були єдиними сторонніми учасниками та глядачами вистави, чиї ролі не було заздалегідь прописано, що і внесло певну долю хаосу у стрункий сценарій народного “одобрямсу”. Втім, як переконували згодом головні діючі персони “Форуму”, деякі ректори тернопільських ВУЗів, резолюцію на пітримку “курсу політичних реформ” все ж було проголосовано – отже, “маври виконали свої ролі”. І все ж, ту резолюцію так досі ніхто і не побачив ні в обласній, ні у міській пресі. А після чергових одкровень Президента та парламентських коректив “курсу реформ” її появи вже ніхто і не чекає. Жодним словом не прокоментували події 27 січня на Театральному майдані Голови Тернопільської обласної ради та держадміністрації. Тобто, питання до героїв дня 27 січня все ще залишаються...

І от, 5 лютого, у місцевій пресі оприлюднена Заява позачергової сесії Тернопільської міської ради та міського Голови Б. Левківа, де засуджуються “безпрецедентні за своєю антизаконністю дії, до яких вдалися працівники правоохоронних органів, які не допустили в зал обласного драматичного театру депутатів міської та обласної рад, представників ЗМІ, що хотіли взяти участь у проведенні громадського форуму “Курс політичних реформ підтримуємо”. У Заяві йдеться про порушення норм Конституції та Законів України “Про місцеве самоврядування”, “Про інформацію”, “Про порядок організації та проведення мирних масових заходів” та ін. Планується розгляд питання про події “на майдані коло театру” на сесії Тернопільської обласної ради.

А вже 8 лютого на Театральному майдані відбулося багатотисячне Віче, організоване опонентами “політреформи”. Заради справедливості варто відзначити, що інформація оргкомітету у цьому випадку була оприлюднена заздалегідь і до виступів запрошено усі політичні партії та громадські організації. Запрошувалися також перші особи області і навіть – Голова горезвісного оргкомітету. Як з’ясувалося, ним був ректор Тернопільської Академії народного господарства С. Юрій, той самий “опальний ректор”, повноваження якого у 2002 році відстояли студентський та викладацький страйком і депутати обласної ради від опозиції... Прикро. І як тут не згадати репліку незабутнього “Лжецезаря” з “Золотого теляти” – “И ты, Брут, продался большевикам!”

Свобода мирних зібрань

09.04.2004 | Алексей Светиков

Парадоксы луганского правосудия.

   

5 февраля северодонецкий местный суд вынес определение по заявлению местного городского головы о запрете собрания граждан – оставил его без рассмотрения. Но, увы, не приходится говорить, что суд защитил конституционное право граждан на собрания.

Акция (собрание по инициированию проведения местного референдума о досрочном прекращении полномочий городского головы) должна было состояться 21 августа 2003 года, а заявление о запрете его проведения мэр подал за два дня до того, 19 августа. И судья Н.Андреев удовлетворил заявление в тот же день, запретив проведение акции. Граждане были законопослушными, собрание не провели, а само решение обжаловали в апелляционном порядке. В декабре 2003 года решение северодонецкого суда было отменено луганским апелляционным судом. По мотивам процессуальным, поскольку инициаторов проведения собрания “забыли” пригласить в судебное заседание. В результате заявление городского головы о запрете собрания, которое должно было состояться несколько месяцев тому, было возвращено в Северодонецк, для повторного рассмотрения в суде первой инстанции. Доводы представителя инициаторов проведения собрания юриста–консультанта Луганского отделения КВУ Н.Метелкиной о том, что новое рассмотрение в местном суде лишено смысла, не были приняты во внимание.

А вот представитель заявителя начальник юротдела северодонецкого исполкома В.Рудь повел себя в данной ситуации достаточно прагматично. Он ни разу не явился в судебное заседание. В связи с чем, в полном соответствии с ГПК, заявление мэра было оставлено без рассмотрения. В результате такого судебного кульбита возник удивительный и достаточно опасный прецедент: хотя фактически гражданам было запрещено проведение собрания, однако самого юридического акта запрета, который можно было бы обжаловать и требовать признать незаконным – не существует в природе. Хорошая новелла, чтобы использовать ее в год президентских выборов – с целью препятствования проведению “нежелательных” политических акций.

Луганское областное отделение КВУ в свою очередь попыталось создать “антипрецедент”, и обратилось (через одного из народных депутатов Украины) с заявлением о привлечении к дисциплинарной ответственности судьи Н.Андреева. Поскольку считает, что допущенные им нарушения закона являются умышленными и имели тяжкие последствия в виде необратимого нарушения прав граждан.

У недержавних організаціях

09.04.2004

Навчально-практичний семінар "Організація роботи діяльності спеціальних установ міліції з питань забезпечення охорони, конвоювання затриманих і взятих під варту осіб".

   

31 січня в міському відділі міліції міста Житомира був проведений навчально-практичний семінар “Організація роботи діяльності спеціальних установ міліції з питань забезпечення охорони, конвоювання затриманих і взятих під варту осіб”. Слухачі – заступники начальників районних відділів міліції, начальники громадської безпеки, начальники ІТТ, старші інспектори ОГП та особовий склад МРВ Житомирської області. Семінар проводився під керівництвом заступника начальника УМВС в Житомирській області Марчевського Валерія Івановича.

Працівники міліції поглибили свої знання у знанні нормативно-правових баз вітчизняного і міжнародного законодавства. Зокрема з цікавістю було вислухано доповідь гостей: голову правління Житомирського обласного відділення “Міжнародного товариства прав людини – Українська секція” Бондаря Віктора Вікторовича та керівника Центру правової допомоги населенню “Громадський захисник прав людини” Фонду Регіональних Ініціатив (Київ) Аллу Петрівну Мукшименко, яка у своїй доповіді докладно розповіла про основні засади Уповноваженого по правам людини Верховної Ради України. Алла Петрівна відповіла на запитання, що стосуються повноважень та функцій Уповноваженого по правам людини, особливості Європейської Конвенції “Запобігання катуванням та жорстокому поводженню”.

Представники громадськості та охоронці правопорядку залишились взаємно задоволені спілкуванням. Приємно, що запрошення лекторів було ініційоване саме представниками міліції, що дає надію на продовження співпраці в спектрі захисту прав людини, тим більш що Житомирське обласне відділення “Міжнародного товариства прав людини” здійснює проект в області “Запобігання катувань та жорстокого поводження в Україні”, який здійснюється на всеукраїнському рівні Харківською правозахисною групою.

Наш інформ.

Жертви політичних репресій

09.04.2004

В Харькове исследовано место массового захоронения жертв политических репрессий.

   

В Харькове закончились полевые исследования Комсомольского парка – бывшего еврейского кладбища. В течение недели киевскому предприятию “Мемориалы Украины” удалось обнаружить на территории парка шесть массовых захоронений жертв политических репрессий в Харькове.

Было давно известно, что на этом месте захоронены около 6 800 жертв политических репрессий, расстрелянных НКВД в Харьковской области. Документы свидетельствуют, что захоронения проходили с 9 августа 1937 года по 11 марта 1938 года. Еще в 1989 году по инициативе Харьковского “Мемориала” здесь был поставлен памятный знак: в будущем здесь должен стоять памятник жертвам политических репрессий. Однако, памятник так и не был установлен.

В шести местах захоронения находятся останки примерно четырех тысяч человек. Судмедэкспертиза показала, что захоронения сделаны не менее пятидесяти лет назад. Еще в одном месте были найдены детские останки. Предположительно, эти дети погибли во время голодомора 1932 – 1933 годов.

Теперь на основании этих исследований предприятие “Мемориал Украины” и редакционно-издательская группа Харьковского тома серии “Реабилитированные историей” планируют поставить на месте захоронений Мемориал памяти жертвам политических репрессий и голодомора.

Вісті з пострадянських країн

09.04.2004

В Білорусі правозахисника засудили за інтернет-публікацію.

   

2 лютого правозахисника Наталю Коляду оштрафували на 160 євро за публікацію статей на сайті Хартії–97 – громадянської ініціативи по захисту прав людини. Судове рішення було винесено після того, як заступник генерального прокурора Купріянов розслідував законність публікації новин на сайті Хартії–97 й вирішив, що громадянська ініціатива діяла незаконно.

Протест проти винесення Наталі Коляді звинувачувального вироку висловила міжнародна організація “Репортери без кордонів”. У зверненні генерального секретаря організації Робера Менара до білоруського міністра юстиції Віктора Голованова йдеться про те, що “все, що зробила Коляда – висловилась проти безкінечних порушень прав людини в Білорусі. Караючи її за написання статей в інтернеті, суддя Наталя Войцехович дає тривожний сигнал правозахисникам і журналістам. В країні, де незалежна преса піддається постійному тиску з боку влади, інтернет надає білорусам можливість доступу до новин та інформації, яка не піддається цензурі”.

“Репортери без кордонів” нагадують, що у 2003 році незалежна преса й правозахисні організації переживали безпрецедентний юридичний тиск. 15 газет були закриті та декілька організацій були ліквідовані.

05-02-2004
maidan.org.ua

Вісті з пострадянських країн

09.04.2004

Заява Вінницької Правозахисної Групи з приводу закриття громадських організацій в Білорусі.

   

29 січня міський суд Мінська на вимогу міністерства юстиції Білорусі прийняв рішення про ліквідацію авторитетної громадської організації “Незалежного товариства правових досліджень”. Підставою для ліквідації цієї громадської організації стала участь представників ГО в судових процесах по справах інших білоруських громадських організацій, які зазнають утисків з боку режиму Лукашенкі.

Починаючи з 1996 року громадська організація “Незалежне товариство правових досліджень” здійснює програму інформаційно-правової підтримки громадських об’єднань в Білорусі, аналітичну і дослідницьку роботу з питань свободи асоціацій.

Вінницька Правозахисна Група висловлює рішучий протест білоруським властям з приводу триваючих жорстоких і безпідставних утисків представників неурядових організацій Білорусі. Ліквідація громадських об’єднань, тиск на активістів громадського та профспілкового руху, фізична ліквідація опонентів режиму вже давно стали символами сучасної білоруської влади. Ескалація репресій, яка має місце останнім часом, переконує нас в тому, що режим білоруського диктатора усвідомлює загрозу своєму існуванню, яку несе незалежний громадський рух Білорусі.

Ми солідарні з нашими друзями та колегами з “Незалежного товариства правових досліджень”, Правозахисного Центру “Вясна”, інших білоруських НУО. Ми закликаємо українські неурядові організації, всіх небайдужих і достойних людей висловлювати своє презирство нинішній білоруській владі, надавати всіляку підтримку репресованим організаціям Білорусі. Для нас ніякі деспотичні рішення лукашенківського режиму не мають і не будуть мати жодних правових наслідків!

Вінницька Правозахисна Група

Міжнародна політика і права людини

09.04.2004

Война и права человека: всемирный доклад Хьюман Райтс Вотч 2004.

   

(Пресс-релиз Хьюман Райтс Вотч)
(Лондон, 26 января 2004 г.)

Вторжение в Ирак положило конец жестокой диктатуре, но лидеры антииракской коалиции не правы, когда называют это гуманитарной интервенцией, говорится в публикуемом сегодня очередном всемирном докладе Хьюман Райтс Вотч.

Более 400 страниц Всемирного доклада Хьюман Райтс Вотч 2004 “Права человека и вооруженный конфликт” включают 15 эссе по различным проблемам взаимосвязи войны и прав человека от Африки до Афганистана, от сексуального насилия как метода ведения войны до новых тенденций в постконфликтной международной юстиции.

“Война не может служить оправданием для нарушений прав человека, – говорит Кеннет Росс, исполнительный директор Хьюман Райтс Вотч. – Слишком много правительств в 2003 году пытались прикрыть собственный произвол военной необходимостью”.

В отличие от прошлых лет Всемирный доклад 2004 не содержит обзоров развития событий в области прав человека по более чем 70 странам, в которых работает Хьюман Райтс Вотч. Эта информация размещена в соответствующих разделах по странам на www.hrw.org.

Вооруженные конфликты прошлого года с особенной силой бросили вызов правам человека – и не только в Ираке. В одном из эссе показано, как правительства европейских и других государств старательно не замечают произвол в чеченской войне, которую российские власти теперь преподносят как свой вклад в глобальную борьбу с терроризмом. Несколько больший оптимизм внушает ситуация в Африке, где региональные лидеры, особенно в рамках недавно созданного Африканского союза, пытаются играть более активную роль в обуздании “забытых” вооруженных конфликтов и нарушений прав человека. Не исключено, что эти усилия могут дать новый импульс и ресурсы для решения серьезнейших конфликтов, в том числе в Демократической Республике Конго, Западной Африке и Судане.

Три эссе посвящены правам человека в послевоенной ситуации. В одном рассказывается, как в Афганистане мир ускользает от коалиционных сил, уступающих контроль над страной за пределами Кабула жестоким полевым командирам. В бывшей Югославии серьезными препятствиями на пути возвращения беженцев и вынужденных переселенцев остаются отсутствие гарантий безопасности, неосуществление правосудия и дискриминация в области занятости. В результате во многих регионах “этнические чистки” далеко еще не стали достоянием прошлого.

В отдельном эссе рассматривается острая необходимость правосудия за военные преступления и трудности, с которыми сталкиваются на сегодняшний день усилия по формированию международной юстиции, а также пути закрепления достигнутых успехов.

В эссе об антитеррористической кампании в Соединенных Штатах подчеркивается, что администрация Дж.Буша пытается вывести широкий спектр действий исполнительной власти в области безопасности из-под судебного контроля, который служит важнейшей гарантией соблюдения прав человека.

Три эссе посвящены средствам и методам ведения войны, в частности, растущим международным усилиям по ограничению использования кассетных боеприпасов и участия детей в вооруженных конфликтах, а также по разработке мер воздействия на государства, поставляющие оружие тем, кто нарушает права человека. В четвертом рассказывается, как американские власти пользуются “режимом военного времени” в антитеррористической кампании, чтобы обеспечить себе свободу рук в нарушении прав подозреваемых в терроризме, в то время как во многих случаях должны применяться более жесткие “полицейские нормы” правоохранительного режима.

Эссе о “войнах за ресурсы” предлагает не забывать, как это часто бывает, о роли коррумпированных режимов в анализе ситуации, когда такие ценные ресурсы, как нефть или алмазы, провоцируют мятежников к развязыванию гражданских войн.

В ключевом эссе Кеннета Росса отмечается, что свержение Саддама Хусейна положило конец одному из самых тиранических режимов. Однако военная интервенция против суверенного государства по определению чревата серьезными рисками и должна предприниматься по гуманитарным основаниям только в самых крайних случаях. Какой бы вопиющей ни была практика Саддама в области прав человека, самые страшные зверства были совершены задолго до военного вторжения. На момент прихода в Ирак коалиционных сил там не происходили и не назревали массовые убийства такого масштаба, который требовал бы превентивного военного вмешательства, как это должно быть при настоящей гуманитарной интервенции.

Для того чтобы применение военной силы подпадало под “гуманитарные основания”, говорится в эссе, интервенция должна преследовать преимущественно гуманитарные цели; опасность массовых убийств должна быть неминуемой, а их масштаб действительно массовым; наконец, должны быть исчерпаны все другие способы предотвращения трагедии.

“Администрация Буша, как и Тони Блэр, не вправе называть войну в Ираке гуманитарной интервенцией, – говорит К.Росс. – Зверства Саддама безусловно заслуживают наказания, а самые тяжкие из них, такие, как геноцид курдов в 1998 году, на тот момент вполне могли бы служить поводом для гуманитарной интервенции. Однако эта мера должна применяться исключительно для противодействия неминуемой или продолжающейся резне, но не задним числом в отношении преступлений, на которые в свое время никто не обращал внимания”.

Заключительное эссе посвящено обзору развития правозащитного движения за 25 лет, прошедших с момента создания Хьюман Райтс Вотч. Сегодняшняя бесконечная и безграничная война с терроризмом ставит под угрозу многое из достигнутого за этот период. Хьюман Райтс Вотч призывает правозащитное движение показывать, что “питательной средой для терроризма служат репрессии, несправедливость, неравенство и отсутствие возможностей” и что “глобальная безопасность поэтому обеспечивается развитием открытых обществ, в которых утверждаются законность и терпимость и гарантируются права людей на свободное выражение убеждений и ненасильственное инакомыслие”.

Бюлетень "Права Людини", 2004, №04

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори