пошук  
№06
2003

Свобода Висловлювань в Україні

Деякі загальні дані

06.04.2004

Як забезпечити незалежність Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення у новій редакції Закону України „Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення”? - Тарас Шевченко, юрист, експерт з права засобів масової інформації

   

Однією з основних вимог, які ставляться до органів, які здійснюють регулювання та ліцензування у галузі телебачення і радіомовлення, є гарантування їх незалежності. Такі вимоги зазначаються як в загальних рекомендаціях Ради Європи, так і в конкретних документах щодо України. Зокрема, експерти Ради Європи, які здійснювали аналіз українського законодавства про засоби масової інформації, неодноразово відзначали, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна рада) є сильно заполітизованою та не має реальної незалежності.

Однією з можливостей забезпечення незалежності Національної ради є закладення передумов такої незалежності на рівні закону. Зараз у Верховній Раді України вже зареєстровано нову редакцію Закону України “Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення”, який знаходиться на розгляді у комітеті з питань свободи слова та інформації. Саме в цьому законі можуть бути закладені принципи, про які йтиметься нижче.

Нормами, які прямо чи опосередковано можуть впливати на незалежність Національної ради є положення закону про призначення та звільнення членів, про обрання та повноваження Голови, про місце в системі органів влади, про підзвітність та підконтрольність та інші. Серед них, напевно, найбільше значення має порядок призначення та звільнення членів Національної ради. Чинну на сьогодні систему, за якої половину членів призначає Президент одноосібно, а іншу половину вся Верховна Рада, не маже вважатися зваженою, оскільки за умови призначення Верховною Радою принаймні однієї особи, яка лояльна до Президента, останній фактично „отримує” більшість голосів. У більшості країн повноваження по призначенню членів подібних державних органів належать лише парламенту як колегіальному органу або рідше розподіляються між трьома органами для того щоб жодна з них не мала контролю. Нажаль чи нащастя, порядок призначення членів Національної ради визначений Конституцією України, тому закон не може встановлювати якісь принципово нові норми. Натомість, саме з огляду на Конституцію України кардинальної зміни потребує порядок та процедура звільнення членів Національної ради.

Якщо уважно прочитати п. 20 статті 85 та п. 13 статті 106 Конституції України, то можна помітити, що ці статті, які встановлюють право Президента та право Верховної Ради призначати половину складу Національної ради, жодним чином не говорять про їх право звільняти призначених ними членів. Якщо проаналізувати інші положення, що встановлюють компетенцію Верховної Ради та Президента, то не викликає сумніву, що ці норми так сформульовані навмисно для того щоб гарантувати незалежність Національної ради. У переважній більшості випадків (опису кадрових повноважень Президента та Верховної Ради) вказано, що Верховна Рада має право „призначати та звільняти” тих чи інших посадових осіб (наприклад членів Ради Національного банку, Генерального прокурора, членів Центральної виборчої комісії) і лише щодо членів Національної ради та Конституційного суду передбачено лише право призначати та не передбачено право звільняти.

Додатковим аргументом є й те, що останній пункт статті 85 говорить про те, що Верховна Рада має інші повноваження, які Конституцією віднесено до її відання. Тобто, якщо це не зроблено Конституцією, то на рівні закону цього зробити не можна. Таким чином, законом не можуть бути встановлені повноваження Верховної Ради та Президента звільняти членів Національної Ради, оскільки це суперечить Конституції України. Окрім цього напрошується й другий висновок, що чинний Закон України „Про Національну Раду з питань телебачення та радіомовлення” у частині, яка передбачає висловлення недовіри та звільнення членів Національної ради, не відповідає Конституції України. Ці невідповідності мають бути обов‘язково усунуті під час підготовки нового законопроекту.

Неможливість відповідно до Конституції України звільняти членів Національної ради тягне за собою деякі додаткові зміни до законодавства. Зокрема, це стосується підзвітності Національної ради Верховній Раді і Президенту. У тому випадку, якщо Верховна Рада і Президент не мають можливості за результатами звітування приймати кадрові рішення, виникають серйозні сумніви у доцільності такого звітування взагалі. На мою думку, принцип підзвітності має бути скасовано взагалі. Вимога закону щодо підготовки Національною радою звіту та його оприлюднення є нормальною, однак це не має бути у формі заслуховування звіту на засіданні Верховної Ради, а лише, наприклад, шляхом оприлюднення та направлення копій Президенту та Верховній Раді.

З моменту призначення члена Національної Ради не повинно бути жодної різниці, чи ця особа призначена Президентом чи Верховною Радою. Єдиний випадок, коли ця різниця може бути виправданою, це порядок формування керівництва Національної ради, коли одночасно Голова та Перший заступник не можуть бути лише від Президента чи від Верховної Ради.

З точки зору незалежності сумнівною є і доцільність вимоги погоджувати нормативні акти Національної ради у профільному комітеті Верховної Ради, яка міститься у статті 5 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”. Ця стаття регулювала діяльність Національної ради ще до Конституції та до прийняття окремого закону про Національну раду, однак не втратила юридичної сили і зараз. Вважаю, що може бути два зважені підходи до нормотворчості Національної ради: або Верховна Рада не довіряє Національній раді і вважає, що остання не здатна самостійно приймати підзаконні акти і, як наслідок, регулює максимально всі відносини нормами законів; або Верховна Рада довіряє Національній Раді частину питань і не вимагає погодження профільного комітету. Статус такого погодження і правова природа є взагалі дивною з точки зору теорії права, комітет Верховної Ради є структурним підрозділом Верховної Ради і наявність самостійних, практично, нормотворчих повноважень виглядає дещо дивно. Окремо слід вирішувати питання щодо реєстрації документів у Міністерстві юстиції. Оскільки Національна Рада не є органом виконаної влади, а має спеціальний статус, то не логічно вимагати від неї реєстрації своїх актів.

Чи доцільно залишати принцип ротації?
Перш за все, слід відмітити, що дуже часто термін „ротація” вживається некоректно, з нього роблять синонім термінам „звільнення” чи „висловлення недовіри”. Під ротацією мається на увазі така система, за якої члени органу змінюються не одночасно, а поступово, частинами. Така система забезпечує певну „спадковість” діяльності органу, оскільки нові члени приєднуються до старих і можуть отримати від них необхідний досвід. Разом з цим, при ротації члени органу перебувають на посаді свій повний термін. Коротший термін може бути лише у частини самого першого складу – для того щоб систему запустити хтось повинен бути змінений через половину повного терміну. Система ротації недосконало прописана у чинній редакції закону і, здається, на практиці жодного разу не застосовувалась. Більше того, на сьогодні, на мою думку, вона вже і не потрібна взагалі. Природньо склалася ситуація, коли різні члени Національної ради були призначені у різний час, відповідно термін їх повноважень спливає також неодночасно. Таким чином, система ротації діє де-факто і не потребує додаткового закріплення у законі.

Підстави припинення повноважень.
Неможливість звільнення членів Національної Ради органами, що їх призначили не означає повну безвідповідальність та безкарність цих осіб. Закон повинен чітко визначати, за яких підстав особа втрачає повноваження члена Національної ради, до цих пістав має відноситись і скоєння злочину. Підстави звільнення мають бути об’єктивними, досить вузькими, а їх застосування детально розписаним. Наприклад, якщо член Національної ради має право самостійно подати у відставку чи написати зайву на звільнення, то має бути встановлено, кому він подає заяву: Голові Національної ради чи всьому складу Національної ради. Гарантії незалежності досить непогано законодавчо закріплені щодо суддів Конституційного суду. Розробляючи закон про Національну раду цим можна було би скористатися принаймні у тій мірі, яка придатна до запозичення.

Слід також розглянути питання можливості збільшення терміну повноважень членів Національної Ради. Для цього є принаймні два такі аргументи. По-перше, чинна система побудована таким чином, що Президент України протягом одного терміну своїх повноважень може двічі призначати членів Національної ради, оскільки термін його повноважень складає 5 років, а членів Національної ради – 4 (тобто у перший і у п‘ятий рік повноважень). Якщо Президент матиме можливість повторно призначити особу, то ця особа може займати більш лояльну позицію до нього. З огляду на це, доцільно принаймні збільшити термін повноважень членів Національної ради до 5 років.

По-друге, система, за якої члени Національної ради можуть бути призначеними на свої посади повторно, так само не сприяє незалежності. Наприклад, ті ж таки судді Конституційного суду призначаються на посади на 9 років і не можуть бути призначеними повторно. Якщо забирати право бути призначеним на другий термін, то так само логічно збільшити термін повноважень. Дев‘ять років строк, звичайно, досить великий, але термін у п’ять чи максим шість років без права бути перепризначеним може бути виправданими.

Не менш важливою є проблема повноважень Голови Національної ради.
Національна рада є колегіальним органом і тому повноваження Голови мають бути мінімальними. Більшість питань мають прийматися колегіально, таким чином, щоб роль Голови зводилася лише до Головування на засіданні, підписанні документів та представництва у зовнішніх стосунках. Один із суттєвих способів зменшення ролі Голови є скорочення терміну головування до двох років без права бути переобраним (при цьому особа залишається членом Національної ради до закінчення терміну її повноважень).

Звичайно, не можна стверджувати, що запровадження запропонованих заходів є достатнім для забезпечення незалежності членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Разом з цим, вважаю, що ці заходи є необхідними для досягнення цієї мети.

Тарас Шевченко – юрист, експерт з права засобів масової інформації

03.06.2003, http://imi.org.ua/

Злочинні посягання на журналістів

06.04.2004

Пляшки з бензином як засіб боротьби зі свободою слова

   

У Виноградові (Закарпаття) вчинено напад на будинок головного редактора районної газети "Чорна гора" Володимира Мочарника.

Пізно вночі зловмисники розбили камінням вікно і кинули в житло журналіста банку з бензином і картонною коробкою невідомого призначення. Вибуху не відбулося тільки завдяки щасливому випадку – банка з пальним не була пошкоджена.

До розкриття даної справи практично в повному складі притягнутий особовий склад Виноградівського райвідділу міліції. На даний момент оперативники розглядають кілька версій причин нападу. Одна з них – реакція на недавні публікації в районній газеті критичних матеріалів проти чиновників райдержадміністрації і керівників силових структур.

Ярослав Фриндак, за матеріалами Закарпатського обласного відділення Комітету виборців України

Обмеження доступу до інформації

06.04.2004

Буковинський губернатор «заради спокою» відкликає з судів позовні заяви до деяких ЗМІ та журналістів У Києві проходять громадські слухання «Доступ до інформації. Використання обмежувальних грифів»

   

Сьогодні, 2 червня, у Києві проходять громадські слухання “Доступ до інформації. Використання обмежувальних грифів”. Вони проводяться спільно Комітетом ВР з питань свободи слова та інформації, Громадською радою з питань свободи слова та інформації та Харківською правозахисною групою. До участі запрошені народні депутати України, представники Кабінету Міністрів, Верховного Суду, Конституційного Суду, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Адміністрації Президента, інших органів державної влади, представник секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини, представники громадських організацій, експерти та інші.

Згідно з моніторингом, проведеним Харківською правозахисною групою (ХПГ), Кабінет Міністрів 2002 року із 2672 постанов та розпоряджень видав під грифом “Опублікуванню не підлягає” 100 документів. Президент України у 2002 році видав 1479 указів та розпоряджень, з них під грифом “Опублікуванню не підлягає” 74 документи. Серед інших відомств традиційним лідером секретності є СБУ (6 із 14 наказів цього відомства були “Для службового використання”). Подібні накази 2002 року були видані також Мінюстом (2 з 410), Держдепартаментом виконання покарань (2 з 13), а також МВС (1 з 30), Держкордоном (1 з 16), Державною митною службою (1 з 1003).

Згідно статистики, у 2003 році Кабінетом Міністрів видано 14 документів “не для друку” та п’ять “Для службового користування”. Президент України підписав 23 Укази, на яких стоїть гриф “Опублікуванню не підлягає”.

Експерти Харківської правозахисної групи звернулися до органів державної влади з вимогою надати право доступу до деяких документів, що стосувалися проблеми ідентифікації особи в Україні, але доступ до них було закрито. Це, зокрема, стосувалося Указу Президента №709/94 “Про інформаційно-аналітичне забезпечення Президента України” (остання редакція 27.01.1999 року). До АПУ та Кабміну було подано звернення з проханням роз’яснити, на яких підставах органи влади використовують грифи “Опублікуванню не підлягає” та “Не для друку”.

Згідно з відповіддю юридичного департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів, закриття доступу до документів, видавцями яких є органи влади, здійснюється на основі Постанови Кабміну №1893 від 27 листопада 1998 року “Про затвердження інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави”.

Як вказує п.1 цієї Інструкції, “переліки інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу “Для службового користування, розробляються і вводяться в дію міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міським державними адміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

ХПГ отримала також відмову у оприлюдненні секретних актів Президента на підставі того, що акти Президента, доступ до яких обмежено, не завжди стосуються прав та свобод громадян (ст.57 Конституції вимагає обов’язкового оприлюднення таких документів), а “містить відомості, безпосередньо пов’язані з питаннями забезпечення національної безпеки, оборони України, іншу подібну інформацію, що відповідно до законодавства є власністю держави.

Керівник державно-правового управління Адміністрації Президента Е.Герасименко наполягає на тому, що уся інформація, визначена як власність держави, доводиться до відома заінтересованих осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування у визначеному ст.7 Указу Президента №503 “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”. Набрання чинності таким документом, у розумінні АПУ, відбувається з моменту ознайомлення. Але викликає запитання: як встановити момент набрання чинності документом, коли різних осіб ознайомлено з ним у різний час? Чи є він окремим для різного колу осіб?

З огляду на існуючий порядок секретності офіційних документів, правозахисні організації звертають увагу на те, що існуюча практика у більшості випадків не є законною.

Використання грифу “Не для друку” не визначено нормативними актами, а, отже, застосовується на власний розсуд АПУ та КМУ, не визначено й порядок їх відкликання, порядок доступу до таких документів. Конституцією передбачено виключний перелік підстав для обмеження інформації: в інтересах нацбезпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно ст.34 Конституції, обмеження доступу до інформації мають встановлюватися законом. Але поки що законодавчо обмеження стосуються лише відомостей, що становлять державну таємницю - і більше нічого.

Згідно з висновком ХПГ, органи державної влади не мають права обмежувати доступ до інформації лише на правах власника за умови, що така інформація не завдає шкоди інтересам, передбаченим у ст.34 Конституції України.

Законом “Про інформацію” (ст.21) підзаконні акти відносяться до інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування і встановлюється порядок їх доведення до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами), але державі не надано право визначати коло осіб, яких слід вважати заінтересованими.

Тим паче, з практики відомо, що органи держвлади застосовують грифи секретності досить вільно і часто до інформації, що має суспільно важливе значення.

Так, минулого року великого розголосу набуло оприлюднення Указу Президента 1180/2002 від 17 грудня 2002 року з грифом “Опублікуванню не підлягає”, який затвердив нову редакцію “Положення про державне управління справами”, чи Указ “Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення працівників Вищої ради юстиції”, тобто йдеться про матеріальні блага номенклатури, а не про, наприклад, питання національної безпеки.

Досі під грифом “Для службового користування” знаходиться “Національна програма розвитку енергетики до 2010 року”, тільки у жовтні минулого року було знято такий же гриф для плану дій Україна-НАТО. Такий же гриф має договір між НАК “Нафтогаз-Україна” та РАТ “Газпром” щодо створення газового консорціуму. Він є закритим і для членів спостережної ради НАК “Нафтобаз-Україна”. Тому, стверджують експерти ХПГ, незаконна практика органів держави використовувати грифи секретності має стати предметом пильної уваги громадськості.

Учасники громадських слухань наполягають на тому, що в контексті реалізації заходів, передбачених Указом Президента № 683 від 1 серпня 2002 року “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, потрібні зміни у застосуванні законодавства. Держава не повинна бути первинним отримувачем інформації, зауважив експерт ХПГ Всеволод Речицький.

Як відзначив голова Комітету Верховної Ради Микола Томенко, Комітет готовий надати юридичну підтримку для з’ясування та припинення незаконної практики заборон доступу до інформації та розробки необхідних законодавчих змін.

Інф. “Телекритики” , 02.06.2003, http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=8985< /A>

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Кировоградскую газету наказывают за цитирование. Вся надежда – на Верховный Суд Украины

   

Кировоградский еженедельник “Украина-центр” обратился с кассационной жалобой в Верховный Суд Украины на вердикт областного апелляционного суда, принявшего решение о взыскании с редакции 50 тысяч гривен морального ущерба в пользу истца – экс-кандидата в мэры Кировограда. Поводом к иску стала публикация высказываний его оппонента в предвыборный период.

Главным аргументом в защиту газеты ответчики назвали тот факт, что публикуемая информация была взята из ленты новостей агентства УНИАН. Но ни суд первой инстанции, ни апелляционный не приняли этот аргумент во внимание. Еще одной пикантной деталью во всей этой судебной истории есть то, что истцом по делу выступает не просто политик, а (в период между выборами) председатель одного из районных судов Кировограда.

Проявят ли судьи корпоративность в отношении коллеги или положение чаши весов Фемиды будет определяться исключительно законом?

Следует заметить, что г-ну судье удалось “наказать” за критику уже не одно средство массовой информации.

О деталях судебного дела “Телекритике” рассказал главный редактор кировоградской газеты “Украина-центр” Ефим Мармер.

– Год тому назад, во время после “долгоиграющих” и скандальных выборов в Кировограде, Владимир Ярошенко, председатель Кировского районного суда, подал иск против нашей газеты. Он претендовал на кресло мэра и вел достаточно активную политическую деятельность. Ему противостояли некоторые местные СМИ, которые открыто поддерживали его политических конкурентов. “Украина-центр” занимала объективную позицию. Мы предоставляли слово всем кандидатам, в том числе и Владимиру Ярошенко, и его оппонентам. В июне прошлого года произошло весьма знаменательное событие для Кировограда. В УНИАН в Киеве в один день состоялось две пресс-конференции, обе были проведены кировоградцами. Одну провели члены избирательной комиссии, деятельность которой некоторым образом поддерживал Ярошенко, другую – журналисты, которые выступили с критикой предыдущих участников пресс-конференции. Сообщение об этом мы дали на первой полосе. Наших журналистов на ней не было. В материале мы использовали сообщения УНИАН. Внимание Владимира Ярошенко привлекла фраза, которую мы, опять-таки, заимствовали с новостной ленты агентства, в которой участник пресс-конференции тележурналист Юрий Михайлович во всеуслышание сообщил, что у него есть сведения о том, что готовится его убийство и к этому каким-то образом имеет отношение Ярошенко.

– И вы поставили эту цитату без комментариев В. Ярошенко?


Но это же было официальное сообщение УНИАН, пришедшее прямо в день выхода газеты. Кстати, сообщения об этой пресс-конференции вечером дали в эфир ведущие телеканалы. Вместе с той самой злополучной фразой. И мы же не написали, что Ярошенко “заказал” Михайловича. Мы дали сообщение о том, что Михайлович на пресс-конференции сказал, что его “заказал” Ярошенко. Есть разница? Но, тем не менее, эта фраза стала предметом иска Владимира Ярошенко к нашей газете и журналисту Юрию Михайловичу.

Эту разницу мы пытались втолковать районной и областной кировоградской Фемиде. Не получилось. Мы пытались доказать, что мы взяли эту фразу из сообщения УНИАН. Из агентства на запрос суда пришло официальное письмо от бывшего руководителя Михаила Батога, в котором было подтверждено, что “Украина-центр” использовала материал УНИАН.

Таким образом, согласно закону, с нашего издания должны были сразу снять всю ответственность. Но вдруг в деле через пару недель появляется еще одно письмо из УНИАН, уже на имя лично Владимира Ярошенко. Его подписал новый руководитель, печально известный господин Юрычко. В письме речь шла о том, что материал не принадлежит агентству, поскольку “существенно переработан”, что УНИАН не предоставлял газете “Украина-центр” никаких материалов, поскольку газета не является клиентом агентства. А потом оказалось, что письмо Батога вообще исчезло из дела. Когда мы это узнали, нам пришлось быстро ехать в Киев, в УНИАН за копией выданного нам документа. Кстати, ни факт исчезновения из дела важнейшего документа, ни действиям в этой связи судьи Ленинского районного суда Кировограда Галины Бутельской так никто и не дал оценку.

Таким образом, в деле оказалось два взаимоисключающих письма. Все наши требования о проведении сравнительной тестологической экспертизы злополучной статьи и информации УНИАН были отклонены. Мы предлагали отвести состав суда в связи с необъективным ведением дела. Даже в самом исковом заявлении Владимир Ярошенко указал на то, что он является председателем Совета судей области. Это значит, что любой судья области находится от него в определенной зависимости. Однако и это ходатайство было отклонено. Единственное, чего мы добились, – уменьшение суммы иска с 500 тысяч гривен до ста тысяч. От газеты потребовали опровержения. Правда, довольно оригинальным способом. Судья Бутельская в решении обязала редакцию повторить в опровержении текст публикации, что называется, один в один.

Есть еще один момент. Во время рассмотрения дела в районном суде Юрий Михайлович представил в суд видеозапись пресс-конференции, из которой следовало, что… ничего подобного он не говорил. Получилось, что УНИАН распространил информацию, которой не было. А Ярошенко предоставил видеозапись, на которой этот фрагмент со злополучной фразой есть. Надо было провести экспертизу. Ничего этого не было сделано. После этого в апелляционном суде мы пытались аргументировать, что в соответствии с известным решением Пленума ВСУ при рассмотрении исков в СМИ о защите чести, достоинства и деловой репутации нужно доказать, что журналист действовал со злым умыслом. Но как это доказать, если “Украина-центр” была чуть ли не единственной газетой, которая печатала г-на Ярошенко в Кировограде? За глаза нам сочувствовали, оправдывали, но в результате, решением апелляционного суда сумма иска уменьшилась до 50 тысяч. Это просто беспредел! Мы неоднократно поднимали вопрос и в Верховной Раде, обращались к омбудсмену Н.Карпачевой. По этому делу дали свое юридическое заключение и Комитет ВР по свободе слова и информации, и Третейский информационный суд. По их оценкам, наша газета не должна нести никакой ответственности за эту публикацию. Но все наши аргументы были проигнорированы.

– Напечатали ли вы опровержение, ведь решение вступило в законную силу?


Нет. Мы сразу же подали кассационную жалобу. И одновременно с ней – прошение приостановить исполнение постановления суда до момента рассмотрения жалобы. Что важно отметить, я лично встречался с Председателем Верховного Суда Украины Василием Маляренко. И если он всех журналистов так внимательно выслушивает, то, видимо, нам наконец-то повезло. Исполнение постановления районного и апелляционного судов было приостановлено. Для нас это очень важно, поскольку исполнительная служба уже приняла решение заморозить активы и арестовать наше имущество. На сегодняшний день рассмотрение кассации еще не назначено. Но я знаю, что судья Ярошенко, который к настоящему моменту судился уже практически со всеми ведущими СМИ Кировограда, не успокоится.

Обычно в ВСУ обращаются за тем, чтобы дело вернули на повторное рассмотрение в суд первой инстанции. Мы обратились к ВСУ с просьбой рассмотреть это дело по сути. Мы категорически против возвращения этого дела в Кировоград.

– Скажите, если бы суд удовлетворил первоначальные требования истца, и было бы принято решение о взыскании с вашей газеты 500 тысяч гривен, что бы это означало для издания?


Даже 50 тысяч уничтожают полностью наше издание. Это – не Киев. Это означает, что мы не сможем заплатить ни за бумагу, ни за печать.. В суде мы говорили о том, что принятие такого решения – это убийство газеты, препятствие для работы журналистов. Суд это проигнорировал, не дав никакой оценки нашим аргументам. Более того, истец в суде не привел ни единого документального доказательства своих моральных страданий, которые стали основанием для определения суммы морального ущерба, хотя и должен был это сделать по закону. Зато в суде постоянно фигурировала замечательная фраза, цитируемая потом всеми газетами, которые освещали процесс: “передчасне посивіння”. Мы и по этому поводу подготовили документ о том, что седина развивается из-за генетических факторов. Тем более, у тех, кому за сорок. Выходит, что если судья идут в политику, то о них нужно говорить либо хорошо, либо никак.

Мы надеемся, что в ВСУ нашим аргументам будет дана надлежащая оценка.

– Какова сейчас ситуация в Кировограде в отношении свободы деятельности СМИ?


– 23 мая в апелляционном суде г.Черкасс рассматривался иск судьи Ярошенко к другим кировоградским СМИ – областной телерадиокампании, телекомпании ТТВ и газете “Кировоградская правда”. Истец вменил в вину перечисленным СМИ цитирование (опять таки – цитирование!) критического выступления на многолюдном митинге его конкурента по выборам. Областная телерадиокомпания предпочла “глубоко раскаяться”, остальные получили по полной программе: ТРК ТТВ – 300 тыс. гривен моральной компенсации г-ну Ярошенко, а “Кировоградская правда” – 50 тыс. грн. Тарифы, как видите, самые что ни на есть столичные. И совершенно непосильные для провинциальных СМИ. Так что в ближайшее время в Кировограде либо СМИ станет поменьше, либо появится новый медиа-магнат. Хотя мне известно, что ответчики уже готовят кассационные жалобы в Верховный Суд Украины. Надежда у нас только на Верховный Суд Украины.

Подготовила Оксана Лысенко, 30.05.2003, “Телекритика”, http://www.telekritika.kiev.ua

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Депутат від «Нашої України» Петро Олійник виграв суд зі Студією «1+1»

   

Апеляційний суд м. Києва не задовольнив апеляційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія “Студія “1+1” на рішення Печерського районного суду від 6 лютого у справі за позовом народного депутата України Петра Олійника до ТОВ “Телерадіокомпанія “Студія “1+1” про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, залишивши рішення суду без змін, повідомила прес-служба представництва блоку “Наша Україна” на Львівщині.

Згідно з рішенням Печерського районного суду, позов Петра Олійника задоволено – відомості, поширені в блоці новин ТСН 18 березня 2002 року про розвал мером м. Червонограда Петром Олійником місцевого господарства визнано такими, що не відповідають дійсності, і відповідача зобов’язано спростувати поширені відомості шляхом оголошення диктором у блоці новин ТСН у вечірньому ефірі резолютивної частини рішення та стягнути на користь Петра Олійника компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 1650 грн. 6 лютого рішення Печерського суду набрало чинності і підлягало виконанню впродовж місяця.

“Рішення Апеляційного суду Києва свідчить про те, що в Україні все ще існує фактор незалежності судової влади, яка здатна захистити, відстояти інтереси громадянина України”, – прокоментував ухвалу судової колегії судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва голова Львівського представництва блоку “Наша Україна”, народний депутат Петро Олійник. З приводу морального відшкодування “Телерадіокомпанією “Студія 1+1” Петро Олійник зауважив, що “в таких випадках треба діяти розумно та справедливо”. “Ми самі змінили розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 мінімальних заробітних плат. Тому раджу й своїм колегам, діловій репутації яких було завдано шкоди, переконливо й наполегливо відстоювати свою честь і гідність”, – зазначив Петро Олійник.

04.06.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/
 

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Газета „Антенна” выиграла суд у начальника УБОПа в Черкасской области

   

80 тысяч гривен компенсации за моральный ущерб, публичное извинение редактора и опубликование опровержения - такие требования предъявил в своем иске к газете „Антенна” первый заместитель начальника Управления Министерства внутренних дел в Черкасской области, начальник УБОПа Александр Микиша. Иск начальника УБОПа к „Антенне” рассматривала в Сосновском суде г.Черкассы судья Т.Ф.Коршунова.

Александр Микиша обвинил „Антенну” в том, что статьей (от 8 мая 2002 года) „Генерал Кочегаров уйдет и не вернется” (в которой сообщалось: „Ходят слухи, что после майских праздником генерал Кочегаров уходит в отпуск, из которого якобы уже не вернется. На место нового начальника УМВД области прочат начальника УБОПа, харьковчанина, полковника Александра Микишу. Он, по слухам, уже принимает поздравления”), редакция ставила „целью” нагнетание напряженности в отношениях между работниками милиции. А в статье „Генерал Кочегаров стал заложником милицейских интриг?..” газета „умышленно дезинформировала общественность о поступках и преступлениях, которые я не совершал”.

В исковом заявлении А.Микиша в частности указывает, что „факты, приведенные в статье „Генерал Кочегаров стал заложником милицейских интриг?..”, не отвечают действительности, никакой острой конфликтной ситуации у меня с начальником УМВД Украины в Черкасской области генерал-лейтенантом милиции Кочегаровым О.Д. не было, а также я не учинял преступления, которые мне инкриминируются, а именно: контроля над некоторыми видами криминального бизнеса; организации убийства Кочегарова О.Д., которое закончилось неудачей; доведение Кочегарова О.Д. до самоубийства с целью получить должность начальника Управления”. В иске приведен фрагмент статьи, из которого первый заместитель начальника УМВД в Черкасской области А.Микиша сделал вышеизложенные выводы: „в последнее время Кочегаров О.Д. находился в состоянии сильной конфронтации с рядом местных милицейских чинов, которые были недовольны его попытками прекратить ряд незаконных действий с их стороны. То, что руководство местного УБОПа, с которым у Олега Кочегарова и вообще отношения не сложились, контролирует некоторые виды криминального бизнеса в Черкассах, утверждают многие. Однако именно эта организация обладает и определенным потенциалом для проведения спецопераций. Не будет ничего удивительного в том, что после недобровольного ухода Кочегарова его должность займет человек именно из системы УБОПа. Кстати, на закончившейся несколько минут пресс-конференции в прокуратуре Черкасской области было заявлено о еще одной записке, найденной на месте происшествия. Там было указано: „Ты очень хотел иметь это место? Ты будешь его иметь”. Возможно, это один из элементов, указывающих на возможность того, что Кочегаров сам мог попробовать расстаться с жизнью. Кого он имел в виду? Не начальника ли местного УБОПа?”.

30 мая сего года Сосновский суд г.Черкассы вынес решение - отказать А. Микише в удовлетворении иска.

Інститу масової інформації, 03.06.2003, http://imi.org.ua/

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Кировоградскую газету наказывают за цитирование. Вся надежда – на Верховный Суд Украины

   

Кировоградский еженедельник “Украина-центр” обратился с кассационной жалобой в Верховный Суд Украины на вердикт областного апелляционного суда, принявшего решение о взыскании с редакции 50 тысяч гривен морального ущерба в пользу истца – экс-кандидата в мэры Кировограда. Поводом к иску стала публикация высказываний его оппонента в предвыборный период.

Главным аргументом в защиту газеты ответчики назвали тот факт, что публикуемая информация была взята из ленты новостей агентства УНИАН. Но ни суд первой инстанции, ни апелляционный не приняли этот аргумент во внимание. Еще одной пикантной деталью во всей этой судебной истории есть то, что истцом по делу выступает не просто политик, а (в период между выборами) председатель одного из районных судов Кировограда.

Проявят ли судьи корпоративность в отношении коллеги или положение чаши весов Фемиды будет определяться исключительно законом?

Следует заметить, что г-ну судье удалось “наказать” за критику уже не одно средство массовой информации.

О деталях судебного дела “Телекритике” рассказал главный редактор кировоградской газеты “Украина-центр” Ефим Мармер.

– Год тому назад, во время после “долгоиграющих” и скандальных выборов в Кировограде, Владимир Ярошенко, председатель Кировского районного суда, подал иск против нашей газеты. Он претендовал на кресло мэра и вел достаточно активную политическую деятельность. Ему противостояли некоторые местные СМИ, которые открыто поддерживали его политических конкурентов. “Украина-центр” занимала объективную позицию. Мы предоставляли слово всем кандидатам, в том числе и Владимиру Ярошенко, и его оппонентам. В июне прошлого года произошло весьма знаменательное событие для Кировограда. В УНИАН в Киеве в один день состоялось две пресс-конференции, обе были проведены кировоградцами. Одну провели члены избирательной комиссии, деятельность которой некоторым образом поддерживал Ярошенко, другую – журналисты, которые выступили с критикой предыдущих участников пресс-конференции. Сообщение об этом мы дали на первой полосе. Наших журналистов на ней не было. В материале мы использовали сообщения УНИАН. Внимание Владимира Ярошенко привлекла фраза, которую мы, опять-таки, заимствовали с новостной ленты агентства, в которой участник пресс-конференции тележурналист Юрий Михайлович во всеуслышание сообщил, что у него есть сведения о том, что готовится его убийство и к этому каким-то образом имеет отношение Ярошенко.

– И вы поставили эту цитату без комментариев В. Ярошенко?


Но это же было официальное сообщение УНИАН, пришедшее прямо в день выхода газеты. Кстати, сообщения об этой пресс-конференции вечером дали в эфир ведущие телеканалы. Вместе с той самой злополучной фразой. И мы же не написали, что Ярошенко “заказал” Михайловича. Мы дали сообщение о том, что Михайлович на пресс-конференции сказал, что его “заказал” Ярошенко. Есть разница? Но, тем не менее, эта фраза стала предметом иска Владимира Ярошенко к нашей газете и журналисту Юрию Михайловичу.

Эту разницу мы пытались втолковать районной и областной кировоградской Фемиде. Не получилось. Мы пытались доказать, что мы взяли эту фразу из сообщения УНИАН. Из агентства на запрос суда пришло официальное письмо от бывшего руководителя Михаила Батога, в котором было подтверждено, что “Украина-центр” использовала материал УНИАН.

Таким образом, согласно закону, с нашего издания должны были сразу снять всю ответственность. Но вдруг в деле через пару недель появляется еще одно письмо из УНИАН, уже на имя лично Владимира Ярошенко. Его подписал новый руководитель, печально известный господин Юрычко. В письме речь шла о том, что материал не принадлежит агентству, поскольку “существенно переработан”, что УНИАН не предоставлял газете “Украина-центр” никаких материалов, поскольку газета не является клиентом агентства. А потом оказалось, что письмо Батога вообще исчезло из дела. Когда мы это узнали, нам пришлось быстро ехать в Киев, в УНИАН за копией выданного нам документа. Кстати, ни факт исчезновения из дела важнейшего документа, ни действиям в этой связи судьи Ленинского районного суда Кировограда Галины Бутельской так никто и не дал оценку.

Таким образом, в деле оказалось два взаимоисключающих письма. Все наши требования о проведении сравнительной тестологической экспертизы злополучной статьи и информации УНИАН были отклонены. Мы предлагали отвести состав суда в связи с необъективным ведением дела. Даже в самом исковом заявлении Владимир Ярошенко указал на то, что он является председателем Совета судей области. Это значит, что любой судья области находится от него в определенной зависимости. Однако и это ходатайство было отклонено. Единственное, чего мы добились, – уменьшение суммы иска с 500 тысяч гривен до ста тысяч. От газеты потребовали опровержения. Правда, довольно оригинальным способом. Судья Бутельская в решении обязала редакцию повторить в опровержении текст публикации, что называется, один в один.

Есть еще один момент. Во время рассмотрения дела в районном суде Юрий Михайлович представил в суд видеозапись пресс-конференции, из которой следовало, что… ничего подобного он не говорил. Получилось, что УНИАН распространил информацию, которой не было. А Ярошенко предоставил видеозапись, на которой этот фрагмент со злополучной фразой есть. Надо было провести экспертизу. Ничего этого не было сделано. После этого в апелляционном суде мы пытались аргументировать, что в соответствии с известным решением Пленума ВСУ при рассмотрении исков в СМИ о защите чести, достоинства и деловой репутации нужно доказать, что журналист действовал со злым умыслом. Но как это доказать, если “Украина-центр” была чуть ли не единственной газетой, которая печатала г-на Ярошенко в Кировограде? За глаза нам сочувствовали, оправдывали, но в результате, решением апелляционного суда сумма иска уменьшилась до 50 тысяч. Это просто беспредел! Мы неоднократно поднимали вопрос и в Верховной Раде, обращались к омбудсмену Н.Карпачевой. По этому делу дали свое юридическое заключение и Комитет ВР по свободе слова и информации, и Третейский информационный суд. По их оценкам, наша газета не должна нести никакой ответственности за эту публикацию. Но все наши аргументы были проигнорированы.

– Напечатали ли вы опровержение, ведь решение вступило в законную силу?


Нет. Мы сразу же подали кассационную жалобу. И одновременно с ней – прошение приостановить исполнение постановления суда до момента рассмотрения жалобы. Что важно отметить, я лично встречался с Председателем Верховного Суда Украины Василием Маляренко. И если он всех журналистов так внимательно выслушивает, то, видимо, нам наконец-то повезло. Исполнение постановления районного и апелляционного судов было приостановлено. Для нас это очень важно, поскольку исполнительная служба уже приняла решение заморозить активы и арестовать наше имущество. На сегодняшний день рассмотрение кассации еще не назначено. Но я знаю, что судья Ярошенко, который к настоящему моменту судился уже практически со всеми ведущими СМИ Кировограда, не успокоится.

Обычно в ВСУ обращаются за тем, чтобы дело вернули на повторное рассмотрение в суд первой инстанции. Мы обратились к ВСУ с просьбой рассмотреть это дело по сути. Мы категорически против возвращения этого дела в Кировоград.

– Скажите, если бы суд удовлетворил первоначальные требования истца, и было бы принято решение о взыскании с вашей газеты 500 тысяч гривен, что бы это означало для издания?


Даже 50 тысяч уничтожают полностью наше издание. Это – не Киев. Это означает, что мы не сможем заплатить ни за бумагу, ни за печать.. В суде мы говорили о том, что принятие такого решения – это убийство газеты, препятствие для работы журналистов. Суд это проигнорировал, не дав никакой оценки нашим аргументам. Более того, истец в суде не привел ни единого документального доказательства своих моральных страданий, которые стали основанием для определения суммы морального ущерба, хотя и должен был это сделать по закону. Зато в суде постоянно фигурировала замечательная фраза, цитируемая потом всеми газетами, которые освещали процесс: “передчасне посивіння”. Мы и по этому поводу подготовили документ о том, что седина развивается из-за генетических факторов. Тем более, у тех, кому за сорок. Выходит, что если судья идут в политику, то о них нужно говорить либо хорошо, либо никак.

Мы надеемся, что в ВСУ нашим аргументам будет дана надлежащая оценка.

– Какова сейчас ситуация в Кировограде в отношении свободы деятельности СМИ?


– 23 мая в апелляционном суде г.Черкасс рассматривался иск судьи Ярошенко к другим кировоградским СМИ – областной телерадиокампании, телекомпании ТТВ и газете “Кировоградская правда”. Истец вменил в вину перечисленным СМИ цитирование (опять таки – цитирование!) критического выступления на многолюдном митинге его конкурента по выборам. Областная телерадиокомпания предпочла “глубоко раскаяться”, остальные получили по полной программе: ТРК ТТВ – 300 тыс. гривен моральной компенсации г-ну Ярошенко, а “Кировоградская правда” – 50 тыс. грн. Тарифы, как видите, самые что ни на есть столичные. И совершенно непосильные для провинциальных СМИ. Так что в ближайшее время в Кировограде либо СМИ станет поменьше, либо появится новый медиа-магнат. Хотя мне известно, что ответчики уже готовят кассационные жалобы в Верховный Суд Украины. Надежда у нас только на Верховный Суд Украины.

Подготовила Оксана Лысенко, 30.05.2003, “Телекритика”, http://www.telekritika.kiev.ua

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Цивільні справи. Дифамація

06.04.2004

Буковинський губернатор «заради спокою» відкликає з судів позовні заяви до деяких ЗМІ та журналістів

   

Прес-служба Чернівецької облдержадміністрації розповсюдила офіційне звернення голови ОДА Теофіла Бауера до буковинців та ЗМІ Чернівецької області, у якому губернатор заявляє, що“заради спокою”в області відкликає з судів позовні заяви до“деяких місцевих ЗМІ та журналістів”як такі,“що можуть бути дестабілізуючим фактором у процесі розбудови регіонального інформаційного простору” і закликає усі ЗМІ Буковини“стати над власними амбіціями та дійти до конструктивного діалогу”

Прес-служба Чернівецької облдержадміністрації розповсюдила офіційне звернення голови ОДА Теофіла Бауера до буковинців та ЗМІ Чернівецької області, у якому губернатор заявляє, що“заради спокою”в області відкликає з судів позовні заяви до“деяких місцевих ЗМІ та журналістів”як такі,“що можуть бути дестабілізуючим фактором у процесі розбудови регіонального інформаційного простору” і закликає усі ЗМІ Буковини“стати над власними амбіціями та дійти до конструктивного діалогу”

Як повідомляв УНІАН, більше півроку на Буковині тривав судовий процес за позовом голови ОДА Т.Бауера до незалежної газети “Час” яка звинуватила керівника області у масових фальсифікаціях на минулорічних виборах до Чернівецької обласної ради. Наступне судове засідання мало відбутись 6 червня – у День журналістів України.

Губернатор Буковини зазначає, що“певна напруженість, що склалася у відносинах влади та представників окремих засобів масової інформації краю має свої об’єктивні та суб’єктивні причини” однак підкреслює, що“особисто ніколи не ініціював її виникнення” Т.Бауер визнав, що виконував прийняті рішення для потреб людей і“вживаючи невідкладних, інколи непопулярних заходів, що часом породжує деякі непорозуміння, призводить до помилок і прорахунків”

Т.Бауер заявив, що“високо поціновує нелегку журналістську працю і працю людей інших професій”і закликав працівників мас-медіа області, незалежно від їх статусу та політичної спрямованості,“до толерантності і зваженості у відносинах з владою” об’єктивного і неупередженого висвітлення подій та фактів.

Водночас губернатор наголосив, що звернутися до буковинців і місцевих ЗМІ його змусила“нинішня піар-кампанія, розгорнута проти обласної виконавчої влади та мене особисто, яка подекуди рясніє елементами відвертого політичного замовлення та не має нічого спільного з правдою”

Як повідомляв УНІАН, 13 травня буковинські журналісти та члени їх родин пікетували Чернівецьку облдержадміністрацію на захист свободи слова у регіоні та у знак солідарності з місцевою газетою“Час” яку Першотравневий суд Чернівців за фейлетон, де не вказувались прізвища героїв, засудив до сплати 50 тис. грн. 23 травня НСЖУ та парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації звернулись до Президента України Л.Кучми з проханням звільнити Т.Бауера за переслідування журналістів та порушення інформаційного законодавства у регіоні.

30.05.2003, УНІАН, http://www.unian.net/ukr/news/free/


Як повідомляв УНІАН, більше півроку на Буковині тривав судовий процес за позовом голови ОДА Т.Бауера до незалежної газети “Час” яка звинуватила керівника області у масових фальсифікаціях на минулорічних виборах до Чернівецької обласної ради. Наступне судове засідання мало відбутись 6 червня – у День журналістів України.

Губернатор Буковини зазначає, що“певна напруженість, що склалася у відносинах влади та представників окремих засобів масової інформації краю має свої об’єктивні та суб’єктивні причини” однак підкреслює, що“особисто ніколи не ініціював її виникнення” Т.Бауер визнав, що виконував прийняті рішення для потреб людей і“вживаючи невідкладних, інколи непопулярних заходів, що часом породжує деякі непорозуміння, призводить до помилок і прорахунків”

Т.Бауер заявив, що“високо поціновує нелегку журналістську працю і працю людей інших професій”і закликав працівників мас-медіа області, незалежно від їх статусу та політичної спрямованості,“до толерантності і зваженості у відносинах з владою” об’єктивного і неупередженого висвітлення подій та фактів.

Водночас губернатор наголосив, що звернутися до буковинців і місцевих ЗМІ його змусила“нинішня піар-кампанія, розгорнута проти обласної виконавчої влади та мене особисто, яка подекуди рясніє елементами відвертого політичного замовлення та не має нічого спільного з правдою”

Як повідомляв УНІАН, 13 травня буковинські журналісти та члени їх родин пікетували Чернівецьку облдержадміністрацію на захист свободи слова у регіоні та у знак солідарності з місцевою газетою“Час” яку Першотравневий суд Чернівців за фейлетон, де не вказувались прізвища героїв, засудив до сплати 50 тис. грн. 23 травня НСЖУ та парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації звернулись до Президента України Л.Кучми з проханням звільнити Т.Бауера за переслідування журналістів та порушення інформаційного законодавства у регіоні.

30.05.2003, УНІАН, http://www.unian.net/ukr/news/free

Судові процеси проти журналістів та ЗМІ. Кримінальні справи

06.04.2004

Кримінальну справу проти журналістів за «фактами» «незаконного впливу» на Президента – закрито

   

Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко наголошує, що завдяки солідарності громадськості закрито «абсурдну кримінальну справу проти журналістів за «фактами» «незаконного впливу» на Президента».

Як йдеться у коментарі М.Томенка, переданому агентству УНІАН, на його адресу надійшов лист-відповідь на депутатський запит від заступника генерального прокурора Віктора Шокіна, у якому повідомлено, що в діях працівників видань з Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської та інших областей, щодо яких проводилися слідчі дії за кримінальною справою 149-1120, «не вбачається ознак злочину, передбачених Кримінальним кодексом України».

Депутатський запит М.Томенка щодо цієї справи було підтримано у Верховній Раді 14 травня 172 голосами «за».

Як зазначено у листі заступника генпрокурора, «по цій справі підозрюваних та обвинувачених слідством не встановлено», і «зазначена кримінальна справа на час надходження та розгляду звернення 13 травня 2003 року провадженням закрита на підставі вимог п. 2 ст. 6 Кримінального процесуального кодексу України». Згідно з цією нормою, «кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину».

Як нагадав М.Томенко, дана справа була відкрита «за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, спрямованих на незаконний вплив на Президента України з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 344 Кримінального Кодексу України».

Таким чином, наголосив депутат, «сама Генеральна прокуратура нарешті визнала абсурдність цієї справи. Цілковито абсурдне визначення журналістських матеріалів як «спроб перешкоджати діяльності Президента» могло лише посилити неповагу українського суспільства та інших держав до нинішньої правової системи України, ще більше дискредитувати органи прокуратури та інші органи, які закон зобов’язав стежити за дотриманням правопорядку в Україні».

М.Томенко впевнений, що «незамінну роль у тому, що влада нарешті усвідомила всю абсурдність висунутих звинувачень, зіграла солідарна позиція громадськості, зокрема значної частини політиків, ЗМІ, та більшості журналістів. Саме під впливом громадськості влада у цій справі нарешті припинила дискредитувати себе й Україну».

30.05.2003, Інститут масової інформації, http://imi.org.ua/  

Саморегуляція

06.04.2004

“Форум журналістів України. Правовий самозахист” відбудеться у Києві 10 червня

   

“Форум журналістів України. Правовий самозахист” відбудеться 10 червня 2003 року об 11 годині за адресою місто Київ, вул. Володимирська, 57 (Будинок учителя). Організатори: Інститут масової інформації спільно з Комітетом ВР з питань свободи слова та інформації. Захід проводитиметься за сприяння Фонду “Відродження”.

На Форумі буде розглянуто такі теми:

- боротьба з перешкоджаннями законній професійній діяльності журналістів, у тому числі з цензурою;

- забезпечення права на інформацію;

- боротьба з судовими позовами до ЗМІ та журналістів;

- боротьба проти економічного тиску на журналістів та ЗМІ.

На Форумі буде презентовано брошуру “Правовий самозахист журналістів”, видану за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” і присвячену питанням практичного захисту прав журналістів і ЗМІ в умовах сучасної правової системи України.

Детальнішу інформацію можна отримати за телефонами:

(044) 212-12-26, 461-90-23

Інститут масової інформації, imi.org.

Свобода Висловлювань в Україні, 2003, №06

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори