пошук  
Публікації › Бюлетень "Права Людини"200707
№07
2007

Бюлетень "Права Людини"

Хроніка

13.03.2007 | Олексій Свєтіков

Чи корупціонер сєверодонецький мер?

   

Юристи Луганського відділення КВУ звернулися до начальника УМВС Луганської області із проханням надати правову оцінку діям сєверодонецького міського голови, що доручив представляти свої інтереси в суді працівнику виконкому. Зрозуміло, що в робочий час і з оплатою за рахунок міського бюджету.

Мова йде про участь виконкомівського юриста в судовій справі за позовом про захист честі й гідності, що подав до Володимира Грицишина  депутат сєверодонецької міської ради Сергій Гуленко у зв’язку з тим, що мер обізвав його «міським дурачком».

У ЛОВ КВУ вважають необґрунтованим думку юристів виконкому про те, що мер образив депутата в порядку виконання службових повноважень. А тому доручення градоначальника юристові ради надавати йому юридичні послуги за кошти платників податків вважають корупційною дією.  На думку КВУ, у Гуленко в цьому випадку більше прав на одержання такої допомоги, ніж у мера. Оскільки це депутат постраждав під час виконання своїх депутатських обов’язків на сесії.

Нагадаємо, що 3 вересня 2005 року, у той час як Сергій Гуленко ставив запитання одному з доповідачів, Володимир Грицишин сказав присутнім на сесії нардепам від СПУ: «Не звертайте увагу. Це наш міський дурачок. Комуніст». Місцева телекомпанія вела репортаж із сесійної зали, тож ці слова були озвучені на все місто. Рубіжанський міський суд відмовив Сергію Гуленко в позові про захист честі й гідності, але апеляційний суд Луганської області це рішення скасував і направив справу на повторний розгляд. Інтереси Володимира Грицишина представляє в суді головний фахівець юрвідділу сєверодонецької міської ради (колишній суддя) Тетяна Ковальова.

Право на справедливий суд

26.03.2007 | Віктор Марголін, с.Зачепилівка

Суд за переконанням, чи по понятіям?

   

Взятися за написання цієї статті мене змушує як громадський обов’язок голови районної організації «Партії правозахисту»¸ так і особиста участь у судовому процесі, який тягнеться з 2001 року. Хтось із читачів потім скаже: «Дядьку, вас не били, в камері ви не сиділи, то чого вам колотитися? Он люди не таке пережили». Скажу чесно. Можливо, мій гіркий досвід комусь стане в пригоді і таких жертв, як я , стане менше, а це вже добре. В зв’язку з моєю кримінальною справою я вимушений пройти через п’ятнадцять судів і це дає мені моральне право говорити про прокуратуру та суд все те, що я про них думаю.
Сьогодні можна знайти чимало наукових статей, в яких автори – доктори юридичних наук, депутати Верховної Ради України, практики – розповідають нам яким би вони хотіли бачити нинішній суд. Тобто більшість із них розуміють, що так далі жити не можна. Про яку Європу можна мріяти з нашими судами? Я не претендую на якусь там високу оцінку моїх думок, але, можливо, доктор наук не проходив того шляху, що пройшов я . Ми поки що побудували державу, в якій, навіть, Президент має певні проблеми, щоб захистити себе особисто. А хто я в цій державі? Піщинка.
Коротко про справу. Я був звинувачений районною прокуратурою по трьох статтях карного кодексу України: перевищення влади або службових повноважень, службова підробка та службова недбалість. Спочатку судом я був осуджений тільки за службову недбалість. При цьому у вироку суду було записано, що, керуючись ст. 6 п. 2 КПК України (а це відсутність складу злочину!), суд визнав мене винним. Такі юридичні перла народжувались у Зачепилівському місцевому суді суддею Ковальовим М.Д. в 2001 році, слава Богу – зараз вже бувшим суддею. За цей час десятки юристів не змогли дати пояснення цьому «науковому» феномену.
Такий вирок не зміг пройти «атестації» в апеляційному суді і був справедливо відмінений. Я встиг задати головуючій в суді одне питання: «Прошу пояснити мені в чому полягає моя кримінальна провина?». Відповідь була такою: це не вина ваша, а така ваша доля. Сама справа була направлена на новий розгляд.
Після цього я переконався в тому, що в наш суд, хоч ти і десять разів правий, без адвоката йти не можна. На той час я був безробітним громадянином, продавав із квартири все, без чого іще міг обходитись. Звернення до адвоката вимагало наявність відповідних коштів і тим більше, що в районі адвоката як не було, так і зараз немає. Тому я змушений був їхати до сусіднього району в пошуках захисту. Там адвокат, вислухавши мене, запитав, чи розумію я з ким думаю «воювати» і якими коштами я володію? Тоді мені стало зрозумілим, що мої подальші дії можуть бути направлені проти прокурора району та голови суду. Це в свою чергу пояснює, що я вимушений судитися з рідною державою, так як ці чиновники діють від імені держави. От вам і кошти. Роз’яснивши все це мені, адвокат ввічливо відмовився від подальшої співпраці зі мною.
Після цього я багато разів розмовляв та працював з адвокатами і все більше переконувався в тому, що в судах, і особливо на місцевому рівні, головне значення має не обізнаність з Законом, а наявність у вас саме отих коштів.
Деякі адвокати відверто заявляють, що така ситуація не лише в Зачепилівці, а по всій Україні. Сподіваюся, що читач зрозуміє мене, і це далеко не те, заради чого ми ходили і їздили на майдани перед виборами в надії на краще майбутнє наших дітей та внуків.
Але маємо те, що маємо. Для себе я роблю наступний висновок: якщо до початку судового засідання ваш адвокат не зайде до судді і не домовиться, тобто не поділиться з ним гонораром, то плакали ваші грошенята, сплачені як гонорар за адвокатські послуги. Та й часто ані кваліфікація адвоката, ані наявність або відсутність доказів не ведуть до справедливого рішення. Саме такою є участь захисника сьогодні в більшості судових справ. В цьому я абсолютно переконаний. Наші суди перетворилися на інструмент одержання нетрудових доходів, стали джерелом морального падіння всієї правоохоронної системи нашої держави. До речі, це ще призводить до зниження кваліфікації адвокатів, бо немає стимулів підвищувати свій професійний рівень.
Можливо, хтось із читачів заперечить мені і скаже, що я не бачив, як суддя бере кошти. І це правда.
Всі мешканці Зачепилівки бачать рівень життя судді, навіть якщо його садиба охороняється спеціальними телекамерами, а до цього ще й гулянки, які справлялися в приміщенні суду, коли музикантів запрошували з м. Харкова за 130 км. Свої вже не влаштовують. День народження голови суду в районі взагалі перетворюється майже на загальнонаціональне свято з відповідним феєрверком. Тільки Богу відомо, скільки колгоспної земельки використовується для задоволення всіх цих «проблем». А скільки закрито кримінальних справ і чому – це тайна і надзвичайно велика. Нам цього не зрозуміти.
Якби шанований мною читач якось не прийшов на роботу, то на другий день його можуть звільнити з роботи. А наш голова суду, коли іде в алкогольний запій, може дві неділі не ходити на роботу і ніхто цього не хоче помічати. Така держава.
Золоті часи пережив голова суду, коли по нашій колгоспній землі проходив всім відомий «дерибан». Тоді все йшло з молотка. Жодна борона в районі, я вже не говорю про сіялку, трактор чи комбайн, не були продані без відома голови суду. В громадянську війну хоч стіни залишалися з будівель, а в нас і стіни порозбирали, з-під асфальту щебінь дістали. В нашому районі не так давно працювала зрошувальна система на площі 6600 га. За останні роки десятки кілометрів товстостінних труб відриті з глибини більше двох метрів і вивезені на металобрухт. Мені важко навіть уявити, що така злочинна операція могла відбутися без участі прокурора району та голови суду. Завтра хоч потоп, а сьогодні потрібні долари, машини, дачі і т. д. І все це в них є. Що має від цього трудовий люд – невідомо. Хоч би якась копійчина з цього ласого пирога впала до районного бюджету.
Можливо я підібрав не зовсім вдалий вираз для даної статті, але повинен повідомити читачу, що наш голова суду вибив для себе такий титул, як почесний громадянин району. Однак мешканцям району ознайомитися з характеристикою на голову суду, необхідну для цієї процедури, не так просто. Місяць в районній раді думали, що робити (звісно, щоб не знайомити мене з цією характеристикою) і відправили мене з цим питанням до обласного суду. А там мовчать. Круг замкнувся. На сьогодні все найкраще про голову суду залишається великою таємницею для мешканців району, а тому ніхто не знає, якими даними, рисами, чи здібностями нашого земляка нам всім слід пишатися.
Тож повернімося до практики роботи районного суду. На днях я вперше за сім років побачив в коридорі суду об’яву про одержання судом моєї апеляційної скарги. Мабуть, нарешті там вивчили вимоги процесуального судочинства. На моє глибоке переконання, жоден з Зачепилівських суддів не прийме самостійно рішення, поки не погодить його з головою суду. От і вся незалежність суддів. Я особисто в суді аргументовано заявляв відвід суддям Гришину П.В. та Яценко Є.І., які своїми рішеннями повністю скомпрометували судову систему і свої посади. Але голова суду своїми неаргументованими постановами відмовив мені в заявлених відводах. Він має на це право. Таке вже маємо законодавство. При цьому я не розумію логіку поведінки самого судді, якому не довіряють розглядати справу. Я в судовому засіданні заявляв судді прохання: якщо в тебе хоч трохи залишилось честі та совісті, то прошу самому відмовитися від розгляду справи. Але ні. Він нібито зубами вчепився в цю справу, виносить незаконне рішення, а апеляційний суд відміняє його постанову. Те, що я вимушений за 130 км їхати в пошуках правди, в цій державі нікого не хвилює. Доля потопаючих від них же і залежить.
Прошу читача уявити наступну ситуацію. В судовому засіданні я неодноразово заявляю клопотання про запрошення до суду свідка, який своїми показами може прояснити ситуацію та вплинути на остаточне рішення суду. Суддя відхиляє моє клопотання, чи просто не звертає на нього увагу і далі продовжує вести засідання. Якщо в судове засідання буде запрошений важливий свідок, то він може перешкодити виконанню відповідного замовлення голови суду, а це кінець кар’єри.
Далі, закінчується засідання суду, зачитується вирок суду (через два дні), який на руки видається тільки на дев’ятий день, замість трьох днів. Читаю. Текст суттєво відрізняється від того, що був оголошений в залі суду. Неділю я проходив в суд і вимагав надати мені копію рішення суду. На це суддя пояснював: не можу дати, бо я його ще буду «коректірувать». Як це можна назвати? Я розцінюю все це, як кримінал, який коїться на державному рівні, освячений законами України. Наскільки я розумію, навіть в організованій злочинній банді всі діють відповідно до своїх «бандитських» законів, а тут в державній установі не просто порушення закону, а звичайний безпредєл. Наш суд виявляється гірше банди.
Не можу не згадати судове дійство з розгляду моєї карної справи в судовому засіданні без мене, в тайні від мене і це через півтора року після розгляду справи апеляційним судом. Голова суду цю процедуру назвав роз’ясненням змісту раніше прийнятої постанови. Кому він це роз’яснює, я не знаю. Можливо сам собі. То навіщо так писати, щоб потім роз’яснювати. Прийнята постанова говорить про те, що суд по статті службового підлогу мене виправдовує, а службову недбалість залишає. Таким чином у моїй справі є дві постанови, які суперечать одна одній. Це також факт нехтування постановою апеляційного суду. Добре, що мені не потрібно собі задавати питань. Я цих суддів знаю добре. Але інколи через них стає соромно за нашу державу.
Наступні події дають характеристику стану справ в усій судовій гілці влади. Я б її назвав трухлим сучком, або фурункулом на здоровому тілі, так як більшість бід народних мають походження саме з цієї ракової пухлини нашого суспільства.
В січні 2006 р. Верховною Радою України були прийняті зміни до кримінально-процесуального Закону, яким мені надано право, як обвинуваченому, оскаржити прийняті судові рішення у частині мотивів і підстав закриття справи. Після мого звернення до Верховного Суду України, звідти надійшов лист до Зачепилівського районного суду з вимогою розглянути питання про поновлення строку на касаційне оскарження раніше прийнятих постанов районного та апеляційного судів. Але для Зачепилівського суду вказівка Верховного Суду не є авторитетною. Після цього я змушений був тричі звертатися до керівництва Харківського апеляційного суду. Їх письмові вказівки голові суду, щодо необхідності розгляду даного питання, також були проігноровані. Можливо, моє звернення до ради суддів Харківської області, з цього ж таки питання, нарешті вирішило позитивно цю проблему і справа була розглянута. Тільки на це я витратив дев’ять місяців, одержав з районного суду дев’ять листів. Суд свавільно порушує мої конституційні права. Мої права як людини не мають належного судового захисту.
Однією із причин відмови мені в розгляді питання про поновлення строку на касаційне оскарження було те, що голова суду 20.03.06 р. прийняв рішення про необхідність знищення моєї карної справи в зв’язку з закінченням строку зберігання її в архіві суду. На тиждень запізнився лист із Верховного Суду, який надійшов 27.03.06 р. з вимогою розглянути питання в суді, копію постанови необхідно було направити до Києва. Така маніпуляція з числами нехай залишається на совісті голови суду. Не це є головним. В зв’язку з тим, що я був звинувачений прокуратурою за скоєння злочину середньої тяжкості, строк зберігання в суді таких справ визначений шістьма роками, а фактично справа була знищена через чотири роки. Отже, голова суду, зловживаючи службовим становищем, очевидно видав розпорядження про знищення моєї карної справи з метою укриття судової «помилки», якщо можна так висловитися. Це є, безсумнівно, криміналом.
Чому ж в судах так безсоромно використовують нашу юридичну неосвіченість і, як правило, це призводить до грубого порушення законних інтересів громадян? Відповідь, як на мене, дуже проста. Судді користуються, я сподіваюся, тимчасовою ситуацією, пов’язаною з безконтрольністю та безвідповідальністю на всіх щаблях цієї гілки влади. Тому голова суду із впевненістю говорить: нічого ти не доб’єшся, так як я призначений на цій посаді довічно. Можна було б іще називати цілий ряд висловлювань голови суду, які б характеризували його безмежну владу в районі. В такій ситуації районна державна адміністрація, районна рада виглядають настільки безпомічними, що про це, навіть, важко говорити. Не за таку владу мріяв і боровся наш народ.
Мене вражає та легкість, з якою в суді «переступають» через вимоги Закону. Наприклад, ст.264 КПК України говорить: коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти мотиви відмови. От мене і зацікавила ця постанова прокурора, а прокурор Коваленко Ю.А. дійсно в суді заявила про відмову від звинувачення. На мій письмовий запит нинішній прокурор повідомив, що прокуратура не має даних про прийняття такої постанови та відмову прокурора від звинувачення.
Звідси нове запитання. Як міг голова суду без згоди прокурора, без розгляду справи по суті закрити карну справу? З цим питанням 3.01.07 р. я звернувся до прокурора області Сінчука В.Л. Відповіді немає. І це вже Харківська обласна прокуратура порушує закон України «Про звернення громадян». Так до кого ж тепер звертатися про таке порушення? До Генеральної прокуратури? Хто за що відповідає в нашій державі зрозуміти практично неможливо. До речі, я маю сім відповідей з секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини, яким керує пані Карпачова Н.І. Всі вони мають зміст звичайних відписок, які не впливають на стан речей.
Шановний читач! Не маючи юридичної освіти мені досить нелегко розібратися в простому питанні: яка система судочинства діє в нашій державі і чи є вона взагалі? Закон є. Всі державні інституції працюють і, в основному, на листи відповідають.
Таких відповідей, в кількості 84-х штук, я долучив до судового клопотання, але переконати суд та довести, що я шість років не сидів, склавши руки, – мені не вдалося. В постанові голова суду відмічає, що я у відведений строк з касаційною скаргою нікуди не звертався, але ж я долучив до справи постанову Верховного Суду України. Де б вона взялася, якби я туди не звертався. Доповнення до Закону надає мені право подати касаційну скаргу, а голова суду стверджує – ні. Що з того, коли в законі записано: суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість… приймає рішення за своїм внутрішнім переконанням. Мені здається, що в нашій державі все робиться за переконанням «зачепилівських» суддів. Тому мені дуже хотілось би, щоб Голова Верховного Суду України та Міністр юстиції – пани Онопенко, Лавринович пояснили: як нам далі жити, коли судді мають своє переконання і який тут зв’язок з принципом верховенства права? Сьогоднішній суд я не можу судом назвати. Язик не повертається. Це безнадійне судилище.

Свобода вираження поглядів

06.03.2007
джерело: www.imi.org.ua

Україна потрапила в список країн, найбільш небезпечних для журналістів

   

Україна потрапила в список 21 країни, які є найбільш небезпечними для роботи журналіста. Про це свідчать дані дослідження, розповсюджені Міжнародним інститутом безпеки новин (МІБН) у Лондоні. Про це повідомляє Кореспондент.

Найбільш найнебезпечнішою країною для роботи журналістів визнаний Ірак. За даними цієї організації, за останні 10 років в Іраку загинуло 138 працівників ЗМІ. На другому місці Росія, де загинуло 88 журналістів. На третьому – Колумбія – 72 загиблих журналіста.

Постійно зростає щорічний показник загибелі журналістів при виконанні. У період з 2000 по 2006 р. він збільшився – з 147 жертв у 2000 році до 167 торік. «Вбивство стало одним з найефективніших способів змусити замовчати журналіста, який у мирний час зіштовхується з більшими погрозами, ніж у період війни», – заявив директор МІБН Рідні Піндер.

«Цифри вказують на те, що вбивство журналіста практично позбавлене будь-якого ризику. Дев’ять з десяти убивць за останні 10 років не переслідувалися судами», – повідомив директор Всесвітньої служби британської телерадіокорпорації Бі-Бі-Сі Річард Сембрук, який виступив як керівник дослідження. До числа небезпечних для роботи журналістів країн також потрапили Алжир, Афганістан, Бангладеш, Бразилія, Гватемала, Індія, Індонезія, Іран, Мексика, Нігерія, Пакистан, Перу, США, Сьєрра-Леоне, Таїланд, Україна, Шрі-Ланка, Філіппіни, а також колишні югославські республіки.

Свобода вираження поглядів

07.03.2007
джерело: www.kharkivoda.gov.ua

Підсумки круглого столу «Свобода слова»

   

3 березня у Харкові за ініціативи Харківської обласної державної адміністрації, спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, відбувся круглий стіл «Свобода слова».

В його роботі взяли участь голова парламентського Комітету Андрій Шевченко, голова Харківської обласної державної адміністрації Арсен Аваков, голова Харківської обласної ради Васілій Салигін, народні депутати України, журналісти, власники провідних ЗМІ Харківщини, керівники обласних осередків політичних партій. Вів захід радник Голови ХОДА Іван Варченко.

У ході дискусії було розглянуто низку питань: існування свободи слова як гарантії демократичного суспільства, законодавчі та нормативні особливості забезпечення свободи слова в Україні, а також проблеми поєднання свободи слова з етикою та відповідальністю суб’єктів інформаційної діяльності.

Завданням круглого столу був пошук формули, згідно якої органи державної влади, місцевого самоврядування, політичні партії, організації, установи та громадяни мали б гарантії правдивого і неупередженого висвітлення своєї діяльності, журналісти – право безперешкодного отримання та поширення інформації, а місцевий споживач (читач, глядач, слухач) був забезпечений можливістю мати різнобічну та повну інформацію.

Активне обговорення велося навколо змісту акредитації, особливо актуального у світлі прецедентів, пов’язаних з позбавленням та відмовою в акредитації окремих ЗМІ з боку Харківської міської ради. Зокрема відзначалися можливості використання акредитації як засобу тиску на журналістів, стимулювання їх до самоцензури.

Голова парламентського комітету з питань свободи слова Андрій Шевченко презентував учасникам круглого столу «Типові правила акредитації працівників ЗМІ та незалежних журналістів при органі влади», які, на його думку, покликані впорядкувати процес забезпечення органами влади діяльності журналістів і не дозволять використовувати акредитацію як спосіб цензури.

Учасники круглого столу зазначили, що попри широку законодавчу базу, достатню для створення окремого Інформаційного Кодексу, визріла необхідність законодавчих змін.

Так, зокрема, ст.27 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» дозволяє припиняти акредитацію «у разі перевищення журналістом своїх прав та невиконання обов’язків», не уточнюючи, яких саме. Ця невизначеність стає підставою для прецедентів, коли чиновник, на власний розсуд, тлумачить зміст прав та обов’язків журналіста.

Важливим чинником на шляху забезпечення свободи слова промовці називали необхідність роздержавлення і встановлення ринкових стосунків в інформаційній сфері, відповідно зрівняння в правах журналістів, незалежно від форми власності ЗМІ.

На спільну думку учасників заходу, свобода слова має йти поруч з взаємною відповідальністю всіх суб’єктів процесу за достовірність та правдивість поширюваної інформації.

Учасники круглого столу запропонували вирішувати спірні моменти через наявні правові механізми: вимогу до ЗМІ про спростування недостовірної інформації, звернення до Комісії з питань журналістської етики, через корпоративні профспілкові структури, і, звичайно, шляхом захисту прав у судах. На важливості дієвих судових механізмів у розв’язанні конфліктних питань наголосив голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков.

Круглий стіл засвідчив готовність влади у Харківській області, преси та політиків шукати в діалозі ефективні засоби до розв’язання інформаційних конфліктів.

 

З ВИСТУПІВ УЧАСНИКІВ КРУГЛОГО СТОЛУ

 

Андрій Войцеховський, директор прес-центру «Трибуна ТВ»:

- Останнім часом стан зі свободою слова значно покращився у порівнянні з 2004 роком...

- Акредитація має бути повідомчого характеру...

 

Владислав Грузинський, Обласне телебачення:

- Я ні на секунду не сумніваюсь у тому, що в нас є можливість говорити правду, як мінімум, на державному обласному телебаченні...

- Існує проблема закритості більшості чиновників...

 

Арсен Аваков, голова Харківської обласної державної адміністрації:

- Механізм акредитації вельми умовний... Далеко не завжди вона взагалі необхідна... Акредитація необхідна лише тоді, коли приїжджає особа, що охороняється...

- Журналіст – властитель думок, тому існує відповідальність за те, що він говорить...

 

Марія Спалек, «Комерсант-Україна»:

- Михайло Добкін заявив, що буде звертатись до газети «Комерсант-Україна», щоб вона поміняла свого власкора у Харкові. Це... необґрунтовано...

 

Вікторія Маренич, прес-секретар Харківського міського голови:

- Крім свобод журналістів, ніхто не відміняв і права на отримання достовірної інформації, над чим всім кореспондентам слід працювати...

- «Комерсант-Україна»... буде вирішувати питання в судовому порядку. Ми готові до цього... Ми готові і до діалогу...

 

Олександр Швець, 1-й Національний:

- Міська влада своєю грубою помилкою об’єднала журналістів, за що ми можемо їй навіть подякувати...

- Найближчим часом плануємо запровадити номінацію «ворог преси»...

- Такі помилки трапляються не тільки в харківській владі. Недавно один з мерів в області заявив, що журналісти багато чого собі дозволяють і треба щось з ними робити...

 

Леонід Стрижко, голова комісії Харківської обласної ради з питань забезпечення прав людини, свободи слова та інформації, КПУ:

- Ми надзвичайно далекі від європейського розуміння свободи слова...

 

Юрій Чумак, експерт Харківської правозахисної групи з питань свободи слова:

- Будь-які правила та нормативні акти, у тому числі правила акредитації, не можуть звужувати зміст існуючих прав, зокрема закріплених в Конституції України... Правила акредитації Харківської міськради таки звужують той перелік прав...

- Існування комунальних ЗМІ, які тримаються на короткому ланцюжку – рудимент старої радянської системи...

- Суддя Верховного Суду США Блек сказав, що «єдиним засобом для боротьби зі зловживаннями свободою слова є ще більша свобода слова...»

 

Віктор Лещенко, народний депутат України, ПППУ:

- Позбавлення акредитації М.Спалек є порушенням статті 34 Конституції України...

 

Васілій Салигін, голова Харківської обласної ради:

- Хотів би, щоб ми сьогодні поділилися, які існують проблеми, яка допомога необхідна журналістам... Звернулися до власників, щоб не дуже впливали на редакційну політику тих ЗМІ, які їм належать... Які кроки треба зробити, щоб журналісти не металися між адміністраціями та радами, а відчували себе захищеними...

 

Ігор Піддубний, «Пятница», «Харківські Новини», радіо «Новая волна»:

- Я звинувачую харківську міську владу в особі її перших керівників в невмінні працювати зі ЗМІ та непублічності...

- Харківська область минулого року стала лідером з кількості замахів на представників ЗМІ, у Києві таких випадків було 4, у Харківській області – 5...

 

Олександр Голуб, Національна спілка журналістів України, Харківське обласне відділення:

- При нашій організації є комісія з журналістської етики... Ми не хочемо, щоб вона перетворилась на суддівський орган... Ця комісія буде активно працювати, бо є над чим...

 

Олена Львова, «МедіаПорт»:

- Акредитація сприяє допуску до інформації...

- Дуже важко отримати інформацію від правоохоронних органів...

 

Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи:

- До журналістів можна позиватися до суду... Якраз це є найцивілізованішим способом розв’язання конфліктів, якщо інші способи не спрацювали...

- Мене турбує те, що у Харкові досі немає таких газет, які б мали великі наклади, які б усі знали і читали...

 

Михайло Камчатний, голова Харківського відділення Комітету виборців України:

- У Харкові ринок газет нерозвинений. Одна з причин цього – монополізація ринку розповсюдження преси...

 

Сергій Потімков, народний депутат України, голова підкомітету ВР з питань свободи слова та вільного доступу громадян до інформації:

- Ми вирішимо питання акредитації. Але чи вирішимо питання монополізації ЗМІ в руках дуже обмеженого кола осіб. Це проблема не тільки Харкова, а й всієї держави...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван ВАРЧЕНКО, радник голови ХОДА, партія «Реформи і Порядок»:

- Які закони потрібні, щоб утримати чиновника від брутального хамства в сторону журналіста... яким актом змусити законно діяти того, хто в принципі ігнорує закон?.. Рішення, у тому числі, в здатності суспільства давати оцінку таким діям...

- Ефективним виховним засобом з боку журналістів може стати ігнорування діяльності одіозних посадових осіб...

 

Андрій Шевченко, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації:

- Харків зараз набув слави міста, некомфортного для діяльності журналістів

- (Щодо типових правил акредитації) Найближчим часом можна організувати зустрічі для зацікавлених осіб у вигляді навчального семінару.

- (Щодо роздержавлення комунальних ЗМІ) Якщо у Харкові буде така ситуація, яка дозволяє рухатись у цьому напрямку, ми б із задоволенням працювали разом. Можливо, на рівні певного пілотного проекту на базі Харківської області...

- Сьогодні ми змогли пересвідчитися, що журналісти вільні, свідомі люди...

 

ФОТО: Юрій Чумак

Доступ до інформації

01.03.2007
джерело: www.korrespondent.net

Журналісти визначили головну проблему України

   

Абсолютна більшість опитаних журналістів (84%) вважають, що реформування судової системи в Україні є одним із пріоритетних завдань суспільства.
Такі дані опитування, проведеного Центром "Демократичні ініціативи" на замовлення проекту Агентства США з міжнародного розвитку "Україна: верховенство права" оприлюднила у ході круглого столу науковий керівник "Демократичних ініціатив", старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Ірина Бекешкіна.
Водночас, на думку більшості журналістів (72%), у сфері судової реформи реально нічого не робиться. 91% журналістів впевнені, що висвітлення теми судової реформи входить до завдань ЗМІ.
При цьому журналісти визнають, що ці проблеми представлені в українських ЗМІ мало (58%) чи дуже мало (36%).Головними причинами цієї ситуації є необізнаність журналістів з цими проблемами (65% опитаних), некомерційність подібних матеріалів (40%) та відсутність інтересу до них широкої громадськості (31%).
Найбільш часто у ЗМІ з’являються публікації про конкретні судові справи (70%), негативні матеріали про суддів (35%) і вкрай рідко чи зовсім не з’являються просвітницькі матеріали стосовно роботи судової системи та її проблем в Україні (3%), а також обговорення напрямів реформування судової системи (6%).
У ЗМІ представлено значно більше негативних матеріалів щодо судової системи (67%), ніж позитивних (6%). В очах представників ЗМІ українська судова система має вкрай непривабливий вигляд. 95% опитаних журналістів впевнені, що громадяни або зовсім, або переважно не довіряють судовій системі, яка, власне, на це і заслуговує, бо має серйозну проблему - корупцію (так вважають 99% журналістів). Головною формою корупції у судах 97% журналістів назвали хабарництво та підкуп.
У сюжетах, присвячених питанням судів та судової системи, дуже рідко чи ніколи не представлені різні точки зору (63% опитаних).95% журналістів вважають, що судова система закрита від суспільства. Тому 75% пропонують створити при кожному суді службу або призначити відповідальну особу за зв’язки з пресою та громадськістю. 55% журналістів визнають, що відносини суддів та журналістів взаємно недоброзичливі.
Головними чинниками, що перешкоджають налагодженню нормальних стосунків, є, на думку журналістів, корумпованість суддів (69%), закритість судів (58%) та необізнаність журналістів з проблемами судочинства (46%).
Для налагодження плідних взаємин суддів і журналістів потрібні, на думку представників ЗМІ, більша відкритість судової системи (73%), підвищення кваліфікації та обізнаності журналістів щодо питань судочинства (67%), введення системи прес-секретарів у судах або призначення людини, яка б займалася зв’язками зі ЗМІ (52%), розміщення усіх матеріалів, що стосуються судових справ, на сайтах судів (52%)Рівень власної обізнаності з питаннями реформування судової системи в Україні журналісти чесно визнають недостатнім (77% опитаних), при цьому 84% вважають, що ці знання їм потрібні у журналістській роботі.
Насамперед це стосується напрямів реформування судової системи (68%), цивільного права і цивільних справ (48%), кримінального права і кримінальних справ (44%).
Опитування проводилось з 22 грудня 2006 року до 22 січня 2007 року. Всього було опитано 207 журналістів, що працюють у сфері суспільно-політитчної тематики з різних регіонів. До вибірки входили журналісти різного статусу - як головні редактори видань і відомі українські журналісти, так і представники ЗМІ з регіональних, міських та районних видань.
За матеріалами УНІАН

Доступ до інформації

14.03.2007 | Олег Севостьянов
джерело: www.citynews.net.ua

Северодонецкие «зеленые» в судебном порядке обжаловали отказ в предоставлении информации

   

Защитники окружающей среды Северодонецка обжаловали отказ территориального управления государственной судебной администрации в Луганской области (ТУ ГСА) предоставить информацию на информационный запрос. Последний касался показателей рассмотрения в судах первой инстанции Луганской области административных дел. Запрошенные сведения (статистика) отнюдь не являются секретными, и не выходят за пределы информации, которую готовит каждое ТУ ГСА по итогам года. То есть, эта информация, фактически имеется, но почему-то скрывается от народа.

В предоставлении информации было отказано со ссылкой на то, что она якобы размещена на WEB-странице управления. Такой ответ северодонецкие экологи получили вполне официально, за подписью начальника управления Анатолия Ревы. Но правдой это не было, поскольку запрашиваемая информация по состоянию на 10.03.2007 года на указанном сайте отсутствовала. Запрос Северодонецкой городской экологической ассоциации «Зелений світ» был послан в рамках проекта «Усовершенствование применения административной юстиции посредством защиты экологических прав в суде», поддержанного Международным Фондом «Видродження». Одна из задач проекта – независимая оценка эффективности административной юстиции для защиты прав человека в Украине.

«Указанные действия должностных лиц», – говорится в жалобе председателя СГЭА «Зелений світ» Сергея Камышана в адрес Государственной судебной администрации, – «нарушают право на информацию и нормы действующего законодательства».

Направив свою жалобу, северодонецкие «зелёные» намерены добиться не только предоставления информации соответственно запросу. Они требуют также проведения служебного расследования с последующим привлечением чиновников к дисциплинарной ответственности. А при наличии оснований – к ответственности за коррупционное деяние. Поскольку незаконный отказ чиновника предоставить информацию расценивается законодательством Украины как коррупционное деяние.

Права біженців

26.03.2007

Громадське обговорення проблем нелегальної міграції

   

Громадські слухання на тему: «Спільні заходи органів виконавчої влади, правоохоронних органів та громадських організацій з питань посилення боротьби з нелегальною міграцією та виконання Закону України «Про біженців» відбулися 15 березня 2007 року в Городнянському районі Чернігівської області.
Громадські слухання організовано Чернігівським громадським комітетом захисту прав людини спільно з Городнянською райдержадміністрацією за підтримки проекту «Мережа громадянської дії в Україні» (UCAN) та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). В громадських слуханнях взяли участь інспектори прикордонної служби, представники паспортної служби та міліції, голови сільських рад, мешканці району.
Городнянський район невипадково став місцем громадського обговорення, адже він знаходиться на стику кордонів трьох держав – України, Білорусі та Росії. Тому нелегальні мігранти часто обирають цей район для проникнення в Україну з метою подальшого потрапляння до країн Європи. Саме на особливостях унікального географічного розташування району зупинився голова Городнянської райдержадміністрації Олексій Кривець, відкриваючи громадські слухання.
Як зазначив у своєму виступі старший офіцер відділення по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Чернігівського прикордонного загону Андрій Іванський, найчастіше кордон України на цій ділянці кордону порушують громадяни Індії, Пакистану, Сомалі та Єгипту. Представник прикордонної служби навів статистику порушень кордону, як з боку громадян України так і громадян інших держав, розповів про особливості роботи з тимчасово затриманими особами.
Завідуючий Чернігівського сектору міграційної служби Тіберій Нілабович розповів про діяльність та мету реформування міграційної служби, її склад в Чернігівській області. Окремо була надана інформація про процедуру отримання статусу біженця в Україні.
Керівник програм Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Тухан Едієв розповів про типові порушення прав біженців та шукачів притулку, а також про допомогу, яку надають в цьому плані громадські організації.
Найважливішими питаннями, які вдалося вирішити під час громадського обговорення, стали проблеми взаємовідносин між прикордонниками та мешканцями прикордонної зони, де місцеві жителі часто з’являються без документів, що посвідчують особу. Учасникам слухань була роз’яснена процедура щодо іноземців, які перебувають на території району з тимчасовими довідками.
Результатом громадських слухань стало рішення про подальшу співпрацю та обмін інформацією між органами влади та громадськістю з метою протидії нелегальній міграції.

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини



 

Правоохоронні органи

15.03.2007 | Татьяна Лазарева
джерело: www.vecherniy.kharkov.ua

Как прокуратура защищает харьковчан

   

Равнодушие чиновников… Волокита с решением проблем… «Отфутболивание» и отписки вместо решения вопроса по существу… Кто из нас не сталкивался с подобными явлениями в органах государственной власти? Как научиться грамотно отстаивать свои интересы в «высоких» кабинетах?

В статье 7 Закона Украины «Об обращениях граждан» говорится: «…если вопросы, затронутые в обращении, не относятся к компетенции данного органа государственной власти, местного самоуправления, то обращение пересылается по принадлежности соответствующему органу или должностному лицу в срок, не превышающий 5 дней». Об этом орган власти обязан уведомить заявителя в такой же срок.

Работа с обращениями граждан – одно из важнейших направлений деятельности органов прокуратуры. Статья 29 вышеупомянутого закона предусматривает, что надзор за соблюдением законодательства в данной сфере осуществляет генеральный прокурор Украины и подчиненные ему прокуроры.

В декабре 2006 – январе 2007 годов прокуратурой Киевского района Харькова была проведена проверка соблюдения Закона «Об обращениях граждан» исполкомом Киевского районного совета Харькова. Проверка показала: хотя в основном требования закона соблюдаются, имеют место и нарушения. В частности, обращения граждан направлялись по принадлежности в другие ведомства с задержкой.

Кроме того, некоторые заявители получили письма, в которых им предлагалось… прибыть на заседания соответствующих комиссий исполкома. То есть вместо рассмотрения заявления по сути изложенной в нем проблемы человеку предлагали в неудобное для него время (до 17.00 часов) прибыть в исполком. Работающим людям приходилось (порой неоднократно!) отпрашиваться с работы. Малообеспеченные, социально незащищенные граждане – инвалиды, пенсионеры, матери, имеющие маленьких детей – были вынуждены по нескольку раз приезжать на заседания комиссий, что для них весьма затруднительно.

В итоге после всех мытарств человек не всегда добивался положительного решения своего вопроса. Все выявленные прокуратурой факты свидетельствуют о нарушениях требований, изложенных в статье 19 Закона «Об обращениях граждан». В ней, в частности, говорится: «Органы государственной власти и местного самоуправления обязаны всесторонне, объективно и своевременно проверить заявления и жалобы, письменно уведомить гражданина о результатах проверки и сути принятого решения».

А в статье 20 закона сказано: «Обращения рассматриваются и решаются в срок, не превышающий 30 дней с момента их поступления». Работники прокуратуры обнаружили, что нарушались и эти требования закона.

А ведь люди порой обращаются с такими проблемами, которые необходимо решать безотлагательно! Так произошло с коллективным заявлением в Киевский исполком от жильцов одного из пятиэтажных домов по ул. Чернышевского. Люди жаловались, что ремонтные работы в их доме проводятся с нарушениями строительных норм и правил, что угрожает их безопасности.

Мы обсуждаем проблему соблюдения требований закона с прокурором Киевского района Харькова Виктором Цимбалюком.

– Виктор Григорьевич, как часто люди обращаются в прокуратуру с просьбой повлиять на нерадивых, нерасторопных чиновников?

– В 2006 году таких обращений было более десяти. А в феврале 2007 года к нам обратилась гражданка Е. с заявлением, что Киевский исполком своевременно не решил по сути ее вопрос и не уведомил письменно о результатах проверки. После нашего вмешательства заявление гражданки было рассмотрено и меры приняты. Пользуясь случаем, хочу сказать: смелей отстаивайте свои законные права. Если видите, что их нарушают, идите за защитой к прокурору!

– Известно, что консультация у адвоката – удовольствие не из дешевых. Теперь же любой гражданин может получить в любой прокуратуре города и области бесплатную (!) юридическую консультацию…

– Да, это так. И мы с удовлетворением констатируем, что люди все более активно используют такую возможность... Что касается проверки соблюдения Закона «Об обращениях граждан», то по ее итогам нами внесено представление председателю Киевского исполкома. Оно было рассмотрено и удовлетворено. Должностные лица, виновные в нарушениях, были привлечены к дисциплинарной ответственности.

 

Правоохоронні органи

26.03.2007 | Євген Захаров

Короткий звіт про працю Громадської Ради при МВС

   

Громадська Рада при МВС працює трохи більше року, її створено наприкінці грудня 2005 року. Це консультативно-дорадчий орган при міністерстві, завдання якого — сприяння забезпеченню прав людини в роботі МВС. Було розроблене Положення про Громадську Раду, регламент її праці. У Раді створено 10 робочих груп — за заявами про незаконні дії працівників органів внутрішніх справ; забезпечення права на захист від катувань і права на свободу та особисту недоторканність у роботі МВС; МВС і права людини під час виборів; МВС і свобода мирних зібрань; право на приватність у роботі МВС; права дитини і МВС; права біженців і мігрантів; запобігання домашньому насильству, жорстокому поводженню з дітьми, торгівлі людьми і гендерна рівність в органах внутрішніх справ; освіта в галузі прав людини; нормативно-правове і науково-методичне забезпечення діяльності ради. Документи, які регулюють діяльність Ради, її склад доступні на сторінці Громадської Ради при МВС на сайті Української Гельсінкської спілки з прав людини www.helsinki.org.ua. Рубрика Громадської Ради створена також на сайті МВС України.

Представники громадських організацій, що ввійшли до Ради, зайняті цією роботою у своїх організаціях, і кожен з них використовує свої результати у відповідній робочій групі. Так, інститут «Республіка» і його представник у Раді Володимир Чемерис ведуть постійний моніторинг і захист свободи мирних зібрань; міжнародний фонд «Відродження», Харківська правозахисна група і Харківський інститут соціальних досліджень та їх представники в Раді Роман Романов, Аркадій Бущенко, Юрій Бєлоусов та Євген Захаров ведуть програми щодо захисту і утвердження свободи від катувань та поганого поводження, права на свободу та особисту недоторканність, права на безоплатну правову допомогу з боку держави, відкритості органів внутрішніх справ, дотриманню права на приватність в діяльності органів внутрішніх справ; міжнародний правозахисний центр «Ла Страда-Україна» та його представники в Громадській Раді народний депутат України Катерина Левченко і Ольга Калашник ведуть програми щодо запобігання насильства в сім’ї, жорстокому поводженню з дітьми, торгівлі людьми, гендерної рівності, тощо.

Представник Комітету виборців України Ігор Попов і спільного українсько-канадського проекту «Розбудова демократії» Андрій Сенченко ведуть програму щодо забезпечення органами внутрішніх справ прав людини під час виборів. ГР провела апробацію і дала зауваження до тексту методичного посібника «Компетенція міліції України в охороні прав громадян та громадського порядку під час виборчого процесу», розробленого спільним українсько-канадським проектом. Зокрема, була врахована рекомендація внести зміни до тлумачення порядку використання статті 186 КпАП України. ГР рекомендувала до друку цей посібник. За підтримки українсько-канадської програми «Розбудова демократії» він був надрукований накладом 40 000 примірників і розповсюджений в структурних підрозділах МВС.

Результат моніторингу свободи мирних зібрань – «Хроніка порушень права на мирні зібрання в Україні», до якої включаються факти порушень права, зафіксовані в усіх регіонах України. Протягом 2006-го року зафіксовано 12 грубих порушень свободи зібрань з боку представників міліції, місцевої влади та судів (протягом 2005-го року таких порушень зафіксовано 42). Робоча група підготувала власний законопроект «Про свободу мирних зібрань». Проект відповідає європейській практиці реалізації свободи зібрань і отримав позитивний відгук експертів ОБСЄ та Венеціанської комісії. Проект закону внесено на розгляд Верховної Ради України. Члени робочої групи представляють у судах інтереси організаторів мітингів і демонстрацій, щодо яких представники виконавчої влади звертаються до судів із позовами про заборону зібрань.

Робоча група з питань забезпечення права на захист від катувань і права на свободу і особисту недоторканність у роботі МВС підготувала дайджести рішень Європейського суду з прав людини за заявами про порушення статтей 2, 3 та 5 Європейської Конвенції з прав людини, підготувала і видала відповідні книжки, які розповсюджувала серед працівників органів внутрішніх справ, суддів та адвокатів. Був проведений аналіз відповідності українського законодавства та практики стандартам й рекомендаціям Європейського Комітету запобігання катуванням та поганому поводженню, результати аналізу були оприлюднені і надруковані у вигляді монографії. Група здійснювала також безпосередній захист жертв катувань і порушень права на свободу. Зокрема, було подано більше 50 заяв до Європейського суду з прав людини. В даний момент 14 справ знаходяться на комунікації. Група проводила також освітню діяльність: було проведено 11 тренінгів «Міжнародні стандарти дотримання прав людини в діяльності поліції», «Європейська конвенція з прав людини та основних свобод, як ефективний інструмент забезпечення прав людини» для слідчих, оперуповноважених карного розшуку, працівників ізоляторів тимчасового тримання, підрозділів «Беркут» та «Грифон» в 11 областях України.

Із захистом права на свободу безпосередньо пов’язаний проект надання безоплатної правової допомоги під час затримання. За підтримки міжнародного фонду «Відродження» був відкритий перший пілотний офіс з надання безоплатної правової допомоги в Харкові в одному з районів міста – Червонозаводському. Другий пілотний офіс відкрився в м. Біла Церква Київської області. Передбачається, що адвокати, які працюють в пілотних офісах надають правову допомогу усім затриманим до прийняття рішення судом щодо пред’явлення обвинувачення та обрання запобіжного заходу.

Громадська Рада підтримувала та розвивала роботу мобільних груп МВС з моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі в системі МВС, передусім – у ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ). До складу мобільних груп входили представники громадських правозахисних організацій, у тому числі безпосередньо члени Ради Юрій Бєлоусов, Аркадій Бущенко, Олег Левицький, Андрій Толопило, Андрій Сухоруков та інші. 24 лютого 2006 року був проведений перший семінар з питань праці мобільних груп, організований Громадською Радою, Харківською правозахисною групою і Харківським інститутом соціальних досліджень за підтримки МВФ. Силами Громадської Ради було підготовлено новий наказ, який унормовує працю мобільних груп. Наказ №894 був прийнятий 31.08.06 і зареєстрований в Міністерстві юстиції. 102 члена мобільних груп пройшли спеціальні навчальні тренінги «Впровадження механізму моніторингових інспекцій ІТТ МВС України», які були проведені за підтримки Офісу координатора проектів ОБСЄ в УКраїні і в яких взяли участь представники органів внутрішніх справ та правозахисних організацій з усіх регіонів України. В результаті проведення зазначених тренінгів було підготовлено національну мережу відвідувачів місць тримання під вартою МВС, що є передумовою створення національного превентивного механізму із запобігання катуванням та поганому поводженню відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Було підготовлено і видано монографію «Мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ: практичний посібник», яка узагальнює досвід роботи мобільних груп. Результатом цієї діяльності стало привернення уваги до проблеми умов утримання в ІТТ, поліпшення їх, а також реконструкція ряду ІТТ. Робота мобільних груп була високо оцінена експертами Ради Європи і ОБСЄ.

Співголовою Ради Євгеном Захаровим в кооперації з мережею правозахисних організацій було досліджено проблему відкритості правоохоронних органів – МВС, СБУ, прокуратури, а також Державного Департаменту з питань виконання покарань. Дослідження показало значний прогрес у збільшенні відкритості органів внутрішніх справ, які виявилися найбільш відкритими серед вказаних органів влади. Так, кількість скарг на незаконні дії працівників органів внутрішніх справ значно зросла і склала 3346 за перші 10 місяців 2006 року, з них було задоволено 386 скарг. Такий відсоток задоволених скарг – 7-8% від загальної кількості – є характерним для поліції країн Європейського Союзу. Для порівняння: за майже вдвічі більший період – півтора роки – до Департаменту з питань виконання покарань за листом цього відомства надійшло 489 скарг на незаконні дії персоналу Департаменту, і жодна скарга не підтвердилася. Збільшення скарг до органів внутрішніх справ пояснюється не збільшенням кількості правопорушень з боку міліції, а ростом сподівань громадян на те, що, подаючи скарги, вони отримають сатисфакцію.

Робоча група із захисту прав біженців взяла участь у службовому розслідуванні дій міліції в Сімферополі щодо незаконної депортації 14 узбецьких шукачів притулку, яке довело, що працівники органів внутрішніх справ виконували незаконні, як пізніше було визнано міністерством юстиції, накази прокуратури Криму і Кримського СБУ.

Робоча група із захисту приватності досліджувала питання включення в проїзні документи на залізничному транспорті не тільки прізвища, а також ім’я та по-батькові і паспортних даних. Під час дискусії на засіданні Ради члени цивільної частини Ради доводили, що такий крок призведе до порушення права на приватність і значно ускладніть працю залізничних кас. Результатом стала відмова керівництва МВС від запровадження таких змін: відповідний пакет документів був відкликаний з Кабінету міністрів.

Робоча група з питань запобігання домашньому насильству, жорстокого поводження з дітьми, торгівлі людьми, впровадження гендерної рівності в діяльності органів внутрішніх справ розробила та подала пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», номер реєстрації 2539. У даному законопроекті пропонується введення корекційних програм для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, примусового лікування від алкоголізму для осіб, які вчинили насильство в сім’ї в стані алкогольного сп’яніння. Також пропонується вилучити положення про віктимну поведінку щодо насильства в сім’ї. 23 листопада 2006 року представники робочої групи провели спільно з Комітетом ВР України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності круглий стіл «Правова протидія експлуатації дітей: питання кримінального та адміністративного законодавства», на якому були внесені пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства з питань соціального захисту дітей шляхом ухвалення Закону України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на 2006-2016 рр. Представники робочої групи започаткували разом з Департаментом кримінальної міліції у справах неповнолітніх та його структурними підрозділами у Донецькій та Херсонській областях, громадськими організаціями «Донецький молодіжний дебатний центр» та «Успішна жінка» (Херсон) систему моніторингу дитячої праці у вказаних областях і провели протягом 2006 р. 178 моніторингових візитів у місця роботи дітей в Донецькій та Херсонській областях. Робоча група активно співпрацює також з  приймальником-розподільником ГУ МВС України в м. Києві для неповнолітніх.

Фахівці робочої групи з освіти в галузі прав людини розробили програму учбового курсу «Права людини у діяльності міліції» для навчальних закладів системи МВС, посібники для викладачів «Права людини у діяльності міліції: Посібник з активних методів навчання» та для курсантів «Права людини у діяльності міліції: Навчальний посібник». Надруковані перші версії цих видань, які проходять апробацію. Цей курс з прав людини має бути включений до навчальних програм ВНЗ системи МВС України. Слід зазначити, що для фахівців цієї робочої групи були організовані два тижневих семінари з прав людини і викладання прав людини, а також стажування у Польші в Центрі підготовки поліцейських, які провели наші польські колеги з Польського Гельсінкського фонду з прав людини.

Громадською Радою розпочаті й інші проекти – захист прав працівників міліції, специфіка правопорушень, викликаних расовою і етнічною дискримінацією, та реакція на них органів внутрішніх справ тощо.

Очевидно, що одна Рада при МВС не може реалізувати громадський контроль за дотриманням прав людини в діяльності МВС у всій країні. Тому з самого початку було прийнято ухвалу про створення регіональних Громадських Рад. Першу таку раду було створено в Харкові в квітні 2006 року, потім до кінця 2006 року було створено Ради майже в усіх 27 регіонах України. До кожної регіональної Ради входять представники регіонального відділення Комітету виборців України, правозахисники, які беруть участь у роботі мобільних груп. Кожна Рада повинна забезпечити роботу із заявами мешканців свого регіону про порушення прав людини органами внутрішніх справ. У деяких областях – Харківській, Львівській, Донецькій, Київській та інших, у яких діють навчальні інститути системи МВС, регіональні Ради розглядають також проблеми оцінки діяльності органів внутрішніх справ, досліджують рівень довіри населення до міліції, відкритість органів внутрішніх справ та інші проблеми. Деякі регіональні Ради працюють продуктивно і ефективно, такі, як Харківська, Львівська, Вінницька, Донецька, а деякі поки що лише в стадії становлення. А Запорізька, Волинська та Дніпропетровська Громадські Ради, на жаль, практично усунулись від діяльності.

Загалом було проведено п’ять засідань Громадської Ради при МВС, на яких було прийнято 27 рішень, з яких виконано 16 і знаходяться на стадії реалізації – 11.
Перший рік роботи виявив велику кількість проблем в діяльності органів внутрішніх справ, які безпосередньо стосуються прав людини. Він був непростим, оскільки проходив в умовах політичної нестабільності, виборчої кампанії, зміни керівництва Міністерства і вимагав зближення і узгодження позицій роботи міліції та правозахисних організацій, розуміння необхідності спільної роботи. Головним досягненням можна вважати те, що Громадська Рада відбулася і довела свою корисність для МВС.

Попереду на нас чекають нові проблеми та випробування. Чи залишаться пріоритетними проблеми дотримання прав людини для нового керівництва Міністерства внутрішніх справ України? Чи буде достатньо волі для продовження співпраці з громадськими правозахисними організаціями? Чи виявлять ініціативність та готовність до вирішення практичних проблем самі громадські організації? Чи не зупиниться рух Громадських Рад в регіонах України? Для відповіді на усі ці питання необхідні політична воля до співпраці і зустрічні зусилля і МВС, і громадських організацій.

Наостанку хочу висловити щиру вдячність колегам, членам ГР, які допомагали у складанні звіту – Юрію Бєлоусову, Ользі Калашник, Катерині Левченко, Олегу Мартиненку, Андрію Толопілу, Володимиру Чемерису.

6 березня 2007 року

P.S. 7 березня я зустрівся з міністром внутрішніх справ. Василь Цушко запевнив, що він зацікавлений у розвитку громадських рад і буде всіляко цьому сприяти, одразу при мені він дав відповідні розпорядження. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.

Жертви політичних репресій

07.03.2007
джерело: www.radiosvoboda.org

Влада Харкова проти пам’ятника жертвам Голодомору

   

Встановити пам’ятний знак та створити музей для вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932-33 років пропонує обласний комітет з організації акції до сімдесят п’ятої річниці трагедії. Натомість місцеве управління архітектури не вважає доцільним зводити монумент у місті. .Дерев’яний хрест пам’яті жертв Голодомору вже п’ятнадцять років стоїть у харківському Молодіжному парку. Ініціатори встановлення пам’ятника трагедії 1932-33 років кажуть, що це тимчасовий знак.

З проханням надати земельну ділянку для розміщення великого меморіального комплексу вони звернулись до міського управління містобудування та архітектури. Звідти отримали лист, де зазначається: «Доцільніше встановити монумент на території Харківської області, що більше потерпала від цієї трагедії».

Правозахисник Євген Захаров: така відповідь є некоректною

Правозахисник каже, що саме Харків був столицею Голодомору, куди за шматком хліба йшли тисячі селян, але там на них чекала голодна смерть. До того ж, вимірювати, де кількість горя була більшою, безглуздо, пояснює Євген Захаров: «Взагалі, ця позиція – чого Голодомор торкався більше, області чи міста, – як на мене, виглядає дикунською».

Радник голови Харківської облдержадміністрації Іван Варченко не виключає, що у відмові надати земельну ділянку для меморіалу існує політичний мотив. Адже ініціативу встановлення пам’ятника жертвам Голодомору підтримує обласна державна адміністрація, з якою в міської влади триває так зване «довгострокове протистояння». Пояснює Іван Варченко: «Я не виключаю, що якраз політична істерика і бажання політичної війни затьмарило у керівників на той короткий момент, коли вони писали цю відповідь, розуміння загальної етики і моральних цінностей».

Головний міський архітектор Сергій Чечельницький відкидає звинувачення у тому, що його рішення політичне

Він продовжує наполягати, що Голодомор – трагедія українського села. Крім того, посадовець категорично проти розміщення меморіалу в Молодіжному парку, де раніше був цвинтар загиблих від голоду людей: «Якщо ми домовились робити Молодіжний парк, то давайте робити Молодіжний парк. Тут сталася така ситуація, що ми прибрали цвинтар, назвали це місце Молодіжним парком. І я прошу простити за цей каламбур – знову робимо цвинтар».

Вандалізм як ознака байдужості до минулого

Останнім часом у Харкові почастішали випадки вандалізму. Наприкінці грудня минулого року невідомі знесли пам’ятник Українській повстанській армії. Згодом відповідальність за ці дії взяла на себе Євразійська Спілка молоді. Однак міліція і досі не затримала організаторів акції. Правоохоронці кажуть, що для цього їм не вистачає доказів.

У січні пам’ятник УПА та Хрест жертвам Голодомору знов потерпіли від вандалів – таблички на них залили чорною фарбою. Не можна відкидати, що поява нового меморіалу викличе хвилю протестів, але це не привід не дозволяти його встановлення, впевнений Іван Варченко. «Цінність пам’ятника не в камені, який можуть прибрати, розбити чи залити фарбою. Цінність його в дусі і атмосфері. В розумінні того, що це частина нашої історії, це те, що повинно стати фундаментом для нашого майбутнього».

Слово – за прокуратурою

Конкурс проектів пам’ятника жертвам Голодомору ще не розпочинали – для початку хочуть визначитись з місцем його розташування. Наразі представники оргкомітету, які займаються створення меморіалу, звернулись до міської прокуратури. Вони просять визначити відповідність рішення посадовців мерії Закону про Голодомор.

Дисиденти і час

07.03.2007
джерело: www.helsinki.org.ua

За місяць незаконного ув’язнення, жертви політичних репресій в Україні отримують 7 грн. 50 копійок. Та ситуація може змінитися на краще.

   

Справа, що знаходиться зараз на розгляді в Печерському суді міста Києва проста і водночас складна. Позивач – Юрій Шухевич, інвалід першої групи по зору внаслідок політичних репресій, звернувся до суду про визнання частини першої постанови КМУ від 18 квітня 1996 року № 429 «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами» незаконним або таким, що не відповідає правовому актові вищої юридичної сили, а саме – Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Передісторія:
Спочатку пан Шухевич звернувся до Львівської міської ради з заявою про виплату грошової компенсації за понад 35 років незаконного ув’язнення, оскільки досі не отримав за це жодних відшкодувань.
Звернення було здійснено на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в України». Стаття 5 вказаного Закону чітко зазначає, що реабілітованим громадянам встановлюється грошова компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі. В своїй заяві позивач просив обчислювати компенсацію у розмірі мінімальної заробітної плати, що встановлена під час розгляду заяви, тобто 400 гривень.
Проте, відповідь Львівської міської ради містила в собі повідомлення про те, що виплати компенсацій потерпілим в наслідок політичних репресій проводяться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами» виходячи із суми, що становить 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року № 49, тобто 7 гривень 50 копійок.
Вирішивши відстоювати свої права до кінця, Юрій Шухевич звернувся до комісії з питань поновлення прав реабілітованих громадян Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якій звернув увагу членів комісії на те, що вони, як державні службовці, не можуть застосовувати постанову КМУ № 429, в якій вказано, що грошова компенсація реабілітованим громадянам визначається, виходячи із суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, оскільки ця постанова прямо суперечить нормативно-правовому актові, який має вищу юридичну силу, а саме Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Проте, члени комісії ще раз повідомили про те, що вони зобов’язані застосовувати постанову КМУ № 429.
В зв’язку з цим позивач вирішив оскаржити в суді постанову Кабміну в тій частині, де йдеться про визначення компенсації реабілітованим громадянам виходячи з суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої постановою ВРУ від 20 лютого 1996 року № 49.
У вказаній постанові Верховної Ради зазначено, що з 1 березня 1996 року мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1 мільйон 500 тисяч карбованців (15 гривень). Таким чином розмір грошової компенсації реабілітованим громадянам становить, згідно постанови КМУ № 429 «Про порядок розрахунку з реабілітованими громадянами», 50% від 1 мільйона 500 тисяч карбованців (15 гривень), тобто – 750 тисяч карб. (7 гривень 50 копійок).

В разі, якщо суд задовольнить вимоги Юрія Шухевича та скасує абзац перший постанови Кабінету Міністрів України № 429, грошова компенсація реабілітованим громадянам за один місяць незаконного ув’язнення буде становити не жалюгідні 7 гривень 50 копійок, а 400 гривень.
Кабінет Міністрів, до якого пред’явлено позов, поки що зі своєю позицією не визначився. Під час судового засідання 7 березня 2007 року представник відповідача попросила про перерву, повідомивши присутніх про вірогідність того, що Кабмін визнає позов та задовольнить вимоги позивача.
Перерва в засіданні оголошена до 05.04.2006 року до 15 год. 00 хв. Суддя – Володимир Кузьменко, кабінет 405.
УГСПЛ уважно слідкує за ситуацією та повідомлятиме вас про новини у цій справі. 

Марина Говорухіна УГСПЛ

 

Див. також: http://archive.khpg.org/index.php?id=1114002064

Вісті з пострадянських країн

01.03.2007
джерело: www.imi.org.ua

Російський журналіст Олександр Косвінцев таки отримає політичний притулок у Львові (розширено)

   

Позитивна відповідь на заяву Олександра Косвінцева надійшла від Львівського управління Держкомітету України у справах національностей та міграції. Про це повідомляє прес-служба Львівської обласної організації громадянської партії «ПОРА», яка власне сприяла газетяреві. Зараз він проходить процедуру оформлення статусу біженця в Україні. Нещодавно пан Косвінцев провів чат-конференцію в одному з Інтернет-видань Львова.

Нагадаємо, 5 лютого російський журналіст Олександр Косвінцев при сприянні ВК ЛОО ГП «ПОРА» подав у Львівське управління Держкомітету України у справах національностей та міграції заяву про надання йому політичного притулку. Він мотивував це тим, що його переслідують силові та владні структури Кемеровської області Росії.

Тоді журналіст заявив, що це переслідування пов’язане з його професійною діяльністю та участю в опозиційному русі «Об’єднаний громадський фронт». За останні роки він став засновником і головним редактором регіональної газети «Російський репортер», яка висвітлювала випадки корупції у органах влади. Олександр Косвінцев працював у багатьох регіональних та московських мас-медіа, провів немало журналістських розслідувань за фактами порушень зі сторони високопосадовців, в тому числі і силовиків.

Олена Дуб, для ІМІ, Львів

Вісті з пострадянських країн

02.03.2007
джерело: www.hro.org

Правозащитное общество Мемориал выдвинуто на Нобелевскую Премию

   

Как выяснила "Газета выборча", в этом году среди кандидатов на Нобелевскую премию мира оказалось Российское правозащитное общество «Мемориал», организация, сделавшая очень много для открытия правды о преступлениях коммунизма в СССР и для реабилитации миллионов жертв большевистского террора.

«Мемориал» помогает также жителям регионов, охваченных локальными конфликтами на территории бывшего СССР.

Общество, чей главный офис находится в Москве, сегодня среди прочего добивается признания польских офицеров и чиновников, убитых НКВД в 1940 году, жертвами политических репрессий и требует от властей их официальной реабилитации.

На Нобелевскую премию мира "Мемориал" выдвинула группа депутатов Европарламента: Christofer Beazley (Великобритания), Gunnar Hokmark (Швеция), Tunne Valdo Kelam (Эстония), Bogdan Klich (Польша), Rihards Piks (Литва) и Ari Vatanen (финн, представляющий Францию).

Норвежский Нобелевский комитет, который присуждает премию мира, объявит лауреата в октябре.

Бюлетень "Права Людини", 2007, №07

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори