пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200626
№26
2006

Бюлетень "Права Людини"

Катування та жорстоке поводження

25.09.2006
джерело: helsinki.org.ua

В Дніпропетровському СІЗО №3 ув’язнені оголосили голодування протесту

   

За інформацією, яку Вінницька правозахисна група отримала від джерел, що пов’язані із українською пенітенціарною системою, в середу 20 вересня 2006 року оголосили голодування ув’язнені камери №317 слідчого ізолятору №3 міста Дніпропетровська. Наразі повідомляється про голодування 8 осіб, проте очікується, що в разі, якщо вимоги голодуючих не буде задоволено, вже в другій половині дня четверга 21 вересня 2006 року протести можуть охопити весь СІЗО №3 Дніпропетровська.

Ув’язнені виступають проти нелюдських умов утримання, зокрема повідомляється про масові знущання спецпідрозділів Державного Департаменту з виконання покарань, під час яких ув’язнених били, роздягали та топтали їхній одяг, залякували та демонстративно знищували передачі від родичів. В камерах антисанітарні умови, сирість та комахи, ув’язненим не привозять гарячі обіди в суди, в дні судових засідань ув’язнених будять уже о п’ятій-шостій годині ранку, після чого їх кидають в невеличкі клітки, де тримають по кілька годин, таку саме процедуру застосовують і після повернення з судів.

В СІЗО майже відсутня медична допомога, від більшості хвороб співробітники медчастини пропонують парацетамол.

Після того, як вісім засуджених камери №317 відмовилися від обіду, їх перевели в сусідню камеру №316, в якій зіпсований санвузол (забито туалет), повно комах.

Існує вірогідність того, що адміністрація СІЗО, намагаючись приховати протести ув’язнених, буде продовжувати чинити на них тиск з метою залякати та припинити акцію протесту. Ув’язнені просили адміністрацію повідомити про свої вимоги Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Іванівні Карпачовій і просили її особисто вивчити ситуацію з порушеннями прав людини в СІЗО №3.

Не маючи можливості негайно перевірити вказану інформацію, Вінницька правозахисна група публічно звертається до Ніни Іванівни Карпачової та Генеральної прокуратури України з клопотанням про проведення негайної перевірки інформації про порушення прав ув’язнених, які призвели до масової акції протесту в СІЗО №3 міста Дніпропетровська.

Додаткова інформація : Дмитро Гройсман, координатор ВПГ, 8-0672846450

Катування та жорстоке поводження

02.10.2006 | Анна Луканская
джерело:
Газета по-украински

Хождение по мукам: следствие в Украине длится в среднем 135 суток

   

Вступая 11 лет назад в Совет Европы, Украина обязалась реформировать отечественную пенитенциарную систему. Кое-что действительно изменилось.  Теперь на письмах заключенных в графе «обратный адрес» пишут не загадочное  «Учреждение ЮА 45/85», а понятнее – «Бучанская исправительная колония».  Однако изменений своей сути система все же не претерпела. Хотя и был создан в 1999 году Государственный департамент по вопросам исполнения наказаний, который руководит теперь всеми исправительными учреждениями.

 – Совет Европы настаивал на подчинении этого ведомства Министерству юстиции, – рассказывает 54-летний председатель Общественного совета по вопросам соблюдения прав человека при Минюсте Александр Беца. – Однако в настоящее время тюремное ведомство существует как самостоятельный орган государственной исполнительной власти. С министерством свою деятельность не координирует. Нельзя сказать, что новое руководство Госдепартамента является профессиональным, компетентным и обеспечивает неуклонное соблюдение прав осужденных.

По словам юриста Валентины Бадыры, 48 лет, из Черниговского правозащитного центра, департамент часто выдает внутренние инструкции, противоречащие действующему криминально-исполнительному законодательству. Правозащитница рассказывает, что в прошлом году она добилась устранения нарушений прав пожизненно заключенных женщин в Черниговской исправительной колонии №44.

 – Им безосновательно не предоставляли длительных свиданий, уменьшали сумму средств на приобретение продуктов и предметов первой необходимости, позволяли только две посылки в год вместо шести, – рассказывает Валентина Бадыра. – За пределами камер позволяли быть только в наручниках. Все это – нарушение законов Украины и Европейской конвенции по правам человека.

В прошлом году по судебным приговорам из СИЗО освобождены 9528 человек.

Обращения Черниговского правозащитного центра к Госдепартаменту по вопросам исполнения наказаний были безрезультатными. Переписка длилась год и 8 месяцев, пока Генпрокуратура не внесла протест об устранении нарушений.

По словам заместителя генерального прокурора Украины Александра Шинальского, о таких фактах в его ведомстве узнают преимущественно от правозащитников и представителей общественных организаций. Он считает, что, сотрудничая именно с ними, можно изменить ситуацию к лучшему.

Резонансные события, имевшие место в этом году в колониях Харьковской, Львовской и Ровенской областей, во многом были спровоцированы непрофессиональными и негуманными действиями администрации учреждений.

Впрочем, говорит 55-летняя Татьяна Яблонская из Украино-американского бюро защиты прав человека, массовое членовредительство и другие акции протеста были в исправительных учреждениях всегда. Раньше это просто замалчивалось.

Из мест лишения свободы жалобу на плохие условия содержания или действия стражей порядка можно отправить разве что нелегально: корреспонденция заключенных тщательным образом цензуруется. К тому же по старой традиции проверять такие жалобы «спускают» тем, на кого жалуются.

С недавних пор сообщить о фактах нарушений прав задержанных или заключенных можно сразу в Генпрокуратуру – по телефону 280 20 58. Таким же способом можно записаться на прием к руководству этого ведомства.

Общеизвестно, что значительный процент заключенных – люди невиновные.

Применяются пытки и другие запрещенные методы воздействия. Из-за этого показатели раскрытия преступлений у нас намного более оптимистичны, чем даже в развитых европейских странах, – утверждает Татьяна Яблонская.

Типичной является такая картина. Человека задерживают. Он находится в шоковом состоянии. К нему не пускают адвоката, не дают позвонить родственникам, не дают есть и пить, а иногда – спать. Инсулинозависимого больного лишают возможности своевременно получить лекарства. Бьют, пока не потеряет сознание. Для прекращения издевательств нужно сознаться в совершении преступления.

Эксперты утверждают, что больше всего нарушений происходит как раз на этапе задержания и предварительного заключения. В августе нынешнего года общественный центр «Доброчин» при поддержке фонда «Возрождение» провел соцопрос в двух следственных изоляторах на Черниговщине. Только 24,2% опрошенных имели возможность встретиться с адвокатом сразу после задержания, до первого допроса. Более половины вообще не были проинформированы о таком праве. 20% ответили, что их родственникам о задержании не сообщили. Только в 2,8% случаев стражи порядка сделали это сразу. ^В то же время на условия содержания в СИЗО жаловались почти все. Большинство задержанных нуждались в медицинской помощи.

 – Людей, чья вина еще не доказана, содержат в значительно худших условиях, чем осужденных в колониях! – говорит Александр Беца. – Учтите, что все наши следственные изоляторы были построены 50 или даже 150 лет тому назад. В переполненных камерах духота, не хватает освещения, стены пропитаны вековым запахом пота и затхлого воздуха. Ежедневно заключенным позволяется лишь один час прогулки на свежем воздухе. Питание бедное, в основном, крупы и жиры.

Следствие в Украине длится в среднем 4,5 месяца. После этого человек может годами ждать суда. В прошлом году по судебным приговорам из СИЗО освобождены 9528 человек. Из них 1250 просидели под стражей больше года.

Газета по-украински

Право на справедливий суд

20.09.2006

В Харкові стартував пілотний проект щодо створення офісу з надання безкоштовної правової допомоги громадянам

   

Указом Президента України від 09.06.2006 року № 509/2006 схвалено «Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні». Концепція спрямована на реалізацію закріпленого Конституцією України права людини на доступ до правосуддя, впровадження державної системи доступної та якісної правової допомоги, яка б відповідала потребам суспільства. На даний час у країні триває підготовчий етап формування цієї системи, який передбачає проведення в декількох областях України експериментів з метою апробації різних організаційних форм надання безоплатної правової допомоги для визначення кількості адвокатів, необхідних на ці цілі, та коштів на їх утримання. 24 березня 2006 року на засіданні Ради з координації реформи безоплатної правової допомоги /утворена у січні 2006 року при Міністерстві юстиції України з представників Міністерства юстиції, Асоціації правників України, Спілки адвокатів України, Міжнародного фонду «Відродження», громадських організацій/ прийнято рішення про початок роботи у якості експерименту першого пілотного офісу з надання безоплатної правової допомоги у Комінтернівському районі м. Харкова. Проект передбачає надання правової допомоги особам, які не мають коштів для оплати послуг адвоката. На даному етапі надання послуг буде здійснюватися в межах трьохсторонньої угоди, укладеної між Головним управлінням МВС України в Харківській області, Комінтернівським районним відділом ГУМВС України в області з одного боку, а також Благодійною організацією «Пілотний проект» Правова допомога» – з іншого боку. В обов’язки працівників міліції входить своєчасне направлення до благодійної організації інформації про бажання доставлених до відділу міліції осіб отримати безоплатну правову допомогу. Благодійна організація «Пілотний проект «Правова допомога» зі свого боку взяла на себе обов’язки надавати громадянам, які підозрюються у вчиненні злочину або іншого правопорушення, кваліфіковану правову допомогу на безоплатній основі. 19 вересня 2006 року об 11.00 у приміщенні Комінтернівського районного відділу ГУМВС України в Харківській області було оголошено про початок довготривалої співпраці між Бюро правової допомоги та Комінтернівським РВ. Тут відбулося урочисте підписання трьохсторонньої угоди про порядок надання правової допомоги громадянам. У заходах взяли участь начальник Головного управління МВС України в Харківській області генерал-майор міліції Ігор Репешко, представник Міністра внутрішніх справ в Харківській області Олександр Сирота, голова Бюро правової допомоги Генадій Токарєв, адвокати Бюро та іноземні партнери проекту – Едвард Рукер юрист з США та його колеги. Схема взаємодії працівників міліції з представниками благодійної інформації відпрацьовувалась з 21 серпня цього року. Розпочати роботу офісу планується з 20 вересня. При цьому слід взяти до уваги, що безоплатна правова допомога буде надаватися особам виключно за їх бажанням. За громадянами зберігається повне право скористатися послугами «Благодійної організації «Пілотний проект», відмовитися від запропонованої їм безоплатної правової допомоги або запросити для надання правової допомоги будь-яких інших адвокатів.

ЦГЗ УМВС УКРАЇНИ В ХАРКIВСЬКIЙ ОБЛАСТI

Право на справедливий суд

21.09.2006 | Ольга Гончарова

Міністерство юстиції встановило новий порядок реєстрації нормативно-правових актів

   

Починаючи с 1993 року, в Україні був введений порядок реєстрації нормативно-правових актів, який встановив порядок видання та реєстрації органами виконавчої влади нормативних документів.

Державній реєстрації підлягають, перш за все, нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які стосуються соціально-економічних, політичних, особистих та інших прав, свобод і законних інтересів громадян, задекларованих та гарантованих Конституцією України. Державна реєстрація регулюється Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств і інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 року й нормативно-правовими актами Мін’юсту, прийнятими на їхнє виконання. Зокрема, процедура подачі нормативно-правових актів на реєстрацію регулюється наказом Міністерства юстиції № 34/5 від 12.04.2005 «Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації».

Державна реєстрація нормативного акту передбачала проведення правової експертизи на відповідність Конституції та діючому законодавству України, прийняття рішення про державну реєстрацію, присвоєння нормативно-правовому акту реєстраційного номера і внесення його до Державного реєстру нормативно-правових актів.

Ратифікація Україною в 1997 році Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод започаткувала новий підхід у діяльності правотворчих і правозастосовчих органів влади. Оскільки Конвенція згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою частиною українського законодавства і, зважаючи на те, що Україна визнала обов’язковою для держави юрисдикцію Європейського суду з прав людини, з’явилася необхідність реалізувати адаптацію українського законодавства до норм європейського права. Тим більш, що за останні роки Європейський суд дуже часто констатує порушення Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Такі порушення часто пов’язані з тим, що деякі національні нормативно-правові акти суперечать статтям Конвенції, тобто саме ці документи є джерелом системних порушень

В рамках реалізації проекту адаптації українського законодавства до норм європейського права Міністерство юстиції ухвалило рішення стосовно внесення змін до порядку державної реєстрації нормативно-правових актів, які передбачають додаткову перевірку нормативно-правових актів на відповідність Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Міністерство юстиції України видало наказ № 70/5 від 23.08 2006 «Про внесення змін у нормативно-правові акти Міністерства юстиції України з питань державної реєстрації нормативно-правових актів». Відтепер всі проекти законів, інші нормативно-правові акти, а також ті документи, на які поширюється вимога державної реєстрації, будуть підлягати експертизі на відповідність Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Експертизу буде проводити Національне бюро у справах дотримання Конвенції Міністерства юстиції України.

Така експертиза буде здійснюватися в рамках виконання Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» і постанови Кабінету Міністрів України щодо реалізації цього Закону.

Експертиза буде проводитися у два етапи:

Перший етап – «перевірка на приналежність» – якщо предмет правового регулювання нормативно-правового акту стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, проект такого акта подається до Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України для надання висновку щодо відповідності його положенням Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини. Якщо це так, то акт проходить другий етап процедури – «перевірку на відповідність»: фахівці будуть перевіряти, чи відповідає документ положенням Конвенції й практиці Європейського Суду з прав людини. Результати експертизи будуть включені в так званий висновок Міністерства юстиції.

Якщо, за рішенням суб’єкта нормотворення, предмет правового регулювання нормативно-правового акта не стосується прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією, він зазначає про це в супровідному листі, з яким нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію.

Для визначення цього Мінюст рекомендує керуватися Тематичним покажчиком за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (додаток до Методичних рекомендацій щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, затверджених Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини 15.08.2006).

При цьому в разі виникнення під час проведення державної реєстрації сумніву щодо правильності прийнятого суб’єктом нормотворення рішення нормативно-правовий акт повертається без державної реєстрації. Тобто, з’являється ще одна додаткова причина для відмови в державній реєстрації.

Свобода вираження поглядів

21.09.2006

Или пишем хорошо - или молчим!

   

Председатель Апелляционного суда Херсонщины Анатолий Иванищук один за другим выигрывает у популярной местной газеты «Гривна» иски о защите своих чести и достоинства.

В результате рассмотрения лишь одного из исков редакции предписано опубликовать решение суда и выплатить главному судье области 100 тысяч грн. компенсации за моральный вред.

Апелляционный суд Запорожской области 19.08. 2006 года лишь подтвердил решение Суворовского райсуда г. Херсона, правда, сумму морального вреда уменьшил до 20 тысяч грн. Гнев у Анатолия Петровича вызвала публикация «Чистилище для судей», вышедшая в январе этого года.

Статья строилась на стенограмме заседания Верховной Рады. Депутаты весьма критично обсуждали кандидатуру Анатолия Иванищука для присвоения ему статуса судьи пожизненно, и в результате вопрос с голосования был снят. Пройти мимо такого события журналисты не могли v ведь занимающий должность председатель Апелляционного суда области одновременно является публичным лицом и должен быть эталоном чести и совести в регионе. Газетчики не согласны с решением суда, так как создан прецедент, по мнению адвоката, способный уничтожить свободу слова в Украине.

Например, судьи обеих инстанций посчитали что честь и достоинство коллеги задеты публикациями снимков истца, сделанных приглашенным на публичное мероприятие журналистом. Также не понравились Фемиде многочисленные комментарии, содержащие исключительно оценочные суждения. Кроме того, в судебных решениях не указано на каких основаниях истец оплатил лишь часть госпошлины и почему моральный вред, причиненный ему, не нуждается в доказательствах.

На днях редакцией газеты «Гривна» подана кассационная жалоба в Верховный суд. Столичным судьям предстоит нелегкий выбор v защитить исковые требования коллеги, по мнению журналистов и их адвокатов, возможно лишь проигнорировав практику Европейского суда.

Кстати, вскоре депутаты Верховной Рады в третий(!) раз будут рассматривать документы Анатолия Иванищука для присвоения ему статуса судьи пожизненно.

Редколлегия «Гривны»

Все решения судов и прочие документы читайте здесь: http://www.grivna.kherson.ua/freedom.php

Свобода вираження поглядів

26.09.2006 | Александр Бурмагин

Мечты о цензуре

   

Приблизительно год тому судьи Апелляционного судаизумили херсонцев тем, что обратились к первым лицам государства с просьбой запретить митинги у здания суда и «поклепы в СМИ». Тогда «изобретение» местных служителей Фемиды не докатилось до столичных СМИ.

Но вот наш Апелляционный суд выдал столь беспрецедентное «ноу-хау», что теперь уж точно херсонские судьи станут знаменитыми среди самой широкой публики. Авторы «ноу-хау» – Совет судей области и президиум апелляционного суда, а суть его в том, что отныне эти учреждения намерены обобщать вступившие в законную силу судебные решения по искам к СМИ о защите чести, достоинства и деловой репутации. Основная идея – в конце каждого календарного года судьи определят конкретные СМИ, которые наиболее часто нарушают право граждан на уважение к их чести и достоинству, деловой репутации. «Результаты» авторы обещают опубликовать в СМИ Украины, Херсонской области, направить в Министерство юстиции Украины, Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания, Союз журналистов Украины, Уполномоченному по правам человека в Украине, а также в международные общественные организации и фонды. И весь этот титанический труд наши перегруженные сверх всякой меры судьи затеяли (даже не сомневайтесь) с благой целью: обеспечить наиболее эффективную защиту прав граждан, гарантированных Конституцией Украины. Вопрос первый: неужели законное, справедливое, не вызывающее недоумения решение суда по любому делу не является – согласно той же Конституции Украины – наиболее эффективным способом защиты любого права? Другое дело, что Херсонщина славится решениями, провозглашенными Именем Украины, которые в голове никак не умещаются, ни вдоль, ни поперек. Наглядные примеры – история с признанием действительным устного договора купли-продажи магазина «Коламбия», ликвидация без ведома работников «Херсонагропроекта» и многие другие дела, о которых не раз писали почти все СМИ Херсонщины. В связи с этим готовность судей «обобщать» именно такую категорию дел наводит на мысль, что уж очень им мешают СМИ своей критикой. И что очень уж хотелось судьям придумать что-нибудь такое, чтобы СМИ впредь не вздумали рассказывать о том, что творится в судах, да еще и называть фамилии их» честей». Это первое, что приходит на ум, если учесть количество исков «о защите чести, достоинства», поданных на сегодняшний день только одним судьей – Анатолием Петровичем Иванищуком (4 с первоначальной ценой исков в 180 000 гривень).

По принципу: сами подадим иск, сами себе присудим компенсацию вреда, сами «обобщим» и сами «заклеймим позором» на весь мир? Вот что еще интересно: «ваши чести», а что ж вы будете делать, если ваши решения будут отменены Верховным Судом Украины, как это не раз уже случалось? И не просто отменены, а – с перечислением допущенных нарушений местными и апелляционными судами на 2 страницах? И будет ли пресс-центр Апелляционного суда Херсонской области направлять уточнения и корректировки адресатам – в Министерство юстиции Украины, Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания, Союз журналистов Украины, Уполномоченному по правам человека в Украине, а также в международные общественные организации и фонды? Мол, извините, ошибочка вышла – это и это СМИ не совсем «плохие», Верховный Суд думает, что они хорошие? А ведь есть еще Европейский суд по правам человека, и есть (пока!) два его решения не в пользу Украины именно по теме свободы выражения мнения. В них черным по белому написано – национальные суды, включая Верховный, не обеспечили соблюдения стандартов при рассмотрении дел по свободе выражения мнения.

По той же «Коламбии» было решение Апелляционного суда, «вступившее в законную силу», а впоследствии отмененное Верховным Судом Украины…

И выбор адресатов, которым херсонские судьи намерены отсылать результаты своих трудов, наводит на мысль, что отнюдь не для повышения эффективности местной судебной системы придумана затея, не для выяснения проблем при применении законов или наиболее часто встречающихся ошибок при вынесении решений, хотя именно для этого такие обобщения и делаются. Чтобы усовершенствовать саму судебную систему, чтобы принимались законные, справедливые и не вызывающие недоумений решения и таким образом защищались права граждан. Херсонские судьи пошли другим путем – вознамерились защищать права граждан через распространение «информации» о «плохих» СМИ. Так почему же все-таки в списке «инстанций» нет Президента, Верховной Рады и Кабмина? Надо бы и их включить. Должны же первые лица государства знать о том, что СМИ в Херсонской области проигрывают неоднократно «в одни ворота» иски по 100 000, 50 000 гривень возмещения морального ущерба, причиненного хрупкой психике судьи (с единственным доказательством – копией статьи), а работягам с ХБК, не получающим по полгода зарплату, моральный ущерб определяется в 400-1000 гривень, а то и вовсе никакого. И компенсацию для матери, потерявшей ребенка, наши судьи могут взыскать с убийц 15 000 – 50 000 тысяч… Ну, не страдают люди от жизни впроголодь, только чуть-чуть страдает осиротевшая мать, – так разве ж это сравнится со страданиями судьи, у которого СМИ посмели спрашивать, откуда у него дом за полмиллиона?

Интересно, какой реакции в ответ на «обобщения» судьи ждут от Минюста, Нацсовета по телевидению и радиовещанию, Союза журналистов? Надеются, что те смогут пожурить СМИ? И  скажут им: «низзя»?..

Тем временем веб-сайт «Майдан» (www.maidan.org) уже назвал это произведение суда – «боевым листком»… Коллега и друг, работающий на телевидении во Львове, после прочтения очередного информсообщения от пресс-службы Апелляционного суда Херсонской области, прокомментировал его единственным словом: «Капец».

Подождем, что скажет по этому поводу Высший Совет Судей Украины, который должен собраться на заседание 6 октября и который непременно будет ознакомлен с «обобщающими» стремлениями Апелляционного суда Херсонской области.

Газета «Вгору"

Доступ до інформації

18.09.2006 | Ольга Гончарова

Чиновники вигадали новий гриф для секретних нормативних актів

   

З початку 2005 року Альянс «Майдан» проводить акцію «Для Друку!» за оприлюднення всіх «секретних» матеріалів, виданих органами влади. Акція підтримана, зокрема, Міжнародним фондом «Відродження» в межах проекту «Реалізація права на доступ до інформації про діяльність влади».

Протягом цієї кампанії Альянс «Майдану» вимагав зняти всі незаконні обмежувальні грифи з усіх нормативних актів, виданих усіма державними органами України. Ті з них, що насправді містять державні секрети, повинні бути віднесені до державної таємниці відповідно до Закону України «Про державну таємницю», або до відомостей з грифом «Для службового користування», а інші – без винятку і у повному обсязі відкриті для суспільства.

Реакція влади дуже специфічна, і є ще одним свідченням не тільки відкату назад, а й намагання вийти з-під критики громадськості, а й залишити «все по-старому». Доводить громадськість незаконність грифів «Не для друку»,який не передбачений законом України «Про інформацію», – добре, чиновники придумали новий гриф «Для внутрішнього використання», який теж, так само незаконний.

Саме такий гриф застосувало Міністерство аграрної політики України для Наказів № 472 та 473 від 28 серпня 2006 року. До речі, Міністром аграрної політики України є Мельник Ю.Ф., призначений на цю посаду за квотою комуністів.
Доступ до інформації

28.09.2006
джерело: www.helsinki.org.ua

Інформація є, але доступ відсутній…

   

28 вересня на прес-конференції, приуроченій до Міжнародного Дня Права на Інформацію (Right To Know Day), українські правозахисники заявили про те, що Прокуратура є найбільш закритим органом влади: практично відсутнє офіційне надання інформації, відсутній відкритий доступ до нормативних актів Прокуратури та зафіксовано найбільше відмов у наданні інформації за інформаційними запитами.

Наказ Генерального прокурора України №89 від 28.12.2002 «Перелік утворюваних у діяльності органів прокуратури України документів, що містять конфіденційну інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» явно суперечить чинній редакції закону про інформацію: на підставі цього наказу засекречується інформація про порушення прав і свобод, результати спеціальних перевірок та інша суспільно-необхідна інформація. На нашу думку, всі нормативні акти Прокуратури повинні реєструватися в Міністерстві юстиції України, як і інших органів державної виконавчої влади.

Державна судова адміністрація України (ДСАУ) – є найбільш відкритим органом влади.

Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини: «Наші дані ґрунтуються на десятках інформаційних запитів, які ми надсилали з нашими партнерами останні два роки з метою дослідження ситуації з правами людини в Україні практично в усі органи державної влади та місцевого самоврядування. Проблеми у цій сфері пов’язані як із законодавством так і з практикою їх виконання».

В’ячеслав Якубенко, адвокат, визначив  законодавчі проблеми доступу до інформації і наголосив на необхідності прийняття нового закону про інформацію, що включав би всі аспекти реалізації права на доступ до інформації.

Правозахисники також нагадали, що Президент та Кабінет Міністрів так і не відкрили громадськості незаконно засекречені правові акти під грифами „не для друку” та „опублікуванню не підлягає”, в яких криються численні факти корупції минулого режиму.

Однією з основних проблем залишається відсутність реєстру наявної інформації в органах державної влади та місцевого самоврядування. Без наявності таких реєстрів, право на інформацію стає міфічним, оскільки громадяни не знають яка інформація й у якому органі знаходиться.
Було також наголошено, що обсяг інформації, що становить державну таємницю зростає з кожним роком. Наприклад, минулого року були засекречені узагальнені дані щодо оперативно-розшукової діяльності, зокрема, загальна кількість виданих дозволів на прослуховування громадян, велика кількість яких була предметом критики правозахисників. Більше того, у супереч міжнародній практиці замість засекречування інформації, в Україні засекречують цілі документи: наприклад, з-за одного речення може бути засекречений документ зі 100 сторінками.

Прес-конференція пройшла в рамках відзначення Міжнародного Дня Права на Інформацію (Right To Know Day), який було засновано 4 роки тому мережею Захисників Права на Інформацію.

Мета Дня Права на Інформацію – донести до кожного знання про право доступу до інформації, яка зберігається урядом, право знати, як обрані чиновники виконують свої повноваження, і як витрачаються гроші платників податків.

Соціально-економічні права

22.09.2006

Что хотим, то и творим?

   

14.08.2005 года работники СБУ в отместку за отказ таксиста Чупрынина Сергея Ивановича, члена нашего профсоюза, везти их бесплатно, принудили его проехать с ними в Каменнобродское РОВД, где вместе с сотрудниками этого РОВД потребовали предъявить документы на осуществление предпринимательской деятельности в сфере такси. Все документы были в порядке, кроме того, что отсутствовало на руках у таксиста разрешение Госинспекции электросвязи на использование радиостанции.

По словам председателя профсоюза таксистов в Луганской области Николая Девицкого, Чупрынин С.И пояснил, что разрешение находится в диспетчерской службе, к которой и подключена его радиостанция.

«Несмотря на его заявление, его радиостанция была изъята сотрудниками Каменнобродского ОБНОНа. Конечно, согласно положений Закона Украины «О милиции» сотрудники милиции имеют право и обязаны препятствовать нарушению закона. В данном случае, сотрудниками милиции было определено подозрение на совершение административного правонарушения в рамках использования радиостанции без соответствующего разрешения. Но в том же Законе Украины «О милиции» есть положения, что сотрудники милиции обязаны приложить все усилия для проверки своих подозрений. Им нужно было лишь позвонить в диспетчерскую службу и выяснить, что разрешение на использование радиостанции у Чупрынина С.И. есть», – рассказывает Николай Девицкий.

Николай Девицкий уверен, что оснований для изъятия радиостанции не было.

«Но, сотрудники милиции, подчиняясь устным распоряжениям сотрудников СБУ, не сумевших проехать в такси «на халяву», не стали излишне напрягаться и решили, что проще изъять радиостанцию у таксиста и таким образом наказать несговорчивого «наглеца», – говорит Николай Девицкий.

Таксист, зная, что в отношении него было допущено беззаконие, обратился с соответствующим заявлением к начальнику Каменнобродского РОВД и в профсоюзный комитет.

«Мы, как организация, представляющая интересы таксистов Луганской области, на протяжении 10 месяцев обращались с письмами в различные инстанции, начиная с руководителей райотдела, горотдела и облотдела УМВД и заканчивая обращениями в прокуратуру различных уровней с требованиями разобраться в произволе и наказать виновных лиц. Но неизменно получали ответ от вышестоящих начальников, что в этом вопросе поручено разобраться нижестоящим начальникам, а от последних – что все сделано по-закону», – вспоминает Николай Девицкий.

Организация послала запрос в Каменнобродское РОВД с просьбой сообщить о следственных действиях касательно изъятой радиостанции. На что получили ответ, что еще 17.08.2005 копия материалов по изъятой радиостанции была передана в Госинспекцию электросвязи для выяснения степени виновности таксиста.

Обратившись туда, профсоюз таксистов выяснил, что 18.08.2005 года эти материалы были возвращены в Каменнобродское РОВД вследствие отсутствия вины Чупрынина С.И. Это сообщение мы получили 10.07.2006 года. Тогда возникает вопрос что делала незаконно изъятая радиостанция почти год в Каменнобродском РОВД, которая была возвращена 02.09.2006 года после письменного требования о ее возврате, направленного в Каменнобродское РОВД нашим профсоюзом?

«В этом году гражданин Чупрынин С.И. умер. Теперь мы направляем письма в органы внутренних дел и прокуратуру с требованием привлечь к ответственности виновных лиц и публично извиниться за нанесенный таксисту моральный и материальный ущерб», – добавил Николай Девицкий.

ПАРАЛЛЕЛЬ-МЕДИА

Погляд

04.10.2006 | Інна Сухорукова

Камінці з прослухачами або як захищають наш спокій прокуратура, спецслужби і влада в цілому

   

Останнім часом по Україні прокотилась хвиля дивних міжрелігійних конфліктів, яких не було навіть на початку буремних 90-х. Схаменулись якісь суто «канонічно православні», які начебто тільки тепер побачили себе не в «стерильному» духовному середовищі. О, дивина яка: в Україні є і Київський Патріархат, і УАПЦ, і католики, і греко-католики, і протестанти, і, навіть, жах який, буддисти! Доброго ранку, шановні канонічні друзі! Але щось таке на диво знайоме проглядає у цій нібито закінченій шизусі. Перш за все схожість і керованість «мероприятий». Ну просто, як за часи «совку» колективні заходи на підтримку Фіделя Кастро, або на не підтримку війни Америки у В’єтнамі. Чи ще десь.

З невеликою різницею в часі по східним, південним містам, і, навіть, в Чернігові панове «канонічні» православні організували пікетування храмів УАПЦ КП, «молебственные стояния» і «молебственные шествия». Всі їх дії і висловлювання на усіляких телеканалах і ефірах, як на крилах, летять під ст. 161 КК України. Але бачать це тільки юристи і правозахисники. Прокуратура і СБУ спить і дивиться сни, про що невідомо, бо ми їх не прослуховуємо, чесне слово!

Якби це все відбувалося перед черговими виборами, якби на чолі всіх цих пікетів і стоянь справді «стояла» пані Вітренко, або, на худий кінець, пан Корчинський – і питань не було б. У нас перед виборами і не таке стоїть! А щоб так, у мирний час?! Ті, хто не застав радянські часи, мене не зрозуміють. А ті, хто застав, та ще й мав нагоду із КГБ поспілкуватися, думаю, зрозуміють миттєво. Коли раптом з’являється щось організоване і кероване бозна ким, і ніхто йому не перешкоджає робити бозна що, а Прокуратура і СБУ досить дружньо дивляться у небо, починаєш згадувати російські камінці з прослушками для іноземних шпигунів.

Зараз у канонічних перерва на Кашпіровського. От не до вподоби він їм. Мені, між іншим, теж. Але я не в такому захваті від цієї персони, щоб бігти його пікетувати. Не буду же я гаяти час, щоб пікетувати усе і усіх, що мені не до вподоби. А робити коли? А вдома справи є? А відпочити хочеться? Отож. А є люди, які знаходять і «час», і «натхнення». То і думаєш мимоволі, а чи не робота у них така? І хто за цю роботу платить? І чому влада жодним чином не реагує? Бо, як ви зараз побачите, в інших випадках наша влада поводить себе зовсім інакше!

Років три тому до нас звернулись представники руху Фань-Лунь-Гун. Це не релігійний рух, який дуже поширений, і через це переслідується у Китаї.

Рух цей абсолютно мирний і нічого крім здорового образу життя, любові і терпіння не пропагує. По суті – це різновидність руху Цю-Гун, тільки базується на сучасній філософії. Вони вчать, що Всесвіт базується на трьох духовних стовпах, якими є Любов, Терпіння і Істина. А істина в Китаї, звісно, одна – це комунізм, який з поширенням іншої істини хоч і невинної, хоч і мирної – жити разом не хоче. І пішли бідолашні китайські послідовники Фань-Лунь-Гун у страшні концтабори на катування, муки і загибель. Але це окрема, особисто болюча для мене тема, бо реакція так званих розвинених демократій на те, що робиться у Піднебесній, настільки ж неадекватна, наскільки вона була такою в 30-ті роки у 20-го сторіччя на геноциди, вчинені Сталіним і Гітлером.

Але зараз ми про своє, про рідне. Так от. Не встигли українські прихильники Фань-Лунь-Гун вийти на якусь суто мирну акцію проти страшного терору, який проводиться керівниками Китаю проти їх однодумців, наша, тоді ще кучмівська влада, ці акції заборонила. За послідовниками вчення почали стежити, і увагу вітчизняних спецслужб вони відчувають і зараз. Я тоді писала, що така прокитайська політика України здається мені трохи невчасною. Китайці ще не мають з нами спільного кордону, і ми не є залежними від них так, як від Росії і Європи. Тож здорового глузду в тому, щоб переслідувати в Україні тих, кого не полюбляє Китай, чи Японія, чи Гвінея-Бесау, в Україні немає! Спецслужби українські, як не дивно, мене не послухались.

І не тільки по відношенню до своїх мирних громадян – фанлуньгунівців, яким і надалі дають зрозуміти, що вони під контролем, а і по відношенню до узбеків з руху «Акромей», який за всіма твердженнями правозахисників світу теж є суто мирним об’єднанням. Це не завадило заарештувати 11 з них і депортувати прямо в зуби людожеру Карімову, про якого у всьому світі відомо, що він поводиться з нелюбими йому громадянами не набагато краще, ніж у Китаї. Масштаби репресій звісно не ті – не той розмах. При екстрадиції бідолашних узбецьких біженців були порушені всі міжнародні правові норми, під якими підписалася Україна, не кажучи вже про власне законодавство, але це для нашої влади взагалі іграшки. Чесно кажучи, як на мене – то в день екстрадиції узбеків Помаранчева революція скінчилась насправді. І почалися суворі українські будні: всім догоджати, всіх боятися і менш за все цінувати власні інтереси і гідність.

Екстрадиція узбеків вдарила по іміджу України, що так високо цінувався у світі після Помаранчевої революції. Чому ж ніхто не поніс за це ніякої відповідальності? Чому мовчав Президент, прокуратура, керівництво СБУ, омбудсман, опозиція усіх кольорів?

Чому ніхто, а в першу чергу Ви, панове прокурори, не реагуєте на повне безладдя, на порушення всіх статей КК України і її Конституції, коли мова йде про наших дійсно канонічних? Чому Ви надсилаєте тим, хто скаржиться на погрози погромів і захоплення споруд, відписки? Кого Ви боїтесь? Здається, я вже здогадалась. Вірно. Нашого північного сусіда, Росію. Маленька Грузія – не боїться. Молдова – теж. А ми аж тремтимо черговий раз. Ось тому і поширюються по нашій бідолашній Україні безглузді і бездарні, але вибухонебезпечні мовні і релігійні сценарії.

А ти, хто має нас від них захищати, медитує. Куди там фаньлуньгунівцям!

І нашому б Президенту, з його секретаріатом, і новому нашому Прем’єру, якщо тільки вони Президент і Прем’єр усієї держави, а не відповідно налаштованих її частин, чи не час замислитись над тим, хто, як і чим бавиться на теренах їхньої держави. Чи їх усіх цікавить тільки міжособисте спілкування?

Чому вони всі мовчать, коли то там, то тут лунають явно позазаконні виклики?

Не була Україна поділеною за часів «злочинного» кучмівського режиму, хоч як би я його не зневажала, той режим. Поділили її штучно, граючись в політичну гру, яка зветься «боротьба за владу». На схід і захід, на російськомовних і україномовних, на канонічних і неканонічних. Поділили під час виборчих перегонів 2004 року, нічого не зробили, щоб все це залагодити за рік до нових виборів. І на нових перегонах розхитали вже все, що можна. А від дестабілізації постраждають усі: і канонічні, і неканонічні. І російськомовні громадяни України, і україномовні. За останні 15 років я ще не відчувала такої хиткої землі під ногами. Ау, – хто управляє державою? Ау-у, – хто захищає громадян? Де ви всі заблукали, в якому лісі?

Може, я чогось не розумію? Але хто б, в якій країні Європи, до якої ми, проте, як і до ЄЕПу все прямуємо і прямуємо, допустив би до виборчих перегонів п. Вітренко, яка на ту ж саму статтю 161 собі заробила аж до несхочу? І коли проти Любомира Гузара «стоянку» влаштувала в Києві, і коли голосно зажадала вигнати «татарську орду» з Криму. Можна сміятись над цією пані, можна не сприймати її серйозно. Такий собі Жириновський у спідниці. Але, як підказує життєва мудрість – добре сміється останній.

І п. Жириновський вніс не одну краплину у те місиво культурно-релігійно-етнічного розбрату, в якому вже давно захлинається Росія, а тепер второпали і ми.

То яка б держава не захищала б свій і державний, і суспільний лад?

Чи будемо чекати бійки, шановна наша влада? Як у Абхазії чи Придністров’ї, чи у Нагорному Карабасі? Україна залишилась незайманою? Треба поправити. Ґрунту немає? Штучно створимо. А потім будемо довго і зі смаком звинувачувати один одного і злого «дядьку» Путіна, чи злого «дядьку» Буша через те, що самі не навели ладу у своїй хаті.

І будемо надалі вдавати, що робимо щось для держави, не даючи спокою фаньлуньгунівцям за те, що їх не полюбляє Китай, чеченцям за те, що вони не до вподоби Росії, «Акромеї» що не задружила з п. Каримовим. А може, на свійських свиней почнемо полювати – бо некошерні ж? Як їх розводити, а раптом – Ізраїль образиться? Чи сало, це святе – і є єдиним об’єднуючим фактором Сходу і Заходу, як це люблять глузувати з нас наші північні сусіди?

Як же низько ми цінуємо свою національну гідність, і як жваво співчуваємо зовсім чужим для нас інтересам чи, навіть, уявам. А ресурси для співчуття, між іншим, ті ж самі: державні, моральні і матеріальні набутки останніх 15 років. Років життя незалежної, суверенної, панове можновладці, України.

І не так їх, здається, багато. А все ж таки вони є! І народ наш вміє це довести, коли його доводять до краю. Але чи є сенс того краю чекати? І тим більше, його наближувати?

 

Погляд

07.10.2006 | Мирослав Маринович

«Була б колиска – будуть діти!»

   

Суспільний стрес від турбулентностей коаліційних перегонів поволі минає. Усі рожеві ілюзії втрачено. Усі можливі звинувачення кинуто. Усі партійні квитки, які мали бути спалені, спалено. Помаранчева дружина, ніби на американських гірках, стрімко шубовснула вниз, від чого нудоту відчула більша половина українського суспільства. Поряд в іншій кабіні синьо-білі, також умліваючи від стрімкості, весело виїжджають угору. Від карколомності піруетів запаморочилося в голові навіть глядачам із Європи. Мало яка європейська країна дивує світ у цьому десятилітті більше, ніж Україна.

Власне, те, що відбувається сьогодні в Українській державі, не мало б нікого дивувати. Чи це вперше в історії демократії політична сила, що виграла один раунд, терпить нищівну поразку у другому? Маятникове перемикання політичних полюсів логічне, а з точки зору демократії – навіть бажане. Ми всі стаємо свідками того, як в Україні зі скрипом запускається механізм демократичного чергування політичних еліт. Проте особливість української ситуації полягає у тому, що паралельно з переполюсуванням «влада-опозиція» відбувається переполюсування цивілізаційних векторів: від проросійського (чи, точніше, квазірадянського) до проєвропейського, і навпаки. Однієї стабільної загальнонаціональної площини немає – ми щоразу «завалюємося» на різновекторні площини геополітичного багатогранника, оскільки Богові вгодно було розмістити Україну на двох сусідніх заломлених гранях. Ось чому кожна сторона поперемінно проймається відчуттям загибелі – в одному випадку гине узвичаєний мікрокосм недобудованого комуністичного раю, в іншому – гине взагалі Україна. Тому українське суспільство, на відміну від інших, не може просто махнути на все рукою, даючи можливість політикам забавлятися у свої любі демократичні ігрища, а мусить щоразу мобілізовувати себе на порятунок – чи то від пострадянського криміналітету, чи то від «підступів» націоналістів.

Якби не сприятливі параметри сучасної європейської цивілізації, ми давно б уже зникли як незалежна держава, перейшовши у глуху підлеглість тій чи тій стороні. Що ж, досі Господь милував, хоч від цього не зникає потреба дати відповідь на вічно актуальне слов’янське питання: «Що робити?» Проблема, яка стояла перед Президентом – вносити кандидатуру Віктора Януковича чи розпускати парламент, – була фатально важкою: «Надвоє бабка ворожила», і все приплакувала... Хоч що там кажуть політики, визначити сьогодні, який варіант був кращий, просто неможливо. Арбітром буде лише час. А нині все суспільство, ніби сидячи у ворожки, ламає голову над питаннями: «Що було?», «Що буде?» й «На чому серце заспокоїться?»

 

Що було?

Під час багатостраждального серіалу «Створення помаранчевої коаліції» мене переслідував один образ. Давній військовий табір. Посеред галявини сидять троє картярів і затято «лупляться» в карти. На обличчі в усіх трьох – неймовірний азарт і задоволення, коли вдається розгадати комбінації партнера. А в таборі поміж деревами уже мелькають непомічені солдати ворожої армії...

Паралель очевидна: поки на київській галявинці помаранчеві картярі до нестями розгадували козирі й комбінації одне одного, по всій території України безборонно гуляли різномасні суперники. Втім, я маю на увазі навіть не депутатів російської Думи, які залюбки організовували демонстрації та досхочу підбурювали народ. Мені йдеться передусім про вороже помаранчевим інформаційне військо, яке зайняло територію практично всієї країни. Перемога, здобута ним у пропагандистських кліше типу «загроза з боку НАТО» чи «принижений статус російської мови», була повною – здавалося, з помаранчевого флангу не пролунало жодного інформаційного залпу. Преса і громадсько-політичні низи в один голос будили київських картярів, проте ті все відмахувалися: мовляв, ось дограємо партію і тоді усім цим займемося. І догралися...

Характерно, що розмовляти з народом і переконувати його не побажали ті, хто здобув перемогу на Майдані саме завдяки народові. Тоді, в ті студені революційні дні, кожен політик намагався доступитися до головної трибуни країни, щоб роз’яснити людям кожну свою дію і кожен свій крок. Це щоденне спілкування живило довіру і творило неймовірне почуття єдності. На жаль, усе це стало непотрібним уже через кілька днів після Майдану. У свої права вступила звична зневага сучасного грошовитого політичного бомонду до простого народу. Мовляв, коли настане час перетворення народу в електорат, ми оплатимо політтехнологів, які розтлумачать йому, як він повинен себе вести. А коли раптом виринула ймовірність дострокових виборів, багатьох охопив переляк: «Не встигнемо». Бо стало очевидно, що ніяким шаманством політтехнологів не вдасться поразку назвати кроком до перемоги.

Починаючи з початку передвиборчої кампанії, вражала безпорадність помаранчевих політиків у питанні позірної нерівноправності української та російської мов. На книжкових і газетних розкладках навіть у Львові цілком очевидно, що в Україні домінує мова російська. Кожен тверезомислячий чоловік розумів, що Партія регіонів та її союзники домагаються не гармонійної двомовності, а права запровадити на Сході режим одномовності – права не знати, не вивчати, просто ігнорувати українську мову. Реальна двомовність існує сьогодні в Галичині (це виразно чути сьогодні на вулицях Львова!), тоді як Партія регіонів запрагла закріпити за всім східним регіоном його одномовний (тобто російськомовний) статус. І ніхто з помаранчевих політиків не переконав простого російськомовного мешканця Сходу в справедливості того, що той знає з практики життя: не можна спортсменам, що біжать стадіонну 400-метрівку по різних бігових доріжках (зовнішній і внутрішній), визначати старт і фініш на одній лінії. Якщо довжина тих доріжок різна, то позірна рівноправність обертається великою несправедливістю. Так-от, доріжка, якою сьогодні доводиться «бігти» століттями переслідуваній українській мові, є значно довшою, ніж доріжка для століттями упривілейованої російської. Тому зрозуміло, що для того щоб обидва учасники забігу могли прийти на фініші до однієї лінії, на старті той, що біжить по зовнішній доріжці, мусить мати фору, яка компенсує фактичну нерівноправність. Це елементарне правило – і цікаво, як може його не знати хоча б член Партії регіонів омбудсмен Ніна Карпачова?!

Багато запитань можна поставити помаранчевим політикам і за те, що вони допустили перетлумачення одного з головних гасел Майдану – «Схід і Захід разом!» Майдан мислився як об’єднання Сходу і Заходу супроти фальсифікації результатів виборів, криміналізації держави, розправи над засобами масової інформації тощо. Саме команда Партії регіонів ґвалтувала рядового виборця й брутально розправлялася з опонентами. Майдан не був настроєний проти Сходу (на відміну від східноукраїнських політичних еліт, які оголосили помаранчеву Україну своїм ворогом і прагнули від неї відділитися). Майдан був переконаний, що треба рятувати Схід від його ґвалтівника – саме ця думка була згодом  головним мотто вражаючого нашоукраїнського ролика «Загроза. Страшна правда» про хід передвиборчої кампанії 2006-го року на Донеччині. Готовність «Нашої України» після виборів утворити коаліцію з цією ж політичною силою помаранчевий народ сприйняв як потрясіння світооснов, як втілення біблійного пророцтва: «А що бачив ти залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням, а не будуть прилягати одне до одного, як залізо не змішується з глиною» (Дан 2:43). Мужні й самовіддані помаранчеві активісти Сходу були просто проігноровані та забуті. У пропрезидентських політиків не просто забракло сили очистити Схід від злочинних елементів – вони «здали» їм увесь Схід, змирившись із тим, що саме Партія регіонів буде репрезентантом Сходу. Ось чому останній так вигідно було сховатись за щитом майданного гасла «Схід і Захід разом!», старанно затушовуючи свою натхненну участь у творенні ПіСУАРу.

Чи не головною причиною цього стало зречення помаранчевими (головним чином Президентом і «Нашою Україною») одного з найголовніших гасел Майдану – «Бандитам тюрми!» Тут усе було викривлено. Народ прагнув не крові, помсти чи розправи – він домагався запровадження принципу верховенства права. Йшлося про притягнення до відповідальності головних винуватців фальсифікацій та наруги над народом. Помаранчеві ж, виходячи з тимчасової політичної кон’юнктури, на очах шокованого народу допустили перетворення державних злочинців у невинних і недоторканних політичних опонентів. Сьогодні ті злочинці не просто захищені статусом парламентської недоторканності – вони при владі. То хто тепер на Сході наважиться виступити проти тієї сили, яка настільки вміє захищати своїх?

Що в нинішній ситуації мене вражає найбільше, так це небажання будь-кого з помаранчевої команди взяти на себе відповідальність. Усі, починаючи від Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та Олександра Мороза й закінчуючи найменшими партійцями, просто забули слово «вибачте». Йдеться не про внутрішньо партійні «розборки польотів», де всі напевно наговорили одне одному багато неприємного. Мені йдеться про публічне визнання своєї вини перед виборцем та її осмислення. Лише це може забезпечити катарсис серед залишків помаранчевого флангу і започаткування його одужання. Схоже, політтехнологи наклали табу на будь-які вибачення, вважаючи це кроком до політичного самогубства. Лише один помаранчевий політик – журналіст, а тепер молодий народний депутат Андрій Шевченко – вибачився перед виборцями у передачі «Свобода слова», і, ніби на присоромлення згаданих професійних мудрагеликів, крива популярності його серед присутньої авдиторії різко поповзла вгору...

Насправді відповідальність лежить на всіх без винятку помаранчевих силах. Будь-які спроби окремих помаранчевих груп замовчати свою вину й каналізувати обурення народу в бік своїх опонентів я особисто вважаю негідними. Зокрема, мене просто вражають «знахідки» окремих депутатів від БЮТу типу: «Ющенко – ворог України № 1». Отже, методична антиукраїнська діяльність Петра Симоненка чи Наталії Вітренко, що давно обтяжила професійне сумління СБУ, в очах цих БЮТівців уже не становить загрози Вкраїні? Очевидно, соратникам Юлії Тимошенко (як, зрештою, і самій героїні Майдану) варто вибирати вислови, інакше дуже скоро стиль головного опозиційного ядра уподібниться одіозному радикалізму прогресивних соціалістів, тобто перетвориться на «сотрясаніє воздухов».

Я не виключаю того, що рішення Віктора Ющенка згодом буде названо фатальною помилкою. Проте я фізично відчував той неймовірний психологічний тягар, який лежав на цьому чоловікові. Адже йому з усією неминучістю треба було приймати рішення, кожен із варіантів якого був ледь не погибельний. Мужність, з якою він прийняв це рішення, і гідність, з якою він виступив у парламенті, фактично «змазавши» торжество переможців, ще раз переконали мене в тому, що Віктор Ющенко з усіма його очевидними прорахунками є знаковою постаттю України. Отож почасти таки має рацію Віра Нанівська, яка порівняла Віктора Ющенка з Авраамом Лінкольном: наш український політик належить до тих історичних постатей, які, будучи в чомусь слабкими і малоефективними адміністраторами, насправді вписують у Книгу буття свого народу ті письмена, проти яких тимчасово протестує народ, проте яких, очевидно, прагне Господь.

 

Що буде?

Після затвердження Верховною Радою уряду Віктора Януковича головна інтрига моменту полягає ось у чому: як швидко і наскільки болісно Партія регіонів «кине» Ющенка й перекреслить умови П’ятого універсалу? У тому, що це неминуче станеться, не сумнівається поголовна більшість помаранчевої України. Від позитивного чи негативного результату цієї інтриги й залежить, фактично, історична леґітимація доленосного рішення Віктора Ющенка. Втім, від цього результату залежатиме й те, рухатиметься українська політична еліта в бік вишколеної демократії чи й далі борсатиметься в полоні егоїстичних шкурницьких рефлексів.

Уже сам склад уряду засвідчує, що, за логікою призначення синьо-білої його частини, він мислиться як уряд реваншу. Більшість тих, кого призначив сам Прем’єр, належать до давньої кучмівської «обойми», яка була зметена Помаранчевою революцією. Для них вернутися у свої кабінети було однаково що Людовіку ХVІІІ – в палац Тюїльрі. І має рацію комуніст Грач: згадані обранці таки справді репрезентують ті кадри, які були вишколені ще за часів радянської влади. Я ніколи не дозволю собі сказати, що в їхніх майбутніх діях не буде нічого доброго для України – я не можу такого сказати навіть про режим Кучми-Медведчука. Проте, в кращому разі, вони будуватимуть Україну за тими пострадянськими зразками, за якими в Росії збудовано квазідемократичну, а насправді авторитарну державу. В її основі стоятиме економічна модель, яка рано чи пізно увійде в суперечність з тією свободою слова, яку ми завдячуємо Віктору Ющенку та його обидвом урядам, і з тим демократичним характером суспільства, який досі так вигідно відрізняв нас від Росії.

Як працюватиметься в уряді Віктора Януковича висуванцям Президента мені важко спрогнозувати – мені бракує суто управлінського досвіду. Проте питання, як їх позбутися, терзатиме переможців постійно. Хочу вірити, що не буде обрано найрадикальніший шлях: змінити Конституцію, щоб парламентсько-президентську республіку перетворити у просто парламентську...

Можна припустити, що Партія регіонів й далі знайомитиметься з особливостями американських гірок, а саме: після стрімкого вознесення вгору урядова колія часто хилиться вниз. Проте ця партія має й унікальний шанс: насолодившись приємним символізмом реваншу, все-таки врахувати досвід Майдану й не переносити на всю Україну методи управління, так успішно випробувані в Донецьку.

«Наша Україна», можливо, спитає своїх творців, як сталося так, що стільки її членів могли би сміло повторити слова антигероя Майдану: «Нас из власти не выдавишь!»

Проте найбільше доленосних ліній проляже через стан опозиції. Мені імпонує безстрашність, з якою недавній майже-прем’єр Юлія Тимошенко оголосила про свій перехід в опозицію до уряду, а тоді й до Президента. Однак за якими критеріями добиратиметься її оновлена команда? Чи й далі Баба Параска творитиме незмінне її тло? Єдиний шанс успіху я особисто бачу в тому, щоби вдалий пропагандистський БЮТівський ролик «Без тебе нічого не буде» якомога швидше втілили в життя. Але для цього треба, щоб в опозиційному таборі було створено атмосферу, сприятливу для фахівців нової доби. «Лакмусовим папірцем» для мене буде відповідь на питання: чи зможуть втриматися у команді Юлії Тимошенко згаданий Андрій Шевченко й увійти до неї Арсеній Яценюк і Вячеслав Кириленко?

Нову перемогу здобудуть не гасла Майдану, а його цінності, на які має спиратися оновлена опозиція. Поспішати в цій справі просто погибельно. Усім бійцям опозиції слід заспокоїтись. Бо чим рішучіше вони говоритимуть про «зраду Майдану» та про «злочини Президента», тим виразніше проявлятиметься довкола них аура поразки. Треба відійти в тил, глибоко ешелонуватися, виробити нову стратегію і забезпечити кадрові та матеріальні ресурси. При цьому не гріх повчитися і в суперників. Навряд чи нинішній шок помаранчевих є більшим, ніж прострація, яку відчували синьо-білі після перемоги Майдану. Проте вони визнали свою поразку і, перегрупувавшись, взялися за роботу.

 

На чому серце заспокоїться?

Мені невимовно сумно спостерігати за тим, як політики помаранчевого табору зводять сутність Майдану до політичних гасел. Той народний депутат із БЮТу, який підвісив до крісла Президента помаранчевий прапор із жалобною пов’язкою, сам не усвідомлює, як спотворює він глибинне значення Майдану. Не менш сумно мені слухати, коли прості активісти Майдану розчаровано каються: «Даремно ми мерзли тоді у Києві!» На радість нинішніх переможців, відбувається масове зречення Майдану його найпалкішими народними прихильниками. Але ж хіба увесь сенс Помаранчевої революції увібрало в себе політичне гасло «Геть Бандюковича!»? Хіба забули ми про його моральне гасло – «Ми не бидло, ми не козли»?

Справді, на перший погляд, снігова помаранчева казка завершилась у той момент, коли Президент Віктор Ющенко привітав Віктора Януковича як Прем’єр-міністра. Символізм цієї телекартинки надзвичайно потужний. Майдан не може забути, що цей політик уособлює нерозкаяний і непокараний гріх фальсифікацій. Люди жахаються не тому, що руки  потиснули два політики, які раніш ворогували одне з одним. У політиці це звична річ. Тривога йде від того, що люди не вірять у можливість поєднання двох стилів управління, які стоять (або стояли досі) за ними обома.

Проте цим людська тривога не обмежується. Стрімка деградація помаранчевої влади  перекреслила надію Майдану, що нова влада зможе радикально преобразити Україну. Зрада Олександра Мороза у моральному плані нічим не відрізняється від зради Тараса Чорновола: рушійною силою в обох випадках була політична кон’юнктура. Вперте пропихання на керівні посади Петра Порошенка всупереч волі поголовної більшості помаранчевих (не кажучи вже про синьо-білих) нічим не відрізнялося від упертого пропихання Віктора Януковича в кандидати у Президенти всупереч волі більшості народу. В обох випадках мало місце ігнорування волі народу. Помаранчеві політики забули слово «вибачте» так само, як і Віктор Янукович, Євген Кушнарьов чи Сергій Ківалов. Тому після кульбіту Олександра Мороза та обрання Віктора Януковича не просто остаточно затерлася різниця поміж помаранчевими й синьо-білими – за цим я особисто не шкодуватиму, бо нам справді треба засипати будь-які політичні «збручі». Набагато гірше, що вся ця безконечна череда зрад, маніпуляцій, спалахів амбіцій і відвертої кон’юнктури дає підстави стверджувати, що наша сукупна політична еліта не спроможна розрізняти добро і зло. Отже, я не шкодую, що був на Майдані, – я шкодую, що його морального імпульсу виявилося недостатньо.

Якось я уже висловлював свою переконаність, що духовна революція має виразно квантову природу. Проілюструю цю думку процесом фотосинтезу: кожне зерно хлорофілу, що міститься в зеленому листочку, отримує від Сонця квант світла і передає отриману енергію іншим клітинам листочка, які виконують певну біохімічну роботу. Нашим зерном хлорофілу є Майдан, який отримав від Бога величезний квант духовної енергії. Те, що відбувається в суспільстві після цього, – це споживання цієї енергії, її перерозподіл, виконання певної суспільно-політичної роботи. Тут водночас відбуваються два процеси, що суперечать одне одному.

Так, по-перше, діє інерція системи «кучмізму», яка прагне відновити себе. В цьому випадку ми бачимо те, що у відчаї називаємо «розтринькуванням» потенціалу Майдану. Останні події є блискучою ілюстрацією сказаного. Проте, по-друге, діє й процес оновлення, який є, може, менш помітним, але все-таки незаперечним. У цьому випадку енергія Майдану засвоюється як корисна енергія творення. Чи зауважуємо ми, наскільки зросла гідність громадян України – усвідомлення ними, що вони «не бидло й не козли»? Чи помічаємо, наскільки звичними нам уже видаються свобода преси, свобода виборів, соціальна активність різних угруповань – усе те, що доводилося з таким боєм виривати у режиму Леоніда Кучми? Все це також енергія Майдану, отож гріх був би перед Богом казати, що стояння на морозі було надаремним.

Зрештою, чи помічаємо ми, знову зневірені в спроможності українства заопікуватися своєю долею, що саме воно, українство, є потужною пасіонарною силою, яка вже вдруге долає закостенілість радянської суспільної «матерії» й задає параметри нового буття? Під час пам’ятних теледебатів з трьома представниками Руху на початку 90-х Леонід Кравчук іще погрожував: «Цыплят по осени считают». Через пів року він уже змушений був, задля збереження влади, перейняти усі символи рухівців і стати незалежником. До Майдану Віктор Янукович був уособленням абсолютно цинічної сили, яка намагалася переламати через коліно усе суспільство. Сьогодні саме він, задля повернення влади, заспокоює стривожених, що «ніхто не збирається нікого ламати через коліно». Саме він на пару з відомим сепаратистом Євгеном Кушнарьовим використовує гасло Майдану «Схід і Захід разом!» Все це свідчить про те, що кожен такий спалах українства разюче міняє суспільно-політичний простір України. Без цих спалахів Раїса Богатирьова ніколи так натхненно не співала б «Ще не вмерла Україна»!

У ті холодні дні 2004-го Господь відхилив невидиму завісу і показав нам, якими ми можемо бути. Недарма історія Майдану зафіксувала слова однієї жінки, з якими вона звернулася до священика: «Отче, а чи така любов між людьми буде і в раю?» Там стояли не святі люди, але вони були освячені тим, щу вони випромінювали, – вірою, надією та любов’ю. Ненасильницький Майдан увійшов у духовну скарбницю людства як подія, яку за значенням можна прирівняти до руху ненасильницького опору Махатми Ґанді в Індії. Проте такі апофеози любові несуть у собі й потенційну загрозу, бо всі знають: від любові до ненависті – один крок. Після духовних злетів ненасильництва Індія поринула у криваву громадянську війну і врешті розкололася. Хто зна, чи своїм вистражданим вчинком не зумів Віктор Ющенко, «спаливши» самого себе у вогні помаранчевої критики, врятувати Україну від кривавого конфлікту й подальшого розколу?!

Мине порівняно короткий час, і позитивний вплив Помаранчевої революції відзначатимуть і на заході, і на сході України – так як скасування рабства сьогодні вітають і на півночі, і на півдні США. Про поділ суспільства на помаранчевих і синьо-білих згадуватимуть лише історики ...і ще немудрі політики, сенс політичної кар’єри яких – у протистоянні. І всі ми вдячно згадуватимемо тих, хто так чи інакше допоміг зберегти Україну. Бо ж недарма писав поет-шістдесятник: «Була б колиска – будуть діти!»

«Критика», № 7-8 (105-106), липень – серпень, 2006

Вісті з пострадянських країн

27.09.2006
джерело: www.hro.org

Арест за участие в пикете по Беслану

   

Движение «За права человека» 26 сентября распространило информацию об аресте столичного правозащитника Льва Пономарева:

«Сегодня, 26 сентября 2006 года , в мировом суде – участок № 370 (судья Дятлова Наталья Александровна), состоялось вынесение решений по участникам траурного правозащитного пикета 3 сентября "В память о трагедии в Беслане".

Судья Дятлова вынесла заведомо незаконный приговор Льву Пономареву – трое суток ареста. На суде омоновцы подтвердили, что Лев Пономарев был задержан по специальному приказу командира ОМОНа, при этом у него в руках ничего, кроме букета цветов, не было.

Несмотря на то, что мэрия и прокуратура Москвы считают незаконным порядок разрешения пикетов и демонстраций зам. префекта г-ном Васюковым, судья сочла, что основная вина Пономарева состоит в том. что он, «зная, в каком государстве мы живем, организовал пикет, не имея на то разрешения».

Таким образом, этим решением суда в Центральном округе г. Москвы, в противоречии с Законами и Конституцией РФ, вводится разрешительный характер всех массовых акций. Фактически, действие Конституции в центре Москвы судьей Дятловой приостановлено?

Лев Пономарев, арестованный за действия, направленные на выражение его гражданской позиции, но при этом полностью соответствующие действующему законодательству, должен быть признан узником совести.

Приговоры ждут и остальных 12 задержанных на пикете.

Редакция HRO.org в 16:50 связалась по телефону с правозащитником Львом Пономаревым, который сообщил, что решение судьи о его аресте оглашено, но письменно не оформлено, судья находится в своем кабинете. Льва Пономарева фактически задержали в зале суда, рядом с ним находится милиционер с наручниками наготове.

В 18:00 сотрудники движения «За права человека» в телефонном интервью HRO.org сообщили, что c Львом Пономаревым не удается установить связь.

В 19:00 дочь Льва Пономарева сообщила HRO.org, что арест отца оформлен и он доставлен в управление внутренних дел «Китай-город» г.Москвы.

Адвокат Елена Липцер сообщила, что решение судьи об аресте Льва Пономарева обязательно будет обжаловано.

Лев Пономарев будет отбывать арест в УВД «Китай-город» – об этом сообщила ИА Reg№um адвокат Анна Ставицкая, представляющая его интересы.

Напомним, что 29 августа 2006 года правозащитник Лев Пономарев подал в префектуру Центрального административного округа Москвы уведомление о намерении провести траурный пикет «В память о трагедии в Беслане» 3 сентября на Лубянской площади у Соловецкого камня.

В ответе за подписью заместителя префекта ЦАО Сергея Васюкова, полученном в тот же день, в согласовании мероприятия было отказано и содержалось предложение перенести дату пикета. В данном случае, как подчеркнула адвокат Анна Ставицкая, закон был нарушен дважды – во-первых, заместитель префекта не обладает необходимыми полномочиями для решения таких вопросов, во-вторых, им не были приведены обоснования переноса акции на другой день. В результате организаторы пикета приняли решение не отказываться от его проведения.

Прибывших участников у Соловецкого камня на Лубянской площади Москвы ожидали значительные силы милиции. Пикет был разогнан, не успев начаться, группа его участников задержана.

Из 50 участников пикета к ответственности привлечены 13 человек. Всем им, за исключением Льва Пономарева, вменяются административные правонарушения по Ч. 2 Ст. 20.2 КоАП РФ (Нарушение установленного порядка проведения собрания, митинга, демонстрации, шествия или пикетирования) и Ч. 1 Ст. 19.3 КоАП РФ (Неповиновение законному распоряжению или требованию сотрудника милиции). Пономареву же, как организатору мероприятия, помимо обвинения в неповиновении было предъявлено обвинение по Ч. 1 Ст. 20.2 КоАП РФ (Нарушение установленного порядка организации собрания, митинга, демонстрации, шествия или пикетирования).

В результате Льву Пономареву назначено наказание в виде штрафа за нарушение порядка организации пикета и в виде административного ареста сроком на трое суток за неповиновение требованию сотрудников милиции.

«Судья считает, что вне зависимости от того, что ты получил от органа исполнительной власти, если не разрешено, то пикет проводить нельзя, и ты не должен оценивать эту бумагу с точки зрения законности или незаконности, так как это прерогатива суда. Ты должен подчиниться; не идти на пикет и обжаловать действие органа исполнительной власти в суде», – пояснила адвокат Анна Ставицкая.

«Мы считаем, что это решение незаконно, – заявила она. – Как представитель Льва Пономарева я в ближайшее время подам жалобу в Тверской районный суд».

Остальным участникам пикета назначено наказание в виде штрафа. Что касается обвинения в неповиновении сотрудникам милиции, то, как пояснила Анна Ставицкая, судья решила ограничиться порицанием, так как, по ее мнению, рядовые участники акции находились под влиянием Пономарева, который неверно информировал их о законности требований милиционеров. Напомним, что участники пикета отказывались разойтись, когда этого потребовали представители правоохранительных органов.

«Властям, видимо, надоело то, что люди ходят на пикеты, и они решили, что надо эту практику прекратить. Осудить, чтобы неповадно было», – так адвокат прокомментировала тот факт, что впервые организатор подобного гражданского действия осужден по статье о неповиновении сотрудникам милиции.

 

Вісті з пострадянських країн

28.09.2006 | Павел Нетупский
джерело: control.hro.org

Российские спецслужбы продолжают закрывать доступ к важным архивным документам

   

Новое Положение о порядке доступа к материалам прекращенных уголовных и административных дел в отношении лиц, подвергшихся политическим репрессиям, а также фильтрационно-проверочных дел, Минюст зарегистрировал 15 сентября.

Оно подписано министром культуры и массовых коммуникаций Александром Соколовым, министром внутренних дел Рашидом Нургалиевым и директор ФСБ Николаем Патрушевым и касается всех архивных дел как по политическим репрессиям, так по делам советских военнопленных, оказавшихся на временно оккупированной территории, реэмигрантов и других категорий пострадавших от советского режима.

Посмотреть эти дела сможет далеко не каждый.

В первую очередь – сами репрессированные, их представители по доверенности или родственники (наследники) – после смерти жертвы. Все «другие лица» могут быть допущены к материалам дел до истечения 75 лет с момента создания документов с письменного согласия лиц, в отношений которых велось производство (после их смерти – наследников). Причем должны оформить надлежащую доверенность. К этой категории относятся и журналисты, и историки, и общественные организации. Де-факто это блокирует любые исследования. Без согласования выдается только информация об основных биографических данных. Или же сам реабилитированный (его представитель, родственник, наследник) должен снять гриф защиты персональных данных.

Что делать с делами, по которым уже истекло 75 лет (а красный террор начался раньше 1931 года, например, жертвы «Кронштадтского мятежа»), в инструкции ничего не сказано.

С одной стороны, новое положение закрепляет право знакомиться с находящимися в делах документами, получать их копии и использовать полученную информацию. Причем копирование документов выполняется архивами бесплатно. Более того, сами реабилитированные и их наследникам предоставляется возможность получить сохранившиеся в делах подлинники рукописей, фотографии и другие личные документы.

С другой, «сотрудники архивов обязаны исключить ознакомление пользователя с документами, содержащими сведения, доступ к которым ограничен законодательством РФ». Какие это могут быть тайны? Вряд ли чертежи даже самой современной на то время военной техники сейчас представляет хоть какой-нибудь стратегический интерес. Зато документы дел, содержащие информацию о сотрудничестве граждан на конфиденциальной основе с органами, осуществляющими разведывательную, контрразведывательную и оперативно-разыскную деятельность, могут предоставляться только этим гражданам, причем без права копирования.

То есть даже сейчас, по истечению 70-ти лет, жертвы репрессий не могут узнать имена стукачей. А, зачастую, и фамилии следователей. Один из петербургских правозащитников, подвергшийся политическому гонению уже в 60-е годы, обратил внимание на такой казус: «Когда меня судили, то я мог свободно знакомиться со всеми материалами дела. Это было при советском режиме. Сейчас же, при правовом государстве, часть документов того же дела засекречена. То есть реабилитированный в России имеет меньше прав, чем подсудимый в Советском Союзе?».

Зато очень подробно описана процедура ознакомления с делами. При выдаче пользователю дела документы, содержащие не предназначенную для ознакомления информацию, вкладываются в конверты, которые прошиваются и опечатываются таким образом, чтобы была исключена возможность несанкционированного доступа к ним. Архивам также рекомендовано не выдавать пользователю оригиналы документов, а делать копию с изъятием персональных данных.

Источник: "Фонтанка.ру"

 

Приложение: текст Приказа и Положения

Зарегистрировано в Минюсте РФ 15 сентября 2006 г. N 8296

МИНИСТЕРСТВО КУЛЬТУРЫ И МАССОВЫХ КОММУНИКАЦИЙ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ N 375
МИНИСТЕРСТВО ВНУТРЕННИХ ДЕЛ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ N 584
ФЕДЕРАЛЬНАЯ СЛУЖБА БЕЗОПАСНОСТИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ N 352

ПРИКАЗ от 25 июля 2006 года

ОБ УТВЕРЖДЕНИИ ПОЛОЖЕНИЯ О ПОРЯДКЕ ДОСТУПА К МАТЕРИАЛАМ, ХРАНЯЩИМСЯ В ГОСУДАРСТВЕННЫХ АРХИВАХ И АРХИВАХ ГОСУДАРСТВЕННЫХ ОРГАНОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ, ПРЕКРАЩЕННЫХ УГОЛОВНЫХ И АДМИНИСТРАТИВНЫХ ДЕЛ В ОТНОШЕНИИ ЛИЦ, ПОДВЕРГШИХСЯ ПОЛИТИЧЕСКИМ РЕПРЕССИЯМ, А ТАКЖЕ ФИЛЬТРАЦИОННО-ПРОВЕРОЧНЫХ ДЕЛ

В целях обеспечения условий, необходимых для ознакомления с материалами прекращенных уголовных и административных дел в отношении лиц, подвергшихся политическим репрессиям, а также фильтрационно-проверочных дел, хранящихся в государственных архивах и архивах государственных органов Российской Федерации, приказываем: 1. Утвердить согласованное с Генеральной прокуратурой Российской Федерации прилагаемое Положение о порядке доступа к материалам, хранящимся в государственных архивах и архивах государственных органов Российской Федерации, прекращенных уголовных и административных дел в отношении лиц, подвергшихся политическим репрессиям, а также фильтрационно-проверочных дел. 2. Руководителям государственных архивов и архивов государственных органов Российской Федерации обеспечить исполнение настоящего Приказа. 3. Контроль за исполнением настоящего Приказа возложить на заместителей руководителей федеральных органов исполнительной власти по курируемым направлениям деятельности.

Министр культуры и массовых коммуникаций Российской Федерации А.СОКОЛОВ
Министр внутренних дел Российской Федерации Р.НУРГАЛИЕВ
Директор Федеральной службы безопасности Российской Федерации Н.ПАТРУШЕВ

 

Приложение к Приказу Минкультуры России, МВД России, ФСБ России от 25 июля 2006 г. N 375/584/352

ПОЛОЖЕНИЕ О ПОРЯДКЕ ДОСТУПА К МАТЕРИАЛАМ, ХРАНЯЩИМСЯ В ГОСУДАРСТВЕННЫХ АРХИВАХ И АРХИВАХ ГОСУДАРСТВЕННЫХ ОРГАНОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ, ПРЕКРАЩЕННЫХ УГОЛОВНЫХ И АДМИНИСТРАТИВНЫХ ДЕЛ В ОТНОШЕНИИ ЛИЦ, ПОДВЕРГШИХСЯ ПОЛИТИЧЕСКИМ РЕПРЕССИЯМ, А ТАКЖЕ ФИЛЬТРАЦИОННО-ПРОВЕРОЧНЫХ ДЕЛ

I. Общие положения

1. Настоящее Положение разработано в соответствии с Конституцией Российской Федерации ("Российская газета", 1993, N 237; Собрание законодательства Российской Федерации, 1996, N 3, ст. 152, N 7, ст. 676; 2001, N 24, ст. 2421; 2003, N 30, ст. 3051; 2004, N 13, ст. 1110; 2005, N 42, ст. 4212), Частью III Гражданского кодекса Российской Федерации (Собрание законодательства Российской Федерации, 2001, N 49, ст. 4552; 2004, N 49, ст. 4855; 2006, N 23, ст. 2380), Законом Российской Федерации от 18 октября 1991 г. N 1761-1 "О реабилитации жертв политических репрессий" (Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета РСФСР, 1991, N 44, ст. 1428; 1992, N 22, ст. 1184; N 28, ст. 1624; 1993, N 1, ст. 21; "Российская газета", 1993, N 193; Собрание актов Президента и Правительства Российской Федерации, 1993, N 52, ст. 5086; Собрание законодательства Российской Федерации, 1995, N 22, ст. 2168, N 45, ст. 4242; 1996, N 24, ст. 2888; 2000, N 33, ст. 3348, 3429; 2001, N 1, часть I, ст. 2, N 53, часть I, ст. 5030; 2002, N 52, часть I, ст. 5132; 2003, N 6, ст. 509, N 43, ст. 4108, N 52, часть I, ст. 5038; 2004, N 35, ст. 3607; 2005, N 27, ст. 2717), Законом Российской Федерации от 21 июля 1993 г. N 5485-1 "О государственной тайне" ("Российская газета", 1993, N 182; Собрание законодательства Российской Федерации, 1996, N 15, ст. 1768; 1997, N 41, ст. 4673; 2002, N 52, часть II, ст. 5288; 2003, N 6, ст. 549, N 27, часть I, ст. 2700, N 46, часть II, ст. 4449; 2004, N 27, ст. 2711, N 35, ст. 3607), Федеральным законом от 20 февраля 1995 г. N 24-ФЗ "Об информации, информатизации и защите информации" (Собрание законодательства Российской Федерации, 1995, N 8, ст. 609; 2003, N 2, ст. 167), Федеральным законом от 12 августа 1995 г. N 144-ФЗ "Об оперативно-розыскной деятельности" (Собрание законодательства Российской Федерации, 1995, N 33, ст. 3349; 1997, N 29, ст. 3502; 1998, N 30, ст. 3613; 1999, N 2, ст. 233; 2000, N 1, часть I, ст. 8; 2001, N 13, ст. 1140; 2003, N 2, ст. 167, N 27, часть I, ст. 2700; 2004, N 27, ст. 2711, N 35, ст. 3607; 2005, N 49, ст. 5128) и Федеральным законом от 22 октября 2004 г. N 125-ФЗ "Об архивном деле в Российской Федерации" (Собрание законодательства Российской Федерации, 2004, N 43, ст. 4169). 2. Действие настоящего Положения распространяется на материалы, хранящиеся в государственных архивах и архивах государственных органов Российской Федерации, в составе: а) прекращенных уголовных и административных дел в отношении лиц, подвергшихся политическим репрессиям и реабилитированных в установленном законодательством Российской Федерации порядке (далее - реабилитированные лица), в том числе материалы кассационного, надзорного и реабилитационного производств, если таковые приложены к делам; б) групповых уголовных дел в части, касающейся проходящих по ним реабилитированных лиц; в) фильтрационно-проверочных дел на российских (советских) граждан, попавших в плен и окружение, оказавшихся на временно оккупированной территории, угнанных на принудительные работы в Германию, другие страны Европы и репатриированных в период Второй мировой войны, послевоенный период, а также реэмигрантов; г) фильтрационно-проверочных дел иностранных граждан, лиц без гражданства, попавших в плен и окружение, оказавшихся на временно оккупированной территории, угнанных на принудительные работы в Германию, другие страны Европы и репатриированных в период Второй мировой войны, послевоенный период, а также реэмигрантов. 3. В настоящем Положении под административными делами понимают дела: о направлении лиц в административном порядке в ссылку, высылку, на спецпоселение, о привлечении к принудительному труду в условиях ограничения свободы, в том числе в "рабочих колоннах НКВД", а также об ограничении других прав и свобод личности; личные, учетные, контрольно-наблюдательные дела спецпоселенцев, ссыльных и высланных. 4. Положение устанавливает порядок доступа реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, их родственников и наследников, лиц, представляющих их интересы, а также других пользователей к материалам, указанным в пункте 2 настоящего Положения. 5. Настоящее Положение не регулирует вопросы доступа к материалам уголовных и административных дел в отношении лиц, которым отказано в реабилитации, или к делам, которые еще не пересмотрены в установленном законодательством Российской Федерации порядке. На обращения граждан по доступу к материалам уголовных и административных дел с отрицательными заключениями о реабилитации проходящих по ним лиц архивами выдаются справки о результатах пересмотра.

II. Порядок доступа к материалам прекращенных уголовных и административных дел, фильтрационно-проверочных дел и научно-справочному аппарату к ним

6. Право доступа к материалам соответствующих прекращенных уголовных и административных дел, а также фильтрационно-проверочных дел имеют: а) реабилитированные лица и лица, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, - на основании соответствующего заявления и при предъявлении документов, удостоверяющих личность; б) родственники реабилитированных лиц - на основании соответствующего заявления, письменного согласия реабилитированного лица на ознакомление с материалами дела либо документа, подтверждающего факт смерти реабилитированного лица, и при предъявлении документов, удостоверяющих личность и подтверждающих родство; в) родственники лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, - на основании соответствующего заявления, доверенности, оформленной в установленном законом порядке, на ознакомление с материалами дела от лица, в отношении которого велось производство по фильтрационно-проверочному делу, или его наследников и при предъявлении документов, удостоверяющих личность и подтверждающих родство; г) наследники по закону реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, - на основании соответствующего заявления и при предъявлении документов, удостоверяющих личность и подтверждающих родство; д) наследники по завещанию реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, - на основании соответствующего заявления и при предъявлении документов, удостоверяющих личность, а также документов, подтверждающих право наследования, с указанием на соответствующий доступ к материалам дел; е) лица, представляющие интересы реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, их родственников или наследников, с учетом их права доступа к материалам дел, на основании соответствующего заявления и при предъявлении документов, удостоверяющих личность, а также доверенности, оформленной в установленном законом порядке, подтверждающей право представлять интересы доверителя и его право доступа к материалам дел; ж) представители органов государственной власти - на основании мотивированных обращений заинтересованных органов государственной власти в пределах предоставленных им полномочий при предъявлении документов, удостоверяющих личность; з) другие лица - в порядке, установленном законодательством Российской Федерации. Другие лица могут быть допущены к материалам дел до истечения 75 лет с момента создания документов с письменного согласия реабилитированных лиц или лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, а после их смерти - наследников - на основании соответствующего заявления или ходатайства, при предъявлении документов, удостоверяющих личность, а также доверенности, оформленной в установленном законом порядке, от реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам или их наследников; и) работники архивов - в пределах возложенных на них служебных обязанностей. 7. Право на доступ к материалам прекращенных уголовных и административных дел, а также фильтрационно-проверочных дел означает предоставление возможности пользователю, с учетом требований пункта 6 настоящего Положения, знакомиться с находящимися в делах документами, получать их копии и использовать полученную при ознакомлении информацию с учетом требований пункта 17 настоящего Положения. В случае если производство по делу велось в отношении нескольких лиц, допуск пользователя производится к документам дела, касающимся только того лица, обращение в отношении которого рассматривается архивом. Реабилитированным лицам и лицам, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, а также их наследникам предоставляется право получать сохранившиеся в делах подлинники рукописей, фотографии и другие личные документы. При необходимости с изымаемых из дел документов изготавливаются копии, которые вместе с расписками о получении оригиналов приобщаются к материалам уголовных, административных и фильтрационно-проверочных дел или к делам фондов. 8. Сотрудники архивов, осуществляющие хранение прекращенных уголовных и административных дел, фильтрационно-проверочных дел, обязаны: а) исключить ознакомление пользователя с документами, содержащими сведения, доступ к которым ограничен законодательством Российской Федерации. Реабилитированным лицам и лицам, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, могут быть представлены без права копирования документы дел, содержащие информацию об их сотрудничестве на конфиденциальной основе с органами, осуществляющими (осуществлявшими) разведывательную, контрразведывательную и оперативно-разыскную деятельность; б) обеспечить в порядке, определенном в пункте 6 настоящего Положения, ознакомление пользователя с документами дел, содержащими сведения о личной и семейной тайне, фактах, событиях, обстоятельствах частной жизни реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, позволяющими идентифицировать их как личность (далее - персональные данные), за исключением сведений, подлежащих распространению в средствах массовой информации в установленных действующим законодательством Российской Федерации случаях. 9. Документы, содержащие информацию с персональными данными лиц, в отношении которых производство по делам не осуществлялось, но сведения в деле имеются, до истечения установленного законодательством Российской Федерации срока пользователю не предоставляются. Данное ограничение может быть снято при соблюдении условия обезличивания в предоставляемых копиях документов персональных данных вышеуказанных лиц. 10. Реабилитированные лица и лица, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, с их согласия или в случае смерти этих лиц - их наследники могут, представив разрешение, оформленное в установленном законом порядке, снять установленное законодательством Российской Федерации ограничение на доступ к документам, содержащим информацию с персональными данными на реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам. 11. Реабилитированные лица и лица, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, с их согласия или в случае смерти этих лиц - их родственники или наследники, а также представляющие их интересы лица вправе получать от сотрудников государственных архивов и архивов государственных органов Российской Федерации информацию о том, кто и в каких целях имел доступ к материалам уголовных и административных дел после вынесения решений о реабилитации проходящих по ним лиц, а также к материалам фильтрационно-проверочных дел после вступления в силу Указа Президента Российской Федерации от 23 июня 1992 г. N 658 "О снятии ограничительных грифов с законодательных и иных актов, служивших основанием для массовых репрессий и посягательств на права человека" (Ведомости Съезда народных депутатов и Верховного Совета Российской Федерации, 1992, N 26, ст. 1510). 12. Доступ пользователя к научно-справочному аппарату (описям, журналам, каталогам, базам данных и так далее), содержащему информацию о наличии необходимых им сведений в прекращенных уголовных и административных делах, фильтрационно-проверочных делах, осуществляется в порядке, определенном государственными органами, подведомственные архивы которых осуществляют хранение названных категорий дел.

III. Условия ознакомления с материалами прекращенных уголовных и административных дел, фильтрационно-проверочных дел и использования полученной информации

13. Ознакомление пользователя с материалами прекращенных уголовных и административных дел, фильтрационно-проверочных дел производится в читальных залах или специально выделенных для этого помещениях архивов. 14. При выдаче пользователю прекращенных уголовных и административных дел, фильтрационно-проверочных дел документы, содержащие не предназначенную для ознакомления информацию, вкладываются в конверты, которые прошиваются и опечатываются бумажной печатью архива таким образом, чтобы была исключена возможность несанкционированного доступа к ним. Возможность несанкционированного доступа к персональным данным лиц может быть также ограничена путем предоставления пользователю копий, в которых часть информации, содержащая персональные данные лиц, изъята. 15. Копирование документов, содержащихся в прекращенных уголовных и административных делах, фильтрационно-проверочных делах, по запросам реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, их родственников и наследников выполняется архивами бесплатно. 16. Информация об основных биографических данных реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, и о результате пересмотра уголовных и административных дел выдается архивами по запросам пользователей без согласования с реабилитированными лицами и лицами, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, их наследниками, родственниками и представителями. 17. Пользователь обязан соблюдать режим конфиденциальности в отношении ставшей ему известной информации, использование и распространение которой ограничивается согласно законодательству Российской Федерации. Использование полученных сведений в ущерб правам и законным интересам реабилитированных лиц и лиц, в отношении которых велось производство по фильтрационно-проверочным делам, их родственников и наследников преследуется в соответствии с действующим законодательством Российской Федерации.

 

 

Бюлетень "Права Людини", 2006, №26

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори