пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200411
№11
2004

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

12.05.2004

Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини виражає занепокоєння щодо нападів на виборчі дільниці під час виборів міського голови Мукачево

   

Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ/ОБСЄ) висловило занепокоєння з приводу порушень, що мали місце на виборчих дільницях під час проведення в неділю виборів мера Мукачево Закарпатської області України.

Хоча БДІПЛ/ОБСЄ не здійснювало місію спостереження, два представники Відділу з виборчих питань БДІПЛ перебували в Мукачево в день голосування. Цей візит є складовою частиною детального вивчення виборчого процесу в Україні перед проведенням президентських виборів цього року.

«Глибоке занепокоєння викликає атака невідомих осіб на виборчу дільницю в Мукачево під час завершення підрахунку голосів, що трапилась в присутності представників БДІПЛ/ОБСЄ», зазначив керівник Відділу з виборчих питань БДІПЛ/ОБСЄ Джеральд Мітчел.

«Ця брутальна спроба зриву виборчих процедур є ата­кою на підвалини демократичного процесу», – додав він.

«Це поставило під загрозу реалізацію прав приблизно 1600 українських громадян, які належним чином виконували свій громадський обов‘язок на згаданій виборчій дільниці. Усі зловмисники, які брали участь у цьому та інших нападах, мають бути негайно притягнуті до відповідальності».

У день виборів представники БДІПЛ/ОБСЄ стали свідками залякувань, включаючи незвично велику присутність співробітників міліції та невідомих осіб, які вештались навколо виборчих дільниць.

Представники БДІПЛ/ОБСЄ також були стурбовані фізичним насиллям проти місцевого спостерігача при невтручанні міліції з боку невідомих осіб, що стало наслідком його госпіталізації. Крім того, під загрозу могла бути поставлена таємність голосування на деяких виборчих дільницях під час виборів міського голови у неділю.

БДІПЛ/ОБСЄ вважає, що всі ці порушення підтверджують важливість залучення місцевих спостерігачів від громадських організацій до виборчого процесу з метою підвищення прозорості, підзвітності та довіри на всіх його стадіях. Однак нове виборче законодавство виключає можливість такого спостереження, тим самим дискримінуючи права громадян України порівняно з правами міжнародних спостерігачів.

БДІПЛ/ОБСЄ продовжуватиме стежити за розвитком виборчих подій в Україні напередодні президентських виборів 31 жовтня.

За додатковою інформацією, будь ласка, звертайтесь до речника БДІПЛ/ОБСЄ, радника з питань преси та інформації Урдур Гунарсдотір за тел.: 48 22 5200600 або 48 603 683 122 (моб.).

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій
Політика і права людини

12.05.2004

Влада Києва звинувачує СДПУ(о) у мукачівських подіях

   

Київська міська рада ухвалила заяву стосовно подій у Мукачевому, в якій СДПУ(о) названо силою, що сприяла безчинствам під час виборів міського голови.

«Масштаби порушень (на виборах у Мукачевому) не знають аналогів у новітній історії України і вимагають негайної реакції з боку влади та суспільства», – йдеться в заяві міськради, яка була схвалена у четвер. «Небаченим порушенням закону (під час виборів) відкрито потурала, а часто й ініціювала їх офіційно зареєстрована в Україні політична партія – СДПУ(о)», –- сказано в заяві, поширеній прес-службою «Нашої України». «Представники цієї партії, очолюючи адміністрацію президента, Закарпатську облдержадміністрацію, Мукачівську територіальну виборчу комісію, а згідно з указом президента – і територіальну громаду міста, сприяли беззаконню та фальсифікаціям на користь підтримуваного ними кандидата», – йдеться у документі. Київська міська рада назвала події у Мукачевому «викликом усьому суспільству».

Столична міськрада звернулася до органів влади з вимогою «відновлення порушеного права мешканців Мукачевого вільно обирати міського голову», притягнення винних у злочинах до кримінальної відповідальності, «незалежно від їхніх зв’язків та посад».

Також міськрада вимагає «відставки посадових осіб, які своїми діями та бездіяльністю сприяли розгулу злочинності в Мукачевому». «Якщо ці кроки буде зроблено, українська держава засвідчить здатність гарантувати права й свободи своїх громадян, якщо ні – безкарність остаточно розв’яже руки злочинцям та їх покровителям», – наголошується у заяві Київської міської ради.

Як відомо, Київську міську раду очолює Олександр Омельченко, опонент СДПУ(о) протягом багатьох років.

www.ПРАВДА.com.ua, 29.04.2004

Коментар «ПЛ»: З приводу мукачівських подій виникає питання, відповідь на яке ми так і не змогли отримати від жодного з нашоукраїнців, до яких з ним зверталися. Якщо ви кажете, що ваш кандидат переміг з відривом більше 5 тисяч голосів і маєте копії протоколів з кожної дільниці, то чому ваші спостерігачі не звернулися з позовом до суду, що результати підрахунку голосів на їхніх дільницях сфальсифіковані? На нашу думку, такі позови мукачівців змінили б ситуацію А вони мають наміри скаржитися до Європейського суду з прав людини, який тут зовсім ні до чого!

Ми підтримуємо політично-правову оцінку останніх мукачівських виборів, яку дала Київрада, але заяви нічого не змінять  без адекватних правових дій учасників цих подій.

Євген Захаров

Політика і права людини

12.05.2004

Рада Європи ухвалила новий звіт про Україну

   

Комітет Міністрів Ради Європи затвердив учора ввечері звіт Секретаріату з питань інформування та допомоги, який буде повністю оприлюднений на сайті Ради Європи цими днями. Інститут масової інформації здобув можливість ознайомитись із його змістом. Пропонуємо вашій увазі ключові моменти висновків та рекомендацій цього документу.

«Панівною рисою поточного політичного становища в Україні є перспектива близьких президентських виборів, внаслідок яких тутешній політичний ландшафт може відчутно змінитися. Різноманітні пропозиції щодо конституційної реформи здатні докорінним чином змінити інституційний баланс між виконавчою, законодавчою та судовою владою», – зазначається в резюме.

Документ наголошує, що будь-які зміни до законів та до Конституції Україна, як член Ради Європи, мусить узгоджувати з Венеціанською Комісією. Над усе це стосується організації виборчого процесу та його висвітлення в мас-медіа. Звіт підкреслює, що реформа Прокуратури так і не відбулася вчасно, що про незалежність судової влади рано говорити і що про боротьба з корупцією не ведеться ефективно.

«Все ще вимагає пильної уваги неналежний вплив держави на ЗМІ і її втручання – як пряме, так і опосередковане – в здійснення ними своїх свобод. Треба вжити заходів для того, щоб ті, хто чинить насильницькі дії проти журналістів та творчих працівників ЗМІ, потрапили в руки правосуддя. Так само треба діяти і з метою забезпечити виконання рішень національних судових органів,» – сказано в документі за номером SG/Inf(2004)12.

Експерти Ради Європи визначають як негативний фактор «присутність олігархічних чинників» та «від­сутність демократичної ініціативи на низовому рівні». Звіт зазначає: «До відома Делегації Секретаріату було доведено з різних джерел надійну інформацію щодо «вказівок» Адміністрації Президента всім керівникам областей («губернаторам») України. Метою цих вказівок було підірвати довіру до опозиції в зв’язку з наближенням президентських виборів. Найближчими місяцями для забезпечення справедливого процесу виборів слід приділяти особливу увагу дотриманню принципів нейтральності і невтручання з боку державного апарату».

У документі висловлено сподівання на те, що Закон про теледебати таки буде ухвалено, і що не лише державні, але й приватні мас-медіа забезпечать доступ різних кандидатів до своєї аудиторії, аби вибори відбулися чесно.

Щодо підготовки до наступних президентських виборів, звіт радить особливу увагу приділити:

 – неупередженості Центральної виборчої комісії протягом всього виборчого процесу, включаючи розгляд скарг на порушення виборчого законодавства;

 – нейтральності і безсторонності державних інституцій, які б мали утримуватися від будь-якого втручання чи «вказівок» та забезпечувати умови для чесної конкуренції;

 – вільному і справедливому доступові під час передвиборної кампанії всіх політичних сил до ЗМІ;

спостереженню з боку національних і міжнародних спостерігачів (включно зі спостерігачами від Ради Європи) за перебігом усього виборчого процесу, зокрема моніторингові ролі державного апарату та доступу до засобів масової інформації.

22-04-2004
http://maidan.org.ua

Політика і права людини

12.05.2004 | Олексій Свєтіков, м. Сєверодонецьк

Справа Лук’яненка - ганьба для України!

   

Все відбулося, як ми й передбачали у серпні минулого року: господарський суд Луганської області визнав недійсним рішення Антрацитівської податкової інспекції щодо донарахування податку на прибуток підприємству «Прогрес».

Перевіривши бухгалтерську документацію, суд встановив, що усі податки підприємством виплачені правильно. Здавалося б – звичайна господарська справа, але вона переконливо свідчить, що в Україні відсутнє не тільки поняття «презумпції невинності», але й просто «невинності». І кожен з нас може кожну мить стати без провини винним. Якщо занадто допече владі.

Успішний підприємець і місцевий меценат Сергій Лук’яненко був обраний міським головою Красного Луча у 2002 році. Він добре знав, де «лежать гроші» у місті і намагався спрямувати частину тіньових потоків на користь територіальної громади. Переважно тих грошових потоків, що оберталися у сфері торгівлі вугільними шламами та металобрухтом. І зразу перейшов чиїсь суттєві майнові інтереси. Подальші події свідчать, що інтереси ці були достатньо впливових в регіоні осіб.

Відповідь була блискавичною: три спроби зняти С.Лук’яненко з посади за прямою підтримкою голови облдержадміністрації Олександра Єфремова за начебто корупційні дії, були вже на протязі 2002 року. Але вони ні до чого не призвели. За відсутністю в діях міського голови зловживань, які інкримінували йому місцеві правоохоронці. Тоді й народилася справа «Прогресу».

Директором цього підприємства Сергій Лук’я­ненко був до обрання на посаду міського голови. Після виборів з посади він пішов, і не дуже цікавився, як там йдуть справи. І даремно. Податкова інспекція провела перевірку і «встановила» порушення у вигляді несплати податку на прибуток у сумі 800 тисяч гривень. Про стягнення яких й прийняла рішення, яке тепер скасоване господарським судом.

Звичайно, що підприємство оскаржило рішення податкової до Луганського господарського суду. Але подальші події розвивалися зовсім не за законом, а з цинічним нехтуванням елементарних понять про законність. Звичайно, що вигадана податківцями несплата податків приходила на часи, коли «Прогресом» керував С.Лук’яненко. І проти діючого міського голови швиденько відкривають кримінальну справу.

Навіть людині, що погано обізнана з законодавством, зрозуміло, що підстав для порушення кримінальної справи не було. Бо рішення податкової після його оскарження втрачало силу. І спочатку треба було б встановити, чи дійсно мав місце сам факт порушення закону, а потім вже шукати особисто винних.

Сам чи за чиєюсь наполегливою підказкою, Луганський господарський суд відмовляється розглядати скаргу «Прогресу» – поки суд загальної юрисдикції не винесе Сергію Лук’яненко вирок. Сьогодні можна стверджувати – за фактами, яких взагалі не існувало. Подальше свідчить, що це рішення не було чиєюсь юридичною помилкою.

Підприємство оскаржило ухвалу Луганського господарського суду, і Донецький апеляційний господарський суд її відмінив. Ухваливши, що луганський суд має таки її розглядати. Як би не так! На апеляційну ухвалу терміново подається касаційна скарга. Яку, в свою чергу, відхиляє Вищий господарський суд. І я не думаю, що хтось в Луганській області сумнівався, що так воно і буде. Просто тут комусь треба було виграти час, щоб за будь яку ціну усунути Лук’яненко с посади міського голови.

І це відбулося. У жорстокий, нелюдський спосіб.

За кримінальним звинуваченням у злочинах, яких не було в природі, суд м. Антрацит постановляє ухвалу про взяття міського голови під варту. І людина кілька місяців провела за ґратами. А коли у Лук’яненко у в’язниці стався серцевий напад, лише неабияка наполегливість адвокатів допомогла йому отримати хоча б якусь медичну допомогу. Але й в лікарні тяжко хворого міського голову, як небезпечного злочинця, тримали прикутим наручниками до ліжка.

Як результат, ляльководи свого досягли: сесія міської ради звільнила Сергія Лук’яненко від посади – за відсутністю на роботі. Тепер можна пограти в законність і визнати, що фактів порушень, за які людину кинули ув’язнили, взагалі не існувало. Можливо, Лук’яненко навіть відшкодують за рахунок держави (тобто за гроші платників податків, а не за рахунок винних) не отриману ним заробітну плату. Це луганські закононенависники зроблять залюбки. Хоча на сьогоднішній день кримінальна справа, відкрита не зрозуміло на якій підставі, досі не закрита.

Природно, що внаслідок цієї брутальної історії постраждала репутація України. Як держави, яке начебто хоче бути правовою. Що ж до пересічних жителів області, то при спільності незаконних дій влади, податківців, прокурорів і судів, не одна людина не може вважати себе захищеною.

Впровадження норм європейського права

12.05.2004

Українська Асоціація Міжнародної Амністії вітає призначення Спеціального Радника ООН щодо попередження геноциду

   

Міжнародна Амністія, яка є членом Наглядової Ради Міжнародної Коаліції за Міжнародний Кримінальний Суд, вітає призначення Спеціального Радника ООН щодо попередження геноциду напередодні 11 квітня 2004 року – історичної віхи подолання безкарності. Два роки тому, 11 квітня 2002 року набув чинності Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду.

Міжнародний Кримінальний Суд було створено на основі Римського Статуту, прийнятого 17 липня 1998 року в Римі на Дипломатичній Конференції Повноважних Представників ООН. Члени та симпатики Міжнародної Амністії працюють над створенням Міжнародного Кримінального Суду з 1993 року.

У другій половині ХХ століття, незважаючи на мільйони жертв геноциду, злочинів проти людства та військових злочинів, держави світу переважно не виконують власних зобов’язань щодо притягнення винних у таких злочинах до відповідальності. Внаслідок цього злочинці діють у впевненості, що навряд чи вони будуть покарані, а жертви ніколи не дочекаються справедливості. Міжнародний Кримінальний Суд може стати значним кроком на шляху подолання цього явища.

Держави, які ратифікували Римський статут, зобов`язалися дотримуватися нової системи міжнародної справедливості, згідно з якою національні суди цих країн мають першочерговий обов`язок переслідувати людей, звинувачених у найгірших у світі злочинах за міжнародним правом. Якщо ж держави не можуть або не бажають цього зробити, це зробить Міжнародний Кримінальний Суд.

Напередодні цієї дати (11 квітня), а також на відзначення річниці геноциду в Руанді, 7 квітня 2004 року, Генеральна Асамблея ООН створила посаду Спеціального Радника ООН щодо попередження геноциду, мандат якого поширюється на геноцид, масові вбивства, «етнічні чистки» та інші подібні серйозні порушення прав людини. Передбачається, що Спеціальний Радник працюватиме у тісному контакті з Міжнародним Кримінальним Судом не лише для попередження, але для швидкого реагування на таке жахливе явище, як геноцид, і підпорядковуватиметься Генеральному Секретареві ООН.

Україна відіграла важливу роль у підтримці створення Міжнародного Кримінального Суду, підписавши Римський статут 20 січня 2000 року. Цей підпис означає намір і готовність ратифікувати Статут. Станом на 1 квітня 2004 року його ратифікували 92 держави (фактично половина держав світу), і зараз Міжнародний Кримінальний Суд має ще більшу підтримку країн з усіх регіонів світу. Необхідна якнайшвидша ратифікація Статуту всіма країнами, які його підписали, щоб дія документу поширилася й на ці країни.

Україна підписала Римський Статут, але на жаль ще не ратифікувала його. В Україні зараз ведеться підготовча робота по ратифікації Римського Статуту. Наприкінці 2000 року Римський Статут пройшов перше читання у Верховній Раді, проте у червні 2001 року Конституційний Суд України визнав, що для ратифікації Україною Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду потрібні зміни до Конституції.

У 2003 році у ході підготовки до конституційної реформи в Україні, жоден із законопроектів щодо змін Конституції України, поданих до Верховної Ради України, у тому числі і той, за який проголосувала конституційна більшість, не містив положень, які б дозволяли Україні ратифікувати Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду. Міжнародна Амністія закликає парламентарів і Президента України включити до системної конструкції конституційної реформи, що вже вибудувана, певний контрольний елемент – елемент відповідальності влади за свої дії, і не лише перед власним народом, але й перед міжнародним співтовариством. Саме таким елементом може бути офіційно підготовлений спеціалістами і експертами та узгоджений між двома міністерствами – Міністерством юстиції і Міністерством закордонних справ – законопроект щодо змін до Конституції України та інших законодавчих актів стосовно можливості співпраці з Міжнародним Кримінальним Судом, поданий до Адміністрації Президента ще у 2002 році. На жаль, вже майже два роки Адміністрація Президента України не дає офіційної відповіді на запити Міжнародної Амністії щодо долі цього законопроекту, а усно повідомляє, що такий проект в АП не зареєстрований, відсутній він і у Верховній Раді.

Ми пропонуємо віднайти цей законопроект і подати його у якості конкретної пропозиції змін до Конституції у контексті конституційної реформи.

Пришвидшення ратифікації Римського Статуту буде важливим для України та для підняття міжнародного іміджу нашої держави як активної учасниці процесу подолання безкарності.

13 квітня 2004 року
За докладнішою інформацією звертайтеся до прес-служби УАМА
тел. 044 469-70-27, office@amnesty.org.ua  

Катування та жорстоке поводження

12.05.2004 | Людмила Клочко, м.Харків

У Севастополі відбувся тренінг для адвокатів

   

23-24 квітня Харківська правозахисна група разом з Севастопольською правозахисною групою провели у рамках проекту «Кампанія проти катувань та жорстокого поводження в Україні», що здійснюється за підтримки Європейської Комісії тренінг «Практика застосування європейських стандартів захисту від катувань та право на свободу у національних юридичних процедурах» для адвокатів м. Севастополя Мета цього тренінгу – дати поради і рекомендації адвокатам, як подолати корпоративний спротив правоохоронців, порушити кримінальну справу проти катівників в погонах і довести її до кінця. Перший такий тренінг пройшов у Харкові 7-8 лютого цього року.

Учасниками тренінгу в Севастополі стали 29 осіб, з них: 20 адвокатів, 4 юридичних помічника адвокатів, 5 представників НУО – 9 жінок і 20 чоловіків. Тільки 9 осіб з числа присутніх раніше брали участь у семінарах і тренінгах з питань Європейської конвенції прав людини. За результатами попереднього опитування 22 учасника тренінгу знають Європейську конвенцію, 4 – частково ознайомлені, 3 – практично не обізнані, 7 учасників заявили, що часто посилаються на Конвенцію у процесуальних документах та використовують під час захисних промов у суді, 9 – рідко, 4 – вважають це взагалі недоцільним, тільки 3 учасника мають практичний досвід звернень до Європейського суду. У своїх виступах адвокати зазначали певні труднощі й непорозуміння, що виникають при використанні Конвенції у національних процедурах і висловлювали побажання, щоб практичне навчання по матеріалах Конвенції проходили не тільки адвокати, а й судді, працівники міліції та прокуратури. Так, один з практикуючих адвокатів сказав, що навіть молоді прокурори мають рівень правосвідомості сталінських часів. Усі учасники зазначали актуальність теми й необхідність отримання додаткових знань з використання Європейської конвенції, як на національному так і міжнародному рівні.

За результатами оціночних анкет учасники таким чином оцінили заходи тренінгу за 12-ти бальною шкалою: загальне враження –10.8, організація – 10.36, отримані матеріали – 10.09, актуальність обраних тем – від 11.36 до 11.72, викладення тем від 9.9 до 10.45. Найбільше сподобалося: ролева гра, організація, лекція про критерії прийнятності справ у Європейському сулі, актуальність і доступність викладення матеріалу, отримані матеріали. Найбільше не сподобалося: мала кількість матеріалів російською мовою, замало часу на рольову гру. Майже всі учасники хотіли б приймати участь у тренінгах та семінарах з вивчення Конвенції, особливу зацікавленість викликає вивчення шостої і десятої статей Конвенції. Були зауваження і щодо техніки проведення тренінгу, за які ми особливо вдячні учасникам. Дві міських севастопольських телекомпанії дали репортаж про тренінг у своїх новинах.

Катування та жорстоке поводження

12.05.2004 | Олексій Столяренко, м.Харків

Еволюція цілей застосування катування. Історичні аспекти

   

Сучасне міжнародне право визначає «катування» як будь-яку дію, якою якій-небудь особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або моральне, щоб одержати від неї або від третьої особи відомості або зізнання, покарати її за дію, що вчинила вона або третя особа або в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або з будь-якої іншої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державною посадовою особою або іншою особою, що виступає в офіційній якості, або по їхньому підбурюванню, або з її відома або мовчазної згоди.

Кримінальний кодекс України містить інше визначення – умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

Визначення мають суттєві відмінності, в міжнародному праві звужений суб’єкт злочину, а в національному – обмежена його мета, але разом вони доповнюють одне одного. Хочеться звернути увагу, що міжнародне право спрямоване на захист особи саме від неправомірних дій державних органів та посадових осіб при виконанні службових обов’язків, у загальному значенні – від застосування катувань як засобу державної політики. Така ситуація є історично обумовленою, оскільки майже всю історію існування такого інституту управління суспільством як держава, катування застосовувалися нею на різних рівнях, з різною метою і цілями.

Завданням даної статті є визначити еволюцію цілей застосування катувань, їх відмінності і особливості в різні історичні періоди та визначити історичні причини такого явища.

При первіснообщинному ладі катування не набуло значного поширення. Причиною цьому є особливий характер зв’язків в общині, виконання правил поведінки було майже добровільним, єдиним і найжорстокішим засобом впливу на людину, крім морального засудження, було вигнання. Але катування все ж таки застосовувалося стосовно полонених і ворогів общини, племені, співдружності племен. Катування мало на меті досягнення двох цілей: виправлення поведінки особи, тобто покарання за порушення території, напад, крадіжка майна, і друга мета, на наш погляд головна, – інформаційно-превентивна, тобто створення належної поведінки інших осіб з інших племен за допомогою донесення їм відомостей про вчинене покарання. Такі відомості поширювалися як самим покараним, так і за допомогою чуток, історій та розповідей. Види катувань мало чим відрізнялися від сучасних, це були: побиття камінням, побиття палками, катування вогнем.

Взагалі історія катувань дуже тісно пов’язана з історією тілесних покарань, іноді дуже важко розрізнити одне від одного. Катування дуже часто виконує і виконувало роль покарання, а тілесні покарання завжди містять в собі елементи катувань. Тільки після французької революції і впровадження принципу гуманізму і толерантності в Декларації прав людини і громадянина, поступово почало відбуватися зменшення застосування такого засобу впливу як тілесне покарання. В багатьох країнах закріпили принцип недоторканності особи – «Особа людини є недоторканною її гідність захищається законом. Забороняється піддавати особу тортурам, заподіювати їй каліцтва, жорстоко поводитися з нею ([1] с.31)». В міжнародному праві основою боротьби з катуванням є ст.3 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод». До виникнення перелічених норм така поведінка держави вважалася цілком пристойною.

E часи перших рабовласницьких держав катування, як і за умов первіснообщинного ладу, застосовувалося переважно до іноземців і полонених, а також до рабів. І тільки в умовах кризи суспільного ладу, переходу влади та складного економічного положення катування ставало ефективним засобом управління, політичним інструментом у древньому Римі та інших рабовласницьких державах, коли влада трималася виключно на примусі. В класичному римському праві «12-ти таблиць» тілесні покарання призначалися лише за деякі види небезпечних злочинів в 8 таблиці: підпалювання будівель та скирт з хлібом з наступною смертною карою ([2] с. 43), вчинення крадіжки ([2] с. 44).

Особливу увагу слід приділити застосуванню катувань в контексті ведення військових дій, оскільки в умовах кризової ситуації, особливо цінною стає інформація. Тож катування застосовуються з новою ціллю, не покарати особу чи виправити її, як це було раніше, а для «вибиття» з неї інформації. Також поширення набуває вчинення катувань та жорстокого поводження з полоненими як засобу інформаційної боротьби. Чутки, що при цьому поширювалися? сильно деморалізували армію противника та сприяли швидкій перемозі. Так, наприклад, Чингіз Хан захоплював численні місцевості без застосування зброї, чутки, що йшли перед його армією приносили йому перемогу.

В Індії, з її складним кастовим устроєм законами Ману закріплювалося застосування тілесних покарань як останній ступінь покарання: глава 8,ст. 129. «Сна­чала следует сделать замечание, после него – выговор, третьим [идет] штраф, [и только] после этого высшее – телесное наказание. ([3] с.129)» В законах Ману також вперше закріплюється використання катування як засобу доказування: глава 8 ст. 114. «Или следует заставить [обвиняемого] взять огонь, погрузиться в воду или же прикоснуться к головам жены и сыновей в отдельности. 115. Тот, кого пылающий огонь не обжигает, кого вода не заставляет подняться вверх и [с кем] вскоре не случается несчастья, должен считаться чистым в клятве. (№3 с.125)» Це принципово нове положення було закріплене пізніше в «Салічній правді» і було значно розвинуте в часи Середньовіччя.

Середні віки зіграли важливу роль в еволюції завдань катування. Державні органи та недержавні інституції, наприклад, Церква, які застосовували катування об’єднали разом всі цілі. Катування разом з тілесними покараннями стало майже універсальним засобом регулювання суспільних відносин, воно застосовувалося як засіб внутрішньої політики для отримання інформації та вчинення будь-яких дій, для виправлення особи, а також як інформаційно-превентивний засіб вчинення правопорушень. Загальною тенденцією для всієї Євразії починаючи з 13-14 віку стало поступове посилення ролі і кількості тілесних покарань, яке досягло апогею у 16-17 столітті. Тілесні покарання застосовувалися настільки широко і з такими порушеннями норм права, що грань між ними і катуванням зникла: «Деятельность земских и губных изб была связана с «выколачи­ванием» признаний из «лихих людей», применение пыток и иных расправ чередовалось с кнутом, в результате разница между официальным телесным наказанием и пыточной процедурой стиралась» ([4] с.201). Особливого поширення здобуло використання катування для проведення розслідувань, «вибиття» зізнання та здобуття інформації. Катування стало стадією судового процесу, підтверджені за допомогою катувань відомості вважалися вірними. Катування застосовувалося і для збагачення і з політичними цілями та стало невід’ємною рисою середньовічних авторитарних і тоталітарних режимів.

Таким чином, можна сказати, що система завдань та цілей застосування катування сформувалася і затвердилася в середні віки. Сучасне право, відбиваючи раніше сформовану систему завдань і цілей, вирізняє такі основні: одержання від особи відомостей або зізнання, покарання особи за певні дії, примушення до вчинення певних дій.


Схематичне зображення еволюції завдань застосування катувань.

Суспільні умови

Завдання

До кого застосовувалися

Сфера

Первіснообщинний лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

Полонені та члени інших племен, союзів.

Зовнішня політика племені.

Рабовласницький лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

Полонені, іноземці, раби

Зовнішня політика, частково внутрішня політика

Феодальний лад

1)інформаційно-превентивне

2)покарання

3)   Здобуття інформації, зізнання

4)   Вчинення дій

Все населення, включаючи шляхту, дворян і королівських осіб.

Внутрішня політика

В умовах війни

1)Здобуття інформації

2)Засіб інформаційної боротьби

3) вчинення дій

4)помста

Полонені, зрадники

Зовнішня політика

Сучасність

1)   одержання від особи відомостей або зізнання

2)   покарання особи за певні дії

3)   примушення до вчинення певних дій

Громадяни.

Внутрішня політика.



З чим же можна пов’язати таку історичну поширеність катування? Якщо придивитися по уважніше, то можна побачити, що застосування катувань прямо пов’язано з ефективністю управлінням державою. Якщо уряд, цар чи король не справляються з врегулюванням суспільних відносин, то вони застосовують катування: «Несовершенство деятельности последнего [аппарата государственной власти] подталкивало к ужесточению принудительных мер по «вкола­чиванию» должного образа поведения населению страны» ([4] с.206). Тобто однією з головних причин застосування катувань є невідповідність способів і методів управління суспільством, неефективність державної влади. «Так случается всегда, когда потребности государственного развития опережают его практические возможности. И тогда палки и плети заменяют невозможность достижения результатов.» ([4] с.195). Іншою причиною застосування катувань, яка витікає з неефективного управління, є тяжкий економічний стан суспільства, неможливість задовольнити матеріальні потреби більш легальними і лояльними методами. Щоб задовольнити великий бюрократичний апарат держави, встановлювалися значні податки, та й цього не вистачало? тому приймалися різноманітні методи «выколачивания» незаконных поборов у имущих лиц» ([4] с.213 ), як це було в Європі та Росії в середні віки. Третя причина застосування катувань – політична, яка також витікає з першої. Нетерпимість до політичної опозиції, широке застосування катувань для отримання інформації та зізнання, для придушення опозиції, – такими рисами характеризується держава в період активного застосування нею катувань. Характерним періодом є опричнина в Росії. «В период опричнины судебная практика была захлестнута политическими делами, где пытки традиционно применялись для получения показаний»([4] с.213), потім влада СРСР, в Європі політичні гоніння процвітали в часи занепаду Римської Імперії, авторитарних європейських монархій, пізніше, в часи режиму Муссоліні, в світі це були режими Саддама Хусейна, Аміна в Уганді, Піночета в Чилі.

Таким чином? можна зазначити, що основною причиною застосування катування є неспроможність врегулювати суспільні відносини іншими методами, вирішити економічні і політичні проблеми, які виникли внаслідок неефективного управління державою.

Література.

1. А. Молдован. Конституційні засади недоторканності особи в нових державах Європи. //Право України – 1999,- №9 с. 31-34

2 Хрестоматия по истории древнего Рима. под ред. профессора С. Л. Утченко. – М.: Право. – 1962 г.

3. Законы Ману (Перевод С.Д.Эльмановича.) – М.: Наука, 1992г.

4. Рогов В.А. История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве 15-17вв.- М., Юристь, 1995.

Катування та жорстоке поводження

12.05.2004 | Олексiй Свєтiков, м. Сєвєродонецьк

Братки з Луганської мiлiцiї

   

У сiчнi цього року нарядом ППС був затриманий вiдомий у Луганську лiкар Н. Ось як описала подальшi подiї газета «Луганська правда». «Не назвавши себе, загрозливим тоном, щедро приправленим нецензурщиною, зажадали повiдомити, де проживає. Проте, схоже, адреса їх особливо не цiкавила, – не чекаючи вiдповiдi, схопили за руки, почали ритися в кишенях. Природна реакцiя Валентина Григоровича: «Що ви робите?» викликала у нападникiв сплеск злiсної лютi. Бризнувши в обличчя з газового балончика, повалили на землю i почали бити. Били ногами, якимсь металевим предметом. Били по спинi, грудям, шиї, рукам, ногам. Супроводжуючи екзекуцiю лайкою й погрозами «замочити». Витягши, нарештi, з кишень грошi, люди в темному заклацнули на ньому наручники. Жбурнувши його через заднi дверцята автомобiля на пiдлогу, немов мiшок, мiлiцiонери бiля двох годин колесили по мiсту, поки не приїхали в РВВС.

У вiддiленнi мiлiцiї вiдразу побачили, що цього разу хлопцi з ППС «переборщили», зняли наручники i викликали бригаду «швидкої допомоги». Працiв­ники невiдложки надали постраждалому першу медичну допомогу, рекомендували негайне рентгенологiчне й iнше обстеження, лiкування.

Пiсля цього мiлiцiонери запропонували постраж­далому «в обмiн на госпiталiзацiю» власноручно напи­сати заяву, у якiй той повинен оговорити себе – мовляв, визнаю, сам в усьому винуватий – зухвало порушував громадський порядок. Продовженню торгу перешкодили дiї бригади швидкої допомоги, яка не виїхала, як звичайно, а наполегливо чекала, щоб самiй доставити в лiкарню свого колегу.

Результати «професiйної» роботи спiвробiтникiв мiлiцiї: «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Закритий перелом хрящової частини 6 – 7 ребер лiворуч. Множиннi садна обох передплiч, лiвого колiнного суглоба. Закритий перелом дистального метафиза правої променевої кiсти... Закритий частковий розрив зовнiшнього бiчного зв’язування лiвого гомiлковостопного суглоба.... Закритий перелом II-ї плюсневої кiсти лiворуч...».

Проте, це ще не вся iсторiя. У ту ж нiч, страждаючи не тiльки вiд болю, але й вiд глибокої образи, лiкар звернувся зi скаргою в Луганський мiський вiддiл мiлiцiї. Розказане ним про бандитськi дiї мiлiцiонерiв для майора, що тут чергував, треба розумiти, не було чимось надзвичайним i таким, що вимагає негайних дiй. Лiкарю запропонували почекати, приставивши до нього (можливо, щоб не пiшов) охорону. Чекати довелося так довго, поки скаржник не «дозрiв», i пiд диктування працiвника МВВС не написав заяву, що претензiй до працiвникiв мiлiцiї не має i травми одержав по дорозi додому. Заодно в нього вилучили й довiдку з травмпункту.

Лише пiсля повторного звернення, вже особисто до начальника УМВС по Луганськiй областi С.В.Крижановского, двоє мiлiцiонерiв, що побили лiкаря, були вiдстороненi вiд роботи, i матерiали по цьому фактовi переданi в прокуратуру.

Що, на жаль, за нашим досвiдом, нiчого не значить. До того ж iншi мiлiцiонери, що працюють i в райвiддiлi, i в мiськвiддiлi, якi в ту сiчневу нiч примушували потерпiлого давати свiдомо неправдивi зведення – продовжують працювати на своїх мiсцях. Але ж вони, по великому рахунку – спiвучасники того, що вiдбулося. Та й сама мiлiцiя, при наявностi в її складi таких працiвникiв, нiяк не може претендувати на iм’я правоохоронного органу. Скорiше, це схоже на добре органiзоване злочинне угруповання. Озброєне i дуже небезпечне – для кожного з наших спiввiтчизникiв.

Катування та жорстоке поводження

12.05.2004

Лист Луганського відділення КВУ до начальника Луганського УМВС

   

Начальнику управлiння УМВС
по Луганськiй областi
С.В.Крижановському

Шановний Станiслав Вiкентiйович!

Газета «Луганська правда» № 37 от 3.04.04 оприлюднила матерiал «Оборотни выходят ночью», в якому наводяться факти незаконного затримання, побиття та пограбування нарядом ППС жителя Луганська. Ксерокопiя статтi додається до листа.

Нам вiдомо, що за Вашою особистою участю за цим фактом порушена кримiнальна справа, i працiвники, що, можливо, дiйсно є винними у скоєннi злочину, усуненi вiд виконання посадових обов’язкiв, а справа передана до прокуратури для проведення слiдства.

Ми з розумiнням ставимось до того, що подiбна iсторiя може трапитись у будь-якiй країнi, i жоден правоохоронний орган не застрахований вiд того, що до його складу можуть потрапити випадковi люди, якi замiсть захисту закону самi його порушують. Оприлюднений газетою матерiал викликав нашу занепокоєнiсть через iншi обставини, щодо яких нам невiдомо про адекватну реакцiю керiвництва УМВС.

Як можна зрозумiти з iнформацiї, що оприлюднена газетою, потерпiлого вiд незаконних дiй спiвро­бiтникiв мiлiцiї iншi мiлiцiонери двiчi схиляли до подання заяв, якi б мiстили свiдомо неправдивi ствердження. Це вiдбулося як у райвiддiлi Луганського МВ УМВС, куди побитого лiкаря було примусово доставлено, так i, тiєї ж ночi, у Луганському мiськвiддiлi мiлiцiї, куди вiн звернувся зi скаргою особисто. В обох випадках посадовi особи схиляли постраждалого до написання заяв щодо непричетностi мiлiцiонерiв до противоправних дiй.

Якщо ця iнформацiя вiдповiдає дiйсностi, то це говорить про те, що в системi МВС у регiонi, якою Ви безпосередньо керуєте, не лише вiдсутнi дiєвi механiзми для виявлення противоправних дiй спiвробiтникiв мiлiцiї, а, навпаки, iснує корпоративна система захисту будь-яких, у тому числi – i злочинних, дiй конкретних мiлiцiонерiв.

Такi обставини, якщо вони вiдповiдають дiйсностi, є порушенням iз боку держави Україна прав, передбачених ст. 13 Європейської конвенцiї прав людини i основних свобод.

На жаль, наша органiзацiя, що є правозахисною i пiдтримує дiяльнiсть громадської приймальнi, неодноразово зiштовхувалася з випадками, коли спiвробiтники мiлiцiї здiйснюють тиск на громадян iз метою отримання заяв чи пояснень «потрiбного» спiвробiтникам мiлiцiї змiсту.

У зв’язку з викладеним, просимо повiдомити нам:

1. Чи проведена управлiнням внутрiшньої безпеки УМВС перевiрка оприлюдненої газетою «Луганська правда» iнформацiї щодо примушення спiвробiтниками РВВС та МВВС постраждалого лiкаря до написання заяв про непричетнiсть мiлiцiонерiв до факту побиття та iнших зловживань?

2. Якщо ця iнформацiя була пiдтверджена, то чи були притягнутi виннi до вiдповiдальностi i до якої саме?

3. Якщо ця iнформацiя не була пiдтверджена, то чи була вона офiцiйно спростована? В такому випадку просимо надати текст спростування й прiзвище особи, яка персонально вiдповiдає за достовiрнiсть тексту спростування.

4. Якi заходи були здiйсненi Управлiнням Мiнiстерства внутрiшнiх справ по Луганськiй областi у зв’язку з публiкацiєю у газетi «Луганська правда» для покращення органiзацiї внутрiшнiх розслiдувань у регiональнiй системi УМВС та по роз’ясненню законного порядку застосування ст. 143, 146 чинного КПК України та ст. 364, 373 КК України?

З повагою
Голова ЛОВ ВГО КВУ Олексiй Свєтiков


Право на свободу та особисту недоторканність

12.05.2004

Зберігання даних: приватність в Інтернеті та телефонних розмовах буде заборонена

   

Уряди Франції, Ірландії, Швеції та Великобританії подали проект Рамкового рішення Європейського Союзу, яке, у разі прийняття, зобов’яже зберігати дані усіх телекомунікаційних мереж від одного до трьох років або довше, що визначатиметься кожним членом ЄС. Проект був підтриманий на Самміті ЄС 25 березня 2004 року, як частина значного обсягу пропозицій щодо боротьби з тероризмом після вибухів у Мадриді.

Коротко про даний проект рішення:

1) ця пропозиція є значно ширшою за обсягом ніж проект, що був запропонований у 2002 році; значні прогалини у забезпеченні громадянських свобод залишаються;

2) дані повинні зберігатися від 12 до 36 місяців і уряди кожної країни можуть продовжувати цей термін;

3) зберігатимуться дані не тільки з трафіку («traffic data»), але дані про адресатів («location data»);

4) розширено у порівнянні з попереднім проектом кількість злочинів, як підстави для проведення таких заходів, з 32 до будь-якого злочину;

5) розширено підстави від конкретного розслідування та переслідування до «попередження та виявлення» злочинів;

6) ця пропозиція є навіть більш широкою ніж славнозвісний американський патріотичний закон (US Patriot Act).

Ця пропозиція, як і багато інших, ніяк не обмежує тероризм і буде використана для «попередження, розслідування, виявлення злочинів, включно із тероризмом, та переслідування злочинців».

Цікаво, що дані пропозиції надійшли не від служб національної безпеки чи спецслужб цих країн, а від національних органів по боротьбі зі злочинністю. У серпні 2002 року міжнародна організація Statewatch викрила, що минулий проект рамкового рішення був розроблений урядом Бельгії.

Минулий проект цього рішення викликав різку реакцію. Комісар ЄС зі зберігання даних видав заяву, в якій визначив цей план, як «непропорційне втручання у фундаментальні права, гарантовані кожному статтею 8 Європейської Конвенції з захисту прав людини та основних свобод та підкріплені практикою Європейського суду з прав людини». Міжнародна організація Privacy International у своєму юридичному висновку погодилася, що «режим зберігання даних, що запроваджується даним проектом і зараз виникає у різних формах у країнах, що є членами ЄС, є незаконним». Коаліція груп громадянського суспільства закликала Європейський Парламент виступити проти зберігання даних та «вис­ту­пити на захист найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства: право на приватність, свобода вираження поглядів та презумпції невинуватості».

Також слід зазначити, що даний проект призведе до значних витрат телекомунікаційних компаній. Найбільші комерційні асоціації вже виразили свою стурбованість з приводу запровадження плану щодо збереження даних. Коаліція, що включає Міжнародну Раду Торгівлі (ICC), Союз Промисловців та Конфедерації Робітників Європи (UNICE), Європейська Асоціація Інформаційної, Комунікаційної Індустрії та Користувачів електроніки (EICTA), а також Міжнародна група користувачів телекомунікацій (INTUG) минулого року заявили: «зберігання даних є нав’язливим заходом, що може бути застосований виключно тоді, коли інші менш нав’язуванні альтернативи, такі як Європейський режим консервації даних, будуть апробовані та буде доведена їхня неефективність,

Бен Хаєс із міжнародної організації Statewatch так прокоментував появу нового проекту:

«Якщо цей проект має на меті боротьбу з тероризмом, тоді ці заходи повинні бути зосереджені виключно на досягненні цієї мети. Той факт, що даний проект такий широкий, що охоплює усі види злочинів показує лише, наскільки цинічно уряд ЄС використовує атмосферу після подій «11 вересня» та «11 березня». Що насправді необхідно – це належне розслідування специфічних загроз, а не масове стеження за кожним, створюючи значно більше даних ніж буде у подальшому використано. Зростання виявлення торговців дитячою порнографією відбувається без застосування системи зберігання даних. Тому цей проект рішення є непропорційним меті, не має необхідності та не може існувати в демократії».

Додаткова інформації, тексти відповідних документів ЄС, їхній правовий аналіз, історія цього питання доступні на сторінці міжнародної організації Statewatch:

http://www.statewatch.org/news/2004/apr/21dataretention.htm
Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Свобода вираження поглядів

12.05.2004

Ситуація зі свободою слова в Україні погіршилася

   

(звіт Freedom House)

28 квітня, напередодні Всесвітнього дня волі преси (3 травня), американська організація Freedom House опублікувала черговий щорічний звіт про свободу преси в країнах світу, розділивши їх на три групи: «вільні» «частково вільні» і «невільні». При складанні рейтингу враховувалися правові умови функціонування ЗМІ в кожній країні, політичний вплив, а також економічний тиск.

Відповідно до звіту, у 2004 році Україна залишається в групі «невільних» країн, посідаючи 152 позицію серед 193 країн світу. При цьому, у порівнянні з минулим роком ситуація зі свободою преси в країні погіршилася.

Freedom House відзначає посилення тиску на ЗМІ в Україні, а також в Алжирі, Камеруні і Тунісі, у зв’язку з майбутніми загальнонаціональними виборами.

Серед країн колишнього СРСР і радянського блоку, що залишаються за межами Європейського Союзу, що розширюється, «вільних» країн немає взагалі, і тільки три країни – Болгарія, Грузія і Румунія – вважаються «частково вільними». При цьому Болгарія цього року втратила статус «вільної». Інші 11 країн цього блоку –«невільні». До їх переліку у 2004 році ввійшла і Молдова.

За оцінками Freedom House, у 2004 році ситуація зі свободою преси в Україні – гірша, ніж у Росії, яка посіла 148 позицію рейтингу. Утім, відповідно до звіту організації, свободи преси в нашій країні значно більше, ніж у Бєларусі, що займає 182 позицію серед 193 країн світу.

У цілому, найбільш серйозні втрати позицій у рейтингу цього року були зафіксовані в тих країн світу, де все більше утискається демократія, – наприклад, у Болівії і Росії. Утім, аналогічна тенденція характерна і для старших, стабільних демократій, зокрема , для Італії.

Серед 193 країн світу «вільними» залишаються 73 (38%, представляють 17% населення планети), «частково вільні» – 49 (25%, 40%), «невільні» – 71 (37%, 43%).

Найгірша ситуація зі свободою преси в 2004 році зафіксована в Бірмі, Кубі, Лівії, Північній Кореї і Туркменістані.

Korrespondent
29-04-2004

Свобода вираження поглядів

12.05.2004

Європейський суд справедливості підкреслив права громадськості на доступ до інформації

   

вропейський Суд справедливості (орган ЄС) у нещодавньому рішенні підкреслив право на свободу інформації. Якщо урядовий документ не може бути відкритий повністю з підстав національної безпеки чи службової конфіденційності, він повинен бути доступний в частині.

З метою уможливлення свободи інформації і гарантування «найширшого можливого доступу» до урядових документів, Європейська Рада та Комісія ухвалили Кодекс поведінки у грудні 1993 року, пізніше перевівши його у юридично обов’язкове Рішення. Відповідно до цього Рішення, у доступі може бути відмовлено, якщо розкриття може підірвати «захист громадських інтересів (національна безпека, міжнародні відносини, грошову стабільність, судове провадження, перевірки і розслідування) або для захисту службової конфіденційності процедури». У справі, що розпочалась у березні 1999 року, фін Оллі Маттіла вимагав доступ до кількох документів, що стосуються домовленостей про кооперацію між ЄС та Росією.

Обидві, Рада і Головний Директорат з міжнародних відносин Комісії, відмовили надати пану Маттіла запитані документи, посилаючись на винятки задля громадських інтересів у Кодексі поведінки і потреби зберегти конфіденційність переговорів між ЄС та країною, яка не є членом ЄС.

У вересні 1999 року Суд першої інстанції відхилив усі запити з різних причин. Відповідно до першого рішення, частковий доступ становитиме порушення принципу пропорційності, оскільки перевірка витребуваних документів показала, що частковий доступ не матиме значення для заявника, оскільки не становитиме для нього жодної користі.

Апелюючи це рішення, Маттіла вимагав хоча б частковий доступ, наполягаючи на тому, що це його особиста справа – вирішувати чи буде для нього зиск з цих документів, а не суду першої інстанції на основі аргументів іншої сторони. Суд постановив, що «інституції є зобов’язаними на підставі Рішень 93/731 і 94/90 відповідно і на підставі принципу пропорційності оцінити, чи буде частковий доступ, наданий до інформації, яка не підпадає під винятки, за відсутності якого рішення про відмову у доступі до документів повинно бути скасовано як незаконне внаслідок помилки закону».

Прес-реліз Суду (22.01.2004)
www.curia.eu.int/en/actu/communiques/cp04/aff/cp040010en.htm  
Рішення у справі C-353/01 (доступно 11 мовами)

Свобода вираження поглядів

12.05.2004 | Олексій Свєтіков, м. Сєверодонецьк

Стаття може коштувати редакції газети «Любимый город» 2100 гривень

   

Суддя сєверодонецького місцевого суду О.Горба­тенко підтримав ствердження позивача – Сєверодонецької багатопрофільної лікарні – що смерть громадянки Ч. настала ще до того, як на станцію швидкої допомоги зателефонували з цього приводу вперше. І тому, мовляв, газета надрукувала неправдиві відомості, які має спростувати, сплатити позивачеві 2 тисячі моральної шкоди і 100 гривен судових витрат.

Редакція має намір оскаржити судове рішення в апеляційному порядку.

Стаття, яка стала підставою для судового оскарження, містила інформацію про події минулого літа, які дійсно мали місце. І це було доведено у суді. У 45-річної сєверодончанки Ч., що перебувала на території садового товариства, розташованого в кількох кілометрах за межами міста, стався серцевий напад, і вона втратила свідомість. Сусіди зателефонували на станцію швидкої допомоги, але … там відмовилися виїжджати. Послалися на наказ, що забороняє машинам швидкої допомоги їздити за територію міста. І порадили звернутися до станції швидкої допомоги селища Новоайдар, розташованого за 50 км від садівництва, яке належить майже виключно сєверодончанам. І знаходиться біля самого міста.

Дика історія, висвітлена газетою, призвела не до змін в організації надання медичної допомоги громадянам, і не до покарання винних. Бо сьогодні винною стала газета.

Доступ до інформації

12.05.2004 | Олександр Степаненко, м.Чортків

У містечку Чорткові увінчалися успіхом пошуки свого власного «майора Мельниченка»

   

Про гласність, відкритість та прозорість у роботі органів державної влади та місцевого самоврядуванні говориться скрізь та усюди. Говориться від доби ранньої перебудови. Неологізм «glasnost» ще відтоді сприймається світом, як символ незворотних демократичних змін на радянських і пострадянських просторах. Гласність визнано в Україні основним принципом місцевого самоврядування (ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування»). Однак, чим далі, тим більше гримас «гласності по-нашому» демонструє нам сучасна українська реальність: від «темників» на висвітлення суспільно-політичних новин у ЗМІ до очевидного зростання кількості усіляких державних «таємниць» та епідемії шпигуноманії у поглядах на діяльність неурядових організацій. Неофеодальна психологія новітніх можновладців та їхнє невгамовне бажання безконтрольного керування – з одного боку – та інфантильний, особливо у провінції, стан зрілості нашої «громадськості» – з іншого – разом створюють той сприятливий клімат, за якого про прозорість та гласність у діях влади можна лише мріяти.

От і на сесії Чортківської міської ради від 19 березня 2004 року стався прикрий інцидент: одного з лідерів ЕГО «Зелений Світ», депутата міськради Олега Борового було змушено покинути сесію з огляду на те, що він… намагався вести диктофоний запис ходу пленарного засідання ради.

Тут треба зазначити, що у практиці Чортківської міськради в останні роки є відверті проблеми з гласністю та із справою елементарного документування власних рішень: проекти рішень не оприлюднюються та не роздаються депутатам, голосування зазвичай ведеться «на слух», аудіозапис ходу сесій не ведеться, незалежних журналістів та представників НУО на сесії міськради давно вже ніхто не запрошує і т. ін. В результаті практично після кожної сесії навколо прийнятих рішень виникають численні колізії правового характеру, що виливаються у збирання підписів з вимогами скасування нібито ухвалених радою рішень, наступного відкликання своїх же підписів та із скандаликами у місцевій пресі. В результаті навіть депутати ради тепер можуть ознайомитися з протоколами сесій лише з дозволу самого «Тата» – міського Голови Михайла Вербицького. Прокуратура чомусь не прагне втручатися у ці конфлікти (чи не тому, що її керівний склад отримує «службові квартири» з фонду комунального майна міста?)…

Саме такий стан справ і спонукав нашого колегу Олега Борового придбати власний диктофон і самостійно вдатися до запису ходу пленарних засідань. Під час двох сесій депутати міськради ще якось «толерували» це зухвальство, але 19 березня міський Голова фактично спровокував свою депутатську свиту на вигнання «шпигуна», давши усім зрозуміти, що й на такі речі, як аудіозапис ходу сесії, варто питати його дозволу. В результаті – під вигуки праведного обурення діями Борового – останній був змушений покинути залу засідань.

По гарячих слідах «чортківського тайпгейту» автор цього матеріалу подав на ім’я міського Голови інформаційний запит, у якому вказав на порушення чинних норм національного та міжнародного права у факті перешкоджання веденню аудіозапису сесії міськради (ст. 4, 46 Закону України «Про місцеве самоврядування», а також ст. 30 Закону «Про статус депутатів місцевих рад», ст. 5, 6, 9, 10, 21, 28, 29 Закону «Про інформацію», ст. 19 Загальної декларації прав людини ООН, п.1, 2 ст. 10 європейської Конвенції про захист основних прав людини та основних свобод) та запропонував надати відповіді на наступні запитання:

Чи приймалося сесією Чортківської міської ради від 19 березня рішення про проведення закритого пленарного засідання?

Якщо таке рішення приймалося, то з яких підстав?

Якщо такого рішення не приймалося, то чому було змушено покинути пленарне засідання депутата Борового О. О.? Чи вважаються надалі можливими обмеження щодо збирання та поширення депутатами, представниками ЗМІ та громадськості інформації про діяльність Чортківської міської ради і з яких на те підстав?

Які міри застосовано головуючим на сесії від 19 березня по відношенню до депутатів та посадових осіб Чортківської міської ради, що свідомо перешкоджали здійсненню законного права збирати та поширювати публічну інформацію?

Відповідь надійшла. Як видно з неї, апарат міськради все ж був змушений ознайомитися з текстами згаданих нормативних документів і переконатися у тому, що ведення аудіограм сесійних засідань у органах місцевого самоврядування – як і на будь-яких інших публічних заходах – у нашій державі справді ще ніким не заборонено. Як головну причину невдоволення аудіозаписом серед містечкових прихильників конфіденційності – о свята простота! – було вказано те, що Боровий не вів запис безперервно, а періодично включав та виключав диктофон, чим, бачте, дратував окремих депутатів… а на думку апарату міськради, скаржник, тобто я, необ’єктивно сприйняв реальні події у міськраді, адже не був особисто присутнім на тій злощасній сесії.

І все ж, як добре, що у цій історії є безпристрасний свідок – диктофон. Він чітко засвідчив, як головуючий роздавав характеристики, використовуючи наступні мовні звороти: «деякі шістьорки», «записують, бо щось за те мають», «Боровий хоче нас здати і він нас здасть». І як серед галасливого хору ображених на запитання головуючого: «Які будуть пропозиції?», – з металом рішучості у голосі пролунало: «Вивести його з залу!!!». Цікаво, що цей вердикт належить не якому-небудь вуличному невігласові, а Голові депутатської комісії міської ради із законності та прав людини, начальникові муніципальної міліцейської дружини Миколі Гарберу. Як тут не згадати репліку незабутніх братів Стругацьких: «Ці люди про права людини не чули, а якби почули, то не повірили б».

Те, що лексика кримінальної сходки властива багатьом українським «деміургам» вже давно стало звичним. У тому, що у свідомості окремих наших обранців головною гарантією та опорою суспільного правопорядку мали б бути документи на кшталт Внутрішнього уставу збройних сил СРСР та місць позбавлення волі, також вже нічого дивного нема. І те, що їм є що приховувати від своїх виборців – вже нібито й у порядку речей. Quo vadis?

Свобода мирних зібрань

12.05.2004

Відкрите звернення Інституту Республіка до народних депутатів України демонстраці

   

Президент України 23 березня 2004 року подав до Верховної Ради проект Закону України «Про збори, мітинги, походи і демонстрації» (Проект N 5242-2). Проект визначений як невідкладний, профільний комітет – Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Пунктом 2 прикінцевих положень цього законопроекту передбачається доручити Кабінету Міністрів України «протягом двох місяців з дня опублікування цього Закону: підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону». Виходячи з тексту проекту, першим законодавчим актом, який підлягає «приведенню у відповідність, переглядові та скасуванню» є Конституція України, зокрема її стаття 39.

Щоб упевнитись в цьому, достатньо порівняти законопроект з Конституцією. Стаття 39 Основного закону звучить так: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей,» – і не передбачає прямих обмежень цього права ні щодо місця, ні щодо часу, ні щодо тривалості, ні щодо організаторів, ні щодо «регламенту» масових заходів. Натомість законопроект Президента встановлює жорсткі обмеження права громадян збиратися і вільно висловлювати свою думку у всіх названих вимірах. І у всіх випадках – без висновків суду, а лише за рішенням чиновників органів внутрішніх справ, державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Так стаття 9 законопроекту запроваджує обмеження щодо місць проведення «прилюдних заходів» (термін із проекту) – не ближче 50 метрів від резиденції Президента України, будинків Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, дипломатичних представництв іноземних держав, місій міжнародних організацій, тобто місць, які найчастіше стають об’єктами пікетувань та адресатами протестних акцій.

Стаття 10 законопроекту всупереч ст. 39 Конституції встановлює обмеження щодо часу і термінів проведення масових заходів: «Прилюдний захід може починатися не раніше 9 години і завершуватися не пізніше 22 години... Гранична тривалість прилюдного заходу, що проводиться одним і тим самим організатором (організаторами), не повинна перевищувати п’яти годин підряд». Складається враження, що ця стаття була написана «теоретиками» адміністрації Президента саме для того, щоб не допустити у майбутньому акцій, подібних до студентського голодування 1990-го року або «України без Кучми», громадянських рухів, які стали важливими віхами у поступі України до демократії.

Стаття 7 законопроекту вимагає від організаторів подати повідомлення про проведення «прилюдного заходу» за 10 календарних днів до його початку. З одного боку Конституція вимагає завчасного сповіщення про масовий захід. З іншого, згідно роз’яснень Конституційного Суду від 19.04.2001, «тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій». В тому, що термін «завчасного сповіщення» у 10 днів обмежить права на мирні зібрання, можна переконатися на таких прикладах. Мітинги протесту проти ГКЧП, які розпочалися 20.08.91 – наступного дня після перевороту – біля Білого Дому в Москві, у багатьох містах України були б згідно з цимзаконопроектом незаконними.

У вже традиційних для України випадках, коли у переддень виборів за рішенням виборчих комісій скасовується реєстрація «незручних» кандидатів у депутати чи мери, а оскарження цих рішень в суді неможливе за браком часу, єдиним способом для громадян висловити свою незгоду, спробувати змінити ситуацію до початку голосування, є масові акції протесту. Якщо президентський законопроект «Про збори, мітинги, походи і демонстрації» буде схвалено, такі акції будуть незаконними! Є безліч випадків, коли події вимагають негайного – того ж або наступного дня – реагування громадськості, коли за 10 днів реакція на події просто втрачає актуальність. Від часу схвалення вказаного законопроекту таке громадське реагування буде заборонене.

Особливе занепокоєння викликає положення законопроекту про «уповноважених органів внутрішніх справ, виконавчої влади та місцевого самоврядування», які матимуть право «приймати рішення про зупинення або припинення прилюдного заходу» (стаття 14 проекту) та «виводити з місця проведення прилюдного заходу громадян» (стаття 15) на свій власний розсуд, без рішення суду.

Сьогодні проблема з реалізацією прав громадян на мирні збори набуває особливої актуальності. До вже «звичайних» для України проблем додався фактичний початок виборчої кампанії 2004-го року і в різних регіонах України політичні сили різного спрямування проводять свої масові заходи. Спалахів політичної та громадянської активності слід очікувати протягом всього 2004-го року. В той же час забезпечити реалізацію прав громадян на мирні збори необхідно хоча би з тієї точки зору, що це б сприяло проведенню чесної й відкритої виборчої кампанії. Саме тому викликає занепокоєння внесення Президентом законопроекту, який обмежує права громадян на мирні збори і який фактично є копією сумнозвісного російського законопроекту, нещодавно схваленого Державною Думою РФ у першому читанні, саме у переддень виборчої кампанії.

Конституція України гарантує право на мирні зібрання. Це право гарантує і низка міжнародних документів з прав людини. Це право є природним і невід’ємним. Це право разом із свободою слова реалізує вільне волевиявлення людини. Проте, всупереч нормам міжнародного права та Конституції України, українська влада нехтує правом громадян на мирні збори. Систематичні порушення прав громадян в Україні періодично призводять до масових мітингів та демонстрацій з політичними, економічними та соціальними вимогами до влади. У свою чергу органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування намагаються не допустити проведення акцій протесту або перешкодити їм.

Ми вже маємо низку антиконституційних перешкод мирних зібрань – від розгрому наметового містечка «України без Кучми» до заборони мітингу у Мукачевому 21.04.2004. Одною із чергових спроб позбавити українських громадян права на зібрання є президентський законопроект «Про збори, мітинги, походи і демонстрації».

У зв’язку з цим Інститут «Республіка» звертається до народних депутатів України – не схвалювати законопроект Президента «Про мітинги, збори, походи і демонстрації» у зв’язку з тим, що він порушує основоположні права людини та основні свободи й суперечить статті 39 Конституції України.
Захист від дискримінації

12.05.2004

Спiльна усна заява Мiжнародної Амнiстiї та Human Rights Watch з приводу громадянських i полiтичних прав

   

Проголошена на засiданнi Комiсiї ООН з прав людини, 60-та сесiя (Комiсiя працювала 15 березня – 23 квiтня 2004)

Шановний пане Голово,

Мiжнародна Амнiстiя та Human Rights Watch просять Комiсiю закликати усi держави поважати, захищати та дотримуватися прав осiб, якi стають жертвами порушень через їхню сексуальну орієнтацію або ґендерну iдентичнiсть.

Права людини – унiверсальнi. Проте лесбiянки, геї, бiсексуали та трансвестити постiйно, протягом усього свого життя, в усьому свiтi, стають жертвами порушень прав людини.

Як Комiсiя, так i правозахиснi механiзми ООН, зобов’язанi дотримуватися принципу унiверсаль­ностi, пiдтверджуючи право усiх людей на свободу вiд дискримiнацiї, та засуджуючи подiбнi порушення.

Протягом усієї iсторiї людства, упередженiсть використовувалася та розпалювалася заради полiтичних цiлей. Вiдмiнностi мiж людьми на ґрунтi раси, релiгiї, ґендеру, ґендерної iдентичностi чи сексуальної орiєнтацiї, служили засобом того, щоб позбавити прав певну групу осiб, або навiть поставити цю групу поза межами людства. Iдентичнiсть кожної людської iстоти – це комплексна проблема: її не можна звести до певних чинникiв чи атрибутiв. Проте упередженiсть, пов’язана iз сексуальною орієнтацією та ґендерною iдентичнiстю, створила пiдґрунтя для жорстоких насильств.

Риторичнi вислови, в яких вiдчутна ненависть та намагання позбавити людськостi цiлi прошарки населення, описують цих людей як «недолюдей». Ця дегуманiзацiя особистостi – перший крок на шляху до насильства, свавiльних арештiв, тортур i вбивств – як вiд рук членiв власної родини, так i з вини чи вiдома державних службовцiв.

Шановний пане Голово,

право на свободу вiд дискримiнацiї на пiдставi сексуальної орiєнтацiї вiдображено у мiжнародному правi. В 1994 роцi Комiсiя з прав людини пiдтвердила, що положення про недискримiнацiю у Мiжнародному Пактi про громадянськi i полiтичнi права включають право не бути жертвою дискримiнацiї на пiдставi сексуальної орієнтації.

Комiтет щодо економiчних, соцiальних та культурних прав неодноразово заявляв про вплив дискримiнацiї на пiдставi сексуальної орiєнтацiї на можливiсть користуватися фундаментальними правами людини. Органи ООН заявляли про порушення прав людини на пiдставi сексуальної орієнтації або ґендерної iдентичностi. Багато iз Спецiальних Доповiдачiв також цитували подiбнi випадки у своїх звiтах.

Додатково проблема сексуальної орiєнтацiї та дискримiнацiї була пiднята i визнана на багатьох конференцiях ООН та зустрiчах, у тому числi на Мiжнароднiй Конференцiї щодо населення i розвитку, на Четвертiй Свiтовiй Пекiнськiй жiночiй конференцiї, та у доповiдях, присвячених її п’ятирiчним результатам.

Це питання отримує все бiльшу пiдтримку та розумiння, вiдповiдно зростає рiвень документацiї випадкiв порушень, насильств та iнших актiв дискримiнацiї на пiдставi сексуальної орiєнтацiї чи ґендерної iдентичностi.

Мiжнародна Амнiстiя та Human Rights Watch, разом з мiсцевими активiстами та правозахисними органiзацiями в усьому свiтi, неодноразово привертали увагу урядiв до жахливих насильств, жертвами яких стають лесбiянки, геї, бiсексуали та трансвестити.

Настав час для Комiсiї зайняти чiтку позицiю. Якщо Комiсiя не зможе дотримати принцип унiверсальностi прав людини, якщо їй не вдасться навiть обговорити проблему дискримiнацiї на пiдставi сексуальної орієнтації чи ґендерної iдентичностi, тодi вона зрадить iнтереси мiльйонiв людей в усьому свiтi. Вона не зможе виконати свого обов’язку дотримуватися головних принципiв прав людини.

Ми просимо членiв Комiсiї та держави-учасницi висловитися та пiдтримати тезу про те, що жоднi винятки у принципi унiверсальностi прав людини неприйнятнi; засудити порушення прав людини на пiдставi сексуальної орієнтації та гендерної iдентичностi; поважати, захищати та дотримуватися прав усiх людей, без будь-якої дискримiнацiї.

Дякую, пане Голово.

Соціально-економічні права

12.05.2004

В Україні майже найнижча заробітна платня в Європі

   

Згідно зі звітом Федерації Європейських працедавців середня плата у європейців різниться від 28 євро за годину у Данії до 32 центів за годину у Молдові. Проте для нас найбільш неприємним став висновок стосовно України – маємо середню заробітну платню, рівень якої нижче тільки у Білорусі та Молдові.

Звіт визначає Данію як країну, де оплата праці найвища, і бере рівень цієї країни за максимальну позначку 100. Для Німеччини, яка у списку 5-та, ця сама позначка становить 63, для Британії, яка іде номером 9-тим – 58, а в Україні (44-ої у списку), позначка є 1.

Автори звіту поставили лише дві країни нижче від України за рівнем оплати праці – Білорусь і Молдову – і кажуть, що у Молдові, яка у самому кінці списку, середня оплата праці у 87 разів нижча за оплату праці у Данії.

Наскільки поганими новинами є цей звіт для країн, що опинились у його кінці?

Робін Чейтер, один з авторів дослідження каже, що звіт є умовним і не брав до уваги багатьох факторів, таких, як наприклад ціни та оподаткування.

«Ціни в Україні нижчі за ціни у Західній Європі. Цей звіт не є показником рівня життя у прямому, механічному сенсі. Ми також не брали до уваги оподаткування. Ми дивилися на рівень оплати не з точки зору пересічного громадянина, а з точки зору працедавця. І працедавців найбільше цікавить те, скільки треба платити працівникам у тій чи іншій країні.»

Звичайно, частково питання низьких цін вирішує малі українські зарплати у порівнянні до західних країн. Але видається дивним, що зарплати вище у країнах з приблизно однаковим рівнем цін: Росії, Грузії, Болгарії тощо.

Робін Чейтер також вважає, що розширення ЄСпозитивним чином вплине і на Україну.

«До певної міри, попри те, що Україна не є членом Європейського Союзу, завдяки двостороннім відносинам, та і тому простому факту, що Україна – така велика країна, вона теж розвиватиметься і посуватиметься ближче до ЄС, так само як Угорщина та Чехія робили це протягом останніх 10-ти років.»

Приклад для наслідування – Ірландія.

Робін Чейтер навів два приклади з Європейського Союзу: Португалія та Ірландія.

Португалія приваблювала інвесторів головним чином дешевизною своєї робочою сили, і тому, хоча спочатку її економічні перспективи були гарними, через недостатньо розвинене законодавство, бюрократію та несприятливу для бізнесу систему оподаткування та Португалія не змогла реалізувати надії, що покладались на неї.

З іншого боку – Ірландія, економіка якої лише 7-10 років тому була набагато менш розвиненою. Ця країна зуміла поміняти закони, розвинула сприятливе оподаткування і таким чином перетворилась на «тиг­рову» економіку ЄС.

Фахівець каже, що такі самі шанси і такий самий вибір стоїть зараз і перед новими членами ЄС, та і навіть перед Україною. Питання лише в тому, чи зможуть вони ним скористатись.

Федерація Європейських працедавців – організація, яка була створена 1989-го року на кошти Європейської Комісії. На сьогодні, вона є незалежною організацією. Компанії та корпорації, які належать до неї, розташовані по всьому світі.

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/index.shtml

Правоохоронні органи

12.05.2004

Соцопрос об отношении к правоохранительным органам

   

По данным опроса, 71,6% граждан называют причиной негативного отношения к правоохранительным органам коррупцию, передает Интерфакс-Украина.

Негативно оценивают деятельность правоохранительных органов 46% украинцев, а 9% – позитивно.

Об этом свидетельствуют данные социологического опроса, проведенного Украинским центром экономических и политических исследований имени Александра Разумкова. О том, что правоохранительные органы «плохо справляются» с возложенными на них задачами по обеспечению личной безопасности граждан, защите прав и свобод граждан заявили 47,7% опрошенных, защите собственности от преступных посягательств – 50,9%, по предоставлению социальной и правовой помощи – 47,8%, предотвращению правонарушений и их прекращению – 46,0%, выявлению и раскрытию преступлений – 45,0%. 26,6% респондентов считают, что правоохранительные органы не справляются с обеспечением безопасности дорожного движения, 37,4% – с охраной и обеспечением общественного порядка. Среди причин недостатков в работе органов правопорядка чаще всего граждане называют низкий уровень моральности и культуры их сотрудников (53,3%), слияние правоохранительных органов с криминальными структурами (42,1%), недостаточный уровень финансирования (39,6%). 73,4% граждан Украины считают самой важной задачей правоохранительных органов обеспечение безопасности граждан, защиту их прав и свобод. 57,8% опрошенных считают главной задачей правоохранительных органов выявление и раскрытие преступлений, 48,2% – предупреждение правонарушений и их прекращение, 42,6% – охрану и обеспечение общественного порядка. 28,5% назвали приоритетными задачами правоохранительных органов защиту собственности от преступных посягательств, 11,1% – обеспечение безопасности дорожного движения, 9,9% – участие в предоставлении социальной и правовой помощи гражданам. Исследование проводилось со 2 по 8 апреля во всех регионах Украины. Опрошено 2020 респондентов старше 18 лет. Теоретическая погрешность выборки – 2,3%.

Корреспондент.net
23 Апреля 2004

Бюлетень "Права Людини", 2004, №11

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори