пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200631
№31
2006

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

08.11.2006

Государство всегда беременно желанием контролировать

   

Владимир Чистилин, газета «Без цензуры»: – Какие, на ваш взгляд, самые острые проблемы, с которыми сегодня сталкиваются правозащитники?

Евгений Захаров: Я бы разделил нарушения на более и менее опасные. Есть вмешательство государства, которое существенным образом сказывается на будущем. Например, одной из угроз являются постоянные попытки ограничить свободу информационного обмена или контроля над Интернетом.

Другой серьезной опасностью мне представляется насилие со стороны правоохранительным органов. Речь идет о применении пыток или побоев. Когда подобное происходит, то это воспитывает отношение к жесткости, как к чему-то допустимому, что с доброй целью можно применить. Однажды разрешив такие вещи к преступникам, очень скоро можно дойти до остальных. Недаром в России говорят о чеченском синдроме.

Еще одна серьезная проблема – огромный разрыв между богатыми и бедными. Есть принцип, описанный в книге Роулза «Теория справедливости», – неравенство, выгодное всем. Смысл его в том, что если кто-то разбогател, то всем остальным от этого должно стать хоть немного лучше. У нас этого нет. Минимум пятая часть населения живет крайне тяжело. По сравнению с цивилизованными странами разрыв превышает в 5-10 раз. Не может страна быть благополучной, где много людей живут впроголодь! Отсюда неспособность качественно учиться, лечиться. Колоссальные проблемы – отсутствие независимой судебной власти и нарушение права на частную жизнь.

Государство всегда беременно желанием контролировать. Можно дойти до того, что вся жизнь человека войдет в государственную информационную базу. Все к тому идет. Хотят же сделать налоговый номер единым универсальным кодом лица. По нему будет собираться данные о доходах, недвижимости, кредитной истории, поездках, составе семьи, сколько денег накоплено, после введения электронных медицинских карт – состояние здоровья. Все будет известно!

Можно будет за минуту получить полное досье на человека, а такое государство называется полицейским.

В.Ч.– В советское время системе противостояли люди, к которым думающая часть общества прислушивалась. Почему сегодня голос правозащитников не столь значим, как прежде?

Е.З. – Дело в том, что раньше правозащитники, по сути, были зачатками гражданского общества. Единственным каналом, по которому несогласные люди передавали власти сигналы, что она не такая, какой должна быть. К тому же их преследовали, был ореол мучеников. Поэтому они пользовались поддержкой определенного слоя населения.

Сегодня вне государства появилось много других каналов, скажем, бизнес или журналистика, где человек может себя реализовать. Правозащитники же заняли свою нишу и олицетворяют собой некоего интеллектуального оппонента власти. Они являются той силой, которая заставляет государство признать, в чем состоят общественные интересы и принуждают его им следовать. В этом их качестве к ним прислушиваются, хотя, конечно, не в такой степени, как хотелось.

Вообще же цель защиты прав человека – минимизация организованного насилия, осуществляемого государством. Проблема в том, что оно всегда пытается эту зону расширить. Поэтому государство и гражданское общество антагонисты, а правозащитные организации, как определенный его авангард, указывают на то, чего делать нельзя.

На самом деле все зависит от общего состояния культуры в стране и того уровня насилия, который обыденное сознание считает допустимым.

В Беларуси считается нормальным, если журналиста сажают за его профессиональную деятельность. У нас подобное уже невозможно. А в Африке, например, президент одной страны по имени Банда реквизировал телевизоры у всех жителей страны и смотрел его сам, потому что соседние государства рассказывали, какой он диктатор. В Северной Корее до сих пор за критику первого лица расстреливают. Все познается в сравнении.

Правозащитники как гуси – они кричат, когда возникает опасность. Всякий раз, когда происходит нечто, выходящее за рамки того, что социум считает допустимым, правозащитники протестуют. Их задача увеличить круг свободы, уменьшая объем необоснованного вмешательства.

В.Ч. – Майдан породил в людях надежду на развитие Гражданского общества. Действительно, за это время что-то изменилось?

Е.З. – Прежде всего, изменилось сознание людей. Исчез страх. Многие стали заявлять о своих интересах там, где раньше они это делать боялись. Разве была возможна прежде борьба против незаконных застроек или с тарифами на ЖКХ? Люди выходят на митинги, устраивают альтернативные слушания. Были даже случаи, когда люди добивались отмены повышения этих тарифов.

В.Ч. – Вы с самого начала последовательно выступали против политреформы в ее нынешнем виде. Какие существуют опасности, и что бы вы посоветовали предпринять?

Е.З. – Главная опасность в том, что политики исходят из принципа политической целесообразности и полностью пренебрегают принципами права. У нас постоянно нарушается Конституция. Злоупотребления достигли фантастического уровня, когда считается, что можно все, если это сегодня выгодно. Действует презумпция – нас большинство, значит, так и будет.

Но есть основополагающие вещи, которые нарушать нельзя, иначе все идет вразнос. Можно долго спорить, какая система лучше. Я, например, полагаю, что для ментальности украинцев политически ближе президентская республика. Народу нужно знать, кто гетьман, а для парламентской республики у нас еще нет нормальных партий. Какую не строят – получается КПСС, но дело даже не в этом.

Да, Конституцию надо менять, но нельзя нарушать процедуру, как это было сделано. Кучма таки протолкнул в последний момент эту мину замедленного действия – в результате сегодня противоречия раздирают страну. Думаю, что нынешнее правительство с этим обществом сосуществовать не сможет, поскольку те методы, которые сейчас применяются, работать не будут. Общество их просто не выдержит.

Уже сейчас с возвращением во власть кучмистов увеличиваются нарушения в сфере свободы слова, предпринимательства. Возвращается Азаровщина, когда налоговые органы имеют план по получению штрафов и начинают выискивать нарушения. Мне представляется, что сгладить противоречия не удастся. Они будут постоянно нарастать. Выход один – через Конституционный Суд отменить политреформу, иначе дальше будет еще хуже.

В.Ч. – Как участник обсуждения Универсала, почему, как вы считаете, он так и остался на бумаге?

Е.З. – Для всех политических сил, особенно Партии регионов, это были слова, которые ничего не значат. Президент сильно отличается от них. Он к словам относится гораздо серьезней, чем все остальные. Ющенко действительно хочет, чтобы все было по закону. Универсал для него – попытка объединить нацию. Он исходит из того, что ради этого главного можно отказаться от второстепенных расхождений. Для него консолидация естественна, для всех остальных – это была политическая игра и не больше. Ющенко по своей сути демократ, а возможно ли быть президентом-демократом в стране, где отсутствуют демократические институции и культура – это большой вопрос.

В.Ч. – Как вы думаете, уровень сознания общества уже достиг той стадии, когда демократические преобразования в стране неизбежны?

Е.З. – Вероятность отката назад невелика. Если не произойдет сильных внешних влияний, то Украина постепенно будет становиться демократическим государством. Быстрый старт уже невозможен, – увы, упущено время. В стране на молекулярном уровне, в подсознании укрепилось коррупционное отношение к действительности. Это очень трудно поломать. Когда говорят, что у нас уклонение от налогов – национальный вид спорта, то это правда.

Пренебрежение законом массовое: от перехода на красный свет и проезда зайцем в транспорте до более серьезных вещей. Я не думаю, что можно придумать какие-то схемы, которые способны обеспечить быстрое изменение социальных отношений при сохранении прежнего мировоззрения.

Проблема в том, что у нас коллективное подсознательное – демократическое, а воспитание у большой массы людей остается советским. Хотя люди в массе своей гораздо мудрее политиков. Они все время голосуют против власти, какой бы она не была. Это хорошее противоядие от диктатуры. Украинский индивидуализм, который так часто ругают, оказывается в данном случае полезным.

Другой вопрос, что по развитию Интернета в Европе мы вторые с конца. После нас только Беларусь. В Украине есть места, где нет даже центрального телевидения, только радио. Существует жуткое неравенство к доступу информации. Очень много зависит от того, где человек живет: в селе или столице. Разница колоссальная. Но европейский вектор будет сохраняться, потому что богатые люди хранят деньги в западных банках и никогда не откажутся от возможности выезжать за рубеж, отдыхать и развлекаться там. Другое дело, что преобразования будут тянуться долго в силу тех проблем прав человека, о которых мы говорили.

Беседовал Владимир Чистилин

Газета «Без цензури»

07.11.2006


 

Право на життя

03.11.2006 | Людмила Клочко, ХПГ

Девочка родилась в райотделе милиции

   

26 октября местный суд Киевского района г. Харькова постановил приговор в отношении Ольги Р., признал ее виновной и приговорил к лишению свободы сроком на 4 года но,  применив ст. 75 УК (отсрочка исполнения приговора), освободил из-под стражи в зале суда. Казалось бы обычное дело. Но то, что выяснилось во время слушания дела, не смогло оставить равнодушным даже суровый суд. 19 августа 2006 года Ольгу Р. задержали сотрудники Киевского РО г. Харькова и доставили в райотдел, а 20 августа прямо в помещении камерного типа Ольга родила ребенка в отсутствие какой-либо медицинской помощи. Сотрудники дежурной части милиции дважды вызывали скорую помощь, но медики не нашли оснований для госпитализации.

По словам Ольги, ребенок во время родов получил черепно-мозговую травму. К счастью, и ребенок, и мать живы. Но кто поручится за дальнейшее здоровье малышки (которая тоже присутствовала в зале суда, доставленная в сопровождении медработника СИЗО)?

Удивительным кажется в этой истории и то, что мера пресечения для Ольги была избрана в виде содержания под стражей. И это несмотря на то, что кроме новорожденного, у Ольги есть еще ребенок 2002 года рождения. Ольга жаловалась также на то, что в отношении нее в милиции применялось незаконное физическое и психологическое давление. Она утверждает, что ее били, не обращая внимания даже на то, что она находилась на 8-м месяце беременности.

Однако прокуратура Киевского района г. Харькова не нашла подтверждения жалобе Ольги и признаков преступления в действиях сотрудников милиции не обнаружила. Судья вынес частное постановление, в котором поставил в известность прокурора Харьковской области и начальника управления здравоохранения Харьковской области об установленных в судебном заседании фактах. Такое постановление должно быть рассмотрено в течение месяца.

Ждем реакции прокуратуры и органов здравоохранения.

Катування та жорстоке поводження

14.11.2006 | Віктор Марголін

Демократія по-зачепилівські

   

Зачепилівський район на Харківщині є одним з найвіддаленіших районів, невеликий за територією. Має всі необхідні державні органи влади. Куди подітися громадянину коли приходить біда? Для цього є правоохоронні органи. Тому значна частина всіх проблем вирішується саме тут і перш за все в прокуратурі та місцевому суді.

Моє п’ятирічне вимушене спілкування з працівниками цих досить важливих, за своїми функціональними обов’язками, організаціями приводить до висновків, що це вже давно практично «приватизовані» контори, керівники яких правлять в них далеко не за тими законами , які ми звичайно називаємо чинним законодавством України. Наявні факти надзвичайно грубих порушень цивільного, кримінального та процесуального законодавства свідчать про їх системний характер, в результаті яких мешканці району втратили віру в справедливе судочинство та можливість правовим шляхом відстояти свої елементарні конституційні права. В результаті діючого беззаконня і прийняття несправедливих рішень в прокуратурі та суді громадяни району втрачають останні крихти довіри до влади в нашій країні взагалі.

Щоб не бути голослівним, приведу конкретний приклад з життя району. Це справа про побиття двох жінок. Це Слєпцова В.М. - мешканка с. Скалонівка та Катуніна О.П. - з с. Нагірне. Ці дві немолоді жінки, можна сказати пенсійного віку, на протязі півтора року оббивають пороги Зачепилівської прокуратури та суду з надією довести, що їх побили працівники міліції м. Новомосковська Дніпропетровської області. Доказом цього є Акт судово-медичного обстеження, проведеного на підставі направлення слідчого прокуратури Зайцева Д. В. Згідно з цим актом у Слєпцової В.М. була гостра закрита черепно-мозкова травма з струсом головного мозку, а також багато інших ушкоджень по всьому тілу.

Ці жінки після нічного побиття в ніч з 24-го на 25-е травня 2005 р. о 8-й годині ранку були коло службового кабінету голови суду і потім були направлені до прокуратури, тобто по свіжих слідах. В прокуратурі вони написали заяви про їх побиття і прокуратура повинна була згідно зі ст. 97 КПК України в строк не більше 10 днів вирішити питання про порушення карної справи, чи обґрунтовано відмовити. Порушуючи ці норми Закону, працівники прокуратури спромоглися тільки через півроку, тобто 10.11.05 р., винести постанову про відмову в порушенні карної справи. Ця постанова була відмінена прокурором. Наступна постанова про відмову у відкритті карної справи датована 24.11.05 р., згідно з якою свідок Гарнага К.В. дає свої покази 14.12.05р. Як це може бути і на що все це схоже? Зовсім незрозуміло, чому постанова, прийнята 24.11.05 р., видана потерпілим через два місяці, тобто 24.01.06 року. Поза увагою слідчого залишились такі питання, як законність нічних обшуків в помешканнях громадян, чи застосовувались фізичне і психічне насильство та перевищення повноважень працівниками міліції та багато інших.

Вважаю за необхідне зазначити, можливо як «перлини» світового досвіду, видачу слідчим повісток без прізвищ, імені та по батькові громадянам села Скалонівка.

Одержавши відмову в порушенні кримінальної справи, ці дві жінки звертаються до суду зі скаргою на дії працівників прокуратури. 6.03.06 р. рішенням суду постанова слідчого прокуратури була скасована, а матеріали направлені для проведення додаткової перевірки.

Тепер справою зайнявся пом прокурора Герман Г.Ю., який 17.03.06 р. втретє відмовив в порушенні кримінальної справи. Дана постанова 11.04.06 р. прокурором району була скасована. Четверта постанова від 20.04.06 р. свідчить про відмову в порушенні кримінальної справи, але слід зазначити, що слідство не дало чіткої відповіді на жодне з поставлених питань ще на його початку. Ось така формальна, безвідповідальна робота при злочинній безконтрольності.

Я, як голова районного осередку «Партії правозахисту», звертався письмово до Генерального прокурора, прокурора області з проханням навести лад в цій справі та по можливості захистити потерпілих, але дійової реакції чи відповіді я також не діждався. Знову постанову від 20.04.06 р. видали в прокуратурі на руки тільки 10.05.06 р.

15.05.06 р. потерпілі знову звернулися зі скаргою до Зачепилівського районного суду на дії працівників районної прокуратури. 24.05.06 р. суд знову скасовує постанову прокуратури. 16.06.06 р. народжується чергова постанова прокуратури. За нею слідує скарга в суд , а 18.08.06 р. суд знову розглядає справу і скасовує п’яту постанову прокуратури. В результаті невідомо скільки ще кругів прийдеться пройти цим мужнім жінкам, щоб одержати дійовий правовий захист та не боятися ночувати в своїх домівках. Адже їхньою справою займається уже четвертий працівник прокуратури, двоє з яких в Зачепилівці уже не працюють і переведені в інше місце. Можливо така кадрова політика є основою в діяльності таких наших захисників.

Я розумію, в прокуратурі та суді надіються, що людям набридне боротися за справедливість і вони все це покинуть добровільно. Питання - кому все це вигідно залишається відкритим, а можливо є риторичним. При цьому помічник прокурора Мандич А.В., за словами цих жінок , замість виконання конкретних слідчих дій, припустився до залякування їх та вмовляв їх не звертатися більше до суду, мотивуючи це безперспективністю самої справи.

Суддя районного суду Яценко Є.І. формально віднісся до розгляду справи, умудрився прийняти постанову, яка, очевидно, не влаштовує нікого. Ним проігноровані вимоги , викладені в скарзі. Постанова суду практично узаконює штучно створену волокіту з розгляду заяв по суті. Сама постанова містить помилки, оскільки розглядаються події минулого року, а не цього року. Це свідчить про те, що суддя підписав постанову, мабуть, не читаючи її.

3.10.06 р. апеляційний суд Харківської області розглянув скаргу на постанову районного суду. Винесена ухвала суду передає справу на розгляд іншому прокурору.

Наведений мною тільки один приклад з життя району свідчить про те , що наші правоохоронні органи одержали безмежні права над громадянами, а екзамен владою не витримали. В цій ситуації громадський контроль за діяльністю цих структур значно відстав від вимог часу. За останні роки в районі змінилося немало прокурорів, але методи їх роботи ті ж. Всі вони є заложниками та виконавцями порочної системи, бездіяльного законодавства та відомчих інтересів. На вершині цієї злочинної піраміди є суд. Мені , не юристу, досить важко зрозуміти чи уявити якою повинна бути майбутня правова реформа, щоб невинний громадянин гарантовано міг одержати захист в суді.

Тільки один наведений мною факт дає мені підстави стверджувати, що така діяльність Зачепилівських суду та прокуратури - це суцільний кримінал, це шарлатанство, це кощунство над правами людей. Цей безлад, я вважаю, можна зупинити тільки шляхом висловлення недовіри пройдисвітам від влади, довівши порушення ними присяги. Але хто в нашій державі зможе це довести?

Я звертався до нової влади в районі з проханням дати належну оцінку вищеназваним подіям і не тільки цим, але там тільки розводять руками, пояснюючи, що це не їхня компетенція. Депутатська правова комісія районної ради два рази намагалася обговорити це питання, але не вдалося це зробити через неявку самих депутатів .Страх перед всевладдям суду і прокуратури бере гору над здоровим глуздом, а від цього страждають беззахисні громадяни.

Катування та жорстоке поводження

14.11.2006
джерело: www.from-ua.com

Как пытают и насилуют в тюрьмах

   

Аналогичная, приведенной ниже, ситуации, к сожалению, имеет место и в пенитенциарной системе Украины.

В ближайшее время сотрудники Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказания проведут пресс-конференцию и сообщат о фактах пыток и насилия в тюрьмах и исправительных учреждениях Украины. 

Как пытают и насилуют в тюрьмах

Более 160 сотрудников британских тюрем были вовлечены в поддержание и сокрытие режима пыток заключенных с жестокими избиениями, угрозами смерти и сексуальным насилием, сообщается в секретных докладах, о которых стало известно в понедельник, 13 ноября, передает NEWSru.com.

Газете The Guardian удалось детально ознакомиться с докладами, поступившими в управление тюрьмами Великобритании, которые рассказывают о 9-летнем царстве террора в тюрьме Wormwood Scrubs, Западный Лондон. В докладах, до сих пор бывших засекреченными, описываются многие инциденты, которые управление отказывалось признавать публично.

В одном из докладов сообщается, что к преступлениям были причастны и закрывали глаза на них и отдельные начальники, а режим террора называют самым ужасным нарушением прав заключенных в современной истории: в издевательствах над ними с 1992 по 2001 год принимали участие 164 офицера.

Питер Куинн, автор одного из докладов, принял решение нарушить молчание и сообщил The Guardian, что и сегодня заключенные могут подвергаться издевательствам со стороны офицеров, которым преступления сошли с рук. Доклад Куинна, подготовленный в 2004 году, содержит сведения более чем о сотне офицеров, причастных к преступлениям или умалчивавших о них, которые до сих пор работают в управлении тюрьмами. Более 50 человек продолжают работать в Wormwood Scrubs.

«Поскольку их не привлекли к ответственности, и расследования проведено не было, те, кто остается в управлении тюрьмами, могут считать, что им все сошло с рук, и вернуться к издевательствам над заключенными. Поскольку не было никаких последствий, они могут чувствовать себя неуязвимыми», – рассказал он.
Право на приватність

06.11.2006
джерело: news.liga.net

Право на частную жизнь

   

Россия оказалась на третьем месте с конца с 1,4 балла в "Рейтинге Прайвеси", который был опубликован Международной организацией "Privacy International". В данном рейтинге государства мира были ранжированы по степени их вторжения в частную жизнь человека.

По информации "The Washington Profile", всего оценивались 37 государств. Наиболее свободно могут себя чувствовать жители Германии, она набрала 3,9 балла, а также Канады (3,6 балла), которые заняли первые места в рейтинге. Россия оказалась на третьем месте с конца (1,4 балла), опередив только Китай и Малайзию, у которых по 1,3 балла. Из других постсоветских государств были учтены Латвия и Эстония (по 2,6 балла) и Литва (2,5). У США - 2 балла. Крайне низкие результаты показала Великобритания (1,5 балла), которая вместе с Россией, Китаем и Малайзией попала в группу стран, где право человека на прайвеси практически не обеспечено. Для сравнения: у Израиля - 2,2 балла, у Франции - 3 балла, у Польши - 2,9. Украина в данном исследовании не оценивалась.

Стоит отметить, что страны, которые получили от 1 до 1,5 баллов, отнесены к группе государств, которые осуществляют постоянное наблюдение за своими гражданами. Набор от 1,6 до 2-х баллов означает переход в группу "периодического наблюдения". Набранные 2,1-2,5 балла позволяют отнести страну к группе "системных ошибок" при обеспечении прайвеси. Оценки производились по нескольким критериям, а именно - по степени конституционной защиты прайвеси; наличию законодательства, которое облегчает государству вторжение в частную жизнь граждан; распространенности систем видеонаблюдения; распространенности практики прослушивания и прочитывания чужих сообщений и др.

06.11.2006

Право на охорону здоров’я

13.11.2006 | Віола Пух
джерело: sian-ua.info

«Швидка» залишила дітей помирати ЗА ІНСТРУКЦІЄЮ!?

   

Не дай Боже нікому!

Увечері 8 листопада в селі Старий Білоус трапилось лихо. Мати лишила вдома двох синів – 2-річного Кирила та 1-річного Данилка – і пішла нагодувати хвору родичку.

Біля ліжка стояла запалена свічка – у домі за несплату відключили електроенергію.

За версією МНС, старший хлопчик граючись скинув свічку. Зайнялося ліжко.

Діти сховалися від вогню в дальній кімнаті.

Мати повернулася через 20 хвилин і вже не змогла дістатися до дітей.

Витягли, але не врятували

Центр пропаганди МінНС повідомив: виклик надійшов о 17 годині, вже через 8 хвилин пожежники були на місці.

Вони дісталися до хлопчиків, але ті надихалися диму.

Викликали "Швидку".

Але міська станція відмовилася приїхати за викликом. Старий Білоус не входить у зону їх обслуговування.

Районна станція "Швидкої" аж на Бобровиці, в іншому кінці Чернігова. Медики їхали більше 20 хвилин.

"Всі ці 20 хвилин пожежники робили дітям штучне дихання та чекали. Ми не медики, і не можемо сказати, чи могли лікарі врятувати хлопчиків. Ми намагалися до останнього", - розповіли в управлінні МінНС.

Немає крайнього?

"Головного лікаря зараз немає", - відповіли на дзвінок журналіста в "Швидку допомогу".

Жіночка додала, що пан Яновський пішов до адміністрації, розбиратися з випадком на пожежі.

"Диспетчери діяли за інструкцією. Старий Білоус не обслуговує міська станція", - додала вона та відмовилася запросити до телефону когось із заступників чи лікарів.

Інструкція дорожча за Кирилка і Данилка?

 

P. S. Із власного досвіду…

Буквально вчора одна з чернігівок намагалася викликати "Швидку" перевезти до лікарні маму. Хвора не могла ані встати, ані сісти через нестерпний біль у спині. Мали направлення від лікаря.

"Ми не приїдемо. Хоча б устигти надати допомогу тому, хто її дійсно потребує. Добирайтеся до лікарні самі", - відрізав телефоном лікар "Швидкої". Представитися він відмовився.

Лікаря не розчулили ні слізні прохання, ні стогони хворої.

Їхали, лежачи, в таксі. До машини хвору несли на руках. Жінка плакала від болю всю дорогу…


09.11.2006

Право на охорону здоров’я

14.11.2006 | Александр Богданов

Диспансеризация: мифы и реальность

   

Одним из так называемых достижений советского здравоохранения является «повсеместное и поголовное» внедрение диспансеризации – «системы профилактических и лечебных мероприятий, направленных на сохранение трудоспособности и укрепление здоровья и физического развития диспансеризуемых лиц, на раннее выявление заболеваний, систематическое лечение выявленных больных, профилактику осложнений, оздоровление окружающей среды». Приснопамятная «Программа КПСС» предусматривала «постепенный охват диспансерным наблюдением всего населения».

«Что же здесь неправильного?» – раздраженно спросит читатель, не знакомый с реалиями нынешнего отечественного здравоохранения. Разумеется, нет ничего плохого в научно обоснованных методах наблюдения и лечения, но только в том случае, если они реальны и правильно осуществляются. А пока существующая в стране схема диспансеризации, в большинстве случаев, выглядит следующим образом.

Индивидуум, случайно попавший в поликлинике на профилактический осмотр (без этого, как правило, «не закрывают больничный»), узнает о наличии того или иного заболевания, подлежащего, по соответствующему приказу Минздрава, диспансерному учету. Выявивший патологию врач заводит специальную учетную форму, дает пациенту соответствующие рекомендации по дальнейшему обследованию и лечению, назначает дату следующего визита. И… получает лишнюю «головную боль» ибо теперь он обязан «в случае неявки» многократно вызывать и даже «активно посещать на дому» данного недисциплинированного больного.

А больной не желает быть больным. Или по различным причинам не хочет (не может) дополнительно обследоваться. И лечиться – тоже абсолютно не горит желанием…

Согласно действующему законодательству, он имеет на это полное право, если речь не идет, скажем, о туберкулезе – заболевании весьма опасном для окружающих, при котором (по недавнему постановлению Правительства) возможно применение принудительных мер медицинского характера. А во всех остальных случаях врачи и медицинские сестры амбулаторно-поликлинических учреждений здравоохранения вынуждены звонить, посещать, уговаривать и упрашивать, многократно приглашать на прием пациентов, решительно не желающих этого. Затрачивается чрезвычайно много времени, сил, нервов, приходится выслушивать немало грубостей, среди которых самая безобидная: «Вам что, больше делать нечего?».

Приведем пример. Во время профилактического обследования акушеркой смотрового кабинета у молодой женщины выявлена довольно распространенная патология – эрозия шейки матки. Диагноз подтвержден врачом, пациентке даны соответствующие разъяснения, что отсутствие своевременного лечения чревато развитием такого, к сожалению, нередкого и смертельно опасного заболевания, как рак шейки матки. Заведена диспансерная карта и начинается многоактный спектакль под названием «Приглашение к врачу» – см. выше.

Возникает вполне закономерный вопрос: кому это все надо? Руководящие органы здравоохранения требуют максимальных процентов «охвата» диспансеризацией и «оздоровления». На каждого врача «спускается цифра» количества диспансерных больных, долженствующих находиться на учете. Медики стараются любой ценой выполнить эти указания, дабы избежать соответствующих нагоняев и административных санкций. А больные, как уже было сказано, не хотят… Естественно, процветает, как бы это помягче выразиться,… ну, в общем, «искажение цифровых данных».

Зачем? Для чего? Во всем мире решение дилеммы «лечиться или нет» – прерогатива самого больного, и никто не вправе его принудить к чему бы то ни было. И тем более нелепо, аморально и противозаконно требовать от медицинских работников использовать меры несанкционированного принуждения.

На наш взгляд, необходимо немедленно и повсеместно отказаться от процветающих до сих пор советских методов поголовной административно-командной диспансеризации без согласия больного. Осуществлять оную возможно только при согласии и готовности самого пациента.

На случай возможных впоследствии претензий (со стороны больных и их родственников, контролирующих инстанций и проч.), мы предлагаем заполнять следующую официальную форму уведомления пациента (увы, еще одна бумага!).

«Я ___(имя, фамилия, год рождения, адрес)___ (числа, месяца, года), врачом ___(имя, фамилия), поставлен в известность о наличии у меня ___ (название заболевания), и предупрежден о настоятельной необходимости безотлагательного соответствующего обследования и лечения. В случае моего отказа от обследования, лечения и наблюдения, всю полноту ответственности за возможные негативные последствия для моего здоровья беру на себя». Далее следуют подписи пациента и врача. Один экземпляр документа хранится в лечебном учреждении, другой – вручается пациенту, у которого появится хороший документальный повод для раздумий.

Тогда медицинские работники амбулаторного звена будут заниматься своим непосредственным делом – оптимальным осуществлением лечебно-диагностического процесса, не выступая в роли зазывал и агитаторов.

Міжетнічні взаємини

01.11.2006
джерело: www.korrespondent.net

В Украине происходят преступления на расовой почве

   

Во вторник, 31 октября, вечером в 1-ю городскую больницу Полтавы доставили с тяжелыми побоями гражданку Ирана, которую избила группа неизвестных молодых людей. Накануне в столице был убит гражданин Нигерии.

Происшествие с гражданкой Ирана произошло возле одного из домов на бульваре Богдана Хмельницкого около семи часов вечера.

Обстоятельства происшедшего пока точно не известны. Пострадавшая, предположительно, студентка одного из полтавских вузов. Сегодня иностранных студентов в Полтаве насчитывается более 800 человек. Все они, преимущественно, из мусульманских стран.

В милиции инцидент пока не комментируют.

Кроме того, прокуратура Дарницкого района Киева возбудила уголовное дело по факту убийства гражданина Нигерии Годноуза Миеви, совершенного 25 октября в районе станции метро «Позняки». Правозащитные организации уже заявили, что это убийство может оказаться первым в Украине, совершенным на почве расизма.

Гражданин Нигерии Годноуз Миеви был убит вечером 25 октября возле станции метро «Позняки». По словам очевидцев, когда нигериец выходил из метро в направлении улицы Драгоманова, на него набросились пятеро короткостриженых парней. Прохожие вызвали милицию и скорую помощь, однако, когда те прибыли, пострадавший уже скончался от ножевого ранения в спину, а нападавшие скрылись в неизвестном направлении.

Оперативно-следственная группа определила личность убитого. Годноуз Миеви уже несколько лет жил в Украине – он окончил Институт народного хозяйства, защитил кандидатскую диссертацию по экономике, был женат на украинке.

По словам свидетелей преступления, в момент убийства нападавшие на русском и украинском языках выкрикивали: «Мы спасаем Украину от этих уродов!»

В прокуратуре Дарницкого района, где ведется следствие по данному делу, отказались сообщить какие-либо подробности расследования. «Мы рассматриваем все версии преступления, однако, пока идет следствие, комментировать что-либо рано»,- заявил следователь Дмитрий Сысоев, занимающийся этим делом.

Кримінально-виконавча система

15.11.2006
джерело: www.yurpractika.com

Кабмин ликвидировал Госдепартамент исполнения наказаний

   

Кабинет Министров ликвидировал Государственный департамент исполнения наказаний.

Об этом заявил журналистам министр юстиции Александр Лавринович после окончания заседания Кабмина в среду.

По словам Лавриновича, на своем заседании Кабмин утвердил соответствующее постановление и ввел этот департамент как структурную единицу в министерстве юстиции.

Как сообщало агентство, в мае Кабинет Министров передал в управление Министерству юстиции Государственный департамент по исполнению наказаний.

15.11.2006

Погляд

07.11.2006 | Микола Шевченко

Демарш на місцевому рівні

   

На останній сесії Харківської обласної ради було прийнято рішення демонтувати всі пам’ятні знаки, присвячені ОУН-УПА.

Мене дуже вразило це безвідповідальне і безглузде рішення.

Кому воно до вподоби? Комуністам, «прогресивним» соціалістам, а тепер і «регіоналам», що до них приєдналися. Останні, на мою думку, це зробили несвідомо, просто аби зашкодити опозиції. Адже, коли в державі відносний спокій та стабільність, це не дуже подобається нашим «товарищам» всередині країни і особливо за її межами, тобто тих, хто надихає останніх.

Часом задумуєшся, звідки у безробітної Н. Вітренко, керівника крихітної партії, беруться гроші для організації масових демаршів у Криму, Харкові, інших регіонах України. Можна лише здогадуватися про джерела таких субсидій.

Чому для них воїни УПА стали кісткою в горлі? Пояснення дуже просте. Якби не був вигаданий цей «ворог» України, то тоді народ назвав би імена дійсних ворогів українського народу – «руководящую» і «направляющую», яка в різні часи замордувала мільйони безневинних людей. У них виходить щось на зразок, коли гоняться за злодієм, то він для дезорієнтації кричить ще голосніше: «Тримайте, тримайте!»

Пригадую розповідь старшого брата мого товариша з Сахновщини, який в роки війни служив у лавах НКВС. Тільки перед смертю він розповів про те, про що колись давав підписку ніколи й нікому не розповідати. Виявляється, що його та тисячі таких як він направили до м. Пскова, де навчали боротьбі проти непримиренних вояків Західної України. В програму навчання входило перевдягання в форму воїнів УПА, практика спілкування українською мовою з урахуванням особливостей місцевого діалекту та специфічних фразеологізмів, засвоєння способів нещадних розправ з місцевим населенням (причому як з тими, хто підтримував УПА, так і з тими, хто допомагав НКВС) з метою викликати з обох сторін гнів до нескорених людей з лісу. Кремль був зацікавлений у тому, щоб домовини приходили в усі кінці України, бо то, мовляв, жертви бандерівців й тому буде рости ненависть до непокірних. Будь-яке насилля над безневинними людьми не заборонялося, а навіть віталося керівництвом, оскільки такі акції дискредитували воїнів УПА в очах населення. За це бійці НКВС отримували подяки й нагороди, а деякі й по сьогодні користуються за свої «ратні» подвиги значними пільгами як учасники бойових дій.

Пригадую, як підчас одного з візитів до Харкова Президента України В.А.Ющенка біля оперного театру поряд зі мною стояла купка галасливих «прогресивних» соціалістів, один з яких з гордістю заявив мені: «Я очень рад, что мой дед много бандеровцев перебил». Знайшов чим пишатися. Міг би подумати, що ті бандерівці боролися за волю нашого народу, за збереження його самобутності, мови тощо.

Дехто з противників УПА наводить жахливі приклади з судових справ, що ніби то творили ці патріоти України.

Керівництву компартії треба було створити ворога страшнішого, ніж вони самі, тому для протоколу й історії вибивали у заарештованих бідолах те, що хотіли від них почути.

Як це робилося, я хочу розповісти на прикладі мого дядька – Шевченка Петра Павловича, директора школи в райцентрі Велика Писарівка Сумської області, заарештованого у 1938 р. У великій бідній сім’ї селянина лише йому пощастило закінчити Харківський університет. Чому саме його заарештували, ми не знаємо й по сьогодні. Коли його син знайомився в архівах з матеріалами слідства по справі батька, то виходило, що Петро Павлович в далекому райцентрі «готував» замах на український уряд. Чому ця фантазій прийшла в голови енкаведистів? Ми здогадуємося, що на цю версію надихнув їх той факт, що в його квартирі знаходилися три учбові гвинтівки з просвердленими стволами. До цього діти кілька разів викрадали зброю з школи, бо їм, як і всім малюкам країни в ті часи, хотілося гратися у війну зі справжніми гвинтівками. Саме тому дядько змушений був зберігати ті учбові гвинтівки вдома.

На перших допитах мій дядько правдиво говорив, що народився в сім’ї бідняка, але вже на третьому допиті «визнав» себе сином куркуля. Очевидно мій близький родич не витримав тортур і почав розповідати слідству нісенітниці. З його слів він був «пов’язаний» з іншими учасниками змови. Почалися нові арешти безневинних людей. Серцем я розумію дядька, адже не всякі катування може витерпіти людина. А співробітники НКВС уміли це робити на високому рівні. Мабуть не гірше за інквізиторів середньовіччя.

Петро Павлович загинув у далекому Магадані, а з приходом хрущовського потепління, його, як безвинного, реабілітували. А дружині призначили пенсію за загиблого чоловіка. Двоє синів виросли без батька та ще й з ярликом дітей ворогу народу.

Таким чином, очевидно як і в наведеному прикладі, співробітники НКВС на допитах учасників УПА «вибивали» приклади жахливого поводження, щоб наступні покоління не дізналися, хто ж є справжнім винуватцем усього, що відбувалося в нашій Україні.

Роздавлені, понівечені люди могли наговорити, що вони вішали, різали, палили, убивали жінок і дітей.

«Товарищи!» Я до вас звертаюся. Хай прозріють ваші душі! Зупиніться! Як могла УПА співробітничати з Гітлером, коли їх лідер Степан Бандера з 1941 по 1945 р. утримувався у німецькому концтаборі.

Прийде час і вас люди запитають, за що ви замордували мільйони душ у громадянську й Вітчизняну війни, під час голодоморів та придушення свободи в країнах-сусідах.

А пам’ятних знаків на честь воїнів УПА не чіпайте. Не розпалюйте в суспільстві ворожнечу. Вони боролись за майбутнє України, а ви – за минуле, яке принесло нашому народу більше горя, ніж радості. А він усе більше розуміє, хто ви, комуністи й близькі до вас ваші однодумці. За вашою маскою борців за щастя народне проглядає звірячий оскал. Ви ладні служити іншим державам, тільки не своїй. І це не вперше. Хіба не ви всіляко допомагали зміцненню фашистської Німеччини аж до 21 червня 1941 р., поставляючи хліб, вугілля, руду? А перед тим у 1939 р. хіба не вами керований СРСР разом з Німеччиною розідрали Польщу, а потім з нагоди такої «перемоги» влаштували в Бресті спільний парад військ вермахту і Червоної Армії?

Це ваша ганьба, і на цьому потрібно поставити крапку.

 

Погляд

12.11.2006 | Борис Фішелєв

КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА У ПРАВОВІЙ ТУНДРІ…

   

„Все має відбуватись виключно у «правовому полі»”, – постійно говорить наш Президент. Цю фразу ми чули на Майдані, цю фразу ми чули, коли не була розпущена Верховна Рада, і був призначений на посаду Прем’єр-міністра Віктор Янукович, цю фразу ми продовжуємо перманентно чути і досі.

Одразу ж хочеться спитати: а що таке «правове поле»? Напевно, це, коли півтора роки не обирається Конституційний Суд, коли реформа Конституції ухвалюється пакетом із порушенням конституційних норм, без остаточного ухвалення КС, а гарант Конституції, омбудсман і депутати при цьому не роблять відповідного подання, коли ухвалюється безліч Законів України, що суперечать нормам Конституції… Оце і є правове поле? Даруйте, але це – правова тундра!

До речі, щодо «правового поля», хіба не у «правовому полі» було вбито під час Голокосту шість мільйонів євреїв і шістсот тисяч ромів? З точки зору позитивного права все відбувалося повністю у правовому полі. Спочатку чесна перемога на виборах нацистів, далі «законне» відсторонення від влади усіх інших політичних сил і тоталітаризація суспільства, в процесі якої знов таки «законне» – ухвалення нелюдяних законів, за якими потім знищувалися мільйони людей. Нагадаємо, нацисти були засуджені Нюрнберзьким трибуналом за злочини проти людства на засадах природного права, тобто зовсім в іншому «правовому полі», що доводить примат природного права над позитивним.

Але повернемося до нашої тундри! На відміну від «законослухняних» німців-нацистів російська євразійська ментальність породила зовсім інше ставлення до «правового поля». Бачите – зовсім інші простори, надто широке «поле» діяльності. Інше відчуття простору – інше відчуття часу. Як говорив гуманіст Сеттембріні – герой «Чарівної гори» Томаса Манна: «хіба недбалість цих людей щодо часу не пов’язана із безмірністю простору, яке займає їхня країна? Там де багато простору, багато й часу – недарма про них кажуть, що це народ, у якого є час і який може чекати. Ми європейці – не можемо». Звідси ж євразійське відчуття безкрайніх просторів «правового поля». Тут вам не тільки поле, а й степ, і пустеля, і тундра, і тайга, і все дуже-дуже «правове»! Ще Салтиков-Щедрін помітив, що вся суворість законів Російської імперії пом’якшується лише повсюдним їх невиконанням. У палиці два кінці, якщо можна в такий спосіб пом’якшити суворість законів, то можна, як виявилося, всупереч законам знищити мільйони людей, як це було у Радянському Союзі.

Нажаль, європейська Україна успадкувала євразійське ставлення до права. Українці відчувають себе європейцями, але відчуття і виховання права залишається євразійським. Увесь комплекс проблем пов’язаних із правами людини, із ставленням громадян до права успадкований від СРСР і Російської імперії. Тому тут ухвалення законів робиться здебільшого з метою або з урахуванням механізму обходу цього закону або його використання в приватних чи корпоративних інтересах, саме тому тут суперважко подолати корупцію.

А найстрашніше, що теж саме відбувається із Основним Законом, покликанням якого є оберігання прав і свобод людини від посягань держави. От де все відбувається у «правовій тундрі»! Конституція із самого початку не була прийнята в результаті конституційного процесу, в якому би брало участь громадянське суспільство. Вона була політичною змовою можновладців, була дарована народу згори, без урахування будь-яких ідей «знизу». Вона була і залишається надто декларативною, щоб бути законом прямої дії. А що творив куплений Кучмою «Конституційний Суд»!? Як жартували юристи, він, зокрема, відкрив нову математичну формулу «1+1=1» і застосував її до можливості балотування Кучми на третій термін!

Все мало б змінитися після перемоги помаранчевої революції. Яка не яка, а все ж Конституція мала отримати справжнього гаранта в особі Президента Віктора Ющенка. Але, нажаль, у його ставленні до права ми бачимо те саме євразійство, той самий політичний прагматизм, нехай тричі «стратегічно важливий» і виключно з благими намірами, навіть більше – як у Леніна – «с исторической необходимостью» об’єднання нації!

Пане Президенте! Ми щиро щасливі, що Ви – перший український політик, який має історичне мислення, який усвідомлює історичний шлях нації і роль особистості в історії! Ми раді, що Ви оперуєте відрізками часу більшими за місяці і роки. Але коли Ваші дії порушують принципи верховенства права – пробачте, так робити не можна!

Чи є легітимним увесь сучасний політичний процес? На наш погляд, можна a priori піддати сумніву легітимність усього, що відбувалося в період, коли не функціонував Конституційний Суд. Можна ставити під сумнів усі рішення, що ухвалювалися і продовжують ухвалюватися після вступу в дію так званої «політреформи», доки її легітимність не підтверджена Конституційним Судом. І скільки б не трубили нелегітимний прем’єр Янукович з таким саме нелегітимним спікером Морозом про те, що ніби-то політреформа вже відбулась і її неможливо скасувати – це просто дзижчання двох комах у правовій тайзі. Aquila non captat muscas (Орел не ловить мух  – лат.) – хай собі дзижчать!

Пане Президенте, Народні Депутати від Нашої України, любі друзі! Досить знущатися з права і з усіх нас! Робіть подання до КС щодо скасування цієї огидної політреформи! 

А далі треба змінювати Основний Закон «знизу». Щоб Конституція була не декларацією, а законом прямої дії; щоб у ній нарешті з’явилася категорія, яка визначає її покликання – категорія свободи; щоб Конституція стала міцним фундаментом держави, а не гойдалкою повноважень, яку розхитують різні політичні угруповання, називаючи її красиво «системою важелів і противаг», щоб у КС могли відстоювати свої інтереси не тільки політики, а й люди свої права.

До речі, поняття «правове поле» перекладається англійською, як «legal environment», тобто дослівно «правове або законне середовище». Яке наше рідне середовище? Хіба ми в тундрі живемо чи в тайзі? Треба нарешті почати вирубати правову тайгу, піднімати правову цілину, і засівати правове поле!



[i]

Погляд

13.11.2006 | Юрій Васідлов

Корупція не пробігала?

   

У місті Івано-Франківську багато років мешкає пан N. Одного разу з ним сталася дивна річ. Велика електрична фірма, ВАТ Прикарпаттяобленерго, завимагало від нього грошей. Ніби-то борг. Але не за електрику, за тепло. Вимога виглядала на маячню. Пан N цього боргу не мав і платити не став. Маячня продовжилась. На сцені з’явився прокурор міста і позвав пана N до суду за заподіяння шкоди державі в особі ВАТ Прикарпаттяобленерго (надалі – ВАТ). Позов прокурора був маячнею, ще й у квадраті. Бо прокурор не мав права позивати громадянина по цивільній шкоді, ВАТ не уособлювало інтереси держави, а борг ніяк не був підтверджений. Маячня була, певно, інфекційною. Бо суд цей нікчемний позов прийняв і мучив пана N декілька років. Нарешті було доведено, що пан N цього боргу таки не мав. Маячня ніби-то закінчилась. Але це був тільки початок божевілля.

 

Весь цей час ВАТ чинило на пана N позасудовий тиск, тричі відключало йому світло. Такий собі рекет. Тому виправданий пан N, згідно цивільного кодексу позвав до суду ВАТ за одне з відключень. Справа була дуже проста, бо певне своєї безкарності ВАТ проводило відключення навіть не імітуючи законність. Тим не менш суд в складі її честі, судді Перегінець Л.В., тягнув з рішенням понад рік. Вина ВАТ ставала все більш очевидною. Тоді її честь, суддя Перегінець Л.В., раптом приймає чудернацьку постанову, котрою перекваліфіковує ВАТ із суб’єкта господарювання в суб’єкта владних повноважень. Тобто в орган влади. Цією мудрацією її честь перевела справу із цивільного судочинства в адміністративне, спеціальне для органів влади. А в адміністративному судочинстві строк позовної давності є втричі коротший – 1 рік. Такою незаконною маніпуляцією суддя звільнила ВАТ від відповідальності за строком давності.

Пану N все ж видалося, що це маячня і що ВАТ не є органом влади, справа не є компетенцією адміністративного судочинства, а ВАТ має відповісти за свавілля. Він оскаржив постанову судді Перегінець Л.В. Колегія суддів в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі їх честей Бойко І. В., Павлишиної А. Т. і Шишка В. В. залишила постанову без змін. Мало того суд створив непереборні перешкоди для подальшого оскарження – не давав пану N доступитись до матеріалів справи, не надавав на його вимогу копії рішення. Маячня тривала.

Не будемо вже казати як, але справа побувала таки в руках пана N декілька хвилин і рішення вдалось оскаржити до столиці. Верховний адміністративний суд ухвалив, що справа не належить до адміністративного судочинства і не став навіть її розглядати.

Нарешті трохи роз’яснилось. Її честь, суддя Перегінець Л.В., діяла таки протизаконно, і протизаконність її дій отримала тепер найвище підтвердження.

До того ж дії її честі страшенно нагадували порушення ст. 5 Закону України Про боротьбу з корупцією: надання при прийнятті рішення незаконних переваг фізичним або юридичним особам.

 

Пан N надіслав до суду інформаційний запит: чим керувалась її честь, суддя Перегінець Л.В., коли ухвалила про владні повноваження ВАТ? Порушуючи закон про інформацію його честь, голова Міського суду Малєєв А.Ю. відмовив у наданні такої інформації. Дії його честі теж страшенно нагадували порушення вимоги того самого корупційного закону: заборони відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами.

 

Вражений корупційною подібністю пан N звернувся до установи, що дні і ночі веде невтомну боротьбу із корупцією, в СБУ. Пройшов місяць, другий. Порушуючи Закон України Про звернення громадян і вже згаданий закон про корупцію грізне відомство не надало жодної відповіді. Належало позвати СБУ до суду  за те, що вона не надає відповіді на скаргу про те, що суд не надає відповіді… Приїхали. Абзац. Маячня тривала.

 

 Тим часом пан N подав до суду позов про незаконні дії ВАТ при другому відключенні. Виявилось, що цей позов розглядатиме… її честь, суддя Перегінець Л.В. Та сама. Маячня міцнішала.

Їх честь вже надала незаконно перевагу одній із сторін у подібному ж спорі скорочуючи їй строк позовної давності. Якщо зробила це свідомо, то не є об’єктивна до сторін спору. А чи зробила це безкорисливо?

 

За оцінками соціологів корупція в Україні набула розмірів монстра. Хабар готові давати 65% дорослого населення. Євросоюз офіційно вважає Україну однією з найбільш корумпованих держав світу, а експерти Світового Банку оцінюють річну суму хабарів в Україні на рівні двомісячного торгового обороту країни. Корупція паралізує державну владу і дію законів. На суди вказують, як гілку влади, де корупція прижилась найбільше. Самі юристи, при опитуваннях, в числі основних проблем суду називають високий рівень корупції і низьку кваліфікацію суддів. А 9,7 % з них (як адвокати, так і прокурори з суддями) визнали, що отримують незаконні виплати. Респонденти ж з позасудової сфери знають про випадки, коли хабара давали для ухвалення законного рішення (60,5%) і про випадки хабарництва для ухвалення незаконного рішення (47,5%). Чи має це якесь відношення до нашої розповіді?

 

Суддя Перегінець Л.В., свідомими протизаконними діями врятувала ВАТ від сплати понад 50 000 грн відшкодування. Чи можливо уявити собі, що її честь, не отримала за це винагороду від бенефіціанта? Можливо. Але треба бути неабияким фантазером.

Тим більше, що хабарник практично не ризикує. Ймовірність покарання за корупційні дії лишається зникаючо малою. Торік в Україні винними у цьому злочині було визнано менше чотирьохсот осіб. 

 

Інша справа, якщо її честь прийняла незаконне рішення несвідомо. Помилилася. Але чи може вершити судочинство особа, що помиляється так грубо? Чи відвідало її усвідомлення своєї неправедної дії? Докір сумління?

 

Пан N подав заяву про відвід судді, котра вже розглядала спір тих самих сторін з тих самих відносин і надала незаконну перевагу відповідачеві або через власну необ’єктивність або через низьку кваліфікацію. Таку він подав суду заяву. Заяву про необ’єктивність і недостатню кваліфікацію судді Перегінець Л. В. розглянув суд в складі… її честі, судді Перегінець Л.В. і знайшов себе достатньо об’єктивною і кваліфікованою і залишив себе розглядати цей спір. Абзац. Повний.

 

Пан N вважає, що її честь, суддя Перегінець Л.В., не може здійснити судочинство керуючись законом, та ще й неупереджене. А ви як вважаєте?

 

 

 

 

 

 

 

 

Погляд

01.12.2006 | Борис Фішелєв, м.Харків

Конституційна реформа у правовій тундрі…

   

«Все має відбуватись виключно у «правовому полі», – постійно говорить наш Президент. Цю фразу ми чули на Майдані, цю фразу ми чули, коли не була розпущена Верховна Рада, і був призначений на посаду Прем’єр-міністра Віктор Янукович, цю фразу ми продовжуємо перманентно чути і досі.

Одразу ж хочеться спитати: а що таке «правове поле»? Напевно, це, коли півтора роки не обирається Конституційний Суд, коли реформа Конституції ухвалюється пакетом із порушенням конституційних норм, без остаточного ухвалення КС, а гарант Конституції, омбудсман і депутати при цьому не роблять відповідного подання, коли ухвалюється безліч Законів України, що суперечать нормам Конституції… Оце і є правове поле? Даруйте, але це – правова тундра!

До речі, щодо «правового поля», хіба не у «правовому полі» було вбито під час Голокосту шість мільйонів євреїв і шістсот тисяч ромів? З точки зору позитивного права все відбувалося повністю у правовому полі. Спочатку чесна перемога на виборах нацистів, далі «законне» відсторонення від влади усіх інших політичних сил і тоталітаризація суспільства, в процесі якої знов таки «законне» – ухвалення нелюдяних законів, за якими потім знищувалися мільйони людей. Нагадаємо, нацисти були засуджені Нюрнберзьким трибуналом за злочини проти людства на засадах природного права, тобто зовсім в іншому «правовому полі», що доводить примат природного права над позитивним.

Але повернемося до нашої тундри! На відміну від «законослухняних» німців-нацистів російська євразійська ментальність породила зовсім інше ставлення до «правового поля». Бачите – зовсім інші простори, надто широке «поле» діяльності. Інше відчуття простору – інше відчуття часу. Як говорив гуманіст Сеттембріні – герой «Чарівної гори» Томаса Манна: «хіба недбалість цих людей щодо часу не пов’язана із безмірністю простору, яке займає їхня країна? Там де багато простору, багато й часу – недарма про них кажуть, що це народ, у якого є час і який може чекати. Ми європейці – не можемо». Звідси ж євразійське відчуття безкрайніх просторів «правового поля». Тут вам не тільки поле, а й степ, і пустеля, і тундра, і тайга, і все дуже-дуже «правове»! Ще Салтиков-Щедрін помітив, що вся суворість законів Російської імперії пом’якшується лише повсюдним їх невиконанням. У палиці два кінці, якщо можна в такий спосіб пом’якшити суворість законів, то можна, як виявилося, всупереч законам знищити мільйони людей, як це було у Радянському Союзі.

Нажаль, європейська Україна успадкувала євразійське ставлення до права. Українці відчувають себе європейцями, але відчуття і виховання права залишається євразійським. Увесь комплекс проблем пов’язаних із правами людини, із ставленням громадян до права успадкований від СРСР і Російської імперії. Тому тут ухвалення законів робиться здебільшого з метою або з урахуванням механізму обходу цього закону або його використання в приватних чи корпоративних інтересах, саме тому тут суперважко подолати корупцію.

А найстрашніше, що теж саме відбувається із Основним Законом, покликанням якого є оберігання прав і свобод людини від посягань держави. От де все відбувається у «правовій тундрі»! Конституція із самого початку не була прийнята в результаті конституційного процесу, в якому би брало участь громадянське суспільство. Вона була політичною змовою можновладців, була дарована народу згори, без урахування будь-яких ідей «знизу». Вона була і залишається надто декларативною, щоб бути законом прямої дії. А що творив куплений Кучмою «Конституційний Суд»!? Як жартували юристи, він, зокрема, відкрив нову математичну формулу «1+1=1» і застосував її до можливості балотування Кучми на третій термін!

Все мало б змінитися після перемоги помаранчевої революції. Яка не яка, а все ж Конституція мала отримати справжнього гаранта в особі Президента Віктора Ющенка. Але, нажаль, у його ставленні до права ми бачимо те саме євразійство, той самий політичний прагматизм, нехай тричі «стратегічно важливий» і виключно з благими намірами, навіть більше – як у Леніна – «с исторической необходимостью» об’єднання нації!

Пане Президенте! Ми щиро щасливі, що Ви – перший український політик, який має історичне мислення, який усвідомлює історичний шлях нації і роль особистості в історії! Ми раді, що Ви оперуєте відрізками часу більшими за місяці і роки. Але коли Ваші дії порушують принципи верховенства права – пробачте, так робити не можна!

Чи є легітимним увесь сучасний політичний процес? На наш погляд, можна a priori піддати сумніву легітимність усього, що відбувалося в період, коли не функціонував Конституційний Суд. Можна ставити під сумнів усі рішення, що ухвалювалися і продовжують ухвалюватися після вступу в дію так званої «політреформи», доки її легітимність не підтверджена Конституційним Судом. І скільки б не трубили нелегітимний прем’єр Янукович з таким саме нелегітимним спікером Морозом про те, що ніби-то політреформа вже відбулась і її неможливо скасувати – це просто дзижчання двох комах у правовій тайзі. Aquila non captat muscas (Орел не ловить мух– лат.) – хай собі дзижчать!

Пане Президенте, Народні Депутати від Нашої України, любі друзі! Досить знущатися з права і з усіх нас! Робіть подання до КС щодо скасування цієї огидної політреформи!

А далі треба змінювати Основний Закон «знизу». Щоб Конституція була не декларацією, а законом прямої дії; щоб у ній нарешті з’явилася категорія, яка визначає її покликання – категорія свободи; щоб Конституція стала міцним фундаментом держави, а не гойдалкою повноважень, яку розхитують різні політичні угруповання, називаючи її красиво «системою важелів і противаг», щоб у КС могли відстоювати свої інтереси не тільки політики, а й люди свої права.

До речі, поняття «правове поле» перекладається англійською, як «legal environment», тобто дослівно «правове або законне середовище». Яке наше рідне середовище? Хіба ми в тундрі живемо чи в тайзі? Треба нарешті почати вирубати правову тайгу, піднімати правову цілину, і засівати правове поле!

Жертви політичних репресій

09.11.2006
джерело: www.oglyadach.com

Дві третини українців звинувачують у Голодоморі Сталіна

   

В Україні серед 94% опитаних громадян, які чули або читали про Голодомор 1932-1933 років, 69% вважають, що він був спровокований діями тодішньої влади.

Такі дані соціологічного дослідження оприлюднив сьогодні президент Київського міжнародного інституту соціології Валерій ХМЕЛЬКО на прес-конференції в Києві, повідомляє УНІАН.
«Менше половини дорослого населення України – 44% - вважають Голодомор геноцидом українського народу. Тому, щоб переконливо ставити питання перед міжнародним співтовариством про визнання Голодомору актом геноциду, населенню країни необхідно пояснити, які чинники були вирішальними і призвели до загибелі величезної кількості людей в 30-і роки», - сказав В.ХМЕЛЬКО.
При цьому, за його словами, 12% опитаних схильні вважати, що Голодомор став результатом несприятливих природних умов.
Разом з тим, 84% серед тих респондентів, які пов`язують Голодомор з діями влади, впевнені в умисній організації цього акта. Таку думку поділяють 82% жителів західного регіону України, 73,8% - центрального, 65% - південного і 51,4% - східного.
Тим часом, лише 26% опитаних вважають, що голод було направлено тільки проти українців, а 61% - що проти всіх жителів України, незалежно від їх національної належності.
Київський міжнародний інститут соціології проводив дослідження 8-14 вересня 2006 року за участю 2012 респондентів у віці старші від 18 років у 24 областях України і в Криму. Соціологічна погрішність не перевищує 3-4%.

Сьогодні ж Перший заступник Голови Секретаріату Президента України Іван Васюник повідомив, що найближчим часом в Секретаріаті за участю представників політичних сил і громадських експертів пройдуть консультації про визнання Голодомору актом геноциду. А в разі потреби тема Голодомору може стати предметом для обговорення у форматі Політичної ради при Президенті України.

Як повідомляє прес-служба Президента, Секретаріат вітає готовність парламентської коаліції до діалогу про невідкладне визнання Голодомору актом геноциду.

Кажучи про мету прийняття закону про Голодомор, Перший заступник Голови Секретаріату сказав, що це — «відновлення історичної справедливості і недопущення таких трагедій у майбутньому».

Нагадаємо, Ющенко неодноразово закликав парламент визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу
Дисиденти і час

02.11.2006
джерело: www.grigorenko.org

Андрей Григоренко об украинском парламенте

   

В Верховной Раде Украины состоялось голосование по резолюции о праздновании столетия со дня рождения генерала Петра Григоренко. Резолюция была провалена солидарными действиями коммунистов, социалистов и регионалов. За резолюцию проголосовало только 199 депутатов при необходимых 226. Хотя речь шла лишь об отдании должного памяти наиболее известного украинца двадцатого века, но оно символизирует гораздо большее.

Провал этой резолюции показывает, что украинский Парламент пренебрегает не только украинским демократическим наследием, но и угрожает поворотом к советским порядкам, подобным тем, которые неумолимо заливают северных соседей Украины.

Andrew P. Grigorenko
President of General Petro Grigorenko Foundation

Дисиденти і час

10.11.2006
джерело: www.helsinki.org.ua

Президент вручив державні нагороди з нагоди 30-ї річниці створення Української Гельсінської групи

   

Президент України Віктор Ющенко вручив державні нагороди з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Відповідний Указ Глава держави підписав 8 листопада.

Виступаючи перед нагородженими, Президент від імені Українського народу і держави засвідчив їм найглибшу шану і вдячність. «Саме ви заклали першу цеглину розбудови в Україні громадянського суспільства. Ви були першими, хто свободу людини і громадянина поставив врівень зі свободою народу, а їхнє право – вище права держави», – сказав В. Ющенко.

Президент відзначив три світоглядні дії Української Гельсінської групи. Це просвітництво і відродження української державності, виклик комуністичній тоталітарній системі та збереження глибокої демократичної традиції українства. «Українська Гельсінська група вивела боротьбу українського народу проти тоталітаризму у контекст світового демократичного процесу», – відзначив В. Ющенко.

Президент нагадав про видатних постатей УГГ, серед яких Василь Стус, Іван Кандиба, Олесь Бердник, Микола Руденко, В’ячеслав Чорновіл, Юрій Шухевич, Левко Лук’яненко. Деякі з них стали Героями України. Посмертно орденом «За мужність» І ступеня було вшановано Петра Григоренка, співзасновника УГГ.

Спілка дала старт сучасному політичному руху в Україні, відзначив В. Ющенко. Саме там брали свій початок нові політичні рухи — Народний Рух України, Українська Республіканська партія, Демократична партія України.

«Сьогоднішні державні нагороди за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України – це знак того, що Держава пам’ятає про своїх героїв і прагне належно відзначити ваш подвиг, зроблений в ім’я нинішніх і майбутніх поколінь», – сказав Президент.

Вісті з пострадянських країн

06.11.2006

Дело Рустама Муминова – правосудие пост-фактум

   

2 ноября 2006 г. Московский городской суд, рассмотрев жалобу на решение Тверского районного суда об административном выдворении Рустама Муминова, отменил его и направил дело на новое рассмотрение.

Днем ранее  представители Муминова получили из Страсбурга уведомление о том, что Уполномоченный РФ при Европейском суде по правам человека г-н П.А.Лаптев сообщил Вице-президенту Суда г-ну Кристошу Розакису о возбуждении уголовного дела против исполнителей незаконного выдворения за превышение должностных полномочий (ст. 286 ч.1 УК РФ).

Тем не менее, Рустам Муминов еще 24 октября 2006 г. передан в распоряжение спецслужб Узбекистана, и нет никаких оснований полагать, что они будут стремиться исправить последствия преступления, совершенного их российскими коллегами, и вернуть Муминова в Россию.

Обращает на себя внимание тот факт, что в переписке г-на Лаптева с Генеральной прокуратурой РФ и с Европейским Судом вся вина за противозаконную высылку Муминова  возлагается на сотрудников ФМС, а в постановлении прокуратуры ЦАО г. Москвы  - на «неустановленных» должностных лиц Центра содержания иностранных граждан «Северный».

Федеральная служба безопасности не упоминается ни в документах Генеральной и Московской городской прокуратур, ни в обращениях г-на Лаптева.

Напомним, однако, что на следующий день после отправки Муминова в Ташкент начальник «Северного», Сергей Герасимов, отвечая на вопрос, на каком основании осуществлено выдворение, заявил Комитету «Гражданское содействие», что таково было совместное указание ФМС и ФСБ.

Участие ФСБ в этой «операции» не ограничилось указанием доставить Муминова под конвоем в аэропорт «Домодедово» и посадить его в самолет. 27 октября сразу два информационных агентства – «ИТАР-ТАСС» и «РИА-Новости», ссылаясь на Центр общественных связей ФСБ РФ, распространили дезинформацию о том, что выдворение состоялось «сегодня», т.е., 27.10.2006 г. 

В тех же сообщениях, со ссылкой на тот же источник, содержалась и другая ложь, подхваченная телекомпанией «Первый канал» – об участии Муминова «в боевых действиях и карательных акциях против сторонников таджикского президента, а также <…> в незаконной транспортировке оружия, наркотиков и золота из Афганистана в Таджикистан» в 1992-1994 г. Однако в эти годы молодой кулинар Рустам Муминов работал шеф-поваром на межрайонной оптовой базе в узбекском г.Джаркурган, а в  1993 г. открыл в городе бар-мороженое, в котором угощал земляков вплоть до 2000 г.

Таким образом, можно констатировать, что ФСБ сама подтвердила свою причастность к незаконной выдаче оклеветанного ею человека.

Ложь, которую распространяет ФСБ, ведет к разложению российской правовой системы и утверждает произвол спецслужб, разрушая тем самым перспективы построения  правового государства.

Есть только один способ стереть позорное пятно, оставленное на российской правовой системе выдачей Рустама Муминова. Сделать это мог бы Президент России Владимир Путин, если бы у него хватило мужества признать, что в этом случае были нарушены основополагающие принципы международного и внутреннего права, и лично обратиться к Президенту Узбекистана Исламу Каримову с просьбой освободить Муминова из-под стражи и предоставить ему возможность вернуться в Россию.

С.А.Ганнушкина,

Председатель Комитета «Гражданское содействие»,

член Совета ПЦ «Мемориал»,

член Совета при Президенте РФ

по содействию развитию институтов

гражданского общества и правам человека

 

Елена Рябинина,

руководитель программы помощи

политическим беженцам из Центральной Азии

Комитета «Гражданское содействие»

02.11.2006

 

Оголошення

14.11.2006
джерело: www.helsinki.org.ua

Українська Гельсінська спілка з прав людини засновує щорічну антипремію за найбрутальніші порушення прав людини «Будяк року - 2006»

   

Починаючи з цього року, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УҐСПЛ) буде відзначати премією «Будяк року» осіб та установи за найбільш ганебне та небезпечне порушення прав людини та основних свобод.
Вручення антипремії є щорічним проектом УҐСПЛ. Антипремія присуджується за діяння чи бездіяльність, які мали місце в період з 10 грудня цього по 10 грудня наступного року.
Право номінувати на отримання антипремії належить усім фізичним чи юридичним особам. Номінування відбувається шляхом подання заявки до Оргкомітету, єдиною умовою є – заявка не має бути анонімною.
Відзначати номінантів буде Конкурсна Комісія за спеціальним регламентом. doc-file (23.04 kb)
Вся інформація надана в заявці буде ретельно перевірена, а в разі рішення відзначити номінанта, йому буде надсилатись письмове запрошення прибути на церемонію оголошення лауреатів. Також, кожний лауреат буде мати право отримати безкоштовну консультацію правозахисників щодо покращення своєї роботи.
Проект «Будяк року» створено з метою привернути увагу громадськості до найсерйозніших порушень прав людини, що відбулися в державі протягом року, назвати осіб (організації), які припустилися найбрутальніших порушень прав людини, вказати на найнебезпечніші для прав людини тенденції та ініціативи у вітчизняному законодавстві чи правозастосовній практиці, стимулювати суспільну дискусію на правозахисну тематику.
Відзначення лауреатів відбуватиметься вже в цьому році. Починаючи від тепер і до 1 грудня приймаються заявки на номінування, заповнені за спеціальною формою.
Формуляр заявки на сайті УГСПЛ: doc-file (38.912 kb)
Заявки можна надсилати на адресу: 04071, м. Київ, вул. Олегівська 36, офіс 309 або на електронну адресу contact#helsinki.org.ua.

In memoriam...

13.11.2006 | Елена Боннэр
джерело: www.hro.org

Памяти Геннадия Жаворонкова

   

7 ноября 2006 года после длительной тяжелой болезни скончался Геннадий Жаворонков - журналист и член общественной комиссии фонда Андрея Сахарова, друг и верный товарищ всех членов комиссии, сотрудников архива и музея Сахарова.

Геннадий много лет работал в газетах «Московские новости» и в «Общей газете» в те памятные годы, когда этими газетами последовательно руководил Егор Яковлев.

Он первый начал писать о трагедии в Катыни, ездил туда, разыскивал свидетелей, еще оставшихся в живых от тех страшных расстрельных времен. Он писал об Абхазии, ввергнутой в жестокий национальный конфликт, об ингушского-осетинском конфликте. Два года назад он написал книгу о своем детстве и юности, о московских дворах, о их голодающих и замерзающих малолетних насельниках послевоенного времени.

Гена был одним из первых журналистов, пришедших к нам в дом после нашего возвращения из Горького. И с того первого визита стал одним из самых доверенных журналистов Андрея Дмитриевича. Был он человеком открытым, дружелюбным, удивительно скромным и столь же удивительно смелым.

До последних дней он сопротивлялся болезни, радовался учебным успехам сына. И на больничной постели незадолго до кончины писал свою статью «Роман-документ на два голоса» о дневниках Андрея Сахарова, которая была опубликована в «Новой газете» 16 октября.

Я как-то всю жизнь сомневаюсь, что земля ушедшим может быть пухом. Но уверена что память о Геннадии у всех, кто его знал будет светлой.

08.11.2006 

Бюлетень "Права Людини", 2006, №31

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори