пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200734
№34
2007

Бюлетень "Права Людини"

Політика і права людини

06.12.2007
джерело: www.dw-world.de

Гельсінська спілка закликає реформувати систему прокуратури

   

Голова правління Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров закликав нарешті взятися за реформування системи прокуратури. Лише одна зміна генпрокурора не вплине на ситуації із дотриманням закону в Україні, сказав Захаров в інтерв’ю «Німецькій хвилі». Розповідає Наталя Дудко:

«Генпрокурор залежить від коаліції, яка його призначає або висловлює недовіру, а це значить, що прокуратура може відкривати або закривати кримінальні справи, виконуючи політичне замовлення», – каже  Захаров. За його словами, в  Україні вже звикли, що прокуратуру можна використовувати як інструмент з метою знищення або послаблення політичних супротивників. Зменшити політичну залежність цієї посади могли би зміни до основного закону, вважає Захаров: «якби в Конституції була норма, що прокурор не має ніякої відповідальності перед тими хто його обрав». Крім того, сама система прокуратури потребує реформування, оскільки функції, які вона здійснює, суперечать одна одній, пояснює правозахисник: адже прокуратура не може одночасно і вести розслідування злочинів, і підтримувати обвинувачення в суді, і мати нагляд за дотриманням законності.

06.12.2007 

Політика і права людини

07.12.2007

Декларація Громадянського конституційного комітету

   

Необхідність виправлення помилок, зроблених у процесі конституційного становлення Української держави є нагальною необхідністю. Політичні сили пропонують різноманітні варіанти проведення конституційної реформи в Україні. Вони включають в себе як зміну об’єму повноважень органів влади, так і різні способи оновлення Основного Закону, не виключаючи ухвалення цілковито нового документу. Ми переконані, що руйнація Конституції України й тотальне недотримання суб’єктами влади її норм  привели державу та суспільство до системної кризи, з якої існує лише один вихід - ухвалення нової редакції Конституції України та формування усіх органів державної влади і місцевого самоврядування на новій конституційній основі.

У зв’язку з цим Громадянський конституційний комітет звертається до політичних сил та органів влади із застереженням – ухвалення нової Конституції не може бути справою лише якоїсь однієї партії чи тих людей, для кого політика є професією або сферою інтересів. Політики та державні діячі неодноразово демонстрували нерозуміння конфлікту інтересів, у який вони потрапляють, коли пишуть правила гри фактично самі для себе та під конкретну політичну ситуацію.

Сьогодні провести успішну конституційну реформу без широкого громадського обговорення та безпосередньої участі політично незаангажованих експертів-конституціоналістів неможливо. Адже саме громадяни мають сформувати суспільне замовлення на нову Конституцію. Україна потребує нового суспільного договору між громадянами, закріпленого новою редакцією Конституції. Суспільний договір як комплекс принципів та правил співжиття у суспільстві – це справа самого громадянського суспільства, а влада – лише система забезпечення захисту та реалізації інтересів суспільства. Нову редакцію Конституції має створити громадянське суспільство через своїх повноважних представників, а ті, що беруть на себе виконання політичних функцій у державі, мусять її дотримуватися.

Усвідомлення цього змушує нас до активних дій. Ми вважаємо, що вихід з конституційної кризи можливий лише за умови ухвалення нової Конституції як реалізації установчої влади народу на основі принципу верховенства права.

У зв’язку з викладеним ми заявляємо:

Саме громадяни України мають бути дійовими особами конституційного процесу, оскільки йдеться про фактичне заснування ними власної держави. Громадяни, як засновники держави, мають зафіксувати свої права й обов’язки, виробити правила власної самоорганізації, принципи організації системи управління державою та загальні рамки для функціонування політиків.

Будь-які спроби нав’язати суспільству штучні партійно-коаліційні проекти змін до Конституції чи нової редакції Конституції, які розроблені виключно політиками у президентсько-парламентсько-урядових кулуарах, провести щодо них всеукраїнський референдум – будуть маніпуляцією громадською думкою й приречені на збурення нових суспільних конфліктів.

Для забезпечення тяглості конституційної традиції новообрана Верховна Рада VI-го скликання має ухвалити лише зміни до Конституції, які передбачатимуть скликання установчих конституційних зборів – Конституційної Асамблеї для прийняття нової Конституції України.

Делегати обраної громадянами Конституційної Асамблеї мають бути позбавлені права обиратися до будь-яких органів державної влади протягом наступних 10 років і ухвалять Основний Закон не для себе чи своїх партій, а в інтересах громадян і суспільства.

Ухвалена Конституційною Асамблеєю Конституція після широкого громадського обговорення має бути введена в дію рішенням Всеукраїнського референдуму прямої дії. Після  цього мають бути  проведені почергові вибори центральних та місцевих органів влади.

Сьогодні ми оголошуємо про початок загальнонаціональної громадянської кампанії щодо ухвалення нової редакції Конституції України. Ця кампанія є незалежною від будь-яких політичних сил, комерційних та державних інституцій та спрямовується на забезпечення реалізації установчої влади Українського народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

  Нашою метою є не тільки ухвалення нової редакції Конституції України, але й забезпечення її дотримання усіма органами влади, фізичними та юридичними особами в Україні. Громадянський конституційний комітет відкритий для приєднання представників наукових установ, громадських організацій та інших активістів небайдужих до нашого майбутнього.

Тільки разом ми зможемо протистояти будь-яким спробам монополізувати конституційний процес та забезпечити реалізацію установчої влади народу.

КОНСТИТУЦІЯ – ЦЕ ЗАНАДТО ВАЖЛИВО,

ЩОБ ДОВІРЯТИ ЇЇ ЛИШЕ ПОЛІТИКАМ!

 

Катування та жорстоке поводження

21.12.2007 | Ольга Гончарова

Як харківські міліціонери боролися з корупцією

   

Вже всі в Україні знають – корупція у нас є. І всі громадяни впевнено «підозрюють», що корупція йде з самого низу до самого верху. Бо якщо даїшник незаконно обдирає водіїв, то певну частину свого улову він віддає начальнику. І суддя платить голові суду або заступнику. І чиновник, який видає дозвіл, теж значну частину поборів віддає керівнику. Бо якщо б не було такої системи кругової передачі грошей, то корупцію швиденько прибрали би. На жаль, українська влада діє за класичним принципом: «якщо корупцію неможливо перемогти, її потрібно очолити». А зацікавлених так багато, і всі вони на певних щаблях влади, що надії на зменшення корупції дуже мало.
Все ж таки, незважаючи на це, правоохоронні органи змушені хоча б робити вигляд, що вони ведуть запеклу боротьбу з корупцією. І, як на мій погляд, саме тому суспільству настирно нав’язується думка, що найбільші корупціонери в Україні – це вчителі та лікарі. Не заперечую – корупція в цих сферах існує, але вона помітніша тільки тому, що широкі верстви населення частіше зустрічаються саме з людьми цих професій.
От і харківська міліція, мабуть, щоб все ж таки мати приклади своєї «вдалої» боротьби з корупцією, останнім часом все частіше вибирає корупціонерів – лікарів.
14 листопада в кабінет лікаря 13-ї лікарні Олени Т. прийшли міліціонери, співробітники Орджонікідзівського райвідділу, й обвинуватили її в хабарі – шістсот гривень за незаконне оформлення лікарняного листка. За кілька хвилин до цього, стверджує Олена, один з пацієнтів підкинув гроші в кишеню її халата.
З самого початку факт хабара викликав недовіру, і, перш за все, сума хабара. В Харкові добре відомо: щоб отримати лікарняний лист (звісно, якщо він вам дуже потрібний, але стан вашого здоров’я цілком задовільний) коштує від п’яти до десяти гривень за день. І добре відомо, що більше, ніж на десять днів, – отримати лікарняний без дозволу медичної комісії неможливо.
Оскільки лікар заявила, що вона не має ніякого відношення до цих грошей, міліціонери відвезли її до райвідділу міліції. В райвідділі від неї вимагали підписати зізнання, а після того, як вона відмовилася – побили.
У відділку Олену Т. протримали вісім годин, не давали зателефонувати родичам. Не витримавши побиття та психологічного тиску з боку міліціонерів, жінка погодилася підписати зізнання… І навіть підписалася, що ніякого тиску на неї не було.
Після спілкування з правоохоронцями Олена Т. потрапила до нейрохірургічного відділення лікарні швидкої допомоги, де лікарі поставили діагноз – ушиб головного мозку і, як наслідок, струс головного мозку.
Журналістам лікар-нейрохірург лікарні швидкої допомоги Вадим Погорєлов розповів: «Стан хворої при надходженні був важким. Зараз він поліпшується, його можна оцінити як «середній ступінь важкості». У пацієнтки не тільки черепно-мозкова травма, але і стрес внаслідок психо-емоційного впливу.»
Заступник міського голови Ігор Шурма відразу після того, як інцидент став відомим, прокоментував ситуацію так: «Зараз говорити передчасно! Але хтось один з двох є винним. У будь-якому випадку силу застосовувати, навіть якщо є підозра в скоєнні злочинів медиком – цього категорично робити не можна!»
Співробітники Орджонікідзівського райвідділу намагалися скинути провину з себе і швиденько направили заяву про факт хабара до прокуратури.
Через декілька днів до прокуратури звернулася і постраждала Олена Т. із заявою про побиття у райвідділі. Після отримання цієї заяви слідчі обласної прокуратури порушили кримінальну справу за ч. 2 ст. 365 КК: «Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями».
Співробітникам Орджонікідзівського райвідділу, якщо суд доведе їхню провину, загрожує від 3 до 8 років в’язниці без права займати певні посади або займатися певною діяльністю до 3 років.
Через три тижні з’явилося повідомлення прокуратури, що справу проти лікаря за фактом хабара відкривати не будуть, оскільки розглянувши матеріали, які були подані Орджонікідзівським райвідділом міліції, прокуратура не знайшла відповідних підстав.
13 грудня слідчий міської прокуратури Роман Фуніков повідомив журналістам, що обвинувачення правоохоронців не підтвердилися, експерти не знайшли на руках лікаря слідів від розчину, яким були позначені гроші, нібито передані як хабар.
А от стосовно зустрічної заяви Олени Т. про брутальне поводження і побиття в райвідділі міліції прокуратура продовжує розслідування.
Але в цій справі виявився дивний збіг обставин: людина, яка нібито давала хабара Олені Т., сьогодні перебуває в СІЗО. І затриманий він за даними слідчого прокуратури зовсім не за намагання дати хабара, а за обвинуваченням у зберіганні, виробництві й збуті наркотиків.
Висновки кожен може зробити самостійно!

Право на справедливий суд

13.12.2007

Більше 70% жителів Харківщини ніколи не отримували безоплатної правової допомоги

   

Як повідомляє інформаційна агенція «РБК-Україна», більше 70% жителів Харківської області ніколи не отримували безкоштовної правової допомоги.

Про це заявив експерт Харківського інституту соціальних досліджень Деніс Кобзін.

За його словами, на сьогодні в Україні постала серйозна проблема з доступом до правової допомоги населенню в ході досудового слідства.

«Досвід засуджених показав, що з них 93% не були проінформовані органами внутрішніх справ про свої права, зокрема про право на безкоштовну правову допомогу – про право на адвоката», – сказав Д.Кобзин.

Він також відзначив, що про рівень надання правової допомоги в Україні можна судити з того, що сьогодні в судах ухвалюється лише 0,2% виправдувальних вироків.

Право на справедливий суд

21.12.2007 | Ольга Гончарова

За неефективне розслідування інциденту в податковій громадянин України отримає 2238 євро

   

Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити жителеві Харкова Валерію Козінцю 2238 євро за порушення його права на ефективний розгляд скарги.

Харків’янин Валерій Козінець звернувся до Європейського суду з прав людини зі скаргою на те, що його побив співробітник податкової інспекції. Харків’янин поскаржився й на неефективне розслідування цього інциденту, а також на порушення його права на правовий захист.

Історія розпочалася у 1996 році, коли податковий інспектор вилучив документи приватного підприємства «Пасаж», що належить позивачеві.

28 квітня 1998 року позивач був викликаний у Податкову міліцію Державної податкової інспекції Харкова для одержання вилучених документів.

Позивач поскаржився, що у приміщенні податкової інспекції він був побитий представником Податкової міліції після того, як податківець виявив у позивача звукозаписуючий пристрій.

Протягом 1998-2004 років позивач неодноразово намагався довести в українських судах, що він був побитий співробітником Податкової міліції, але безуспішно.

Козінець вимагав виплатити йому 279 євро за матеріальний збиток, 474 євро за нематеріальний збиток, а також відшкодувати 238 євро судових витрат.

Євросуд відхилив скаргу позивача про те, що його побили (причина – відсутність доказів), але визнав процедурне порушення його права на ефективний розгляд скарги.

Євросуд зобов’язав державу Україна виплатити Козинцю 2 тис. євро за нематеріальний збиток і 238 євро судових витрат.

Доступ до інформації

12.12.2007 | Евгений Захаров, Галя Койнаш

Попытка заглушить правозащитников

   

Примерно в 17.30 9 декабря, накануне Международного дня прав человека, сервер, на котором расположены порталы Харьковской правозащитной группы (ХПГ), Украинского Хельсинкского союза по правам человека (УГСПЛ), а также сайта "Майдан", подвергся DDOS-атаке.

Задействованы сотни тысяч зараженных компьютеров, которые создают огромный поток запросов, тем самым перекрывая доступ к сайтам.  Такая нагрузка парализует сайты, и они не загружаются.

Так как атака почти совпала с объявлением на пресс-конференции в Киеве лауреатов ежегодной антипремии УГСПЛ "Бурьян года-2007" за наиболее грубые нарушения прав человека, мысли о связи антипремии с атакой, казалось, напрашивались. Однако, масштаб бомбардировок и многие тревожные параллели с недавними атаками на другие правозащитные порталы, заставляют нас думать о других возможных причинах.  10 декабря, например, в течение 20 минут, с 22.30 до 22.50 было 150 тысяч обращений к серверу с зараженных виртуальных компьютеров. 

Интенсивность и высокая стоимость такой массированной атаки не позволяют приписать действия каким-нибудь хакерским шалостям. Атака длится третьи сутки и не прекращается, что  заставляет подозревать: за нею стоит организованная сила. Сейчас, в 8 утра 12 декабря доступ к сайтам есть, но мы пока не можем сказать, что атака прекратилась: вчера несколько раз она ослабевала, и на сайты можно было попасть, а потом она возобновлялась с новой силой. Некоторые данные этой атаки дают основания предполагать, что она организована из России, управляется и контролируется в ручном режиме: параметры атаки меняются в зависимости от усилий системного администратора сервера уменьшить ее интенсивность. Ведется она на по IP-адресу. Чем же мы обязаны такому вниманию?

На двух сайтах  – www.khpg.org и  www.maidan.org.ua  висело несколько статей, касающихся незаконного выдворения из России в Узбекистан Абдугани Камалиева, несмотря на решение о приостановке высылки, принятое Европейским судом по правам человека за сутки до рейса. Не могло ли это послужить причиной атаки?

Чуть больше месяца назад, крупнейший русскоязычный Интернет-ресурс о правах человека в РФ - "Права человека в России" - HRO.org – подвергся почти идентичной атаке, которая продолжалась 10 дней. Сайт был длительное время парализован и использовался под другим доменным именем. ХПГ и «Майдан» широко освещали атаку как на русском, так и на английском языках.  Мы  неоднократно отмечали, что это далеко не первая такая атака на российские порталы.  Мы писали, в частности, о попытке вывести из строя сайт общества «Мемориал». 

Мы подчёркивали необходимость проявлять солидарность и объединить усилия в противодействии таким наглым попыткам душить голос совести в Российской Федерации и соседних странах. А теперь мы выражаем искреннюю благодарность нашим российским коллегам за их солидарность. Мы убеждены, что это наша общая борьба и надо всячески поддерживать друг друга.

Не исключено, что тот, кто заказал эту атаку, решил таким образом пошутить в Международный день прав человека. Но на самом деле годовщина принятия Всеобщей декларации прав человека напоминает нам, что именно будет под угрозой, если мы не будем твёрдо противодействовать любым попыткам нас запугать и заставить замолчать. Эта атака лишний раз напоминает, что бороться нам надо вместе – сдаваться мы не намерены.

За вашу и нашу свободу!

 

Соціально-економічні права

17.12.2007 | Богдан Бондаренко

Как бороться с незаконной застройкой? Мнение юриста

   

На последнем «Опен-спейсе», проходившем в Луганске по поводу незаконной застройки земельных участков, была озвучена идея, что необходимо выработать стратегию противодействия и даже профилактики таким явлениям.

Мое мнение по поводу этой стратегии отличается от взглядов большинства представителей инициативных групп жителей города, участвовавших в этом мероприятии. Суть различий:

1. Активисты считают, что основным фактором должна быть незаконность застройки, так как:

- Генеральный План города Луганска 1987 г. и детальные планы не предусматривают застройку центра города и его микрорайонов, а пустоты на окраине нельзя застраивать ввиду несогласованности границ с соседними административно-территориальными единицами;

- допускаются противоречия со СНиПами и другими специализированными Правилами (пожарными; санитарными…);

При этом никто из активистов не хочет слышать, что эти аргументы не будут главными и, скорее всего не принесут победу в деле защиты их интересов.

Потому, что:

- новый Генеральный План города Луганска официально не разрабатывается ввиду отсутствия в бюджете города средств на такую работу (а старый объективно считается «несоответствующим современным реалиям» – достаточное пояснение в наших судах данного противоречия предписаниям закона; иначе тогда почти ничего строить нельзя – а это абсурд, не требующий даже доказательств);

- за счет новых технологий и нечеткости законодательства легко манипулировать специализированными нормами, доказывая в суде возможность их выполнения при кажущемся нарушении (к примеру: нормы озеленения можно рассчитывать на группу домов, микрорайон, район города или весь город, а также учитывать или не учитывать запланированные, но еще не построенные дома).

2. Активисты считают, что местная власть должна защищать их интересы и не способствовать бизнесу застройщиков

Я же считаю, что местная власть должна быть арбитром между законными интересами сферы бизнеса и законными интересами жителей близлежащих домов. Поэтому не должна заниматься именно защитой (адвокацией) интересов этих активистов. А должна изучать законные интересы каждой из сторон конфликта и находить компромисс (баланс интересов). Проводить грань между желанием жителей, чтобы рядом вообще ничего не строилось и необходимостью постройки жилья, офисных помещений, стоянок и торговых площадей, а также надобностью зарабатывать, обеспечивать поступления в местный бюджет и создавать рабочие места предпринимателями в сфере застройки.

3. Активисты не считают, что жители города должны самостоятельно прилагать усилия по профилактике нарушения их законных интересов (именно интересов, а не прав). То есть депутаты должны «не выделять землю», власть – «всех персонально информировать и защищать», бизнес – «не нарушать и вообще не срывать сверхприбыли». Прямо как при недосягаемом «коммунизме»…

Я же считаю, что стройки под окнами – верный признак бездарности, лени и дезорганизованности самих жильцов.

Потому, что:

- видели пустой участок возле дома – но даже не поинтересовались (как сособственник близлежащего многоквартирного дома), кому принадлежит земля и что на ней планируется, пока не началась стройка;

- видели (или использовали с детьми) детскую площадку – но не интересовались, на чьем она балансе, и какие меры по ее развитию и сохранению будут приниматься в будущем – а ведь она составляющая придомовой инфраструктуры их дома;

- не интересовались судьбой квартир на первом этаже их дома, пока там не появились офисы и не стали «разрастаться» за счет придомовой территории, иногда даже закрывая свет 2-м и 3-м этажам;

- видели или даже сажали когда-то деревья возле дома – но...

За создание дееспособных ОСНов (органов самоорганизации населения), которые не ждут «информирования и согласования», а активно действуют по профилактике нарушения законных интересов, вообще молчу. И тем более – за общественные организации. Которые, наверное, по мнению жителей, должна содержать Америка. А членами-активистами должны быть инопланетяне, или хотя бы иностранцы – только не сами жители города. И помогать, мол, должны не консультациями, а за жителей отстаивать их интересы при застройке (как мне говорили некоторые пострадавшие: «мы сами не хотим тратить время и нервы, но можем дать Вам доверенность – судитесь от моего имени…»). Слов нет – по этому поводу могут быть только одни выражения, мягко скажем, «непарламентские»...

4. Активисты видят только один основной уровень защиты и профилактики в будущем – коллективные действия на местном уровне.

Я же обращаю постоянно внимание на еще два:

- Действия каждого собственника квартиры в многоквартирном доме (то есть сособственника дома);

- Лоббирование законодательных изменений (так как надеяться, что будут приняты Горсоветом какие-то Положения о согласовании и Положения о земельных аукционах, которые остановят беспредел застройщиков – глупо, ведь законодательство не такое четкое; в результате застройщики пойдут массово в суды – и местная власть их быстро проиграет).

5. Активисты утверждают, что застройка должна быть согласована с жителями близлежащих домов и общественностью – указывая на отсутствие этого как одно из ключевых нарушений.

При этом никто не понимает, что нормы законов, предусматривающих согласование застройки с общественностью и с жителями близлежащих домов, прописаны не достаточно детально. В большей мере как декларируемые принципы, чем реальные процедуры и предписания. А в соответствии с ч. 2 ст. 19 Конституции Украины:

«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Поэтому нечеткость норм делает практически невозможной их реализацию – застройщик всегда может обратиться в суд и доказать, что органы местного самоуправления превысили свои полномочия. Ведь способ согласования не прописан законом – значит ч. 2 ст. 19 Конституции Украины нарушена при реализации полномочий…

6. Иногда активисты, по сути, добиваются реализации двойных стандартов со стороны власти. То есть не отрицают возможность стройки, но выступают против конкретного застройщика. И искренне удивляется, а почему общественная организация не на все 100% согласна с их требованиями и целый ряд вопросов отказывается лоббировать.

Поясню проблему на примере: в центре одного из кварталов в центре Луганска (прошу извинить за тавтологию), имелся земельный участок для постройки многоэтажного дома и придомовой инфраструктуры. Жители близлежащих домов выступили против – мол, эта земельная площадка должна быть резервной, для постройки дома в случае реконструкции квартала и сноса их «хрущевок».

То есть они даже «за» застройку – но фактически считают земельный участок своим, на котором должны строиться только их новые квартиры. А где же нарушение прав человека или действующего законодательства? Просто Маниловы смотрели в окно, ничего не предпринимая, размышляя о том, что кто-то им со временем здесь построит дом и раздаст более удобные квартиры вместо принадлежащих им в «хрущовках».

«Из той же оперы» и вопрос согласование перевода 1-х этажей из жилых в нежилые. Многие собственники квартир на 2-х и 3-х этажах согласны за определенные денежные средства «согласовать» создание офиса. Крыша которого дойдет до их окон и они вынуждены будут поставить решетки. А проблема в том, что часто платить им никто не хочет. И не получив денег, такие люди идут в общественные организации «за защитой нарушенных прав». Им сложно объяснить, что речь идет лишь об отстаивании своего коммерческого интереса.

Учитывая постоянные разногласия с представителями инициативных групп при встречах и мероприятиях, я решил кратко изложить свое видение методологии защиты интересов общественности и жителей близлежащих домов при застройке.

1. Основной акцент должен ставиться на «баланс интересов». И соответственно работа с депутатами и местной властью должна идти как с арбитром, задача которого – найти и утвердить баланс интересов бизнеса и общественности. Поэтому нужно отказаться от «категорического неприятия застройки в городе». А решать вопросы «где? какую? и кем?» застройку вести.

2. Жители города должны действовать на трех уровнях адвокации их законных интересов.

  Уровень первый – персональные действия каждого собственника квартиры в многоквартирном доме. То есть нужно интересоваться, когда покупаешь квартиру, не только отоплением и ремонтом в ней, а и близлежащими территориями, детскими площадками, насаждениями деревьев. Покупается жилье на годы – можно уделить пару дней изучению «местности». То же самое рекомендую делать и тем, кто давно живет в многоквартирных домах – ваша квартира не с краю! Застройка и вырубка достанет тех, кто «ничего не знаю».

  Уровень второй – третий сектор и местная власть. Направления работы:

- ОСН в районе Вашего дома (Какое руководство? Какие у него полномочия предусмотрены? Пусть собирает информацию о пустующей земле, посадках и детских площадках, а также забирает их на баланс);

- Объединение в общественные организации («гуртом и батька легше бити» – куда пойдете, когда «жареный петух» клюнет? На 1 грн./мес. членских взносов вполне можно содержать юристов, а не надеяться, что какой-нибудь «проект» Вам поможет);

- Местная власть (Видели в лицо своего депутата? Распределите дежурство между сотней жителей Ваших «пострадавших» домов, чтобы на каждом заседании городского Совета и Постоянной земельной комиссии кто-нибудь присутствовал и поднял скандал, если «с кондачка» по Вашему микрорайону попытаются протолкнуть «земельный вопрос»);

- Добивайтесь установления местной властью совместно с застройщиками прозрачных и понятных процедур согласования застройки с общественностью. Не по принципу – примите «зверские» Правила. А по принципу – требовать от местной власти: «убедите» застройщиков, что им так будет намного легче и спокойнее. Такой баланс интересов будет иметь намного больший запас прочности.

- Добиваться жесткого контроля землепользования (противостоять спекуляции землей – взял, значит сразу строй, а не то – заберем);

- Добиваться запрета краткосрочной аренды (дом, если его построят, будет и через 5 лет стоять – тогда землю или покупайте под застройку или берите на все 49 лет в аренду);

- Добиваться размещения в Интернете копий всех проектов и принятых решений Горсовета и Исполкома, а также создания ГИС (геоинформационных систем, указывающих привязку адресов в решениях к конкретной местности на карте);

- Добиваться прозрачности работы других служб (санитарных врачей; экологов; МЧС пожарных…);

  Уровень третий – лоббирование законодательных изменений. Направления работы:

- Добиться изложения в новой редакции ст. 18 ЗУ «Про планування і забудову територій» (Врахування громадських і приватних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні), ст. 25 ЗУ «Про архітектурну діяльність» (Права громадян та громадських організацій), ст. 4 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (Права громадян), ст. 38 ЗУ «Про пожежну безпеку» (Громадський контроль за додержанням законодавства з питань пожежної безпеки).

- Добиться изменений в ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про місцеве самоврядування», Земельный кодекс Украины в части установления четких норм и механизмов доступа к информации о выделении земельных участков, планируемой застройке и землепользовании.

- Добиваться изменений в действующее законодательство Украины, предусмотрев четкие нормы и механизмы защиты имущественных и неимущественных прав и законных интересов собственников квартир в многоквартирных домах.

- Добиться изменений в действующее законодательство Украины, предусмотрев четкие нормы и механизмы внедрения электронного документооборота и широкого использования возможностей Интернета органами местного самоуправления.

- Добиться изменений в действующее законодательство Украины, предусмотрев четкие нормы и механизмы ответственности депутатов местных советов за результаты своей деятельности, а также возможности их отзыва.

- Добиться изменений в действующее законодательство Украины, предусмотрев ответственность депутатов местных советов за отказ от участия в голосовании, а также результаты голосования по решениям, связанных с регулированием земельных отношений.

В следующих статьях я более детально рассмотрю некоторые аспекты проблемы согласования выделения земельных участков и проектов застройки с общественностью и жителями близлежащих домов.

Богдан Бондаренко,

Юрист Восточноукраинского центра общественных инициатив

Право на охорону здоров’я

13.12.2007
джерело: human-rights.unian.net

Проти кримських медиків порушено 16 кримінальних справ

   

Як повідомили УНІАН в прес-службі прокуратури Криму, в трьох випадках помилка лікарів коштувала кримчанам життя. За такими трагічними фактами прокуратурами Бахчисарайського району Криму, міст Евпаторії і Армянська порушені кримінальні справи за ч.1 ст. 140 Кримінального кодексу України. «У територіальному медичному об`єднанні Евпаторії медики не «розгледіли» у 28-річного потерпілого, доставленого з черепно-мозковою травмою, страшної патології. Вона стала смертельною, тому що лікарі не надали необхідної допомоги пацієнту», - навели приклад в прокуратурі.

Крім того, трьох кримчан зробили інвалідами непрофесіоналізм і недбалість медпрацівників Джанкойської і Красноперекопської центральних райлікарень, медустанов Керчі. «Зокрема, інвалідність отримала неповнолітня дитина, мати якої неодноразово зверталася до людей в білих халатах, але ті не вжили адекватних заходів для протитуберкульозного лікування керчанина», - зазначили в прокуратурі автономії.

Крім цього, кримінально-правова оцінка дана прокуратурою діям медпрацівників, «які вимагали плату за свою допомогу, видавали «потрібні» довідки, відпускали без рецепта сильнодіючі і психотропні препарати».

На виявлені порушення законодавства про медицину прокуратурою внесені документи реагування, за наслідками розгляду яких до 152-х посадовців медустанов застосовані адміністративні і дисциплінарні заходи.

12.12.2007
У недержавних організаціях

07.12.2007
джерело: human-rights.unian.net

Роман Романов: Європейський суд довіряє українським правозахисникам

   

Ви є керівником програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”. Наскільки ефективними є ті заходи, які проводяться в рамках програми?

Я ставлюся до цього питання із достатнім ступенем розумної критики і вважаю, що результативність дуже далека від ста відсотків. Однак – з іншої сторони - було б необ‘єктивно очікувати такої результативності від реалізації проектів в Україні. Ми завжди визнаємо – і за собою, і за іншими – право на помилку. Проте, на мою думку, має бути якась критична більшість проектів, що просувають цілі і наміри, які ми намагаємося реалізувати в ході своєї діяльності. Думаю, цього нам вдалося досягти.

З якою цільовою групою ви працюєте?

З дуже різними організаціями. Права людини – це основна частина нашої діяльності, однак наша робота пов‘язана і з реалізацією судової реформи, реформи системи кримінальної юстиції. Ми завжди дивимося на ті чи інші реформи через призму прав людини. Тому часто нашою цільовою аудиторією є навіть не стільки правозахисні організації, скільки органи, які впливають на прийняття рішень, - наприклад, громадські ради при органах державної влади. У більшості випадків ми підтримуємо ініціативи наших партнерів. Це означає, що первинним є  звернення до нас із проектом, який готують організації. Ми не можемо чогось реалізувати (навіть якби нам дуже того хотілося), якщо така ініціатива не знаходить відгуку в українському суспільстві. Інструментом відбору кращих проектів є конкурс.

Яка з ініціатив, реалізованих в рамках програми “Верховенство права”, була найбільш успішною?

Права людини – це тема, де будь-які рейтинги навряд чи можливі. Однак можна згадати про ті ініціативи, які внесли певні зміни. Передовсім хотілося б відзначити те, що нам вдалося змінити середовище правозахисних організацій. Коли я прийшов працювати у фонд “Відродження” чотири роки тому, не існувало мережі таких організацій. Хтось із них займався проектною діяльністю, хтось – непроектною, хтось взагалі не знав слова “грант”, хтось тільки цим і займався... Ми запропонували ініціативи, які могли б об‘єднати велику кількість організацій. Це я вважаю дуже серйозною і великою перемогою. І саме тому зараз, на мою думку, вже можна говорити про правозахисний рух в Україні.

Є стабільні ініціативи, які неможливо реалізувати без середовища. Мені здається, що ми достатньо ефективно впроваджуємо механізми громадського контролю, перш за все – в системі правоохоронних органів (наприклад, робота Громадської ради при МВС).  Те ж саме можна сказати про обласні управління. Уже сформований достатньо серйозний системний ресурс організацій, які могли б виступати в ролі і радників, і контролерів. Не можна сказати, що зараз така діяльність є однаково успішною в усіх регіонах. Треба час також для того, щоб до такого формату відносин звикли і міліція, і суспільство.

Також ми змогли реалізувати системну діяльність по представленню щорічної доповіді про ситуацію з правами людини в Україні, яка вже три роки поспіль за нашої підтримки і підтримки інших донорів виробляється і представляється суспільству, при тому що, на жаль, немає адекватної оцінки ситуації з боку Уповноваженої ВР з прав людини. Силами недержавних організацій вдалося заповнити цю прогалину. І це означає, що вони мають достатньо серйозні аналітичні та інтелектуальні ресурси.

Нещодавно я перечитував одне дуже важливе рішення у справі “Яковенко проти України”, пов‘язане із поширенням туберкульозу в місцях позбавлення волі і СІЗО, коли людина померла, не дочекавшись вироку суду. Мати позивача продовжила цю справу. На мою думку, було винесене достатньо справедливе рішення. В ньому як на джерело доказів Європейський суд посилається на щорічну доповідь українських правозахисних організацій, де наводяться дані щодо поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі чи попереднього тримання. Це означає, що продуктам інтелектуальної діяльності, які виробляються українськими правозахисниками, довіряють.

Якщо подивитися заключні зауваження комітетів ООН (комітету проти катувань, комітету по економічних, соціальних і культурних правах), вони фактично побудовані на тих рекомендаціях і висновках, які представляли недержавні організації. Це означає, що ми побудували достатньо системну співпрацю з різними міжнародними партнерами. Це дуже контрастує з тим, що ми мали раніше. 

Ви згадали про створення мережі правозахисних організацій. Чи не є в цьому контексті діяльність фонду “Відродження” “яблуком розбрату”, фактором, який, замість того, щоб об‘єднувати правозахисників, роз‘єднує їх у боротьбі за гранти?

Здорове середовище має бути конкурентним. Ми оголошуємо конкурси і намагаємося обирати за своїми критеріями, які є наперед заявленими. В більшості випадків такий інструмент є ефективним. Чи це спричинює конфлікти? Можливо. Але вони скоріше разові, ситуативні. Вони не несуть за собою якихось системних загроз.

Чим закінчилася дискусія Мін‘юсту і Фонду “Відродження” навколо надання в Україні безкоштовної правової допомоги із взаємними уроками лікнепу?

Насправді вона не закінчилася. Моя позиція полягає в тому, що не можна видавати бажане за дійсне. Абсолютно ненормально, коли Міністерство юстиції каже, що зменшення витрат на безоплатну правову допомогу означає, що в ній немає потреби. Для будь-якого стороннього спостерігача ця невідповідність була очевидною, просто більшість промовчали, а я заявив, що не можу погодитися з такою думкою. Мета була не в тому, щоб спровокувати конфлікт з якимось органом влади, а щоб ми могли забезпечити належний стандарт доступу до правосуддя в Україні. Зараз це величезна проблема, і я б дуже не хотів, щоб вона недооцінювалася, так як це робиться сьогодні. Без цієї реформи ми не зможемо просунутися по дуже багатьох питаннях, які на сьогоднішній день є кричущими.

Очевидно, що функція прокуратури по нагляду за дотриманням прав людини є рудиментом минулого. Не може один орган і підтримувати державне обвинувачення в суді, і проводити розслідування, і забезпечувати контроль за дотриманням прав людини. Це конфлікт інтересів всередині одного органу. Не можна сказати, що в прокуратурі не розуміють цієї проблеми, але завжди будь-яка ініціатива щодо обмеження цього нагляду зустрічає спротив: а кому передати цю функцію? Відповіді немає. І тому ми постійно відкладаємо цю реформу в часі, наражаючись на критику з боку Ради Європи та інших міжнародних інституцій.

Чи вважаєте Ви себе правозахисником?

Правозахисник – це, скоріше, не професія, а стан душі (сміється ). Оскільки більшу частину свого часу я присвячую цим питанням, то я відповів би ствердно. І в фонд “Відродження” я прийшов із правозахисної організації.

З якої саме?

Я належав до різних організацій, був засновником однієї із правозахисних організацій Севастополя, де провів більшу частину свого свідомого життя. Певний час я також займався створенням і розвитком в Україні руху Міжнародної Амністії. Але це все у минулому. Зараз я жодним чином не пов‘язаний з жодною іншою організацією, окрім фонду “Відродження”.

Які пріоритети діяльності програми “Верховенство права” на наступний рік?

По-перше, підтримувати внутрішній попит на права людини. Я тільки що був на круглому столі по протидії ксенофобії і расизму, слухав різні виступи... Але це проект, який закінчується. Як ідеал завершеної діяльності по цьому напрямку – протидії расизму і ксенофобії – я вважав би такий стан, коли б ця робота не потребувала б жодної підтримки. Є знаменита промова Мартіна Лютера Кінга “I have a dream”, так у мене теж є мрія: щоб я вийшов на Хрещатик, побачив якусь невелику групу скінхедів з якимись жахливими гаслами, яких би охороняла міліція від натовпу перехожих, які б протестували проти присутності цієї групи скінхедів, антисемітів, ксенофобів в Україні. Для мене це був би стан завершеності. Насильства немає, міліція забезпечує свободу цих демонстрацій з жахливими гаслами, які більшість населення їх не сприймає.

Дуже важливо, щоб ідеї, які ми поширюємо і намагаємося захищати, ефективно сприймалися і будувалися на інтересах суспільства. Думаю, останнім часом тут відбувся великий прогрес. Наше суспільство стало сприймати ідеї свободи набагато краще. Але цей стан ще дуже нестабільний. Він потребує подальшої підтримки. Тому ми підтримуємо різні способи комунікації з суспільством, наприклад, фестиваль документального кіно про права людини, який, як мені здається, є ефективним способом передачі тих цінностей, які ми називаємо правами людини. Ми підтримуємо різні інтернет-портали, інформаційні ресурси, які передають таку інформацію, які є способами діалогу.

По друге, дуже важливо розвивати діяльність по захисту прав людини через різні доступні у нас механізми – в українських судах, в Європейському суді, в комітеті ООН з прав людини. Ми б хотіли розширити мережу адвокатів, залучених до такої співпраці, які можуть в будь-який момент, починаючи від суду першої інстанції і завершуючи Європейським судом, забезпечити ефективний захист людини. Важливо, щоб українці бачили світло в кінці тунелю, коли є все більше прикладів того, що ті права, які масово порушуються в Україні, можуть бути захищені.

Ми будемо і надалі підтримувати реформи в тих ключових інститутах, які на сьогодні повинні захищати права людини. Тут і питання судової реформи, і питання реформи пенітенціарної системи, яка і досі великою мірою закрита від суспільства і нагадує систему ГУЛАГів.

Так само ми будемо продовжувати підтримку різних моніторингових, аналітичних проектів правозахисних організацій для того, щоб представити і показати не лише індивідуальні приклади захисту прав людини, але систему.

Ми будемо продовжувати працювати з міжнародними партнерами, щоб інформація про Україну була адекватно представлена на міжнародних правозахисних форумах.

Мені здається, що ми не зійшли з курсу реформ, але суттєво уповільнили рух за останні півтора-два роки. Ми не можемо гаяти часу і будемо стимулювати процес доступними засобами, підтримуватимемо наших партнерів – як державні інституції, так і недержавні організації.

Розмовляла Тетяна Печончик 

06.12.2007
У недержавних організаціях

21.12.2007 | Зоряна Єгорова, м.Луганськ

Громадські організації Луганська проти корупції

   

7 грудня 2007 року у приміщенні Луганського національного педагогічного університету відбулась прес-конференція представників громадських організацій Луганської області, що отримали підтримку на реалізацію антикорупційних ініціатив у рамках проекту «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Гідна Україна».
У прес-конференції взяли участь Голова регіонального ресурсно-інформаційного центру, що працює на території Донецької та Луганської областей, Володимир Щербаченко, Голова ЛОГО «Громадська ініціатива Луганщина» Тетяна Кіріллова, голова ГО «Луганська археологічна спілка» Олексій Бритюк, Голова ЛОГО «Політсоціум» Володимир Іванов, Голова Асоціації підтримки та розвитку місцевого самоврядування Наталя Нєкрасова і Голова Районного козацького товариства «Сватівський Слобідський полк» Анатолій Кузовєнін.
На прес-конференції були представлені результати діяльності громадських організацій та окреслені майбутні плани у сфері протидії корупції. Зокрема, Регіональний ресурсно-інформаційний центр (РІРЦ), що діє на базі Східноукраїнського центру громадських ініціатив у рамках проекту «Гідна Україна» у поточному році провів: – близько 30 інформаційно-просвітницьких заходів у обласних і районних центрах Луганської та Донецької областей з презентації результатів загальнонаціональних досліджень, присвячених стану корупції; – 7 тренінгів із формування практичних навичок протидії корупції. У тренінгах взяли участь близько 180 громадських активістів Донбасу; – 2 прес-конференції та антикорупційне прес-кафе з метою інформування журналістів та НУО про антикорупційні ініціативи громадських активістів у районах і містах Луганської та Донецької областей. У наступному році РІРЦ проведе тематичні інформаційно-просвітницькі презентації щодо стану корупції у сфері вищої освіти, судової системи та регуляторних процедур для відповідних цільових аудиторій.
Голова «Луганської археологічної спілки» Олексій Бритюк представив результати інформаційно-просвітницької кампанії, що реалізовувалась спільно зі Східноукраїнським центром громадських ініціатив у рамках проекту «Археологи поти корупції» («Протидія корупції в галузі охорони пам’яток історії та культури в Луганській області»). У ході кампанії проведено: – 8 семінарів у найбільших містах Луганської області. У ході семінарів до співпраці були залучені більше 150 осіб, налагоджено співпрацю із чотирма неформальними групами громадських активістів; – вибірковий моніторинг стану зафіксованих пам’яток археології в Луганській області; – за результатами моніторингу сформовано низку запитів до обласних органів виконавчої влади, прокуратури та Міністерства культури і туризму щодо персональної відповідальності посадових осіб стосовно наведених фактів руйнації; – фотовиставку «Зруйнована історія: слідами корупціонерів», на якій представлено найяскравіші приклади руйнації давніх курганів та поселень; – тур для журналістів руйнованими пам’ятками, у ході якого представники ЗМІ на власні очі побачили наслідки роботи існуючої пам’яткоохоронної системи.
Голова ЛОГО «Громадська ініціатива Луганщини» Тетяна Кіріллова розповіла присутнім про результати проекту «Протидія корупції при прийнятті рішень місцевою владою щодо відведення та продажу земельних ділянок, забудови територій регіону шляхом використання важелів впливу та врахування інтересів громадськості». У рамках проекту було проведено соціологічне дослідження стану корупції у сфері земельних відносин, низка тематичних круглих столів та публікацій у матеріалах місцевих ЗМІ, присвячених проблемі узгодження із громадськістю відведення прибудинкових територій. Підсумком проекту будуть громадські слухання.
Голова ЛОГО «Політсоціум» Володимир Іванов розповів присутнім про хід виконання проекту «Громадський моніторинг бюджету м. Луганська». У рамках проекту проведено низку навчальних семінарів для голів і представників будинкових комітетів з методики проведення громадського моніторингу витрат бюджетних коштів на ремонт будівель та громадські слухання «Про виконання передвиборчих обіцянок депутатами міської ради при виконанні міського бюджету 2007р.».
Голова Районного козацького товариства «Сватівський Слобідський полк» Анатолій Кузовєнін презентував присутнім проект «Сватівський центр правової допомоги». У рамках проекту створено Сватівський центр правової допомоги для мешканців Сватівського району. У Центріі надається правова, інформаційна допомога суб’єктам підприємницької діяльності, фермерам, соціально незахищеним верствам населення.
Наталя Некрасова розповіла про антикорупційну ініціативу Асоціації підтримки та розвитку місцевого самоврядування «Прозоре місцеве самоврядування – перший крок до подолання корупції». У рамках проекту заплановано проведення широкої інформаційно-просвітницької кампанії для підприємців щодо стандартів та вартості місцевих товарів та послуг.
Здійснення описаних заходів є можливим завдяки підтримці американського народу, що надається через Агентство США з Міжнародного розвитку (АМР США), Корпорацію «Виклики Тисячоліття» (МСС) та Менеджмент Сістемс Інтернешнл (MSI).

Жертви політичних репресій

07.12.2007 | Ольга Багалій

В Богодухові презентована книга про Голодомор

   

5 грудня в центральній бібліотеці району презентували книгу «З минулого, із безвісти...» про Богодухів у роки Голодомору й сталінських репресій. Автори видання – журналісти Наталя Могилевська й Меланія Трипливец. Видати Чорну книгу Богодуховщины авторам допомогли меценати. Книги будуть подаровані школам, бібліотекам і музеям Харкова та Богодухівського району.

В книзі наведені поіменний список жителів Богодухова, померлих від голодомору, їх сімейні фотографії, листування і особисті записи, офіційні документи і дані радянської статистики..

Матеріали про богодуховців автори збирали в архівах області й району, записували спогади очевидців. Дослідник Наталя Могилевська тепер упевнено говорить: саме Богодухівський район – один із самих потерпілих від Голодомору 30-х.

Першим в Богодухові ще у 80-ті роки збирати матеріали про життя мешканців Богодухівщини в роки Голодомору почав збирати директор місцевої школи Микола Беляєв. В ті роки тема Голодомору була забороненою, але Микола Беляєв зібрав багато свідчень, які зараз зберігаються в заснованому ним  краєзнавчому музеї.

Книгу «З минулого, із безвісти.» можна назвати народною. Вона заснована на свідоцтвах жителів Богодуховського району, що вижили в страшний період голодомору.

 

Жертви політичних репресій

21.12.2007 | Георгій Кобзар

Реабілітована… через 61 рік

   

Харківський апеляційний суд виправдав сільську вчительку, яка в окупованому німцями містечку Валки на Харківщині заснувала відділення товариства «Просвіта».
Як повідомляє агенція «Медіапорт», жінку, що мала «бунтівне» прізвище Бунт-Лисенко, радянська влада засудила ще в 1946 році, а виправдали її лише через 61 рік, з четвертої спроби, посмертно. Вся вина сільської вчительки була в тому, що в роки війни вона заснувала у Валках районне відділення товариства «Просвіта», школу, аматорський театр та національну бібліотеку.
«Пособництво окупантам» – так звучало звинувачення на адресу Марії Бунт-Лисенко. Відразу після війни вчительку засудили «за зраду Батьківщині». Вирок – 10 років таборів. Через 5 років нелюдських страждань у Мордовському таборі вона померла. Тривалий час її діти та онуки – нині мешканці Москви, домагались, аби повернули світле ім’я їх матері.
Реабілітувати Марію її близьким вдалося тільки з четвертої спроби. Те, що головна «провина» жінки – прихильність до українського націоналізму та участь в організації «Просвіти», протягом розгляду справи довели й свідки. Вони переконані – саме через це апеляції щодо виправдання Марії Бунт-Лисенко прокуратура тричі відмовлялась розглядати. Першу апеляцію подавали ще у 1946 р., відразу після вироку. Другу відмову дістали у 1985, третю – вже за часів незалежності України.
Цього разу адвокатові Сергію Веприцькому вдалося довести в суді, що вчителька була покарана радянським режимом зовсім не через співпрацю з німцями – а через те, що вона вчила дітей бути українцями.
«За обставинами, що знов відкрилися», Харківський апеляційний суд в жовтні цього року виправдав Марію Бунт-Лисенко. Через 61 рік вона стала не «зрадником батьківщини», а жертвою політичних репресій.
Незабаром в Валківському краєзнавчому музеї планується відкрити експозицію на честь реабілітованої Марії Бунт-Лисенко.

Дисиденти і час

14.12.2007

80 років Євгену Сверстюку

   

Народився в селянській родині.

1952 закінчив філологічний факультет Львівського університету (відділення «логіка і психологія»). 1953-1956 — аспірант НДІ психології. 1956-1959 — викладач української літератури в Полтавському педагогічному інституті. 1959-1960 та 1962-1965 — старший науковий співробітник Українського НДІ психології. 1961-1962 — завідувач відділу прози журналу «Вітчизна». Чотири рази за ці роки звільняли з роботи з політичних мотивів. До захисту кандидатської дисертації не був допущений. З 1965 до арешту в 1972 — відповідальний секретар редакції «Українського ботанічного журналу».

З часу виникнення в 1960 київського Клубу творчої молоді, який став центром неофіційного культурного й громадського життя Києва і всієї України, С. — один з найактивніших його учасників, поруч і в тісному зв’язку з такими відомими діячами української культури і мистецтва як А.Горська, Г.Севрук, Л.Семикіна, В.Симоненко, І.Світличний, І.Дзюба, Л.Костенко, І.Драч, В.Стус, Л.Танюк та інші.

Одним із найгостріших і найпопулярніших творів українського самвидаву 60-х років був анонімний памфлет про спалення бібліотеки «З приводу процесу над Погружальським», що його написали, як пізніше стало відомо, С. у співавторстві, в тому числі з І.СВІТЛИЧНИМ. Важливими подіями національно-культурного життя були його неофіційні публічні виступи, зокрема, на вечорі пам’яти В.Симоненка (1964). Про характер протистояння багато говорить відкритий лист (разом з А.Горською, Л.Костенко, І.Дзюбою та В.Некрасовим) до ґазети «Літературна Україна» у зв’язку з ґазетним цькуванням В.ЧОРНОВОЛА. Широко розповсюджувалися в самвидаві відомі його есе «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза», «На мамине свято».

У 60-х роках С. був неодмінним учасником напівлеґальних літературних вечорів, зборів, заборонених святкувань дня перенесення праху Т.Шевченка з Петербурга в Україну 22 травня 1861 року. 07.12.70 С. виступив з яскравою промовою на похороні А.ГОРСЬКОЇ, яка трагічно загинула 28.11.70.

Заарештований 14.01.72 під час масових арештів серед української інтеліґенції. Більшість заарештованих було засуждено восени того ж року, а слідство у справі С. затягнулося більше як на рік, хоча справа була чисто «літературною». Свої твори автор підписував власним прізвищем і тому нічого було розслідувати. Засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР 16-24 квітня 1973 на максимальний термін — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Йому були інкриміновані як антирадянські згадані есе (головним предметом звинувачення була книга «Собор у риштованні» (Париж, 1970); публічні виступи перед працівниками освіти в 1965 з критикою ідеологічних стереотипів і системи неправди в роботі школи, розмови зі знайомими, окремі висловлювання. «Останнє слово» С. на суді згодом поширювалося в самвидаві.

Відбував термін у 36-му і 35-му таборах у Пермській обл. Брав участь у численних акціях протесту – голодуваннях і страйках, перебував під особливим наглядом, його систематично кидали до карцеру. Наприкінці лютого 1978 був посаджений на 4 місяці в ПКТ (приміщення камерного типу, тобто внутрішньотабірна в’язниця). На заслання теж був відправлений після 15 діб карцеру.

На засланні (сел. Богдарин Бурятської АРСР) працював столяром геологічної експедиції.

Звільнений у жовтні 1983. У Києві мав таку ж столярну роботу, якої позбувся в 1988 у зв’язку з поїздкою в Американське посольство на зустріч дисидентів.

Починаючи з літа 1987 С. брав активну участь у роботі напівлеґального Українського культурологічного клубу, зокрема, виступив з лекцією в зв’язку з 50-річчям загиблого в таборах В.Стуса й оголосив, що передав текст Лондонському центрові Міжнародного ПЕН-клубу.

З 1989 С. є незмінним редактором християнської ґазети «Наша віра». Відстоює позиції Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), що не бажає бути Церквою державною.

З 1989 – президент Української асоціяції незалежної творчої інтеліґенції, яка присуджує щорічні премії ім. В.Стуса. У 1993 С. обраний президентом Українського Пен-клубу.

Численні статті й публічні виступи С. перед інтеліґенцією, студентами, школярами, по радіо й телебаченню впливають на подолання інерції страху в суспільстві, на відродження національних духовних цінностей. Перебуваючи поза політичними організаціями, він, проте, впливає на формування ідеології національно-патріотичного руху в цілому й особливо на духовне відродження України.

У доповіді «Шістдесятники і Захід», прочитаній в Урбані та Ґарварді в 1991, С. так говорив про історичні зміни, що відбулися: «Загрозлива для світу, затята і наступальна комуністична потуга —-раптом відмовилась від своєї манери виклику і погрози. Вона поникла, повернулась на 180 градусів — і прийняла мову своїх замучених і недозамучених жертв із карними нумерами. Це була вічна тиха мова правди — її струмок плине через усю історію. Комуністи не змогли пересушити його, перекрити своєю «правдою», і зрозуміли, що спільною мовою світу може бути лише та тиха мова гнаних і переслідуваних за правду, яка йде від священних джерел».

1993 С. захистив у Вільному Українському університеті (Мюнхен) докторську дисертацію з філософії на тему «Українська література і християнська традиція».

Найвідоміші книги С. «Собор у риштованні (1970), «Блудні сині України» (1993), «Шевченко і час» (1996), «На святі надій» (1999). С. також автор численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.

Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1995). Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).

 

 

 

Від щирого серця вітаємо шановного Євгена Олександровича з ювілеєм!

Зичимо здоров’я, довгих років життя, успіхів у Вашій благородній праці!

Харківська правозахисна група

Бюлетень "Права Людини", 2007, №34

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори