пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200520
№20
2005

Бюлетень "Права Людини"

Вибори

16.08.2005 | ПАРАЛЛЕЛЬ-МЕДИА

Прокуратура Луганской области возбудила 143 уголовных дела о грубых нарушениях избирательного законодательства

   

Об этом агентству «Параллель-Медиа» сообщил заместитель прокурора области старший советник юстиции В.П.Громов.

Следствие по большинству из этих дел закончено, и уголовные дела направлены в суды для рассмотрения. Наиболее частые нарушения избирательного законодательства – неправомерное использование избирательных бюллетеней, подлог избирательных документов или неправильный подсчет голосов либо неправильное объявление результатов выборов.

По уголовным делам, связанным с выборами, судами области уже осуждено 35 человек. В основном это председатели, секретари или члены участковых избирательных комиссий. «Теперь очередь дошла и до организаторов преступлений», – отметил В.П.Громов.

Так, в суд направлено уголовное дело по обвинению по ч. 1 статьи 365 УК Украины (превышение власти или служебных полномочий) бывшего председателя Новопсковской райгосадминистрации Ч., который давал прямые указания председателю и секретарю избирательных участков о подсчете голосов в пользу одного из кандидатов.

За воспрепятствование осуществлению избирательного права осужден фермер из Беловодского района, который в селе Баранниковка на территории рынка с применением физической силы требовал прекратить агитацию в отношении кандидата в Президенты.

В Ленинском районном суде Луганска рассматривается уголовное дело по обвинению в незаконном воспрепятствовании организации или проведению собраний, митингов, шествий и демонстраций против трех жителей Донецкой области, которые во время предвыборной кампании, находясь в сквере Героев Великой Отечественной войны в Луганске, применили физическое насилие в отношении приверженцев кандидата в Президенты Украины В.А.Ющенко. В настоящее время арестованы еще ряд соучастников этого преступления, которые также скоро предстанут перед судом.

Право на свободу та особисту недоторканність

16.08.2005

Ввести незалежний контроль за зняттям інформації з каналів зв’язку органами влади (Заява Української Гельсінської спілки з прав людини)

   

За минулі півроку в Україні систематично виникають скандали з приводу зняття інформації з каналів зв’язку (зокрема, прослуховування телефонів, мобільних телефонів, контроль над електронною поштою та Інтернет-комунікаціями тощо) відомих громадян. Практично кожного тижня оприлюднюються відомості про незаконне прослуховування вищих посадових осіб. Нагадаємо, що зняття інформації з каналів зв’язку, як засіб оперативно-розшукової діяльності, може застосовуватися тільки у випадках, коли йдеться про тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Значна частина цих повідомлень стосуються минулого, зокрема, подій до обрання нового Президента країни. Проте ми глибоко переконані, що змінюючи людей на посадах, і не змінюючи систему прослуховування в країні, неможливо досягти успіхів у цій сфері й уникнути незаконних прослуховувань бізнесменів, політичних і громадських діячів.

Необхідні системні зміни в сфері оперативно-розшукової діяльності. Для цього необхідно перш за все змінити українське законодавство. У відповідності до практики Європейського суду з прав людини та позитивної практики європейських демократичних країн необхідно запровадити, щоби:

1. Зняття інформації з каналів зв’язку (в т.ч. прослуховування) мало бути крайнім заходом (в Україні в минулі роки видано близько 40 тисяч санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку, що приблизно в 40 раз більше ніж у США; крім того, відповідні отримані матеріали насправді дуже рідко використовуються як доказ у суді).

2. Зняття інформації з каналів зв’язку повинно проводитися протягом обмеженого терміну, визначеного в санкції суду (на сьогодні, максимальний термін не визначений законом, тобто за людиною можуть стежити без обмеження часу).

3. Правоохоронний орган, що здійснював зняття інформації з каналів зв’язку, повинен обов’язково протягом 10 днів після закінчення стеження повідомити особу, за якою стежили для того, щоби вона могла оскаржити ці дії правоохоронців у суді (на сьогодні, більшість людей ніколи не знають, що їх комунікації контролюються і за ними стежили, що порушує їхнє право на приватне життя).

4. Необхідно запровадити незалежний контроль за проведенням електронного стеження з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або іншого органу влади, що не належить до правоохоронних.

5. Необхідно запровадити щорічний звіт правоохоронних органів про використання оперативно-розшукових заходів, які порушують права людини (зняття інформації з каналів зв’язку, негласний обшук), у якому обов’язково зазначаються загальна кількість наданих дозволів, їхня систематизація за підставами та аналіз ефективності таких заходів.

Ми вважаємо, що без прийняття цих законодавчих змін безпідставне стеження за громадянами буде тривати й надалі. Принаймні, про це свідчить досвід демократичних країн, що багато років назад позбулися цієї важливої проблеми.

Більшою мірою це питання можна вирішити за допомогою прийняття проекту Закону № 4042-1 від 2 червня 2005 року «Про перехоплення телекомунікацій» (поданий народними депутатами України В.Лебедівським, О. Єдіним, О. Климпуш та А. Шкілем). Проте його прийняття активно блокується правоохоронцями, зокрема, СБУ. Крім цього необхідно також внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та низку інших законів України. До сьогодні, не існувало політичної волі щодо прийняття цих змін. Видається, коли всі сторони політичного процесу стають жертвами необґрунтованого контролю їхніх комунікацій (в т.ч. прослуховування телефонів, мобільних телефонів, перегляд електронної пошти тощо), вони мали би припинити подібну ганебну практику.

Тільки створення системи незалежного контролю за прослуховуванням телефонів та іншими формами електронного стеження може позбавити Україну такої ганебної практики втручання в приватне життя громадян та незаконного контролю комунікацій бізнесменів, громадських і політичних діячів.

Євген Захаров, Голова Правління

Володимир Яворський, Директор програм

21 липня 2005 року

Свобода вираження поглядів

09.08.2005
джерело:
ПАРАЛЛЕЛЬ-МЕДИА

Харьковская налоговая милиция "наехала" на луганских журналистов

   

Харьковская налоговая милиция «наехала» на луганских журналистов

28 июля в офис по улице Оборонная, 101 ворвались автоматчики в компании людей в гражданской одежде, которые назвались сотрудниками налоговой милиции Харьковской области. Они показали постановление суда на обыск в офисе ЧП «Втормет», выданный Киевским районным судом г.  Харькова. Об этом сообщает информагентство «Параллель-медиа». На момент нападения в офисе завершали переезд редакции двух СМИ – газеты «Луганчане» и ИА «Параллель-Медиа». В результате действий нападавших пострадал несовершеннолетний Вадим Кондратов, сотрудник газеты «Луганчане». Юристу газеты «Луганчане» Олегу Крылову по поводу его зхаявления о незаконности проводимых действий, харьковские налоговики ответили, что в протокол вкралась ошибка, в смысле ошибся судья, и в этом нет ничего страшного. Несмотря на «судебную ошибку» в офисе был проведен обыск. На место происшествия прибыли две съемочные бригады телевидения, в том числе и съемочная группа Луганской областной телекомпании.

Заместитель редактора газеты «Луганчане» Валерия Кондратова прокомментировала произошедшее для информагентства Cxid.info следующим образом: «Все поменялось в стране, но это не касается, похоже, налоговой милиции. Поменялись лица, но тактика и действия остались те же. Милиция допрашивают несовершеннолетнего без адвоката и педагога, лишает его права на звонок, не выпускает людей из офиса, которые при этом не являются арестованными».

Как сообщает «Параллель-Медиа» пострадавшие от очередного наезда налоговиков, обратились в Ленинский РОВД, где возбудили два уголовных дела, объединенных в одно производство. Первое – по факту нанесения телесных повреждений несовершеннолетнему Кондратову (факт того, что телесные повреждения действительно нанесены, уже подтвержден судебно-медицинской экспертизой). И второе – по факту незаконного проведения обыска и изъятия документов, не относящихся к уголовному делу. Также в Киевский суд г. Харькова, который выдал санкцию на проведение этого самого обыска были отправлены жалобы от группы луганских адвокатов.

Луганское областное отделение ВГО «Комитет избирателей Украины»

Дело об избиении журналиста в Луганске передано в прокуратуру

Материал по факту незаконного обыска в здании и по факту причинения телесных повреждений сотруднику ЧП «Газеты «Луганчане» сотрудниками налоговой милиции Харьковской области передано в прокуратуру Луганской области. Об этом сообщил юрист газеты «Луганчане» Олег Крылов.

Как уже сообщало агентство «Параллель-Медиа», 28 июля 2005 года вооруженные лица одетые в камуфляж ворвались в помещение расположенное по адресу: г. Луганск, ул. Оборонная, 101 «и», в котором находились сотрудники общественной организации «Луганская инициатива», общества с ограниченной ответственностью «Алев имидж групп», частного предприятия «Газета «Луганчане» и, не объяснив причину своего появления, стали производить задержание сотрудников вышеуказанных предприятий. При проведении задержания сотрудника газеты «Луганчане» Кондратова, положили на пол в холле здания, и причинили ему телесные повреждения, степень тяжести которых устанавливается экспертизой.

8 августа 2005

 

Свобода вираження поглядів

16.08.2005

Открытое письмо херсонских журналистов

   

После того, как журналисты поинтересовались, почему в историческом центре Херсона среди бела дня разрушают частный магазин, а милиция не предпринимает никаких мер, – разрушители выкрутили журналистам руки, придушили, отняли фотокамеру и диктофон…

Со дня нападения «неустановленных лиц» на журналистов «Вгору» на ул. Суворова прошло больше двух недель. Что же произошло за две недели, в течение которых журналисты настойчиво искали защиты у правоохранителей? Да практически – ничего. Вот только магазин окончательно доломали – все те же «лица» (теперь уже установленные). И даже присутствие сотрудников «Беркута», посланных самим зам. начальника УМВД в Херсонской области Олегом Гапоновым якобы для охраны помещения, не остановило разрушителей. (Вопрос: какая польза гражданам от такого зам. начальника? И такого «Беркута»?).

Мы писали о том, что после появления публикаций о преступлении, совершенном в отношении независимых херсонских журналистов, по инициативе начальника областного управления УВД в Херсонской области Михаила Ясельского была создана комиссия, в которую включили журналистов «Вгору».

Но до сих пор никаких результатов работы комиссии нет, мы не можем получить материалы, на которые ссылались сотрудники Суворовского ОМ, оправдывая действия нанятых днепропетровской фирмой «Гермес-Плюс» «лиц». Хотя из других источников уже известно: здание магазина разрушено незаконно. Заседания или вообще не проводятся, или проводятся без журналистов (нас уже не приглашают).

А в четверг, 21.07.05, пострадавших журналистов газеты «Вгору» Н. Козаренко и М. Соловьева пригласил на беседу старший следователь Суворовской районной прокуратуры А. Жакомин. Было заметно, что тема беседы ему совершенно не интересна. И на следующий день, 22.07.05 следователь принял решение: в возбуждении уголовного дела – отказать, нет состава преступления. К письмам с этим сообщением следователь не приложил постановления об отказе в возбуждении уголовного дела, поэтому выяснить, нарушение какой именно статьи Уголовного кодекса он рассматривал, установить пока не удалось.

В этой истории удивляет молниеносность проведения расследования: 12.07.05 поступило заявление в Суворовский ОМ, 20.07.05 дело передано в прокуратуру Суворовского района, 21.07.05 повторно опрошены заявители, а уже 22.07.05 все предписанные законом мероприятия проведены, истина  «установлена».

Судя по тому, что старший следователь А. Жакомин в письме сослался на п.2 ст.6 Уголовного кодекса – отсутствие в деянии состава преступления – факт деяния все-таки был. То есть, следователь признает, что на журналистов напали, магазин таки разрушили. Не может он не знать и того, что магазин не принадлежит разрушителям, они разорили его против воли хозяйки. Но для Суворовской прокуратуры все происшедшее – не преступление… И нападение, и ограбление журналистов  – тоже не преступление?! Нам ничего не остается, как обжаловать постановление прокурора  А. Жакомина в суде.

На события в Херсоне бурно отреагировала правозащитная общественность Украины – многие организации и люди послали Президенту, Министру МВД, председателю СБУ, Генеральному прокурору письма с требованием призвать к ответу виновных. Общественность напомнила, что в течение последних лет нападения, избиения, угрозы в адрес журналистов в Херсонской области приобрели систематический характер. Так, осенью 2004 года, во время избирательной кампании, «неустановленные лица» напали на фотокорреспондента газеты «Гривна» Евгения Сафонова, отняли фотокамеру, засветили пленку. Установить, кто это сделал, было просто: Евгений записал, а редакция передала в прокуратуру номера их машины. Примерно тогда же у журналиста из Новой Каховки Дмитрия Орлова «неустановленные лица» отняли цифровую фотокамеру, которую потом, уже в нерабочем состоянии, ему вернул представитель Новокаховского отдела милиции. Напрашивается вывод, что работники милиции с грабителями хорошо знакомы. И ни обращения потерпевших, ни публикации в СМИ не вызвали ни малейшей реакции со стороны милиции и прокуратуры Херсонщины.

Уже после инаугурации Виктора Ющенко, 2 февраля 2005 года, среди бела дня возле Апелляционного суда был избит корреспондент газеты «Честное слово» Петр Лукьяненко. Об этом написали все независимые херсонские СМИ, редакторы направили коллективное письмо начальнику милиции с требованием разобраться и наказать виновного (кстати, в этот раз – вполне «установленную личность»). Есть видеопленка, на которой зафиксировано избиение, есть свидетели. И снова – полное бездействие правоохранителей.

На днях редакторы независимых херсонских СМИ снова направили открытое письмо всем руководителям правоохранительных органов, в котором требуют установить личности тех, кто грабит, запугивает, отнимает имущество у нас и наших коллег, и привлечь виновных к ответственности. «Мы также требуем от уважаемых руководителей ответы на такие вопросы:

– Кто из представителей милиции, прокуратуры виновен в том, что все предыдущие случаи нарушения  прав журналистов остались безнаказанными?

 – Будут ли наказаны работники херсонской милиции за невмешательство в ограбление журналистов?

12 июля 2005 года

Открытое письмо подписали редакторы газет «Вгору», «Гривна», «Новый формат», «ВИК», ТРК «ТЕТ-Херсон».

Наталья Козаренко, член инициативной группы по защите права на доступ к информации проекта ХГАЖ «Пивдень» «Журналисты Херсонщины – за свободный доступ к информации».

Свобода вираження поглядів

16.08.2005 | Луганское областное отделение ВГО «Комитет избирателей Украины»

Харьковская налоговая милиция «наехала» на луганских журналистов

   

28 июля в офис по улице Оборонная, 101 ворвались автоматчики в компании людей в гражданской одежде, которые назвались сотрудниками налоговой милиции Харьковской области. Они показали постановление суда на обыск в офисе ЧП «Втормет», выданный Киевским районным судом г. Харькова. Об этом сообщает информагентство «Параллель-медиа». На момент нападения в офисе завершали переезд редакции двух СМИ – газеты «Луганчане» и ИА «Параллель-Медиа». В результате действий нападавших пострадал несовершеннолетний Вадим Кондратов, сотрудник газеты «Луганчане». Юристу газеты «Луганчане» Олегу Крылову по поводу его зхаявления о незаконности проводимых действий, харьковские налоговики ответили, что в протокол вкралась ошибка, в смысле ошибся судья, и в этом нет ничего страшного. Несмотря на «судебную ошибку» в офисе был проведен обыск. На место происшествия прибыли две съемочные бригады телевидения, в том числе и съемочная группа Луганской областной телекомпании.

Заместитель редактора газеты «Луганчане» Валерия Кондратова прокомментировала произошедшее для информагентства Cxid.info следующим образом: «Все поменялось в стране, но это не касается, похоже, налоговой милиции. Поменялись лица, но тактика и действия остались те же. Милиция допрашивают несовершеннолетнего без адвоката и педагога, лишает его права на звонок, не выпускает людей из офиса, которые при этом не являются арестованными».

Как сообщает «Параллель-Медиа» пострадавшие от очередного наезда налоговиков, обратились в Ленинский РОВД, где возбудили два уголовных дела, объединенных в одно производство. Первое – по факту нанесения телесных повреждений несовершеннолетнему Кондратову (факт того, что телесные повреждения действительно нанесены, уже подтвержден судебно-медицинской экспертизой). И второе – по факту незаконного проведения обыска и изъятия документов, не относящихся к уголовному делу. Также в Киевский суд г. Харькова, который выдал санкцию на проведение этого самого обыска были отправлены жалобы от группы луганских адвокатов.

Свобода вираження поглядів

16.08.2005

Дело об избиении журналиста в Луганске передано в прокуратуру

   

Материал по факту незаконного обыска в здании и по факту причинения телесных повреждений сотруднику ЧП «Газеты «Луганчане» сотрудниками налоговой милиции Харьковской области передано в прокуратуру Луганской области. Об этом сообщил юрист газеты «Луганчане» Олег Крылов.
Как уже сообщало агентство «Параллель-Медиа», 28 июля 2005 года вооруженные лица одетые в камуфляж ворвались в помещение расположенное по адресу: г. Луганск, ул. Оборонная, 101 «и», в котором находились сотрудники общественной организации «Луганская инициатива», общества с ограниченной ответственностью «Алев имидж групп», частного предприятия «Газета «Луганчане» и, не объяснив причину своего появления, стали производить задержание сотрудников вышеуказанных предприятий. При проведении задержания сотрудника газеты «Луганчане» Кондратова, положили на пол в холле здания, и причинили ему телесные повреждения, степень тяжести которых устанавливается экспертизой.
8 августа 2005

Свобода вираження поглядів

16.08.2005

Свобода слова у засобах масової інформації на Чернігівщині, в оцінках її споживачів (Прес-реліз)

   

Чернігівське міське відділення Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» в рамках реалізації проекту «Моніторинг та юридична експертиза порушень чинного законодавства щодо ЗМІ та журналістів в Чернігівській області» за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» з 17 червня 2005 р. по 10 липня 2005 р. провело опитування гостей та жителів Чернігова. Результати соціологічного опитування жителів Чернігівщини наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Питання

Добре

Погано

Задовільно

Важко відповісти

Дайте, будь-ласка, оцінку загальному рівню свободи слова в ЗМІ на загальнодержавному рівні

191

74

162

33

41,5%

16,09%

35,2%

7,2%

Дайте, будь-ласка, оцінку загальному рівню свободи слова в ЗМІ на рівні Чернігівської області

176

85

93

106

38,3%

18,5%

20,2%

23%

Як Ви оцінюєте рівень забезпечення доступу громадян до інформації в ЗМІ про поточну діяльність, плани і результати роботи органів державної влади

165

23

78

194

35,9%

5%

17%

42,2%

Як Ви оцінюєте рівень забезпечення доступу громадян до інформації в ЗМІ про поточну діяльність, плани і результати роботи органів місцевого самоврядування

92

141

109

118

20%

30,7%

23,7%

25,7%

Як Ви оцінюєте рівень забезпечення доступу громадян до інформації в ЗМІ про поточну діяльність, плани і результати роботи політичних партій та рухів

88

102

114

156

19,1%

22,2%

24,8%

33,9%

Як Ви оцінюєте рівень забезпечення доступу громадян до інформації в ЗМІ про поточну діяльність, плани і результати роботи недержавних громадських організацій

63

125

98

174

13,7%

27,2%

21,3%

37,8%

Оцініть, будь-ласка, рівень роботи громадсько-політичних ЗМІ, засновниками яких є відповідні органі державної влади та/чи місцевого самоврядування

105

111

87

157

22,8%

24,1%

18,9%

34,1%

Оцініть, будь-ласка, рівень роботи так званих «недержавних» ЗМІ

189

106

112

53

41%

23%

24,3%

11,5%

Оцініть, будь-ласка, загальний рівень професійної підготовки журналістів Вашого регіону

93

20,2%

102

22,2%

122

26,5%

143

31,1%

З метою визначення загального рівня свободи слова у регіоні в оцінках споживачів інформації – простих читачів і глядачів місцевих медіа, експертами проекту було вирішено здійснити соціологічне опитування в місцях найбільшого продажу періодичної преси. А саме – в районах Центрального ринку та ринку «Нива». Всього було заповнено 460 анкет.

Лише 38,3% опитаних вважають загальний рівень свободи слова в ЗМІ в Чернігівської області цілком добрим. На рівні України свободи слова в ЗМІ чернігівці відчувають більше – 41,5%. Місцевим журналістам бракує професіоналізму. Адже цілком достатнім його вважають лише 20,2 %.

Відповідаючи на питання анонімної анкети респонденти спробували оцінити також рівень свого особистого доступу до інформації в ЗМІ про поточну діяльність, плани і результати роботи найважливіших інститутів суспільства: органів місцевого самоврядування, державної влади, недержавних громадських організацій, партій та політичних рухів.

Найкраще забезпечується доступ у ЗМІ для громадян до інформації про поточну діяльність, плани і результати роботи органів державної влади – 35,9 %. Лише 20% опитаних вважають доброю свою поінформованість про поточну діяльність, плани і результати роботи органів місцевого самоврядування. Найменше оцінкою «Добре» респонденти оцінили свою поінформованість про поточну діяльність, плани і результати роботи недержавних громадських організацій (13,7%) і політичних партій та рухів (19,1%).

В цілому ж, найбільше громадяни задоволені роботою так званих «недержавних» медіа: 41% – «добре» проти 22,8% «добре» за рівень роботи громадсько-політичних ЗМІ, засновниками яких є відповідні органі державної влади та/чи місцевого самоврядування.

Необхідно зазначити, що респондентам було запропоновано відповісти на 9 питань, кожне з якого мало 4 варіанти відповіді: «Добре», «Погано», «Задовільно» та «Важко відповісти». Відсутність конкретної  відповіді на котресь з питань експертами соціологічного опитування зараховувалася як варіант відповіді «Важко відповісти».

Свобода вираження поглядів

16.08.2005 | Александр Северин, г.Киев

Простой тест на демократию для Президента Ющенко

   

События в Украине осенью-зимой 2004 года часть украинского общества, которая поддержала Виктора Ющенко в борьбе против режима Кучмы-Януковича, называет Оранжевой демократической революцией, а их оппоненты – «оранжевым шабашем», инспирированным и оплаченным США. Бесспорно, говоря о переломе в общественном сознании, росте гражданской активности и отторжении обществом кланово-авторитарных принципов, которые лежали в основе постсоветской системы, нельзя не признать революционный характер событий. Однако готова ли новая команда во главе с Президентом Ющенко, которого привел к власти народ на Майдане Независимости, доказать демократический характер реальных результатов революции – вот в чем вопрос.

В своем инаугурационном обращении 23 января 2005 года Президент Ющенко заявил, что видит Украину страной, руководимой верховенством права, а одной из главных задач рассматривает ликвидацию коррупции. То же он повторил, выступая 06 апреля на совместном заседании палат Конгресса США, добавив о формировании в Украине «новой модели поведения власти», которая «становится слугой своих граждан, охраняет их конституционные права и свободы». «Мы хотим иметь народное правительство, – резюмировал г-н Ющенко, – руководимое народом и для народа».

Такие намерения нельзя не приветствовать, тем более, что исходят они от человека, обладающего большим кредитом доверия, однако почему же при этом вновь поднимают тревогу украинские правозащитники и активисты гражданского движения?

Новая украинская власть говорит об открытом обществе, прозрачности своей деятельности и отказе от наследия «кучмистской» системы, построенной на неподконтрольности народу, клановости, коррупции. Но существует проблема, нерешенность которой добавляет скепсиса к восприятию таких заверений.

Как бы вам, налогоплательщикам, желающим знать, чем занимается правительство на ваши деньги, понравилось бы заявление правительственных чиновников о том, что законы, принимаемые государством, являются информацией, созданной за средства бюджета и, поэтому, собственностью государства?

Как бы вам, гражданам США, привыкшим знать свои права и обязанности и защищать свои права и интересы в случае их нарушения, понравился бы вывод министерства юстиции, что поскольку, как сказано, законы якобы являются «собственностью государства», то государство имеет право само решать, доводить ли их до ведома граждан или нет? Именно так считает министерство юстиции Украины, возглавляемое г-ном Зваричем, учившимся, кстати, в США.

Наконец, как бы вы, привыкшие к уважению закона, восприняли бы прямое игнорирование правовых норм аппаратами высших органов власти? Именно так поступают чиновники в Секретариате Президента Украины, Кабинете Министров и не только.

Леонид Кравчук, идеолог компартии, ставший первым Президентом Украины после обретения независимости, издал 137 указов и распоряжений, содержание которых не было известно обществу.

Леонид Кучма, критикуемый за превращение государственного аппарата в подобие Ltd, издал 873 подобных документа.

Виктор Ющенко, олицетворяющий надежды украинцев на «декучмизацию» (по выражению правозащитников) страны, со дня инаугурации успел издать уже 41 такой документ. Его соратница – героиня Оранжевого Майдана, а ныне Премьер-министр Юлия Тимошенко, выдала 7 актов, содержание которых не известно (ее предшественник и экс-кандидат в Президенты Янукович – 101). Подчеркнем, что все это не имеет отношения к государственной тайне, поскольку «секретные материалы» прячутся безымянными бюрократами под грифами, не предусмотренными ни Законом Украины «О государственной тайне», ни другими законами.

Такой подход не является эксклюзивным для должностных лиц наивысшего ранга, будучи весьма популярным в системе исполнительной власти и местного самоуправления. Примером вопиющей абсурдности, не говоря уже о незаконности, является приказ Генеральной прокуратуры Украины №89 от 28 декабря 2002 года, который требует «засекречивать» «сообщения о катастрофах, авариях и других чрезвычайных событиях, причинивших гибель людей или значительные материальные убытки».

Поэтому украинские правозащитники и гражданские активисты, объединившись под лозунгом «Свободный человек в свободной стране» для борьбы за демократизацию Украины, воплощение идеалов гражданского общества в «Альянс Майдан» (куда, в частности, входит авторитетная Харьковская правозащитная группа и уличный авангард революции – организация «Пора» («Черная Пора»), ставят перед теми, кого привела к власти революция, простые требования: прекратить противозаконную практику издания «секретных материалов» и обнародовать все такие документы, прежде всего – изданные предыдущим режимом и могущие, по их мнению, свидетельствовать о масштабных злоупотреблениях. Называя засекречивание правовых актов «гравитационным центром коррупции», активисты подчеркивают, что своей кампанией не выступают против «своего» Президента, а стремятся помочь ему сломать одиозную систему, созданную теми, кто проиграл на выборах.

Вряд ли можно спорить с тем, что прозрачность власти, наличие у граждан-налогоплательщиков полной информации о ее решениях является условием построения открытого общества, с чем, кстати, согласился, пребывая недавно в Украине, Джордж Сорос. Вряд ли подлежит сомнению и то, что полнота и доступность всей нормативной информации, как и принципиальный вопрос соблюдения собственных законов самим государством, являются важнейшим фактором инвестиционной привлекательности страны.

Инициаторы кампании против «секретных материалов», апеллируя к закону и морали, говорят о твердом намерении добиться своего, пусть даже через суд. Парадокс заключается в том, что когда Президент Ющенко проиграет суд (правовых оснований надеяться на противоположное нет), то Виктор Ющенко, уполномоченный народом в качестве выразителя идей Майдана только выиграет. И появится больше оснований говорить о действительно демократической сути украинской Оранжевой революции.

Выступая в Конгрессе США, Президент Ющенко говорил: «Папа Іоанн Павел ІІ Великий сказал нам: «Идти дорогой правды бывает очень тяжело. Но никогда не бывает невозможным». Мы встали на эту дорогу и не свернем с нее». Хочется пожелать Ющенко последовательности и упорства на этом пути.

http://maidan.org.ua/

Доступ до інформації

16.08.2005 | Юрій Чумак, м.Харків

Інформація інтернет-сайтів місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування Харківської області

   

Конституція України у ст. 34 гарантує для кожного «право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб». Згідно з Законом України «Про інформацію», право на інформацію забезпечується «обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення» (ст. 10). Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб, і шляхом «… безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами)» – це вимога ст. 21 вищезазначеного закону. Там же робиться наголос на тому, що «законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили».

Виходячи з того, що майже всі нормативні акти, що видаються місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, так чи інакше стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян (за виключенням, хіба що, внутрішніх інструкцій, наказів тощо), цілком зрозуміло, що опублікувати весь цей інформаційний масив майже неможливо. Одним з оптимальних вирішень цього питання є створення веб-сайтів держадміністрацій та виконкомів у мережі Інтернет.

У Харківській області такі сайти мають Харківська обласна державна адміністрація (ХОДА) та виконком Харківської міської ради. Інтернет-ресурс ХОДА www.kharkivoda.gov.ua містить у собі чимало новостійної інформації, всі розпорядження голови адміністрації, структуру управлінь та відділів ХОДА, графік прийому громадян керівництвом області тощо. Розміщуються навіть оголошення про вакансії у ХОДА.

Як журналіста, мене зацікавила рубрика «Інформація для ЗМІ», в якій розміщуються всі прес-релізи облдержадміністрації та інших обласних державних структур. Інформація цікава і корисна. Тільки одне «але» виникло у мене: чому на офіційному сервері ХОДА розміщено дві резолюції обласного осередку однієї з політичних партій, а саме – НСНУ: «Про конституційну реформу». Резолюція Харківської регіональної організації політичної партії «Народний Союз Наша Україна» (05.07.2005); «Про позицію Харківської регіональної організації політичної партії «Народний Союз Наша Україна» щодо блокування з іншими політичними силами на наступних виборах 2006 р.». Резолюція Харківської регіональної організації політичної партії «НСНУ» (05.07.2005).Наскільки мені відомо, у сучасній українській Конституції вже не міститься положень щодо провідної та керуючої ролі будь-якої партії. Може, керівники Харківської облдержадміністрації, що одночасно є й провідними діячами регіональної організації НСНУ, створили обласний партійний осередок безпосередньо в ХОДА, тому і його резолюції розміщуються на сайті адміністрації? Однак, ст. 6 Закону України «Про політичні партії в Україні» чітко забороняє «створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої… влади».

Крім того, у цій рубриці неможливо ознайомитись із діючим положенням про акредитацію. Натомість, для інформування журналістів там міститься лише проект нового «Положення про акредитацію при ХОДА», яке ще не вступило в силу. Це цілком слушно, але, поки діє старе положення, за яким саме зараз і відбувається акредитація, воно повинно бути доведено до широкого журналістського загалу.

Районні держадміністрації в області (РДА) ще не мають своїх веб-ресурсів, тому їх інформація розміщується на офіційному сайті ХОДА у відповідному розділі (у який чомусь потрапило й посилання на Харківський міськвиконком, котрий аж ніяк не є держадміністрацією). Ця інформація, як правило, представлена за такою структурою: «Довідка-презентація. Структура РДА. Керівництво РДА. Місцезнаходження РДА та її підрозділів» Частина РДА обійшлася без презентацій, але лише 2 (Печенізька та Вовчанська) з усіх представлених райдержадміністрацій Харківської області спромоглися розмістити «Нормативно-правові акти РДА. Розпорядок роботи керівництва і працівників РДА». Не зосереджуючись на тому, що не зовсім зрозуміло, чому розміщено«розпорядок роботи», а не графік прийому, бо ж працюють усі РДА за типовим розпорядком держустанов, зауважу, що печеніжські чиновники надали інформацію лише про 4 розпорядження, прийняті з січня по травень поточного року. І тільки Вовчанська РДА розміщує на сайті усі свої розпорядження (на 06.06.05 їх було 147). Це є гідним прикладом для наслідування.

Офіційний сервер Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету www.city.kharkov.ua є досить потужним та містить великий масив корисної інформації: новини, довідка про місто, роботу міської ради, голови, виконкому, інформація прес-служби. Цікавою є рубрика «Важливо», у якій розміщуються повідомлення про найважливіші події в місті, конкурси, проекти рішень, що є цікавими для широкого загалу громадськості тощо. Є також всі рішення сесій Харківської міської ради, рішення виконавчого комітету міськради (не впевнений, що всі, бо, наприклад, за липень 2005 року розміщено лише 2, можливо, ті, що не розміщуються, стосуються звичних для виконкому внутрішніх рішень «визнати роботу певного відділу щодо… задовільною, недостатньою, прискорити, поліпшити» та т. ін.), розпорядження міського голови (згідно за нумерацією, певно, що не всі).

Сайти як ХОДА, так і міськвиконкому надають можливість здійснення зворотного зв’язку з відвідувачами: можна надіслати електронною поштою запитання губернатору чи міському голові. Але, враховуючи, що законодавчо така форма звернень громадян не врегульована, далеко не завжди, за моїми спостереженнями, запитувачі отримують відповіді.

Серед міст обласного значення власний Інтернет-ресурс www.chuguev.kharkov.ua має Чугуїв. Але це скоріше презентаційний сайт міста, ніж інформаційний ресурс органу місцевого самоврядування, хоча і підтримується співробітниками інформаційно-аналітичного відділу міськвиконкому. На ньому міститься багато пізнавальної краєзнавчої, економічної, географічної інформації, навіть «перспективы развития города», з нормативних документів місце знайшлося лише для двох: «Порядок государственной регистрации субъектов хозяйствования», «Порядок оформления разрешительных документов в сфере хозяйственной деятельности в г. Чугуеве».  

В цілому, створення Інтернет-ресурсів місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування є досить перспективною стратегією розвитку інформаційних відносин, що сприятиме втіленню у життя права кожного на доступ до інформації. Однак, необхідна як воля та політична культура керівництва відповідних органів, так і громадський контроль з боку суспільства, задля того, щоб ці сайти не перетворилися на чергові «довідки-презентації», а слугували своїй основній меті – інформували про діяльність відповідних органів та прийняті ними рішення. 
Соціально-економічні права

16.08.2005

У червні середньомісячна зарплата становила 823 грн.

   

Номінальна заробітна плата у червні 2005 року порівняно з червнем 2004 року зросла на 36,9 відсотка і становила 823,10 грн., що на 81,7 відсотка перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи по Україні (453 грн.).

Про це повідомив міністр праці та соціальної політики України В’ячеслав Кириленко. Міністр нагадав, що в травні 2005 року розмір номінальної зарплати складав 764 грн.

За словами В’ячеслава Кириленка, «середньомісячна заробітна плата за січень-червень 2005 року порівняно з відповідним періодом минулого року зросла на 33,6 відсотка і становила 724,60 грн. на місяць, що перевищує на 60,0 відсотків розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи по Україні (453 грн.).

Міністр праці відмітив, що залишається значною диференціація заробітної плати працівників по видах економічної діяльності. «Найвищі розміри номінальної заробітної плати у червні 2005 року спостерігались у працівників, які займаються такими видами економічної діяльності: авіаційний транспорт (1727,68 грн.), фінансова діяльність (1510,42 грн.), допоміжні транспортні послуги (1194,96 грн.), що, відповідно, в 2,1 – 1,45 рази перевищує середній рівень заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні», – зазначив він.

За словами В’ячеслава Кириленка, зберігається диференціація заробітної плати по регіонах країни. Як і раніше, найвищі її розміри були в м. Києві (1382,40 грн.), Донецькій (969,15 грн.), Дніпропетровській (918,91 грн.) і Запорізькій (865,80 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 68,0 – 5,2 відсотка середній рівень по економіці країни.

Низьким залишився розмір середньої заробітної плати у Хмельницькій (598,77грн.), Волинській (604,48 грн.), Тернопільській (614,86 грн.) областях, де розмір заробітної плати складає 72,7–74,7 відсотка до середнього рівня по економіці України.

02-08-2005

Майдан-ІНФОРМ, Україна

Право на охорону здоров’я

16.08.2005 | Александр Тарасов:, г.Херсон

Миллионные «оффшоры» херсонских больниц

   

Сегодня практически в каждом медицинском учреждении из родственников больных выкачивают «бешеные» суммы: заплатил – вот тебе, пожалуйста, коечка, бинтик, ваточка, укольчик, не заплатил – выпей анальгинчика, если есть, и катись на все четыре стороны. Буквально так все и происходит. Однако…

Поборы в областной больнице

«УМВД Украины в Херсонской области проводится проверка фактов, изложенных в Вашем обращении по поводу незаконных поборов с пациентов Херсонской областной больницы через использование благотворительного фонда им. Юрженко и причастности к противоправным действиям должностных лиц больницы».

Так начинается ответ начальника управления МВД Херсонщины Михаила Ясельского народному депутату, заместителю главы Комитета Верховной Рады Украины по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией Григорию Омельченко от 5 апреля этого года.

Далее главный милиционер области докладывает народному избраннику, что в состав учредителей фонда вошли главврач ХОПБ господин Клименко, два его зама, начмед, парочка заведующих отделениями. Фонд был организован в 1998-м году, а уже в 2001-м сумма пожертвований составила 1 миллион 200 тысяч гривень! Согласно уставу, эта организация преследует очень даже благую цель – предоставление благотворительной помощи областной больнице. Однако… «Проведенный анализ свидетельствует, что до начала активной деятельности фонда (2003 год) «благотворительные» взносы поступали в кассу больницы и в дальнейшем использовались на внутренние потребности областной больницы под контролем финансовых органов области».

Примечательно, что начальник УМВД области берет в кавычки «благотворительные» – почему? Возможно, ответ – в динамике поступлений и расходовании средств? «…В 2001 году в кассу больницы поступило – 1,2 млн. грн.; в 2002 году – свыше 1,7 млн. грн.; в 2003 году – только 314 тыс. грн., а в фонд – свыше 1 млн. грн.; в 2004 году суммы поступлений составили – 52,3 тыс. грн., и свыше 2 млн. грн. соответственно». Вывод Михаила Ивановича: «Указанная схема дала возможность избежать осуществления тендерных процедур и контроля за использованием средств соответствующими органами». Другими словами, с 2003 года, когда основные средства пошли в фонд, а не в больничную кассу, организация превратилась в такую себе оффшорную зону, через которую проходят не подконтрольные государству миллионы…

Откуда деньжата?

Действительно, откуда миллионы берутся у нищих медиков? Цитируем тот же ответ господина Ясельского: «…в прошлом году 97% поступлений в фонд составили «благотворительные» взносы лиц, которые обращались за предоставлением медицинской помощи, для прохождения необходимого обследования, другое».

Теперь становится более понятно, почему «благотворительные» милиционер пишет в кавычках: «Показаниями пациентов подтверждены факты установления «тарифов» на «благотворительную» помощь для определенных видов услуг, предоставляемых областной больницей»(!!!).

Жалобы в столицу

Уставшие от поборов и бездушности пациенты обратились в парламентский комитет Верховной Рады по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией. В итоге народные депутаты Украины Г. Е. Омельченко (заместитель главы вышеназванного комитета), и А. В. Чорноволенко (член комитета) направили депутатские запросы на МВД, Министерство здравоохранения, Генеральную прокуратуру. И каждое из этих ведомств занялось проверкой изложенных в депутатском обращении фактов. Правда, степень рвения у каждого из этих властных органов была разная.

Второе лицо в Минздраве – лжет

Наиболее ретивым оказалось ведомство Юрия Луценко, давшее приказ Херсонскому УВД хорошенько проверить областную больницу. И управление за довольно короткий промежуток времени собрало серьезный фактаж злоупотреблений в ХОКБ.

В отличие от МВД, Минздрав (дабы спасти своих подчиненных от депутатских разоблачений?) поручил проведение служебного расследования начальнику своего кадрового Департамента – господину Банчуку. Тому самому Николаю Банчуку, который не так давно был прокурором Херсонской области и при котором этот фонд процветал! Как и тогда, господин Банчук никаких нарушений в действиях главврача ХОКБ и руководства фонда не нашел.

А тогдашний и.о. министра здравоохранения господин С.Ханенко и вообще предоставил народным депутатам заведомо неправдивую информацию: мол, никаких тарифов на пожертвования не существует, руководство Херсонской облбольницы в состав учредителей и руководителей фонда не входит, никаких фактов неоказания медицинской помощи не обнаружено (информация из депутатского обращения Александра Чорноволенко от 8 апреля 2005 года – авт.).

Генпрокуратура вообще предпочла дистанцироваться, доверившись Минздравовской проверке.

Парень умер в 16 лет

Подобное положение дел вынудило народного депутата Украины А. В. Чорноволенко вновь направить депутатский запрос (уже четвертый!) Генеральному прокурору Пискуну, Министру внутренних дел Луценко, и Министру здравоохранения Полищуку. В этом запросе депутат обращает внимание высокопоставленных господ на неэффективность проверки фактов незаконных поборов пациентов. Он также указывает на то, что:

«Особенную социальную опасность представляют факты отказа пациентам больницы в предоставлении им помощи Херсонской областной клинической больницей по причине неплатежеспособности этих пациентов.

Непредоставление медицинской помощи Б. в 2003 году привело к смерти последнего (заявление его сына Р. прилагается).

Ужасной является информация о смерти пациента этой больницы, 16-летнего Виталия С., вследствие непредоставления ему надлежащей помощи...».

Парень был доставлен в ХОКБ из Новокаховской райбольницы каретой скорой помощи с тяжелой черепно-мозговой травмой. Для его выздоровления требовалась более качественная медицинская помощь, чем та, что могли предоставить в районе. Но медперсонал облбольницы отправил пациента назад в Новую Каховку, несмотря на то, что транспортировка в таком состоянии больного явно угрожала его жизни… Причем, несовершеннолетнему Виталию С. отказали в медицинской помощи уже после первых обращений народных депутатов в МВД, Минздрав и Генпрокуратуру.

Народный депутат просил считать свое обращение официальным заявлением о преступлении и требовал принять немедленные меры по прекращению деятельности фонда и уволить с должности главврача ХОКБ господина Клименко, а также начальника кадрового Департамента Минздрава господина Банчука. А также Чорноволенко просит рассмотреть возможность отстранения от должности зам. министра здравоохранения господина Ханенко в связи с наличием в его действиях признаков преступления, предусмотренного ст.351 УК (воспрепятствование деятельности народного депутата).

Со времени депутатского запроса прошло уже много месяцев, Фонд продолжает выжимать из пациентов государственной больницы деньги, а господа Клименко, Банчук, Ханенко – до сих пор на своих должностях…

Куда уходили миллионы?

Из того же ответа Михаила Ясельского можно узнать, что расходовались в 2004-м году средства фонда на: приобретение хозяйственных и канцелярских товаров – 129,4 тыс.грн.; начисление зарплаты, других выплат и предоставление материальной помощи на общую сумму 57 тыс.грн.; приобретение мебели, оборудования и осуществление ремонта на сумму 1,616 млн.грн.; повышение квалификации врачей – 9,5 тыс.грн.

Тем временем ст. 49 Конституции Украины гласит: «…В государственных и коммунальных учреждениях охраны здоровья медицинская помощь предоставляется бесплатно…».

Есть еще и решение Конституционного суда Украины от 29 мая 2002 года (дело №1-13/2002 о бесплатной медицинской помощи): «…В государственных и коммунальных учреждениях охраны здоровья медицинская помощь предоставляется бесплатно. Это необходимо понимать так, что в государственных и коммунальных учреждениях охраны здоровья медицинская помощь предоставляется всем гражданам независимо от ее объема и без предварительного, текущего или последующего расчета за предоставление такой помощи».

газета «Вгору», www.vgoru.org

Право на охорону здоров’я

16.08.2005

Відкритий лист Міністру охорони здоров’я

   

Міністру охорони здоров’я

п. М. Є. Поліщуку

Шановний пане Міністре!

До Вас звертаються представники громадських правозахисних організацій, які дуже часто мають справу з порушенням прав пацієнтів. Більш того, можна відверто сказати, що сьогоднішній стан галузі є таким, що порушує основне конституційне право громадян України – право на життя.

Безкоштовною наша медицина є тільки на папері. І це не дивно: безкоштовної медицини немає ніде в світі. Всі розуміють, що стаття Конституції, яка гарантує безкоштовну медицину, є суто популістською. Але саме через цей популізм ми маємо брутальні порушення з боку медиків і свого професійного обов’язку, і просто норм моралі.

Медики отримують мізерну зарплатню і тому, як кажуть, кожний викручується, як може. На всю країну пролунали гучні справи, коли медики просто відмовлялись надавати безкоштовну невідкладну медичну допомогу. Одного разу через це, як нещодавно повідомили засоби масової інформації, загинула молода дівчина, а декілька років тому назад в Харкові через ненадання вчасної медичної допомоги загинув підліток, якому хірург відмовився робити операцію, поки батьки не заплатять певні кошти. Поки батьки шукали гроші, дитина загинула, а батько, в стані афекту, задушив лікаря. Такі шекспірівські трагедії бувають не дуже часто, але постійно хворим не надають необхідної допомоги, не налагоджена сучасна діагностична апаратура, хворі не можуть оплатити ліки, які їм виписують.

Статистика смертності жахлива і ставить нас на рівень бідних країн Африки. Дешеві вітчизняні ліки зникають, і в аптеки потрапляють їх дорогі закордонні аналоги, які є недоступними для пересічних пацієнтів. Безліч ліків підроблені, але цього ніхто не контролює.

А чого тільки варте «Положення про обіг наркотичних речовин і прекурсорів», яке три роки тому прийняла Верховна Рада! Велика частина хворих на неврологічні, невротичні та нервово-соматичні хвороби виявились відрізаними від необхідної допомоги. Через це «Положення» ціни на чорному ринку ліків на транквілізатори сягнули до рівня вартості справжніх наркотиків. Але ж наркоманам не потрібні ані сібазон, ані рудатель, ані клонозепам в такій кількості, в якій йому може виписати звичайний лікар. То яку мафію ми годуємо, вводячи так звані «рожеві» спецрецепти і позбавляючи хворих відповідної медичної допомоги? Лист із зверненням до нас інваліда армії додаємо. А яку мафію ми годуємо, не контролюючи закупівлю препаратів, які або не по кишені пересічному українцю, або не пройшли належного контролю?

Шановний пане Міністре, Ваші пропозиції, що до змін в медичній галузі: введення системи сімейних лікарів, їх праця у селі і т. д., не є зміною системи охорони здоров’я, якої в нас просто немає, бо вона розвалилась після розпаду СРСР. Все, що Ви пропонуєте, є просто залатуванням дірок, але їх так багато, що можете не сумніватись, залатати їх не вдасться. Хоча б із-за мізерної суми, що наша держава виділяє на медицину взагалі.

Система охорони здоров’я потребує докорінних змін. Ми вже не один раз писали про систему медичного страхування із приватними лікарняними касами, що діють в усьому світі. Чому ми не чуємо про це від Міністерства охорони здоров’я? Хто, як не відповідне Міністерство і відповідний Комітет у Верховній Раді, повинні розробити новий закон і переконати депутатів щонайшвидше прийняти його?

Крім сумної статистики смертності в Україні, ми маємо сумну статистику захворювання серед підлітків. На 1000 юнаків 1500 захворювань. І це статистика тільки чоловіча, бо хлопців обстежують військкомати, а дівчата хворіють не менше. Невчасна і несучасна діагностика, неефективне лікування, забрудненість навколишнього середовища, неналежний контроль за якістю продуктів і ліків – все це веде до деградації української нації на генетичному рівні.

Попередня влада не змінила за 14 років систему охорони здоров’я, а довела її до повного розвалу. Але попередня влада відверто працювала тільки на себе і зовсім не переймалась життям і здоров’ям громадян.

Не змінити систему охорони здоров’я зараз – це злочин, бо у нації вже немає ані моральних. ані фізичних резервів. Сподіваємось, що ми отримаємо відповідь на наш лист.

З повагою,

Сухорукова І.Б., редактор бюлетеню «Права людини»

Захаров Є.Ю., співголова ХПГ

Шутальова М.С., співголова Харківської обласної спілки солдатських матерів

Тополевська Л.І., координатор проекту

Фурсова Н.Л.

Мирошниченко О.А.

Карасик С.З.

Харківська правозахисна група

Лист відкритий для підписання усіх бажаючих громадян та організацій.

Щоби підписатися – наберіть адресу:

http://www2.maidanua.org/news/post.php3?bn=maidan_petit&key=1121794237

Кримінально-виконавча система

16.08.2005

Интервью с Александром Букаловым

   

От редакции «ПЛ»: Александр Павлович Букалов, председатель совета правозащитной организации «Донецкий Мемориал», только что вернулся из Грузии, где готовил группу тренеров, которым предстоит обучать персонал строящейся в Рустави «евротюрьмы». Визит осуществлялся в рамках специальной программы ООН для министерства юстиции Грузии, цель которой – реформировать систему исполнения наказаний в этой стране, которая находится в положении, гораздо более плачевном, чем в Украине. Інтервью, которое он дал газете «Донбасс» (6.08.05), публикуется ниже.

Корресп.Итак, сидеть в Грузии еще хуже, чем сидеть в Украине?

А.Б.: – Хуже, если говорить о материально-бытовых условиях отбывания наказания. Но и сидящих – если брать показатель на сто тысяч населения – вдвое меньше, чем в Украине (восемь тысяч зэков на четыре миллиона жителей страны). Мы были в Рустави-2, типичном учреждении, как бы у нас сказали раньше, «строгого режима». Представьте себе общежитие, огромный двухэтажный барак, внутри которого рядами стоят нары, на них без постельного белья, в основном – без матрасов и подушек, на каких-то тряпках, спят люди. У нас бывает бродягам на вокзалах уютнее. Вместо окон иногда просто проемы, не только без стекол, но и без рам. Серьезные проблемы с электричеством по всей стране, с отоплением...

Корресп. Может, климат позволяет?

А.Б.: – Зимой в Грузии бывает снег, но, согласитесь, даже если на улице плюс 5, комфортными эти условия не назовешь... Сейчас в Рустави-2 ремонт, но я сомневаюсь, что его успеют закончить к зиме. Зато это – единственная тюрьма в Грузии, где нет проблем с водой. По всей видимости, неудовлетворительное и питание: из 914 человек 200 отказались от казенной пищи и живут только на передачах родственников. Мы видели кровати, стоявшие на улице – некоторые ночуют под открытым небом. Это приятнее – спать под деревом, чем в таком общежитии. Вообще царит такая милая разруха – в штабном помещении под потолком в коридоре птички свили себе гнездо.

Корресп.Трудно представить, что в украинских «казенных домах» где-либо могло бы царить такое «демократическое» разгильдяйство. Мне кажется, там не только в деньгах проблема, но и в бесхозяйственности?

А.Б.: – Мне бы не хотелось выступать с такой критикой в отношении дружественного нам государства, тем более, что и нам есть чему поучиться у грузин... Хотя в чем-то вы правы: рядом с карцером на улице не закручен кран, течет вода. А в карцере невозможный запах – санузлы в антисанитарном состоянии. Казалось бы, чего проще набрать ведро воды и дать зэкам, чтобы они по крайней мере сделали уборку...

Корресп.Я так понимаю, что к приезду вашей делегации никто специально условия не лакировал: траву не стриг, бордюры не белил?!

А.Б.: – Вот именно. Такое спокойствие администрации говорит об отсутствии хорошо всем нам знакомой традиции «пускать пыль в глаза» – у меня этот подход вызывает симпатию. Да, они не стремятся приукрашивать истинную картину. Но не стоит и сгущать ее – например, в Рустави-2 в хорошем состоянии церковь.

Корресп.А как там с коррумпированностью персонала?

А.Б.: – В наши задачи не входило исследование этой проблемы, но коллеги, правозащитники из Грузии рассказывали, что в их стране высокий уровень коррупции, и в колонии за деньги можно почти все. Да и сами мы видели «воровскую хату» – то есть как бы «камеру-люкс» в общей казарме. Представьте: общежитие заканчивается двумя относительно обустроенными комнатками, обстановка в которых резко диссонирует с остальной. Нам объяснили, что эти повышенной комфортности места – для «особенных», как я понял – места для элиты преступного мира.

Корресп.У работников администрации маленькая зарплата?

А.Б.: – Начальник тюрьмы получает 500 долларов – приличная зарплата в стране, где средний заработок не дотягивает до сотни у. е. В Грузии вообще один из самых высоких уровней безработицы. Вот и для зэков ее нет – есть промзона, но никто не работает.

Корресп.Так в чем же грузинская пенитенциарная система может служить примером для украинской?

А.Б.: – Как позитивное хочу отметить, что наш визит не был диковинкой. Вы сами знаете, как в нашей стране непросто попасть в колонию журналисту, то же – правозащитнику, представителю общественной организации. А вот в Грузии, где проблем гораздо больше, их никто не стремится прятать. Система достаточно открыта в сравнении с украинской. Меня, иностранца, пропускали наравне с гражданином Грузии без всяких ограничений. Допустим, у нас иностранец пожелает просто посетить – не инспектировать! – колонию, может быть, даже с целью оказать гуманитарную помощь... Так вот: для того, чтобы попасть в украинскую колонию иностранцу, необходимо получить разрешение руководства Департамента, которое в свою очередь будет согласовано с СБУ. Можно только представить, какой помощи лишились наши колонии благодаря такой архаичной процедуре! Целый ряд инициатив со стороны властей Грузии говорит о намерении радикально изменить ситуацию. Я просто позавидовал – команда из 20 тренеров будет готовить тюремный персонал Грузии по самым высоким стандартам. У нас по стране десятка человек не наберется, кто бы на таком уровне мог обучать персонал европейским стандартам обращения с осужденными, национальному законодательству и иным важным вещам. Если мы стремимся в Европу, нужно понимать, что перестройку нужно начинать со своего менталитета. Наши многие руководители учреждений считают, что нужно только дать им денег, чтобы все стало замечательно, а ведь очень важно изменить в сторону европеизации образ мышления, в том числе и работника администрации. Продолжением благих намерений руководства Грузии достичь европейских стандартов стало строительство «евротюрьмы» в том же Рустави. У нас таких учреждений пока нет.

Корресп.Европейский союз намерен подарить Грузии такую тюрьму?

А.Б.: – Очевидно. Планируется, что там будет содержаться сначала 300 человек, а со временем 800 (каждый десятый зэк Грузии). Но представитель ООНовской программы Олави Израель (Эстония) посетовал, что в новые просторные помещения грузины собираются разместить побольше заключенных. В камеру, рассчитанную на восемь человек (исходя из евростандартов) монтируют двухъярусные нары, чтобы увеличить число «жителей» камеры до 16. А про Рустави-2 г-н Израель высказался так: «За свою жизнь я посетил несколько сотен тюрем, но не могу вспомнить тюрьму с худшими условиями». А был он во многих тюрьмах СНГ, в том числе и в Украине.

Беседовала Татьяна Заровная

Материал прислал Владимир Березин

Погляд

16.08.2005 | Дмитро Тузов, головний редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Тоніс»

Чому я не підписав лист-вимогу журналістів до Ющенка

   

Частина перша, емоційно-психологічна

Лист журналістів більше схожий на істерику, яка не гірша, аніж та, що влаштував «перед їхніми мордами» сам Ющенко. І це загальний стан більшості людей. Суспільство емоційно перегрілось під час революції.

Позитивний, а для іншої частини населення – негативний стрес призвів до перезбудження, яке межує з масовим психозом. Я це бачу з точки зору інформаційника – динамізм наших внутрішніх подій на порядок вищий того, до якого ми звикли. У відпустку піти проблема: колись мертвий сезон (липень-серпень) за своїм драматизмом не поступається періоду виборчої кампанії.

Причому, маятник суспільних емоцій, доведений Майданом до піку півроку тому, пішов в іншому напрямку. Поляризацію позитивного революційного заряду коротнуло на «мінус». На обличчях людей застиг неприхований жах: що відбувається, і головне, класичне – ВСЕ ПРОПАЛО! І ми за це мерзли на Майдані!

Мільйони людей очікували продовження банкету – феєричної різдвяної, помаранчевої казки – впродовж першого місяця – подолання корупції. Потім ще кілька тижнів на прихід в країну справжніх мільярдних інвестицій, десь до закінчення року вступ до СОТ, після цього експансія на світові економічні ринки, і десь на другу-третю річницю помаранчевої революції тріумфальний вступ до НАТО та ЄС.

На тлі такого сценарію все, що відбувається в країні тепер, нагадує справжній Армагедон. Перед нами дві крайнощі. Якщо спробувати спокійно, без післяреволюційної істерики подивитись на те, що відбувається в країні, можна зробити несподіване відкриття: Перше – на нас не напали марсіани і життя, як не дивно, триває.

Причому, люди продовжують кохатись, а біг-борди на вулицях нагадують, що нас має бути 52 мільйони. Якщо подивитись ще глибше, можна побачити, що продовжують працювати всі наші електростанції, системи комунікацій, пошта, телеграф і все таке інше (Інтернет – особливо ефективно).

Правда, нас дуже засмутила брехня міністра Зварича, гризня в центрах державної влади та подорожчання бензину (а відповідно й решти необхідних речей). Обставини неприємні. Але несмертельні для незалежної демократії – навіть машин на вулицях не стало менше.

Натомість, Україна в чергове показала свою фартовість – юрисдикція нової влади доволі швидко поширилась на області, заштриховані синім кольором, а сепаратизм засудили навіть його автори.

Мас-медіа без керма і вітрил з Банкової рулять кожен в свій бік, а цензурою, яка насувається на країну, лякають хіба-що політологи, які час від часу вибудовують жахливі сюжети-страшилки. І при цьому на мільйонах облич – розпач і гнів – «і за це ми голосували».

Українці дуже емоційні. Українці романтики, а не реалісти. Можливо, лише українці ладні спочатку повірити у казку, а потім її знищувати – починати капітуляцію в момент свого найвищого тріумфу. Причому, першими кидають зброю, знамена і барабани та тікають з окопів саме ті, хто вів людей вперед.

Тоді, коли я бачив об`єднаний Майдан, я щиро пишався своєю приналежністю до цієї великої європейської нації. Мій друг сказав: «А знаєш, ми дуже дорослі. Ми зробили революцію навіть нікому не зламавши при цьому щелепу». Тепер, лише через кілька місяців, я хочу цій нації дати одного великого колективного ляпаса – аби люди заспокоїлись, відкрили очі і зрозуміли, що НІЧОГО ЩЕ НЕ ПРОПАЛО.

Як писав один великий француз в момент окупації його країни – «серце моєї Батьківщини б`ється і воно здатне відторгнути від себе шкідливі рештки». Мені дивно, що люди, які ішли на барикади та кидались під колеса автобусів, негайно втягнулись в партійні інтриги, розраховані на березень наступного року або дали заволодіти собою невиправданим, гіпертрофовано збільшеним страхам і розпачу.

Якщо в цій країні є мужчини (жінкам теж це дозволяється) – треба припинити цю дивовижну істерику.

Що відбувається навколо сім`ї Ющенка?

Звісно, Ющенко був приреченим на публічні атаки. Під час інтерв`ю в часи революції я йому про це сказав – ви розумієте, що після перемоги на вас почеплять всіх собак? Мова йшла не лише про економіку...

Я знаю Сергія Лещенка як журналіста. Він таки працював на свободу слова. Пам`ятаю епізод в Австрії, на саміті президентів – поки більшість журналістів розпаковували валізи в готелі, Сергій встиг влаштувати тиху паніку в оточенні Кучми – тому доповіли, що журналіст з «Української правди» намагається продертись в його апартаменти, щоб з`ясувати, скільки українцям коштують всі ці президентські люкси.

Ще до останніх виборів всі знали, що Ющенко та його дружина далеко не бідні люди. Думаю, що прибічники матеріальної рівності всіх людей планети голосували, скажімо, за прогресивний соціалізм.

Можливо – за комуністів – хоча і головні комуністи теж їздять не на «Тавріях» і навчились заробляти непогані гроші в політиці. Проблема, як я бачу, не в статках першої сім`ї, а в тому, що президент не сказав правди стосовно всіх цих чеських номерів, пентхаузів та «БМВ».

З формальної точки зору ніби все правильно – заплутався в поясненнях, по-хамськи повівся на прес-конференції (до речі – захищаючи свого сина) – до гільйотини, пліз. Адже на заході стерли б на порох, чи не так? Не так.

Америка свого часу вибачила своєму президентові відверту брехню – американці чітко відрізнили приватні справи сім`ї від національних і залишили це задоволення для Хіларі – судити моральність свого чоловіка, а собі лишили президента. До речі – успішного президента. Дівчаток Путіна два джипи – цілий підрозділ «Альфи» супроводжує – за державний рахунок, майте на увазі.

У нас президент платить за охорону свого сина. Але українцям обличчя мордоворотів не подобаються. Цікаво, на кого охоронець має бути схожий? Невже нація готова спостерігати реал-таймовий серіал під назвою «викрадення сина президента»? З метою шантажу, впливу на батька, психологічного зламу, викупу, зрештою.

Невже нам справді ТАКИХ шоу в реальному часі хочеться? Ось тоді ми будемо справжньою країною, де жорсткий маразм перемагає будь-який глузд.

Тепер власне про свободу слова. Символічно, що саме Віктор Ющенко одним з перших випробував на власній шкірі зуби акул пера. Від людей, які працюють на колись провладних телеканалах, знаю, що там чекають, аби їм спустили із секретаріату президента бодай маленьку вказівку (як в добрі старі часи) – кого і як треба показувати. Народ з нетерпінням чекає «бєспрєдєлу»). Це буде сигнал для редакційного бунту.

Проблема в тому, що вказівок немає. Далі – журналісти вимагають у Ющенка вибачень. Правильно – якщо мова йде про створення четвертої влади, треба примусити себе поважати. Так би мовити, «круто стать на районє». Але, якщо заради справедливості продовжити цю ідею – чи багато журналістів, які за гроші перетворили свій професійний цех на м’ясну лавку, вибачились перед народом України за все те, що вони виливали на голови своїх співгромадян під час всіляких виборів?

Позитив кризи

Українська журналістика поставила дуже високу планку. Віднині в цій країні не існує земних богів. Бог, нарешті, перемістився на небеса. В таких умовах ЗМІ мають шанс почати війну одразу на два фронти (в даному разі доктрина Бісмарка не є актуальною). З владою тому, що апріорі не буває (для нас, сторожових псів) гарної влади. А з опозицією тому, що вона вже була владою, знаємо.

Отже, є надія, що бодай якась частина наших журналістів буде працювати за принципом: бий білих, поки не почервоніють і бий червоних, поки не побіліють. І якщо ця планка задерта вже так високо, її треба тримати.

Зокрема, вимагати пояснень – яким чином чиновник-політик купує собі квартиру в хмарочосі у Маріїнському парку і співставити цей факт з його офіційною зарплатою. Не бути ідіотами і не вірити запропонованій містифікації про те, що 500 розкішних авто в нашій країні, де рухоме й нерухоме майно не встигають будувати і завозити, не можна продати, а на виручені кошти щось зробити для, скажімо, бездомних дітей.

А тому треба по дві машини віддати губернаторам (хабар за наступні вибори?) – цим «найбіднішим» представникам правлячої еліти, яким для повного щастя не вистачає хіба-що «Фаетонів» і «Туарегів» з чотирилітровими двигунами. (Це сільська медицина на дореволюційних УАЗиках нехай життя людям рятує).

Загалом, несправедливості і обману, а інколи і простої людської зради навколо нас стільки, що роботи вистачить багатьом поколінням випускників всіх українських інститутів журналістики. Але, якщо подібних розслідувань (окрім цього) не буде, особисто я не зможу боротись з підозрами, що нинішня історія з мочиловом сім"ї Ющенка була інфікованою з-за меж журналістської тусовки.

Думаю, варто батькам залишити процес коригування виховання свого сина – це суверенне право кожної сім`ї. Дітей мають виховувати батьки, а не комсомол, гітлерюгенд чи «Українська правда». Баста.

А журналісти справді мають пускати владу на фарш. За відсутність обіцяних інвестицій. За те, що податкова продовжує терор проти малого бізнесу. За мафію, яка, злегка похитнувшись після революції, відновлює свій контроль над країною. За владу, яка інколи нагадує тераріум. За систематичні подорожчання життя.

І тут ми повертаємось на початок: люди вимагають продовження новорічної казки. З негайним щасливим хеппі-ендом. А насправді, все лише починається. Ми вступили в період, як передбачав Вацлав Гавел, великих розчарувань. Це логічний процес. Моральну депресію пройшли свого часу та ж Чехія і Польща. Все залежить від того, чи не спалимо ми самі себе на цій дорозі – зовні і внутрішньо.

http://maidan.org.ua/

Вісті з пострадянських країн

16.08.2005

В Беларуси сорвано проведение летнего лагеря по правам человека для студентов-юристов

   

18 июля 2005 года в Центре «Надежда», недалеко от районного центра Вилейка Минской области сорвана работа первого национального летнего лагеря по правам человека для студентов-юристов, организованного Фондом Правовых Технологий.

Руководство Центра «Надежда» отказало в предоставлении места для проживания и питания участников лагеря – студентов юридических ВУЗов Беларуси – буквально за несколько часов до начала работы лагеря.

Отказ в предоставлении базы для лагеря был мотивирован наличием Постановления № 85 Вилейского районного центра гигиены и эпидемиологии, подписанного Главным государственным санитарным врачом Вилейского района Михалевичем М.М. на основании акта обследования палаточного лагеря ДРОЦ «Надежда» и протокола о санитарном нарушении от 18 июля 2005 года. Указанным постановлением предписано «прекратить эксплуатацию палаточного лагеря ДРОЦ «Надежда» с 18 июля впредь до устранения «недостатков». Этими недостатками являются ни много, ни мало антисанитарные условия в детском реабилитационно-оздоровительном центре: «переполненные биотуалеты и мусороконтейнеры на территории палаточного городка, не оборудован герметический выгреб для приема сточных вод от умывальника» (цитируется по тексту Постановления).

Примечательно, что Фондом Правовых Технологий были достигнуты договоренности с руководством белорусско-немецкого Центра «Надежда XXI век» о проведении лагеря на базе их палаточного городка еще в марте этого года.

С 2005 года Фонд Правовых Технологий провел прием заявок на участие в лагере от студентов юридических ВУЗов и сформировал группу из 50 участников.

Для проведения занятий в лагере в Беларусь уже прибыли тренеры из Украины Сергей Буров и Сергей Волочай.

К идее проведения лагеря по правам человека проявили интерес студенты из Швеции, которые также получили соответствующее приглашение.

Руководство Фонда Правовых технологий тщательно готовило программу и проводило организационную подготовку, руководствуясь Резолюцией, принятой на пятьдесят третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН «Декларации о праве и обязанности отдельных лиц, групп и органов общества поощрять и защищать общепризнанные права человека и основные свободы».

Программа лагеря, рассчитанная на 10 дней, включала в себя учебные блоки: «Вводный курс по правам человека», «Международные механизмы защиты прав человека», «Доступ к правосудию», «Доступ к правовой помощи и организация правовой помощи в Беларуси». Программа также предполагала практические действия по распространению информации о доступе к правовой помощи для жителей белорусских деревень.

Администраторы программы вынуждены были в экстренном порядке оповещать студентов, уже выехавших к месту сбора со всех уголков Беларуси, о переносе программы.

Все участники выразили свое профессиональное и гражданское понимание истинных причин, по которым было сорвано проведение лагеря.

Руководство Фонда Правовых технологий, несмотря на негативное развитие событий и фактическое запрещение лагеря, считает, что молодые люди, будущие правоведы, уже получили наглядный урок препятствования доступу к знаниям в сфере прав человека со стороны официальных властей.

Такие бесхитростные уловки власти – буквально накануне мероприятия закрыть доступ к месту проведения неугодного властям мероприятия, сославшись на предписания санитарных, пожарных или коммунальных служб, или же решения судов – давно знакомы правозащитникам из разных стран. Достаточно вспомнить хотя бы одно событие 2004 года в Крыму, где чуть было не сорвался Круглый стол неправительственных организаций с участием Джорджа Сороса. Мероприятие было намечено провести в Ливадийском Дворце, который был в спешном порядке закрыт по предписанию пожарной инспекции накануне мероприятия.

Нужно ли говорить, что запрет на эксплуатацию палаточного городка удивительным образом совпал с датой начала работы лагеря по правам человека в Беларуси?

Никто даже и не сомневается, что данный запрет является одним из шагов по исполнению изданного под грифом «Для служебного пользования»  Приказа Комитета по образованию Мингорисполкома от 23 мая 2005 года «О мерах по недопущению попыток вовлечения учащихся и студентов в противоправную деятельность политического толка».  (http://www.charter97.org/bel/news/2005/06/09/min)

Именно существование данного приказа дает повод организаторам и экспертам проекта сомневаться в истинности причин, названных руководством Центра «Надежда» в качестве повода для отказа в предоставлении палаточного городка. Ведь в соответствии с вышеупомянутым приказом руководство органов управления образования «несут персональную ответственность за факты участия учащихся и студентов в несанкционированных мероприятиях, противоправных действиях. По всем имевшим место случаям участия учащихся и студентов в несанкционированных мероприятиях, проводимых оппозиционными организациями, проводить служебные расследования, обеспечить их принципиальную оценку, принимать меры воспитательного воздействия, вплоть до отчисления в установленном порядке из числа учащихся и студентов лиц, участвовавших в несанкционированных мероприятиях, совершающих противоправные действия в общественных местах».

Учитывая сложившиеся обстоятельства, Фонд правовых технологий обращается ко всем международным и правозащитным организациям с просьбой предоставить помощь в организации и проведении лагеря еще до начала нового учебного года за пределами Беларуси.

С места событий – Минск, Беларусь, 19 июля 2005 года Елена Волочай, 

Международный Альянс профессиональной поддержки общественных инициатив (IAPS)

http://www.iaps-ci.org


Бюлетень "Права Людини", 2005, №20

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори